Сьогодні ми продовжимо бесідувати на тему зобов’язань лідерів і працівників. Раніше ми бесідували аж до чотирнадцятого зобов’язання, і в ньому ще є кілька підтем, про які ми ще не бесідували. Перш ніж ми почнемо бесідувати, спершу пригадайте, скільки всього є зобов’язань лідерів і працівників. (П’ятнадцять.) Ну ж бо, прочитайте їх.

(Зобов’язання лідерів і працівників:

1. Вести людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, розуміли їх і входили в реальність Божих слів.

2. Знати стани кожного типу людей і вирішувати різні труднощі, пов’язані із життям-входженням, з якими люди стикаються в реальному житті.

3. Бесідувати про істину-принципи, які слід розуміти для того, щоб належно виконувати кожен обов’язок.

4. Бути в курсі обставин кураторів різної роботи та персоналу, відповідального за різноманітні важливі задачі; за потреби оперативно коригувати призначені їм обов’язки або відстороняти їх, щоб запобігти втратам через використання неналежних людей або зменшити такі втрати; гарантувати ефективність і безперешкодне виконання робіт.

5. Розуміти й усвідомлювати актуальну інформацію про стан і хід виконання кожного робочого завдання, а також уміти оперативно розв’язувати проблеми, виправляти відхилення й усувати хиби в роботі, щоб забезпечити її безперешкодне виконання.

6. Просувати та зрощувати всілякі придатні кадри, щоб усі, хто прагне до істини, мали можливість пройти підготовку та якнайшвидше ввійти в істину-реальність.

7. Розподіляти та використовувати людей різних типів розумно, виходячи з їхньої людськості та сильних сторін, щоб кожен використовувався якнайкраще.

8. Негайно доповідати про непорозуміння та труднощі, які виникають у роботі, і шукати способи їх вирішення.

9. Достовірно доводити до відома, поширювати й реалізовувати різні впорядкування роботи від Божого дому відповідно до його вимог, забезпечуючи наставництво, нагляд і нагадування, а також перевіряти стан реалізації цих упорядкувань і стежити за нею.

10. Належно зберігати й розумно розподіляти різні матеріальні цінності Божого дому (книги, різноманітне спорядження, зерно тощо); проводити регулярні перевірки, обслуговування й ремонт, щоб мінімізувати пошкодження та втрати; також не допускати, щоб цими цінностями заволоділи злі люди.

11. Вибирати надійних людей, чия людськість відповідає стандарту, особливо для завдання із систематичної реєстрації, підрахунку та збереження приношень; регулярно переглядати й перевіряти надходження і витрати, щоб швидко виявляти випадки марнотратства, необґрунтованих або нерозумних витрат, – таке слід припиняти та вимагати обґрунтованого відшкодування; крім того, всіляко запобігати тому, щоб приношення потрапили до рук злих людей і ті їх привласнили.

12. Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися.

13. Захищати Божих обранців від завад, омани, контролю й тяжкої шкоди з боку антихристів, а також допомагати Божим обранцям розрізняти антихристів і від душі зрікатися їх.

14. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів.

15. Захищати всілякий важливий робочий персонал, оберігаючи його від перешкод зовнішнього світу, і вбезпечувати цих людей, щоб гарантувати впорядковане виконання різних важливих робочих завдань.)

Чи всі чітко почули ці п’ятнадцять зобов’язань? (Так.) Чотирнадцяте зобов’язання лідерів і працівників – «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Тож як можна розрізнити всіляких злих людей? Перший критерій ґрунтується на їхній меті віри в Бога. На скільки пунктів ми розділили людські цілі віри в Бога? Ми розділили їх на дев’ять пунктів: перший пункт – задля задоволення свого бажання бути чиновником; другий – задля пошуку протилежної статі; третій – задля уникнення лих; четвертий – задля опортунізму; п’ятий – щоб жити за рахунок церкви; шостий – задля пошуку притулку; сьомий – задля пошуку покровителя; восьмий – задля досягнення політичних цілей; і дев’ятий – задля нагляду за церквою. Це розрізнення сутності всіляких людей на основі їхніх намірів і цілей віри в Бога. Другий критерій для розрізнення всіляких людей, яких необхідно вичистити або виключити, ґрунтується на проявах їхньої людськості-сутності в різних аспектах. Скільки проявів охоплює цей критерій? Перший – любити перекручувати факти й казати неправду; другий – любити використовувати інших; третій – бути розпусним і нестриманим; четвертий – бути схильним до помсти; п’ятий – бути нездатним тримати язик за зубами; шостий – бути нерозумним і свідомо створювати проблеми, і ніхто не наважується їх провокувати; сьомий – постійно займатися розпусними діями; восьмий – бути здатним до зради в будь-який час; дев’ятий – бути здатним піти в будь-який час; десятий – мати коливання; одинадцятий – бути боягузливим і підозріливим; дванадцятий – бути схильним накликати біду; тринадцятий – мати складне минуле. Загалом тринадцять проявів. Чотирнадцяте зобов’язання лідерів і працівників – «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Про питання, пов’язані з першим критерієм – метою віри в Бога – ми вже побесідували. Ми також уже побесідували про перші сім питань їхньої людськості, що є другим критерієм. Сьогодні ми почнемо бесідувати з восьмого прояву їхньої людськості: «Здатність до зради в будь-який час».

Пункт чотирнадцятий. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина шоста)

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

II. На основі людськості

Є. Здатність до зради в будь-який час

Ви можете розпізнати той тип людей, які очевидно проявляють здатність продати церкву в будь-який час, чи не так? Невже проблема з такими людьми дуже серйозна? (Так.) Деякі люди продають церкву, бо вони боягузливі, а інші так роблять через свою злу людськість або інші проблеми. Незалежно від причини, той факт, що такі люди здатні в будь-який час продати братів і сестер і зрадити Бога, свідчить про їхню ненадійність. Якщо вони володіють якоюсь важливою інформацією про церкву або особистою інформацією про братів і сестер, наприклад, де живуть брати й сестри, хто є церковними лідерами, якою роботою займається церква або хто виконує які важливі завдання й обов’язки, вони можуть розголосити цю інформацію, коли виникне небезпека або за певних особливих обставин, продавши церкву та братів і сестер. Одна з причин, чому вони можуть це зробити, – щоб захистити себе й забезпечити власну безпеку. З іншого боку, вони можуть навмисно так чинити, не ставлячись до цієї інформації серйозно й будучи здатними розкрити її та вдатися до зради в будь-який час в обмін на особисту вигоду. Наприклад, деяких людей заарештовує великий червоний дракон, і під час допиту великий червоний дракон погрожує їм, спокушає їх або навіть застосовує тортури, щоб змусити зізнатися, кажучи, що якщо вони заговорять, їх відпустять, тож вони зраджують усю інформацію, яку знають про братів і сестер та церкву, в обмін на власну свободу. Такі люди – хрестоматійні юди. Скажіть Мені, як слід ставитися до таких людей, які є хрестоматійними юдами, і як із ними розбиратися? (Людей такого типу слід негайно виключати, а також проклинати.) Зазвичай ці хрестоматійні юди – навмисно чи ненавмисно – розпитують про певні обставини в церкві або дізнаються про них і запам’ятовують. Пізніше, щойно з ними трапляється якась обставина і їх заарештовують, вони зізнаються в цій інформації. На перший погляд, їхні розпитування та дізнавання про ці подробиці можуть не здаватися такими, що мають на меті навмисне зізнання у відомостях великому червоному дракону, але коли їх заарештовують, вони не можуть себе стримати. У результаті їхнє зізнання призводить до певних несприятливих наслідків для церкви. Таким чином, їхні невимушені розпитування та дізнавання про ці подробиці за своєю природою не є звичайною балаканиною чи пустими розмовами; радше вони роблять це навмисно й цілеспрямовано. Це готує умови для того, щоб вони згодом стали юдами. Чи можна розв’язати проблему людей, які невимушено зраджують чужу інформацію, такими методами, як бесіда про істину чи попередження? (Ні.) Чому ні? (Тому що таким людям бракує совісті й розуму, і вони не приймуть істину, і бесідувати з ними про істину марно.) Як слід розбиратися з такою злою людиною, яка може невимушено шкодити іншим? Є лише одне рішення – вичистити їх, бо те, що вони зробили, не лише шкодить братам і сестрам, а й заважає роботі церкви. Таку поведінку можна охарактеризувати як продаж братів і сестер і продаж церкви, тому людей такого типу необхідно вичищати або виключати. Хоча людей такого типу не можна охарактеризувати як антихристів, є достатньо підстав, щоб охарактеризувати їх як злих людей, які переривають роботу церкви й заважають їй. Тому вичищення людей такого типу цілком відповідає принципам. Ці люди не цікавляться істиною; їм просто подобається всюди розпитувати про подробиці щодо лідерів і працівників, а також про подробиці щодо певних братів і сестер. Вони вірять у Бога кілька років і не зрозуміли багатьох істин, проте зібрали чимало інформації про сім’ї лідерів і працівників та братів і сестер. Про якого б брата чи сестру не згадали, вони можуть поділитися деякими подробицями про них, що інших вельми шокує. Хоча вони не є лідерами чи працівниками, вони завжди прагнуть розпитувати про певні внутрішні справи церкви, як-от адміністративна робота, керівники різних структур та деякі завдання, пов’язані із зовнішніми справами. Вони часто запитують, хто куди поїхав виконувати свої обов’язки і коли вони поїхали, кого підвищили, кого відсторонили і як просуваються певні аспекти церковної роботи. Розпитавши про це, вони поширюють інформацію всюди. Що ще огидніше, деякі люди навіть записують інформацію, яку зібрали, розпитавши про неї. Хіба це не свідчить про те, що в них є приховані мотиви? (Так.) Записуючи власні справи в країні великого червоного дракона, вони знають, що треба використовувати код або тайнопис, але, записуючи чужу інформацію, вони не застосовують методу, який демонстрував би хоч трохи мудрості, а натомість просто записують справжні імена, зовнішність, вік, номери телефонів та інші дані братів і сестер. Хіба це не означає, що вони мають намір вдатися до зради? У них погані наміри, і вони справді мають намір вдатися до зради. Щойно трапляється щось небезпечне й поліція конфіскує записану ними інформацію, поліції достатньо лише погрожувати їм і залякувати їх, навіть не вдаючись до тортур, і вони негайно детально в усьому зізнаються, нічого не приховуючи. Те, що вони забули, вони навіть напружують мізки, щоб пригадати, і щойно щось згадують, негайно повідомляють поліції. Вони навіть ведуть поліцію до домівок братів і сестер, до домівок лідерів і працівників та до помешкань тих, хто виконує важливі обов’язки, щоб їх заарештували. Хіба ви не вважаєте, що такі люди вкрай мерзенні? (Так.) Перш ніж вони продадуть інших, їхня поведінка не схожа на поведінку злої людини, тим паче антихриста, – це можуть бути просто прояви звичайної розбещеної людської істоти, – але щойно їх заарештовують, вони здатні з легкістю продати будь-кого з братів і сестер. Лише цей один прояв робить їх іще мерзеннішими за злих людей і антихристів. Річ не в тім, що вони не можуть не розголосити трохи незначної інформації під суворим примусом, тортурами й переслідуванням, бо їхня плоть надто слабка й вони більше не можуть терпіти. Радше вони проактивно й бездумно розкривають усю відому їм інформацію, анітрохи не дбаючи про безпеку братів і сестер, і тим паче не дбаючи про роботу церкви. Це вкрай мерзенно! Це один із проявів людей типу юди.

Є ще один тип людей, які за найменшої провокації прагнуть донести на церкву та братів і сестер. Наприклад, коли вони стикаються зі стихійними лихами, хворобами чи крадіжками, вони нарікають на Бога, а також скаржаться, що братам і сестрам бракує любові й вони не допомагають їм розв’язувати їхні проблеми. Це викликає в них бажання продати церкву та братів і сестер. Деякі люди чинять безрозсудні провини, і їх обтинають, а брати й сестри також дистанціюються від них; це змушує їх відчувати, що Божому дому бракує любові, тож вони випалюють: «Ви всі мене незлюбили, чи не так? Ви всі зневажаєте мене, правда? Чи справді я ще можу отримати благословення від віри в бога? Якщо я не отримаю благословень, я на вас усіх донесу!». Це найбільш «класична» фраза таких людей. Чому Я кажу, що ця заява – «Якщо я не отримаю благословень, я на вас усіх донесу» – для них «класична»? Тому що ця заява представляє їхню людськість. Ця фраза – не те, що вони кажуть, просто щоб виплеснути свою ненависть після багатьох незадовільних ситуацій або через глибоко вкорінену образу, і не спалах, сказаний у запалі. Радше це те, що наповнило їхні серця й може виявитися в будь-який час. Це те, що давно існувало в їхніх серцях і може вибухнути в будь-який момент. Це представляє їхню людськість. Їхня людськість настільки ница, що якщо хтось їх спровокує або образить, вони здатні продати цю людину в будь-який час. Якщо, виконуючи свій обов’язок, вони порушують упорядкування роботи або принципи, і лідери та працівники або брати й сестри їх трохи обтинають, вони стають ображеними, злими й незадоволеними, а потім кажуть щось на кшталт: «Я на вас донесу! Я знаю, де ти живеш, я знаю твоє ім’я та прізвище!». Якщо не задобрювати таких людей, вони справді можуть вас продати. Вони не намагаються нікого налякати й не кажуть це в запалі; якщо хтось справді їх образить або розлютить, вони цілком здатні продати цю людину. Дехто каже: «Навіщо їх боятися?». Річ не в тому, що ми їх боїмося. Ми б не боялися їхньої зради, якби це сталося в демократичній і вільній країні. Але в країні великого червоного дракона, якщо вони справді вдадуться до зради, це може спричинити проблеми для братів і сестер та вплинути на роботу церкви. Якщо братів і сестер справді заарештують, великий червоний дракон роздує із цього велику справу. Щойно вони знайдуть пролом, вони безкінечно заарештовуватимуть людей. У такому разі це вплине на церковне життя безлічі людей і на нормальне виконання обов’язків безлічі людей. Хіба це не досить серйозні наслідки? Ви мусите враховувати ці речі! Такі люди завжди влаштовують істерики, спілкуючись з іншими. Якщо хтось каже щось, що їх засмучує, або розвінчує їхні проблеми й розлючує їх, вони ображаються на цю людину й можуть навіть не розмовляти з нею кілька днів, а коли ви приходите до них і просите виконати свій обов’язок, вони ігнорують прохання. З такими людьми неможливо ладнати. Хіба вони не злі люди? У групі людей часто можна почути, як злі люди кажуть щось на кшталт: «Якщо хтось перейде мені дорогу, я цього так не залишу! Я точно знаю, де ви живете, я навіть знаю колір ваших штор. Я чудово знаю, де ви збираєтеся і де живуть лідери та працівники!». Скажіть, чи є такі люди небезпечними особами? (Так.) Вони – хрестоматійні юди. Навіть коли все нормально, вони однаково можуть піти на все, щоб вдатися до зради. А якщо трапиться якась біда, вони першими вискочать і стануть юдами. Тому, якщо таких людей виявляють у церкві, їх слід вичищати або виключати якомога раніше. Які ще прояви мають такі люди? Наприклад, під час зібрань, оскільки брати й сестри регулярно бачаться, немає потреби обмінюватися люб’язностями. Коли приходить час, вони починають зібрання, читаючи Божі слова й бесідуючи про істину. Але ті, хто влаштовує істерики, зляться, коли бачать, що ніхто не звертає на них уваги й не вітається з ними. Вони випалюють: «Ви всі зневажаєте мене? Гм! Ніхто з вас мені не радий – ну добре; у мене є спосіб із вами розібратися. Я знаю, де живуть церковні лідери, я знаю, хто з вас де виконує свої обов’язки і яку роботу ви робите, я знаю, хто приймає лідерів і працівників, хто зберігає приношення, хто займається друком книг і хто відповідає за їхнє транспортування. Я на вас усіх донесу! Я повідомлю поліції все про церкву!». Якщо люди ставляться до них із граничною повагою, усе гаразд. Але щойно хтось їх зачепить або спровокує, це стає проблемою – вони прагнутимуть помсти та зради. Щоразу, коли вони стикаються з чимось, що їх засмучує або не задовольняє, вони висловлюють жорсткі погрози на адресу братів і сестер та церковних лідерів. Скажіть, чи є такі люди страшними й небезпечними? (Вони небезпечні.) Такі люди – це юди, здатні до зради в будь-який час; вони – небезпечні особи.

