Пункт чотирнадцятий. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина третя)

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

I. На основі мети віри в Бога

На минулому зібранні ми бесідували про чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». На основі змісту цього обов’язку ми узагальнили різні прояви всіляких людей за різних обставин, а потім, виходячи з цих проявів, розрізняли таких людей. Розрізняючи цих людей, ми прагнули чітко визначити, хто належить до злих людей, яких Божий дім має розрізняти й вичищати, – тобто тих, кому не дозволено залишатися в Божому домі й хто підлягає вичищенню. Протягом двох минулих разів ми бесідували про розрізнення та класифікацію різних типів злих людей у трьох аспектах. Сьогодні ми продовжимо бесідувати про різні деталі класифікації різних типів злих людей у цих трьох аспектах. Спочатку прочитайте чотирнадцятий обов’язок і три конкретні категорії, перелічені в ньому. (Чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Перша категорія – мета віри в Бога; друга – людськість; третя – ставлення до свого обов’язку.) Прочитавши, чи пригадали ви деякі основні моменти з двох попередніх бесід? (Так.) Спершу перегляньмо зміст нашої минулої бесіди. (Минулого разу Бог бесідував про мету віри в Бога, охопивши з четвертого по восьмий пункт цієї теми: четвертий – займатися опортунізмом; п’ятий – жити за рахунок церкви; шостий – шукати притулку; сьомий – знайти покровителя; восьмий – переслідувати політичні цілі.) Ці п’ять пунктів обговорювалися на минулій бесіді. На основі бесіди про основні прояви та викриту розбещену сутність цих п’яти типів людей, судячи з їхньої поведінки та їхніх намірів і цілей у вірі в Бога, а також їхніх постійних вимог до Бога, чи слід вважати цих людей братами й сестрами та залишати в церкві? (Ні, таких людей слід вичистити, тому що їхня віра в Бога не для того, щоб прагнути істини чи спасіння. Усі вони мають особисті приховані мотиви й наміри, сподіваючись отримати для себе вигоду та переваги в Божому домі. Вони не ті люди, хто щиро вірить у Бога; усі вони – маловіри.) Якщо маловірів не вичистити з церкви, яку шкоду вони становлять для роботи церкви та для братів і сестер? (Вони не їдять і не п’ють Божого слова й не переживають Божої роботи; вони залишаються в церкві, не приймаючи істини. Ба більше, вони можуть виплескувати негатив та уявлення, спричиняючи таким чином переривання й завади та відіграючи негативну роль.) Ці прояви в основному помітні людям.

Судячи з проявів п’яти типів людей, що обговорювалися на минулій бесіді, чи мають ці люди спільну рису? (Так.) Яка їхня спільна риса? (Усі ці люди – маловіри.) (Вони не вірять в існування Бога, не вірять в істину й не цікавляться істиною.) Це зачіпає їхню сутність. Оскільки вони не вірять в істину, вони не приймуть істини. Сутність тих, хто взагалі не приймає істину, – це сутність маловіра. Якими є характерні риси маловірів? Вони вірять у Бога, щоб займатися опортунізмом, жити за рахунок церкви, уникнути лих, знайти підтримку та стабільне джерело прибутку. Деякі з них навіть мають політичні цілі, прагнучи налагодити зв’язки з урядом через певні справи, щоб здобути прихильність і призначення на офіційну посаду. Такі люди – маловіри, усі до єдиного. Вони несуть ці мотиви й наміри у своїй вірі в Бога, і у своїх серцях вони не вірять із повною впевненістю, що Бог існує. Навіть якщо вони визнають Його, вони роблять це з сумнівом, тому що погляди, яких вони дотримуються, є атеїстичними. Вони вірять тільки в те, що можуть бачити в матеріальному світі. Чому ми говоримо, що вони не вірять в існування Бога? Тому що вони одностайно не вірять, що Бог створив небо, землю та все суще, і що після створення людства Бог керує ним і володарює над ним, і не визнають цей факт. Отже, вони не в змозі повірити в той факт, що Бог може стати плоттю. Якщо вони не вірять, що Бог може стати плоттю, то чи здатні вони повірити в усі істини, висловлені Богом, і визнати їх? (Не здатні.) Якщо вони не вірять в істини, висловлені Богом, то чи вірять вони в те, що Бог може спасти людство та в Його шеститисячолітній план управління? (Не вірять.) Вони ні в що з цього не вірять. У чому корінь їхньої невіри? У тому, що вони не вірять в існування Бога. Вони – атеїсти й матеріалісти. Вони вірять, що реальні тільки ті речі, які вони можуть бачити в матеріальному світі. Вони вірять, що слави, вигоди та статусу можна досягти тільки через схеми й негідними засобами. Вони вважають, що єдиний спосіб процвітати й жити щасливим життям – це жити згідно з сатанинською філософією. Вони вірять, що їхня доля знаходиться лише в їхніх власних руках і що вони мусять покладатися на себе у створенні й забезпеченні собі щасливого життя. Вони не вірять у володарювання Бога або в Його всемогутність. Вони думають, що якщо вони покладатимуться на Бога, у них нічого не буде. Зрештою, вони не вірять, що Божі слова можуть усе звершити, як не вірять вони й у всемогутність Бога. Ось чому в їхній вірі в Бога виникають такі наміри й цілі, як опортунізм, життя за рахунок церкви, пошук притулку та покровителів, знайомство з людьми протилежної статі й досягнення політичних цілей – отримання державної посади та стабільного джерела прибутку. Саме тому, що ці люди не вірять, що Бог володарює над усім, вони здатні зухвало й безпринципно проникати до церкви зі своїми власними намірами й цілями, прагнучи застосувати в церкві свої таланти або реалізувати свої бажання. Це означає, що вони проникають до церкви, щоб догодити своєму наміру й бажанню здобути благословення; вони хочуть отримати в церкві славу, вигоду та статус, і таким чином вони отримають своє стабільне джерело прибутку. З їхньої поведінки, а також їхньої природи-сутності видно, що їхні цілі, мотиви та наміри стосовно віри в Бога не є правомірними та що ніхто з них не приймає істину й не вірить щиро в Бога – навіть якщо вони потрапляють до церкви, вони лише займають там місце, не відіграючи жодної позитивної ролі. Тобто церкві не слід приймати таких людей. Попри те, що ці люди проникли в церкву, вони не є Божими обранцями, а були приведені туди іншими людьми з добрими намірами. «Вони не є Божими обранцями» – як це слід розтлумачити? Це означає, що Бог не визначив наперед і не обрав їх; Він не розглядає їх як об’єкти Своєї роботи, Він не визначив їх наперед як людських істот, яких Він спасе. Щойно ці люди потрапляють до церкви, ми, само собою, не можемо ставитися до них як до наших братів і сестер, тому що вони не ті, хто щиро приймає істину чи кориться Божій роботі. Дехто може запитати: «Оскільки вони не є братами й сестрами, які дійсно вірять у Бога, чому церква не вичищає або не виключає їх?». Божий намір полягає в тому, щоб обрані Ним люди могли навчитися проникливості завдяки цим людям і, отже, побачити наскрізь задуми сатани й відкинути його. Коли обрані Богом люди розпізнають цих маловірів, вони мусять очиститися від них. Мета розпізнавання полягає в тому, щоб розвінчати всіх маловірів, які проникли в Божий дім зі своїми амбіціями та бажаннями, і вичистити їх із церкви, оскільки ці люди не є істинними віруючими в Бога, і ще менш вони є людьми, які приймають істину та прагнуть до неї. Нічого доброго не вийде з того, що вони залишаться в церкві, але вийде велика шкода. Перш за все, проникнувши в церкву, ці маловіри ніколи не їдять і не п’ють Божі слова й не приймають анінайменшої частки істини. Вони завжди обговорюють речі, які не стосуються Божих слів та істини, турбуючи серця інших людей. Вони тільки порушуватимуть роботу церкви й заважатимуть їй, шкодячи входженню в життя обраних Богом людей. По-друге, якщо вони залишатимуться в церкві, вони бунтуватимуть, чинячи проступки, просто як невіруючі, порушуючи роботу церкви та заважаючи їй і наражаючи церкву на велику кількість прихованих небезпек. По-третє, навіть якщо вони залишатимуться в церкві, вони не будуть добровільно діяти як прислужники, і хоча вони можуть надавати певні послуги, це лише для того, щоб отримати благословення. Якщо настане день, коли вони дізнаються, що не можуть отримати благословення, вони розлютяться, порушуючи роботу церкви й заважаючи їй. Замість того, щоб потурати цьому, краще вичистити їх із церкви якомога швидше. По-четверте, ці маловіри схильні спричиняти розколи, підтримувати антихристів і слідувати за ними, створюючи злу силу всередині церкви, яка становить велику загрозу для її роботи. З огляду на ці чотири міркування необхідно розпізнавати й викривати цих маловірів, які проникають у Божий дім, а потім вичищати їх. Це єдиний спосіб підтримувати нормальний прогрес у роботі церкви й ефективно гарантувати, що обрані Богом люди можуть їсти й пити Божі слова та нормально жити церковним життям, а отже, увійти на правильний шлях віри в Бога. Це відбувається тому, що проникнення цих маловірів до церкви завдає великої шкоди входженню в життя обраних Богом людей. Багато людей не може їх розпізнати, але натомість ставиться до них як до братів і сестер. Бачачи, що в них є якісь дари або сильні сторони, деякі люди вибирають їх як лідерів і працівників. Ось як у церкві з’являються неправдиві лідери й антихристи. Дивлячись на їхню сутність, можна побачити, що жоден із них не вірить в існування Бога, або в те, що Його слова – істина, або в те, що Він володарює над усім. Вони – маловіри в очах Бога. Він не звертає на них уваги, і Святий Дух не працюватиме над ними. Отже, виходячи з їхньої сутності, вони не є об’єктами Божого спасіння, і вони, звичайно ж, не визначені наперед або не обрані Ним. Бог ніяк не міг би їх спасти. Із якого боку на це не поглянути, жоден із цих маловірів не є Божим обранцем. Їх варто швидко й точно розпізнати, а потім вичистити. Не можна дозволяти їм чаїтися в церкві, де вони заважатимуть іншим. Ці маловіри проникають у церкву з різними цілями та мотивами, і ти, можливо, не зможеш розгледіти чи розрізнити їх на початку. Однак із часом, коли ти частіше з ними взаємодіятимеш і матимеш більше справ, ти розумітимеш їх усе більше й більше, і ти все чіткіше бачитимеш різні прояви, що вказують на те, що вони маловіри. Тоді хіба не легше розрізнити їх на основі Божих слів? (Так.) Якщо Божі обранці всі зможуть розрізняти маловірів, то настав час викрити їх і вичистити. Незалежно від їхніх моральних якостей, їхнього соціального статусу чи того, наскільки великий їхній стаж у церкві, якщо після кількох років слухання проповідей вони все ще не можуть прийняти істину й сповнені уявлень про Бога, вони вже викриті як маловіри. З огляду на їхні цілі та прояви у вірі в Бога, вони, безсумнівно, є тими, кого слід вичистити чи виключити. Це робота з очищення, яку церква повинна виконувати в кожен період.

Тема мети віри в Бога охопила вісім пунктів, тобто є вісім типів людей, чиїх проявів достатньо, щоб ми розрізнили різні типи злих людей, а потім дали їм точну характеристику та поводилися з ними відповідно. Коротко кажучи, ці вісім типів людей не можуть залишатися в церкві. Дехто може запитати: «Чи кожен із цих восьми типів людей виявляє лише один вид поведінки?» Це не обов’язково так; мета віри в Бога деяких людей включає чотири чи п’ять пунктів – вони шукають притулку, живуть за рахунок церкви, займаються опортунізмом, переслідують політичні цілі та безладно шукають протилежну стать, проникаючи в церкву, щоб без розбору спокушати інших. Мета віри в Бога деяких людей може охоплювати два пункти: один – прагнути стати посадовцем у церкві, а інший – шукати благословень через опортунізм, або дехто може шукати протилежну стать, а також жити за рахунок церкви. Очевидно, що ці люди приходять до Божого дому, прагнучи скористатися, маючи намір використати Божий дім або братів і сестер, щоб ті допомогли їм у справах, доклали для них зусиль; щоб досягти своїх цілей і задовольнити свої бажання, вони використовують усі можливі засоби, аби змусити братів і сестер служити їм. Коротко кажучи, очевидна мета цих маловірів та опортуністів, які проникли в церкву і яких слід вичистити чи виключити, – це прийти в Божий дім, щоб жити за чужий рахунок і користуватися ситуацією для особистої вигоди. Чи то в їхніх словах, чи то у вчинках, їхню мету завжди можна невиразно розрізнити. Ці люди зовсім не приймають істини й не мають до неї жодного інтересу; іноді вони навіть виявляють настрої та ставлення відрази чи опору. Який би обов’язок церква їм не доручила, вони лише неохоче співпрацюють, якщо це їм вигідно. Якщо ж для них немає вигоди, вони внутрішньо опираються й виявляють негатив і пасивність, і навіть відразу чи відмову. Вони виконують трохи роботи, лише якщо є вигода; без неї вони або ухиляються, або пасивно працюють абияк. У критичні моменти роботи вони грають у хованки, зникають і нехтують роботою церкви. З цих проявів зрозуміло, що їхня віра в Бога – це просто спосіб жити за чужий рахунок; навіть використання їх для служіння завдає більше шкоди, ніж користі.

