Деве, Філіппіни

На початку липня 2023 року мене обрали районною лідеркою, і я передусім відповідала за євангельську роботу. Я знала, що як лідерка я маю наглядати за роботою всіх братів і сестер у межах своєї відповідальності та відстежувати її. Однак моє відстеження та впровадження роботи просувалося дуже повільно, бо я зазвичай давала лише одне завдання, чекала, поки брати й сестри його виконають, і лише потім переходила до наступного. Я робила це, щоб вони не почувалися перевантаженими чи пригніченими обсягом роботи. Я хотіла, щоб усі вважали мене чуйною людиною, здатною зрозуміти й поспівчувати, тому діяла дуже обережно, коли наглядала за роботою та відстежувала її. Я боялася, що брати й сестри скажуть, ніби я занадто сувора, байдужа та погана лідерка.

Одного разу, коли я відстежувала роботу кураторки з євангельської роботи на ім’я Крісанта, я спершу планувала перевірити роботу кожного євангельського працівника, за якого вона відповідала, та стан справ кожного потенційного одержувача Євангелія. Але вона щойно провела зібрання, і я подумала: «Вона щойно закінчила зібрання, тож, напевно, їй треба перепочити. Якщо я одразу почну перевіряти її роботу, хіба вона не подумає, що я зовсім позбавлена розуміння?». Я не хотіла, щоб мій спосіб відстеження роботи тиснув на неї. «Під час зібрання вона, напевно, вже перевірила роботу євангельських працівників, тому їй буде легше відповісти на запитання про це. Тож поки що я не питатиму її про інше. Так вона не скаржитиметься, що я ставлю забагато запитань, і відчує, що я зважаю на її ситуацію, що я здатна зрозуміти й чуйна». Я вважала, що хороша лідерка має розуміти своїх братів і сестер та зважати на їхні почуття. Тож тоді я запитала Крісанту лише про роботу й плани євангельських працівників, не поцікавившись станом справ потенційних одержувачів Євангелія. Пізніше, виконуючи свій обов’язок, вона відстежувала лише роботу євангельських працівників і не стежила за просуванням іншої роботи чи станом справ потенційних одержувачів Євангелія. Вона своєчасно не вникала в деталі цих справ, що призвело до низької ефективності в її обов’язку. Така сама проблема виникла в мене під час відстеження роботи іншої кураторки з євангельської роботи, Белли. Белла лише нещодавно перейшла під мою відповідальність, і одного разу, коли я запитала її про кількох євангельських працівників, вона відповіла: «Я ще не відстежувала ці питання. Я не дуже добре знайома із цими людьми й усе ще знайомлюся з ними». Я подумала: «Минуло п’ять днів, невже потрібно так багато часу, щоб розібратися в цих справах?». Я хотіла нагадати їй, що такий підхід неефективний і лише затримає роботу, але потім подумала: «Якщо я вкажу на її проблеми так скоро після її призначення, вона може подумати, що мені бракує розуміння і чуйності, і що я не зважаю на її труднощі. Я не хочу залишати про себе погане враження. Якщо я все це скажу, то хвилююся, що згодом, коли мені знадобиться її допомога чи треба буде впровадити роботу, вона не захоче активно співпрацювати зі мною. До того ж я боюся, що потім вона також почне вказувати на мої проблеми та недоліки». Маючи це на думці, я не стала вказувати на проблеми Белли, і, як наслідок, євангельська робота, за яку вона відповідала, просувалася дуже повільно. Оскільки я не виконувала свого лідерського обов’язку з нагляду та відстеження євангельської роботи, хід євангельської роботи в межах моєї відповідальності просувався черепашачими темпами.

