Чен Чжи, Китай

У дитинстві я часто бачив, як мій тато допомагав іншим сім’ям із їхніми задачами. Хоч би хто до нього звертався, він завжди погоджувався допомогти. Іноді, навіть коли він був зайнятий сімейними справами, йому було незручно відмовляти іншим, тому всі його дуже любили. Я думав: «Коли простягаєш руку допомоги тим, хто в біді, це викликає захоплення й схвалення. Коли виросту, я хочу бути такою ж хорошою людиною, як мій тато». Коли я виріс, мені подобалося поратись з електроприладами. Тож якщо у сусідів ламалося радіо чи телевізор або зникало світло, вони зверталися до мене, і я майже ніколи їм не відмовляв. Я вважав: якщо люди звертаються до мене по допомогу, значить, вони мені довіряють і поважають мене, і я не повинен їх підводити. Знайшовши Бога, я почав виконувати обов’язки в церкві. Оскільки я трохи розумівся на комп’ютерах, то міг розв’язати більшість типових проблем. І хоч би куди я йшов, брати й сестри просили мене допомогти з технікою. Я погоджувався на кожне прохання. Мені здавалося, раз брати й сестри звертаються до мене, значить, вони довіряють мені, тому я маю з усіх сил їм допомагати та не підводити їх. Згодом мене призначили виконувати мої обов’язки в іншому місці. Коли я зрідка приїжджав додому, дружина розповідала, що кілька братів і сестер просили мене відремонтувати їхні комп’ютери. Вони казали, що в мене хороші навички, тому чекали, коли я повернуся і все полагоджу. Почувши це, я ще більше відчув довіру братів і сестер, і навіть якщо я був зайнятий своїми обов’язками, я все одно ставив допомогу з їхніми комп’ютерами на перше місце.

У березні 2024 року я повернувся до рідного міста, щоб поливати новонавернених. Але оскільки я тільки почав підготовку, я не знав, як розв’язати деякі їхні проблеми та труднощі. Мені потрібно було краще озброїтися істинами щодо видінь. Брати й сестри знали, що я повернувся, тож коли з їхніми комп’ютерами виникали проблеми, усі вони постійно зверталися до мене. Одного разу я намагався розібратися з проблемами новонавернених і озброювався істинами, готуючись до бесіди з ними на наступному зібранні. Аж тут до мене підійшов брат і сказав, що в нього проблеми з комп’ютером і йому потрібна моя допомога. Я трохи стурбувався і подумав: «Проблеми новонавернених треба розв’язувати терміново, а мені ще треба озброїтися істинами щодо видінь. Часу обмаль. Але якщо я відмовлю прямо, хіба це не розчарує брата? Чи не подумає він про мене погано, мовляв, у мене немає любові?». Тож я відклав свої обов’язки й пішов із братом розв’язувати проблему з його комп’ютером. Я провозився аж до одинадцятої чи дванадцятої ночі, поки нарешті все не полагодив. А вже наступного дня опівдні він прибіг знову, сказавши, що комп’ютер несправний, тож попросив перевірити його ще раз. Спочатку я хотів сказати, що не маю часу, і нехай він знайде когось іншого, але слова застрягли в горлі. Я подумав: «Він довіряє мені ремонт комп’ютера. Як я можу дозволити йому піти розчарованим?». Тож я знову відклав свої обов’язки, щоб полагодити комп’ютер. Після ретельної перевірки та ремонту комп’ютер запрацював нормально. Брат радісно сказав: «Коли ти тут, мені на душі спокійно». Почути це було дуже приємно. Я відчував, що брати й сестри високо цінують мене, і що в їхніх очах я – людина, якій можна довіряти. Але через те, що я допомагав братові з ремонтом, я не озброївся істинами щодо видінь, як мав би. Проблеми новонавернених не були вчасно розв’язані. Я відчував певну провину, думаючи: «Хоч я й задовольнив потреби брата, але водночас затримав виконання власних обов’язків. Хіба те, що я вчинив, відповідало Божим намірам?». Іншого разу рано-вранці до мене додому прийшла сестра. Вона сказала, що її комп’ютер не підключається до інтернету, і попросила мене подивитися. Вона також додала, що тепер, коли я повернувся, їй набагато зручніше просити мене полагодити комп’ютер. Мене це трохи стурбувало, і я подумав: «Останнім часом лідери перевіряли роботу. Вони виявили, що в кількох новонавернених, яких я маю поливати, є нерозв’язані уявлення та проблеми. Вони спонукали мене швидше озброїтися істинами щодо видінь, адже питання новонавернених треба розв’язувати терміново. Де ж мені знайти час на ремонт комп’ютера сестри? До того ж, комп’ютер сестрі потрібен не терміново, і цю задачу можна передати братам і сестрам, які спеціалізуються на ремонті комп’ютерів». Я хотів відмовити сестрі, але просто не міг наважитися сказати це. Я думав: «Сестра прийшла до мене з такою радістю. Якщо я відмовлю, хіба це її не розчарує? Що вона тоді про мене подумає?». Тож я пішов допомагати їй з комп’ютером, і закінчив ремонт лише після десятої вечора. Оскільки я допомагав сестрі з комп’ютером, у мене не було часу обдумати проблеми новонавернених, тому зібрання не принесло хороших результатів. Отак і виходило: щоразу, коли брати й сестри зверталися до мене по допомогу, я відкладав свою основну роботу, щоб полагодити їхні комп’ютери. Хоча я знав, що це серйозно затримує виконання моїх власних обов’язків, коли б вони не приходили, мені завжди було незручно їм відмовляти.

