Пункт чотирнадцятий. Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів (частина четверта)

Стандарти та підстави для розрізнення різних типів злих людей

Сьогодні ми продовжуємо бесіду про чотирнадцятий обов’язок лідерів і працівників: «Швидке розрізнення та подальше вичищення або виключення всіляких злих людей і антихристів». Кілька попередніх разів ми бесідували про ті аспекти, які лідери та працівники повинні розрізняти, виконуючи цю роботу, а також про основні істини, які їм слід розуміти; тобто ми бесідували про те, як розрізняти всіляких злих людей. Як визначаються всілякі злі люди? Це ті, хто проникає в Божий дім під приводом «віри в Бога», але не приймає істину, а також заважає роботі церкви; усі такі люди належать до категорії злих людей. Це ті, кого церква повинна очищати або виключати, тобто ті, кому не дозволено перебувати в церкві. Ми розрізняємо й аналізуємо всіляких злих людей за трьома основними критеріями. Що це за три критерії? Перший – це мета віри в Бога. Другий – це людськість; аналізуючи людськість людини, ми розрізняємо й чітко бачимо, чи належить вона до тих, кого церква повинна вичищати. Який третій критерій? (Ставлення до своїх обов’язків.) Ставлення до своїх обов’язків – це третій критерій. Про перший критерій ми бесідували раніше. Щодо другого критерію – людськості – ми побесідували про два пункти. Яким був перший пункт? (Любов перекручувати факти й казати неправду.) А другий? (Любов використовувати інших.) З огляду на зміст цих двох пунктів може здатися, що цього недостатньо, аби вважати це проявами злих людей, але судячи з детальних проявів, про які я бесідував раніше, ці два типи людей роками вірили в Бога без щирого покаяння; їхні різноманітні прояви вже створили завади й руйнування в церковному житті, у житті-входженні Божих обранців і в стосунках між ними. Відповідно до їхніх проявів і на основі їхньої природи-сутності, ці два типи людей слід зарахувати до категорії злих людей. Церковні лідери та Божі обранці повинні розрізняти й характеризувати їх, а також своєчасно очищати. Чи доречно це? (Так.) Цілком доречно. Поведінка цих двох типів людей у церкві має вкрай негативний вплив; вони абсолютно не цікавляться істиною й анітрохи не коряться Божій роботі. Серед братів і сестер вони живуть так, наче нічим не відрізняються від невіруючих; вони часто брешуть і обманюють, виконують свої обов’язки недбало й без найменшого почуття відповідальності та не змінюються попри неодноразові застереження. Вони не лише впливають на церковне життя, а й серйозно заважають роботі церкви. Безсумнівно, вони належать до тих, кого церква повинна вичищати або виключати, і цілком доречно характеризувати їх як злих людей і зараховувати до їхніх лав – це анітрохи не буде перебільшенням. Щодо першого типу, тих, хто любить перекручувати факти й казати неправду, то їхня проблема полягає не лише в недоречних висловлюваннях, труднощах у спілкуванні з іншими тощо, – радше, це проблема з їхнім характером. На глибшому рівні проблема їхнього характеру – це проблема їхньої природи-сутності. На більш поверхневому рівні – це проблема з їхньою людськістю; тобто їхня людськість є вкрай мерзенною та ницою, що унеможливлює для них нормальну взаємодію з іншими. Вони не тільки не мають таких позитивних проявів, як забезпечення, допомога чи любов до інших, а й їхні вчинки та поведінка слугують лише для того, щоб заважати, руйнувати й нищити. Якщо деякі люди звично перекручують факти й кажуть неправду і завжди роблять це – відкрито чи таємно, – завдаючи вкрай негативного впливу на роботу церкви та на братів і сестер, то вони належать до тих, кого церква повинна вичищати. Інший тип – це ті, хто любить використовувати інших. Незалежно від ситуації, вони завжди прагнуть отримати вигоду, і їхні очі завжди спрямовані на власні інтереси. Вони не зосереджуються ні на входженні в істину-реальність, ні на належному виконанні своїх обов’язків чи власних зобов’язань. Тим паче вони не зосереджуються на нормальній взаємодії з братами й сестрами, на тому, щоб переймати сильні сторони інших для компенсації власних недоліків і будувати нормальні стосунки, або на тому, щоб вести нормальне церковне життя. Вони не зосереджуються ні на чому з цього – вони просто приходять до церкви та до братів і сестер, щоб використовувати їх. Доки вони присутні в церкві й доки брати та сестри контактують із ними, брати й сестри відчуватимуть внутрішній дискомфорт. Брати й сестри не лише відчувають відразу до їхніх учинків і поведінки, а й, що найголовніше, часто значною мірою відчувають у своїх серцях перешкоди та скованість. Що означає «значною мірою»? Це означає, що в реальних життєвих ситуаціях, стикаючись із утисками з боку маловірів чи злих людей, деякі люди сковані своїми почуттями й не можуть звільнитися, тоді як інші, хоч їм це й не подобається, не наважуються висловитися, але завжди внутрішньо відчувають скованість і не мають миру. Хіба це не серйозна завада для братів і сестер? (Так.) Тому Божі обранці повинні розрізняти ці два типи людей; усі, хто належить до категорії злих людей, є серед тих, кого церква повинна вичищати. Конкретні принципи поводження з такими людьми вже були обговорені на минулому зібранні, тому зараз ми не будемо детально їх розбирати. Підсумовуючи, два типи людей, про які йшлося вище, створювали завади не лише для церковного життя братів і сестер, а й для впорядкованого виконання їхніх обов’язків; поведінка деяких із них навіть може збити з пантелику деяких новонавернених, яким бракує основи. Тому, виходячи зі способів і засобів їхніх дій, а також із різноманітних проявів їхньої людськості та несприятливих наслідків, до яких ці прояви призводять, ці два типи людей належать до тих, кого слід вичищати, і зарахування їх до лав злих людей анітрохи не є перебільшенням. Хоча поведінка тих, хто любить перекручувати факти й казати неправду, і тих, хто любить використовувати інших, може не здаватися такою нерозсудливо грубою чи порочною, як у злих людей із людських уявлень, – хоча в них немає таких очевидних проявів, – несприятливі наслідки їхньої поведінки та їхньої людськості вимагають, щоб їх було вичищено з церкви. Це були прояви двох типів людей і принципи поводження з ними, про які ми бесідували минулого разу.

II. На основі людськості

В. Бути розпусним і нестриманим

Сьогодні ми продовжуємо бесідувати про прояви ще кількох типів людей щодо їхньої людяності, і почнемо з третього типу. Яка основна характеристика їхньої людяності? Це – розпуста й нестриманість. Зрозуміти розпусту й нестриманість із буквальної точки зору досить легко; це означає, що поведінка, манери та мова таких людей видаються неналежними – вони не є гідними й пристойними людьми. Це базове розуміння проявів людей такого типу. У церкві погляди деяких людей на віру в Бога та шляхи, якими вони йдуть, неминуче міститимуть відхилення чи помилки. У їхній мові та манерах бракує будь-якої побожності, їхні прояви в житті та якість їхньої людяності зовсім не відповідають пристойності святих, і їм цілком бракує богобоязливого серця. Загалом їхню мову, поведінку та манери можна описати лише як розпусні й нестримані. Звісно, конкретних проявів багато, вони всім помітні й їх легко розрізнити. Ці люди схожі на маловірів і невіруючих; зокрема, вони демонструють особливо розпусну поведінку. Коли йдеться про зібрання, їхній одяг і зовнішній вигляд дуже недбалі. Дехто не завдає собі клопоту привести себе до ладу перед виходом із дому, приходячи на зібрання в неохайному вигляді, з нечесаним волоссям і невмитим обличчям. Дехто одягнений неохайно, носить на зібрання поношені капці чи навіть піжаму. Інші живуть неохайно, не дбаючи про особисту гігієну, і не переймаються тим, що приходять на зібрання в брудному одязі. Усі ці люди ставляться до зібрань украй недбало, наче заходять у гості до сусіда, не сприймаючи це серйозно. Під час зібрань їхня мова та манери також нестримані, вони говорять голосно без жодних докорів сумління, навіть збуджено й дико жестикулюючи, коли радіють, і виявляючи крайню вседозволеність. Незалежно від того, скільки людей присутні, вони сміються, жартують і розмахують руками, сидять, закинувши ногу на ногу, і поводяться так, наче вони вищі за всіх; вони особливо епатажні й навіть пихаті, ніколи не дивляться нікому прямо в очі, коли розмовляють, а їхній погляд бігає навкруги. Хіба це не розпуста? (Так.) Це особлива вседозволеність і відсутність будь-якої стриманості. Звісно, невіруючі можуть пояснити мову та манери таких людей браком доброго виховання, але ми розуміємо це інакше; це не просто питання браку доброго виховання. Будучи дорослими, люди повинні чітко знати, як правильно й належно говорити, поводитися та взаємодіяти з іншими, – зокрема, вони повинні знати, як робити це так, щоб це відповідало пристойності святих, щоб це наставляло братів і сестер і щоб це становило нормальну людськість, – без того, щоб їм про це казали. Особливо живучи церковним життям, у присутності братів і сестер, хоча й не потрібно вдавати, треба бути стриманим. Якими ж є міра та необхідний стандарт цієї стриманості? Це – відповідність пристойності святих. Одяг і вбрання мають бути гідними й пристойними, слід уникати чудернацького одягу. У присутності Бога треба бути побожним і не розмахувати руками; звісно, перед іншими людьми також слід зберігати побожність і людську подобу, щоб подавати себе у доречний, корисний й повчальний для інших спосіб. Саме це задовольняє Бога. Ті, хто розпусний і нестриманий, анітрохи не зважають на те, щоб жити найелементарнішими аспектами людяності, і одна з безперечних причин їхньої байдужості – це їхнє цілковите незнання того, як бути побожною людиною або людиною з гідністю, яка викликає повагу; вони просто не розуміють цього. Тому, попри неодноразові приписи та вимоги церкви щодо охайного, гідного й пристойного одягу на зібраннях, без носіння чудернацького одягу, вони й надалі не сприймають ці правила серйозно, часто приходячи в капцях, розпатланими чи навіть у піжамі. Це один із проявів тих, хто є розпусним і нестриманим.

У тих, хто розпусний і нестриманий, проявляється ще одна риса поведінки: вони модно вдягаються й наносять на зібрання щільний, звабливий макіяж. Вони починають чепуритися й прикрашати себе за два дні до кожного зібрання, розмірковуючи, який макіяж зробити, які прикраси вдягнути, яку зачіску обрати, який одяг вдягнути, яку сумку взяти й яке взуття взути. Деякі жінки навіть наносять спокусливу помаду, тіні для повік і роблять контуринг носа, а в крайніх випадках дехто вдягається й чепуриться надто спокусливо, оголюючи плечі та спину й носячи чудернацький одяг. На зібраннях вони не слухають уважно бесіди братів і сестер і не моляться; тим паче вони не беруть участі в бесіді й не діляться своїм особистим розумінням і досвідними свідченнями. Натомість вони порівнюють себе з усіма іншими, переймаючись тим, хто вдягнений краще чи гірше за них, хто носить особливо модний брендовий одяг, хто – дешевий одяг із ринку, скільки коштує чийсь браслет тощо; вони зосереджуються лише на цих питаннях, навіть часто відкрито висловлюючи такі зауваження. З одягу, а також із мови, поведінки та манер цих людей очевидно, що їхня участь у церковному житті та їхня взаємодія з братами й сестрами не спрямовані на розуміння істини, і тим паче на прагнення до життя-входження для досягнення зміни характеру; радше, вони використовують час під час зібрань, щоб хизуватися своєю насолодою від грошей і матеріального життя. Деякі люди приходять на місця зібрань, одягнені в брендовий одяг, щоб похизуватися, повною мірою потураючи своїм бажанням до моди та суспільних трендів серед братів і сестер, спокушаючи інших слідувати цим трендам і змушуючи інших заздрити їм і захоплюватися ними. Попри те, що вони помічають погляди й ставлення деяких братів і сестер, сповнені огиди до них, вони залишаються байдужими, продовжуючи робити все по-своєму, носити високі підбори й дизайнерські сумки. Дехто навіть намагається видавати себе за заможних, багатих людей, напахуючись на зібрання дешевими парфумами, так що після того, як вони заходять до кімнати, змішані запахи парфумів, рум’ян і олії для волосся утворюють різкий і неприємний сморід. Багато інших учасників зібрання обурені, але не наважуються висловитися, відчуваючи огиду при вигляді цих людей, а ті, хто щиро вірить у Бога, тримаються від них на відстані. Незалежно від того, чи є їхній одяг і зовнішній вигляд досить висококласними чи досить повсякденними, відмінною рисою таких людей є їхня винятково вільна й недисциплінована мова, поведінка, манери та спосіб життя не лише під час зібрань, а й у їхній повсякденній взаємодії з братами й сестрами чи в їхньому повсякденному житті. Якщо бути точним, вони особливо розпущені, некеровані навіть найменшими обмеженнями. У їхньому повсякденному житті немає закономірностей; вони говорять, що хочуть, чинять свавілля, ніколи не обговорюють особистих переживань, рідко діляться своїм розумінням Божих слів і майже не говорять про труднощі, з якими стикаються, виконуючи свої обов’язки. Які єдині теми вони обговорюють? Суспільні тренди, моду, вишукану їжу, приватне життя відомих особистостей у суспільстві й навіть зірок, а також незвичайні історії та анекдоти із суспільства. З цих їхніх природних виявів неважко побачити, що віра таких людей у Бога – це лише спосіб прожити життя абияк. Їхнє життя повністю зосереджене на їжі, питві та розвагах, а не на таких питаннях, як життя в церкві, виконання свого обов’язку чи прагнення до істини. Під «розпусним і нестриманим» мається на увазі, що спосіб життя цих людей, те, як вони проявляють свою людяність, а також їхні способи вирішення питань, ставлення до інших і взаємодії з іншими – усе це розпусне й нестримане. Вони часто наслідують популярні вирази в суспільстві; незалежно від того, чи подобається братам і сестрам їх слухати, чи можуть вони їх зрозуміти, ці люди просто продовжують говорити. Вони навіть часто наслідують висловлювання деяких відомих особистостей у суспільстві, а також зірок музики та кіно. Щодо позитивної лексики, яка часто використовується в Божому домі та серед братів і сестер, вони ніколи не виявляють до неї жодного інтересу; вони ніколи не бесідують про істину у своєму повсякденному житті. Те, що вони обожнюють, – це світські тренди; різні відомі особистості та зірки є об’єктами їхнього обожнювання та наслідування. Наприклад, вони швидко підхоплюють популярні в інтернеті терміни та фрази й використовують їх у своєму житті та в розмовах із братами й сестрами. Звісно, ці терміни, безумовно, не є чимось позитивним чи повчальним; усі вони негативні, не мають жодної цінності й тим паче жодного значення для тих, хто вірить у Бога. Це популярні вирази, створені розбещеним і злим людством, що повністю представляють думки та погляди злих сил. Такі слова часто помічають, приймають і використовують ті маловіри в церкві, які люблять злі тренди. Вони повністю закриті для духовної термінології та лексики Божого дому, не слухаючи й не вивчаючи їх серйозно. Навпаки, вони швидко підхоплюють і використовують негативні речі невіруючого світу й те, на що звертають увагу нікчемні люди. Таким чином, ці люди, – чи то за їхнім зовнішнім одягом, мовою та манерами, чи то за різними думками, поглядами та ставленням до речей, які вони виявляють – помітно виділяються серед братів і сестер. Що означає виділятися? Це означає, що їхня мова, поведінка та манери схожі на мову, поведінку та манери невіруючих, що вони не виявляють жодних змін; вони просто є маловірами. Наприклад, деякі люди співають два гімни на сцені Божого дому й отримують загальне схвалення, тому вони починають вважати себе зірками чи великими шишками, завжди вимагаючи наносити щільний макіяж для виступів, наполягаючи на зачісці як у певної знаменитості та фарбуючи волосся в дивні кольори. Коли інші кажуть: «Віруючі повинні вдягатися гідно й пристойно; твій стиль не відповідає вимогам Божого дому», вони скаржаться, кажучи: «Правила божого дому надто суворі; це справді клопітно! Чому так важко бути зіркою?» Проспівавши лише два гімни, вони уявляють себе зірками й думають, що вони чудові, і щоразу, коли вони не зайняті, вони постійно розмірковують: «Скількома пальцями зірки невіруючого світу тримають мікрофон? Скільки кроків вони роблять, щоб вийти на сцену? Чому я не отримую квітів, коли так добре співаю? У світських зірок є агенти й асистенти; їм не доводиться займатися більшістю справ самим, усе роблять їхні асистенти. Але як співак у божому домі, я мушу сам займатися такими буденними справами, як-от покупка їжі, одягання та покупки. Божий дім надто консервативний!» У своїх серцях вони завжди почуваються нещасними, живучи в Божому домі; вони почуваються особливо ображеними, завжди незадоволеними й сповненими скарг. Чи може така людина любити істину? Чи буде вона практикувати істину? Чому вони не розмірковують над собою? Їхні погляди на речі настільки викривлені, схожі на погляди невіруючих; як вони можуть цього не усвідомлювати? Божий дім не заважає їм стати зіркою, але чи є ці їхні погляди та підходи – які є поглядами та підходами маловірів – прийнятними в Божому домі? Вони в корені неприйнятні. Їхня звичайна мова та манери є зневажливими для більшості людей. Через свою «широту поглядів» і крайню вседозволеність, що б такі люди не говорили чи не робили, усе це розпусне й нестримане та не виявляє нічого, крім характеру сатани.

