358. Після кількох тисяч років розбещення людина оніміла та отупіла; вона зробилася демоном, який протистоїть Богові – аж до такої міри, що людське бунтарство проти Бога було задокументовано в історичних книгах. Сама ж людина навіть і неспроможна дати повний звіт про свою бунтівну поведінку, бо людина до глибини зіпсована сатаною, вона зведена сатаною настільки, що не знає, куди повернути. Навіть сьогодні людина й далі зраджує Бога: коли вона бачить Бога, вона зраджує Його, і коли вона Бога не бачить, вона й тоді Його зраджує. Є навіть такі, які, ставши свідками Божих проклять і Божого гніву, все одно Його зраджують. І тому Я кажу, що людська розсудливість втратила свою первісну функцію і що людська совість так само втратила свою первісну функцію. Людина, на яку Я дивлюся, – це звір у людській одежині, це отруйна гадюка, і якою б жалюгідною вона не намагалася постати перед Моїми очима, Я ніколи не буду до неї милосердним, бо людина не тямить різниці між чорним і білим, різниці між істиною та не істиною. Людська розсудливість дуже притупилась, але людина все одно бажає отримати благословення; її людська природа настільки ганебна, а вона все одно намагається здобути царське всевладдя. Кому ж вона буде царем, маючи таку розсудливість? Як вона може з такою людською сутністю сидіти на престолі? Направду, не має людина сорому! Людина – це зарозумілий негідник! Тим із вас, хто хоче здобути благословення, Я радив би спершу знайти дзеркало та подивитися на своє огидне віддзеркалення – хіба є в тебе те, що потрібно для царювання? Хіба твоє обличчя – це обличчя того, хто може здобути благословення? У твоєму характері не було ані найменших змін, жодної істини ти не застосував на практиці, а проте бажаєш чудового завтрашнього дня. Ти себе обманюєш! Людина, народжена у такому брудному краї, була тяжко інфікована суспільством, вона підпала під умови феодальної етики й отримала освіту «вищих навчальних закладів». Відстале мислення, зіпсована мораль, зіпсовані погляди на життя, огидна філософія світських справ, абсолютно нікчемне існування, низькі звичаї та щоденне життя – усе це сильно вдидається в серце людини, сильно підриває й атакує її совість. Як наслідок, людина ще більше віддаляється від Бога і ще більше опирається Йому. Характер людини з дня на день стає все більше безжалісним, і немає жодної людини, яка охоче від чогось відмовиться задля Бога, жодної людини, яка охоче коритиметься Богу, і, ще менша вірогідність хоч однієї людини, яка охоче шукатиме Божого з’явлення. Натомість людина прагне утіхи для єства свого серця під владою сатани й нестримно розбещує свою плоть у трясовині. Навіть коли люди чують істину, ті, хто живе у темряві, не мають жодного бажання її практикувати, і вони не схильні шукати, коли бачать, що Бог уже з’явився. Як може таке зіпсоване людство мати хоча б якусь межу для спасіння? Як може таке занепале людство жити у світлі?

