Пункт чотирнадцятий. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина друга)

На минулому зібранні ми бесідували про чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Ця бесіда охопила й такий аспект: що таке церква. Після бесіди про визначення церкви, чи вам ясно, як ця бесіда пов’язана із чотирнадцятим обов’язком лідерів і працівників? (Після того як Бог побесідував про визначення церкви, ми зрозуміли, чому існують церкви, яку роль відіграє церква та яку роботу вона виконує. На основі цього ми можемо розрізняти, які люди в церкві спричиняють переривання й завади та не відіграють позитивної ролі, а потім вичищати або виключати цих людей.) Зрозумівши, що таке церква, лідери і працівники повинні знати, чому Бог засновує церкви, який вплив на людей має створення церков, яку роботу повинні виконувати церкви, з яких типів людей складається церква і які люди є справжніми братами та сестрами. Зрозумівши й пізнавши це, ви маєте базове поняття й визначення, а також основу із принципів для роботи, описаної в чотирнадцятому обов’язку: «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Це те, що ви повинні чітко усвідомлювати й розуміти з погляду теорії та видіння. Після того, як лідери і працівники це зрозуміли, перша робота, яку вони повинні взяти на себе, – це розрізняти всіляких злих людей. Які стандарти та принципи для цього? Розрізнення всіляких злих людей повинно ґрунтуватися на визначенні церкви, значенні та цінності існування церкви, а також на роботі, для виконання якої Бог засновує церкви. Минулого разу стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей були розділені на три основні категорії. Які це три категорії? (Мета віри в Бога, людськість і ставлення до свого обов’язку.) Чи є ці три основні категорії достатньо конкретними та всеосяжними? Дехто каже: «Чому розрізнення всіляких людей не ґрунтується на ступені, до якого вони люблять істину, і ступені, до якого вони коряться Богові та бояться Його, а натомість ґрунтується на їхній меті віри в Бога, їхній людськості та їхньому ставленні до свого обов’язку? Хіба ці стандарти не занадто низькі? Іншими словами, судячи з конкретного змісту цих трьох категорій, чому ми не обговорюємо більш глибоко ставлення людей до Бога та істини? Чому не відзначаємо, чи готові люди приймати обтинання, суд і кару, чи мають вони богопокірне, богобоязливе серце, та інший більш глибокий зміст, пов’язаний з істиною?» Чи ви коли-небудь замислювалися над цим питанням? Давайте поки що не будемо в нього заглиблюватися. Спочатку погляньмо на три критерії: мета віри в Бога, людськість і ставлення до свого обов’язку. Судячи з їхніх назв, ці три критерії поверхові чи ні? Якщо людина не відповідає стандарту за цими трьома найосновнішими критеріями, чи можна її назвати братом або сестрою? (Ні.) Чи можна її вважати членом церкви? Чи може Бог визнати її частиною церкви? (Ні.) Усе це для такої людини неможливо. Отже, якщо людина не відповідає або не дотягує до стандарту за всіма цими трьома критеріями, то таких осіб слід розрізняти; вони належать до категорій усіляких злих людей, і їх слід вичищати або виключати. Чи є людина братом або сестрою, чи визнана вона Богом, чи є вона членом, якого повинна прийняти церква, – усе це залежить щонайменше від того, чи відповідає вона стандарту та чи проходить перевірку за цими трьома критеріями. Якщо вона не відповідає навіть цим трьом критеріям, то вона точно не є братом чи сестрою. Природно, Бог її не визнає, і церква також не повинна її приймати. Тож як церква повинна ставитися до таких людей і поводитися з ними? (Їх слід вичищати або виключати.) Щойно їх розрізнять, їх слід вичищати або виключати. Саме так і є.

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

I. На основі мети віри в Бога

Г. Задля опортунізму

На минулому зібранні ми перерахували три мети віри в Бога й побесідували про них. Якщо перерахувати їх як заголовки, то перша – задовольнити своє бажання бути чиновником; друга – шукати протилежну стать; і третя – уникнути лих. Ми закінчили бесідувати про ці три мети. Далі ми побесідуємо про четверту мету: деякі люди вірять у Бога з чисто опортуністичних міркувань, тому заголовок цієї мети – «Задля опортунізму». Деякі люди бачать, що всі релігії та деномінації в релігійному світі знелюднені й не мають роботи Святого Духа, що віра й любов людей охололи, що самі люди стали дедалі розбещенішими й не бачать надії на спасіння, і що люди багато років вірили в Господа, нічого не здобувши. Бачачи, що релігійний світ повністю перетворився на пустку, вони шукають для себе шлях уперед. Вони розмірковують: «Яка церква зараз має більше людей, процвітає та має перспективи розвитку?» Вони виявляють, що Церква Всемогутнього Бога, якій чинять опір і яку засуджує релігійний світ, процвітає, що вона має роботу Святого Духа й добре розвивається як усередині країни, так і за кордоном. Вони думають: «Я чув, що кількість членів цієї церкви зростає, що вона добре розвивається, має рясні людські, матеріальні та фінансові ресурси й перспективи розвитку. Якщо я скористаюся цією гарною можливістю, щоб приєднатися до їхньої церкви, хіба я не зможу здобути якісь вигоди? Хіба я не забезпечу собі добрі перспективи?» Із таким наміром і метою, а також із певною цікавістю, вони просочуються в церкву. Після того як ці люди просочуються в церкву, їх не цікавить істина, віра в Бога чи перетворення їхнього життя-характеру. Їхня мета приєднання до церкви – просто знайти покровителя або місце для перебування та здобути перспективи, яких вони бажають. Насправді, у своїх серцях вони не цікавляться ні вірою в Бога, ні істинами, які виражає Бог, ні роботою спасіння, яку виконує Бог, і вони не хочуть ні слухати про це, ні шукати цього. Зокрема, їм абсолютно нецікава Божа робота й робота Святого Духа. Ці люди подібні до опортуністів у суспільстві, які, до якої б галузі не приєдналися, роблять це лише для того, щоб знайти можливості здобути славу, вигоду та статус, і просто роблять інвестиції та платять ціну заради власних перспектив і майбутнього. Щойно вони виявляють, що в галузі чи сфері, у яку вони поринули, наразі немає очевидних перспектив, або що ця галузь не дозволяє їм проявити свої сильні сторони та пробитися в люди, вони часто подумки вираховують, чи не змінити їм роботу чи галузь. Що б вони не робили, такі люди завжди чекають нагоди, щоб зробити хід; у них є намір і мета для приєднання до церкви. Коли церква процвітає, коли вона може утвердитися й має перспективи розвитку в суспільстві чи будь-якій країні, вони активно й з ентузіазмом поринають у церковну роботу. Але щойно церква зазнає утисків і обмежень або не може задовольнити їхні особисті бажання та вимоги, вони розмірковують, чи не покинути церкву й не знайти для себе інший шлях уперед. Очевидно, що справжня мета приєднання цих людей до церкви полягає не в тому, що їх цікавить істина; вони приєдналися до церкви не на основі визнання існування Бога та нової Божої роботи зі спасіння людей. Навіть коли вони обирають церкву, вони обирають відому, велику, з багатьма членами, особливо таку, що має певний рівень відомості як усередині країни, так і за кордоном. Для них лише така церква відповідає їхнім стандартам і повністю узгоджується з цілями, до яких вони прагнуть або яких домагаються. Але як би там не було, вони ніколи по-справжньому не вірили в істину й не визнавали щиро існування Бога чи Божої роботи. Навіть якщо здається, що вони іноді щось роблять для церкви або поринають у якусь частину церковної роботи, у глибині сердець їхнє ставлення до істини та до Бога залишається незмінним. Яке ж їхнє ставлення? Їхнє постійне ставлення – поки що просто слідувати, щоб побачити, що саме вони можуть отримати від цієї церкви, скільки саме зі сказаних Богом слів можуть справдитися й до якої міри, коли можна буде отримати благословення, обіцяні Богом людині, і чи можна буде побачити, як ці благословення здійсняться в короткостроковій перспективі. Їхнє ставлення завжди таке. Вони приходять до Божого дому з цікавістю та бажанням спробувати, а також зі ставленням, що якщо Божі слова здійсняться й справдяться, то вони отримають благословення й не програють. Такі люди приходять до Божого дому, і навіть якщо здається, що вони дружні з іншими, дотримуються правил, не спричиняють переривань чи завад і не займаються капостями, за їхнім ставленням до Бога та істини їх можна визначити як очевидних маловірів.

Як ми можемо розрізнити тип маловірів, які вірять у Бога лише для того, щоб опортуністично здобути благословення, і не бажають здобувати істину? Скільки б проповідей вони не слухали, як би їм не бесідували про істину, їхні думки та погляди на людей, справи та речі, їхній світогляд і цінності ніколи не змінюються. Чому так? Тому що вони ніколи серйозно не розмірковують над Божими словами й абсолютно не приймають істин, виражених Богом, чи того, що Бог говорить про різні питання. Вони просто тримаються за власні погляди та філософію сатани. У своїх серцях вони досі вірять, що філософія та логіка сатани є правильними й вірними. Наприклад, «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Чиновник не завдає клопоту тому, хто приходить до нього з подарунком» або «Добрі люди мають мирне життя». Є навіть ті, хто каже: «Коли люди вірять у бога, вони повинні бути добрими, а це означає ніколи не забирати життя; забрати життя – це гріх, і є непростимим для бога». Що це за погляд? Це буддійський погляд. Хоча буддійський погляд може відповідати людським уявленням і фантазіям, він позбавлений будь-якої істини. Віра в Бога повинна ґрунтуватися на Божих словах; лише слова Божі є істиною. У своїй вірі в Бога деякі люди навіть приймають абсурдні погляди невіруючих і помилкові теорії релігійного світу як істину, вони дорожать ними й тримаються за них. Чи є ці люди тими, хто приймає істину? Вони не можуть розрізнити слова людини та слова Божі, або дияволів і сатану та єдиного істинного Бога, Творця. Вони не моляться Богові й не шукають істини, а також не приймають жодної з істин, виражених Богом. Їхні думки та погляди на людей, зовнішній світ та всі інші питання ніколи не змінюються. Вони тримаються лише за ті погляди, яких завжди дотримувалися та які походять із традиційної культури. Якими б смішними не були ці погляди, ті люди не можуть цього усвідомити й досі міцно тримаються за ці помилкові погляди й не відпускають їх. Це один із проявів маловіра. Який інший? Це те, що їхній запал, почуття та віра змінюються в міру того, як церква збільшується в масштабах і як її статус у суспільстві постійно зростає. Наприклад, коли робота церкви поширилася за кордон і збільшилася в масштабах, коли євангельська робота повністю поширилася, вони побачили це й одразу відчули піднесення. Вони відчули, що церква стає дедалі впливовішою й більше не зазнаватиме утисків і переслідувань з боку уряду, вони повірили, що є надія на їхню віру в Бога, що вони можуть підняти голову; і тому вони відчули, що, вірячи в Бога, вони зробили правильну ставку, що їхня ставка нарешті зіграє. Вони відчули, що їхні шанси здобути благословення дедалі зростають, і нарешті почали радіти. У попередні роки вони відчували себе пригніченими, страждали й мучилися, бо часто бачили арешти та утиски християн з боку великого червоного дракона. Чому вони відчували муку? Тому що церква перебувала в такому жахливому становищі, і вони турбувалися про те, чи зробили вони правильний вибір, повіривши в Бога, і, ба більше, їх турбувало й непокоїло, чи залишатися їм у церкві, чи йти. У ті роки, з якими б несприятливими обставинами не стикалася церква, це впливало на їхні емоції; яку б роботу не виконувала церква і як би не коливалася її репутація та статус у суспільстві, це впливало на їхні емоції та настрій. Питання, залишатися їм чи йти, завжди витало в їхніх думках. Такі люди – маловіри, чи не так? Коли державний уряд засуджує та пригнічує церкву, або коли релігійний світ заарештовує віруючих чи піддає суду, засуджує їх, обмовляє та відкидає, маловіри відчувають глибоку ганьбу й навіть великий сором і приниження через те, що приєдналися до церкви; їхні серця вагаються, і вони шкодують, що повірили в Бога й приєдналися до церкви. У них ніколи немає наміру ділити з церквою радощі й труднощі або страждати разом із Христом. Натомість, коли церква процвітає, вони здаються сповненими віри, але коли церкву переслідують, відкидають, пригнічують і засуджують, вони хочуть утекти, піти. Коли вони не бачать жодної надії на отримання благословень або жодної надії на поширення Євангелія Царства, вони ще більше хочуть піти. Коли вони не бачать, як виконуються слова Божі, і не знають, коли зійдуть великі катастрофи й коли вони закінчаться, або коли здійсниться Царство Христове, вони вагаються в непевності й не здатні виконувати свій обов’язок зі спокійним розумом. Щоразу, коли це трапляється, вони хочуть покинути Бога, покинути церкву й знайти інший вихід. Такі люди – маловіри, чи не так? Кожен їхній крок – заради власних плотських інтересів. Їхні думки та погляди ніколи поступово не зміняться через їхній досвід Божої роботи або через читання Його слів, бесіду про істину та життя в церкві. Коли з ними щось трапляється, вони ніколи не шукають істини, не шукають, що про це говорять Божі слова, які Божі наміри, як Бог направляє людей або чого Він від них вимагає. Їхня єдина мета приєднання до церкви – чекати дня, коли церква зможе «підняти голову», щоб вони могли вхопити вигоди, яких завжди бажали. Звісно, вони приєдналися до церкви також тому, що побачили, що Божі слова є істиною, але вони абсолютно не приймають істини й не вірять, що всі слова Божі здійсняться. Тож що ви скажете, чи є такі люди маловірами? (Так.) Що б не відбувалося в церкві чи в зовнішньому світі, вони оцінюють, наскільки це вплине на їхні інтереси та наскільки великий вплив це матиме на цілі, яких вони прагнуть. Навіть за найменшого натяку на проблеми вони негайно з великою гостротою замислюються про власні перспективи, інтереси та про те, чи залишатися їм у церкві, чи йти. Є навіть люди, які постійно запитують: «Минулого року казали, що Божа робота закінчиться, то чому вона досі триває? У якому саме році закінчиться Божа робота? Хіба я не маю права знати? Я терпів достатньо довго, мій час дорогоцінний, моя молодість дорогоцінна – невже ви можете тримати мене в такій невизначеності?» Вони особливо чутливі до того, чи здійснилися Божі слова, до становища церкви, її статусу та репутації. Їм байдуже, чи здатні вони здобути істину, чи можуть бути спасенні, але вони дуже чутливі до того, чи зможуть вони вижити й чи зможуть отримати вигоди та благословення, залишаючись у Божому домі. Такі люди є опортуністами у своєму бажанні бути благословенними. Навіть якщо вони віритимуть до самого кінця, вони все одно не зрозуміють істини й не матимуть жодного досвідного свідчення, про яке можна було б розповісти. Чи ви зустрічали таких людей? Насправді такі люди є в кожній церкві. Ви повинні стежити за тим, щоб розрізняти їх. Такі особи – усі маловіри, вони є лихом у домі Божому, вони принесуть церкві велику шкоду й жодної користі, і їх необхідно вичистити з неї.

