Минулого разу ми бесідували про тринадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Захищати Божих обранців від завад, омани, контролю й тяжкої шкоди з боку антихристів, а також допомагати Божим обранцям розрізняти антихристів і від душі зрікатися їх». А тепер пригадаймо: про які конкретні пункти, що стосуються тринадцятого обов’язку лідерів і працівників, ми бесідували? (Ми бесідували про п’ять пунктів: розвінчання, обтинання, аналіз, обмеження та нагляд.) Ці п’ять пунктів – це конкретні завдання, що входять до цього обов’язку лідерів і працівників; це ті завдання, які лідери і працівники мають виконувати щодо антихристів. Тож які прояви мають неправдиві лідери щодо цих завдань? Хіба ми не бесідували про деякі деталі минулого разу? (Так.) Прояви неправдивих лідерів такі: по-перше, вони бояться образити людей і не наважуються вичищати чи виключати антихристів. По-друге, вони не вміють розрізняти антихристів. По-третє, вони слугують антихристам захисною парасолькою. По-четверте, вони безвідповідальні перед Божими обранцями. У чому проявляється безвідповідальність? Коли неправдиві лідери стикаються із завадами й оманою з боку антихристів, вони не можуть захистити братів і сестер, не можуть розвінчати лихі вчинки антихристів, не можуть розвінчати підступи сатани й не можуть бесідувати про істину, щоб допомогти братам і сестрам розрізняти антихристів, – вони не виконують такої роботи. Ба більше, щодо тих, хто має малий духовний зріст і кому бракує здатності до розрізнення, кого вводять в оману антихристи, вони не тільки не проводять жодної роботи з їхнього порятунку, а ще й кажуть такі нелюдські речі, як: «Так їм і треба». Це конкретний прояв безвідповідальності, який свідчить про те, що неправдиві лідери не несуть тягаря заради церковної роботи. Ці прояви – це конкретні дії та підходи неправдивих лідерів, коли антихристи вводять в оману Божих обранців і заважають їм. Їхнє конкретне ставлення до цієї роботи – це безвідповідальність і невідданість. Вони знаходять різні виправдання та використовують різні методи, щоб дати антихристам зелене світло, слугуючи їм захисною парасолькою, і при цьому не захищають роботу церкви та права й інтереси Божих обранців. Якби неправдиві лідери могли оперативно розв’язувати такі проблеми, як завади, омана, контроль і тяжка шкода Божим обранцям з боку антихристів, а потім обмежувати, ізолювати та вичищати чи виключати антихристів, то Божі обранці отримали б найбільший захист. Однак як лідери вони некомпетентні для цієї роботи. З певного погляду можна сказати, що вони приховано захищають антихристів і прокладають їм шлях, дозволяючи їм і далі вводити в оману Божих обранців, контролювати їх і завдавати їм тяжкої шкоди, а також заважати нормальному церковному життю та виконанню обов’язку Божими обранцями. Це різноманітні прояви неправдивих лідерів.

Пункт чотирнадцятий. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина перша)

Закінчивши бесіду про тринадцятий обов’язок лідерів і працівників, сьогодні ми побесідуємо про чотирнадцятий. Зміст чотирнадцятого обов’язку в дечому подібний до тринадцятого. Конкретна робота, яку мають виконувати лідери і працівники в рамках чотирнадцятого обов’язку, стосується не тільки антихристів, а й різних злих людей, що робить її охоплення ширшим, ніж у тринадцятому обов’язку. Перш ніж бесідувати про чотирнадцятий обов’язок, спершу прочитаймо його зміст. (Чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Швидко розрізняти, а далі вичищати або виключати всіляких злих людей і антихристів».) Це речення коротке, але коли йдеться про конкретну роботу, яку мають виконувати лідери і працівники, усе не так просто, як здається на перший погляд. У чому саме полягають обов’язки лідерів і працівників, згадані в цьому реченні? Хто є об’єктами роботи, яку мають виконувати лідери і працівники? (Різні злі люди й антихристи.) Яку конкретну роботу потрібно виконати? (Швидко розрізняти їх. Щойно їх розрізнили – вичищати або виключати.) Швидке розрізнення, без зволікань; щойно виявлено ознаки, слід винести точні судження й визначення, а потім розібратися з відповідними особами, вичистивши їх. Фактично, конкретна робота, яку мають виконувати лідери і працівники, складається з двох завдань: розрізняти людей і розв’язувати проблеми. На перший погляд, це здається простим: спершу розрізнити, а потім оперативно розробити рішення та заходи, спрямовані на різних злих людей і антихристів, яких Божий дім вимагає вичищати чи виключати. З цього погляду, здається, що лідерам і працівникам легко добре виконати цю роботу й виконати цей обов’язок без особливих труднощів, оскільки Божий дім раніше проводив розлогі бесіди про деталі розрізнення та вичищання різних людей, і про це було багато сказано. На перший погляд, робота, пов’язана з чотирнадцятим обов’язком, у дечому здається подібною до конкретного змісту дванадцятого та тринадцятого обов’язків, про які бесідували раніше, але в чотирнадцятому обов’язку об’єктами роботи, яку виконують лідери і працівники, є не тільки антихристи, а й різні злі люди. Це розширює його охоплення на різних типів злих людей, що вимагає систематичної та конкретної бесіди. Оскільки йдеться не про прояви одного типу злих людей, а про різні типи, то, бесідуючи про чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників, ми зосередимося на уточненні об’єктів цієї роботи. Це один аспект. Крім того, про те, як саме поводитися з цими людьми – обмежувати їх, ізолювати, вичищати чи виключати, – ми детально побесідуємо далі.

Що таке церква

Перш ніж детально бесідувати про цю роботу, спершу побесідуймо на сторонню тему. Ця тема може бути добре відомою, або це може бути тема, про яку ви не маєте конкретного розуміння. Що це за тема? «Що таке церква?» Як вам така тема? Дехто може сказати: «Ти бесідуєш про обов’язки лідерів і працівників, тож просто бесідуй конкретно про це. Навіщо бесідувати про те, що таке церква? Хіба це стосується цієї теми?» На перший погляд, це може здаватися непов’язаним, а дехто може навіть сказати: «Це тема, що зовсім не стосується справи. Навіщо виносити її на бесіду?» Незалежно від того, що ви думаєте, облиште ці думки й спершу поміркуйте над тим, що таке церква. Щойно ми чітко розберемо в бесіді визначення цього терміну, назви «церква», ви зрозумієте, чому ми бесідуємо на цю тему.

I. Кілька розумінь церкви

Бесідувати про те, що таке церква, означає дати чітке й точне пояснення назви «церква»; це означає донести конкретне й точне визначення терміну «церква». Спершу ви можете обговорити, як ви розумієте та сприймаєте термін «церква». Що таке церква? Почнімо з теоретичного пояснення, а потім перейдемо до конкретнішого й відносно практичнішого визначення. (Я розумію, що місце, де брати й сестри, які щиро вірять у Бога та прагнуть до істини, збираються, щоб поклонятися Богу, називається церквою.) Це визначення стосується того, яким місцем є церква; по суті, це щось відчутне, матеріальне. Це теоретичне визначення. Це визначення точне? Чи є в ньому якісь неточності? З погляду теорії це визначення прийнятне. Хто може додати ще? (Я трохи додам. Завдяки Божій появі та роботі, а також висловленню Ним істини, з’явилася група людей, які йдуть за Богом; колектив, який вони утворюють, називається церквою.) Це визначення описує, яким колективом є церква. Це також формальне, теоретичне визначення. (Я додам, що ця група людей має роботу Святого Духа, і коли вони збираються, щоб читати Божі слова, вони просвітлюються Святим Духом, і вони здатні практикувати істину та зростати в житті. Церква – це зібрання таких людей.) Це доповнення до визначення церкви описує, яким є це зібрання, – уточненням для цього зібрання є те, що в ньому їдять і п’ють Божі слова, мають роботу Святого Духа та зростають у житті. Це також, по суті, формальне, теоретичне визначення церкви. Є ще доповнення? (Це група людей, яка вважає Божі слова принципом практики та якою керують істина й Христос. Ця група може переживати Божу роботу на власному досвіді, приймати істину, зростати в житті та бути спасенною. Така група називається церквою.) Це слово «група» тотожне щойно згаданому «колективу». Є ще доповнення? Якщо у вас більше немає доповнень, можете повторити чотири згадані вище тлумачення, а саме: яким саме ви вважали визначення церкви від початку вашої віри в Бога й дотепер. Теоретично визначити це має бути легко, чи не так? Наприклад, колектив людей, які щиро слідують за Богом і поклоняються Йому, можна назвати церквою; або групу, яка слідує Божій волі, прагне до покори Богу й поклоняється Йому, можна назвати церквою; або групу, яка має роботу Святого Духа, керівництво Святого Духа й Божу присутність і здатна поклонятися Богу, можна назвати церквою. Хіба це не теоретичні визначення церкви? (Так.) Ви всі розумієте й знаєте зміст цих уточнювальних слів у визначенні церкви, чи не так? (Так.) Тоді повторіть. (Церква – це колектив людей, які щиро вірять у Бога та йдуть за Христом. Справжня церква має роботу Святого Духа й Боже керівництво; нею керують Христос та істина, у ній послідовники Бога їдять і п’ють Божі слова, переживають Божу роботу на власному досвіді та мають життя-входження. Це і є справжня церква. Церква відрізняється від релігійних громад. Церква не проводить релігійних ритуалів і не практикує зовнішніх форм поклоніння Богу.) Це, по суті, і є теоретичне визначення церкви. Наприклад, визначення церкви як місця, де збираються покликані Богом люди, або визначення церкви як колективу людей, які щиро вірять у Бога, ідуть за Ним, коряться Йому й поклоняються Йому, або визначення церкви як зібрання покликаних Богом людей тощо – ці назви відображають деякі базові розуміння чи визначення церкви різними групами віруючих. Не будемо заглиблюватися в те, як саме різні релігії та деномінації визначають церкву, – для нас, хто слідує за Богом, яким є визначення церкви? Це не що інше, як група людей, які щиро вірять у Бога, мають роботу Святого Духа, мають Боже керівництво та можуть їсти й пити Божі слова, прагнути до істини, прагнути до покори Богу й поклонятися Йому. Чи визначається вона як місце, колектив, зібрання, група, громада чи щось іще – хоч би який термін використовувався – уточнювальні слова для визначення, по суті, саме такі. Судячи з базового розуміння людьми церкви, з уточнювальних слів, які ви використовуєте для визначення назви «церква», зрозуміло, що щойно люди починають слідувати за Богом і розуміти деякі істини, у їхньому розумінні церква перестає бути звичайною громадою чи групою. Натомість вона пов’язана зі щирою вірою в Бога, читанням Божих слів, наявністю роботи Святого Духа та здатністю коритися Богу й поклонятися Йому, або з аспектами, що стосуються життя-входження, зміни характеру, свідчення про Бога тощо. Якщо подивитися на це так, то після того, як Бог почав виконувати Свою роботу, назва «церква» в серцях більшості людей набула глибшого, конкретнішого розуміння та сприйняття, яке більше відповідає Божому уявленню про церкву. Це вже не щось таке просте, як будівля, суспільна громада, відділ, установа чи щось іще; радше, це пов’язано з такими речами, як віра в Бога, Божі слова, істина та поклоніння Богу.

