Сьогодні годі й думати про те, щоб досягти тієї розсудливості, яка була в Петра: багато людей навіть не можуть досягти тієї розсудливості, що була в Павла. У них навіть немає самосвідомості Павла. Хоча Павло був уражений Господом за те, що він переслідував Господа Ісуса, пізніше в нього з’явилася рішучість працювати для Господа та страждати за Нього. Ісус дав йому хворобу, і пізніше, коли Павло почав працювати, він продовжував страждати від цієї хвороби. Чому він сказав, що в його тілі колючка? Колючкою, по суті, була хвороба, і для Павла то була згубна слабкість. Скільки б роботи він не виконав або якою б великою не була його рішучість страждати, він не міг позбутися тієї колючки. І все ж Павло мав набагато вищий духовний рівень, ніж ви, люди сьогодення, і в нього також була самосвідомість, і він мав більше розсудливості, ніж ви. Після того, як Павла вразив Ісус, він перестав переслідувати учнів Ісуса й почав проповідувати й страждати за Ісуса. І що надихнуло його терпіти страждання? Павло вірив, що, побачивши велике світло, він мусив свідчити про Господа Ісуса, більше не переслідувати учнів Ісуса й більше не чинити опір Божій роботі. Павло був однією з високопоставлених постатей релігії. Він був дуже обізнаним і обдарованим, зверхньо дивився на звичайних людей і мав сильнішу особистість, ніж більшість інших. Але після того, як на нього просяяло «велике світло», він був спроможний працювати для Господа Ісуса, утвердитися в рішучості страждати за Бога й пожертвувати собою для Бога, що доводило його розсудливість. У час, коли він переслідував і заарештовував учнів Ісуса, Ісус з’явився йому та сказав: «Павле, чому ти Мене переслідуєш?» Павло відразу ж упав ниць і сказав: «Хто Ти, Пане?» Голос із неба відказав: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти». Раптово Павло прокинувся, і тільки тоді він дізнався, що Ісус був Христом, що Він був Богом. «Я мушу коритися. Бог дав мені цю благодать; я переслідував Його отак, але Він не вразив мене й не прокляв мене. Я мушу страждати ради Нього». Павло усвідомив, що він переслідував Господа Ісуса Христа й тепер вбивав Його учнів, що Бог не прокляв його, але пролив на нього світло. Це надихнуло його, і він сказав: «Хоча я не дивився на Його обличчя, я чув Його голос і бачив Його велике світло. Тільки тепер я по-справжньому бачу, що Бог дійсно любить мене, і що Господь Ісус Христос дійсно є Богом, який милує людину й прощає її гріхи навічно. Я дійсно бачу, що я грішник». Хоча згодом Бог використовував дари Павла для роботи, забудьте про це на мить. Його тогочасна рішучість, його нормальна людська розсудливість та його самосвідомість – ви не спроможні досягти такого. Хіба сьогодні ви не отримали багато світла? Хіба багато людей не бачило, що Божий характер – це характер величі, гніву, суду й кари? Прокляття, випробування й очищення випадали на долю людей багато разів – і чому вони навчилися? Що ти здобув завдяки тому, що тебе було піддано дисциплінуванню та розбору? Суворі слова, побиття й суд багаторазово спіткали тебе, але ти не зважаєш на них. У тебе немає навіть тієї дрібки розсудливості, якою володів Павло; хіба ти не надзвичайно відсталий? Павло також багато чого не бачив чітко. Він знав лише, що його осяяло світло, але не усвідомлював, що його було вражено; він особисто вірив, що після того, як його осяяло світло, він мусив повністю присвятити себе Богу, страждати ради Бога, робити все, щоб прокласти шлях Господу Ісусу Христу та здобути більше грішників для відкуплення Господом. Такими були його тверде рішення та єдина мета його роботи; але коли він працював, хвороба однаково не покидала його аж до смерті. Павло працював більше двадцяти років. Він багато страждав, пережив велику кількість переслідувань і багато скорбот, хоча, звичайно, вони були набагато меншими, ніж випробування Петра. Наскільки це жалюгідно, якщо ви не маєте навіть тієї розсудливості, яку мав Павло? У такому разі як міг би Бог розпочати у вас ще більшу роботу?