Підсумуймо риси опортуністів. Їхня перша риса полягає в тому, що вони не ставляться дуже серйозно до питання існування Бога. Якщо ти запитаєш їх, чи існує Бог, вони скажуть: «Мабуть. Але нічого страшного, якщо ні. Я тут просто для того, щоб побачити, чи справдяться пророцтва, які зробив Бог, і чи прийдуть великі катастрофи». У їхніх думках і поглядах їхнє ставлення таке, що неважливо, існує Бог чи ні. Хіба не смішно, що вони вірять у Бога й приєднуються до церкви? (Так.) Їхня віра в Бога – це проста віра, це наче гра, і вона не пов’язана з істиною чи їхнім життєвим шляхом. Їм насправді байдуже, існує Бог чи ні; добре, якщо Він є, і добре, якщо Його немає. Деякі люди спростовують їх, кажучи, що Бога не існує, і вони не засмучуються й не ненавидять таких людей. Якщо люди кажуть, що Бог існує, вони кажуть: «Якщо він існує, то існує. У будь-якому разі, якщо ти віриш, то він існує; якщо не віриш, то ні». Це їхній погляд. Чи є такі люди справжніми віруючими? Вони маловіри, чи не так? (Так.) Існує Бог чи ні – для них це не має значення, тож чи є щирість у їхній вірі в Бога? Вони не можуть бути щирими. Яка перша риса опортуністів? (Вони не ставляться дуже серйозно до питання існування Бога.) Це перша риса.

Яка друга риса опортуністів? Це те, що вони не дуже серйозно ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей. Вони не розрізняють, які висловлювання, люди, справи та речі є позитивними, а які – негативними, і не ставляться до цього серйозно. Для них добрі речі можна видати за погані, а погані – за добрі, як у приказці невіруючих: «Брехня, повторена тисячу разів, стає правдою»; ця приказка для них є дієвою. Якщо ти запитаєш їх, що таке істина, вони точно не скажуть, що Божі слова є істиною, бо вони цього не визнають. Що вони скажуть? Їхній справжній погляд полягає в тому, що брехня, повторена тисячу чи десять тисяч разів, стане правдою, тобто якщо багато людей щось скажуть, вони повірять, що це правда. Це як кажуть невіруючі: «Спочатку у світі не було шляху, але коли більше людей почало ходити, утворився шлях». Їм байдуже, що є правильним чи неправильним, справедливим чи нечестивим; вони вірять, що той, хто має великі здібності, є правим, а той, хто нікчемний і некомпетентний, є негативним. Вони абсолютно не визнають, що все, що Бог говорить і робить, є позитивними речами, і не визнають, що те, чим Бог вимагає від людей жити, є реальності позитивних речей. Ці люди навіть виголошуватимуть таку облуду: «Ти кажеш, що Бог є істиною, а Божі слова є реальністю всіх позитивних речей. Чи означає це, що у світі немає позитивних речей? Хіба у світі також немає позитивних речей та істин?» Хіба це не нісенітниця? Хіба це не облуда? (Так.) Ці люди не беруть Божі слова за критерій для своїх слів чи вчинків. Наприклад, коли вони висловлюють облуду, а ти їм заперечуєш, вони скажуть: «Ти вважаєш, що ти правий, а я вважаю, що я правий, тож нехай кожен залишиться при своїй думці. Що хто вважає добрим, те й є правильним». Що це за погляд? Хіба це не просто спроба залагодити справу? (Так.) Це дурний і безтолковий погляд; ці люди несерйозно ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей. Що означає несерйозно ставитися до цього? Це означає, що вони не можуть визнати від серця, що всі позитивні речі, про які говорить Бог, пов’язані з істиною, відповідають істині та походять від Бога, а негативні речі, про які говорить Бог, суперечать істині та походять від сатани. Вони не приймають цього факту й завжди хочуть розмити поняття. Щоб уникнути розрізнення іншими та засудження, вони ніколи несерйозно не ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей, ніколи не викривають своїх справжніх поглядів і завжди говорять двозначно, ніколи не кажучи людям, що вони насправді думають. Вони говорять різне залежно від того, з ким розмовляють, повністю пристосовуючись до ситуації за потреби. Ці люди, в усіх відношеннях, не цікавляться істиною чи існуванням Бога. Це другий прояв опортуністів: вони не дуже серйозно ставляться до розрізнення позитивних і негативних речей.

Які ще характеристики мають ці опортуністи? Такі люди завжди вирішуватимуть, залишатися їм чи йти, залежно від того, як розвиваються події, і вони особливо вправно пристосовуються до обставин. Коли вони приєднуються до церкви, вони вже ретельно підготувалися, розробивши план свого відходу та продумавши свої перспективи, спланувавши кожен крок. У своїх серцях вони прораховують і планують, що робити, якщо Божі слова здійсняться, і що робити, якщо вони не здійсняться через певну кількість років. Люди такого типу ніколи повністю не присвячують себе церковній роботі після вступу до церкви. Натомість вони постійно спостерігають за розвитком церкви, за ставленням церкви до них і за тим, як вона до них ставиться, а також за іншими факторами, щоб вирішити, якими будуть їхні наступні кроки. Хіба думки цих людей не досить складні? (Так.) Хоча вони й приєдналися до церкви, вони завжди дивляться на це як на щось нетривале, наче вони тимчасові працівники, і вічно перебувають у стані, коли «тілом тут, а думками деінде»; у голові в них самі лише інтриги та змови. Їхній вибір вірити в Бога та приєднатися до церкви – це лише вимушений компроміс, а не духовна потреба чи бажання слідувати за Богом і йти правильним шляхом людського життя, визнавши існування Бога. Їм бракує для цього віри. Ці люди вірять у Бога, займаючи вичікувальну позицію та прораховуючи в серці: «Якщо віра в Бога воздасться мені сторицею в цьому житті, принесе вічне життя у світі прийдешньому та шанс спастися й увійти в Царство Небесне, то я піду за всіма й віритиму. Якщо я не зможу цього отримати, то будь-коли й за будь-яких обставин покину церкву й перестану вірити». Вони приходять до віри в Бога виключно з опортуністичною надією здобути благословення. Якщо вони не можуть отримати благословень, то будь-коли й за будь-яких обставин можуть покинути свої обов’язки та спланувати для себе інший шлях, бо їхні серця ніколи не були вкорінені в церкві, і вони ніколи по-справжньому не обирали шлях віри в Бога та слідування за Ним.

