Сюй Тао, Китай

У 2023 році я поливала новонавернених у церкві. Завдяки підготовці я змогла засвоїти певні принципи в різних аспектах. Мої сестри-напарниці вправлялися недовго, тож із труднощами в обов’язках чи в особистому житті-входженні вони зверталися до мене по допомогу, щоб їх розв’язати. Я відчувала свою значимість у команді. Мені подобалося, що на мене покладаються і мною захоплюються. Одного дня я раптом отримала повідомлення від куратора з проханням оцінювати євангельські проповіді. Мене це трохи стривожило: «Я вже засвоїла певні принципи в поливі новонавернених і відчуваю, що справді добре розібралася в цьому обов’язку. Але якщо візьмуся за новий обов’язок, доведеться навчатися й вникати в усе спочатку. А якщо я не виконаю цей обов’язок добре й мене відсторонять? Що подумають про мене брати й сестри? Хіба це не буде повним приниженням?». Поміркувавши, я відчула, що безпечніше залишитись на нинішньому обов’язку. Але згадавши, що це було розпорядження церкви, я зрозуміла, що відмова виглядатиме зовсім нерозумною, тож я неохоче скорилася.

Спочатку сестра Юй Сінь наставляла мене у вивченні принципів. Ми разом шукали інформацію, коли я чогось не розуміла, і поступово я почала засвоювати певні принципи для оцінювання проповідей. Я подумала: «Здається, я здатна виконувати цей обов’язок». Через кілька днів до команди приєдналася сестра Цін Мін. Спочатку Цін Мін не дуже ділилася своїми думками, але за тиждень я помітила, що вона швидко робить успіхи. Тоді як я, прочитавши проповідь, ще не бачила жодних проблем, вона вже визначала її недоліки. У кількох проповідях поспіль вона першою помічала проблеми. Мене мимоволі охопило почуття кризи: «Цін Мін приєдналася пізніше за мене, але розвивається швидше. Якщо так піде й далі, хіба я не відстану від неї ще більше? Хіба це не зробить мене найслабшою в команді?». Ця думка мене неабияк засмутила. Згодом, коли ми разом оцінювали проповіді, я хвилювалася, що не помічу проблем або що мої погляди виявляться хибними. Іноді, коли ми закінчували читати проповідь, а я все ще обмірковувала її, Цін Мін уже починала ділитися своїми обґрунтованими думками. Юй Сінь погоджувалася з її аналізами, і, бачачи, як вони сміються й обговорюють ці речі разом, я відчувала, ніби відходжу на задній план. Мене переповнювало відчуття пригніченості, і мені хотілося піти. Я навіть почала підозрювати: «Якщо одного дня кураторка прийде на зібрання й побачить, що я не роблю жодних успіхів, чи не подумає вона, що мені бракує рівня і що вона припустилася помилки, доручивши мені цей обов’язок? Якщо мене відсторонять через мій низький рівень, я буду вкрай принижена!». Я мимоволі згадувала час, коли виконувала свій обов’язок із поливу новонавернених. Тоді я була ключовою фігурою в команді, мої сестри-напарниці зверталися до мене по допомогу з робочими питаннями, і здебільшого мої пропозиції під час обговорень приймалися. А тепер я стала найслабшою в команді! Я просто не могла прийняти те, що я настільки некомпетентна. Що більше я про це міркувала, то більше шкодувала й думала: «Якби я знала, що все так обернеться, я б не взялася за цей обов’язок і не зганьбилася б!». Кілька днів поспіль я перебувала в пастці стану зневіри. Я стала пасивнішою у своєму обов’язку й не могла розпізнати проблеми під час оцінювання проповідей. Я зрозуміла, що мій стан неправильний, тому постала перед Богом у молитві: «Боже, я почуваюся дуже негативно налаштованою, і навіть через думку про те, що мене перепризначать з мого обов’язку через мій низький рівень, я почуваюся приниженою. Я не хочу жити в такому стані й дозволяти сатані маніпулювати мною. Будь ласка, спрямуй мене, щоб я вийшов із цього стану».