I. Нагляд за церквою

Сьогодні ми побесідуємо про останній пункт теми мети віри в Бога. Окрім згаданих раніше восьми пунктів, є ще один тип людей, чия мета й намір у вірі в Бога не є правомірними. Що відрізняє їх від згаданих вище, які керуються виключно вигодою, докладаючи всіх зусиль для досягнення слави, вигоди та статусу? Цей тип людей входить до церкви не заради статусу чи стабільного заробітку, не для того щоб стати посадовцем або зробити своє життя зручнішим тощо; у них є мета, яку звичайним людям важко виявити. Що це за мета? Це нагляд і контроль над церквою. Нагляд за церквою – це дев’ятий пункт теми мети віри в Бога. Ці люди входять до церкви із завданням стежити за нею, прагнучи контролювати хід розвитку церкви. Ті, хто їх посилає, їхні начальники чи боси, можуть представляти уряд, певну релігійну групу чи якусь організацію в суспільстві. Оскільки вони не знайомі з церквою, сповнені цікавості й навіть занепокоєні появою, формуванням та існуванням церкви, вони мають намір глибоко розібратися в церкві, дізнатися про її структуру, роботу та різні обставини. Тому деяких людей посилають до церкви для виконання роботи з нагляду. Ті, хто бере на себе роботу з нагляду за церквою, незалежно від того, чи прийшли вони від уряду, релігійних груп чи будь-якої громадської організації, мають мету у вірі в Бога, яка повністю відрізняється від мети справжніх братів і сестер. Вони тут не для того, щоб прийняти Боже спасіння; вони не прийшли, щоб прийняти Божі слова, істину та Боже спасіння на основі віри в Бога та Його визнання. Їхня віра в Бога супроводжується політичними цілями або завданням, даним будь-якою організацією. Таким чином, нагляд за церквою є як метою їх проникнення в церкву та віри в Бога, так і завданням, дорученим їхніми начальниками; це робота, яку вони виконують за зарплату.

За чим саме стежать ті, хто проникає в церкву для нагляду? Вони стежать за багатьма аспектами, такими як учення церкви, її цілі, те, що вона відстоює, робота, яку вона виконує, а також думки та погляди її членів, оцінюючи, чи становить вона якусь шкоду для уряду, релігій чи суспільства. Вони перевіряють наявність будь-яких антисоціальних, антиурядових чи антидержавних висловлювань. Щодо вчень, вони наглядають за тим, які саме ідеї відстоює церква. Тобі, можливо, буде нелегко виявити цих людей, коли вони проникають у церкву, тому що вони можуть уважно слухати й ретельно робити нотатки під час зібрань, не дрімаючи. Вони можуть навіть старанно узагальнювати виступи різних людей на кожному зібранні, зрештою узагальнюючи та класифікуючи різні думки й погляди різних людей, щоб побачити, які з них відповідають інтересам і вимогам національного уряду, а які шкодять державному управлінню, суперечать уряду тощо. Вони можуть ретельно узагальнювати та класифікувати ці глибко вкорінені погляди членів церкви, ведучи записи. Чому вони це роблять? Тому що це їхня робота, їхнє завдання; вони повинні звітувати своїм начальникам. Це перша частина їхньої роботи: осягнути вчення церкви та ідеологічні тенденції всіх її членів. Щойно вони вирішать, що ці тенденції містять елементи, шкідливі для суспільства чи держави, або що з’являються якісь радикальні думки та погляди, вони негайно повідомлять про це своїм начальникам, щоб можна було вжити відповідних заходів. Те, що вони прагнуть зрозуміти насамперед, – це вчення церкви – одна з їхніх головних робіт у нагляді за церквою, – а потім інформація про персонал церкви. Наприклад, вони збирають інформацію про те, хто є вищими лідерами церкви, включаючи їхні адреси проживання, вік, зовнішність, рівень освіти, інтереси та хобі, стан здоров’я, про що вони говорять у повсякденному житті, куди ходять, яку роботу виконують, а також їхній щоденний робочий графік і зміст роботи. Вони дивляться, чи робили ці лідери будь-які заяви або чи вчиняли будь-які дії, що спрямовані проти уряду, проти релігій чи проти суспільних тенденцій, а також на реакцію цих лідерів на систему державного управління та поточні політичні події, серед іншого. Це все аспекти, за якими ті, хто наглядає за церквою, прагнуть стежити. Крім того, вони також постійно звертають увагу на структуру церкви й адміністративні структури. Наприклад, вони відстежують, хто є лідерами та працівниками в церкві, яких лідерів якого рівня було відсторонено, які домовленості були для них зроблені після відсторонення, яких лідерів було заарештовано та хто перейняв їхню роботу після цього. Серед іншої конкретної інформації, вони збирають дані про вік і стать наступника, скільки років він вірить у Бога, який у нього рівень освіти, а якщо це талановиті випускники університетів – чи мають вони якийсь негативний вплив на країну чи суспільство й чи можна їх потенційно залучити до роботи в урядових відомствах. Вони навіть хочуть дізнатися про призначення чи відсторонення конкретних церковних лідерів. Тобто, стан персоналу, конкретна адміністративна робота та структура церкви – це все аспекти, з якими вони прагнуть ознайомитися. Крім того, вони прагнуть повністю осягнути інформацію про те, скільки напрямів роботи є в церкві, скільки є груп, і деталі про кураторів кожної групи, серед іншого. Вони ходять довкола, розпитуючи, спостерігаючи та вивчаючи, і виконують свою роботу дуже ретельно. Робота й завдання, які мають виконати люди цього типу, що проникають у церкву, – це своєчасно осягати всі аспекти ситуації в церкві та її різноманітного розвитку, щоб досягти мети нагляду за церквою. Це включає, наприклад, дані про те, як церква розвивається за кордоном, на скільки країн поширилося Євангеліє і в яких країнах були засновані церкви – їм потрібно осягнути всі ці деталі. Це основні завдання, які вони виконують у нагляді за церквою: по-перше, осягнути вчення церкви; по-друге, осягнути ситуацію з персоналом церкви; і по-третє, осягнути стан роботи церкви та її недавню ключову динаміку. Вони повністю діють як поплічники та посіпаки сатани, великого червоного дракона; вони є справжніми слугами сатани.

Люди цього типу, що наглядають за церквою, проникають у неї з метою осягнення інформації, пов’язаної з ученням церкви, персоналом, робочими тенденціями, масштабом церкви та іншими аспектами. Вони прагнуть осягнути кожен із цих аспектів, а потім повідомити про них своїм начальникам, які можуть у будь-який час розробити відповідні політичні плани чи заходи щодо церкви залежно від ситуації. Коротко кажучи, їхня мета в нагляді за церквою абсолютно не є доброзичливою. Інакше, чому б вони продовжували наглядати за церквою, враховуючи, що це не приносить їм ні багатства, ні вигоди? Хіба не тому, що вони занепокоєні існуванням церкви? Вони не вірять, що церква, заснована й керована Богом, складається з людей із чистою вірою в Бога, без жодних стосунків із державою, суспільством чи політичними групами та організаціями. Але незалежно від того, як вони вивчають церкву, вони залишаються занепокоєними. Чому? Тому що вони атеїсти, не визнають Бога, а також ненавидять істину. Тому вони здатні на такі дурні й абсурдні вчинки, як утиски та арешти віруючих, а також нагляд за церквою. Чому вони застосовують заходи опору церкві та нагляду за нею? Тому що їхнє найбільше занепокоєння полягає в тому, що церква, ставши занадто великою і маючи занадто багато членів, матиме значний вплив на країну, уряд і суспільство й навіть впливатиме на традиційні культури та традиційні релігійні групи і загрожуватиме їм. Це справжня причина їхнього опору церкві та нагляду за нею. Тому вони ставляться до опору церкві та нагляду за нею як до політичного завдання, яке потрібно виконати.

Людей цього типу, що наглядають за церквою, може бути нелегко розрізнити в церкві, тому що вони мають особисті приховані мотиви й наміри й глибоко ховаються, щоб інші не могли їх виявити. Таким чином, вони можуть іти за більшістю в церкві, не роблячи нічого незвичайного, виглядаючи особливо слухняними й ніколи не висловлюючи жодних незгодних поглядів на роботу, яку виконує церква. Однак ці люди мають одну рису: вони байдужі до віри в Бога, не є в ній ні дуже активними, ні дуже пасивними. Вони можуть виконувати трохи доручених їм обов’язків, але ніколи не розкривають своїх особистих даних, таких як місце роботи, сімейний стан або те, чи вірили вони в Бога раніше. Якщо хтось згадує про роботу в урядовій установі, вони дуже ухиляються, уникаючи висловлення будь-яких думок про уряд, політику, державну політику чи релігію. Їхня поведінка характеризується уникненням будь-яких чутливих тем; вони не критикують і не хвалять уряд, не обговорюють його політику чи систему управління. Коли хтось вказує, що певна людина є шпигуном, вони стають помітно нервовими й можуть навіть швидко встати на свій захист. Окрім нервозності, ти можеш також помітити в їхньому погляді схильність уникати таких чутливих тем; вони тримаються подалі від будь-кого, хто може їх розгледіти. Крім того, вони часто отримують дзвінки з невідомих джерел, або з ними зв’язуються та взаємодіють таємничі особи, не пов’язані з церквою, і коли вони відповідають на один із цих дзвінків, то відходять подалі від інших. Якщо хтось випадково бачить їх у ці моменти, вони стають помітно збентеженими, червоніють і виглядають надзвичайно неспокійно, боячись, що їхню ідентичність можуть викрити. Окрім таємного збору інформації про церкву, вони також час від часу розпитують про ситуацію з братами та сестрами, ставлячи такі запитання: «Скільки років ти віриш у Бога? Чи вірять твої батьки? Чи є в тебе родичі на материку? Хто з твоїх родичів на материку вірить у Бога та скільки років? Скільки їм років? Скільки людей у вашій місцевій церкві? Як у них зараз справи?» Час від часу вони шукають чутливу та приватну інформацію, яку люди не бажають розголошувати. У загальних взаємодіях між братами та сестрами ніхто навмисно чи активно не запитує про чутливу особисту інформацію, якщо хтось не бажає нею ділитися. Однак ця людина приділяє особливу увагу таким питанням. Доходить навіть до того, що вона відстежує пересування деяких лідерів і працівників або людей, відповідальних за важливу роботу, намагаючись отримати доступ до даних на комп’ютерах і мобільних телефонах цих людей або до інформації про їхні адреси, наполягаючи на ретельному розслідуванні цих деталей. Якщо вони помічають, що певний лідер не прийшов на зібрання, вони запитають: «Такого-то сьогодні немає на зібранні. Що він робить?» Якщо хтось згадує, що він зайнятий, вони допитуються далі: «Зайнятий чим? Він знову поливає тих нових віруючих? Хто ті нові віруючі? Коли вони почали вірити? Чому я про це не знаю?» Вони продовжують докопуватися до суті. Брати й сестри кажуть: «Якщо нам не належить знати, то не будемо питати. Навіщо постійно питати? Це не стосується життя-входження, це не стосується істини; нам не потрібно це знати». На що той, хто проник у церкву, відповідає: «Але це справи Божого дому, робота церкви; чому ми не можемо про це знати? Ми всі віримо в Бога, трохи знання не зашкодить. Якщо ви не хочете знати, це означає, що ви не дбаєте про роботу церкви чи про церковних лідерів. З ким саме пішов зустрічатися лідер? Скільки там нових віруючих? Де вони? Я б теж хотів із ними зустрітися». Вони завжди розпитують про ці справи.

Є ще одне завдання, якому ті, хто наглядає за церквою, приділяють найбільшу увагу: з’ясувати її фінансове становище. З одного боку, вони прагнуть зрозуміти джерела церковних фінансів. Вони хочуть знати, чи заснувала церква фабрики або підприємства, чи має власні підприємства з каторжним трудом, чи використовує дитячу працю та чи пов’язані різні напрямки її роботи з прибутковими проєктами. Наприклад: чи заробляє церква на виробництві відео, фільмів, гімнів і друці книг Божих слів, чи отримує надмірний прибуток; які джерела фінансів церкви; чи є якісь заможні особи, що жертвують на її підтримку; чи входять до числа цих осіб представники політичної еліти, мультимільйонери та мільярдери – ось які подробиці вони хочуть з’ясувати. Окрім з’ясування адміністративних структур і фінансових джерел церкви, вони також прагнуть зрозуміти, як зберігаються церковні фінанси, а їхня мета – відстежити рух цих коштів. Як церква витрачає свої гроші, чи бере вона участь у якійсь незаконній діяльності, чи організовує вона представників суспільної еліти або чи співпрацює з різними громадськими організаціями та групами для спільного протистояння диктаторським урядам і захисту прав людини тощо – це також деякі з важливих обставин, які вони прагнуть з’ясувати. Деякі люди запитують: «Хіба наглядом за церквою займається лише народ великого червоного дракона?» Хіба це точне твердження? Насправді увесь світ і все людське суспільство опираються Богу. Богові опираються не лише країни з диктаторським режимом; навіть у так званих християнських країнах більшість можновладців – атеїсти й невіруючі, і навіть серед віруючих можновладців або тих, хто сповідує християнство, прийняти істину здатна лише меншість. Більшість людей не визнає істину, не кажучи вже про те, щоб її прийняти. То хіба це не люди, які вірять у Бога, але опираються Йому? Наприклад, хіба в таких релігіях, як християнство, католицизм та юдаїзм в Ізраїлі, верхівка складається з людей, які приймають істину? Зовсім ні. Ніхто з них не приходить досліджувати Божу роботу; жоден не може прийняти істину. Якщо говорити точно, усі вони – маловіри; усі вони опираються Богу і є антихристами. Вони заважають Божій роботі та саботують її, жорстоко пригнічують і переслідують тих, хто слідує за Богом, і це доводиться їхнім ставленням до Божої роботи в останні дні. Яка деномінація дозволяє своїм вірянам вільно досліджувати істинний шлях, слухати сторонніх проповідників або приймати незнайомців? Жодна на це не здатна. Яка раса чи нація прихильна до церкви? (Жодна.) Уже добре, якщо вони дають тобі трохи релігійної свободи та можливість вільно дихати. Ти ще й очікуєш від них підтримки на додачу до цього? Коли з’являється Божа церква або коли церква починає проповідувати Євангеліє, ці люди, які зовсім не вірять в існування Бога й відчувають особливу відразу та огиду до істин, висловлених Богом, беруться за особливу роботу: вони доручають людям пильно наглядати за церквою. «Наглядати» тут означає вести спостереження, осягати й контролювати; тобто пильно спостерігати, осягати й контролювати всі аспекти церкви в кожен період. Деякі люди кажуть: «Вони не виступали публічно проти Божої роботи й не засуджували її, і в нашому повсякденному житті ми не зазнавали переслідувань чи утисків. Ми відчуваємо, що вірити в Бога, збиратися, виконувати свій обов’язок і поширювати Євангеліє за кордоном набагато краще й безпечніше, ніж у країні великого червоного дракона. Ми не зазнали жодного втручання». Лише через те, що не було втручання і тобі надали певну свободу, ти не повинен заперечувати їхню роботу з нагляду за церквою. Та крихта релігійної свободи, яку тобі дають, – це базова суспільна інституція; те, чим ти користуєшся, – це лише основні права будь-якого громадянина країни, у якій ти живеш. Користування цими основними правами не означає, що уряд країни, громадські групи чи релігійний світ прийняли й визнали Божу роботу та роботу церкви, стали прихильними або що більше немає ворожості та нагляду. Хіба не так? (Так.) Це ж не абстрактне питання, правда? (Ні.)