Коли ми разом підбивали підсумки роботи, Белла відкрито сказала: «Я весь час чекала, що лідерка вкаже на недоліки в моєму обов’язку». Почувши ці слова, я усвідомила, що не виконала своїх зобов’язань лідерки, що я не відстежувала її роботу й не вказувала на проблеми у виконанні її обов’язку. Я відчувала сильну провину, тож під час бесіди відкрилася про свій стан. Після моєї бесіди куратор Ліна поділилася уривком із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Життя людей по-людськи і способи поводження зі світом повинні ґрунтуватися на словах Божих; це найбільш базовий принцип життя по-людськи. Як люди можуть практикувати істину, якщо вони не розуміють принципів життя по-людськи? Втілювати істину в життя – це не про те, як казати порожні слова чи вигукувати гасла. Радше це про те як, хоч би з чим люди зіткнулися в житті, доки це стосується принципів життя по-людськи, поглядів на речі або питань виконання своїх обов’язків, люди стикаються з необхідністю зробити вибір, і їм слід шукати істину, шукати основу й принципи в словах Бога, і тоді знаходити шлях практики. Ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра, шляхом пошуку істини. Наприклад: який принцип слід обстоювати, коли йдеться про взаємодію з іншими людьми? Твоя початкова точка зору така: “Гармонійність – це скарб; терпеливість – це великий розум”, і потрібно залишатися зі всіма в хороших відносинах, не змушувати інших утрачати обличчя, нікого не ображати, щоб було легко ладнати з іншими в майбутньому. Скований цією точкою зору, ти мовчиш, коли бачиш, як інші роблять щось погане чи порушують принципи, не розвінчуючи й не зупиняючи їх. Нехай радше робота церкви зазнає шкоди, ніж ти когось образиш. З ким би ти не взаємодіяв, ти намагаєшся бути з ними в хороших відносинах. Ти завжди думаєш про свої стосунки з іншими й збереження обличчя, коли говориш, і завжди говориш приємні слова, щоб догодити іншим. Навіть виявивши, що в когось є проблеми, ти вирішуєш толерувати його і просто говориш про нього за його спиною, але в очі зберігаєш мир і підтримуєш із ним стосунки. Що ти думаєш про такий спосіб поведінки? Хіба така поведінка не означає бути безвідмовною людиною? Хіба вона не є досить слизькою? Це порушує принципи поведінки. Хіба така манера поведінки – не ницість? Ті, хто так чинить, не є хорошими людьми, а цей спосіб поведінки не є благородним. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від того, яку ціну ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, то у своїй поведінці ти провалився, і Бог тебе не визнає, не запам’ятає та не прийме» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб належно виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Ліна провела зі мною бесіду: «Ти нехтуєш відстеженням роботи, щоб зберегти стосунки з іншими, і хоча ти зберегла ці стосунки, у результаті робота затрималася. З того, що щойно сказала Белла, видно, що вона насправді сподівалася, що ти відстежиш роботу, щоб вона мала певний напрямок і шлях щодо своїх обов’язків, Але ти робиш усе з менталітетом безвідмовної людини, і, не вказуючи на її проблеми, ти просто намагалася захистити свій імідж та зберегти стосунки. У підсумку ти не виконала як слід свого обов’язку, а через те, що ти не відстежувала роботу й не давала настанов, робота Белли втратила напрямок, що безпосередньо призвело до неефективної євангельської роботи. Тобі потрібно серйозно порозмірковувати над своєю проблемою безвідмовної людини!». Вислухавши сестру, я відчула сильний сором. У спілкуванні з іншими я справді мала менталітет «безвідмовної людини». Я не хотіла нікого образити, не хотіла псувати стосунки зі своїми братами й сестрами і не хотіла, щоб вони вважали мене нечуйною. Спочатку я хотіла відстежити багато аспектів роботи разом із Крісантою, але боялася, що якщо я забагато відстежуватиму й перевірятиму, вона подумає, що я не здатна зрозуміти. Тож я вирішила відстежити лише легші завдання й розпитати її про них і не стала відстежувати чи запитувати про більш клопіткі справи, які могли б стати для неї фізичним тягарем. Я думала, що так вона не скаржитиметься на мене й не матиме про мене поганої думки. У результаті євангельська робота, за яку вона відповідала, була неефективною. Так само я відстежувала й роботу Белли. Я бачила, що ефективність у виконанні її обов’язків була низькою і вона затримувала роботу, але я не хотіла вказувати на це, бо боялася її образити. Те, що я робила і як діяла, було саме тим, що Бог розвінчує у Своїх словах: «…залишатися зі всіма в хороших відносинах, не змушувати інших утрачати обличчя, нікого не ображати». Раніше я думала, що, діючи таким чином, я чиню добре й уникаю конфліктів із братами й сестрами. Я вважала, що завжди зважаю на почуття та труднощі інших, і що я хороша людина, але Бог каже, що це суперечить принципам життя по-людськи. Моє постійне потурання сестрам призвело до повільного просування євангельської роботи й уже завдало шкоди роботі церкви. Я зовсім не була хорошою людиною, я була безвідмовною, лукавою людиною. Якби я не змінила цей менталітет безвідмовної людини, то все, що я робила, було б марним, адже я не практикувала істину й не задовольняла Бога, і Бог не схвалив би мене. Це усвідомлення спонукало мене змінитися. Мені потрібно було вказувати на будь-які проблеми чи недоліки, які я бачила у виконанні обов’язків моїми братами й сестрами, а також проводити бесіди, пропонувати допомогу й перестати думати про свою гордість. Я більше не хотіла підтримувати стосунки з іншими. Тож я помолилася Богові: «Всемогутній Боже, я бачу, що просто намагалася зберегти стосунки зі своїми братами й сестрами, не ставлячи інтереси Божого дому на перше місце. Тепер я маю певне розуміння себе й бажаю покаятися, практикувати істину, діяти згідно з принципами та виконувати свої лідерські обов’язки». Після молитви я відчула приплив сміливості. Пізніше, відстежуючи роботу своїх братів і сестер, я розповідала їм про проблеми, які бачила. Коли я практикувала згідно з істиною, брати й сестри не розсердилися на мене, як я гадала, і наші стосунки не постраждали. Насправді вони з готовністю приймали настанови. Я хотіла й надалі робити все можливе, щоб бути чесною людиною, вказувати на проблеми або пропонувати свої поради братам і сестрам. Утім, практикувати істину нелегко, і саме лише знання істини не означає, що людина може її практикувати. Бог упорядкував ще одну обставину, щоб виявити мою розбещеність.