Є ще один прояв людей, здатних до зради в будь-який час. Наприклад, у країні великого червоного дракона кількість церков, створених у різних провінціях і містах, скільки людей належить до кожної церкви, хто є лідерами і якою роботою займається церква, – ці речі необхідно тримати в суворій таємниці. Слід остерігатися навіть невіруючих членів сім’ї та родичів, і цю інформацію ніколи не можна розголошувати, щоб запобігти майбутнім проблемам для церкви. Однак ці небезпечні особи, які плекають приховані мотиви, завжди намагаються розпитувати про таке. Якщо брати й сестри відмовляються їм розповідати, вони відчувають: «Чому ви всі це знаєте, а я один залишаюся в невіданні? Чому не сказати мені? Ви ставитеся до мене як до чужого, а не як до одного з братів і сестер? Гаразд, я на вас донесу!». Бачиш, за будь-якої ситуації вони здатні донести на церкву та братів і сестер. Ніхто їх не образив, але навіть найменше незадоволення викликає в них бажання донести на церкву. Наприклад, коли книги Божих слів роздають братам і сестрам, усі з нетерпінням починають дивитися, скільки розділів Божих слів у книзі, скільки сторінок і яка якість друку. Вони всі щасливі й схвильовані, тримаючи книгу в руках. Натомість люди типу юди думають: «Де була надрукована ця книга? Скільки коштує надрукувати один примірник? Хто відповідає за друк? Хто займається транспортуванням після друку? Як ці книги доставили до нашої церкви? Де зберігаються книги? Хто відповідає за їхнє збереження?». Ці теми за своєю суттю є делікатними. Зазвичай ті, хто має раціональність, і ті, хто має людськість, не розпитують про такі речі, але ці небезпечні особи, здатні до зради, прагнуть розпитувати про них. Тож як ти вважаєш – слід їм розповідати, коли вони продовжують про це питати, чи ні? (Не слід їм розповідати.) Якщо ти їм розкажеш, вони зможуть розкрити цю інформацію та вдатися до зради. А якщо ти їм не розкажеш, їм буде що сказати: «Чому це я не можу про це знати? Дім бога несправедливий! Я частина дому бога, я маю право бути поінформованим про будь-які справи! Ви ставитеся до мене як до чужого. Гаразд, я на вас донесу!». Знову вони хочуть донести на церкву. Хіба вони не злі люди? Якби вони справді донесли на церкву в поліцію, до яких наслідків це б призвело? Хіба брати й сестри не зіткнулися б зі смертельною небезпекою, якби їх заарештували? Крім того, після того, як поліція провела б арешти, це спричинило б стільки труднощів для братів і сестер та роботи церкви. Це також різною мірою вплинуло б на життя-входження Божих обранців – ті, хто не знає, як шукати істину, могли б стати негативно налаштованими і, можливо, навіть узагалі перестали б відвідувати зібрання. Вони зовсім не враховують нічого з цього. Тож чи є в них совість і розум? Яку б роботу не виконувала церква, вони завжди хочуть знати про неї першими. Вони щасливі лише тоді, коли знають усе, що відбувається в церкві. Якщо є хоча б одна річ, про яку їм не сказали, вони не можуть цього так залишити й хочуть піти й донести на церкву, що може спричинити величезні проблеми. Що це за негідник? Це диявол! Якщо диявол завжди чимось цікавиться в церкві, це неодмінно спричинить проблеми. Наприклад, якщо є якісь заможні брати й сестри, які роблять великі приношення, вони ніколи не перестають про це думати й запитують їх: «Скільки ти пожертвував?». Інша сторона відповідає: «Як я можу тобі це сказати? Що робить ліва рука, права не повинна знати. Я не можу тобі сказати – це конфіденційно!». Вони відповідають: «Навіть це конфіденційно? Ти мені не довіряєш. Ти не ставишся до мене як до одного з братів і сестер!». У своєму серці вони ображаються на співрозмовника й думають: «Гм, ти думаєш, що ти такий великий зі своїми великими приношеннями! Ти не скажеш мені, скільки пожертвував. Я знаю, що твоя сім’я веде бізнес. Якщо ти мене спровокуєш, я донесу на тебе за віру в бога, і твій бізнес провалиться! Тоді ти не зможеш пожертвувати жодної копійки!». Бачиш, вони знову хочуть доносити на людей. Щоразу, коли є якась дрібниця, про яку їм не розповідають, вони хочуть донести на церкву та братів і сестер. Помешкання певних осіб, які виконують важливі обов’язки, відомі лише кільком людям. Річ не в тому, щоб навмисно щось приховувати від когось або робити щось тіньове за чужими спинами; причина полягає в тому, що середовище надто небезпечне, і з міркувань безпеки такі заходи необхідні. Коли цей зрадник, цей юда, чує, що певна сім’я приймає якихось приїжджих братів і сестер, він думає, що про це варто повідомити, – можливо, поліція навіть винагородить його! Він ховається за дверима, підслуховуючи, і, почувши щось, злиться: «Ви обговорюєте церковні справи за моєю спиною, не кажучи мені. Ви боїтеся, що я вас продам, тому ви остерігаєтеся мене й приховуєте від мене, не ставлячись до мене як до частини дому бога. Гаразд, я на вас донесу!». Бачиш, вони знову хочуть доносити на інших. Скажи, чи є ця людина великою проблемою? (Так.) Вони вважають, що всі ситуації, пов’язані з братами й сестрами або церквою, повинні бути відомі всім, і що кожен має право бути поінформованим – особливо вони самі. Якщо є хоча б одна річ, про яку їм не сказали, вони погрожують донести на людей. Вони постійно використовують доноси, щоб погрожувати братам і сестрам та церковним лідерам, завжди використовуючи їх для досягнення власних цілей. Такі люди – велика прихована небезпека в церкві, бомба з годинниковим механізмом. У будь-який момент вони можуть завдати шкоди й лиха братам і сестрам та роботі церкви. Коли таких осіб виявляють, їх слід вичищати – їм не можна потурати.

Деякі люди в церкві є юдами, які завжди намагаються довідатися, скільки грошей у Божому домі та хто в церкві робить найбільші приношення. Інші кажуть їм: «Не можна розповідати тобі про цю справу. Знання про неї не принесе тобі користі, і до того ж тобі не варто про неї розпитувати». Почувши таке, вони ставляться вороже й кажуть: «Ви всі остерігаєтеся мене, дивитеся на мене зверхньо, не ставитеся до мене як до одного з братів і сестер; ви ставитеся до мене як до стороннього. Я знаю, у чиєму домі зберігаються церковні гроші. Я донесу на вас, і нехай поліція все конфіскує – тоді я й дізнаюся, скільки там грошей!» Щойно щось трапляється, вони хочуть продавати інших або доносити на них; лише коли йдеться про завади, спричинені в церкві неправдивими лідерами, антихристами та злими людьми, вони ніколи ні про що не доповідають. Або навіть коли вони бачать, як неправдиві лідери й антихристи крадуть або захоплюють приношення, вони ніколи не розвінчують ці дії й не доповідають про них, а також не повідомляють Божий дім. Такі справи їх не турбують. Але якщо якийсь брат чи сестра спровокує, образить або зневажить їх, вони підуть і донесуть на них. Або якщо якесь упорядкування роботи від Божого дому не відповідає їхнім уявленням, змушуючи їх почуватися ніяково чи ставлячи їх у скрутне становище, вони починають думати: «Я донесу на тебе! Я зроблю так, що ти втратиш свою посаду церковного лідера, я зроблю так, що робота церкви провалиться, я зроблю так, що церква розпадеться!» Бачите? Вони хочуть донести на церковного лідера навіть через це. У деяких церквах обирають кількох людей, які підходять для виконання обов’язку за кордоном, – їхні сімейні та особисті обставини це дозволяють, вони відповідають вимогам Божого дому, і всі брати та сестри згодні. Коли ті люди, які є юдами, бачать це, вони думають: «Такі хороші речі ніколи не трапляються зі мною. Я повинен донести на вас! Я скажу поліції, що певні люди в нашій церкві збираються виїхати за кордон, щоб виконувати свій обов’язок. Я зроблю так, що ви не зможете покинути країну. Я зроблю так, щоб великий червоний дракон заарештував вас або щоб уряд узяв вас під нагляд, щоб ви навіть не могли повернутися додому!» Якщо брати й сестри не можуть виїхати за кордон, вони задоволені. Що ви думаєте – хіба природа вчинків таких людей не є серйознішою, ніж у тих, хто час від часу перериває й заважає? (Так.) Така людина – це велика проблема. Їм бракує богобоязливого серця, і вони зовсім не бояться Бога. Незалежно від ситуації чи причини, якщо справи йдуть не по-їхньому, вони хочуть доносити на церкву й продавати братів і сестер – вони дияволи! Коли церква виявляє таких людей, їх слід вичищати або виключати якомога раніше, щоб запобігти майбутнім проблемам. Якщо нинішнє середовище цього не дозволяє або умови ще не дозріли, то за ними необхідно суворо стежити, наглядати й остерігатися їх. Коли умови дозволять, таких небезпечних осіб абсолютно не можна терпіти – вичищайте або виключайте їх якомога раніше та якомога швидше. Не чекайте, доки вони продадуть церкву й спричинять наслідки, перш ніж діяти. Щойно вони це зроблять і це призведе до реальних наслідків, втрати будуть значними. Хтозна, скільки братів і сестер залишаться без дому, куди можна повернутися, або навіть будуть заарештовані й ув’язнені. Можливо, багато братів і сестер більше не зможе виконувати свій обов’язок або жити церковним життям. Наслідки будуть немислимими. Тому, якщо ви як лідери і працівники виявляєте в церкві людей, які є юдами, ви повинні своєчасно їх вичищати або виключати. Якщо ви як один із братів і сестер виявляєте таких людей, ви повинні якомога раніше доповісти про них церковним лідерам і працівникам. Ця справа стосується безпеки церковних братів і сестер, а також твоєї власної. Не думай: «Вони ще фактично не вчинили ніякої зради, тому це не така вже й велика справа; вони просто говорять це в пориві гніву». Усі гніваються. Коли деякі люди гніваються, вони щонайбільше можуть сказати кілька різких слів, трохи покапризувати або бути негативно налаштованими пару днів, але доки в них є богобоязливе серце, вони бояться Бога в серці, мають якусь совість і розум, а також основні межі в житті по-людськи, вони ніколи не зроблять нічого, що шкодить іншим, за жодних обставин. Однак для тих, хто є природженими юдами, це інша справа. Вони можуть донести на церкву та братів і сестер з найменшого приводу, завжди бажаючи використати сили сатани, щоб погрожувати братам і сестрам та церкві для досягнення своїх цілей. Ці люди на боці злих демонів – у них немає основних меж у житті по-людськи. Тому і церковні лідери, і брати та сестри повинні бути особливо пильними щодо тих, хто може донести на церкву з найменшого приводу. Якщо хтось виявить таких людей, які поводяться нерозумно, навмисно створюють проблеми й непроникні для розуму, слід негайно доповідати про них лідерам і працівникам, а потім спостерігати й наглядати за ними. Якщо церковні лідери виявляють таких людей, вони повинні якомога раніше розробити план, як упоратися із ситуацією та вирішити її. Вони мусять захищати братів і сестер, а також захищати церковне життя й роботу церкви від шкоди та завад з боку таких осіб. Не припускай, що коли такі люди кажуть, що донесуть на церкву чи на братів і сестер, це просто сказано в пориві гніву, і через це не втрачай пильності. Насправді те, що вони часто так говорять, доводить, що ця думка вже є в їхньому розумі. Якщо вони так думають, то здатні й діяти відповідно. Іноді, сказавши «Я донесу на тебе», вони можуть і не довести справу до кінця, але хтозна, коли вони можуть насправді піти й так зробити. Щойно вони це зроблять, наслідки будуть немислимими. Отже, якщо ти завжди ставишся до їхніх слів «Я донесу на тебе» як до просто сказаного в гніві, то ти виявляєш невігластво й дурість. Ти не зміг розгледіти крізь ці слова суть їхньої людськості, і це помилка. Вони можуть сказати «Я донесу на тебе», щоб погрожувати іншим з найменшого приводу, – це абсолютно не проста гнівна репліка; це свідчить, що вони мають природу Юди і їм бракує основних меж у житті по-людськи. Що ж це за негідник, у якого немає основних меж у поведінці? Той, у кого немає ні совісті, ні раціональності. Без совісті вони здатні вчинити будь-який лихий вчинок, а без раціональності вони здатні діяти за межами раціональності, роблячи усякі дурниці. Можливо, донісши на церкву й побачивши, що братів і сестер заарештували, а роботі церкви завдано шкоди, вони можуть пролити сльози й висловити жаль. Але ці нерозумні люди, що навмисно створюють проблеми, діють без раціональності; зіткнувшись із подібною ситуацією в майбутньому, вони однаково донесуть на церкву. Хіба це не вказує на проблему з їхньою природою? Це і є їхня природа-сутність. Деякі церковні лідери досі вважають, що сказане ними – це просто слова, мовлені в пориві гніву, і що їхня природа непогана. Вони думають, що це не природний вияв їхньої людськості й не представляє їхню людськість. Хіба цей погляд не помилковий? (Так.) Навіть якщо вони зазвичай не демонструють поведінки, що свідчить про ниці моральні якості, самого факту того, що вони часто кажуть, що донесуть на братів і сестер, і що найменша річ, яка їм не до вподоби, може змусити їх подумати про донос, достатньо, щоб довести, що їхні моральні якості низькі й ниці, і що вони не варті довіри. У таких людей немає ні совісті, ні розуму. Вони поводяться, як їм заманеться, роблячи все, що хочуть, виходячи з власних інтересів і вподобань, без жодних меж совісті. З такими людьми слід розбиратися шляхом вичищання, і не потрібно виявляти до них поблажливості, бо вони не діти; вони дорослі й повинні знати наслідки доносу на братів і сестер та на церкву. Вони цілком усвідомлюють, що це найбезжальніший хід, найефективніший. Вони вважають це своїм козирем, найвищим способом помститися братам і сестрам та церкві. Скажіть Мені, хіба такі люди – не злі дияволи? (Так.) Тож навіщо виявляти поблажливість до злих дияволів? Хіба ти мусиш чекати, доки побачиш, як вони відкрито вказують на братів і сестер та на приймаючі сім’ї великому червоному дракону, перш ніж визнаєш, що вони юди? До того часу, як ти побачиш ці факти й охарактеризуєш їх, буде вже занадто пізно. Насправді їхня природа-сутність уже розвінчана в той момент, коли вони починають кричати про донос на церкву, зіткнувшись із якоюсь проблемою. Не чекайте, доки вони почнуть діяти, щоб розрізнити й вичистити їх, – буде занадто пізно. Якщо ніхто – ні церковний лідер, ні брат чи сестра – не чув, як вони говорять про донос на братів і сестер, і ніхто їх добре не знає, і коли їх хтось провокує чи ображає, вони доносять на них, так що брати й сестри змушені ховатися й уникати небезпеки, а деякі, хто виконує свій обов’язок, мусять швидко переїжджати, то в такому разі не можна звинувачувати братів і сестер у тому, що вони нерозумні й не здатні бачити їх наскрізь. Але якщо вони часто кажуть, що донесуть на братів і сестер, а люди досі не сприймають це серйозно, це було б справді нерозумно. Почувши стільки істини, вони досі не вміють розрізняти людей – хіба вони не безтолкові? (Так.) Щодо тих, хто може стати юдою будь-якої миті, не думайте, що їхня зрада спричинена малим розумінням істини, або тим, що вони вірять у Бога недовго, або якоюсь іншою причиною. Ніщо з цього не є причиною. По суті причина в тому, що їхні моральні якості ниці; у своїй основі їхня сутність – це сутність злих людей. Розрізняти й характеризувати їх у такий спосіб, а потім вичищати або виключати їх як злих людей – цілком правильно. Такі дії захищають братів і сестер і водночас також захищають роботу церкви від шкоди. Це обов’язок церковних лідерів і працівників. Тому лідери і працівники повинні негайно остерігатися таких людей і наглядати за ними, а потім їм слід побесідувати з братами й сестрами, щоб кожен міг їх розрізняти. Вони повинні прагнути вичистити таких людей, перш ніж їхні задуми увінчаються успіхом, щоб запобігти будь-яким проблемам для братів і сестер або церкви. Це і є здатність до розрізнення та принципи вирішення справ, які повинні мати лідери і працівники, коли стикаються з такими людьми, і це те, як вони повинні практикувати в таких ситуаціях. Це зрозуміло? (Так.) Звісно, найкраще розбиратися з такими людьми мудро, гарантуючи, що їхнє вичищення не принесе церкві майбутніх проблем. Якщо вирішення однієї прихованої загрози призводить до ще більших згодом, то церковний лідер, який таке робить, вкрай некомпетентний і навіть близько не відповідає стандарту; він не знає, як виконувати роботу, і йому бракує мудрості. З іншого боку, якщо церковний лідер може впоратися з прихованою загрозою так, щоб уникнути несприятливих наслідків, принести користь роботі церкви, а також допомогти братам і сестрам зрости у здатності до розрізнення, то це справді означає знати, як виконувати роботу. Тільки такий лідер або працівник відповідає стандарту.