Поширюючи Євангеліє, Павло зазнавав великих страждань. Робота, яку він виконав, його рішучість, його віра, вірність, любов, терпіння та смирення в той час, а також багато інших зовнішніх аспектів, які він утілив у своєму житті, були вищими, ніж у вас, людей сьогодення. Усередині вас, якщо сказати суворіше, немає здорового глузду; у вас навіть немає жодного сумління й жодної людської сутності. Вам так багато чого не вистачає! Отже, значну частину часу в тому, що ви втілюєте у своєму житті, немає здорового глузду й немає жодних ознак самосвідомості. Хоча в той час Павло страждав тілесною хворобою, він продовжував молитися й шукати: «Що це насправді за хвороба? Я виконав усю цю роботу для Господа, чому ж ця біда не покидає мене? Може, Господь Ісус випробовує мене? Невже Він уразив мене? Якби Він уразив мене, я тоді помер би й не зміг би виконати всю цю роботу для Нього, і я не зміг би отримати так багато світла. Він також реалізував мою рішучість». Павло завжди відчував, що ця хвороба була його випробуванням від Бога, що вона загартовувала його віру й силу волі, Павло це сприймав так. Насправді ж, його хвороба була наслідком того, що Господь Ісус вразив його. Вона чинила на нього емоційний тиск і приборкувала його бунтарство. Якби ви опинилися в обставинах, як у Павла, що б ви зробили? Чи могли б ваша рішучість і здатність страждати зрівнятися з Павловими? Якщо сьогодні вас спіткає якась хвороба або якесь велике випробування, і ви будете змушені страждати, хто знає, якими ви будете. Якби вас замкнули в клітці й постійно забезпечували ваші потреби, у вас усе було б гаразд. В іншому разі ви були б просто такими, як вовки, позбавлені будь-якої людської сутності. Отже, коли ви переживаєте незначні обмеження або труднощі, це добре для вас; якби вам було легко, ви були б знищені, і тоді як вас можна було б захистити? Сьогодні саме тому, що вас піддано карі, суду й прокляттю, вам дано захист. Ви захищені саме тому, що багато страждаєте. Якби це було не так, ви б давно впали в розбещеність. Це не навмисне ускладнення вашого життя: людську природу важко змінити, і так має бути, щоб змінити характери людей. Сьогодні ви навіть не маєте сумління чи розсудливості, якими володів Павло, і навіть не маєте його самосвідомості. На вас завжди потрібно чинити тиск, і вас завжди потрібно карати й судити, щоб пробудити ваш дух. Кара та суд – це те, що найкраще підходить для вашого життя. І коли це необхідно, також мусить бути кара через факти, які сходять на вас; тільки тоді ви повністю підкоритеся. Ваша природа така, що без кари й прокляття ви б не побажали схилити свої голови, не були б готові підкоритися. Без фактів перед вашими очима не було б жодного ефекту. Ваш характер надто низький і нікчемний! Без кари й суду вам було б важко стати завойованими й подолати вашу неправедність і ваш непослух. Ваша стара природа так глибоко вкорінена. Якби вас посадили на трон, ви не мали б жодного уявлення про високість неба та глибину землі, не кажучи вже про те, куди ви прямуєте. Ви навіть не знаєте, звідки ви прийшли, тож як ви могли б знати Господа творіння? Без своєчасних кари й проклять сьогодення ваш останній день давно б уже настав. Це не кажучи вже про вашу долю – чи не перебувала б вона ще більше в неминучій небезпеці? Без цих своєчасних кари та суду, хто знає, наскільки гордовитими або наскільки розбещеними ви стали б. Ці кара й суд дали вам можливість дійти до сьогодні, і вони зберегли ваше існування. Якби ви й досі були «освіченими», використовуючи ті самі методи, що й ваш «батько», хто знає, у який світ ви б увійшли! Ви геть не маєте здатності контролювати себе та здійснювати самоаналіз. Щодо таких людей, як ви, якщо ви просто будете слідувати й підкорятися, не створюючи жодних перешкод або розладів, Мої цілі будуть досягнуті. Чи не слід вам вчинити краще, прийнявши кару й суд сьогодні? Які ще варіанти у вас є? Коли Павло побачив, що Господь Ісус говорить і працює, він і далі не вірив. Пізніше, після того, як Господь Ісус був прибитий до хреста, а потім воскрес, він знав про цей факт, але продовжував переслідувати й чинити опір. Це те, що мається на увазі під умисним гріхом, і тому його було вражено. На самому початку він знав, що серед юдеїв був цар на ім’я Ісус, він чув про це. Пізніше, коли він проповідував у храмі та по всій країні, він пішов проти Ісуса, зарозуміло відмовляючись коритися будь-якій людині. У той час ці його дії стали величезною перешкодою для роботи. Коли Ісус працював, Павло безпосередньо не переслідував і не заарештовував людей, але він використовував проповідь і слова, щоб зруйнувати роботу Ісуса. Пізніше, після того, як Господа Ісуса Христа було прибито до хреста, він почав арештовувати учнів, поспішаючи з місця на місце й роблячи все можливе, щоб переслідувати їх. Тільки після того, як «світло» осяяло його, він прокинувся й дуже пошкодував через ним