13 липня в одній із церков відбулися вибори, і сестру Авуа обрали лідеркою церкви. Приблизно через тиждень вона раптом повідомила мені, що влаштувалася на роботу, бо їй треба було віддати деякі борги. Її робочий день тривав із п’ятої ранку до дев’ятої вечора. Я була дуже здивована, адже вона стала лідеркою лише кілька днів тому, а вже знайшла роботу й працювала так багато, що в неї зовсім не залишалося часу на виконання своїх обов’язків. Я провела з нею бесіду, але вона відповіла: «Мені справді треба працювати, щоб віддати борги». Я подумала: «У цієї сестри дійсно є труднощі, і вона не може належно виконувати свої обов’язки, тому вона більше не підходить на роль лідерки церкви. Мені потрібно повідомити про це куратору, щоб обговорити перепризначення її обов’язку». Але потім подумала: «Якщо я скажу це, і їй перепризначать обов’язок, це може зачепити її самолюбство. Вона може подумати, що я не розумію її труднощів і не даю їй шансу, і тоді вона віддалиться від мене». Я хотіла зберегти з нею стосунки, тому не розповіла куратору про її ситуацію. Я думала, що вона винна не так багато грошей, і, можливо, попрацювавши місяць, зможе повернути борг, а тоді в неї з’явиться час для виконання обов’язків. Поки вона на роботі, я могла б допомогти їй відстежувати деякі справи. Після цього Авуа працювала цілими днями й не виконувала жодної церковної роботи, що призвело до затримки багатьох справ.

