Будучи церковним керівником, тобі потрібно не просто навчитися розв’язувати проблеми за допомогою істини, але й відкривати та розвивати талановитих людей, у жодному разі не заздрячи їм і не придушуючи їх. Така практика корисна для церковної роботи. Якщо ти зможеш зростити кількох послідовників істини, які співпрацюватимуть з тобою та добре виконуватимуть усю роботу, і зрештою всі ви матимете досвідні свідчення, тоді ти – кваліфікований керівник чи працівник. Якщо ти здатен упоратися з усім відповідно до принципів, тоді ти проявляєш свою відданість. Дехто завжди боїться, що інші є кращими або вищими за нього, що інші отримають визнання, а він сам залишиться непоміченим, і це змушує його нападати на інших і витісняти їх. Хіба це не прояв заздрості до людей, які мають талант? Хіба це не є егоїстичним і гідним зневаги? Що це за характер? Це злостивість! Ті, хто думає тільки про свої власні інтереси, задовольняє тільки свої власні бажання, не думаючи про інших або не приділяючи жодної уваги до інтересів Божого дому, мають поганий характер, і Бог не любить їх. Якщо ти справді здатен приділяти увагу до Божої волі, ти зможеш справедливо ставитися до інших людей. Якщо ти порекомендуєш добру людину та дозволиш їй пройти навчання й виконати певний обов’язок, тим самим поповнивши Божий дім талановитою людиною, хіба це не полегшить твою роботу? Хіба ти тоді не виявиш вірність у своєму обов’язку? Це добрий учинок перед Богом; це ті мінімальні совість та розважливість, якими мають володіти особи, що служать керівниками. Ті, хто здатен утілювати істину в життя, можуть прийняти Божий нагляд за своїми діями. Коли ти приймеш Божий нагляд, твоє серце виправиться. Якщо ти все робиш тільки для того, щоб це побачили інші, і постійно хочеш отримати чужу похвалу та захоплення, але не приймаєш Божого нагляду, то чи є ще Бог у твоєму серці? Такі люди не мають шани до Бога. Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божої волі та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі. Якщо ти часто думатимеш про них і розбиратимешся в них, тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Якщо в тебе низький духовний рівень, якщо твій досвід не значний або якщо ти не вправний у своїй професійній діяльності, то у твоїй роботі можуть бути деякі помилки або недоліки, і ти можеш і не отримати хороших результатів, але ти докладеш усіх зусиль. Ти не задовольняєш власні егоїстичні бажання чи вподобання. Натомість ти постійно звертаєш увагу на роботу церкви та інтереси Божого дому. Хоча ти, можливо, не досягнеш хороших результатів у своєму обов’язку, твоє серце виправиться; якщо, окрім цього, ти зможеш шукати істину, щоб розв’язати проблеми, пов’язані з твоїм обов’язком, ти відповідатимеш стандарту у виконанні свого обов’язку, і водночас ти зможеш увійти в реальність істини. Ось це і означає мати свідчення.