Під час моїх духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів: «Усі люди мають усередині себе певні хибні стани, як-от негатив, слабкість, занепад духу та вразливість; або ж вони мають ниці наміри; або ж їх постійно тривожать гордість, егоїстичні бажання та власні інтереси; або ж вони вважають, що мають низький рівень, і переживають певні негативні стани. Тобі буде дуже тяжко одержати роботу Святого Духа, якщо ти завжди живеш у цих станах. Якщо ти не можеш одержати роботу Святого Духа, то позитивних елементів усередині тебе буде мало, а негативні елементи проявлятимуться й заважатимуть тобі. Люди завжди покладаються на свою власну волю, щоб придушити ці пасивні й негативні стани, але хоч би як вони придушували їх, та не здатні позбутися їх. Основна причина цього в тому, що люди не можуть досконально розпізнати ці пасивні й негативні моменти; люди не можуть чітко добачити їхньої суті. Тому їм дуже складно зректися плоті й сатани. Крім того, люди завжди грузнуть у цих пасивних, тужливих і дегенеративних станах, вони не моляться Богу й не поважають Його, а просто роблять усе абияк. У результаті Святий Дух не працює в таких людях, і внаслідок цього вони не здатні зрозуміти істину, їм бракує шляху в усьому, що вони роблять, і вони не можуть ясно бачити жодного питання. У тобі занадто багато пасивного й негативного, це заповнило твоє серце, тому ти часто пасивний, твій дух сумує, і ти дедалі більше віддаляєшся від Бога й стаєш дедалі слабшим. Якщо ти не можеш отримати прозріння й роботи Святого Духа, ти не зможеш уникнути цих станів, і твій пасивний стан не зміниться, тому що якщо Святий Дух не працює в тобі, ти не можеш знайти шляху. Із цих двох причин тобі вкрай тяжко скинути із себе пасивний стан і увійти в нормальний. … Серця людей повністю перейняті сатанинським. Це ясно всім. Якщо ти не відкинеш усього цього, якщо не зумієш позбутися цих пасивних станів, ти не зможеш перетворити себе на подобу дитини й постати перед Богом у живий, прекрасний, невинний, простий, правдивий і чистий спосіб. Тоді тобі буде тяжко отримати роботу Святого Духа чи істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що якщо людина виконує свій обов’язок без чистого й чесного серця і постійно все прораховує заради власної гордості та статусу, а не зосереджується на своєму обов’язку, їй дуже важко отримати роботу Святого Духа. Озираючись назад, я замислювалася, чому останніми днями в моїй голові часто була порожнеча, чому я не могла розпізнати наявність проблем у проповідях і чому не могла відчути керівництво Святого Духа. Виявилося, що мої стосунки з Богом стали ненормальними. Я згадала час, коли тільки почала оцінювати проповіді, і зрозуміла, що не думала про те, як озброїтися істинами-принципами, щоб добре виконувати свій обов’язок, і що натомість я переймалася своєю гордістю, статусом і значимістю в команді. Коли ми разом оцінювали проповіді, і я бачила, що Цін Мін розвивається швидше за мене, мене охоплювало почуття кризи. Я постійно боялася, що Цін Мін перевершить мене й залишить мене на самому дні. Коли я бачила, що все ще обмірковую прочитане, тоді як Цін Мін уже висловлює свої думки й отримує схвалення від Юй Сінь, я почувалася настільки неповноцінною, що мені хотілося втекти від цієї ситуації, і я навіть шкодувала, що взялася за цю роботу з текстами. Усі мої думки були лише про гордість і статус, і я не мала ні краплі щирості до Бога. Бог підніс мене, щоб я взяла на себе такий важливий обов’язок, і я мала серйозно навчатися та якомога швидше засвоїти принципи, щоб відбирати цінні проповіді для свідчення про Бога. Лише тоді я могла б задовольнити Бога. Але оскільки мої мотиви в обов’язку були неправильними, а моє серце було зосереджене не на тому, я не могла отримати Божого керівництва та наставництва. Увесь цей час я не робила жодних успіхів. Не лише я зазнала втрат у своєму житті, але й церковна робота затрималася. Якщо я й далі зосереджуватимуся на гордості й статусі, нехтуючи своїми прямими обов’язками, то втрачу свій обов’язок. Розмірковуючи над цим, я відчула страх, тож постала перед Богом із молитвою покаяння: «Боже, я нехтувала своїми прямими обов’язками й постійно гналася за репутацією та статусом, викликаючи в Тебе відразу. Боже, я більше не хочу йти цим хибним шляхом, я бажаю надалі сумлінно виконувати свій обов’язок, і прошу, щоб Ти проникливо спостерігав за моїм серцем».