II. Цінність існування церкви та робота, яку вона виконує

Щодо конкретного поняття та визначення церкви, ми зараз не будемо поспішати з висновками. Після того, як у вас з’явилося базове поняття про назву «церква» або її визначення, чи вам зрозуміло, у чому полягає цінність існування церкви, яка робота виникає завдяки її існуванню та яку роль церква відіграє серед людей? Чи зміст цих аспектів також стосується визначення церкви? Простіше кажучи, те, що робить церква, – це і є цінність її існування. Візьмімо, наприклад, дім: яке призначення цього дому? Яка його цінність і значення для людей, які в ньому живуть і користуються ним? Щонайменше він дає прихисток від вітру й дощу, і це одна з його цінностей; інша цінність полягає в тому, що коли ти виснажений, утомлений і тобі нікуди піти, дім – це місце, де ти можеш відпочити та перебувати в мирі й задоволенні. Цей будинок називається домом, але яка його функція для тебе? Він дає прихисток від вітру й дощу, відпочинок, розслаблення, можливість насолоджуватися свободою тощо; ці функції і є цінністю цього будинку для тебе. Тепер знову: яка роль церкви? Яка цінність і значення її утворення та існування? Простіше кажучи, що робить церква, яку роль вона відіграє? Чи вам це зрозуміло? Яку конкретну роботу чи роботу якого характеру має виконувати церква та що має охоплювати сфера її роботи, щоб її можна було назвати церквою, щоб ця робота була тим, що має робити справжня церква? Це частина того конкретного змісту, про який слід побесідувати щодо визначення церкви. По-перше, яку саме роботу виконує церква? (Головним чином, вона популяризує Божі слова, свідчить про Божу роботу та поширює Євангеліє, дозволяючи більшій кількості людей прийти до Бога та прийняти Його спасіння.) Це конкретне завдання? (Так.) У цьому полягає значення існування церкви, і це одне з конкретних завдань, які вона має виконувати, але це ще не все. Популяризація Божих слів і свідчення про Божу роботу – це конкретне завдання. Хто відповідає за це завдання? Нинішня євангельська команда. Яку ще роботу виконує церква? (Організовує братів і сестер, щоб вони збиралися разом, їли й пили Божі слова та бесідували про Божі слова, що дає їм змогу постійно розуміти істину й нормально виконувати свої обов’язки.) Це конкретне завдання полягає в тому, щоб вести людей їсти й пити Божі слова, розуміти істину та нормально виконувати свої обов’язки. Популяризація Божих слів – це головне й важливе завдання церкви. Ведення людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, розуміли істину та нормально виконували свої обов’язки, – це суттєва робота церкви; вона спрямована всередину. Ці два завдання – одне зовнішнє й одне внутрішнє, – це робота, що виникає завдяки існуванню церкви. Можна також сказати, що це два важливі завдання, які має виконувати церква. Є ще якісь? (Ще одне завдання – вести людей до того, щоб вони переживали Божий суд на власному досвіді, щоб бути очищеними й досягти зміни характеру.) Це конкретне внутрішнє завдання церкви. Усі завдання, які ви згадали, по суті, є типовими. Переживання Божої роботи на власному досвіді, як-от переживання різних обставин, переживання суду, кари, обтинання тощо, і зрештою досягнення зміни характеру та здобуття спасіння – це конкретне завдання. Це результат і вплив, які утворення та існування церкви мають на людей. Робота з популяризації Божих слів і свідчення про Бога виконується не тільки євангельською командою; вона також здійснюється через різні статті з досвідними свідченнями, гімни, різноманітні відео та фільми тощо, що також є конкретним змістом і проєктами, які входять до роботи з популяризації Божих слів. Крім того, є завдання, пов’язані з церковним життям: їсти й пити Божі слова, щоб розуміти істину, бути здатними коритися Богу й пізнавати Бога, а також переживати на власному досвіді Божу роботу та різні обставини, організовані Богом, у процесі виконання обов’язків, щоб досягти зміни характеру та здобути спасіння. Це кілька завдань, що випливають з існування церкви після її утворення. Окрім цих основних завдань, чи є якісь другорядні завдання? Що це за другорядні завдання? Вони стосуються неважливої роботи або роботи із загальних справ, яка, однак, також має певну користь для Божих обранців у їхньому прагненні до істини та виконанні обов’язків; ця робота може позитивно впливати на зростання людей у житті та на перетворення їхніх поглядів на справи. За особливих обставин, чи вважається робота із загальних справ, що пов’язана з фізичним виживанням людей і виникає з церковної роботи, необхідною роботою церкви? Наприклад, землеробство, тваринництво та інша діяльність, що забезпечує необхідною їжею тих, хто виконує свої обов’язки, – чи вважається це основною роботою церкви? (Ні.) А як щодо забезпечення комп’ютерами, спорядженням та іншими речами тих, хто виконує свої обов’язки, – чи вважається це основною роботою церкви? (Ні.) Тоді що мається на увазі під основною роботою церкви? Це стосується визначення церкви. Ваші попередні визначення церкви були добрими; Я був цілком ними задоволений, тому що уточнювальні слова у ваших визначеннях пов’язані з такими вищими істинами, як життя-входження людей, їхня справжня віра в Бога та слідування за Ним, пізнання Бога й навіть зміна характеру, покора Богу та поклоніння Йому. З огляду на це, існування церкви абсолютно не пов’язане з речами, що стосуються плотського життя та інтересів людей, таких як забезпечення їх теплом і їжею, турбота про їхнє здоров’я чи перспективи. Церква існує не для того, щоб підтримувати фізичне виживання людей або дозволяти їм краще насолоджуватися плотським життям. Дехто каже: «Це неправильно. Наше фізичне життя та виживання згадуються в Божих словах, які кажуть нам вивчати деякі види сучасного мистецтва та знання про збереження здоров’я. Хіба це не пов’язано з нашим виживанням?» Чи вважається це основною роботою церкви? (Ні.) Оскільки церква складається з віруючих у Бога, а життя людей, природно, включає їжу, одяг, житло, транспорт і предмети першої необхідності, церква побіжно допомагає людям розв’язувати ці питання. Коли вони розв’язані, люди думають: «Церква також відповідає за наші щоденні потреби. Це звичайна робота церкви та її основна робота». Хіба це не непорозуміння? (Так.) Що спричиняє це непорозуміння? (Їм незрозуміло, у чому полягає основна робота церкви.) Чому їм це досі незрозуміло? Хіба це не проблема з їхнім сприйняттям? (Так.) Чому є проблема з їхнім сприйняттям? Це питання рівня. Зрештою, усе зводиться до низького рівня.

Щодо основної роботи церкви, щойно було згадано три пункти. Один – це свідчення про Божі слова та їх популяризація. Інший – це ведення людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, входили в реальність Божих слів, а також допомога людям у розумінні істини, практиці Божих слів і кращому виконанні своїх обов’язків. І ще один – це ведення людей до того, щоб вони переживали Божу роботу на власному досвіді, переживали Боже володарювання на власному досвіді та позбувалися свого розбещеного характеру, щоб досягти зміни характеру на основі розуміння Божих слів. Усе це спрямовано на те, щоб люди здобули спасіння. Ці три пункти є добрим узагальненням; це робота, яку має виконувати церква, і цінність та значення існування церкви для людства, для членів церкви та для Божих обранців. Але вони не є вичерпними. Окрім цих основних завдань, подумайте ще раз, яку ще суттєву користь отримують люди, крім переживання на власному досвіді цієї роботи, яку виконують церкви. (Люди вчаться розрізняти різних людей, справи та речі.) Розрізнення різних людей, справ і речей – це дещо близько; це пов’язано з основною роботою церкви. Коли ми говоримо про основну роботу, ми говоримо про типові завдання. Те, про що ми щойно бесідували, – це позитивні здобутки, яких досягають люди, або частина роботи, яку виконують церкви, у якій люди беруть участь або яку переживають на власному досвіді. Окрім цих основних завдань, ще одна цінність існування церкви полягає в тому, щоб допомагати людям розуміти людство, світ і вплив темряви. Чи є це основним завданням церкви, крім тих трьох завдань, про які ви бесідували? Це конкретне завдання? (Так.) Порівняно з першими трьома завданнями, це вважається другорядним завданням. Чому воно вважається другорядним? Тому що це результат, якого люди досягають, переживаючи на власному досвіді перші три завдання, – його досягають, переживаючи Божу роботу на власному досвіді, їдячи й п’ючи Божі слова, розуміючи істину, розуміючи власний розбещений характер і пізнаючи Бога. Результат полягає в тому, що люди починають розуміти це нечестиве людство, цей темний світ і вплив темряви. Чи досягнуто цього результату частково зараз? (Так.) Хіба це не цінність існування церкви? Хіба це не функція церкви, не вплив, який існування церкви має справляти на тих, хто йде за Богом? (Так.) З одного боку, вона має цей об’єктивний вплив; крім того, церкви також позитивно й активно виконують цю роботу. Які конкретні проєкти пов’язані з цією роботою? Наприклад, фільми про те, як Божі обранці переживають арешт і тортури, – з одного боку, це свідчення, які створюють ті, хто слідує за Богом, зазнаючи жорстокого переслідування сатани; з іншого боку, вони розвінчують, як це нечестиве людство, цей темний світ і темні впливи чинять опір Богу та істині й засуджують їх, а також різні способи, якими вони жорстоко переслідують тих, хто йде за Богом. Розвінчуючи ці речі, фільми допомагають людям зрозуміти людство, світ і вплив темряви з цього погляду. Дехто каже: «Що Ти маєш на увазі під “розумінням людства та світу”?» Як ви всі думаєте, що це означає? (Розуміти темряву й нечестя людства та світу, а також розуміти сутність усього людства як ворогів Бога.) Правильно. Це означає розуміти нечестя й темряву людства, розуміти потворні обличчя та справжню сутність усього людства як ворогів Бога. Відео про тортури або особисті досвідні свідчення – це конкретні приклади цієї роботи, яку виконують церкви. Крім того, яка мета розвінчання традиційної культури, людських моральних поглядів, думок певних етнічних груп чи рас, а також традиційних доктрин даосизму та конфуціанства в Китаї, деяких псевдоістин, а також сімейних правил і виховання, що зв’язують людей і обмежують їхні думки? До якої категорії роботи це належить? Хіба зміст, який Я раніше аналізував в історії «Спати на хмизі та лизати жовч», не є частиною розуміння світу, людства та впливу темряви? (Так.) Це приклад конкретного змісту цієї роботи. Отже, ця робота – це також конкретне завдання, яке має виконувати церква. Підсумовуючи, робота церкви полягає, з одного боку, у тому, щоб позитивно вести людей в істину-реальність через істину, приводячи їх до досягнення покори Богу. З іншого боку, вона полягає в тому, щоб розвінчувати сатанинський, темний світ, розвінчувати різні ворожі дії сатани щодо істини й Бога, а також розвінчувати злі тенденції в людському суспільстві, різні ідеї та уявлення розбещеного людства, його єресі, облуди тощо, щоб люди могли зрозуміти справжню природу та сутність цього нечестивого періоду. Хіба це не суттєва робота церкви? (Так.) Насправді ви вже багато здобули від роботи церкви й отримали суттєву користь. Коли йдеться про людей у церкві, чи то тих, хто цікавиться істиною, чи то тих, хто не цікавиться, після трьох-п’яти років слідування за Богом, через зібрання для бесіди про істину, молитовне читання Божих слів і переживання на власному досвіді переслідування та паплюження з боку невіруючих, завад із боку злих людей і антихристів, а також усіляких інших людей, справ і речей, вони, самі того не усвідомлюючи, почнуть розрізняти й розуміти цей темний світ, нечестиве людство, чинну владу та темний вплив усього світу. Це ті здобутки, яких вони досягають. І як з’являються ці здобутки? Чи їх приносить існування церков? Чи їх приносить робота, яку виконують церкви? (Так.) З одного боку, люди здобули певне розуміння Божих слів, роботи й характеру; з іншого, вони також здобули певне відповідне усвідомлення та здатність до розрізнення світу, людства та впливу темряви. Результати та позитивний вплив цих двох здобутків на людей – це те, чого вони мають досягти, щоб здобути спасіння.

