Пункт чотирнадцятий. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина сьома)

Чотирнадцяте зобов’язання лідерів і працівників – це «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Минулого разу ми бесідували про другий критерій розпізнання різного роду злих людей, який ґрунтується на їхній людськості й охоплює три прояви. Прочитайте ці три прояви. (По-восьме: здатність до зради в будь-який час; по-дев’яте: здатність піти в будь-який час; по-десяте: коливання.) Чи розумієте ви ці три прояви після цієї бесіди? (Так.) Більшості людей, які мають ці проблеми, зазвичай бракує здатності сприймати істину; вони не розуміють, ні що таке істина, ні що означає вірити в Бога. Крім того, деякі з них не можуть розгледіти наскрізь, у чому полягає віра в Бога. Вони думають, що віра в Бога – це просто релігійна віра, і що достатньо лише дотримуватися релігійних ритуалів. Вони не розуміють ані значення віри в Бога, ані значення виконання обов’язку; у своїх серцях вони сумніваються, чи існує Бог, і не впевнені, чи правильним є шлях слідування за Богом. Хоч би скільки років вони вірили або скільки проповідей чули, вони так ніколи й не можуть закласти основу на істинному шляху. Як наслідок, у них виникають коливання, і якщо трапляється щось, що їм не до вподоби, вони можуть навіть у будь-який час покинути церкву або зрадити її. У Божому домі є конкретні принципи поводження із цими кількома типами людей. Залежно від їхніх різних ситуацій є конкретні плани щодо поводження з ними та вирішення їхніх питань; тих, кого слід вичистити, буде вичищено, а тих, кого слід виключити, буде виключено. Хоча деякі з цих людей не є злими, і тим паче не є антихристами, проте, виходячи з природи цих їхніх проявів і їхнього ставлення до віри в Бога, вони не є ні людьми Божого дому, ні справжніми братами та сестрами. Навіть якщо вони залишаться в церкві, їм буде дуже важко прийти до розуміння істини. Що означає те, що їм важко зрозуміти істину? Це означає, що оскільки вони ніколи не здатні сприйняти Божі слова й зрозуміти істину, вони зрештою не зможуть досягти спасіння й бути здобутими Богом. Тобто, зрештою, вони не можуть стати людьми Божого дому, не можуть стати справжніми створеними істотами й не можуть виконати обов’язок створених істот і повернутися перед Бога. Крім того, вони часто відіграють у церкві негативну роль. Вони не тільки не справляють позитивного впливу, але й час від часу спричиняють завади та руйнування, впливаючи на стани деяких людей і заважаючи декому з тих, хто виконує свій обов’язок. Тому церква має вжити відповідних заходів, щоб розібратися з ними: або переконати їх піти, або вичистити чи виключити їх. У будь-якому разі їм не можна дозволяти спричиняти в церкві переривання й завади.

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

II. На основі людськості

З. Коливання

Люди, які вагаються, ніколи не можуть упевнитися, чи справді існує Бог, і тим паче не можуть упевнитися, чи є Бог, у Якого вони вірять, істинним Богом. Сьогодні вони хочуть шукати тут, а завтра – піти подивитися там, не знаючи, який шлях істинний, і завжди займаючи вичікувальну позицію. Щодо таких людей, їх слід швидко переконати піти, сказавши: «Ти ніколи не можеш упевнитися, що Божа робота – це істинний шлях, і не шукаєш істини, щоб вирішити свої труднощі. Який може бути результат, якщо й далі так вірити? Оскільки ти не любиш істину й не отримуєш задоволення від церковного життя, тобі слід іти туди, де тобі цікаво згідно з твоїм власним вибором. Хіба ти не хочеш прагнути до звеличення над іншими й досягнення великого успіху? Тоді тобі слід піти у світ і прагнути до цього. Можливо, у світі ти зможеш розбагатіти або стати чиновником і здійснити свої мрії. Тобі не варто більше затримуватися в Божому домі». Щодо таких людей, у жодному разі не слід їх змушувати чи вмовляти залишитися. Якщо вони хочуть покинути церкву, нехай ідуть. Постійно напучувати цих маловірів і вмовляти їх залишитися – це не відповідає Божим намірам. Божа робота ніколи не змушує людей, і коли ти постійно волочиш і тягнеш нерішучих, у цьому є елемент примусу. Ці люди хочуть піти працювати, заробляти гроші й жити хорошим життям або прагнути до речей, які їм особисто подобаються. У них завжди були ці наміри, і в них завжди були власні жадання та плани. Хоча ніхто цього не знає, їхня поведінка це вже виявила. Наприклад, виконуючи свій обов’язок, вони часто роблять це без ентузіазму або часто бувають забудькуватими, недбалими й просто роблять усе для годиться. Вони часто виявляють особливе небажання виконувати свій обов’язок, завжди відчуваючи, що щось втрачають, і думаючи, що виконання обов’язку заважає їм заробляти гроші. Таких людей слід переконувати піти, кажучи: «Ти завжди виконуєш свій обов’язок без ентузіазму й недбало, і зрештою не здобудеш істини, і Бог тебе не схвалить – яка це буде втрата! Оскільки ти не цікавишся істиною, не здатний упевнитися в існуванні Бога чи Його володарюванні й думаєш, що світ чудовий, вірячи, що, прагнучи до мирського, ти зможеш досягти великого успіху й виділитися з-поміж інших, то тобі краще повернутися у світ і прагнути там. Який сенс терпіти ці труднощі тут?» Зокрема, ці люди часто відчувають, що вони компетентні в певній галузі, що в них є певні навички та здібності, і вірять, що якби вони пробивалися в суспільстві чи у світі, то могли б здобути і славу, і багатство, насолоджуючись високим статусом і винагородою. Однак, повіривши в Бога й безцільно провівши кілька років, вони не отримали жодних підвищень і не були обрані на жодну важливу посаду. Не маючи змоги виділитися з-поміж інших, вони відчувають себе дуже скривдженими й у глибині душі сповнені великого небажання. Вони не бажають іти шляхом віри в Бога, і ще менше бажають виконувати свій обов’язок. У них постійно неспокійне серце й блукаючий розум, і вони легковажні й нестабільні. Час від часу вони думають про те, як їхні однокласники та друзі отримали таку хорошу роботу, досягли таких високих посад і живуть життям, кращим за інших, що особливо змушує їх відчувати, що вони дуже кривдять себе, вірячи в Бога, і думати, що вони ні на що не здатні, некомпетентні й невдахи через віру в Бога, відчуваючи надзвичайний сором перед своїми батьками та предками. Від цього вони стають ще більш розчарованими й неохочими й гірко шкодують, що взагалі вирішили повірити в Бога! І тоді в їхніх думках виникають ще більші коливання. На додачу до того, що їхня віра так і не зміцнилася впродовж тих років, коли вони вірили в Бога й виконували свій обов’язок, вони ще й втратили той початковий ентузіазм, який колись мали. Як ви думаєте, як слід розбиратися з такими людьми? (Переконувати їх піти.) Якщо ти переконуватимеш їх піти, вони можуть сказати: «Я вірив у бога стільки років, зрікся своєї освіти, шлюбу та майбутнього. Тепер ти кажеш мені покинути церкву – хіба це не означає, що всі труднощі, які я витерпів за ці роки, були марними? Хіба в мене зовсім не буде майбутнього місця призначення? Це означатиме втратити все і з одного, і з іншого боку. Хіба це не те саме, що забрати моє життя?» Чи не надто безсердечно переконувати їх піти? Чи доречно так чинити? (Такі люди від самого початку ніколи не хотіли вірити в Бога. Вони лише обманом пробралися до церкви, щоб отримати благословення. Коли вони бачать, що церква завжди зосереджена на тому, щоб їсти й пити Божі слова та бесідувати про істину, вони відчувають відразу до цього й хочуть піти. Таких людей слід переконувати піти. Хоча ти й можеш утримати людину, її серце ти не втримаєш.) Якщо вони виконують свій обов’язок із певною щирістю, але їм просто бракує ясності щодо істини, або вони тимчасово стали дещо негативно налаштованими та слабкими, бо зіткнулися з невдачами й поразками чи пережили обтинання, у таких випадках ви можете бесідувати про істину, щоб допомогти їм і підтримати їх. Однак, припустимо, їхня слабкість не тимчасова, а радше вони постійно недбалі й роблять усе для годиться, виконуючи свій обов’язок, і роблять це без ентузіазму, і задоволені лише тим, що їх не відсилають; і припустимо, вони виконують свій обов’язок без щирості чи запалу, або, точніше кажучи, у них немає цілей для прагнення, і вони просто марнують дні – якщо стає зрозуміло, що вони саме такий тип людей, тоді їх можна переконувати піти.

Деякі люди – маловіри. Якщо ти чітко бачиш, що по суті вони є людьми, які не люблять істину й не бажають навіть трудитися, то їх слід переконати піти. Їхні основні прояви полягають у тому, що вони ніколи не читають Божих слів, ніколи не вчать гімнів, ніколи не слухають проповідей і ніколи не бесідують про істину й не говорять про пізнання себе. Також їм не подобається слухати досвідні свідчення братів і сестер. Вони ніколи не дивляться фільмів, відео з гімнами чи відео з досвідними свідченнями, створених Божим домом, а навіть якщо й дивляться, то лише заради розваги або з цікавості, і в такому разі дивляться лише трохи й неохоче; і це зовсім не через почуття ноші за власне життя-входження, а просто заради розваги та азарту. На що вони витрачають більшу частину свого часу? На балачки, плітки або на те, щоб заходити в інтернет і дивитися те, що їм подобається. Наприклад, декому з них подобається фондовий ринок, і вони постійно перевіряють в інтернеті його тенденції; декому подобаються автомобілі чи електронні товари, і вони завжди перевіряють в інтернеті, які бренди випустили нові моделі або розробили якусь нову технологію; іншим подобається дивитися новинні репортажі в інтернеті, створені незалежними медіа; а декому подобається краса, макіяж чи догляд за здоров’ям, і вони часто заходять в інтернет, щоб почитати про красу, догляд за здоров’ям або способи підтримання доброго здоров’я та досягнення довголіття. Ці люди анітрохи не цікавляться ані різними істинами, в які віруючим потрібно ввійти, щоб спастися, ані досвідними свідченнями братів і сестер. Окрім неохочого виконання невеликого обов’язку, в іншому вони завжди зосереджені на мінливій ситуації в невіруючому світі, на тому, які нові тенденції та важливі новини є у світі, на подіях у власній країні та на іншому. Вони дивляться лише таку інформацію. Через те, що вони постійно таке дивляться, їхні серця наповнені лише такими справами, і вони повністю ігнорують істини, які повинні розуміти як віруючі в Бога. Хто б із ними не бесідував, вони цього не сприймають. Їх не цікавлять і не турбують питання, пов’язані з життям-входженням, наприклад, яких принципів вони повинні дотримуватися, виконуючи свій обов’язок, які розбещені характери вони виявляють і які є проблеми під час виконання їхнього обов’язку, а також які з різних Божих вимог до людей вони виконали, а які – ні. Хоча вони й виконують свій обов’язок, вони лише роблять усе для годиться, анітрохи не шукаючи істини-принципів. Хоча такі люди й стверджують, що вони – віруючі в Бога, насправді те, що в душі їм подобається і на чому вони зосереджені, – це гроші, статус і тенденції невіруючого світу, і їм подобається спілкуватися з тими, хто слідує тенденціям невіруючого світу. Коли вони говорять про справи невіруючого світу, то роблять це з великим запалом і невтомним ентузіазмом, говорячи красномовно й без угаву, але коли зустрічаються з тими, хто любить бесідувати про істину, їм немає чого сказати. Коли брат чи сестра каже: «Є такий гарний гімн, я вивчив усі слова», – вони поверхово кажуть: «Ти його вивчив. Це добре». Коли брат чи сестра каже: «Досвідне свідчення сестри Такої-то справді хороше!» – вони кажуть: «Зараз так багато відео з досвідними свідченнями, яке з них нехороше? Усі вони досить хороші». Вони просто відповідають так поверхово; насправді вони не цікавляться істиною й не мають спільної мови з братами та сестрами. Коли хтось запитує їх: «Чи ти молишся, коли стикаєшся з різними ситуаціями?» – вони відповідають: «Як молитися? Про що молитися?» Вони не моляться й не мають чого сказати Богові. Ці люди не цікавляться нічим, що пов’язано з вірою в Бога, а їхні серця наповнені всілякими речами з невіруючого світу. Як ви думаєте – чи є в таких людей проблема? (Так.) Якщо ти бачиш, що вони завжди виконують свій обов’язок без ентузіазму, а коли їм доручають будь-яке завдання, вони стають дуже нетерплячими, скаржаться, щойно зазнають трохи труднощів, і після кількох років віри в Бога часто виявляють такі думки, як: «Я втратив, повіривши в бога. Якби я не вірив у бога, моя зарплата вже зросла б до такої-то суми, і я міг би насолоджуватися таким-то статусом і таким-то розкішним способом життя», – то як слід поводитися з такими людьми? (Їх слід переконати піти.) Просто переконай таких людей піти й більше не доручай їм жодного обов’язку, оскільки вони не бажають навіть трудитися. Вони думають, що просто відвідувати зібрання як віруючий – це терпимо, але виконання свого обов’язку й слідування за Богом стає на заваді їхнім великим починанням. Вони відчувають, що виконання обов’язку та слідування за Богом є головною перешкодою на їхньому шляху до щастя. Вони вірять, що, якби не виконували свій обов’язок, то вже б виділилися з-поміж інших, ставши високопосадовцями й заробивши багато грошей у світі. То навіщо нам їх стримувати? Отже, переконати їх піти – добре для всіх. Змушувати їх або намагатися вмовити залишитися було б величезною помилкою. Таких людей слід переконувати так: «Чому ти вирішив вірити в Бога? Хіба ти зможеш колись здобути істину, якщо не цікавишся нею й завжди сповнений сумнівів щодо Бога? Ти – людина з ідеями, дипломами й талантом; якби ти наполегливо працював у світі, то цілком міг би стати президентом, або генеральним директором компанії, або ж мільйонером чи мільярдером. Просто пливучи за течією в Божому домі, ти, по-перше, не можеш виділитися з-поміж інших; по-друге, не можеш досягти великого успіху; і, зрештою, не можеш принести славу своїм предкам. Ба більше, виконуючи свій обов’язок, ти завжди недбалий, тому тебе обтинають, і через це ти постійно в пригніченому стані. Навіщо терпіти ці страждання? Тобі слід піти у світ, або в політику, або в бізнес, і ти напевно досягнеш певного рівня успіху. Ти не такий, як ми: у тебе є і дипломи, і талант, і ти – шляхетна особистість; хіба це не нижче твоєї гідності – вірити в Бога разом із нами, простими людьми? Як часто кажуть невіруючі: «Світ відкритий для тебе»; тобі слід скористатися тим, що ще є час прагнути до слави, вигоди та статусу у світі, поки в тебе ще є така можливість. Не кривдь себе, залишаючись тут». Чи доречно так їх переконувати? Формулювання досить тактовні, чи не так? (Так.) Воно не ранить їх, і до того ж це саме те, що вони хочуть почути. Я думаю, такий підхід доречний, він полегшує їм прийняття поради, і вони можуть сміливо й безтурботно піти. Маючи справу з такими людьми, якщо ти впевнений, що вони маловіри, і бачиш, що в них зовсім немає ентузіазму до віри в Бога, що вони ніколи не бувають щирими у виконанні свого обов’язку й ніколи не здобували жодного життя-входження – і навряд чи здобудуть у довгостроковій перспективі, – то слід переконати їх піти. Якщо ти не переконаєш їх піти, вони завжди матимуть недбале й байдуже ставлення до виконання свого обов’язку, і цілком може настати час, коли вони спричинять велику катастрофу.