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Ти не міг би побачити, хто насправді мислить правильно, але в той же час не хотів би відмовитися від власних ідей. У такій ситуації тобі слід шукати істину, а також дізнаватися, якими є принципи та яких стандартів вимагає Бог. Знайшовши стандарти, яких вимагає Бог, поспілкуйся з тією іншою людиною. Якщо вона тоді трохи поспілкується про свої погляди та знання, твоє серце стане чистим і світлим. Ти подумаєш: “Мій спосіб мислення трохи викривлений, трохи поверховий, а її – кращий, ближчий до стандартів, яких вимагає Бог, тому я відкину свій спосіб мислення, прийму спосіб мислення цієї людини та підкорюся йому. Нехай буде по-її”. Хіба те, що ти від неї чогось навчився, не було послугою тобі? Вона дала свою частку, а ти скористався вже готовим. Це називається Божою благодаттю, і тобі зробили послугу. Чи ти думаєш, що отримуєш послугу, тільки коли Святий Дух просвіщає тебе? Здатність приймати світло від бесіди інших або отримувати допомогу від інших – це також означає, що тобі дають особливе благословення. Якщо ти приходиш до розуміння істини, а виконання твого обов’язку досягає хороших результатів, усе це означає, що тобі дають особливе благословення. Співпраця братів і сестер та спільне виконання ними обов’язків – це процес компенсації слабкостей одного сильними сторонами іншого. Ти використовуєш свої сильні сторони, щоб компенсувати недоліки інших, інші використовують свої сильні сторони, щоб компенсувати те, чого бракує тобі, і обидві сторони приймають сильні сторони іншого, щоб компенсувати власні недоліки. Це і є компенсація своїх слабкостей сильними сторонами інших і гармонійна співпраця. Тільки якщо люди співпрацюють у гармонії, вони можуть бути благословенні перед Богом, і що більше речей вони переживають, то більше реальності вони здобувають, і що більше вони йдуть своїм шляхом, то світлішим він стає, вони почуваються дедалі спокійніше, а результати, які вони отримують у своїх обов’язках, стають дедалі кращими» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про гармонійну співпрацю). Коли я прочитала Божі слова, у мене на серці посвітлішало. Я зрозуміла, що Боже розпоряження щодо нашої з Цін Мін співпраці відображало Його намір. Цін Мін раніше проповідувала Євангеліє і добре розуміла поширені релігійні уявлення, тож коли вона вказувала на помічені проблеми, це ідеально доповнювало мої недоліки, допомагаючи мені швидко розуміти й осягати уявлення та стани релігійних людей. Хіба я не отримувала від цього велику користь? Зрозумівши Божий намір, я відчула певне полегшення. Під час наших наступних оцінювань проповідей я припинила постійно порівнювати себе із Цін Мін. Натомість спочатку я вислуховувала її думки щодо питань, у яких сама не могла розібратися, і практикуючи так, я більше не була скована переживаннями про власну гордість. Після певного періоду такої практики я досягла деякого прогресу й відчула себе більш розслабленою та вільною у своєму обов’язку.

