Пункт дев’ятий. Достовірне доведення до відома, поширення й реалізація різних упорядкувань роботи від Божого дому відповідно до його вимог із забезпеченням наставництва, нагляду та спонукання, а також перевірка стану реалізації цих упорядкувань і стеження за нею (частина друга)

Забезпечення наставництва, нагляду й нагадування для реалізації упорядкувань роботи, а також перевірка стану їх реалізації та його відстеження

Сьогодні ми продовжимо бесідувати про дев’яте зобов’язання лідерів і працівників: «Достовірне доведення до відома, поширення й реалізація різних упорядкувань роботи від Божого дому відповідно до його вимог із забезпеченням наставництва, нагляду та спонукання, а також перевірка стану реалізації цих упорядкувань і подальший контроль за нею». Минулого разу ми переважно бесідували про різний зміст і конкретні пункти в упорядкуваннях роботи, які людям потрібно розуміти, а також про найосновніші зобов’язання лідерів і працівників, що полягають у доведенні до відома, поширенні й реалізації упорядкувань роботи. Сьогодні ми конкретно побесідуємо про те, як лідери та працівники мають забезпечувати наставництво, нагляд і спонукання та як їм слід перевіряти стан реалізації упорядкувань роботи та здійснювати подальший контроль за нею після їх поширення. Як лідерам і працівникам слід ставитися до упорядкувань роботи та як, зрозумівши їхню значущість, точно реалізовувати й виконувати їх згідно з вимогами Вишнього та кроками – це істина-принципи, які лідери та працівники мусять зрозуміти в ході бесіди, і їм потрібно осягнути ці принципи, щоб добре виконувати різні завдання церковної роботи. Лідерам і працівникам слід знати, що основна вимога Божого дому до тих, хто служить у цій ролі, полягає головним чином у тому, щоб вони виконували свою роботу, зосереджуючись на різних упорядкуваннях роботи. Це не для того, щоб вони дбали про власні справи чи робили щось згідно з власними бажаннями, і, звісно, не для того, щоб вони в будь-якій своїй роботі діяли навпомацки. Звісно, це також не для того, щоб вони щось винаходили чи створювали. Натомість це для того, щоб вони працювали конкретно та з увагою до деталей на основі упорядкувань роботи від Божого дому. Як слід виконувати роботу конкретно? Які деталі тут задіяні? Відповідь на ці питання міститься у вимогах дев’ятого зобов’язання: окрім доведення до відома, поширення й реалізації різних упорядкувань роботи від Божого дому, лідерам і працівникам також потрібно забезпечувати наставництво, нагляд і спонукання, а також перевіряти стан їх реалізації та здійснювати подальший контроль за нею. Це конкретні шляхи практики для лідерів і працівників, спрямовані на реалізацію упорядкувань роботи. Далі ми обговоримо їх по черзі.

Після поширення упорядкувань роботи лідери і працівники мусять спочатку обміркувати різні висунуті в них вимоги та принципи й побесідувати про них. Потім вони мусять знайти шляхи та плани практики для конкретної реалізації роботи. По-перше, їм потрібно знати, чого вимагають упорядкування роботи, яку конкретну роботу потрібно виконати та які принципи тут задіяні, а також на яких людей і на який аспект роботи спрямовані ці упорядкування. Це те, що лідери і працівники мусять зробити насамперед після отримання упорядкувань роботи. Їм не слід просто побіжно переглянути упорядкування роботи, а потім прочитати їх усім уголос або передати далі й повідомити всіх про роботу, і на цьому все. Це лише доведення до відома й поширення упорядкувань роботи; це не їх реалізація. Перше конкретне завдання в їх реалізації полягає в тому, щоб лідери та працівники ознайомилися з конкретним змістом упорядкувань роботи, Божими вимогами й цілями для цих завдань церковної роботи та значущістю виконання цієї роботи, а потім розробили конкретні плани виконання й реалізації. Це перший крок. Чи легко зробити перший крок? (Так.) За умови, що ти можеш розуміти написані слова й людську мову, перший крок має бути легко зробити. Звісно, виконання першого кроку також вимагає від лідерів і працівників серйозного, щирого, відповідального й скрупульозного ставлення до роботи, а не безтолковості, недбалості чи виконання для годиться. Незалежно від того, згадувалося упорядкування роботи раніше чи ні, легко чи дещо складно його досягти людям, хочуть чи не хочуть люди його виконувати, у будь-якому разі лідерам і працівникам не слід мати побіжного ставлення до церковної роботи, просто промовляючи якісь доктрини, вигукуючи гасла чи докладаючи якихось поверхових зусиль, щоб недбало з цим розібратися. Яке ставлення повинні слід мати людям? По-перше, вони повинні мати серйозне, щире, відповідальне й скрупульозне ставлення. Чи означає наявність такого ставлення, що людина може добре реалізувати конкретні пункти в упорядкуваннях роботи? Ні, це лише ставлення, яке слід мати під час виконання будь-якої роботи; воно не може замінити фактичну реалізацію конкретних завдань. Коли вони мають таке ставлення, а також розуміють конкретний зміст, вимоги й принципи упорядкувань роботи, наступний крок для лідерів і працівників – це те, як вони реалізують конкретні завдання в рамках упорядкувань роботи. Що слід зробити насамперед? Вони мусять належним чином виконати підготовчу роботу; це дуже важливо. По-перше, вони мусять зібрати лідерів, працівників і кураторів, щоб побесідувати про конкретні принципи практики для цих завдань. Потім вони мусять розробити конкретні упорядкування й плани. Водночас їм слід запитати пропозиції чи ідеї обраних Богом людей щодо цих планів. Потім усім разом слід шукати й бесідувати, доки всі вимоги й принципи, висунуті в упорядкуваннях роботи, не будуть зрозумілі та ясні, і всі знатимуть, як реалізовувати ці упорядкування роботи й практикувати, – тоді початковий крок реалізації упорядкувань роботи вважається завершеним. Отже, коли всі знають, як реалізовувати упорядкування роботи, чи означає це, що завдання з реалізації упорядкувань роботи завершено? Ні, не означає. Деякі детальні питання й особливі ситуації не згадуються в упорядкуваннях роботи, але це проблеми, які насправді потрібно розв’язати. Під час бесіди про упорядкування роботи лідерам і працівникам слід виявляти ці особливі ситуації, ці питання, що потребують розв’язання, і шукати істину для їх ретельного розв’язання, і водночас їм також слід розробити для них конкретні плани реалізації. У такий спосіб, коли лідери та працівники на всіх рівнях реалізовуватимуть упорядкування роботи, вони знатимуть, яких принципів дотримуватися і які проблеми розв’язувати. Це мінімальне розуміння й ставлення, яке лідерам і працівникам слід мати щодо упорядкувань роботи. Це завдання можна вважати відправною точкою для лідерів і працівників, щоб навчитися виконувати церковну роботу. Через пошук, бесіду, забезпечення наставництва та створення упорядкувань вони вчаться ставитися до деяких реальних труднощів і особливих ситуацій та розбиратися з ними згідно з істиною-принципами. Лише тоді вони можуть по-справжньому реалізувати упорядкування роботи.

I. Забезпечення наставництва

Під час початкового наставництва щодо завдання, окрім пропозиції конкретних планів реалізації для особливих ситуацій, лідерам і працівникам із середнім рівнем і відносно низькою працездатністю слід надавати конкретніше й детальніше наставництво. Хоча ці люди, можливо, доктринально розуміють принципи та конкретні плани реалізації завдання, але коли доходить до фактичної реалізації, вони однаково не знають, як їх практикувати. Як слід ставитися до тих небагатьох лідерів і працівників, які мають низький рівень і яким бракує працездатності? Дехто каже: «Якщо людина з низьким рівнем не може виконувати роботу, чому б просто не знайти когось із кращим рівнем, щоб замінити її?» Трудність полягає ось у чому: деякі церкви не можуть знайти нікого кращого. У тих церквах усі вірять у Бога приблизно однакову кількість років, і вони приблизно однакові за своїм духовним зростом; зокрема, рівень і працездатність у всіх середні. Щоб знайти когось кращого, тобі довелося б переводити людей з інших церков, але це не дуже зручно в тих випадках, і по-справжньому підхожих кандидатів немає. Ти можеш лише вибрати відносно підхожих кандидатів із місцевої церкви. Якщо їхня робота не відповідає необхідним стандартам, що слід робити в таких ситуаціях? Тобі потрібно конкретно сказати їм, як виконувати роботу і як її реалізовувати. Тобі слід сказати їм, кого слід призначити відповідальним за це завдання і яких людей слід вибрати для співпраці. Поясни їм усі ці деталі й дозволь їм це виконати. Чому так слід робити? Тому що члени місцевої церкви зазвичай мають дуже поверховий досвід і не мають працездатності, через що неможливо вибрати підхожих лідерів і працівників. Лише працюючи в такий спосіб, можна реалізувати упорядкування роботи. Якщо ти не працюватимеш так і ставитимешся до цих людей так само, як до інших лідерів і працівників, лише розповідаючи їм про конкретні принципи та плани й маючи нерозбірливе ставлення, то впорядкування роботи не будуть реалізовані. Якщо ти не звертатимеш на це уваги, хіба це не порушення зобов’язання? (Так.) Це зобов’язання лідерів і працівників. Деякі лідери та працівники кажуть: «Інші знають, як реалізовувати упорядкування роботи й практикувати; чому ця людина не знає? Якщо вона не знає, я не буду з нею возитися. Це не моє зобов’язання. У будь-якому разі, я свою частину зробив». Чи є ця аргументація слушною? (Ні.) Наприклад, скажімо, у матері троє дітей, і одна з них слабка, постійно хворіє й не хоче їсти. Якщо мати дозволить цій дитині не їсти, та може довго не прожити. Що їй робити? Як мати, вона має приділяти особливу увагу цій слабкій дитині. Припустімо, мати каже: «Уже й так добре, що я ставлюся до своїх дітей однаково. Я народила цю дитину й приготувала їй їжу. Я виконала своє зобов’язання. Мені байдуже, їсть вона чи ні. Якщо не їсть, нехай буде голодною, а коли справді зголодніє, то поїсть». Що ви думаєте про таку матір? (Вона безвідповідальна.) Чи бувають такі матері? Лише некмітлива жінка або мачуха так би вчинила. Якщо вона рідна мати й не некмітлива, вона ніколи так не ставитиметься до власної дитини, чи не так? (Так.) Якщо дитина слабка, постійно хворіє й не любить їсти, її мати має докладати більше турботи й зусиль. Вона має знаходити способи змусити дитину їсти, готувати все, що дитина хоче їсти, готувати для неї спеціальні страви, а коли дитина не хоче їсти, вона має її вмовляти. Коли дитині виповниться вісімнадцять-дев’ятнадцять років і її тіло стане здоровим, як у нормального дорослого, мати може розслабитися й відступити, і їй більше не потрібно надавати цій дитині особливий догляд. Якщо мати може так ставитися до дитини з особливими обставинами й виконувати своє зобов’язання, то як щодо лідера чи працівника? Якщо в тебе немає до братів і сестер навіть материнської любові, то ти просто безвідповідальний. Ти мусиш виконувати зобов’язання, які тобі слід виконувати; ти мусиш враховувати церкви, якими керують ті, хто є відносно слабким і має відносно низьку працездатність. Лідери та працівники мусять приділяти особливу увагу й забезпечувати особливе наставництво в цих питаннях. Що означає особливе наставництво? Окрім бесіди про істину, ти також мусиш надавати конкретніші й детальніші вказівки та допомогу, що вимагає більше зусиль у плані спілкування. Якщо ти поясниш їм роботу, а вони однаково не зрозуміють і не знатимуть, як її реалізувати, або навіть якщо вони зрозуміють її доктринально й, здається, знатимуть, як її реалізувати, але ти досі не впевнений і трохи занепокоєний тим, як пройде фактична реалізація, то що тоді тобі робити? Тобі потрібно особисто заглибитися в місцеву церкву, щоб скеровувати їх і реалізовувати завдання разом із ними. Розповідай їм принципи, водночас запроваджуючи конкретні упорядкування щодо завдань, які потрібно виконати згідно з вимогами упорядкувань роботи, наприклад, що робити спочатку, а що потім, і як належно розподілити людей, – усе це слід організувати в належний спосіб. Це і є практичне наставництво їх у роботі, на відміну від простого вигукування гасел чи роздавання випадкових наказів і повчання їх якимись доктринами, а потім вважання своєї роботи виконаною, – це не прояв виконання конкретної роботи, а вигукування гасел і помикання людьми не є зобов’язаннями лідерів і працівників. Лише коли лідери чи куратори місцевої церкви зможуть узяти на себе роботу, і робота стане на правильний шлях, і в основному не буде серйозних проблем, лише тоді лідер чи працівник може піти. Це перше конкретне завдання, згадане в дев’ятому зобов’язанні лідерів і працівників щодо реалізації упорядкувань роботи, – забезпечення наставництва. Отже, як саме слід забезпечувати наставництво? Лідерам і працівникам слід спочатку практикувати обмірковування упорядкувань роботи й бесіду про них, вивчаючи й сприймаючи різні конкретні вимоги упорядкувань роботи, а також розуміючи й осягаючи принципи, що містяться в них. Потім їм слід спільно з лідерами і працівниками на всіх рівнях бесідувати про конкретні плани реалізації упорядкувань роботи. Крім того, їм слід надавати конкретні плани реалізації для особливих ситуацій і, нарешті, надавати детальнішу й конкретнішу допомогу та керівництво лідерам і працівникам, які є відносно слабкими й мають відносно низький рівень. Якщо деякі лідери та працівники зовсім не можуть реалізувати завдання, що слід робити в таких ситуаціях? Лідерам і працівникам вищого рівня слід заглиблюватися в церкву й особисто брати участь у виконанні завдання, розв’язуючи реальні проблеми через бесіду про істину, і допомогти їм навчитися, як виконувати роботу і як реалізовувати її згідно з принципами. Ці кроки були чітко викладені словами, але чи легко їх реалізувати? Чи є тут якісь труднощі? Дехто може сказати: «Ти так говориш, ніби це просто, але реалізувати це не так легко. Іноді упорядкування роботи дуже складні, і ніхто не знає, як їх реалізувати!» Уже перше завдання – бесіда про конкретні вимоги упорядкувань роботи й практичне забезпечення наставництва – деяким лідерам і працівникам видається досить напруженим. Вони кажуть: «Я ніколи не виконував цих конкретних завдань, тому не знаю, як про них бесідувати й забезпечувати наставництво щодо них. Їм слід просто дотримуватися точних слів упорядкувань роботи – про що тут ще бесідувати? Хіба це не просто формальність?» Вони не вміють бесідувати, вони вміють лише вигукувати гасла: «Ми маємо добре реалізувати цю роботу! Це вимога Бога до нас. Ми абсолютно мусимо бути непохитними, відповідати Божим вимогам і не розчаровувати Божих очікувань щодо нас. А в тому, як саме це робити, вам слід розібратися самим». У чому проблема людей, які так говорять? Чи можуть вони виконувати роботу? Чи мають вони працездатність? Чи низький у них рівень? (Так.)