Роботу церкви можна узагальнити як популяризацію Божих слів і Божої роботи та свідчення про них, а також ведення людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова аби розуміти істину, практикувати Божі слова й краще виконувати свої обов’язки. Крім того, на фундаменті розуміння істини вони можуть переживати Божу роботу, позбуватися своїх розбещених характерів і досягати зміни в характері. Окрім цих трьох аспектів, церква допомагає людям зрозуміти нечестиве людство, темний світ і вплив темряви. Хоча проєктів у роботі церкви небагато, конкретний зміст є величезним. Увесь зміст стосується Божих слів, істини, позбавлення від розбещених характерів і покори Богу; звісно, ще більше він стосується спасіння. У цьому полягає функція церкви та цінність її існування. Кожен аспект роботи церкви тісно пов’язаний із життям-входженням Божих обранців, бо він стосується того, як люди ставляться до Божих слів, їхнього ставлення до Бога, їхнього спасіння, а також їхніх поглядів і ставлення до світу, людства та впливу темряви. Коротше кажучи, існування церкви тісно пов’язане з кожним, а робота, якою займається церква, разом із цінністю та значенням її існування, є невіддільною від кожної людини, що приймає Боже спасіння.

Після бесіди про конкретну роботу, яку має виконувати церква, обговорімо недоречні визначення та погляди людей на визначення «церква» та значення існування церкви. Перш за все, люди думають про церкву як про відносно затишне місце, місце, сповнене тепла й сонячного світла, відносно дружнє місце, вільне від конфліктів, війни, вбивств чи кровопролиття – ідеальне місце, якого прагнуть серця людей, сповнене щастя. Тут немає заздрощів чи чвар, немає інтриг, немає злих тенденцій чи будь-яких інших явищ, що зустрічаються в невіруючому світі. Вона розглядається як ідеальна гавань, де люди можуть кинути якір своїх сердець. Незалежно від того, наскільки прекрасними є уявлення людей про назву «церква», загалом люди знаходять у церкві певну духовну поживу. Ця духовна пожива має для людей більш відчутну функцію: коли вони стикаються з труднощами, вони можуть прийти до церкви, щоб висловити свої проблеми, і церква може допомогти їм полегшити турботи та вирішити їхні труднощі. Наприклад, якщо вони стикаються з труднощами на роботі чи в житті, якщо їхні діти неслухняні, якщо їхній чоловік чи дружина має роман на стороні, якщо виникають конфлікти між свекрухами та невістками, якщо є суперечки з колегами чи сусідами, якщо їхніх дітей ображають, якщо їхню землю захоплює якийсь місцевий деспот і так далі – коли трапляються такі речі, люди сподіваються, що хтось у церкві зможе за них заступитися і допомогти вирішити та владнати ці питання. В умах людей церква – це саме таке місце. Безсумнівно, в умах людей церква – це притулок, ідеальний рай, місце для полегшення турбот і вирішення труднощів, усунення насильства та забезпечення мирного життя добрим людям, а також місце для підтримки справедливості. Якщо життя стає важким, церква має надавати допомогу; якщо немає овочів для їжі та рису для приготування, церква має їх роздавати; якщо немає одягу, церква має його купувати; якщо хтось захворіє, церква має платити за лікування. Коли хтось стикається з труднощами на роботі, брати й сестри в церкві мають простягнути руку допомоги, задіяти зв’язки, використати знайомства або запропонувати поради. Коли чиїсь діти складають вступні іспити до коледжу, їхні батьки звертаються до церкви, щоб знайти більше людей, які б молилися за них, прагнучи забезпечити своїм дітям успішний вступ до коледжу. Які б труднощі не виникали на шляху, доки людина приходить до церкви, усі їх можна вирішити та владнати. Навіть якщо хтось зазнає поганого поводження з боку злих людей, церква, з її великою кількістю людей і великим впливом, може все владнати. За підтримки та схвалення багатьох людина більше не буде боязкою чи наляканою знущаннями бандитів. Навіть коли її ображають, відштовхують і вона постійно бореться в суспільстві, не маючи можливості заробити на існування, вона може шукати допомоги та добрих порад у церкві й знайти придатну роботу. Усе це, та багато іншого, є роллю, яку, на думку людей, має відігравати церква, і роботою, яку вона має виконувати. Судячи з думок і уявлень людей або з того, що вони вимагають від церкви, очевидно, що вони, безсумнівно, розглядають церкву як соціальну установу, благодійну організацію, шлюбну або кадрову агенцію або Товариство Червоного Хреста. Дехто навіть думає, що незалежно від того, наскільки вони здібні або який їхній статус у суспільстві та серед людства, їм завжди потрібна могутня сутність, на яку можна покластися. Коли вони стикаються з труднощами в суспільстві або з можновладцями, їм потрібна потужна сила, яка підтримати їх, виступити за них, очолити їх і боротися за їхні права та інтереси. На їхню думку, церква може виконати цю роль і досягти їхньої бажаної мети, тому церква стає їхнім єдиним вибором. Очевидно, вони розглядають церкву як соціальну спілку чи асоціацію, таку як спілка вчителів, спілка транспортників, асоціація фермерів, жіноча асоціація, асоціація літніх людей тощо – такі типи соціальних груп та організацій. Незалежно від того, які визначення люди насправді дають церкві, судячи з роботи, яку виконує церква, та точного визначення церкви, очевидно, що ставлення та вимоги людей до церкви є неправильними й недійсними, і люди не повинні їх мати. Церква – це не місце, де «грабують багатих, щоб нагодувати бідних», усувають насильство та дозволяють добрим людям жити в мирі або підтримують справедливість, і тим більше це не місце для допомоги світу та спасіння людей або полегшення турбот людей і вирішення їхніх труднощів. Церква – це не благодійна організація, не соціальна установа й не соціальна спільнота. Церква створена й існує не для того, щоб діяти як соціальна група чи організація. Окрім кількох суттєвих завдань, які має виконувати церква, а саме, свідчити про Божі слова та проголошувати їх, вести людей їсти й пити Божі слова, переживати Божу роботу та позбуватися своїх розбещених характерів для досягнення спасіння, церква не зобов’язана виконувати будь-які функції чи допомагати суспільству або будь-якій етнічній групі. Крім того, церква – це не місце для боротьби за права та інтереси людей, і вона не зобов’язана забезпечувати фізичне життя людей, соціальний статус, посади, зарплати, соціальне забезпечення тощо. У своїх уявленнях люди вірять, що функції церкви – це усунення насильства та забезпечення мирного життя добрим людям, підтримка справедливості, полегшення турбот людей і вирішення їхніх труднощів, допомога світу та спасіння людей і боротьба за права та інтереси людей – в основному ці функції. Тому люди вірять, що церква – це їхня негайна допомога і що будь-яку трудність церква може вирішити та владнати. Очевидно, люди розглядають церкву як соціальну установу, організацію чи групу. Однак, чи є церква такою установою? (Ні.) Якщо функції та ролі, для яких, на думку людей, існує церква, – це усунення насильства та забезпечення мирного життя добрим людям, підтримка справедливості, полегшення турбот людей і вирішення їхніх труднощів, допомога світу та спасіння людей, боротьба за права та інтереси людей тощо, то цю церкву не можна назвати церквою, бо вона не має жодного зв’язку з Божими словами, роботою Святого Духа чи Божою роботою спасіння людей. Таку групу чи організацію слід просто називати групою чи організацією, що не має ні жодного стосунку до церкви, ані жодного зв’язку з роботою церкви. Якщо якась організація під гаслом віри в Бога займається такими видами діяльності, як відвідування служб, поклоніння Богу, читання Біблії, молитва, співання гімнів і прославлення, або навіть якщо вона проводить офіційні зібрання та поклоніння, а також так звані зустрічі з вивчення Біблії, молитовні зустрічі, зустрічі співпрацівників, зустрічі для обміну досвідом тощо, то незалежно від того, хто її члени та яка її структура, усе це не має жодного зв’язку зі справжньою церквою. Отже, що ж таке справжня церква? Як вона виникає? Справжня церква утворюється завдяки явленню Бога, Його роботі та Його вираженню істини для спасіння людства. Вона виникає, коли люди чують голос Бога, звертаються до Бога й коряться Божій роботі. Це і є справжня церква. Церква не організована й не заснована людьми, її особисто організував, особисто веде й пасе Сам Бог. Тому Бог має доручення для Своїх церков. Місія церкви – проголошувати Божі слова, свідчити про Божу роботу й допомагати людям чути голос Бога, повертатися до Божої присутності, приймати Боже спасіння, переживати Божу роботу, щоб здобути Боже спасіння, і свідчити про Бога – ось так просто. У цьому полягає цінність і значення існування церкви.