скоєне. Після того, як його було вражено, хвороба ніколи не покидала його. Іноді він відчував, що його недуга гіршала, і він не міг піднятися з ліжка. Він думав: «Що відбувається? Невже мене дійсно було вражено?» Його хвороба так і не минула, і саме через цю хворобу він виконав багато роботи. Можна сказати, що Ісус дав цю хворобу Павлові через його гордовитість і свавілля; це було покаранням Павлу, але це також було зроблено для того, щоб використовувати дари Павла в Божій роботі, щоб Його робота могла бути розширена. Насправді, Божий намір полягав не в тому, щоб спасти Павла, а в тому, щоб використовувати його. Однак характер Павла був надто гордовитим і свавільним, і тому в його тіло була поміщена «колючка». Зрештою, станом на той момент, коли Павло закінчив свою роботу, хвороба вже не була для нього такою мукою, і коли його робота добігала кінця, він міг сказати оці слова: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» – і це він сказав, бо не знав роботи Бога. Серед вас є багато таких, як Павло, але якщо ви дійсно володієте рішучістю слідувати до кінця шляху, з вами не будуть неправильно поводитись. Ми не обговорюватимемо тут способи, у які Павло був непокірним і чинив опір; зупинімося на тій частині його особи, яка була позитивною й гідною похвали: він мав сумління, і одного разу отримавши «світло», він зміг присвятити себе Богу та страждати ради Бога. Це було його сильною стороною. Однак, якщо є ті, хто вважає, що завдяки тому, що в нього була сильна сторона, він був благословенним, якщо вони думають, що він не обов’язково був покараний, то це слова людей, які не мають розсудливості.

Молячись і читаючи слова Бога, багато людей кажуть, що вони готові підкоритися Богу, але потім таємно стають розпусними й аніскілечки не переймаються цим. Божі слова промовляються знову й знову, відкриваючи прошарок за прошарком, і тільки коли оголюється найглибший прошарок людей, вони «знаходять спокій» і стають менш пихатими й свавільними, менш нестерпно бундючними. З огляду на ваші стани сьогодні, вас і досі необхідно безжально вражати, і викривати, і піддавати ретельному суду, щоб у вас не було можливості перевести подих. Для вас краще, щоб суворі кара й суд не покидали вас, а осуд і прокляття не відходили від вас, дозволяючи вам бачити, що рука Божих адміністративних постанов ніколи не полишає вас. Так само, як і в період Закону, коли Аарон побачив, що Єгова ніколи не покидав його (він бачив постійні керівництво й захист Єгови; а Боже керівництво, яке ви бачите сьогодні, – це кара, прокляття та суд), сьогодні рука адміністративних постанов Єгови також не покидає вас. Проте є одне, щодо чого вам можна не турбуватися: незалежно від того, як ви чините опір, бунтуєте й судите, вашій плоті не буде заподіяно жодної шкоди. Але якщо є люди, які заходять надто далеко в своєму протистоянні й перешкоджають роботі, – це неприйнятно; тут є межа. Не перешкоджайте життю церкви та не підривайте його, не перешкоджайте роботі Святого Духа. Що стосується всього іншого, ти можеш робити, що хочеш. Якщо ти кажеш, що не хочеш шукати життя й бажаєш повернутися у світ, тоді поквапся й повертайся туди! Ви можете робити все, що забажаєте, якщо тільки це не заважає роботі Бога. А втім, є ще одна річ, яку ти мусиш знати: зрештою, усі такі свавільні грішники будуть вигнані. Сьогодні тобі, можливо, не докоряють, але, врешті-решт, тільки частина людей зможе свідчити, а всі інші опиняться в небезпеці. Якщо ти не хочеш бути в цьому потоці, хай так і буде. Ставлення до людей сьогодення – терпиме; Я не обмежую тебе, якщо ти не боїшся кари завтрашнього дня. Але якщо ти перебуваєш у цьому потоці, ти мусиш свідчити, і тебе слід карати. Якщо ти хочеш відмовитися від цього й повернутися у світ, будь ласка, тебе ніхто не зупиняє! Але якщо ти виконуєш роботу, яка є руйнівною й порушує роботу Бога, ти категорично не можеш отримати прощення за це! Що стосується того, що бачать твої очі й чують твої вуха про те, які люди підпадають під кару і чиї сім’ї прокляті, у всього цього є межі та рамки. Святий Дух не робить нічого легковажно. Якщо брати до уваги скоєні вами гріхи, якби до вас ставилися й сприймали вас серйозно відповідно до вашої неправедності, хто з вас зміг би вижити? Усіх вас спіткало б лихо, і ні в кого з вас не було б хорошого кінця. Проте, сьогодні до багатьох людей ставляться з терпимістю. Навіть якщо ви засуджуєте, бунтуєте й виступаєте проти, доки ви не втручаєтеся, Я буду дивитися на вас із посмішкою. Якщо ви дійсно шукаєте життя, тоді ви мусите бути піддані незначній карі, і ви маєте терпіти біль розлуки з тим, що ви любите, щоб піти на операційний стіл для хірургічного втручання; ти мусиш терпіти біль, як і Петро, який приймав випробування й страждання. Сьогодні ви стоїте перед судом. У майбутньому ви муситимете піти на «гільйотину», що станеться тоді, коли ви «пожертвуєте» собою.

