3. Ти згубиш себе, якщо будеш ні холодною, ні гарячою у своїй вірі

Му Че, Китай

На початку лютого 2024 року я виконувала в церкві обов’язок роботи з текстами. Спочатку я була дуже вмотивованою. Мені здавалося, що моє життя-входження було досить поверховим і що мені багато чого бракувало в усіх аспектах, тож я подумала: вправляючись у обов’язку з текстами й глибше розуміючи істини та принципи, я зможу швидше досягти зростання в житті. Згодом куратор призначив мене напарницею сестри на ім’я Цінь Лань, щоб ми разом керували роботою команди з перевірки проповідей. Цінь Лань виконувала обов’язок з текстами довше за мене, тому мала певне розуміння принципів і фахові навички. Я дуже зраділа, бо подумала, що співпраця з нею означає, що я зможу багато чому навчитися й швидше зростати у виконанні свого обов’язку. Знаючи, що я тільки-но почала виконувати цей обов’язок, Цінь Лань давала мені досить детальні настанови. Перевіряючи проповіді, вона спершу питала мою думку, а якщо я чогось не розуміла, бесідувала зі мною пункт за пунктом. Я старанно вчилася, робила нотатки й досить спокійно виконувала свій обов’язок у такий спосіб. Пізніше, аналізуючи роботу, я усвідомила, що роботи насправді дуже багато. Окрім відбору проповідей, ми мали бути в курсі поточного стану учасників команди та прогресу їхньої роботи. А коли результати роботи погіршувалися, нам доводилося розглядати всі відхилення та проблеми. Нам також доводилося організовувати навчання фаховим навичкам, зрощувати людей тощо. Я подумала: «Управляти всіма цими різними проєктами занадто складно. Скільки ж думок і енергії мені доведеться вкласти і яку ціну заплатити, щоб добре виконати всю цю роботу?». Від самих лише таких думок у мене починала боліти голова, і це здавалося занадто виснажливим для моєї плоті. Коли ми із сестрами розглядали відхилення в роботі, мені хотілося брати участь і долучатися. Але коли я згадала, що я новенька в цьому обов’язку й не все розумію, тоді як Цінь Лань знайома з усіма аспектами роботи, мені здавалося, що краще більше покладатися на неї. Тож мене цілком влаштовувала роль простої слухачки. Коли треба було писати листи щодо виправлення відхилень, я просто структурувала основні тези, які обговорили Цінь Лань та інші, що позбавляло мене багатьох клопотів. Коли результати роботи погіршувалися, усі сестри дуже хвилювалися, розмірковували над собою та підсумовували відхилення у своїй роботі. А я залишалася байдужою і думала, що результати нашої роботи мене не стосуються. Я думала, що новенька в обов’язку, що чогось не розумію або не вмію робити, і дивилася на проблеми поверхово, тому просто змирилася з роллю людини на підхваті. Щодня я лише рутинно перевіряла роботу, не бажаючи занадто над нею думати. Іноді мене хилило на сон ще до дев’ятої вечора.

