Чжунчен, Китай

Коли я був ще зовсім юним, двоє моїх кузенів уже досягли успіху в ранньому віці, мали власні машини та будинки. Кожного Нового року, коли ми відвідували родичів, ті постійно вихваляли моїх кузенів і дивилися на них із захопленням. Їхній блискучий образ глибоко запав мені в душу. Тоді наша сім’я була найбіднішою з усіх родичів, і люди дивилися на нас зверхньо. Тому я заздрив кузенам, адже вони привертали до себе увагу, хоч куди б пішли. Я відчував, що саме так можна жити з достоїнством і мати цінність. Я потайки пообіцяв собі: «У майбутньому я обов’язково виб’юся в люди й чогось досягну, щоб рідні та друзі захоплюватися мною».

У шістнадцять років я, ще зовсім наївний, вирушив на заробітки з мріями в серці. Я відчув на собі всі труднощі пошуку роботи наодинці в незнайомому Гуанчжоу, і через брак грошей мені навіть доводилося спати біля клумб неподалік вокзалу. Мої ідеали були прекрасними, але реальність – суворою, і хоч як тяжко я працював, та багато заробити ніяк не вдавалося. Тоді мама проповідувала мені Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів, і я певний час відвідував зібрання, але оскільки я хотів заробляти гроші й жити краще, я знову поїхав на заробітки в інше місце. У 2014 році я влаштувався продавцем до відомої мережевої компанії, подумавши: «Багато знаменитостей і заможних людей починали з продажів. Продажі не лише загартовують людину, а й покращують її ділові навички». Із цією думкою я з пристрастю поринув у роботу. Щоб досягти результатів, я часто їздив у відрядження провінціями й містами, працював вдень і вночі, майже ніколи не їв вчасно й не висипався. Оскільки мене й так часто захитувало в транспорті, від щоденних поїздок у мене постійно паморочилося в голові і я був украй виснаженим. Улітку, шукаючи товар у вантажівці, я настільки обливався потом, що штани липли до ніг, ніби я їх щойно виправ. Однієї зими в моїй машині розбилося лобове скло, і я проїхав понад сто кілометрів назустріч пронизливому вітру та снігу. Вийшовши з машини, я настільки змерз, що не міг рівно йти. Я твердо вірив, що «хто вміє терпіти труднощі, той їздить на Land Rover», і що мої сьогоднішні страждання прокладають шлях до завтрашнього успіху. Я мав на меті здійснити свої мрії власними зусиллями. У компанії я спілкувався з багатьма бренд-менеджерами й страшенно заздрив цим бездоганно одягненим представникам еліти. Я сподівався, що одного дня теж стану бренд-менеджером і здобуду захоплення та визнання інших.

Два роки пролетіли мов одна мить, і мене нарешті підвищили до бренд-менеджера. Після цього я неодноразово ставав лідером із продажів у відділі, і мене визнали відмінним бренд-менеджером. Колеги із заздрістю дивилися на мене й казали: «Цей бренд не обійдеться без тебе». Керівник заводу також часто брав мене із собою на різні заходи й постійно дарував мені подарунки. Моє марнославство було вдоволене, і я був безмежно щасливим. Я відчував, що маю високу працездатність, і завжди крокував із упевненістю. Керований амбіціями, я відчував, що посади бренд-менеджера мені вже було замало. Я хотів піднятися ще на щабель вище, щоб мої багаті та впливові родичі побачили, що я кращий за них. Через часті відрядження та зустрічі я щодня почувався геть виснаженим і знесиленим, і жоден сон не міг цього компенсувати. Мої проблеми зі шкірою загострилися, і я міг розраховувати лише на мазі для тимчасового полегшення. Я також думав поїхати додому, щоб підлікуватися, але коли згадував, скільки зусиль доклав для того, що маю, я розумів, що щойно я візьму відпустку й поїду, бренд, за який я відповідаю, перейде до когось іншого. І тоді я втрачу керівну посаду, а вся слава й визнання просто зникнуть. Я вирішив, що не можу здатися так просто, і хай як буде важко, я маю триматися.