Дехто вірить у Бога, але не шукає істини. Такі люди завжди живуть плоттю, жадаючи тілесних насолод, завжди задовольняючи власні егоїстичні бажання. Скільки б років вони не вірили в Бога, вони ніколи не ввійдуть у реальність істини. Це знак того, що вони зганьбили Бога. Ти кажеш: «Я ж нічим не опирався Богові. Як же я зганьбив Його?». Усі твої ідеї та думки – це зло. Наміри, цілі та мотиви твоїх дій і наслідки твоїх учинків завжди догоджають сатані, роблять тебе посміховиськом і дозволяють йому щось про тебе дізнатися. Ти не давав жодного свідчення, яке мусить дати християнин. Ти – від сатани. Ти в усьому ганьбиш Боже ім’я та не маєш справжнього свідчення. Чи згадає Бог те, що ти зробив? Який висновок Бог, зрештою, зробить про всі твої дії, поведінку й обов’язки, які ти виконував? Хіба із цього не має щось вийти – якась заява? У Біблії Господь Ісус говорить: «Багато хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас… Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Матвія 7:22–23). Чому Господь Ісус таке сказав? Чому так багато з тих, хто проповідував, виганяв бісів і творив багато чудес в ім’я Господнє, стало лиходіями? Причина в тому, що вони не прийняли істин, які висловлював Господь Ісус, не дотримувалися Його заповідей та не мали любові до істини у своїх серцях. Вони просто хотіли отримати благословення Царства Небесного в обмін на виконану ними роботу, перенесені ними тяготи та жертви, принесені ними заради Господа. У такий спосіб вони намагаються укласти угоду з Богом, використати й обманути Бога, тому Господь Ісус відчував до них нудоту, ненавидів їх і засуджував їх, як лиходіїв. Сьогодні люди приймають суд і кару Божих слів, але дехто досі женеться за репутацією та статусом і постійно хоче виділитися, постійно хоче бути керівником або працівником і здобувати репутацію та статус. Хоча всі вони кажуть, що вірять у Бога, слідують за Богом, усього зрікаються та повністю присвячують себе Богові, але вони виконують свої обов’язки заради престижу, вигоди й статусу та постійно плетуть інтриги. Вони не слухняні та не віддані Богу, вони діють свавільно, можуть несамовито бігати й коїти зло, зовсім не замислюючись над своїми вчинками, і тому вони стають лиходіями. Бог ненавидить цих лиходіїв і не спасає їх. За яким стандартом дії та поведінка людини оцінюються як добрі чи злі? За тим, чи має вона у своїх думках, виливах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й утілює реальність істини в життя. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти лиходій. Як Бог розглядає лиходіїв? Для Бога, твої думки й зовнішні дії не свідчать про Нього, вони не принижують і не перемагають сатану; натомість вони ганьблять Бога й вкриті плямами безчестя, яке ти Йому приніс. Ти не свідчиш про Бога, не присвячуєш себе повністю Богові й не виконуєш свої зобов’язання й обов’язки перед Богом; натомість ти працюєш заради самого себе. Що значить «заради самого себе»? Якщо бути точним, це означає заради сатани. Тому, врешті-решт, Бог скаже: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!». В очах Бога твої дії не розглядаються як добрі вчинки, вони вважаються злом. Вони не тільки не зможуть здобути Боже схвалення – вони будуть засуджені. Чого сподівається здобути людина від такої віри в Бога? Чи не зійшла б така віра врешті-решт нанівець?

Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики входження в реальність істини, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкидати власні егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божої волі та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на два етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не настільки складно. Ба більше, тобі слід бути спроможним виконувати те, за що ти відповідаєш, виконувати свої зобов’язання та обов’язок і відкидати свої егоїстичні бажання, наміри та мотиви; слід рахуватися з Божою волею та ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який тобі належить виконувати. Випробувавши це на собі протягом певного часу, ти відчуєш, що це хороший спосіб поведінки. Це означає жити прямо й чесно, а не бути ницою або огидною людиною, і жити справедливо й гідно, а не бути мерзенним, підлим і ні на що не придатним. Ти відчуєш, що саме так належить діяти людині та саме це є образ, який людині слід утілювати в життя. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться. Наразі, як би довго ви не вірили в Бога, вашому входженню, піддаванню впливу та досвіду уроків, що стосуються пошуку істини, практики істини та входженню в реальність істини бракує глибини, і у вас немає їхнього справжнього досвіду чи піддавання їхньому впливу, тому ви не можете дати істинного свідчення. Щойно Я розповів вам про цей простий підхід: починайте практикувати в такий спосіб, і якщо ви це робитимете протягом певного часу, то й не зогледитеся, як ваш внутрішній стан почне змінюватися. Він перетвориться з того половинчастого стану, у якому вам не надзвичайно цікаво вірити в Бога, але й не страшенно нудно від цього, на стан, у якому ви вважатимете, що вірити в Бога й бути чесною людиною – це добре, і в якому ви будете зацікавлені в тому, щоб бути чесною людиною, а також вважатимете, що в житті у такий спосіб є сенс і пожива. Ви відчуватимете стабільність, мир та радість у своєму серці. Таким стане ваш стан. Це наслідок, який настає після вашої відмови від власних мотивів, інтересів і егоїстичних бажань. Це і є результат. Цей результат частково є наслідком людської співпраці, а частково – роботою Святого Духа. Святий Дух не виконуватиме роботу без співпраці з боку людей. Усі люди мають усередині себе певні хибні стани, як-от пасивність, слабкість, зневіра та вразливість; або ж вони мають ниці наміри; або ж їх постійно тривожать гордість, егоїстичні бажання та своєкорисливість; або ж вони вважають, що мають низький духовний рівень, і потерпають від певних пасивних станів. Тобі буде дуже тяжко отримати роботу Святого Духа, якщо ти завжди живеш у цих станах. Якщо тобі тяжко отримати роботу Святого Духа, то активних елементів усередині тебе буде мало, а пасивні елементи проявлятимуться й заважатимуть тобі. Люди завжди покладаються на свою власну волю, щоб придушити ці пасивні й негативні стани, але хоч би як вони придушували їх, та не здатні позбутися їх. Основна причина цього в тому, що люди не можуть досконально розпізнати ці пасивні й негативні моменти; люди не можуть чітко добачити їхньої суті. Тому їм дуже складно зректися плоті й сатани. Крім того, люди завжди грузнуть у цих пасивних, тужливих і дегенеративних станах, вони не моляться Богу й не поважають Його, а просто роблять усе абияк. У результаті Святий Дух не працює в таких людях, і внаслідок цього вони не здатні зрозуміти істину, їм бракує шляху в усьому, що вони роблять, і вони не можуть ясно бачити жодного питання. У тобі занадто багато пасивного й негативного, це заповнило твоє серце, тому ти часто пасивний, твій дух сумує, і ти дедалі більше віддаляєшся від Бога й стаєш дедалі слабшим. Якщо ти не можеш отримати прозріння й роботи Святого Духа, ти не зможеш уникнути цих станів, і твій пасивний стан не зміниться, тому що якщо Святий Дух не працює в тобі, ти не можеш знайти шляху. Із цих двох причин тобі вкрай тяжко скинути із себе пасивний стан і увійти в нормальний. Хоча зараз, коли ви виконуєте свій обов’язок, ви витримуєте тяготи, наполегливо працюєте, докладаєте багато зусиль, здатні зректися сім’ї та кар’єри, здатні відмовитися від усього, пасивні стани всередині вас досі не були по-справжньому перетворені. Існує надто багато труднощів, які утримують вас від прагнення істини та втілення її на практиці, як-от уявлення, фантазії, знання, філософії життя, егоїстичні бажання та розбещені характери. Ці негативні явища наповнили ваші серця. Хоча ви молоді, думки ваші вже надто складні. Ви спостерігаєте й вивчаєте кожне Моє слово та прояв, а потім нескінченно розмірковуєте над ними. Чому так відбувається? Ви йдете за Богом уже кілька років, але Я поки що не бачу жодного поступу чи змін у вас. Серця людей повністю перейняті сатанинським. Це ясно всім. Якщо ти не відкинеш усього цього, якщо не зумієш позбутися цих пасивних станів, ти не зможеш перетворити себе на подобу дитини й постати перед Богом у живий, прекрасний, невинний, простий, правдивий і чистий спосіб. Тоді тобі буде тяжко отримати роботу Святого Духа чи істину.