Я відкрився своїй дружині й побесідував із нею про свій стан. Вона запропонувала мені подивитися відео з досвідним свідченням. У ньому я прочитав уривок із Божих слів: «Вираз “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно” прищеплюється кожній людині сім’єю або суспільством як одне з моральних поводжень, якими повинні володіти люди. Якщо тобі притаманне таке моральне поводження, люди кажуть, що ти шляхетний, високоповажний, чесний, і що тебе поважають і високо цінують у суспільстві. Оскільки вираз “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно” походить від людей і від сатани, він стає об’єктом нашого аналізу й розпізнання, а ще більше – об’єктом, якого ми зрікаємося. Чому ми розпізнаємо цей вираз і зрікаємося його? Для початку перевірмо, чи правильний цей вираз і чи правильна людина, яка йому слідує. Чи справді шляхетно бути людиною, моральні якості якої відповідають виразу “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”? Чи володіє така людина реальністю істини? Чи має вона людську сутність і принципи поведінки, які, за словами Бога, слід мати створеним істотам? Чи всі ви розумієте вираз “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”? Спочатку поясніть своїми словами, що він означає. (Він означає, що коли хтось доручає тобі завдання, ти маєш докласти всіх зусиль, щоб його виконати.) А хіба так не повинно бути? Якщо хтось доручає тобі завдання, хіба він не високої думки про тебе? Він високої думки про тебе, вірить у тебе та вважає, що тобі можна довіряти. Отже, що б інші люди не просили тебе зробити, ти маєш погодитися та зробити це добре й повністю відповідно до їхніх вимог, щоб вони були щасливими та задоволеними. Коли ти так робиш, ти добра людина. Із цього випливає, що від задоволення того, хто доручив тобі завдання, залежить, чи вважатимешся ти доброю людиною. Чи можна це пояснити в такий спосіб? (Так.) То хіба не легко бути доброю людиною в очах інших та здобути визнання суспільства? (Так.) Що означає “легко”? Це означає, що цей стандарт дуже низький і зовсім не шляхетний» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). Розмірковуючи над Божими словами, я думав про те, як із самого дитинства на мене впливав тато. Я бачив, що коли односельці приходили до нього по допомогу, він ладен був відкласти власні сімейні справи, аби належно залагодити чужі. Зрештою він заслужив довіру всіх довкола. Тому я вважав, що живучи як людина за ідеєю «Будь вірним у виконанні того, що тобі довірено», можна стати хорошим і вартим довіри. Оскільки мені подобалося поратися з електроприладами, коли в когось зникало світло, ламалося радіо, телевізор чи інша техніка й вони приходили до мене, я завжди з усіх сил намагався допомогти з ремонтом. Я вірив, що тільки так зможу виправдати їхню довіру. Щоразу, коли я лагодив речі інших людей і чув їхню похвалу й подяку, я був такий щасливий! Я відчував, що в їхніх серцях я – хороша людина, якій можна довіряти. Повіривши в Бога, я продовжував жити з такими ж поглядами. Я поливав новонавернених, і оскільки я лише почав підготовку, у мене було багато недоліків, тож я не міг чітко бесідувати про деякі істини. Мені потрібно було більше озброїтися істиною щодо видінь, адже тільки так я міг би належно виконувати свій обов’язок. Однак я не докладав зусиль до своєї основної роботи. Коли брати й сестри зверталися до мене за допомогою через проблеми з комп’ютерами, щоб не розчарувати їх і зберегти хороший образ у їхніх очах, я одразу відкладав свої обов’язки, аби лише допомогти їм із технікою. Як наслідок, я не шукав істин, необхідних для розв’язання проблем новонавернених, і не озброювався ними, і зібрання не давали хороших результатів. Мною керував погляд: «Будь вірним у виконанні того, що тобі довірено». Я завжди думав, що про мене скажуть брати й сестри, і ставив людські доручення вище за свій власний обов’язок. Я не виконував належно свого обов’язку. Як я міг називати себе хорошою людиною?