И. Бути боягузливим і підозріливим

Ми закінчили бесідувати про десятий прояв – коливання. Тепер розгляньмо одинадцятий прояв – бути боягузливим і підозріливим. Які прояви боягузливих людей? (Боягузливі люди відчувають страх, стикаючись з арештом і переслідуванням. Вони хочуть виконувати свій обов’язок, але не наважуються.) Це лише один незначний аспект. Головна проблема в тому, що в них є своя точка зору щодо віри в Бога: вони завжди відчувають, що віруючі в Бога здаються недоречними в цьому світі; вони відчувають, що їхня віра в Бога є обтяжливою. Особливо в деяких авторитарних країнах або країнах без релігійної свободи, де віруючі в Бога не тільки не захищені законом, але й зазнають переслідувань, деякі люди не наважуються визнати, що вірять у Бога, і бояться, що інші про це дізнаються. Вони відчувають, що віра в Бога – це не відкрита й почесна справа. Хоча вони знають, що вірять в істинного Бога, вони не відчувають у цьому жодної честі й не мають упевненості. Коли з’являється будь-яка ознака небезпеки або коли вони бачать, як уряд заарештовує, переслідує, пригнічує та відторгає віруючих, вони починають особливо турбуватися, що можуть бути причетними. У таких ситуаціях деякі люди швидко відмежовуються від церкви, навіть поспішають повернути книги до Божого дому. Через страх бути заарештованими інші більше не наважуються відвідувати зібрання й вітатися з братами та сестрами при зустрічі. Ці люди особливо не наважуються спілкуватися з тими, хто відносно відомий своєю вірою або був раніше заарештований, настільки вони боягузливі. Ба більше, почувши, що уряд розпочав масштабну хвилю арештів, вони поспішають до органів влади, щоб проактивно визнати, що раніше вірили в Бога й знають, хто вірить, ініціативно продаючи їх і передаючи книги Божих слів та інші матеріали, пов’язані з вірою в Бога, в обмін на поблажливість, з єдиною метою самозбереження. Скажіть Мені, хіба це не прояви боягузтва? (Так.) Повіривши в Бога, деякі люди завжди особливо бояться, що інші дізнаються про їхню віру, і ще більше бояться, що якщо когось заарештують, їх продадуть. Щойно хтось дізнається, що вони вірять у Бога, вони поспішають пояснити, що більше не вірять, навіть поспішають робити щось, щоб невіруючі перестали підозрювати їх у вірі. Наприклад, вони налагоджують зв’язки з невіруючими, разом їдять, влаштовують вечірки, грають в азартні ігри, п’ють алкоголь тощо. За найменшої ознаки небезпеки вони не наважуються відвідувати зібрання й більше не виконують свій обов’язок, ігноруючи будь-кого, хто намагається з ними зв’язатися. Коли все мирно, вони думають про те, як віра в Бога приносить благословення, дозволяє уникнути смерті, й потрапити на небеса, та мати хороше місце призначення – тоді вони сповнені енергії для віри в Бога. Але щойно вони стикаються з трохи небезпечним середовищем, як зникають безслідно. Потім, коли ситуація минає і все знову спокійно, вони повертаються. Така людина часто щезає. Хоч би який важливий обов’язок їй доручено, щойно виникає невелика небезпека, вона може негайно кинути свою роботу, не зробивши жодних розпоряджень щодо її продовження, і після цього ніхто не може з нею зв’язатися. Інші люди, опинившись у подібному небезпечному середовищі, можуть придумати всілякі способи, щоб належним чином упоратися з наслідками. Якщо середовище наразі надто вороже й ризик арешту високий, вони чекають, поки небезпека мине, перш ніж продовжувати роботу. Або, якщо вони надто відомі як віруючі й можуть бути легко заарештовані, якщо з’являться для виконання роботи, вони домовляються, щоб це зробив хтось інший. Але коли ці боягузливі люди відчувають найменшу небезпеку, вони поспішають сховатися й метушаться, щоб сховати голову й урятувати власну шкуру, повністю ігноруючи церковну роботу та майно й нехтуючи ними, не докладаючи жодних зусиль, щоб зберегти церковну роботу чи захистити братів і сестер. Чого вони найбільше бояться у своїй вірі в Бога? По-перше, вони бояться, що уряд дізнається про їхню віру. По-друге, вони бояться, що дізнаються їхні сусіди. По-третє, найбільше вони бояться бути заарештованими й ув’язненими або забитими до смерті. Отже, що б не трапилося, перше, про що вони думають, – це чи можуть їх заарештувати або вбити. Якщо є навіть одновідсотковий шанс, що щось із цього станеться, вони знайдуть спосіб утекти. Наприклад, під час зібрання якийсь брат чи сестра може сказати: «Коли я йшов сюди, то бачив неподалік когось, хто здався мені незнайомцем. Може, це якийсь невіруючий стежить за нами?» Лише почувши це одне зауваження, боягузливі люди не прийдуть на наступне зібрання й розірвуть контакти з усіма. Ти б назвав це обережністю? (Це не нормальна обережність, це боягузтво – у їхніх серцях немає місця для Бога.) Це обережність, доведена до крайності. У країнах або регіонах, де середовище особливо вороже, віруючим справді слід бути обережними, але це не означає, що вони мають припинити виконання свого обов’язку або відвідування зібрань через страх бути заарештованими, будучи настільки обережними, що в їхніх серцях не залишається місця для Бога. Який принцип обережності в боягузливих людей? Що б не трапилося – велике чи мале, – вони зовсім не вірять, що все в Божих руках. Вони думають, що ніхто не є надійним, і покладаються на себе, щоб захистити себе. Це їхній принцип. Вони не вірять, що все в Божих руках, що все влаштовано й упорядковано Богом, що якщо щось справді трапляється, то це допущено Богом, і що якщо це не допущено Богом, то нікого не заарештують. Щодо цього в них абсолютно немає віри. Натомість їхні серця наповнені лише боягузтвом. Крім того, у їхньому боягузтві є фатальний недолік, і це також найогидніше в них: щоб захистити себе й упоратися з будь-яким середовищем, яке змушує їх відчувати боязкість, вони слідують тому, що вважають своєю «вищою мудрістю», а саме: що б не трапилося – чи то за ними стежать, чи то їх заарештовують і ув’язнюють, – щойно щось піде не так і їхня безпека опиниться під загрозою, по-перше, вони заперечують, що вірять у Бога, а по-друге, видають усе, що знають, нічого не приховуючи. Чому вони так роблять? Просто щоб уберегти себе від фізичних страждань; отже, вони розголошують усе, що знають. Спочатку вони продають церковних лідерів, а також розголошують, хто є районними та регіональними лідерами й де вони живуть, розголошуючи все, про що їм відомо. Вони виказують усе ще до того, як їх почнуть катувати. Ба більше, якщо їх попросять підписати «Три документи», вони негайно підписують, навіть не замислюючись, – вони були до цього готові весь час. Вони роблять це для того, щоб уникнути ув’язнення, уникнути тортур і триматися подалі від будь-якої небезпеки смерті. Вони такі боягузливі. Вони не вірять у Боже володарювання й не здатні ризикувати своїм життям. Натомість вони вигадують усілякі можливі способи, щоб захистити себе. Для них найкращий метод – продати інших і церкву, це найефективніший спосіб. Вони використовують зраду інших як ціну за власну безпеку й уникнення будь-яких страждань. Це те, що вони запланували заздалегідь, – це їхня «вища мудрість». Скажіть Мені, чи є боягузтво такої людини нормальним боягузтвом? (Ні.) То в чому ж тут проблема? (Вони настільки боягузливі, що стають юдами, готовими продати братів та сестер і церкву в будь-який час і в будь-якому місці. Такі люди не є справжніми віруючими.) Залишмо поки що питання, чи є вони справжніми віруючими, чи неправдивими. Просто подивіться на їхню людськість: вони думають, що віра в Бога – це щось таємне й ганебне, а не відкрита й почесна справа, і вони розглядають справу віри в Бога, таку відкриту, почесну й позитивну, як щось негативне. Як ти думаєш, що це за люди? (Безтолкові люди, які є досить нечестивими.) Їхній погляд на речі та спосіб їхнього сприйняття відрізняються від погляду та способу сприйняття нормальних людей. Іноді вони можуть навіть називати біле чорним, не відрізняючи правильного від неправильного. Як може бути, що віруючі в Бога навмисно діють таємно? Причина цього полягає в тому, що цей світ надто злий: закон не захищає релігійної свободи, і ще більшою мірою сатанинський режим ненавидить Бога й вороже ставиться до Божої роботи. Він не дозволяє наявність позитивних речей і докладає величезних зусиль, щоб переслідувати тих, хто вірить у Бога. Отже, за таких суспільних обставин віруючі не мають іншого вибору, окрім як діяти обережно, коли збираються й виконують свій обов’язок; вони не наважуються робити це відкрито. Зовні може здаватися, ніби вони діють таємно, як злодії, але насправді це цілком зумовлено контекстом переслідувань, чи не так? (Так.) Тож як великий червоний дракон описує вчинки віри в Бога та виконання свого обов’язку? Як «підозрілу поведінку». Хіба це підозріла поведінка? (Ні.) Це не підозріла поведінка – це те, що люди роблять, бо не мають іншого вибору. Чи зробили ці люди щось незаконне? (Ні.) Вони не зробили нічого незаконного чи такого, що протистоїть уряду, і тим паче не порушували закон чи громадський порядок. Що ці люди робили? Вони просто виконували обов’язок створених істот. Ця робота – найцінніша, найзначущіша й найсправедливіша справа у світі. Але оскільки цей світ злий і темний і називає біле чорним, він називає найсправедливішу, найціннішу й найзначущішу справу «підозрілою». Це тлумачення сатани. Чи є тлумачення сатани істиною? Чи є воно позитивним? (Ні.) Безумовно, ні. Однак, коли боягузливі люди чують це тлумачення, вони не тільки повністю погоджуються з ним у своїх серцях, але й приймають це тлумачення від сатани. Як наслідок, вони також думають, що таємна віра в Бога й виконання свого обов’язку є неналежним і, напевно, неправильним. Вони завжди бояться, що одного дня їх теж мучитимуть суспільство та уряд, і не буде де захистити себе, і нікому буде допомогти їм чи врятувати їх. Тому вони особливо бояться, що люди дізнаються про їхню віру в Бога. Вони не визнають у своїх серцях, що слова, висловлені Богом, є істиною, або що шлях, яким Бог веде людей, є правильним, але однаково хочуть отримати благословення від Бога. Хіба це не суперечливо? Зрештою, вони почуваються неймовірно скривдженими за те, що вірять у Бога й зазнають цих труднощів у такому середовищі. Чому вони почуваються скривдженими? Тому що вони глибоко бояться злого режиму в цьому світі та злих сил дияволів і сатан, і вони завжди бояться, що дияволи й сатани мучитимуть їх і заберуть їхні життя. Оскільки в них немає жодної справжньої віри в Бога, вони поводяться особливо боягузливо, аж до того, що взагалі не виконують свій обов’язок. Якщо немає абсолютно ніякої небезпеки, вони відвідуватимуть зібрання, або спілкуватимуться з братами та сестрами, або робитимуть щось для церкви, але вони просто не наважуються визнати, що вірять у Бога, що вони є частиною церкви, або виступити, щоб свідчити про Бога чи виконувати свій обов’язок – вони глибоко бояться. У них немає справжньої віри в Бога, але вони однаково хочуть отримати благословення й хороше місце призначення від Бога. Чи не сказали б ви, що це суперечливо? (Так.) Хіба їхня зосередженість на власних особистих інтересах не затьмарила їм розум? (Так.) Ці люди поглинуті жадобою особистої вигоди. Вони не вірять, що Бог володарює над усім, але однаково хочуть отримати благословення від Бога. Вони не вірять, що робота церкви та обов’язок, який виконують брати й сестри, є справедливими, цінними й значущими. Вони особливо бояться виконувати важливі обов’язки або того, що лідери і працівники часто проситимуть їх виходити й вирішувати справи, боячись, що якщо щось піде не так, вони будуть причетними. Зіткнувшись із небезпекою, ці боягузливі люди можуть стати юдами й продати церкву – це також тип небезпечної людини.

Які ще прояви мають боягузливі люди? Такі люди здатні будь-коли заперечити й зректися Божого імені, будь-коли зрадити Бога й будь-коли стати юдами. Боягузливі люди не гідні ввійти в Царство Небесне – хіба не так? (Так.) У чому фатальна слабкість боягузливих людей? (Вони бояться смерті та здатні на зраду.) Такі люди ницо пливуть за течією у своєму житті, вони жадають життя й бояться смерті. Страх смерті – їхня фатальна слабкість. Аби тільки не померти, вони готові на все: стати юдою, сином погибелі чи бути проклятими – вони готові на все, аби тільки жити. Жити – це їхня найвища мета. Хоч як би ти не бесідував про те, що життя і смерть людей – у Божих руках, що Бог контролює долю людей, володарює над нею та влаштовує її і що люди мають коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням, вони не вірять у ці слова й не приймають їх. Вони просто думають, що переродитися людиною – це рідкісна можливість, тому в жодному разі не можна помирати; вони також думають, що щойно вони помруть і їхня плоть загине, їхня душа або переродиться у тварину, або стане блукаючим духом і вже ніколи не матиме шансу переродитися в людину. Тому вони особливо бояться смерті. Для них смерть – це катастрофічне лихо, а не хороша можливість для наступної реінкарнації і не новий початок для ще одного переродження. Тому вони не шкодують нічого, щоб зберегти своє життя. Навіть якщо це означає продати інших або завдати будь-якої шкоди церковній роботі, вони не вагатимуться; і навіть якщо це означає зректися Божого імені, їм байдуже до наслідків – їх хвилює лише те, щоб жити в безпеці. Що це за люди? (Люди, які ницо животіють.) Це ниці люди, які животіють! Вони живуть без гідності й честі, готові на все, аби тільки вижити, і не мають жодних моральних меж. Ще до того, як потрапити в небезпечні обставини, деякі люди вже в душі все прорахували: «Якщо мене заарештують, я просто все викажу. Коли великий червоний дракон катує вас, погрожує вам та залякує вас, змушуючи вас продати церкву, ви всі відмовляєтеся сказати хоч слово. Ну, я не такий дурний, як ви, щоб радше терпіти фізичний біль, аніж виказувати. Я б заговорив ще до того, як мене поб’ють чи залякають, – бачите, який я розумний! Як то кажуть, “Мудра людина кориться обставинам”. Що поганого в тому, що я продам братів і сестер церкви? Кожен має бути егоїстом, чи не так? Хіба не дурість – не дбати про себе?» Ще до того, як щось трапиться, вони вже продумали, як себе захистити. Вони давно все це продумали. Яке їхнє кредо щодо того, як поводитися? «Навіщо людині ускладнювати собі життя? Навіщо бути таким упертим? Тільки якщо ти добре ставишся до себе, це життя не буде прожите марно!» Це їхнє кредо щодо того, як поводитися. У них немає моральних меж. Що, на вашу думку, слід робити з такими людьми? (Якщо таких людей виявляють, їх треба мудро вичищати – це бомби з годинниковим механізмом.) Саме так, це бомби з годинниковим механізмом. Вони вкрай боягузливі, і коли виникне небезпека, вони продадуть церкву. Якщо людина має нормальну людськість, вона використовуватиме мудрі методи реагування на небезпечні обставини й матиме справжню віру в Бога. Вона не допустить, щоб щось заважало відвідуванню зібрань чи виконанню її обов’язку, і зробить усе можливе, щоб присвятити себе Богові відповідно до свого духовного зросту й обставин. Це вияв нормальної людськості. Але боягузливі люди особливо дорожать своїм життям; вони жадають життя й бояться смерті, цінуючи своє життя понад усе. У них немає справжньої віри в Бога, і вони не бачать, що Бог володарює над усім. Тож, зіткнувшись із переслідуванням, вони, природно, виявляються боягузливими людьми. Щоб захистити себе, боягузливі люди можуть стати юдами. Такі люди – небезпечні елементи, це жахливі особи. Церква в жодному разі не може доручати їм ніякої роботи й не може дозволяти їм виконувати жоден обов’язок. Інакше, якщо вони вдадуться до зради, шкода для церковної роботи буде надто великою; це принесе більше шкоди, ніж користі.