III. Визначення церкви

Після бесіди на тему «що таке церква», ви тепер маєте певне розуміння того, як утворюється церква, яку роботу вона виконує та яких результатів досягає. Ви також можете дещо зрозуміти про цінність і значення існування церкви. Отже, чи можемо ми тепер дати точне визначення того, чим саме є церква? По-перше, церква – це не місце, де людям дають душевну розраду, і не місце, де їх годують, одягають чи дають їм притулок. Церква – це не місце для забезпечення тілесних прав та інтересів людей або для вирішення труднощів, з якими вони стикаються в житті. Це не місце для того, щоб заповнювати духовну порожнечу людей і давати їм духовну підтримку. Оскільки церква – це не те, чим люди її вважають згідно зі своїми уявленнями та фантазіями, то яке ж конкретне визначення можна дати церкві? Що ж таке церква? У Біблії Господь Ісус дав фундаментальний опис визначенню «церква». Як саме Він це сказав? («Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:20).) Ці слова означають, що незалежно від того, скільки людей зібралося, доки вони мають роботу Святого Духа та відчувають, що Бог із ними, це місце є церквою – саме так. В останні дні Бог з’явився, щоб працювати й виражати істину. Коли люди збираються, щоб їсти й пити Божі слова, молитовно читати їх і бесідувати про них, там присутній Бог і так само просвітлення Святого Духа, що означає, що Бог визнає це як церкву. Якщо люди збираються, але не їдять і не п’ють слів Бога, якщо вони лише повторюють порожні духовні доктрини й не можуть відчути роботу Святого Духа, то це не церква, бо Бог її не визнає, і тому вона не має роботи Святого Духа. Зібрання, де присутній Бог, благословенні та ведені Ним, і коли люди збираються на таких зібраннях, незалежно від того, чи їдять і п’ють вони Божі слова, чи бесідують про істину, чи використовують істину для вирішення проблем, усе це пов’язано з Божими вимогами та лідерством, і тому все це благословенне Ним. Ось чому доки зібрання має Боже наставництво, Боже лідерство та Божу присутність, його можна назвати церквою. Це найпростіше, найфундаментальніше визначення церкви, і це було визначення церкви в період Благодаті. Воно народилося з контексту Божої роботи того часу, і тому є точним і правдивим. Але на цьому етапі роботи суду в останні дні, оскільки Бог сказав більше слів і виконав більшу роботу, визначення церкви має бути глибшим, ніж те фундаментальне визначення з періоду Благодаті. Божа робота просунулася далі. Церква більше не характеризується лише роботою Святого Духа та присутністю Бога. Тепер Бог особисто працює у Своїх церквах, керуючи ними та пасучи їх; Божі обранці можуть їсти й пити Його теперішні слова, а також слідувати за Христом і свідчити про Нього. Тому визначення церкви в останні дні є більш просунутим, ніж у період Благодаті; це глибший, точніший і конкретніший опис, ніж раніше, і він, звісно, невіддільний від істини та слів Бога. Отже, який найточніший і найдоречніший спосіб визначення церкви? По-перше, базове визначення має бути таким: група людей, що щиро слідують за Богом. Якщо конкретніше, то церква – це група людей, які щиро слідують за Богом, керуються Його словами, прагнуть істини, практикують і переживають Його слова, можуть коритися Богу й поклонятися Йому, слідують Його волі та здобувають Його спасіння. Ключова частина цього визначення – це «група людей». Церква – це не місце, не колектив і не спільнота, і тим більше не просто зібрання людей, що мають віру. Ця «група» може складатися з десятка людей, або з тридцяти-п’ятдесяти, або, звісно, навіть із більшої кількості. Вони можуть збиратися разом або можуть розділятися на менші групи для зібрань; ці групи гнучкі й мінливі. Коротше кажучи, коли ці послідовники Бога звеличують Його, свідчать про Нього, поклоняються Йому та слідують Його волі, вони є церквою. Незалежно від того, скільки їх збирається разом, вони все одно є церквою. Наприклад, 50 людей називаються малою церквою, а 100 людей – великою церквою; розмір церкви визначається кількістю членів. Існують великі, середні та малі церкви; кількість людей у церкві не є фіксованою. Подивімося ще раз на визначення церкви: це група людей, які щиро слідують за Богом, керуються Його словами, прагнуть істини, практикують і переживають Його слова, можуть коритися Богу й поклонятися Йому, слідують Його волі та здобувають Його спасіння. Чому визначення церкви саме таке? Тому що Бог хоче працювати в церквах, і Він хоче спасти цю громаду людей. Тільки таку громаду людей можна називати церквою. І тільки коли така громада людей збирається разом, вони можуть нормально їсти й пити Божі слова, практикувати їх і по-справжньому молитися Богу, коритися Йому й поклонятися Йому. Цією громадою людей управляють і керують Божі слова, тому саме через таку групу людей формується визначення церкви. Оскільки люди в релігіях не приймають істини, не приймають Божої роботи й Бог не спасає їх, вони не є церквою, вони є релігійною спільнотою. Це найочевидніша різниця між церквою та релігією. Лише церква знаходиться під керівництвом Божих слів, і лише церква, яку Христос пасе особисто, знаходиться під керівництвом Божих слів. Що означає «знаходитися під керівництвом Божих слів»? Чи потрібно нам тут згадувати роботу Святого Духа, або наставництво, просвітлення та освічення Святого Духа? (Ні.) Скажіть Мені, що практичніше: бути під керівництвом Божих слів чи мати роботу Святого Духа? (Бути під керівництвом Божих слів.) Бути під керівництвом Божих слів практичніше й конкретніше. Робота Святого Духа лише надає людям певне просвітлення та освічення, щоб допомогти їм зрозуміти істину, і веде їх до знаходження принципів практики в Божих словах. Досягнутий результат полягає в тому, що ними керують Божі слова. Якби Святий Дух не працював, чи могли б люди все одно належно виконувати свої обов’язки, розуміючи Божі слова та осягаючи принципи? (Так.) Зараз Божих слів сказано так багато; люди часто слухають проповіді й можуть розуміти Божі слова. Навіть без роботи Святого Духа люди знають, що робити. Ті, хто любить істину, можуть практикувати Божі слова й коритися Божій роботі, доки вони розуміють істину. Ті, хто не любить істини, не зрозуміють Божих слів, навіть якщо почують їх, і навіть якщо трохи зрозуміють, вони не захочуть практикувати, і тому їх можна лише відсіяти. В останні дні Бог безпосередньо виражає істину, щоб особисто вести й пасти людей. Робота Святого Духа є лише допоміжною. Це як коли дитина тільки вчиться ходити; іноді дорослий простягає руку, щоб допомогти. Щойно дитина зможе впевнено ходити й бігати, їй не потрібна підтримка. Тому робота Святого Духа не є ні абсолютною, ані вирішальною. Коли людьми керують Божі слова, це означає, що вони розуміють Божі слова, розуміють істину та знають, що означають Божі слова і якими є принципи та стандарти, яких Бог вимагає від людей, і що вони можуть розуміти й застосовувати ці принципи та стандарти. Це і означає, що серцями людей керують Божі слова. Бог уже говорив про це з достатньою ясністю та прозорістю, тому тут не потрібно згадувати роботу Святого Духа. В останні дні Бог виразив так багато істин, роблячи кожну істину ясною та зрозумілою для людей. Тому робота Святого Духа не є такою важливою, вона лише допоміжна. Лише коли люди не розуміють істини або коли Бог не сказав так багато слів із такою ретельністю та ясністю, Святий Дух виконує певну роботу допоміжного, спонукального характеру, що дає людям певне просте світло та слугує для того, щоб трохи їх підштовхнути, допомагаючи їм робити правильний вибір і йти правильним шляхом у своєму житті та різних середовищах. Зараз – епоха Божих слів, коли Бог особисто говорить, щоб вести людство, і Божі слова домінують над усім. Робота Святого Духа є лише допоміжною. Коли люди розуміють істину, можуть практикувати Божі слова й жити за Божими словами, Божі наміри задовольняються.

Розгляньмо першу фразу в базовому визначенні церкви: «Щиро слідують за Богом». Це слово «щиро» має конкретне значення. Воно не стосується тих, хто просто марнує час, хто лише номінально займає місце, хто насичується з хлібів, хто покладається на благодать для спасіння, або тих, хто має якісь приховані мотиви та цілі. То що означає «щиро»? Найпростіше й найголовніше пояснення таке: щойно людина чує про Бога, істину чи Творця, вона відчуває в серці прагнення, охоче зрікається, охоче присвячує себе, охоче зносить труднощі та готова прийти до Бога, щоб прийняти Божий заклик, і залишити все, щоб слідувати за Богом. Доки в неї є щире серце, цього достатньо. Дехто каже: «Чому Ти не говориш, що це група сповнених віри людей, які слідують за Богом?» Люди не можуть досягти такого рівня. Серед тих, хто зараз виконує свої обов’язки, дехто вірить близько десяти років, а дехто – двадцять чи тридцять; мати таку щирість, загалом, достатньо. Тому визначення «сповнені віри» є неточним. Наше визначення церкви ґрунтується на базовій і конкретній ситуації, без чіпляння до слів і без установлення зависоких визначень і стандартів, оскільки це було б непрактично. Дехто каже: «Сказати “щиро” і “сповнені віри” недостатньо. Цю групу слід назвати групою праведних людей, які Бога бояться, а від злого втікають, – ось це було б чудово!» Якщо ми встановимо такий високий стандарт, то наступні фрази – «прагнуть істини, практикують і переживають Його слова» – були б непотрібними. Ключовий момент полягає в тому, що всі члени церкви – це ті, кого Бог хоче спасти. Ця група людей сповнена сатанинських розбещених характерів і повна уявлень та фантазій про Бога. Кажучи реалістичніше, вони сповнені бунтарства, їм бракує покори, вони не розуміють істини й зовсім не знають Бога – ось найреальніша ситуація. Тому в Божих очах члени церкви перебувають саме в такій реальній ситуації та в такому фактичному стані. Бог обирає людей на основі цієї базової умови: чи можуть вони щиро слідувати за Богом і по-справжньому присвячувати себе й зрікатися. Дехто каже: «Якщо вони щирі, то чому в них досі є надмірні бажання? Якщо вони щирі, чому вони досі хочуть отримувати благословення?» Це поступово змінюватиметься, коли люди переживатимуть Божу роботу на власному досвіді. Зараз ми даємо визначення базової концепції церкви. Ця базова концепція є мінімальною вимогою й найнижчим стандартом для Бога при обранні людей. Ці стандарти анітрохи не порожні й не перебільшені; вони особливо відповідають вашій реальній ситуації. Іншими словами, коли Бог обирає вас і вирішує спасти будь-кого з вас, Він дивиться саме на ці критерії. Якщо ти відповідаєш цим вимогам, Бог приводить тебе в Божий дім, і ти стаєш членом церкви. Ось така фактична ситуація. Тому перша фраза у визначенні церкви – «щиро слідують за Богом» – є відносно точною. Цій групі людей далеко до того, щоб Бога боятися, а від злого втікати, їм далеко до того, щоб вирватися з-під темного впливу, і їм далеко до того, щоб повністю повстати проти світу й великого червоного дракона. Їм далеко до всього цього. Чому? Тому що у визначенні далі згадується здатність прагнути до практики Божих слів. У процесі прагнення, оскільки люди мають серце, що любить істину та прагне до неї, вони можуть переживати на власному досвіді й практикувати Божі слова і, зрештою, поклонятися Богу. Поклоніння Богу передбачає покору Богу, слухання Божих слів, прийняття Божих улаштувань і прийняття Божого володарювання та впорядкувань. Зрештою, ця група людей може досягти спасіння. Ось такий фактичний стан членів церкви в Божих очах. Хіба це не найголовніша умова? (Так.) Дехто каже: «Ти не згадав про відкидання сатанинських розбещених характерів і досягнення очищення. У цьому визначенні церкви цього немає». Чи включено це у визначення? (Так.) Яка частина це включає? Прагнення практикувати Божі слова. Якщо ти можеш прагнути практикувати Божі слова, хіба твої розбещені характери не виправлятимуться поступово? Хіба ти не зможеш відкинути сатанинські розбещені характери й досягти зміни в характері? (Так.) У період досягнення зміни в характері ти поступово розумієш Божі слова й виправляєш свої власні розбещені характери. Коли ти виправляєш частину своїх розбещених характерів, чи зростає твоя віра в Бога й покора Богу? Чи є між цим зв’язок? (Так.) Що більше ти поклоняєшся Богу, то більше в тебе буде покори Богу. Коли твоя покора Богу зростає, хіба ти не наближаєшся до здобуття спасіння? (Так.) Отже, що це за група людей? Це ті, хто може здобути спасіння. Ось така фактична ситуація з членами церкви. Дехто каже: «У цьому визначенні церкви не згадується робота, якою займається церква». Чи є тут якась частина, пов’язана з суттєвою роботою, якою займається церква? (Прагнення до здобуття спасіння.) Ця частина тісно пов’язана. Робота, яку виконує церква, – чи то популяризація Божих слів, чи то ведення людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, чи допомога людям у пізнанні себе та відкиданні сатанинських розбещених характерів, – зрештою має на меті допомогти людям здобути спасіння. Отже, чи можете ви тепер прийняти цю найголовнішу й найпростішу концепцію церкви? (Так.) Це визначення не є перебільшеним чи порожнім, і в ньому не використовуються пишномовні терміни та фрази, але воно охоплює найголовніші потреби для утворення чи визначення церкви.