Згодом я замислився: «Чому я краще зашкоджу своєму обов’язку, ніж відмовлю людям у їхніх проханнях? Що це за проблема?». Тоді я прочитав Божі слова: «Хтось каже: ‘Серед тих, хто, “що б інші не доручили, щосили старається зробити це сумлінно”, є також багато тих, хто не прагне нажитися за чужий рахунок. Вони просто хочуть зробити все можливе, щоб добре з усім упоратися, і такі люди дійсно володіють цією чеснотою’. Це твердження неправильне. Навіть якщо вони не прагнуть багатства, матеріальних благ чи будь-якої вигоди, вони прагнуть визнання. Що це за “визнання”? Це означає: “Я прийняв довіру людей для виконання цього завдання. Незалежно від того, є тут людина, яка мені це доручила, чи немає, якщо я зроблю все можливе, щоб добре із цим впоратися, я матиму добру репутацію. Принаймні деякі люди знатимуть, що я добра людина, людина з високими моральними якостями, гідна наслідування. Я можу зайняти місце серед людей і залишити по собі добру репутацію в групі людей. Це теж того варте!”. Інші люди кажуть: ‘“Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, і оскільки люди довірилися нам, незалежно від того, присутні вони чи ні, ми маємо добре справитися з їхніми завданнями й довести їх до кінця. Навіть якщо ми не можемо залишити по собі довготривалу спадщину, принаймні вони не зможуть критикувати нас за нашими спинами, кажучи, що нам не можна довіряти. Ми не можемо дозволити майбутнім поколінням зазнати дискримінації та страждань через таку кричущу несправедливість’. Чого вони прагнуть? Вони досі прагнуть визнання. Деякі люди надають великого значення багатству й статкам, тоді як інші цінують визнання. Що означає “визнання”? Які конкретні вираження “визнання” існують серед людей? Це коли людину називають доброю, високоморальною, взірцевою, доброчесною або святою. Є навіть деякі люди, яким в одній справі вдалося, “що б інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно”, і які мають такі моральні якості, тож їх постійно прославляють, а їхні нащадки користуються їхнім визнанням. Бачиш, це набагато цінніше, ніж ті невеликі блага, які вони можуть наразі отримати. Тому відправна точка для кожного, хто дотримується так званого морального стандарту “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, не така вже й проста. Вони не просто прагнуть виконувати свої повинності та зобов’язання як особистості, а радше дотримуються цього заради особистої вигоди чи репутації або в цьому житті, або в потойбічному. Звичайно, є й такі, хто хоче уникнути критики за своєю спиною й уникнути ганьби. Коротше кажучи, відправна точка для людей, які так чинять, не проста; насправді вона не є відправною точкою з позиції людської сутності, і також не є відправною точкою з позиції соціальної відповідальності людства» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). «В будь-якій спільноті або групі в суспільстві люди хочуть, щоб інші вважали їх високоморальними, добрими людьми, надійними, такими, що заслуговують на довіру, гідними того, щоб їм доручали завдання. Усі вони хочуть створити такий імідж, який викликає повагу та змушує інших повірити в те, що вони гідні люди з плоті та крові, що вони мають почуття й відданість, а не є холоднокровними чи чужими. Якщо ти хочеш інтегруватися в суспільство, щоб воно тебе прийняло та схвалило, ти маєш спочатку змусити його визнати тебе людиною з високими моральними якостями, чесною й гідною довіри. Отже, з якими б проханнями до тебе не зверталися люди, ти докладаєш усіх зусиль, щоб їх задовольнити, зробити їх щасливими, а потім отримуєш від них похвалу, яка говорить, що ти надійна людина з високими моральними якостями, і що вони хочуть мати з тобою справу. Так ти здобуваєш відчуття присутності у своєму житті. Якщо ти зможеш отримати схвалення суспільства, мас, своїх колег і друзів, твоє життя буде особливо насиченим і сповненим задоволень» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). Божі слова розвінчали корінь проблеми. Коли люди здатні «бути вірними в залагоджуванні чужих справ», вони роблять це не тому, що хочуть виконати свої зобов’язання, а тому, що хочуть здобути хорошу репутацію. Розмірковуючи над собою, я побачив, що змалку перебував під сильним