Яким має бути наше ставлення до ворожості та нагляду з боку сатанинських режимів? Чи повинні ми відкидати це й уникати цього, чи просто ігнорувати? Спочатку поміркуйте ось про що: чи боїться церква їхнього нагляду за будь-якою своєю роботою? (Ні.) Чи є в нас якась таємна діяльність? Чи робимо ми якісь антидержавні чи антиурядові політичні заяви? (Ні.) Це безсумнівно. Віра в Бога ніколи не передбачає участі в політиці. Більшість із вас вірить у Бога понад три роки, а дехто – навіть двадцять чи тридцять років. За всі ці роки слухання проповідей чи хтось із вас колись чув від церкви антидержавні чи антигромадські заяви? (Ні.) Анітрохи; Божий дім ніколи не обговорює політику. Ба більше, Церква Всемогутнього Бога заснована Богом, це передчуття Божого царства на землі, а не організація, утворена якоюсь людиною чи заснована якоюсь особою. Тож для якої роботи Бог заснував церкву? Не для того, щоб займатися антигромадською, антирелігійною чи антиполітичною роботою. То в чому ж тоді полягає робота церкви? По-перше, її головна робота – проповідувати добру новину про те, що в останні дні Бог став плоттю, аби спасти людство, даючи йому змогу прийняти всі істини, висловлені Богом, щоб воно могло навернутися до Бога й поклонятися Йому. По-друге, вона полягає в тому, щоб приводити тих, хто прагне істини, перед Бога, щоб вони прийняли суд і кару Божих слів та очистилися, зрештою досягнувши спасіння. Це робота, яку виконує заснована Богом церква, і в цьому полягає сенс і цінність її існування. Це не має нічого спільного з політикою, бізнесом, промисловістю, технологіями чи будь-яким іншим сектором суспільства; це абсолютно не має до них жодного стосунку. То в чому ж полягає сутність Божої роботи спасіння в церкві? Якщо сказати найпростіше й найточніше, то це – управління людством. Конкретний зміст управління людством полягає в тому, щоб приводити людей перед Бога, у реальність Божих слів, даючи їм змогу прийняти Божий суд і кару, щоб очиститися й досягти спасіння. Це і є конкретна робота з управління людством. Будь-яка робота, якою займається церква, пов’язана з Божим управлінням, Божим планом і, звісно, стосується слів, висловлених Богом; вона не має жодного стосунку до різноманітних справ, якими займаються світські люди. Тому будь-яка інформація про церкву, чи то про її вчення, персонал, адміністративні структури, стан її роботи чи навіть її фінансове становище, не має абсолютно жодного стосунку до будь-якої країни, суспільства, раси, релігії чи будь-якої людської групи – ані найменшого зв’язку. Тому, з огляду на ці моменти, чим, по суті, є вчинок правлячої партії, релігійних чи громадських груп, коли вони посилають людей наглядати за церквою? (Зайвою дією.) «Зайва дія» – це формальний вислів. А як кажуть у народі? Це називається «лізти не в своє діло», так? На Мій погляд, саме так і є; їхні дні сповнені надмірного комфорту й легкості, тому вони посилають цих кількох нероб наглядати за церквою і навіть ставляться до цього як до політичного завдання, як до серйозної роботи – це цілковитий абсурд! Краще б вони доклали цих зусиль до відкриття освітніх чи благодійних установ. Це просто випадок, коли надмірний плотський комфорт призводить до неробства, до небажання зосереджуватися на належних справах! Якби все людство було як Божа церква, яку особисто пасе й веде Бог, то цей світ, це людство заощадило б багато на непотрібних установах, витратах і клопотах. Щонайменше, такі відомства, як шпигунські організації та поліцейські управління, ці сектори безпеки, стали б непотрібними, і їх довелося б розпустити й перепризначити на іншу роботу.

Люди, яким доручено наглядати за церквою, виконують місію. Їхнє головне завдання після проникнення в церкву – це ті кілька аспектів, про які ми бесідували; після того як вони з’ясують кілька основних і важливих обставин у церкві, вони доповідають своїм начальникам. Незалежно від їхніх думок, поглядів чи мети їхньої роботи, присутність цих наглядачів у церкві повинна спонукати братів і сестер бути пильними й розібратися з ними мудро. Це правильний підхід? (Так.) То чи є потреба в надмірній тривозі? (Ні.) Як нам слід ставитися до появи таких людей? Є два принципи, це дуже просто. Якщо вони ходять і розпитують, шукаючи інформацію, це чітко вказує на те, що вони – шпигуни або розвідники. Такі люди мають надзвичайно мерзенну й зухвалу людськість; вони спричиняють серйозні завади в церкві. Сама їхня присутність викликає неспокій серед людей, заважаючи їм прийти перед Бога. Зібрання та виконання обов’язків також зазнають завад і впливу, а безпека опиняється під загрозою. Як слід поводитися з такими людьми? (Вичистити їх із церкви.) Правильно; якщо вони спричиняють завади в церковному житті чи роботі церкви, її слід негайно очистити від них. То чи є потреба ховатися від них або боятися їх? (Ні.) Деякі люди, зіткнувшись зі шпигунами за кордоном, панікують і ховаються всюди, наче побачили поліцію на материку. Коли деякі брати й сестри виходять у справах і зустрічають шпигунів, які ставлять їм запитання, і чують, наскільки загрозливий тон запитань, схожий на поліцейський допит, вони так лякаються, що тікають, навіть не завершивши справ. Я кажу: «Як ти можеш бути таким боягузом? Навіщо тікати? Чого боятися? У країні великого червоного дракона так багато братів і сестер було схоплено, але вони не боялися; вони не стали юдами, вони залишалися непохитними у своєму свідченні. Чому ж тоді, уже приїхавши за кордон, ти все ще можеш бути таким боязким? Ти не порушив жодного закону; чого боятися?» Деякі люди кажуть: «Вони завжди намагаються наблизитися до мене й завжди допитують мене». Хіба ти не можеш запитати їх у відповідь? Ти міг би сказати: «Яке право ти маєш мене допитувати? Я тебе знаю? Ти чиновник великого червоного дракона, що перевіряє документи? Кого ти представляєш? Продовжуватимеш ставити мені запитання – і я подам на тебе до суду!» Чи є потреба їх боятися? (Ні.) Деякі люди, зіткнувшись із такими шпигунами, не наважуються говорити й швидко тікають зі страху. Деякі безтолкові люди зовсім не вміють розрізняти й навіть намагаються проповідувати Євангеліє цим сатанинським шпигунам і підлабузникам. Після кількох спроб вони усвідомлюють: «Це не той, хто вірить в існування Бога. Чому вони схожі на чиновників великого червоного дракона?» Відчувши, що щось не так, вони здаються. Пізніше вони обмірковують це: «Бог захищає мене; на щастя, я не розкрив їм жодної особистої інформації. Яка хибна тривога!» Вони так налякані, що більше не наважуються випадково проповідувати Євангеліє будь-кому, кого зустрінуть. Насправді, деяких шпигунів привели до церкви через проповідь. Це розвідники, заслані в церкву великим червоним драконом, вони навмисно влаштовані сатаною. Вони – наче вовки в овечій шкурі, що проникають у церкву, не їдять і не п’ють Божих слів, не бесідують про істину, а завжди винюхують інформацію про церкву й вивідують особисті подробиці. Щойно виявивши, що їхня поведінка підозріла або вони вже спричинили завади в церкві, її слід негайно від них очистити – розвідникам великого червоного дракона, слугам сатани, абсолютно не можна дозволяти заважати церкві. Вичищайте кожного, кого знайдете; не виявляйте до них жодної пощади! Якщо хтось добре ладнає зі шпигуном, завжди готовий ставитися до шпигуна по-доброму з почуття любові, відповідаючи на будь-які запитання, граючи роль підлабузника для шпигуна, таку мерзоту треба негайно виключати! За підозрілими особами слід пильно стежити й спостерігати; їм не можна розкривати жодної деталі про церкву, особливо те, хто є лідерами та працівниками. Якщо дозволити шпигунові отримати будь-яку інформацію, це може в будь-який момент становити приховану загрозу чи лихо для церкви та братів і сестер. Тому, коли когось визнано підозрілим, якщо він ніколи не їсть і не п’є Божих слів, не бесідує про істину, він, безумовно, є маловіром, і правильно буде негайно його вичистити. Навіть якщо така людина не шпигун, вона не є доброю людиною, і вичистити її – цілком справедливо. Якщо з’ясовується, що хтось тісно пов’язаний зі шпигуном і здатний продати церкву, його слід негайно вичистити за будь-яких обставин. Така мерзота й негідник можуть принести лише лихо церкві та братам і сестрам. Вони навіть гірші за сторожових псів; навіть якщо вони не чинять лихих учинків, їх усе одно треба вичистити. Зараз великий червоний дракон на межі краху, але вони не бажають визнавати свою поразку й загибель. Вони продовжують заарештовувати й переслідувати Божих обранців і проводити шпигунські операції, щоб проникнути в Божий дім. Їхні завади й саботаж роботи церкви ніколи не припинялися. Зараз деякі очевидно підозрілі особи були розвінчані. Їхні спроби зібрати інформацію спричинили галас, що дозволило іншим легко розкусити їх. Щойно вони розвінчують себе, церква їх вичищає. Але чи всі хитрі шпигуни були розвінчані? У жодному разі. Цілком можливо, що в церкви скрізь проникли шпигуни великого червоного дракона. Деяких людей після того, як їх схопив великий червоний дракон, сатана за допомогою погроз, спокус та інших засобів змушує діяти від їхнього імені, а потім проникати в церкву. Це і є приховані шпигуни. Такі розвідники віроломні й хитрі, мають певну кмітливість та інтелект. За словами невіруючих, вони мають певні здібності. Наглядаючи за церквою, вони роблять це непомітно, діючи тихо й таємно, ніколи не розкриваючи своїх справжніх намірів у спілкуванні. Більшість людей нічого не відчуває, спілкуючись із ними; вони не усвідомлюють, що шпигун збирає інформацію, і не відчувають його відрази до віри в Бога. Шпигун, можливо, уже з’ясував основні обставини в церкві, перш ніж більшість людей навіть усвідомить, що він тут для того, щоб наглядати за церквою. Зовні такі люди не спричиняють жодних завад ні церкві, ні більшості людей, тож як із ними поводитися? Чи повинні ми вживати якихось заходів чи рішень щодо їхнього нагляду за церквою? Як уже згадувалося, чи боїться церква їхнього нагляду в будь-якому аспекті? (Ні.) Існування нашої церкви та різноманітні напрямки роботи, якими вона займається, є світлими й праведними; ці напрямки роботи – найсправедливіші справи серед людства. Якщо будь-яка організація хоче зрозуміти будь-який аспект церкви, досвідні свідчення церкви публічно транслюються в Інтернеті – кожен може переглядати їх, як забажає. Немає жодних таємниць, жодної незаконної діяльності й, безумовно, жодних порушень громадського порядку чи супротивних промов або дій. Отже, якщо вони таємно ведуть розслідування і наглядають за становищем церкви, то нехай собі. Чому Я так кажу? Ці люди, що працюють шпигунами, мають певний професійний рівень, і звичайні люди не можуть визначити, які саме завдання вони виконують за лаштунками. Тож, доки вони не спричиняють завад, не потрібно ними перейматися; просто нехай собі будуть. Ба більше, ці маловіри, атеїсти й політично заангажовані особи не звикли до церковного життя й не цікавляться ним. У церкві, де люди щодня читають Божі слова, приймають суд і кару та обговорюють пізнання себе, пізнання Бога й перетворення характеру, як вони могли б не почуватися наче на голках або не зазнавати мук? На кожному зібранні вони неспокійні, як вужі на гарячій пательні; вони не бажають змушувати себе залишатися в церкві. У серці вони розуміють, що церква – це просто церква, а не політично заангажована організація. Наглядаючи за церквою, дізнаючись про неї та усвідомлюючи, чим саме вона займається, вони дізнаються про той факт, що Бог володарює над усім сущим і над долею людства, розширюючи свій світогляд, щоб не жити так неосвічено. Вони теж створені істоти, але навіть не знають, що людина створена Богом, і це показує, наскільки вони дурні й нікчемні! Чи ризикуємо ми, дозволяючи їм залишатися в церкві? Якщо вони не становлять загрози чи завади для церкви або братів і сестер, то нехай собі будуть. Щойно вони зроблять щось, що спричинить заваду, це буде момент їхнього розвінчання, і це буде слушний час, щоб із ними розібратися. На основі фактів і доказів своєчасно розрізніть і охарактеризуйте їх – їхня місія завершиться, і церква, природно, виключить їх. Це добрий підхід? (Так.) Деякі люди запитують: «Хіба робота церкви не є світлою й праведною? Навіщо обмежувати нагляд людей?» Це спрямовано переважно проти режиму великого червоного дракона, сатани. Його нагляд за церквою має на меті придушення й арешт Божих обранців і заподіяння їм шкоди, тому Божий дім не дозволяє його нагляду, щоб запобігти гонінням і вбивствам Божих обранців. Якщо люди з демократичних країн або релігійних груп приходять досліджувати істинний шлях, вони можуть шукати інформацію в Інтернеті або зв’язатися з церквою. Церква приймає кожного, хто щиро шукає істину. Але якщо інша сторона має недобрі наміри й прагне видавати чорне за біле та обмовляти церкву, як Божий дім міг би дозволити їхній нагляд? Хіба не було б надзвичайно нерозумно дозволяти їхній нагляд? Хіба це не було б безглуздо й неосвічено? (Так.) Божий дім завжди вітав тих, хто шукає істину, і тепло приймає їх, що повністю відповідає Божим намірам. Якщо люди цього не розуміють, то це через їхню дурість і неосвіченість. Зовнішня політика церкви є світлою й праведною, повністю відповідає істинам-принципам і сповнена розуму й мудрості. Якщо хтось не може збагнути ці позитивні речі, то він – абсурдна людина, безтолкова людина. Деякі люди кажуть: «Якщо розвідники або слуги сатани приходять дізнатися про церкву, чи повинні ми бути чесними людьми й правдиво відповідати на їхні запитання?» Говорити правду дияволам і сатанам – це нерозумно; це не робить людину чесною, а перетворює її на підлабузника сатани. Коли кодло сатани бажає дізнатися й з’ясувати обставини в церкві, Божі обранці не зобов’язані їм розповідати. Вони не можуть прийняти істину й не мають доброї волі, тому нам нічого їм сказати! Робити так – це не імпульсивність, а мудрість. Деякі люди запитують: «Якщо вони запитають мене: “Хто керує вашою церквою? Скільки років вони вірять?” – чи можу я їм сказати?» Ти повинен запитати їх: «З якою метою ти розпитуєш про нашого лідера? Скажи мені спочатку, я обдумаю це, а потім вирішу, повідомляти тобі чи ні». Ця відповідь мудра? (Так.) Це називається діяти згідно з принципами. Ви розумієте? У міру поширення євангельської роботи та поступового збільшення кількості людей у церкві, час від часу в церквах різних країн і регіонів можуть з’являтися розвідники та шпигуни. Достатньо просто повідомити Божих обранців про таких людей, щоб вони з мудрістю розібралися з ними. Якщо буде виявлено, що вони спричиняють завади чи переривання, їх слід негайно вичистити. Більшість людей повинна мати певне розуміння й розрізнення щодо манери розмови та поведінки цих шпигунів або їхньої зовнішності, і, безумовно, матиме певне усвідомлення чи сприйняття під час спілкування з ними. Якщо лише кілька братів і сестер у церкві помітили таких людей, але не впевнені, чи є вони шпигунами або розвідниками, то слід поставитися до них обережно й мудро. Якщо більшість людей їх помітила, вони можуть повідомити одне одного й вжити запобіжних заходів. Якщо підозрювані шпигуни не виявляють жодної прихильності до церкви чи братів і сестер, постійно прагнуть заманити братів і сестер у пастку й завадити церкві, завжди шукають докази, щоб дискредитувати церкву, й навіть доходить до того, що вони фотографують або записують братів і сестер чи вдаються до знад і спокус, щоб витягнути потрібну їм інформацію, таких людей, щойно їх виявлено, не можна залишати безкарними – їх треба негайно вичистити з церкви. Можливо, ви раніше не стикалися з такими ситуаціями, тому Я заздалегідь вас попереджаю. Це для розширення вашого розуміння, для пізнання людства, суспільства, політики та світу – він саме такий темний і такий лихий.