Чи розумієте ви підґрунтя визначення поняття церкви тепер, коли Я вам це пояснив? (Так.) Якби Я не пояснив цього так, ви б думали, що суттєва робота церкви та її визначення є дуже глибокими. Тепер, коли ви розумієте визначення церкви, ви відчуваєте, що ваше розуміння церкви таке поверхове. Визначення церкви було роз’яснено – воно просто таке практичне. Що практичніші речі, то частіше люди вважають їх поверховими. Насправді, якщо ти уважно придивишся, кожне слово цього визначення тісно стосується практичних і конкретних ситуацій і пов’язане з ними, і це визначення анітрохи не поверхове. Перша фраза у визначенні церкви – «щиро слідують за Богом». Цієї «щирості» хоче Бог. Скільки людей має таку щирість? Чи легко людям мати таку щирість? Нелегко. Щодо «керуються Його словами», чи досяг ти вже цього? Ти думаєш, що ця фраза поверхова й цього легко досягти. Якщо Бог каже: «Встань, іди за Мною і виконуй свій обов’язок», і люди слухаються, чи означає це, що вони керуються Божими словами? Це лише означає, що люди готові вірити в Бога й слідувати за Ним, але вони не досягли того рівня, коли вони керуються Божими словами, – їм до цього ще далеко! Що тобі потрібно мати, щоб керуватися Божими словами? Мінімальна вимога полягає в тому, що ти мусиш розуміти Божі слова; тобі потрібно знати, чого стосуються вимоги в Божих словах, яких принципів вимагають Божі слова і як, стикаючись із різними людьми, справами та речами, застосовувати Божі слова та як перетворювати Божі слова на свою практику, щоб догодити Богу. Це нелегко. Для цього потрібно тривалий період їсти та пити Божі слова, молитовно читати їх, переживати на власному досвіді й розуміти як Божі слова, так і Його наміри і характер, щоб поступово хоч певною мірою керуватися Божими словами. Тому фраза «керуються Його словами» на перший погляд здається простою, ніби більшість людей керується Божими словами, але насправді це не так. Судячи з реальної ситуації людей, зрозуміло, що ця фраза – лише вимога Бога до людей, якої вони ще зовсім не досягли. Наступна фраза, «прагнуть практикувати Його слова», – це вимога Бога до людей. Ти ще не досяг практики Божих слів; ти лише прагнеш практикувати Божі слова. Як тобі слід прагнути? Коли ти стикаєшся із ситуаціями, практикуй згідно з Божими вимогами. Не бреши; будь чесною людиною. Чи можеш ти це робити? Це нелегко. Коли тебе обтинають, ти маєш бути здатним коритися, розмірковувати над собою та пізнавати себе, а також практикувати згідно з істиною. Чи можеш ти цього досягти? Якщо це здається важким або якщо твоя власна воля надто сильна, і ти завжди хочеш вивільнити свою імпульсивність, то ти мусиш прагнути вирішувати справи згідно з принципами, а не виявляти свою імпульсивність чи діяти свавільно й самоправно; ти мусиш робити так, як кажуть Божі слова, прийняти обтинання, усвідомити свої переступи й зрозуміти, у чому ти помилився. Це і називається «прагнути практикувати Божі слова». Хіба те, що людина починає практикувати Божі слова, означає, що вона змінилася? Це не так просто. Якщо тебе обирають лідером або працівником, чи можеш ти утриматися від свавільних і самоправних дій? Це нелегко; це вимагає, щоб ти розумів істину, міг практикувати Божі слова й певний час переживав це на власному досвіді; лише тоді ти зможеш цього досягти. Якщо ти кажеш, що хочеш практикувати Божі слова, але маєш лише словесну готовність і жодної спонуки в серці, так не піде. Коли твоє серце готове й ти справді хочеш практикувати істину, ти можеш її практикувати. Коли ти не бажаєш практикувати істину в своєму серці, навіть якщо ти даєш клятву або тебе підтримують інші, це не допоможе. Ти мусиш мати рішучість, тобто серце з величезним прагненням до Бога. Тобі потрібно знати, як Бог визначає ту чи іншу справу і чого Він вимагає щодо неї, знайти й зібрати всі Божі слова, пов’язані з цим аспектом, а потім молитовно читати й розуміти їх. Записуй їх у зошит або клади там, де зможеш легко їх бачити. Під час перерв у роботі дивись на них, читай їх, і з часом ти запам’ятаєш ці Божі слова й збережеш їх у своєму серці. Щодня розмірковуй над істинним значенням Божих слів і обмірковуй, яка саме манера мови та дій вважається практикою Божих слів. Це і називається прагненням практикувати Божі слова. Чи легко цього досягти? Нелегко; цього неможливо досягти за одну ніч чи одним ривком. Дехто каже: «Я присягаюся кров’ю», але це марно. Ти кажеш: «Я поститиму й молитимусь, не їстиму й не питиму», але це марно. Ти кажеш: «Я не спатиму всю ніч і страждатиму», але й це марно. Ти мусиш прагнути до істини; ти мусиш мати прояви прагнення до істини, і ти мусиш мати шлях для прагнення до істини; ти мусиш мати правильні засоби й методи. Незалежно від того, які в тебе засоби чи методи, ти не можеш відходити від Божих слів; ти мусиш докладати зусиль до Божих слів, зіставляти все з Божими словами, використовувати Божі слова для розв’язання проблем у кожній ситуації та ставити Божі слова на перше місце. Це і називається прагненням до істини. Наприклад, щодо взаємодії з іншими, тобі потрібно подивитися, що про це говорять Божі слова, і знайти ті Божі слова, які стосуються взаємодії з іншими. Щодо гармонійної співпраці, також знайди Божі слова стосовно цього аспекту. Щодо відданого виконання обов’язку, знайди Божі слова про те, як виконувати обов’язки так, щоб це відповідало стандарту, і запам’ятай суттєві Божі слова, зберігаючи їх у своєму серці. Щодо того, хто такий неправдивий лідер, які прояви мають неправдиві лідери, чи є в них совість і розум і як Бог характеризує неправдивих лідерів, – знайди ці ключові Божі слова й запиши їх у зошит, поклади там, де зможеш легко їх бачити, і молитовно читай їх, коли матимеш час. Щодо кожної справи, яка стосується твого життя-входження та зміни в характері, практикуй і докладай зусиль саме в такий спосіб. Це і називається прагненням до істини. Якщо твої зусилля не досягають цього рівня, це не називається прагненням до істини; це називається робити щось для годиться, ковзати по поверхні й марнувати свої дні.

Розгляньмо «поклонятися Йому». Поклоніння Богу означає мати справжній трепет, страх, повагу та щирість, а також ставитися до Бога як до Бога, мати місце для Бога в серці, раціонально ставитися до обставин, які влаштував Бог, і доручень, які Він дав, і серйозно й відповідально ставитися до кожного слова, яке сказав Бог, тощо. Усі ці прояви називаються поклонінням. Чи то слова, сказані тобі Богом віч-на-віч, чи то всі слова, які Він будь-коли висловлював, – доки ти їх знаєш і пам’ятаєш, доки ти їх розумієш і підтверджуєш у своєму серці, ти маєш ставитися до них як до критеріїв того, як жити як людина, як поводитися тощо, – це і є прояв поклоніння Богу. Стикаючись зі справами, незалежно від того, чи відповідають вони твоїм власним смакам, бажанням або уявленням, ти маєш бути здатним заспокоїти своє серце й подумати: «Чи було це зроблено Богом? Чи походить це від Бога? Чому Бог це зробив? Що Бог хоче переплавити в мені, що Він хоче змінити в мені? Яким саме є Божий намір? Як мені слід коритися Божим упорядкуванням? Як мені слід задовольнити Божий намір? Як мені слід виконати свій обов’язок як людини?» Усі ці та інші подібні прояви є проявами поклоніння Богу. Навіть якщо ти не розумієш більше істини, як нормальна людина, як той, хто вірить в існування Бога, як той, хто щиро слідує за Богом, – це те ставлення, яке ти принаймні повинен мати до Бога. До всього, що стосується Бога, до всього, що стосується Божих слів, до всього, що стосується Божого доручення тобі, твого обов’язку та твоєї відповідальності, – до всього цього ти маєш ставитися дбайливо й обережно, не недбало, не халатно, не зневажливо – це і називається поклонінням Богу. Ставитися до всього, що пов’язано з Богом, із обережним, дбайливим, богобоязливим серцем, сповненим страху й трепету перед Богом, – це і називається поклонятися Богу. Чи легко цього досягти? Нелегко. Без реального досвіду важко навіть зрозуміти два слова «поклонятися Йому», не кажучи вже про те, щоб насправді практикувати поклоніння Богу. Остання фраза визначення церкви – «здобувають Його спасіння». Як це слід розуміти? Шлях до здобуття спасіння довгий, і вимоги тут ще більші. По-перше, шлях, яким ти йдеш, має бути правильним; ти мусиш бути здатним прийняти всі істини в Божих словах і бути тим, хто прагне практикувати Божі слова й кориться Богу. У своєму житті ти мусиш керуватися Божими словами. Ти мусиш не тільки визнавати існування Бога, а й любити істину та діяти згідно з істиною; ти мусиш мати справжній страх перед Богом і покору Йому, часто молитися Богу в своєму серці й поступово переходити до поклоніння Богу. Тоді ти – той, хто любить істину й кориться Богу; ти саме та людина, яку Бог хоче спасти. Людина, яка щиро вірить у Бога, має бути правильною людиною. Яка користь від того, щоб бути правильною людиною? Користь у тому, що здобути спасіння тобі буде не надто важко; у тебе буде надія на його здобуття. Це вся бесіда, яку ми провели про конкретні деталі визначення церкви.

IV. Уявлення та погляди людей щодо церкви

Щойно ми бесідували про те, що таке церква, яку суттєву роботу вона виконує та які в людей є уявлення й вимоги щодо церкви. Нарешті, ми дали визначення поняттю церкви. Тепер, після цього визначення, ви повинні мати точне розуміння назви «церква»; ви повинні мати базове розуміння роботи, яку має виконувати церква, ролі, яку вона відіграє в тому, щоб допомогти людям здобути істину та досягти спасіння, а також значення церкви для кожного, хто слідує за Богом. Ми також коротко провели показовий аналіз і викриття того, у чому, на думку людей, полягає цінність існування церкви та яку роботу вона має виконувати згідно з їхніми уявленнями. Чи є щось, чого ви не можете розгледіти або збагнути в тих інтерпретаціях і тлумаченнях, які є в людей щодо церкви в їхніх уявленнях? Деякі люди вважають, що церква повинна займатися якоюсь суспільною роботою або відігравати якусь роль у суспільстві, наприклад обстоювати справедливість. В уявленнях людей церква уособлює позитивний образ, то чому ж вона не може обстоювати справедливість? Чи має обстоювання справедливості якийсь стосунок до роботи церкви або до Божих вимог? (Ні.) Що мається на увазі під цим «обстоюванням справедливості», про яке говорять люди? (Те, що люди називають обстоюванням справедливості, – це не справжня справедливість. Це лише захист інтересів плоті, і це не відповідає істині.) Чи має ця справедливість якийсь стосунок до істини? (Ні.) Це те, що людство називає справедливістю. Наприклад, приборкання деяких злих сил, виправлення деяких несправедливостей і випадків, коли людей кривдять і принижують, або призначення заслуженої кари злим людям, а також відновлення та захист інтересів уразливих груп населення тощо – ось що люди називають обстоюванням справедливості. Яка головна мета цього обстоювання справедливості? Чи має воно якийсь стосунок до прагнення людей до істини? Чи має воно якийсь стосунок до спасіння людей? (Ні.) Це лише вислів, що виникає на основі людської моралі та етики; він не має абсолютно нічого спільного з істиною. Чи можна сказати, що це не сягає рівня істини? (Так.) Точно можна? (Ні, ці дві речі не пов’язані.) Правильно, вони абсолютно не пов’язані; це дві різні речі. Яку ж справедливість обстоює людство? Це така справедливість, коли після того, як злі люди пригнобили просту людину з трохи нижчим соціальним статусом або позбавили її будь-яких прав чи інтересів, ці злі люди отримують належне покарання, а проста чи звичайна людина більше не зазнає поганого поводження. Ідеться про відновлення та гарантування плотських інтересів людей, досягнення відносної рівності між людьми, усунення розривів між соціальними прошарками, а також про те, щоб злі люди не досягали успіху у своїх лихих вчинках, а несправедливість щодо скривджених виправлялася. Ось що людство називає обстоюванням справедливості, і це не має абсолютно нічого спільного з істиною. Як ви досі можете казати, що це не сягає рівня істини? Це пов’язано з істиною? Ні, не пов’язано. Скажіть Мені, чи ті звичайні й прості люди, що зазнали кривди, обов’язково є добрими людьми? (Необов’язково.) Припинити їхні страждання від кривди – це справедливість? Це відповідає істині? Чи можуть тоді ці люди бути спасенними? Це вочевидь дві різні справи – як їх можна змішувати? Не може бути й мови про те, щоб це сягало рівня істини; це просто не те саме, що істина. Якщо у вас є якісь заперечення щодо цього питання, то, можливо, більшість із вас не може розгледіти суть справи обстоювання справедливості й досі дещо прив’язана до неї, думаючи: «Як це може бути неправильним? Як це може не бути роботою, яку має виконувати церква?» Насправді це не має нічого спільного з роботою церкви. Є також деякі люди, які вважають, що церква має бути місцем, де карають зло і заохочують добро, що вона повинна виконувати цю функцію, караючи лихі вчинки та злі, темні сили, й водночас заохочуючи добрі та доброчесні справи. Чи це так? Чи може карання зла й заохочення добра сягнути рівня істини? Коли йдеться про те, що є злом, а що – добром, люди не можуть чітко розрізнити ці речі. Що люди мають на увазі під каранням зла й заохоченням добра? Чи пов’язано це з каранням зла, винагородженням добра та розподілом усіх за родом їхнім, про які говорить Бог? (Ні.) Не пов’язано. Який у людства стандарт для визначення зла і добра? Згідно з визначенням китайців, що є злом, а що – добром? Яка основа для їхнього визначення зла і добра? Це буддійська культура. Буддизм говорить про такі поняття, як допомога світові та спасіння людей, утримання від убивства тощо – це вважається добром, тоді як споживання курки, риби, яловичини чи баранини вважається злом, і люди, які це роблять, повинні бути покарані. Не можна їсти ніякого м’яса й не можна вбивати ніяких живих істот. Убивство вважається злом, і ті, хто вбиває, повинні сповідатися і благати про прощення перед Буддою. Це зло за визначенням буддизму; чи таке саме воно, як зло, про яке говорить Бог? (Ні.) Це дві різні речі, тому таке визначення зла не має абсолютно нічого спільного з істиною і, звісно, не може сягнути рівня істини. Отже, що буддизм має на увазі під добром? Це ще абсурдніше, поверховіше й лицемірніше. Буддисти вірять, що не вбивати жодних живих істот – це добро, і випускати на волю спійманих тварин – це добро. Незалежно від того, скільки людей убила зла людина або скільки гріхів вона вчинила, якщо вона відкладає ніж м’ясника, то може негайно стати Буддою – це вважається добром. Є також прислів’я: «Врятувати одне життя краще, ніж збудувати семиярусну пагоду», що означає рятувати людей сліпо, беззастережно й безпринципно – навіть рятувати дияволів, злих людей, бандитів, хуліганів і будь-кого іншого – вважається добром. Що це за добро? Такі люди – дурні, позбавлені будь-якої позиції, принципів чи здатності до розрізнення. Рятувати будь-кого та прощати будь-кого – хіба це можна вважати добром? Така поведінка навіть не гідна цього слова; це вдавання сатани й дияволів. Вони не вбивають тварин, але поглинули незліченну кількість душ. Це їхнє так зване добро, яке насправді є лише вдаванням. Отже, чи є обґрунтованим людське уявлення про те, що церква повинна відігравати роль карання зла й заохочення добра? (Ні.) Незалежно від культурного підґрунтя будь-якої раси чи релігії, карання зла й заохочення добра не має нічого спільного з роботою церкви чи свідченням церкви. Не думайте, що оскільки ці терміни здаються справедливими та схвальними, вони повинні бути пов’язані з роботою церкви або що це та роль, яку церква повинна відігравати в суспільстві. Це людські уявлення та фантазії. Окрім «обстоювання справедливості» та «карання зла й заохочення добра», інші добрі, згідно з людськими уявленнями, терміни, як-от «боротьба за права та інтереси людей» і «полегшення турбот і розв’язання труднощів», також не мають жодного зв’язку з роботою церкви чи свідченням церкви. Ви всі повинні це розуміти. Про визначення церкви, роботу, яку вона має виконувати, а також про цінність і значення її існування ми більш-менш чітко побесідували.