На початку березня кілька днів поспіль я відчувала сильний біль у колінах, а також біль у грудях. Одна сестра зробила мені зауваження, сказавши: «Останнім часом ти не виявляла сильного відчуття ноші щодо свого обов’язку. Тепер, коли ти захворіла, можеш дослідити себе». Вона також провела зі мною бесіду на прикладі досвіду іншої сестри, розповівши, як та завжди слухала інших і покладалася на них під час виконання свого обов’язку, не мала власного погляду на речі й згодом була відсторонена через неефективність у своєму обов’язку. Лише після відсторонення вона пошкодувала про це й усвідомила важливість свого обов’язку. Мені стало дуже кепсько після бесіди із цією сестрою, і я подумала: «Хіба не таким був і мій стан останнім часом? Я нічим не хотіла перейматися і просто поводилася як людина на підхваті». Я згадала уривок із Божих слів, який читала кілька днів тому і який дуже стосувався мого стану, тож я знайшла його й прочитала. Бог говорить: «У деяких людей при виконанні їхнього обов’язку на вигляд є покора, і вони роблять усе, що для них упорядковує Вишнє. Але коли їх запитують: “Чи недбало ти виконуєш свій обов’язок? Чи виконуєш ти його згідно з принципами?” – вони не можуть дати жодної чіткої відповіді й лише кажуть: “Я роблю так, як указує Вишнє, і не смію безчинствувати”. Коли ж їх запитують, чи виконали вони своє зобов’язання, вони кажуть: “У будь-якому разі я роблю те, що маю робити”. Вони завжди ставляться до виконання свого обов’язку саме так – неквапливо й байдуже. Хоча явних проблем і не виникає, але якщо оцінювати їхнє виконання обов’язку згідно з істинами-принципами, то воно неефективне й не відповідає стандарту. Однак їм байдуже. Вони все одно діють так само недбало, як і раніше, і вони все одно так само пасивні в справах, які мали б робити з власної ініціативи, – вони нітрохи не змінилися. Хіба вони не безсоромні впертюхи? У них завжди таке ставлення: “У тебе може бути тисяча планів, але в мене є одне правило. Ось такий я є. Подивімося, що ти можеш мені зробити. Ось таке в мене ставлення!”. Вони не скоїли жодного великого віроломства чи зла, але й добрих учинків вони зробили мало. Як би ти сказав – яким шляхом вони йдуть? Чи добре таке ставлення до віри в Бога й до свого обов’язку? (Ні.) У книзі Об’явлення в Біблії Бог говорить такі слова: “А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст” (Об’явлення 3:16). Бути літеплим, а не холодним і не гарячим – чи добре таке ставлення? (Ні.) У душі в людей такого типу теж є свої розрахунки: “Поки при виконанні свого обов’язку я не кою зла й не перериваю роботу церкви, мене не засудять. Якщо добре виконувати мій обов’язок – це занадто виснажливо й вимагає забагато страждань, я цього не робитиму. Я не стану себе втомлювати, але й серйозних помилок не припускатимуся. Так мене не вичистять і не відсіють, і я все одно буду набагато кращий за тих, хто не виконує обов’язку. Тож я залишаюся літеплим, не холодним і не гарячим. Що б ти не попросив мене зробити, я це й зроблю. Але якщо ти не скажеш мені зробити щось, я не втручатимуся. Так я не втомлюся, і до того ж люди не зможуть до мене причепитися. Ну чудово ж!”. Чи добре так поводитися? (Ні.)» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (11)). Божі слова глибоко вразили мене. Він викрив мій справжній стан під час виконання обов’язку. Зовні я робила все, що казав мені куратор; я перевіряла роботу й відбирала проповіді, робила все це й не чинила зла й не створювала завад. Проте я мала пасивне ставлення до свого обов’язку. Я виконувала обов’язок роботи з текстами понад місяць, і кожен мій день проходив наче в тумані, без жодного відчуття терміновості. Під час виконання обов’язку я просто була на підхваті, у відповідях на листи погоджувалася з поглядами Цінь Лань і не долучалася до перевірки роботи. Коли в роботі не було прогресу, я не хвилювалася і не тривожилася, а просто виправдовувалася словами: «Я новенька в цій роботі», «Я не вмію цього робити» або «Я цього не розумію». Я недбало ставилася до всього, і мені бракувало навіть найменшого відчуття ноші щодо свого обов’язку. Ті, хто несе ношу під час виконання свого обов’язку, здатні дбати про Божі наміри й думати, як швидко виконати роботу; вони здатні шукати істину, щоб розв’язувати робочі питання, думати про належні справи та мати активне ставлення. А я думала лише про те, як уберегти свою плоть від страждань. У всій роботі я покладалася на сестру-напарницю і не виконувала жодного зі своїх зобов’язань. Саме тоді я зрозуміла, що в нагадуванні цієї сестри був Божий намір. Якщо я і далі так ставитимуся до свого обов’язку, це буде дуже небезпечно, і я сама себе згублю. Зрозумівши це, я відчула, що опинилася в кризі, і помолилася Богу: «О Боже, я занадто покладаюся на інших і хочу просто бути на підхваті. Я ніколи не хочу чимось перейматися чи страждати й не маю навіть найменшого відчуття ноші у своєму обов’язку. О Боже, я не хочу залишатися в цьому стані – ні холодному, ні гарячому – і бути Тобі огидною. Я хочу змінитися. Будь ласка, спрямуй мене». Після цього я свідомо змінила своє ставлення до обов’язку, пам’ятаючи про важливі справи й більше не дрімаючи вечорами.