Через деякий час до нашої команди приєдналася ще одна сестра, Фан Хуа. Фан Хуа вірила в Бога досить довго, і під час наших спільних оцінювань проповідей вона могла швидко виявляти проблеми в них та обґрунтовувати це раціонально й переконливо. Тим часом я просто сиділа осторонь із відчуттям, що нічим не можу допомогти. У мене на душі все клекотіло, і мені було не по собі. Поступово я помітила, що мої сестри-напарниці дуже поважають Фан Хуа. Вони зверталися до неї за настановами щоразу, як стикалися з чимось незрозумілим, і я відчула легкий дискомфорт у серці, подумавши: «Фан Хуа краща за мене в усьому. Хіба це знову не робить мене найслабшою в команді?». Двоє сестер помітили мій неправильний стан і використали Божі слова, щоб допомогти мені, але я не могла прислухатися й продовжувала жити в стані негативу та опору. Під час оцінювання проповідей я не могла розпізнавати проблеми. Я подумала: «У мене низький рівень, і я не можу принести команді багато користі. Буде найкраще, якщо я просто залишатимуся в кутку й уникатиму контактів з будь-ким, щоб уберегтися від сорому». Уночі я крутилася з боку на бік, не могла заснути, відчуваючи біль і муку. Тієї миті я нарешті зрозуміла, що гордість, статус і захоплення людей, якими я так дорожила, були абсолютно нікчемними й порожніми, і що вони анітрохи не могли полегшити біль у моїй душі. Я дуже сумувала за тими днями, коли мала Божу присутність, адже відчувала в душі такі мир і радість, які не проміняла б ні на що інше. Я відчувала лише ненависть до свого бунтарства й нездатності повстати проти власної плоті та практикувати істину. Те, що я викликала відразу в Бога й залишилася в темряві, було виключно моєю власною провиною. У своєму болю я постала перед Богом і помолилася: «Боже, я знаю, що шлях, яким я йшла, – хибний. Я постійно гналася за репутацією та статусом, щоб заслужити захоплення інших. Я більше не хочу, щоб сатана так мене обдурював. Будь ласка, допоможи мені повстати проти мого розбещеного характеру». Наступного ранку я відкрилася щодо свого стану одній зі своїх сестер-напарниць. Вона сказала мені: «Твоя проблема не в низькому рівні. А в тому, що ти йдеш хибним шляхом. Ти завжди женешся за репутацією та статусом і порівнюєш себе з іншими». Сестра також поділилася в бесіді своїм досвідом і знайшла уривок із Божих слів, щоб допомогти мені. Я прочитала такі Божі слова: «Людині не слід думати про себе як про дуже досконалу, видатну, благородну або таку, що дуже вирізняється з-поміж інших; усе це викликано її зарозумілим характером і невіглаством. Завжди вважати себе не таким, як усі, – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за себе або бути кращими за себе – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти сильним сторонам інших перевершувати або перевищувати свої власні сильні сторони – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у себе, і, коли людина виявляє, що інші кращі за неї, ставати негативно налаштованою, не бажати говорити, відчувати муку та пригніченість, засмучуватися – все це наслідок зарозумілого характеру. Зарозумілий характер може призвести до того, що ти не будеш спроможним приймати виправлення з боку інших, захищаючи своє обличчя, і не зможеш дивитися у вічі своїм вадам і приймати власні невдачі й помилки. Ба більше, коли хтось кращий за тебе, це може викликати появу ненависті й заздрощів у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, і навіть не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Зарозумілий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Завдяки розвінченню в Божих словах я нарешті зрозуміла, чому щоразу, спілкуючись із людьми з вищим рівнем за мій, я зрештою погрузала в негативному стані й навіть хотіла зректися свого обов’язку та зрадити Бога. Це було через мою надміру зарозумілу природу та моє постійне прагнення відчувати власну значимість серед інших. Щойно я бачила інших, сильніших за мене або з вищим рівнем, і відчувала, що більше не можу виділятися серед них, я почувалася неповноцінною, занурювалася в стан негативу й обмежувала себе. Насправді ж рівень кожного, хоч хороший, хоч поганий, призначений Богом. Постійно порівнюючи себе з іншими та відчуваючи негатив від того, що не дотягую, хіба я не опиралася Богові, відмовляючись коритися Його володарюванню та впорядкуванням? Я побачила, наскільки справді зарозумілою я була!

