Кожне слово Боже б’є в одне з наших вразливих місць, ранячи нас і наповнюючи жахом. Він викриває наші переконання, наші фантазії та наш розбещений характер. Від усього, що ми говоримо та робимо, до кожної нашої думки та ідеї, Його слова викривають нашу природу й сутність, викликаючи в нас страх і трепет через неможливість сховатися від сорому. Одному за одним Він розповідає нам про всі наші вчинки, наші цілі та наміри, навіть про розбещений характер, якого ми самі ніколи не помічали, змушуючи нас почуватися беззахисними в усій нашій жалюгідній недосконалості та, більше того, повністю переможеними. Він судить нас за те, що протистоїмо Йому, карає нас за те, що богохульствуємо та засуджуємо Його, і дає нам відчути, що в Його очах ми не маємо жодної позитивної риси, що ми – сатана у плоті. Наші сподівання втрачені; ми більше не наважуємося пред’являти до Нього якісь нерозумні вимоги чи мати щодо Нього якісь наміри, і навіть наші мрії щезають в одну мить. Це факт, який ніхто з нас не може уявити й ніхто з нас не може прийняти. Ми миттєво втрачаємо свою внутрішню рівновагу та не знаємо, ні як продовжувати йти дорогою, що простягається перед нами, ні як і далі дотримуватися своїх переконань. Здається, ніби наша віра знову повернулася до вихідної точки, так ніби ми ніколи не зустрічали Господа Ісуса та не знали його. Все, що ми бачимо перед своїми очима, сповнює нас розгубленості та змушує коливатись у нерішучості. Ми збентежені, ми засмучені, і в глибині наших сердець панує нестримний гнів і сором. Ми намагаємося випустити пару, знайти вихід і, більше того, чекати нашого Спасителя Христа, щоб вилити Йому своє серце. Хоч бувають часи, коли зовні ми здаємося спокійними, не виявляючи ні зарозумілості, ні смирення, в глибині свого серця ми як ніколи раніше страждаємо від відчуття втрати. І хоча іноді зовні ми можемо здаватися надзвичайно спокійними, наш розум вирує від мук як бурхливе море. Його суд і кара позбавили нас усіх надій і мрій, поклали край нашим нестримним бажанням, залишили нас у небажанні вірити в те, що Він наш Спаситель і здатний врятувати нас. Його суд і кара розкрили між нами та Ним таке глибоке провалля, що ніхто не хоче його долати. Його суд і кара – це перший випадок, коли ми зазнали такої великої невдачі, такого великого приниження. Його суд і кара спонукали нас по-справжньому оцінити Божу гідність і Його нетерпимість до людської кривди, порівняно з якими ми надзвичайно ниці, надзвичайно нечисті. Його суд і кара змусили нас вперше усвідомити, що ми гордовиті та пихаті, і що людина ніколи не буде рівною Богу або на одному рівні з Богом. Його суд і кара розпалили в нас бажання більше не жити в такому розбещеному характері, якнайшвидше позбутися такої природи і сутності та більше не викликати в Нього огиду й зневагу. Його суд і кара змусили нас радо слухатися Його слів і більше не повставати проти Його керівництва та розпоряджень. Його суд і кара знову подарували нам бажання залишитися в живих і змусили нас радо прийняти Його як нашого Спасителя… Ми вийшли за межі роботи завоювання, за межі пекла, за межі долини смертної тіні… Всемогутній Бог здобув нас, цю групу людей! Він переміг сатану та завдав поразки безлічі Своїх ворогів!

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Додаток 4. Узріти появу Бога в Його суді та карі»