Оскільки раніше я не займалася належною роботою і не мала почуття ноші щодо свого обов’язку, незабаром я зіткнулася з наслідками цього. Робота, за якою я наглядала, взагалі не давала результатів, а деякі брати й сестри стали негативно налаштованими й пасивними під час виконання своїх обов’язків. Як то кажуть: «Який командир, такий і загін». Через кілька днів, оскільки я не досягла жодного прогресу в упорядкуванні вивчення принципів моєю командою, куратор доручив це завдання Цінь Лань. Почувши це, мені стало дуже погано, й зрозуміла, що не призначала чіткого часу для навчання, а просто щоразу пасивно чекала, поки Цінь Лань усе організує. Якби я була трохи уважнішою, мала більше почуття ноші та вчасно організовувала для всіх вивчення принципів і наглядала за цим, мене б не перепризначили. Бог викривав мене через цю справу, і я відчувала смуток, докори сумління і думала: «Як я могла так виконувати свій обов’язок? Хіба я не стала негідною довіри? Де моя гідність і достоїнство?». Пізніше я побачила ці два уривки Божих слів: «Як люди мають робити справедливі вчинки та в якому стані й за яких умов вони мусять це робити, щоб це вважалося підготовкою добрих учинків? Вони щонайменше мусять мати позитивне й ініціативне ставлення, а при виконанні свого обов’язку вони мусять бути вірними, здатними діяти відповідно до істин-принципів і захищати інтереси Божого дому. Позитивність та ініціативність – це головне. Якщо ти завжди пасивний, це проблемно. Ти ніби не член Божого дому; ти не виконуєш свій обов’язок, а вимушений це робити на вимогу роботодавця, щоб отримати зарплату, – ти це робиш не добровільно. Навіть якщо ти трохи це робиш, то через те, що вимушений, і робиш це пасивно. Якби це не стосувалося твоїх інтересів, ти просто не став би цього робити, або якби ніхто за тобою не наглядав, ти категорично не став би цього робити. Такі негативні й пасивні дії – це не добрі вчинки. Тому люди такого типу дуже дурні. Вони дуже пасивні, коли треба робити позитивні речі й робити те, що вони мусять робити, – вони не роблять того, що спадає їм на думку, і не роблять посильних для себе речей, які вимагають часу й енергії; вони просто чекають і спостерігають збоку, думаючи, що найкраще буде, якщо це зроблять інші. Це проблемно, і їм дуже важко добре виконувати свій обов’язок. … Бог наділив тебе достатнім рівнем і чудовими даними, давши тобі змогу чітко бачити певні речі та бути компетентним у цій роботі. Але ти не маєш правильного ставлення до свого обов’язку, не виявляєш щирості, не кажучи вже про відданість, і не хочеш докласти всіх зусиль, аби виконати це добре. Це вкрай розчаровує Бога. Тож якщо ти лінивий і постійно відчуваєш, що призначена тобі робота клопітка, і ти не хочеш її виконувати, а в душі нарікаєш: “Чому виконати її просять саме мене, а не когось іншого?” – то це дурна думка. Коли обов’язок випадає тобі, це не нещастя – це честь, це піднесення від Бога. Тобі слід із радістю прийняти його й виконати обов’язок, який ти мусиш виконати; від цього ти не перевтомишся. Навпаки, якщо ти добре виконуєш свій обов’язок, розумієш істину та розв’язуєш проблеми, то в душі ти почуватимешся спокійно та матимеш внутрішню опору, і ти не розчаруєш Бога. Перед Богом у тебе буде віра, і ти зможеш жити як людина з високо піднятою головою. Якщо ж ти не виконав свій обов’язок як слід і постійно недбалий, це