За тиждень кураторка Ліна побачила, що Авуа не виконує своїх обов’язків, і запитала мене про її ситуацію, і лише тоді я розповіла їй про роботу Авуа. Ліна провела зі мною бесіду: «З огляду на поведінку Авуа, вона більше не може виконувати обов’язки лідерки. Лідерство в церкві впливає на просування всієї церковної роботи. Хороший лідер здатний узяти на свої плечі роботу церкви, тоді як безвідповідальний лідер може цій роботі лише нашкодити. Правда в тому, що ти також бачила ситуацію в цій церкві, тому знала, що Авуа просто не в змозі виконувати лідерську роботу. Виявивши цю проблему, ти повинна була негайно доповісти про неї та вирішити її, але ти не вжила жодних заходів. Ти своєчасно не перепризначила її обов’язок і не доповіла про її проблеми, ти просто дозволила їй залишатися на своєму місці. Такі дії затримують роботу церкви». Вислухавши бесіду сестри, я почувалася жахливо. Я бачила проблему, але діяла за власними міркуваннями, замість того, щоб практикувати істину, і не замислювалася, чи затримає це церковну роботу. Я була такою невігласкою. Сестра Ліна прочитала мені кілька слів Всемогутнього Бога: «Коли деякі церковні лідери бачать, що брати чи сестри виконують свої обов’язки недбало, вони не дорікають їм, хоча мали б це робити. Коли вони чітко бачать, що інтереси Божого дому страждають, вони не переймаються цим і не проводять жодних досліджень, і анітрохи не ображають інших. Насправді вони не уважні до слабкостей людей; натомість їхній намір і мета – переманити серця людей. Вони цілком усвідомлюють: “Поки я це роблю й нікого не ображаю, вони вважатимуть мене хорошим лідером, будуть гарної, високої думки про мене, схвалюватимуть мене й любитимуть”. Їм байдуже, скільки шкоди завдається інтересам Божого дому, чи яких великих втрат завдається життю-входженню Божих обранців, чи наскільки серйозних завад зазнає їхнє церковне життя, – вони просто вперто тримаються своєї сатанинської філософії й нікого не ображають. У їхніх серцях ніколи немає жодного самодокору. Коли вони бачать, що хтось спричиняє переривання й завади, то щонайбільше можуть сказати їм кілька слів щодо цього, применшивши проблему, і на цьому все. Вони не бесідуватимуть про істину й не вказуватимуть тій людині на сутність проблеми, і поготів не аналізуватимуть її стан, і ніколи не бесідуватимуть про те, якими є Божі наміри. Неправдиві лідери ніколи не розвінчують і не розбирають помилок, яких люди часто припускаються, або розбещених характерів, які вони часто виявляють. Вони не розв’язують жодних реальних проблем, а натомість завжди потурають хибним практикам людей і виявам розбещеності, і якими б негативними чи слабкими були люди, вони не ставляться до цього серйозно. Вони лише проповідують якісь слова й доктрини та кажуть кілька слів напучування, щоб недбало залагодити ситуацію, намагаючись зберегти гармонію. Як наслідок, Божі обранці не знають, як розмірковувати над собою й пізнавати себе, немає вирішення для жодного з розбещених характерів, які вони виявляють, і вони живуть серед слів і доктрин, уявлень і фантазій, не маючи жодного життя-входження. Вони навіть вірять у своїх серцях: “Наш лідер навіть краще за Бога розуміє наші слабкості. Наш духовний зріст занадто малий, щоб жити відповідно до Божих вимог. Нам просто потрібно виконувати вимоги нашого лідера; корячись нашому лідеру, ми коримося Богові. Якщо настане день, коли Вишнє відсторонить нашого лідера, ми зробимо так, щоб нас почули; щоб зберегти нашого лідера й не дати його відсторонити, ми будемо вести переговори з Вишнім і змусимо Його погодитися на наші вимоги. Ось так ми вчинимо з нашим лідером справедливо”. Коли в людей у серцях з’являються такі думки, коли вони встановлюють такі стосунки зі своїм лідером, і в їхніх серцях виникає така залежність, захоплення й поклоніння своєму лідеру, у них з’являється дедалі більша віра