впливом батька. Коли в когось ламалася техніка й мене просили допомогти, я завжди погоджувався. Я робив усе це, щоб здобути добру славу в селі й заслужити похвалу інших. Коли я почав виконувати свій обов’язок і брати та сестри зверталися до мене з проблемами з комп’ютером, я відчував, що просто не можу їм відмовити, хоч би як був зайнятий. Зокрема, коли брати й сестри казали, що в мене хороші навички ремонту, я відчував справжнє задоволення, думаючи, що так вони виявляють мені довіру. Я прагнув зберегти хороший образ у серцях братів і сестер. Тому, хоча я чудово розумів, що проблеми новонавернених залишаються невирішеними й мені потрібно краще озброюватися істинами, бо істина щодо видінь усе ще була для мене неясною, коли брати й сестри зверталися до мене по допомогу з комп’ютером, я просто не міг змусити себе це їм відмовити, навіть якщо й хотів. Я боявся їх розчарувати, боявся, що вони вважатимуть мене байдужим, і що в них складеться про мене погане враження. Насправді, якби комп’ютер був потрібен їм терміново, мені було б нескладно іноді допомогти з розв’язанням їхніх проблем. Але декому комп’ютери не були потрібні негайно, і їх можна було б передати братам і сестрам, які виконують обов’язок із ремонту. Проте, оскільки я не хотів їх розчаровувати, я завжди погоджувався, незважаючи на те, чи вплине це на мій обов’язок. У результаті виконання моїх обов’язків гальмувалося. Я надто цінував власну славу й вигоду і радше був готовий затримати виконання свого обов’язку, аби лише зберегти хороший образ у чужих очах і змусити інших думати, що я надійна, любляча й хороша людина. Я був справді егоїстичним і ницим! Обов’язок – це доручення, дане людям від Бога. Це зобов’язання, яке створена істота має виконувати понад усе. Але я вважав прохання людей важливішими за власний обов’язок. Хоч би якими складними чи тривалими були чужі доручення, я щосили старався виконати їх якнайкраще. При цьому я зовсім не замислювався, як виконувати свій обов’язок так, щоб задовольнити Бога. Я зберігав хороший імідж у серцях людей, але в Божих очах я став тим, хто ставився до свого обов’язку легковажно – виконував його без вірності й надійності. Я справді переплутав пріоритети й поставив усе з ніг на голову! Бог Своєю милістю дав мені можливість поливати новонавернених. Він сподівався, що я шукатиму істину, аби долати їхні уявлення та проблеми, щоб вони могли пізнати Божу роботу і якомога раніше вкоренитися на істинному шляху. Я мав би зважати на Божі наміри й належно виконувати свої обов’язки за будь-яких обставин.

Згодом я знову замислився: «Як мені ставитися до того, що доручають інші?». Шукаючи відповідь, я прочитав Божі слова: «Якщо завдання, яке тобі доручили, не забирає надто багато твого часу й енергії та знаходиться в межах твого духовного рівня, або якщо ти маєш правильне оточення й умови, то, керуючись людською совістю та розсудливістю, ти можеш якнайкраще робити щось для інших і задовольняти їхні розумні та доречні вимоги. Однак якщо завдання, яке тобі доручили, забиратиме значну частину твого часу й енергії й забиратиме стільки твого часу, що тобі доведеться жертвувати своїм життям, а твої повинності й зобов’язання в цьому житті та твої обов’язки як створеної істоти будуть зведені нанівець і замінені, то що ти тоді робитимеш? Тобі слід відмовитися, тому що це твої повинності й зобов’язання. Що ж до повинностей і зобов’язань людського життя, то окрім піклування про батьків, виховання дітей і виконання соціальних обов’язків у суспільстві в рамках закону, найважливіше, щоб людина витрачала свою енергію, час і життя на виконання обов’язку створеної істоти, а не на доручене кимось іншим завдання, яке забирає її час та енергію. Це тому, що Бог створює людину, дарує їй життя та приводить її в цей світ, і вона не повинна робити щось для інших і виконувати їхні обов’язки. Що людям слід прийняти передусім – то це Боже доручення. Тільки Боже доручення є справжнім дорученням, а приймати людське доручення означає не виконувати свої належні обов’язки. Ніхто не правомочний просити тебе присвятити твою вірність, енергію, час або навіть молодість і все життя завданням, які він тобі доручає. Тільки Бог правомочний