Якщо лідер або працівник стикається з людьми, здатними продати церкву, але не може розрізнити їх або не відчуває, яка в них людськість або які проблеми вони можуть принести церкві та братам і сестрам, не маючи в серці ясності щодо всього цього, і не знає, як йому слід ставитися до таких людей чи розбиратися з ними, як виконувати цю роботу, або навіть що це робота, яку мусять виконувати лідери і працівники, або, навіть якщо він знає, але не бажає ображати таких людей і просто закриває на це очі, не вичищаючи й не виключаючи їх, то що це за лідер або працівник? (Неправдивий.) Він не відповідає стандарту як лідер або працівник. З одного боку, він нерозумно намагається допомогти кожному, виявляючи любов і терпіння до всіх і ставлячись до них усіх як до братів і сестер. Це безтолкова людина, неправдивий лідер або неправдивий працівник. Крім того, коли він виявляє в церкві людей, які є юдами, він нічого не робить, щоб оперативно розібратися з проблемою чи розв’язати її. Натомість він закриває на неї очі, вдаючи, що нічого не помічає. У своєму серці він думає: «Доки моєму власному статусу нічого не загрожує, усе гаразд. Мене не хвилює робота церкви, безпека братів і сестер чи інтереси божого дому. Доки я обіймаю цю посаду й щодня отримую насолоду, це все, що мені потрібно». Він не виконує ніякої справжньої роботи, і коли бачить проблеми, то не розв’язує їх; він просто насолоджується благами свого статусу. Хіба це не неправдивий лідер? (Так.) Наприклад, скажімо, людина такого типу, що здатна на зраду будь-якої миті, тривалий час поводиться в церкві тиранічно, постійно погрожуючи донести на церкву та братів і сестер. Деякі неправдиві лідери бачать це, але нічого не роблять. Навіть коли хтось доповідає про цю особу, і вищі лідери розбираються з нею, вичищаючи її, неправдиві лідери однаково не сприймають це серйозно й не надають цьому значення. Вони думають: «Нехай доносять, на кого хочуть. Доки вони не доносять на мене й не впливають на мою роль церковного лідера, усе гаразд». Хіба такий лідер або працівник – не неправдивий лідер або працівник? (Так.) Він обіймає свою посаду лише для того, щоб насолоджуватися її благами, не виконуючи жодної справжньої роботи, помічаючи когось, хто здатний продати братів і сестер будь-якої миті, але не вичищаючи й не виключаючи його, – він неправдивий лідер, і його слід негайно відсторонити від посади. Деякі неправдиві лідери після відсторонення залишаються непокірними. Вони кажуть: «Яке ви маєте право мене відстороняти? Це лише тому, що я не вичистив ту людину? Хіба проблема не була б розв’язана, якби ви самі її вичистили? До того ж він лише сказав, що донесе на братів і сестер, а насправді цього не зробив. І він не спричинив жодних проблем для церкви. Навіщо з ним розбиратися?» Вони навіть почуваються вельми скривдженими. Вони не виконують жодної справжньої роботи; вони лише насолоджуються благами свого статусу, і коли в церкві з’являється такий очевидний юда, вони не розбираються з ним і не вичищають його. Деякі брати й сестри перебувають у постійному страху, кажучи: «Серед нас є юда, який завжди погрожує донести на братів і сестер, – це так небезпечно! Коли цю людину вичистять?» Вони кілька разів говорять церковному лідеру про цю проблему, але лідер не розв’язує її, натомість кажучи: «Це нічого. Це просто особиста суперечка, вона не стосується роботи церкви чи безпеки братів і сестер». Він не розбирається із цією справою. Яку єдину роботу він виконує? Один тип – це робота, доручена йому вищими лідерами, яку він змушений виконувати. Інший – це такий тип, коли невиконання роботи вплинуло б на його статус або поставило б його під загрозу, і в такому разі він неохоче виконує деякі завдання, щоб добре виглядати. Але якщо його статус не зачеплений, він уникає роботи, коли тільки може. Хіба це не неправдивий лідер? (Так.) Коли він справді стикається з певним середовищем або із загрозою арешту, він першим біжить в укриття, дбаючи лише про власну безпеку, зовсім не турбуючись про те, чи в безпеці брати й сестри, і він не захищає роботу церкви чи інтереси Божого дому. Що б він не робив, усе це – для збереження власного статусу. Доки Вишнє не відсторонить його, і доки на наступних виборах брати й сестри все ще голосуватимуть за нього, і він зможе залишатися лідером, він неохоче виконуватиме якусь роботу. Якщо щось, що він робить, може вплинути на те, як на нього дивиться Вишнє, й потенційно змусити Вишнє відсторонити його, або якщо його дії та прояви можуть спричинити погане враження про нього в братів і сестер, і ті не оберуть його знову, він намагатиметься врятувати свій імідж, виконуючи принаймні якусь роботу, що прямо перед ним. Так він може звітувати перед тими, хто вище й нижче за нього, – і лише перед Богом він не може звітувати. Усе, що він робить, – лише про людське око. Доки вищі лідери не відсторонять його, а брати й сестри продовжуватимуть його підтримувати, він задоволений. Протягом свого перебування на посаді церковного лідера він не чинить великого зла, і зовні він завжди здається зайнятим роботою, але не виконує ніякої справжньої роботи. Особливо коли він бачить, як злі люди заважають церкві, він нічого не робить. Він боїться образити цих злих людей, тому намагається задобрити їх і за будь-якої можливості домовитися з ними, прагнучи лише підтримувати гармонію. Він не бажає нікого ображати; навіть якщо ці люди заважають роботі церкви чи загрожують безпеці братів і сестер, він нічого не робить. Це і є неправдивий лідер у найщирішому розумінні цього слова.

Щодо неправдивих лідерів, які не виконують справжньої роботи: якщо брати й сестри неодноразово нагадують їм, просячи їх розв’язувати проблеми, а вони однаково не виконують справжньої роботи, не розв’язують реальних проблем і не виправляють помилок, то ви повинні доповісти про це вище. Якщо вищі лідери і працівники не вирішують цього питання, то ви повинні придумати будь-який можливий спосіб, щоб усунути цих неправдивих лідерів. Насправді Я говорив ці слова багато років, але більшість унизу – раби, які радше зазнають якоїсь особистої втрати й стерплять якусь шкоду, аніж образять інших. За будь-яких обставин вони завжди обирають серединний шлях і поводяться як безвідмовні люди, ніколи нікого не ображаючи. Яка ціна того, щоб не ображати людей? Це принесення в жертву роботи та інтересів Божого дому, що призводить до завдання шкоди інтересам Божого дому та завад для братів і сестер. Якщо зі злими людьми не розбираються, постраждає багато тих, хто виконує свій обов’язок. Хіба це не означає здійснення впливу на роботу Божого дому? (Так.) Коли здійснюється вплив на роботу Божого дому, ніхто не відчуває тривоги чи занепокоєння, і тому Я кажу, що більшість людей приносить у жертву роботу та інтереси Божого дому, щоб підтримувати гармонію та дружні стосунки з іншими. Вони уникають ображати лідерів і братів та сестер; вони нікого не ображають. Усі поводяться як безвідмовні люди. Їхній спосіб мислення такий: «Тобі добре, мені добре, усім добре – зрештою, ми постійно бачимося». І який результат? Це дозволяє злим людям використовувати ситуацію; вони неодноразово поводяться тиранічно, роблячи все, що їм заманеться. Отже, якщо церковні лідери ненадійні й не очищають церкву від злих людей, то брати й сестри мусять придумати будь-який можливий спосіб, щоб захистити себе; вони мусять уникати злих людей, триматися від них подалі й ізолювати їх, коли бачать. Дехто каже: «Якщо ми їх ізолюємо, і вони розгніваються, хіба вони знову на нас не донесуть?» Якби вони справді донесли на тебе, ти б злякався? (Ні. Це викрило б їх як злих людей.) Якщо вони знову донесуть на тебе, це лише ще раз доводить, що вони природжені юди, злі дияволи. Ти не повинен їх боятися. Якщо лідери і працівники сліпі й нездатні бачити речі наскрізь, безтолкові й нікчемні, або якщо вони нерішучі, ніколи нікого не ображають, лише насолоджуються благами свого статусу, не виконуючи справжньої роботи, то брати й сестри більше не повинні покладати на них жодної надії. Вони повинні об’єднатися, щоб розібратися зі злими людьми й позбутися юд згідно з принципами. Можливо, їм доведеться змінити місце зібрань або використати мудрий метод, щоб очистити церкву від них і уникнути завад з боку цих людей. Забезпечення нормального функціонування церковного життя та нормального просування всієї церковної роботи – це найважливіше. Якщо церковний лідер виконує справжню роботу, має достатній рівень і його людськість також досить хороша, то доки він виконує свою роботу згідно з упорядкуваннями роботи, усі повинні його слухатися. Якщо він не виконує справжньої роботи, то з ним не слід мати справу чи покладатися на нього. У такому разі проблеми слід розв’язувати згідно з Божими словами та істиною-принципами. Якщо лідера потрібно відсторонити, то його слід відсторонити; якщо необхідні перевибори, то слід їх провести. Якщо цей неправдивий лідер не захищає інтереси Божого дому, не забезпечує середовища, у якому брати й сестри виконують свій обов’язок, і не дбає про безпеку братів і сестер, то він не відповідає стандарту; він некомпетентний, просто величезний непотріб, який не виконує жодної реальної функції, – брати й сестри не повинні його слухати чи бути скованими ним. Будь-які лідери і працівники, які не можуть очистити церкву від юд, коли це необхідно, є неправдивими лідерами і неправдивими працівниками; з такими неправдивими лідерами і неправдивими працівниками слід розбиратися так, як описано вище. Якщо з ними негайно не розібратися, юди продадуть усіх братів і сестер, і церква припинить своє існування. На цьому наша бесіда про восьмий прояв, «Здатність до зради в будь-який час», закінчується.