Божий дім неодноразово наголошує, що брати й сестри повинні дотримуватися меж між чоловіками та жінками й не вплутуватися у стосунки з протилежною статтю. Однак деякі люди розпусні й нестримані, зовсім не дослухаються до цієї поради й навіть намагаються таємно спокушати інших або зустрічатися з ними, заважаючи церковному життю. Їм подобається контактувати з протилежною статтю, вони навіть шукають причини та приводи для контакту й грайливої взаємодії. Побачивши когось із протилежної статі, хто є привабливим або з ким вони добре ладнають, вони починають смикати й тягнути їх, фліртувати й залицятися, хапати за одяг і куйовдити волосся і навіть кидати сніжки їм за одяг узимку; вони бавляться одне з одним, як тварини, без меж і почуття честі, не відчуваючи жодного сорому. Дехто каже: «Як це можна вважати бавленням? Вони виявляють прихильність; це називається бути закоханими, бути романтичними». Якщо ти шукаєш романтики, ти обрав не те місце. Церква – це місце, де брати й сестри виконують свої обов’язки; це місце для поклоніння Богові, а не для флірту. Публічні прояви такої поведінки перед усіма викликають у більшості людей огиду й відразу. Ключова проблема полягає в тому, що це не наставляє інших, і ти також втрачаєш свою честь і гідність. Скільки тобі років? Ти не можеш відрізнити праву руку від лівої? Ти не розумієш різниці між чоловіками та жінками? І все ж ти фліртуєш! Це нормально, коли семи- чи восьмирічні діти бавляться; така поведінка та інтереси є типовими для їхнього віку. Однак якщо дорослі виявляють таку поведінку, хіба це не по-дитячому? Простіше кажучи, саме так і є. За своєю сутністю, що це таке? (Вседозволеність, розпуста.) Це надто розпусно! Вірячи в Бога, треба знати, що слід мати почуття честі. Навіть серед невіруючих мало хто поводиться так розпусно. Які ж легковажні й мерзенні такі розпусні люди! Кидати сніжки за одяг представникам протилежної статі заради гострих відчуттів, не просто грайливо бігати за ними, а й навіть копати їх ззаду – коли хтось викриває той факт, що така поведінка є надто розпусною і стирає межі між чоловіками та жінками, вони заперечують: «Ми так бавимося лише тому, що ми такі близькі; люди повинні розуміти». Вони потурають собі до такої міри, що не лише дозволяють собі потурати, а й спокушають інших приєднатися до їхньої вседозволеності. Що це за мерзотник? Скажіть Мені, чи повинні такі люди залишатися в церкві? (Ні.) Перебувати поруч із таким типом людей завжди незручно й ніяково. Коли вони бачать когось, вони не вітаються нормально; натомість вони просто дають їм стусана, кажучи: «Де, в біса, ти пропадав усі ці роки? Я думав, ти випарувався з лиця землі! Як справи?» Навіть їхня манера вітання така варварська й пихата; вони не лише говорять по-варварськи, а й навіть застосовують фізичну силу до інших. Хіба це не нагадує поведінку хуліганів і бандитів? Вам подобаються такі люди? (Ні.) Чи приємно відчувати, що з тебе глузують і граються тобою? (Ні.) Це неприємно, і ти навіть не можеш цього висловити; ти просто мусиш терпіти, і наступного разу, коли ти їх бачиш, ти уникаєш їх здалеку. Підсумовуючи, що це говорить про якість людяності таких людей? (Вона погана.) Незалежно від того, з якого боку на них дивитися, – чи то на їхню мову та манери, їхню особисту поведінку, їхній спосіб взаємодії зі світом та їхню взаємодію з іншими, на їхній погляд на тренди невіруючого світу чи на їхню манеру вірити в Бога та їхнє ставлення до Бога і Його слів, – неважко побачити, що цим людям бракує будь-якої побожності чи богобоязливого серця. Також не можна побачити в них жодної щирості в пошуку чи прийнятті істини. Те, що спостерігається, – це їхня розпуста й нестриманість, їхнє постійне наслідування зірок та ідолів і відсутність будь-якого наміру змінити курс, незалежно від того, як бесідують про істину. Як можна підсумувати характеристики їхньої людяності? Розпуста й нестриманість. Таким чином, можна остаточно стверджувати, що вони є невіруючими, які проникли в Божий дім; вони є маловірами.

Розпусні й нестримані люди послуговуються тими ж словами, що й бандити та хулігани з невіруючого світу; вони особливо полюбляють наслідувати манеру мовлення та стиль зірок і негативних персонажів суспільства, і більшість їхніх слів має розбишацький тон, наче їх промовляє хуліган чи громило. Наприклад, коли приходить невіруючий і, постукавши у двері, промовляє кілька дивних фраз, брати й сестри кажуть: «Щось не так; чому ця людина так схожа на розвідника чи шпигуна?» Хоча в той момент вони не можуть бути впевнені, більшість людей відчуває неспокій. Проте розпусна й нестримана людина говорить вражаюче, навіть із певною пихою: «Розвідник? Мене не налякаєш! Чого їх боятися? Якщо ви боїтеся, можете не виходити. Я піду подивлюся, у чому справа». Подивіться, які вони сміливі та відважні. Хіба ви б так говорили? (Ні, так нормальні люди не говорять; це схоже на слова бандита.) Бандити говорять інакше, ніж нормальні люди; вони особливо зухвалі. Люди вчаться мови свого кола: вуличні люди спеціально переймають популярний жаргон суспільства, бандити та хулігани люблять говорити на своєму жаргоні, а маловіри – точнісінько як невіруючі, говорять усе те, що й невіруючі. Добрі, гідні, порядні люди відчувають огиду й відразу, чуючи мову невіруючих; ніхто з них не намагається наслідувати таку мову. Деякі маловіри, навіть після десяти чи двадцяти років віри, досі послуговуються мовою невіруючих, свідомо обираючи таке мовлення, і під час розмови вони навіть наслідують манери, вирази обличчя та жести невіруючих, а також погляди, які вони кидають на інших. Чи можуть такі особи бути приємними в очах братів і сестер у церкві? (Ні.) Більшості братів і сестер вони неприємні, і на них незручно дивитися. Як ви думаєте, що Бог відчуває до них? (Огиду.) Відповідь ясна: огиду. Із того, чим вони живуть, із їхніх прагнень, а також із людей, справ і речей, які вони шанують у своїх серцях, очевидно, що їхня людськість не втілює гідності чи порядності, далека від побожності й не відповідає пристойності святих. Рідко можна почути з їхніх вуст слова, які мають говорити віруючі чи святі, слова, що наставляють інших і передають порядність і гідність; вони навряд чи скажуть таке. Те, що вони шанують, чого жадають і прагнуть у своїх серцях, докорінно несумісне з тим, чого мають жадати й прагнути святі, тож тому, чим вони живуть зовні, їхньому мовленню та манерам важко бути стриманими. Просити їх бути стриманими, не розпусними чи поблажливими до себе, а також зберігати гідність і порядність – це надскладне завдання. Що вже казати про те, щоб жити як людина з людськістю та розумом, яка розуміє істину й входить в істину-реальність, – вони не можуть навіть досягти того, щоб бути нормальною людиною з порядністю та гідністю, яка відповідає пристойності святих, дотримується правил і зовні виглядає розсудливою. Колись один чоловік поїхав у село проповідувати Євангеліє і побачив, що деякі брати й сестри мали бідні сім’ї та жили в занедбаних будинках. Він зневажливо й глузливо сказав: «Цей будинок такий занедбаний, він не для людей, ледве для свиней підійде. Вам слід швидко виїхати!» Брати й сестри відповіли: «Виїхати досить легко, але хто дасть нам інший будинок для проживання?» Він говорив необачно й свавільно, кажучи все, що спадало на думку, не замислюючись про вплив, який це може мати на інших. Це і є бандитська натура. Брати й сестри запитали: «Якщо ми виїдемо, хто дасть нам будинок для проживання? У тебе є будинок?» Йому не було чого відповісти. Бачачи, що люди зіткнулися з труднощами, він мав би спершу знайти спосіб розв’язати їхні труднощі, а вже потім говорити. Якими були наслідки його необачних слів, коли він не зміг розв’язати їхні труднощі? Чи була це проблема надмірної відвертості та прямолінійності? Абсолютно ні. Проблема полягала в тому, що його розбишацтво було надто серйозним; він був розпусним і нестриманим. Таким людям абсолютно бракує будь-якого уявлення про гідність, достоїнство, тактовність, терпимість, турботу, повагу, розуміння, співчуття, милосердя, дбайливість, допомогу тощо. Ці якості, необхідні для нормальної людськості, – це те, чим мають володіти люди. Їм не тільки бракує цих якостей, але й, побачивши в спілкуванні з іншими, що хтось зіткнувся з труднощами, можуть навіть глузувати, висміювати їх, кепкувати й знущатися з них; вони не тільки не здатні їх зрозуміти чи допомогти їм, але й приносять їм смуток, безпорадність, біль і навіть клопоти. Більшість людей чітко бачить тих, у кого таке серйозне розбишацтво, і терпить їх знову і знову. Як ви думаєте, чи можуть такі люди мати справжнє покаяння? Я не думаю, що це ймовірно. З огляду на їхню природу-сутність, вони не є тими, хто любить істину, тож як вони могли б прийняти обтинання та дисциплінування? Описуючи таких людей, невіруючі вживають такі вирази, як «триматися свого» або «йти своїм шляхом, незважаючи на те, що кажуть інші», – яка безглузда логіка! Ці так звані відомі вислови й ідіоми часто розглядаються як щось позитивне в цьому суспільстві, що спотворює факти та плутає правильне з неправильним. Щодо проявів людськості тих, хто є розпусним і нестриманим, то це, в основному, все.

Незалежно від того, чи впливають розпусні й нестримані люди на церковне життя, нормальні стосунки між братами й сестрами чи на нормальне виконання обов’язку Божими обранцями, – доки прояви та виявлення їхньої людськості спричиняють негативні наслідки та вплив, заважаючи братам і сестрам, ці проблеми слід розв’язувати, і щодо таких людей слід вживати відповідних заходів, радше ніж дозволяти їм діяти безперешкодно. У легких випадках можна надавати допомогу та підтримку або ж їх можна обтинати й застерігати. У важких випадках, коли їхня поведінка та манери є особливо розпусними, як у невіруючих чи маловірів, і позбавлені навіть крихти пристойності святих, церковні лідери і працівники мають розробити відповідні рішення для поводження з цими особами. Якщо більшість братів і сестер погоджується й умови дозволяють, цих людей слід вичистити; щонайменше їм не слід дозволяти виконувати свої обов’язки в церкві з повною зайнятістю. Що означає «у легких випадках»? Це означає, що деякі люди є нововірцями, початково невіруючими, які ніколи не вірили в християнство й не розуміють, що означає вірити в Бога. Їхня мова та манери викривають звички невіруючих. Однак, читаючи Боже слово, бесідуючи про істину та живучи церковним життям, вони поступово навертаються та змінюються, стаючи схожими на віруючих, виявляючи певну людську подобу. Цих людей не слід зараховувати до лав злих людей, а радше до тих, кому можна допомогти. Інша категорія – це молоді люди близько двадцяти років, які, незважаючи на віру в Бога протягом трьох-п’яти років, через свій юний вік досі упиваються розвагами, не зовсім урівноважені, виявляють певну дитячість у своєму мовленні та манерах – говорять, поводяться та діють, як діти, тощо. Таким людям слід із любов’ю надавати допомогу та підтримку; їм слід дати достатньо часу для поступових змін, не висуваючи надто суворих вимог. Звісно, до дорослих, які вірять у Бога багато років, але досі виявляють розпусну й нестриману мову, манери, поведінку та вчинки, як невіруючі, і які не змінюються попри неодноразові застереження, потрібен інший підхід; із ними слід розібратися згідно з приписами Божого дому. Якщо мовлення, манери та виявлення людськості таких людей заважають більшості й створюють негативний вплив у церкві, так що багато хто відчуває відразу при їхньому вигляді, не хоче їх слухати й бачити вираз їхнього обличчя, коли вони говорять, і навіть дивитися на їхній одяг; якщо більшості легше й спокійніше, коли такі люди не відвідують зібрань, – коли сама їхня участь у церковному житті та сама їхня присутність серед братів і сестер викликає незручність і відразу, наче там якийсь клоп, що створює завади, – тоді такі люди, безсумнівно, є злими. Тобто, щоразу, коли вони живуть церковним життям і виконують свій обов’язок разом із братами й сестрами, більшість людей відчуває заваду й особливу відразу. У таких випадках із цими людьми слід розібратися якомога раніше, не залишаючи їх у спокої, щоб вони чинили, як їм заманеться, і не піддаючи подальшому спостереженню. Щонайменше слід очистити від них церкву з повною зайнятістю й відправити до звичайної церкви каятися. Чому з ними слід розібратися саме так? (Вони спричинили завади та негативні наслідки для більшості людей, заважаючи церковному життю.) Тому що наслідки та вплив їхніх проявів настільки мерзенні! Згідно із цим, лідери і працівники, а також Божі обранці не мають закривати на них очі й сліпо потурати їхній поведінці. Неприпустимо, щоб лідери і працівники нічого не робили, навіть якщо такі люди заважають більшості; слід очистити церкву від таких людей згідно з приписами Божого дому – це наймудріший вибір.