Зміна характеру людини починається з розуміння власної сутності і відбувається завдяки перемінам мислення, природи та розумового світогляду – завдяки фундаментальним змінам. Лише так можна досягти правдивих змін у характері людини. Основна причина появи зіпсованого характеру людини – це введення в оману, розбещення й отрута сатани. Людина скована та контрольована сатаною і страждає від кричущої шкоди, яку сатана заподіяв її мисленню, моралі, розумінню та розуму. Такий стан викликаний саме тим, що фундаментальні засади людини були зіпсовані сатаною і тепер є абсолютно не такими, якими Бог створив їх на початку, так що людина противиться Богові та не приймає істини. А тому зміни у характері людини мають починатися зі змін у її мисленні, розумінні та розумі, завдяки яким зміниться її пізнання Бога та її знання істини. Ті, хто народилися у країнах з найглибшим рівнем розбещеності, мають ще менше розуміння того, хто такий Бог або що означає вірити в Бога. Що більш зіпсутою є людина, то менше вона має пізнання Божого існування, то слабшими є її розум та розуміння. Джерелом людського спротиву та бунтарства проти Бога є її зіпсутість, заподіяна сатаною. Через зіпсутість, яку здійснив сатана, совість людини стала онімілою; людина зробилася аморальною, у неї деградовані думки та відсталий розумовий світогляд. До того, як людина була зіпсована сатаною, вона природно корилася Богу та слухалася Його слів, щойно їх чула. Вона від природи мала здорову розсудливість і здорову совість, мала звичайну людську сутність. Після того, як людина була зіпсована сатаною, її первісна розсудливість, її совість та людяність притупилися та були скалічені сатаною. Тому людина втратила послух Богові та любов до Нього. Розсудливість людини відхилилася від норми, її характер став таким, як у тварини, а її бунтарство проти Бога стає дедалі частішим та тяжчим. Але людина й далі цього не знає й не визнає, вона просто сліпо противиться і бунтує. Характер людини виявляється у проявах її розсудливості, розуміння та совісті. Оскільки її розсудливість і розуміння нездорові, а совість вкрай притупилася, її характер є бунтівним проти Бога. Якщо розсудливість і розуміння людини не зможуть змінитися, то не може бути й мови про переміни в її характері, щоб він узгоджувався з Божою волею. Якщо у людини нездорова розсудливість, то вона не може служити Богові і є непридатною до того, щоб Бог її використовував. «Нормальна розсудливість» означає послух та вірність Богові, прагнення до Бога, абсолютне спрямування до Бога, відкритість совісті до Бога. Він означає мати одне серце з Богом і бути з Ним однодумним, а не навмисне противитися Богові. Збочена розсудливість не така. Відколи людина стала зіпсованою сатаною, у неї з’явилися власні уявлення про Бога, і не було вірності Богові чи прагнення до Нього, не кажучи вже про відкритість її совісті до Бога. Людина свідомо протистоїть Богові та осуджує Його, а до того ще й ганить Його за спиною. Людина осуджує Бога за Його спиною, чітко усвідомлюючи, що Він Бог. У людини немає наміру коритися Богові – вона просто сліпо від Нього щось вимагає та щось у Нього просить. Такі люди – люди зі схибленою розсудливістю – неспроможні усвідомити власну огидну поведінку чи жалкувати з приводу свого бунтарства. Якщо люди спроможні пізнати себе, тоді вони повернули собі трохи розсудливості; що більше бунтарства проти Бога є в тих людях, які поки що не можуть себе пізнати, то менше у них здорової розсудливості.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Мати незмінений характер – це бути у ворожнечі з Богом»

359. Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що сатанинські отрути містяться в людині. Тож що таке сатанинські отрути? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: «Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?», кожен відповість: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня. Усе, що робить сатана, він робить заради своїх власних бажань, амбіцій і цілей. Він хоче перевершити Бога, звільнитися від Бога й захопити контроль над усім сущим, створеним Богом. Сьогодні люди розбещені сатаною до такої міри. В усіх них сатанинська природа, усі вони схильні заперечувати Бога й протистояти Йому, і вони хочуть брати свої власні долі у свої руки й намагаються чинити опір Божим влаштуванням та впорядкуванням. Їхні амбіції й бажання вже точно такі ж, як у сатани. Отже, природа людини – це природа сатани. Власне, багато людських гасел і афоризмів відображає людську природу та сутність людської розбещеності. Те, що вибирають люди, – це їхні власні уподобання, і всі вони відображають людські характери та прагнення. Людина не може приховати свою природу: та виявляється в кожному слові, яке людина говорить, і в усьому, що вона робить, як цю природу не маскуй. Наприклад, фарисеї зазвичай проповідували досить гарно, але коли вони чули проповіді й істини, висловлені Ісусом, то засуджували їх замість того, щоб прийняти. Це викрило природу й сутність фарисеїв, які полягали в тому, що їх нудило від істини, і вони її ненавиділи. Деякі люди дуже красиво говорять і добре маскуються, але якщо поспілкуватися з ними деякий час, то виявиться, що їхня природа глибоко підступна й нечесна. Після тривалої взаємодії з такими людьми всі інші відкривають для себе їхню сутність і природу та зрештою роблять такий висновок: ці люди підступні й ніколи не говорять ні слова істини. Це твердження відображає природу таких людей, і це найкращий приклад і доказ їхньої природи й сутності. Їхня філософія життя полягає в тому, щоб нікому не говорити правди й нікому не довіряти. Сатанинська природа людини містить безліч сатанинських філософій і отрут. Іноді ти сам про них навіть не здогадуєшся й не усвідомлюєш їх, але на них усе одно ґрунтується кожна мить твого життя. Більше того, ти думаєш, що ці речі цілком правильні й розумні, і в них немає нічого хибного. Цього достатньо, щоб показати, що філософії сатани стали людською природою, і тепер люди живуть у повній відповідності з ними, вважаючи такий спосіб життя добрим і не відчуваючи ніякого покаяння. Отже, вони постійно виявляють свою сатанинську природу й постійно живуть за філософіями сатани. Сатанинська природа – це життя людства, його природа і сутність.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра»

360. Як зрозуміти природу людини? Найголовніше – розпізнати її з точки зору людського світогляду, життєвих поглядів і цінностей. Усі ті, хто від диявола, живуть заради самих себе. Їхні погляди на життя й правила поведінки здебільшого походять від висловлювань сатани, таких як: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу» та інших подібних оман. Усі ці слова, сказані тими диявольськими царями, великими людьми та філософами, стали самим життям людини. Зокрема, більшість слів Конфуція, якого китайці проголошують «мудрецем», стала життям людини. Є також знамениті прислів’я буддизму й даосизму та класичні висловлювання, які часто повторювали різні відомі діячі. Усе це узагальнення сатанинської філософії й сатанинської природи. Вони також є найкращими ілюстраціями та поясненнями сатанинської природи. Усі ці отрути, які вливалися в серце людини, походять від сатани, і жодної краплини в них не походить від Бога. Такі диявольські слова також прямо протистоять Божому слову. Абсолютно ясно, що реальність усіх позитивних речей походить від Бога, а всі негативні речі, які отруюють людину, походять від сатани. Тому, дивлячись на життєві погляди й цінності людини, можна розпізнати її природу і те, кому вона належить. Сатана розбещує людей за допомогою освіти та впливу національних урядів, а також відомих і великих людей. Їхні диявольські слова стали життям і природою людини. «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» – це відомий сатанинський вислів, який було прищеплено кожному та який став життям людини. Є й інші слова філософій світських справ, які теж подібні до цих. За допомогою традиційної культури кожного народу сатана виховує, вводить в оману та розбещує людей, унаслідок чого людство падає в безмежну прірву