100. Переплавка через хворобу: необхідність для мого життя

Ван Цюань, Китай

У 1999 році я прийняв роботу Всемогутнього Бога останніх днів. З Божих слів я дізнався, що це останній етап Божої роботи спасіння людства, і що лише прийнявши Божу роботу останніх днів, прагнучи істини та підготувавши достатньо добрих вчинків, людина має шанс вижити під час великих катастроф. Я почувався справді благословенним і вважав, що мушу скористатися цією унікальною нагодою, щоб як слід виконувати свій обов’язок і присвячувати себе Богові. Тож я покинув дім і активно проповідував Євангеліє та невтомно працював у церкві від зорі до зорі. Навіть коли світ зводив на мене наклепи, а родина відцуралася мене, я не вважав це стражданням. Пізніше, коли поліція заарештувала мене за проповідування Євангелія, я не зрадив Бога, а після звільнення продовжив виконувати свій обов’язок, як і раніше. Я вважав, що за ці роки підготував багато добрих вчинків, і що в майбутньому, навіть якщо інші не будуть спасенні, я однаково буду спасенним.

Незчувся я, як настав кінець 2015 року. У мене почав сильно боліти поперек, уранці я ледве вставав без опори, і мені навіть бракувало сил ходити. Спершу я не надавав цьому великого значення, але згодом біль у попереку ставав дедалі сильнішим, і я почав шкутильгати. Одного ранку біль у попереку був таким нестерпним, що я взагалі не міг підвестися. Я подумав: «Ось і все. Я навіть не можу встати, тож як мені виконувати свої обов’язки? Якщо я не можу виконувати свої обов’язки й готувати добрі вчинки, чи можу я все ж бути спасенним Богом?». Але потім я подумав: «Можливо, це Бог випробовує мене, і якщо я не нарікатиму на Бога та продовжу виконувати свої обов’язки, можливо, Він обдарує мене благодаттю і благословить, і я одужаю». Але все пішло не так, як я сподівався. Моя хвороба з кожним днем загострювалася, уночі під час сну я не міг перевернутися, а іноді біль у попереку був таким сильним, що я взагалі не міг поворухнутися. Навіть ліки не допомагали. Пізніше я пішов до лікарні на рентген, і на мій подив, у мене діагностували анкілозуючий спондилоартрит. Лікар сказав: «Цю хворобоу називають “раком, який ніколи не вмирає”. Це хронічне, довічне захворювання, і в разі загострення воно може призвести до паралічу до кінця життя». Почувши ці слова лікаря, я відчув, як сили покинули мене, і подумав: «Як я міг так тяжко захворіти? Відколи я знайшов Бога, я завзято йшов на жертви й присвячував себе Йому, то чому ж Бог не захистив мене? Якщо мене паралізує і я не зможу виконувати свої обов’язки, хіба я не стану ні на що не придатним?». Моє серце розривалося від горя, і я просто не міг збагнути, чому мене спіткала така важка хвороба. Я почувався як здута кулька й був по-справжньому зневіреним. Після цього я поїхав додому лікуватися.

Після повернення додому мій стан різко погіршився, і я втратив ту віру, яку мав раніше. Мені здавалося, що в житті більше немає надії. Я подумав: «Інші брати й сестри здорові й активно виконують свої обов’язки, а я страшенно шкутильгаю під час ходьби й не можу виконувати свої обов’язки. Можливо, одного дня моя хвороба загостриться і я помру, і тоді я не підпаду під Боже спасіння». Що більше я так думав, то більше почувався покинутим Богом. Я більше не хотів прагнути істини й не міг зосередитися на Божих словах, коли їх читав. Мої дні минали в розгубленості, і я почав потурати своїй плоті. Я подумав: «Якщо я ще житиму, то попрошу сина купити мені квартиру, щоб я міг там жити й лікуватися. Я просто намагатимусь прожити якомога довше». Я бачив своїх невіруючих родичів і друзів: вони були здорові, мали машини та будинки, тоді як я стільки років вірив у Бога, ішов на жертви й присвячував себе Йому – лише для того, щоб захворіти. Тож я почав шкодувати про всі свої жертви й зусилля. Моя дружина побачила, що мій стан неправильний, і побесідувала зі мною: «За цією раптовою хворобою стоїть Божий намір. Сатана так глибоко розбестив нас, і наші розбещені характери міцно вкоренилися в нас. Щоб докорінно їх подолати й змінити, простого читання Божих слів недостатньо. Ми також мусимо пройти крізь різноманітні випробування та переплавки. Нам потрібно більше шукати, щоб зрозуміти, який саме аспект наших розбещених характерів Бог має намір усунути через початок такої важкої хвороби. Тобі треба якнайшвидше покаятися і змінитися! Ти не можеш нарікати на Бога!». Коли я почув слова дружини, на серці стало спокійніше, і я помолився Богу: «Боже, мені зараз дуже боляче. Я не розумію Твого наміру, прошу, просвіти мене».