вимагати від людей виконання їхнього обов’язку як створених істот. Чому це так? Якщо будь-яке доручене тобі завдання вимагатиме значної кількості твого часу та енергії, це заважатиме тобі виконувати твій обов’язок як створеній істоті й навіть слідувати правильним життєвим шляхом. Це змінить напрямок і цілі твого життя. Це не добре, це прокляття» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). Божі слова вказали мені шлях практики. У цьому житті найголовніше, що ми маємо прийняти – це Боже доручення. І ми повинні виконати його всім серцем і розумом. Щодо справ, які нам доручають інші, ми маємо зважити: чи не заберуть вони надто багато часу й чи не завадять нашому основному обов’язку. Якщо це швидко, і ми не надто зайняті своїм обов’язком, то, керуючись людською совістю та розумом, ми можемо допомогти. Але якщо допомога іншим зашкодить основному обов’язку, нам слід відмовити. Ми не повинні бути зв’язані традиційною ідеєю «Будь вірним у виконанні того, що тобі довірено». Проте раніше я взагалі не мав принципів щодо чужих доручень. Хто б не звертався по допомогу, я ніколи не відмовляв. У результаті це шкодило виконанню мого обов’язку. Звісно, немає нічого поганого в тому, щоб допомагати братам і сестрам із ремонтом їхніх комп’ютерів. Але якщо це забирає багато часу й затримує мій обов’язок, я повинен відмовити та все їм пояснити. Вони зрозуміють. Я не маю постійно думати про те, як мене сприйматимуть інші, а натомість повинен практикувати згідно з Божими словами та принципами.

Якось увечері до мене додому прийшли двоє братів. Сказали, що їхній новий комп’ютер не вмикається, і попросили мене глянути. Я стурбувався і подумав: «У мене ще є термінова незавершена робота. Якщо я погоджуся допомогти з комп’ютером, це точно сильно мене затримає. Але якщо я прямо відмовлю, що вони про мене подумають? Прийшли радісні, а підуть розчаровані. Хіба в них не складеться про мене погане враження?». Я усвідомив, що знову переймаюся своїм статусом і образом в очах інших. Тож я подумки помолився Богу, просячи Його спрямувати мене, щоб я практикував згідно з принципами й ставив свій обов’язок на перше місце. Я згадав уривок із Божих слів, який читав раніше: «Якщо завдання, яке тобі доручили, не забирає надто багато твого часу й енергії та знаходиться в межах твого духовного рівня, або якщо ти маєш правильне оточення й умови, то, керуючись людською совістю та розсудливістю, ти можеш якнайкраще робити щось для інших і задовольняти їхні розумні та доречні вимоги. Однак якщо завдання, яке тобі доручили, забиратиме значну частину твого часу й енергії й забиратиме стільки твого часу, що тобі доведеться жертвувати своїм життям, а твої повинності й зобов’язання в цьому житті та твої обов’язки як створеної істоти будуть зведені нанівець і замінені, то що ти тоді робитимеш? Тобі слід відмовитися, тому що це твої повинності й зобов’язання» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). Завдяки настановам Божих слів я знайшов шлях практики. Треба було спершу глянути, що там із комп’ютером. Якщо проблема дріб’язкова й не забере багато часу, то я допоможу. Але якщо поломка серйозна й ремонт затягнеться, тоді я направлю їх до братів і сестер, які займаються комп’ютерами. Я ввімкнув комп’ютер і побачив, що проблема була в системі. Швидко усунути цю проблему було неможливо. Тому я прямо сказав братам, що зайнятий своїм обов’язком і не маю часу на ремонт, та порадив звернутися до інших братів і сестер. Почувши це, вони погодилися. Коли я став практикувати згідно з Божими словами, брати зовсім не подумали про мене негативно, як я собі уявляв. Мені стало дуже соромно.

Завдяки цьому досвіду я навчився розпізнавати суть традиційної ідеї: «Будь вірним у виконанні того, що тобі довірено». Я також зрозумів, що просте сумлінне виконання чужих доручень ще не робить людину хорошою. По-справжньому хороша людина – це та, яка належно виконує свій обов’язок усім серцем і силами, щоб задовольнити Бога. Тепер я більше не відкладаю свій обов’язок через страх утратити обличчя й більше не відчуваю себе зобов’язаним завжди всім казати «так». Усі ці зміни та розуміння стали можливими лише завдяки настановам Божих слів. Дякувати Богу!