в цього лідера, і вони завжди хочуть слухати слова лідера, радше ніж шукати істину в Божих словах. Такий лідер майже зайняв місце Бога в серцях людей. Якщо лідер готовий підтримувати такі стосунки з Божими обранцями, якщо він отримує від цього насолоду у своєму серці й вірить, що Божі обранці мають ставитися до нього саме так, то немає різниці між цим лідером і Павлом, він уже ступив на шлях антихриста… Антихрист не виконує справжньої роботи, не бесідує про істину, щоб розв’язувати проблеми, не наставляє людей у тому, як їсти й пити Божі слова та ввійти в істину-реальність. Він працює лише заради статусу, слави й вигоди, дбає лише про те, щоб утвердитися, захистити місце, яке він займає в людських серцях, і змусити всіх поклонятися йому, захоплюватися ним і постійно слідувати за ним; ось цілі, яких він хоче досягти. Саме так антихрист намагається переманити серця людей і контролювати Божих обранців. Хіба такий спосіб роботи не є нечестивим? Це просто надто огидно!» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт перший. Вони намагаються переманити серця людей). Бог викриває, що коли лідери та працівники заплющують очі на проблеми в роботі, зберігаючи лише свій імідж і стосунки з братами й сестрами, то такі люди є неправдивими лідерами й вони йдуть шляхом антихриста. Я була саме тією людиною, яку розвінчав Бог. Я чітко знала, що Белла була неефективною у виконанні своїх обов’язків, але мені бракувало сміливості вказати на її проблеми. Я просто хотіла, щоб вона відчувала, що я розумію її труднощі, аби в нас не виникало конфліктів і ми могли підтримувати хороші стосунки. Авуа не могла виконувати свої зобов’язання лідерки через роботу, тому я повинна була доповісти про її ситуацію вищому лідерству, аби їй негайно перепризначили обов’язок, але я боялася, що якщо вона дізнається про це, то складе про мене погану думку, тому не повідомила вище лідерство. Мене не хвилювало навіть те, що це затримає роботу церкви. Я прагнула лише визнання та підтримки моїх братів і сестер, щоб у них склалося про мене гарне враження, тому завжди відсувала інтереси Божого дому на другий план. Моя поведінка була справді нечестивою, і Бог мав до неї відразу. Я помолилася Богові: «Боже, я усвідомлюю, що не зважала на інтереси церкви під час виконання своїх обов’язків, що завжди думала про свої стосунки з братами й сестрами, бажаючи, щоб вони бачили в мені хорошу лідерку й поважали мене. Мої вчинки не відповідають істині та вплинули на роботу церкви. Я не виконувала своїх обов’язків як лідерка й іду шляхом антихриста. Дякую Тобі, Всемогутній Боже, за те, що Ти розпорядився, щоб сестра Ліна побачила мої відхилення і вказала на мої недоліки. Надалі я волію практикувати істину й більше не зберігати стосунки з Авуа, і я буду зважати на інтереси церкви». Того ж дня по обіді я провела бесіду з Авуа, і вона визнала, що не виконувала свої обов’язки як слід і затримала церковну роботу. Однак вона не могла відмовитися від роботи, тому я перепризначила їй обов’язки.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «У філософіях світських справ є принцип, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження цієї доброї дружби необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо їх ясно видно. Вони дотримуються принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Вони обманюють одне одного, приховують речі одне від одного й змовляються одне проти одного. Хоча вони кришталево ясно знають, якими людьми є інші, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй спільноті, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти покритикуєш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся принципом філософій світських справ, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не наперсники одне одного. То що саме це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть ні вести задушевні розмови, ні мати глибоких зв’язків, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серцях, ні вказувати на проблеми, які бачать в інших людях, ні говорити слова, які могли б принести користь іншим людям. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб підлеститися до інших. Вони не наважуються говорити правду й обстоювати принципи, тим самим запобігаючи виникненню в інших ворожих думок щодо них. Коли людині ніхто не становить загрози, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Очевидно, що це криводушний і лукавий спосіб виживання з елементом настороженості, мета якого – самозбереження. Люди, які живуть у такий спосіб, не мають ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. Серед людей присутня взаємна обачність, взаємна експлуатація і взаємні інтриги, і від таких стосунків кожна людина бере те, що їй потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю. Якщо подивитися на ці кілька аспектів сутності вислову, чи є вимога до людської моральної поведінки “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” благородною? Чи є вона позитивною? (Ні.) Тоді чого вона вчить людей? Того, що не можна нікого ображати й кривдити, інакше постраждаєш ти сам; а також того, що не можна нікому довіряти. Якщо ти зробиш боляче комусь зі своїх добрих друзів, то дружба потихеньку почне мінятися: вони перетворяться з твоїх хороших, близьких друзів на незнайомців або ворогів. Якщо вчити людей так діяти, які проблеми це може розв’язати? Навіть якщо, так діючи, ти не наживеш ворогів і навіть втратиш кількох із них, чи змусить це людей захоплюватися тобою та схвалювати тебе й завжди бути твоїм другом? Чи це повністю відповідає стандарту моральної поведінки? У кращому разі це всього лише життєва філософія світських справ» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Прочитавши Божі слова, я нарешті зрозуміла, що «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» – це одна з сатанинських філософій світських справ. Більшість людей використовують цю філософію, щоб підтримувати хороші стосунки з іншими, і це був мій спосіб взаємодії з людьми. Щоб мене вважали чуйною та уважною подругою, я поводилася дуже обережно з іншими, і навіть коли бачила чиїсь проблеми, я не говорила про них, думаючи, що так я не наживу ворогів і нікого не ображу. Насправді ж, якщо ми виявляємо, що в інших є проблеми, але не вказуємо на них заради власних інтересів, якщо ми захищаємо одне одного, не кажучи правду, і не діємо як чесні люди, то це не можна назвати справжньою дружбою. Використання цієї сатанинської філософії для збереження стосунків із людьми призводить лише до взаємної настороженості. Це не що інше, як лукава та підступна поведінка. Я усвідомила, що не ставилася до Крісанти, Белли та Авуа як до своїх сестер у церкві, і нічого не зробила, щоб допомогти їм визнати свої проблеми. Я просто шукала їхнього схвалення і не хотіла, щоб у них склалася про мене погана думка. Щоб захистити власні інтереси, навіть коли я бачила, що вони не виконують своїх обов’язків як слід і затримують роботу, я не вказувала на це й не проводила бесіду, щоб розв’язати цю проблему. Я не мала справжньої любові до своїх братів і сестер. Я завжди думала, що якщо не вказуватиму на їхні проблеми, ми зможемо продовжувати співпрацю і в нас навіть будуть хороші стосунки. Але насправді, тримаючись філософії світських справ «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною», я не досягла хороших результатів. Я не лише затримала роботу церкви, а й не вирішила їхні проблеми та не допомогла їм добре виконувати свої обов’язки. Тоді я зрозуміла, що як лідерка я повинна вказувати на проблеми, які виникають у братів і сестер під час виконання обов’язків, і наставляти їх, щоб вони пізнали себе та виправили свої помилки. Саме так мають чинити справжні брати й сестри.