У чому ж проявляється підозрілість людей, які є боягузливими й підозріливими? Деякі люди ніколи не можуть чітко побачити різні аспекти роботи Божого дому. Вони не знають, яку саме роботу виконує Бог, і чи є слова, які Він промовляє, істиною. Вони не мають правильного сприймання цих питань чи погляду на них, тому не можуть визначити, що саме здійснюється в рамках роботи Божого дому, яких результатів ця робота прагне досягти, і чи виконується вона з метою спасіння людей. Вони не можуть чітко побачити нічого з цього. Їм також незрозуміло, що таке церква. Скільки б проповідей вони не слухали, вони не розуміють анітрохи істини. Вони завжди мають сумніви щодо братів і сестер, які виконують свої обов’язки, і думають собі: «Ці люди постійно зайняті, щодня кудись ходять – що саме вони роблять?» Особливо в контексті віри в Бога та виконання обов’язків у країні великого червоного дракона, лідери і працівники бесідують про певні завдання церковної роботи й обговорюють їх, як-от адміністративну роботу, кадрову роботу, загальні справи, а особливо деяку роботу, що пов’язана з ризиками, – не повідомляючи про це звичайним братам і сестрам. Це захищає їх, а не шкодить їм. Однак деякі люди цього не розуміють і завжди хочуть розпитувати про ці справи. Наприклад, вони розпитують, де друкуються книги або де приймають певних лідерів і працівників. Чи принесло б тобі користь знання цих речей? (Ні.) Чи ти щось втрачаєш, не знаючи цього? (Ні.) Незнання цих речей не впливає на твоє їдження і пиття Божих слів, не впливає на твоє осягнення істини й, звісно ж, не перешкоджає твоєму життю-входженню чи зміні твого характеру. Тож, хіба не зайве тобі розпитувати про ці справи й розбиратися в них? Деякі люди, які займаються прийомом, завжди підозріливі. Коли лідери і працівники не повідомляють їм про свої бесіди та обговорення церковної роботи, вони думають: «Чому лідери і працівники завжди збираються й бесідують за моєю спиною? Якими справами вони займаються?» Їм не повідомляють особистої інформації про деяких лідерів і працівників, і вони починають міркувати: «Чому мені цього не повідомляють? Я не знаю їхніх імен, де вони живуть, яка їхня справжня ситуація. Чи можуть ці люди обдурити мене або зашкодити мені, поки ведуть мене у вірі в бога?» Є також деякі делікатні види роботи, як-от робота, пов’язана з приношеннями, або деяка небезпечна робота, – це те, про що взагалі не слід питати, але ці люди завжди хочуть про таке розпитувати. Коли інші не дають їм відповідей, вони стають ще більш підозріливими. Зокрема, є деякі люди, які від самого початку не мали великої віри в Бога: увірувавши в Бога, вони бачать, що їхній сімейний бізнес іде краще, а члени їхньої родини здорові, і думають, що це Божа благодать і благословення. Через цю скороминущу радість вони жертвують трохи грошей, але потім починають міркувати: «Куди були витрачені гроші, які я пожертвував? Чи були вони використані на церковну роботу? Чи були вони інвестовані в бізнес або використані на незаконну діяльність?» Вони завжди хочуть розпитувати й дізнаватися про ці речі, і завжди хочуть докопатися до суті цих справ. У деяких людей сумніви ще сильніші. Наприклад, коли церква через робочі потреби купує якесь обладнання чи апаратуру або коли вона надає певну турботу й допомогу в повсякденному житті тим, хто виконує свій обов’язок, така підозрілива людина завжди підозрює: «Гроші витрачаються в стількох різних сферах – звідки вони беруться? Чи церква теж займається якимось бізнесом? Чи є в неї багатий покровитель або якийсь могутній закулісний прихильник? Чи є якась група, що підтримує церкву?» Особливо, коли вони стикаються з якимись безпідставними чутками та диявольськими словами від влади, що ганьблять церкву, – твердженнями на кшталт «такий-то з церкви скоїв убивство й порушив закон», «така-то людина – злочинець, якого розшукує держава», «такий-то втік за кордон із величезною сумою грошей» тощо, – їхні сумніви щодо церкви та Божої роботи стають ще сильнішими. Чи є в таких людей нормальне мислення? Чи можуть вони ясно бачити принципи, яких мають дотримуватися віруючі? Щойно більшість людей впевнюється, що це Божа робота, вони більше не мають сумнівів щодо Бога. Незалежно від того, які проблеми чи які люди з’являються в церкві, вони здатні підходити до них згідно з Божими словами. Навіть якщо злі люди чи антихристи створюють завади, вони можуть правильно це сприйняти. Вони ніколи не мають підозр щодо Бога чи Божої роботи або щодо церкви чи Божого дому. Щонайбільше у них можуть виникати думки про певних осіб або деякі уявлення щодо Божої роботи, але вони можуть поступово це владнати, живучи церковним життям. Але підозріливі люди – інші. Від самого початку своєї віри в Бога вони несуть у собі підозри та всілякі уявлення. Вони не впевнені, чи є Божі слова істиною, не впевнені, чи є висловлення Богом цих слів Божою роботою, і тим паче не впевнені, чи є зібрання братів і сестер Божою церквою. Вони постійно плекають підозри й завжди шукають фактичних доказів, щоб підтвердити, що їхні підозри правильні. Що це за ставлення? Як ти думаєш, чи можуть люди з таким ставленням зрозуміти істину у своїй вірі в Бога? (Ні.) Вони ніколи не зможуть зрозуміти істину. На чому вони найбільше зосереджуються у своїх серцях? Вони завжди розмірковують: «Хто ці люди? Це якась громадська організація? Хоча дім божий оплачує витрати цих людей на прожиття, поки я їх приймаю, я однаково ризикую, приймаючи їх. Тож, чи згадає бог мої добрі вчинки? Якщо бог їх не згадає, то хіба мій прийом не буде марним?» У їхніх серцях постійно є такі сумніви. Як ти думаєш, чи приймають вони братів і сестер охоче? (Ні.) Вони роблять це виключно з бажання отримати благословення, водночас будучи сповненими сумнівів. Особливо, коли вони чують про щось, чого не можуть чітко побачити й що вважають негативним згідно зі своїми уявленнями, сумніви в їхніх серцях посилюються. Наприклад, під час зібрань хтось може порушити теми, що стосуються дій режиму великого червоного дракона та потворних облич диявольських царів, або іноді бесіда про істину торкається утисків і арештів, що їх здійснює великий червоний дракон, та природи-сутності великого червоного дракона тощо. Ці теми насправді не стосуються політики – вони лише допомагають людям навчитися розрізняти великого червоного дракона та чітко бачити його обличчя, щоб вони могли зненавидіти й відкинути великого червоного дракона й більше не бути скованими та зв’язаними впливом сатани. Але коли підозріливі люди чують такі теми, вони стають боягузливими й наляканими: «Ці люди ще й політику обговорюють! Хіба вони не політичні злочинці? Хіба вони не контрреволюціонери? Ці теми надто делікатні! Швидше, зачиніть вікна, замкніть ворота, відключіть інтернет і телефонні лінії! Якщо уряд це підслухає, у нас будуть великі проблеми! Нам точно дадуть довічне!» Вони не хочуть слухати такі теми й усіма способами намагатимуться перервати бесіду, щоб зупинити їхнє обговорення. Вони думають собі: «Якою саме роботою займаються ці люди? Кажуть, що бог не втручається в людську політику, то чому ці люди говорять про політику? Хіба віруючі не мають говорити лише про справи віри в бога? Чому вони таке обговорюють? Хіба це не накликання біди? Якщо вони хочуть про таке говорити, нехай говорять де завгодно, але не в моєму домі. Я не хочу до цього «підключатися»!» Вони нічого не можуть ясно побачити. Коли вони чують якісь чутки, сфабриковані урядом, вони не тільки не можуть їх розрізнити, але їхні побоювання стають ще сильнішими. Якби вони часто були підозріливими й скептичними щодо групи злих демонів при владі або сил антихриста та сект злих духів у релігії, це насправді допомогло б їм захистити себе. Але в церкві, де працює Бог, Він висловив стільки істини, а вони досі не можуть її зрозуміти й не можуть визначити, що це істинний шлях. Прослухавши стільки проповідей і бачачи, як багато говорить Бог, їхня підозріливість залишається невирішеною, а їхні уявлення та фантазії не викорінені. Очевидно, що їхній рівень надто низький, що в них узагалі немає здатності до сприймання, і що вони не є людьми, які прагнуть до істини. Від початку своєї віри в Бога вони ніколи не вірили, що Бог над усім володарює, і ніколи не вірили, що всі Божі слова є істиною; вони не вірили, що робота Божого дому повністю ведеться Святим Духом, і поготів. Як наслідок, усе викликає в них сумніви. Наприклад, коли під час зібрань ми бесідуємо про розрізнення різних типів людей, ми можемо говорити про те, як антихристи вводять людей в оману або як деякі люди не виконують жодної справжньої роботи, хоча все, що вони споживають і чим насолоджуються, забезпечується за рахунок Божих приношень, що означає жити коштом церкви; або як деякі люди крадуть чи розтринькують приношення; або як певні особи в церкві займаються розпустою; або як деякі люди роблять те, що ганьбить Бога, проповідуючи Євангеліє. Ми обговорюємо ці питання, щоб люди могли навчитися розрізняти інших, і щоб вони могли дивитися на людей і справи згідно з Божими словами та істиною-принципами, засвоювати уроки й вчитися на цих речах, а також уникати того, щоб інші вводили їх в оману чи сковували. Однак, коли підозріливі люди це чують, вони кажуть: «О ні! Це дім божий, місце, де виконується робота божа, – як таке могло тут статися? Схоже, я мав рацію, коли підозрював раніше. Відтепер мені треба бути ще обережнішим. Всі люди надто ненадійні, і дім божий теж ненадійний. А чи надійний бог? Хто знає – можливо, і бог ненадійний». Бачите, вони не розуміють істини й не можуть її сприйняти. Незалежно від того, про який аспект істини бесідує Божий дім, до якого висновку вони завжди доходять урешті-решт? Що вони мали рацію, коли підозрювали всі ці роки, і що це не було зайвим. Якщо це чують ті, хто прагне до істини й має мислення нормальної людськості, вони можуть правильно до цього ставитися. З одного боку, їхній світогляд розширюється, і завдяки цим речам вони здобувають здатність до розрізнення. З іншого боку, вони можуть засвоювати уроки, і вчитися на цих речах, і розуміти, що люди не можуть слідувати за іншими людьми, що їм потрібно розрізняти інших і розуміти більше істини, і що людину можна ввести в оману будь-коли й будь-де, якщо вона не розуміє істини, а щойно вона зрозуміє істину й матиме духовний зріст, інші не будуть її сковувати, вводити в оману чи контролювати. Однак, підозріливі люди ніколи так не подумають. Що більше Божий дім бесідує про розрізнення різних типів людей і справ, то більше вони відчувають, що їхні підозри правильні й підтверджені: «Бачите, це я розумний! Добре, що я був насторожі. Люди часто кажуть, що я підозріливий і недовірливий, але факти доводять, що я мав рацію, коли підозрював. Подивіться, які ви всі дурні: у своїй вірі в бога ви знаєте лише, як виконувати свої обов’язки та говорити про своє досвідне знання. Яка з цього користь? Чи може це тебе захистити? Ні! Хай із якими ситуаціями ти стикаєшся, ти можеш захистити себе, лише якщо будеш більш обачним і більше ставитимеш усе під сумнів. Треба остерігатися всіх. Ні на кого не можна покладатися так, як на себе, навіть на власних батьків!» Скажіть Мені, що ж це за люди? Чи є вони віруючими в Бога? (Ні.) Хай про яку роботу бесідує Божий дім чи яких людей він розрізняє, і хай які обставини Бог організовує для людей, мета полягає в тому, щоб Божі обранці вчилися на цьому, щоб вони практичніше отримували підготовку в царстві, і щоб вони – через ці практичні уроки – прийшли до розуміння істини та здобули здатність розрізняти людей, ясно бачили людей і різні справи, а отже, краще розуміли, яких саме реальних людей, справ і речей стосуються слова та істини, які висловлює Бог. Але підозріливі люди не тільки не можуть навчитися нічого із цього, а натомість стають іще більш підозріливими та хитрими.