Ж. Здатність піти в будь-який час

Дев’ятий прояв: здатність піти в будь-який час. Люди такого типу, здатні піти з Божого дому в будь-який час, – це не ті, хто йде, лише коли стикається з особливою ситуацією або великим лихом, яке перевершує те, що може витримати звичайна людина, і виходить за межі її можливостей. Радше вони здатні піти в будь-який час – навіть дрібниця може змусити їх піти; навіть дрібниця може змусити їх більше не хотіти виконувати свій обов’язок, не хотіти вірити в Бога, а хотіти піти з Божого дому. Люди такого типу – це також великий клопіт. Зовні вони можуть здаватися трохи кращими за юд, але вони здатні піти з Божого дому в будь-який час і в будь-якому місці. Чи здатні вони продати братів і сестер – невідомо. Як ви думаєте, чи надійна така людина? (Ні.) Тож чи є в них принципи в тому, як вони живуть як люди? Чи є в них основа у вірі в Бога? (Ні.) Чи є в них хоч якась ознака справжньої віри? (Ні.) Тоді що це за люди? (Маловіри.) Вони вірять у Бога й виконують свій обов’язок так, ніби це все жарт. Вони схожі на того, хто не виконує належні йому обов’язки, виходить купити соєвий соус, але бачить на вулиці жваве видовище з акробатами й артистами, захоплюється ним і забуває про соєвий соус, унаслідок чого затримує важливі справи. Люди такого сорту ні за що не беруться надовго; вони нерішучі й мінливі. Їхня віра в Бога також ґрунтується на їхньому інтересі – вони вважають, що вірити в Бога досить весело, але коли в якийсь момент вони втрачають до цього інтерес, то відразу йдуть без жодного вагання. Дехто з тих, хто йде, одразу ж починає займатися бізнесом, дехто робить чиновницьку кар’єру, дехто заводить романтичні стосунки й готується до шлюбу, а дехто, бажаючи швидко розбагатіти, прямує просто в казино. Кажуть, що якщо не бачити когось три дні, то потім слід подивитися на нього по-новому. А якщо людину, здатну піти з Божого дому в будь-який час, не бачити лише один день, то при наступній зустрічі вона буде наче зовсім інша людина. Учора вона ще була одягнена пристойно й належно, мала вихований і порядний вигляд. Вона навіть молилася Богові зі сльозами, що котилися по щоках, кажучи, що хоче присвятити свою молодість і пролити свою кров за Бога, померти за Бога, бути вірною до смерті й увійти в Царство. Вона вигукувала такі піднесені гасла, але невдовзі після цього пішла в казино. Учора вона з радістю виконувала свій обов’язок, а під час зібрання читала Божі слова із сяючим обличчям, і кров у її жилах кипіла від ентузіазму, і вона була зворушена до ридань. То як же так сталося, що сьогодні вона втекла в казино? Вона грала до пізньої ночі, не бажаючи йти додому, весело проводячи час, переповнена ентузіазмом. Учора вона ще відвідувала зібрання, а сьогодні втекла в казино – тож який саме прояв є її справжнім «я»? (Останній і є справжнім.) Якщо людина не розуміє істини, вона справді не може побачити наскрізь, що це за особа. Обидва прояви, і попередній, і наступний, насправді демонструє одна й та сама людина – то як же так виходить, що здається, ніби їх демонструють дві різні людини? Більшість людей не може розгледіти таку людину наскрізь. Ти бачиш, що, як віруюча в Бога людина, вона часто відвідує зібрання, не коїть зла й цілком здатна терпіти труднощі й платити ціну, виконуючи свій обов’язок. Сидячи перед комп’ютером, вона зосереджена й старанна, наполегливо працює і вкладає в це своє серце. Ти думаєш, що ті, хто вірить у Бога, не повинні грати в маджонг, чи не так? Але варто тобі не побачити їх лише один день, як вони вже втекли в зал для гри в маджонг або в казино, щоб грати в азартні ігри. І вони – першокласні гравці в маджонг, зовсім не схожі на людей, які вірять у Бога! Вони повністю тебе спантеличують: вони віруючі в Бога люди чи невіруючі, що грають у маджонг? Як вони можуть так швидко міняти ролі? Тож чи є в них у серці Бог, коли вони вірять у Нього? (Ні.) Вони вірять у Бога просто заради розваги й щоб згаяти час, щоб подивитися, що таке віра в Бога і чи може вона принести щастя в їхнє життя. Якщо вони нещасливі, то здатні піти в будь-який час. Вони ніколи не планували вірити все життя і, звісно ж, ніколи не планували виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом усе життя. То що ж вони запланували? На їхню думку, якщо вони справді вірять у Бога, то це щонайменше не повинно заважати їм розважатися, не повинно вимагати ніякої роботи й усе одно має гарантувати їм щасливе життя. Якщо їм доведеться щодня читати Божі слова й бесідувати про істину, то їм це буде нецікаво й не принесе радості. Щойно їм це набридне, вони покинуть церкву й утечуть назад у світ. Вони думають: «Життя нелегке, тому люди не повинні погано до себе ставитися. Ми мусимо бути господарями власної долі й не кривдити свою плоть. Ми мусимо дбати про те, щоб бути щасливими щодня, – тільки так можна жити вільно. Не варто вперто вірити в бога. Подивіться, який я безтурботний: де щастя, туди і я. Якщо я нещасливий, я йду. Навіщо створювати собі незручності? Здатність піти в будь-який час – це моє найвище кредо в тому, як я живу як людина, бути “віруючим із вільним духом” – таке життя дуже комфортне й безтурботне!» Які пісні часто співають такі люди? «Не питай, звідки я, моя батьківщина далеко». А якщо ні, то що ще вони співають? «Чому б не пожити вільно хоч раз?» Коли їм стає нудно або невесело, вони швидко йдуть, думаючи: «Світ клином не зійшовся». Який ще відомий вислів вони використовують? «Навіщо відмовлятися від цілого лісу заради одного дерева?» Як ви думаєте, чи є в таких людей справжня віра? (Ні, це маловіри.) Щодо маловірів, оскільки ми говоримо про те, що всі їхні проблеми – це проблеми людськості, то що саме не так із людськістю таких людей? Як ви думаєте, чи замислювалися коли-небудь такі люди над такими питаннями, як-от: як люди повинні жити як людина, яким шляхом вони повинні йти або який погляд на життя та цінності вони повинні мати у своєму житті? (Ні.) То в чому ж проблема з людськістю таких людей? (Таким людям бракує совісті й розуму нормальної людськості; вони не замислюються над такими питаннями.) Це точно. Крім того, якщо бути точним, у таких людей немає душі; вони – просто ходячі мерці. У них немає власних вимог щодо того, як слід жити як людина чи яким шляхом іти, і вони над цим не замислюються. Причина, чому вони над цим не замислюються, полягає в тому, що, хоча зовні вони й мають людську подобу, їхня сутність – це насправді сутність ходячого мерця, порожньої оболонки. Ставлення таких людей у питаннях людського життя й виживання – це просто плисти за течією. Якщо конкретніше, «плисти за течією» означає просто робити все абияк очікуванні смерті, не вчитися й залишатися неосвіченими, проводячи дні за їжею, питвом і розвагами. Вони йдуть туди, де щастя, і роблять те, що приносить їм щастя, радість і комфорт для плоті, – ось чим вони займатимуться. Але вони уникатимуть і триматимуться подалі від усього, що змушує їхню плоть страждати або завдає внутрішнього болю; вони просто не хочуть, щоб їхня плоть терпіла труднощі. Однак є люди, які переживають життя через труднощі. Або, проходячи через різні речі й переживаючи їх, вони роблять так, щоб їхнє життя не було порожнім і вони могли щось із нього почерпнути. Зрештою, вони приходять до висновку, яким шляхом слід іти і якою людина має бути. Через життєвий досвід вони багато чого здобувають. Насамперед вони здатні бачити наскрізь певних людей, крім того, вони здатні зробити висновок, які принципи й методи слід використовувати у ставленні до різних людей, справ і речей, і як слід прожити все своє життя. Незалежно від того, чи відповідає їхній остаточний висновок істині, чи суперечить їй, вони принаймні над ним замислювалися. З іншого боку, ті, хто здатний піти з Божого дому в будь-який час, не зацікавлені в прагненні до істини чи виконанні свого обов’язку у вірі в Бога. Вони завжди шукають можливостей задовольнити власні хтиві бажання й уподобання і ніколи не хочуть старанно опановувати професійні навички у виконанні свого обов’язку, добре виконувати свій обов’язок чи жити осмисленим життям. Вони просто хочуть бути схожими на невіруючих, щасливими й радісними щодня. Тому, куди б вони не пішли, вони шукають розваг і веселощів, щоб лише задовольнити власні інтереси й цікавість. Якщо їм доводиться постійно виконувати один і той самий обов’язок, вони втрачають інтерес і більше не мають мотивації продовжувати. У таких людей ставлення до життя – просто робити все абияк. Зовні здається, ніби вони живуть дуже вільно й безтурботно, не переймаючись нічим у стосунках з іншими. Вони щодня виглядають веселими й безтурботними, здатними пристосуватися до обставин, куди б не потрапили. Дехто навіть здається незачепленим і нескутим світськими звичаями чи умовностями людських стосунків, справляючи зовнішнє враження, ніби вони незвичайні й вищі за натовп. Але насправді їхня сутність – це сутність ходячого мерця, створіння без душі. Ті, хто вірить у Бога, але здатний піти з церкви в будь-який час, ніколи нічим довго не займаються – їхній ентузіазм лише тимчасовий. Але люди із совістю та розумом – інші. Який би обов’язок вони не виконували, вони серйозно його вивчають і прагнуть добре його виконати. Вони здатні чогось досягти й створити певну цінність. Насамперед вони здатні здобути визнання оточуючих, і водночас вони можуть відчувати внутрішню впевненість, бачачи, що здатні щось робити і є корисними людьми, а не нікчемами. Це мінімум, якого може досягти людина, що має совість і розум, притаманні нормальній людськості. А от ті, хто пливе за течією, ніколи про це не думають. Куди б вони не пішли, вони лише їдять, п’ють і розважаються. Зовні може здаватися, що вони живуть дуже вільно й невимушено, але насправді в таких людей порожньо в голові. У всьому, що вони роблять, вони ніколи не бувають серйозними; вони завжди поверхові й керуються недовговічним ентузіазмом, ніколи нічого не досягаючи. Вони хочуть робити все абияк усе своє життя, і куди б вони не пішли, вони несуть із собою це саме ставлення – навіть їхня віра в Бога не є винятком. Ти можеш бачити, що протягом певного періоду здається, ніби вони досить серйозно ставляться до виконання свого обов’язку й здатні терпіти труднощі й платити ціну, але хто б не вказував на їхні проблеми чи не казав їм, як щось робити, вони ніколи не сприймають це серйозно й зовсім не приймають істини. Вони просто роблять усе, як їм заманеться, – якщо тільки вони щасливі, їм добре. А якщо вони нещасливі, то йдуть розважатися, не слухаючи нічиїх порад. У серці вони думають: «Я однаково ніколи не планував довго вірити в бога». Якщо хтось їх обтинає, вони здатні негайно піти. Це один із проявів людей, здатних піти з церкви в будь-який час.

У людей, здатних піти з церкви в будь-який час, є ще один тип прояву. Деякі люди – незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога чи здається, що в них є основа, чи ні, і який би обов’язок вони не виконували раніше, – щойно стикаються з особливою обставиною, яка зачіпає їхні особисті інтереси, можуть просто взяти й зникнути. У будь-який момент інші люди можуть втратити з ними зв’язок і більше не бачити їх у церкві, не маючи жодного уявлення, що з ними відбувається. Коли деякі люди стикаються з тим, що хтось протилежної статі намагається їх спокусити, вони перестають виконувати свій обов’язок і йдуть на побачення, стаючи абсолютно недосяжними. У інших діти досягли шлюбного віку, і вони починають займатися організацією весілля своїх дітей, більше не виконуючи свій обов’язок і не беручи участі в зібраннях. Хто б їх не шукав, їм відмовляють біля дверей. Коли в декого хворіють батьки або подружжя і потрапляють до лікарні або коли вдома трапляється щось серйозне чи якесь несподіване лихо, то, якщо вони справжні віруючі в Бога, вони пояснять це так: «Останнім часом у мене вдома є деякі справи, якими мені потрібно зайнятися, тому я не можу відвідувати зібрання. Мені потрібно попросити відпустку, і якщо ви зможете знайти підходящу людину, будь ласка, невідкладно попросіть її тимчасово взяти на себе мій обов’язок». Щонайменше вони повідомлять і дадуть якесь пояснення. Але ті, хто здатний піти з церкви в будь-який час, розривають зв’язок із церквою, не кажучи ні слова, і як би брати й сестри не намагалися, вони не можуть із ними зв’язатися. Річ не у тім, що з ними неможливо зв’язатися – будь-яким способом можна, але вони просто не хочуть контактувати з братами й сестрами чи відповідати їм. Вони кажуть: «Чому я повинен із тобою зв’язуватися? Я виконую свій обов’язок добровільно, мені за це не платять. Якщо я хочу піти, я піду! Якщо вдома щось відбувається, це моя особиста справа. Я не зобов’язаний тебе інформувати, і ти не маєш права знати!» Деякі люди йдуть на місяць-два, а потім повертаються, щоб відзвітувати, навіть не відчуваючи ніяковості, поводячись так, ніби нічого не сталося. Інші йдуть на два-три роки і стають абсолютно недосяжними. Люди в церкві, не знаючи ситуації, думають, що оскільки ця людина вірила в Бога багато років, то неможливо, щоб вона покинула церкву. Вони припускають, що, мабуть, сталося щось несподіване, і турбуються, чи не заарештувала їх КПК. Насправді ж людина просто більше не хоче вірити в Бога й пішла, не повідомивши братів і сестер. Деякі люди йдуть днів на десять, а потім повертаються; це не означає, що вони перестали вірити. Деякі люди йдуть і зникають на два-три роки – ви б сказали, що вони перестали вірити? (Так.) Вони справді перестали вірити, і їх слід викреслити. Це не звичайний відхід; вони перестали вірити. З людської точки зору, це називається «більше не вірити». Як на це дивиться Бог? В очах Бога це називається запереченням Бога, відмовою слідувати за Богом, і це є відкиданням Бога. Але зі своєї точки зору вони думають: «Я не зрікся бога; я досі вірю в бога у своєму серці!» Бачите? Вони просто легковажно відмахуються від цього. Інші перестають відвідувати зібрання й виконувати свій обов’язок лише тому, що в них поганий настрій або вони засмучені, тому що вважають, що виконувати обов’язок занадто важко й утомливо, або тому що їх трохи обітнули. Вони йдуть, навіть не пояснивши нічого щодо роботи, яка була в них на руках, кажучи: «Нехай ніхто зі мною не зв’язується. Я нещасливий і більше не хочу вірити!» Коли вони засмучуються, це може тривати близько року. У них справді важкий характер – вони не можуть прийти до тями близько року! Деякі люди беруть на себе роботу лідерів і працівників у церкві, але вони не тільки не виконують роботу добре, а й безрозсудно чинять беззаконня, приносячи переривання й завади в роботу церкви. Пізніше брати й сестри не обирають їх, а також розрізняють і розвінчують їх у бесіді. Тож вони починають думати: «Це що, влаштували мені засідання критики? Я просто не виконав роботу добре, невже це справді така велика проблема? Чому вони так бесідують і розвінчують мене? За все своє життя я ніколи не зазнавав такої кривди! До того, як я повірив у бога, я завжди був тим, хто вичитував інших; ніхто ніколи не вичитував мене. Коли я раніше терпів такі труднощі? Ви всі чіпляєтеся до мене, змушуючи мене почуватися приниженим. Я більше не віритиму!» Саме так вони перестають вірити. Ті, хто так каже, – це не лише молоді люди; деякі з них вірили в Бога вісім чи десять років і їм сорок чи п’ятдесят, але вони також можуть казати таке, коли незадоволені. Чи є в серцях таких людей місце для Бога? Чи вважають вони віру в Бога найважливішим у житті? Це нормально – почуватися трохи негативно налаштованим і слабким, коли тебе обтинають або коли стикаєшся з лихом чи невдачами, але це не повинно призводити до того, щоб людина перестала вірити в Бога. Такі люди не є щирими віруючими в Бога. Щирі віруючі в Бога можуть залишатися непохитними у своїй вірі, навіть коли їх заарештовують і переслідують, – лише такі люди мають свідчення. Коли деякі люди стикаються з невеликим стихійним лихом, а брати й сестри або не знають про це, або дізнаються трохи пізно і вчасно не допомагають їм, вони починають думати: «Я стикаюся з труднощами, і ніхто не звертає на мене уваги. Отже, вони мене зневажають! Вірити в бога безглуздо. Я більше не віритиму!» Лише через таку дрібницю вони можуть перестати вірити в Бога. Це один із проявів людей, здатних піти з церкви в будь-який час.

Буває ще одна ситуація з тими, хто здатний піти з церкви в будь-який час. Щоб переманити їх на свій бік, КПК пропонує їм хорошу роботу, кажучи: «Ти нічого не заробляєш, вірячи в бога. Які в тебе можуть бути перспективи? Ми знайшли для тебе посаду в іноземній компанії з високою місячною зарплатою, хорошими пільгами та страхуванням праці. У вірі в бога для тебе немає майбутнього; краще працювати, заробляти гроші й жити хорошим життям». Зрештою, вони покидають церкву й ідуть на роботу. Хтось каже: «Учора ця людина ще виконувала свій обов’язок у церкві. Чому сьогодні вона спакувала речі й пішла?» Вони йдуть працювати й заробляти гроші; вони більше не вірять у Бога. Вони йдуть, не кажучи ні слова, і відтоді йдуть окремим шляхом від братів і сестер, стаючи людьми на іншому шляху. Вони хочуть прагнути до слави й вигоди, зробити кар’єру й виділитися, і вони більше не вірять у Бога. Є також люди, які, проповідуючи Євангеліє, зустрічають когось, хто їм подобається, сходяться з ними й починають проживати свої дні разом. Вони не тільки перестають виконувати свій обов’язок, а й навіть перестають вірити в Бога. Їхні батьки вдома досі не знають, думають, що вони виконують свій обов’язок у Божому домі. Насправді вони давно зникли – хтозна, можливо, у них уже й діти народилися. Виконувати свій обов’язок так важливо, але вони можуть покинути навіть таку вирішальну роботу, як проповідь Євангелія. Коли вони зустрічають когось, хто їм подобається, або кому подобаються вони, кількох простих спокусливих і звабливих слів від цієї людини достатньо, щоб повести їх за собою. Вони такі легковажні й несерйозні, здатні покинути Бога й зрадити Бога в будь-який час і в будь-якому місці. Хоч би скільки років такі люди вірили в Бога чи скільки проповідей слухали, вони однаково не розуміють ані крихти істини. Для них віра в Бога просто не важлива, і виконання обов’язку також не має значення – заради здобуття благословень вони відчувають, що в них немає іншого вибору, окрім як це робити. Щойно виникає особиста справа чи сімейна проблема, вони здатні просто так піти. Коли вони стикаються з невеликим стихійним лихом, вони можуть просто так перестати вірити. Будь-що може завадити їхній вірі в Бога; будь-яка справа може змусити їх стати негативно налаштованими й покинути свій обов’язок. Що це за люди? Це питання справді варте глибоких роздумів!