Пізніше я побачила, що в Божій бесіді згадуються зобов’язання лідерів і працівників:

1. Ведення людей до того, щоб вони їли й пили Божі слова, розуміли їх і входили в реальність Божих слів.

2. Обізнаність зі станами кожного типу людей і вирішення різних труднощів, пов’язаних із життям-входженням, з якими люди стикаються в реальному житті.

3. Проведення бесід про істини-принципи, які слід розуміти для того, щоб належно виконувати кожен обов’язок.

4. Постійна обізнаність про обставини кураторів різної роботи та персоналу, відповідального за різноманітні важливі задачі; оперативне коригування призначених їм обов’язків або їх відсторонення в разі потреби, щоб запобігти втратам через використання неналежних людей або зменшити такі втрати; гарантування ефективності й безперешкодного поступу роботи.

5. Розуміння й усвідомлення актуальної інформації про стан і хід виконання кожного робочого завдання, а також уміння оперативно розв’язувати проблеми, виправляти відхилення й усувати хиби в роботі, щоб забезпечити її безперешкодне виконання.

«Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (1)»

Прочитавши Божі слова, я ще чіткіше побачила, що мої дії не відповідали стандартам лідерства, яких вимагає Бог, адже я не виконала своїх обов’язків і не несла відповідальності як лідерка. Бути лідеркою церкви означає вести братів і сестер у тому, щоб їсти й пити та розуміти Божі слова, допомагаючи їм практикувати істину та здобувати життя-входження. Як лідерка, я була зобов’язана наглядати за всіма аспектами роботи церкви – від стану персоналу до просування самої роботи. Якщо якась окрема ланка заважає загальній роботі церкви, цю проблему потрібно негайно розв’язати. Саме цього я раніше й не робила. Завдяки читанню Божих слів я зрозуміла, як належно виконувати свої лідерські обов’язки.

Одного дня в лютому 2024 року брат Ервен повідомив мене, що сестра Стейсі, лідерка церкви, говорила без мудрості під час проповідування Євангелія. Наприклад, вона розвінчувала релігію, пастирів і пресвітерів, щойно починала спілкуватися з потенційними одержувачами Євангелія. Це призводило до того, що в потенційних одержувачів Євангелія з’являлися уявлення, і вони більше не хотіли відвідувати зібрання. Я також помітила, що Стейсі говорила без мудрості, і знала, що маю обговорити з нею цю проблему під час бесіди. Але я подумала: «Стейсі й справді дуже прямолінійна, але ж вона вже певний час проповідує Євангеліє. Чи прийме вона мої настанови? Якщо не прийме, чи не складе про мене поганої думки?». Але водночас я подумала, що якщо не вкажу на її проблеми, то виконання нею обов’язків не принесе хороших результатів, тому я все-таки повинна вказати на ці недоліки. Через кілька днів я проповідувала Євангеліє разом зі Стейсі, і під кінець мовчки помолилася: «Всемогутній Боже, благаю, дай мені сміливості вказати на проблеми Стейсі. Я трохи боюся, що вона не прийме моїх слів і в неї складеться про мене погане враження. Проте я не хочу бути зв’язаною своїм розбещеним характером і не хочу шкодити євангельській роботі лише заради того, щоб зберегти хороші стосунки з іншими. Боже, прошу, дай мені сміливості». Після цього я підбила підсумки щодо проблем, з якими ми зіткнулися під час євангельської роботи, і вказала на деякі проблеми Стейсі. Стейсі сказала: «Дякую, що вказала на мої недоліки та проблеми, це дуже мені допомогло». Після цього вона почала потроху практикувати виправлення цих недоліків.

На практиці переживши ці ситуації, влаштовані Богом, я зрозуміла, що вислів «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» – це сатанинська філософія світських справ, яка вводить в оману та розбещує людей, і що вона зовсім не відповідає істині. Божа робота останніх днів така практична, і вона здійснюється для того, щоб спасти нас і дозволити нам позбутися сатанинських поглядів та філософій, яких ми тримаємося. Якби я не пережила роботу Всемогутнього Бога в останні дні, то й досі жила б за цією сатанинською філософією та несвідомо намагалася б обманювати інших показним виглядом. Саме завдяки наставництву Божих слів я зрозуміла ці принципи життя по-людськи. Я справді благословенна тим, що прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні, адже це дало мені можливість змінити свій розбещений характер. Я щиро вдячна Всемогутньому Богові!