знищення та поглинається нею, і врешті-решт люди знищуються Богом за те, що служать сатані й опираються Богові. Деякі люди десятиліттями працюють у суспільстві державними службовцями. Уявіть собі, що ви ставите їм таке запитання: «Ви так добре справляєтесь із цією роботою – за якими ключовими відомими висловами ви живете?». Вони можуть сказати: «Я розумію одне: “Чиновник не завдає клопоту тому, хто приходить до нього з подарунком, а хто не вдається до лестощів, той нічого не досягне”». Це сатанинська філософія, на якій ґрунтується їхня кар’єра. Хіба ці слова не відображають натуру таких людей? Безпринципне використання всіх можливих засобів заради отримання посади стало їхньою натурою, посадовий і кар’єрний успіх – їхніми цілями. У житті, поведінці та вчинках людей досі багато сатанинських отрут. Наприклад, усі їхні філософії світських справ, їхні способи діяльності та їхні гасла наповнені отрутами великого червоного дракона, і всі вони походять від сатани. Отже, усе, що тече в людських кістках і крові, – від сатани. У всіх цих чиновників, у тих, хто має владу, і тих, хто пробився в житті, є свої шляхи та секрети успіху. Хіба такі секрети не відображають їхню натуру як вона є? Ці люди зробили й роблять у світі такі великі діла, і ніхто не може розгледіти ті хитрощі й інтриги, які за ними стоять. Це показує, наскільки підступна й отруйна їхня натура. Людство глибоко розбещене сатаною. Сатанинська отрута тече в крові кожної людини, і можна сказати, що природа людини розбещена, нечестива, ворожа та протиборча Богові, наповнена філософіями й отрутами сатани та занурена в них. Вона цілком і повністю стала природою-сутністю сатани. Ось чому люди опираються та протистоять Богу. Людина може легко пізнати себе, якщо її природу можна так препарувати.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру»

361. Як зрозуміти людську природу? Розуміння своєї природи насправді означає аналіз того, що знаходиться глибоко у твоїй душі, – того, що є у твоєму житті, і всієї логіки та філософій сатани, якими ти жив, – а саме це і є життям сатани, яким ти жив. Ти зможеш зрозуміти свою природу, лише розкривши глибинні речі у своїй душі. Як їх розкрити? Їх не можна розкрити чи розітнути лише за раз-два. Багато разів ти закінчуєш щось робити, але все одно не приходиш до розуміння. Перш ніж ти зумієш здобути навіть крихітну дрібку усвідомлення чи розуміння, може минути три чи п’ять років. Отже, у багатьох ситуаціях потрібно розмірковувати над собою й пізнавати себе. Щоб побачити якісь результати, потрібно глибоко копати й розтинати себе у відповідності до Божих слів. У міру того, як твоє розуміння істини ставатиме дедалі глибшим, ти поступово пізнаватимеш власну природу й сутність через розмірковування над собою та самопізнання.

Щоб пізнати свою природу, потрібно здобути її розуміння за допомогою кількох речей. По-перше, необхідно чітко розуміти, що тобі подобається. Тут ідеться не про те, що ти любиш їсти чи носити, а радше про те, чим ти тішишся, чому заздриш, чому поклоняєшся, чого прагнеш і на що звертаєш увагу в глибині душі, з якими людьми тобі подобається спілкуватися, якими людьми ти захоплюєшся та яких боготвориш у глибині душі. Наприклад, більшості подобаються ті, хто має високе становище, люди з витонченою мовою й манерами, ті, хто говорить красномовно й улесливо, або ті, хто щось із себе вдає. Вищесказане стосується того, з ким людям подобається мати справу. Що ж до того, чим люди тішаться, то це, зокрема, готовність робити щось легке та втіха від учинків, які інші вважають добрими й за які співатимуть тобі хвалу та робитимуть компліменти. У природі людей – любити речі, у яких є певна спільна ознака: людям подобаються події, об’єкти й інші люди, зовнішній вигляд яких викликає заздрість, які виглядають дуже красиво й розкішно, які спонукають їм поклонятися. Людям подобаються великі, сліпучі, розкішні й величні речі. Усі люди їм поклоняються. Як бачимо, люди не володіють жодною істиною й не мають ні найменшої подоби справжніх людських