Ось три основні характеристики цих опортуністів: вони не сприймають серйозно питання існування Бога, вони не розрізняють серйозно позитивні й негативні речі й вони можуть покинути церкву будь-коли й за будь-яких обставин. Як би добре до них не ставилися брати й сестри, доки щось не відповідає їхнім інтересам або не задовольняє їхніх поточних потреб, вони можуть покинути церкву. Але коли їм нікуди йти, вони вирішують повернутися. Повернувшись, вони все одно не прагнуть до істини й можуть знову покинути церкву будь-коли. Що ж це за негідники такі? Їхні приходи та відходи видаються такими невимушеними; вони вірять у Бога нещиро. Ось такі характеристики опортуністів; за своєю сутністю вони є маловірами. Деякі люди можуть уперто вірити три-п’ять років, деякі – вісім-десять років, але їхня мета – лише опортуністичний пошук благословень. Такі люди непрості. Вони навіть витримали дотепер у суворому, сповненому переслідувань середовищі материкового Китаю – хіба це не схоже трохи на «спати на хмизі та лизати жовч»? Деякі люди не можуть більше витримати після десяти років віри, тому вони скаржаться: «Минуло десять років. Моя молодість змарнована в церкві. Якби я ці десять років наполегливо працював у світі, скільки б грошей я міг заробити? Можливо, я став би менеджером, і, напевно, мав би стільки активів». Тоді вони втрачають спокій. Вони вірили в Бога десять років виключно для того, щоб задовольнити свою мізерну цікавість і жагу до благословень, але вони ніколи не прагнули до істини. У результаті вони нічого не здобули. Вони шкодують, що вірили в Бога, і навіть лають себе, кажучи: «Ти дурень, ти ідіот! Ти не пішов широкою, легкою дорогою, а наполіг на тому, щоб іти цим важким шляхом. Ніхто тебе не змушував; це був твій власний вибір!». Деякі люди можуть піти навіть після десяти років віри, піти, не роздумуючи. Проживши в суспільстві два-три роки, вони виявляють, що в суспільстві не все так гладко й легко, як вони собі уявляли, а невіруючий світ не такий барвистий та ідеальний, як здавалося; їм нелегко жити будь-де у світі. Поміркувавши, вони вирішують, що в церкві все-таки краще, тому безсоромно повертаються. Повернувшись, вони кажуть: «Вірити в Бога – це добре; невіруючі – погані, завжди знущаються з людей. У світі забагато страждань. У ці роки, не читаючи Божих слів, не живучи церковним життям, я впав у темряву, щодня плакав і скреготав зубами; я опустився до того, що вже не схожий на людину. Краще вірити в Бога!». Вони заявляють, що краще вірити в Бога, але насправді це тому, що вони почули, що в цьому світі забагато лих, і людство незабаром переживе велику катастрофу. Мати гроші, землю, машини й будинки – марно; лише ті, хто має віру, можуть спастися. Тож вони знову повертаються до віри в Бога. Хіба це не опортуністи? (Так.) Опортуністи можуть покинути церкву будь-коли. Якщо вони бачать, що повернувшись до церкви є надія здобути благословення, вони також можуть повернутися будь-коли. Повернувшись, вони можуть сказати кілька слів каяття й заявити, що більше ніколи не покинуть Бога, але, побачивши, що у світі все спокійно й мирно та що вони ще можуть насолодитися кількома хорошими днями, вони можуть знову покинути церкву будь-коли. Як вони ставляться до Божого дому та церкви? Вони вважають їх вільним ринком, приходячи й ідучи, коли їм заманеться. Скажіть Мені, якщо таких людей вичищають або вони йдуть самі, чи повинна церква приймати їх назад, якщо вони захочуть повернутися? (Ні.) Їх не слід приймати назад. Прийняти їх – це помилка й порушення принципів. Такі люди не відповідають стандартам членів церкви. Вони можуть покинути церкву будь-коли, і заради здобуття благословень вони можуть знову прослизнути до церкви будь-коли, але при цьому вони ніколи не приймають істину. Це доводить, що вони не є істинними віруючими. Такі люди назавжди залишаться об’єктами для вичищення та виключення. Церква повинна вичистити їх і сказати їм: «Не шкодуй. Пішовши, ти вже не зможеш повернутися. Церква не відчинить для тебе двері вдруге. Такий принцип». Деякі люди кажуть: «Тоді вони були нерозумними, але зараз поводяться дуже добре. Вони слухняні, як ягнятко, жалюгідні, як бездомний блукалець. Щоразу, коли вони бачать братів і сестер, вони висловлюють своє каяття й почуття провини, очі в них червоні від сліз і жалю. Вигляд у них дуже жалюгідний, і їхня поведінка у визнанні провини видається дуже доброю. Дозволімо їм повернутися». Чи є тут хоч одне речення, що відповідає принципам? (Ні.) Навіть після трьох або навіть десяти років віри вони все одно можуть рішуче й без вагань покинути церкву. Що ж це за негідники такі? Чи є вони істинними віруючими? (Ні.) Чи була в них хоч якась щирість, коли вони спочатку вирішили слідувати за Богом? Ні. Якби в них була хоч якась щирість, вони б не були настільки рішучими в намірі покинути церкву. Зазвичай у людини щонайбільше можуть виникнути такі думки, коли вона слабка, зневірена або коли в неї щось не ладиться, але вона ніколи не ухвалить рішучого рішення покинути церкву, щоб знайти інший шлях, після трьох, п’яти або навіть десяти років віри в Бога. Якщо вона може покинути церкву за власним бажанням, це свідчить, що вона не була щирою, коли спочатку прийняла істинний шлях і приєдналася до церкви; у неї були приховані мотиви та цілі – інакше цього не скажеш. Таких людей треба чітко розрізняти. Вони не є істинними віруючими. Їхня віра в Бога та слідування за Ним – це опортуністична надія здобути благословення. Такі люди характеризуються як опортуністи, і, щойно їх розпізнають, їх слід вичистити з церкви. Якщо вони не покидають церкву й продовжують ловити рибку в каламутній воді всередині церкви, то це тому, що ніхто не може розпізнати, хто вони такі. Однак завдяки сьогоднішній бесіді про різні прояви цих опортуністів лідери і працівники та Божі обранці повинні мати чітке розуміння й уміння розрізняти таких людей. Щойно виявиться, що вони ніколи не читають Божих слів і не моляться Богові, не цікавляться Божою роботою чи істинами, які висловлює Бог, не цікавляться позитивними речами й не сприймають їх серйозно, то слід бути з ними вкрай обережними. Необхідно спостерігати за їхніми мотивами та метою віри в Бога, а також з’ясовувати їхнє ставлення до церкви, до істини та до Бога. Якщо очевидно, що в них немає правильного ставлення, що вони особливо байдужі до прагнення до істини та виконання обов’язків, не виявляючи жодного інтересу, і завжди ставляться до Божих слів скептично, то можна підтвердити, що ці люди є опортуністами та маловірами. У такому разі їх не слід вважати братами чи сестрами; вони не є частиною церкви. Натомість їх слід вичистити з церкви. Вони вірили роками й досі не приймають істину; чи може бути корисно продовжувати бесідувати з ними про істину? Чи було б реалістично продовжувати чекати на їхнє покаяння? Більше не працюйте з такими людьми й не чекайте на їхнє покаяння. Якщо вони не бажають виконувати свій обов’язок і все ще хочуть зволікати з відходом із церкви, то церковні лідери повинні знайти спосіб мудро їх ізолювати. Це доречно? (Так.) Щойно цих людей розпізнають як опортуністів, їх уже зараховують до лав різних злих людей і маловірів. Оскільки вони є злими людьми та маловірами, вони відповідають принципам і умовам для вичищення чи виключення з церкви. Вичистити їх раніше, безумовно, краще, ніж вичистити пізніше. Раннє вичищення дозволяє уникнути багатьох проблем, і їм самим більше не потрібно почуватися скривдженими. Таким людям слід чітко сказати: «Тобі не потрібно постійно прораховувати в серці, коли піти чи як піти, і тобі не потрібно постійно прораховувати, залишатися тобі чи йти. Божий дім і Бог не змушують людей; якщо ти хочеш піти, церква не намагатиметься вмовити тебе залишитися. Але є одна річ, яку тобі треба чітко пояснити: якщо ти впевнений, що ти не людина Божого дому й не бажаєш бути членом церкви, то йди якнайшвидше; не зволікай. Це на краще для всіх. Якщо ти віриш в існування Бога, можеш прийняти Божі слова як істину й щиро бажаєш приєднатися до церкви, то ти по праву є членом церкви. Але зараз ти ним не є. Ти прийшов заради опортунізму, і, можливо, ти сам цього не знаєш, але ми розпізнали – згідно з Божими словами, істиною та принципами церкви в поводженні з усіма видами людей – що ти є опортуністом. Ти постійно прораховуєш слушний час, щоб покинути церкву; це такий клопіт. Тобі не потрібно шукати слушний час; ти можеш піти зараз. Якщо ти завжди невпевнений щодо явлення та роботи Бога, то я тобі зараз чітко кажу: тобі більше не потрібно розмірковувати чи досліджувати, тобі не треба більше ускладнювати собі життя – ти можеш покинути церкву зараз, двері Божого дому відчинені, і Божий дім не триматиме тебе, він не змушує людей». Чи доречно так робити? (Так.) Дайте їм «вихід»; нехай вони не страждають тут щодня, як мурахи на гарячій сковороді, постійно мучачись через свої почуття, свою плоть, свої перспективи та питання залишитися чи йти. Скільки б вони не мучилися через це, це ні до чого не призводить. Вони все ще розмірковують у серці, коли піти, як піти, чи зазнають вони збитків і нещастя, якщо підуть раніше, і чи зможуть отримати благословення, якщо залишаться довше. А що, як вони підуть, а потім Божі слова здійсняться? А що, як вони не підуть, а Божі слова так і не здійсняться? Немає потреби їм постійно турбуватися й тривожитися через це. Оскільки вони не вірять у Бога зі щирою готовністю, їм слід піти якнайшвидше. Вони не повинні залишатися тут, намагаючись ловити рибку в каламутній воді, вдаючи із себе тих, ким вони не є. Скажіть Мені, чи добре дати їм таку пораду й так вирішити це питання? (Так.) Чи не буде надмірністю зараховувати опортуністів до різних злих людей, яких слід вичистити чи виключити? (Ні.) Деякі люди кажуть: «Як таких людей можна вважати злими?». Скільки хороших людей серед маловірів? В очах Бога характер-сутність тих, хто вірить у Бога й визнає існування Бога, вважається злим, не кажучи вже про тих, хто зовсім не вірить у Бога й не визнає Його існування. Тож чи буде надмірністю зараховувати їх до злих людей? (Ні.) У будь-якому разі їх усе ще називають людьми – злими людьми. Уже добре, що їх не зараховують до злих демонів. Зараховувати їх до злих людей – цілком доречно й слушно; це анітрохи не надмірність. Такі злі люди – це також один із різних типів людей, яких Божий дім має вичищати чи виключати. Це четвертий тип маловірів, чия мета віри в Бога – опортунізм.

Які основні характеристики опортуністів? Спілкуючись із такими людьми та спостерігаючи за характерами, поглядами, ставленням чи людськістю, які вони виявляють, які основні характеристики ви виявили? Підсумуйте їх. (Опортуністи спочатку приходять до віри в Бога не для того, щоб прагнути до істини. Вони чують, що Церква Всемогутнього Бога процвітає, тому вони приходять до віри в Бога лише з надією отримати якусь вигоду та благословення від Божого дому, шукаючи зиску. І якщо через деякий час вони цього не отримують, то хочуть піти. Ці люди нещиро вірять у Бога й зовсім не цікавляться вірою в Бога.) Яка найбільша проблема з опортуністами? Головна проблема в тому, що вони не цікавляться істиною, а найбільше цікавляться здобуттям благословень, тому їм найважче прийняти істину. Деякі люди кажуть: «Ти ж не можеш вичищати чи виключати їх лише тому, що вони не цікавляться істиною, чи не так?». Відсутність інтересу до істини в цих людей проявляється головним чином у тому, що вони ніколи не читають Божих слів і не бесідують про істину. Якщо вони чують, як хтось бесідує про істину й говорить про пізнання себе або шукає істину для розв’язання проблем, вони відчувають у серці особливу відразу, їм це зовсім нецікаво, і вони починають дрімати. Вони відчувають крайню відразу до цього й навіть вдаються до пустих балачок, розмов про лиха та обговорень того, як Бог являє знамення та чудеса, щоб заважати іншим бесідувати про істину. У результаті деякі з тих, хто не прагне до істини, зацікавлюються, коли чують ці теми, і приєднуються до обговорення. Хіба вони не заважають відверто церковному життю? Вони рідко читають Божі слова в повсякденному житті, а коли зрідка й читають, то, ймовірно, тому, що їх щось турбує. Вони не цікавляться зібраннями, тим, щоб їсти й пити Божі слова, чи бесідою про Божі слова. Їх хвилює лише одне: «Коли настане день Божий? Коли закінчаться великі катастрофи? Коли ми зможемо насолодитися благословеннями Царства Небесного?». Вони постійно думають про це. Якщо ніхто не обговорює ці теми, вони шукають в інтернеті, а після пошуку починають поширювати це на зібраннях. Їхні серця переповнені цим. Доки вони чують, як інші бесідують на цікаві для них теми, вони можуть втрутитися й приєднатися до бесіди. Але щойно вони чують щось, пов’язане з істиною чи Божими словами, вони не хочуть слухати. Вони починають дрімати, а деякі навіть ідуть, тоді як інші починають соватися – вони проявляють усілякі потворні реакції. Ти кажеш: «Побесідуймо про Божі слова». Вони кажуть: «Я хочу пити, мені треба випити води». Ти кажеш: «Побесідуймо про пізнання себе» або «Нумо побесідуймо про деталі виконання обов’язків; подивімося, що про це говорять Божі слова і якими є істини-принципи». Вони кажуть: «У мене є справи. Я піду. Гарної вам бесіди». Вони знаходять усілякі відмовки, щоб відмовитися від бесіди про Божі слова та істину й відхилити її. Це чітко викриває той факт, що вони не тільки не люблять істину, а й відчувають до неї відразу та опираються їй із глибини серця. Щоразу, коли згадуються Божі слова та істина, вони не виступають відкрито проти й не сперечаються, але знаходять різні приводи, щоб відмовитися й уникнути їх. Хіба ці вчинки не показують чітко, що вони опортуністи? Хіба це не вказує чітко, що вони маловіри, які вірять у Бога з певною метою, заради опортунізму? (Так.) Деякі люди говорять: «Ти кажеш, що вони маловіри й нещиро слідують за Богом, то чому вони змогли вірити дотепер і все ще докладати зусиль і терпіти труднощі заради церковної роботи?». Хіба вчинків, про які ми щойно говорили, недостатньо, щоб відповісти на це питання? Цих учинків достатньо, щоб довести, що наше розрізнення та їхня характеристика є точними. Тому, щоб оцінити, чи є мета віри людини в Бога опортуністичною, слід оцінювати й розрізняти це на основі її ставлення до Бога, Божої роботи, істини та до позитивних і негативних речей. Це найточніше. Оцінювати це за їхньою зовнішньою поведінкою та вчинками – неточно й необ’єктивно. Лише їхні справжні внутрішні думки та їхнє ставлення до Бога й істини викривають проблеми; лише це є найточнішими стандартами, щоб охарактеризувати, що вони за люди. Тепер вам загалом ясна сутність тих, чия мета віри в Бога – опортунізм? Чи всі ви стикалися з такими людьми? (Так.) Таким людям краще піти якнайшвидше. Якщо вони щиро бажають служити, то їх можна знехотя залишити. Однак якщо вони не виконують своїх обов’язків і не можуть виконувати жодного служіння, а натомість створюють завади та негативно впливають на церковну роботу й церковне життя, то їх слід змусити піти якнайшвидше. Такий принцип вичищання маловірів. Божому дому потрібні люди, які щиро вірять у Бога й люблять істину; йому потрібні віддані прислужники. Йому абсолютно не потрібні маловіри чи ті, хто нерішуче спостерігає, для кількості. Церкві також не потрібен ніхто для кількості. На цьому ми закінчимо нашу бесіду на цю тему.