переступ, і навіть якщо ти не завдав жодної шкоди, цей переступ залишить у твоєму серці жаль на все життя. Цей переступ буде подібний до бездонної чорної діри; щоразу, коли ти про нього думатимеш, ти відчуватимеш біль і неспокій, муку, що пронизує серце. У тебе не тільки не буде ні спокою, ні радості, але, навпаки, біль жалю та мук супроводжуватиме тебе все життя, і його неможливо буде стерти. Хіба це не вічний жаль? А як це виглядає з точки зору Бога? Бог використовує для характеристики цього питання істини-принципи, тож його природа набагато серйозніша, ніж те, що ти відчуваєш. Зрозуміло? (Так.) Отже, Бог усебічно розгляне те, як ти зазвичай себе показуєш, і твоє ставлення до істини та до свого обов’язку, щоб побачити, яким шляхом ти йдеш. Припустімо, ти завжди недбало ставишся до істини та до свого обов’язку, на вигляд даєш обіцянки, а позаочі не втілюєш їх у життя, зволікаєш, тягнеш час, і в тебе немає позитивного ставлення, що полягає в увазі до Божих намірів. Хоча зовні ти не спричиняєш переривань і завад, не коїш зла, не дієш свавільно й безрозсудно, не безчинствуєш і виглядаєш людиною, що слідує правилам і дуже добре знає своє місце, проте ти не позитивно й ініціативно виконуєш те, про що тебе просить Бог, а хитруєш, викручуєшся й уникаєш виконання реальної роботи. Яким же шляхом ти все-таки йдеш у такому разі? Навіть якщо це не шлях антихриста, це щонайменше шлях неправдивого лідера» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (11)). «Ніхто не хоче бути знищеним і відправленим до пекла. Проте багато хто мимоволі знов і знов коїть зло, стрімко мчачи шляхом, що веде до пекла. Деякі люди знов і знов ігнорують можливості виконувати свій обов’язок, які надає Божий дім, ігнорують те, що Святий Дух зворушує їх і докоряє їм, та ігнорують допомогу й очікування Божого дому. Вони вперто чинять недбало, безчинствують, діють свавільно та безрозсудно, а також спричиняють переривання й завади в роботі церкви, нітрохи не розмірковуючи над собою. Хіба вони не просто невиправні безсоромники? Ти постійно ось так коїш зло. Це не інші тебе змушують таке робити – це явно твій особистий вибір, те, що подобається тобі особисто й що ти робиш із задоволенням. Якщо хтось каже, що шлях, яким ти йдеш, – це шлях опору Богу та шлях, що веде до пекла, тобі стає тяжко, і ти впадаєш у негатив. Чого ти впадаєш у негатив? Хіба ти не сам це на себе накликав, хіба ти не пожав те, що посіяв? Хіба це не заслужено? Дехто каже: “Я кою зло мимоволі. Щоразу я хочу зробити добре, проте, закінчивши, виявляю, що наслідки моїх дій не дуже добрі”. Ти скоїв зло, спричинив переривання й завади та завдав шкоди роботі церкви. Навіть якщо тебе не притягнуть до відповідальності за твої переступи, вони залишили після себе приховані ризики, і в майбутньому ти можеш знову скоїти ці переступи. Це дуже небезпечно. Тут точно як зі стежкою, якою пройшла людина: де б вона не йшла, вона неминуче залишає сліди. Чи усвідомлюєш ти переступи, які скоїв? Чи жалкуєш про них? Чи відчуваєш ти, що завинив, чи важко тобі на душі? Чи можеш ти гірко ридати через них? Чи навернувся ти? Чи по-справжньому ти ненавидиш свої лихі вчинки? Чи ти відпустив зло у твоїх руках і щиро покаявся перед Богом? … Якщо ти не можеш щиро покаятися, а натомість обманюєш Бога своїми обітницями, то шлях, яким ти йдеш, – це шлях, що веде до знищення. Кожен твій лихий