Що це за люди, здатні піти з церкви в будь-який час? Один тип – це бездумні, немислячі, безтолкові люди, які не мають жодного уявлення, чому вони вірять у Бога, скільки б років не вірили. Вони не мають жодного уявлення, що таке віра в Бога. Інший тип – це маловіри, які взагалі не вірять в існування Бога й не розуміють сенсу чи цінності віри в Бога. Для них слухання проповідей і читання Божих слів подібне до вивчення богослов’я чи опанування якихось професійних знань: щойно вони зрозуміли й можуть про це говорити, вони вважають справу зробленою. Вони ніколи цього не практикують. Для них Божі слова – це лише своєрідна теорія, гасло, і вони ніколи не зможуть стати їхнім життям. Тож для цих людей усе, що пов’язано з вірою в Бога, не становить інтересу. Такі речі, як виконання свого обов’язку, прагнення до істини, практика Божих слів, зібрання з братами й сестрами та спільне церковне життя тощо, зовсім їх не приваблюють, і ніщо з цього не приносить їм того щастя й захоплення, що їжа, питво та розваги. З іншого боку, щирі віруючі в Бога відчувають, що перебування разом із братами й сестрами для бесіди про істину чи церковного життя завжди може принести їм користь і здобутки. Хоча іноді вони стикаються з небезпекою та переслідуваннями або ризикують, проповідуючи Євангеліє, і зазнають певних труднощів, виконуючи свій обов’язок, та хай там як, вони здобувають розуміння істини й досягають результату пізнання Бога, терплячи труднощі й платячи ціну, і ці труднощі й ціна призводять до перетворення їхнього життя-характеру. Зваживши й оцінивши все це, вони відчувають, що вірити в Бога – це добре, і що здатність розуміти істину – неймовірно цінна. Їхні серця стають особливо прив’язаними до церкви, і вони ніколи не думають про те, щоб покинути церковне життя. Якщо вони бачать, як кількох людей відправляють до груп Б або ізолюють чи вичищають із церкви за те, що вони заважають церковній роботі, ті, хто щиро вірить у Бога, відчувають у серці певний біль. Вони думають: «Мені потрібно старанно виконувати свій обов’язок. Мене в жодному разі не можна вичищати. Бути вичищеним – це все одно, що бути покараним, а це означає фінал – потрапити в пекло! Який тоді сенс жити?» Більшість людей боїться покинути церкву; вони відчувають, що, покинувши церкву й покинувши Бога, вони не зможуть жити далі, і всьому настане кінець. Але ті, хто здатний піти з церкви в будь-який час, вважають відхід із церкви цілком нормальною річчю, так само як звільнення з роботи, щоб знайти іншу. Вони ніколи не відчувають смутку й не страждають від внутрішнього болю. Як ви думаєте, чи є в тих, хто здатний піти з церкви в будь-який час, хоч якась совість чи розум? Такі люди справді неймовірні! Виконання обов’язку деякими людьми не відповідає стандарту, і вони завжди безрозсудно чинять беззаконня, приносячи переривання й завади в роботу церкви. Тоді церква відсторонює їх від виконання обов’язку і відправляє до звичайної церкви. І що ж відбувається в результаті? Уже наступного дня вони поводяться як зовсім інші люди, починаючи абсолютно нове життя. Дехто починає зустрічатися й одружується, дехто починає шукати роботу, інші вступають до коледжу, а ще інші відновлюють зв’язок зі старими друзями, налагоджують контакти й шукають можливостей розбагатіти. Ці люди швидко зливаються з величезним світом, зникаючи в морі людства, – це відбувається саме так швидко. Деякі брати й сестри, після того як їх відправили до звичайної церкви через погані результати у виконанні обов’язку, проходять через період муки, але здатні розмірковувати над собою і визнавати власні проблеми, демонструючи певне бажання змінитися. Однак щойно ті, хто здатний піти з церкви в будь-який час, стикаються з якимись труднощами, вони більше не хочуть виконувати свій обов’язок і наступного дня покидають церкву, повертаючись до життя невіруючих. Вони зовсім не відчувають болю і навіть думають: «Що такого хорошого у вірі в бога? Тебе постійно висміюють і обмовляють, і тебе навіть можуть заарештувати й ув’язнити. Якщо великий червоний дракон заб’є мене до смерті, хіба моє життя не було б марним? Я стільки труднощів зазнав, вірячи в бога всі ці роки, але що я здобув? Якби я не вірив у бога, я б уже став чиновником, заробив грошей і жив би престижним життям! Я навіть шкодую, що дотепер вірив у бога – якби я знав, що так буде, я б давно пішов! Яка користь від розуміння істини? Хіба це розуміння може тебе нагодувати чи оплатити рахунки?» Бачите? Вони не тільки не шкодують, а й навіть радіють, що можуть покинути церкву. Хіба це не розвінчує їхнє справжнє обличчя як маловірів? (Так.)

У виконанні свого обов’язку деякі люди постійно недбалі й чинять свавілля. Після того, як церква їх вичищає, бачачи братів і сестер, вони дивляться на них, наче на ворогів. Навіть коли брати й сестри доброзичливо намагаються заговорити з ними, вони їх ігнорують і дивляться на них із ненавистю, кажучи: «Це ви вичистили мене з церкви. Погляньте на мене тепер! Я живу краще за вас! Тепер я ходжу в золоті та сріблі, я – великий бос! Мені так добре ведеться у світі, а погляньте, які ви жалюгідні та виснажені у своїй вірі в бога! Ви всі постійно прагнете здобути істину, але я не думаю, що ви розумніші за мене! Що такого хорошого в здобутті істини? Хіба її можна їсти, як їжу, чи витрачати, як гроші? Навіть не прагнучи до істини, я однаково живу досить добре, чи не так? Мені пощастило, що ви мене вичистили, – я маю вам за це подякувати!» З їхніх слів видно, що вони – маловіри, і виконання обов’язку їх викрило. Чи може невіруючий, який вірить у Бога лише на словах, охоче виконувати свій обов’язок? Виконувати свій обов’язок – означає виконувати повинності й зобов’язання, не отримуючи зарплати й не заробляючи грошей. Вони вважають це збитком, тому й не бажають виконувати свій обов’язок. Так розвінчується їхня справжня сутність як маловірів; саме так Божа робота викриває та відсіює маловірів. Виконуючи свій обов’язок, деякі люди завжди ставляться до нього недбало, просто пливучи за течією день у день. Щойно в них з’являється можливість заробити грошей або отримати підвищення у світському житті, вони в будь-який час залишають церкву – у них завжди був такий намір. Якщо їх переводять до звичайної церкви через те, що вони постійно недбалі й чинять свавілля під час виконання обов’язку, вони не тільки не розмірковують над собою, а й думають: «Те, що ти вичистив мене з церкви з повною зайнятістю, – це для тебе втрата, а для мене – здобуток». Вони навіть вельми задоволені собою. Хіба такі люди – не маловіри? Скажіть Мені, чи відповідає принципам те, що Божий дім ось так очищають від тих маловірів, які через своє свавілля серйозно переривали роботу церкви й заважали їй? (Так.) Це повністю відповідає принципам; це анітрохи їх не кривдить. Їхнє ставлення до Бога й до виконання обов’язку таке, що вони здатні будь-коли відмовитися від них і зрадити їх. Цього достатньо, щоб довести, що в їхніх серцях немає ані найменшого інтересу до позитивних речей. Вони вірили в Бога стільки років і слухали стільки проповідей, проте жодна з істин віри в Бога й жодне досвідне свідчення Божих обранців не може втримати їхні серця. Жодна з цих речей їх не цікавить, не зворушує й не змушує відчувати прив’язаність. У цьому полягає сутність їхньої людськості: вони не мають ані найменшого інтересу до позитивних речей. То що ж їх цікавить? Їх цікавлять їжа, питво та розваги, плотські втіхи, лихі тенденції та філософії сатани. Їх особливо цікавить усе негативне в суспільстві; лише істина та Божі слова їх не цікавлять. Ось чому вони здатні будь-коли покинути Божий дім. Їм анітрохи не цікаво часто читати Божі слова чи часто бесідувати про істину на зібраннях Божого дому. Вони особливо гидують виконанням обов’язку й навіть вважають, що ті, хто виконує свій обов’язок, – дурні. Що це за спосіб мислення і що це за людськість? Їх не цікавить істина чи Боже спасіння людей, і вони зовсім не відчувають прив’язаності до церковного життя. Хоча вони відкрито не судили й не засуджували Божі слова, вони слухали проповіді кілька років, але не зрозуміли ані крихти істини – це чітко вказує на проблему. Немає нікого, хто б одночасно не любив і позитивне, і негативне. Якщо тобі не подобається позитивне, то тебе особливо цікавитиме негативне. Якщо тебе особливо цікавить негативне, то позитивне тебе точно не цікавитиме. Люди такого типу не мають ані найменшого інтересу до позитивних речей, тому в Божому домі немає нічого, до чого б вони відчували прив’язаність, нічого, що б їм подобалося чи чого б вони прагнули. Лихі тенденції світу, гроші, слава й вигода, чиновництво, збагачення та різноманітні популярні єресі й облуди – ось що їх цікавить найбільше. Їхнє серце належить світові, а не Божому дому, і тому вони здатні піти будь-коли. Відхід із Божого дому та церковного життя не приносить їм ні жалю, ні муки, ні болю, а радше повне полегшення. Вони думають собі: «Нарешті мені більше не доведеться щодня слухати проповіді чи бесіди про істину, мене більше не сковуватимуть ці речі. Тепер я можу сміливо гнатися за славою та вигодою, за грошима, за красивими жінками та за особистими перспективами. Нарешті я можу безтурботно й сміливо брехати та обманювати інших, реалізовувати змови та інтриги й застосовувати всілякі нечестиві тактики. Я можу використовувати будь-які засоби для взаємодії з людьми!» Слухати проповіді та бесідувати про істину в Божому домі для них болісно, а відхід із Божого дому відчувається як полегшення. Це означає, що ці позитивні речі – не те, чого потребує їхнє серце. Те, що їм потрібно, – це все, що є у світі та суспільстві. З цього зрозуміло, що причина, з якої вони покинули церкву, безпосередньо пов’язана з їхніми прагненнями та вподобаннями.

Яка природа-сутність цих людей, що здатні будь-коли покинути Божий дім? Тепер ви бачите, яка вона? (Так. Це люди того типу, що є маловірами. Більшість із них – тварини, що перевтілилися, усі вони – безтолкові люди без мізків і думок.) Правильно. Вони не розуміють питань віри. Вони не розуміють, у чому насправді полягає людське життя, яким шляхом слід іти людям, що робити найзначущіше, яких принципів практики слід дотримуватися, коли йдеться про те, як жити по-людськи, тощо, і вони також не хочуть шукати істину, щоб у цьому розібратися. Чого вони люблять прагнути? Цілими днями їхні думки обертаються навколо того, що вони можуть зробити, щоб отримати вигоду та насолоджуватися життям, кращим за інших. Деякі люди починають вірити в Бога, коли працюють у світі. Але щойно їх підвищують до керівника чи менеджера або вони стають босами, вони перестають вірити. Коли брати й сестри намагаються з ними зв’язатися, вони кажуть: «Тепер я – людина зі статусом, репутацією та положенням у суспільстві. Вірити в бога з вами – це занадто принизливо. Ви всі маєте триматися від мене подалі й більше не приходити до мене! Можете викреслити мене зі списків або виключити, якщо хочете. У будь-якому разі мій розділ віри в бога закінчено, і я більше не маю з вами нічого спільного!» Бачите, що вони кажуть? Що це за люди? Ви б і далі намагалися з ними зв’язатися? (Ні.) Вони висловилися так прямо, проте деякі церковні лідери однаково шкодують про їхній відхід і неодноразово зв’язуються з ними, щоб переконати: «У тебе такий хороший рівень, і ти навіть колись був лідером і працівником. Тебе відсторонили лише тому, що ти не прагнув до істини. Якщо ти будеш старанно прагнути до істини, то неодмінно спасешся, і в майбутньому ти точно будеш опорою, стовпом у Божому домі!» Що більше лідери це кажуть, то більше це відштовхує іншу сторону. Деякі церковні лідери безтолкові й не мають здатності до розрізнення; ця людина отримала підвищення у світі, а ці лідери досі заздрять їй і хочуть налагодити з нею зв’язки – хіба це не свідчить про брак самоповаги? Люди, які розуміють істину, можуть чітко побачити цю справу: підвищення в суспільстві – це недобрий знак; це не той шлях, яким слід іти! Деякі люди перестають вірити в Бога, щойно здобувають трохи статусу в суспільстві – це просто викриває їх і доводить, що вони не є людьми, які щиро вірять у Бога чи люблять істину. Якби вони були щирими віруючими, то навіть якби їх підвищили й вони мали б багатообіцяюче майбутнє в суспільстві, вони б однаково не покинули Бога. Тепер, коли вони зрадили Бога, чи потрібно церкві зв’язуватися з ними та працювати над ними? Не потрібно, бо вони вже викриті як маловіри. Не вірячи в Бога, втрачають саме вони – вони просто не мають благословення. Вони – просто жалюгідні істоти; якщо ти досі наполягаєш на тому, щоб тягнути їх до віри в Бога, хіба це не безглуздо? Що більше ти намагаєшся їх так тягнути, то більше вони тебе зневажають. Вони думають, що всі, хто вірить у Бога, – це люди з низьким соціальним статусом, яким бракує рівня. Ось чому вони особливо зарозумілі, упевнені у власній праведності й дивляться на всіх із презирством. Якщо хтось виявляє до них турботу чи піклується про них, вони вважають, що до них намагаються підлещуватися. Що це за спосіб мислення? Це нездатність правильно дивитися на братів і сестер. Хіба це людина, яка щиро вірить у Бога? Зустрівши таку людину, ви маєте її відкинути. Щойно вона скаже: «Я тепер старший супервізор. Більше не приходьте до мене. Якщо ви й далі будете зі мною зв’язуватися, я повстану проти вас! Особливо не приходьте до моєї компанії й не ганьбіть мене – я не маю нічого спільного з людьми, які вірять у бога!» – щойно вона промовить ці слова, ви маєте негайно піти, викреслити її зі списків і ніколи більше не спілкуватися з такою людиною. Такі люди бояться, що ми скористаємося їхнім успіхом; отже, нам потрібно знати своє місце й можливості. Вони процвітають і піднімаються на вищі щаблі; вони нам не рівня. Ми – просто звичайні люди, люди з низів суспільства. Ми не повинні намагатися налагодити з ними зв’язки – не опускайтеся так низько. Є також деякі старші люди, чиї діти купують розкішний будинок у місті. Переїхавши туди, вони зникають із поля зору братів і сестер, кажучи: «Більше не приходьте до мене. Ви всі із сільської місцевості. Якщо ви будете приходити до мене, люди подумають, що я теж із сільської місцевості, що в мене є родичі з села. Як це буде соромно! Ви знаєте, що за людина мій син? Він – грошовий мішок, він – багатій, відома публічна особа! Якщо ви будете підтримувати зі мною зв’язок, хіба це не принизило б мого сина? Тож у майбутньому більше не приходьте до мене!» Щойно вони промовлять ці слова, просто дайте відповідь: «Оскільки у тебе таке ставлення, ми розуміємо. Тоді бажаємо тобі щастя й радості!» У цей момент, якщо ви скажете хоча б ще одне слово, ви здастеся безглуздими й низькими. Просто негайно піти – це правильний вчинок. Ніколи не намагайтеся силоміць переконувати маловірів – це просто безглузда поведінка. Ви розумієте? (Так.) Наскільки безглуздими можуть бути деякі люди? Вони кажуть: «Син тієї людини – багатій, грошовий мішок зі статусом у суспільстві. Він навіть пов’язаний з урядовцями. Якщо ми переконаємо їх продовжувати вірити в Бога, їхня родина могла б навіть приймати братів і сестер!» Як вам така ідея? Якщо подумати про це з погляду турботи про роботу церкви, турботи про братів і сестер та з міркувань безпеки, це підходить ідеально. Але ти маєш побачити, чи щиро вони вірять у Бога. Якщо вони не бажають вірити в Бога й не люблять контактувати з братами та сестрами, а ти однаково хочеш переконати їх вірити в Бога, хіба це не безглуздо? Не робіть того, що свідчить про брак самоповаги. У вірі в Бога ми маємо Божий захист і Боже керівництво. У якому б середовищі ми не жили, усе перебуває під Божим володарюванням та Його влаштуваннями. Яких би страждань ми не зазнавали, ми повинні жити з гідністю. Деякі люди навіть заздрять цій людині, що покинула Божий дім, кажучи, що вона здібна, – чи правильний цей погляд? Як нам слід дивитися на цю справу? Щойно вони переїхали у великий будинок, вони перестали вірити в Бога. У суспільстві вони мають статус і положення, і у своєму серці вони зневажають братів і сестер, вважаючи їх людьми з низів суспільства, негідними спілкування з ними. Отже, ми повинні знати своє місце й можливості й не намагатися налагоджувати зв’язки з такими людьми чи підлещуватися до них, чи не так? (Так.)