Ґ. Щоб жити за рахунок церкви

Далі ми побесідуємо про п’яту мету: вірити в Бога, щоб жити за рахунок церкви. Ця тема життя за рахунок церкви вам усім знайома, чи не так? (Так.) Які прояви в людей, що живуть за рахунок церкви? За якими проявами ми можемо визначити, що їхня мета віри в Бога нечиста? Що вони не слідують за Богом щиро й не намагаються досягти спасіння, що вони прийшли не прагнути й приймати істину та практикувати Божі слова на основі віри в існування Бога й готовності прийняти Боже спасіння, щоб досягти мети – отримати спасіння, а натомість прийшли, щоб жити за рахунок церкви? Що означає жити за рахунок церкви? Поверхове значення дуже ясне. Це означає приєднатися до деномінації через релігійну віру, щоб вирішити питання, пов’язані з повсякденним життям, і проблему забезпечення їжею. Це найстисліше й найточніше визначення виразу «життя за рахунок церкви», і це також найясніше визначення. Отже, які прояви, що демонструють ці люди, підтверджують, що вони не істинні віруючі, а натомість прийшли, щоб жити за рахунок церкви? Деякі люди мають майстерність у певній справі та здатність працювати, як нормальна людина, але вони бачать, що це суспільство несправедливе та що в ньому нелегко заробляти на життя. Щоб заробити гроші на утримання всієї родини, потрібно рано вставати й пізно лягати, терпіти багато труднощів і зносити багато кривд, – треба бути тактовним і гнучким, а також достатньо безжальним і поганим, і треба мати хитрощі та здібності, – і лише тоді можна забезпечити собі стабільні засоби до існування й утвердитися в суспільстві. Подивіться на тих, хто працює: незалежно від галузі й незалежно від того, чи належать вони до вищого, середнього чи нижчого соціального класу, заробляти на життя нелегко. Ті «білі комірці» створюють видимість людської подоби зі своєю гламурною зовнішністю, високими посадами, високою освітою, великими зарплатами та привілеями, і всі їм заздрять, але кожна перешкода, з якою вони стикаються на робочому місці, – це випробування. Працювати в будь-якій сфері нелегко. Бути фермером і обробляти землю ще важче. Фермери так тяжко працюють, але отримують якраз достатньо їжі, щоб прогодувати свої сім’ї, у них немає грошей, щоб купити одяг та інші необхідні речі чи відремонтувати свої будинки, а коли вони хочуть витратити трохи грошей, їм доводиться покладатися на продаж овочів або розведення худоби, щоб це зробити, – бути фермером ще жалюгідніше! Як кажуть невіруючі: «Народитися легко, а життя прожити – не мед з’їсти», – заробляти на життя дуже важко. Деякі люди не мають засобів до існування, і вони бачать, що невіруючі дуже погані, і думають, що ті, хто має релігійну віру, простодушні, і що заробляти на життя в церкві може бути трохи легше, тому вони використовують можливість, коли Божий дім проповідує Євангеліє, щоб проникнути в церкву. І, почувши, що тим, хто виконує обов’язки, надають їжу, вони приходять виконувати обов’язок. Деякі люди, які хочуть виконувати обов’язок, думають: «Я – годувальник у своїй родині. Доки є кому обробляти землю вдома, і доки забезпечуються витрати моєї родини на прожиття, я виконуватиму свій обов’язок». Їхня головна мета віри в Бога й виконання обов’язку – отримати достатньо їжі та теплого одягу для виживання, мати триразове харчування й більше не покладатися на роботу та заробіток грошей для утримання себе; для них усе гаразд, доки їм допомагає церква та брати й сестри. Щоб досягти цієї мети, вони роблять усе, що церква їм доручає. Є також деякі люди, які, увійшовши до церкви, починають вчитися бути лідерами та проповідувати. Вони багато читають Божі слова, багато їх переписують і запам’ятовують, а запам’ятавши, вчаться проповідувати іншим і допомагати людям вирішувати проблеми. Вони всіма можливими способами намагаються допомогти кожному й сподіваються, що отримавши від них допомогу, люди самі простягнуть їм руку допомоги та відчують до них вдячність, вислухавши їхні проповіді та слова Божі, які вони проповідують, а отже, нададуть їм милостиню та допомогу. Наприклад, якщо в них немає грошей, щоб заплатити вдома за воду та електроенергію, брати й сестри можуть допомогти їм заплатити, а якщо в них немає грошей, щоб заплатити за навчання своїх дітей або покрити медичні витрати для своїх хворих батьків, церква або брати й сестри можуть надати ці кошти, тому що вони виконують обов’язок. Так вони почуваються спокійно, вірячи в Бога, і відчувають, що їхня віра в Бога того варта, що вона не завдала їм жодних збитків і що вони досягли своєї мети. Вони безперервно дякують Богові в своїх серцях, кажучи: «Це все божа благодать, божа милість. Дякую богові!» Щоб «відплатити» за Божу любов, вони «підкоряються» розпорядженням церкви, і доки їх забезпечують їжею та грошима на прожиття, вони виконуватимуть будь-яке завдання – їхня мета полягає лише в тому, щоб натомість забезпечити собі стабільні засоби до існування. Щойно церква нехтує їхніми життєвими потребами й не вирішує їхніх труднощів своєчасно, вони стають незадоволеними. Їхнє ставлення до роботи церкви та до обов’язків, доручених їм Божим домом, негайно змінюється. Вони кажуть: «Так не піде, я мушу йти заробляти гроші. Раніше в мене не було можливості заробляти гроші, бо я виконував роботу церкви. Я навіть часто ризикував бути заарештованим великим червоним драконом, особисто з’являючись для виконання цієї роботи, і мене всюди знають. Тепер мені незручно заробляти гроші. Що мені робити?» У такій ситуації вони активно викладають свої труднощі та вимоги братам і сестрам, навіть простягаючи руку й висуваючи вимоги до Божого дому. Деякі люди не мають грошей на прожиття чи на старість, але вони не вирішують цих проблем самі. Натомість вони хочуть покладатися на докладання зусиль у Божому домі, щоб заробити гроші на прожиття. Деякі люди ідуть ще далі: вони не лише просять Божий дім забезпечити їхні витрати на прожиття та на виховання дітей і утримання батьків, а й просять грошей на медичні витрати. Деякі люди навіть просять у Божого дому грошей на погашення своїх кредитів – їхні вимоги стають дедалі надмірнішими, і їм справді не соромно просити про таке. Після того як деякі люди починають вірити в Бога й приєднуються до церкви, гроші, які виплачує Божий дім на покриття їхніх витрат, і додаткові кошти, яких вони активно вимагають, перевищують суму, яку вони заробляють своєю працею. Якщо ці умови виконуються, на перший погляд здається, ніби вони виконують роботу, доручену їм Божим домом, із самовідданістю та великою вірністю. Однак щойно ці блага зменшуються або зникають, їхнє ставлення змінюється. Їхнє ставлення до роботи, дорученої церквою, змінюється залежно від ставлення до них братів і сестер і від розміру фінансової допомоги, яку їм надає Божий дім. Щойно благодать, якою вони насолоджуються, зникає або її забирають, їх більше не видно за виконанням своїх обов’язків. Із самого початку своєї віри в Бога ці люди вираховують, як обманом пробитися в Божий дім і, закріпившись тут, «по праву» насолоджуватися милостинею та допомогою братів і сестер, а також допомогою від Божого дому та його забезпеченням їхнього повсякденного життя. Вони абсолютно не присвячують себе щиро Богові, вони абсолютно не приходять, щоб присвячувати себе беззастережно, – натомість вони приєднуються до церкви з однією-єдиною метою: жити за її рахунок і забезпечувати собі прожиття. Якщо їм не вдається досягти цієї мети так, як вони того бажають, вони швидко стають ворожими й швидко виявляють своє справжнє обличчя – обличчя маловіра. Із самого початку своєї віри в Бога вони не приходять із щирістю; вони не слідують щиро за Богом, не зрікаються речей і не присвячують себе Богові охоче, не просячи винагороди й не вимагаючи нічого натомість. Навпаки, вони приходять вірити в Бога зі своїми власними вимогами, намірами та метою – з рішучою метою жити за рахунок церкви й покладатися на те, що їхнє прожиття забезпечуватимуть церква та брати й сестри, оскільки вони вірять у Бога. Якщо їм не вдається досягти цієї мети чи виконати її так, як вони того бажають, вони знаходять інший шлях, або йдучи на роботу, або займаючись бізнесом. Хіба немає таких людей? (Є.) У церкві є певна кількість людей такого типу. На початку, коли Божий дім або брати й сестри дають їм щось як милостиню, наприклад одяг, предмети першої необхідності чи гроші, вони зовні здаються збентеженими, але насправді всередині сяють від радості. Наприклад, припустімо, що вони приймають одного чи двох братів і сестер або виконують свій обов’язок повний робочий день, і тому Божий дім або брати й сестри надають певну милостиню та фінансову допомогу їхнім родинам. Вони почуваються при цьому досить щасливими й задоволеними, думаючи, що вірити в Бога корисно й вигідно, і що вони нічого не втратили. З часом їхні серця стають дедалі жадібнішими, їхні руки простягаються все далі, і вони стають дедалі безсоромнішими – скільки б їм не давали, вони ніколи не задоволені. Спочатку їм соромно приймати речі, але з часом вони відчувають, що це певною мірою виправдано, а потім починають обурюватися, що цього недостатньо. Пізніше вони прямо вимагають, щоб Божий дім давав певну суму; інакше вони не зможуть вижити й, отже, не зможуть виконувати свої обов’язки. Хіба їхня жадібність не зростає дедалі більше? (Так.) Насолоджуючись такою великою благодаттю, вони не лише не думають про те, щоб відплатити за неї, а й дедалі більше вимагають від Божого дому. Вони вважають, що це Божий дім їм винен, що це брати й сестри їм винні, і що цілком правильно, щоб їм давали милостиню та фінансову допомогу. Якщо їм дають менше або якщо вони отримують це пізніше, вони незадоволені. Вони приймають будь-яку суму грошей і будь-які речі, які їм дають, відчуваючи, що це цілком правильно. Продовжуючи виконувати свій обов’язок довше, вони ще більше відчувають себе вправі вимагати, щоб Божий дім надавав їм висококласні мобільні телефони та комп’ютери, і починають це робити. Вони також вимагають, щоб Божий дім установлював у їхніх будинках кондиціонери та надавав таку техніку, як мікрохвильові печі та посудомийні машини. Вони навіть вимагають, щоб Божий дім купив їм будинок і надав автомобіль, а дехто просить служницю. Їхні вимоги зростають, а жадібність збільшується, і врешті-решт вони висувають сміховинно надмірні вимоги й наважуються просити про що завгодно. Вони думають: «Я присвятив себе божому дому й доклав зусиль у своїй вірі в бога. Я – частина божого дому. Ви, люди, даєте так багато приношень богові – яка шкода в тому, щоб дати мені частку? Ба більше, якщо ви дасте мені частку, це буде не задарма; я також докладаю зусиль у божому домі й ризикую, я також терплю труднощі й плачу ціну. Хіба не правильно, щоб я насолоджувався цими речами? Тому божий дім повинен беззастережно виконувати мої вимоги, він повинен давати мені все, що мені потрібно, і не повинен бути скупим». Скажіть Мені, хіба це не прояви життя за рахунок церкви? Хіба такі люди не є маловірами? (Так.) Точна характеристика цих вчинків – життя за рахунок церкви. Що означає жити за рахунок церкви? Це означає вимагати гроші та майно в Божого дому під виглядом віри в Бога й вимагати винагороди від Божого дому під виглядом докладання зусиль для Божого дому та виконання обов’язку. Ось що означає жити за рахунок церкви. Чи можуть такі люди прагнути до істини? (Ні.) Чому вони зрікаються речей, докладають зусиль і терплять труднощі? Щоб виконувати обов’язок? Чи практикують вони істину? (Ні.) Вони докладають зусиль і терплять труднощі зовсім не для того, щоб виконувати свій обов’язок, а виключно для того, щоб забезпечити собі прожиття, і вони абсолютно не дозволяють нікому себе критикувати – вони просто хочуть виправдано жити за рахунок церкви. Це люди, які живуть за рахунок церкви.

