Бог використовує веселку як символ Свого заповіту з людиною (Вибрані уривки)

Буття 9:11–13: «І Я укладу заповіта Свого з вами, і жодне тіло не буде вже знищене водою потопу, і більш не буде потопу, щоб землю нищити. І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею».

Наприкінці історії Ноя ми бачимо, що Бог використав незвичний для того часу спосіб вираження Своїх почуттів. Це був дуже особливий спосіб: укласти з людиною заповіт, який проголошував кінець Божого знищення світу потопом. На перший погляд, укладення заповіту може здатися звичайнісінькою справою. Це не що інше, як використання слів, аби зв'язати дві сторони зобов'язаннями та не дати їм порушити домовленість, щоб захистити інтереси обох сторін. За формою це дуже звичайна річ, але, судячи з мотивів і наміру Бога в цьому ділі, це справжнє виявлення Божого характеру та душевного стану. Якщо ти просто відкинеш ці слова та проігноруєш їх, якщо Я ніколи не скажу тобі правду про суще, то людство дійсно ніколи не дізнається, як мислить Бог. Можливо, у твоїй уяві Бог усміхався, укладаючи цей заповіт, або, можливо, Його обличчя було серйозним, але незалежно від того, який найзвичайніший вираз обличчя Бога уявляють люди, ніхто б не зміг побачити Боже серце чи Його біль, не кажучи вже про Його самотність. Ніхто не може змусити Бога довіряти йому, або бути гідним Божої довіри, або бути тим, кому Він може висловити Свої думки чи довірити Свій біль. Ось чому Бог не мав іншого вибору, крім зробити так. На перший погляд, Богу було легко попрощатися з людством, яким воно було, вирішити проблему минулого та досконало довершити Своє знищення світу потопом. Однак Бог поховав біль від цього моменту глибоко у Своєму серці. У той час, коли Бог не мав кому довіритися, Він уклав угоду з людством, сказавши їм, що більше не знищить світ потопом. Коли з'являлася веселка, це мало нагадувати людям, що таке колись сталося, і застерігати їх утримуватися від зла. Навіть у такому болісному стані Бог не забув про людство й усе одно так багато турбувався про нього. Хіба це не Божа любов і самовідданість? Але про що думають люди, коли страждають? Хіба не тоді вони потребують Бога найбільше? У такі моменти люди завжди тягнуть до себе Бога, щоб Він міг їх розрадити. Коли б то не було, Бог ніколи не підведе людей, і Він завжди дасть людям змогу вийти зі скрутного становища та жити у світлі. Хоча Бог так забезпечує людство, у людському серці Бог – не що інше, як заспокійлива пігулка, тонізуючий засіб для розради. Коли Бог страждає, коли Його серце зранене, мати створену істоту чи будь-яку людину, яка б складала Йому компанію чи втішала Його, безсумнівно, було б для Бога просто навіженим бажанням. Людина ніколи не зважає на Божі почуття, тому Бог ніколи не просить і не очікує, що хтось зможе Його втішити. Він просто використовує Свої власні методи, щоб висловити свій настрій. Люди не думають, що Богу дуже тяжко пережити якісь страждання, але тільки тоді, коли ти дійсно намагаєшся зрозуміти Бога, коли ти можеш по-справжньому оцінити щирі наміри Бога в усьому, що Він робить, ти можеш відчути Божу велич і Його самовідданість. Навіть хоча Бог уклав заповіт із людством за допомогою веселки, Він ніколи нікому не говорив, чому Він це зробив – чому Він уклав цей заповіт, – тобто Він ніколи нікому не говорив Своїх справжніх думок. Це пояснюється тим, що ніхто не може осягнути глибину любові Бога до людства, яке Він створив Своїми власними руками, а також ніхто не може оцінити, наскільки великого болю зазнало Його серце, коли Він знищував людство. Тож навіть якби Він сказав людям, що відчував, вони не змогли б прийняти цю довіру. Хоч Йому й болить, Він усе одно продовжує працювати над наступним етапом Своєї роботи. Бог завжди віддає людству все найкраще у Собі й у світі, а Сам тихо терпить усі страждання. Бог ніколи не виявляє цих страждань відкрито. Натомість Він терпить їх і мовчки чекає. Божа витривалість не холодна, не заціпеніла й не безпорадна, і вона не є ознакою слабкості. Натомість Божа любов і сутність завжди були самовідданими. Це природне виявлення Його сутності та характеру, а також справжнє втілення ідентичності Бога як істинного Творця.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

The Ukrainian Bible verses found in this audio are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.