учинок – це удар у ворота пекла; можливо, один із цих ударів урешті-решт розчахне їх, і тоді настане твій смертний час. Можна сказати, що в деяких людей відтоді, як вони ввірували в Бога, і дотепер усі їхні дії та поведінка – це постійне накопичення лихих учинків і ударів у ворота пекла та водночас накопичення гніву Божого; вони чекають, коли їх спіткає Боже покарання» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (11)). Після прочитання Божих слів я відчула велике занепокоєння. Бог сказав, що ті, хто пасивні під час виконання свого обов’язку, не роблять того, на що здатні, і діють недбало й безвідповідально під час виконання обов’язку, – це люди, які не виконують справжню роботу, йдуть шляхом неправдивих лідерів і яких Бог засуджує. Я розмірковувала над собою: попри те, що я виконувала обов’язок, я не вважала себе частиною Божого дому. Я не лише була невірною до свого обов’язку, а й не виконувала навіть найбазовіших зобов’язань. Мої сестри-напарниці підсумовували роботу, щоб виправити відхилення та краще виконувати наші обов’язки, а я в цьому не брала участі й не цікавилася цим. Коли я писала листи для виправлення відхилень, я не вкладала в це душу, а просто писала на основі того, що казала сестра, наче бездумний робот. Я також не ставилася серйозно до вивчення фахових навичок усією командою і затримувала їхній прогрес. Усе це відбувалося через моє небажання турбуватися про свій обов’язок і через те, що я не несла ноші. Виконання обов’язку в такий спосіб викликало Божу відразу та відштовхувало людей, і я, безумовно, була негідна їхньої довіри. У всьому, що я робила, я зважала лише на власну плоть, не хотіла напружувати розум під час виконання свого обов’язку чи платити ціну. Я просто поводилася як людина на підхваті й чекала, поки все впорядкують за мене, зовсім не думаючи про роботу церкви й не рахуючись із Божим наміром. Таке моє ставлення до обов’язку дуже розчаровувало Бога. У всьому я покладалася на сестру-напарницю. Хоча моїй плоті, можливо, і було комфортно, я втратила даний Богом шанс підготувати добрі вчинки, і, як розлиту воду, цього вже ніколи не повернути. Я почувалася в боргу й була сповнена каяття! Рядок із Божих слів, де сказано: «Кожен твій лихий учинок – це удар у ворота пекла», справді зачепив мене. Раніше я думала, що лише Юда та інші лиходії могли зламати двері до пекла. Але виявилося, що Бог брав до уваги кожен раз, коли я упивалася комфортом, не мала почуття ноші щодо свого обов’язку та відмовлялася покаятися, і кожен такий запис Бога дедалі ширше прочиняв двері до пекла. Двері до пекла зламуються через постійну нездатність практикувати істину. Цей наслідок справді жахає! Розмірковуючи над цим, я нарешті усвідомила, що перебуваю в реальній небезпеці. Я відчула певне каяття і подумала: «Бог таки дав мені шанс покаятися. Я маю цінувати можливість виконувати свій обов’язок і спокутувати свої переступи». Я помолилася Богові: «О Боже, у мене немає ані крихти людськості чи розуму. Я дбаю лише про те, щоб упиватися комфортом своєї плоті, і не виконала належним чином жодного зі своїх обов’язків. Я дуже засмутила Тебе! О Боже, я знаю, що виконання обов’язку в такий спосіб згубить мене й зашкодить роботі церкви. Я волію покаятися і прийняти Твоє проникливе спостереження. Будь ласка, дисциплінуй мене й дозволь мені пізнати себе й відкинути свій розбещений характер».