Чи розбиралася церква раніше з людьми, які є розпусними й нестриманими? (Так.) Коли з такими людьми розбиралися, деякі плакали, кажучи: «Це було не навмисно. Це лише моя випадкова поведінка; я не така людина. Будь ласка, дайте мені ще один шанс! Якщо мені не дозволять виконувати мій обов’язок, я не зможу вірити в бога, коли повернуся додому, де всі невіруючі». Вони говорять так благально й здаються щиро засмученими, висловлюючи небажання залишати Бога й просячи в Божого дому ще одного шансу покаятися. Дати їм ще один шанс можливо, але головне питання полягає у тому, чи зможуть вони змінитися. Якщо достеменно видно, що ця людина позбавлена будь-якої крихти людськості, не має совісті чи розуму, по суті, є створінням без серця й духу, тоді їй не слід давати ще одного шансу; це було б марно. Однак, якщо суть людини добра, і просто її людськість незріла через юний вік, і вона неодмінно зміниться за кілька років, тоді їй необхідно дати можливість покаятися. Її в жодному разі не слід вичищати з церкви; жодну добру людину не можна губити. Деякі люди за своєю природою маловіри; вони за своєю природою розпусні, неосвічені й дурні створіння, і в їхній людськості за природою відсутнє поняття честі, вони не знають, що таке сором. Більшість людей, повівшись на людях некультурно, відчувала б жаль і сором перед іншими. Ба більше, коли вони хочуть зробити щось подібне, вони здатні зважати на почуття та думки братів і сестер, дбати про власну порядність і гідність, і вони не поводитимуться так; щонайбільше вони можуть влаштувати скандал удома зі своїми дітьми чи братами й сестрами. Виходячи на вулицю, спілкуючись із незнайомцями, люди повинні розуміти, що означають честь, порядність, правила та гідність. Чи може людина, яка не розуміє цих понять, змінитися навіть із твоєю допомогою? Навіть якщо зараз вона стримана, як надовго її вистачить? Невдовзі вона повернеться до старих звичок. Оскільки таким людям бракує гідності та сорому в їхній людськості, вони не знають, що означають правила, порядність чи пристойність святих, і їхня людськість за своєю природою не має цих якостей, ти не можеш їм допомогти. Люди, яким не можна допомогти, – це люди, які не можуть змінитися, люди, яких не можна навчити чи на яких не можна вплинути. Таких людей необхідно вичищати якомога швидше й раніше, щоб не дозволити їм створювати завади серед братів і сестер, приносити сюди ганьбу. Божому дому не потрібен хтось для кількості. Якщо Бог не спасе когось, то жодна кількість не допоможе цій людині. Тих, кого Бог не визнає, слід вичистити – вичистіть тих, хто не повинен залишатися в Божому домі, щоб присутність цієї однієї людини не вплинула негативно на багатьох інших, що несправедливо щодо більшості. Якщо ви бачите наскрізь сутність тих, хто є розпусним і нестриманим, вам слід розібратися з ними й вичистити їх якомога швидше, а не терпіти їх нескінченно. Дехто каже: «Вони іноді досягають певних результатів, виконуючи свій обов’язок. Вони все ще потрібні для цього аспекту роботи. У них також досить любляче серце, і вони можуть заплатити невелику ціну». Але хто з тих, що залишилися в Божому домі, не може заплатити невелику ціну? Хто не може досягти певних результатів, виконуючи свій обов’язок? Якщо кожен може досягти певних результатів, чому б не обрати для виконання обов’язків добрих людей, які є гідними й порядними? Навіщо наполягати на тому, щоб у церкві з повною зайнятістю залишалися розбишаки, негідники та йолопи, які створюють завади? Навіщо наполягати на тому, щоб ті маловіри, які живуть як невіруючі, залишилися трудитися в Божому домі? Божому дому не бракує трудівників; Божий дім хоче лише чесних людей, які люблять істину, праведних людей і тих, хто може прагнути до істини, щоб вони присвячували себе Богові.

Більшість із тих, хто зараз виконує обов’язки, – це люди, які вірять у Бога понад п’ять-шість років, і в процесі виконання обов’язків були повністю викриті всілякі люди: ті, хто є маловірами, безтолковими людьми, неправдивими лідерами, злими людьми та антихристами, – усі вони були викриті. Багато Божих обранців чітко побачило, що більшість із цих людей не змінюється попри неодноразові застереження, і вони вже спричинили серйозні завади й переривання в роботі Божого дому. Настав час, коли цих маловірів, злих людей і антихристів необхідно вичистити. Якщо їх не вичистити, це вплине на діяльність церковної роботи та поширення Євангелія Божого Царства. Якщо їх не вичистити, це вплине на життя-входження Божих обранців; церковне життя й надалі зазнаватиме завад і ніколи не знайде спокою. Тому церковні лідери і працівники на всіх рівнях повинні почати очищати церкву згідно з Божими намірами та на основі Божих слів. Я бачу, що чимало людей позбавлені людськості. Під час зібрань деякі демонструють усіляку непристойну поведінку й не дотримуються належних манер ні сидячи, ні стоячи, а поруч із ними стоять чай, мобільні телефони, крем для обличчя та парфуми. Деякі, хто любить гарно виглядати, постійно дивляться на себе в дзеркало й поправляють макіяж, а інші постійно п’ють воду, гортають телефон, щоб почитати новини чи подивитися відео з невіруючого світу, розмовляють, закинувши ногу на ногу, вигинаючи тіло у дві дуги, наче змія, не зберігаючи навіть належної постави. Я також чув, що деякі люди повертаються вночі до своєї спальні й лягають на ліжко, навіть не знімаючи взуття, і сплять до світанку. Вранці, розплющивши очі, вони не моляться й не займаються духовними роздумами, а спершу перевіряють новини на мобільному телефоні. Під час трапези, побачивши смачну їжу чи м’ясо, вони жадібно накидаються на них, не дбаючи, чи дістанеться іншим, аби тільки самим наїстися, а потім одразу йдуть спати. У всьому, що вони роблять, їм бракує людської подоби, вони поводяться розпусно й нестримано, як невіруючі, не дотримуючись жодних правил, без жодної крихти слухняності чи покори, точнісінько як худоба. Скажіть Мені, чи може бути спасенний той тип людей, у кого така серйозна бандитська натура? (Ні.) Тоді чи є сенс у їхній вірі в Бога? З таким низьким рівнем, що зовсім не відповідає істині, чи можуть вони зрозуміти Божі слова, коли читають їх? Якщо вони не мають жодних правил у тому, як жити по-людськи, чи може їхня праця відповідати стандарту? Не маючи совісті чи розуму, чи можуть вони приймати істину, слухаючи проповіді та бесіди про неї? (Ні.) Ті, хто демонструє таку поведінку, докорінно позбавлені будь-якої людськості, тож як вони можуть здобути істину? Ті, хто не має людськості, – це худоба, дияволи, мертві люди без духу, які не можуть зрозуміти істину, коли її чують, і не заслуговують її чути. Дозволити їм зрозуміти й здобути істину – це все одно, що змусити рибу жити на суші чи свиню літати: неможливо! Раніше, говорячи про те, які типи людей є худобою, перед словом «худоба» часто додавали слово «собака», тож їх називали «собаки-худоба». Однак, виростивши собак і тісно з ними спілкуючись, Я виявив, що собаки володіють найкращими якостями, яких бракує людям: вони дотримуються правил, слухняні й мають почуття власної гідності. Ти встановлюєш для них межі для прогулянок, і вони гулятимуть лише в цих межах, і, без винятку, в жодному разі не підуть туди, куди ти їм заборониш. Якщо вони випадково перетнуть межу, то швидко відступлять, безперервно виляючи хвостом, просячи вибачення й визнаючи свою помилку. Чи можуть люди досягти цього? (Ні.) Люди не дотягують. Хоча собаки, можливо, не розуміють стільки, скільки люди, вони усвідомлюють одне: «Це територія господаря, дім господаря. Я йду туди, куди господар дозволяє, і уникаю місць, куди мені заборонено ходити». Навіть якщо їх не бити, вони утримуються від того, щоб туди йти; у них є почуття власної гідності. Навіть собаки знають, що таке сором, то чому ж люди не знають? Чи буде перебільшенням класифікувати тих, хто не знає сорому, як худобу? (Ні.) Це зовсім не перебільшення; більшість людей не володіє навіть чеснотами собаки. У майбутньому, коли ми говоритимемо, що деякі люди – худоба, ми більше не зможемо називати їх «собаки-худоба»; це було б образою для собак, оскільки ці люди, ця худоба, гірші навіть за собак. Тому, щойно такі люди починають створювати завади для церковного життя чи для виконання обов’язків братами й сестрами, їх необхідно негайно вичистити – це цілком розумно, виправдано й зовсім не є перебільшенням. Це не відсутність любові; це дія за принципами. Навіть якщо ті, хто є розпусним і нестриманим, демонструють певні результати у своїх обов’язках, чи можуть вони бути спасенні? Чи є вони людьми, які приймають істину? Вони не можуть навіть стримати власні вчинки, тож чи можуть вони прийняти істину? Вони не можуть зберегти власну порядність і гідність, тож чи можуть вони ввійти в істину-реальність? Це неможливо. Отже, розбиратися з цими людьми в такий спосіб – це зовсім не перебільшення; це повністю засновано на принципах і повністю спрямовано на захист Божих обранців від завад сатани. Підсумуємо: виявивши таких людей, із ними слід повестися відповідно до кількох принципів, які Я щойно згадав. Чи буде перебільшенням класифікувати той тип людей, які є справді розпусними й нестриманими і які справді потурають плоті без жодної пристойності святих, як невіруючих і маловірів? (Ні.) Оскільки їх класифікують як невіруючих і маловірів, то включення їх до категорії усіляких злих людей, яких церква повинна вичистити, не є перебільшенням. Люди, які не можуть навіть стримати власну поведінку та манери, безумовно, не можуть прийняти істину. Хіба ті, хто не може прийняти істину, не є ворогами істини? (Так, є.) Чи буде перебільшенням характеризувати тих, хто є ворогами істини, як злих людей? (Ні.) Це зовсім не перебільшення. Тому принципи поводження з ними є цілком доречними.

Г. Бути схильним до помсти

Наша бесіда про прояви третього типу людей – тих, хто розпусний і нестриманий, – завершилася. Окрім людей цього типу, є багато інших, хто підпадає під категорію злих людей, і церква повинна розрізняти й вичищати всі ці типи злих людей. Далі ми обговоримо четвертий тип. Із різноманітних злих людей, яких церква повинна розрізняти й вичищати, четвертий тип становить значну проблему й завдає багато клопоту. Хто ж це такі? Це ті, хто схильний до помсти. Із фрази «схильний до помсти» очевидно, що ці люди нічого доброго собою не являють; кажучи простою мовою, вони – не подарунок. Судячи з послідовних проявів і викриттів їхньої людськості, а також їхніх принципів дії, їхні серця недобрі. Як каже народна приказка, вони – «паршиві особи». Ми кажемо, що вони не з добрих; більш конкретно, ці особи не добросердечні, а носять у собі порочність, злостивість і жорстокість. Щойно хтось каже або робить щось, що зачіпає інтереси, репутацію чи статус цих осіб або ображає їх, вони, по-перше, затаюють у своїх серцях ворожість. По-друге, на основі цієї ворожості вони діють; напрям і мета їхньої дії – випустити свою ненависть і дати волю гніву. Така поведінка відома як помста. Серед людей завжди є частина таких осіб. Незалежно від того, як люди це називають, – дріб’язковістю, владністю або надмірною чутливістю, – якими б термінами не описували чи узагальнювали їхню людськість, спільним проявом їхньої взаємодії з іншими є те, що кожен, хто випадково або навмисно їх ранить чи ображає, мусить постраждати й зіткнутися з відповідними наслідками. Це як деякі люди кажуть: «Образиш їх – і тобі це так просто не минеться. Якщо ти зачепиш або пораниш їх, не думай легко втекти». Чи існують такі особи серед людей? (Так.) Безумовно, існують. Незалежно від того, що трапляється, і чи варто через це гніватися або бути дріб’язковим, ті, хто схильний до помсти, вносять це у свій щоденний порядок денний, ставлячись до цього як до справи надзвичайної важливості. Хто б їх не образив, це неприйнятно, і вони вимагають сплати відповідної ціни, що є їхнім принципом ставлення до людей, до будь-кого, кого вони вважають ворогом. Наприклад, у церковному житті деякі люди бесідують про свій стан або зазвичай бесідують і діляться своїм досвідом, обговорюючи свої стани й розбещеність. Роблячи це, вони ненавмисно зачіпають стани й розбещеність інших. Можливо, той, хто говорить, не має такого наміру, але той, хто слухає, бере це до серця. Ця особа не може правильно зрозуміти чи сприйняти почуте, і вона схильна до розвитку мстивого мислення. Якщо вона не відпускає цю справу й наполягає на нападах і помсті, це спричинить проблеми для церковної роботи, тому цю справу треба вирішувати негайно. Доки в церкві є злі люди, неминуче виникатимуть завади, тому до інцидентів зі злими людьми, що заважають церкві, не можна ставитися легковажно. Чи навмисно ти їх зачіпаєш або раниш чи ні, доки ти це робиш, вони цього так просто не залишать. Вони думають: «Ти говориш про свою власну розбещеність, навіщо згадувати мене? Ти говориш про своє самопізнання, навіщо розвінчувати мене? Розвінчування моєї розбещеності змушує мене втратити репутацію й гідність, ставить мене в незручне становище серед братів і сестер, змушує мене втратити престиж і шкодить моїй репутації. Ну що ж, я тобі помщуся; змушу тебе поплатитися! Не думай, що мене легко скривдити, не думай, що мною можна попихати лише тому, що моя сім’я бідна, а мій соціальний статус невисокий. Не вважай мене за якогось слабака; я не той, кого можна легко зачепити!» Неважливо, як саме вони здійснюють свою помсту; давайте просто розглянемо самих цих людей: коли вони стикаються з цими дрібними справами – справами, які є звичайними в церковному житті, – вони не тільки не можуть правильно ставитися до цих справ чи розуміти їх, але й затаюють ненависть і чекають нагоди, щоб помститися, навіть вдаючись до безпринципних засобів для здійснення своєї помсти. Що це говорить про їхню людськість? (Вона злостива.) Чи є вони добрими людьми? (Ні.) Найкращий тип людей – це ті, хто може приймати істину. Коли вони чують, як інші бесідують і діляться своїм досвідом, вони розмірковують: «У мене теж є ця розбещеність. Те, що вони описують, схоже на мій стан. Чи навмисно вони розвінчують мене, чи ненавмисно говорять про щось, що випадково нагадує мій стан, я сприйму це правильно – я послухаю, як вони це пережили, як вони шукають істину, щоб розв’язати цей стан, і як вони практикують і входять». Це людина, яка справді приймає істину. Людина трохи гірша, почувши це, може подумати: «Чому розбещений характер, який вони розпізнають, такий самий, як мій стан? Вони говорять про мене? Ну, нехай говорять. Зрештою, я не зазнав жодних збитків, і більшість людей, мабуть, усе одно не знає. Можливо, вони просто говорять про себе, і це просто збігається з моїм станом; у нас усіх однаковий стан». Вони не сприймають це серйозно, не затаюють у серці ненависті й не плекають мстивого мислення. Однак у недобрих, злих людей усе інакше. Інші сприйняли б ту саму справу як звичайну, із відповідним поводженням і ставленням. Звісно, добрі люди, які приймають істину, розв’язали б її ініціативно й позитивно. Звичайні люди, хоч і не розв’язують її позитивно, не затаюють ненависті, а тим більше не прагнуть помсти. Але в цих недобрих людей така звичайна й абсолютно пересічна справа може викликати внутрішнє сум’яття, не даючи їм заспокоїтися. Те, що вони породжують, є не позитивним чи звичайним, а порочним і нечестивим; вони прагнуть помсти. Яка причина їхньої помсти? Вони вважають, що люди навмисно обмовляють їх злостивими словами, розвінчуючи реальні ситуації про них, а також їхню потворну сторону та їхню розбещеність. Вони сприймають сказане людьми як навмисне, тому вважають їх своїми ворогами. Тоді вони вважають, що вправі використати помсту, щоб залагодити справу, застосовуючи різні засоби для досягнення своїх мстивих цілей. Хіба це не порочний характер? (Так.) У церковному житті, коли брати й сестри говорять про свої стани, більшість слухачів може це зрозуміти й прийняти від Бога. Лише ті, хто відчуває відразу до істини й має нечестивий характер, почувши це, породжують ворожість і навіть мстиве мислення, докорінно викриваючи свою природу-сутність. Щойно виникає мстиве мислення, за ним слідує низка мстивих учинків і дій. Коли розгортаються акти помсти, що стається зі стосунками між людьми? Вони перестають бути належними. І хто в цьому справжня жертва? (Людина, якій вони мстяться.) Правильно. Справжні жертви – це ті, хто бесідує про своє досвідне свідчення. Мстиві люди тоді судитимуть, нападатимуть і навіть підставлятимуть чи обмовлятимуть тих, хто, на їхню думку, розвінчує їх або затаїв на них ворожість, використовуючи слова чи дії в різних ситуаціях. Мстиві люди не просто тимчасово затаюють ненависть у своїх серцях, і на цьому все; вони шукають і навіть створюють усілякі нагоди, щоб помститися тим, хто є об’єктом їхньої помсти, тим, до кого вони вороже ставляться, і тим, кого вони вважають несприятливими для себе. Наприклад, якщо під час виборів лідерів людина, до якої вони вороже ставляться, відповідає принципам використання людей у Божому домі й придатна для обрання лідером, їхня ворожість змусить їх судити й засуджувати цю людину та нападати на неї. Вони можуть навіть робити дрібні капості в неї за спиною або робити щось їй на шкоду, щоб помститися. Отже, їхні засоби здійснення помсти різноманітні. Наприклад, вони можуть знайти на когось компромат і обмовляти його, вигадувати про ту людину чутки через прикрашання та безпідставні плітки або сіяти розбрат між тією людиною та іншими. Вони можуть навіть зводити наклеп на ту людину перед лідерами, стверджуючи, що вона невіддана й чинить опір через негатив у виконанні своїх обов’язків. Усе це насправді є навмисними вигадками, створеними на порожньому місці. Подивіться, як через їхні підозри й непорозуміння щодо тієї людини виникає стільки невиправданих учинків і дій; усі ці підходи походять від їхньої мстивої природи. Насправді, коли та людина ділилася своїм досвідним свідченням, це зовсім не було спрямовано проти них; у цьому не було жодної злостивості щодо них. Лише тому, що вони відчувають відразу до істини й мають порочний, мстивий характер, вони не дозволяють іншим розвінчувати їх, а також не дозволяють обговорювати пізнання себе, розбещені характери чи говорити про свою сатанинську природу. Коли обговорюються такі теми, вони лютують, вважаючи, що їх розвінчують і що це спрямовано проти них, і тому в них розвивається й формується мстиве мислення. Прояви того, як така людина здійснює свою помсту, зовсім не обмежуються лише однією обставиною. Чому Я так кажу? Тому що такі особи мають порочну природу; ніхто не може їх зачіпати чи провокувати. Їм від природи притаманна агресивність до будь-кого й будь-чого, подібно до скорпіона чи сороконіжки. Отже, незалежно від того, чи хтось навмисно або ненавмисно провокує чи ображає їх своїми словами, якщо вони відчувають, що втратили свою гординю чи престиж, вони вигадуватимуть способи врятувати їх, що призведе до низки мстивих дій.