Що б не трапилося, чи то велика, чи то мала справа, тобі слід молитися до Бога й шукати в Нього, а також ретельно й докладно думати й обмірковувати, перш ніж виносити судження. Якщо людина не має нормального мислення, їй тим більше необхідно молитися до Бога, просячи Його допомоги, і більше шукати в тих, хто розуміє істину. Крім того, щодо важливих справ у церковній роботі та важливих справ, що трапляються під час виконання обов’язків, ти мусиш бесідувати й обговорювати їх із відповідним персоналом, щоб досягти консенсусу й, нарешті, розробити конкретний і здійсненний план практики. Цей план має бути консенсусом, досягнутим через ретельне обмірковування й консультації, і він має бути обґрунтованим перед лідерами і працівниками будь-якого рівня. Ті, хто може розробляти конкретні плани практики, що є обґрунтованими, вважаються такими, що мають нормальне мислення. Якщо, зіткнувшись із проблемами, великими чи малими, у думках людини немає нічого конкретного, і вона не може сформулювати конкретних принципів практики, а просто використовує прості теоретичні гасла замість принципів для розв’язання проблем, чи може вона добре виконувати свою роботу? Чи має така людина здатність мислити й здатність продумувати проблеми? (Ні.) Якій людині бракує здатності мислити? (Людині з низьким рівнем.) Ось що означає бути людиною з низьким рівнем. Наведу приклад. Припустімо, ти живеш за кордоном, і одного дня ти раптом отримуєш судову повістку. Це досить несподівано й раптово, чи не так? По-перше, ти не зробив нічого протизаконного. По-друге, ти не подавав жодних позовів і не чув, щоб хтось тебе в чомусь звинувачував. Ти отримуєш повістку, не знаючи жодних обставин, що її оточують. Яке перше почуття виникне в середньостатистичної людини, зіткнувшись із такою ситуацією? Втягнення в юридичні справи викличе в неї певну паніку, занепокоєння та страх; вона почуватиметься заскоченою зненацька, і їй буде не до їжі. Незалежно від того, чи є людина важливою чи ні, сміливою чи боязкою, дорослою чи неповнолітньою, ніхто не хоче потрапляти в таку ситуацію, бо це не є чимось добрим. Зіткнувшись із цією ситуацією, люди реагують двома різними способами. Перший тип людей думає: «Я не зробив нічого протизаконного й не порушив жодних урядових приписів. Чого мені боятися? Це суспільство, що керується законом, де все ґрунтується на доказах. Оскільки я не зробив нічого поганого, у них не буде жодних доказів проти мене, навіть якщо вони притягнуть мене до відповідальності. Мені немає чого боятися. Що може зробити повістка? Порядній людині не потрібно боятися звинувачень. Я найму адвоката, щоб він мене захищав; жодних проблем не буде». Обміркувавши це, вони не відчувають тиску в серці, і їхнє повсякденне життя залишається незмінним. Це реакція одного типу людей. Тепер погляньмо на реакцію другого типу людей. Отримавши повістку, вони думають: «Я не порушив жодних законів і не скоїв жодних злочинів, тож про що може йти мова? Чи може це бути через те, що я вірю в Бога? Віра в Бога не є протизаконною. Чи можливо, що хтось навмисно підставив мене й доніс на мене? Це здається більш імовірним. Але чи може це бути щось інше? Мені потрібно проконсультуватися з адвокатом і попросити його піти до суду, щоб з’ясувати, чому я отримав повістку і хто є позивачем. Мені потрібно докопатися до суті, перш ніж вирішувати, як діяти у відповідь. Якщо адвокат скаже, що це пов’язано з моєю вірою в Бога, то мені потрібно швидко знайти людей, щоб розробити контрзаходи, а також поспішити сховати будь-які книги чи інші подібні речі, пов’язані з моєю вірою, щоб не дати ворогу знайти щось, що можна використати проти мене». Після цих початкових думок, хоча вони й не зробили жодних остаточних висновків чи точних суджень щодо отримання повістки, у них уже є чітке уявлення про конкретний план практики: що робити за планом А, що робити за планом Б, і якщо обидва нездійсненні, що їм слід робити далі. Вони ретельно й уважно обмірковують кожен крок; спочатку вони заспокоюють свій розум і швидко моляться в серці, а потім, заспокоївшись, негайно беруться за розв’язання цієї справи. Протягом одного дня вони з’ясовують усі ці речі й знають, як діяти далі. Незалежно від того, яким буде остаточний результат цієї справи, погляньмо спочатку на ці два типи людей. Хто з них має здатність продумувати проблеми? Хто має рівень? (Друга людина.) Очевидно, що друга людина має рівень. Сама лише наявність сміливості й рішучості, коли людина стикається з ситуацією, не означає наявності рівня. Потрібно вміти думати, мати здатність до розпізнавання та вміти розв’язувати проблеми. У процесі мислення людина мусить вміти робити конкретні судження й розробляти конкретні плани дій. Лише така людина має рівень. Зовні вона може здаватися дуже боязкою, діяти обережно й уважно навіть у дрібницях і ставитися до дрібниць як до чогось значущого. Однак метод і спосіб, яким вона розв’язує проблеми, доводять, що ця людина має здатність мислити й здатність продумувати та розв’язувати проблеми. На противагу цьому, перший тип людей дуже сміливий і нічого не боїться. Коли вони стикаються з тією чи іншою ситуацією, вони думають просто: «Я не зробив нічого поганого. Що б не сталося, завжди знайдеться більш здібна людина, щоб це виправити. Чого мені боятися?» Вони безтурботні й живуть легким життям, але чи не є вони трохи нерозумно сміливими й некмітливими? Цей тип людей голосно вигукує гасла, і те, що вони говорять, не є неправильним, але чого їм бракує? (Вони не мають нормального мислення і їм бракує здатності продумувати проблеми.) У чому проявляється їхня відсутність нормального мислення? Зіткнувшись із певною ситуацією, чи то щось, що сталося раптово, чи то щось, про що вони вже знали, вони не можуть її продумати чи винести судження, тому, природно, у них не буде плану для роботи над проблемою чи здатності її розв’язати. Це дуже очевидно. Зовні цей тип людей здається красномовним, вони можуть говорити доктрини, а також піднімати бойовий дух; здається, що вони мають рівень, щоб бути лідером. Однак, зіткнувшись із проблемами, вони не можуть побачити наскрізь сутність проблем і не можуть бесідувати про істину, щоб їх розв’язати. Вони можуть лише говорити якісь слова й доктрини та вигукувати гасла. Зовні вони здаються кмітливими, але, зіткнувшись із проблемами, вони не можуть проаналізувати чи винести судження щодо причин проблем, а також не можуть оцінити серйозні наслідки, які виникнуть, якщо проблеми продовжуватимуть розвиватися. Вони не можуть розібратися в цих справах у своїй голові, не кажучи вже про розв’язання проблем. Така людина здається красномовною, але насправді має низький рівень і не може виконувати справжню роботу. Так само, якщо лідери та працівники, отримавши упорядкування роботи, можуть лише прочитати його й пояснити буквально, і хоча вони можуть поширити упорядкування роботи й бесідувати про його ключові моменти на зібраннях, вони не знають, як створити конкретні упорядкування й надати конкретні настанови щодо конкретних вимог, принципів, питань, що потребують уваги, особливих ситуацій в контексті упорядкування роботи тощо, і в них немає планів, ідей і здатності розв’язувати проблеми, то вони мають низький рівень. Під час реалізації упорядкувань роботи перше завдання, яке необхідно виконати лідерам і працівникам, – забезпечення наставництва, – не є легким чи простим. Це перше завдання перевіряє, чи має лідер або працівник рівень і працездатність, якими йому варто володіти. Якщо лідери та працівники не мають цього рівня й працездатності, вони не зможуть надати конкретних настанов щодо упорядкувань роботи чи реалізувати їх.

II. Забезпечення нагляду й нагадування

Далі побесідуймо про завдання «нагляду». Судячи з буквального значення, нагляд означає перевірку: які церкви впровадили впорядкування роботи, а які ні, який хід упровадження, які лідери та працівники виконують справжню роботу, а які ні, і чи є лідери або працівники, які просто поширюють упорядкування роботи, не беручи участі в конкретних завданнях. Нагляд – це конкретне завдання. Окрім нагляду за реалізацією упорядкувань роботи – чи були вони реалізовані, з якою швидкістю, якої якості та з якими результатами, – вищі лідери та працівники мусять перевіряти, чи суворо лідери та працівники дотримуються упорядкувань роботи. Деякі лідери та працівники про людське око кажуть, що готові дотримуватися упорядкувань роботи, але, опинившись у певному середовищі, вони бояться арешту й зосереджуються лише на тому, щоб ховатися, давно відсунувши упорядкування роботи на задній план; проблеми братів і сестер залишаються нерозв’язаними, і вони не знають ні що визначають упорядкування роботи, ні якими є принципи практики. Це свідчить про те, що упорядкування роботи взагалі не було реалізовано. Інші лідери та працівники мають власні думки, уявлення й опір щодо деяких вимог в упорядкуваннях роботи. Коли приходить час їх упроваджувати, вони відхиляються від справжнього сенсу упорядкувань роботи, роблячи все згідно з власними ідеями, роблячи для годиться й поверхово, аби тільки з цим покінчити, або йдучи власним шляхом, роблячи все так, як їм заманеться. Усі такі ситуації вимагають нагляду з боку вищих лідерів та працівників. Мета нагляду полягає в тому, щоб краще впровадити конкретні завдання, яких вимагають упорядкування роботи, без відхилень і згідно з принципами. Здійснюючи нагляд, лідери та працівники вищого рівня мусять приділяти значну увагу виявленню того, чи є хтось, хто не виконує справжню роботу або є безвідповідальним і повільним у впровадженні упорядкувань роботи: чи є хтось, хто виявляє опір щодо упорядкувань роботи й не бажає їх реалізувати або реалізує їх вибірково, або просто взагалі не дотримується упорядкувань роботи, а натомість дбає лише про власні справи; чи є хтось, хто приховує упорядкування роботи й доводить їх до відома інших лише згідно з власними ідеями, не даючи обраним Богом людям знати справжній сенс і конкретні вимоги упорядкувань роботи, – лише наглядаючи за цими питаннями й перевіряючи їх, лідери вищого рівня можуть знати, що відбувається насправді. Якщо лідери вищого рівня не здійснюють нагляду й перевірки, чи можна виявити ці проблеми? (Ні.) Не можна. Тому лідери та працівники мусять не тільки доводити до відома упорядкування роботи й забезпечувати наставництво на кожному рівні, а й наглядати за роботою на кожному рівні під час упровадження упорядкувань роботи. Регіональні лідери мусять наглядати за роботою районних лідерів, районні лідери мусять наглядати за роботою церковних лідерів, а церковні лідери мусять наглядати за роботою кожної групи. Нагляд необхідно здійснювати на кожному рівні. Яка мета нагляду? Вона полягає в тому, щоб сприяти точній реалізації змісту впорядкувань роботи згідно з їхніми конкретними вимогами. Тому завдання нагляду дуже важливе. Здійснюючи нагляд, якщо дозволяє середовище, лідерам і працівникам слід глибоко занурюватися в життя церков, щоб взаємодіяти з тими, хто виконує фактичну роботу. Їм слід ставити запитання, спостерігати, довідуватися, дізнаватися й осягати ситуацію з упровадженням роботи. Водночас їм слід дізнаватися, які труднощі й думки мають брати та сестри щодо цієї роботи та чи осягнули вони принципи цієї роботи. Усе це – конкретні завдання, які требавиконувати лідерам і працівникам. Особливо щодо тих, хто має відносно низький рівень і погану людськість, хто дещо безвідповідальний, невідданий і відносно лінивий у своїй роботі, лідерам і працівникам потрібно ще більше наглядати за їхньою роботою й скеровувати її. Як слід здійснювати нагляд і керівництво? Припустімо, ви кажете: «Швидше! Вишнє чекає на наш звіт про роботу. У цієї роботи є кінцевий термін; не затягуйте!». Чи спрацює такий спосіб спонукання? Чи означає спонукання просто трохи їх підштовхнути, і все? Який спосіб спонукання кращий? Коли ви працюєте, чи включаєте ви спонукання до своїх завдань? (Так. Якщо я бачу, що якісь завдання не виконуються вчасно, я намагатимуся зрозуміти, чому вони їх не виконують, і здійснюватиму подальший контроль за їхньою роботою.) Якщо ви бачите когось, хто не знає, як виконувати роботу, ви мусите надати йому конкретні настанови й допомогу та скерувати його. Якщо ви бачите, що хтось лінується, ви мусите його обтинати. Якщо вони знають, як виконувати роботу, але надто ліниві, щоб її робити, мляві й зволікають, упиваються плотським комфортом, то їх слід обтинати за потреби. Якщо обтинання не розв’язує проблеми і їхнє ставлення не змінюється, то що слід робити? (Не дозволяти їм виконувати цю роботу.) Спочатку дайте їм попередження: «Ця робота дуже важлива. Якщо ти й далі матимеш до неї таке ставлення, твій обов’язок заберуть і віддадуть комусь іншому. Якщо ти не бажаєш його виконувати, виконає хтось інший. Ти не відданий своєму обов’язку; ти не підходиш для цієї роботи. Якщо ти не відповідаєш цьому завданню й не можеш витримати фізичних труднощів, дім Божий може замінити тебе кимось іншим, і ти також можеш подати заяву про відставку. Якщо ти не звільняєшся й досі бажаєш виконувати той обов’язок, то виконуй його добре, виконуй згідно з вимогами й принципами Божого дому. Якщо ти не можеш цього досягти й неодноразово затримуєш просування, завдаючи збитків роботі, то дім Божий розбереться з тобою. Якщо ти не можеш виконувати цей обов’язок, то, вибач, але тобі доведеться піти!». Якщо після попередження вони готові покаятися, їх можна залишити. Але якщо після неодноразових попереджень їхнє ставлення не змінюється й вони не виявляють ані натяку на каяття, що слід робити? Їх слід негайно відсторонити – хіба це не розв’яже проблему? Справа не в тому, що ми звинувачуємо людей у дрібних недоліках чи незначних проблемах, коли бачимо їх у них; а в тому, що ми даємо людям можливості. Якщо вони готові покаятися й змінюються, стаючи набагато кращими, ніж раніше, то залиште їх, якщо це взагалі можливо. Якщо неодноразове надання їм можливостей, бесіда про істину, обтинання й попередження не діють, і нічия допомога не є ефективною, то це не звичайна проблема: людськість цієї людини надто погана, і вона зовсім не приймає істину. У такому разі вона не підходить для цього обов’язку, і її слід відіслати. Вона не придатна для виконання обов’язку. Ось як слід уладнати цю справу.