Після молитви я почав шукати Божі слова щодо Його випробувань і переплавок людей. Один уривок із Божих слів справді мене підбадьорив. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти завжди був дуже вірним, з великою любов’ю ставився до Мене, але ти потерпаєш від мук хвороб і фінансових труднощів, покинутості рідними та друзями або будь-яких інших нещасть у житті, чи все ж триватимуть твоя вірність і любов до Мене?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (2)). Читаючи Божі слова, я відчував, ніби Бог запитує мене просто в очі. Мені стало страшенно соромно. Раніше, коли Бог благословляв мене й усе йшло гладко, без жодних лих чи нещасть, я охоче виконував свої обов’язки, щоб задовольнити Бога. Я охоче їв і пив Божі слова та прагнув істини, щоб рухатися вперед. Навіть коли мене схопила КПК, я не відступив, не став негативно налаштованим і після звільнення далі виконував свої обов’язки. Мені здавалося, що я маю невичерпну енергію. Але тепер, зіткнувшись із цією хворобою та загрозою паралічу, і побачивши, що мої надії на благословення розбиті, я втратив свою віру в Бога, і всі мої нарікання на Бога та непорозуміння щодо Нього вирвалися назовні. Я думав, що, оскільки я пішов на стільки жертв і так присвячував себе, Бог не мав би допустити, щоб я зазнав хвороби чи нещастя, а мав би благословити мене та дати мені міцне здоров’я. Коли ж мої бажання не здійснилися, я потонув у стані мовчазного спротиву Богові. Мені більше не хотілося ні читати Божі слова, ні розмірковувати, щоб засвоїти уроки. Натомість я став негативно налаштованим, нарікав і впав у цілковитий розпач. Завдяки тому, що факти мене викрили, я нарешті побачив, що мої колишні любов і вірність були фальшивими. Бог допустив цю хворобу не для того, щоб відсіяти мене, а щоб через цю ситуацію очистити мене від розбещеності, і мені не слід було неправильно розуміти Бога. Зрозумівши Божий намір, я відчув серйозний борг перед Богом. Я більше не міг залишатися таким негативно налаштованим, і незалежно від того, чи покращиться моє здоров’я, чи ні, я мав насамперед скоритися і засвоїти уроки зі своїх страждань.