Ті, хто живе за рахунок церкви, вірять у Бога лише для того, щоб забезпечити собі прожиття, щоб отримати засоби до існування. Чи є навколо вас люди, які живуть за рахунок церкви? Розкажіть про їхні прояви. (Я стикався з такою людиною. Спочатку він здавався трохи розумним і сповненим ентузіазму, тому церква доручила йому проповідувати Євангеліє. У той час його родині було важко, тому церква надала йому певну допомогу. Однак пізніше з’ясувалося, що він витрачав гроші безпринципно, марнуючи їх на те, на що не слід, і не заощаджуючи там, де міг. Коли брати й сестри бесідували з ним про істину-принципи, він був незадоволений і внутрішньо дуже опирався. Оскільки він неправомірно використовував гроші Божого дому, церква внесла розумні корективи відповідно до розпоряджень і положень Божого дому, зменшивши надану йому фінансову допомогу. Як наслідок, він утратив колишню енергію для виконання свого обов’язку й стававав дедалі недбалішим. Пізніше церква перестала йому допомагати, і його серце більше не лежало до виконання обов’язку. Він увесь час думав про те, як працювати й заробляти гроші. Він навіть позичав гроші в братів і сестер, стверджуючи, що йому потрібно купити машину та вкласти гроші в заснування компанії, і кажучи, що це зробить проповідування Євангелія зручнішим і приведе більше людей. Очевидно, що цими словами він обманював і вводив людей в оману; він використовував привід проповідування Євангелія, щоб виманювати гроші в братів і сестер.) Як розібралися з цією людиною? (Його відразу виключили.) Це було правильне рішення. Це і є життя за рахунок церкви. Коли люди, які живуть за рахунок церкви, вперше приходять до віри в Бога, вони здаються дещо сповненими ентузіазму й трохи присвячують себе, і в цей час їхні вимоги невисокі – їм достатньо просто отримувати їжу. Але з часом вони перестають задовольнятися тим, що їм дають, і починають висувати дедалі вищі вимоги, а якщо їхні вимоги не виконуються, вони починають хитрувати й не бажають служити. Коли вони трохи виконують свої обов’язки, за ними навіть доводиться наглядати, інакше вони роблять це недбало. Зрештою, коли з’ясовується, що від їхнього служіння більше шкоди, ніж користі, їх відсіюють. Дехто каже: «Чому Божий дім не виявляє до них любові?» Щодо виявлення любові також є принципи. Ті люди – маловіри, вони не читають Божих слів, не приймають істини, вони постійно хитрують і недбало виконують свої обов’язки, і вони не слухають, коли бесідують про істину, не приймають жодного обтинання, і можна сказати, що вони невиправні. Отже, з ними можна розібратися, лише вичистивши й відсіявши їх. Якщо лідери і працівники виявляють таку людину, вони повинні негайно з нею розібратися, а якщо таку людину виявляють брати й сестри, вони повинні негайно повідомити про це лідерам і працівникам. Це обов’язок кожного з Божих обранців. Щойно підтверджується, що ця людина живе за рахунок церкви, що вона лише прагне забезпечити собі прожиття і що вона є маловіром, що вона відмовляється працювати, коли їй не дають грошей, стає незадоволеною та ворожою, вважаючи, що їй недостатньо платять, і виконує трохи роботи лише тоді, коли їй платять достатньо, до неї не слід виявляти жодної поблажливості – її необхідно вичистити! Якщо говорити точно, такі люди навіть не придатні служити в Божому домі. Якщо ти не платитимеш їм, вони не захочуть служити; але доки ти їм платиш, навіть якщо вони усвідомлюють, що лише надають послуги, вони все одно будуть готові це робити. Але яке служіння можуть нести ці маловіри? Вони навіть не можуть добре служити, і їхнє служіння не відповідає стандарту, тому їх слід відсіяти. Отже, перше, що потрібно зробити, щойно розпізнавши, що вони належать до людей, які живуть за рахунок церкви, – це розібратися з ними й виключити їх із церкви як злих людей. Це анітрохи не надмірно; це повністю відповідає принципам Божого дому щодо вичищення та виключення людей. Чи потрібно давати такій людині шанс покаятися? Чи потрібно залишати її, щоб поспостерігати за нею? (Ні.) Чи здатна вона покаятися? (Ні.) Це саме її природа; вона ніколи не покається. Вона – поріддя сатани. Серед поріддя сатани є один тип людей із природою диявольського негідника, який хоче жити за чужий рахунок, де б він не був, і не займається жодною належною роботою, куди б не пішов, а лише прагне обманювати й дурити людей. Він бачить, що віруючі в Бога мають людськість, і припускає, що цих людей легко обдурити, тому приходить у Божий дім, щоб жити за рахунок церкви. Він і не здогадується, що Божий дім давно розпізнав його, остерігається його та має принципи поводження з такими людьми, як він. Коли його спроби жити за рахунок церкви зазнають невдачі, він спалахує люттю від збентеження, виявляючи своє справжнє обличчя. У цей момент ти зрозумієш, чому Божий дім не дає таким людям шансу покаятися: тому, що вони не мають людськості й не здатні змінитися. Вони – диявольські негідники, про яких говорять невіруючі. Тому Божий дім розбирається з такими людьми, прямо вичищаючи або виключаючи їх і ніколи не приймаючи їх назад у церкву. Чи доречно розбиратися з ними як зі злими людьми? (Так.) На цьому ми завершуємо нашу бесіду на цю тему.

Д. Задля пошуку притулку

Далі ми побесідуємо про шосту мету, шостий тип маловірів, яких слід вичищати або виключати з церкви: тих, чия мета віри в Бога – шукати притулку. Дехто каже: «Які прояви того, що люди шукають притулку? Хіба є ті, хто вірить у Бога, щоб знайти притулок? Чи справді існують такі люди?» Чи чули ви коли-небудь, щоб хтось казав: «Церква – це місце притулку; люди вірять у Бога, щоб знайти притулок»? Багато людей у релігії так кажуть. Щодо суті цього вислову, чи є різниця між ним і метою, яку ми збираємося проаналізувати, – «вірити в Бога, щоб знайти притулок»? (Так.) У чому різниця? Від чого вони шукають притулку? (Ті, хто щиро вірить у Бога, також мають певні домішки, прагнучи до істини; вони також сподіваються уникнути лиха чи труднощів і здобути трохи миру. Однак тип людей, про який ідеться в шостій меті, вірить у Бога виключно для того, щоб знайти притулок, і в них немає ані найменшої справжньої віри в Бога. Ось у чому різниця.) Різниця полягає в тому, що в першому випадку мета віри в Бога має домішки, а в другому – віра в Бога є єдиною метою пошуку притулку. Окрім цієї відмінності, є також відмінність у тому, від чого вони шукають притулку. Деякі люди мають домішки, змішані з їхньою метою віри в Бога; вони вірять у Бога, щоб уникнути лиха, втекти від лиха або щоб Бог захищав їх і наглядав за ними, і тоді вони можуть об’єктивно уникнути деяких небезпек і лих. Саме цих лих вони прагнуть уникнути. Тип людей, про який ідеться в цій шостій меті, про яку ми бесідуємо, – це ті, чия мета віри в Бога полягає в пошуку притулку – притулку від ширшого кола речей. Для них найреальнішим є не уникнення великих катастроф, які ще не сталися. Тож які ж проблеми для них найреальніші? Це такі речі, як зіткнення з грізними ворогами в суспільстві, судові процеси, образа урядовців чи впливових людей, порушення закону, війна чи різні лиха, що відбуваються в їхній країні, або зіткнення з деякими людьми чи подіями, що загрожують їхньому життю чи безпеці їхньої родини, тощо. Зіткнувшись із такими ситуаціями, вони знаходять церкву, яку вважають гідною довіри та надійною, щоб знайти там притулок; це і є пошук притулку, про який ідеться в шостій меті. Тобто, коли вони стикаються з деякими труднощами в повсякденному житті, що загрожують їхньому життю, родині, роботі, кар’єрі тощо, вони приходять до церкви, щоб знайти притулок, шукаючи допомоги сили, яка складається з великої кількості людей. Це і є віра в Бога з метою пошуку притулку, як згадується в шостій меті. Хіба це не відрізняється від домішок істинних віруючих? (Так.) Ці люди вірять у Бога для того, щоб знайти притулок, шукати допомоги в церкви. Тобто вони сподіваються, що церква зможе простягнути їм руку допомоги, і, окрім фінансової допомоги, вони також вимагають, щоб церква надавала їм захист, підтримку та поміч. Деякі такі люди також хочуть використовувати вплив, статус і репутацію церкви в суспільстві, щоб протистояти нечестивим режимам або нечестивим силам, які завдають шкоди тим, хто вірить у Бога, і пригнічують їх; таким чином вони хочуть захистити своє життя чи засоби до існування. Це їхня мета віри в Бога. Чи є такі люди? Вони вважають, що церква – це гарне місце притулку, яке можна відокремити від політики та суспільства, і вони думають, що, коли їм потрібна допомога, церква може щиро й доброзичливо простягнути руку допомоги, щоб надати їм будь-яку фінансову підтримку, заступитися за них, захистити їх, представляти їх у судах і боротися за їхні права та інтереси. Ось із якою метою ці люди вірять у Бога. Чи є на сьогодні такі люди в церкві? Чи чули ви про таких людей? У закордонних церквах, безумовно, є такі люди. Ці люди вірять у Бога й приєднуються до церкви лише з метою пошуку притулку. Вони не розуміють, що таке віра, і тим більше не цікавляться істиною. Однак коли вони стикаються з труднощами й не можуть знайти жодної допомоги в суспільстві, вони думають про церкву й вважають, що церква – це місце, де вони можуть безпечно знайти притулок, найкращий шлях до втечі та найбезпечніше місце, тому вони обирають вірити в Бога й увійти до церкви, щоб досягти своєї мети – уникнути лиха.

Зараз лиха стають дедалі більшими, і в людей немає способу жити. Є ті, хто обирає вірити в Бога виключно заради уникнення лиха. Вони вірять, що Бог існує, але не мають ані найменшої любові до істини. Якщо такі люди приходять вірити в Бога, чи повинна церква їх приймати? Багато людей не бачать цього питання чітко й думають, що будь-кого, хто вірить в існування Бога, церква повинна приймати. Це жахлива помилка. Рішення церкви прийняти когось повинно ґрунтуватися на тому, чи може ця людина прийняти істину й чи є вона об’єктом Божого спасіння, а не на тому, чи бажає вона вірити в Бога. Є багато дияволів, які хотіли б отримати благословення й знайти шлях уперед через віру в Бога – чи повинна церква приймати й таких людей? Це не схоже на проповідування Євангелія в період Благодаті, коли приймали будь-кого, доки він вірив; існують принципи та обмеження Божих адміністративних постанов щодо того, кого приймає церква в період Царства. Ким би людина не була, якщо вона не любить і не приймає істини, її не можна прийняти. Чому таких людей не приймають? Таких людей не можна приймати насамперед тому, що ми не можемо чітко бачити їхнього походження чи того, що вони за люди насправді. Якщо церква прийме диявола, злу людину жахливої нечестивості, кожен знає, які погані наслідки це матиме для церкви. Ба більше, вірячи в Бога, ми повинні розуміти Його наміри, кого Він спасає, а кого відсіює. Із яких людей складається церква? Вона складається з тих людей, які приймають Боже спасіння, із тих, хто любить істину, із тих, кого приймає Бог. Бог не спасає тих, хто нещиро вірить у Нього й не приймає істини, бо неприйняття істини – це проблема з природою людини, і така людина від сатани й ніколи не зміниться. Отже, таких людей ніколи не можна приймати до церкви. Якщо хтось приймає до церкви злу людину, диявола, то ця людина є слугою сатани. Вона прийшла навмисно, щоб зруйнувати й знищити роботу церкви, і вона є ворогом Бога. Прийняти до церкви такого диявола, ворога Бога, – це образити Божий характер і порушити Його адміністративні постанови, і Божий дім абсолютно не терпітиме цього. Злих людей, дияволів, не можна приймати до церкви – це одна з чітких позицій і вимог церкви щодо роботи з проповідування Євангелія. Церква не несе жодної відповідальності за прийняття тих, хто обирає вірити в Бога, щоб уникнути лиха, і ніколи не повинна приймати тих, хто анітрохи не приймає істини, бо Бог не спасає таких людей. Кожен, хто не визнає слів Усемогутнього Бога як істини, кожен, хто опирається істині й відчуває до неї відразу, є злою людиною, і Бог таких не спасає. Щодо тих, хто визнає Бога в своєму серці, але не любить істини й належить до маловірів, які насичуються з хлібів, то церква ніколи не повинна приймати жодного з них. Це не кажучи вже про тих безпринципних людей суспільства, які хотіли б прийти шукати притулку в церкві, – їх слід приймати ще менше. Це тому, що церква – не благодійна організація, а місце, де Бог виконує роботу спасіння людини. Робота церкви не має нічого спільного з урядом країни. Громадські організації переконують людей робити добрі вчинки й складати зброю – це заради країни, і це не має жодного стосунку до церкви. Якщо хтось наважиться привести до церкви невіруючу злу людину, диявола чи маловіра, ця людина образить Божий характер і порушить Його адміністративні постанови. Кожного, хто приведе до церкви злу людину, диявола, Божий дім повинен вичистити або виключити. Це чітка позиція церкви щодо роботи з проповідування Євангелія. Коли ці злі люди, дияволи, захочуть прийти шукати притулку в Божому домі, їм слід сказати, що вони помилилися дверима, що вони обрали не те місце. Церква, безумовно, не прийме їх. Це чітка позиція церкви щодо невіруючих, які хотіли б знайти притулок. Це було чітко роз’яснено? (Так.) Тоді як нам слід поводитися з такими людьми? Що доречно їм сказати? Ти кажеш: «Незалежно від країни, існують товариства Червоного Хреста, заклади соціального забезпечення, притулки та буддійські храми, а також деякі волонтерські групи в суспільстві. Якщо ти стикаєшся з проблемами й відчуваєш, що маєш кривди, які необхідно розв’язати, ти можеш звернутися по допомогу до цих організацій. Крім того, ти можеш просити політичного притулку чи притулку для біженців в уряду, а якщо твої фінансові умови дозволяють, ти можеш найняти адвоката, щоб він допоміг тобі у твоїй справі. Але це церква; це місце, де працює Бог, місце, де Бог спасає людей, а не місце для твого притулку. Таким чином, твій вхід до церкви є недоречним, і твоє перебування тут марне. Бог не приймає таких людей, і церква їх також не приймає. Які б труднощі не мали невіруючі, вони повинні шукати допомоги в благодійних організаціях, організаціях із надання допомоги чи органах соціального захисту в суспільстві – ці організації займаються служінням людям, наданням милостині та допомогою іншим. Які б скарги чи вимоги ти не мав, ти можеш розповісти їм або звернутися до уряду. Це найдоречніші місця для тебе». Церква не приймає жодних маловірів і невіруючих. Якщо хтось особливо «люблячий», нехай він прийме таких людей особисто, і на цьому все; він може пасти таких людей самостійно, і Божий дім не втручатиметься в це. Деякі люди можуть запитати: «Тоді чому церква проповідує Євангеліє? Яка мета проповідування Євангелія?» Проповідування Євангелія – це Боже доручення. Потенційні одержувачі Євангелія – це ті, хто шукає Бога й шукає істинний шлях, хто прагне Божої появи, хто любить істину й може прийняти істину, і хто справді вірить у Бога, – лише цим людям можна проповідувати Євангеліє. Щодо тих, хто не шукає Бога, хто приходить не для того, щоб прийняти істину, а щоб знайти притулок, то їм Євангеліє не проповідується. Деякі безтолкові люди не можуть у цьому розібратися й впадають у сум’яття, коли з ними щось трапляється, – це ті безтолкові, які ніколи не зрозуміють Божих намірів.