На цьому ми завершуємо бесіду про основи дев’ятої мети віри в Бога – нагляду за церквою. Чи все було роз’яснено? (Так.) Які аспекти прагнуть контролювати ті, хто наглядає за церквою? (Вчення церкви, кадрові ситуації, стан роботи та фінансове становище.) В основному, найбільше їх турбують ці чотири сфери. Чого стосуються ці чотири аспекти? Вони стосуються того, про що вони найбільше турбуються: впливу присутності церкви на суспільство, державу та релігійний світ. Вони також турбуються, що церква може використовувати релігію як прикриття для участі в політиці та повалення уряду, і розглядають це як найбільшу приховану небезпеку. Тому вони пригнічують, переслідують і забороняють церкву, а також заарештовують її членів. Країна великого червоного дракона забороняє всі релігійні вірування, деякі країни забороняють певні вірування, а більшість країн бояться, що істина матиме владу, і бояться, що люди приймуть істину, що загрожуватиме їхньому правлінню. Коротко кажучи, що більше в якомусь місці Бог працює і висловлює істину, і що більше в церкві роботи Святого Духа, то більша ймовірність, що різні уряди наглядатимуть за ними і ставитимуться до них вороже. Тому уряди часто посилають шпигунів, замаскованих під людей, що досліджують істинний шлях, щоб дізнатися й з’ясувати ситуацію в церкві, аби наглядати за всією динамікою церкви. Крім того, вони намагаються з’ясувати тенденції роботи церкви, щоб побачити, серед іншого, чи бере церква участь у політиці, чи бере вона участь у якихось політичних заходах під прикриттям церковної роботи, чи має вона якісь зв’язки із закордонними релігійними силами. Це те, що вони хочуть з’ясувати та про що турбуються. Крім того, фінансове становище церкви – це також те, що вони хочуть з’ясувати. Вони розмірковують: «Ця церква зросла чисельно й швидко розвинулася – звідки в них гроші? Які організації чи заможні особи їм жертвують?» Коротко кажучи, про що б ми не подумали, вони вже це врахували. Чому? Тому що вони лихі; вони – лихі люди. Їхні спроби з’ясувати ситуацію в церкві випливають із їхнього величезного занепокоєння існуванням церкви, бо вони бояться, що церква може вплинути на більшу кількість людей, що становитиме загрозу для їхнього правління; саме це їх і турбує щодо церкви. Якою б справедливою чи законною не була робота, яку виконує церква, вони все одно не вірять. Чому? Тому що вони – маловіри, атеїсти й матеріалісти, і саме так чинять матеріалісти. Це чотири ситуації, про які вони турбуються. Ми щойно бесідували про два принципи щодо того, як слід поводитися з такими людьми після того, як стали зрозумілі причини й цілі їхніх турбот щодо цих чотирьох ситуацій. Дайте короткий підсумок цих принципів і розкажіть про них. (Якщо вони спричиняють завади в церкві, то очищайте її від них; якщо вони не спричиняють завад, не потрібно ними перейматися.) Якщо вони спричиняють завади, всюди винюхуючи й викликаючи паніку, то очищайте церкву від них без пощади; якщо вони не спричиняють завад і більшість людей їх не помічає або не може розрізнити, то ігноруйте їх. Щойно вони чітко побачать, що це справді церковна робота, сама лише релігійна діяльність, зовсім не пов’язана з політикою, просте підтвердження цього факту змусить їх піти самостійно. Це підхід, який використовують демократичні країни для розуміння релігійних ситуацій. Раніше також згадувалося, що людство дуже складне. У чому причина складності людства? Хіба вона не походить від лихості людства? (Так.) Як виникла лихість людства? Чому кажуть, що людство лихе? Тому що сатана надто глибоко розбестив його. Як це сказати простою мовою? Це означає, що сатана перетворив людей на демонів; усе людство перебуває під владою демонів, занадто великою кількістю великих і малих дияволів, тому місця, де збираються люди, стали містами демонів. Коли багато демонів збирається разом, стає складно; вони здатні чинити всілякі лихі вчинки й займатися всілякою підлою діяльністю. Оскільки всі дияволи лихі, між ними завжди є ворожнеча й вони ніколи не можуть бути сумісними одне з одним, це ускладнює справу. Коли люди, які щиро вірять у Бога, збираються разом, усе набагато простіше; усі вони бажають читати Божі слова й жити церковним життям, і всім їм подобається виконувати свої обов’язки й займатися належними справами. Вони не беруть участі в нечесних і підлих діях – щонайбільше, вони можуть виявити певну розбещеність. Лише такі люди можуть досягти спасіння через віру в Бога. Дияволи ніколи не можуть бути спасенні через віру в Бога, тому що горбатого могила виправить. Навіть якби дияволи вірили в Бога десятиліттями чи століттями, вони б не змінилися, і це очевидний факт. Зараз багато церков очистили від тих, хто є дияволами, що є доброю справою й повністю відповідає Божим намірам. У деяких церквах половина людей – дияволи, тоді як в інших дияволами є меншість. Чи легко виконувати роботу церкви в таких церквах? Звісно, ні. Якщо їх очистити від дияволів, залишивши лише розбещене людство, церковну роботу стає виконувати набагато легше. Найжалюгідніша ситуація – коли в деяких церквах при владі неправдиві лідери або антихристи, а дияволи відіграють лідерську роль; тоді Божі обранці в цих церквах справді страждають. Скажіть Мені, чи можуть неправдиві лідери або антихристи при владі принести мир і радість Божим обранцям? Думки й ідеї неправдивих лідерів та антихристів цілком лихі й суперечать істині. Якщо в церкві є десять чи двадцять живих демонів, що підтримують їх, то життя в ній – це як життя в місці, де збираються демони, у лігві демонів, контрольованому королем дияволів; це схоже на життя всередині м’ясорубки, що спричиняє неспокій твоєму розуму й духу. Щодня твої думки зайняті тим, як із ким боротися чи змагатися, із ким дружити й зближатися, кого уникати й остерігатися тощо; у тебе навіть немає мирного середовища, ти живеш у постійному страху й трепеті, без краплі спокою. Хіба це не схоже на перебування в м’ясорубці? (Так.) Це лихе суспільство, це лихе людство ставиться до всіх і до кожної групи чи організації однаково, застосовуючи до всіх ті самі думки й погляди. Так само вони неспокійні навіть щодо церкви, – відносно позитивної установи, – не щадячи її. Незважаючи ні на що, наш спосіб поводження з ними є принциповим, чи не так?

Ми повністю побесідували про дев’яту мету віри в Бога – нагляд за церквою, і в основному також побесідували про весь зміст першої категорії чотирнадцятого обов’язку лідерів і працівників. Підсумок цілей цих маловірів та атеїстів у їхній вірі в Бога в основному охоплює ці моменти. Остання роз’яснена мета дещо відрізняється за змістом від попередніх. Коли ті, хто наглядає за церквою, проникають у церкву, вони не женуться за шматком хліба, статусом чи зручностями в житті та роботі, а приходять із політичними цілями. Незалежно від їхніх цілей, щойно ми розкусимо й розрізнимо їх, ми повинні негайно вжити відповідних заходів, вичистивши або виключивши цих людей, абсолютно не дозволяючи їм довго ховатися в церкві. Це важливе завдання для лідерів і працівників. На основі їхньої мети віри в Бога розрізняйте й визначайте, хто є справжніми братами й сестрами – Божими обранцями, – а хто – різними видами лихих людей, яких церква повинна вичистити або виключити; своєчасно виявляйте цих лихих людей, а потім негайно застосовуйте відповідний підхід, щоб вичистити або виключити їх. Це перша категорія розрізнення та класифікації різних типів лихих людей – мета віри в Бога. Ми завершили нашу бесіду про неї.

II. На основі людськості

Тепер перейдемо до другої категорії – людськості. За проявами людськості людини ми розрізняємо й визначаємо, чи справді ця людина вірить у Бога та чи придатна вона залишатися в церкві. Якщо, виходячи з проявів і виявів людськості людей та сутності їхньої людськості, вони не є справжніми братами й сестрами, не придатні для перебування в церкві, їхня присутність заважає братам і сестрам і – згідно з їхньою поведінкою – вони належать до тих, кого слід вичистити з церкви, тоді церква повинна швидко розробити відповідні плани для вичищення цих людей. Бесіда про чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників стосується вичищення всіляких лихих людей. Якщо розглядати з погляду людськості, то людськість цих людей, безумовно, погана й лиха; простою мовою, вони просто погані. Виходячи з проявів їхньої людськості, їх слід вичистити з церкви, щоб вони не продовжували створювати завади в церкві та впливати на нормальний уклад церковного життя Божих обранців і виконання ними свого обов’язку. Отже, за якими проявами ми судимо, добра чи лиха людськість людини, і таким чином вирішуємо, чи повинна церква її вичистити чи виключити. Друга категорія – людськість – якщо підсумувати, також охоплює багато пунктів, але спершу побесідуймо про перший.