Можливо, на цій заключній стадії роботи в останні дні ти віриш, що Бог не знищить твою плоть, і можна сказати, що ти можеш не страждати від жодних хвороб, навіть якщо ти протистоїш Йому й судиш Його; але коли суворі слова Бога обрушуються на тебе, коли твої бунтарство й опір, а також твої потворні сторони всі будуть викриті, ти не зможеш сховатися. Ти будеш охоплений панікою й розгублений. Сьогодні у вас має бути трохи сумління. Не грайте роль злих людей, які протистоять Богу й повстають проти Нього. Тобі слід повернутися спиною до свого старого предка; це той духовний стан, який у тебе має бути, і це та людська сутність, якою тобі слід володіти. Ти завжди неспроможний відкласти вбік свої власні перспективи на майбутнє або задоволення сьогоднішнього дня. Бог каже: «Доки ви робите все можливе, щоб слідувати за Мною й шукати істину, Я обов’язково вдосконалю вас. Щойно ви станете досконалими, у вас буде прекрасне місце призначення – вас буде приведено в Моє Царство, щоб ви насолоджувалися благословеннями зі Мною». Вам було обіцяне прекрасне місце призначення, але вимоги до вас ніколи не можуть бути знижені. Також є умова: незалежно від того, чи вас буде завойовано або вдосконалено, сьогодні ви мусите зазнати певної кари та певних страждань; ви мусите бути піддані побиттю та дисциплінуванню; ви маєте слухати Мої слова, слідувати Моїм шляхом і виконувати Божу волю – це те, що вам, людям, слід робити. Як би ти не шукав, ти мусиш чітко чути в такий спосіб. Якщо в тебе дійсно є справжнє глибинне розуміння, тоді ти можеш продовжувати слідувати. Якщо ти вважаєш, що тут немає жодних перспектив або надій, тоді можеш іти собі. Ці слова були чітко сказані тобі, але якщо ти дійсно хочеш піти, це свідчить лише про те, що в тебе немає анітрохи сумління; цього твого вчинку достатньо, щоб довести, що ти – демон. Хоча ти говориш, що покладаєшся в усьому на Боже влаштування, виходячи з твоєї плоті та того, що ти втілюєш у життя, ти досі живеш під пануванням сатани. Хоча сатана також знаходиться в руках Бога, ти сам досі належиш сатані й ще не був по-справжньому спасенний Богом, оскільки ти продовжуєш жити під впливом сатани. Як ти маєш шукати, щоб спастися? Вибір за тобою: ти мусиш обрати шлях, яким тобі варто йти. Зрештою, якщо ти можеш сказати: «У мене немає нічого кращого, я відплачую Богові за любов своїм сумлінням і мушу мати трохи людської сутності. Я не можу досягти нічого більшого, і мій духовний рівень не такий високий; я не розумію видінь та значення роботи Бога. Я просто відплачую за Божу любов, я роблю все, що Бог просить, і я роблю все, що можу. Я належним чином виконую свій обов’язок як творіння Боже», тоді Я відчую задоволення. Це найвище свідчення, на яке ти здатен. Це найвищий стандарт, який вимагається від деякої частини людей: виконання обов’язку Божого творіння. Просто роби стільки, скільки здатен; вимоги до тебе не надто високі. Якщо ти робиш усе, що можеш, тоді це твоє свідчення.