Далі Я побесідую про інші прояви мстивих людей. Деяких людей обтинають лідери, бо ті недбало виконували свої обов’язки, і через це вони затаюють невдоволення. Скажіть Мені, чи виправдане їхнє обтинання? (Так.) Воно цілком виправдане й нормальне. Якщо ти недбало виконуєш свій обов’язок, завдаючи шкоди церковній роботі, і не дієш відповідно до принципів, а хтось виступає, щоб розвінчати й обітнути тебе, це виправдано, і ти повинен це прийняти. Однак мстиві люди не тільки відмовляються це прийняти, а й затаюють невдоволення. Щойно лідери йдуть, вони починають лаятися: «Чим ти вихваляєшся? Хіба не тим, що в тебе офіційна посада? Якби в мене була така посада, я б упорався краще за тебе! Обтинаєш мене, та хто ти такий? Я ненавиджу тебе за те, що ти мене обтинаєш. Я проклинаю тебе, щоб тебе переїхала машина, щоб ти захлинувся на смерть напоєм, щоб ти подавився на смерть їжею. Я проклинаю тебе, щоб ти помер у муках! Ти смієш мене обтинати? На землі немає нікого, хто б насмілився мене обітнути!» Коли тих лідерів обтинають вищі лідери через якісь справи, ці мстиві люди зловтішаються з їхнього нещастя і стають надзвичайно щасливими, наспівуючи мелодію й думаючи про себе: «Ну як? Ти вихвалявся, а тепер отримуєш відплату! Хто б мене не обітнув, я зроблю його життя нестерпним!» Що ви думаєте про таких людей? (Вони злостиві.) Яким би виправданим не було їхнє обтинання, вони не можуть його прийняти. Вони наполегливо сперечаються й захищаються, а потім і далі недбало виконують свої обов’язки, залишаючись невиправними, незважаючи на неодноразові застереження. Якщо ти завжди дієш недбало, у Божому домі тебе просто обітнуть; якщо ти на своїй роботі у світському світі й дієш недбало, тебе можуть зрештою звільнити, і ти втратиш засоби до існування. Здебільшого в Божому домі принцип полягає в тому, щоб бесідувати про істину й підтримувати з любов’ю, дозволяючи більшості людей прагнути до істини й нормально виконувати свої обов’язки. Насправді серед лідерів і працівників лише меншість може зіткнутися із суворим обтинанням. Більшість людей діє на основі віри, усвідомлення, совісті й розуму, приймаючи Боже проникливе спостереження, і не робить серйозних помилок, тому вони не стикаються із суворим обтинанням. Однак бути обітнутим – це добре; скільки людей стикається з обтинанням, особливо від Вишнього? Це чудова нагода для самопізнання та життєвого зростання. Віруючі повинні принаймні розуміти значення обтинання, визнаючи його як щось добре. Навіть якщо обтинання від певних осіб не зовсім відповідає принципам, змішане з особистими схильностями й запальністю, ти все одно повинен досліджувати себе, щоб побачити, які аспекти твоїх дій не відповідають принципам, і позитивно це прийняти; це тобі допоможе. Але ці злі люди не можуть прийняти навіть виправданого обтинання. Навіть якщо вони не вдаються до дій, щоб помститися, їхні серця сповнені величезного невдоволення, і вони сиплють прокльонами й лаються. Коли ті, хто їх обітнув, стикаються з власним обтинанням або потрапляють у біду, вони щасливіші за дитину, що святкує Новий рік. Це прояв злих людей. Є також деякі люди, які змагаються у виконанні свого обов’язку; вони часто не дотримуються принципів і діють недбало, що призводить до безплідного виконання їхніх обов’язків. Коли лідери бесідують про їхні проблеми й обтинають їх, мстиві люди не можуть правильно ставитися до цієї справи. Хоча внутрішньо вони й визнають свою недбалість і відсутність принципів у виконанні обов’язків, у відповідь на обтинання в них усе одно виникають думки й дії, спрямовані на помсту. Згодом вони пишуть листи, у яких зводять наклеп на лідерів, хапаючись за деякі їхні вчинки та вияви розбещеності, щоб прикрасити й доповісти вищим інстанціям у спробі домогтися відсторонення лідерів. Якщо їхня мета не досягнута, вони вставляють палиці в колеса й спричиняють завади за лаштунками, вперто опираючись упорядкуванням лідерів. Вони не думають про церковну роботу, про принципи, яких вимагає Божий дім, чи про ефективність виконання обов’язку; їм важливо лише дати волю гніву. Вони відмовляються слухати будь-кого, навіть відкидаючи застереження лідерів і працівників. Хоча вони не заперечують і не опираються в обличчя, за лаштунками вони можуть виплескувати негатив, кидати свою роботу на знак протесту й хапатися за будь-який важіль, щоб використати його проти упорядкувань роботи Божого дому чи проти лідерів і працівників. Вони навіть поширюють уявлення; самі вони негативно налаштовані й не хочуть виконувати свій обов’язок, але також намагаються втягнути більше людей у негатив, неробство й нехтування своїми обов’язками. Який у них принцип? «Я не боюся померти; мені потрібно знайти когось, кого я потягну за собою. Лідери обтинають мене, кажучи, що виконання мого обов’язку не відповідає стандарту, – тоді я зроблю так, щоб ніхто не виконував свій обов’язок добре. Якщо в мене справи йдуть погано, то й ні в кого з вас не підуть! Лідери обтинають мене, а ви всі смієтеся з мене; я зроблю життя важким для всіх вас!» Коли вони виконують свій обов’язок недбало або всупереч принципам, і хтось повідомляє про це лідерам, вони розслідують цю справу: «Хто на мене доніс? Хто наскаржився на мене лідерам? Хто тісно спілкується з лідерами? Якщо я дізнаюся, хто доніс на мене вищим лідерам, я не буду з тією людиною церемонитися! Я їй цього так не залишу!» Вони не тільки здатні на різкі висловлювання, а й, звісно, можуть здійснити такі погрози. У цих осіб багато мерзенних і підлих тактик для помсти. Вони не тільки хапаються за будь-який важіль, щоб судити й засуджувати інших; деякі навмисно крадуть зарядний пристрій для ноутбука людини, якій хочуть помститися, не даючи їй змоги зарядити свій ноутбук і перешкоджаючи виконанню її обов’язку. Інші навмисно додають багато солі в чиюсь їжу, щоб її неможливо було їсти. Ці грубі засоби помсти, поширені серед невіруючих, також застосовуються злими людьми в церкві. Їхні методи здійснення помсти виходять далеко за ці межі, включаючи деякі безпринципні тактики, яких ми ніколи раніше не бачили; ми лише наводимо кілька простих прикладів. Серед них деякі особи навмисно створюють проблеми, перешкоди й труднощі для інших; це звичайне явище. У кожній групі, за різних обставин і в різному середовищі порочний характер мстивих людей постійно розвінчується. Мстиві прояви злих людей і антихристів ще очевидніші. Доки в церкві є злі люди й антихристи, Божі обранці, які щиро вірять у Нього й прагнуть до істини, зазнаватимуть завад. Кожен день присутності злих людей і антихристів – це день, коли церква не знає спокою: добрі люди зазнаватимуть нападів і виключення; зокрема, ті, хто прагне до істини, зіткнуться з ворожістю та помстою злих людей і антихристів. Як злі люди й антихристи мучать інших і мстяться їм? По-перше, вони націлюються на тих, хто прагне до істини й дотримується принципів. Ці злі особи чітко усвідомлюють, що лише ті, хто прагне до істини, є для них найшкідливішими. По-перше, люди, які розуміють істину, можуть їх розрізнити; щойно вони зроблять щось погане, їх розгледять ті, хто розуміє істину. По-друге, за присутності людей, які розуміють істину, їхні лихі вчинки будуть дещо обмежені, що ускладнить їм досягнення своїх цілей. Із цієї точки зору, лише ті, хто прагне до істини, є захисниками церковної роботи. За присутності тих, хто прагне до істини, антихристи та злі люди не наважуються діяти тиранічно й мусять проявляти певну стриманість. Таким чином, ті, хто прагне до істини, є кісткою в горлі антихристів і злих людей, більмом на оці, і саме тому вони вигадують способи помститися.

Коли злі люди мстяться, вони виявляють порочний характер, будучи нерозумними й позбавленими раціональності. Ті, хто провів із ними деякий час і зрозумів їх, певною мірою їх побоюються. Розмовляти з ними потрібно з надзвичайною обережністю та ввічливістю, виявляючи надмірну повагу. Їх потрібно постійно заспокоювати й догоджати їм, і на будь-які їхні проблеми чи вади не можна вказувати прямо. Натомість ці проблеми потрібно обговорювати обхідним шляхом, улесливо, а після розмови їх ще й треба похвалити, кажучи: «Хоча в тебе є ця вада чи недолік, ти вчишся навичкам швидше за нас, твої професійні здібності сильніші за інших, а твоя ефективність роботи вища за нашу. Я бачу твої вади як сильні сторони». Їм навіть доводиться лестити. Навіщо це робити? Зі страху перед їхньою помстою. Так ці злі особи стають задоволеними, і вони відчувають умиротворення в своїх серцях. Щоб уникнути їхньої помсти, більшість людей боїться порушувати будь-які проблеми, які вони в них помічають, віч-на-віч, і не наважуються повідомляти про ці проблеми. Навіть коли очевидно, що вони шкодять інтересам Божого дому та що церковна робота затримується через їхню впертість і безрозсудне свавілля, або навіть коли помічаються деякі викривлення в їхньому напрямку та принципах, ніхто не наважується заперечувати чи повідомляти про них вищим інстанціям. Через їхній порочний характер і їхню мстиву людськість інші їх дещо побоюються, відчуваючи гнів, але надто боячись висловитися про це. Розмови з ними мають бути особливо ввічливими й тактовними, із винятково добрим, ніжним і витонченим ставленням до них. Коли люди говорять до них із повагою та ввічливістю, поступаючись їм, вони почуваються комфортно всередині. Однак якщо хтось говорить прямо, розвінчуючи їхні проблеми й пропонуючи поради, вони відчувають відразу, сприймаючи це як неповагу, як те, що інші мають до них заперечення чи ворожість. Це спонукає їх мститися людині й мучити її; вони мусять її знищити й зганьбити її ім’я. Якщо та людина потрапить до їхніх рук, добром це для неї не скінчиться. Чи страшні такі люди? (Так.) Якщо ти їх не розумієш і образиш, вони затаять на тебе образу, обмірковуючи помсту навіть під час їжі та сну. Щойно ти потрапиш у їхнє поле зору, біда неминуча, оскільки вони сповнені рішучості помститися. Хоча зовні вони можуть говорити з тобою як і раніше, у той момент, коли вони замислюють помсту, усе, що ти раніше робив чи говорив їм, стає для них зброєю. Вони ставитимуться до тебе як до ворога, мстячись потроху, доки не відчують, що достатньо помстилися й повністю задоволені. Ось наслідок спілкування зі злими людьми.