Згодом мені зателефонував регіональний менеджер заводу з виробництва рисової локшини. Він хотів передати мені продаж рисової локшини у двох містах. Я подумав: «Якщо я добре впораюся, то в майбутньому зможу стати регіональним менеджером. Щоб вибитися в люди, треба мати сміливість брати на себе виклики та прагнути вищої посади». Тож я звільнився з роботи, на якій працював багато років, і став міським менеджером на заводі з виробництва рисової локшини. Коли в селі почули, що я став міським менеджером, мені із заздрістю казали: «Як станеш на ноги, візьми, будь ласка, до себе на роботу й мою дитину». Коли я це почув, мені стало дуже приємно, і моє марнославство було вдоволене. Я лише сподівався, що одного дня зможу стати регіональним менеджером, і тоді, хоч куди б я пішов, усі називатимуть мене представником еліти, а родичі точно подивляться на мене по-іншому. Від таких думок я був просто в захваті. Але несподівано сталося непередбачуване. На початку 2021 року загальний обсяг продажів заводу різко впав, і я з тривогою дивився, як в однієї партії рисової локшини за іншою добігав термін придатності. До того ж, через усі ті відрядження, безсонні ночі та нерегулярне харчування в мене почалися проблеми зі шлунком і щоденна діарея. Що ще гірше, мій псоріаз сильно загострився, і шкіра нестерпно свербіла. Шкіра голови вкрилася грубими струпами й пекла як від вогню, ставши настільки твердою, що навіть кліпати було важко. Я їздив лікуватися в багато місць, але жодні ліки та уколи не допомагали. Ця хвороба змучила мене до повного виснаження. Та я не міг поділитися всім цим душевним болем, стражданнями й слабкістю з іншими, адже боявся, що вони будуть насміхатися або зневажати мене. Коли ставало зовсім несила, я телефонував мамі, щоб виплеснути розпач, і щоразу вона казала: «Просто кидай роботу й повертайся!». Але хіба я міг усе покинути, стільки тяжко працювавши заради цієї посади? Я просто не міг на це зважитися. У моєму серці ще жило переконання, і я згадав приказку: «Життя як у мурахи, але амбіції мають бути як у лебедя, і хоч життя тонке як папір, треба мати незламний дух». Я подумав: «Оскільки я хочу вибитися в люди й досягти великого, то, безперечно, страждань не уникнути». Так я протримався до червня, але справи на заводі не покращилися. Згодом мій псоріаз продовжував загострюватися і поширився на все обличчя. Я носив маску, коли відвідував магазини та проводив заходи, але персонал уникав мене, щойно бачив. Я був дуже пригнічений і думав: «Я щодня завзято борюся, витримую такий шалений тиск, і ось результат. Чи справді моя боротьба того варта?». Через кілька днів зателефонував колега й повідомив, що нашій керівниці діагностували рак, і зараз вона лікується в лікарні. Поклавши слухавку, я ще довго не міг заспокоїтися. Я стояв перед дзеркалом, дивився на своє обличчя, вкрите червоними плямами, і глибоко замислився: «Регіональній менеджерці лише за сорок – як таке небезпечне для життя захворювання могло статися так раптово? Вона заробила купу грошей і мала свою частку слави, але хоч скільки б грошей вона заробляла чи якою б відомою не була, це не зможе повернути їй здоров’я. Мені ж лише за тридцять, а моє тіло вже має стільки проблем. Якщо я продовжуватиму в тому ж дусі, чи не закінчу так само, як вона? Якщо я ризикую власним здоров’ям заради таких результатів, то який сенс у грошах та повазі?». Упродовж наступних кількох днів я почувався геть розгубленим і безпорадним, наче зайшов у глухий кут. Під подвійним тиском фізичного болю та душевного напруження я звільнився з роботи і, з тяжкістю на серці, вирішив поїхати додому, щоб лікуватися.