Одного дня я прочитав Божі слова, де було сказано: «Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я Своєю силою вигнав із їхніх тіл нечистих духів, і так багато вірить у Мене, просто щоб отримати від Мене мир і радість. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб вимагати від Мене більшого матеріального багатства. Так багато вірить у Мене лише для того, щоб провести це життя в мирі та бути в безпеці та неушкодженими в наступному житті. Так багато вірить у Мене, щоб уникнути пекельних страждань і отримати небесні благословення. Так багато вірить у Мене тільки задля тимчасового комфорту, однак не прагне нічого здобути в наступному житті. Коли Я наділяю Своїм гнівом людину й забираю всю радість і мир, які вона колись мала, вона починає сумніватися. Коли Я наділяю людину стражданнями пекла й забираю назад небесні благословення, вона лютує. Коли людина просить Мене зцілити її, а Я не звертаю на неї уваги й відчуваю до неї огиду, вона йде від Мене, щоб натомість шукати методів лихого лікування та чаклунства. Коли Я забираю все, що людина вимагала від Мене, вона безслідно зникає. Тому Я кажу, що людина вірить у Мене, бо Моя благодать надто рясна, і що людина вірить у Мене, бо можна здобути надто багато вигод» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Щодо «віри», як ти її розумієш?). «Стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У такому виді стосунків, ґрунтованих на власних інтересах, немає родинної прихильності – тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва. Тепер, коли все дійшло до такої точки, хто може змінити цей курс? І скільки людей здатні по-справжньому зрозуміти, наскільки критичними стали ці стосунки? Я вважаю, що, коли люди поринають у радісну атмосферу отримання благословень, то годі й уявити, наскільки ніякові такі стосунки з Богом і як на них гидко дивитися» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може бути спасенною тільки в межах Божого управління). Боже розвінчування точно вказувало на мій стан. Я вірив у Бога й виконував свої обов’язки лише для того, щоб отримати Божу благодать, уникнути великих катастроф і насолоджуватися небесними благословеннями. Пригадую, що коли я тільки прийняв цей етап роботи, я думав: якщо я зможу виконувати свої обов’язки, іти на жертви, присвячувати себе Богові, страждати й платити ціну, то отримаю прекрасне місце призначення. Пізніше, щоб отримати Божі благословення, я йшов на жертви, присвячував себе та виконував свої обов’язки, і хоч би як світ зводив на мене наклепи і як мене цуралася родина, ніщо не могло мене зупинити. Навіть коли мене заарештувала поліція, я не відмовився від своїх обов’язків. Я думав, що, заплативши таку ціну, я неодмінно отримаю Божі благословення і переживу великі катастрофи. Але коли вдарила хвороба і я опинився під загрозою паралічу та неспроможності виконувати свої обов’язки, я відчув, ніби втратив будь-яку надію на спасіння. Я постійно нарікав на Бога й сперечався з Ним у своєму серці, вважаючи, що, оскільки я так багато віддав Богові, Він мав би захистити мене й не дати мені страждати від мук хвороби. Коли моє бажання отримати благословення розбилося, я почав відчувати опір до ситуації, яку Бог упорядкував для мене, став негативно налаштованим і противився їй, аж до того, що шкодував про свої минулі жертви. Лише тепер я побачив, що ставився до своєї віри в Бога як до угоди й хотів скористатися своїми зовнішніми жертвами та зусиллями, щоб натомість виторгувати в Бога Його благословення. Я поводився так само, як найманий працівник, і вважав, що після важкої праці я повинен отримати відповідну винагороду від Бога. Я зовсім не був щирим із Богом. Я просто намагався обдурити й використати Його. Я згадав такі Божі слова: «Якщо твоя вірність поєднується з власними намірами й умовами, то Я б краще залишався без твоєї так званої вірності, бо Я ненавиджу людей, які обманюють Мене своїми намірами та шантажують Мене умовами. Я бажаю тільки, щоб людина була абсолютно вірною Мені та робила все заради одного слова і його доведення: віра» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи справді ти віруючий у Бога?). Божий характер – праведний і святий. Бог щирий з людьми й не просить нічого натомість. Бог також сподівається, що люди будуть віддані Йому всім серцем і Бог не хоче, щоб люди вірили в Нього з фальшю чи нечистотою. Але, платячи ціну й присвячуючи себе, я намагався торгуватися з Богом в обмін на благодать і благословення. Я хотів використати Бога для досягнення власних цілей, а коли не отримав благословень, то нарікав на Бога. Як Бог міг не відчувати відрази й ненависті до такої егоїстичної людини, як я? Якби не Боже викриття, я б так і не дізнався про свої ниці наміри, що стояли за моєю вірою в Бога, я б і далі йшов хибним шляхом і зрештою був би відсіяний Богом. Усвідомивши це, я почувався глибоко в боргу перед Богом і помолився Йому: «Боже, я стільки років вірив у Тебе, але не був щирим. Я намагався торгуватися з Тобою і обманювати Тебе. Така моя віра Тобі огидна й мерзенна. Боже, я бажаю покаятися перед Тобою. Прошу, просвіти, осяй мене й виведи з мого неправильного стану».