Мстиві люди, судячи з їхніх різноманітних учинків, а також принципів і методів, якими вони керуються в житті й поведінці, становлять загрозу майже для кожного. Винятком є ті, хто до всіх ставиться з добротою та люб’язністю й не дотримується жодних принципів у стосунках, – такі особи в безпеці біля мстивих людей. Однак ті, хто має хоч трохи совісті чи почуття справедливості, більшою чи меншою мірою відчуватимуть загрозу в присутності мстивих людей. У важких випадках вони можуть зазнати фізичної шкоди або навіть зіткнутися із загрозою для життя, тоді як у легших випадках – зазнати словесних нападок, наклепу чи сфабрикованих звинувачень. Усе це – загальні вияви та прояви порочного характеру мстивих людей. Судячи з їхніх загальних проявів, такі люди також спричиняють завади серед братів і сестер та в церкві. Майже кожен, хто спілкується із цими мстивими людьми, стає об’єктом їхньої помсти і, майже незмінно, жертвою. Мстиві люди мають порочний характер; вони – бомба уповільненої дії, що може вибухнути будь-якої миті. Хоча вони можуть слідувати за натовпом, виконуючи свої обов’язки та ведучи нормальне церковне життя, але, судячи з їхньої людськості, вони можуть будь-коли прагнути помсти й становити загрозу для інших, змушуючи людей боятися їх і остерігатися. Хіба це вже не становить завади для більшості? (Так.) Щоб не образити їх, догодити їм і уникнути їхньої злопам’ятності та помсти, люди мусять завжди стежити за виразом їхніх облич і вслухатися в прихований зміст їхніх слів, намагаючись зрозуміти їхні наміри, цілі та напрямок, коли ті говорять. Із цієї точки зору, хіба більшість людей не лише зазнає від них завад, а й перебуває під їхнім контролем? (Так.) Отже, судячи з природи цієї справи, хіба такі мстиві особи – не злі люди? (Так.) Цілком очевидно, що їх слід характеризувати як злих людей. Якщо хтось намагається зрозуміти ситуацію з такими особами, більшість боїться говорити про них правду й на кожне запитання про них відповідає ухильно, на кшталт «усе гаразд», не наважуючись ні повідомляти про їхні проблеми, ні говорити про них чи оцінювати їх. Хіба це не прикра ситуація? Дехто каже: «Такі злі люди можуть мститися будь-коли й будь-де; хто наважиться їх провокувати? Ба більше, вони завжди заявляють, що мають зв’язки як у злочинному світі, так і в законних колах, погрожуючи, що якщо хтось їх образить, то для такої людини це добром не скінчиться, вони покажуть їй, де раки зимують, і змусять усю її родину померти жахливою смертю. Тому ніхто не наважується їх провокувати. Нехай роблять, що хочуть, а ми дбатимемо лише про власний добробут». Ти бачиш, у церкві складається така ситуація, що фактично означає, що вони вже контролюють цих людей. Бачачи їхній порочний характер у прагненні до помсти, люди не наважуються звинувачувати їх чи обтинати, ані давати їм правдиву оцінку. У розмовах усі змушені обходити їхні теми зі страху їх образити, і навіть говорити конкретно про їхні справжні прояви за їхньою спиною – страшенно лячно. Чого люди бояться? Вони бояться, що їхні слова дійдуть до вух мстивої людини, і та їм помститься. Сказавши щось, вони б’ють себе по лобі й кажуть: «Ой, ні, я сьогодні бовкнув зайве. Тепер чекай, мені перепаде. Чому я не можу тримати язика за зубами?» Відтоді вони живуть у постійному страху й тривозі, як на голках, і, перебуваючи поруч із такою людиною, завжди спостерігають за нею, міркуючи: «Чи знає він, що я сказав? Чи дійшло це до його вух? Чи його ставлення до мене таке ж, як і раніше?» Що більше вони розмірковують, то більше непокояться, і що довше це триває, то більшим стає їхній страх, тож вони вирішують, що краще просто уникати його, думаючи: «Я не можу ризикувати, провокуючи його, але принаймні можу його уникати. Незалежно від того, знає він, що я сказав, чи ні, хіба я не можу просто триматися від нього подалі?» Цей страх стає настільки всеосяжним, що вони не наважуються навіть відвідувати зібрання, уникаючи будь-якого місця, де може бути ця мстива людина, навіть якщо саме там вони мусять виконувати свій обов’язок, – душа в них сховалася в п’яти.

Як слід розбиратися з тими злими людьми, що схильні до помсти? (Вичистити їх.) Це досить просто: лише два слова – вичистити їх, – і справу зроблено. Якщо їх вичистити, і більшість радітиме, відчуваючи глибоке задоволення, то рішення їх вичистити було правильним. Раніше, під час зібрань, присутність злих людей означала, що більшість людей була скованою під час бесіди; вони боялися, що неправильне слово може образити злих, тому вони остерігалися їх і уникали під час розмови. Під час зібрань виникло негласне правило: якщо хтось подавав знак очима, тему швидко змінювали. Ось якою була ситуація. Щойно мстивих людей вичистили, у церкві настав мир, церковне життя стало нормальним, і стосунки між людьми також повернулися до норми. Брати й сестри тепер могли вільно молитовно читати Божі слова й ділитися ними, а також вільно ділитися своїми досвідними свідченнями, не перебуваючи під чиїмось контролем, нікого не боячись і не зважаючи на вираз чийогось обличчя. Виходячи з цього результату, чи правильно було вичищати таких злих людей? (Так.) Абсолютно. Їх слід вичищати. Без їхнього вичищення життя для всіх стало б нестерпним, і багато хто боявся б відвідувати зібрання. Деякі боязкі особи могли б навіть страждати від кошмарів, постійно бачачи уві сні, як їх душать злі демони. Вони завжди були б надмірно обережними під час зібрань, ніколи не наважуючись говорити, не маючи змоги відчути себе розкутими й вільними. Відколи злих людей вичистили, вони повністю змінилися: тепер вони наважуються говорити під час зібрань, стали активнішими під час бесіди й почуваються розкутими та вільними. Хіба це не добре? (Так.) Таких мстивих осіб із порочним характером легко розрізнити. Зазвичай, поспілкувавшись із кимось понад шість місяців, кожен повинен відчути й чітко побачити, чи є людина такою; це стає очевидним після певного часу, проведеного з нею. Лідери і працівники в церкві не повинні бути пасивними, розбираючись із такими злими людьми. Що означає не бути пасивними? Це означає не чекати, доки вони викличуть загальне обурення, увівши в оману деяких людей і вчинивши лихі вчинки, перш ніж розбиратися з ними, – це було б занадто пасивно. Тож коли найкращий час розбиратися зі злими людьми? Це коли невелика кількість людей уже постраждала й відчуває до них сильну відразу та остерігається їх, і коли їх повністю охарактеризовано як злих людей. У цей момент із ними слід негайно розібратися й вичистити їх, щоб запобігти шкоді для більшої кількості людей, а також щоб боязкі не злякалися до смерті або не спіткнулися через них. Що тут найважливіше? Якщо дозволити злим людям занадто довго спричиняти завади в церкві, кінцевим результатом буде те, що вони контролюватимуть церкву та Божих обранців. Якщо дійде до цього, постраждають усі. Щоб уникнути шкоди для всіх, коли частина людей постраждала або коли в декого розвинулася сильна огида до таких осіб і вони розкусили їх, визначивши як злих і схильних до помсти, церковні лідери повинні негайно їх вичистити. Вони не повинні чекати, доки злі люди вчинять численні злочини й викличуть громадське обурення, перш ніж вирішити діяти, – це було б занадто пасивно; і хіба такі церковні лідери не були б нікчемами? (Так.) Виконуючи таку роботу, церковні лідери повинні бути особливо чутливими до станів, проявів і виявів таких осіб, швидко розкушуючи їхні характери, а потім визначаючи, що це злі люди, яких слід вичистити, і розбираючись із ними якомога швидше. Якщо на початку неможливо зробити висновок, то необхідно зосередитися на спостереженні, приділяючи пильну увагу їхнім словам, поведінці та манерам, розуміючи їхні думки та тенденції їхніх дій. Щойно буде виявлено, що вони мають намір здійснити свою помсту, слід негайно вжити заходів для їхнього вичищення, щоб ще більше людей не зазнали шкоди й не постраждали від актів помсти.

Деякі церковні лідери кажуть: «Ми не боїмося злих людей; окрім Бога ми нікого не боїмося. Що нам злі люди? Ми навіть сатани не боїмося, ані арештів і переслідувань великого червоного дракона, то чому ми повинні боятися злих людей? Зла людина – це лише дрібний демон, навіщо її боятися? Ми просто залишимо їх у церкві, й нехай більшість братів і сестер постраждають. Постраждавши, вони розвинуть уміння розрізняти, а з умінням розрізняти вони більше не будуть зв’язані й сковані такими злими людьми. Це було б чудово!» Чи може більшість досягти такого духовного зросту? (Ні.) Вони не можуть. Їхня віра занадто слабка, істин вони розуміють надто мало, і їхній духовний зріст занадто малий. Побачивши злих людей, вони їх уникають, не наважуючись образити. Окрім страху смерті та цінування власного життя, більшість людей також захищає свої різноманітні плотські інтереси; вони не здатні здобути вміння розрізняти чи виносити уроки з різноманітних учинків злих людей. Таким чином, ця ідея в корені непрактична й не може дати жодних результатів. Якщо в церкві з’являється зла людина, і більшість уже розпізнала й визначила, що це особа зла, скільки людей, що мають почуття справедливості, повстануть, порвуть зі злою людиною, боротимуться з нею та захищатимуть інтереси Божого дому? Який це відсоток? 10%? Якщо не 10%, то 5%? (Приблизно так.) Це означає, що в групі з двадцяти людей може знайтися одна людина, яка повстане, щоб боротися зі злою людиною, розвінчувати її та кидати їй виклик Божими словами, вступати в дебати й вичищати її з церкви. Такі особи – герої серед Божих обранців, ті, хто має великі заслуги перед церквою. Деякі лідери і працівники бояться розбиратися зі злими людьми. Чи підходять такі люди для своїх ролей? Чи придатні вони свідчити про Бога? Коли вони чують про злу людина, яку потрібно вичистити з церкви, вони кажуть: «Вичищати її – це трохи клопітно. Я раніше був із нею досить добре знайомий. Вона знає, де я живу та хто в моїй родині вірить у Бога. Якщо я її виключу, вона неодмінно мені помститься». Як ви думаєте, чи заслуговують такі люди бути лідерами і працівниками? (Ні.) Виявивши злу людину, яку потрібно вичистити, вони насамперед думають про власні інтереси, боячись помсти злої людини. Вони не замислюються над тим, чи може зла людина, знаючи деякі місця зібрань і контактну інформацію братів і сестер, зрадити церкву чи братів і сестер після вичищення, а також як цьому запобігти. Їхня головна турбота – не інтереси Божого дому, а страх, що зла людина, знаючи їхню сімейну ситуацію, може їх зрадити й негативно вплинути на їхню родину. Чи свідчать такі лідери і працівники? (Ні.) Деякі лідери і працівники бачать, як злі люди поводяться тиранічно й намагаються контролювати церкву, але не наважуються висловитися. Натомість вони йдуть на компроміс і ухиляються, не наважуючись розбиратися зі злими людьми. Побачивши злих людей, вони лякаються так, ніби побачили злого демона з трьома головами й шістьма руками, і не захищають інтереси Божого дому. Тим часом деякі звичайні брати й сестри мають певне почуття справедливості, володіють сміливістю та вірою, щоб повстати й розвінчати злих людей, виявивши їх, не боячись, що вони їм помстяться. Однак таких людей у церкві занадто мало. 5%, про які ви всі згадували раніше, можуть бути перебільшенням, а не стриманою оцінкою. Із цієї точки зору, яке ставлення більшості до мстивих людей? (Більшість людей дбає про власну безпеку.) Вони насамперед думають про те, щоб захистити себе, не замислюючись, як повстати й боротися зі злими, щоб захистити інтереси Божого дому та братів і сестер, зосереджуючись лише на самозбереженні. На яку проблему вказує це самозбереження? (Такі люди дуже егоїстичні.) З одного боку, це відображає глибоко егоїстичну людськість, а з іншого – показує, що віра більшості людей у Бога занадто слабка. Вони на словах заявляють: «Бог володарює над усім; Бог – наша підтримка», але, стикаючись із реальністю, вони відчувають, що не можуть покластися на Бога й мусять сподіватися на себе, віддаючи пріоритет власному самозбереженню, що вони вважають найкращою життєвою мудрістю. Підтекст такий: «Ніхто не може мене захистити, навіть Бог ненадійний. Де Бог? Ми Його не бачимо! Ба більше, я не знаю, чи захистить мене Бог. А що, як Він мене не захистить?» Віра людей така жалюгідна. Вони постійно проголошують: «Бог володарює над усім; Бог – наша підтримка», але коли щось стається, вони лише прагнуть самозбереження, нездатні повстати, щоб боротися із сатаною та бути непохитними у своєму свідченні, не маючи навіть такої віри. Віра людей така жалюгідна; ця справа так само повністю її розвінчує. Їхній духовний зріст ось такий малий. Щодо тих мстивих людей, то якщо є кілька осіб, які хочуть їх розвінчати, але почуваються ізольованими, безсилими й бояться, що злі їх придушать, їм слід об’єднатися з кількома лідерами і працівниками або братами й сестрами, що вміють розрізняти. Об’єднавши зусилля, вони матимуть абсолютну впевненість у перемозі. Тоді вони зможуть розвінчувати й аналізувати вчинки та поведінку таких злих людей, дозволяючи більшості розрізнити й чітко побачити справжні обличчя злих людей, щоб усі змогли об’єднатися серцем і розумом і спільно вичистити злих людей. Раніше ви згадували, що коли з’являються злі особи, приблизно один із двадцяти серед Божих обранців може мати почуття справедливості, щоб говорити по справедливості й наважитися повстати та вичистити таких злих людей. Один із двадцяти – це занадто мало; якщо церква складається лише з десяти людей, як вони вичистять злих осіб? Вони не зможуть; ці десять людей опиняться під контролем злих і терпітимуть від них знущання, що неприпустимо. Було б чудово прагнути, щоб один із десяти або навіть один із п’яти людей мав сміливість повстати й боротися зі злими людьми! Постійне прагнення захистити себе призводить не лише до втрати свідчення перед сатаною, а, що ще гірше, до втрати можливості здобути істину перед Богом. У церкві з однією злою особою постраждає принаймні частина людей; якщо злих осіб двоє, постраждає більшість; а якщо владу тримає антихрист із кількома поплічниками й посіпаками, то постраждають усі Божі обранці в церкві. Хіба не так? (Так.) Одна людина, що повстає проти злих, – це одна одиниця сили, а десять людей, що повстають проти злих, – це десять одиниць сили. То як ви думаєте, кого злі люди бояться більше: одну людину чи десять? (Десятьох.) Тоді, якщо двадцять, тридцять чи п’ятдесят людей повстануть проти злих, хто зрештою переможе? (Брати й сестри.) Зрештою переможуть брати й сестри. Хіба це не робить вичищення злих людей набагато легшим? У єдності – сила, цей простий принцип має бути зрозумілим усім вам. Тому розрізнення та вичищення злих людей – це не лише відповідальність певного лідера чи працівника, а колективна відповідальність усіх Божих обранців у церкві. Завдяки зусиллям лідерів і працівників, а також співпраці Божих обранців у вичищенні злих людей, усі зможуть насолоджуватися добрими днями. Якщо злих людей не вичищати, а залишати в церкві в надії на їхнє покаяння, але через пів року чи рік не видно жодного покращення, і вони продовжують спричиняти нестерпні завади Божим обранцям, – це результат прояву милосердя до злих. Дозволяти злим людям поводитися тиранічно й контролювати церкву – це те саме, що віддавати себе в руки злих, а також віддавати братів і сестер у їхні руки, дозволяючи їм вільно контролювати Божих обранців і тяжко їм шкодити. Чи легко зрозуміти й здобути істину в середовищі, де владу тримають злі люди й антихристи? (Ні.) Час дорогоцінний. Вичистивши злих людей якомога швидше, ти зможеш якнайшвидше відновити мир, насолоджуватися належним церковним життям і зрозуміти більше істини. Якщо ти не вичистиш злих людей, вони як скажені собаки спричинятимуть завади й шкодитимуть людям, говорячи й роблячи все, що забажають. Це позбавляє тебе часу на здобуття істини, а це означає, що твій час і виконання твого обов’язку опиняються під контролем злих. Це добре чи погано? (Погано.) Теоретично всі знають, що це погано, але, стикаючись зі злими людьми, що заважають церкві, вони вже так не думають, зосереджуючись лише на тому, щоб не стати жертвою їхніх підступів чи тяжкої шкоди. Якщо всі Божі обранці в церкві так боятимуться злих людей, церква легко потрапить під контроль злих людей і антихристів, і Божі обранці також опиняться під їхнім контролем. Чи зможуть вони тоді бути спасенні Богом? Важко сказати. Якщо в церкві немає двох-трьох людей, які розуміють істину й єдині серцем і розумом у свідченні про Бога та служінні Йому, це безнадійна церква, і це трагічна ситуація.