У здійсненні нагляду за церковною роботою лідерам і працівникам слід не тільки вміти виявляти різні проблеми, а й приділяти особливу увагу деяким церковним лідерам, яких вони вважають ненадійними або щодо яких відчувають неспокій. За цими людьми необхідно наглядати та здійснювати подальший контроль за їхньою роботою протягом тривалого часу; не можна просто час від часу розпитувати їх про ситуацію або відмахуватися від проблеми кількома словами та вважати справу зробленою. Іноді необхідно залишатися на місці, щоб наглядати за їхньою роботою. Яка мета перебування на місці? Вона полягає в тому, щоб швидше виявляти й розв’язувати проблеми та добре виконувати роботу. Іноді, щойно ти прибуваєш на місце роботи, проблеми виявити неможливо. Натомість саме завдяки детальному розумінню, перевірці роботи й уважному спостереженню деякі проблеми поступово виходять на поверхню, і їх можна виявити. Перебування на місці для здійснення нагляду – це не стеження й не спостереження за людьми. Що означає нагляд? Нагляд включає в себе перевірку та надання керівництва. Це означає зокрема детально розпитувати про роботу, дізнаватися про хід роботи та її слабкі ланки й осягати їх, розуміти, хто відповідальний у своїй роботі, а хто ні, хто здатний виконувати роботу, а хто ні, та інше. Під час нагляду іноді потрібно консультуватися, розуміти й довідуватися про ситуацію. Іноді це вимагає особистого розпитування або прямої перевірки. Звісно, частіше це передбачає пряму бесіду з відповідальними особами, розпитування про реалізацію роботи, труднощі та проблеми, що виникають, тощо. Здійснюючи нагляд, можна виявити, які люди лише зовні присвячують себе роботі й роблять усе поверхово, які люди не знають, як упроваджувати конкретні завдання, які люди знають, як їх упроваджувати, але не виконують справжньої роботи, та інші подібні проблеми. Якщо ці виявлені проблеми можна своєчасно розв’язати, це найкраще. Яка мета нагляду? Вона полягає в тому, щоб краще реалізувати упорядкування роботи, бачити, чи є доречною організована вами робота, чи є якісь недогляди або те, що ви не врахували, чи є аспекти, що не відповідають принципам, чи є якісь перекручені аспекти або місця, де були допущені помилки, тощо, – усі ці проблеми можна виявити в процесі здійснення нагляду. Але якщо ти сидиш удома й не виконуєш цієї конкретної роботи, чи зможеш ти виявити ці проблеми? (Ні.) Про багато проблем потрібно розпитувати, за ними потрібно спостерігати й розуміти їх на місці, щоб про них дізнатися й осягнути їх. Здійснюючи нагляд, ви мусите нагадувати тим, хто у своїй роботі безвідповідальний і неуважний, обманює вищих і приховує те чи інше від нижчих, недбало ставиться до роботи й повільний. Ми щойно обговорили кілька кроків щодо того, як їх спонукати: можна надавати керівництво, бесідувати, обтинати, попереджати й відстороняти їх. Чи легко виконувати ці кроки? (Так.)

III. Перевірка та подальший контроль

Наступний крок після спонукання лідерами й працівниками відповіднх осіб до виконання роботи, – перевірити роботу. Яка зазвичай мета перевірки роботи? Перевірка роботи полягає в тому, щоб визначити хід виконання впорядкованих завдань, виявити будь-які проблеми, що потребують термінового розв’язання, і, зрештою, забезпечити, щоб робота була повністю виконана добре. Після того, як роботу було впорядковано, необхідно перевірити кілька аспектів: якого етапу досягла подальша робота, чи була вона завершена, наскільки вона ефективна, які результати, чи були виявлені конкретні проблеми, чи є якісь труднощі, чи є аспекти, що не відповідають принципам, тощо. Перевірка впорядкованої вами роботи – це також конкретне й необхідне завдання. Деякі лідери та працівники часто роблять помилку: вони думають, що, упорядкувавши роботу, вони виконали своє завдання. Вони вважають: «Моє завдання виконано, моє зобов’язання сповнено. У всякому разі, я сказав вам, як це робити. Ви знаєте, що робити, і ви погодилися це робити. Мені не потрібно турбуватися про те, як усе просуватиметься; просто прозвітуйте мені, коли закінчите». Спланувавши й упорядкувавши роботу, вони вважають своє завдання виконаним і що все гаразд. Вони не перевіряють роботу й не здійснюють подальшого контролю за нею. Щодо того, чи підходить людина, яку вони призначили відповідальною за завдання, який стан більшості людей, чи є проблеми або труднощі, чи є в них упевненість у тому, що вони добре виконають церковну роботу, чи є перекручені або неправильні аспекти, чи є будь-які порушення упорядкувань роботи від Вишнього, – про все це вони не дізнаються, не перевіряють цього й не здійснюють подальшого контроль за цим. Вони просто вважають свою роботу виконаною після її впорядкування; це не є виконанням конкретної роботи. Що слід перевіряти в роботі? Головне – перевірити, чи відповідає план упровадження упорядкуванням роботи, чи не порушує він принципів і вимог упорядкувань роботи, і чи немає під час роботи людей, які створюють переривання й завади, людей, які сліпо здіймають галас, або людей, які виголошують пишномовні слова. Звісно, перевіряючи роботу, ви також перевіряєте, чи не було помилок у вашій власній реалізації упорядкувань роботи. Перевірка роботи інших – це насправді й перевірка вашої власної роботи.

Бесіда на прикладі про те, як реалізовувати упорядкування роботи

Щодо того, як реалізувати упорядкування роботи від Вишнього, розгляньмо конкретний приклад. Припустімо, упорядкування роботи вимагає від людей писати статті з досвідними свідченнями. Це конкретне завдання, яке охоплює широкий спектр аспектів і є довгостроковим, постійним завданням, а не тимчасовим упорядкуванням роботи. Отже, після того, як це упорядкування роботи буде доведено до відома, що слід зробити лідерам і працівникам у першу чергу? Згідно з дев’ятим зобов’язанням лідерів і працівників, яке вимагає від них забезпечувати наставництво, нагляд і спонукання, а також перевіряти й стан реалізації упорядкувань роботи й здійснювати подальший контроль за ним, перше, що потрібно зробити лідерам і працівникам, – це побесідувати з лідерами команд і кураторами про те, як конкретно виконувати це завдання в належний спосіб і так, щоб це дало результати, забезпечивши, щоб кожен мав шлях і принципи для виконання цієї роботи. Лише побесідувавши до такого ступеня, можна добре виконати роботу. По-перше, переконайтеся, що кожен розуміє стандарти, яких вимагає Вишнє щодо написання статей-свідчень, і які саме статті-свідчення потрібні. Спочатку встановіть конкретний зміст, принципи й тематику цих статей і переконайтеся, що всі лідери та працівники про це знають. Крім того, надайте конкретну бесіду й наставництво щодо обсягу, формату, тематики й мовного стилю статей, – наприклад, повідомте їм, що статті можна писати у формі розповіді, щоденника, особистої оповіді, вірша в прозі тощо. Хіба це не забезпечення наставництва? (Так.) Після забезпечення наставництва кожен знатиме конкретну концепцію й визначення статей-свідчень, які їм потрібно написати. Після цього визначте, хто має рівень і досвід для написання статей із досвідними свідченнями, а кому бракує глибокого досвіду й він може лише вправлятися в написанні звичайних статей-свідчень. Церковним лідерам потрібно гостро усвідомлювати ці ситуації. Після того, як статті буде написано, перегляньте їх, щоб перевірити, чи вони справжні й повчальні. Якщо вони відповідають стандарту, їх можна використовувати як зразкові статті для братів і сестер, які ще не писали статей або не знають, як їх писати, щоб вони їх читали й брали за основу. Якщо хтось має досвід і бажає писати статті-свідчення, йому слід дотримуватися принципів і вимог, ділитися тим, що в нього на серці, і говорити практичні слова, щоб вони повчали читачів. Якщо деякі люди не вміють добре писати статті й можуть лише просто переказувати події, що з ними робити? Навіть якщо їхні статті не відповідають стандартам, їм однаково слід вправлятися. Їм слід писати статті про своє справжнє розуміння й усвідомлення, здобуті завдяки переживанню Божих слів на власному досвіді. Після редагування й перегляду цих статей, якщо зміст відповідає стандартам для статей-свідчень, то такі статті є дійсними. Незалежно від стилю написання статті й незалежно від її форми – чи то розповідь, чи то щоденник, – доки вона корисна й повчальна для читачів, її можна писати. Є також деякі люди з низьким рівнем освіти, які мають певні досвідні свідчення, але не знають, як писати статті-свідчення. Що робити в таких випадках? Вони можуть усно розповісти про свій досвід, а хтось із вищою освітою може допомогти їм записати їхній досвід, а потім точно викласти його згідно зі справжнім значенням, яке в нього вкладає ця людина, відредагувавши його в статтю-свідчення, що відповідає стандарту. Такі статті також є дійсними. Щоб розпочати цю роботу, спочатку побесідуйте про те, що таке стаття-свідчення та який її формат. Потім установіть конкретні вимоги й упорядкування для людей із різним рівнем освіти, різних вікових груп і тих, хто має різні досвід і духовний зріст. Нехай ті, хто має досвід, спочатку напишуть кілька статей. Тим часом знайдіть у церкві людей, які підходять для наставництва братів і сестер у написанні статей і які підходять для редагування й коректури статей, щоб вони виконували ці конкретні завдання. Це забезпечить початкове упорядкування для цієї роботи. Чи означає таке упорядкування, що так роботу повністю реалізовано й ви можете залишити її без уваги? Ні, це лише надання конкретного керівництва, допомоги й планів реалізації на основі вимог упорядкування роботи. Що слід робити лідерам і працівникам далі? Вам слід наглядати за роботою. Чи слід цьому нагляду мати ціль? Нагляд – це не випадкові точкові перевірки; у нього має бути основна ціль. Ви мусите чітко розуміти, за ким потрібно наглядати й які етапи роботи потребують нагляду. Наприклад, якщо певна сестра є церковним лідером, яка зазвичай несерйозно ставиться до своєї роботи, любить хвалитися, ставить високі цілі, але некомпетентна, схильна обманювати вищих і приховувати від нижчих, говорить особливо приємно, але схильна до недбалого ставлення до своєї роботи, то вкрай необхідно наглядати за її роботою. Не можна повністю їй довіряти. Отже, перший крок – перевірити її роботу й подивитися, як у неї йде справа з реалізацією упорядкувань роботи. Це що, просто довільний нагляд за людьми? (Ні.) Це необхідно для роботи, тому що ця робота надто важлива, і ті, хто виконує таку роботу, мусять бути надійними. Якщо вони не виконують конкретних завдань і не є надійними, сліпа довіра до них затримає роботу церкви, і ти також не виконаєш свого зобов’язання. Щодо таких людей, ти не можеш піддаватися тому, наскільки гарно звучать їхні слова або наскільки сильно вони заявляють про свою відданість; насправді вони лише гарно говорять, але за лаштунками не роблять нічого суттєвого. Такі люди є саме об’єктами нагляду. Через нагляд спостерігайте, чи покаялися вони. Якщо ні, негайно відстороніть їх і припиніть витрачати на них зусилля. Насправді, ви повинні практикувати подальший контроль, нагляд і забезпечення керівництва з більшістю лідерів і працівників. Щодо тих, хто може виконувати справжню роботу й має почуття відповідальності, якщо це робота, яку вони вміють робити, то нагляд не потрібен. Однак для нової або важливої роботи подальший контроль, нагляд і забезпечення керівництва все ж необхідні. Можна сказати, що такий нагляд і подальший контроль роботи є завданням лідерів і працівників. Подальший контроль, нагляд і забезпечення керівництва – це не про недовіру, а про забезпечення безперешкодного просування роботи. Оскільки люди мають різні недоліки, а до того ж різні розбещені характери, без такої практики неможливо гарантувати, що робота буде виконана добре. Ті, кого щойно підвищили до роботи, потребують ще більшого подальшого контролю, нагляду й керівництва. Це конкретне завдання, яке мусять виконувати лідери та працівники. Якщо ти не практикуєш подальший контроль, нагляд і забезпечення керівництва, багато завдань неможливо виконати добре, а деяка робота може бути навіть зіпсована або зупинена. Це надто поширене явище. Зокрема, лідери та працівники, які не прагнуть до істини, потребують ще більшого нагляду. З іншими робота може бути реалізована досить надійно, але з такими людьми невідомо, чи може бути робота реалізована, або наскільки добре вона буде реалізована, і чи буде вона реалізована згідно з упорядкуванням роботи, ще важче сказати. Такі люди не дуже надійні у своїй роботі. Якщо ти довіряєш їм, не наглядаючи за їхньою роботою, це, по суті, є недбалим і безвідповідальним ставленням до роботи. Щодо таких людей, тобі потрібно здійснювати подальший контроль й наглядати, а також брати участь у роботі їхньої церкви. Якщо вони не бажають, щоб ти приходив, або не вітають тебе, що тобі робити? Ти можеш сказати: «Я просто проковтну свою гордість і все одно піду». Чи правильні ці слова? (Ні.) Це не їхня особиста територія; це церква, і вона входить до сфери твоєї відповідальності. Ти не затримуєшся в їхньому домі, щоб жити за чужий рахунок; ти йдеш до церкви, щоб виконувати роботу. Це не про те, щоб ковтати свою гордість. Хоча він є лідером, обрані Богом люди не є його. Саме тому, що він безвідповідальний і невідданий у своїй роботі, тобі потрібно здійснювати подальший контроль й наглядати за його роботою. Отже, що тобі робити, коли ти туди прийдеш? По-перше, запитай його, хто в церкві має життєвий досвід і може писати статті з досвідними свідченнями, хто приділяє відносно більше уваги прагненню до істини, хто приділяє відносно більше уваги написанню щоденників і нотаток із духовних роздумів, хто зосереджується на діленні своїм досвідом на зібраннях і хто має найбільше досвідних свідчень. Нехай лідер спочатку вкаже на цих людей. Якщо він назве кількох братів і сестер, кажучи, що саме вони приділяють відносно більше уваги читанню Божих слів, мають просвітлення й освічення Святого Духа, часто пишуть нотатки з духовних роздумів, зосереджуються на практиці істини, коли стикаються з ситуаціями, і часто діляться досвідними свідченнями, які інші охоче слухають, то тобі слід зустрітися з цими братами й сестрами та побесідувати з ними. Крім того, у церкві, безумовно, є деякі люди з низьким рівнем освіти, які не можуть писати статті, але мають практичний досвід. Цим людям потрібні наставництво й підготовка, і ти можеш попросити тих, хто вміє писати статті, допомагати їм протягом певного часу. Водночас вибери людину, яка буде відповідальною за реалізацію конкретної роботи з написання обраними Богом людьми статей із досвідними свідченнями. Ця людина відповідатиме за збір, редагування, перегляд, а потім подання готових статей. А що слід робити церковному лідерові? Нехай він наглядає за виконанням цих завдань і здійснює подальший контроль за ним. Деякі люди можуть сказати: «Оскільки є церковний лідер, навіщо нам вибирати когось відповідального? Хіба це не зайве?». Це зайве? (Ні.) Чому ні? Саме тому, що цей церковний лідер не виконує справжньої роботи й надто ненадійний, ти маєш вибрати іншу людину, яка буде відповідальною безпосередньо за цю роботу. Якби церковний лідер був надійним, він міг би стабільно виконувати роботу після отримання упорядкування роботи, і тобі не потрібно було б так за ним наглядати. Вибір відповідальної особи – це не про відсторонення церковного лідера, а про досягнення кращих результатів роботи. Якщо ти не вибереш цю людину, робота може провалитися, і стане невідомо, коли вона буде завершена або дасть результати.