Повернувшись додому, я днями ходив похмурий і пригнічений і думав: «Після всіх цих років боротьби здається, ніби я знову там, звідки починав. Я втратив усю свою славу та вигоду й залишився з хворим тілом. Як мені жити далі?». Мама бачила, що я був нещасним, і дала мені деякі настанови, бесідуючи про те, що ми не можемо контролювати свою долю, і що все призначено Богом. Потім вона прочитала мені деякі з Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Яку професію обирає людина, як вона заробляє на життя, хороший чи поганий вибір вона робить – чи мають люди хоч якийсь вибір у цих речах? Чи ґрунтуються вони на бажаннях і рішеннях людей? Більшість людей бажає працювати менше, а заробляти більше, не гарувати під сонцем і дощем, одягатися пристойно, справляти яскраве враження, куди б вони не пішли, досягати вершин і приносити славу своїм предкам. Люди мають такі “ідеальні” бажання, але коли вони роблять свій перший крок на життєвому шляху, то поступово починають бачити, наскільки недосконалою є людська доля, і вперше по-справжньому усвідомлюють, що, хоча людина може будувати сміливі плани на своє майбутнє й нестримно плекати всілякі мрії, ніхто не має здатності чи влади реалізувати власні мрії, ані здатності контролювати власне майбутнє. Завжди буде розрив між мріями людини та реаліями, з якими вона стикається; усе ніколи не може скластися так, як людина собі уявляє, і, стикаючись із такими реаліями, люди ніколи не можуть знайти задоволення чи втіхи. Є навіть деякі люди, які раз у раз намагаються придумати всілякі підходи й випробувати всі можливі шляхи, і докладають усіляких зусиль та йдуть на жертви заради своїх засобів до існування та перспектив, а також заради зміни своєї долі. Але зрештою, навіть якщо вони можуть реалізувати свої мрії та бажання завдяки власній важкій праці, вони ніколи не можуть змінити свою долю, і хоч би скільки вони боролися, вони ніколи не можуть вийти за межі своєї долі. Незалежно від відмінностей у здібностях та інтелекті, а також від того, чи є в людей рішучість, усі вони рівні перед долею, де немає розрізнення на великих і малих, високих і низьких, шляхетних і низькорідних. Якою професією людина займається, чим заробляє на життя і скільки багатства має в житті – це залежить не від її батьків, талантів, зусиль чи амбіцій, а від завчасного призначення Творця» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Божі слова – чиста правда. Усі хочуть жити добре й тяжко працюють заради цього, але зрештою, людська доля – це не те, що людина може вирішувати сама. Я подумав про своїх кузенів. Вони не так уже й гарували, але все одно ставали керівниками в будь-якій сфері, де працювали, і насолоджувалися хорошими статками. Я понад десять років докладав зусиль, щоб досягти такого ж успіху, як вони, але натомість здобув лише хворе тіло, а всі зароблені гроші пішли на оплату лікувань. Потім я згадав одного колишнього співробітника. Його результати з продажів не вражали, але він отримав понад десять будинків як компенсацію за переселення. Завдяки цьому я зрозумів: що судилося, те й станеться, і хоч як тяжко ми б не працювали, якщо щось нам не призначено, то все це марно. Доля людини не в її руках, і жодні зусилля не здатні її змінити. Згодом брати й сестри почули про мою ситуацію і провели бесіду зі мною, кажучи, що ця хвороба також була дозволена Богом, і що без цих страждань я міг би й не повернутися до Бога. Я був дуже зворушений. Я згадав, що раніше вже вірив у Бога, але зійшов із цього шляху в гонитві за багатством, славою і вигодою. Якби я не захворів, то, мабуть, і досі блукав би, загублений у цьому світі. Після стількох років Бог усе одно мене не покинув. Через цю хворобу Він повернув мене до Свого дому, щоб я продовжував вірити в Нього. Ця хвороба справді стала для мене Божим спасінням, і я був щиро Йому вдячний. Після цього я активно відвідував зібрання та їв і пив Божі слова.