Коли деякі підозріливі люди щось говорять або роблять у Божому домі, вони завжди вкрай обережні, постійно бояться, що брати й сестри або лідери і працівники обтинатимуть їх або навіть мучитимуть. Вони кажуть: «Якщо я перестану вірити в бога й покину церкву, чи буде церква мені мститися?» Їм не варто про це хвилюватися. Якщо маловір покидає церкву, це радісна подія для всіх сторін – це вигідно всім. Тож, якщо ти хочеш покинути церкву або відмовитися від свого обов’язку, щоб повернутися додому й жити своїм життям, тобі слід сміливо про це заявити без жодних турбот. Ти також можеш написати заяву на кшталт: «Станом на таку-то дату, я офіційно покидаю Церкву Всемогутнього Бога й виходжу з лав тих, хто виконує свій обов’язок». Це цілком дозволено. Двері Божого дому відчинені, і ти можеш сміливо піти, не турбуючись, що хтось буде тобі мститися. Не треба боятися чи підозрювати. Чи бачиш ти якихось злих людей серед цих людей у церкві? Абсолютно ні. Навіть якщо є злі люди, їх треба вичищати. Більшість людей досить порядна й любить іти правильним життєвим шляхом. Мститися іншим чи шкодити їм – це порушення істини-принципів, і вони ніколи б такого не зробили. Що, на вашу думку, не так у тому, як підозріливі люди живуть по-людськи? Вони мають лише недовірливий розум, але в них немає інтелекту. Вони вважають, що їхній хитрий, лукавий і недовірливий розум – це найвища форма мудрості в тому, як жити по-людськи. Їх не цікавлять ані істина-принципи, ані робота та слова Бога – вони їх не розуміють і не прагнуть до них. Натомість вони живуть лише згідно із філософіями сатани, думаючи: «Що б зі мною не трапилося, я маю більше ставити все під сумнів. Крім того, я думаю, що кого б я не підозрював, це розумно, і незалежно від того, чи відповідають мої підозри фактам, це виправдано. Загалом, більше підозрювати, стикаючись із ситуаціями, – це мені на користь». Як наслідок, скільки б років вони не вірили в Бога, вони ніколи не шукають істини в Божих словах і не шукають у Божих словах відповідей для розв’язання різних проблем і побоювань, які в них є. Натомість вони покладаються на власний розум, недовірливу ментальність, філософії світських справ або власний життєвий досвід, щоб аналізувати ці справи й розбиратися з ними. Зрештою, що більше вони стикаються з різними ситуаціями й що більше різноманітної інформації чують, їхня підозрілива природа не тільки не змінюється, але і їхні побоювання дедалі ростуть і ростуть. Наприклад, коли така підозрілива людина вірить у Бога рік чи два й чує про інцидент у Чжаоюані інцидент, сфабрикований КПК, щоб зганьбити дім Божий, вона думає: «Можливо, це зробив дім божий. Навіть якщо це не було наказано домом божим, це, мабуть, зробили якісь брати й сестри знизу, а ви просто не визнаєте цього». Провіривши в Бога три-п’ять років, вони досі вірять у версію подій великого червоного дракона. Навіть через вісім-десять років їхні побоювання щодо Божого дому досі неподолані. Вони не вірять, що це великий червоний дракон підставив і зганьбив церкву; вони просто припускають, що це зробили люди з Божого дому. Бачиш, коли вони розглядають якусь справу, то ніколи не ґрунтують свій розгляд на Божих словах чи істині-принципах – вони вірять у версію великого червоного дракона й розглядають справу з позиції дияволів і сатани. Хоч як би сатана гнобив Божих обранців і звірствував над ними, вони вважають, що це можна зрозуміти, але ніколи не вірять, що Божий дім невинний або що брати й сестри, які страждають від переслідувань за віру в Бога, невинні. Навіть якщо вони на власні очі бачать, що всі брати й сестри в Божому домі – це добре виховані люди, які знають своє місце, у своєму серці вони завжди без жодних сумнівів вірять у те, що великий червоний дракон зробив, щоб зганьбити церкву. Хоча у вірі в Бога такі люди можуть терпіти труднощі, платити ціну й навіть робити приношення, зрештою вони однаково є маловірами. Насправді підозріливі люди більш клопітні, ніж ті, хто не любить і не приймає істину. У чому ж вони більш клопітні? Ті, хто не зацікавлений в істині, абсолютно байдужі до церковної роботи та виконання обов’язків і не цікавляться ними; хоч як би віруючі слідували за Богом чи виконували свої обов’язки, для них це неважливо. Як наслідок, у них немає побоювань щодо справ віри в Бога чи виконання обов’язку, і вони, по суті, ніколи не розпитують про церковні справи. Але підозріливі люди – повна протилежність: вони люблять розпитувати про чутки. Чому вони хочуть про це розпитувати? Безумовно, одна з їхніх цілей така: «Якщо я більше розпитуватиму й більше знатиму, це допоможе мені заздалегідь підготувати шлях до відступу і в будь-який момент вирішити, залишатися чи йти». Вони також зосереджуються на розпитуванні про певні справи, як-от: яке справжнє ім’я того чи іншого лідера або працівника, де вони живуть, яку кар’єру мають у мирському світі або чому вони покинули свій дім, щоб виконувати свій обов’язок. Вони також можуть розпитувати про тих, хто проповідує Євангеліє, наприклад, кому вони проповідували, хто з членів їхньої родини вірить у Бога, скільки років вони проповідують Євангеліє, скільки людей вони здобули тощо. Вони розпитують про все це дуже докладно. Підозріливі люди люблять збирати таку інформацію і, зібравши її, почуваються спокійно, думаючи, що знати це дуже необхідно, і що вони зможуть використати цю інформацію у вирішальні моменти. Підозріливі люди знають занадто багато. Вони – «інформаційні бази даних» і навіть знають дещо з того, чого не знають лідери і працівники, наприклад, хто поїхав за кордон виконувати свій обов’язок і в яку країну, – вони знають навіть таке про людей, які їдуть в інші країни. Але якщо ти запитаєш їх, який випуск проповідей було нещодавно видано, вони не зможуть тобі сказати. Вони ніколи не звертають уваги на справи життя-входження, але коли йдеться про особисту інформацію братів і сестер та деякі обставини в церкві, в цьому вони дуже добре розбираються. Одна з цілей їхнього частого розпитування про все – дізнатися більше про всілякі обставини, після чого вони зможуть у будь-який час підготувати собі шлях до відступу. Вони вважають, що було б украй нерозумно не думати про свій шлях до відступу – кажучи словами невіруючих, це як «допомагати комусь рахувати гроші після того, він тебе запродав». Насправді вони як зіпсована їжа, не варта й копійки, а проте вважають себе дуже цінними. Як ви думаєте, ці люди підозріливі? (Так.) Це справді підозріливі люди. Підозріливі люди мають особливо хитру й лукаву людськість. Деякі люди вважають хитрість і лукавство ознаками високого інтелекту, але це неправильно. Насправді ці хитрі й лукаві люди вкрай дурні й не мають жодного рівня. Їхній рівень настільки низький, і це вже важко змінити; а те, що вони ще й хитрі, означає, що їх ще важче виправити. Якщо в когось просто низький рівень, але він відносно чесний і не хитрий, і може щиро виконувати свій обов’язок, можливо, у нього ще є проблиск надії на спасіння. Якщо в нього низький рівень і він дещо лукавий, але може прийняти істину й пізнати себе, у нього, можливо, є проблиск надії позбутися свого лукавого характеру. Якщо він може зрозуміти істину й поступово пізнати її та ввійти в неї, його підозрілість може потроху зникнути. Але, на жаль, ці люди і не мають рівня, і лукаві та хитрі, і до того ж значною мірою дурні. Це як сліпий, що страждає від хвороби очей, – ліків немає, чи не так? (Так.) Такі люди невиправні. Оскільки ці люди підозріливі до невиправного ступеня, то як, на вашу думку, з ними слід поводитися? (Якщо таких людей виявляють, їх треба остерігатися. Вони здатні продати церкву, щоб захистити себе; це небезпечні особи. Ми можемо шукати можливості, щоб розвінчати їх і вичистити, або, якщо не можемо знайти такої можливості, можемо мудро переконати їх піти.) Щойно ти впевнишся, що хтось є підозріливою людиною, не май із нею справи. Справи з нею принесуть лише клопоти. Якщо ти матимеш із нею справу, вона завжди намагатиметься про тебе все дізнатися. Якщо ти збираєшся кудись іти, вона пильно за тобою стежитиме, постійно запитуючи: «Куди ти йдеш? На скільки днів? Що ти робитимеш?» Коли ти повернешся, вона запитає: «Кого ти зустрів? Чи виконав ти своє завдання? Про що ви всі говорили?» Якщо ти не відповідатимеш, вона скаржитиметься: «Вони не дозволяють мені ні про що дізнатися. Вони не довіряють мені, чи не так? Вони не ставляться до мене як до члена дому божого! Вони сказали, що йдуть виконувати церковну роботу, але чому вони приховували це від мене? Мабуть, вони ходили робити щось незаконне». Вони завжди шпигуватимуть за тобою за твоєю спиною. Такі люди справді клопітні. Вони розпитують про багато речей, хочуть усе знати. Але, дізнавшись про ці речі, вони не можуть чисто це сприйняти чи правильно до цього поставитися, а також намагаються знайти в цьому підозрілі моменти, через що їхні сумніви стають дедалі більшими й більшими. Припустімо, ти порадиш цим людям таке: «Оскільки в тебе такі великі сумніви щодо Бога, і оскільки ти не віриш, що Божі слова є істинами і що вони можуть очищати й спасати людину, тобі слід просто перестати вірити в Бога!» Вони не захочуть цього робити – вони однаково хотітимуть вірити й однаково хотітимуть отримати благословення. Хіба ці люди не клопітні? (Так.) Із такими людьми легко впоратися. Якщо вони можуть принести великі клопоти церкві, то швидко переконайте їх піти. Ці люди не заслуговують на довіру, у них немає здатності сприймати істину, і навіть якщо вони можуть виконати якийсь незначний обов’язок, вони принесуть великі клопоти Божому дому – вони приносять більше шкоди, ніж користі. Отож необхідно переконати їх піти.

Боягузливі люди – клопітні, і підозріливі люди – теж клопітні. Але люди, які є і боягузливими, і підозріливими, – ще більш клопітні. Ці люди вкрай боязкі й бояться смерті, і вони підозрюють усе, постійно підозрюючи, чи не обдурять їх через віру в Бога. Вони бояться, що це завадить їхнім перспективам, і думають, що арешт і переслідування, що призведуть до смерті, зовсім того не варті. Якщо вони настільки підозріливі, то який для них сенс вірити в Бога? Хіба це не просто ускладнення свого життя? Вони остерігаються братів і сестер та кожного робочого впорядкування Божого дому так, ніби остерігаються шахраїв, так само, як вони остерігаються великого червоного дракона чи дияволів і сатан. Деякі люди досі намагаються давати їм поради на кшталт: «Просто обов’язково старанно вір у Бога, прагни до істини й добре виконуй свій обов’язок, і Бог схвалить тебе». Але що вони думають усередині? «Ти хочеш, щоб я належно виконував свій обов’язок, але щойно я стану відомим і великий червоний дракон мене заарештує, хіба мені не настане кінець?» Якщо це справді їхній спосіб мислення, то немає сенсу намагатися щось їм радити. Вони вкрай боязкі й завжди нажахані смертю. Коли вони чують, що віруючих у Бога заарештували, вони такі налякані, що мочаться в штани. Але коли йдеться про шахрайство та обман людей у бізнесі, хоч би в які халепи вони потрапляли, вони зовсім не бояться – у цьому вони досить сміливі. Проте, коли це стосується справ віри в Бога, вони вкрай боязкі. Вони сповнені всіляких побоювань щодо братів і сестер, щодо Божого дому й особливо щодо Бога, Божих слів і роботи, і жодна бесіда не може розвіяти ці побоювання. Скільки б років вони не вірили, вони однаково не знають, що означає вірити в Бога, або чому їм потрібно збиратися й виконувати свій обов’язок. Очевидно, що ці люди недоумкуваті, і до того ж досить хитрі й лукаві. Таких людей слід швидко переконувати піти. Якщо вони перестають приходити на зібрання й більше не хочуть виконувати свій обов’язок, бо вони боягузливі або з будь-якої іншої причини, то це ідеально – це позбавляє від клопоту їх вичищати й уникає зайвих турбот. Якщо одного дня вони знову зацікавляться вірою в Бога й захочуть повернутися до віри в Бога, ти можеш сказати їм: «Як віруючого в Бога, тебе можуть будь-коли заарештувати й ув’язнити, і є навіть ризик втратити життя. Але якщо ти не віриш у Бога, а натомість займаєшся бізнесом у світі й заробляєш багато грошей, можливо, ти зможеш насолодитися кількома комфортними днями». Коли вони це почують, їхні серця повністю заспокояться, і вони більше не думатимуть про віру в Бога. Вони подумають: «Нарешті мої роки турбот і страху закінчилися. Мені більше не потрібно підозрювати церкву, братів і сестер чи дім божий. Я нарешті вирвався на волю». І ось так цих боягузливих і підозріливих людей переконали піти. Це розв’язує велику проблему, чи не так? (Так.) Це чудовий спосіб вирішити справу.

І. Бути схильним накликати біду

Погляньмо на наступний прояв: схильність накликати біду. Чи знаєте ви, які люди схильні накликати біду? Чи стикалися ви в церкві з таким типом людей, які схильні накликати біду? Незалежно від їхнього віку, статі чи професії у світі, якщо вони завжди накликають біду й завжди чинять те, що порушує закони та приписи, спричиняючи негативний вплив на церкву та створюючи величезні перешкоди для євангельської роботи, тоді церква має негайно розбиратися з такими людьми. Спершу слід винести їм попередження, а якщо ситуація надто серйозна – виключити їх або вичистити. Не можна бути з ними чемними. Які саме люди схильні накликати біду? Наприклад, ведучи бізнес або керуючи фабриками у світі, деякі люди спілкуються з підозрілими особами й часто чинять те, що порушує закони та приписи. Сьогодні вони ухиляються від сплати податків або занижують їх, завтра – займаються шахрайством та обманом, а то й стають фігурантами судових справ про заподіяння смерті. Через це вони часто отримують повістки до суду, цілими днями беруть участь у судових процесах і постійно втягнуті в суперечки. Чи можуть такі люди щиро вірити в Бога? Це неможливо. Є також деякі люди, які стверджують, що вірять у Бога, але поводяться дуже дивно й ненормально. Сьогодні вони цькують чи настирливо домагаються осіб протилежної статі, а завтра можуть вчинити над кимось сексуальне насильство, і на них донесуть. Скажи, хіба такі люди не схильні накликати біду? (Так.) Тож чи можуть такі люди щиро вірити в Бога? (Ні.) Увірувавши в Бога, ці люди, схильні накликати біду, однаково завжди спілкуються з підозрілими особами із суспільства й постійно породжують суперечки, як-от суперечки через емоційні питання, фінанси, майно чи особисті інтереси. Або через якийсь інцидент, що спричиняє напруженість у їхніх стосунках, або через нерівний розподіл нечесно нажитого завжди знаходяться люди, які прагнуть створити їм проблеми. Коли брати й сестри час від часу відвідують їхній дім, вони можуть натрапити на цих підозрілих людей. Навіть коли вони на зібраннях або виконують свій обов’язок, ці підозрілі люди іноді з’являються на порозі або надсилають докучливі повідомлення, тож будь-хто, хто перебуває в товаристві цих схильних накликати біду людей може бути втягнутий у їхні проблеми; зокрема, робота й репутація церкви ще з більшою ймовірністю будуть втягнуті в це й зазнають шкоди від цих людей. Скажіть Мені, чи добре, щоб такі люди залишалися в церкві? (Ні.) Таких людей також слід вичищати й розбиратися з ними.