істот. Поклоніння цим речам не має ні найменшого значення, але людям вони все одно подобаються. Ці речі, які людям до вподоби, видаються особливо добрими тим, хто не вірить у Бога, і всі вони – те, за чим люди женуться особливо охоче. … Те, за чим люди женуться й чого прагнуть, належить до світських віянь: це все від сатани й дияволів, воно огидне Богові й позбавлене будь-якої істини. Те, до чого люди схильні прагнути, дозволяє розкрити їхню природу й сутність. Уподобання людей можна побачити з того, як вони вдягаються. Деякі люди готові носити яскравий одяг, що привертає увагу, або чудернацьке вбрання. Вони бажають вдягати аксесуари, які ніхто раніше не носив, і їм дуже подобаються речі, які можуть привабити протилежну стать. Те, що люди носять такий одяг і аксесуари, свідчить про те, що вони віддають перевагу цим речам у своєму житті й у глибині душі. Речі, які їм подобаються, не гідні та не пристойні. Це не те, до чого має прагнути нормальна людина. У їхньому захопленні такими речами є неправедність. Світогляд цих людей точно такий самий, як у мирських. У ньому не можна побачити нічого, що узгоджується з істиною. Тому те, що тобі подобається, на чому ти концентруєшся, чому поклоняєшся, чому заздриш і про що ти щодня думаєш у глибині душі, – усе це відображає твою природу. Твоя пристрасть до цих мирських речей – достатній доказ того, що твоя природа любить неправедність, а в серйозних ситуаціях твоя природа лиха й невиліковна. Свою природу слід розтинати так: досліди, до чого у своєму житті ти маєш прихильність, а чого зрікаєшся. Певний час ти можеш бути добрим до когось, але це не доводить, що ти маєш до нього прихильність. Те, до чого ти справді маєш прихильність, – це саме те, що закладено у твоїй природі; навіть якщо тобі зламають кістки, ти все одно будеш цим тішитись і ніколи не зможеш його зректися. Змінити це нелегко.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Що потрібно знати про преображення свого характеру»

362. Ключ до досягнення зміни характеру – це пізнання власної природи, і воно має відбуватися згідно з Божими одкровеннями. Тільки в Божому слові можна пізнати власну огидну природу, виявити в ній різноманітні отрути сатани, усвідомити свою нерозумність і невігластво, визнати слабке й негативне у своїй природі. Коли ти повністю все це пізнаєш і справді зможеш зненавидіти себе, зректися плоті, послідовно виконувати Боже слово, послідовно шукати істину, виконуючи свої обов’язки, досягти зміни свого характеру та стати людиною, яка по-справжньому любить Бога, тоді ти ступиш на шлях Петра. Без Божої благодаті, без просвітління та проводу Святого Духа йти цим шляхом було б важко, адже люди не володіють правдою й не здатні зрадити себе. Щоб іти Петровим шляхом досконалості, насамперед потрібно мати рішучість, віру та покладатися на Бога. Крім того, потрібно підкорятися роботі Святого Духа; без Божих слів не можна обійтися ні в чому. Це ключові аспекти, жоден із яких не можна порушувати. Пізнати себе через досвід дуже важко; без роботи Святого Духа це марно. Щоб іти шляхом Петра, треба зосередитися на пізнанні себе й перетворенні свого характеру.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»

363. З одного боку, під час Божих випробувань людина пізнає свої недоліки й усвідомлює, що вона незначна, нікчемна та ница, що вона є ніщо та нічого не має; з іншого боку, під час випробувань Бог улаштовує для людини певні обставини, щоб, перебуваючи в них, людина була більш здатною на власному досвіді відчути красу Бога. Хоча біль великий і часом нездоланний – настільки, що навіть сягає рівня нищівної скорботи, – але переживши його, людина бачить, яка прекрасна та робота, яку Бог у ній вершить, і тільки на цьому підґрунті в людині зароджується справжня любов до Бога. Сьогодні людина бачить, що не здатна по-справжньому пізнати себе лише через Божу благодать, любов і милосердя, а ще менше вона спроможна пізнати людську сутність. Тільки через Божі переплавку й суд і під час власне переплавки людина може пізнати свої недоліки й усвідомити, що вона нічого не має.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога»