Пізніше я подумала: «Чому я ніколи не хочу нічим перейматися і напружувати розум? У чому першопричина?». Я прочитала два уривки з Божих слів: «Ліниві люди нічого не можуть зробити. Якщо узагальнити це двома словами, вони – нікчемні люди; вони мають інвалідність другого класу. Яким би високим не був рівень лінивих людей, він у них лише для краси; хоча вони й мають високий рівень, від нього жодної користі. Вони занадто ліниві: вони знають, що мають робити, але не роблять цього; і навіть коли вони знають, що щось є проблемою, вони не шукають істини, щоб розв’язати її; і хоча вони знають, які труднощі їм слід витримати, щоб робота була ефективною, вони не бажають терпіти ці цінні труднощі. Як наслідок, вони не можуть здобути жодних істин і не можуть виконувати жодної справжньої роботи. Вони не бажають терпіти труднощі, які людина має терпіти; вони тільки те й знають, що упиватися комфортом, насолоджуватися часом радості й дозвілля та насолоджуватися вільним і розслабленим життям. Хіба вони не нікчемні? Люди, які не можуть терпіти труднощі, не заслуговують на життя. Ті, хто завжди бажає жити життям паразита, – це люди без совісті чи розуму; вони – звірі, і такі люди непридатні навіть для того, щоб трудитися. Оскільки вони не можуть терпіти труднощі, навіть коли вони трудяться, вони не здатні робити це добре, а якщо вони бажають здобути істину, на це ще менше надії. Той, хто не може страждати й не любить істини, – нікчемна людина; вона непридатна навіть для того, щоб трудитися. Вони – звірі, без жодної крихти людськості. Такі люди мусять бути відсіяні; лише це відповідає Божим намірам» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). «Які люди нікчемні? Безтолкові люди, люди, які марнують свої дні. Люди цього сорту безвідповідальні в усьому, що роблять, і не ставляться до цього серйозно; вони все псують. Вони не слухають твоїх слів, як би ти не бесідував про істину. Вони думають: “Я буду так абияк жити, якщо захочу. Кажи, що хочеш! У будь-якому разі, зараз я виконую свій обов’язок і маю що їсти, цього достатньо. Принаймні мені не треба бути жебраком. Якщо одного дня мені не буде чого їсти, я подумаю про це тоді. Небеса завжди дадуть людині вихід. Ти кажеш, що в мене немає совісті чи розуму і що я безтолковий – ну то й що? Я не порушив закону. Щонайбільше, мені просто трохи бракує моральних якостей, але для мене це не втрата. Поки в мене є що їсти, усе гаразд”. Що ви думаєте про такий погляд? Я кажу тобі, що такі безтолкові люди, які марнують свої дні, усі приречені на відсіяння, і вони ніяк не можуть досягти спасіння» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Суворі Божі слова сколихнули моє заціпеніле серце й розвінчали сутність ледачих людей. Ледачі люди не бажають страждати та платити ціну й завжди прагнуть безтурботного способу життя. Такі люди не здатні нічого досягти, тому здобуття істини та спасіння для них було б ще більш неможливим. Бог каже, що ледачі люди – непотрібні, що вони – тварини і їх слід відсіяти. І я поводилася саме як така непотрібна людина. Я не хотіла докладати розумових зусиль до свого обов’язку й платити ціну, а жила як паразит, в усьому покладаючись на інших і просто пливучи за течією. Коли я тільки-но почала виконувати обов’язок з текстами, мені не було на кого покластися. Тож я змогла покластися на Бога, старанно навчалася і мала певні здобутки. Але щойно я почала співпрацювати із сестрою, я стала менш старанною. Я стала байдужою під час виконання свого обов’язку, не хотіла напружувати розум над роботою чи платити ціну, а лише прагнула абияк прожити день за днем у розслабленості та дозвіллі. Оскільки я не несла ношу у своєму обов’язку, я не брала на себе жодної призначеної мені роботи. Іншим сестрам доводилося турбуватися за мене та перебирати мою роботу на себе. Навіть тоді в мене не було жодного усвідомлення цього. Я сприймала як належне свою залежність від своїх сестер. Навіть виконуючи обов’язок