А. Любов до перекручування фактів і поширення неправди

Перший пункт – про тих, хто любить перекручувати факти й поширювати неправду. Ви, напевно, всі часто бачили таких людей. Який головний прояв любові до перекручування фактів і поширення неправди? Це коли людина говорить безпринципно, завжди з певними намірами й цілями провокує суперечки, що призводить до негативних наслідків. Очевидно, що в таких людей серйозні проблеми з мовою, які кореняться в поганому характері та відсутності людськості, і через це вони люблять перекручувати факти й поширювати неправду. Якщо розглядати цей термін, то «перекручувати факти й поширювати неправду» означає часто стверджувати, що факт є неправдою, і навпаки; це означає видавати чорне за біле та навіть прикрашати факти неправдивими деталями, висувати безпідставні звинувачення, робити необґрунтовані судження й говорити все, що заманеться. Такі люди ніколи не подають речі в позитивному світлі; те, що вони кажуть, не повчає людей і не приносить їм жодної користі чи допомоги. Під час взаємодії, спілкування та розмов із ними, від слухання їхніх слів, серця людей часто занурюються в темряву й каламуть, люди навіть втрачають віру, так що в них зникає бажання вірити в Бога, і вони не можуть заспокоїти свій розум під час духовних роздумів і зібрань. Через твердження про правильне й неправильне та плітки, які поширюють такі люди, розум і дух їхніх співрозмовників часто не знаходить спокою, і вони починають дивитися на всіх неприязно й бачити в інших лише недоліки. Часто, почувши, як перекручують факти й поширюють неправду, люди втрачають здатність нормально мислити й навіть втрачають правильний погляд на речі, через що їм стає важко розрізнити, що правильно, а що ні. Ті, кому бракує вміння розрізняти, часто, самі того не усвідомлюючи, піддаються звабленню і впадають у спокусу через слова людей, що перекручують факти й поширюють неправду. Вони думають: «Ці люди нікому не зашкодили, вони нормально беруть участь у зібраннях, іноді навіть займаються благодійністю й допомагають іншим, і не зробили нічого поганого». Однак наслідки спілкування з такими людьми часто полягають у тому, що вони занурюються в питання правильного й неправильного, впадають у спокусу, опиняються в емоційних хитросплетіннях між людьми та в неналежних міжособистісних стосунках. Ці люди, що перекручують факти й поширюють неправду, спеціалізуються на тому, щоб заважати належним стосункам між людьми та порушувати чисті розуміння в їхній свідомості. На їхню думку, будь-які люди, що мають добрі стосунки й можуть надавати одне одному допомогу й підтримку, стають об’єктами для їхніх таємних нападок і суджень. Так само, кожен, хто виконує свій обов’язок із певною відданістю й дещо присвячує себе, також є об’єктом для їхніх нападок. Якою б доброю чи позитивною не була річ, вони знаходять способи її зганьбити. Вони завуальовано критикують усе, коментують кожну справу й мають власні погляди на всі питання. Ці погляди зовсім не є справжніми; радше, вони говорять нісенітниці, плутають правду й неправду та видають чорне за біле; заради досягнення мети, або щоб посіяти розбрат між людьми, або щоб обмовити певних людей, вони навіть заходять так далеко, що навмисно й безрозсудно вигадують, прикрашаючи факти неправдивими деталями, висуваючи безпідставні звинувачення й роблячи з мухи слона. Ті, хто не знає фактів, слухають їх і думають, що їхні твердження здаються розумними й не можуть бути неправдивими, і так їх вводять в оману. Такі люди, що люблять перекручувати факти й поширювати неправду, завуальовано критикують будь-яку позитивну річ. Це тому, що в них є почуття справедливості? (Ні.) Вони виявляють непокору й зневагу до тих, хто активно виконує свій обов’язок, хто є відданим, хто з ентузіазмом присвячує себе та хто має совість і розум. Тож яка причина безрозсудних розмов цих людей? У чому корінь? Чому вони завжди люблять перекручувати факти й поширювати неправду? (Тому, що в них погана людськість.) Правильно, це через погану людськість. Якби їхня людськість була доброю, вони б не перекручували факти й не поширювали б неправду. Говорити слід, керуючись совістю й розумом; не можна на кожному кроці вивергати перекручені теорії та єресі. Корінь перекручування фактів і поширення неправди – погана людськість. Що б такі люди не казали, усе віддає гниллю; м’яко кажучи, вони судять інших, але насправді їхні слова містять елементи злісного наміру засудити й проклясти, а також натяки на підбурювання, заздрість, непокору й ненависть. Тут навіть попахує бажанням добити лежачого. Коротко кажучи, це основні риси їхнього перекручування фактів і поширення неправди. Крім цих рис, такі люди мають ще одну спільну рису: вони заздрять успішним і зневажають невдах. Чи добра в них людськість? (Ні.) Люди такого типу, які заздрять тим, хто має те, чого їм бракує, і сміються з тих, у кого немає того, що в них є, відчувають заздрість до будь-кого, хто кращий за них, і обмовляють їх за спиною, судячи й засуджуючи їх; тоді як, якщо хтось нижчий за них, вони глузливо сміються з цієї людини, готові висміювати її, принижувати та глузувати з неї. Вони не можуть правильно осягнути жодної справи або підійти до неї, керуючись найосновнішою людською мораллю. Їм не потрібно ні бажати комусь благословень, ні бажати комусь добра, ні бажати, щоб усе йшло так, як хочуть люди, ні бажати, щоб вони йшли правильним шляхом. Але, щонайменше, вони повинні правильно оцінювати інших, не плекаючи жодного злого умислу, – та вони навіть на це не здатні. Яка ж основна причина їхнього перекручування фактів і поширення неправди? Безсумнівно, з їхньої мови, їхнього ставлення до інших, з того, що вони думають, і з того, як вони ставляться до інших у глибині душі, стає очевидно, що людськість такого типу людей злостива. Хоча люди такого типу використовують лише свої вуста, щоб перекручувати факти й поширювати неправду, за цими діями стоять досягнення й цілі, яких вони хочуть досягти, а також їхні справжні погляди й ставлення до людей і справ у глибині їхніх сердець. Залишимо поки що осторонь, чи добре ті, хто любить перекручувати факти й поширювати неправду, сприймають істину, і чи є вони людьми, що люблять істину; виходячи з цієї риси їхньої людськості – любові до перекручування фактів і поширення неправди, – чи можуть вони справляти якийсь добрий чи позитивний вплив на братів і сестер у церкві? (Ні.) Абсолютно ні!

Розгляньмо кілька конкретних прикладів, щоб побачити, які прояви мають ті, хто перекручує факти й поширює неправду. Скажімо, наприклад, є сестра, чия сім’я дуже заможна, але заради проповіді Євангелія та свідчення про Бога вона відмовилася від плотських задоволень і покинула дім, щоб виконувати свій обов’язок. Скажіть Мені, як би нормальні люди сприйняли цю ситуацію? Хіба вони не захоплювалися б нею й не заздрили б їй? Щонайменше, вони б подумали, що ця сестра гідна похвали й наслідування за те, що змогла пожертвувати плотськими задоволеннями, щоб виконувати свій обов’язок. Але як коментують її ті, хто любить перекручувати факти й поширювати неправду? Вони кажуть: «Вона відмовляється від життя багатої людини, щоб цілими днями ходити й проповідувати Євангеліє; якщо так триватиме й далі, рано чи пізно чоловік виставить її за двері! Хіба віра в бога – це не отримання благословень і насолода? Подивіться на неї: вона має благословення, але не знає, як ними насолоджуватися, покинула сім’ю й кар’єру, щоб усім серцем виконувати свій обов’язок; хіба це не дурість? Якби моя сім’я була такою багатою, я б просто насолоджувався життям удома». Скажіть Мені, чи є в цих словах хоч одне речення, що відповідає людськості, яка повчає інших? (Ні.) Ті, хто має певне вміння розрізняти, почувши це, подумали б: «Хіба це не перекручування фактів? Це за своєю суттю позитивна річ, коли віруючий усе покидає, щоб присвятити себе Богові, і не прагне матеріальних задоволень, а вони це засуджують». Якщо це почує хтось без уміння розрізняти, його введуть в оману й стурбують; його запал до віри в Бога та його запал до того, щоб усе покинути й присвятити себе виконанню свого обов’язку, негайно зазнали б сильного удару. Хоча слів у тих, хто любить перекручувати факти й поширювати неправду, небагато, негативний вплив, який вони справляють на інших, значний – достатній, щоб людина на деякий час опинилася в негативному стані й не могла отямитися. Хіба це не так? (Так.) Лише кілька, здавалося б, правдоподібних слів можуть отруїти деяких людей, коли вони їх почують. Що це говорить про людськість тих, хто може говорити такі отруйні слова? (Вона погана.) Чи є серед їхніх слів хоч одне речення, яке могло б зміцнити віру того, хто його почув? (Ні.) Що це за слова? Загалом кажучи, це все слова маловірів; жодне речення не повинно бути промовлене тим хто слідує за Богом. Конкретніше кажучи, жодне речення, сказане цими людьми, не відображає жодної людськості. Що означає не мати людськості? Це означає не мати навіть моралі. Що означає не мати моралі? У сестри добрі умови життя й заможна сім’я, і яке ставлення цих людей? Це просто заздрість, а потім добрі побажання та й усе? (Ні.) Тож яке їхнє ставлення? Заздрість, обурення, образа й нарікання в серці: «Чи заслуговує вона мати стільки грошей? Чому в мене немає стільки грошей? Чому бог благословляє її, а не мене?» Ця сестра заможна й процвітаюча, тому вони відчувають заздрість і ненависть, без жодного слова щирого захоплення чи доброго побажання. Це свідчить про повну відсутність навіть найосновнішої моралі. Ця сестра заможна, тому вони плекають ненависть доходячи аж до того що можуть пограбувати її або обманом відібрати її майно. Ба більше, ця сестра живе в заможній родині, але вона здатна залишити добрі умови життя й матеріальний комфорт, щоб піти й виконувати свій обов’язок; для віруючого в Бога це те, що гідне похвали, гідне захоплення й заздрості. Люди повинні бажати їй добра, намагатися зблизитися з нею й наслідувати її. Але чи можуть ці люди, що люблять перекручувати факти й поширювати неправду, сказати щось подібне? (Ні.) Як вони говорять? Кожне речення відзначене різкими словами й натяком на ненависть. Чому вони можуть так говорити? Тому що вони зневірені та невдоволені власним становищем, плекають образу й тому виливають свій гнів на цю заможну сестру. Людині, що вірить у Бога, слід особливо цінувати й наслідувати тих, хто здатний активно виконувати свій обов’язок і прагнути до істини, слід захоплюватися ними та вчитися в них. Замість того щоб вчитися на сильних сторонах сестри, аби компенсувати власні слабкості, ці люди висміюють її як дурну й навіть сподіваються, що її чоловік розлучиться з нею; вони чекають, щоб позловтішатися з її падіння. Якби ця сестра справді розлучилася з чоловіком, хіба вони не зраділи б? Хіба їхнє бажання не здійснилося б? Це відображає їхні справжні почуття, а також їхній намір і мету. Вони не бажають добра іншим; бачачи будь-кого, хто живе добре або хто кращий за них, вони сповнюються заздрістю й обуренням. Незалежно від того, наскільки сильна віра іншої людини в Бога, якщо ця людина краща за них, то це просто неприпустимо. Їм абсолютно бракує людськості, і вони не здатні вимовити жодного слова благословення чи повчання. Чому вони не можуть вимовити таких слів? Тому що їхня людськість надто лиха! Справа не в тому, що вони не хочуть говорити або що їм бракує потрібних слів; радше, їхні серця сповнені заздрості, образи й обурення, що унеможливлює для них висловлення слів благословення. Тож чи може той факт, що їхні серця сповнені таких розбещених речей, свідчити про те, що їхня людськість злостива? (Так.) Може. Оскільки вони виявляють такі розбещені характери, іншим стає легко їх розрізнити, і вони можуть розгледіти їхню розбещену сутність.