Щодо тих, хто здатний будь-коли покинути Божий дім, чи то маловіри, чи просто нероби, чи вірять вони в Бога, щоб здобути благословення або уникнути лиха – незалежно від ситуації – допоки вони здатні покинути Божий дім будь-коли, і після відходу відчувають відразу до того, що брати й сестри намагаються з ними зв’язатися, і тим паче відчувають відразу до допомоги та підтримки братів і сестер, виявляючи ворожість до будь-кого, хто бесідує з ними про істину, не потрібно звертати на таких людей жодної уваги. Якщо маловірів такого типу виявлено, їх слід своєчасно розвінчувати й вичищати. Деякі люди можуть не любити істину, але їм подобається бути хорошими людьми й приємно жити разом із братами та сестрами; це створює їм гарний настрій, і до того ж вони уникають того, щоб їх кривдили. У своїх серцях вони знають, що вірять в істинного Бога, і готові старанно трудитися. Якщо в них справді таке ставлення, як ви думаєте, чи слід дозволити їм продовжувати виконувати свій обов’язок? (Так.) Якщо вони готові трудитися, не заважають і не переривають, то вони можуть продовжувати трудитися. Але якщо одного дня вони більше не захочуть трудитися й захочуть покинути Божий дім, кажучи: «Я йду спробувати пробитися у світі. Я більше не буду вірити в бога з вами. Тут невесело, а іноді, коли я недбалий у виконанні свого обов’язку, мене обтинають. Тут справді важко; я хочу піти», – чи слід таку людину переконувати залишитися? (Ні.) Ми можемо просто поставити їм одне запитання: «Ти все обдумав?» Якщо вони скажуть: «Я довго про це думав», – ти можеш сказати: «Тоді бажаємо тобі всього найкращого. Бережи себе, і до побачення!» Такий підхід прийнятний? (Так.) Як ви думаєте, що це за люди? Це ті, хто вважає себе вищим за звичайних людей, хто гидує світом та його звичаями й часто цитує вірші відомих людей, наприклад: «Я махаю рукавом, не забираючи з собою ані хмаринки». Вони думають, що зберігають себе в чистоті й не вписуються в цей світ, і хочуть знайти певну втіху через віру в Бога. Вони завжди вважають себе кимось незвичайним, але насправді вони – найбільш приземлені з людей, що живуть лише заради їжі, питва та розваг. У них немає справжніх думок і справжніх прагнень. Вони вважають себе кимось піднесеним, наче ніхто не може зрозуміти їхніх думок чи дорівнятися до їхнього способу мислення. Вони вважають свій власний розумовий горизонт вищим, ніж у середньостатистичної людини, кажучи щось на кшталт: «Ви всі – звичайні люди, а погляньте на мене – я інший. Якщо ти запитаєш мене, звідки я, я скажу тобі, що моя батьківщина далеко». Вони сказали тобі, звідки вони? Ти знаєш, де це так зване «далеко»? Люди, здатні будь-коли покинути церкву, – саме такого типу. Вони відчувають, що ніде не можуть знайти задоволення, і завжди думають про якісь нереалістичні, туманні, ілюзорні речі. Вони не зосереджуються на реальності й не розуміють, у чому полягає людське життя чи який шлях слід обирати людям. Вони не розуміють цих речей – вони просто диваки. Якщо людина такого типу вирішила покинути церкву й каже, що довго все обмірковувала, тоді немає потреби переконувати її залишитися. Не кажіть ані слова більше – просто викресліть її зі списків, і все. Ось як слід поводитися з такими людьми; це відповідає принципам поводження з людьми. На цьому бесіда про тих, хто здатний будь-коли покинути церкву, завершується.

З. Коливання

Десятий прояв – «Коливання». Які конкретні прояви демонструють люди, що вагаються? Перш за все, найбільші сумніви, які ці люди мають щодо віри в Бога, такі: «Чи існує бог насправді? Чи є духовний світ? Чи є пекло? Чи є істиною ці слова, сказані богом? Люди кажуть, що ця людина – бог утілений, але я не бачив жодного аспекту, який би робив його схожим на бога втіленого! Тож де саме дух божий? Існує бог насправді чи ні?» Вони ніколи не можуть чітко розібратися в цих питаннях. Вони бачать, що в Бога вірить багато людей, і думають: «Бог, мабуть, існує. Ймовірно, він існує. Сподіваюся, що він існує. Віра в бога однаково не завдала мені жодних збитків; ніхто мене не кривдив. Я чув, що виконання обов’язку може принести благословення й добре місце призначення, і завдяки цьому я в майбутньому не помру. Тож, гадаю, я просто піду за всіма й віритиму». Після певного періоду віри вони бачать, що деякі люди стикаються з випробуваннями й негараздами, і починають роздумувати: «Хіба віра в бога не має приносити благословення? Деякі люди тяжко захворіли й померли, деяких заарештував і закатував до смерті великий червоний дракон, а інші захворіли або на їхні сім’ї звалилися лиха, поки вони виконували свій обов’язок. Чому бог їх не захистив? Тож існує бог насправді чи ні? Якщо він існує, цього не мало статися!» Деякі доброзичливі люди бесідують з ними про істину, кажучи: «Бог володарює над усім, і долі людей улаштовуються Божою рукою. Люди мають приймати ці справи від Бога й віддаватися на Божі влаштування. Усе, що робить Бог, – добре». На що ці люди, що вагаються, відповідають: «Я не бачу, що в цьому доброго! Страждати від лих – це добре? Тяжко захворіти або підхопити невиліковну хворобу – це добре? Бути мертвим – іще гірше. Існує бог чи ні? Я не знаю». Вони завжди сповнені сумнівів щодо Бога. Коли вони бачать, як багато людей виконує свій обов’язок, як робота Божого дому дедалі більше розширюється, а церква з кожним днем процвітає, вони відчувають, що Бог, мабуть, існує. Особливо коли вони чують, як брати й сестри свідчать про ознаки й чудеса, які явив Бог, і про благодать, яку вони отримали від Бога, ці люди з коливаннями відчувають іще сильніше: «Бог точно існує! Хоча люди не можуть бачити духа божого, вони чули слова, сказані богом утіленим, і я також чув, як багато людей бесідує про божі слова й переживає божі слова. Тож бог точно має існувати!» Коли церква процвітає, усе в ній іде гладко, вона розквітає, а її робота дедалі більше розширюється, і особливо коли брати й сестри переживають певні особливі обставини та особливі справи й бачать у них Божий захист, володарювання та керівництво, вони відчувають, що Бог існує і що Бог справді добрий. Однак через певний час вони можуть пережити розчарування й труднощі, дехто може зазнати невдач і поразок, або Божий дім може відсіяти частину людей; ці речі, особливо остання, сильно суперечать їхнім уявленням і є для них несподіваними. Вони відчувають: «Якщо бог існує, як таке могло статися? Цього не мало статися! Це нормально, коли таке трапляється серед невіруючих, але як таке могло статися і в божому домі? Якщо бог існує, він мав би залагодити ці справи й не допустити, щоб таке сталося, бо він всемогутній, має владу й силу! Існує бог насправді чи ні? Люди не бачать духа божого. Щодо слів, сказаних богом утіленим, то всі кажуть, що вони є істина, шлях і що вони можуть бути життям людей. Але чому я не відчуваю, що вони – істина? Я так довго слухав проповіді, але моє життя зовсім не змінилося! Я так багато страждав – що я здобув?» У них починають з’являтися сумніви щодо Бога, а їхній ентузіазм у виконанні обов’язку згасає й охолоджується. Тоді вони думають про те, щоб покинути Божий дім, піти працювати й заробляти гроші, щоб жити гідним життям, – такі жваві думки починають з’являтися. Вони думають собі: «Якщо бог, у якого я вірю, – не істинний бог, то те, що я всі ці роки не працював і не заробляв грошей, вірячи в бога, буде такою великою втратою! Ні, так думати неправильно. Мені однаково треба вірити як слід. Я чув, як люди кажуть, що якщо більше читати божі слова, то можна буде зрозуміти істину, розв’язати всі проблеми й більше не бути слабким. Але я читав божі слова й досі не зрозумів істини. Чому я досі негативно налаштований? Чому я завжди відчуваю, що в мене немає сил виконувати свій обов’язок? У мені бог не працює! У мене стільки труднощів, але бог не відкрив мені виходу. Тож існує бог насправді чи ні? Якщо це істинний шлях, бог має благословляти людей, які виконують свій обов’язок, миром, безперешкодністю й нормальністю. То чому ж досі існують такі великі труднощі в проповідуванні Євангелія та виконанні обов’язку? Хоча я знаю, що релігійний світ відстав, а віра у всемогутнього бога – це входження в період Царства, чому я не бачив, як працює святий дух?» Що це за люди? Це люди, які не мають духовного розуміння. Вони читають Божі слова, але не розуміють істини. Скільки б істини не бесідувалося, вони не можуть осягнути її сенсу. Вони завжди дивляться на речі, виходячи зі своїх уявлень і фантазій, і постійно сповнені сумнівів щодо Бога. Як така людина взагалі може зрозуміти істину? Деякі люди бачать, що проповідувати Євангеліє досить важко, тому думають: «Якби це був істинний шлях, святий дух працював би з великою силою. Куди б брати й сестри не йшли проповідувати Євангеліє, усе було б гладко й безперешкодно. Ба більше, урядовці також почали б вірити й давали б на все зелене світло. Це справді було б діянням істинного бога. Але зараз, коли я дивлюсь на факти, це зовсім не так. Президенти й чиновники в різних країнах світу не тільки не вірять у бога, а й не підтримують віру в бога. У деяких країнах уряди навіть переслідують віруючих і перешкоджають людям вірити в бога. Тож чи є бог, у якого ми віримо, справді істинним богом? Я не знаю; важко сказати». У їхніх серцях завжди є величезний знак питання. Щоразу, коли вони чують якусь новину, вона для них наче «землетрус», вплив якого не великий, але й не малий, і це змушує їх вагатися. Дехто каже: «Чи тому вони завжди вагаються, що вірять у Бога лише недовго?» Це не так – деякі люди вірять три роки, п’ять років або навіть понад десять років. Хіба це вважається недовгим часом? Якби хтось вірив три чи п’ять років під час роботи періоду Благодаті, це не вважалося б довгим періодом, тому що він не чув Божих висловлювань і слів в останні дні; він розумів лише трохи біблійних знань і духовних теорій із Біблії та з людських проповідей. Цього надто мало, щоб щось здобути. Ситуація є іншою, коли хтось приймає роботу цього поточного етапу: якщо він виконує свій обов’язок і слідує за Богом протягом трьох років, те, що він переживає, розуміє та здобуває, перевершує те, що хтось міг би здобути, вірячи в Господа двадцять чи тридцять років або навіть усе життя в період Благодаті. Але навіть після трьох, п’яти або й понад десяти років віри люди, що вагаються, досі не можуть визначити, чи виконується цей етап роботи Богом, чи ні, і навіть мають сумніви щодо існування Бога. Скажи-но, такі люди дуже проблемні? Чи мають вони здатність сприймати істину? (Ні.) Чи мають вони спосіб мислення нормальної людськості? (Ні.) Вони не здатні сприймати істину. Хоч би яка ситуація виникала в церкві, вона завжди може викликає в них коливання – знак питання в їхніх серцях постійно викликає в них «землетруси». Якщо антихристи спричиняють у церкві завади й уводять деяких людей в оману, або якщо хтось, кого вони ідолізують, робить щось несподіване – наприклад, краде приношення або займається розпустою – і його вичищають, це змушує їхні серця вагатися, і вони починають сумніватися в Богові: «Хіба це не потік божої роботи? Тоді як такі беззаконні речі могли статися в церкві? Як бог міг дозволити появу антихристів і злих людей? Чи це справді істинний шлях?» Усе, що відбувається в церкві й суперечить їхнім уявленням, змушує їх сумніватися й ставити під сумнів, чи це істинний шлях, чи це Божа робота і чи Бог справді існує. Вони просто не шукають істини, щоб правильно розглядати це питання. Це вже достатній доказ того, що від початку й до кінця вони по суті ніколи не вірили, що цей етап роботи виконується Богом. Від початку й до кінця вони ніколи не знали, ані що таке істина, ані чому Бог висловлює істину. Бог промовив так багато слів і виконав так багато роботи – усе це Боже діяння. Так багато людей перевірило це й упевнилося в цьому, але ці люди відмовляються розглядати якісь питання, виходячи з цих речей. Вони завжди використовують людські погляди та людське мислення для суджень – вони надто довіряють собі. Коли в церковній роботі чи в церковному житті виникають якісь недоліки чи відхилення, або коли церкву пригнічує та переслідує уряд, вони знову починають сумніватися: «Чи це справді істинний шлях?» Коли в церкві з’являються антихристи та неправдиві лідери, вони також починають сумніватися. Вони кажуть: «Подивіться на тих пастирів і пресвітерів у релігійних церквах – вони справді люблять Господа, і в їхніх церквах немає жодних інцидентів з антихристами. Ось це і є істинний шлях. Якщо те, що у вас тут, – істинний шлях, чому все це досі відбувається?» Ось як вони порівнюють. А як деякі інші ідіоти порівнюють? Вони кажуть: «Подивіться на тих людей, що вірять у бога в Церкві трьох автономій, – вони мають державне схвалення, і держава навіть видає їм свідоцтва та надає землю для будівництва церков. Усе це законно й легально. А у вас є публічна церква? Ваші церкви зареєстровані? Держава навіть призначає пастирів у Церкву трьох автономій, і ті пастирі мають ліцензії. А ваші лідери і працівники мають ліцензії? Держава не дозволяє вам вірити в бога; вона заарештовує й переслідує вас. У вас навіть немає постійного місця для зібрань; ви завжди збираєтеся таємно. Чи це справді істинний шлях? Якби це був істинний шлях, навіщо б вам завжди збиратися й виконувати свій обов’язок так таємно?» Вони не можуть розгледіти наскрізь навіть таке питання. Будь-яка ситуація може змусити їх вагатися й розвивати сумніви щодо Бога. Скажіть Мені, чи можуть такі люди бути непохитними? (Ні.) Хоча зовні вони не покинули церкву, у своєму серці вони перебувають на межі небезпеки. Вони ніколи не можуть бути впевненими в Божій роботі та істинах, висловлених Богом, і вони завжди напіввіруючі, напівсумнівні; це унеможливлює для них справжню віру. Вони не бачать, що всі переслідування, утиски та арешти, які відбувалися за ці роки Божої роботи, були під Божим володарюванням і всі підпадали під Божі влаштування й упорядкування. Тому вони мають уявлення й здатні ставити під сумнів, чи може Бог володарювати над усім. Вони завжди вірять, що вся робота Божого дому виконується людьми, не в змозі побачити ані найменшої ознаки Божих діянь. Хіба вони не маловіри? Якщо така людина вірить лише недавно, шість місяців чи рік, і ще не чітко осягнула різні істини, то зрозуміло, що вона може мати сумніви й коливання, коли бачить речі, що суперечать її уявленням. Але деякі люди вірять у Бога кілька років, прослухали безліч проповідей, і їм бесідували про істину, коли вони стикалися з труднощами. У той час вони доктринально розуміли те, що чули. Однак згодом, знову зіткнувшись із якимись питаннями, вони однаково ставлять під сумнів Бога та Божу роботу. Це свідчить про те, що такі люди не мають здатності сприймати істину, їм бракує мислення нормальної людськості, і вони не відповідають стандарту людини.