Мета участі лідерів і працівників у церковній роботі полягає в тому, щоб вести обраних Богом людей до практичного переживання Божої роботи на власному досвіді. Їм слід не тільки добре виконувати свій обов’язок, але й допомагати обраним Богом людям у виконанні всієї церковної роботи відповідно до стандартів, яких вимагають робочі розпорядження, а також вести їх у цьому. Лише лідери та працівники, які так чинять, відповідають Божим намірам. Але якщо ти не береш конкретної участі в роботі й не практикуєш нагляд за лідерами та працівниками, які не виконують справжньої роботи, то результати цих церковних завдань можуть зійти нанівець, будучи змарнованими неправдивими лідерами. Якщо ти чітко розумієш ситуацію в певній церкві й у душі знаєш, що лідери цієї церкви безвідповідальні, але своєчасно не здійснюєш подальший контроль і не даєш вказівок, хіба це не порушення зобов’язання? Щодо такого типу роботи: якщо ти вже конкретно здійснив подальший контроль і взяв участь, а також призначив і куратора, і людей для виконання роботи, чи можеш ти одразу ж піти? (Ні.) Найкраще здійснювати подальший контроль протягом певного періоду. Під час здійснення подальшого контролю, по-перше, ти можеш спонукати церковних лідерів і наставляти їх, щоб вони активно працювали над цим завданням. Крім того, ти можеш мати точне розуміння робочої ситуації людей, яких ти призначив, і водночас можеш своєчасно виправляти їх і допомагати з будь-якими проблемами, з якими вони стикаються в будь-який час. Якщо ти підеш занадто рано, а потім повернешся, щоб розбиратися з проблемами й розв’язувати їх, коли вони виникнуть, це затримає роботу. Підсумовуючи, для цієї конкретної роботи, крім участі в призначенні персоналу та куратора, найкраще також здійснювати подальший контроль протягом певного періоду, щоб побачити, які проблеми виникають під час їхньої роботи. По-перше, наглядай, чи виконують церковні лідери своє зобов’язання; по-друге, дивись, як персонал виконує роботу. Оскільки більшість людей раніше не виконувала цієї роботи, і проблеми, які можуть виникнути, невідомі, ти постійно виявлятимеш деякі невідомі проблеми, беручи участь у цій роботі. Звісно, найкраще також надавати своєчасні рішення. Залишатися на місці, наглядати та здійснювати подальший контроль – це найкращі практики. Не роби недбало щось просто для годиться й не вважай справу зробленою. Це робота, що виконується для особливої ситуації і передбачає надання певної допомоги та забезпечення наставництва. Після розв’язання проблем здійснюй подальший контроль за їхньою роботою протягом певного періоду. Ти бачиш, що деякі статті вже написані, і є багато типів статей, що стосуються різних питань і охоплюють різні теми: деякі про досвід переслідувань з боку КПК, деякі про досвід переслідувань у сім’ї, деякі про те, як люди приходять до розуміння розбещених характерів, які вони виявляють, або як розв’язуються різні розбещені стани, які люди виявляють під час виконання своїх обов’язків, тощо. Усі ці статті зі свідченнями необхідно перевірити, щоб переконатися, що вони повністю відповідають фактам і справді повчають людей, перш ніж їх можна буде схвалити й перетворити на відео. Коли робота досягає цього рівня, ти вже бачиш результати. Це доводить, що, попередньо, персонал і куратор, яких ти призначив для цієї роботи, є відносно підходящими. Далі, якщо вони зможуть виконати цю роботу самостійно, тоді тобі доречно буде відійти від справ. Хіба лідери та працівники, які працюють у такий спосіб, не отримують також повчання? Хіба це не приносить більше користі, ніж просто цілий день базікати про теорії та марнувати час? (Так.) Така робота приносить велику користь. По-перше, ти вчишся розв’язувати реальні проблеми. По-друге, ти виконуєш зобов’язання лідерів і працівників. Крім того, твоє розуміння істини не зупиняється на рівні слів і доктрин; радше, ти більше застосовуєш істину в реальному житті. Так люди здобувають практичний досвід, і їхнє розуміння істини стає більш конкретним і практичним.

Після того, як пілотний робочий проєкт церкви було скеровано до такого рівня й досягнуто початкових результатів, яку роботу лідерам і працівникам слід виконувати далі? Хіба твоя робота закінчена, щойно пілотний проєкт завершено? Чи є для тебе ще робота? Роботи ще так багато! Після того, як робота цієї церкви була скерована, подивись, робота якої іншої церкви потребує цілеспрямованого наставництва, а тоді йди в ту церкву й продовжуй забезпечувати наставництво. Оскільки ти вже маєш певний досвід роботи й дякою мірою осягнув істину-принципи, забезпечувати наставництво знову буде набагато легше. Звісно, відповідно до кроків роботи, обговорених раніше, тобі слід спочатку перевірити, чи відповідає відібраний персонал стандарту, чи підходить він для цієї роботи, і чи є його рівень, людськість, рівень освіти, ступінь прагнення до істини, ставлення до свого обов’язку та розуміння істини, серед інших аспектів, відносно ідеальними, і чи є ці люди відносно першокласними. Через певний період нагляду й перевірки роботи ти матимеш можливість виявити, що деякі лідери та працівники або куратори не відповідають стандарту. Наприклад, деякі люди мають низький рівень і не можуть виконувати роботу. Інші мають перекручене сприймання, неправильні погляди, позбавлені нормального мислення й не мають духовного розуміння. Вони можуть лише вичитувати статті на основі своїх академічних знань, але не знаються на доречності конкретних духовних термінів і доречності цитування Божих слів; вони зовсім не здатні бачити ці речі наскрізь, що показує, що їх було недоречно обирати й що їх слід негайно замінити. Тим часом інших обирають кураторами, і хоча вони можуть виконувати певну роботу, кращих результатів вони досягають, коли пишуть статті самостійно. Коли їх просять служити кураторами, у них немає часу писати, коли вони стають зайнятими своєю роботою, і вони не дуже добре виконують роботу куратора. Вони не вправні в забезпеченні наставництва, перевірці роботи чи виправленні проблем, а краще виконують одне, конкретне завдання. Отже, обирати таку людину куратором недоречно, і слід обрати іншого кандидата. Тому, коли лідери та працівники перевіряють і конкретне завдання та здійснюють подальший контроль за ним, недостатньо просто ставити запитання й довідуватися, щоб з’ясувати, чи розуміє куратор принципи. Тобі також потрібно спостерігати, яка саме людськість у людини, і чи підходять її рівень, здатність до сприймання та духовний зріст для виконання цього обов’язку. Якщо перевірка виявляє персонал, який не відповідає стандарту, необхідно своєчасно вносити корективи. Ось що означає перевіряти роботу.

Щоб реалізувати роботу з написання статей зі свідченнями, лідери та працівники, крім перевірки того, чи підходить куратор цієї роботи, мусять також навчитися перевіряти статті та надавати певні вказівки та здійснювати відбір для роботи з написання статей. Статті, написані конкретно й практично, можна використовувати як приклади. Статті, написані пустослівно й непрактично, безцінні й неповчальні для людей, слід одразу відсіювати. Так брати й сестри знатимуть, які типи статей є цінними, а які – ні, і в майбутньому вони не писатимуть безцінних статей, уникаючи в такий спосіб марної трати сил і часу. Так твоя робота буде цінною. Коли ти йдеш перевіряти роботу, тобі потрібно перевірити всілякі статті з досвідними свідченнями, які вони написали, щоб побачити, чи є в них домішки або фальш і чи є статті повчальними. Тобі потрібно спочатку відібрати ці речі. Коли ти відбираєш, хіба ти також не вчишся? (Так.) У міру того, як ти вчишся, ти виконуватимеш цю роботу дедалі краще. Припустімо, ти не перевіряєш, не ставишся до справ серйозно і є безвідповідальним, а просто робиш для годиться, лише прагнучи виконати роботу, а потім доповісти вищим, що її завершено, думаючи: «У будь-якому разі, у нашій церкві є багато людей, які можуть писати статті зі свідченнями. Після того, як вони закінчать писати, я подам їх усі. Кого хвилює, чи відповідають вони стандарту? Доки лідери вищого рівня знають, що я виконав багато роботи, реалізував улаштування роботи й був зайнятий, цього достатньо!» Чи це відповідальне ставлення? (Ні.) Це безвідповідальність. Якщо ти береш на себе відповідальність, ти мусиш спочатку відібрати все зі свого боку. Будь-яка стаття, подана через тебе, мусить відповідати стандарту; кожен, хто її читає, має сказати, що вона повчальна, і хотіти її прочитати. Лише це є виконанням зобов’язання лідерів і працівників. Суть перевірки роботи – це не виконання для годиться, не вигукування гасел, не проповідування доктрин і не довільне читання нотацій людям. Її суть полягає в перевірці ефективності та результатів роботи, перевірці того, чи відповідає виконана тобою робота стандарту, чи досягає вона результатів реалізації упорядкувань роботи, чи відповідає вона Божим вимогам, які сфери відповідають стандарту, а які – ні: ось що потрібно перевіряти. Це передбачає виконання конкретної роботи й пов’язано з рівнем людей, з тим, чи мають вони духовне розуміння, скільки істини вони розуміють, скільки істини-реальності вони мають, а також із їхньою здатністю дивитися на речі. Якщо ти знаєш, як перевіряти роботу, і під час перевірки роботи можеш виявляти проблеми, осягати суть проблем, вловлювати сутність проблем і розв’язувати проблеми, а перед поданням статей зі свідченнями ти відбираєш їх відповідно до принципів, гарантуючи, що подані тобою статті відповідають стандарту й повчають тих, хто їх читає, тоді ти відповідаєш стандарту як лідер або працівник, і ти виконав свою роботу належним чином.

Більшість людей може виконувати роботу із забезпечення наставництва, нагляду та спонукання. Однак, коли потрібні перевірка й відбір, це випробовує рівень лідерів і працівників і те, чи мають вони істину-реальність. Деякі люди можуть забезпечувати наставництво, наглядати за роботою, а також обтинати або відсторонювати невідповідний персонал і розбиратися з ним, але вони не знають, як оцінити ефективність і результати роботи, яку вони організували, чи відповідає вона робочим упорядкуванням, і як розв’язати ситуацію, якщо не відповідає. Більшість лідерів і працівників може щонайбільше забезпечувати наставництво, нагляд і спонукання, але коли доходить до перевірки роботи, вони не знають, що робити, не мають принципів і розгублені. Вони думають: «Упорядкування роботи реалізовано, то що тут перевіряти? Усі працюють, ніхто не сидить без діла, з людьми, що спричиняють переривання й завади, розібралися, і з тими, кого потрібно було відсторонити або вичистити, розібралися відповідно. Що ще перевіряти?» Вони просто нічого не помічають. Перевірка роботи вимагає відбору. Що означає відбір? Це означає, що тобі потрібно зробити висновок. Наприклад, куратор роботи з написання статей з досвідними свідченнями приносить тобі статтю, кажучи, що стиль написання досить хороший, мова плавна, і стиль мови, і тема статті хороші. Однак йому видається, що їй бракує практичного змісту й вона не може повчати людей, що її потрібно доповнити й покращити, але він сам не може побачити це питання наскрізь, тому просить тебе подивитися. Що означає, що він просить тебе подивитися? Це означає, що йому потрібно, щоб ти її відібрав. Як ти її відбираєш і чи добре ти її відбираєш, випробовує твій справжній духовний зріст. Що означає справжній духовний зріст? Це означає, чи розумієш ти істину-принципи. Якщо куратор не розуміє принципів написання статей зі свідченнями, не може оцінити, чи є стаття практичною та справжньою, і не знає, як винести судження, а ти такий самий, нездатний винести судження чи ухвалити рішення, це доводить одне: твій рівень приблизно такий самий, як і його, і ти нездатний відбирати статті. Хіба це не так? Істина, яку ти розумієш, приблизно така сама, як і їхня, і ти не можеш бачити наскрізь проблеми, які вони не можуть бачити наскрізь, – це вказує на проблему. Якщо ти можеш бачити наскрізь проблеми, які вони не можуть, і ти можеш виявляти через перевірку проблеми, які вони не можуть, це доводить, що ти можеш відбирати статті. Наприклад, вони вважають більшість статей такими, що відповідають стандарту й не мають значних проблем, але через твою перевірку й відбір ти знаходиш невелику частину, яка не відповідає стандарту. Ти пояснюєш проблеми в цих статтях через аналіз і бесіду; усі погоджуються, що твої думки розумні, відповідають принципам і не є прискіпуванням, а справді є реальними проблемами, і що їх слід виправити. Деякі статті пустослівні й позбавлені практичного досвідного розуміння; деякі статті мають практичне досвідне розуміння, але виражені недостатньо конкретно; деякі статті недоречно цитують Божі слова, не обираючи більш підходящих уривків Божих слів, що призводить до гірших результатів; деякі статті містять неправильні погляди, з перекрученим сприйманням і позбавлені бесіди про розуміння істини, залишаючи читачів без повчання й легко спричиняючи в них розвиток негативу й непорозумінь, тощо. Ти можеш виявляти й бачити наскрізь усі ці проблеми. Через свою бесіду ти допомагаєш їм осягнути принципи, даючи змогу тим, хто має досвід, писати справжні досвідні свідчення. Ти відбираєш ті статті, які є повчальними й цінними для людей, як досвідні свідчення, що відповідають стандарту, щоб, коли обрані Богом люди їх читають, вони були повчані. Тим часом ті статті, яким бракує справжнього досвідного розуміння або які містять перекручене сприймання, відсіюються. Якщо ти так робиш, хіба ти не проводиш відбір? Якщо ти маєш таку здатність сприймати справи й виконувати роботу, хіба твого рівня недостатньо? Хіба ти не виконуєш зобов’язання лідерів і працівників? (Так.) Якщо вони думають, що більшість статей прийнятні, і приносять їх тобі для відбору, а ти також думаєш, що більшість із них хороші, тоді як насправді деякі з них мають проблеми й потребують подальшого відбору, редагування та виправлення проблем, але ти не можеш бачити їх наскрізь, – коли ти подаєш їх Вишньому, а Вишнє знаходить деякі статті, що не відповідають стандарту, і відсіює їх, – хіба це не означає, що ти не провів відбір належним чином? По-перше, перевірка роботи випробовує рівень лідерів і працівників, а по-друге, вона випробовує ступінь їхнього розуміння істини. Деякі люди не можуть проводити відбір, тому що їхній рівень низький і тому не дозволяє їм цього робити, вони не розуміють істини в цій сфері й не можуть бачити проблеми наскрізь. Їхні перевірки – це просто виконання для годиться, вони не знають, що перевіряти. Деякі люди мають достатній рівень, але оскільки їхнє розуміння істини поверхове, вони можуть помічати проблеми, але не знають, як їх розв’язувати. У цих людей ще є простір для вдосконалення. Однак, якщо люди не можуть навіть помітити проблеми, у них немає жодного способу досягти прогресу.