Ось ще один приклад. Була одна сестра, яка, перш ніж повірити в Бога, завжди конфліктувала з дружиною свого дівера. Пізніше вони обидві почали вірити в Бога і через їжу та пиття Божих слів прийшли до розуміння деяких істин. Вони усвідомили, як слід жити як людина й ладнати з іншими, і коли їхня розбещеність виявлялася, вони могли відкриватися одна одній і намагатися пізнати себе, що робило їхні стосунки дедалі гармонійнішими. Деякі люди заздрили б їм і казали: «Подивіться на них, уся сім’я вірить у Бога, а невістки – наче рідні сестри. Хіба це не через їхню віру в Бога? Сім’ї невіруючих узагалі не можуть ладнати – завжди сваряться й змагаються одне з одним, навіть рідні брати та сестри. Віруючі набагато кращі; навіть якщо невістки не є рідними сестрами, доки вони вірять у Бога, мають спільні цілі, йдуть тим самим шляхом і говорять спільною мовою, вони сумісні в дусі, і це чудово!» Це показує, що ті, хто щиро вірить у Бога, відрізняються від невіруючих. Люди з різних сімей збираються разом зі спільними цілями й прагненнями, сумісні в Божому домі й перед Богом. Мета цих слів – дати людям зрозуміти, що це результат Божих слів і роботи, благодать, дана людям Богом. Це те, чого не мають і чим не можуть насолоджуватися невіруючі. Щонайменше, почувши це, людина відчула б, що вірити в Бога добре, і мала б сприятливе враження про віру в Бога. Але послухайте, що про це каже людина, яка любить перекручувати факти й поширювати неправду: «Хм! Ви можете бачити, що ці невістки на перший погляд начебто ладнають, усі такі гармонійні під час зібрань, – але хіба вони іноді не сваряться одна з одною? Ви не знаєте, як сильно вони раніше сварилися!» Інші кажуть: «Їхні минулі суперечки й сварки були тому, що вони не вірили в Бога й не розуміли істини. Тепер вони чудово ладнають! Це тому, що вони обидві тепер вірять у Бога, розуміють деякі істини, можуть відкриватися одна одній у бесіді й пізнавати власну розбещеність, і часто вони разом виконують свої обов’язки. Хоча між ними все ще є деякі тертя, вони, як правило, можуть визнавати свої помилки одна перед одною й радяться одна з одною в усьому, що роблять. Цього не може досягти жоден невіруючий, навіть зі своїми кровними родичами». Проте людина, яка перекручує факти й поширює неправду, каже: «Яка сім’я не свариться? Що там казати про невісток, навіть рідні сестри сваряться, чи не так? Гармонія, яку вони зараз демонструють, – це просто вистава для інших. Щойно їхній свекор помре, от побачите, що вони будуть битися за спадщину! Хіба віра в бога – це не просто бажання, свого роду духовна втіха? Хіба вони могли б справді відмовитися від такого багатства через неї? Нізащо!» Чи є в цих словах хоч одне твердження, що відповідає фактам? Чи є якесь побажання добра людям, якесь благословення? (Ні.) Чи є щось, що виражає особисте переконання в тому, що вірити в Бога справді добре, коли бачиш, як інші насолоджуються Божою благодаттю, як і вони самі? (Ні.) На думку тих, хто перекручує факти й поширює неправду, ці особистісні зміни, що відбуваються серед братів і сестер, – усе це обман; здобуття істини та зміни в характері, що приходять із вірою в Бога, – усе це неправда; вони не вірять, що Бог може очищати людей, що Бог може змінювати людей. З їхніх слів можна побачити не лише їхнє свавільне судження, ненависть і прокльони на адресу людей, а й їхню невіру та заперечення результату, досягнутого Божою роботою й словами в людях. Невістки мають добрі стосунки, виявляють одна до одної терпимість і терпіння, коли вони разом, завдяки своїй вірі в Бога. Ця людина, яка любить перекручувати факти й поширювати неправду, відчуває в серці дискомфорт і незадоволення, і тому вона всіма можливими способами намагається посіяти розбрат між сестрами, радіючи, якщо їй вдасться зробити так, щоб невістки сварилися й билися при зустрічі. Що це за манера? Що це за менталітет? Судячи з їхнього менталітету, хіба це не дещо збочено? (Так.) Що стосується їхньої поведінки, хіба вона не огидна? (Так.) Проте люди такого типу досі беруть участь у церковному житті, і серед тих, хто виконує свої обов’язки, не бракує таких, як вони. Про таких людей зазвичай кажуть, що в них «отруйний язик». Насправді, не лише їхній язик отруйний; їхній внутрішній світ неймовірно темний і отруйний! Якими б добрими досвідними свідченнями не ділилися брати й сестри, в їхніх очах усе це штучне й уявне, і в цьому немає нічого особливого. Незалежно від того, над ким Бог виконує роботу суду й кари, що приносить значні здобутки, завдяки яким вони можуть встати й поділитися своїм досвідом і свідчити про Бога, – у глибині душі ці люди зневажають це, думаючи: «Що в цьому такого? Послухавши стільки проповідей, хіба хтось не матиме певного розуміння? Ти просто пишеш статтю з досвідним свідченням і тішишся, вважаючи себе переможцем? Я б подивився, чи ти все ще будеш нарікати на бога, коли в майбутньому щось піде не так. Якщо бог забере твою дитину, я б подивився, чи ти будеш плакати та чи зможеш тоді ще вірити в бога!» Як ви думаєте, чим сповнені їхні серця? Хіба це не бажання, щоб увесь світ був у хаосі, не страх, що люди підуть правильним шляхом? Коротко кажучи, що б не сталося в чиїйсь родині, вони повинні це прокоментувати, але незалежно від того, що вони кажуть, усі ці люди мають одну рису: вони сподіваються, що нікому не буде добре, – вони говорять про всіх так, ніби ті абсолютно позбавлені чеснот; їм приємно говорити про інших, наче ті сміття, і вони завжди зловтішаються з чужого нещастя. Якщо в когось заможна сім’я, вони стають заздрісними, злими й ненависними, постійно нарікають у своїх серцях і бажають, щоб Бог позбавив цю людину її багатства й благодаті, якою вона насолоджується, і віддав це їм. Нарікання, які ці люди висловлюють за спиною, нестерпно слухати. Чи схожі вони хоч якось на віруючих у Бога? Звісно, люди такого типу також вправні в маскуванні. Якими б злостивими чи темними не були їхні серця, у присутності братів і сестер під час зібрань вони теж будуть бесідувати про своє розуміння й прозріння, виголошуючи величні доктрини, щоб замаскуватися, створюючи собі «славетний», добрий образ. Однак за лаштунками вони не говорять і не чинять по-людськи. Більшість людей, якщо вони не спілкувалися з цими людьми й не знають їхніх справжніх проявів або того, що криється в глибині їхніх сердець, а лише чули, як вони правильно говорять під час зібрань, не виявлять, наскільки мерзенною чи порочною є їхня людськість, або наскільки низькою є їхня гідність, а навіть думатимуть про них добре. Лише провівши з ними більше часу й зрозумівши їхні вчинки та поведінку в житті за лаштунками, люди поступово починають їх розрізняти й відчувати огиду. Тому, розрізняючи людину, не слід ґрунтуватися лише на приємних словах, які вона говорить під час зібрань; треба також спостерігати за її вчинками й словами в житті за лаштунками, щоб розгледіти її сутність і справжнє обличчя.

Крім того, що вони говорять не по-людськи, люди, які люблять перекручувати факти й поширювати неправду, мають ще одну рису: вони хочуть коментувати всіх і все, навіть тих, кого вони не знають або з ким ніколи не спілкувалися, і не оминають навіть найдрібніших справ у житті інших людей. Результат їхніх коментарів такий, що якою б позитивною не була річ, їхніми словами вона перетворюється на негативну; якою б правильною не була річ, вона спотворюється на негативну, пройшовши через їхні мерзенні вуста. Це робить їх щасливими, і вони можуть добре їсти й міцно спати. Скажіть Мені, що це за створіння? Наприклад, якщо деякі брати й сестри цього року мали добрий дохід і їхнє фінансове становище покращилося – і вони пожертвували трохи більше, понад одну десяту, – ті стають заздрісними й кажуть: «Чому ти цього року так багато жертвуєш? Бог визначає, добра людина чи лиха, не по тому, скільки ти жертвуєш. Який сенс у твоїй завзятості? Божому дому не бракує грошей». Неприємні слова знову виходять назовні, чи не так? Хто б не робив щось правильне або щось, що відповідає істині, вони вважають це неприйнятним і відчувають у серці крайню огиду. Вони всіма можливими способами намагаються знайти на тебе компромат, шукаючи приводи, щоб напасти, звинуватити й засудити тебе, доки не зламають тебе й не виб’ють із тебе позитив, залишивши тебе в повному замішанні, нездатного розрізнити, що правильно, а що ні. Тоді вони добряче сміються, внутрішньо глузуючи з тебе й кажучи собі: «Ось і все, на що ти здатний, а ще говориш про досвідне свідчення!» Це диявол показує своє справжнє обличчя, чи не так? Хіба це не слова слуги сатани, антихриста? (Так.) Що більше Я говорю про таких людей, то більше злюся й відчуваю огиду. Чи ви стикалися з такими людьми? Незалежно від їхньої зовнішності чи рис обличчя, щоразу, коли вони збираються перекручувати факти й поширювати неправду, їхнє обличчя стає дивним: губи скривлені, очі скошені, вони більше не дивляться на інших прямо, а в деяких людей риси обличчя навіть ніби зміщуються. Це вам передається сигнал, який каже, що вони збираються говорити не по-людськи. Що ж ви тоді робите? Ви приймаєте цей сигнал чи блокуєте його? (Блокуємо.) Ви повинні дистанціюватися, сказавши їм: «Не говори, я не хочу цього чути. Ти занадто багато пліткуєш. Якщо ти не збираєшся говорити по-людськи, то тримайся від мене подалі. Я не хочу, щоб ти мені заважав; я не хочу бути втягнутим у ці неналежні міжособистісні стосунки, я не буду звертати уваги на таких, як ти». Спостерігайте й дивіться, хто з вас любить перекручувати факти й поширювати неправду, хто має таку манеру, а потім швидко дистанціюйтеся від них. Яка риса людськості цих людей? Це злостиві розмови, або, простіше кажучи, «отруйний язик». Розвінчуючи їхні злостиві слова, ви можете побачити різні твердження, які вони поширюють; через їхні твердження ви можете побачити їхній внутрішній світ і визначити, яка саме їхня людськість-сутність і чи є вони лихими людьми. Через різні сигнали й висловлювання, які поширюють люди такого типу, що люблять перекручувати факти й поширювати неправду, інші можуть чітко класифікувати їх як лихих людей. Люди такого типу повністю відповідають стандарту для вичищення; до них не може бути жодної пощади. Їх необхідно вичистити й не дозволяти їм створювати завади в церкві.

Ми щойно бесідували про риси людей, які люблять перекручувати факти й поширювати неправду, і з ситуації з їхньою вірою в Бога та з проявів їхньої людськості має бути очевидно, що це тип людей, які відчувають відразу до істини й не люблять її. Їхня людськість настільки погана, що вони не сприймають аргументів і не мають навіть найбазовішої людської моралі; просто в їхньому конкретному випадку риса їхньої поганої людськості полягає в тому, що вони особливо люблять перекручувати факти й поширювати неправду. Зі слів, які вони вимовляють, можна побачити рису їхньої людськості та їхню людськість-сутність; очевидно, що люди такого типу – це особи з поганою людськістю. До якої міри їхня людськість погана? Вона погана до ступеня зла, що відносить їх до категорії лихих людей. Це тому, що слова, які вони зазвичай говорять, – це не випадкові нарікання, вираження невеликої заздрості чи випадкові прояви людської слабкості; їхні прояви – це не прояви звичайного, пересічного розбещеного характеру; їх достатньо, щоб довести, що їх можна класифікувати як лихих людей. Це перший тип людей: ті, хто любить перекручувати факти й поширювати неправду.

Б. Любов наживатися за рахунок інших

Другий тип людей – це ті, хто любить наживатися за рахунок інших. У деяких людей, безперечно, є уявлення щодо бесіди про любов наживатися за рахунок інших, і вони думають: «Яка розбещена людина не любить наживатися за рахунок інших? Це людська природа; доки це не лихий вчинок, що такого серйозного в тому, щоб трохи нажитися?» Та любов наживатися за рахунок інших, про яку ми тут бесідуємо, виходить за рамки звичайної людської любові до наживи – вона сягає рівня зла. У церкві, мабуть, є чимало людей такого типу, або принаймні якась частина. Під приводом «ми всі брати й сестри» вони всюди наживаються за рахунок інших: наживаються на братах і сестрах, на Божому домі та церкві. Як саме вони це роблять? Наприклад, якщо їхній родині потрібно купити будинок, але в них не вистачає грошей, вони не звертаються до родичів чи друзів, щоб позичити, і не йдуть до банку по кредит; вони позичають у братів і сестер, не згадуючи ні про відсотки, ні про те, коли повернуть борг, – вони просто позичають. Сказати, що вони «позичають», – це ще м’яко; насправді вони просто беруть, бо ніколи не збираються повертати гроші чи платити відсотки. Чому вони націлюються на братів і сестер? Вони думають, що, оскільки всі вони брати й сестри, то повинні допомагати в скруті, а якщо хтось не допомагає, то він не брат і не сестра. Тому вони йдуть до братів і сестер позичати гроші, вигадуючи причини, щоб брати й сестри відчули, що позичити їм гроші – це цілком правильно й належно. Інші люди бачать, що в родині брата чи сестри є машина, і постійно про неї думають, раз у раз просячи позичити її. Вони беруть її, але не повертають, не заправляють бензином, а іноді навіть залишають вм’ятини на кузові чи розбивають її. Вони зазіхають на будь-яку смачну їжу, корисні речі чи будь-що цінне, що бачать у чужих домівках, і плетуть інтриги, щоб цим заволодіти. До кого б додому вони не прийшли, їхні очі злодійкувато виблискують жадібністю, коли вони скрізь шукають і виглядають, чим би поживитися або що б узяти, – навіть маленький вазон не уникне їхньої хватки. Коли вони кудись ідуть або обідають з іншими, вони ніколи не пропонують заплатити за проїзд чи їжу. Щоразу, коли вони бачать щось гарне, вони хочуть це купити, але коли настає час платити, вони роблять так, щоб інші платили за них, а потім навіть не згадують про повернення грошей; вони просто хочуть нажитися за рахунок інших, навіть якщо йдеться про копійку чи п’ятак. Якщо ти хочеш мати гарні речі, ти можеш заплатити за них сам; якщо ти не хочеш платити власними грошима, то й не намагайся наживатися за рахунок інших і не будь таким жадібним; ти повинен мати хоч якусь гідність, щоб заслужити повагу інших людей. Але таким людям бракує гідності, вони лише хочуть наживатися за рахунок інших, і що більше вони наживаються, то радіснішими стають. Поява таких людей у церкві – це ганьба чи слава? (Ганьба.) Це ганьба. Скажіть, чи є для них необхідність так наживатися за рахунок інших? Можливо, вони не можуть дозволити собі їжу чи прогодувати свою родину? Зовсім ні. Насправді в них достатньо грошей на витрати й достатньо їжі; просто їхня жадібність настільки велика, що позбавляє їх гідності й викликає в інших огиду та відразу. Хіба така людина добра? (Ні.) Деякі люди, виконуючи свої обов’язки, завжди намагаються нажитися за рахунок інших, ображаються, якщо хоч трохи втрачають, і відчувають потребу висловитися про це. Коли їм доручають якесь завдання, вони завжди порушують грошове питання: «Витрати на проїзд в один бік становитимуть стільки-то, проживання коштуватиме стільки-то, харчування – стільки-то тощо». Їм кажуть: «Не турбуйся про гроші, церква все забезпечить». Але, отримавши гроші, вони задумуються над ними, кажучи: «Цього недостатньо. Що я можу зробити там лише з 200 юанями? Є приказка: “Будь ощадливим удома, але бери багато грошей у дорогу”. Я мушу взяти ще трохи запасних грошей; якщо я не використаю все, то поверну решту церкві». Коли вони повертаються, то нічого не згадують про решту грошей і не звітують про витрати. Вони навіть наважуються наживатися за рахунок церкви; чи наважаться вони привласнити Божі пожертви? (Так.) Що це за створіння? Їм бракує гідності, а також совісті й розуму. Чи схвалить Бог таких людей? Деякі інші навіть ходять до місць зібрань або приймаючих домів, щоб помитися, вимити голову й випрати одяг, використовуючи церковну пральну машину, водонагрівач, шампунь, пральний порошок тощо; вони навіть наживаються на цих зручностях, користуючись церковними речами, щоб заощадити свої. Вони думають, що, оскільки вони вірять у Бога, то є частиною Божого дому, і тому будь-яка річ, що належить Божому дому, належить і їм, і вони можуть вільно нею користуватися, думаючи, що було б марнотратством не використовувати її, не брати її або не отримати з неї якоїсь вигоди; і навіть якщо вони її зламають, то не мають наміру відшкодовувати. Коли йдеться про їхні власні речі, вони знають, що їх треба використовувати ощадливо й ретельно про них дбати, але обладнання та речі Божого дому вони використовують як заманеться, не відшкодовуючи, якщо зламають. Хіба це добрі люди? Вони, безумовно, нічого доброго собою не являють. Особливо в певних випадках, коли церкві потрібно щось придбати, вони активно зголошуються, дуже охоче беручись за такі завдання. Чому вони такі завзяті? Вони вірять, що можна отримати прибуток і нажитися; купивши речі, вони кладуть решту грошей собі в кишеню. Вони хочуть нажитися на всьому, на чому тільки можна, думаючи, що було б марнотратством цього не зробити; це логіка, якої вони дотримуються. Якщо вони не можуть нажитися за рахунок інших, то проклинають братів і сестер і проклинають Божий дім – вони проклинають усіх; вони просто лихі демони, смердючі жебраки, професійні прохачі, що скрізь простягають свої миски, щоб випросити вигоду й нажитися на інших. Люди кажуть: «Ти завжди щось просиш; хіба ти не смердючий жебрак?» Вони відповідають: «Нічого страшного, називайте мене як завгодно – скнарою, скупердяєм, смердючим жебраком, прохачем, злидарем, – доки я можу отримати вигоду, усе гаразд». Чи є в таких людей хоч якась гідність? (Ні.) Хіба такі люди не створюють певних завад для братів і сестер? Особливо для тих родин, що живуть у скруті, з поганим фінансовим становищем, хіба вони не створюють певних завад і шкоди? (Так.) Чи можуть вони негативно впливати на тих, хто має малий духовний зріст і є особливо вразливим? (Так.) Людям гидко від самого їхнього вигляду; кожен, хто їх бачить, дратується, але всім надто ніяково відмовити, і тому вони дозволяють так відверто себе оббирати. Усі знають, що в них погана людськість і низькі моральні якості, але, зважаючи на те, що всі вони брати й сестри, і бачачи, що іноді вони здатні виконувати деякі обов’язки, мають крихту віри й іноді можуть докласти трохи зусиль, приймаючи гостей у себе вдома, – заради цього більшість людей заплющує очі на їхню поведінку, коли вони скрізь наживаються на інших, і не ставиться до цього серйозно. Однак завади, які вони створюють у церкві, стають дедалі значнішими, настільки, що більшість людей почувається неспокійно; хіба це не проблема? (Так.) Ці люди, навіть якщо вони не скажені собаки, що скрізь кусають людей і можуть загризти їх на смерть, подібні до огидних мух, чия настирливість не дає людям спокою. Якщо їх не вичистити, вони спричинятимуть нескінченні завади. Їхнє перебування в церкві постійно призводитиме до лиха, позбавляючи людей миру. Після того як їм завадили, люди відчувають сильне роздратування, часто плекаючи відразу до таких осіб; проте, не маючи рішення, вони просто терплять, знову й знову. Що це за особи? Серед людей є навіть такі мерзенні негідники; навіщо такі особи взагалі вірять у Бога? Вони просто не заслуговують на життя! Наживаються на всьому, на чому тільки можна, – яка ганьба! Насолоджуйся стількома матеріальними благами, скільки дозволяють твої здібності; якщо тобі бракує можливостей, то не насолоджуйся й не привласнюй того, що належить іншим. Якщо ти наживаєшся на якихось дрібницях, бо інші час від часу щось безкоштовно пропонують із милосердя, або тому, що тобі щось особливо подобається чи ти в щось закохався, це кожен може пробачити. Як каже прислів’я: «Бідність обмежує прагнення»; це не велика проблема. Але якщо ти завжди так наживаєшся, аж до того, що стаєш безсоромним і безцеремонним, перетворюючись на смердючого жебрака або на скаженого собаку чи муху в очах усіх, тоді тебе слід негайно вичистити. Із такими людьми слід розібратися раз і назавжди, щоб покласти край усім цим проблемам.