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

Повернімося до чотирнадцятого обов’язку лідерів і працівників: «Своєчасно розрізняти, а далі вичищати або виключати всіляких злих людей і антихристів». Погляньмо, чи пов’язана ця робота, яку мусять виконувати лідери і працівники, з кожною деталлю щодо церков, про яку Я щойно бесідував. Чому нам потрібно бесідувати про ці конкретні деталі? Який зв’язок між цими деталями та цією роботою, яку мусять виконувати лідери і працівники? (Ці злі люди й антихристи не є членами церкви, і їх потрібно вичистити. Ба більше, їхнє існування перешкоджає роботі, яку виконують церкви, і заважає їй.) Отже, зв’язок є; ця бесіда не даремна. Зрозумівши кожну деталь щодо назви чи визначення церкви, розгляньмо, як лідери і працівники повинні ставитися до членів церкви, як вони повинні ставитися до різних людей, яких потрібно вичистити або виключити з церкви, як вони можуть добре виконувати цю роботу і як вони повинні виконувати свій обов’язок і підтримувати роботу церкви. По-перше, лідери і працівники мусять розуміти, яке визначення церкви, чому церква повинна існувати і яку роботу вона має виконувати. Зрозумівши це, вони повинні подивитися, хто з нинішніх членів церкви не відіграє позитивної ролі, коли йдеться про цінність існування церкви чи про роботу, яку вона виконує, або хто може чинити переривання, завади та негативний вплив на суттєву роботу церкви, або навіть серйозно впливати на репутацію церкви та ганьбити Боже ім’я. Чітко розрізняти та своєчасно вичищати або виключати цих людей – хіба це не та робота, яку повинні виконувати лідери і працівники? (Так.) Отже, що потрібно для того, щоб добре виконувати цю роботу? Щоб вичистити або виключити всіляких злих людей та очистити церкву, а також дозволити проявитися цінності існування церкви й дати церкві змогу виконувати ту роль, яку вона повинна, і водночас дозволити роботі церкви безперешкодно просуватися, лідери і працівники мусять спершу розрізнити, хто саме в церкві є злими людьми й антихристами. Це та інформація або фактична ситуація, яку лідери і працівники повинні спершу осягнути, виконуючи цю роботу. Перше питання, з яким стикаються лідери і працівники в цій роботі, – це розрізнення різних видів людей. У чому мета розрізнення різних видів людей? У тому, щоб розподілити їх за родом їхнім і захистити тих, хто є справжніми членами церкви. Однак сам лише захист цих людей не означає, що робота, викладена в чотирнадцятому обов’язку, виконується успішно. Що ж тоді є найважливішим аспектом успішного виконання цієї роботи? Це вичищання або виключення всіляких маловірів і злих людей, які не належать до церкви. Незалежно від того, чи характеризують цих людей як злих людей, чи як антихристів, якщо вони відповідають умовам для вичищення або виключення, то виникає потреба в цій роботі, і настає час для лідерів і працівників виконувати свій обов’язок. Спершу побесідуймо про те, як розрізняти різні види людей.

I. На основі мети віри в Бога

Як нам розрізняти різні види людей? Перший критерій – розрізняти їх за метою віри в Бога. Другий – за їхньою людськістю. І третій – за їхнім ставленням до свого обов’язку. Якби ми використали прості, короткі заголовки, то вони були б такими: по-перше, мета віри в Бога; по-друге, людськість; і по-третє, ставлення до свого обов’язку. Тепер, коли в нас є ці три заголовки, яке у вас розуміння кожного з них? Ми раніше не так багато обговорювали мету віри людей у Бога. Ми більше говорили про людськість і ставлення до свого обов’язку, тому ви краще знайомі з цими речами. Мета віри людей у Бога насправді також не є для вас чимось дуже незнайомим, тому що ви й самі прийшли до віри в Бога з певною метою. Деякі люди вірять у Бога, бо не хочуть потрапити в пекло, деякі – бо хочуть потрапити на небеса, деякі – бо не хочуть помирати, деякі – щоб уникнути лиха, деякі – просто тому, що хочуть бути добрими людьми, деякі – бо хочуть уникнути поганого поводження тощо. Ця тема не повинна бути для вас незнайомою; просто деталі, про які Я говоритиму, можуть бути дещо незнайомими – ви можете почуватися невпевнено щодо них, не знаючи, що Я збираюся про них сказати або з чого почну. Отже, поговорімо про це коротко. Скажіть Мені, людей з якими типами намірів і цілей у вірі в Бога слід вичистити або виключити? (Тих, хто прагне лише слави й статусу, хто хоче лише мати владу та хто безсовісно заважатиме церкві заради свого статусу.) Це один вид людей. Є ще інші? (Маловіри, які прагнуть лише благословень і шукають того, щоб насититися з хлібів.) Маловіри, це ще один вид. Є ще? Ви, можливо, думаєте про прояви деяких людей, але не можете чітко розрізнити, чи ці люди просто виявляють розбещений характер, чи вони насправді є людьми з нечистими мотивами у вірі в Бога, яких слід вичистити або виключити. Ви не можете цього з’ясувати й відчуваєте, що це дещо незрозуміло, тому не можете чітко це сформулювати. Тема мети віри людей у Бога досить широка. Кожен має якісь наміри й цілі у вірі в Бога. Однак ті види людей з нечистими мотивами у вірі в Бога, про які ми тут говоримо, не відповідають умовам для Божого спасіння. Вони не можуть досягти спасіння і не можуть досягти навіть мінімального стандарту, щоб бути трудівниками. Незалежно від того, з якою метою ці люди вірять у Бога, у будь-якому разі, отримавши можливість, ці люди, що прийшли до віри в Бога з певною метою, намагатимуться досягти своїх цілей, а якщо в них не буде можливості, вони чинитимуть зло та створюватимуть завади. Це призведе до немислимих наслідків для роботи церкви або для життя-входження Божих обранців, і саме цих людей слід вичищати або виключати. Якщо наразі відкласти людськість цих людей або те, яке ставлення вони плекають до своїх обов’язків, а говорити лише з погляду їхньої мети віри в Бога, то вона абсолютно не в тому, щоб прийняти істину й досягти спасіння, і тим більше не в тому, щоб коритися Богу та поклонятися Йому. Тому їхня віра в Бога, природно, не призведе до спасіння. Замість того щоб дозволяти цим людям залишатися в церкві й постійно заважати Божим обранцям – справжнім братам і сестрам – краще якомога раніше точно розрізнити й охарактеризувати їх, а потім негайно вичистити з церкви. До них не слід ставитися як до членів церкви чи братів і сестер. Отже, хто ці види людей? Щойно ви загалом говорили про деякі поняття. Я наведу кілька конкретних прикладів, і, почувши їх, ви зрозумієте.