На одному із зібрань сестра прочитала два уривки з Божих слів. Бог говорить: «Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди для плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони охоче й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, навіть без найменшого сумніву й ніколи не думаючи про те, щоб повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, щойно вони так віддали себе сатані й стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися. Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, справедливого або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що принада слави й вигоди занадто велика для людей; це ті речі, яких люди можуть нескінченно прагнути впродовж усього свого життя і навіть упродовж усієї вічності. Хіба це не реальна ситуація?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Божі слова глибоко зворушили мене. Я наче щойно прокинувся від сну. Я усвідомив, що слава й вигода, яких я так прагнув із самого дитинства, були пастками, розставленими сатаною. Раніше я вважав гонитву за славою й вигодою цілком виправданою. Думав, що життя полягає не в тому, щоб просто набити шлунок, а в тому, щоб прагнути слави й вигоди, і що лише так можна жити з достоїнством і мати цінність. Тепер я зрозумів, що гонитва за багатством, славою і вигодою – це мов той метелик, що летить на вогонь: усе здається таким яскравим, але коли ти справді кидаєшся в полум’я, то можеш втратити життя. Озираючись назад, я зрозумів, що ще змалечку вбирав у себе різні сатанинські ідеології, такі як: «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів», або «Людина дереться вгору; вода тече вниз», чи «Хороший чоловік прагне підкорити весь світ» і тому подібне. Під впливом цих поглядів я з раннього віку ставив перед собою високі ідеали та цілі, і ще підлітком почав їздити світом, шукаючи можливості втілити свої мрії в життя. Попри численні невдачі, я ніколи не здавався. Особливо коли я почув популярну приказку: «Життя як у мурахи, але амбіції мають бути як у лебедя, і хоч життя тонке як папір, треба мати незламний дух», я твердо вирішив зробити собі ім’я, стати відомим і здобути захоплення людей. Згадуючи минуле: хоч я і був сильно змучений хворобою і виживав лише завдяки лікам, та щоб здобути омріяне визнання, я долав безліч труднощів. Після кількох років старань я нарешті став бренд-менеджером і здобув захоплення інших. Проте мені й цього було мало. Щоб стати регіональним менеджером і щоб родичі дивилися на мене по-іншому, я звільнився з роботи, якій віддав багато років, і став міським менеджером. Коли продажі впали, я перебирав усі можливі варіанти, щодня потерпаючи від тиску та болю через хворобу, поки вивчав маркетингові стратегії. Я почувався геть виснаженим та знесиленим, але лише коли моє тіло повністю здалося, я тимчасово залишив роботу. У відчайдушній гонитві за славою і вигодою я віддав усього себе та знищив своє здоров’я, а здобув лише страждання. Гонитва за грошима, славою і вигодою справді мені нашкодила! Хоча я знав, що в останні дні Бог висловлює істину, виконуючи роботу спасіння людей, я йшов на повідку у слави й вигоди, наче собака на ланцюгу, і зовсім не мав бажання постати перед Богом. Я присвятив понад десять років гонитві за славою і вигодою і просто дедалі більше віддалявся від Бога. Якби не ця хвороба, я б і далі продовжував цю гонитву, і зрештою вона б призвела мене до загибелі. Саме Божі слова допомогли мені чітко побачити страждання, які приносить гонитва за славою і вигодою. І я всім серцем захотів відпустити ці речі та покоритися Божому володарюванню й розпорядженням.