Наскільки ви можете терпіти тих, хто любить наживатися за рахунок інших? Якщо ви справді не можете їх терпіти й після того, як вами скористалися, почуваєтеся так, ніби проковтнули дохлу муху, – і більшість із вас нестримно гнівається й постійно скаржиться на них, збираючись разом, – то хіба на цей момент їх не слід було б уже вичистити? (Так.) Коли це стає нестерпним, коли доходить до межі, усі повинні об’єднатися, щоб вичистити їх. Це означає позбутися бича для Божого дому, це справа, яка дуже тішить людей. Така особа – просто ница істота, що спричиняє неспокій серед більшості людей. Це є зловмисним інцидентом, що заважає церковному життю й перериває його, змушуючи людей збиратися разом, щоб бесідувати й вирішувати проблему, пов’язану з цією особою. Така практика виправдана, оскільки завади, спричинені злою особою, уже завдали шкоди деяким людям. Щоб не дати цій злій особі продовжувати чинити зло, щоб підтримувати нормальний уклад церковного життя і щоб Божі обранці більше не страждали, зі злою особою слід швидко розібратися й очистити церкву від неї. Якщо після вичищення вона може донести на церкву, їй слід мудро повідомити: «Тебе не вичищають і не виключають. Іди додому для ізоляції та розмірковуй над собою. Коли ти належним чином порозмірковуєш, напиши лист покаяння, і тоді ми зможемо знову прийняти тебе до церкви. А поки що тобі слід намагатися заробляти більше грошей і насолоджуватися життям; крім того, розмірковуй над питанням віри в Бога. Так ти не знехтуєш жодним із аспектів». Як вам таке? (Добре.) Ми не скажемо, що їх вичищають чи виключають; просто відсьогодні цієї людини більше не буде в церкві. Як щодо такого способу вирішення? (Це добре.) Це чудово! Не потрібно ні сперечатися, ні зводити рахунки, просто просте й чітке рішення: нехай повертається у світ працювати, заробляти гроші й жити своїм життям. У підсумку, людськість тих, хто любить наживатися за рахунок інших, не така вже й хороша. Хоча не можна сказати, що вона лиха, їхня моральна якість – любов наживатися за рахунок інших – робить їх досить набридливими й огидними. Вони використовують кожну можливу нагоду! Навіть якщо такі люди не займаються незаконною чи злочинною діяльністю, довготривалі переривання й завади, які їхні вчинки та поведінка приносять у церковне життя, – ці наслідки – є серйознішими за будь-який лихий учинок; їх достатньо, щоб охарактеризувати таких людей як маловірів або злих людей, яких слід вичистити з церкви. Це повністю припиняє завади для церкви та утиски братів і сестер з боку маловірів.

Раніше ми бесідували про особливий спосіб поводження з тими, хто любить наживатися за рахунок інших, – метод, розроблений з урахуванням особливої ситуації із переслідуваннями на материку. У закордонних церквах можна просто безпосередньо їх вичищати. Однак, незалежно від того, на яких людей спрямований метод поводження, важливо переконатися, щоб він був і принциповим, і мудрим. У церкві є адміністративні постанови та правила, усі вони спрямовані на захист нормального церковного життя для братів і сестер і нормального порядку виконання обов’язків. Якщо хтось заважає церковному життю братів і сестер або виконанню ними обов’язків, це неприпустимо; Бог цуратиметься такої людини. Безумовно, будь-які утиски чи втручання в повсякденне життя братів і сестер є неприпустимими. Це проблема, за вирішення якої повинні відповідати лідери і працівники. Можливо, є люди, – родичі, друзі чи знайомі братів і сестер, – які під виглядом «братів і сестер» прагнуть залучати й уводити в оману братів і сестер, заважаючи їм виконувати свої обов’язки. Лідери і працівники або брати й сестри зобов’язані розбиратися з такими людьми й відповідальні за це. Поведінка та вчинки таких людей перешкоджають іншим виконувати свої обов’язки й слідувати за Богом, а також створюють завади для роботи церкви, тому лідери і працівники повинні втрутитися, щоб вирішити ситуацію й накласти обмеження. Безумовно, у нас є належні методи для поводження з такими людьми. Немає потреби вдаватися до побоїв чи лайки; ми просто чітко пояснюємо їм сутність їхньої проблеми та звинувачення й скарги більшості Божих обранців на їхню адресу. Врешті-решт ми кажемо їм: «Твоє вичищення – це рішення, ухвалене й підписане більшістю. Незалежно від того, згоден ти чи ні, церква має повноваження ухвалити таке рішення й розібратися з тобою відповідно. Ти повинен підкоритися». Так вирішується ця проблема, і таке поводження є цілком принциповим. Ті, хто любить наживатися за рахунок інших, заслуговують поводження і ставлення згідно з принципами. Якщо вони хочуть позичити щось, щоб нажитися за твій рахунок, ти можеш позичити їм, якщо хочеш, або відмовити, якщо не хочеш; рішення за тобою. Позичити їм – це акт доброти; відмовити – твоє право. Якщо вони скажуть: «Хіба ми всі не брати й сестри? Який скупий, навіть не хоче нічого позичити!» – ти можеш відповісти: «Це моя власність, і я маю право не позичати. Це відповідає принципам. Не тисни на мене фразою “ми всі брати й сестри”; те, що ти кажеш, – не істина. Хіба що Бог скаже: “Ти мусиш позичити їм”, – лише тоді я тобі позичу». Ніхто не має права вимагати чи позичати особисту власність, прикриваючись церквою чи ідеєю, що «ми всі віруючі й усі брати та сестри». Це істина? (Так.) Це істина. Лише дотримуючись цієї істини, можна забезпечити справедливість для всіх, і кожен зможе користуватися своїми справжніми правами. Але якщо хтось використовує виправдання «потреби роботи Божого дому», «потреби роботи церкви» чи «потреби братів і сестер», щоб вимагати чи позичати особисті речі, чи відповідає це істині? (Не відповідає.) Чи маєш ти право відмовляти в проханнях, що не відповідають істині? (Так.) А якщо хтось назве тебе за відмову скупим чи скнарою, ти боятимешся? (Ні.) Якщо хтось роздує з цього велику справу, стверджуючи, що ти не підтримуєш роботу церкви або що тобі бракує любові до братів і сестер, змушуючи братів і сестер відкинути й ізолювати тебе, ти боятимешся? Ти відступиш. У той момент ти подумаєш: «Що такого в тому, щоб позичити машину? Неважливо, чи позичає її церква, Божий дім чи брати й сестри. Краще не ображати братів і сестер. Образити одну людину не страшно, але якщо образяться всі брати й сестри, і їхні серця охолонуть до мене, залишивши мене в ізоляції, що мені робити?» Оскільки ти віриш у Бога, чого тобі боятися? Те, що вони тебе ізолюють, не означає, що вони володіють істиною або що їхні вчинки відповідають істині. Істина завжди є істиною. Вона є істиною незалежно від того, погоджується з нею меншість чи більшість людей. Без істини, навіть якщо меншість підкоряється більшості, це не є істиною. Це факт, який ніхто не може заперечити. Чи володіє хтось істиною-реальністю, залежить не від того, наскільки приємно він говорить, а від того, чи може він практикувати істину й діяти згідно з принципами. Наприклад, ти купив новий комп’ютер для виконання свого обов’язку, і хтось хоче його позичити, стверджуючи, що це для роботи церкви. Ти відмовляєшся позичити, і він каже: «Тобі бракує любові, ти не любиш Бога, ти не самовідданий. Навіть така маленька жертва тобі не під силу». Чи правильні ці слова? Чи відповідають вони істині? (Ні.) Ти повинен відповісти: «Цей комп’ютер – для виконання мого обов’язку. Я зараз виконую свій обов’язок, тому не можу обійтися без комп’ютера. Якби ти позичив мій комп’ютер, хіба це не вплинуло б на виконання мною обов’язку? Чи відповідало б це істині? Для чого саме тобі потрібен комп’ютер? Ти кажеш, що це для роботи церкви; якщо так, то тобі потрібно знайти когось, хто це доведе. Ба більше, навіть якщо це для роботи церкви, ти не повинен позичати в мене. Чим мені користуватися для виконання свого обов’язку, якщо ти забереш мій комп’ютер? Це неймовірно егоїстично з твого боку! Не використовуй потреби церковної роботи як привід, щоб нажитися, я на це не куплюся. Не думай, що я якась безтолкова людина, позбавлена вміння розрізняти; ти хочеш нажитися, але цього не буде!» Із такими людьми необхідно говорити саме так, щоб не потрапити в пастку сатани. Чи легко вирішити цю проблему? Щойно ти зрозумієш істину й діятимеш згідно з принципами, тобі не доведеться боятися того, що хтось скаже. Не звертай уваги на їхні неправдиві ярлики; та крихта доктрини, яку вони виголошують, нікого не переконає. Ось так ми коротко побесідували про прояви людськості тих, хто любить наживатися за рахунок інших, і про принципи поводження з ними.