Після цього я задумався: Я думав, що, вірячи в Бога, ідучи на жертви й присвячуючи себе Йому, я маю здобути Його захист і благословення і не мав би стикатися з хворобами чи нещастями. У чому саме цей погляд був хибним? Я згадав кілька уривків із Божих слів: «Йов зазнав сатанинського спустошення, але все ж не зрікся імені Бога Єгови. Його дружина виступила першою: граючи роль сатани у видимому для людського ока образі, вона напала на Йова. В оригінальному тексті це описується так: ‘Тоді сказала йому дружина його: “Ти все ще тримаєшся своєї непорочності? Зречися бога й помри!”’ (Йов 2:9)». «Почувши пораду дружини, Йов не лише не відмовився від своєї доброчесності та не зрікся Бога, але й сказав дружині: “Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?”. Чи мають ці слова велику вагу? Тут є лише один факт, здатний довести вагомість цих слів. Вага цих слів полягає в тому, що вони схвалені Богом у Його серці, вони – те, чого Бог бажав і що хотів почути, вони – той результат, який Бог прагнув побачити; а ще ці слова – серцевина свідчення Йова» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Після того як Йов втратив своїх дітей та майно, а його тіло вкрилося виразками, він не лише не нарікав на Бога, а й сказав дружині, що вони мають приймати від Бога і благословення, і нещастя. Йов знав, що дітей та майно йому дав Бог і що Бог мав повне право їх забрати. Хоч як би Бог із ним поводився, він не мав жодних нарікань, не висував вимог і не намагався торгуватися з Богом. З досвіду Йова я зрозумів, що віра в Бога – це не лише насолода Божою благодаттю і благословеннями, а й прийняття випробувань і труднощів, які йдуть від Бога. Отримуємо ми благословення чи нещастя – усе це в Божих руках, і ми повинні приймати це й коритися, не висуваючи вимог до Бога. Я також зрозумів, що нарікав під час хвороби, бо не розумів праведного Божого характеру. Я прочитав такі Божі слова: «Праведність – це аж ніяк не справедливість чи розважливість; праведність не означає ні загальної рівності, ні того, щоб давати по заслузі відповідно до обсягу виконаної роботи, платити за неї чи віддавати належне відповідно до докладених зусиль. Усе це – не праведність, а просто справедливість і розважливість. Пізнати праведний Божий характер здатні дуже мало людей. Припустімо, що Бог знищив Йова після того, як Йов про Нього засвідчив: чи було б це праведним? Фактично, так. Чому це називається праведністю? Як люди розуміють праведність? Коли щось відповідає людським уявленням, то люди дуже легко скажуть, що Бог праведний; але коли вони вирішують, ніби щось не відповідає їхнім уявленням, – коли це щось недосяжне для їхнього розуміння, – то їм буде важко сказати, що Бог праведний. Якби Бог тоді знищив Йова, люди не сказали б, що Він праведний. Насправді ж хіба Бог мусить виправдовуватися, коли знищує людей, незалежно від того, розбещені вони чи ні та наскільки глибоко? Хіба Він мусить пояснювати людям Свої підстави? Хіба Бог мусить говорити людям про правила, які Сам визначив? У цьому немає потреби. У Божих очах розбещена людина, схильна до протистояння Богові, не має жодної цінності; як би Бог із нею не вчинив, усе було б доречно, і все це Божі розпорядження. Якби ти був неприємний Божим очам, якби Він сказав, що після твого свідчення Йому вже немає від тебе користі, і тому знищив би тебе, чи було б це теж Його праведністю? Так, було б. Хоча зараз ти, можливо, і не можеш розпізнати це з фактів, але в доктрині ти мусиш це розуміти. Як би ви сказали – знищення Богом сатани є вираженням Його праведності? (Так.) А що, якби Він дозволив сатані залишитися? Не наважуєтеся сказати, так? Сутність Бога – це праведність. Хоча й нелегко осягнути те, що Він робить, усе, що Він робить, є праведним; просто люди цього не розуміють. Коли Бог віддав Петра сатані, як відповів Петро? “Людство не в змозі збагнути, що Ти робиш, але все, що Ти робиш, містить Твої благі наміри; у всьому цьому є праведність. Як я можу не вихваляти Твою мудрість і вчинки?”» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, я усвідомив, що мій погляд був перекрученим. У своєму серці я вважав, що праведність передбачає справедливість і обґрунтованість, що це егалітаризм і що обсяг виконаної мною роботи має відповідати отриманій винагороді. За роки своєї віри я багато від чого відмовився, покинув і сім’ю, і кар’єру, тож вважав, що Бог має благословити мене й вберегти від хвороб і лих, що все має йти гладко і що зрештою я маю увійти до Царства. Я вважав, що це справедливо й обґрунтовано, і саме в цьому полягає Божа праведність. Коли я бачив, що інші брати й сестри живуть у мирі й без проблем, тоді як я страждаю від такої важкої хвороби, я скаржився, що Бог неправедний. Я використовував розбещені людські погляди та логіку торгівлі й угод, щоб судити про Божу праведність. Цей погляд був перекрученим і не узгоджувався з істиною. Бог – Творець, і все, що я маю, походить від Нього, тому я не повинен висувати до Бога такі нерозумні вимоги. Мені так бракувало розуму! Хоч як би Бог поводився з людьми, посилає Він їм благословення чи нещастя, у всьому цьому є Його благі наміри. Люди повинні приймати це й коритися, а не висувати вимоги до Бога. Це ті сумління і розум, які повинні мати люди. Після усвідомлення цього на серці стало значно світліше. Після цього я почав виправляти свій стан тим, що щодня їв і пив Божі слова. Через деякий час мій стан здоров’я значно покращився, і церква розпорядилася, щоб я знову виконував свій обов’язок. Я почувався щасливим і вдячним та постійно дякував Богу. Я бажав цінувати свій обов’язок і більше не присвячувати себе та не виконувати свій обов’язок заради благословень, як це було раніше. Я хотів лише виконувати свій обов’язок створеної істоти, щоб задовольнити Бога.