Реалізація роботи з написання статей з досвідними свідченнями включає важливий етап перевірки, який залежить від того, чи мають лідери та працівники істину-реальність. Крім перевірки лідерів і працівників із відносно низьким рівнем, які є відносно слабкими, тобі також слід розпитувати й дізнаватися про тих, хто має середній рівень. Якщо обставини невідповідні, ти можеш послати когось розпитати й зрозуміти ситуацію та зробити детальні записи. Якщо обставини дозволяють, найкраще особисто піти й поспілкуватися з куратором цієї роботи; ставити запитання, наводити довідки й розуміти конкретну ситуацію цієї роботи та дивитися, наскільки добре реалізується робота. Підсумовуючи, щойно впорядкування роботи з написання статей із досвідними свідченнями доведено до відома, його не можна завершити за один-два місяці. Це не тимчасове завдання, а довгострокова робота. Лідерам і працівникам не слід просто забезпечувати наставництво, нагляд, спонукання та перевірку протягом перших одного-двох місяців після доведення до відома упорядкування роботи й вважати її виконаною. Натомість вони мусять постійно відстежувати цю роботу в довгостроковій перспективі. До слабших церковних лідерів їм потрібно йти й забезпечувати для них особисте наставництво. Щодо церковних лідерів, які можуть самостійно реалізовувати упорядкування роботи, їм також слід практикувати регулярні перевірки, щоб розуміти хід роботи й розв’язувати будь-які проблеми, що виникають. Це зобов’язання лідерів і працівників. Тому одне можна сказати напевно про лідерів і працівників, які виконують роботу: у них ніколи немає вільного часу. Деякі лідери та працівники завжди думають: «Упорядкування роботи вже доведено до відома, і я побесідував про те, як їх реалізувати. Я закінчив свою роботу, більше нічого робити. Тож я виконаю якусь підходящу хатню роботу, наприклад, допоможу з приготуванням їжі та прийомом гостей або куплю якісь предмети першої необхідності, яких бракує братам і сестрам». Вони стають бездіяльними після видання робочих розпоряджень і вважають, що закінчили свою роботу та що їм більше нічого робити. Це показує, що вони не знають, як виконувати роботу або керувати конкретними завданнями. Насправді, щойно різні упорядкування роботи Божого дому доведено до відома, доки Вишнє не закликало зупинитися, робота мусить тривати й не може бути зупинена на півдорозі. Наприклад, робота з написання статей з досвідними свідченнями – чи закликало Вишнє зупинити це? Чи було якесь повідомлення про те, щоб припинити цю роботу? (Ні.) Отже, як лідерам і працівникам слід виконувати цю роботу? Не керуйтеся лише короткочасним ентузіазмом. Коли упорядкування роботи щойно доведено до відома, ти дуже захоплений, ініціативний і прагнеш виконувати цю роботу. Однак через певний час, якщо Вишнє не спонукає, не видає нових інструкцій або не дає подальших вказівок щодо цього упорядкування роботи, ти можеш подумати, що оскільки Вишнє не організувало нічого нового, ти можеш ігнорувати цю роботу. Це неприйнятно; це невиконання зобов’язання. Незалежно від того, як довго ця робота реалізується, і незалежно від того, чи Вишнє розпитувало, спонукало чи наголошувало на цій роботі протягом цього часу, доки ця робота довірена тобі, тобі слід брати її на себе й постійно виконувати її, і робити це добре. Що означає «постійно»? Це означає, що доки Вишнє не закликає зупинитися, лідери та працівники мусять забезпечувати безперервне й постійне наставництво, нагляд, спонукання, перевірку й подальший контроль щодо цієї роботи. Хіба що ти підеш у відставку або тебе відсторонять; доки ти обіймаєш свою посаду, ця робота – це те, що ти мусиш добре виконувати як лідер або працівник. Це також завдання, яке ти мусиш постійно реалізовувати та здійснювати подальший контроль за ним. Як це слід практикувати? Щоразу, коли ти відвідуєш церкву, ти мусиш запитувати місцевих лідерів і куратора цієї роботи: «Як просувається написання статей зі свідченнями протягом цього періоду? Чи є якісь хороші, відносно зворушливі статті зі свідченнями? Чи є якісь статті з особливими переживаннями?» Якщо вони кажуть, що є, тобі слід переглянути ці статті. Якщо вони справді містять практичні переживання та справді повчають людей, їх слід швидко подати. Щоразу, коли ти відвідуєш церкву, ти мусиш спочатку запитувати про цю справу. Це конкретне завдання, яке ти мусиш реалізувати, обов’язок, від якого ти не можеш ухилитися, – це твоя відповідальність. Незалежно від того, чи Вишнє спонукає чи розпитує про цю справу, це завдання є одним із тих, що ти маєш робити. Якщо брати й сестри зайняті виконанням своїх обов’язків і не мають часу писати статті зі свідченнями, ти мусиш спонукати їх, кажучи: «Написання хороших статей зі свідченнями дуже корисне для життя-входження обраних Богом людей, і це також важливий обов’язок». Однак деякі лідери кажуть: «Брати й сестри відчувають, що вони описали всі свої переживання і їм більше нічого писати». Це правильне твердження? Насправді, багато детальних переживань люди не помічають і випускають з уваги. Лише коли вони читають досвідні свідчення, написані іншими, вони згадують, що також мали подібні переживання. Тому написання статей з досвідними свідченнями вимагає ретельного обдумування й розмірковування. Є багато досвідних розумінь, про які варто написати. Чи є відсутність часу на написання вагомою причиною? Це обов’язок, який людям слід виконувати. Незалежно від того, наскільки вони зайняті, їм слід знаходити час, щоб писати. Якщо вони не знають, як писати статті зі свідченнями, їм слід надиктувати їх, щоб хтось інший відредагував, так створюючи хорошу статтю. У такий спосіб, завдяки твоєму спонуканню й скеровуванню, пишеться ще одна хороша стаття з досвідним свідченням. Чи знаєш ти, скількох людей ця стаття може повчити? Скільки людей може отримати допомогу й користь від неї? Якщо ти не наглядаєш і не забезпечуєш скеровування, а місцеві церковні лідери також не мають ноші, думаючи, що брати й сестри написали всі свої досвідні свідчення й більше немає статей для написання, тоді ця хороша стаття з досвідним свідченням не з’явиться. Іноді, коли ти відвідуєш церкву, деякі брати й сестри розмовляють з тобою й кажуть: «Я зазнав усіляких труднощів у своєму житті. Після того, як я повірив у Бога, мене також багато переслідували. На кожному кроці мене вів Бог. Я бачив дивовижні діяння Бога й усвідомив, що все призначено Богом і що Бог справді володарює над усім, – це цілковита правда!» Після того, як вони розповідають тобі про свій досвід, ти запитуєш, чи записали вони їх у вигляді статті, і вони кажуть: «Ні, у мене низький рівень освіти, і я не вмію писати. Крім того, інші кажуть, що цей досвід не є цінними». «Як такий чудовий досвід може не мати цінності?» – кажеш ти їм. «Після кожного кроку пережитого тобою досвіду ти глибоко відчував Боже володарювання, Боже ведення й Боже призначення. Який досвід може бути ціннішим за цей? Такі переживання слід записувати й не пропускати». Тоді ти швидко організовуєш, щоб більш освічені брати й сестри допомогли їм відредагувати його. Протягом трьох днів пишеться хороша й чудова стаття зі свідченням, а потім з неї робиться відео з досвідним свідченням. Кожен, хто його дивиться, каже: «Досвід головного героя фантастичний! Це так повчально дивитися! Це справді показує, що Бог володарює над усім, – саме так і є! Це тепер підтверджено ще більшою мірою, і наша віра в Бога зросла». Інші кажуть: «Ця стаття з досвідним свідченням написана дуже практично й дуже зворушлива. Було б ще краще, якби на її основі зняли фільм!» Багато братів і сестер з нетерпінням чекають, коли е на її основі швидко знімуть фільм. Отже, оскільки лідери та працівники ставилися до церковної роботи з відповідальністю й відданістю, невимушена розмова змогла призвести до хорошої статті та хорошого матеріалу для фільму. Це найкраще свідчення й найкраща тема для свідчення про Боже володарювання й призначення. Такі історії можуть збільшити віру багатьох людей і повчити багатьох! Що ви думаєте про те, як лідери і працівники виконують роботу в такий спосіб? Вони не дотримуються жодних формальностей у своїй роботі. Куди б вони не йшли, вони ставлять запитання, наводять довідки та спілкуються з братами й сестрами, інтегруючись серед них, не поводячись зверхньо. Вони не тільки мають ношу в серці, але й сильне почуття відповідальності. Постійно так роблячи, вони природно досягають результатів. Хіба Бог не пам’ятатиме цього? Це добрі вчинки, чи не так? Скажіть Мені, чи виснажливо виконувати цю невелику роботу? Чи вимагає вона страждань? Чи вимагає вона дертися на гори мечів чи кидатися в моря вогню? Ні. Вона нескладна. Просто в неї потрібно вкладати свою душу. З цією роботою в твоєму серці, куди б ти не йшов, ти ставиш запитання й намагаєшся дізнатися: «Як просувається робота? Чи були якісь хороші статті зі свідченнями протягом цього періоду? Щодо братів і сестер, які мають досвід, але ще не написали статей, чи знаєте ви, як наставити їх розповісти про свої переживання? Чи знаєте ви, як допомогти їм висловитися й наставити їх записати це?» Куди б ти не йшов, ти завжди маєш бесідувати про цю справу, робити речі, пов’язані з цією роботою, і говорити слова, пов’язані з цією роботою. Хіба така практика не робить роботу лідерів і працівників більш рясною? Чи може виникнути ситуація, коли ти сидиш без діла, не маючи роботи? (Ні.) Чи можуть лідери та працівники, працюючи в такий спосіб, втомитися або померти від виснаження? (Ні.) Вони не втомляться й не помруть від виснаження, робота матиме результати, і Бог пам’ятатиме про неї. Якщо ти працюєш у такий спосіб, багато хто буде повчаний, і брати й сестри відчують, що написання статей з досвідними свідченнями є цінним і значущим. Раніше вони думали, що їхній досвід не має цінності, але завдяки твоєму наставництву вони зрозуміли, як писати статті з досвідними свідченнями. Це також приносить користь їхньому життю-входженню. Лише коли ти працюєш у такий спосіб, ти виконуєш зобов’язання лідерів і працівників.

Побесідувавши про те, як лідерам і працівникам слід перевіряти роботу, чи навчилися ви її перевіряти? Перевірка роботи – це не пошук недоліків чи прискіпування, а радше оцінка того, як виконувалася робота, чи її було впорядковано, чи є хтось, хто відповідає за роботу, як вона просувається, який прогрес, чи йде вона гладко, чи виконується згідно з принципами, чи дає результати тощо. Водночас потрібно спостерігати, переглядати й оцінювати ефективність роботи, а потім на основі цього знаходити кращі та більш підхожі способи її реалізації. Щодо такого впорядкування роботи, як написання статей з досвідними свідченнями, то доки Вишнє не закликало його припинити, цю роботу потрібно постійно реалізовувати та здійснювати подальший контроль за нею, і це корисно для життя-входження обраних Богом людей. Якщо деякі люди вважають, що досвідних свідчень уже достатньо і що обрані Богом люди не можуть їх усі прочитати, чи можна тоді припинити цю роботу? Її не можна припиняти. Що більше досвідних свідчень, то краще; що їх більше, то вони багатші – це найбільше допомагає обраним Богом людям увійти в істину-реальність. Деякі нововіри, прочитавши ці досвідні свідчення, знатимуть, як переживати Божу роботу на власному досвіді. Переживши певний період досвіду й отримавши результати, вони, природно, зможуть писати статті з досвідними свідченнями. Деякі люди з неглибоким досвідом також можуть отримати повчання, читаючи ті відносно глибші досвідні свідчення, і вони можуть досягти глибшого досвіду й написати кращі статті-свідчення. Ці свідчення приносять користь як людям у релігії, так і обраним Богом людям у Божому домі. Тому робота з написання статей з досвідними свідченнями ніколи не може припинитися. Лідери та працівники мусять постійно здійснювати подальший контроль за цією роботою їм не слід припиняти її з будь-якої причини чи під будь-яким приводом. Це важливий пункт роботи в церкві. Лідерам і працівникам слід подавати приклад у написанні статей з досвідними свідченнями. Ця практика найкраще виявляє, чи володіють вони істиною-реальністю. Якщо вони не можуть писати статті з досвідними свідченнями, вони не відповідають стандарту як лідери чи працівники й не можуть виконувати справжню роботу; їх слід відсторонити й відсіяти. Після того, як лідери та працівники добре виконають цю роботу, їм потрібно постійно відвідувати різні церкви, щоб дізнаватися про хід роботи. Вони можуть ставити запитання й дізнаватися про роботу: «Кілька братів і сестер у вашій церкві, які відносно ревні у своєму прагненні, усі мають певний досвід – чи можуть вони написати якісь статті-свідчення?» Їм також слід запитати тих, хто щойно прийняв істинний шлях, як саме вони досліджували й прийшли до його прийняття, і чи можуть вони записати свої враження щодо цього. Лідерам і працівникам потрібно не тільки постійно запитувати, дізнаватися, про цю роботу реалізовувати її та здійснювати подальший контроль за нею, але й перевіряти, наскільки добре йде її реалізація: «За цей період ви призначили людей для виконання цієї роботи? Скільки статей з досвідними свідченнями було написано? Скільки з них відповідають стандарту? Яка частка статей, що відповідають стандарту?» Куратор відповідає: «Після останньої бесіди в нашій церкві вже написано кілька статей з досвідними свідченнями, і кілька статей, що відповідають стандарту, було подано. Ми постійно виконуємо цю роботу». Це добре; це означає, що ти виконав це завдання належним чином. З огляду на це, чи існує прямий зв’язок між здатністю церкви створювати справжні статті з досвідними свідченнями та роллю лідерів і працівників? З одного боку, тобі потрібно постійно бесідувати про цей аспект роботи; з іншого боку, тобі треба подавати приклад, постійно запитуючи про роботу, а також беручи участь у ній і здійснюючи подальший контроль за нею. Після того, як ти певний час здійснював подальший контроль за роботою, а потім покинув цю церкву, тобі слід пізніше повернутися, щоб перевірити її реалізацію. Хіба це не те, що слід робити лідерам і працівникам? Це зобов’язання лідерів і працівників.