Є також деякі люди, які, незалежно від своєї професії в суспільстві, завжди хочуть іти проти уряду, урядовців або певних суспільних груп і публічних осіб. Сьогодні вони викривають несправедливі дії уряду, завтра – подають до суду на якусь групу чи організацію, вимагаючи відшкодування збитків, а післязавтра – викривають приватне життя публічної особи, через що люди приходять їх шукати. Хіба це не накликання біди? (Так.) Навіть увірувавши в Бога, вони однаково хочуть і далі втручатися в суспільні справи. Коли вони бачать щось, що викликає в них невдоволення й обурення, вони завжди хочуть відстоювати справедливість, щоб виставити себе напоказ або написати коментар чи статтю, щоб покритикувати правоту й неправоту в цій справі. Що ж відбувається зрештою? Вони нічого не досягають, а натомість накликають на себе цілу купу клопоту, вплутуються в судові процеси, а їхня репутація руйнується. І завжди знаходяться підозрілі особи із суспільства, які їх шукають, бажаючи помститися або вжити проти них заходів, тож вони живуть у постійному страху. Щоб втекти від такого життя й уникнути біди, вони купують кілька будинків, пояснюючи це так: «Як то кажуть, “у хитрого кролика три нори”. Лише один із моїх трьох будинків відомий громадськості; про два інші ніхто не знає. Я тримаю їх для церковного використання, щоб у них жили брати й сестри». Як ти гадаєш, чи безпечно було б братам і сестрам там жити? (Ні, не було б.) На словах усе звучить дуже гарно, і наміри в них при цьому добрі, але з їхніми моральними якостями та їхньою вадою – схильністю накликати біду – хто б наважився жити в їхньому домі? Якщо ти житимеш там, люди можуть подумати, що ти – член їхньої родини. Якщо хтось захоче їх побити, але не знайде, хіба він натомість не поб’є тебе? Деякі люди схильні накликати біду. Коли вони зазвичай їдуть машиною і проїжджають через безлюдну місцевість, їх може хтось зупинити, витягнути з машини, жорстоко побити й винести попередження. Вони знають, що причина цього в тому, що вони першими когось образили й накликали на себе біду, і що той, кого вони образили, хотів завдати їм болю. Хіба це не саме те, на що вони заслужили? Люди такого типу і є тими, хто схильний накликати біду. Увірувавши в Бога, незалежно від того, яке питання обговорює церква, вони завжди хочуть втрутитися; вони хочуть висловитися з цього приводу й дати якісь коментарі, а також намагаються змусити людей слухати їх. Якщо церква не приймає їхніх пропозицій, вони стають вкрай незадоволеними й обуреними, не знаючи свого місця й можливостей. Скільки б збитків вони не зазнавали, вони ніколи про них не пам’ятають і не засвоюють уроків зі своїх невдач. Такі люди – це суцільна біда, навіть коли вони вірять у Бога. По-перше, вони не розуміють істини, але однаково завжди хочуть брати участь у роботі церкви, намагаючись у все встрявати, і, як наслідок, переривають роботу церкви й заважають їй. По-друге, коли б вони не проводили багато часу з кимось із братів чи сестер, вони також накликають на них біду. Люди такого типу, схильні накликати біду, – це величезна проблема. Як ти гадаєш, чи є люди, які накликають біду, тими, хто не створює зайвих клопотів? Чи є вони людьми, які знають своє місце? (Ні.) Вони точно не є людьми, які знають своє місце. Зазвичай люди, які ведуть порядне життя, схильні знати належне їм місце. Допоки суспільні справи не мають нічого спільного з їхньою вірою в Бога, вони абсолютно не втручаються в них і не розпитують про них. Це називається бути раціональним, розуміти час і розуміти смисл речей. Це суспільство й людство настільки нечестиві й складні. Як кажуть невіруючі: «У цю хаотичну епоху й у цьому хаотичному світі людям потрібно навчитися захищати себе». Ба більше, ти завжди коментуєш суспільні справи й хочеш бути в них залученим, але це не той шлях, яким тобі слід іти в житті. Такі вчинки не мають жодної цінності й не є істинним життєвим шляхом. Навіть якщо ти можеш говорити справедливо, це однаково не вважається справедливою справою. Чому ні? Тому що в цьому світі немає справедливості; лихі віяння цього не дозволяють. Якщо ти справді можеш говорити справедливі й чесні слова в Божому домі, це має цінність і значення. Але якщо ти говориш справедливі й чесні слова в цьому лихому, розбещеному й хаотичному людському світі, такі слова легко накликають біду й несуть небезпеку. Хіба не було б дуже нерозумно тоді говорити такі слова? Це не тільки не дозволило б тобі жити так, щоб це мало цінність, але й принесло б тобі нескінченні клопоти. Отже, розумні люди бачать, що ці суспільні справи – це лихо, і дистанціюються від них та уникають їх, тоді як нерозумні люди прямують до них, накликаючи на себе чимало біди. Зокрема, деякі люди, повправлявшись кілька днів у бойових мистецтвах, вивчивши кілька ефектних прийомів і здобувши трохи слави, хочуть боротися за справедливість і грабувати багатих, щоб допомагати бідним. Вони хочуть узяти на себе роль мандрівного лицаря чи мечника, ходити й виправляти кривду, і навіть зголошуються допомогти, щойно побачать несправедливість. Як наслідок, це призводить до біди – вони не усвідомлюють, наскільки складне суспільство. Скажи Мені, коли ти зголошуєшся допомогти, хіба ти зрештою не образиш деяких людей? Хіба ти не зруйнуєш ретельні плани, які склали деякі люди? (Так.) Коли ти зруйнуєш ретельні плани цих людей, чи дозволять вони тобі уникнути покарання? (Ні.) Ти можеш сказати: «Те, що я роблю, – це справедлива справа», але навіть якщо це справедлива справа, так не піде – цей світ не дозволить тобі займатися справедливими справами. Якщо ти ними займатимешся, то накличеш біду. Дурні цього не розуміють, вони не бачать світ наскрізь. Вони завжди думають, що, оскільки вони мандрівні лицарі, їм слід зголошуватися допомагати іншим. Але зрештою вони псують чиїсь ретельні плани, і ця людина прагне помститися їм і не відступає. Ось як вони накликають на себе лихо. Інша людина таємно починає з’ясовувати їхні імена, де вони живуть, яка в них сімейна ситуація, хто члени їхньої родини, чи мають вони якийсь вплив у цій місцевості та як найкраще вжити проти них заходів. Щойно вони все це чітко з’ясують, як починають діяти проти «мандрівного лицаря», чиє життя відтоді стає важким. Люди такого типу часто накликають біду і, яких би великих збитків вони не зазнавали, ніколи не засвоюють уроку. Коли вони стикаються з чимось, що вважають несправедливим, вони однаково хочуть боротися за справедливість, зголошуватися й допомагати. Вони не тільки накликають біду на себе, але й наражають на небезпеку свою родину, а іноді навіть втягують у це друзів чи колег, що їх оточують. Якщо вони вірять у Бога й приходять до церкви, брати і сестри також можуть опинитися в небезпеці через них. Наприклад, якщо вони потрапляють у біду в суспільстві й хтось хоче їм помститися, і ця людина знає, що ти відвідуєш з ними зібрання, вона може звернутися до тебе по інформацію про їхню особисту та сімейну ситуацію. Тож, ти скажеш цій людині чи ні? Якщо скажеш, це рівнозначно зраді, що накличе на них біду; якщо не скажеш, ця людина може мучити тебе. У цьому світі забагато злих людей, і всі злі люди нерозсудливі. Якщо хтось їх образить, вони вдадуться до будь-яких засобів, щоб помститися. Хіба не так? (Так.) В яку б біду не встряли люди, схильні накликати біду, це завжди спричиняє клопоти й завади у виконанні їхнього обов’язку, а також може різною мірою впливати на роботу церкви. Якщо хтось постійно накликає біду, як ви гадаєте, чи може бесіда про істину з ним розв’язати цю проблему? (Ні.) Людям такого типу часто бракує здорового глузду. Навіть коли вони потрапляють у біду, вони не вважають це бідою; вони можуть навіть думати, що мають почуття справедливості. У таких випадках бесіда про істину з ними марна, тому що це люди з перекрученим сприйманням, це безглузді особи. Безглузді особи нелегко приймають істину. Дехто може сказати: «Вони зіткнулися з труднощами; як ми можемо їх ігнорувати? Як ми можемо не виявити до них трохи жалю? Ми маємо ставитися до них з любов’ю». Ставитися до них з любов’ю – це добре, але чи можуть вони це прийняти? Якщо вони взагалі не приймають істини й продовжують триматися своїх поглядів, чи доречно тобі нескінченно бесідувати з ними про істину? (Ні.) Чому це недоречно? (Люди такого типу не вірять у Бога щиро. Їхня сутність – це сутність маловірів. Навіть якщо ми бесідуватимемо з ними про істину, це не розв’яже проблеми, і вони однаково можуть принести багато біди церкві.) Тож, чи слід вичищати людей такого типу? (Так, слід.)

Є ще один тип людей, схильних накликати біду. У церкві вони завжди підбурюють братів і сестер робити певні речі. Наприклад, вони кажуть: «Ці дії уряду та політика, яку він розробив, є нерозумними. Як християни, ми мусимо практикувати праведність, ми маємо висловлюватися, а не ховати голови в пісок, як боягузи. Нам потрібно виходити на вулиці з плакатами й протестувати, борючись за добробут братів і сестер, нашої церкви та всього людства!» І який результат? Ще до того, як вони встигають вийти на марш, уряд уже дізнається, і суд надсилає повістку. Скажіть Мені, це щастя чи нещастя для церкви – мати таких людей? (Нещастя.) Дехто каже: «Виявляється, у нашій церкві є така талановита людина – з неї вийде хороший лідер! Подивіться на людей у нашій церкві; вони всі сумирні й слухняні, не мають жодного впливу в суспільстві. Вони боязкі, й не наважуються братися за якісь серйозні справи, і дуже бояться накликати біду. Ця людина інша – вона смілива, прониклива й рішуча; вона також має вплив у суспільстві, вона здібна, і коли бачить несправедливість, наважується виступити й вийти наперед. Навіть зіткнувшись із судовою справою, вона не панікує й не тривожиться. Її розумові здібності роблять її природжено придатною для посади чиновника. Якби ця людина займалася політикою, вона була б або депутатом, або принаймні губернатором провінції. Ми недостатньо хороші. Тому церква має обрати її лідером. Якщо вона поведе нас, ми неодмінно здобудемо спасіння!» Деякі нерозумні люди ставляться до тих, хто схильний накликати біду в суспільстві, з особливою повагою та ідолізують їх, навіть бажають обрати їх церковними лідерами. Як ви гадаєте, чи це доречно? (Ні.) Чому це недоречно? Хіба церкві не потрібні такі «здібні люди»? (Церкві не потрібні такі люди. Церковні лідери мусять вести Божих обранців до того, щоб вони їли й пили Божі слова на зібраннях, прагнули до істини та виконували свій обов’язок із поширення Євангелія. Хоча зовні такі люди можуть здаватися так звано сміливими, проникливими й рішучими, вони не здатні виконувати таку роботу й принесуть церкві нескінченні клопоти. Тому вони не підходять на роль церковних лідерів.) Скажу тобі, це помилка, щоб така людина залишалася в церкві, і було б ще катастрофічніше обрати таких людей лідерами. Куди вони повели б церкву? Вони перетворили б церкву на релігійну групу! Причина цього полягає в тому, що, коли вони бачать несправедливість у суспільстві, вони подадуть до суду; коли бачать, як злі люди знущаються з бідних, вони боротимуться за них; коли бачать, як корумповані чиновники жорстоко шкодять людям, вони захочуть вершити правосуддя від імені небес. Унаслідок цього ви всі також поступово стали б мандрівними лицарями, що борються за справедливість. Чи змогли б ви все ще здобути спасіння в такий спосіб? Зовні люди, схильні накликати біду, можуть здаватися досить компетентними, але що відбувається зрештою? Усіх їх відсіюють за те, що вони переривають роботу церкви й заважають їй, бо шлях, яким вони йдуть, – це не правильний шлях. Яку б біду вони не накликали, вони не йдуть правильним шляхом і не слідують Божій волі. Жоден їхній вчинок не має жодного зв’язку з церквою, з Божою роботою чи з Божими намірами; усе, що вони роблять, далеке від Божих намірів і відхиляється від правильного шляху. Природа їхнього накликання біди полягає в тому, що вони мають справу з демонами й заплуталися в них; їх мучать демони. Тому Божий дім мусить провести чітку межу між собою та такими людьми. Якщо вони неодноразово накликають біду, відмовляючись слухати, хто б їх не намагався напоумити, і накликають біду, не засвоюючи уроків зі своїх помилок, навіть коять безрозсудні проступки, тоді їх слід переконати піти. Можна сказати: «Подивися на всю ту біду, яку ти накликав, на те, якою великою перешкодою це стало для роботи церкви і як це вплинуло на виконання обов’язку багатьма людьми. Як ти цього не усвідомлюєш? Твій світогляд занадто широкий – настільки широкий, що може охопити весь світ. Така людина, як ти, має пробиватися у світі; ти маєш зрощувати себе й керувати державою, несучи мир у світ. Тобі пасує спілкуватися з високопосадовцями; тільки так ти зможеш піднятися над буденністю, розправити крила й злетіти. Перебування цілими днями з людьми, які вірять у Бога, – хіба це не стримає твоїх грандіозних амбіцій і не обмежить твою здатність розправити крила й полетіти? Подивися на нас – ніхто з нас не має великих прагнень. Ми зосереджені виключно на вірі в Бога, на тому, щоб більше читати Божих слів, щоб зрозуміти деякі істини, і менше коїти зла, і тоді, можливо, ми зможемо отримати Боже схвалення – ось і все. Ми всі – люди, на яких зводять наклепи та яких ображають світські люди, відкинуті світом, тож тобі не варто спілкуватися з такими, як ми. Тобі було б краще повернутися у світ і боротися там; можливо, ти досягнеш великого успіху й реалізуєш свої амбіції». Чи доречно так переконувати їх піти? Це хороший спосіб розв’язати проблему? (Так.) Ось як церква має розбиратися з такими маловірами; таке розв’язання питання повністю відповідає істині-принципам.