Схильність до помсти – це прояв лихої поведінки, і це один із учинків і проявів, породжених порочним характером. Такі особи, коли вони демонструють цю конкретну поведінку, повинні характеризуватися як злі люди. Звісно, деякі люди через свою дріб’язковість, брак прозорливості або через те, що вони були новонаверненими й не розуміли істини, завжди чіплялися до дрібниць, плекали ненависть до тих, хто був до них недоброзичливий або завдав їм шкоди, або колись використовували якісь засоби для помсти певним особам. Але почувши, що мстиві люди є злими людьми й підлягають вичищенню з церкви, вони змінюють свої думки, потай навертаються всередині й виявляють певну поміркованість і стриманість у своїй поведінці. Скажіть Мені, чи вважаються такі люди злими? (Ні.) Що на це вказує? (Їхня здатність навернутися.) Про що свідчить їхня здатність навернутися? Про те, що вони можуть приймати істину; це добре явище. Чому ми кажемо, що вони можуть приймати істину? Тому, що почувши істину в цьому аспекті й усвідомивши, що прагнення помсти є проявом злих людей, вони розмірковують над своїм розбещеним станом, визнають свою розбещену сутність, а потім каються перед Богом, діють згідно з Божими словами й стримують свою поведінку. Це прояв прийняття істини. Злі люди, про яких ми тут говоримо, не приймають істини. Як би ясно ти не бесідував із ними про істину, вони її не приймають; вони залишаються впертими, відмовляючись когось слухати. Навіть якщо ти попередиш їх: «Твої вчинки призведуть до вичищення», – їм байдуже, і вони продовжують робити по-своєму, і ніхто не може їх змінити. Коли ти їх розвінчуєш, вони не визнають своїх провин. Коли ти кажеш їм, що вони мстиві, що вони злі й повинні бути вичищені, вони все одно не полишать свого лиходійства й точно не навернуться. Що це за люди? Це ті, хто відчуває відразу до істини. Вони зовсім не приймають істини – незалежно від того, як характеризується їхній характер-сутність, як розвінчуються їхні лихі вчинки чи як із ними розбираються, вони залишаються непорушними, абсолютно не схилять голови й не визнають своїх помилок і, звісно, не відступляться. Це нездатність навернутися. У чому сутність нездатності навернутися? У відмові приймати істину. Якби вони могли прийняти хоча б одне правильне твердження або один аспект істини, вони не продовжували б уперто йти хибним шляхом до кінця. Вони б змінили курс, визнали свої помилки й певною мірою відмовилися б від того, на чому раніше наполягали. Оскільки вони злі люди, оскільки вони злі особи з порочним характером, після того як їхня поведінка прагнення помсти виникає з такого характеру, вони не лише відмовляються приймати те, що розвінчується Божими словами, обтинання чи таку характеристику, а, навпаки, наполягають на своєму до кінця. Вони не планують приймати охарактеризування чи розвінчання й не мають наміру визнавати свою розбещеність. Звісно, не визнаючи своєї розбещеності, вони також не планують відмовлятися ні від своєї поведінки та вчинків прагнення помсти, ані від своїх принципів власної поведінки. Вони – повністю й остаточно злі. Хіба такі злі люди – не дияволи? (Так.) Вони – дияволи, що безперечно мають сутність сатани. Ти не можеш їх змінити. Чому їх не можна змінити? Основна причина – їхня абсолютна відмова приймати істину. Вони відкидають навіть найменшу істину, будь-яке правильне твердження, позитивне слово чи позитивну річ. Навіть якщо вони на словах визнають Божі слова істиною та позитивними речами, їхні серця зовсім не приймають істини, і вони не планують практикувати й переживати Божі слова, щоб змінити свої способи життя по-людськи та вчинків. Іноді вони можуть на словах визнати, що їхні дії повністю ґрунтуються на філософії сатани, але вони все одно абсолютно не приймуть істини. Кожен, хто бесідує з ними про істину, стикається з їхньою крайньою відразою і навіть ненавистю та осудом, і кожен, хто розвінчує та розрізняє їх, стає об’єктом їхньої ненависті та помсти, незалежно від того, хто це, – навіть власних батьків вони не пошкодують. Хіба вони мають надію на спокуту? (Ні.) Вони її не мають. Чи шкода їх вичищати? (Ні.) Таких осіб необхідно вичищати або виключати. Ось, по суті, і всі прояви тих, хто схильний до помсти; це їхні характеристики, їхні характери, їхні способи та методи дій і їхні розумові процеси, а також їхнє ставлення до істини – по суті, це все. Вплив, який вони мають на церкву та на братів і сестер, уже обговорювався, тому немає потреби знову про це бесідувати. На цьому бесіда про прояви четвертого типу людей – мстивих людей – завершується.

Ґ. Нездатність тримати язик за зубами

Далі ми побесідуємо про п’ятий тип людей – тих, хто не може тримати язик за зубами. Чи це серйозна проблема? Якщо розглядати це буквально, нездатність тримати язик за зубами не видається значною проблемою. У декого можуть виникнути певні думки щодо того, щоб характеризувати таких людей як злих: «Людям для того й дано рот, щоб говорити будь-коли й будь-де, щоб обговорювати справи будь-коли й будь-де. Хіба не буде перебільшенням відносити тих, хто не може тримати язик за зубами, до злих людей, які підлягають вичищенню?» Що ви про це думаєте? (Якщо вони спричиняють завади й переривання в церковному житті чи роботі церкви, що призводить до несприятливих наслідків, то вони також підлягають вичищенню.) Проблема з такими людьми не в тому, що вони не тримають язик за зубами, а в їхній людськості. Якщо вони спричиняють завади для братів і сестер, для церковного життя та для церковної роботи, або своїми словами зраджують і продають церкву, і навіть ганьблять Божий дім і Боже ім’я, тоді з такими людьми необхідно розбиратися. Спочатку обговорімо прояви тих, хто не може тримати язик за зубами, а потім – як із ними розбиратися. Чи можна людей, які не можуть тримати язик за зубами, назвати «базіками»? (Так.) Це так? Це характеристика таких людей? Якщо людина базіка, чи означає це, що вона дурна й не усвідомлює, що слід говорити, а що ні, і каже все, що спадає на думку, не замислюючись про наслідки? Чи це означає, що вона не тримає язик за зубами? (Ні.) Деякі люди добре вміють говорити й спілкуватися; вони прямолінійні, відносно прості та чесні. Вони часто діляться з іншими своїми потаємними думками й ідеями, власними виявами розбещеності, тим, що вони пережили, і навіть своїми помилками. Однак ці люди не обов’язково дурні чи нездатні тримати язик за зубами. Здається, що вони говорять про все і є досить простими й чесними, але коли йдеться про критичні питання, питання, які можуть зганьбити Бога чи Божий дім, або питання, які можуть бути пов’язані зі зрадою братів і сестер чи церкви, що робить їх юдами, вони не промовляють ані слова. Це називається тримати язик за зубами. Тому не можна сказати, що прямолінійні люди, базіки чи ті, хто добре вміє говорити, не можуть тримати язик за зубами. Що тут означає не могти тримати язик за зубами? Не могти тримати язик за зубами означає говорити без принципів, говорити необачно, не враховуючи слухачів, нагоди чи контексту. Ба більше, це означає зовсім не знати, як захищати роботу церкви та інтереси Божого дому, або зовсім не дбати про те, чи принесе це користь братам і сестрам або церковному життю, і просто говорити будь-що. Який наслідок того, що хтось просто говорить будь-що? Це ненавмисна зрада інтересів Божого дому та інтересів братів і сестер. Через свої необачні розмови та нездатність тримати язик за зубами вони ненавмисно дають невіруючим зачіпку проти Божого дому, дозволяють невіруючим насміхатися з деяких братів і сестер і дають невіруючим та тим, хто не вірить у Бога, дізнаватися про багато речей, про які їм не слід знати. У результаті ці люди вільно коментують справи Божого дому та внутрішні справи церкви, роблять зневажливі зауваження та говорять те, що є наклепом і хулою на Бога. Вони можуть навіть вигадувати чутки про братів і сестер, церкву та роботу Божого дому, що призводить до несприятливих наслідків. Це становить заваду для роботи Божого дому й рівнозначне лиходійству. Деякі люди приділяють особливу увагу тому, щоб дізнатися й розслідувати, хто є лідерами та працівниками в церкві, їхні домашні адреси, особисту інформацію братів і сестер, фінансову та бухгалтерську роботу церкви, хто працює бухгалтерами, а також списки людей, яких було вичищено чи виключено з церкви. Вони також особливо зосереджуються на тому, щоб дізнатися про упорядкування роботи в церкві. Така поведінка є вкрай підозрілою й може вказувати на те, що вони є внутрішніми зрадниками чи шпигунами великого червоного дракона. Якщо ці деталі просочаться до невіруючих дияволів і про них дізнається великий червоний дракон, наслідки будуть немислимими. Деякі через дурість і невігластво можуть поділитися цією інформацією або її частиною зі своїми невіруючими членами сім’ї, які потім поширюють її або надають агентам великого червоного дракона. Це може створити потенційні ризики й принести церковній роботі багато клопотів із непередбачуваними наслідками. Деякі люди часто ненавмисно діляться цими внутрішніми справами церкви з невіруючими членами сім’ї, розкриваючи все без застережень. І вони навіть діляться ними зі своїми невіруючими родичами та друзями. Це призводить до постійного витоку внутрішніх справ церкви через їхні слова у зовнішній світ. Які наслідки цих витоків? Багато їхніх невіруючих членів сім’ї, родичів і друзів дізнаються про багато внутрішніх справ церкви, про які можуть не знати навіть брати й сестри, або про домашні адреси братів і сестер, про їхні справжні імена та приватні подружні справи. Як ці церковні справи просочуються назовні? Як про них дізнаються невіруючі? У церкві є «кореспонденти»! Як називають таких людей? (Ті, хто не може тримати язик за зубами.) Правильно. Вони діляться з невіруючими членами своєї сім’ї всім, що відбувається в повсякденному церковному житті, або тим, що стосується братів і сестер, наприклад, що певна сестра розлучилася, чоловік іншої сестри втратив гроші в бізнесі або в неї неслухняний син, або що певний брат чи сестра купили будинок тощо. Вони також говорять про братів і сестер, яких заарештував великий червоний дракон і які стали юдами, або про тих, хто був непохитним у своєму свідченні, і навіть згадують, що церковні лідери їх обтинали. Їхні розмови вдома обертаються виключно навколо цих тем. Члени їхньої сім’ї навіть дають поради та стратегії, щоб допомогти їм діяти проти лідерів, братів і сестер або будь-кого в церкві, хто з ними не ладнає, створює їм проблеми чи розвінчав їх. На зібраннях серед братів і сестер такі люди видаються особливо слухняними та вихованими, мало говорять, не вміють підтримувати бесіду, ніколи не говорять про свій розбещений характер, ніколи не бесідують про своє досвідне розуміння і навіть рідко моляться. Вони ставляться до братів і сестер із настороженістю, тоді як до своїх невіруючих членів сім’ї ставляться так, ніби ті є членами Божого дому. Вони переказують усі деталі про церкву членам своєї сім’ї без винятку, ділячись із ними всім, включно навіть із тим, що церква друкує книги Божого слова, хто які таланти має в церкві тощо – усе це обговорюється з членами їхньої сім’ї та людьми, які не вірять у Бога. Незалежно від їхньої мети, кінцевим наслідком є те, що вони зраджують роботу церкви та братів і сестер. Вони в курсі ситуації кожного ключового члена церкви. Звісно, ці люди також є об’єктами їхніх закулісних обговорень і суджень, і можуть навіть стати тими, кого вони таємно зраджують. Якщо хтось має з ними добрі стосунки, вони невпинно хвалять цю людину перед своєю сім’єю. І навпаки, якщо хтось має з ними погані стосунки, вони невпинно поливають брудом цю людину перед своєю сім’єю, навіть змушуючи свою сім’ю приєднуватися до словесних образ, називаючи братів і сестер ідіотами або кажучи, що вони ні на що не здатні. Ці люди ображають братів і сестер усіма образливими словами, які використовують невіруючі. Вони подібні до невіруючих; вони – чистісінькі маловіри; вони не представляють собою нічого доброго, і таких людей слід негайно вичищати.