Через шість місяців хвороба повернулася, і біль у попереку став сильнішим, ніж раніше. Мені доводилося спиратися на палицю, щоб дійти до туалету, і кожен крок виснажував мене. Лікування не давало жодного ефекту. Мій лікар безнадійно зітхнув і сказав, що моя хвороба важко піддається лікуванню. Почувши ці слова лікаря, я відчув глибокий біль у серці. Я подумав: «Невже мою хворобу справді неможливо вилікувати? Невже я залишуся паралізованим? Якщо так піде й далі, хіба я не стану ні на що не придатним?». Потім я подумав: «Я не затримував виконання своїх обов’язків через хворобу й віддавав усього себе. Мій стан мав би покращитися, то чому ж він натомість погіршився? Невже Бог збирається відсіяти мене?». Що більше я думав, то більш негативно налаштованим я ставав, і подумки почав вимагати від Бога, щоб Він забрав мою хворобу. Я думав лише про те, щоб одужати й мій настрій щодня змінювався разом із перебігом хвороби. Якщо мій стан хоч трохи покращувався, я радів, але якщо я бачив, що стан погіршується, моє серце охоплював смуток. Одного дня я раптом згадав рядок із Божих слів: «З усього в усесвіті немає нічого, в чому Я не маю вирішального слова. Чи існує щось, що не є в Моїх руках?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 1). Божі слова все мені прояснили. Усе у всесвіті перебуває під Божим контролем, включно зі станом моєї хвороби. Я не повинен був вимагати від Бога забрати мою хворобу. Це було нерозумно. Я маю скоритися.

Пізніше я прочитав такі Божі слова: «Для всіх людей переплавка вкрай болісна, і їм дуже важко її прийняти, але саме під час переплавки Бог відкриває людині Свій праведний характер, розкриває Свої вимоги до людини та забезпечує більше просвітлення й більш практичне обтинання. Через порівняння фактів та істини людина здобуває більше знання про саму себе та про істину й більше розуміння Божих намірів, так дозволяючи людині мати правдивішу й чистішу любов до Бога. Саме такими є цілі Бога в здійсненні роботи з переплавки. Усе, над чим Бог працює в людині, має свої цілі та значення; Бог не виконує безцільної роботи чи роботи, яка не приносить користі людині. Переплавка не означає усування людини від Бога чи її знищення в пеклі. Радше вона означає зміну характеру людини під час переплавки, зміну її намірів, її старих поглядів, зміну її любові до Бога, зміну всього способу її життя. Переплавка – це практичне випробування людини, форма практичного вправляння, і тільки під час переплавки її любов може виконувати притаманну їй функцію» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки через досвід переплавки можна володіти істинною любов’ю). Після прочитання Божих слів у мене на серці раптом посвітлішало. Виявилося, я захворів не тому, що Бог хотів відсіяти мене, а тому, що моє бажання отримати благословення було надто великим, і це потрібно було подолати через таку ситуацію. Це була Божа любов до мене. Хоча я мав певне розуміння своїх намірів і поглядів щодо здобуття благословень, вони не були повністю усунуті, і коли хвороба повернулася, я знову почав скаржитися та неправильно розуміти Бога. Я побачив, що мої наміри здобути благословення міцно вкоренилися і що мені потрібно було пройти через більше болю та випробувань, щоб очиститися. Божий характер – праведний і святий, тож як міг Бог дозволити нечистій і розбещеній людині, яка навіть нарікала на Нього й опиралася Йому, увійти до Його Царства? Свої роки віри я провів, цілеспрямовано прагнучи благословень, зосереджуючись лише на зовнішніх жертвах і присвятах, а не на прагненні істини. Мій характер зовсім не змінився, і все ж я хотів увійти до Царства та отримати Божі благословення. Хіба це не були просто марні мрії? Якби я і далі прагнув таким чином, я не тільки не був би спасенний Богом, а й був би покараний Ним. Тоді я усвідомив, що, хоча зовні ця хвороба здавалася чимось поганим, насправді Бог очищав мене від розбещеності й за цим стояв кропіткий Божий намір. Усвідомивши це, я був глибоко зворушений, сповнений жалю і відчув, що я зовсім не гідний того, щоб Бог мене так спасав. Я не розумів Божого серця, неодноразово Його неправильно розумів і нарікав на Нього. Мені справді бракувало сумління і розуму!