Як слід поводитися з людьми, у яких виникають коливання? З погляду людськості, ці люди не дорівнюють злим людям, але вони справді є проблемним типом людей, бо їм бракує здатності сприймати істину й вони не мають мислення нормальної людськості. Найважливіше те, що вони не можуть навіть підтвердити численні істини, які висловив Бог, і не знають, чи є ці слова істиною, чи є вони Божим висловом і Божою роботою. Судячи з їхньої здатності до сприймання, що це за люди? Правильно сказати, що вони маловіри, і також правильно сказати, що вони безтолкові люди. Хоча люди такого сорту не скоїли жодного очевидного зла й не кваліфікуються як злі люди, оскільки вони настільки безтолкові й можуть робити багато речей, що переривають і заважають, хіба вони не нездари? (Так.) Хоч би як довго вони вірять у Бога чи скільки проповідей прослухали, вони ніколи не можуть зрозуміти істини. Вони не можуть навіть підтвердити існування Бога чи Боже володарювання. Що це за рівень? Ці люди абсолютно не мають здатності сприймати істину. Це люди з дуже низьким рівнем або можна сказати, що вони взагалі не мають рівня – вони безмозкі нездари. Скажіть Мені, який обов’язок можуть виконувати нездари? (Вони не можуть виконувати жодного обов’язку.) Вони не можуть виконувати жодного обов’язку й завжди сумніваються та вагаються. Тож як слід ставитися до таких людей і поводитися з ними? Найдоцільніший спосіб поводитися з такими людьми – не дозволяти їм виконувати жодного обов’язку. Навіть якщо вони просять виконувати обов’язок, їм не слід дозволяти. Чому ні? Бо щойно такі люди починають виконувати обов’язок, особливо коли вони зазнали труднощів і заплатили певну ціну, рано чи пізно вони захочуть звести рахунки з Божим домом. Якщо їх заарештують або вони зіткнуться зі стихійними лихами чи техногенними катастрофами, вони пошкодують, що присвячували себе Богові; вони гірко скаржитимуться й поширюватимуть такі зауваження: «Я так багато страждав заради церковної роботи й виконання свого обов’язку. Я їв набагато менше їжі, спав набагато менше й заробляв набагато менше грошей. Якби я не виконував обов’язку, я міг би покласти зароблені гроші в банк, і вони б приносили відсотки! Я брав на себе стільки ризиків – скільки коштує кожна година ризику? Яка плата за працю?» Вони намагатимуться звести фінансові рахунки з Божим домом і навіть погрожуватимуть, що якщо Божий дім не компенсує їм, вони донесуть на нього. Хіба дозвіл таким людям виконувати обов’язок не принесе нескінченних проблем? Справа з такими ницими особистостями призведе до плутанини, яку неможливо розв’язати. Скільки б справ вони не робили для церкви, вони ведуть у своєму серці маленький записник, чітко фіксуючи кожен рахунок. Що б вони не робили для церкви, вони ніколи не роблять цього охоче. Оскільки вони не неохочі, вони бажають звести рахунки. Чому так? Причина цього полягає в тому, що у своїх серцях вони не визнають існування Бога й не вірять в Його існування. Вони не визнають, що Божі слова є істиною або що Божа робота може спасати людей. Тож якої ж винагороди їм потрібно, щоб вони відчули задоволення за те, що заплатили невелику ціну, трохи постраждали, виконали певний обов’язок і витратили певні людські та матеріальні ресурси для так званого бога, якого вони уявляють у своїй голові? Якби вони нічого не отримали натомість, чи були б вони задоволені? Якщо одного дня вони зрозуміють, що їх відсіяли за те, що вони не прагнули до істини, якими будуть наслідки? Вони думатимуть, що Божий дім їх обдурив, що лідери і працівники їх обдурили, і що їх тримали в невіданні й вони стали жертвами афери. Тоді вони висуватимуть претензії до Божого дому й вимагатимуть компенсації, нескінченно затягуючи справу. Як ти думаєш, чи захоче Божий дім зв’язуватися з такою людиною? Божий дім абсолютно не зробить такої дурниці! Божі обранці виконують свій обов’язок, щоб виконати зобов’язання створених істот, – це цілком їхній власний вибір, те, що вони готові робити. Божий дім ніколи нікого не силує і не примушує. Але щойно маловіри починають виконувати обов’язок, виникнення проблем – лише питання часу. Коли вони в поганому настрої, вони обов’язково почнуть бурчати й скаржитися, кажучи іншим: «Ви всі так гарно говорили й обдурили мене, кажучи, що віра в бога дозволить мені здобути істину й вічне життя. Але ніхто з вас не згадав, що в церкві будуть антихристи, які вводитимуть людей в оману, злі люди, які перериватимуть церковну роботу й заважатимуть їй, або що церква буде вичищати чи виключати людей. Ви ніколи не казали мені, що щось із цього станеться в церкві!» Вони можуть навіть повністю змінити свої погляди й звинуватити тебе, кажучи: «Ти ніколи не пояснював мені цих речей чітко. Я просто слідував за вами, вірячи в бога й виконуючи свій обов’язок. Як наслідок, тепер у мене немає перспектив у світі; ви завадили мені заробити великі гроші. Ви маєте компенсувати мені мої збитки!» Хіба тобі не огидно, коли вони починають зводити з тобою рахунки? Чи був би ти готовий зв’язуватися з ними? (Ні.) Хто взагалі може щось роз’яснити таким людям? Вони не приймають істини, не бачать існування Бога й не можуть відчути існування Бога через свій досвід. Скажіть Мені, хто міг би втовкмачити цей факт у їхні голови? Ніхто не міг би. Вони не мають здатності приймати істину, тому просити їх прагнути до істини означало б створювати для них великі труднощі, ставити їх у скрутне становище – такі дії просто нереальні. Вони вірять у Бога лише для того, щоб отримати благословення. Щойно вони виконають невеликий обов’язок, як вимагають винагороди. Якщо вони не отримують того, чого хочуть, то починають сипати образами: «Мене обдурили й обманули! Ви всі шахраї!» Скажіть Мені, чи хотіли б ви терпіти такі обзивання? (Ні.) Хто їх обдурив? Хіба не вони самі мають амбіції та жагу й хочуть отримати благословення? Хіба вони не вірили в Бога саме для того, щоб отримати благословення? Зараз вони не отримали благословень, але хіба це сталося не тому, що вони не прагнуть до істини? Хіба це не їхня власна проблема? Вони навіть не вірять у Бога, але однаково хочуть отримати благословення від Бога – як може бути так легко отримати благословення? Хіба ці справи не були їм чітко пояснені задовго до того, як вони почали виконувати обов’язок? (Так.) Але чи можеш ти з ними порозумітися? Не можеш – вони просто скажуть, що ти їх обдурив. Скажіть Мені, незалежно від того, як довго брати й сестри вірять у Бога, хто з них не виконує обов’язок у Божому домі добровільно? Хоча бувають рідкісні випадки, коли діти не вірять у Бога, і їх затягують у віру й виконання обов’язку батьки чи родичі, таких усе ж дуже мало. Навіть якщо твої батьки затягують тебе, це для твого ж блага – ти маєш це розуміти. Але це твоя сім’я тебе затягує – брати й сестри Божого дому не затягують і не змушують тебе. Віра в Бога й виконання обов’язку є цілком добровільними. Зараз кожен, хто хоче піти, може це зробити; двері Божого дому завжди відчинені. Однак, щойно ти підеш, повернутися буде не так легко. Тих, хто виконує обов’язок із повною зайнятістю в Божому домі, ретельно відбирають – приймають не будь-кого. Існують необхідні стандарти й принципи, і лише ті, хто є придатним, можуть залишатися в церкві з повною зайнятістю. Люди, що вагаються, думають: «Ви не пояснили мені такої важливої справи чітко. У той час я виконував обов’язок лише тому, що був спантеличений». Що не було пояснено чітко? Брати й сестри щодня разом бесідують про істину, виконуючи обов’язок, – якщо ці люди не зрозуміли, то це тому, що вони безтолкові й сліпі. Вони не можуть звинувачувати в цьому нікого іншого. Але вони не будуть з тобою про це сперечатися; вони просто відчувають, що зазнали величезних збитків, і хочуть звести рахунки й сперечатися з Божим домом. Хіба такі люди не нерозумні й надзвичайно огидні? Отже, щойно ви розгледите справжнє обличчя таких людей і чітко побачите, що вони безтолкові, абсолютно ні на що не здатні, не можуть виконувати жодного обов’язку й постійно зосереджені на отриманні благословень, їхні серця поглинені думками про здобуття благословень, і все, що вони знають, – це те, що виконання обов’язку може принести благословення, спасіння, входження в царство й безсмертя, і вони знають лише ці кілька фраз, не розуміючи нічого іншого, не знаючи, що таке істина, як практикувати істину чи як коритися Богові, то, навіть якщо вони хочуть виконувати обов’язок або просять про це, чи можна їм його доручити? (Ні.)

Насправді люди, які вагаються, навіть у безпеці сповнені сумнівів і завжди вичікують. Щойно вони стикаються з переслідуваннями та арештами, у них виникають коливання. Це свідчить про те, що у своїй звиклій вірі в Бога вони не мають справжньої віри. Коли настають певні обставини, це їх і викриває. Це свідчить про те, що вони ніколи не були впевнені в Божій роботі, а завжди сумнівалися й вичікували. Чому вони не покинули церкву? Вони думають: «Я стільки років вірив у бога і зазнав стільки поневірянь. Якщо я піду зараз, не отримавши жодної вигоди, то хіба це не було б втратою? Хіба всі ці страждання не були б марними?» Ось як вони думають. Ти можеш думати, що вони впевнені, що вони мають віру, що вони розуміють істину, але насправді це не так. Вони досі сумніваються, досі вичікують. У своїх серцях вони просто хочуть побачити, чи справді процвітає робота Божого дому, чи кожен напрямок роботи приносить плід і чи має він великий вплив на світ. Особливо їх цікавить ось що: як просувається поширення Євангелія церквами в різних країнах? Чи має воно масштаб та вплив? Чи є міжнародне визнання цього потоку? Чи прийняли цей етап роботи якісь відомі люди чи впливові особи? Чи отримала Церква Всемогутнього Бога визнання або схвалення від Організації Об’єднаних Націй? Чи має вона підтримку урядів різних країн? Чи були схвалені заяви братів і сестер у різних країнах про надання політичного притулку? Ось такі речі завжди турбують таких людей, і це є явним проявом їхнього коливання. Щойно вони бачать, що Божий дім здобув силу, а євангельська робота поширилася, вони вважають, що їм пощастило, що вони не покинули Божий дім, і більше не сумніваються в Богові. Але щойно вони бачать, що роботі Божого дому заважають, перешкоджають або шкодять, що це також впливає на виконання обов’язків братами й сестрами і що церкву відкидає та заперечує світ, вони починають думати про те, щоб покинути Божий дім. Вони завжди запитують: «Чи справді бог володарює над усім цим? Чому я не бачу божої всемогутності? Чи справді божі слова є істиною? Чи можуть вони справді очистити й спасти людей?» Вони ніколи не можуть розібратися в цих питаннях і продовжують сумніватися в них, тому що не мають духовного розуміння й не можуть сприйняти Божих слів. Скільки б проповідей вони не слухали, вони не можуть дійти жодного висновку щодо всього цього. Як наслідок, вони завжди розпитують, бажаючи, щоб у них з’явилися вуха, які чують на надзвичайній відстані, та очі, що бачать на тисячу миль, щоб вони могли знати й отримувати новини про те, що відбувається далеко. Тоді вони могли б завчасно вирішити, залишатися їм чи йти. Хіба такі люди не дурні? (Так.) Хіба люди такого сорту не живуть виснажливим життям? (Так.) Вони не мають мислення нормальної людськості й не розуміють істини. Що більше всього відбувається, то більше вони метушаться й розгублюються. Вони не знають, як розрізняти ці справи або як їх характеризувати; і вони, звісно, не знають, як розрізняти в цих справах правильне й неправильне або вчитися на них, а потім знаходити принципи практики в Божому слові. Вони не знають, як це робити. То що ж вони роблять? Наприклад, коли в церкві з’являються антихристи та злі люди й уводять людей в оману, вони починають задумуватися: «Хто ж має рацію, а хто ні? Чи справді цей шлях істинний? Чи отримаю я благословення, якщо продовжуватиму вірити до кінця? Я вже кілька років виконую свій обов’язок – чи варті були ці страждання того? Чи варто мені продовжувати виконувати свій обов’язок?» Вони розглядають усе з погляду власних інтересів і не можуть зрозуміти жодної з людей, справ та речей перед ними, видаючись дуже незграбними. Їм бракує правильних думок і поглядів, і вони хочуть стояти осторонь, спостерігаючи, чим усе закінчиться. Дивлячись на них, ти відчуваєш, що вони і жалюгідні, і смішні. Коли нічого не відбувається, вони поводяться цілком нормально, але щойно трапляється щось серйозне, вони не знають, з якої позиції їм слід розглядати цю справу, і те, що вони говорять, відображає думки та погляди невіруючих. Після того, як усе закінчується, не видно, щоб вони щось із цього винесли. Хіба такі люди не дуже дурні? (Так.) Саме так поводяться дурні люди. Отже, які принципи поводження з людьми такого сорту? Виходячи з їхніх проявів, їх не можна вважати надзвичайно зрадливими та нечестивими людьми. Однак у них є фатальна вада: ці люди не мають думок, не мають душі й не можуть нічого розгледіти наскрізь. Що б не відбувалося навколо них, вони розгублюються, не знаючи, кому довіряти, на кого покладатися, як розглядати проблему чи з чого починати її розв’язувати – вони просто перебувають у стані паніки. Після паніки в них можуть з’явитися сумніви, або вони можуть тимчасово заспокоїтися, але їхнє звичне коливання залишається незмінним. З огляду на їхні прояви, оскільки їх не можна віднести до злих людей, то якщо вони зараз здатні виконувати якийсь обов’язок і охоче трудяться, їм можна дозволити продовжувати виконувати свій обов’язок. Однак це ґрунтується на передумові, що виконання їхнього обов’язку приносить хоч якісь результати. Якщо вони виконують свій обов’язок, зовсім не приймаючи істину, і завжди ставляться до нього недбало, то їх слід відправити додому. Якщо ж вони готові виправляти свої помилки, то їм слід дозволити залишитися в Божому домі й продовжувати виконувати свій обов’язок. Їм слід доручити той обов’язок, для якого вони підходять. Якщо вони не здатні виконувати жоден обов’язок й просто нікчемні, то їх слід відправити в місце, яке їм підходить. У такому разі це вже не може залежати від того, чи вони готові й охочі трудитися. Хіба такий спосіб вирішення справ не простий? (Так.)