У країні великого червоного дракона інформація про кожного, хто вірить у Бога, повинна зберігатися в таємниці, і навіть коли Божі обранці переїжджають за кордон, їхня інформація повинна залишатися приватною. Це тому, що шпигуни великого червоного дракона поширені в усіх країнах світу. Вони проникають усюди з конкретною метою збору інформації про тих, хто вірить у Бога. У материковому Китаї становище братів і сестер, які слідують за Богом, дуже важке й небезпечне. Навіть коли вони виїжджають за кордон, це все одно певною мірою небезпечно. Якщо шпигуни великого червоного дракона зберуть їхню інформацію, то, по-перше, існує ризик екстрадиції, а по-друге, щонайменше, їхні члени сім’ї та родичі в материковому Китаї можуть бути втягнуті в неприємності. З міркувань безпеки та з поваги до людей кожен повинен зберігати особисту інформацію братів і сестер у таємниці й не ділитися нею з тими, хто не вірить у Бога. Навіть серед тих, хто вірить у Бога, особисту інформацію не слід випадково розголошувати іншим без згоди самої людини. Абсолютно неприпустимо ставитися до будь-якої інформації про братів і сестер, церковну роботу, обов’язки, які виконує людина, досвід, яким діляться в бесіді, чи інших подібних деталей як до тем для розмов, якими можна ділитися з невіруючими у вільний час. Які наслідки обговорення цих питань із ними? Чи має це якийсь позитивний результат? (Ні.) Наслідком таких обговорень є те, що ці невіруючі дияволи хапаються за зачіпку, насміхаються, судять і навіть проклинають та ганьблять. Це добре? (Ні.) Ви повинні перевірити, чи є в церкві люди з прихованими мотивами, які без коливань обговорюють з невіруючими та невіруючими членами сім’ї такі деталі, як реальна ситуація в церковній роботі та церковному житті, а також хто справді вірить у Бога, хто прагне до істини, хто виконує свої обов’язки, а хто не виконує, хто часто негативно налаштований, хто заплутався у своїй вірі, і навіть особисту інформацію та ситуації, що стосуються братів і сестер. Перевірте, чи є такі люди. Є справи, про які не потрібно знати навіть людям у церкві, проте невіруючі члени сім’ї таких людей знають про ці справи більше, ніж ті, хто в церкві, – і знають про них краще. Як це відбувається? Це «внесок» внутрішнього крота. Цей кріт ставиться до членів своєї сім’ї так, ніби вони є церковними лідерами, звітуючи своїм «лідерам» удома про все, що бачить у церкві, у спробі заслужити прихильність і поглибити емоційний зв’язок зі своєю сім’єю. Очевидно, що всі ці справи церкви були виказані тими кротами, які не можуть тримати язик за зубами. Вони не поважають братів і сестер і не захищають роботу та інтереси Божого дому. Вони ставляться до Божого дому й церкви як до суспільства чи громадського місця, невимушено коментуючи й судячи братів і сестер так, ніби ті є невіруючими, і навіть приєднуються до маловірів і невіруючих, вільно засуджуючи братів і сестер. Ба більше, деякі люди після того, як їх обтинали лідери, або після конфліктів, суперечок і розбрату з братами й сестрами, ідуть додому й влаштовують сцени, щоб їхня сім’я про все дізналася. Наслідком є те, що їхня сім’я прагне помститися лідерам або братам і сестрам, маючи на меті зрадити й розвалити церкву. Це добре явище? (Ні.) Ділитися без коливань із членами сім’ї, родичами та друзями внутрішніми справами церкви, такими як кількість братів і сестер, що живуть церковним життям, і обов’язки, які кожен виконує, – що вони за негідники? Чи вони справжні віруючі? (Ні.) Чи вони члени Божого дому? Чи можна їх назвати братами чи сестрами? (Ні.) Утримання таких кротів і прихованих зрадників у церкві, чи то в минулому, чи то в сьогоденні, чи то в майбутньому, принесе значні клопоти Божому дому та братам і сестрам. Навіть якщо здається, що вони не чинять багато лихих вчинків у церковному житті, наслідки та вплив того, що вони потай передають різноманітні деталі про Божий дім невіруючим, сатанам і дияволам, є надзвичайно згубними! Чи слід дозволяти таким покидькам залишатися в церкві? (Ні.) Чи заслуговують вони називатися членами Божого дому? Чи гідні вони того, щоб до них ставилися як до братів і сестер? (Ні.) Як слід розбиратися з такими людьми? (Їх слід якнайшвидше вичистити.) Їх треба якнайшвидше вичистити! Вигнати їх! Ось причина для їхнього вичищення: «Ти не можеш тримати язик за зубами, ти не розумієш, що для тебе добре, кусаючи руку, що тебе годує. Ти віриш у Бога й насолоджуєшся Його благодаттю, а також допомогою, любов’ю, терпінням і турботою від братів і сестер, але все одно так виказуєш братів і сестер і церкву. Ти ні на що не годишся; геть звідси!» Справи братів і сестер, справи церкви та будь-яка робота Божого дому не повинні розголошуватися невіруючим і не повинні використовуватися ними як теми для пустих розмов. Вони цього не заслуговують! Кожен, хто поширює таку інформацію, стає проклятою особою, тим, кого церква повинна вичистити, і брати й сестри повинні його відкинути. Виходячи лише з їхніх дій, таких як зрада братів і сестер і церкви, поширення внутрішніх церковних справ серед невіруючих для невимушених розмов, вони, безсумнівно, є зрадниками, кротами та злими людьми, яких слід вичистити з церкви. Брати й сестри вільні бесідувати й обговорювати за потреби будь-яку роботу, що виконується в церкві, – наприклад, кого слід вичистити або що сталося, – але цим не можна ділитися з невіруючими, і про це не можна говорити з невіруючими членами сім’ї. Особливо не можна розголошувати стороннім особисті та сімейні обставини нових братів і сестер із малим духовним зростом. Якщо тобі важко тримати це в собі, ти повинен молитися Богові й покладатися на Нього, щоб навчитися самовладання і зайнятися чимось значущим. Якщо ти справді не можеш себе стримувати, тобі слід спочатку повідомити церкву, щоб знайти рішення й запобігти несприятливим наслідкам, оскільки поширення такої інформації найчастіше спричиняє проблеми. Наприклад, особисті номери телефонів, домашні адреси, скільки років хтось вірить у Бога, особистий сімейний і подружній стан тощо – це делікатні теми. Вони не мають нічого спільного з істиною чи життям-входженням; вони стосуються особистого життя. Лише агенти та кроти спеціально розслідують ці справи. Якщо тобі подобається дізнаватися про такі справи й поширювати їх, на який характер це вказує? Це дещо мерзенно! Не прагнути до істини, а зосереджуватися на плітках, діяти як кріт чи шпигун і надавати послуги великому червоному дракону – хіба це не мерзенно й підло? Кожен, хто спеціально розпитує, розслідує та необачно поширює делікатні теми й приватні справи інших, має приховані мотиви і є маловіром. Божі обранці повинні бути особливо обережними з такими людьми. Якщо такі люди не покаються, їхнє церковне життя слід припинити, оскільки виказування братів і сестер є найаморальнішим, найницішим і найганебнішим вчинком. Божі обранці повинні триматися подалі від таких людей. У церковному житті слід обмежувати людей у розпитуваннях і обговореннях цих справ, оскільки вони не мають нічого спільного з бесідою про істину й розмови про них не приносять іншим жодної користі.

У Божому домі є різні адміністративні постанови та приписи, яких Божі обранці повинні дотримуватися. Такі питання, як внутрішні справи церкви, кадрові зміни лідерів і працівників, робота церкви з очищення та впорядкування від Вишнього, серед іншого, не можна легковажно поширювати в церкві, щоб маловіри та злі люди не виказали їх сатані. Причина цього в тому, що Божий дім відрізняється від суспільства; Бог вимагає від людей прагнути до істини, більше читати Боже слово, більше розмірковувати й бесідувати. Лише популяризація Божих слів і свідчення про Бога можуть створити належну атмосферу; лише поширення більшої кількості досвідних свідчень може створити таку атмосферу. Крім того, у Божому домі є багато нових віруючих, які вірять у Бога зовсім недовго. Неминуче, що деякі маловіри ще не були викриті. Зокрема, перші п’ять-десять років віри – це час для викриття справжньої суті людей; протягом цього часу невідомо, хто зможе бути непохитним, а хто ні, і скільки ще існує злих людей, здатних заважати церкві. Постійне необачне поширення особистої інформації та подібних зовнішніх справ, а також питань, не пов’язаних із бесідою про істину, може призвести до багатьох несприятливих наслідків. Наприклад, хтось може запитати: «Звідки певний лідер? Де він живе?» Ця делікатна інформація – не те, що потрібно знати Божим обранцям. Хтось інший може запитати: «Скільки коштує Божому дому надрукувати книгу Божих слів?» Чи корисно це знати? (Ні.) Вартість друку – це твоя справа? З тебе взяли за це плату? Здається, це тебе не стосується, чи не так? Дехто може запитати: «Хто зараз є вищими лідерами в Божому домі?» Якщо вони не ведуть тебе безпосередньо, чи впливає на тебе незнання цієї інформації? (Ні.) У материковому Китаї знання цих речей може бути проблемою. Якщо тебе спіймає великий червоний дракон і піддасть жорстоким тортурам, то як би тебе не били, якщо ти не знаєш цих речей, ти нічого не зможеш розголосити, і тому не станеш юдою. Але якщо ти знаєш і не можеш витримати жорстоких побоїв, які вони завдають, ти можеш зрештою заговорити, ставши юдою. У той момент ти можеш подумати: «Навіщо я тоді необачно ставив ті питання? Було б набагато краще не знати. Навіть якби мене забили до смерті, я б усе одно не знав тих речей; навіть якби я хотів вигадати відповіді, я б не зміг нічого придумати. У такому разі я б не став юдою. Тепер я засвоїв урок; краще не знати занадто багато про ці справи, не пов’язані з істиною. Від розпитувань про це немає жодної користі; краще не знати». А є й інші, хто може запитати: «Скільки команд у Божому домі виконують спеціалізовану роботу?» Яка тобі до цього справа? Просто виконуй ту роботу, яка доручена твоїй команді. Незнання цього не впливає на твою здатність нормально виконувати свій обов’язок, прагнути до істини у своїй вірі чи жити церковним життям; це ні на що не впливає. Незнання цього не заважає тобі прагнути до істини чи досягти спасіння як віруючому, то навіщо про це питати? «Більшість братів і сестер із міських чи сільських районів? Вони освічені чи неосвічені?» Чи корисно це знати? (Ні.) І що з того, якщо вони всі із сільських районів? І що з того, якщо вони всі з міст? Це не має нічого спільного з істиною. Дехто може запитати: «Як зараз поширюється євангельська робота?» Трохи розпитати про це можна, але деякі люди з цікавості детально розпитують, у скільки саме країн поширилася євангельська робота, що є непотрібним. Навіть якби вони це знали, як би це на них вплинуло? Яку користь принесло б знання таких деталей? Якщо ти не маєш істини-реальності, ти й надалі її не матимеш, навіть якби знав; це знання зовсім не допоможе тобі добре виконувати свої обов’язки й не надасть жодної допомоги твоєму життю-входженню. Можна не розпитувати про деякі загальні справи; насправді, краще не знати. Знати занадто багато – це тягар. Щойно така інформація просочується, це стає проблемою й переступом. Знати ці речі – недобре: що більше знаєш, то більше клопоту це може спричинити. Ті, хто розуміє істину, знають, що слід говорити, а що ні. Безтолкові, позбавлені духовного розуміння, не розрізняють своїх і чужих, коли говорять, і верзуть лише нісенітниці. Тому про ці справи не слід повідомляти тим у церкві, хто не розуміє істини. Знання цих речей не приносить жодної користі. По-перше, ці люди не можуть допомогти розв’язати проблеми. По-друге, вони не можуть захистити роботу церкви. І по-третє, немає потреби, щоб вони добре говорили про Божий дім. Усі Божі слова – це істина, і всі Божі вчинки – праведні. Чи є потреба в підлабузництві та лестощах від тих маловірів і невіруючих, яким бракує духовного розуміння? Немає. Навіть якби жодна істота в усьому світі не слідувала за Богом і не поклонялася Йому, статус і сутність Бога залишилися б незмінними. Бог є Бог, вічно незмінний, незмінний за будь-яких обставин. Ідентичність і статус Бога вічно незмінні. Це істини, які повинні розуміти ті, хто вірить у Бога. Ті маловіри й невіруючі говорять і діють, не розрізняючи своїх і чужих. Чи корисно для роботи Божого дому, щоб вони знали занадто багато? Чи необхідно їм знати про роботу Божого дому? Вони не гідні цього знання! Дехто може запитати: «Невже всі ці справи є таємницями, і тому про них не можна знати?» Вірячи в Бога до цього моменту, чи думаєте ви, що ці справи містять таємниці? (Ні.) Але Божим обранцям притаманні чесність і гідність; вони не повинні ставати об’єктом обговорень чи насмішок з боку невіруючих. Божий дім, церква та брати й сестри, чи то як група, чи то як окремі особи, усі мають гідність; вони всі позитивні, і ніхто не повинен намагатися їх осквернити. Кожен, хто діє так, що дозволяє сатанам і дияволам свавільно оскверняти й легковажно знеславлювати репутацію Божого дому або шкодити їй чи репутації братів і сестер, є проклятим! Тому церква абсолютно не допускає існування тих, хто не може тримати язик за зубами. Щойно їх виявляють, їх необхідно вичистити! Чи відповідає такий підхід принципам? (Так.)

Деякі люди особливо обережні й обачні, коли говорять, спілкуються та взаємодіють із братами й сестрами, але, повернувшись додому, вони стають базіками, що розповідають усе підряд, навіть особисту інформацію братів і сестер, унаслідок чого їхні родичі, невіруючі та ті, хто вірить лише номінально, знають багато про церковні справи. Така людина – це внутрішній зрадник, зрадник – юда, і саме та людина, яку церква повинна вичистити. Чим довше вона залишається в церкві, тим більше інформації знатиме про братів і сестер, тим більше займатиметься виказуванням, і тим більше буде справ, за які вхопляться невіруючі, щоб використати їх як зачіпку та для знеславлення. Якщо ти не боїшся, що така людина виказуватиме цю інформацію невіруючим, то залиш її; якщо ти не хочеш, щоб твоя особиста інформація та внутрішні справи церкви поширювалися з її вуст, то тобі слід якнайшвидше вичистити цих внутрішніх зрадників. Це доречно? (Так.) До таких людей не можна проявляти поблажливості; вони не мають добрих намірів і самі не є чимось добрим. Як такі люди виглядають порівняно з двома згаданими раніше типами – схильними до помсти та розпусними й нестриманими? Вони кращі чи гірші? (Гірші.) Ці люди можуть також виконувати свої обов’язки, докладати певних зусиль і терпіти певні труднощі; вони можуть робити все, що вимагає від них Божий дім, і не відмовлятися, але є одна проблема: вони розголошують невіруючим усе, що стосується Божого дому. Вони щодня грають роль зрадника, «крота». Уже через це церква не може їх терпіти й мусить їх вичистити. Зрозуміло? (Так.) Незалежно від того, щасливі вони чи нещасливі в церкві, хто їх провокує, хто з ними ладнає, чи їх обирають церковними лідерами, чи відсторонюють – що б не сталося, вони завжди мусять ділитися кожною деталлю зі своїми невіруючими родичами. Вони дбають про те, щоб їхні невіруючі родичі та інші невіруючі негайно отримували інформацію та швидко осягали внутрішню ситуацію в церкві. До таких людей ви в жодному разі не повинні проявляти ані поблажливості, ані милосердя; виявивши одного, вичищайте його. Як вам такий підхід? (Доречний.) Чи не безжально так чинити? (Ні.) Це не безжально. Ти ставишся до них як до братів і сестер, але вони анітрохи не захищають інтереси Божого дому чи інтереси братів і сестер. Натомість вони на кожному кроці зраджують інтереси Божого дому та братів і сестер. Ти вважаєш їх своєю родиною, але чи вважають вони тебе родиною? (Ні.) Тоді не церемонься з ними; якщо їх потрібно вичистити, то вичищай. Чи доводилося вам дотепер зустрічати таких людей? (Так. Вони розповідали своїм рідним усе про братів і сестер, а іноді за першої ж нагоди повідомляли їм про певні церковні справи та конкретні впорядкування. Тоді їхні рідні знаходили в цьому зачіпки, щоб пліткувати про церкву за її спиною.) Цих людей вичистили? (Так.) А після вичищення вони скаржилися? Вони можуть вважати це несправедливим, думаючи: «Я нічого не зробив, це не порушення адміністративних постанов, і я не спричиняв переривань чи завад, то чому мене вичистили?» Як ви думаєте, чи є природа їхніх дій серйознішою за спричинення переривань і завад? (Так.) Чи можна таких людей урятувати? Чи легко їм змінитися? (Ні.) Чому ви кажете, що це буде нелегко? Який аспект показує, що їм важко змінитися? (Вони не з Божого дому, вони не брати й сестри; їхня сутність – це сутність маловірів і невіруючих.) Це їхня сутність. Отже, як можна визначити, що вони невіруючі та маловіри? (Які б емоції вони не відчували в церкві, вони виливають їх на свою родину, що свідчить про те, що, хоч би що трапилося, вони не приймають цього від Бога, і тим паче не засвоюють жодних уроків. Такі люди не переживають Божої роботи й не приймають істини, тому за своєю сутністю вони є маловірами.) Цю їхню сутність розкрито чітко. Як можна визначити, що вони не з Божого дому, а є невіруючими, які проникли в Божий дім? (Тому що вони здатні зраджувати інтереси Божого дому, діючи як зрадники та «кроти», і тому що вони в корені не є людьми, які захищають роботу й інтереси Божого дому. Отже, ці люди не є однодумцями з Божим домом.) Це пояснення не влучило в саму суть. Дозвольте Мені пояснити. Хоча ці люди беруть участь у церковному житті та виконують свої обов’язки, чи вважали вони коли-небудь братів і сестер своєю родиною? Простими словами, чи вважали вони братів і сестер своїми? (Ні.) То ким вони вважають братів і сестер? (Сторонніми.) Правильно, сторонніми, супротивниками. А чим тоді вони вважають Божий дім і церкву? Хіба це для них не просто робоче місце? (Так.) Вони ставляться до Божого дому й церкви так, наче це компанії чи організації невіруючого світу, вважаючи братів і сестер сторонніми, тими, кого слід остерігатися, супротивниками. Тому вони можуть легко розголошувати різноманітну інформацію та різні реальні ситуації про братів і сестер тим, хто в корені не вірить у Бога. Вони усвідомлюють, що ці невіруючі люди не скажуть нічого доброго, і можуть навіть зводити наклеп на братів і сестер та ганьбити Божий дім – вони все це знають, але все одно безрозсудно й без найменших вагань розкривають цим невіруючим ситуацію братів і сестер та церкви. Очевидно, вони вважають братів і сестер сторонніми, супротивниками, і щоразу, коли виникає якась неприємність, вони негайно об’єднуються з невіруючими, щоб висміювати й ганьбити братів і сестер та діяти проти них за їхніми спинами, задовольняючи таким чином власні бажання. Вони відчувають, що судити будь-якого брата чи сестру в церкві було б недоцільно, бо якби вони обговорювали церковні справи чи братів і сестер у присутності самих братів і сестер, то, на їхню думку, їм довелося б нести наслідки, які були б для них несприятливими. Але обговорення цих справ із родиною повністю задовольняє їхню особисту імпульсивність, бажання та емоції без необхідності нести будь-які наслідки, оскільки родина є родина, і вона їх не викаже. Однак із братами й сестрами все інакше: вони могли б доповісти на них, викрити їх та підрізати, і навіть у будь-який час і в будь-якому місці змусити їх втратити свої обов’язки й посади. Отже, зовсім не буде неправдою сказати, що вони вважають братів і сестер своїми супротивниками. Супротивник – це той, кого слід остерігатися. Тому вони не говорять із братами й сестрами, не бесідують із ними й нічого їм не розкривають. Натомість вони «живуть церковним життям» зі своїми невіруючими родичами вдома, де вони діляться всім і виливають свої серця. Вони беззастережно й без жодних докорів сумління висловлюють свої думки, погляди, розчарування, невдоволення та всі свої перекручені погляди, знаходячи в цьому звільнення та задоволення. Їхні родичі не зневажають їх, а натомість допомагають їм і співпрацюють із ними. Якби вони так говорили в церкві, їхня справжня природа маловірів була б повністю викрита, і церкві довелося б їх вичистити. Тому вони вважають братів і сестер не родиною, а супротивниками. Це один аспект. Інший аспект полягає в тому, що вони ніколи не вважають себе частиною церкви, тому все, що відбувається з церквою, – чи то знеславлення та богохульство з боку релігійного світу, безпідставні чутки та глузування з боку невіруючих, чи то оббріхування та переслідування з боку державної влади, – для них особисто байдуже й несуттєво. Припустімо, що вони справді думали б так: «Якщо імідж церкви буде зіпсовано, а Боже ім’я зганьблено, наша гідність як віруючих зазнає серйозного виклику. Через це я ніколи не обговорював би церковні справи чи справи Божого дому з невіруючими, дозволяючи їм пліткувати та сміятися з цього. Навіть для власного захисту я не став би невимушено говорити про справи Божого дому зі своїми невіруючими родичами», – якби вони мали таке усвідомлення, хіба вони не змогли б тоді тримати язик за зубами? То чому вони не можуть цього зробити? Очевидно, що вони в корені не вважають себе частиною Божого дому, ані не вважають себе віруючими. Дехто каже: «Твої слова неправильні. Якщо вони не вважають себе частиною Божого дому, чому вони все ще ходять на зібрання?» Серед тих, хто вірить у Бога, є найрізноманітніші люди. Хіба ми не бесідували про це раніше? Є багато тих, хто приходить до віри в Бога з різними неналежними мотивами та цілями, і це один із таких типів. Вірити в Бога заради розваги, щоб розвіяти нудьгу або знайти духовну поживу – хіба такі маловіри не поширені? Хіба таких людей не знайдеться вдосталь? (Так.) Вони навіть не визнають себе віруючими в Бога. Звісно, уся робота церкви та виконання Божими обранцями своїх обов’язків їм байдужі, вони не звертають на це уваги. Тому вони можуть невимушено й легковажно обговорювати з невіруючими робочу ситуацію в церкві, внутрішні справи церкви та навіть будь-які проблеми, що виникають між братами й сестрами. Після того, як вони закінчують говорити, невіруючі починають пліткувати, зводити наклеп і висміювати, але їх це анітрохи не турбує. Вони можуть навіть приєднатися до невіруючих, щоб лаяти братів і сестер, судити Божий дім і коментувати роботу та впорядкування роботи від Божого дому. Хіба вони віруючі в Бога? (Ні.) Справжній віруючий ніколи б так не вчинив. Навіть заради захисту власної гідності та інтересів, він ніколи не кусав би руку, що годує, і не ставав би на бік тих, хто поза церквою. Хіба не так? (Так.) Тому такі люди – це злі люди та маловіри, яких необхідно вичистити. Чим швидше їх вичистять, тим швидше в церкві настане спокій.