Зараз усі ви маєте певні добрі якості, за які вас можна похвалити, а саме: волю до страждання та віру. Ці добрі якості спасли всіх вас. Якби ви не мали цих якостей – волі до подолання труднощів та істинної віри, що дає змогу жертвувати собою заради Бога, – тоді ви не мали б прагнення виконувати свій обов’язок, і ви не змогли б протриматися до сьогодні. Деякі люди протягом певного часу виконують свій обов’язок, але, оскільки вони не зацікавлені в істині й не отримують від неї жодної вигоди, вони повертаються до мирського світу, щоб працювати, заробляти гроші та одружуватися. Вони вважають, що витрачати час тут, не бачачи жодного результату, – це марнування молодості, найкращих років і життя. Ці люди – явні невіруючі. Тільки ті, хто щиро присвячує себе Богові, здатні дотримуватися свого обов’язку й бути непохитними. Зараз же всі ви виконуєте свій обов’язок на постійній основі. Вас не обмежують і не зв’язують ні сім’я, ні шлюб, ні багатство. Ви вже виросли із цих речей. Проте уявлення, фантазії, знання й особисті наміри та бажання, що наповнюють ваші голови, залишаються абсолютно незмінними. Тому, коли йдеться про щось, пов’язане з репутацією, статусом чи можливістю відзначитися – наприклад, коли ви чуєте, що дім Божий планує плекати талановитих особистостей різного роду, – кожне з ваших сердець прискорює свої удари в передчутті, кожен із вас завжди хоче зробити собі ім’я та опинитися в центрі уваги. Усі ви бажаєте боротися за статус і репутацію. Ви соромитеся цього, але вам погано, якщо ви цього не робите. Ви відчуваєте заздрість, ненависть і образу щоразу, коли бачите, що хтось виділяється, і вважаєте це несправедливим: «А чому я не можу виділитися? Чому відомість завжди дістається іншим? Чому ніколи не настає моя черга?». А потім ви відчуваєте обурення, намагаєтеся придушити його, але у вас не виходить. Ви молитеся Богу, і на деякий час вам стає легше, але коли ви знову стикаєтеся з такою ситуацією, то все одно не можете її подолати. Хіба це не прояв незрілого духовного стану? Коли люди впіймані в такі стани, хіба вони не потрапили в сатанинську пастку? Це кайдани розбещеної сатанинської природи, які сковують людину. Якщо люди відкидають ці розбещені характери, хіба вони не почуваються тоді вільними й визволеними? Подумайте ось про що: якщо ви бажаєте уникнути впадання в ці стани бажання здобути статус та зиск, щоб звільнитися від цих розбещених станів, позбутися стресів та кайданів престижу, зиску та статусу, які істини ви мусите розуміти? Якими реаліями істини ви маєте володіти, щоб здобути свободу й звільнення? По-перше, ви мусите бачити, що сатана використовує престиж, зиск та статус, щоб розбещувати людей, захоплювати їх, знущатися над ними, принижувати їх і занурювати в гріх. Ба більше, тільки прийнявши істину, люди можуть відмовитися від престижу, вигоди та статусу й відкинути їх. Відкинути все це дуже тяжко будь-якій людині, незалежно від того, молода вона чи літня, новачок чи вірує вже протягом тривалого часу. Хоча деякі люди є інтровертами й здаються небагатослівними, насправді вони ховають у своєму серці більше проблем, ніж інші. Відмова від престижу, вигоди й статусу складна для всіх; ніхто не може подолати спокусу цим – внутрішній стан людей у всіх однаковий. Сатана спокусив людину, не використовуючи нічого, окрім престижу та вигоди; кілька тисяч років традиційної культури тільки те й робили, що прищеплювали людям усе це. Тому зіпсована природа людини полюбляє престиж, вигоду й статус та прагне їх – просто різні люди прагнуть цього й проявляють це по-різному. Є ті, хто ніколи не говорить про це й приховує у своєму серці, а інші розкривають це у своїх словах. Дехто боротиметься за це без жодних докорів сумління, а дехто не бореться, але в приватному житті скаржиться, нарікає та порушує правила. Хоча в різних людей це проявляється по-різному, сутність їхня є абсолютно однаковою. Усі вони – зіпсовані люди, що опираються Богові. Якщо