Пізніше я прочитав ще інші Божі слова: «За яким стандартом дії та поведінка людини оцінюються як добрі чи злі? За тим, чи має вона у своїх думках, виявах і діях свідчення про те, що вона практикує істину й живе істиною-реальністю. Якщо ти не маєш цієї реальності або не живеш нею, то, без сумніву, ти лиходій. Як Бог розглядає лиходіїв? Для Бога твої думки й зовнішні дії не свідчать для Нього, вони не принижують і не перемагають сатану; натомість вони накликають ганьбу на Бога й вкриті знаками безчестя для Нього. Ти не даєш свідчення про Бога, не присвячуєш себе Богові й не виконуєш свої зобов’язання й повинності заради Бога; натомість ти дієш заради самого себе. Що значить “заради самого себе”? Якщо бути точним, це означає заради сатани. Тому, врешті-решт, Бог скаже: “Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”. В очах Бога твої дії не розглядатимуться як добрі вчинки, вони вважатимуться лихими вчинками. Вони не тільки не зможуть здобути Боже схвалення – вони будуть засуджені. Чого сподівається здобути людина від такої віри в Бога? Чи не зійшла б така віра врешті-решт нанівець?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). З Божих слів я зрозумів, чим є справжні добрі вчинки. Якщо людина виконує обов’язок створеної істоти любити й задовольняти Бога, без власних намірів і цілей, і вона не діє заради власних інтересів чи егоїстичних бажань, тоді така практика схвалюється Богом, і це справді добрий вчинок. Раніше я думав, що якщо я можу йти на жертви, присвячувати себе, робити більше під час виконання обов’язку й більше страждати, то це вважатиметься підготовкою добрих вчинків, і я напевно матиму гарне місце призначення в майбутньому. Тепер, ґрунтуючись на Божих словах, я усвідомив, що мої погляди на оцінку добрих вчинків були хибними. Виконання свого обов’язку та підготовка добрих вчинків відповідають Божим намірам, але якщо людина має нечисті наміри й хоче використати Бога для досягнення власних цілей, це лихий вчинок, і навіть якщо ця людина платить велику ціну, Бог не схвалить цього, і натомість Бог вважатиме її лиходієм. Якщо ця людина не покається і продовжуватиме прагнути в такий спосіб, вона напевно буде відсіяна Богом, бо Бог сказав: «Ти повинен знати, яких людей Я бажаю; тим, хто брудний, не дозволяється входити в Царство, тим, хто брудний, не дозволяється осквернити святу землю. Хоча ти, можливо, виконав багато роботи й працював багато років, у кінці кінців, якщо ти все ще страшенно брудний, тоді для закону Небес буде недопустимо, що ти бажаєш увійти в Моє Царство! Від створення світу й до сьогоднішнього дня Я ніколи не пропонував такого легкого доступу в Моє Царство тим, хто підлещується до Мене. Це небесне правило, і ніхто не може його порушити!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина). Завдяки розвінчуванню Божими словами мій хибний погляд на речі дещо змінився. Я помолився Богу, кажучи, що надалі я бажаю виконувати свій обов’язок із правильними намірами, що більше не намагатимусь торгуватися з Богом, і що незалежно від того, отримаю я благословення чи нещастя, я буду готовий виконувати обов’язок створеної істоти, щоб віддячити за Божу любов.