Щодо тих у церкві, хто любить наживатися за рахунок інших, то, з одного боку, людям потрібно розрізняти їх точніше й практичніше, а з іншого – люди повинні розуміти істину; вони повинні чітко в своєму серці усвідомлювати, яку позицію їм слід займати щодо віри в Бога, яку роботу їм слід виконувати, яких принципів їм слід дотримуватися і яке ставлення їм слід мати до людей, справ і речей. Не йди за натовпом, не бійся образити людей, а особливо – не втрачай принципів і позиції, які ти повинен мати, щоб догодити певним особам і в підсумку догодити людям, але засмутити серце Бога, змусивши Бога гидувати тобою. Якщо це вчинок, що відповідає принципам, то навіть якщо, зробивши його, ти образиш людей або тебе лаятимуть за спиною, це не має великого значення; якщо ж це вчинок, що не відповідає принципам, то навіть якщо, зробивши його, ти здобудеш схвалення й підтримку від усіх і з усіма ладнатимеш, – але єдине, що ти не зможеш за це відзвітувати перед Богом, – ти зазнав збитків. Якщо ти підтримуєш стосунки з більшістю, роблячи їх щасливими й задоволеними та заслуговуючи на їхню похвалу, але ображаєш Бога, Творця, то ти – найбільший дурень. Тому, що б ти не робив, ти мусиш чітко розуміти, чи відповідає це принципам, чи до вподоби це Богові, яке ставлення Бога до цього, яку позицію повинні займати люди, яких принципів люди повинні дотримуватися, як Бог наставив і як тобі слід це робити, – спочатку ти повинен чітко це усвідомити. Твої стосунки з іншими та твої матеріальні обміни й справи з іншими – чи побудовані вони на основі відповідності принципам? Чи побудовані вони на основі догоджання Богові? Якщо ні, то все, що ти робиш, незалежно від того, наскільки добре ти це підтримуєш, наскільки досконало ти це робиш або скільки похвали ти отримуєш від інших, – усе це Бог не запам’ятає. Отже, принципи твоїх стосунків і взаємодії з будь-ким не повинні стосуватися того, чи наживаються вони за твій рахунок, чи ти наживаєшся за їхній, – вони не повинні будуватися на цій основі. Радше ці принципи повинні стосуватися того, чи відповідає те, що ви робите, істинам-принципам. Лише тоді можна справді вважати, що це відбувається «у світлі нашої віри в Бога»; лише тоді можна сказати: «Ми всі віруючі, усі брати й сестри»; лише тоді це можна взяти за передумову. Окрім питань, пов’язаних із життям-входженням, обов’язком і церковною роботою, будь-які інші взаємодії не повинні ґрунтуватися на передумові «братів і сестер». Якщо це не стосується обов’язку, життя-входження чи нормальних взаємин між людьми, але хтось завжди використовує маску «братів і сестер» як привід для досягнення певної мети, він, безсумнівно, прагне використати такі заяви, методи й вигідні умови як привід, щоб нажитися на інших й спланувати особисту вигоду. Божі обранці повинні бути пильними щодо цього, вирішуючи такі питання з мудрістю, щоб не бути обдуреними. Це тому, що більшість людей у церкві не розуміє істини, а деякі навіть є маловірами, діють без принципів і чинять свавільні проступки. Те, що вони роблять щось під виглядом «братів і сестер», найменше впливає на роботу церкви й заважає їй. Яка мета всього, що сказано сьогодні? Пояснити, що і в спілкуванні, і у взаємодії з іншими людьми основою повинні бути істини-принципи. Це запобігає неналежним стосункам між людьми; звісно, це також не дає тим, хто любить наживатися за рахунок інших, знаходити лазівки, якими можна скористатися, і водночас не дає тим, хто надто переймається своїм обличчям або слабкий у людськості, постійно бути використаними, обдуреними й зазнавати збитків. Деякі люди, – незважаючи на очевидну скруту в їхніх власних родинах, – зрештою стрибають вище голови, позичаючи свої важко зароблені гроші, бо хтось, хто любить наживатися за рахунок інших, просить позичити, стверджуючи, що обрав саме їх, бо високо їх цінує. Що відбувається після того, як гроші позичено? Позичальник зникає. Потім позикодавець скаржиться на Бога, що Той його не захистив. Хіба це розумно? Ти думав, що вірити в Бога означає, що тобі не потрібно думати, коли щось робиш, що Бог про все подбає? Хіба це не робить тебе нікчемною людиною? Бог вимагає, щоб люди були чесними, мудрими й діяли згідно з істинами-принципами. Хіба ти не можеш цього зрозуміти? Якщо ти не дієш згідно з цими істинами-принципами, то заслуговуєш завжди зазнавати збитків і бути обдуреним. Зрештою, коли твоє життя зайде в глухий кут, кого ти зможеш звинувачувати? Ти сам накликав це на себе. Твої вчинки були не з любові; вони були дурними! Ти позичив гроші шахраєві, щоб догодити йому, але коли тобі знадобляться гроші, чи зможеш ти попросити їх у Божого дому? Чи повинен Божий дім нести за тебе цю відповідальність? Очікуючи, що Божий дім покриє ці витрати, хіба ти не стаєш боржником перед Богом? Не маючи виходу в житті, як ти можеш виконувати свій обов’язок? Якщо ти молитимешся Богові, Бог може й не задовольнити тебе; це буде випадок, коли ти пожинатимеш плоди своїх дій, і цілком заслужено. Хто сказав тобі бути таким дурним! Хіба Бог сказав тобі довіряти тій людині? Хіба Він сказав тобі позичити їй гроші? Не казав; це був твій особистий вчинок, що не відображав Божого наміру. Якщо твої особисті вчинки помилкові й призводять до несприятливих наслідків, ти можеш нести відповідальність лише сам. Чому ти змушуєш Божий дім нести відповідальність або Бога відповідати за тебе? Навіщо скаржитися на Бога, що Він тебе не захистив? Ти доросла людина; чому тобі бракує розсудливості, якої очікують від дорослого? Хіба ти позичив би гроші будь-кому, у суспільстві, хто попросить? Тобі довелося б подумати, чи не так? Чому ти позичив гроші комусь лише тому, що він додав до свого прохання згадку про титул «брати й сестри»? Хіба це не свідчить про те, що ти нерозумний? Ти не просто нерозумний, ти дурний; дурний до крайності! Ти думаєш, що всі брати й сестри щиро вірять у Бога, що всі вони розуміють істину? Щонайменше третина з них не любить істини і є маловірами. Хіба ти не можеш цього розрізнити? Ти думаєш, що всі брати й сестри є об’єктами Божого спасіння, справді обраними Богом? Хіба ти не знаєш, що «багато покликаних, але мало обраних»? Кого представляють брати й сестри? Вони представляють розбещене людство! Якщо ти їм довіряєш, хіба ти не дурний? Незалежно від того, до яких несприятливих наслідків призведуть твої особисті вчинки, не шукай Божого дому чи братів і сестер; ніхто не може тебе прикрити, і ніхто не зобов’язаний нести за тебе відповідальність. Ти заварив гіркоту, ти її й неси; відповідальність лежить на тобі. Також не винось ці справи в церковне життя для бесіди й обговорення; ніхто не хоче цього чути, й інші не зобов’язані розбиратися з твоїми заплутаними справами. Якщо хтось справді хоче тобі допомогти, ви двоє можете вирішити це приватно. Зрозуміло?

Бесіда про ці справи слугує нагадуванням людям, розширює їхні знання і стає для них попередженням, даючи зрозуміти, що серед тих, хто вірить у Бога, є всілякі люди. Є один важливий момент, який ви повинні пам’ятати, і про який Я згадував уже кілька разів: ті, хто вірить у Бога, обрані з-поміж розбещеного людства. Що це означає? Це означає, що кожна людина була розбещена сатаною, кожен має розбещений характер і здатний чинити зло різною мірою, і за відповідних обставин здатний робити те, що суперечить Богові. Перекручування фактів і поширення неправди, любов до наживи за рахунок інших, про які ми щойно бесідували, є справою віруючих; невіруючі для нас не мають значення, тому ми не будемо їх тут згадувати. Ці прояви людськості, про які ми бесідували, – це саме прояви тих, хто вірить у Бога. Тож не вважай титул «брати і сестри» чимось величним, благородним чи священним і недоторканним. Якщо ти так вважаєш – це твоя дурість. Бог ніколи не казав: «Брати й сестри – дорогоцінні. Щойно вони стають братами й сестрами, вони освячуються, стають довіреними особами Бога, цілком надійними; ти можеш повністю їм довіряти, і все, що вони кажуть чи роблять, є істиною». Такого ніколи не було; це твої уявлення та фантазії. Якщо досі ти не можеш розгледіти справжнього змісту за титулом «брати й сестри», то ти справді дурний; ти даремно слухав проповіді всі ці роки. Ти навіть не з’ясував, що ти за людина, а вже так довіряєш іншим, вважаючи їх – братів і сестер – такими священними й величними, базікаючи про те, як «братам і сестрам це не подобається», «брати й сестри гніваються», «брати й сестри страждають», «брати й сестри те й се», говорячи про братів і сестер із такою ніжністю. Чи бачив ти десь у Божих словах, щоб було сказано, що брати й сестри такі благородні й священні, такі надійні? Жодного речення, чи не так? Тоді чому ти так їх сприймаєш? Це робить тебе справжнісіньким дурнем. Тому, незалежно від того, скільки збитків чи втрат ти зазнаєш від братів і сестер, це цілком твоя власна провина. Зрештою, вважай збитки й втрати, яких ти зазнаєш, платою за науку. Це урок, який ти повинен засвоїти. Ви повинні завжди пам’ятати: брати й сестри не представляють істини, і тим більше вони не представляють Бога; вони не є довіреними особами Бога, свідками Бога чи улюбленими дітьми Бога. Хто такі брати й сестри? Вони – розбещені люди, такі ж, як і ти; у них є уявлення про Бога, вони не люблять істини, відчувають відразу до істини, мають зарозумілий характер, мають порочні та нечестиві характери, здатні в усьому виставляти себе ворогами Бога, недбало виконувати свої обов’язки й навіть наживатися за рахунок інших братів і сестер під виглядом віри в Бога. Для чого Я це все говорю? Не для того, щоб посіяти розбрат між тобою та братами й сестрами, а щоб допомогти тобі чітко побачити справжнє обличчя кожного, правильно ставитися до титулу «брати й сестри», правильно ставитися до людей навколо тебе й установлювати належні міжособистісні стосунки з усіма. Не намагайся встановлювати чи підтримувати добрі стосунки з іншими через особисті послуги, матеріальні обміни, лестощі, підлабузництво, поступки чи інші подібні засоби з метою інтегруватися серед братів і сестер. Це зайве, і все, що ти робиш у цьому відношенні, є огидним і мерзенним для Бога. Який же тоді найкращий спосіб життя, яке найкраще ставлення та принцип, яких слід дотримуватися серед людей? Це слово Боже. Що кажуть Божі слова? Вони кажуть установлювати належні й нормальні міжособистісні стосунки. Як установлюються ці стосунки? Взаємодій, говори й спілкуйся з іншими на основі Божих слів. Наприклад, якщо хтось переїжджає й запитує, чи є в тебе час допомогти, ти можеш піти якщо хочеш; якщо ти не хочеш, бо боїшся, що це може вплинути на твій обов’язок, ти можеш відмовити. Це твоє право і, звісно, також принцип, якого ти повинен дотримуватися. Тобі не потрібно йти на поступки, неохоче й усупереч собі, погоджуючись з побоювання образити їх чи порушити гармонію серед братів і сестер, а потім відчувати небажання в серці, що в результаті заважатиме виконанню твоїх обов’язків. Ти добре знаєш, що це суперечить принципам, але все одно дозволяєш іншим вимагати від тебе й наказувати тобі, як рабу, заради того, щоб догодити їм і підтримувати добрі стосунки. Те, що ти догоджаєш іншим людям, – це не добрий вчинок, і Бог цього не пам’ятатиме. Те, що ти робиш, – це лише для підтримки міжособистісних стосунків; ти дієш не заради роботи церкви чи виконання свого обов’язку, і тим більше це не твоя відповідальність чи зобов’язання. Бог ніколи не пам’ятатиме таких вчинків, і навіть якщо ти їх робиш, ти робиш це даремно. Отже, стикаючись із такими справами, хіба ти не повинен серйозно й ретельно подумати, як обирати? Деяких людей просять про допомогу, але через свої обов’язки вони насправді дуже зайняті, і вони тільки-но змогли знайти час, щоб відвідати зібрання чи зайнятися духовними роздумами. Вони явно не хочуть іти, і згідно з принципами, вони й не повинні йти. Але, оскільки вони надто переймаються своєю репутацією, вони не можуть змусити себе сказати «ні». І що врешті-решт відбувається? Вони дозволяють цим ницим, корисливим людям використовувати їх, марнуючи час, який мав бути присвячений їхньому життю-входженню. Хіба це не збитки? Це цілком заслужені збитки! Той, хто зазнає таких збитків, зовсім не заслуговує на співчуття чи жалість інших. Чому сказано, що це заслужені збитки? Хто змусив тебе нехтувати Божими словами? Хто змусив тебе боятися образити людей? Якщо ти волієш не ображати людей, аніж слухати Божі слова, то ти справедливо заслуговуєш на ці збитки! Дехто каже: «Люди не живуть у вакуумі; між людьми повинні бути взаємодії». Важливо те, як ти взаємодієш. Що більше відповідає істинам-принципам, узгоджується з Божими намірами й приносить користь твоєму життю-входженню: взаємодії, засновані на принципах, чи взаємодії без принципів, коли ти – безвідмовна людина, що намагається все згладити? Ти ж знаєш, що обрати, чи не так? Якщо ти знаєш, як обрати, але все одно потрапляєш у трясовину, відповідатимеш за кінцеві наслідки лише ти сам. Хіба це не очевидно? (Так.)

Є ще багато проявів людськості лихих людей, і сьогоднішня бесіда була обмеженою, зосередженою лише на аспектах любові до перекручування фактів і поширення неправди та любові до наживи за рахунок інших. Лише почувши про ці два аспекти, більшість людей починає щось відчувати й розрізняти, кажучи: «То ось яка вона, погана людськість!» Але такі люди справді існують у церкві, то що ж із ними робити? Їхня присутність – не велика проблема, оскільки в церкві є принципи й приписи; вона може вжити відповідних заходів для поводження з такими людьми. Мета сьогоднішньої бесіди про ці питання – дати змогу більшості людей здобути чітке розуміння й розрізнення цих двох типів лихих людей, а потім спільно працювати над їх вичищенням.

20 листопада 2021 року