Які ще типи людей схильні накликати біду? Є тип людей, які мають особливу популярність у протилежної статі й завжди заграють із підозрілими особами. Вони не прагнуть належних романтичних стосунків; натомість вони підтримують дуже близькі й неналежні стосунки з багатьма особами протилежної статі. Оскільки вони не можуть належно впоратися з цими стосунками, можливо, що люди, з якими вони заграють, стануть ревнивими або навіть почнуть мститися одне одному. Хіба це для них не біда? (Так.) Це також велика біда. Деякі люди можуть не перейматися цими справами, але такі речі часто приносять біду в їхнє особисте життя та їхню віру, і це може навіть вплинути на їхню особисту безпеку. Ці біди постійно супроводжують їх, і ті, хто часто з ними спілкується, неминуче також виявляються втягнутими. Чи вони справді перебувають у романтичних стосунках із цими особами протилежної статі, чи просто заграють одне з одним і використовують одне одного – нас такі справи не турбують. Що нас турбує? Нас турбує, чи матиме біда, яку вони накликають, якийсь згубний вплив на братів і сестер або на церкву. Якщо вплив є, церква має втрутитися, щоб розв’язати це питання й розібратися з ним, порадивши їм владнати ці турботи в належний спосіб. Ми не втручатимемося в те, як вони з цим упораються. Якщо, як би їх не напоумляли, вони однаково відмовляються слухати й не розбираються з цими проблемами та не розв’язують їх, тоді їх слід ізолювати й винести їм попередження: «Тобі потрібно спершу розібратися зі своїми особистими проблемами. Щойно ти їх розв’яжеш, то зможеш відновити виконання свого обов’язку. Якщо ти не розберешся з ними в належний спосіб, то залишишся в ізоляції». Хоча вони є віруючими й можуть навіть виконувати свій обов’язок – можливо, навіть важливий обов’язок, – через серйозні проблеми в їхньому особистому житті та через те, що біда, яку вони накликають, може вплинути на роботу церкви, церковні лідери не можуть це ігнорувати, оскільки ці біди становлять потенційну небезпеку. Наприклад, люди, з якими вони вступають у стосунки, можуть дізнатися від них про деякі обставини в церкві або особисту інформацію про братів і сестер. Якби вони передали цю інформацію недоброзичливим особам або великому червоному дракону, це було б шкідливо як для церкви, так і для братів і сестер. Тому щодо церкви, всі ці біди або потенційні ризики принесені ними, тож церква має змусити їх спершу розв’язати свої особисті проблеми. Якщо вони повністю розберуться з проблемами, Божий дім може ухвалити рішення прийняти їх знову, залежно від обставин. Але якщо вони й далі не розв’язують проблем і однаково хочуть виконувати свій обов’язок, що слід робити? (Їм не слід дозволяти виконувати свій обов’язок.) У такому разі їх слід переконати піти або вичистити. Коротко кажучи, щойно церковні лідери чи брати і сестри виявляють, що в церкві є люди, схильні накликати біду, вони мають підходити до цього питання згідно з принципами й розбиратися з ним негайно. Не слід чекати, доки ці особи створять небезпеку для братів і сестер або накличуть біду на роботу церкви, і лише тоді розбиратися з нею і вирішувати її.

Деякі люди схильні провокувати біду та встрявати в бійки й сутички. Вони завжди вважають, що вміють добре битися, завжди хочуть перемогти всіх у світі, або, якщо вони знають трохи ефектних бойових мистецтв, то завжди хочуть застосовувати насильство й силу проти інших. Хіба така людина також не схильна накликати біду? (Так.) Є також ті, хто не знає свого місця, хоч би де вони були. Вони не дотримуються правил, і не поважають громадський порядок, і завжди хочуть бути нетрадиційними. За кермом вони наполягають на тому, щоб проїхати на червоне світло, або наполягають на повороті ліворуч там, де це заборонено, а коли їх зупиняє і штрафує поліція, вони відмовляються це прийняти й хочуть поскаржитися на офіцера. Бачиш, вони наважуються скаржитися на будь-кого. Навіть якщо поліція діє за законом, вони однаково хочуть на неї поскаржитися – вони нехтують законом. Хіба ці недоумки також не схильні накликати біду? (Схильні.) Така людина, схильна накликати біду, думає, що, оскільки вона вірить у Бога, то має Його за опору, і що церква має велику кількість людей і великий вплив, і тому ця людина нічого не боїться. Вона скрізь коїть безрозсудні проступки, щоб похизуватися своїми здібностями й тим, наскільки вони грізні. Навіть потрапивши в юридичні проблеми, вони не знають, як схаменутися. Зрештою, що вони кажуть? «Цей світ справді лихий. Мене заарештували лише за те, що я відстоював справедливість. Цей світ справді несправедливий!» Вони однаково відмовляються визнавати свої помилки. Вони провокують і накликають на себе біду, але скаржаться, що до них ставляться несправедливо. Хіба це не цілковито безглуздо? (Так.) Хоч би яким лихим і темним був світ, з їхнього боку нерозумно провокувати біду. Бог ніколи не просив нікого провокувати біду, і Він ніколи не просив нікого використовувати прапор віри в Бога, щоб боротися за справедливість і вершити правосуддя від імені небес. Дехто каже: «Закони цього світу – це не істина, тому не потрібно їх дотримуватися». Навіть якщо закон – це не істина, Бог ніколи не казав тобі, що ти можеш порушувати закон за власним бажанням, і Він не казав тобі, що ти можеш убивати чи чинити підпали. Бог просить тебе дотримуватися закону й громадського порядку в суспільстві, знати, що потрібно дотримуватися моральних норм і правил, хоч би де ти був, не бути провокатором і не накликати біду. Якщо ти порушиш закон, ти сам відповідатимеш за наслідки – не чекай, що Божий дім відповідатиме за тебе, бо це особиста поведінка й представляє лише тебе як особистість; Божий дім ніколи не вказував тобі робити щось незаконне. У якій би країні ти не вів справи, Божий дім велить тобі перевіряти закони й консультуватися з юристом. Що юрист назве доречним, те й слід робити. Якщо юрист не радив тобі діяти в певний спосіб, а ти дієш наосліп, псуєш справи й порушуєш закон, ти сам відповідатимеш за наслідки – не накликай біду на Божий дім. Навіть якщо підхід, запропонований юристом, не є найкращим варіантом, ти однаково мусиш дотримуватися його поради. Якщо це законно й не завдає значної шкоди Божому дому, це можна робити. Божий дім завжди казав людям консультуватися з юристами й вести справи відповідно до закону. Однак дехто думає: «Божий дім не належить світові, тому ми не повинні слідувати віянням світу! Закон не представляє істини – лише Бог є істиною, і Бог – верховний. Ми коримося лише істині й Богові!» Хоча це твердження правильне, ти досі живеш у цьому світі й мусиш мати справу з багатьма реалістичними питаннями. Тому ти не можеш порушувати закон і не можеш порушувати істину-принципи. Верховенство Бога стосується Божої ідентичності та статусу; це не привід для тебе займатися незаконною діяльністю чи діяти деспотично в суспільстві, робити все, що заманеться, і скрізь накликати біду. Бог ніколи не заохочував до порушення закону під час виконання якихось дій і не вимагав цього ні від кого, а натомість каже тобі, що слід дотримуватися закону й суспільних правил, що, якщо ти порушиш закон і тебе покарають, ти мусиш прийняти покарання, і що не слід створювати проблем чи накликати біду. Якщо ти завжди накликаєш біду, завжди думаєш, що, оскільки ти віриш у Бога, то Бог тебе підтримує, і тому ти нічого не боїшся, скажу тобі, ти помиляєшся! Бог не підтримує твоєї безстрашності перед лицем усього, і Божий дім не платитиме за твою логіку негідника. Ніколи не думай, що лише тому, що в Божому домі багато людей і він має великий вплив, ти можеш робити все, що заманеться. Якщо ти так думаєш, ти помиляєшся. Це логіка сатани. Божий дім ніколи такого не казав, і Бог також ніколи такого не казав. Божий дім не заохочує нікого так чинити. Це правда, що в Божому домі багато людей, але кількість людей – багато їх чи мало – не для того, щоб підтримувати когось, додавати комусь сміливості чи захищати когось від біди та залагоджувати справи. Бог обирає людей, щоб вони могли слідувати за Ним і Його волею, щоб вони могли відповідати стандарту як створені істоти й виконувати обов’язок створених істот. Це не для того, щоб ти міг іти проти світу, не для того, щоб ти виголошував у світі пишномовні ідеї, і вже точно не для того, щоб ти давав світові урок. Вірити в Бога не означає іти проти течії; це не має нічого спільного з тим, щоб іти проти течії чи зневажати світ. Тож не розумійте Божих намірів щодо людей хибно й не перекручуйте та не розумійте неправильно значення віри в Бога. Яка мета того, що Бог обирає людей? (Щоб люди могли слідувати за Богом, слідувати Божій волі та виконувати обов’язок створених істот.) Бог обирає людей, щоб здобути їх, щоб здобути істинних створених істот, щоб здобути людей, які справді поклоняються Богу; це для того, щоб з’явилося нове людство, яке зможе поклонятися Богу. Мета того, що Бог обирає людей, – не в тому, щоб вони йшли проти цього світу чи людства. Тому тих, хто схильний накликати біду, слід тримати якомога далі від церкви та від місць, де люди виконують свій обов’язок, щоб уникнути впливу на виконання обов’язку іншими.

Щодо тих, хто схильний накликати біду, яку б біду вони не накликали, якщо це створює проблеми для церкви та впливає на виконання обов’язку братами і сестрами, лідери і працівники мають втрутитися й владнати цю справу. Цьому в жодному разі не можна потурати. Вони мають негайно зрозуміти й осягнути ситуацію, з’ясувати корінь проблеми, а потім розробити обґрунтоване рішення й узятися за його виконання. Чому з цим слід розбиратися? По-перше, ці біди можуть впливати на роботу церкви, життя церкви або виконання обов’язку братами і сестрами. По-друге, незалежно від того, чи вважають інші цих осіб, схильних накликати біду, талановитими, чи ледарями й негідниками, якщо вони створюють проблеми, з ними слід своєчасно розбиратися. Тож як із ними слід розбиратися? Справа не в тому, щоб розбиратися з бідою, а в тому, щоб розбиратися з людьми, які її накликають. Якщо очистити від них церкву, корінь біди усувається, і так питання вирішується. Ти в жодному разі не маєш бути поблажливим лише тому, що деякі люди, схильні накликати біду, здаються тобі здібними чи обдарованими. Якщо ти можеш бути до них поблажливим, то ти справді дуже безтолкова людина й непридатний бути церковним лідером, і брати та сестри мають усунути тебе з посади. Якщо ти не захищаєш інтереси Божого дому й не захищаєш братів і сестер, а натомість захищаєш злих людей і порушників спокою, навіть безмежно ідолізуючи їх, ставлячись до них як до почесних гостей та обдарованих особистостей, вважаючи їх талановитими людьми, яких важко знайти в церкві, доручаючи їм важливі завдання і навіть залагоджуючи за них їхні проблеми, – тоді ти абсолютно непридатний для ролі церковного лідера. Ти – безтолкова людина і неправдивий лідер, і тебе слід відсторонити й відсіяти. Якщо церковний лідер відмовляється слухати поради й наполягає на захисті якоїсь злої людини, схильної накликати біду, або доручає їй важливі завдання, брати і сестри мають не тільки усунути лідера, але й зв’язати його разом із цією людиною, яка накликає біду, і вичистити їх обох. Хіба ти не ідолізуєш людину, яка накликає біду? Вона теж відчуває твій захист, і ви так добре ладнаєте – що ж, вибачте, але вам обом треба йти. Божий дім не потребує нікого з вас! Якщо в церкві є люди, схильні накликати біду, а вищі лідери про це не знають, тоді як церковний лідер є безтолковим і позбавленим уміння розрізняти, тоді брати і сестри, які розуміють істину, мусять втрутитися, щоб розв’язати це питання. По-перше, вони мають негайно доповісти про це вищим лідерам. Крім того, вони мусять об’єднатися з іншими братами і сестрами, щоб побесідувати й розрізнити неправдивого лідера. Щойно буде підтверджено, що він є неправдивим лідером, його слід відсторонити або усунути, і слід обрати нового лідера – того, хто зможе захистити інтереси Божого дому, роботу церкви та церковне життя. Чи доречно так практикувати? (Так.) Очистіть церкву від цього церковного лідера й людини, схильної накликати біду, разом. Хіба вони не двоє людей, які добре ладнають через спільні ниці якості, заздрячи одне одному й захоплюючись одне одним? Тоді виконайте їхнє бажання й дозвольте їм разом повернутися у світ – Божий дім не хоче таких людей. Якщо вони залишаться в церкві, вони будуть лише накликати й створювати біду, завдаючи великої шкоди роботі церкви. Слід очистити від них церкву. Куди б вони не хотіли піти і яку б велику біду не хотіли накликати – це їхня власна справа. У будь-якому разі, це не має нічого спільного з церквою і не втягне в це церкву. Хіба це не розв’яже питання? (Так.) Це рішення досить хороше. На цьому завершується наша бесіда про дванадцятий прояв, що стосується людей, які схильні накликати біду.