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів: «Будучи створеними істотами, люди повинні виконувати свій обов’язок, і лише тоді вони можуть отримати схвалення Творця. Створені істоти живуть під пануванням Творця й приймають усе, що забезпечено Богом, і все, що походить від Бога, тому їм слід виконувати свої зобов’язання й повинності. Це абсолютно природно і виправдано, і було призначено Богом. Із цього видно, що для людини виконання обов’язку створеної істоти є більш справедливим, прекрасним і благородним, ніж будь-що інше, вчинене під час життя в цьому людському світі; ніщо серед людства не є більш значущим чи гідним, і ніщо не приносить більше сенсу та цінності в життя створеної істоти, ніж виконання обов’язку створеної істоти. На землі тільки та група людей, яка по-справжньому й щиро виконує обов’язок створеної істоти, є тією, яка кориться Творцеві. Ця група не слідує за світськими тенденціями; вона кориться керівництву і спрямуванню Бога й слухає тільки слова Творця, приймає істини, висловлені Творцем і живе згідно зі словами Творця. Це найправдивіше, найгучніше свідчення, і це найкраще свідчення віри в Бога. Те, що створена істота здатна виконувати обов’язок створеної істоти, здатна задовольняти Творця – це найпрекрасніша річ серед людства, і це те, що слід поширювати серед нього як розповідь, яку слід хвалити. Усе, що Творець доручає створеним істотам, мусить бути беззастережно прийнято ними; для людства це питання і щастя, і привілею, а для всіх тих, хто виконує обов’язок створеної істоти, немає нічого більш прекрасного або гідного згадки; це щось позитивне. А що стосується того, як Творець ставиться до тих, хто може виконувати обов’язок створеної істоти, і що Він їм обіцяє, то це справа Творця; це не діло створеного людства. Простіше кажучи, це вирішує Бог, а людина не має права втручатися. Ти отримаєш те, що Бог тобі дасть, і якщо Він нічого тобі не дасть, тоді ти нічого не зможеш сказати із цього приводу. Коли створена істота приймає Боже доручення й співпрацює з Творцем у виконанні свого обов’язку та робить усе, на що воно спроможне, то це не угода чи обмін; людині не слід намагатися обміняти вирази ставлення чи дії і поведінку на якісь обіцянки чи благословення від Бога» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що, оскільки Бог створив людину й дав їй подих життя, а тепер дав мені можливість виконувати обов’язок створеної істоти, це вже була Божа благодать і надзвичайне піднесення, і я не повинен висувати жодних вимог до Бога. Я – створена істота, і я повинен завжди виконувати свій обов’язок, беззастережно й не намагаючись торгуватися чи висувати вимоги. Це розум, який я повинен мати. Крім того, Божий намір полягає не в тому, щоб ми йшли на зовнішні жертви та присвячували себе заради здобуття Його благодаті й благословень, а в тому, щоб ми здобули істину через виконання своїх обов’язків, щоб подолати нашу розбещеність, нечистоту й сатанинські характери, і зрештою бути очищеними та досягти спасіння. Це те, що Бог сподівається побачити, і це та мета, якої я маю прагнути під час виконання свого обов’язку. Зрозумівши Божий намір, я відчув значне полегшення, і хоча моя хвороба не відступила, я більше не почувався таким скованим. Згодом, під час лікування, я розмірковував над собою і вирішив, що незалежно від того, чи покращиться здоров’я, чи яким буде кінцевий результат, я довірю все Богу й більше не висуватиму жодних вимог. Через деякий час мій стан почав покращуватися, і я міг нормально ходити. Незабаром я знову зміг виконувати свій обов’язок у церкві.

Завдяки цьому досвіду я усвідомив, що болісна переплавка необхідна для мого життя і що без такої переплавки я б і далі жив у власних уявленнях та фантазіях, і я б і далі вірив у Бога та виконував свої обов’язки з наміром здобути благословення. Якби я і далі так прагнув, то зрештою був би викритий і відсіяний Богом. Я дякую Богу за те, що Він упорядкував реальні ситуації, щоб викрити мене, змінити та очистити. Це було Боже спасіння для мене!

Попередня стаття: 99. Непохитне виконання обов’язку під час переслідувань і поневірянь

Явлення й робота Бога Про пізнання Бога Промови Христа останніх днів Розвінчання антихристів Зобов’язання лідерів і працівників Про прагнення до істини Про прагнення до істини Суд починається з дому Божого Суттєві слова Всемогутнього Бога, Христа останніх днів Божі слова на кожен день Істини-реальності, у які мусять увійти віруючі в Бога Настанови щодо поширення Євангелія Царства Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 2) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 3) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 4) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 5) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 6) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 7) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 8) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 9)

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами у WhatsApp