Пізніше я прочитав ще два уривки з Божих слів, і на душі стало ще світліше. Всемогутній Бог говорить: «Завдяки володарюванню Творця та Його завчасному призначенню самотня душа, яка на початку не мала абсолютно нічого, отримує батьків і сім’ю, шанс стати членом людської раси й нагоду пережити людське життя й помандрувати людським світом; Також вона отримує шанс відчути володарювання Творця, пізнати чудеса творіння Творця і, більше того, шанс пізнати владу Творця та упокоритися перед нею. Тим не менш, більшість людей дійсно не хапається за цю рідкісну й швидкоплинну можливість. Люди витрачають енергію всього життя на боротьбу з долею і витрачають все своє життя на метушню, забезпечуючи свої родини й кидаючись туди-назад заради престижу й вигоди. Те, чим люди дорожать, – це родинна любов, гроші, слава й вигода, і вони розглядають їх як найвищі цінності в житті. Усі люди скаржаться на те, що їхня доля сповнена труднощів і невдач, однак вони відсувають на задній план питання, які люди повинні розуміти й досліджувати найбільше: чому людина живе, як їй слід жити й у чому цінність і сенс людського життя. Вони проводять усе своє життя, як би довго воно не тривало, просто метушачись у прагненні до слави й вигоди, доки їхня молодість не пройде, і вони не стануть сивими й зморшкуватими, доки не усвідомлять, що слава й вигода не можуть зупинити їхнє старіння, що гроші не можуть заповнити порожнечу їхніх сердець, і доки вони не зрозуміють, що ніхто не може втекти від законів народження, старіння, хвороб і смерті й що ніхто не може вирватися з упорядкувань долі. Тільки коли вони мусять зіткнутися з останнім вирішальним моментом життя, вони по-справжньому осягають, що навіть якщо люди володіють великим багатством, навіть якщо вони мають вельможний статус та високе положення, вони однаково не можуть уникнути смерті й мають повернутися до свого первинного стану: самотньої душі, яка нічого не має» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). «Людина проводить усе своє життя в гонитві за грошима, славою й вигодою; вона ставиться до цих речей як до рятівного кола, як до своєї єдиної опори – ніби володіння ними означало б, що вона зможе жити далі й уникнути смерті. Але тільки коли смерть наближається, вона усвідомлює, наскільки далекі від неї гроші, слава й вигода, і наскільки перед лицем смерті вона слабка й безсила, наскільки вразлива, наскільки самотня й позбавлена підтримки та наскільки безпорадна. Вона усвідомлює, що гроші або славу й вигоду неможливо обміняти на життя, що хоч якою б багатою не була людина, хоч яким би високим не був її статус, усі однаково бідні й мізерні перед лицем смерті. Вона усвідомлює, що за гроші не можна купити життя, що слава й вигода не можуть дати людині змогу уникнути смерті, що ні гроші, ні слава й вигода не можуть подовжити життя людини ні на хвилину, ні на секунду. Що більше людина так почувається, то більше вона жадає і далі жити; що більше людина так почувається, то більше жахається наближення смерті. Лише в цей момент вона по-справжньому усвідомлює, що її життя їй не належить і не підвладне її контролю, і по-справжньому усвідомлює, що людина не вирішує, жити їй чи померти – ніхто не може це контролювати» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Слова Божої бесіди такі чіткі та ясні. Гроші, слава й вигода не можуть купити людині життя або врятувати від смерті, і врешті-решт гонитва за цими речами – абсолютна порожнеча. Раніше я думав, що слава й вигода можуть надати моєму життю цінності, що ці речі мали сенс, і тому я завжди вважав успіх своїм ідеалом. Роками я стільки страждав, щоб здобути славу й вигоду. Здавалося, я заробляв гроші, носив дорогі костюми та здобував захоплення інших, але лише захворівши, я усвідомив, що ні гроші, ні слава, ні вигода, ні похвала людей не здатні полегшити мої страждання чи повернути мені здоров’я. Я згадав ту регіональну менеджерку, якій було за сорок і яка захворіла на рак, а також голову компанії, який помер через хворобу. Вони мали і славу, і вигоду, але після смерті не змогли забрати із собою нічого з цього. Попри шалені заробітки величезних сум грошей, вони померли з порожніми руками. Який тоді був сенс у гонитві за славою і вигодою? Як сказав Господь Ісус: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Раніше я весь час метушився в гонитві за славою і вигодою, дедалі більше віддаляючись від Бога під спокусою цієї слави й вигоди. Я витерпів стільки страждань і труднощів, щоб здобути славу й вигоду, і мій шлях був сповнений душевних мук і болю. Але Божа любов знову прийшла до мене, і попри моє бунтарство проти Бога протягом стількох років, Він усе одно не відмовився від мене й дозволив мені повернутися до Його дому. Коли я тільки згадував про це, на мої очі наверталися сльози, і почуття боргу перед Богом переповнювало моє серце. Я подумав, що відтепер маю належним чином вірити в Бога й віддячити за Його любов.