Е. Задля пошуку покровителя

Сьома мета, з якою люди вірять у Бога, – це пошук покровителя. Чи бачили ви коли-небудь таких людей? Це досить особлива ситуація; хоча їх небагато, вони, безперечно, існують. Це тому, що Божі церкви з’явилися не лише в Китаї, а й в Азії, Європі, Америці та різних країнах Африки, і тому ці опортуністи й маловіри з’являтимуться разом із ними. Незалежно від того, наскільки ймовірна поява цих людей, у будь-якому разі, щойно вони з’являться, ви мусите протистояти їм і розрізняти їх, і не дозволяйте цим маловірам здобувати будь-який статус і створювати завади в церкві. Якщо ви вважаєте, що цих проблем не існує, тому що вони не з’являлися або ви з ними не стикалися, то це дурна думка. Щойно ці проблеми виникнуть, якщо ти не матимеш уміння розрізняти й не знатимеш, як їх розв’язати, вони нестимуть велику приховану небезпеку для церкви, для Божого дому, для братів і сестер і для церковної роботи. Отже, перш ніж щось трапиться, тобі потрібно знати, з якими проблемами доведеться зіткнутися і як їх розв’язати. Це найкращий спосіб; це твій невидимий захист. Людей, згаданих у сьомій меті віри в Бога, тих, хто вірить у Бога, щоб знайти покровителя, – не так уже й мало. Це суспільство повсюди сповнене несправедливості, дискримінації та гноблення. Люди, що живуть на всіх рівнях суспільства, сповнені відрази й ненависті до різноманітних несправедливостей у суспільстві, а також сповнені гніву. Однак уникнути несправедливостей людського світу не так уже й легко, хіба що ти зникнути з нього. Доки людина живе в цьому світі, доки вона живе серед цих людей, вона – більшою чи меншою мірою – зазнаватиме знущань і принижень, і навіть може зазнати цькування та переслідувань із боку деяких могутніх сил. Ці різноманітні несправедливості та нерівності спричинили велике навантаження на психіку людей, створюючи для них значний психологічний тиск і, звісно, багато незручностей у нормальному людському житті. У результаті в деяких людей мимоволі виникає певна думка: «Щоб утвердитися в суспільстві, людина повинна мати за собою силу, на яку можна покластися. Тоді коли вона зіткнеться з труднощами й потребуватиме допомоги, або коли вона буде сама й безпорадна, знайдеться група людей, яка підтримає її й вирішуватиме за неї, щоб уладнати неприємності та проблеми, з якими вона стикається, або забезпечити найнеобхідніше для її життя». Тому вони докладають усіх зусиль, щоб знайти таку підтримку. Звісно, деякі з цих людей зрештою знаходять церкву. Вони вважають, що люди в церкві єдині серцем і працюють задля однієї мети, кожен має віру, добрі наміри й по-доброму ставиться до інших, тримаючись подалі від соціальних конфліктів і дистанціюючись від лихих тенденцій суспільства. Для тих, хто вірить у Бога, церква, безсумнівно, є символом великої справедливості в цьому суспільстві та світі; люди в церкві також мають позитивний, добрий і доброзичливий образ у свідомості інших. Дехто обирає вірити в Бога, тому що перебуває на дні суспільства, не маючи жодної влади в суспільстві й абсолютно не маючи хорошого сімейного походження. Вони стикаються з різними труднощами в отриманні освіти, у дружбі, у пошуку роботи чи в різних справах, тому вони вважають, що для того, щоб вижити й утвердитися в цьому суспільстві, їм потрібні люди, які б їм допомогли. Наприклад, якщо, шукаючи роботу, вони покладаються на себе, безцільно перебираючи одну можливість за одною, вони можуть майже вичерпати свої заощадження, так і не знайшовши підходящої роботи. Але якщо їм у пошуках допомагають надійні люди, які можуть щиро їм допомогти, клопоту стає набагато менше, а час на пошуки роботи значно скорочується. Тому вони вважають, що якщо зможуть знайти такого покровителя, то в усьому, з чим їм доводиться мати справу в суспільстві, – в отриманні освіти, у пошуку роботи, навіть у повсякденному житті та виживанні, – у них будуть люди, які задіють зв’язки та підтримають їх, група ентузіастів, що допомагатиме їм за лаштунками. Таким чином, коли вони знаходять церкву, вони відчувають, що знайшли правильне місце. Церква стає для них дуже хорошим вибором, щоб утвердитися в суспільстві та досягти мирного життя. Наприклад, чи то йдеться про візит до лікаря, чи про покупки, чи про придбання страховки, чи про купівлю будинку, чи про допомогу дітям у виборі школи, чи навіть про вирішення будь-якої справи, вони завжди можуть знайти в церкві сповнених любові людей, які простягнуть руку допомоги й допоможуть їм розв’язати ці проблеми. Так їхнє життя стає набагато зручнішим, вони більше не такі самотні в суспільстві, а труднощі у вирішенні справ значно зменшуються. Тому для них прихід до церкви, щоб вірити в Бога, справді дає відчутні переваги. Навіть якщо вони йдуть до лікаря, брати й сестри знайдуть знайомих у лікарні, щоб допомогти їм; вони можуть використовувати їх, щоб отримати найкращі ціни на покупки, і навіть купувати будинки за внутрішніми цінами. За допомогою братів і сестер у церкві всі ці проблеми розв’язуються. Вони відчувають: «Вірити в Бога – це так чудово! Знайти роботу, вирішувати справи й робити покупки – усе тепер зручно! Щоразу, коли мені щось потрібно, я просто маю зателефонувати або надіслати повідомлення в групу, і всі об’єднують зусилля, щоб простягнути руку допомоги. У церкві так багато добрих людей; вирішувати справи так зручно! Знайти покровителя було нелегко, тому я нізащо не покину церкву. Але зібрання в Божому домі завжди включають читання Божих слів і бесіду про істину, що викликає в мене ніяковість і суперечливі почуття. Я не хочу їсти й пити Божі слова, і відчуваю відразу щоразу, коли я чую бесіду про істину. Але якщо я не слухатиму, це не спрацює – я не можу їх покинути. Вони мені так допомагають. Якщо я відмовлюся слухати, мені буде соромно, і також буде незручно сказати, що я більше не вірю, тому мені просто доводиться підігравати й говорити приємні речі». У серці вони насправді не хочуть вірити, але можуть лише приховувати це почуття. Дехто каже: «Ти бачиш лише, що вони завжди просять братів і сестер вирішувати справи, і що вони дуже радіють, коли брати й сестри допомагають, – і невже лише з цього ти можеш розрізнити, що їхня мета у вірі в Бога – це пошук покровителя?» Окрім цих проявів, подивіться, чи читають вони зазвичай Божі слова й бесідують про істину, чи можуть вони виконувати свій обов’язок і чи мають якісь реальні зміни; це дасть вам змогу зрозуміти, чи щиро вони вірять у Бога. Ті, хто шукає покровителя, вірять у Бога лише для того, щоб використовувати церкву та братів і сестер для вирішення своїх справ і розв’язання життєвих труднощів. Але вони ніколи не згадують про виконання свого обов’язку, а також не їдять і не п’ють Божих слів і не бесідують про них. Щойно вони почують про якийсь хитрий спосіб щось зробити, вони стають дуже збудженими; вони починають без упину тараторити, і їх не перервати. Але коли доходить до виконання обов’язку або до того, щоб бути чесним і не брехати чи не обманювати інших, вони замовкають. У серці вони цим не цікавляться – як би палко ти не говорив, вони не реагують і не підтримують розмову; вони навіть постійно намагаються перервати тебе й перевести тему на те, що їм цікаво. Вони ламають голову, вигадуючи способи змусити братів і сестер робити щось для них і докладати зусиль заради них, не бажаючи давати братам і сестрам жодної можливості згадати про виконання обов’язку чи присвячення себе Богові. Якщо хтось пропонує їм виконувати свої обов’язки та присвячувати себе Богові, вони швидко знаходять власну нагальну справу, щоб запропонувати натомість її; поки брати й сестри вирішують цю справу для них, вони неохоче докладають певних зусиль для Божого дому, ледь задовольняючи прохання братів і сестер, а щойно їхня особиста справа вирішена, вони стають холодними до братів і сестер. Щоб підтримувати зв’язок із церквою, щоб не втратити цього покровителя, яким є церква, і цих помічників, якими є брати й сестри, вони підтримують тісний контакт з усіма, хто для них корисний, часто турботливо розпитують про них, говорять уважні й нещирі слова, щоб підтримувати стосунки. Вони говорять про те, як сильно вони вірять в існування Бога, як сильно Бог їх благословляє, скільки благодаті Бог їм дає і як вони часто проливають сльози, відчуваючи себе в боргу перед Богом і бажаючи відплатити за Божу любов, – це для того, щоб обдурити братів і сестер та отримати їхню допомогу. Щойно хтось перестає бути вартим використання, вони негайно блокують і видаляють його контактну інформацію. Вони завзято підлещуються до тих, хто для них найкорисніший, кого найбільше варто використовувати, догоджають їм і наближаються до них. Щодо тих, кого не варто використовувати, тих, хто, як і вони, не має впливу чи статусу в суспільстві й також перебуває на найнижчому щаблі суспільства, не маючи на кого покластися, то вони й оком на них не кинуть. Вони спілкуються виключно з тими, кого варто використовувати та хто має зв’язки в суспільстві, з тими, кого вони вважають здібними. Вони можуть докладати зусиль і терпіти труднощі заради церкви лише тоді, коли їм щось потрібно від церкви або від братів і сестер. Насправді прояви таких людей як маловірів дуже очевидні. Удома вони ніколи не читають Божих слів, ніколи не моляться Богові, коли немає труднощів, і беруть участь у церковному житті з великою неохотою. Вони не просяться виконувати обов’язки й не беруть на себе ініціативу в церковній роботі; особливо вони ніколи активно не беруть участі в небезпечній роботі. Навіть якщо вони й погоджуються це зробити, то виявляють велике нетерпіння, і лише коли їх кличуть або запрошують, вони неохоче докладають трохи зусиль. Це прояви маловірів. Не читають Божих слів, не виконують обов’язку – хоча вони неохоче беруть участь у церковному житті, це для того, щоб не втратити спільноту братів і сестер у церкві, величезного покровителя для них. Вони підтримують стосунки з цими людьми лише для того, щоб їм було зручніше вирішувати справи в майбутньому. Щойно такі люди утвердяться в суспільстві й матимуть місце, де оселитися й почати своє життя, і щойно вони досягнуть успіху у світі й здобудуть вплив і перспективи на блискуче майбутнє, вони швидко й без вагань покинуть церкву, розірвуть зв’язки з братами й сестрами та втратять контакт. Якщо у них добрі стосунки з якимось потенційним одержувачем Євангелія, і ти захочеш зв’язатися з ними, щоб проповідувати Євангеліє цій людині, ти не зможеш це зробити. Вони не лише розривають зв’язки з церквою, а й припиняють дружбу з певними людьми. Хіба вони вже не видали себе як маловіри? (Так.) Тож як церква повинна поводитися з такими людьми? (Вичищати їх.) Чи повинні ми давати їм шанс, виявляти розуміння до їхньої слабкості та труднощів у їхньому житті й більше підтримувати їх та допомагати їм, щоб вони могли повірити, що Бог існує, зацікавитися істиною і щиро присвячувати себе Богові? Чи потрібно виконувати цю роботу? (Ні.) Чому ні? (Тому що ці люди взагалі прийшли не для того, щоб вірити в Бога.) Правильно, вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; їхня мета дуже чітка – вони тут, щоб знайти покровителя. Отже, чи може бесіда про істину з такими людьми дати якісь результати? (Ні.) Вони цього не сприймають; вони цього не цінують, не потребують і не цікавляться цим.