ти завжди зосереджений на престижі, вигоді та статусі, якщо ти цінуєш усе це аж надто високо, якщо все це переймає тобі серце, і ти не бажаєш від цього відмовитися, тоді ти будеш керованим і зв’язаним цими речами. Ти станеш рабом цього, і врешті-решт воно дощенту занапастить тебе. Ти мусиш навчитися відмовлятися від цього й відкладати це вбік, рекомендувати інших і давати їм можливість виділятися. Не змагайся й не поспішай скористатися можливостями виділитися та здобути славу. Ти мусиш бути здатним відкласти вбік ці речі, але ти не повинен затримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює в тихій непомітності й не виставляє себе напоказ перед іншими, віддано виконуючи свій обов’язок. Що більше ти відмовлятимешся від своєї пихи й статусу, і що більше ти відмовлятимешся від своїх інтересів, то більше миру ти відчуєш, то більше світла буде у твоєму серці, і то кращим буде твій стан. Що більше ти боротимешся й змагатимешся, то темнішим стане твій стан. Якщо ти Мені не віриш, спробуй сам і переконайся! Якщо ти хочеш повністю змінити такий зіпсований стан і не перебувати під контролем цих речей, ти мусиш шукати істину й чітко розуміти їхню сутність, а потім відкласти їх убік і відмовитися від них. В іншому разі, що більше ти боротимешся, то темнішим ставатиме твоє серце, і то більше заздрощів і ненависті ти відчуватимеш, а твоє бажання здобути ці речі для себе тільки посилюватиметься. Що сильніше твоє бажання здобути їх, то менш здатним здобувати ти будеш, а оскільки ставатиметься саме так, зростатиме твоя ненависть. У міру зростання твоєї ненависті ти ставатимеш дедалі темнішим усередині. Що темнішим ти будеш усередині, то гіршим буде твоє виконання свого обов’язку; що гіршим ставатиме твоє виконання свого обов’язку, то менш корисним ти будеш для дому Божого. Це означає взаємопов’язане порочне коло. Якщо ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок добре, тебе буде поступово вигнано.

Щоб Святий Дух працював усередині людини й перетворював її різноманітні пасивні стани, ця людина повинна активно співпрацювати й прагнути, часом страждаючи, сплачуючи ціну, відкидаючи речі та зрікаючись плоті, крок за кроком повністю змінюючи свій курс. Для того щоб це дало результати й люди стали на правильний шлях, потрібно багато часу, – але Богові достатньо кількох секунд, щоб викрити будь-кого. Якщо ти не виконуєш свого обов’язку належним чином, але завжди намагаєшся вирізнитися, завжди намагаєшся змагатися за статус, виділятися та звеличуватися, борючись за репутацію та інтереси, то, живучи в такому стані, чи не є ти просто прислужником? Ти можеш прислуговувати, якщо хочеш, але цілком можливо, що тебе буде викрито до того, як прислуговування твоє завершиться. Коли людей викривають, настає день їхнього осуду й вигнання. Чи можна розвернути назад цей результат? Це нелегко; можливо, Бог уже визначив кінцевий результат людей, і в цьому разі вони в біді. Зазвичай люди вчиняють переступи, виявляють зіпсований характер, роблять якісь дрібні помилки або ж вони задовольняють свої егоїстичні бажання, тихо виношують власні наміри, говорячи та піджартовуючи, але доти, доки вони не руйнують і не порушують роботи церкви, не спричиняють надто великого безладдя у справах, не завдають образи Божому характеру та не призводять до якихось очевидно лихих наслідків, тоді вони ще мають шанс покаятися. Але якщо вони коять велике зло або призводять до великої катастрофи, чи можуть вони спокутувати свою провину? Для людини, яка вірить у Бога й виконує певні обов’язки, дуже небезпечно доходити до такого стану. Це схоже на подружню пару, яка живе спільним життям. Якщо між такими людьми є невеликі розбіжності й вони інколи кажуть щось образливе одне одному, вони можуть і далі жити разом, доки залишаються терпимими одне до одного. Але якщо хтось із них заводить роман, і, незважаючи ні на що, партнер не може змусити себе прийняти цю людину назад, і якщо сама ця людина не