364. Ключ до самоаналізу та самопізнання полягає в такому: що більше ти вважаєш, що в певних сферах ти досяг успіху або вчинив правильно, і що більше ти думаєш, що можеш догоджати Богові або маєш чим хвалитися в певних сферах, то більше вартує пізнати себе в цих сферах, і то більш варто тобі заглибитися в них, щоб побачити, які скверни існують у тобі, а також що в тобі не може догоджати Богові. Розгляньмо приклад Павла. Павло був особливо обізнаним і багато страждав у своїй проповідницькій роботі. Багато хто особливо обожнював його. Як наслідок, виконавши великий обсяг роботи, він припустив, що для нього буде відкладено вінець. Це змусило його продовжувати йти хибним шляхом, аж доки нарешті Бог не покарав його. Якби тоді він подумав над собою й проаналізував себе, то він би так не вважав. Інакше кажучи, Павло не зосереджувався на пошуку істини в словах Господа Ісуса; він вірив лише у власні переконання й фантазії. Він думав, що якщо він робитиме певні добрі вчинки й демонструватиме хорошу поведінку, Бог похвалить і винагородить його. Зрештою, його власні переконання та фантазії засліпили його дух і приховали правду про його зіпсованість. Але люди не були здатними розпізнати це, вони не мали знань у цих питаннях, і тому до того, як Бог виявив це, вони завжди сприймали Павла як стандарт, до якого слід прагнути, як взірець, і вважали його тим, на кого вони прагнули бути схожими, і кумиром для своїх поривань. Випадок Павла – це попередження кожному з обраних Богом людей. Коли ми, що слідуємо за Богом, можемо страждати й платити ціну, виконуючи свої обов’язки й служачи Богові, ми особливо вважаємо, що є відданими й любимо Бога, тому в такі моменти нам слід аналізувати та ще більше розуміти себе з огляду на обраний нами шлях, який є дуже необхідним. Це пояснюється так: те, що ти вважаєш добрим, ти визнаєш правильним, і не сумніватимешся в цьому, і не міркуватимеш, і не аналізуватимеш, чи що-небудь у ньому протистоїть Богу. Наприклад, є люди, які вважають себе надзвичайно добросердими. Вони ніколи не ненавидять інших і не завдають їм шкоди, і вони завжди простягають руку братові чи сестрі, чия родина потребує допомоги, щоб їхня проблема не залишилася нерозв’язаною; вони мають велику доброзичливість і роблять усе, що можуть, щоб допомогти всім, кому можуть. Однак вони ніколи не зосереджуються на практиці істини й не мають входження в життя. Яким є наслідок такої послужливості? Вони призупиняють своє власне життя, однак цілком задоволені собою й надзвичайно задоволені всім, що зробили. Ба більше, вони дуже пишаються цим, вважаючи, що у всьому ними зробленому немає нічого, що суперечить істині, і що всього ними зробленого безсумнівно достатньо, щоб догодити Богові, а також що вони – істинні віруючі в Бога. Вони розглядають свою природну доброту як щось, із чого можна отримати вигоду, і, щойно вони це роблять, вони неминуче починають сприймати це як істину. Насправді ж усі їхні дії – це людська доброта. Вони взагалі не практикують істину, тому що вони роблять це перед людиною, а не перед Богом, і тим паче вони не практикують відповідно до вимог Бога та істини. Тож усі їхні дії марні. Ніщо з того, що вони роблять, не є практикою істини, і ніщо не є практикою Божих слів; і тим паче вони не слідують за Його волею; радше вони використовують людську доброту та добру поведінку, щоб допомогти іншим. Отже, вони не шукають Божої волі в тому, що роблять, і не діють відповідно до Його вимог. Бог не хвалить таку хорошу поведінку людини; для Бога вона підлягає осуду та не заслуговує навіть згадки з Його боку.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися»