Ї. Мати складне минуле

Розгляньмо наступний прояв: мати складне минуле. Люди якого типу, на вашу думку, мають складне минуле? (Деякі люди пов’язані як із кримінальним світом, так і з законними колами, і їхнє соціальне минуле доволі складне – чи належать вони до цієї категорії?) Коли ми говоримо про складне минуле, то, безумовно, маємо на увазі людей, наділених світською мудрістю. Яка типова манера поведінки в людей, наділених світською мудрістю? Вони сідають, закидають ногу на ногу й починають безупинно говорити; вони просторікують про все на світі, можуть деякий час базікати і про внутрішні, і про міжнародні справи, але жодне їхнє слово не є правдою – усе це хвастощі, які або вигадані, або просто уявні. Хвальки – це не обов’язково ті, хто має складне соціальне минуле. Хвальки можуть бути просто неробами, звичайними людьми – куди б вони не пішли, вони хваляться, говорять про щось піднесене й нереалістичне, щоб увести людей в оману та змусити інших мати про них високу думку, і невдовзі їхня репутація руйнується. То які ж люди мають складне минуле? Наприклад, деякі люди вступають у суспільстві до політичної партії, але після кількох років спроб не здобувають жодного статусу. Потім вони вступають до іншої партії і врешті-решт їм вдається отримати посаду незначного керівника чи дрібного чиновника. У них особливо складні соціальні зв’язки. Ніхто не може з упевненістю сказати, друзі чи вороги ті люди, з якими вони спілкуються, – не знає навіть їхня власна родина, знають лише вони самі. Хіба такі люди не мають складного минулого? (Мають.) Ці люди мають політично складне минуле. Сьогодні вони підтримують цю партію, завтра – ту; сьогодні вони підтримують на виборах одну людину, а завтра – іншу. Коротко кажучи, ніхто не знає, що вони насправді думають. Вони не кажуть звичайним людям, кого саме вони підтримують, або якими є їхня політична позиція чи політичні цілі; вони особливо потайливі щодо цього, і звичайні люди – навіть їхні власні родини – цього про них не знають. Однак вони особливо пристрасні щодо політики, і в них є знайомі, вони знають деяких людей на політичній арені; просто наразі вони не здійснили своїх амбіцій. Коли така людина приходить до церкви, вона бачить, що брати й сестри – це просто звичайні люди, які не розуміють політики й не займаються нею, і в серці вона зневажає тих, хто щиро вірить у Бога. Тим не менш, така людина завжди хоче використати славу церкви в релігійному світі та в суспільстві або скористатися впливом церкви, щоб робити те, що хоче, щоб задовольнити свої непомірні бажання або дати волю своїм політичним амбіціям, тобто вона хоче сховатися в церкві й чекати слушної нагоди, щоб використати церковну спільноту або певних людей, справи та речі в церкві для досягнення своїх політичних цілей. Чи можна вважати, що така людина має складне минуле? (Так.) Думки, принципи вирішення справ, різноманітні тактики, а також стратегії та методи мовлення, які використовують ті, хто займається політикою, – це те, чого прості люди не можуть бачити наскрізь. Особливо молодь або люди без соціального досвіду зовсім не можуть бачити їх наскрізь. Ті, хто не має політичної кмітливості, є іграшками в руках цих людей із політично складним минулим, і вони дивляться на таких людей цілковито зверхньо. Наведу неточний приклад: у тваринному світі найхитріші створіння – це змії, лисиці й тигри. З їхньої точки зору, такі тварини, як вівці, кролики, олені та собаки, – дурні. Люди з політичним минулим дивляться на більшість братів і сестер так само, як хитрі тварини, наприклад, лисиці та змії, дивляться на простодушних тварин, як-от овець, оленів і собак. Вони чітко бачать братів і сестер, але брати й сестри не можуть побачити їх наскрізь. Тож як нам розрізняти людей із політично складним минулим? Серця тих, хто займається політикою, спрямовані на політику й владу. Доки їм подобається влада й участь у політиці, рано чи пізно вони займуться політикою; вони не можуть вічно ховатися в церкві. Коли вони себе розвінчають, ти зрозумієш: «Отже, виявляється, вони вірять у Бога з політичною метою! У них є політичне минуле, і вони не вірять у Бога щиро. У вірі в Бога в них інший порядок денний!» Коли ці люди вперше приходять до церкви, вони особливо добре ховаються, відвідують зібрання та нормально виконують свій обов’язок. Але коли настане слушний момент, вони спробують використати церкву, щоб робити те, що хочуть, і, звичайно, їхні непомірні бажання та справжнє обличчя будуть розвінчані. Лише тоді брати й сестри зможуть побачити, що вони – маловіри. Коли вони розвінчані, розрізнити їх стає дуже легко. Наприклад, коли вовк в овечій шкурі змішується з отарою, ти можеш не розрізнити, вовк це чи вівця, але коли він починає їсти овець, ти розрізниш у ньому вовка. Ті, хто займається політикою, – це все маловіри, які проникли в церкву. Коли ці люди намагаються ввести в оману братів і сестер і залучити їх до якоїсь політичної партії та до участі в політиці разом із ними, ти побачиш, що їхня віра в Бога неправдива і що їхня справжня мета – займатися політикою; яким би складним не було їхнє минуле, воно випливе на поверхню й буде розвінчане. У цей момент люди зможуть їх розрізнити. Це один із типів людей, що мають складне минуле, – ті, хто має політично складне минуле.

Є ще один тип людей, які належать до категорії тих, хто має складне минуле. Деякі люди в суспільстві не знають належного їм місця й не ведуть порядного життя, а натомість люблять спілкуватися із сумнівними особами. Серед таких осіб, наприклад, є ті, хто займається підробкою документів і шахрайством або є членами кримінального світу; ті, хто має статус, славу та престиж у суспільстві, хто на вигляд є державними чиновниками чи бізнесменами, але за лаштунками завжди займається незаконною, злочинною діяльністю, вступаючи в змову з певними чиновниками чи членами кримінального світу, щоб незаконно перевозити вогнепальну зброю, наркотики чи іншу заборонену державою контрабанду; а також ті, хто був неодноразово засуджений і ув’язнений і хто вчинив деякі лихі вчинки, як-от розграбування могил, зґвалтування, сексуальне насильство, або навіть є торговцями людьми чи контрабандистами, що переправляють людей. Люди такого сорту, що мають складне минуле, спілкуються з такими особами, і, ба більше, мають із ними особливо близькі стосунки – вони називають одне одного «братами», використовують одне одного та роблять послуги одне одному. На вигляд ці люди не чинять жодних очевидних лихих вчинків і не займаються крадіжками, грабежами, вбивствами чи підпалами, але групи, з якими вони спілкуються, і кола, у яких вони обертаються, повністю складаються із цих непорядних осіб. Хіба така людина не є також досить страшною? (Так.) Вони співпрацюють із цими особами, щоб інвестувати в бізнес, і коли їхній партнер робить щось незаконне й потребує їхньої допомоги, вони її надають. Хоча вони, можливо, і не головні винуватці, вони є співучасниками. Можна сказати, що така людина часто балансує на межі закону. Що означає «балансувати на межі закону»? (Це означає, що вони часто займаються діяльністю, яка потенційно може порушувати закон.) Це один аспект. Крім того, вони часто використовують лазівки в законі, і справи, до яких вони причетні, – це все серйозні справи. Якщо їх колись упіймають, навіть як співучасників, їх можуть засудити до 10 або 20 років ув’язнення або накласти на них величезні штрафи. Хіба ти не сказав би, що така людина є клопітною? (Так.) Ти ніколи не бачив, щоб вони чинили очевидний лихий вчинок, і не бачив, щоб вони вбивали людей, влаштовували пожежі, обманювали чи підставляли когось, але коли ті, хто незаконно набиває собі кишені та порушує закон як у кримінальному світі, так і в законних колах, займаються протиправною діяльністю, щоб отримати величезні прибутки, така людина також здобуває свою частку здобичі й отримує шматок пирога. Чи сказали б ви, що така людина вважається такою, що має складне минуле? (Так.) Чи було б добре, щоб такі люди залишалися в Божому домі? (Ні.) Вони спілкуються як із кримінальним світом, так і з законними колами, і крім цього, вони також займаються незаконною діяльністю – це і є складне минуле. Якщо вони спілкуються з якимись державними чиновниками, і це спілкування та взаємодія є нормальними, це прийнятно. Однак якщо люди, з якими вони спілкуються, – це негативні персонажі, причетні до різноманітної незаконної та злочинної діяльності, то це дуже клопітно, і рано чи пізно щось піде не так. Такій людині подобається спілкуватися з тими людьми; вона також користується їхнім покровительством, щоб заробляти гроші, багатіти й жити хорошим життям. Чи можна тоді вважати її хорошою людиною? (Ні.) Люди часто кажуть: «Рибак рибака бачить здалека», – вони здатні спілкуватися як із членами кримінального світу, так і з представниками законних кіл; як ти думаєш, чи є вони порядними людьми, які знають своє місце? (Ні.) Безумовно, ні. Вони спілкуються з тими особами, з одного боку, тому що вони можуть бути їм корисними – вони можуть виконувати певні завдання для тих, з ким спілкуються. З іншого боку, це пояснюється тим, що їм подобаються люди, з якими вони спілкуються, як із кримінального світу, так і з законних кіл, – навички, здібності та вплив тих людей, а також вигода, яку вони їм приносять, – усе це те, що їм потрібно, і те, що їм подобається. То що ж вони за люди? (Це непорядні люди.) Можна сказати лише так: вони одного поля ягоди з тими, з ким спілкуються, – усі вони використовують одне одного. У цьому світі не так багато людей, які можуть щось для тебе зробити або повністю тобі довіритися й бути твоїми друзями, але вони існують – немає потреби спілкуватися з такими людьми. Така людина спілкується з ними, з одного боку, тому що вони добре ладнають завдяки спільним мерзенним рисам і є одного поля ягодами. З іншого боку, причина цього полягає в тому, що ця людина піде на все заради власних інтересів і виживання у мирському світі, і в неї немає жодних принципів ні в спілкуванні з людьми, ні в усьому, що вона робить. Навіть невіруючі кажуть: «Шляхетна людина любить багатство, але здобуває його правильним шляхом», – і дотримуються цього як мінімального стандарту. Незалежно від того, можуть вони відповідати цьому мінімальному стандарту чи ні, у будь-якому разі це вважається відносно благородною філософією виживання серед людства. Однак, якщо йдеться про спілкування з людьми, заради власних інтересів і отримання прибутку люди такого сорту зі складним минулим є безпринципними й нерозбірливими – доки вони можуть отримати з цього вигоду, вони спілкуватимуться з будь-ким. Ба більше, вони дуже пишаються тим, що можуть спілкуватися з тими людьми, і вважають методи, які вони самі використовують у спілкуванні з людьми, чудовими. Отже, як нам ставитися до такої людини? Вони пов’язані як із кримінальним світом, так і з законними колами – це і є складне минуле. Цей сорт людей такий страшний! Чи справжнє те обличчя, яке вони показують? Ні, вони завжди носять маску. Ти ніколи не зможеш бачити їх наскрізь або знати, що вони думають усередині. Вони носять маску, коли спілкуються з тобою, і навіть ховаються серед віруючих у Бога. Це так само, як диявол, що змішався з натовпом людей, або лисиця чи вовк, що прокралися в отару овець. Чи дає тобі це почуття безпеки? (Ні.) Чому ти так кажеш? Це ґрунтується на їхній хитрій, порочній і нечестивій природі; вони постійно плетуть інтриги проти тебе – це ніби за твоєю спиною завжди є пара лукавих, нечестивих очей, що стежать за кожним твоїм рухом, – і вони лише чекають нагоди, щоб знищити й пожерти тебе. Хіба це не жахливо? (Так.) Почуття, яке викликає в тебе така людина, ніколи не є почуттям безпеки, тому що її природа та минуле завжди змушують тебе відчувати, що вона є для тебе загрозою. Якою загрозою? Загроза в тому, що, коли вона поруч, ти постійно відчуваєш, що вона може плести проти тебе інтриги, гратися тобою та ставити тобі пастки в будь-який час і в будь-якому місці, і що ти ніколи не знаєш, коли тебе можуть використати або завдати тобі шкоди, і ти врешті-решт помреш від її рук або будеш нею занапащений. Ось чому таких людей категорично не можна тримати біля себе. Скажи Мені, хіба не так усе й є? (Так.) Наприклад, якщо пустити вовка в отару овець, це їх захистить чи занапастить? (Це їх занапастить.) Згідно з природою вовка він ніколи не залишиться біля овець і не захищатиме їх, тому що в його свідомості вівці – це його їжа, і коли б і де б він не був голодний, він їх з’їсть; він не шкодує овець і не пощадить їх. Вовк не має здібностей собаки. Якщо собака росте з вівцями, вона вважає овець тими, кого треба захищати, і коли вовк приходить, щоб напасти на овець або з’їсти їх, собака виходить уперед, щоб битися, беручи на себе відповідальність за захист овець як свій святий обов’язок – собаки просто мають цю вроджену якість. Але вовки інші; бажання їсти овець – це вроджена якість вовків. Коли людина такого сорту, що має складне минуле, проникає в церкву, це те саме, що вовк, який проникає в отару овець, – коли вовк не голодний, він може не становити небезпеки для овець, але коли він зголодніє, вівці неминуче стануть його їжею, і ніхто не може змінити цей факт. Це визначається його природою. Щоб розв’язати проблему поїдання овець вовком, ти мусиш поспішити й розпізнати вовка. Щойно ти розпізнаєш, хто є вовком в овечій шкурі, ти мусиш негайно його позбутися – не вагайся й не виявляй до нього жодної пощади. До людей такого сорту, що мають складне минуле, слід ставитися обережно. Якщо ти виявиш, що вони коять зло й заважають церкві, ти категорично не маєш виявляти до них жодної люб’язності. Ти мусиш сказати їм: «Ти – людина, наділена світською мудрістю, і ти не підходиш для віри в Бога. Ти помилився місцем, прийшовши до Божого дому; це місце не для тебе. Тобі слід прагнути до власних перспектив у суспільстві. Віруючі в Бога лише читають Божі слова, бесідують про істину та виконують свій обов’язок, щоб задовольнити Бога; вони не займаються інтригами та змовами й не беруть участі в політиці. Тут ти не зможеш просунутися по службі, розбагатіти чи жити життям, кращим за інших. Скільки б ти тут не тинявся, це буде лише марна трата часу». Так їх переконають піти, чи не так? (Так.) Деякі люди зі складними соціальними зв’язками не обов’язково є злими людьми, і вони не коїли великого зла, але вони зовсім не приймають істини й справді належать до категорії маловірів. Намагатися змусити таких людей щиро вірити в Бога й прагнути до істини – це все одно, що намагатися перетворити вовка на вівцю, – це неможливо. Скільки б вовк не носив овечої шкури, він залишається вовком; він ніколи не стане вівцею. Ось так усе і є. Отже, віра таких людей у Бога – це просто жарт; вірячи в Бога, вони звернулися не за адресою!