До кожного впорядкування роботи, доведеного до відома Божим домом, лідери та працівники мусять ставитися серйозно й серйозно його реалізовувати. Вам слід часто використовувати впорядкування роботи, щоб порівнювати й перевіряти всю виконану вами роботу. Вам також слід досліджувати й розмірковувати над тим, які завдання ви не виконали добре або не реалізували належним чином за цей період. Щодо будь-якого завдання, призначеного й необхідного згідно з упорядкуваннями роботи, яким знехтували, вам слід швидко надолужити його й поцікавитися ним. Якщо ти зайнятий конкретним завданням і не можеш відволіктися, ти можеш доручити іншим перевірити роботу, яка не була виконана добре, та здійснити подальший контроль за нею. Не просто віддавай накази й думай, що завдання виконано після його призначення й упорядкування, а потім просто стій осторонь, склавши руки. Як лідер, ти відповідаєш за всю роботу, а не лише за одне завдання. Якщо ти бачиш, що певне завдання особливо важливе, ти можеш наглядати за ним, але тобі також потрібно знайти час, щоб перевіряти, скеровувати інші завдання та здійснювати подальший контроль за ними. Якщо ти задовольняєшся лише добрим виконанням одного завдання й потім вважаєш справу завершеною, а інші завдання доручаєш іншим людям, не дбаючи й не запитуючи про них, це безвідповідальна поведінка й невиконання зобов’язання. Якщо ти керівник, то, незалежно від того, за скільки завдань ти відповідаєш, ти зобов’язаний постійно ставити запитання й дізнаватися про них, одночасно перевіряючи їх і оперативно розв’язуючи проблеми в міру їх виникнення. Це твоя робота. Отже, чи ти є регіональним керівником, чи районним керівником, чи керівником церкви або будь-яким керівником групи чи наглядачем, щойно тобі стає відомий обсяг твоїх зобов’язань ти мусиш часто перевіряти, чи ти виконуєш справжню роботу, чи ти виконав зобов’язання, які мусить виконувати керівник або працівник, а також які з кількох довірених тобі завдань ти не виконав, які ти не хочеш виконувати, які з них мають слабкі результати та принципи яких ти не осягнув. Це все те, що тобі слід часто перевіряти. Заразом ти маєш навчитися спілкуватися з іншими людьми й ставити їм запитання, а також мусиш навчитися визначати в Божих словах і влаштуваннях щодо роботи план, принципи та шлях практики. Що ж стосується будь-якого влаштування роботи чи щодо адміністрації, персоналу, або церковного життя, або щодо будь-якого виду професійної роботи, якщо воно зачіпає обов’язки керівників та працівників, то це зобов’язання, яке мають виконувати лідери та працівники і в рамках якого лідери та працівники відповідальні – ось цими завданнями тобі слід опікуватися. Само собою, пріоритети слід визначати, виходячи з ситуації; жодна робота не може відставати. Деякі лідери та працівники кажуть: «У мене ж не три голови й не шість рук. В упорядкуванні роботи так багато завдань; я абсолютно не впораюся, якщо мене поставлять відповідальним за всі». Якщо є якісь завдання, у яких ти особисто не можеш брати участь, то чи призначив ти когось іншого для їх виконання? Зробивши це призначення, чи здійснив ти подальший контроль і чи поцікавився роботою? Чи перевірив ти їхню роботу? Напевно, у тебе був час, щоб поцікавитися й провести перевірку? Безперечно, був! Деякі лідери та працівники кажуть: «Я можу виконувати лише одну роботу за раз. Якщо ти просиш мене провести перевірку, я можу перевірити лише одне завдання за раз; більше – нездійсненно». Якщо це так, то ти – нікчема, твій рівень украй низький, у тебе немає працездатності, ти не підходиш на роль лідера чи працівника, і тобі слід піти у відставку. Просто виконуй якусь роботу, яка тобі підходить, – не спричиняй затримок у роботі церкви та в житті-зростанні обраних Богом людей через те, що твій рівень занадто низький, щоб виконувати роботу; якщо тобі бракує цього розуму, ти егоїстичний і мерзенний. Якщо ти маєш звичайний рівень, але здатний рахуватися з Божими намірами, готовий проходити підготовку й відчуваєш невпевненість у тому, що зможеш добре виконати роботу, тоді тобі слід знайти кількох людей із добрим рівнем, щоб співпрацювати з тобою в роботі. Це хороший підхід, і це вважається проявом розуму. Якщо твій рівень занадто низький, і ти справді не здатний узяти на себе цю роботу, але однаково бажаєш і далі обіймати цю посаду й насолоджуватися її благами, то ти – егоїстична й мерзенна людина. Лідери та працівники мусять мати совість і розум – це надзвичайно важливо. Без навіть такої людськості вони абсолютно не можуть бути лідерами чи працівниками, і навіть якщо вони виконають трохи роботи, вони будуть неправдивими лідерами, які лише завдаватимуть шкоди обраним Богом людям і ставитимуть під загрозу роботу церкви. Лідерам і працівникам слід рахуватися з Божими намірами; вони абсолютно не мусять бути диктаторами й брати все на себе, щоб урешті-решт не виконати добре жодної роботи й затримати всю роботу церкви, а також життя-входження обраних Богом людей. Хіба це не було б великим переступом? Тому люди з надто низьким рівнем абсолютно не можуть бути лідерами та працівниками. Ті, кому бракує богобоязливого серця та хто не може рахуватися з Божими намірами, тим паче не можуть бути лідерами та працівниками; їх не можна робити відповідальними за жодне завдання. Для лідерів і працівників важливо мати самоусвідомлення. Якщо ти не можеш виконувати справжню роботу, але однаково хочеш усе брати на себе й любиш насолоджуватися благами статусу, це і є точне визначення неправдивого лідера, і тебе слід відсторонити й відсіяти.

Побесідувавши про зобов’язання, які лідерам і працівникам слід виконувати щодо впорядкувань роботи від Божого дому, чи маєте ви тепер шлях щодо того, як лідерам і працівникам слід ставитися до впорядкувань роботи та реалізовувати їх? (Так.) Чи є якісь труднощі? Серед різних завдань, окреслених в зобов’язаннях лідерів і працівників, про які ми бесідували, деякі люди можуть зосереджуватися лише на одному чи двох аспектах, тоді як інші можуть не впоратися навіть з одним чи двома аспектами. Що стосується лідерів і працівників, які можуть зосередитися на одному чи двох аспектах роботи, якщо вони мають достатній рівень і можуть також навчитися здійснювати подальший контроль за іншими аспектами роботи, то вони в основному відповідають стандарту. Однак, якщо вони залишаються лише на рівні проповідування доктрин і проведення зібрань, але не можуть виконувати конкретну роботу, а коли їх просять узяти участь у перевірці та подальшому контролі конкретних завдань, вони починають хвилюватися, не маючи планів, кроків чи шляхів, не знаючи, що робити, – це свідчить про низький рівень. Чи можуть люди з низьким рівнем реалізовувати впорядкування роботи? (Ні.) Такі лідери та працівники не відповідають стандарту. Як вам слід поводитися з такими лідерами та працівниками? Скажіть їм: «Упорядкування роботи доведено до відома, і ми чітко розуміємо, які завдання виконувати й яких принципів дотримуватися, а ти не знаєш, що робити, і не маєш шляху. І при цьому ти ще маєш нахабство бесідувати з нами й проповідувати нам. Тобі слід негайно піти у відставку! Ти не годишся на роль лідера чи працівника, ти не можеш виконати це зобов’язання. Швидко передай його комусь компетентному! Припини вигукувати тут гасла, ніхто не хоче слухати!» Це доречний спосіб розв’язання проблеми? (Так.) Якщо не можеш виконувати роботу, який сенс сліпо вигукувати гасла! Кожен може прочитати слова в упорядкуваннях роботи; кожен може говорити доктрини – значення має те, як ти насправді це робиш. Якщо ти не можеш цього зробити, то ти не підходиш на роль лідера чи працівника. Жодне завдання не є таким простим, як один плюс один дорівнює два. Кожне завдання вимагає від лідерів і працівників розробки конкретних планів реалізації в межах принципів на основі конкретної ситуації. Водночас вони мусять знати, як наглядати, перевіряти й відстежувати, доки робота не буде реалізована належним чином, повністю відповідаючи вимогам упорядкувань роботи, приносячи плід і даючи результати. Лише тоді вони виконали зобов’язання лідерів і працівників; лише тоді вони відповідають стандарту як лідери і працівники.

Ставлення та прояви неправдивих лідерів щодо упорядкувань роботи

Щойно ми побесідували про те, якими є зобов’язання лідерів і працівників щодо впорядкувань роботи. Далі ми побесідуємо про те, які прояви мають неправдиві лідери. Яке ставлення до впорядкувань роботи у неправдивих лідерів, з якими ви стикалися? Які дії та прояви вони демонструють? Неправдиві лідери зазвичай розуміють зі слів упорядкувань роботи, що слід робити, які конкретні вимоги Вишнього і які конкретні робочі проєкти, але вони розуміють це лише на рівні доктрини. Вони все одно не розуміють і не осягають до кінця конкретних принципів, стандартів і шляхів практики для реалізації впорядкувань роботи. Отримавши впорядкування роботи, вони також роблять усе для годиться, бесідуючи про те, як виконувати роботу та як доводити до відома й реалізовувати впорядкування роботи. Однак, скільки б вони не бесідували, це лише буквальне, доктринальне розуміння впорядкувань роботи. Щодо того, як конкретно реалізовувати впорядкування роботи і яких результатів можна досягти, а також наскільки ефективною буде реалізація, якщо вони виберуть певних людей для виконання роботи або виберуть певний план для її реалізації, чи зможуть вони досягти цілей і результатів, яких вимагають упорядкування роботи, – усе це їм невідомо й незрозуміло. Коли неправдиві лідери реалізовують упорядкування роботи, вони зазвичай просто проводять зібрання, щоб проповідувати якісь слова й доктрини, призначають роботу, згадують кілька Божих вимог, а потім просять усіх висловити свою рішучість. Вони вважають це виконанням своєї роботи. Вони вірять, що доки вони призначили роботу, призначили відповідального й згадали про результати, яких вимагає Божий дім, вони виконали своє зобов’язання. Потім вони почуваються абсолютно спокійно, ніби робота виконана. Вони не мають уявлення, коли перевіряти роботу, які проблеми й труднощі можуть виникнути в роботі, і які проблеми можуть, а які не можуть розв’язати ті, хто нижче. Вони також не знають, за якими важливими завданнями необхідно здійснювати подальший контроль й забезпечувати щодо них наставництво. Наприклад, такі важливі кроки, як нагляд, спонукання й перевірка, ніколи не спадають на думку неправдивим лідерам. Трохи кращі неправдиві лідери, які порівняно мають трохи совісті й не хочуть жити за чужий рахунок, вважають, що їм слід виконати якусь роботу. Вони відвідують церкву й запитують братів і сестер, чи є в них якісь проблеми. Хтось каже їм: «Ми, брати й сестри, часто сперечаємося, коли збираємося разом. Коли наші думки розходяться, ми сперечаємося без кінця й виявляємо запальність». Неправдиві лідери кажуть: «Це легко розв’язати», а потім проводять зібрання, де бесідують: «Людям слід учитися терпінню й витримці; людям слід учитися бути смиренними, не бути зарозумілими й учитися покорі. Це Божий намір. Кожному, хто виявляє розбещений характер, слід розмірковувати над собою й приймати обтинання, а не жити своїм розбещеним характером». Після того, як вони побесідували про всю цю доктрину, вони кажуть: «Решту проблем ви можете розв’язати самі. Я не дуже розбираюся в технічних питаннях. У будь-якому разі, я провів для вас це зібрання; ви просто виконуйте роботу, як вважаєте за потрібне. Ключове й важливе – бути відданими у виконанні своїх обов’язків і не триматися за власні ідеї». Вислухавши, люди розмірковують і кажуть: «Наша проблема не лише у вияві розбещеності, запальності й егоїстичних бажань, а й у тому, що ми не впевнені в деяких технічних питаннях, вони нам незрозумілі, і ми не знаємо, як діяти відповідно до принципів. Цю проблему не розв’язано!» Неправдиві лідери відповідають: «Читайте більше Божих слів. Щойно розбещені характери, які ви виявляєте, будуть розв’язані, ці проблеми також буде розв’язано». Робота, у якій неправдиві лідери найвправніші, – це виголошення доктрин і вигукування гасел. Вони не передбачають частих проблем, які можуть виникнути в роботі. Коли хтось порушує проблему, у них є лише одне рішення: пояснити все якимись словами й доктринами, потім дати якесь напучування чи пораду – і на цьому все. Вони не можуть запропонувати жодних конкретних планів і не можуть надати правильних настанов та допомоги. Хіба робота неправдивих лідерів не проста й легка? Куди б вони не пішли, вони просто проповідують, зосереджуючись переважно на проголошенні доктрин і вигукуванні гасел. Ця ситуація досить поширена серед лідерів і працівників, чи не так? Вони не можуть реалізувати конкретну роботу й не знають, як виконувати, реалізовувати доведені до відома впорядкування роботи чи як здійснювати подальший контроль за ними. Вони не знають, які в них робочі зобов’язання чи які завдання їм слід виконувати. Коли їх просять виконати конкретну роботу, вони просто вигукують гасла. Коли хтось порушує проблему, вони використовують це як можливість почати проповідувати. Якщо порушується ключова проблема, яку вони не можуть розв’язати, вони вдаються до обтинання людей і докору їм. У них немає інших рішень, і вони зовсім не можуть розв’язатипроблеми й відхилення, які виникають у роботі. Це головна характеристика неправдивих лідерів. Є також неправдиві лідери, яких просять реалізувати впорядкування роботи й перевірити, які труднощі виникають під час її виконання, – якщо вони можуть подолати труднощі, їм слід зробити це негайно; якщо не можуть, вони можуть зібрати деякі запитання й звернутися до Вишнього, і Вишнє їх розв’яже. Але відбувається те, що коли вони приїжджають на місце для участі в цій роботі, вони цілий день скликають усіх на зібрання, і, крім того, що вони виявляють, хто з ким конфліктує, хто з ким постійно сперечається, у кого не дуже добра людськість, у кого перекручене сприйняття, хто зарозумілий і завжди тримається за власні ідеї, хто ненажерливий і ледачий, хто схожий на маловірів, а хто – злі люди, вони не можуть виявити жодних проблем чи труднощів, які виникають під час реалізації роботи, і не бачать цих проблем. Як ви думаєте, чи можуть такі лідери та працівники виконувати свою роботу? (Ні.) У чому проблема? (Їхній рівень занадто низький, у них немає здатності розпізнавати, і вони не можуть виявляти проблеми.) Скільки таких лідерів навколо вас? Чи можуть ваші лідери виявляти проблеми? Якщо доводять до відома впорядкування роботи, а лідери та працівники лише вигукують гасла й проповідують без жодних конкретних планів чи кроків для реалізації впорядкування роботи, не знаючи, як виконувати роботу, то робота не може бути реалізована. Вона фактично зводиться нанівець. Ключ до того, наскільки добре впорядкування роботи реалізується в церкві та яка його ефективність, полягає в тому, чи можуть лідери та працівники виконувати справжню роботу. Якщо лідери та працівники мають добрий рівень, працездатність і відданість, то впорядкування роботи буде реалізовано добре. Якщо лідери та працівники мають низький рівень, безтолкові й не мають працездатності, то незалежно від того, чи є в церкві хтось талановитий у цій сфері роботи, чи наскільки готові брати й сестри робити свій внесок, впорядкування роботи не може бути реалізовано, не кажучи вже про досягнення якихось результатів.

Робота неправдивих лідерів обмежується тим, що люди можуть бачити на поверхні. Навіть коли вони реалізовують упорядкування роботи, це лише наче формальність, без будь-якого подальшого контролю чи подальшої перевірки. Їхня робота залишається на рівні простого виконання для годиться; за нею немає жодної реальної сили, і вона не дає жодних результатів. Наприклад, щодо роботи з написання статей з досвідними свідченнями, отримавши це впорядкування роботи, неправдивий лідер скликає людей на зібрання для бесіди й розглядає різні питання, які вони мають щодо впорядкування роботи, яких вони не розуміють. Після того, як він закінчує проповідувати доктрини, і люди, здається, розуміють, неправдивий лідер думає: «Роботу призначено, то що мені робити? Оскільки Божий дім вимагає написання статей з досвідними свідченнями, мені також потрібно писати. Якщо я не писатиму, хіба люди не будуть низької думки про мене як про лідера?» Він розмірковує вдома про те, що написати, і через день так нічого й не написав. Він думає: «Написання статті – це досить складно. Зазвичай я відчуваю, що маю досвід, але чому він зникає, коли я починаю писати? Куди подівся той досвід? Ні, у мене є досвід, просто мене спантеличує метод написання. Я занадто багато виходив і спілкувався з людьми, що мене відволікає, ускладнюючи концентрацію. Я не можу постійно бесідувати й обговорювати роботу з людьми; інакше мій розум буде блукати, і я не зможу написати статтю. Мені потрібно трохи спокійного часу, щоб ретельно обдумати, як її правильно написати, перш ніж я зможу писати». Він зробив написання статей своїм головним завданням, а роботу, яку слід виконувати лідерові чи працівникові, – другорядним. Він цілими днями пише статті вдома, не звертаючи уваги на реалізацію роботи й не дізнаючись і не осягаючи, скільки людей у різних церквах можуть писати статті, чи є відповідні люди для скеровування й відбору роботи, – він нічого про це не знає. Минає місяць, і він не тільки сам не написав статті, але й не знає, як ця робота просувається в церкві. У чому тут проблема? Після доведення до відома впорядкування роботи деякі церковні лідери з низьким рівнем не знають, як виконувати справжню роботу. Як і ця людина, вони просто проповідують якісь слова й доктрини, вигукують гасла, і на цьому все. Чи хочуть брати й сестри писати, чи ні, для них не має значення; лідери не спонукають і не наставляють їх, а тим паче не виправляють. І неправдивий лідер не переймається такими лідерами та працівниками. Деякі брати й сестри пишуть один вид статей, а деякі – інший, але немає нікого, хто б відбирав, чи є те, що вони пишуть, практичним і чи відповідає принципам. Брати й сестри не розуміють принципів і не знають, у кого запитати; вони просто пишуть, бо їм так сказали, вони коряться впорядкуванням Божого дому. Є також ті, хто має досвід, але не має освіти; цим людям ніхто не допомагає коригувати їхні статті, і ніхто не створює влаштувань для цього питання. Виникають різноманітні проблеми, а де лідери та працівники? Що вони роблять? Вони в «усамітненні» пишуть статті! Неправдиві лідери не знають, чим їм слід займатися чи які завдання виконувати. Упорядкування роботи реалізуються в церкві різними способами, з різними підходами, і вони ні про що з цього не запитують. Коли брати й сестри стикаються з різними проблемами під час виконання своїх обов’язків і повідомляють їм про ці проблеми, вони їх не розв’язують. У результаті накопичується багато проблем і труднощів, а також накопичуються різноманітні статті з досвідними свідченнями, які ніхто не коригує, не переглядає й не відбирає. Проте неправдиві лідери не здійснюють подальшого контролю за цими питаннями й не перевіряють їх, і брати й сестри не можуть знайти лідерів, коли в них виникають проблеми. Неправдиві лідери не усвідомлюють, що ця робота – їхнє зобов’язання та що їм слід здійснювати подальший контроль за цією роботою. Хіба вони не нікчеми? (Так.)