хоче повертатися, то чи можуть ці двоє залишатися разом? Бути більш терпимим до такої людини немає сенсу, це було б марним. Такий шлюб зруйнований, і все, що ці люди можуть зробити, – це розлучитися. Якщо двоє людей дійшли до такого стану, то навіть якщо вони й далі живуть під одним дахом, їхній шлюб існує тільки на словах. Немає жодної різниці, розлучаться вони чи ні. Якщо ти віриш у Бога, виконуєш свій обов’язок і доходиш до такого моменту, – коли втрачаєш можливості прагнути істини й удосконалюватися, твоє серце стає черствим, і ти ніколи не каєшся й не повертаєшся назад, а продовжуєш уперто домагатися статусу, не приймаючи анінайменшої крихти істини, хоча Бог дає тобі безліч можливостей, – то рано чи пізно настає день, коли тебе викривають і виганяють. Найімовірніше, якесь питання, чи ситуація, чи слово, чи ставлення цілковито викриє тебе. Тому, якщо людина не отримує роботи Святого Духа й не здобуває істини, якщо вона завжди зв’язана й перебуває під контролем свого зіпсованого, сатанинського характеру, якщо вона живе з усіма видами егоїстичних бажань і намірів і не може вийти з них, то вона наражається на велику небезпеку. Рано чи пізно така людина спіткнеться, і її буде викрито. Можливо, ти ще не спіткнувся, але це не означає, що ти не оступишся пізніше. Можливо, зараз ти, як і раніше, у змозі виконувати свій обов’язок, можливо, ти, як і раніше, маєш певну волю повністю присвятити себе Богові й терпіти труднощі, можливо, ти маєш певну волю прагнути того, щоб бути вдосконаленим, але це не замінює ні розуміння істини, ні входження в реальність істини, і це не означає, що ти не оступишся пізніше або що ти зможеш бути непохитним. Деякі люди вірять у Бога протягом кількох років, але не розуміють істини анінайменшою мірою. Їхній погляд на речі залишається таким самим, як у безбожників. Коли вони бачать, як викривають і виганяють неправдивого лідера чи антихриста, вони думають: «Вірити в Бога, слідувати за Богом, жити перед Богом – все одно що ходити тонким льодом! Це ніби жити на вістрі ножа!». А інші кажуть: «Бути керівником і працівником і служити Богові – ризиковано. Саме про таке люди кажуть: “Бути поруч із царем так само небезпечно, як жити з тигром”. Якщо ти зробиш або скажеш щось не так, ти образиш Божий характер, і тебе буде вигнано й покарано!». Чи є правильними ці твердження? «Ходити тонким льодом» і «жити на вістрі ножа» – що означають ці слова? Ці слова означають, що існує велика небезпека, що велика небезпека є в будь-який момент, і що найменша необережність призведе до того, що людина втратить опору. «Бути поруч із царем так само небезпечно, як жити з тигром» – поширена приказка серед безбожників. Це означає, що небезпечно наближатися до диявольського царя. Якщо хтось застосовує цю приказку до служіння Богові, то в чому його помилка? Порівнювати диявольського царя з Богом, із Господом творіння – хіба це не хула на Бога? Це серйозна проблема. Бог є праведним і святим Богом; те, що людина має бути покарана за опір Богові або ворожість до Нього, визначено Небом і визнано землею. У сатані та дияволах немає ані крихти істини; вони є брудними й лихими, вони вбивають невинних і пожирають добрих людей. Як можна уподібнювати їх Богові? Чому люди спотворюють факти та зводять наклеп на Бога? Це страшна хула на Бога! Коли декого з людей, які часто є пасивними й не виконують своїх обов’язків щиро, обтинають і розбираються з ними, вони непокояться, що їх виженуть, і часто думають собі: «Вірити в Бога – це справді як ходити тонким льодом! Щойно ти робиш щось не так, з тобою розбираються; щойно тебе визнають неправдивим керівником чи антихристом, тебе замінюють і виганяють. У Божому домі Бог нерідко гнівається, і, коли люди роблять кілька поганих учинків, їх виганяють одним словом. Їм навіть не дають шансу покаятися». Чи справді все відбувається саме так? Невже дім Божий справді не дає людям шансу покаятися? (Це неправда.) Цих лихих людей і антихристів