Є ще один тип людей, що мають складне минуле. Хоча вони вірять у Бога, вони мають близькі стосунки з деякими релігійними лідерами, чиновниками або людьми зі статусом із різних деномінацій. Їм подобається спілкуватися з цими людьми, і вони часто відвідують релігійні заходи різних деномінацій; вони налагоджують зв’язки та дружбу з цими людьми, використовують одне одного та роблять послуги одне одному. Час від часу, навмисно чи ненавмисно, вони навіть розкривають цим особам певну роботу із загальних справ або кадрову роботу, що є внутрішньою справою церкви. Це дуже клопітна проблема. Якщо ти просто спілкуєшся з людьми в релігії або не можеш відірватися від тих релігійних місць, а також любиш брати участь у різних релігійних святкових заходах і різноманітних релігійних церемоніях, це прийнятно. Однак ти не маєш розголошувати в таких місцях інформацію про роботу церкви чи про братів і сестер. Наприклад, ти не маєш розголошувати такі відомості, як-от те, що певна людина прийняла «Східну Блискавку», який обов’язок вона виконує в Церкві Всемогутнього Бога, де вона живе і з ким зазвичай спілкується, – якщо ти це розголосиш, це покаже, що ти дуже аморальний. Якщо хтось повідомить цю інформацію уряду, наслідки будуть непередбачуваними. Якщо ти дуже близький до людей у релігії, або маєш із ними якісь переплетені інтереси, або обмінювався з ними послугами, то щонайбільше можна вважати, що ти маєш складне минуле. Однак якщо ти таємно робиш якісь інші речі, наприклад, розголошуєш упорядкування роботи від Божого дому або внутрішні справи Божого дому чи особисту інформацію братів і сестер, то природа цього стає зрадою, і це засуджується. Зокрема, деякі брати й сестри не хочуть, щоб інші знали про їхню ситуацію або щоб її розголошували, тому що їх раніше заарештовували або вони зараз у розшуку, проте така людина зі складним минулим розглядає цю інформацію як щось, що можна обміняти на певні вигоди, або просто вважає її неважливою, і вона її розголошує, створюючи проблеми для тих братів і сестер. Якщо Божий дім виявить такі справи, він категорично не залишить цю людину безкарною; від таких людей слід негайно очищати церкву. У соціальному контексті, де людей переслідують за віру в Бога, віруючим важко навіть отримати можливість виконувати обов’язок, і кожна людина справді цим дорожить. Ніхто не хоче, щоб через інших або через власну дурість виникали потенційні ризики для виконання їхнього обов’язку. Тому, якщо хтось створює потенційні ризики для виконання обов’язків братами й сестрами або для їхньої особистої безпеки, або якщо хтось ставить перешкоди на шляху віри інших у Бога, Божий дім не залишить їх безкарними. Щойно Божий дім їх виявить, він негайно їх вичистить або виключить, він абсолютно не стримуватиметься! Якщо вони захищатимуться, вигадуючи виправдання та відмовки, кажучи: «Це була лише миттєва обмовка, бо я був неуважний», ти категорично не маєш цьому вірити – такі виправдання не витримують критики. Чому вони не розповідали людям про справи власної родини? Чому вони натомість говорили про справи братів і сестер? Вони явно плекають погані наміри. Вони розголосили інформацію про роботу церкви та про братів і сестер; якщо це створює проблеми для братів і сестер, то вони мають бути прокляті! Хіба такі люди не мають бути прокляті? (Так.) У ході поширення церквою своєї євангельської роботи неминуче, що деякі такі люди приєднаються до церкви. У них немає жодних докорів сумління щодо того, щоб продати церкву, продати братів і сестер і навіть зрадити інтереси Божого дому. Вони таємно спілкуються з усілякими людьми, і мета їхнього спілкування нечиста. Спілкуючись із тими людьми, вони навіть розпускають язика, розповідаючи їм усю внутрішню церковну інформацію, яку знають, нічого не замовчуючи, і це врешті-решт створює проблеми для братів і сестер і для церкви. Вина за це має лежати на цих людях, які розпускають язика. Дехто з них може сказати, що зробив це ненавмисно, але навіть якщо це було ненавмисно, це не робить такі дії припустимими. Якщо це було ненавмисно, то чому ти натомість не зашкодив собі? Чому ти зашкодив виключно іншим? Ти створив проблеми для церкви та для братів і сестер, це встановлений факт. Тому вина має лежати на тобі. Якщо ти вбив когось, а потім сказав: «Я зробив це ненавмисно; я ніколи не мав наміру вбивати його – у мене не було такої думки», – чи визнає тебе закон невинним через цю заяву? (Ні.) Навіть якби ти говорив правду, це було б марно. Фактом є те, що ти вбив людину, і з юридичної позиції є незаперечні докази цього, тому тебе мають визнати винним на підставі фактів. Ти скоїв злочин убивства, отже, ти вбивця, і жодне самовиправдання тобі не допоможе. Деякі люди своїми діями часто створюють проблеми для церкви, і часом ці проблеми значні: вони не тільки призводять до арешту та ув’язнення братів і сестер, а й серйозно впливають на роботу церкви. Божий дім абсолютно не залишить таких людей безкарними; він виключить кожного, кого впіймає, і прокляне їх – Божий дім зовсім не стримуватиметься! Якби це сталося в період Закону, лиходіїв витягли б і забили б до смерті палицями або камінням; саме так доводилося розбиратися з такими справами. Зараз, оскільки цього немає в адміністративних постановах Божого дому, їх виключать, а брати й сестри колективно проклянуть їх. У них немає жодного шансу отримати благословення чи спасіння – вони мають бути відправлені в пекло й покарані!

Є ще один тип людей зі складним минулим; вони приходять до церкви для виконання особливих місій. Деяких таких осіб посилають уряди, тоді як іншим місії доручають певні релігійні чи громадські групи. Наприклад, ці завдання можуть включати спостереження за братами й сестрами, спостереження за церквою або вивідування різноманітних робочих завдань церкви та її упорядкувань роботи з різних періодів. Хай яке в них завдання, у будь-якому разі, з нашої точки зору, така людина має складне минуле. Більшість цих людей зі складним минулим – маловіри; це ті, хто зовсім не приймає істини. Вони відрізняються від тих, у кого мало віри, низький рівень або багато уявлень, – ті люди щиро вірять, тоді як із цими людьми, що мають складне минуле, є серйозна проблема. По-перше, поміркуймо: яка людськість у таких людей? (У них погана людськість, вони нечестиві, і вони – члени банди сатани.) То що ж це за люди? (Це дияволи.) Правильно, ви влучили в самісіньку точку – це дияволи, які проникають у церкву. Це люди, які проникають у церкву й живуть у тіні, плекаючи різні задуми та цілі. Такі люди – дияволи. Від самого початку, коли ці люди приходять до церкви, вони не плекають добрих намірів. Незалежно від того, хто їх уповноважив, – деяких можуть уповноважити уряди чи певні групи, тоді як інших може взагалі ніхто не уповноважувати, і вони просто хочуть проникнути в церкву за власним бажанням, – такі люди є суто особами, наділеними світською мудрістю. Вони спілкуються з широким колом людей, і в них складні міжособистісні стосунки та соціальні зв’язки – у них складне минуле. «Складне минуле» означає, що їхні соціальні зв’язки, міжособистісні стосунки та життєві середовища є особливо нечистими й далеко не простими; вони не схожі на звичайних людей, які просто намагаються заробити гроші й жити хорошим життям. Ролі, які ці люди відіграють у суспільстві, – це ролі видатних особистостей, лідерів або відносно виняткових фігур у різних колах і групах, це ті люди, яких невіруючі називають «здібними людьми» або «гуру». Де б вони не були, вони не є людьми, які знають належне їм місце, і вони не є порядними людьми. Чи шукають вони можливостей для отримання особистої вигоди, чи то влади, чи то контролю над іншими в різних групах і колах – це і є їхня мета, і це ціль їхнього існування. Незалежно від того, у якій вони церкві, їхній умонастрій подібний до диявольського: їм завжди свербить зробити свій хід, бажаючи контролювати ситуації, контролювати людей, контролювати гроші, мати вплив і владу. Це прояви такої людини. Тому, незалежно від того, чи мають такі люди якусь місію, чи уповноважені вони урядом або якоюсь громадською групою, вони категорично не можуть знати належного їм місця, прийшовши до церкви. Навіть якщо в них немає місії, і навіть якщо церква чи брати й сестри не є цілями їхньої експлуатації, вони не є людьми, які щиро хочуть вірити в Бога, і вони, безумовно, не є людьми, які вірять в існування Бога. Мета їхнього приєднання до церкви зовсім нечиста – щонайменше одна річ для них дуже реалістична, а саме «скористатися покровительством церкви» й чекати нагоди для виконання власного порядку денного. Якщо їм не вдається досягти своїх цілей і їхні бажання розбиваються, вони можуть покинути церкву в будь-який час. Вони шукають можливостей, вичікуючи слушного моменту для удару, – якщо з’являється хтось, кого вони можуть використати, або слушний момент, що дозволить їм реалізувати свої цілі, амбіції чи прагнення, вони абсолютно не впустять цю людину чи цей момент. Якщо їм постійно не вдається знайти нагоду, вони зневірюються, розчаровуються й хочуть покинути церкву. Тому така людина також є типом небезпечної особи в церкві, і її треба розрізняти й триматися від неї на відстані. Ще один, важливіший принцип полягає в тому, що якщо ти не впевнений, яке в людини минуле, або невиразно відчуваєш, що її минуле дуже складне, то, як лідер або працівник, ти маєш принаймні знати, що цю людину не можна призначати на важливі посади, їй не можна давати статус чи владу, і їй не можна дозволяти виконувати будь-яку важливу роботу в церкві. Якщо ти не можеш бачити її наскрізь, то можеш за нею спостерігати, але категорично не маєш діяти необачно або передчасно. Якщо ти даси їй статус або навіть зробиш її відповідальною за важливу роботу, перш ніж побачиш її наскрізь, то ти вчиниш украй нерозумно! Що менше ти можеш бачити її наскрізь, то менше ти маєш довіряти їй важливу роботу, том обережнішим ти маєш бути, і то пильніше ти маєш за нею стежити й суворо її контролювати. Насправді, незалежно від того, чи є в них місія, чи ні, люди такого сорту, що мають складне минуле, зрештою не залишаються в церкві надовго. Це пояснюється тим, що в серцях цих маловірів є відраза до питань віри. Атеїсти не вірять в існування Бога, і їм нецікаво все, що пов’язано з Богом, Божою роботою чи Божим вираженням істини. Вони постійно досліджують: «Чи є вигода у вірі в бога? Чи можу я на цьому заробити великі гроші й розбагатіти? Чи можу я тут використовувати свої інтриги та хитрощі, як у світі?» Бачачи, що Божий дім не заохочує цього, а натомість завжди говорить про те, щоб бути чесною людиною, і що кожного, хто недбалий або байдужий у виконанні свого обов’язку, часто обтинають, вони відчувають відразу, почуваються нещасними й невільними в Божому домі, і завжди хочуть знайти нагоду піти. Якщо хтось справді є Божою вівцею, одним із Божих обранців, то він не втомиться слухати істини, які часто обговорюються в процесі віри в Бога, навіть якщо їх обговорюватимуть 20 чи 30 років; він міг би слухати їх усе життя й досі вважати їх свіжими. Що більше він слухає, то яснішими для нього стають ці істини; що більше він слухає, то більше живиться його серце; що більше він слухає, то більше він прагне істини. Навіть якби йому довелося слухати ці слова щодня, він був би готовий це робити. Зокрема, коли він чує досвідні свідчення, які є для нього корисними, він почувається таким блаженним і задоволеним, ніби насолодився великим бенкетом, – щасливішим, ніж якби знайшов шматок золота. Що ж до цих маловірів, цих дияволів – особливо цих людей зі складним минулим, – то що більше вони чують бесіду про істину, то більше роздратування відчувають; що більше вони слухають, то більше збудження й відрази вони відчувають усередині. Коли вони чують ці слова, то вважають їх нудними, сухими й виснажливими. Якщо ти змусиш їх сидіти й слухати проповіді, для них це буде наче їх піддають тортурам. Вони кажуть: «Чому ви всі так насолоджуєтеся, слухаючи ці слова, ніби з’їли великий бенкет? Чому я відчуваю таку відразу, коли їх чую?» Послухавши довго, вони не можуть всидіти на місці. Якщо вони не можуть бути лідерами, вони не бажають виконувати свій обов’язок чи терпіти труднощі, і з часом вони вважають усе це безглуздим; починають з’являтися думки про відмову від віри. Ось так викриваються маловіри. Щодо цих людей зі складним минулим, то якщо під час спостереження за ними ти виявиш, що в них сумнівне походження та складне минуле, то спробуй усіма можливими способами знайти нагоду переконати їх піти. Щодо таких людей, які зовсім не приймають істини, необхідно проявити певну мудрість. Ти можеш сказати їм: «Ти хочеш розбагатіти й мрієш стати чиновником – ти справді багато втратив би, якби прожив усе життя, не ставши чиновником! Тобі слід ним стати, розбагатіти й прагнути до світу – ось де відчутна вигода. У тебе є хист до бізнесу, і ти створений для того, щоб бути чиновником, – якщо ти прагнутимеш до світу, то, безперечно, зможеш розбагатіти й стати ним». Коли вони це почують, то подумають, що знайшли споріднену душу, і скажуть: «Ти абсолютно правий! Я якраз відчував, що немає сенсу вірити в бога, – те, що ти сказав, справді торкнулося мого серця. Віра насправді має лише психологічний ефект; не так уже й важливо, є вона в тебе чи ні. Життя коротке – лише кілька десятиліть, що минають, як одна мить. Постійна марна трата часу тут, із людьми, які вірять у бога, нічого мені не дала, і я завжди відчуваю незадоволення. Хіба я не кривджу себе такими діями? Піти заробляти великі гроші – ось що справді важливо!» Вони погодяться з тим, що ти сказав. Щойно вони погодяться, можливо, одного дня вони просто підуть самі, бо відчують, що перебування в церкві безглузде, а до того ж у них щось піде не так або вони переживуть якісь поразки, перешкоди та певного обтинання. Хіба це не чудово? (Так. Це мудрий підхід.) Змусити дияволів покинути церкву легко: щойно ти зрозумієш їхній умонастрій, якщо є щось, чого вони хочуть, то заохочуй їх прагнути до цього. Так ти зможеш переконати їх піти. Працюй із течією, яка скерує їх геть. Ось як слід поводитися з таким маловіром.

Якщо таких людей зі складним минулим виявляють у церкві, їх слід переконати піти або негайно вичистити; не намагайтеся вмовляти їх залишитися. Чому ні? По-перше, вони не відіграють у церкві жодної доброї ролі; по-друге, вони абсолютно не належать до Божих обранців. Крім того, навіть якщо вони залишаться в церкві, зрештою, вони однаково не зможуть прийняти Божі слова, Божу роботу чи Божу кару й суд, щоб досягти спасіння. Якщо вони залишаться в церкві, це буде згубно для роботи церкви, і вони можуть увести в оману деяких братів і сестер із малим духовним зростом та вплинути на них. Люди в Божому домі вважають їх неприємними, а вони, своєю чергою, з такою ж неприязню ставляться до братів і сестер у Божому домі. У своїх серцях вони завжди вороже ставляться до Божого дому, церкви та братів і сестер. Тож скажіть Мені, якби в церкві був такий ворог, такий супротивник, чи відчували б ви заваду? (Так.) Тому найкраще не вмовляти таких людей залишатися. Щойно їх виявлять, негайно переконайте їх піти, вичистіть або виключіть їх. Як слід поводитися з такими людьми, якщо ви зустрінете їх у процесі проповідування Євангелія? (Просто триматися від них подалі й ігнорувати їх.) Коли ви зустрічаєте людину такого типу, ви не повинні проповідувати їй Євангеліє. Вони говорять так пишномовно й безпідставно і є досить балакучими, але насправді в них зовсім немає таланту. Божому дому не потрібні люди такого сорту, що мають складне минуле; вони не належать до Божих обранців. Навіть якщо їх навернути зараз, рано чи пізно однаково доведеться очистити від них церкву. Тому, коли ті, хто проповідує Євангеліє, зустрічають таких людей, вони мають просто відмовитися від них. Божий дім не хоче й не вітає таких людей. Ось як слід поводитися з людьми, що мають складне минуле, і це є принципом. Звісно, вирішуючи це питання, не потрібно роздувати з мухи слона; ви маєте чітко зрозуміти, чи належить людина до категорії людей зі складним минулим. Якщо її прояви збігаються з проявами людей цього типу, то її слід віднести до цієї групи. Однак якщо хтось лише час від часу хвалиться або говорить дурниці, і через його надмірні хвастощі його помилково вважають таким, що має складне минуле, але насправді його віра в Бога щира, і він не належить до цієї категорії, то ця ситуація вимагає іншого підходу, щоб уникнути несправедливого звинувачення хорошої людини.

III. На основі ставлення до виконання свого обов’язку

Ми більш-менш закінчили бесідувати про критерій розрізнення людей на основі їхньої людськості. Є ще один критерій – розрізнення людей на основі ставлення, яке вони мають під час виконання своїх обов’язків. Ми досить багато говорили про цей критерій у попередніх проповідях, тому немає потреби говорити про це щось іще.

Що ж, на цьому завершимо нашу сьогоднішню бесіду. До побачення!

6 липня 2024 року