з текстами понад місяць, я продовжувала виправдовуватися: «Я новенька в цьому», «Я не вмію» або «Я не розумію» і не перевіряла роботу. Яка ж я безсоромна! Я жила за сатанинською філософією: «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш» та «Пий сьогоднішнє вино сьогодні, а про завтрашній день турбуйся завтра». Саме ці занепадницькі та зіпсовані погляди й ідеї перетворили мене на деградовану людину. Я думала лише про те, як уберегти свою плоть від страждань і турбот, і анітрохи не замислювалася над тим, як добре виконати свій обов’язок. Я спричинила затримки у вкрай важливій роботі. По суті, я переривала роботу церкви й діяла як слуга сатани! Бог говорить: «Якщо ти ставишся до Божих доручень несерйозно, це найсерйозніша зрада Бога. Роблячи так, ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і повинен бути проклятим» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Мені стало дуже страшно, коли я подумала про наслідки всього цього. Така людина, як я, не варта довіри, і якби я і далі так бездумно пливла за течією, мене б справді відсіяли. Я подумала про те, як свині щодня чекають у своєму хліві, поки господар їх нагодує, і міцно сплять після їжі, не маючи жодних турбот. Якби я продовжувала жити так само, упиваючись комфортом своєї плоті, я нічим не відрізнялася б від свині, і моє відсіювання Богом було б лише питанням часу. Я не хотіла й далі залишатися ледачою та непотрібною, тому помолилася Богові: «О Боже, я більше не хочу жити абияк. Це зіпсований спосіб життя, який не має жодної цінності. Будь ласка, спрямуй мене, щоб я стала більш старанною і належним чином виконувала свій обов’язок».

Згодом в одному з уривків Божих слів я знайшла шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Виконувати свій обов’язок, не коячи зла, – це те, чого ти маєш досягти як нормальна людина. А підготовка добрих учинків означає, що ти мусиш ініціативно й позитивно практикувати істину та належно виконувати свій обов’язок згідно з Божими вимогами й істинами-принципами. Ти мусиш мати вірність, бути готовим терпіти тяготи та платити ціну, бути готовим брати на себе відповідальність і здатним діяти позитивно й ініціативно. Загалом усі дії, здійснені відповідно до цих принципів, – це добрі вчинки. Якими б не були ці справи: великі вони чи малі, чи варті вони того, щоб люди про них пам’ятали, високими люди їх вважають або незначними, чи вважають люди їх вартими уваги, а чи ні, – в очах Бога все це добрі вчинки. Якщо ти підготував добрі вчинки, то зрештою це принесе тобі благословення, а не біди. Дехто взагалі не готує жодних добрих учинків і просто задовольняється таким: “Я роблю те, що мені кажуть робити, і йду туди, куди мені кажуть іти. Я ніколи не говорю та не дію довільно, ніколи не пустую, завдаючи клопоту, і не спричиняю переривань і завад. Я справді слухняний і шовковий”. У них завжди таке ставлення. Не буває такого, щоб вони активно шукали істину й дотримувалися принципів у виконанні свого обов’язку. Не буває такого, щоб, помітивши власні відхилення та помилки, вони негайно виправляли їх і вносили зміни. Коли вони помічають, що були бунтівничими й виявляли розбещені характери, то ніколи не розмірковують над собою й не займаються активним пошуком істини, щоб розв’язати проблему; натомість вони просто роблять що хочуть. Хай вони й не скоїли жодного великого зла, яке завдало б шкоди інтересам Божого дому, але вони все одно вплинули на поступ роботи церкви. У кращому разі виконання ними обов’язку – це просто труд, а труд за своєю природою не дотягує до доброго вчинку. То яке ж зрештою визначення добрих учинків? Це вчинки, які щонайменше корисні для твого власного життя-входження та життя-входження братів і сестер, а також благотворні для роботи Божого дому. Якщо вони благотворні для тебе самого, для інших і для Божого дому, то ти ефективно показав себе перед Богом, і Бог це схвалює. Бог поставить тобі оцінку. Отже, оцініть ось що: скільки