Те, як лідер чи працівник реалізовує роботу, а також ефективність і результати його роботи, перевіряють, чи відповідає він стандарту. Це також перевіряє його людськість, його рівень і працездатність, а також те, чи має він почуття ноші. Коли неправдиві лідери отримують упорядкування роботи, вони вважають його виконаним після того, як побесідували про нього. Вони не беруть участі, не наглядають, не спонукають і не перевіряють реалізацію, а також не здійснюють подальший контроль за нею. Вони не розуміють, що ці завдання – це те, що їм слід робити; вони не розуміють, що ці завдання – їхні зобов’язання як лідерів і працівників. Вони вважають, що для того, щоб бути лідером чи працівником, достатньо вміти проповідувати. Хіба вони не телепні? Чи можуть телепні відповідати стандарту як лідери і працівники? (Ні.) Вони не можуть відповідати стандарту як лідери і працівники, проте вони думають, що вони досить хороші, і вірять, що можуть виконувати відповідну роботу. Хіба в них не бракує клепки? Вони не можуть реалізувати навіть таке просте завдання, як написання статей з досвідними свідченнями. Це одне з найпростіших завдань – просто мобілізувати тих, хто має добрий рівень і життєвий досвід, для написання статей-свідчень, а потім здійснювати подальший контроль і забезпечувати керівництво. Деякі лідери та працівники мають середній рівень і низький рівень освіти й не сильні в роботі з текстами, але вони можуть призначити відповідальними відповідних людей. Так вони досі можуть виконувати якусь справжню роботу. Якщо вони навіть не знають, яких людей призначити відповідальними й проводити відбір, вони не можуть виконувати роботу та є неправдивими лідерами. Деякі люди кажуть: «Неправдивий лідер може не вміти працювати з текстами через низький рівень і низьку освіту, але йому слід уміти виконувати іншу роботу». Чи справедливе це твердження? (Ні.) Чому воно несправедливе? (Робота з написання статей з досвідними свідченнями проста. Якщо вони не можуть чітко її пояснити чи реалізувати, то вони, безумовно, не впораються з іншими завданнями. Вони не знають, як виконувати роботу чи здійснювати подальший контроль за нею.) Це свідчить про те, що їхній рівень занадто низький. Вони телепні. Вони думають, що бути лідером чи працівником – це те саме, що бути чиновником великого червоного дракона: доки вони вчаться лестити, говорити пишномовно, вигукувати гасла й займатися шахрайством, обманюючи своїх начальників і приховуючи все від підлеглих, вони можуть утвердитися й отримувати державну зарплату. Вони не розуміють, що найважливіший аспект ролі лідера чи працівника – це навчитися виконувати справжню роботу. Вони уявляють собі роботу лідерів і працівників дуже простою. Як наслідок, вони не виконують жодної справжньої роботи й стають неправдивими лідерами.

Які ще конкретні прояви мають неправдиві лідери? Чи можуть неправдиві лідери бачити наскрізь і осягати принципи та стандарти, яких вимагають упорядкування роботи? (Ні.) Чому не можуть? Вони не бачать наскрізь, у чому полягають принципи цієї роботи, і не здатні здійснювати перевірку. Коли під час конкретної реалізації роботи виникають особливі ситуації, вони не знають, як їх розв’язати. Коли брати й сестри запитують їх, що робити в одній із таких ситуацій, вони розгублюються: «Про це не згадано в упорядкуванні роботи, звідки мені знати, як із цим упоратися?» Якщо ти не знаєш, як ти можеш реалізовувати цю роботу? Ти сам не знаєш, але однаково просиш інших її реалізовувати – це реалістично? Це розумно? Коли неправдиві лідери й неправдиві працівники реалізовують упорядкування роботи, то, з одного боку, вони не мають уявлення про кроки та плани для реалізації упорядкувань роботи. З іншого боку, стикаючись із проблемами, вони не можуть здійснювати перевірку згідно з принципами, яких вимагають упорядкування роботи. Тому, коли під час реалізації упорядкувань роботи виникає безліч різноманітних проблем, вони абсолютно не в змозі їх розв’язати. Оскільки на ранніх етапах неправдиві лідери не можуть виявити або передбачити проблеми й не можуть побесідувати заздалегідь, а на пізніших етапах, коли проблеми виникають, вони не можуть їх розв’язати, а лише пусто проповідують доктрини та жорстко застосовують приписи, то проблеми продовжують повторюватися й не зникають, реалізація деяких робіт затримується, а інші роботи реалізуються недостатньою мірою. Наприклад, щодо упорядкування роботи від Божого дому стосовно вичищання та виключення людей, коли неправдиві лідери виконують цю роботу, вони вичищають лише очевидних злих людей, антихристів і злих духів, які спричиняють переривання й завади, а також маловірів, до яких усі брати й сестри відчувають відразу та огиду. Однак є ще деякі, кого слід вичистити, тобто ті приховані, підступні, хитрі злі люди й антихристи. Брати й сестри не можуть бачити їх наскрізь, як і неправдиві лідери. Насправді, згідно з упорядкуваннями роботи від Божого дому, ці люди вже досягли рівня, що підлягає вичищенню. Однак, оскільки неправдиві лідери не можуть бачити їх наскрізь, вони досі вважають цих людей хорошими й навіть просувають, зрощують і використовують їх для важливої роботи, дозволяючи їм тримати владу й обіймати важливі робочі посади в церкві. Чи може тоді бути реалізоване упорядкування роботи від Божого дому щодо вичищання та виключення людей? Чи можна ґрунтовно розв’язати різні проблеми? Чи може робота з поширення Євангелія просуватися нормально? Очевидно, що упорядкування роботи від Божого дому не можуть бути ґрунтовно реалізовані, і багато важливих робіт неможливо виконати добре. Оскільки люди, яких використовують неправдиві лідери, зовсім не мають істини-реальності й навіть можуть чинити лихі вчинки, це заважає належному виконанню різних завдань церковної роботи. Неправдиві лідери використовують цих злих людей, дозволяючи їм виконувати важливі обов’язки та братися за важливу роботу в церкві, навіть дозволяючи цим злим людям управляти приношеннями. Чи буде це переривати церковну роботу й заважати їй? Чи спричинить це втрати для Божих приношень? (Так.) Це дуже серйозний наслідок. Оскільки неправдиві лідери не можуть бачити цих людей наскрізь, не в змозі їх належно перевірити й дозволяють цим злим людям братися за важливу роботу, то робота доведена до повного безладу. Виконуючи свої обов’язки, ці злі люди завжди діють недбало, обманюють вищих і приховують від нижчих і не виконують справжньої роботи; вони діють свавільно, вводять людей в оману та чинять усілякі лихі вчинки. Однак неправдиві лідери не можуть бачити їх наскрізь, і до того часу, як вони помічають проблеми, вже сталося велике лихо. Наприклад, у пастирській зоні Хенань деякі злі люди, які стали лідерами, використовували різні мерзенні засоби, щоб красти Божі приношення; вони вкрали величезні суми, і ці суми так і не були повернуті. Чи пов’язано це з тим, що лідери та працівники вибирали та використовували не тих людей? (Так.) Згідно з упорядкуваннями роботи, якщо хтось не може бачити наскрізь обраних людей, їх можна спочатку призначити на якусь просту роботу, а потім здійснювати подальший контроль за їхньою роботою та спостерігати за ними протягом певного періоду. Людям, яких неможливо побачити наскрізь, категорично не можна доручати жодної важливої роботи, особливо якщо вона пов’язана з ризиком. Лише після тривалого спостереження та побачивши наскрізь їхню сутність, слід приймати рішення про те, як до них ставитися та як із ними поводитися. Неправдиві лідери не працюють згідно з упорядкуваннями роботи й не можуть осягати принципів; тим паче вони не можуть бачити людей наскрізь і використовують не тих людей. Це призводить до втрат як у церковній роботі, так і в Божих приношеннях. Це лихо, принесене неправдивими лідерами. Антихристи навмисно використовують злих людей, тоді як неправдиві лідери безтолкові, не можуть нікого бачити наскрізь і не можуть побачити наскрізь сутність будь-яких проблем, які вони виявляють. Вони використовують і призначають людей виключно на основі своїх почуттів. Більшість людей, призначених неправдивими лідерами, не підходить; вони завдають збитків церковній роботі, і наслідки ідентичні тим, що виникають, коли антихристи навмисно використовують злих людей. Неправдиві лідери з низьким рівнем і нездатністю виконувати роботу також призводять до досить серйозних наслідків, чи не так? (Так.) Тож не думайте, що тільки антихристи порушують упорядкування роботи; неправдиві лідери також можуть порушувати упорядкування роботи. Навіть якщо це не навмисно, за своєю суттю це однаково є порушенням упорядкувань роботи. Неправдиві лідери через нерозуміння істини-принципів і нездатність бачити наскрізь людей чи питання зрештою порушують упорядкування роботи й не в змозі виконувати справжню роботу. Це затримує церковну роботу та шкодить обраним Богом людям. Природа й наслідки їхніх дій такі самі, як і в антихристів, що виконують роботу, і також завдають збитків роботі церкви та шкодять життю-входженню братів і сестер.

Неправдиві лідери, виконуючи роботу та реалізовуючи упорядкування роботи, просто діють абияк і доводять усе до повного безладу. Вони досить упевнені у власній праведності й ніколи не шукають і не бесідують, по-дурному думаючи, що мають хороший рівень; вони наважуються діяти й можуть красномовно говорити. Оскільки брати й сестри обирають їх або Божий дім тимчасово просуває та зрощує їх, вони думають, що як лідери відповідають стандарту й можуть виконувати свої зобов’язання. Вони й не підозрюють, що вони ніщо й не можуть виконати жодного з зобов’язань лідерів і працівників. Вони не усвідомлюють власної недостатності; вони просто безсоромно наважуються щось робити. Як наслідок, після доведення до відома різних упорядкувань роботи вони не можуть реалізувати жодного з них відповідно до вимог від Вишнього. Кожне упорядкування роботи, за яке вони беруться, закінчується повним безладом і суцільним хаосом. Реалізація ними адміністративної роботи є поганою; їм незрозуміло, скільки нових віруючих було здобуто через проповідування Євангелія, як створювати церкви, обирати лідерів і дияконів і як вести церковне життя. Щодо того, хто має найбільші результати в керівництві євангельською роботою, хто свідчить найефективніше, хто найкраще підходить для поливу церкви, яким лідерам команд слід скоригувати призначені обов’язки або відсторонити їх за безвідповідальність, і як розв’язувати проблеми, що виникають у певних аспектах роботи, – неправдиві лідери не мають чіткого уявлення про всі ці конкретні завдання, і вони доводять свою роботу до повного безладу. Щодо різних професійних завдань у церкві, які вимагають вищого рівня технічних знань, неправдиві лідери також доводять їх до повного безладу. Вони не мають жодного уявлення, як конкретно виконувати ці завдання. Навіть якщо вони хочуть про них розпитати, вони не знають, як це зробити. Вони хочуть запитати у Вишнього, як підійти до цих завдань, але навіть не знають, як сформулювати свої запитання. Як наслідок, роботу неможливо виконати. Навіть просте завдання з управління майном, якого вимагають упорядкування роботи, – призначення підходящих людей для збереження та розподілу майна, а також створення різних систем, – це те, з чим неправдиві лідери не можуть упоратися. Вони доводять це до повного безладу. Неправдиві лідери перебувають у повному замішанні щодо кожного завдання, за яке беруться. Коли їх запитують, чи реалізували вони упорядкування роботи, вони відчувають гордість і впевнено кажуть: «Так, реалізував. У кожного є копія упорядкувань роботи, і всі знають, якої роботи вимагає Божий дім». Якщо запитати їх, як вони це зробили, попросити пояснити конкретні робочі кроки, які завдання були виконані відносно погано, які завдання були виконані більш гладко, чи кожне завдання було виконане належним чином, які завдання потребують постійного відстеження та перевірки, і чи були виявлені якісь проблеми після перевірки, – вони нічого з цього не знають. Деякі неправдиві лідери, відколи стали лідерами, навіть не знають, які завдання від них вимагається виконувати або яка сфера їхньої відповідальності. Хіба це не ще більш проблематично? Чи більшість лідерів і працівників зараз має цю проблему різною мірою? (Так.)