Як нам слід описувати тих, хто вірить у Бога лише для того, щоб знайти покровителя? Цілком доречно описувати їх як людей, які ставлять власні інтереси понад усе. Доки вони бачать, що хтось корисний і вигідний для них, вони робитимуть усе, що ця людина попросить; вони навіть виконуватимуть геть усі її накази. Вони ставлять власні інтереси понад усе; доки щось слугує їхнім інтересам, їх це влаштовує. Якщо ти скажеш їм, що віра в Бога принесе благословення й вигоду, вони неодмінно повірять у Нього й робитимуть усе, що ти попросиш. Доки твоя здатність вирішувати справи в суспільстві задовольняє їхні потреби й дозволяє їм отримувати вигоду, вони неодмінно спілкуватимуться з тобою. Однак їхнє спілкування з тобою не означає, що вони можуть по-справжньому вірити в Бога, і не означає, що вони щиро присвячуватимуть себе Богові, як і ти. Навіть якщо вони добре ладнають із тобою і у вас особливо добрі стосунки, це не обов’язково означає, що ви говорите однією мовою, йдете одним шляхом чи маєте однакові прагнення. Тому не дозволяйте таким людям вводити себе в оману. Ці люди спритні й мають тактику для взаємодії з іншими людьми. Їхня мета у вірі в Бога – знайти покровителя, а не прагнути до істини й досягти спасіння. Це показує, наскільки низькі й темні їхні моральні якості! Вони приходять до церкви, щоб знайти людей, яких можна використовувати, плануючи отримати для себе різноманітні вигоди. Хіба це не означає, що такі люди здатні діяти без жодних докорів сумління й робити всілякі безсоромні речі? (Так.) Уже з того факту, що їхня мета у вірі в Бога – це знайти покровителя й забезпечити собі засоби до існування, зрозуміло, що ці люди нікчемні, і вони егоїстичні, ниці й мерзенні, мають низькі моральні якості й живуть у великій темряві. Тому принцип церкви щодо поводження з ними полягає в тому, щоб так само розрізняти їх, а потім вичищати або виключати. Щойно ви розрізните, що вони не є істинними віруючими, що вони прийшли до церкви в пошуках виходу й для того, щоб скористатися перевагами, бажаючи використовувати братів і сестер для вирішення справ і надання їм послуг, тоді в таких випадках лідери і працівники та брати й сестри повинні своєчасно й точно розібратися з цією ситуацією. Не наражаючи на небезпеку церкву чи братів і сестер, вичищайте або виключайте таких людей якомога швидше. Їм не можна дозволяти й надалі ховатися серед братів і сестер. Вони не є об’єктами Божого спасіння. Коли такі люди ховаються серед вас, вони постійно кидають на всіх жадібний і пильний погляд, щоб побачити, кого варто використовувати. Вони завжди прораховують, чи є в церкві люди, яких вони можуть використати: у кого є родичі, що працюють у лікарні, хто вміє лікувати хвороби або має таємні рецепти, хто може отримати оптові ціни в магазинах, у родині якого брата є автосалон, хто може отримати внутрішні ціни на будинки – вони спеціально розслідують ці питання. Ці люди скрупульозні у своїх розрахунках! Вони прораховують навіть дрібниці, і вони також хочуть плести інтриги проти братів і сестер і планують скористатися ними. Вони досліджують родинне походження кожного, і їхні інтриги та змови охоплюють кожного. Чи можуть ваші серця відчувати спокій, коли ви спілкуєтесь із такими людьми? (Ні.) Що робити, якщо спокою немає? Вам слід остерігатися таких людей. Ці люди вірять у Бога з корисливими намірами; вони тут не для того, щоб прагнути до істини чи спасіння, а щоб знайти собі покровителя, засоби до існування та вихід. Такі люди особливо егоїстичні, ниці й підступні. Вони не виконують жодного обов’язку й не присвячують себе Богові. Коли церква потребує їх для чогось, їх ніде не знайти, але вони знову з’являються, щойно справа закінчена. Ці люди вміють лише користуватися перевагами, і немає жодної користі залишати їх у церкві; необхідно застосувати різні методи, щоб якнайшвидше очистити її від них. Дехто каже: «Невже справді потрібні різні методи, щоб розібратися з однією людиною?» У церкві є всілякі люди; багато з них вірять у Бога лише для того, щоб знайти покровителя й вихід, щоб отримати благословення або уникнути лиха. Різниця лише в ступені серйозності цих мотивів; одні люди виявляють один тип поведінки, а інші – інший. Тому до різних людей слід ставитися по-різному; лише це відповідає принципам. Щодо цих маловірів, які шукають покровителя, їх необхідно негайно очищати. Не дозволяйте їм жити за рахунок церкви. Вони просять братів і сестер вирішувати для них справи – оскільки насправді потрібно лише трохи зусиль, щоб допомогти їм вирішити справи, чому б не надати їм навіть цієї невеликої допомоги? По-перше, що найважливіше, ці люди не є істинними віруючими; вони – закоренілі маловіри. По-друге, ці люди не можуть змінитися з невіруючих на істинних віруючих. Вони не є тими, кого Бог напередвизначив і обрав; вони не є об’єктами Його спасіння – радше, вони є лиходіями, що проникли в церкву. По-третє, ці люди метушаться по всій церкві, завжди шукаючи допомоги в братів і сестер, незалежно від того, наскільки велика проблема, з якою вони стикаються. Це непомітно докучає братам і сестрам і водночас створює в церкві вкрай негативну атмосферу, яка шкодить усім. Тому найкраще якнайшвидше очистити цих дияволів, які вірять у Бога лише для того, щоб знайти покровителя. Якщо ви ще не виявили їх або не зрозуміли, що вони належать до цього типу людей, ви можете залишити їх, щоб спостерігати за ними. Щойно ви розрізните й розгледите, що вони належать до числа різноманітних злих людей, яких Божий дім повинен вичистити, не вагайтеся й не церемоньтеся з ними. Після обговорення з усіма й досягнення згоди ви можете їх вичистити. Якщо лідери і працівники в церкві ігнорують цю справу, тоді як більшість братів і сестер підтверджує, що вони належать до типу, який вірить у Бога лише для того, щоб знайти покровителя й вихід, ви маєте право вичистити їх безпосередньо, не звертаючись до неправдивих лідерів. Такі дії є правильними й повністю відповідають істині-принципам. Це ваше право, ваш обов’язок, ваша відповідальність; це для вашого власного захисту. Звісно, коли брати й сестри, які є істинними віруючими, стикаються з труднощами, ми несемо відповідальність і обов’язок робити все можливе, щоб допомогти їм у міру наших сил, чи то з любов’ю допомагаючи й підтримуючи, чи то надаючи матеріальну допомогу. Це любов між братами й сестрами, любов тих, хто вірить у Бога. Однак ми не несемо жодної відповідальності чи зобов’язання надавати допомогу маловірам, тому що вони не є братами й сестрами й не заслуговують на цю благодать чи таку допомогу. Це і є ставлення до людей згідно з принципами. Наша бесіда про сьому мету віри в Бога на цьому завершується. Немає потреби наводити ще якісь конкретні приклади про таких людей. Коротко кажучи, кожен, чия мета у вірі в Бога – це знайти покровителя, є тим, кого слід вичистити або виключити з церкви. Щойно лідери і працівники розрізнять, що в церкві є такі люди, вони повинні негайно їх вичистити. Вичищайте кожного, кого знайдете, нікого не залишаючи. Якщо більшість братів і сестер уже зазнали таких утисків, що почуваються безпорадними й більше не можуть цього терпіти, а лідери і працівники все ще захищають їх, кажучи: «У них труднощі; ми повинні їм допомогти», – тоді таким лідерам слід сказати: «Вони взагалі не є істинними віруючими в Бога. Вони ігнорують будь-кого, хто бесідує з ними про Божі слова, і відмовляються виконувати призначений їм обов’язок. У них ніколи не було жодного наміру присвячувати себе Богові, і вони просто хочуть використовувати братів і сестер для вирішення своїх справ. Ми не несемо жодної відповідальності чи зобов’язання допомагати таким маловірам!» Навіть якщо церковний лідер не схвалює, ви маєте право об’єднатися з більшістю, щоб вичистити їх із церкви. Якщо церковний лідер усе ще не погоджується на цьому етапі, тоді повідомте про це вище; ізолюйте лідера й дайте йому час на роздуми. Ви можете знову прийняти його керівництво, щойно він погодиться. Якщо він і далі не погоджуватиметься, ви можете усунути його та переобрати нового лідера. Це сьома мета віри в Бога: знайти покровителя.

Є. Задля досягнення політичних цілей

Далі ми побесідуємо про восьмий пункт: віру в Бога з політичними задумами й цілями. Імовірність появи таких осіб не дуже висока, але незалежно від того, наскільки вона вірогідна, доки існує шанс їхньої появи, нам слід навести приклади таких людей, розвінчати їх, побесідувати про них і дати їм характеристику. Ми мусимо це зробити, щоб кожен мав розрізнення щодо них, і тоді їх можна якнайшвидше вичистити, тим самим запобігаючи клопотам і небезпеці для церкви та братів і сестер. Це робиться для захисту церкви та братів і сестер. Тому ті, хто вірить у Бога з політичними цілями, – це люди, яких нам слід розрізняти й остерігатися, і вони також є злими людьми, яких церква повинна якнайшвидше вичистити. Які прояви в тих, хто має політичні цілі? Вони не скажуть тобі своїх справжніх думок. Вони не скажуть чітко: «Мене просто цікавить політика, мені подобається брати участь у політиці, тому я вірю в Бога з політичними цілями, а не з якоїсь іншої причини. Ви можете поводитися зі мною, як вважаєте за потрібне». Хіба вони так скажуть? (Ні.) Тож які в них є прояви, що дозволяють тобі розрізнити, що вони мають політичні цілі? Тобто які слова вони говорять, що вони роблять, яких виразів обличчя, поглядів та інтонацій мови тобі достатньо для того, щоб підтвердити, що мета їхньої віри в Бога нечиста? Що б вони не говорили чи не робили, вони ховають щось у своїх серцях, і ніхто не може їх збагнути. Вони мають особливу ідентичність і походження; з їхньої мови та поведінки видно, що вони плетуть схеми та інтриги і що їхній спосіб говорити й робити щось є стратегічним. Коли вони говорять, пересічна людина не може осягнути їхніх справжніх мотивів чи думок і не знає, чому вони таке говорять. Хоча зовні ці люди не виявляють ворожості чи осуду до віри в Бога чи бесіди про істину й можуть навіть виявляти до цього певну прихильність, ти просто відчуваєш, що вони дивні, – вони відрізняються від інших братів і сестер і дещо незбагненні. Що ти зазвичай робиш із людьми, які дещо незбагненні? Ти просто обережно тримаєшся від них осторонь? Чи ти береш ініціативу, щоб розслідувати їх і з’ясувати, що з ними насправді відбувається? (Нам слід спостерігати за ними.) Що б хтось не робив, розвінчати його мету й цілі за короткий проміжок часу зазвичай непросто. Але з плином часу – якщо тільки вони не сидять склавши руки – коли вони діятимуть, то неодмінно викриють себе. Спостерігай і шукай зачіпки в дрібницях – ти можеш виявити певну інформацію та зачіпки в їхній мові та поведінці, у намірах і напрямку їхніх дій, а також у словах та інтонації, які вони використовують під час розмови. Здатність це зробити залежить від того, чи ти скрупульозний і чи маєш певний рівень інтелекту та певний рівень. Деякі дурні не здатні розпізнати небезпеку та порочність, що присутні в людському суспільстві; з якими б людьми вони не стикалися, вони завжди використовують при взаємодії з ними той самий метод. Як наслідок, коли вони стикаються з хитрими й підступними політиками з політичними цілями, вони легко стають юдами та інструментами для продажу церкви й несвідомо роблять дурниці, що заманюють церкву в пастку.

Які ж насправді прояви в цих людей із політичними цілями? Ці люди мають певне соціальне походження; це особи, які обертаються в політичних колах. Незалежно від їхнього статусу в політичних колах, чи то вони чиновники, чи то виконують різну дрібну роботу, чи то готуються закріпитися в політичних колах, – коротко кажучи, ці люди мають політичне походження в суспільстві; це складна й особлива ситуація. Незалежно від того, чи вірять ці люди в існування Бога, судячи з їхніх прагнень, шляхів, якими вони йдуть, та їхньої природи-сутності, чи можуть ці люди стати тими, хто щиро вірить у Бога? Чи можуть вони перетворитися з маловірів, із політиків, захоплених політикою, на тих, хто щиро вірить у Бога? (Ні.) Ти впевнений? Чи є така можливість? (Абсолютно ні.) Це, безперечно, неможливо. Віра в Бога й політика – це два різні шляхи; ці два шляхи розвиваються в протилежних напрямках, не мають нічого спільного й абсолютно не можуть перетинатися. Це цілком розбіжні шляхи. Тому навіть якщо ті, хто має політичні цілі або любить політику й захоплюється нею, вірять у Бога без будь-яких явних політичних цілей, вони все одно плекають інші цілі, і, безперечно, їхня мета – не здобути істину чи бути спасенними. Щонайменше можна визначити, що вони не вірять у Бога щиро. Вони лише визнають легенду про існування Бога, але не визнають існування Бога чи того факту, що Бог володарює над усім. Отож ці люди ніколи не перетворяться з маловірів, захоплених політикою, на істинно віруючих, які вірять в існування Бога, можуть прийняти Божу роботу та прийняти Божий суд і кару.