Чи вмієте ви розрізняти людей із коливаннями? Чи є такі люди навколо вас? У минулому церкву очистили від деяких людей. Припустімо, один із них каже таке: «Я змінився на краще. Я більше не вагаюся. Раніше я завжди вагався щодо істинного шляху, тому що, коли божий дім тільки починав свою роботу за кордоном, було справді важко. Тоді братам і сестрам у церкві було дуже важко проповідувати Євангеліє, і за кордоном було мало людей, які приймали істинний шлях. До того ж, здавалося, не було жодних перспектив для поширення євангельської роботи. Тому тоді я завжди сумнівався в божій роботі. Тепер, коли я бачу, що євангельська робота божого дому поширюється, різні напрямки роботи покращуються й дають результати, а церкви в різних країнах дедалі більше процвітають, я більше не маю ні сумнівів, ні коливання. Будь ласка, дозвольте мені виконувати свій обов’язок. Не зараховуйте мене до лав тих, кого було вичищено або виключено!» Чи можна дати такій людині шанс? (Ні.) Чому ні? (Його слова – неправда. Він лише хоче знову пристати до церкви, бо бачить, що робота Божого дому має тенденцію до поширення і що вона здобула силу. Але щойно станеться щось, що суперечить його уявленням, він знову завагається.) Ви розібралися в цьому питанні? (Так.) Деякі люди – природжені люди з коливаннями. Сьогодні вітер дме в один бік, і вони йдуть у цьому напрямку; завтра він дме в інший, і вони йдуть за ним, – навіть коли вітру немає, вони однаково вагаються самі по собі. Такі люди не володіють здатністю до мислення, яку повинна мати нормальна людина, тому вони не відповідають стандарту людини. Правильно? (Так.) Якби хтось мав здатність до мислення нормальної людини та володів здатністю до сприймання, яку повинні мати люди, він би побачив, що Бог висловив стільки істин, і зміг би підтвердити, що це – Божа робота. Ба більше, так багато людей вірить у Бога – вони щодня бачать Божу роботу й роботу Святого Духа, а також дивовижні Божі діяння; їхня віра міцнішає, а енергія у виконанні обов’язку зростає. Чи можна цього досягти людською роботою? Як би чітко ти не пояснював ці питання тим, хто не володіє людською здатністю до мислення, вони не можуть підтвердити, що це – Божа робота. Їм бракує здатності винести таке судження. Хоч би яку велику роботу Бог зараз виконував, хоч би скільки Він говорив, хоч би скільки людей ішло за Ним, хоч би скільки людей було впевнено, що це – Божа робота, або хоч би скільки людей було впевнено, що доля людства перебуває під Божим володарюванням та Його влаштуваннями і що Бог є Творець, – ніщо з цього для них не важливо. То що ж для них найважливіше? Їм потрібно особисто побачити, як Бог із небес являється їм, а також потрібно побачити, як Бог відкриває Свої вуста й говорить, побачити, як Він особисто створює небо, землю і все суще та особисто творить знамення й дива, а коли Він говорить, Його слова мали б звучати, як грім. Лише тоді вони повірили б у Бога. Вони – точнісінько як Хома: хоч би скільки слів промовив Господь Ісус, хоч би скільки істини Він висловив, хоч би скільки знамень і див Він явив за час Свого перебування на землі, – ніщо з цього не було важливим для Хоми. Важливим було те, чи було воскресіння Господа Ісуса після смерті реальним, чи ні. Як він це підтвердив? Він зажадав від Господа Ісуса: «Простягни Свої руки й дай мені побачити сліди від цвяхів. Якщо Ти справді воскреслий Господь Ісус, на Твоїх руках будуть сліди від цвяхів, і тоді я визнаю Тебе Господом Ісусом. Якщо я не зможу відчути сліди від цвяхів на Твоїх руках, то я не визнаю Тебе Господом Ісусом і не визнаю Тебе Богом». Хіба він не був дурнем? (Так.) Такі люди вірять лише у факти, які бачать на власні очі, та у власні фантазії і міркування. Навіть якщо вони чують Божі слова, переживають Божу роботу й бачать піднесення, зростання та процвітання Божої роботи, вони однаково не вірять, що це – Божа робота. Вони не бачать великої Божої сили, не бачать Божої влади й не можуть розрізнити силу Божих слів або результати, яких ці слова можуть досягти в людях. Вони не можуть побачити чи розрізнити нічого з цього. Вони сподіваються лише на одне: «Ти маєш говорити з небес громовим голосом, проголошуючи, що ти – творець. Тобі також потрібно творити знамення й дива та особисто створити небо, землю і все суще, щоб показати свою велику силу. Тоді я повірю, що ти – бог, я визнаю тебе богом». Чи цінує Бог таке визнання? Чи цінує Він таку віру? (Ні.) Чи потрібно Богові твоє визнання, щоб бути Богом? Чи потрібне Йому твоє схвалення? Бог висловив стільки істин, так багато людей прийняло Божу роботу, і є так багато досвідних свідчень – свідчень, що перевершують свідчення будь-якого попереднього покоління, – а ти досі не можеш підтвердити, чи це Божа поява та робота. Ти не віриш і не визнаєш ані фактів, які Бог уже здійснив, ані виконання Божих обітниць. То що ти за створіння? Ти навіть не людина – ти дурень! І при цьому ти ще й хочеш отримати благословення від Бога – годі й мріяти! Ти просто мариш! Ти на кожному кроці сумніваєшся в Богові й заперечуєш Його, завжди бажаючи посміятися з невдач Божого дому. Ти ніколи не визнавав існування Бога й не вірив у нього, ти ніколи не визнавав Божих слів та роботи, не вірив у них і не приймав їх. Тому Божі обітниці не мають до тебе жодного стосунку, і ти нічого не здобудеш. Дехто каже: «Але ж вони досі виконують свій обов’язок. Як вони можуть нічого не здобути?» Тоді ми повинні чітко розуміти, яка їхня мета у виконанні обов’язку, для кого вони його виконують і яких принципів дотримуються, виконуючи свій обов’язок. Якщо ти не приймаєш Божих слів, то навіть якщо ти виконуєш свій обов’язок, ти просто трудишся – це не істинна покора. Бог не визнає того, що ти робиш, виконанням обов’язку. В очах Бога ти – не що інше, як мертва людина без духа. Мертва людина ще й сподівається на благословення – хіба це не прийняття бажаного за дійсне? Те, що ти взагалі спромагаєшся виконувати якийсь обов’язок хоч трохи, відбувається тому, що тебе спонукає твій намір отримати благословення. І ти постійно сумніваєшся, завжди внутрішньо судячи, засуджуючи, заперечуючи Бога, а також судячи й заперечуючи Божі слова та роботу. Це робить тебе ворогом Бога. Чи може людина, яка є ворогом Бога, відповідати стандарту як створена істота? (Ні.) Ти на кожному кроці виставляєш себе ворогом Бога, потайки спостерігаючи за Ним та Його роботою, таємно галасуючи проти Бога у своєму серці, судячи й засуджуючи Його, а також судячи й засуджуючи Його слова та роботу. Якщо це не ворожнеча з Богом, то що це? Це відкрита ворожнеча з Богом. І ти ворогуєш із Богом не в невіруючому світі – ти робиш це в Божому домі. Це ще більш непростимо!

Ці люди з коливаннями – чи то ми дивимося на їхню людськість-сутність, чи на їхні прояви, – не приймають істину й не приймають Божих слів та роботи. Їх хвилює лише те, чи зможуть вони отримати благословення. Вони ніколи не впевнені в Богові чи Його роботі, завжди спостерігають за лаштунками, постійно мають сумніви й коливання. Вони слідують за Богом, спостерігаючи, то йдучи, то зупиняючись, то зупиняючись, то йдучи. З цими людьми чимало клопоту! Особливо зараз, коли церкву часто очищають від якихось людей, вони завжди як на голках, думаючи: «Я постійно вагаюся. Можливо, одного дня хтось це помітить, і мене вичистять із церкви. Не можна, щоб мої внутрішні сумніви щодо бога прохопилися назовні. Я не можу нікому про це казати». Отже, вони таємно спостерігають за лаштунками; і вони не бояться, що Бог їх викриє, тому що не вірять в існування Бога, не кажучи вже про Боже проникливе спостереження. Ці люди часто чують, як брати й сестри бесідують про те, як Бог вів їх, як Він дисциплінував їх, як Він викривав людей, як Він спасав людей, як Бог дарував їм благодать і благословення, і як у процесі слідування за Богом вони переживали Його роботу, і що вони відчули, побачили чи оцінили тощо. Коли вони чують, як брати й сестри бесідують про ці досвідні розуміння, вони думають про себе: «Чи є ті переживання, про які ви розповідаєте, просто вашою уявою? Чи це просто людські почуття? Чому я цього не відчував? Особливо ті, хто пише статті з досвідними свідченнями, – я їх не знаю і не бачив, як вони досягли всього цього через ці переживання. Досі невідомо, чи справді вони володіють істиною-реальністю!» Деякі дурні досі спостерігають і ставлять під сумнів роботу Божого дому, не в змозі побачити, які істина-реальності містяться в статтях із досвідними свідченнями, написаних Божими обранцями, намагаючись знайти виправдання й підстави для власних коливань та браку віри. Вони думають, що оскільки вагаються вони, то, мабуть, вагаються й інші. Якщо хтось ніколи не вагається, не має сумнівів, і його звичайна бесіда про істину завжди досить практична, і хоч би з якими проблемами він не стикався, він може шукати істину для їх розв’язання, то ці дурні відчувають у своїх серцях розрив і дискомфорт. Коли вони відчувають дискомфорт, як вони знаходять полегшення? Вони шукають когось подібного до себе, намагаючись знайти споріднену душу. Коли вони бачать, що хтось почувається негативно налаштованим і слабким, то натякають на власні думки, щоб прозондувати ґрунт, кажучи: «Іноді я теж почуваюся негативно. Коли я почуваюся негативно, я знаю, що не слід так почуватися, але іноді я сумніваюся, чи справді існує бог». Якщо інша людина не відповідає їм, і вони бачать, що людина просто негативно налаштована й слабка, але не має сумнівів у Богові, вони скажуть щось інше, нещире, щоб перевірити когось іншого: «Що зі мною не так, як ти думаєш? Я ж нормально вірю в бога, але чому я завжди маю сумніви щодо нього? Хіба це не бунтарство? Так не повинно бути!» Вони кажуть це виключно для того, щоб підлеститися до іншої людини та перевірити її. Вони палко сподіваються, що інші люди сумніваються в Богові так само, як і вони, – це б їх ощасливило! Якщо вони знаходять когось, хто завжди сумнівається в Богові й постійно має щодо Нього уявлення, то радіють, що знайшли споріднену душу. Обоє мають однаковий мерзенний склад розуму й часто звіряються одне одному. Що більше вони розмовляють, то далі віддаляються від Бога. Що більше вони розмовляють, то менше хочуть виконувати свій обов’язок і читати Божі слова, і навіть хочуть перестати брати участь у церковному житті. Поступово вони обоє йдуть у світ працювати, тримаючись одне за одного, як нерозлучні партнери, сплетені в обіймах. Коли вони йдуть, то не беруть із собою жодної книги Божих слів. Хтось запитує їх: «Ти перестав вірити в Бога?», а вони відповідають: «Ні, я вірю». Вони однаково вперто це заперечують. Інша людина запитує: «Тоді чому ти не взяв із собою жодної книги Божих слів?», а вони відповідають: «Вони занадто важкі, і мені ніде їх покласти». Вони кажуть усе це лише для того, щоб від них відчепилися. Насправді ж вони просто готуються повернутися у світ, знайти роботу й жити своїм життям. Кажу вам правду: люди такого роду – маловіри, і це буде їхній фінал – ось які вони насправді. Їхня віра в Бога триватиме недовго. Щойно вони знаходять когось, хто їм до вподоби, когось, з ким можуть поділитися своїми найпотаємнішими думками, то думають: «Нарешті я знайшов того, хто мене підтримає, того, на кого можна покластися. Ходімо! Вірити в бога так нудно. У цьому світі однаково немає ніякого бога. Занадто важко ставитися до того, чого не існує, як до реального. Ці останні роки були такими важкими!» Вони йдуть і перестають вірити самі по собі, та ще й кажуть братам і сестрам не шукати їх, кажучи: «Ми пішли працювати. Не телефонуйте нам більше, інакше ми сповістимо поліцію!» Ось так і йдуть ці двоє дурнів, пара дурних ослів. Скатертиною їм дорога, кажу Я, – це позбавляє Божий дім клопоту виключати чи вичищати їх. Скажіть Мені, чи потрібно бесідувати про істину з людьми такого роду, щоб підтримати й допомогти їм? Чи потрібно намагатися врозумляти й переконувати їх? (Ні.) Якщо ви намагаєтеся їх переконати, ви вкрай нерозумні. Люди такого роду – маловіри до самих кісток, вони – ходячі мерці та безмозкі йолопи. Якщо ти намагаєшся їх переконати, то ти теж нерозумний. Тобі слід швидко попрощатися з людьми такого роду – і не потрібно їх потім шукати. Вони ясно дали зрозуміти, що більше не віритимуть у Бога, і що якщо ти їм знову зателефонуєш, вони заявлять на тебе в поліцію. Якщо ти однаково намагатимешся з ними зв’язатися, то хіба ти не накликаєш на себе біду? Якщо вони справді викличуть поліцію і звинуватять тебе в переслідуванні, чи створить це добру репутацію, якщо чутки поширяться? (Ні.) Ви абсолютно не повинні робити такої дурниці! Нехай вони самі про себе подбають і підуть спокійно – це набагато кращий підхід! Кожен іде своїм шляхом; шлях кожної людини визначається тим, хто вона є. Вони не благословенні, у них просто гниле, нікчемне життя. Таке велике благословення вони не в змозі успадкувати чи насолодитися ним – у них просто немає удачі його отримати. Приймати забезпечення Божих слів і приймати істину як життя – це найбільше благословення в усьому всесвіті й серед усього людства. Кожен, хто може прийняти істину, є благословенною людиною, а кожен, хто не може прийняти істину, просто не має цього благословення. Одного дня ті, хто прийняв істину, переживуть великі катастрофи й будуть вельми благословенні, тоді як ті, хто не прийняв істину, загинуть у катастрофах і зазнають лиха, і тоді шкодувати буде запізно. Навіть якщо ти зараз визнаєш, що Божі слова є істиною і що Божа робота виконується Самим Богом, якщо ти не прагнеш до істини, не приймаєш істину й не входиш в істину, ти однаково не отримаєш такого благословення! Ти думаєш, це благословення можна так легко отримати? Це благословення, якого ніколи не було від початку часів і ніколи більше не буде, – як можна було б дозволити тобі отримати його так легко? Бог обіцяв таке благословення людству, але його не можуть отримати звичайні люди. Це благословення – для обраних Богом, і неможливо, щоб обраним був якийсь дурний осел, ходячий мрець, покидьок чи негідник. Бог виконує три етапи роботи, щоб спасти людство, і врешті-решт Він зробить групу переможців, давши змогу цим людям стати володарями всього сущого й стати новим людством. Яке ж це велике благословення для людства! Скільки років триває цей етап роботи суду в останні дні? (Понад тридцять років.) Лише поглянувши на ці тридцять із гаком років, можна побачити, яку велику ціну заплатив Бог і яку велику роботу Він виконав, тож зрозуміло, наскільки неймовірно цінним і наскільки неймовірно шляхетним буде людство, яке Бог зрештою здобуде, і що воно є дорогоцінним і надзвичайно важливим в очах Бога! Як же вам пощастило; це таке велике благословення для вас! Тому деякі люди, які і досі вагаються, справді не благословенні! Навіть якби вони не вагалися й повністю віддано слідували, то якби вони не прагнули до істини, вони однаково не отримали б цього благословення. Тож ті, хто врешті-решт отримує це благословення, – не звичайні люди, а ті, кого Бог суворо й неодноразово просіював і ретельно відбирав; це ті, кого Бог може зрештою здобути.

Основні прояви тих, хто вагається, – це якраз ці проблеми. Хоч би яким був остаточний фінал таких людей, у будь-якому разі, щойно їх виявляють у церкві, з ними слід поводитися згідно з принципами. До них не слід ставитися як до братів чи сестер. Якщо вони позитивно ставляться до віри в Бога або можуть докласти якихось зусиль і готові трохи потрудитися, то щонайбільше вони є друзями церкви й не можуть вважатися братами чи сестрами. Тож навіть якщо вони візьмуть нове ім’я, наприклад, «Покора» чи «Щирість», ти однаково не повинен називати їх братами чи сестрами – достатньо називати їх новим ім’ям. Чому так? Тому що такі люди не дотягують до рівня братів чи сестер. Тепер ви зрозуміли? (Так.) Отже, тепер у вас є принципи поводження з людьми такого сорту, чи не так? (Так.) На сьогодні це вся бесіда. До побачення!

29 червня 2024 року