добрих учинків ви підготували за ці роки? Чи можуть ці добрі вчинки компенсувати твої переступи? Скільки добрих учинків залишиться після компенсації переступів? Потрібно дати собі оцінку та знати це напевно; у цьому не можна плутатися» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (11)). Божі слова містять Його намір та вимоги, а також вказують нам шлях практики. Виконання свого обов’язку як створеної істоти має вирішальне значення. Виконання обов’язку згідно з принципами, старанність, сплата ціни та несення ноші – лише активно виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, можна підготувати добрі вчинки й відповідати Божому наміру. Якщо ти під час виконання свого обов’язку робиш усе лише для галочки й виконуєш тільки те, про що тебе просять, це може не здаватися завадою чи перериванням, але ти не вкладаєш серце у свій обов’язок, тому Бог тебе не схвалює. Я розмірковувала над тим, як я була ні холодною, ні гарячою під час виконання свого обов’язку, не виконувала призначеної мені роботи та переривала свій обов’язок і заважала йому. Я не лише не підготувала добрих вчинків, а й вчинила переступи. Моїм обов’язком було відбирати хороші євангельські проповіді, допомагати в проповідуванні Євангелія, давати свідчення про Бога й приводити ще більше людей до Бога для досягнення спасіння. Це було дуже важливе зобов’язання, і найменший прояв недбалості був неприйнятним. Я тільки почала підготовку й ще мала багато недоліків. Мені потрібно було приділяти час і зусилля навчанню та роздумам і виконувати свій обов’язок згідно з Божими вимогами та принципами. Мені також треба було вчитися виявляти турботу про роботу та цікавитися нею, ставитися до свого обов’язку з відповідальністю та старанністю і нести ношу своєї роботи. Лише це відповідало б Божому наміру.

Після цього я часто молилася Богові, повставала проти своєї плоті, перестала бути ні холодною, ні гарячою і бездумною і змогла активно взяти на себе відповідальність. Я також усвідомила, що церква поставила мене в пару із сестрою не для того, щоб я могла упиватися комфортом плоті, а для того, щоб ми могли доповнювати недоліки одна одної та об’єднувати наші корисні ідеї. Виконання обов’язку в такий спосіб зменшило б наші відхилення, пішло б на користь нашому обов’язку, а також допомогло б нашому життю-входженню. Я почала свідомо долучатися до роботи нашої команди, напружувала розум під час аналізу нашої роботи й висловлювала певні ідеї, а сестри доповнювали те, у чому я мала недоліки. Завдяки такій спільній роботі наші бесіди стали більш довершеними та цілеспрямованими, і в процесі я також дещо здобула. Зрештою я перестала бути такою бездумною, змогла напружувати розум над своїм обов’язком і застосовувати свої знання на практиці. Завдяки такій практиці я почувалася спокійніше. Через деякий час я вже не почувалася такою збентеженою, як раніше, досягла здобутків у істині та фахових навичках і змогла відчути Боже просвітлення та Його наставництво. Дякувати Богу!

Наступна стаття: 6. Запекла духовна битва

Явлення й робота Бога Про пізнання Бога Промови Христа останніх днів Розвінчання антихристів Зобов’язання лідерів і працівників Про прагнення до істини Про прагнення до істини Суд починається з дому Божого Суттєві слова Всемогутнього Бога, Христа останніх днів Божі слова на кожен день Істини-реальності, у які мусять увійти віруючі в Бога Настанови щодо поширення Євангелія Царства Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 2) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 3) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 4) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 5) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 6) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 7) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 8) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 9)

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами у WhatsApp