365. У наш час більшість людей має дуже поверхове уявлення про себе. Вони взагалі не здобули чіткого знання про ті речі, які є частиною їхньої природи. Вони знають лише про окремі розбещені стани, які в них проявляються, про те, що схильні робити, і про деякі свої недоліки, і тому вони вважають, ніби знають себе. Якщо вони до того ж дотримуються якихось кількох правил, стежать за тим, щоб не робити помилок у певних сферах, і їм вдається уникнути певних переступів, то вони вважають, що володіють реальністю у своїй вірі в Бога та що будуть спасенні. Усе це – виключно людська уява. Якщо ти слідуватимеш усьому цьому, чи справді ти зможеш утримуватися від скоєння якихось переступів? Чи досягнеш ти справжньої зміни в характері? Чи справді ти втілюватимеш у життя людську подобу? Чи зможеш ти так по-справжньому догодити Богу? Аж ніяк, це точно. Віра в Бога працює тільки тоді, коли людина має високі стандарти й досягла істини та певного перетворення у характері свого життя. А для цього спочатку потрібно присвятити себе самопізнанню. Якщо знання людини про себе занадто поверхові, вона не спроможеться розв’язувати проблеми, а характер її життя просто не зміниться. Необхідно пізнати себе на глибинному рівні, а це означає пізнати власну природу: які елементи входять до цієї природи, як ці речі виникли та звідки вони взялися. Ба більше, чи здатен ти справді ненавидіти ці речі? Чи бачив ти свою потворну душу та свою лиху природу? Якщо ти справді здатен побачити істину про себе, то зненавидиш себе. Коли ти зненавидиш себе, а потім станеш практикувати Боже слово, то зможеш зректися плоті та матимеш силу виконувати істину, не бачачи в цьому нічого важкого. Чому багато людей слідує своїм плотським уподобанням? Тому що вони вважають себе досить добрими й позбавленими недоліків, вірять у те, що їхні вчинки правильні й виправдані, і навіть у те, що вони повністю праві. Тому такі люди здатні діяти, виходячи з думки, що справедливість на їхньому боці. Коли людина усвідомлює, якою є її справжня природа, – наскільки вона потворна, підла й жалюгідна, – то перестає надмірно пишатися собою й бути дико пихатою й задоволеною собою, як раніше. Така людина відчуває: «Я мушу серйозно, тверезо практикувати щось із Божого слова. Без цього я не відповідатиму стандарту людського буття, і мені буде соромно жити в Божій присутності». Вона справді бачить себе мізерною, воістину нікчемною. Тоді їй стає легко виконувати істину, і вона починає трохи скидатися на людину, якою та має бути. Людина здатна зректися плоті лише тоді, коли по-справжньому зненавидить себе. Без цього вона не зуміє зректися плоті. По-справжньому зненавидіти себе – нелегка справа. Для цього в людині має бути кілька речей: по-перше, їй слід знати власну природу; по-друге, слід вважати себе нужденним і жалюгідним, надзвичайно малим і незначним, бачити свою жалюгідну та брудну душу. Коли людина повністю бачить, хто вона насправді, і цей результат досягнутий, вона по-справжньому пізнає себе, і можна сказати, що вона пізнала себе повністю. Тільки тоді можна по-справжньому зненавидіти себе, аж до самопрокляття, і по-справжньому відчути, що сатана так глибоко розбестив тебе, що ти вже навіть не схожий на людину. Потім, одного дня, коли виникне загроза смерті, така людина подумає: «Це праведне Боже покарання. Бог дійсно праведний; я справді мушу померти!». У цей момент вона не нарікатиме й тим більше не звинувачуватиме Бога, а просто відчуватиме, що вона така нужденна й жалюгідна, така брудна й розбещена, що мусить бути вигнана та знищена Богом, і така душа, як у неї, не гідна жити на землі. Тому така людина не стане нарікати на Бога, опиратися Йому й тим більше зраджувати Його. Якщо ж людина не знає себе та досі вважає себе досить доброю, то коли в її двері постукає смерть, ця людина подумає: «Я так добре вірував. Як старанно я шукав! Я так багато віддав, я так багато вистраждав, але зрештою Бог просить мене померти. Я не знаю, де Божа праведність. Чому Він просить мене померти? Якщо я маю померти, хто тоді спасеться? Чи не прийде кінець людському роду?». По-перше, ця людина має уявлення про Бога. По-друге, ця людина нарікає й не виявляє ніякої покори. Так само й Павло: на порозі смерті він не знав себе, а коли наблизилося Боже покарання, було вже запізно.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»