Тепер поговорімо про вас. Наприклад, якщо твої батьки не вірять у Бога, або якщо твої брати й сестри чи найкращі друзі не вірять у Бога, але вони не проти твоєї віри й навіть підтримують її, чи розповідав би ти їм про все, що відбувається в церкві? Припустімо, одна з твоїх подруг запитує: «Чи є у вашій церкві чоловіки, які шукають собі пару? Чи є серед них особливо простодушні, а також високі, багаті й гарні?» Деякі порядні люди серед невіруючих також хочуть знайти порядного партнера, щоб прожити з ним життя. Твоя подруга хоче знайти того, хто вірить у Бога, тож чи захочеш ти їй розповісти? (Ні.) Тобі слід сказати їй: «Твоя симпатія до віруючих марна. Ти – невіруюча й у корені несумісна з віруючими. У вас немає спільної мови; ви йдете різними шляхами! Подивися на себе: одягнена так кричуще – якому брату в нашій церкві ти сподобаєшся?» Ти невисокої думки про неї, тож чи міг би ти говорити з нею про церковні справи? (Ні.) Кілька слів – і розмова зайшла б у глухий кут через абсолютно різні погляди. Навіть якщо деякі невіруючі мають добре враження про віруючих, і навіть якщо вони залишаються твоїми друзями після того, як ти став віруючим, чи захотів би ти ділитися з ними внутрішніми справами церкви або труднощами, з якими стикаєшся, виконуючи свої обов’язки? (Ні.) Навіть якщо вони підтримують твою віру в Бога, яка користь обговорювати з ними церковні справи? Наприклад, деякі брати й сестри витримали тортури та допити великого червоного дракона, не ставши юдами. Це свідчення, яким захоплюються навіть невіруючі, – чи захотів би ти поділитися цим із ними? (Ні.) Чому ти не захотів би це обговорювати? (Такі справи їх не стосуються, і вони не змогли б зрозуміти ці досвідні свідчення.) Вони не змогли б зрозуміти. Які негативні наслідки могло б мати обговорення цих справ? (Вони могли б натомість почати судити церкву.) Вони б висловлювали судження: «Навіщо ви себе так мучите? Навіщо йти проти державної влади?» Бачите, одне зауваження може викрити їхню природу. Як це можна вважати виступом проти державної влади? Очевидно, що диявольські царі, які правлять країною, жорстоко шкодять Божим обранцям, не даючи їм жити. Навіть бачачи це, вони вдають, що не знають. Очевидно, що вони говорять так, що перевертають істину й перекручують факти. Що ще ти міг би з ними обговорювати? Ти не можеш говорити з ними ні про що, пов’язане з вірою в Бога; ти не можеш дозволити їм нічого про це знати. Ті, хто не може тримати язик за зубами, можуть розповісти невіруючим усе про церкву. Вони, очевидно, маловіри; це дияволи, що прийшли в Божий дім, аби якось перебитися, звірі, що кусають руку, яка годує, без жодної крихти совісті чи розуму. Будь-яка шкода інтересам чи репутації Божого дому або церкви зовсім їх не зачіпає, не торкається жодних їхніх власних інтересів, і вони не відчувають ані найменшого смутку; тому вони можуть безрозсудно й без жодних докорів сумління розповідати про внутрішні справи церкви невіруючим і людям, які не вірять у Бога. Хіба такі люди не ненависні? (Так!) Чи може маловір, який не вважає братів і сестер родиною, а вважає родиною невіруючих, прийняти істину? (Ні.) Чи може він визнати, що Бог є істина? (Ні.) Чи може той, хто не вважає себе членом церкви, почувши слова про Боже спасіння людини, відкласти власні інтереси, щоб прагнути до істини й увійти в істину-реальність? (Ні.) Їхня щоденна діяльність полягає лише в тому, щоб виказувати те, що шкодить інтересам церкви, ставати на бік сторонніх і служити «кротами», юдами та зрадниками, наче це їхня місія. Вони не йдуть праведним шляхом, а живуть, щоб чинити зло; вони заслуговують на смерть і прокляття! Ці юди, зрадники та слуги сатани, що кусають руку, яка годує, – це негативні нікчеми, вони шкідливі для людства, і всі їх зневажають. Тож хіба не абсолютно правильно, що церква розбирається з ними та вичищає їх? (Так.) Абсолютно правильно! Хіба вам не було б неприємно, якби вас виказали? Якби виказали церкву чи Божий дім, більшість, можливо, не відчула б глибокого співпереживання чи надто сильного засмучення; їм було б просто трохи не по собі, бо, зрештою, вони є її частиною. Але що, якби тебе виказала невіруючим якась людина в церкві, і через її виказування невіруючі перекрутили б факти, зганьбили, висміяли, судили й засудили тебе? Як би ти тоді почувався? Хіба ти не відчув би тоді приниження та сором, яких зазнали церква й Божий дім? (Так.) Із цієї точки зору, чи доречно вичищати таких людей? (Так.) Їх слід вичищати; не потрібно проявляти до них поблажливості. Щодо тих, хто не може тримати язик за зубами, то, виходячи з різних проявів їхньої поведінки та того, що вони втілюють у життя, вони є маловірами в церкві, типом злих людей, яких слід вичистити. Незалежно від того, чи роблять вони це таємно, чи відкрито, щойно буде виявлено, що хтось не може тримати язик за зубами, а за своєю людськістю-сутністю він є справжнім маловіром, негайно повідомте про це лідерам і працівникам і сповістіть братів і сестер. Слід своєчасно й точно розпізнати таких людей, а потім якнайшвидше вичистити їх із церкви. Не дозволяйте їм мати жодного стосунку до церкви, її роботи чи братів і сестер; повністю вичистити їх – це правильна дія. На цьому бесіда про цей прояв людськості – нездатність тримати язик за зубами – завершується.

Чи є три типи людей, про яких ми бесідували сьогодні, серйознішими випадками, ніж два типи, про які ми бесідували раніше? (Так.) Їхні обставини гірші, їхня людськість мерзенніша й ниціша, а їхня шкода та вплив на інтереси церкви й усіх братів і сестер більші. Тому не ставтеся до цих трьох типів людей легковажно; їх слід пильно остерігатися й не потурати їм. Якщо когось буде визнано одним із цих трьох типів, його слід негайно викрити й розпізнати, а потім якнайшвидше розібратися з ним. Якщо він виконує важливий обов’язок, негайно знайдіть когось, хто перейме його обов’язок, а потім зніміть його з цього обов’язку та вичистіть. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Різні стани церковних братів і сестер, їхні різні прояви в різні періоди, роботу церкви та навіть деякі її внутрішні справи дозволено обговорювати та бесідувати про них лише між братами й сестрами. Це для того, щоб Божі обранці могли мати чіткіше розуміння та уявлення про принципи, яких вимагає Божий дім, і таким чином досягти здатності діяти згідно з істинами-принципами. Однак один принцип має бути зрозумілим: чи то істини, чи то принципи, що стосуються життя-входження Божих обранців, чи то приписи щодо загальних справ, – про них абсолютно не дозволено говорити невіруючим, що призвело б до того, що невіруючі коментували б і тицяли пальцями. Це абсолютно заборонено. Хтось може сказати: «Якщо це абсолютно заборонено, чи означає це, що це адміністративна постанова?» Можна сказати й так; кожен, хто розголосить інформацію, нестиме відповідні наслідки. Чому вони повинні нести наслідки? Тому що ті, хто розголошує внутрішні справи церкви, не захищають церкву чи братів і сестер, і можуть легко виказати церкву та братів і сестер. Оскільки вони діють як зрадники та юди, до них більше не слід проявляти поблажливості чи вважати їх братами й сестрами або родиною. З ними слід розбиратися як зі зрадниками та юдами й прямо вичищати їх із церкви. Дехто каже: «Раніше я мав погану звичку бути базікою, я був схильний говорити необдумано. Тепер, коли я бачу наслідки таких дій, я більше не наважуюся говорити необдумано». Добре. Оскільки ти так сказав, за твоєю поведінкою будуть спостерігати. Якщо ти справді покаєшся й навернешся, більше не будеш необдумано передавати інформацію чи виказувати те, що шкодить інтересам братів і сестер, і зможеш тримати язик за зубами, Божий дім дасть тобі один шанс. Якщо знову буде виявлено, що ти це зробив, що саме ти поширив якусь інформацію, до тебе не буде проявлено жодної поблажливості – брати й сестри в церкві об’єднаються, щоб вичистити тебе. Коли це станеться, не плач і не скаржся, що тебе не попередили заздалегідь. Тепер, коли все чітко пояснено, якщо це станеться знову, Божий дім абсолютно не буде поблажливим. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Якщо ви бачите когось, хто не зрозумів, поясніть йому; дайте йому вказівки, використовуючи те, про що ми сьогодні бесідували. Якщо ви помітите, що хтось виявляє ознаки такої поведінки або хтось так чинив раніше, поговоріть із ним, попередьте його та повідомте йому про природу й наслідки таких дій, а також про ставлення Божого дому до цих справ і людей. Після того, як усе буде роз’яснено, спостерігайте за ним, щоб побачити, чи зможе він покаятися і що робитиме в майбутньому. Якщо він зміниться й більше не буде так чинити, його можна прийняти назад і ставитися до нього як до брата й сестри. Але якщо він вперто залишатиметься нерозкаяним і продовжуватиме таємно так чинити, вичищайте його, щойно виявите. Якщо виявите пару, то вичистіть обох; якщо виявите групу, то вичистіть усю групу. Не проявляйте жодної поблажливості. Дехто запитує: «Чи можу я говорити з тими в моїй родині, хто колись вірив, але пізніше був вичищений?» Схоже, тим, хто любить базікати язиком і пліткувати, нелегко себе контролювати, вони завжди вперто запитують, чи це дозволено. Як ви думаєте, це дозволено? (Ні.) Ні з ким не дозволено говорити, оскільки це легко призводить до наслідків. З усіма такими людьми слід розбиратися як з юдами. З тими, хто є невіруючими, тими, хто був вичищений, тими, хто вам близький, тими, хто заслуговує на довіру, тими, хто підтримує вашу віру в Бога, тими, хто має сприятливе враження про віру в Бога, і тими, хто номінально вірить у Бога, хто просто живе церковним життям і трохи читає Божі слова, але зовсім не виконує свого обов’язку, не можна говорити – якщо хтось це зробить, з ним розберуться як з юдою. Зрозуміло? (Зрозуміло.) Хто ще входить до числа тих, хто не виконує своїх обов’язків? Чи входять сюди звичайні члени церкви? (Так.) Не забувайте про цю справу; не будьте дурними. Ви повинні добре засвоїти принципи. Не продовжуйте вірити лише для того, щоб зрештою стати юдою та виказати Божий дім, виказати братів і сестер, навіть не усвідомлюючи цього, і навіть пишаючись цим. Нездатність тримати язик за зубами й навіть виказування того, що шкодить роботі церкви та братам і сестрам, – це серйозний переступ. Бог веде записи про кожного, хто чинить таке зло. Тепер, коли тобі це чітко пояснили, і ти зрозумів, якщо ти зробиш це знову, це вже не буде простим переступом; це буде порушенням адміністративної постанови, що робить тебе об’єктом для вичищення, і ти будеш позбавлений права на спасіння. Зрозуміло? (Зрозуміло.)

11 грудня 2021 року