Згодом я розмірковувала далі, запитуючи себе: «Чому, хоча я й хочу добре виконувати свій обов’язок, я не можу втриматися від постійних пошуків гордості та статусу?». Я продовжувала шукати істину, щоб це розв’язати. Під час моїх духовних роздумів я прочитала цей уривок із Божих слів: «Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони були б здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога та ставлять ці дві речі на один щабель. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус – значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто не дивиться на них знизу вгору, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). З Божих слів я побачила, що антихристи дуже дорожать репутацією та статусом. З ким би вони не були чи який би обов’язок не виконували в Божому домі, вони завжди думають про свою репутацію та статус. Вони розглядають репутацію та статус як мету свого прагнення і навіть як своє життя. Щойно вони перестають отримувати захоплення чи повагу від інших і втрачають своє місце в їхніх серцях, вони втрачають мотивацію виконувати свої обов’язки. Розглядаючи себе у світлі цього, я побачила, що моя поведінка й шлях, яким я йшла, були точнісінько як в антихриста. Озираючись назад, я побачила, що з ким би я не була, мої думки ніколи не стосувалися того, як усім серцем добре виконати свій обов’язок, і що мене хвилювало лише те, чи зможу я здобути захоплення людей і чи матиму гарний імідж та значимість у серцях інших. Коли моє бажання гордості та статусу не задовольнялося, і я відчувала, що останнє слово не за мною або я не маю значимості в групі, я ставала негативною й пасивною, втрачала мотивацію до виконання свого обов’язку і навіть задумувалася про те, щоб зректися його та зрадити Бога. Коли я виконувала обов’язки з поливу, хай які питання обговорювалися, здебільшого всі приймали мої погляди та пропозиції, і я відчувала свою значимість і те, що останнє слово залишається за мною, тож моє марнославство було задоволене. Тому я ставала дуже активною у своєму обов’язку, і незалежно від того, яким сильним був тиск від роботи, я ніколи не скаржилася. Але відколи я почала оцінювати проповіді, я побачила, що всі мої сестри-напарниці були кращими за мене, і я відчула, що стала найгіршою в команді. Унаслідок цього моє прагнення гордості та статусу не було задоволене, тому я втратила мотивацію виконувати свій обов’язок, і мені захотілося від нього відмовитися. Я завжди гналася за репутацією та статусом і йшла хибним шляхом. «Людина дереться вгору; вода тече вниз». «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів». «Краще бути великою рибою в маленькому ставку». Ці сатанинські принципи виживання глибоко вкоренилися в моєму серці, і я розглядала репутацію та статус як мету свого прагнення й дорожила цими речами, як власним життям. Без захоплення з боку людей я відчувала себе так, ніби в мене відібрали життя. У глибині душі я чітко розуміла, що оцінювання проповідей – це важливе завдання в церкві, але я не вкладала своє серце в цей обов’язок. Усі мої думки були лише про мою репутацію та статус, і як наслідок, оцінюючи проповіді, я не могла розпізнати проблеми, а мій обов’язок не приносив жодних результатів. Таке виконання мого обов’язку, безперечно, викликало відразу в Бога. Після розмірковування над цими речами моє заціпеніле серце почало щось відчувати. Я відчула певний страх у своєму серці, а крім того почуття провини й боргу. Я постала перед Богом і помолилася: «Боже, дякую Тобі за те, що Ти розвінчав і розсудив мене Своїми словами, щоб я могла розпізнати хибний шлях, яким ішла. Це – Твоє спасіння для мене. Боже, я більше не хочу гнатися за цими нікчемними речами. Я бажаю покаятися перед Тобою, і відтепер я виконуватиму свій обов’язок сумлінно, щоб спокутувати свої переступи».

Під час моїх духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів і зрозуміла Його наміри та вимоги до людей. Бог говорить: «Якщо Бог створив тебе дурним, то у твоїй дурості є сенс; якщо Він створив тебе розумним, то у твоєму розумі є сенс. Які б сильні сторони Бог тобі не дав, у чому б ти не був вправним, хоч би яким високим був твій інтелект, у Бога була Своя мета зробити це так. Усі ці речі були завчасно призначені Богом. Роль, яку ти відіграєш у своєму житті, і обов’язок, який ти можеш виконувати, також давно були завчасно призначені Богом. Деякі люди бачать, що інші мають сильні сторони, яких у них немає, і відчувають обурення. Вони хочуть змінити стан речей, більше навчаючись, більше бачачи й будучи стараннішими. Але є межа тому, чого вони можуть досягти, хоч би якими старанними вони були, і вони не можуть перевершити тих, хто має дари й сильні сторони. Скільки б зусиль ти не докладав, це марно. Ти є саме тим, ким Бог завчасно призначив тобі бути. Він дає кожному різні дари й сильні сторони, і ніхто нічого не може зробити, щоб