Які ж насправді цілі в цих маловірів із політичними цілями, коли вони вірять у Бога? Вони пов’язані з їхніми прагненнями та професіями, якими вони займаються. Наприклад, деякі люди в політичному колі завжди мають певні особисті вимоги, грандіозні політичні цілі та жадання тощо, і які б вони не були, усі вони пов’язані з політикою. Що означає «політика»? Простіше кажучи, це пов’язано з режимами, владою та правлінням. Тому їхня віра в Бога з політичними цілями, звісно, пов’язана з їхніми політичними прагненнями. Тож які в них цілі? Чому їм приглянулися люди в церкві? Вони хочуть використати церкву як інституцію, велику кількість людей у церкві та вплив цих людей із різних професій і соціальних прошарків, щоб досягти своїх цілей. Дізнавшись про вчення церкви, функціонування різних напрямів церковної роботи, спосіб життя Божих обранців у церкві, їхню практику виконання обов’язків тощо, вони намагаються інтегруватися в церкву. Вони міцно тримають в голові такі речі, як духовна термінологія та різні вислови, що часто використовуються в бесіді Божих обранців, сподіваючись, що одного дня вони зможуть використати їх, щоб згуртувати всіх слухати їх, щоб ті були в їхньому розпорядженні, і так досягти своїх політичних цілей. Як кажуть невіруючі, після того, як ситуація певний час назріває, коли вони зможуть підняти прапор і спонукати людей до повстання, більше людей відгукнеться на їхній заклик і піде за ними, так що вони зможуть здобути частину людей у церкві, яка стане їхньою силою для боротьби із суперниками. Такі речі траплялися кілька разів у сучасній історії Китаю. Наприклад, повстання Білого Лотоса та Тайпінське повстання за часів династії Цін були випадками, коли люди з політичними цілями використовували релігію для боротьби з урядом. Вчення їхніх релігій відхилялися від істинного шляху й мали багато абсурдних і сміховинних аспектів, які зовсім не відповідали істині. Ті, хто мав політичні цілі, використовували такі вчення, щоб об’єднати думки людей, скувати їхній розум і вплинути на нього через ідеологічну обробку. Зрештою, вони використовували цих ідеологічно оброблених людей для досягнення своїх політичних цілей. Від самого початку, коли ці люди з політичними цілями приходять вірити в Бога, їх приваблює саме назва церкви. Тобто вони можуть приховувати свою ідентичність і свої цілі під вивіскою інституції, якою є церква, – це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що вони думають, що доки вони поширюють свої політичні погляди під прапором віри в Бога, їм буде дуже легко ідеологічно обробляти людей у церкві, і що ці люди, ймовірно, слухатимуть відомих людей і поклонятимуться їм. Отже, ці особи, які мають політичні цілі, схильні розглядати людей у церкві як об’єкти для використання. Вони вважають, що церква дуже легко стане місцем, де вони можуть приховати свою ідентичність, а члени церкви є об’єктами, якими вони можуть легко скористатися, – простіше кажучи, саме так вони бачать цю ситуацію. Тому їхня мета приєднання до церкви – сподіватися, що одного дня, коли вони будуть на підйомі, вони зможуть поборотися зі своїми політичними суперниками й отримати владу. Це і є їхня політична ціль. Вони хочуть використати номінальний привід віри в Бога, щоб розширити коло людей, які їх обожнюють і слідують за ними, включивши їх до своєї політичної сфери впливу. Дехто каже: «Вони можуть мати таку мету, але якщо вони не роблять жодних кроків, ми щонайбільше можемо побачити, що вони маловіри або неправдиві віруючі. Як ми можемо побачити, що вони мають чіткі політичні цілі?» Це нескладно. Просто знайдіть час для спостереження. Доки в них є політичні цілі, вони неодмінно діятимуть. Якщо вони не хочуть діяти, навіщо б вони проникали в церкву? Якщо вони ще не діяли, то це тому, що не знайшли нагоди. Щойно в них з’явиться нагода, вони діятимуть відповідно. Наприклад, якщо уряд ухвалює хибну політику або придушує та заарештовує Божих обранців, брати й сестри щонайбільше обговорять і розрізнять це питання, і на цьому все закінчиться. Що б не сталося, віра в Бога, виконання своїх обов’язків і слідування Божій волі – ось що важливо. Вони не втрачатимуть загальної картини через дрібниці; вони, як і раніше, продовжуватимуть вірити в Бога й виконувати свої обов’язки так, як належить. Однак люди з політичними цілями – інші. Вони б роздули з цього велику справу, нестримно розвінчували й широко розголошували б її, і відчайдушно бажали б підбурити всіх повстати проти уряду, щоб служити власним політичним цілям, і не зупинилися б, доки не досягли б своїх цілей. Заради занять політикою вони повністю відкладають справи віри в Бога й виконання своїх обов’язків і нехтують Божими вимогами до людини та Божими намірами. Ось наскільки вони божевільні – хіба люди досі не можуть їх розрізнити? Такі особи слідують за Богом чи за політикою? Деякі люди, позбавлені розрізнення, легко вводяться в оману. Ці люди, що займаються політикою, не знають, що таке істина, і тим більше не розуміють, що Божа робота полягає в тому, щоб очищати розбещені характери людей і спасати їх від впливу сатани. Вони думають, що якщо займаються правами людини та політикою, це означає, що вони мають почуття справедливості й коряться Богу. Чи означає заняття політикою та правами людини, що людина має істину-реальність? Чи означає це, що людина кориться Богу? Як би добре ти не займався правами людини та політикою, чи означає це, що твій розбещений характер очищений? Чи означає це, що твої амбіції та жага до влади очищені? Багато людей не може розгледіти цих питань. Очевидно, Сунь Ятсен також був християнином. Коли він був у небезпеці, він молився, щоб Бог спас його. Він усе своє життя присвятив революції – чи отримав він Боже схвалення? Чи був він тим, хто практикував істину й корився Богу? Чи мав він досвідне свідчення практики Божих слів? У нього не було нічого з цього. Після того, як Павла було покликано, він постійно проповідував Євангеліє й зазнав багато поневірянь, але оскільки він не покаявся по-справжньому, не мав життя-входження, неодноразово повертався до старих гріхів і за кожної нагоди звеличував себе й свідчив про себе, він став антихристом і був покараний. Що б не сталося, вірити в Бога, не приймаючи істини, завжди прагнути до слави й статусу і завжди хотіти бути надлюдиною чи великою людиною – дуже небезпечно. Усі, хто має політичні цілі, – антихристи. Ці люди не відмовляться з легкістю від реалізації своїх політичних жадань і завжди шукатимуть нагоди, щоб підбурювати й переманювати віруючих як свою політичну силу. Лише тоді, коли вони одного дня побачать, що віруючих нелегко використати, що віруючі прагнуть лише до істини й люблять її і що вони слідують лише за Христом, а не за людьми, вони повністю відмовляться від цих віруючих.

По суті, розум людей із політичними цілями цілком зайнятий ідеями, пов’язаними з політикою: владою та впливом, правлінням, змовами, політичними засобами тощо. Вони не розуміють, що означає вірити в Бога, що таке віра, що таке істина, і тим більше, як коритися Богу. Вони також не розуміють, що таке воля Небес. Їхні принципи виживання – «Людина переможе природу» та «Доля людини в її власних руках». Тому намагатися змінити таких людей неможливо, і це дурна ідея. Ці люди часто поширюють політичні погляди серед братів і сестер у церкві, підбурюючи їх до політичної діяльності та участі в політиці. Цілком очевидно, що їхня мета віри в Бога зумовлена політичними цілями. Цю сутність інші можуть швидко й легко розрізнити. Ці люди абсолютно неосвічені в питаннях віри, слідування Божому шляху й покори волі Небес – вони вважають, що думки та шляхи будь-якої людини можна змінити за допомогою політичних тактик, і особливо вони вірять, що долю людини можна змінити людськими засобами та методами. Тому вони абсолютно неосвічені в глибоких, але очевидних питаннях законів природи, створених Богом, і Божого володарювання над долею людини; вони профани в цих питаннях і просто не можуть їх збагнути. Що Я маю на увазі, кажучи це? Якщо ти знайдеш когось, чия мета віри в Бога зумовлена політичними цілями, ти в жодному разі не повинен намагатися змінити чи переконати його, і немає потреби бесідувати з ним про стільки істин. Окрім того, що ти маєш остерігатися його, тобі слід якнайшвидше повідомити про нього церковних лідерів різних рівнів або надійних братів і сестер, а потім знайти спосіб виключити його з церкви. Тобі не слід таємно й тихо остерігатися його, залишаючи інших у невіданні. Отже, які люди можуть мати певне розрізнення щодо тих, хто любить говорити про політику й має політичні цілі? Це старші чи молодші люди? Це брати чи сестри? (Старші брати.) Правильно; старші брати, тобто ті, хто має соціальний досвід, мав справу з політикою або зазнав політичних переслідувань, – люди, що розбираються в цих питаннях, – можуть сприймати політичні проблеми відносно чітко. Природно, вони можуть виявляти певне розрізнення щодо тих, хто займається політикою, і, зокрема, вони можуть відносно чітко сприймати їхні амбіції та жагу, а також їхні думки, погляди, мрії та жадання. Тому вони можуть розрізняти цих людей відносно швидше, ніж інші. Щойно хтось розрізнить, що ці люди мають політичні цілі та є маловірами, він повинен остерігатися їх і розвінчувати цих маловірів. Водночас він також повинен захищати дурних і неосвічених, які не розуміють істини, не даючи їм бути введеними в оману та використаними, а також ненавмисно розголосити певну внутрішню інформацію церкви. Необхідно якнайшвидше повідомити церковних лідерів та обговорити з ними це питання, а також повідомити більше старших людей або тих, хто розуміє певну істину й має певний духовний зріст, щоб вони остерігалися цих людей із політичними цілями. Важливо допомогти іншим чітко побачити сутність цих людей як маловірів, тим самим захищаючи дурних і неосвічених братів і сестер від того, щоб ті їх використали. Якщо ти не можеш розгледіти цих питань і не маєш розрізнення, то коли деякі зловісні, підступні, хитрі люди розмовлятимуть і базікатимуть із тобою, ти охоче викладеш їм усю правду про свою справжню ситуацію та все, що знаєш, навіть без їхнього прохання, ненавмисно ставши юдою. Чи є такі люди? (Так.) Коли ти говориш, ти не знаєш, яку мету має інша людина, і ставишся до неї як до брата чи сестри, несвідомо розповідаючи їй усе, що в тебе на серці, – а після того, як ти розповів, ти не знаєш, які будуть наслідки. Бачачи, що інші остерігаються таких людей, ти кажеш: «Ти надто обережний. Що тут приховувати між братами й сестрами?» Ти не усвідомлюєш, чому інші мовчать, – це називається бути дурнем.

Люди з політичними цілями, безумовно, також є маловірами, оскільки вони не люблять істини й не приймуть її. Навіть якщо вони вірять у Бога, вони цілком належать до категорії злих людей, які є антихристами. Остерігатися таких людей – це насправді найбільш пасивний підхід. Ініціативний підхід – це виявити їх завчасно та якнайшвидше розібратися з ними й виключити їх, щоб уникнути будь-яких клопотів для церкви та братів і сестер. Оскільки ці люди можуть впливати на інших будь-коли й будь-де в церкві та можуть руйнувати нормальний церковний уклад будь-коли й у будь-якій ситуації, не продовжуй терпіти таких маловірів чи виявляти до них терпіння. Не давай їм ще одного шансу покаятися; не будь дурнем. Щойно їх виявлено, їх слід якнайшвидше виключити, щоб запобігти майбутнім нещастям. Мета цього – не дати тим, хто не прагне до істини, бути введеними в оману й використаними, ставши маріонетками сатани та злих демонів. Звісно, найголовніше, що тобі зараз слід робити, – це не давати тим, хто має політичні цілі, дізнатися будь-яку важливу інформацію про церкву. Що швидше ти розрізниш і виключиш їх, то менше брати й сестри контактуватимуть із ними, і то менше вони будуть введені в оману та зазнаватимуть їхнього впливу. Тому, з погляду часу, краще розібратися з такими людьми та виключити їх раніше, ніж пізніше, – що раніше, то краще. Бути ініціативним краще, ніж бути пасивним. Люди з політичними цілями мають лихі наміри; вони не можуть мати жодної щирості, щоб робити щось для церкви та Божого дому. Якщо їм не вдасться увести в оману чи використати братів і сестер, вони повністю зганьбляться й добровільно покинуть церкву, навіть не попрощавшись. На цьому ми завершуємо нашу бесіду про восьму мету віри в Бога: задля досягнення політичних цілей.

30 жовтня 2021 року