виганяють тільки тому, що вони вчинили багато зла, зазнали обтинання й критики, але, незважаючи на неодноразові вмовляння, вони не змінили своїх шляхів. У чому полягає проблема, коли люди так думають? Вони вигадують для себе обманливі виправдання. Вони не прагнуть істини й не прислуговують належним чином, а оскільки бояться, що їх вичистять і виженуть, вони гірко нарікають і поширюють свої уявлення. Очевидно, що вони мають погану людську сутність, і часто є недбалими та поверховими, пасивними та млявими у своїй роботі. Вони бояться бути викритими й вигнаними, тому всю провину вони покладають на церкву й на Бога. Яка ж природа цього? Це засудження Бога, нарікання на Нього й опір Йому. Такі висловлювання є найочевиднішими помилками та найабсурднішими претензіями. Той факт, що ці люди здатні таке говорити, доводить: хоча вони роками вірили в Бога, вони взагалі ніколи не прагнули істини. Тільки це могло б спонукати їх опуститися до рівня засудження Бога, опору Йому та хули на Нього. Очевидно, що ті, хто часто є пасивним і не прагне істини, справді живуть у небезпеці. Як же мають чинити віруючі в Бога, щоб захистити себе та звільнитися від цих небезпечних обставин? Головне – прямувати шляхом прагнення до істини. Якщо людина може зрозуміти щось із істини, якщо вона здатна підкоритися Богові на базовому рівні, тоді вона перебуватиме у відносній безпеці. Ті, хто не прагне істини, хто не має нічого від реальності істини й часто є пасивним, – такі люди завжди перебувають у небезпеці бути вигнаними. Люди, яких у серці нудить від істини, які завжди відчувають, що втілювати істину на практиці надто тяжко чи нерозумно, – це люди, які перебувають у найбільшій небезпеці. Рано чи пізно їх буде викрито й вигнано.

Незалежно від того, брехлива людина чи відносно безхитрісна й чесна, наміри, бажання та нечистота людей залишаються більш-менш однаковими. Якщо всі ви зможете змінити свій курс на протилежний, відкинути ці зіпсовані стани та щонайменше виконувати свій обов’язок належним чином, ви набудете людської подоби. Якщо ви дотримуватиметеся своїх особистих намірів, мотивів і бажань під час виконання обов’язку, то, найімовірніше, ви спричините відхилення й помилки, і вам буде дуже тяжко чинити відповідно до принципів або виконувати свій обов’язок належним чином і відповідати Божій волі. Так відбувається тому, що люди є надто безтурботними й недбалими, і в них надто багато нечистого. Якщо хочеш добре виконувати свій обов’язок, спочатку необхідно виправити свої особисті наміри й бажання. Тоді твій внутрішній стан поступово зміниться, твій світогляд поліпшиться, активні елементи всередині тебе посиляться, кількість нечистого зменшиться, твоє серце стане чистішим і простішим, і ти бажатимеш виконувати свій обов’язок належним чином тільки для того, щоб догодити Богові. Таким чином, ти не будеш легко керованим сатанинськими думками й поглядами чи філософією життя. Ти природним чином здобудеш свободу та звільнення, і все, що ти робитимеш, буде легким і приємним. Це так само, як ходити, – якщо людина несе великий тягар, то йти їй буде дуже втомливо, і вона йтиме дедалі повільніше, аж доки не впаде й не зломиться від виснаження. Якщо люди знімуть із себе цей тягар, то йти стане набагато легше, і вони також почуватимуться визволеними й вільними. Ви всі маєте вести щоденник або написати есе-свідчення про те, який аспект звільнення та свободи ви здобуваєте. Ви маєте написати про те, як ви шукали істину та скидали із себе тягар, коли з вами щось траплялося, від яких власних намірів і мотивів ви відмовилися, яке прозріння ви здобули, які приємні почуття пережили, – напишіть про ці стани й знання. Це – свідчення на основі досвіду, воно дає величезну користь як вам самим, так і іншим людям. У такий спосіб твій досвід зростатиме, твоє розуміння істини поліпшуватиметься, а дні твоєї свободи та звільнення множитимуться. Ти станеш вільною людиною, – такою, як Йов. Чому Йов зміг