Критерій для перевірки, чи відповідають лідери та працівники стандарту

Чи завдяки сьогоднішній бесіді маєте ви тепер ясніше розуміння зобов’язань, які слід виконувати лідерам і працівникам та кураторам? Чи маєте ви краще уявлення в голові? Чи є ваше розуміння ролі лідерів і працівників точнішим? (Так.) З одного боку, лідери та працівники здобули певне розуміння того, які завдання їм слід виконувати; з іншого боку, всі інші тепер мають певні шляхи для того, щоб розпізнати, чи відповідає лідер або працівник стандарту. Згідно з вимогами дев’ятого зобов’язання лідерів та працівників, чи відповідає більшість лідерів і працівників стандарту? (Ні.) Отже, які лідери та працівники можуть стати такими, що відповідають стандарту, а які не можуть? Ті, хто має рівень, що відповідає стандарту, певний практичний досвід, певні принципи у ладнанні справ і почуття ноші за церковну роботу, можуть стати лідерами та працівниками, що відповідають стандарту, після певного періоду підготовки. Однак ті, хто має низький рівень і не має здатності до сприймання, хто не може осягнути принципів, скільки б істини не бесідувалося, не можуть стати лідерами та працівниками, що відповідають стандарту, і можуть бути лише відсіяні. Тому, якщо ти хочеш стати лідером або працівником, що відповідає стандарту, і хочеш, щоб тебе обрали інші як лідера або працівника, тобі слід спочатку оцінити, чи достатній твій рівень. Як ти можеш це оцінити? Побачивши, чи можеш ти реалізовувати упорядкування роботи. Візьми нещодавнє упорядкування роботи, прочитай його й перевір себе, щоб побачити, чи є в тебе кроки та плани для його реалізації. Якщо в тебе є ідеї та плани й ти знаєш, як його реалізувати, то тобі слід узяти на себе цю роботу як свій прямий обов’язок, коли брати й сестри тебе оберуть. Однак, якщо після прочитання упорядкування роботи в тебе в голові порожньо, ти абсолютно не можеш побачити наскрізь, кого найкраще призначити відповідальним за роботу, і тим паче не можеш побачити наскрізь, як конкретно реалізовувати різні завдання церковної роботи, і не знаєш, як бесідувати, наглядати, перевіряти та здійснювати подальший контроль, і в тебе в голові немає кроків або планів для реалізації, але деякі брати й сестри помилково думають, що ти дуже талановитий і підходиш на роль лідера або працівника, яким має бути твоє ставлення? Тобі слід сказати: «Дякую тобі за похвалу, але насправді в мене не багато таланту. У мене немає потрібних якостей – ти помилився щодо мене. Якщо ви оберете мене лідером, це затримає церковну роботу. Я знаю свій духовний зріст; я навіть не знаю, як реалізувати просте упорядкування роботи – я не маю уявлення, з чого почати, і не маю жодних зачіпок. Без розуміння істини роботу церкви неможливо виконати добре. Навіть якби Вишнє призначило мене, я б не зміг цього зробити. Я справді не створений для цієї ролі». Що ви думаєте про таке зізнання? Такий підхід свідчить про розум; люди, які так говорять, мають набагато більше розуму, ніж неправдиві лідери. Неправдиві лідери ніколи не змогли б сказати щось із таким розумом. Неправдиві лідери думають: «Мене обрали, тож я маю бути лідером. Чому б і ні? Я талановитий, тож я на це заслуговую. Хіба нездатність реалізовувати упорядкування роботи – це проблема? Хто народжується, знаючи, як це робити? Хіба я не можу цьому навчитися? Поки я можу проповідувати, цього достатньо. Я маю духовне розуміння, я знаю й розумію Божі слова, я можу бесідувати, і я можу знайти шлях практики в Божих словах. Я вправний у розв’язанні проблем розбещених характерів людей і різних станів. Реалізація упорядкувань роботи від Божого дому – це не велика справа. Хіба це не просто адміністративна управлінська робота? Я раніше вивчав адміністративне управління, тож ця дрібна робота Божого дому для мене не проблема!» Хіба така людина не в небезпеці? (Так.) У чому полягає небезпека? Чи можете ви побачити цю справу наскрізь? (Вона не може виконувати роботу й перериватиме роботу Божого дому й заважатиме їй, не тільки шкодячи собі та братам і сестрам, а й затримуючи роботу Божого дому.) Це лише шкода? Чи це те, до чого це зрештою призводить? Якби це було лише це, це ще можна було б виправити. Ключова проблема в тому, що якщо неправдивий лідер довго залишатиметься на своїй посаді, він піде шляхом антихристів і врешті-решт стане антихристом. Ти думаєш, бути лідером або працівником так просто? Зі статусом приходить спокуса, а зі спокусою – небезпека. Що це за небезпека? Це можливість слідувати шляхом антихристів. Найгірший наслідок слідування шляхом антихристів – це стати антихристом.

Деякі люди кажуть: «Деякі неправдиві лідери просто мають дещо низький рівень, але їхня людськість непогана. Чи можуть вони слідувати шляхом антихристів?» Хто сказав, що мати непогану людськість означає, що вони не слідуватимуть шляхом антихристів? Наскільки поганими вони мають бути, щоб вважатися антихристами? Чи можеш ти це побачити наскрізь? Якщо неправдивий лідер довго залишається на своїй посаді, він уже ступив на шлях антихристів. Чи є розрив між тим, щоб слідувати шляхом антихристів, і тим, щоб стати антихристом? (Ні.) Згадайте: яким шляхом слідують ті неправдиві лідери? Неправдиві лідери не виконують конкретної роботи й не здатні її виконувати, але однаково хочуть перебувати на високих посадах, щоб повчати інших і змушувати людей слухати їх і коритися їм. Чи це і є слідування шляхом антихристів? Який наслідок того, що хтось слідує шляхом антихристів? (Вони природно стають антихристами.) Хоча неправдиві лідери не є вродженими антихристами чи злими людьми, але якщо вони довго йдуть шляхом антихристів без нагляду чи без того, щоб хтось доповів про них і відсторонив їх, чи можуть вони захоплювати владу та створювати незалежні царства? (Так.) У такому разі, хіба вони не стали антихристами? Тож, як ви бачите, хіба роль неправдивого лідера не є небезпечною? (Так.) Бути неправдивим лідером уже дуже небезпечно. Хоча ми зараз аналізуємо неправдивих лідерів і не торкаємося антихристів, між сутністю цих двох є зв’язок. Насправді, неправдиві лідери слідують шляхом антихристів. Слідування цим шляхом природно приведе їх до того, що вони стануть антихристами, що визначається їхньою природою-сутністю. У такому разі немає потреби дивитися на їхню людськість-сутність; сам їхній шлях визначає, чи є вони антихристами. Подумайте про тих неправдивих лідерів, яких було відсторонено. Якби їх не відсторонили вчасно, то, судячи про їхню сутність за тим, як вони поводилися та що виявляли під час свого перебування на посаді, чи почали б вони врешті-решт слідувати шляхом антихристів? Чи стали б вони антихристами? Насправді, деякі люди вже виявляли ознаки цього, і саме Божий дім вчасно їх відсторонив. Якби їх не відсторонили, вони б почали жити за рахунок церкви й уводити людей в оману. Вони б почали поводитися як чиновники чи пани на високих посадах, командуючи людьми й віддаючи накази, змушуючи інших коритися їм, ніби вони Бог. Вони б навіть стверджували, що їх удосконалив Бог і що вони – люди, яких використовує Бог. Хіба це не проблематично? Тож як нам слід розглядати й характеризувати стани та прояви таких неправдивих лідерів? Їх можна попередньо схарактеризувати як лицемірів, людей, що живуть за рахунок церкви, фарисеїв. А що станеться, якщо це розвиватиметься далі? Хоча неправдиві лідери можуть бути не такими порочними чи нечестивими, як антихристи, і хоча зовні вони можуть здаватися здатними терпіти труднощі й важко працювати, допомагаючи іншим на кожному кроці, і здатними бути терплячими й толерантними до людей, подібно до фарисеїв, які подорожували суходолом і морем, щоб проповідувати й працювати, яке це зрештою має значення? Якщо вони не можуть реалізувати жодного завдання, чим їхні вчинки та поведінка відрізняються від учинків і поведінки фарисеїв? Чи співпрацюють їхні вчинки з Божою роботою, чи вони чинять опір Божій роботі й заважають їй? Очевидно, вони опираються Божій роботі й перешкоджають нормальному просуванню різних робочих завдань церкви. Хіба це не те саме, що поведінка фарисеїв і тих пастирів та пресвітерів у релігійному світі? Неправдиві лідери такі самі, як вони. Тож як нам слід їх характеризувати? Що станеться, якщо неправдиві лідери продовжуватимуть діяти? Вони не тільки не зможуть реалізувати упорядкування роботи від Божого дому, а й почнуть оголошувати вироки, критикувати, судити, засуджувати й робити інші подібні речі щодо цих упорядкувань – з’явиться ціла низка проявів антихристової поведінки. Вони не тільки не реалізовують упорядкування роботи, а й знаходять різні виправдання, щоб опиратися їхній реалізації та перешкоджати їй. Це не співпраця з Божою роботою, а перешкоджання й заважання роботі Божого дому. Це застосування ними власних уявлень і фантазій, а також влади й статусу, даних їм Божим домом, з метою перешкоджання реалізації упорядкувань роботи від Божого дому. Хіба це не сутність цієї проблеми? (Так.) Неправдиві лідери не виконують справжньої роботи й не можуть реалізувати різні завдання, упорядковані Вишнім, але однаково утверджують свій статус, щоб проповідувати людям, відчуваючи, що вони – голови, капітани обраних Богом людей. Це вже робить їх антихристами – справжнісінькими антихристами. Чи точна ця характеристика таких людей? Вона надзвичайно точна, без жодної помилки! Це не логічний висновок, а характеристика, заснована на їхній сутності. Ті, хто не може реалізувати впорядкування роботи від Божого дому, – це неправдиві лідери, і ті, хто не реалізовує упорядкування роботи від Божого дому, – це також неправдиві лідери. Перш ніж вони будуть викриті як фарисеї, їх можна схарактеризувати як неправдивих лідерів. Однак з того моменту, як вони стають фарисеями й живуть за рахунок церкви, покладаються на свої «минулі досягнення» й обіймають посади, не реалізовуючи упорядкування роботи й не виконуючи конкретних завдань, стаючи каменями спотикання для роботи Божого дому, таких людей слід характеризувати як антихристів. Як визначити, чи є хтось неправдивим лідером чи антихристом? Неправдивого лідера характеризують на основі того, чи може він реалізовувати упорядкування роботи й виконувати справжню роботу. Ті, хто не реалізовує упорядкування роботи й не виконує справжньої роботи, – це неправдиві лідери. Однак, якщо вони знають, що не можуть виконувати справжню роботу й не можуть реалізувати упорядкування роботи від Вишнього, але однаково хочуть утверджувати свій статус, щоб проповідувати й вигукувати гасла, аби завоювати серця людей, і ігнорують упорядкування роботи від Божого дому, і очікують, що Божий дім – з огляду на те, що вони вірять у Бога багато років і страждали заради церковної роботи багато років, – залишить їх, щоб вони могли жити за рахунок церкви й використовувати Божий дім як будинок для престарілих, продовжуючи вводити в оману братів і сестер, навіть шукаючи влади задля формування дискурсу й повноважень приймати рішення, то такі люди – антихристи. Ось як визначати, чи є хтось неправдивим лідером чи антихристом. Чи ясний цей принцип і стандарт для характеристики? (Так.)

Дев’яте зобов’язання лідерів і працівників переважно стосується упорядкувань роботи. Те, чи реалізовує лідер або працівник упорядкування роботи, є критерієм для перевірки, чи відповідає він стандарту. Оцінка того, чи є лідери та працівники істинними чи неправдивими, на основі того, чи виконують вони церковну роботу згідно з упорядкуваннями роботи, є найточнішим методом. Використання їхнього ставлення до упорядкувань роботи для розпізнавання та аналізу неправдивих лідерів, а також для визначення, чи є вони неправдивими лідерами чи антихристами, є цілковито справедливим. Оцінка лідерів і працівників на основі того, як вони реалізовують упорядкування роботи, чи можуть вони реалізовувати упорядкування роботи, а також ефективності й ретельності їхньої реалізації є справедливою та розумною для будь-якого лідера чи працівника. Це не має на меті навмисно створювати комусь труднощі. Чи можете ви розпізнати, що деякі неправдиві лідери не реалізовують упорядкування роботи й врешті-решт стають антихристами? Чи є це твердження обґрунтованим? (Так.) Чому воно обґрунтоване? (Тому що неправдиві лідери не реалізовують упорядкування роботи й обіймають свої посади, щоб створювати власні незалежні царства. Це означає, що вони вже ступили на шлях антихристів.) Це явище – у чому сутність проблеми? Не реалізовувати упорядкування роботи – це опиратися Богові й протистояти Йому. Що означає протистояти Богові? Ті, хто слідує шляхом антихристів, протистоять Богові, перебуваючи в прямій опозиції до Нього. Якщо хтось є лише неправдивим лідером, він просто не знає, як виконувати роботу чи реалізовувати упорядкування роботи; він не навмисно опирається Богові. Однак якості антихристів за своєю суттю набагато серйозніші, ніж якості неправдивих лідерів. Деякі неправдиві лідери вже давно слідують шляхом антихристів. Ці особи починають з того, що не виконують справжньої роботи й не реалізовують упорядкування роботи. Побувши лідерами тривалий час і навчившись проповідувати деякі слова й доктрини, вони відчувають, що їхня посада надійна, що вони мають капітал і що вони здобули престиж серед людей. Тоді вони наважуються робити все, що їм заманеться, і протистояти Богові. Вони завжди переоцінюють себе, вважаючи, що здобули престиж серед братів і сестер, що їхні слова мають вагу, і тому їм слід мати абсолютне панування в дискурсі та повноваження приймати рішення в усьому, що вони роблять. Вони думають, що людям слід їх слухати; людям – як і Бодому дому – слід зберігати їм обличчя, якщо вони зганьбляться, роблячи щось, або скажуть щось не те. Божому домові слід радитися з ними з будь-яких питань, що виникають, і давати їм частку в хороших речах, і їм слід отримувати кращі пільги та вищу похвалу, ніж інші. Вони думають, що й Богові слід ставитися до них по-особливому. З огляду на ці їхні уявні переваги та вищість, вони вважають, що Божому домові не слід легко обтинати їх або розвінчувати їхній розбещений характер перед іншими, а тим паче відсторонювати їх, не враховуючи їхніх почуттів. Такі люди в небезпеці. Вони покладаються на свої «минулі досягнення». Вони – фарисеї й уже стали антихристами. Хіба це не визначається їхньою природою-сутністю? Якби хтось прагнув до істини й володів істиною-реальністю, чи висував би він ці нерозумні вимоги до Божого дому й до Бога? (Ні.) Є один тип людей, які, пропрацювавши тривалий час, відчувають, що здобули статус і мають капітал, і тому в них розвиваються такі думки й таке почуття вищості. Що це за людина? Це людина із сутністю антихриста. Оскільки вони не прагнуть до істини та слідують шляхом антихристів, вони зарозумілі й упевнені у власній праведності, висуваючи всілякі нерозумні вимоги до Бога й Божого дому. Вони покладаються на свої «минулі досягнення», живуть за рахунок церкви, чіпляються за свій статус і врешті-решт стають антихристами. Це хрестоматійний антихрист. Чи є такі люди в церкві? Кожен, хто пишається тим, що є духовною людиною, належить до цього типу. Вони явно нікчемні й не можуть виконувати жодної конкретної роботи, але однаково вважають себе духовними; вони вважають себе людьми, на яких Бог дивиться прихильно і яких Він удосконалює. Вони вірять, що вони – улюблені сини Божі, переможці. Яким шляхом слідують такі люди? Чи є вони людьми, що прагнуть до істини? Чи є вони людьми, що коряться істині? Чи є вони людьми, що коряться Божим улаштуванням і упорядкуванням? Абсолютно ні, стовідсотково ні. Це люди, що прагнуть до статусу, репутації та благословень і йдуть шляхом антихристів. Коли такі люди довго обіймають посаду, довго служачи неправдивими лідерами, вони неминуче стануть антихристами. Антихристи – це перешкоди для роботи Божого дому. Вони не можуть працювати згідно з упорядкуваннями роботи, і вони не можуть слідувати Божій волі чи робити щось згідно з Божими вимогами; тим більше вони не можуть відмовитися від своїх статусу, репутації та інтересів, щоб виконувати роботу церкви, тому що вони – антихристи.

Бесіда про дев’яте зобов’язання лідерів і працівників переважно стосується реалізації упорядкувань роботи. Те, чи відповідає лідер або працівник стандарту й чи виконує свої зобов’язання, переважно визначається тим, як він реалізовує упорядкування роботи та результатами цих реалізацій. Звісно, цей стандарт також використовується для розвінчання неправдивих лідерів і шляхів, якими вони слідують, а також наслідків, які вони приносять церковній роботі та життю-входженню обраних Богом людей. Усі ці визначення, судження й остаточні характеристики ґрунтуються на реалізації неправдивими лідерами упорядкувань роботи. Реалізація упорядкувань роботи – це першочергове завдання, тому визначення того, чи відповідає лідер або працівник стандарту, на основі реалізації ним упорядкувань роботи є дуже реалістичним і вкрай фундаментальним. Крім того, застосовувати цей стандарт до кожного лідера й працівника є цілком розумним і справедливим, без жодної нечистоти.

24 квітня 2021 року