це змінити. У чому ти вправний, саме в тому тобі слід докладати більше зусиль. Обов’язок, який тобі підходить, – це той обов’язок, який тобі слід виконувати. Не намагайся змушувати себе робити те, у чому ти не є вправним, і не заздри іншим. Кожен має свою функцію. Не думай, що ти можеш робити все добре, або що ти досконалий і кращий за інших. Не май постійного бажання замінити інших і виставити себе напоказ. Це розбещений характер. Є ті, хто думає, що вони нічого не можуть робити добре і що в них взагалі немає сильних сторін. Якщо це так, тобі слід просто бути людиною, яка сумлінно слухає й кориться. Добре виконуй те, на що ти здатен, і віддавай цьому всі свої сили. Цього достатньо. Бог буде задоволений» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). З Божих слів я зрозуміла, що мій рівень був наперед визначений Богом, що я маю з усіх сил виконувати свої обов’язки відповідно до свого рівня, і що це задовольняє Божі наміри. Але через те, що мої погляди на те, до чого мені слід прагнути, були хибними, я завжди мала свої власні амбіції та жагу. Щоразу, бачачи інших, чий рівень був кращим за мій, я відчувала невдоволення, постійно порівнювала себе з ними і раз у раз хотіла перевершити їх та здобути захоплення людей. Я не підкорялася Божому призначенню і завжди хотіла вийти за межі Божого володарювання. Хіба цим я не протистояла Богові? Водночас я також зрозуміла, що Бог не дивиться на те, хороший у людини рівень чи поганий, а натомість Він дивиться на ставлення людини до своїх обов’язків, на те, чи є в неї почуття відповідальності, і чи може вона виконувати свої обов’язки згідно з істинами-принципами. Якщо людина має низький рівень, але вміє слухати, коритися і сумлінно виконувати свої обов’язки згідно з принципами, то вона все одно може отримати Боже схвалення. Деякі люди мають хороший рівень і швидко все осягають, але коли вони виконують свої обов’язки, то завжди вивертаються, діють недбало й лінуються. Вони не виявляють почуття відповідальності щодо своїх обов’язків, і Бог відчуває відразу до таких людей. Відтепер, незалежно від того, який рівень у людей навколо мене, я не мала би порівнювати себе з іншими, оскільки Бог дав кожній людині різний рівень і має до них різні вимоги. Моєму рівню, можливо, чогось бракувало, але я могла виконувати свій обов’язок якнайкраще відповідно до свого рівня і гармонійно співпрацювати з усіма. Лише тоді я могла виконувати свої обов’язки спокійно й упевнено. Завдяки наставництву в Божих словах мій стан поступово покращився, і я відчула себе більш вільно й розкуто. Відтоді я вклала серце у свої обов’язки, і через деякий час мої обов’язки почали давати певні результати. Я подякувала Богові у своєму серці.

Пізніше мене обрали проповідницею. Коли я побачила, що мої сестри-напарниці молодші за мене й мають кращий рівень, ніж я, я не могла не відчути певного тиску. Особливо під час нашої спільної бесіди та виконання роботи я бачила, що мої сестри-напарниці чітко бесідують про істину, даючи людям змогу легко її зрозуміти. Порівняно з ними мої висловлювання не були такими ж зрозумілими чи вичерпними, і я почала обмежувати себе з думками: «З моїм рівнем, чи зможу я добре виконувати цей обов’язок?». У цей момент я зрозуміла, що мій стан знову був неправильним, і я подумки помолилася: «Боже, я більше не хочу порівнювати себе з іншими, і не хочу залишатися у своєму розбещеному характері й дозволяти сатані обдурювати себе. Будь ласка, захисти мене». Я прочитала, що в Божих словах сказано: «Коли люди можуть раціонально підійти до свого власного рівня, а потім точно визначити свою власну позицію, діючи як створені істоти, яких хоче Бог, у практичний спосіб, належно виконуючи те, що вони мають робити, на основі притаманного їм рівня й присвячуючи свою вірність та всі свої зусилля, вони досягають Божого задоволення» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Коли я прочитала Божі слова, у мене на серці стало світліше. Мій рівень був наперед визначений Богом, і я повинна була правильно на це дивитися і визначити свою власну позицію. Бог обдарував кожного з нас різним рівнем, і Його вимоги до нас також відрізняються. Коли ми співпрацюємо у виконанні наших обов’язків, передбачається, що ми маємо доповнювати сильні сторони одне одного й компенсувати слабкі. Кожна людина має свої сильні сторони, які вона може використовувати, і тільки якщо я докладатиму всіх зусиль до співпраці, моє виконання обов’язків зможе узгоджуватися з Божими намірами. Згодом, співпрацюючи у виконанні наших обов’язків, коли я бачила, що мої сестри справляються краще за мене, я намагалася переймати їхні сильні сторони, щоб компенсувати свої власні недоліки, і практикуючи в такий спосіб, я відчувала себе набагато вільнішою і розкутішою. Тим, що я змогла здобути це розуміння і входження, я цілком і повністю завдячую Божим словам.