так легко вимовити знамениті слова: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21)? Невже він ось так за одну ніч прийшов до того, щоб легко промовити їх? Абсолютно ні. Ці слова були підсумком днів, років і десятиліть досвіду. Це було плодом десятиліть накопиченого життєвого досвіду. Здобути істину й промовити слова свідчення – справа непроста. Єдиний спосіб досягти результатів у своїй вірі в Бога – це йти шляхом прагнення до істини. Після відмови від гонитви за престижем, вигодою й статусом тобі стане набагато легше. Тобі буде легко стати на шлях прагнення істини. Коли твій досвід досягне тієї точки, коли ти зрозумієш істину й увійдеш у реальність, ти набудеш істини та здобудеш свободу й звільнення. У цей момент ти думатимеш, що отримав дуже багато від слідування за Христом і прагнення істини. Щоб здобути істину, ти відмовишся від прагнення престижу, вигоди й статусу, а також від пут своїх сімейних справ. Ти підеш за Богом і виконаєш обов’язок створеної істоти, ти поступово прийдеш до розуміння істини й прозріння щодо багатьох речей. Ти більше не будеш збитим із пантелику й скутим сатаною. Здобуття істини й життя – найцінніше; істина – це те, що найбільш гідне твоєї любові. Коли ти побачиш, що істина – це найцінніше, ти зрозумієш, що престиж, вигода, статус, гроші, марнославство й гордість нічого не варті, і все це завдавало тобі шкоди. Тому ти зненавидиш і відкинеш ці речі та зможеш відмовитися від них. Це є надзвичайно значущим. Проте, як і раніше, є люди, які не можуть позбутися обмежень, пов’язаних із репутацією та статусом. Цілими днями вони сушать собі голови й борються з іншими за престиж, вигоду та статус. Вони навіть метушаться та сваряться через марнославство й гордість. Вони не шукають істини й зовсім не звертають уваги на Божу волю. Престиж, вигода й статус для них понад усе, і в результаті вони роками метушаться заради всього цього, не маючи анінайменшої крихти реальності істини. Хоч який обов’язок вони виконують, вони роблять це погано і втрачають найкращі роки свого життя. Таким є жалюгідний стан тих, хто не прагне істини. Отак ці люди безтурботно роблять усе абияк у своїй вірі в Бога. Минає десять чи двадцять років, а вони все ніяк не здобудуть істину чи життя й не здатні свідчити про Бога. Коли прийдуть лиха, вони будуть приголомшені, не знаючи, якого дня вони загинуть у катастрофі, і тоді вже буде пізно шкодувати. Тому рано чи пізно в тих, хто вірить у Бога, але не прагне до істини, настане день жалю. Нині є багато людей, які все ще сліпо прагнуть престижу, вигоди й статусу, і коли з ними розбираються і обтинають їх, вони відчувають, що їх спіткало велике приниження. Вони роблять усе можливе, щоб придумати для себе обманливі виправдання й пояснення для захисту своїх марнославства й гордості. Вони не приймають істини, щоб виправити свій зіпсований характер, і, як і раніше, вважають престиж, вигоду та статус вищими за все інше. Життя такої людини є надзвичайно жалюгідним! Це найдурніші люди, найбільші невігласи.

Зараз ви маєте найкращу нагоду виконати свій обов’язок, випробувати на власному досвіді, як відкинути свій зіпсований характер, як здобути Боже керівництво, як віддано виконувати свій обов’язок, як догодити Божій волі, як виконувати свої обов’язки та уникати недбалості й поверховості у виконанні обов’язків, як віддавати серце Богові, випробувати й пізнати Божі слова, виконуючи свій обов’язок, та побачити Божі діяння. Яка це чудова можливість! Одного дня, коли ви змінитеся, ви більше не боротиметеся через гордість і статус. Хоч що від вас вимагатиметься, ви не думатимете, що це дуже тяжко, і вам буде легко це зробити. Вам буде легко втілювати істину на практиці, діяти відповідно до принципів і бачити багато чого наскрізь. Ви будете цілковито здатними нормально виконувати свій обов’язок, і вас більше ніколи не стримуватимуть ні люди, ні події, ні речі. Це і є повне входження в реальність істини.

16 липня 2015 року