А. Задля задоволення свого бажання бути чиновником

Спершу поговорімо про перший тип людей, яких слід вичищати або виключати з церкви. Деякі люди завжди хочуть стати чиновниками в суспільстві й прославити своїх предків, та їхня кар’єра не складається, однак їхнє бажання бути чиновниками анітрохи не згасає. Але соціальний статус їхньої родини невисокий, тому вони відчувають, що життя безнадійне, і вважають світ надто несправедливим, адже не можуть здійснити навіть це незначне бажання. Вони відчувають, що мають певні знання та здібності, але ніхто їх не цінує. Вони не можуть знайти покровителя, і перспектива стати чиновником видається їм дуже примарною. У цій безвихідній ситуації вони знайшли церкву. Вони вважають, що стати лідером у церкві – це те саме, що бути чиновником, і так їхнє бажання може бути задоволене. Тож вони приходять у Божий дім, бажаючи здійснити щось величне. Вони думають, що їхні здібності та вміння якраз підходять для того, щоб їх використали в Божому домі, і що їхня надія стати чиновником і видатною особистістю може здійснитися, і так вони виконають бажання всього свого життя. Їхній погляд на віру в Бога можна узагальнити такими висловами, як «Послуга за послугу», «Справжнє золото рано чи пізно заблищить» і «Розумна пташка й гілку обирає мудро» – ось на якому тлі вони обрали шлях віри в Бога. Судячи із сутності такої людини, стає зрозуміло, що вона не вірить в існування істини у світі, і тим паче не вірить в існування Спасителя. Коротко кажучи, вона не вірить в одного істинного Бога та ще менше вірить в існування Творця. Чи те, що написано в Біблії, чи те, що проповідується в релігійному світі, – що Бог створив світ і людство, що Бог володарює над людством і веде його, – усі ці вислови для них лише історичні записи. Ніхто їх не досліджує, і ніхто не може їх перевірити; це просто легенди та історії, різновид релігійної культури. Це їхнє основне розуміння віри. Вони приходять до віри в Бога з таким розумінням, думаючи, що йдуть правильним шляхом, залишають темряву заради світла, що вони – та сама «розумна пташка», яка й гілку обирає мудро. Звісно, свій вибір і бажання стати чиновником і видатною особистістю вони не полишили. Вони вірять, що в цьому величезному світі з такою кількістю людей для них немає місця, і лише Божий дім може дати їм надію. Лише життя в церкві може дати їм шанс використати свої таланти та здійснити своє бажання стати видатною особистістю. Це тому, що, на їхній погляд, у поточній ситуації зовнішній світ стає все більш нечестивим і темним – лише церква є землею чистоти в цьому світі; церква – єдине місце у світі, що може надати людям духовну поживу, і лише церква дедалі більше процвітає. Вони приходять до віри в Бога з такими бажаннями та цілями. Прийнявши віру, вони нічого не розуміють ні про віру в Бога, ні про прагнення істини, ні про питання, пов’язані з істиною, Божим характером і Божою роботою. Вони не прагнуть цього й не звертають на це уваги. У своєму серці вони анітрохи не полишили свого бажання статусу та чиновництва; натомість вони продовжують триматися за ці уявлення та погляди, тиняючись у церкві. Вони розглядають церкву як громадську організацію, релігійну громаду, а Божу роботу й Божі слова – як ілюзії, створені віруючими через їхні забобонні переконання. Тому, щойно мова заходить про прагнення істини, щойно згадуються Божі слова й Божа робота, вони відчувають огиду й опір. Якщо хтось каже, що щось є Божою справою, Божим володарюванням або Божим улаштуванням, вони відчувають огиду. Однак, яку б огиду вони не відчували, і незалежно від того, чи визнають і приймають вони істину, їхнє бажання здобути статус у церкві, щоб задовольнити свою жадобу влади, ніколи не зменшувалося й не було полишене. Оскільки вони мають такі амбіції та бажання, у них, природно, з’являються різні прояви. Наприклад, вони підбурюють людей, кажучи таке: «Не варто в усьому керуватися божими словами або пов’язувати все з божими словами й богом. Насправді багато людських ідей і висловлювань є правильними; люди повинні мати власні точки зору й позиції». Вони поширюють ці твердження, щоб уводити людей в оману. Водночас вони також завзято демонструють свої таланти, дари та різноманітні тактики й хитрощі, якими вони можуть орудувати у світі, намагаючись привернути увагу людей, здобути їхню прихильність і високу оцінку. Яка мета цієї їхньої завзятої демонстрації? Щоб люди високо їх цінували й дивилися на них знизу вгору; щоб мати статус серед людей і тим самим задовольнити своє бажання просуватися кар’єрними сходами чиновника й прославити своїх предків. Вони задоволені, коли їх шанують, хвалять, ідуть за ними, підтримують, обожнюють і дивляться на них знизу вгору, і навіть коли їм лестять. Ба більше, вони невпинно прагнуть цього й насолоджуються цим. Хоча Божий дім постійно розвінчує антихристів, злих людей і різні розбещені характери людей, у своєму серці вони зневажають це як щось, що навіть не заслуговує на їхнє презирство, і відчувають до цього особливу огиду. Вони цілеспрямовано прагнуть статусу, захоплення й поваги з боку інших, щоб здійснити бажання, яких вони не змогли досягти у світі та суспільстві. Отже, для чого вони вірять у Бога? Не для того, щоб отримати сторицею в цьому житті й вічне життя у світі прийдешньому, і, звісно, не для того, щоб прийняти істину й бути спасенними. Їхня мета віри в Бога – не поводитися як створена істота, а бути чиновником і паном, насолоджуватися благами статусу. У церкві, безумовно, є такі люди; це лиходії, які проникають у церкву. Церква категорично не дозволяє таким людям змішуватися з Божими обранцями, тому цих людей слід вичищати. Чи легко розрізнити їхню мету віри в Бога? (Так.) З огляду на їхні наміри та цілі у вірі в Бога, поєднані з їхніми різними проявами в церкві, що це за люди? (Маловіри.) Так, це маловіри. Окрім того, що вони маловіри, вони ще й хочуть прагнути статусу та перспектив у Божому домі, щоб задовольнити свою жагу влади. Їхня мета віри в Бога – стати чиновниками. То чому ж церкву слід очистити від цих людей? Хтось може сказати: «Якщо маловіри трудяться в Божому домі і як друзі церкви можуть трохи допомогти, хіба не можна їх залишити?» Чи слушне це твердження? (Ні.) Чому воно неслушне? (Їхнє бажання стати чиновниками, безумовно, призведе до вчинків, які заважатимуть іншим, не принесуть користі роботі Божого дому та вплинуть на прагнення братів і сестер до істини.) Як не поглянь, маловіри чинять опір істині й заперечують Бога, тому Божий дім не може їх утримувати. Вони не відіграватимуть позитивної ролі. Незалежно від того, чи прагнуть вони стати чиновниками, самі лише їхні висловлювання, прояви та вчинки як маловірів можуть спричиняти переривання і завади й не матимуть позитивного ефекту. Деякі брати й сестри, переживаючи певні обставини, кажуть: «Це Боже володарювання, і ми мусимо коритися». Чи можуть маловіри коритися? Уже добре, якщо вони не починають заважати й чинити опір. У своєму серці вони навіть кажуть: «Не кажіть, що все є божим володарюванням. Люди повинні мати власні думки та певну незалежність; не приписуйте все божому володарюванню!» Вони не тільки тягнуть інших униз, а й говорять якісь двозначні, правдоподібні облудні речі, щоб уводити людей в оману. Хіба це не безсоромно? Можливо, вони й здатні на якісь вправні маневри та хитрощі серед невіруючих, але Божий дім – невідповідне місце для таких маневрів і хитрощів! Деякі люди тримають клініки, куди всі люблять ходити, бо кажуть, що уколи там не болючі. Чому уколи не болючі? Кінчик голки змочують в анестетику, тому, звісно, не боляче. Це мудрий хід? (Ні, це згубний хід.) Проте вони вважають це мудрим ходом і хваляться цим, думаючи, що це демонструє їхні здібності та вміння, і кажуть: «Усе, що ти робиш, – це говориш про покору богові, боже влаштування та боже володарювання. А в тебе є такі вміння, як у мене?» Хіба це не безсоромно? (Так.) Вони навіть хваляться такими згубними хитрощами! Люди, які, маючи мотиви маловірів, проникають у церкву, – це ті, кого слід вичищати з церкви. Чому? У своєму серці ці люди чинять опір істині й відчувають до неї відразу. Незалежно від того, з якою метою вони вірять у Бога та чи можуть вони це відкрито визнати, виходячи з їхньої сутності як маловірів, церква повинна вичищати або виключати їх. Ці маловіри проникають у церкву з певною метою, бажаючи продемонструвати свої таланти, реалізувати свої амбіції та задовольнити свої бажання в церкві. Вони хочуть використати дорогоцінне місце, яким є церква, як засіб для досягнення своєї мети – утримувати владу, вихвалятися, уводити в оману та контролювати людей. З огляду на їхню мету віри в Бога, вони здатні заважати Божим обранцям і роботі церкви та переривати їх. Тому цих людей необхідно вичищати або виключати з Божого дому. Лідери і працівники повинні бачити наскрізь їхню сутність маловірів. Незалежно від того, чи ґрунтуєшся ти на їхніх проявах, чи на їхніх постійних висловлюваннях про віру в Бога, щойно ти осягнув ситуацію й чітко розрізнив, що вони маловіри, ти повинен рішуче відкинути їх без вагань. Який би метод чи мудрість ти не застосовував, знайди будь-який спосіб, щоб вичистити їх, – це робота, яку повинні виконувати лідери і працівники; це робота, яку вони повинні взяти на себе. Це один із типів людей, яких слід вичищати або виключати.

Б. Задля пошуку протилежної статі

Отже, які прояви другого типу людей, яких слід вичищати або виключати? Деякі люди ніколи не мали стосунку до віри в Бога; у них просто склалося сприятливе враження про неї. Їм нецікаво знати, чого слід прагнути або що здобувати, вірячи в Бога. Вони чули, що люди, які вірять у Бога, досить сумлінні й простодушні, тому хочуть знайти в церкві романтичного партнера, потім одружитися й жити стабільним життям. Це їхній намір і мета, тому вони приходять до церкви, щоб знайти свого ідеального партнера. Ці маловіри не мають ані найменшого інтересу до віри в Бога; їм абсолютно байдуже до Творця, істини, спасіння, пізнання Бога, виконання обов’язку та будь-яких подібних питань. Навіть якщо вони можуть щось зрозуміти, почувши Божі слова й проповіді, вони не хочуть брати це до серця. Вони просто хочуть знайти ідеального партнера і, звісно, сподіваються познайомитися з більшою кількістю людей і розширити коло своїх знайомств. Вони приходять до віри в Бога з метою знайти ідеального партнера. Деякі люди можуть сказати: «Звідки Ти знаєш, що в них така мета? Вони нічого Тобі про це не казали й не згадували!» Вони демонструють це своєю поведінкою. Подивіться, як вони завжди шукають представників протилежної статі, коли виконують свої обов’язки або контактують із кимось. Щойно їм хтось сподобається, вони постійно бесідують із цією людиною й наближаються до неї, завжди розпитують про неї та намагаються її пізнати. Ці незвичайні дії та прояви повинні привернути достатню увагу лідерів і працівників, які мають спостерігати, які в них наміри та якої мети вони прагнуть досягти; вони повинні з’ясувати, хто проповідував їм Євангеліє, чому вони особливо шукають контакту з протилежною статтю, чому в них завжди є про що поговорити з протилежною статтю і чому вони мають особливу прихильність до протилежної статі, зокрема виявляючи особливу цікавість і турботу до людей, які їм подобаються. Такі особи мають сприятливе враження про тих, хто вірить у Бога. Навіть якщо їм не дуже цікаві зібрання, слухання проповідей, бесіди про Божі слова, співи гімнів, бесіди про особистий досвід та інші подібні речі, вони зазвичай не кажуть нічого, що спричиняє завади й переривання. Вони зосереджені виключно на пошуку романтичного партнера, щоб жити з ним хорошим життям. Якщо вони знайдуть партнера, то зможуть і далі вірити в Бога; навіть якщо самі вони не прагнуть, то можуть підтримувати свого партнера у вірі в Бога. Деякі люди мають відносно прийнятну людськість, готові допомогти й докладають усіх зусиль, щоб бути дружніми та добрими. Наприклад, вони можуть бути терпимими до інших, вигадувати все можливе, щоб допомогти тим, хто має труднощі, розв’язати їх, або дати якусь пораду тощо. Вони відносно добрі до інших і не мають злоби, але їхня мета й ціль у вірі в Бога не дуже шляхетні. Вони не прагнуть істини й не приймають її, хто б із ними про неї не бесідував. Після пів року чи року-двох слідування в них немає жодних змін. Хоча вони не кажуть нічого про невіру й не спричиняють жодних завад чи переривань, у них узагалі не з’являється інтересу до питань віри в Бога. Чи доречно таким людям залишатися в церкві? (Ні.) Чи слід таких людей вичищати? (Їх також слід вичищати.) Яка причина? (Тому що їм нецікава істина, і вони не є об’єктами для спасіння. Якщо вони залишатимуться в церкві, постійно шукаючи партнера, це заважатиме іншим і вводитиме їх у спокусу; вони не відіграватимуть позитивної ролі.) Саме так і є. Наприклад, деякі люди особливо люблять їсти м’ясо. Коли вони їдять м’ясо, вони забувають про свою роботу. Якщо м’яса немає, вони ще здатні займатися якимись належними справами, але коли м’ясо є, їхня робота відкладається. Що для них м’ясо? (Спокуса.) Саме так, це спокуса. Отже, чи можна тих, хто постійно шукає партнера, вважати джерелом спокуси? (Так.) Вони справді є джерелом спокуси. Таким людям слід чітко пояснити: «Ти не маєш щирості у вірі в Бога чи у виконанні свого обов’язку. Ти ніколи не міг інтегруватися в церкву й ніколи не вважався справжнім віруючим. За ці два роки спілкування ми побачили твою мету: ти просто хочеш знайти партнера в церкві. Хіба це не шкодить хорошим людям? Люди в церкві тобі не підходять. Серед невіруючих є багато тих, хто тобі підійде. Іди й знайди когось серед невіруючих». Підтекст полягає в тому, щоб сказати їм: «Ми бачимо тебе наскрізь. Ти не один із Божих обранців. Ти не людина з Божого дому. Тебе не можна вважати нашим братом чи сестрою». Таких людей слід вичищати з церкви згідно з принципами Божого дому. Таким чином, ці люди, які необачно шукають партнера та зваблюють інших, будуть вичищені. Хіба таких людей нелегко розрізнити? (Так.) Ці люди також є маловірами. Вони мають певну прихильність до церкви, до релігійної віри та до тих, хто вірить у Бога. Вони просто хочуть використати можливість віри в Бога, щоб знайти партнера серед віруючих, щоб жити з ним і щоб він віддано їм служив. Скажіть Мені, хіба таке можливо? Чи повинні ми їх задовольняти? Чи повинна церква влаштовувати такі справи? (Ні.) Церква не зобов’язана задовольняти їхні особисті вподобання. Як би вони не думали, що віруючі – хороші люди, що вони зможуть жити з ними належним чином або що віруючі можуть іти правильним шляхом, це марно – їхня думка не має значення. Таких маловірів можна знайти в більшості церков. Щоб розібратися з цими людьми, слід використовувати метод, про який ми щойно бесідували, або ви можете використовувати кращі методи, якщо вони у вас є, аби тільки все вирішувалося згідно з принципами. Цих маловірів зараховують до різних типів злих людей – хіба це надмірно? (Ні.) Саме так ми й ставимося до маловірів.

В. Задля уникнення лих

Які ще типи людей слід вичищати або виключати з церкви? (Ще один тип – це ті, хто вірить у Бога лише для того, щоб уникнути лиха.) Віра в Бога лише для того, щоб уникнути лиха, – це також одна з цілей, які люди мають у вірі. Хіба більшість людей, які вірять у Бога, не мають такої домішки? (Так.) Тож як нам розрізнити, яких людей через це слід вичищати або виключати, а які просто демонструють нормальний прояв розбещеності й не підлягають вичищенню чи виключенню? У більшості людей віра змішана з мотивом вірити в Бога, щоб уникнути лиха, – це факт. Серед тих, хто вірить у Бога, щоб уникнути лиха, ви повинні розрізняти маловірів, які відповідають критеріям для вичищення або виключення. Наприклад, такі люди, бачачи, що лиха посилюються, починають частіше відвідувати зібрання й швидко забирають назад книги Божих слів, які вони раніше повернули до церкви, кажучи, що тепер хочуть вірити в Бога серйозно. Однак, щойно лиха минають або вщухають, вони повертаються до ведення бізнесу та заробляння грошей, блокуючи всі способи зв’язку, щоб брати й сестри не могли знайти їх або зв’язатися з ними для зібрань. Коли трапляється лихо, вони активно шукають братів і сестер, але коли лихо минає, братам і сестрам стає дуже важко їх знайти, і дуже рідко комусь вдається з ними зв’язатися. Хіба ці прояви не досить очевидні? (Так.) Коли немає лиха, вони кажуть: «Людям потрібне нормальне життя. Ми повинні жити своїм життям. Я мушу щодня готувати їжу вдома, і мені треба водити дітей до школи й забирати їх, тому іноді я не можу потрапити на зібрання. Крім того, для життя потрібні гроші; всі витрати на життя треба оплачувати. Ми не можемо вижити, не заробляючи грошей. У цьому світі ніхто не може обійтися без грошей. Віра в бога має бути практичною!» Вони говорять правдоподібно й наводять безліч причин, повністю зосереджуючись на зароблянні грошей і повсякденних справах, лише зрідка відвідуючи зібрання й рідко читаючи Божі слова. Їхнє ставлення до віри в Бога літепле – ні холодне, ні гаряче. Коли трапляється лихо, вони кажуть: «О, я не можу без бога; мені потрібен бог! Я мушу щодня молитися богові й кликати його! Я не намагаюся уникнути лиха; головне, що я не можу бути без бога в серці. Хороше життя без бога в серці все одно відчувається порожнечею!» Вони не можуть сказати жодного слова, яке б демонструвало хоч якесь знання про Бога; усе, що вони кажуть, – це слова для виправдання своїх дій і поведінки. Вони не знають, скільки книг Божий дім роздає кожному; вони не знають, якої теми досягли проповіді; вони не знають, про які істини зараз бесідують у церковному житті. Вони відвідують зібрання раз на пів року або раз на рік. Коли вони приходять, то кажуть: «Невіруючі просто жахливі. Суспільство несправедливе. Цей світ злий. Докладати зусиль, щоб заробити гроші, так важко! Божа ноша на людях легка…» Вони продовжують говорити про ці марні речі, які не мають нічого спільного з темами та змістом бесіди на зібранні. Вони промовляють кілька порожніх слів у своїй молитві та кілька поверхневих слів про віру в Бога, а потім вважають себе віруючими, відчуваючи спокій у серці та мир. Хіба це віра в Бога? Що це за нікчеми? Якщо ви запитаєте їх: «Чому ти не відвідуєш зібрання регулярно?», вони кажуть: «Мої умови не дозволяють. Це обставини, які бог для мене влаштував, і я мушу коритися». Як гарно звучать ці слова! Вони також кажуть: «Подивися, бог влаштував для мене ці обставини. Уся моя родина залежить від мене в плані їжі, тому я мушу заробляти гроші, щоб вижити! Наразі заробляння грошей – це завдання, яке дав мені бог». Вони геть не згадують про виконання свого обов’язку, а також про свою відповідальність і повинності як створеної істоти, і тим паче не згадують, як практикувати Божі слова; лише зрідка вони відвідують зібрання й роблять приношення в кілька юанів, думаючи, що зробили внесок у Божий дім. Є й інші, які, коли їхні діти хворіють, моляться Богу, а через кілька днів, коли дітям стає краще, вони швидко роблять грошове приношення в церкву, а потім знову зникають. Щоразу, коли вони спілкуються з братами й сестрами, вони ніколи не бесідують про істину й не читають Божих слів. Коли немає лиха чи нещасть, вони ніколи не моляться Богу. Їхні щоденні розмови завжди про побутові дрібниці, суперечки про правильне й неправильне, плотське життя, різні суспільні явища та різні речі, що вони бачать і чують; вони рідко бесідують про Божі слова й ніколи не промовляють щирого слова, пов’язаного з вірою в Бога. Вони просто зберігають своє місце в церкві, щоб шукати Божої турботи й захисту. Це просто їхній спосіб віри в Бога; вони лише шукають миру й благословень, зовсім не прагнучи істини. Їм анітрохи нецікава істина. Вони лише хочуть отримувати вигоду, благодать і благословення від віри в Бога. Їм байдуже до наступного життя, бо вони його не бачать і зовсім у нього не вірять. Вони лише хочуть насолоджуватися Божою благодаттю в цьому житті й уникати всіх лих. Оскільки Бог і церква є їхнім притулком, то щоразу, коли вони відвідують зібрання, це, безумовно, стається тоді, коли вони зіткнулися з труднощами чи лихом. Чи є такі люди щирими віруючими в Бога? (Ні.) Що це за люди? (Опортуністи й маловіри.) Це маловіри, які хочуть використати церкву, щоб уникнути лиха. Чи слід дозволяти таким людям залишатися в церкві? (Ні.) Коли вони приходять на зібрання, вони заважають іншим і внутрішньо їх засмучують. Більшість людей надто ввічливі й соромляться намагатися їх стримати, тому дозволяють їм базікати й заважати всім їсти й пити Божі слова. Що в цей момент повинні робити лідери і працівники? Хіба вони не повинні взяти на себе відповідальність за обмеження таких людей, захист інтересів більшості та підтримку нормального церковного життя? (Так.) Ти можеш забрати в них книги Божих слів і порадити їм покинути церкву. Є різні способи переконати когось покинути церкву – ви можете придумати свої власні. Просто переконайтеся, що вони більше не зможуть зв’язатися з братами й сестрами. Припустімо, хтось каже: «Ця людина хороша. Вона просто говорить про якісь побутові дрібниці в церкві, але не заважає роботі церкви й не впливає на виконання нашого обов’язку, тому ми повинні бути терпимими! Хіба у вірі в Бога ми не повинні терпіти й зносити всіляких людей? Бог хоче, аби кожна людина була спасенна, і не бажає, щоб хтось зазнав загибелі!» Тоді ти маєш подумати, чи є вони об’єктом для спасіння. Якщо ні, то хіба ми не повинні розрізнити й вичистити їх? (Так.) Деякі люди кажуть: «Я надто ввічливий; мені було б соромно намагатися переконати їх покинути церкву». Цю проблему легко вирішити. Якщо ти просто не контактуватимеш із ними, вони не заважатимуть тобі й не сковуватимуть тебе. Навіть якщо ти з ними зіткнешся, тобі не потрібно з ними спілкуватися. Немає потреби говорити з ними про питання віри в Бога; просто стався до них як до невіруючих. Деякі люди кажуть: «Хіба ми не можемо допомогти їм із любов’ю та побесідувати з ними про істину, яку ми розуміємо?» Щодо таких маловірів, якщо ти справді маєш любов, ти можеш спробувати. Якщо ти справді зможеш їх змінити, тоді їх не потрібно вичищати або виключати. Деякі люди кажуть: «Я не марнуватиму зусиль. Допомагати їм – марно, це як купати свиню; як би чисто ти її не вимив, вона все одно піде й качатиметься в багнюці. Така вже це істота; вона не зміниться!» Якщо ти можеш це усвідомити, то ти маєш рацію. Чи будеш ти й далі бесідувати про істину з такими маловірами, щоб допомогти їм? Чи будете ви й далі виконувати цю марну працю? (Ні.) У цей момент ви усвідомлюєте, що були нерозумними й не бачили людей наскрізь. Маловіри не можуть змінитися. Ці люди також знають, що ті, хто вірить у Бога, роблять добрі вчинки й уникають поганих, що вони не знущаються з інших і не обманюють їх. У них складається хороше враження про тих, хто вірить у Бога, тому вони маскуються під прапором «вірити в існування Бога» та «вірити в Бога – це добре» й пробираються до церкви, змушуючи людей вважати їх братом чи сестрою. Деякі люди справді на це купуються, справді вважають їх братом чи сестрою, часто відвідують їх і допомагають їм. Лише через тривалий час вони усвідомлюють: «Ця людина приходить до церкви лише тоді, коли стикається з лихами чи труднощами, і говорить марні, безглузді речі. Коли в неї все гладко й добре, коли її життя налагоджується, вона всіх ігнорує. Якби ми раніше знали, що це такий негідник, ми б не допомагали йому і не докладали б стільки зусиль!» Чи є якась користь шкодувати зараз? Шкодувати вже запізно – ти вже так багато говорив марно! Коротко кажучи, таких маловірів потрібно якомога раніше розрізняти, розбиратися з ними й вичищати з церкви. Не вважайте їх братами й сестрами; вони не є братами й сестрами. Лише люди, обрані Богом, є братами й сестрами; лише ті, хто може бути спасенний і хто прагне поклонятися Богу, є братами й сестрами. Ті, хто тиняється в Божому домі, щоб уникнути лих і жадібно насолоджуватися Божою благодаттю, не приймаючи істини, є маловірами. Вони не є братами й сестрами, і тим паче не є Божими обранцями. Зрозуміло? З такими маловірами необхідно поводитися згідно з принципами; із ними слід розбиратися так, як належить. Це відповідальність лідерів і працівників, а також принцип, який повинен бути зрозумілий кожному з Божих обранців.

23 жовтня 2021 року