Згодом я виконував свої обов’язки в церкві. Одного разу я прочитав уривок із Божих слів: «Створені істоти живуть під пануванням Творця й приймають усе, що передбачено Богом, і все, що походить від Бога, тому вони мусять виконувати свої зобов’язання й обов’язки. Це абсолютно природно і виправдано, і було визначено Богом. Із цього видно, що для людей виконання обов’язку творіння є більш справедливим, прекрасним і благородним, ніж будь-що інше, вчинене під час життя в цьому людському світі; ніщо серед людства не є більш значущим чи гідним, і ніщо не приносить більше сенсу та цінності в життя створеної істоти, ніж виконання обов’язку створеної істоти. … На основі того, що створені істоти виконують свої обов’язки, Творець зробив навіть більшу роботу серед людства. Він провів ще один етап роботи над людьми. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи їм здобувати істину від Бога в процесі виконання ними своїх обов’язків, і в такий спосіб відкидати свої розбещені характери й бути очищеними, починати задовольняти Божі наміри й ставати на правильний шлях життя, і, в кінцевому підсумку, бути здатними боятися Бога й утікати від злого, досягати повного спасіння й більше не ставати предметом нещасть від сатани. Це той кінцевий ефект, якого Бог має намір досягнути, спонукаючи людство виконувати обов’язки. Отже, у процесі виконання твого обов’язку Бог не просто змушує тебе чітко бачити щось одне й розуміти невелику частку істини, і Він не просто дозволяє тобі насолоджуватися благодаттю й благословеннями, які ти отримуєш, виконуючи свій обов’язок як створена істота. Радше Він дає тобі можливість очиститися, і спастися, і, в кінцевому підсумку, почати жити у світлі обличчя Творця» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що як створена істота, я маю виконувати свої обов’язки, і що це відповідальність та зобов’язання людини. Лише виконуючи свої обов’язки, я маю можливість здобути істину й життя, позбутися свого розбещеного характеру, очиститися й перетворитися та зрештою отримати Боже спасіння. Належне виконання своїх обов’язків – це найважливіша й найцінніша річ у житті. Відтоді я щодня їв і пив Божі слова, і моє серце сповнилося миром та радістю. Під час виконання моїх обов’язків, щоразу, коли я виявляв свою розбещеність, я читав Божі слова, щоб розмірковувати над собою і пізнавати себе, у такий спосіб долаючи свій розбещений характер. Усе це було плодами виконання моїх обов’язків. Згодом моє здоров’я також покращилося.

У 2022 році, після Свята весни, мені зателефонував кузен і повідомив, що менеджера моєї попередньої компанії перевели, і віцепрезидент хоче, щоб я повернувся на посаду менеджера. Почувши це від кузена, я подумав: «Я наполегливо працював у цій компанії багато років. Якщо не повернуся, то всі мої зв’язки пропадуть. До того ж, цей бренд працює у сфері з великим потенціалом для розвитку компанії, і це керівна посада. Вона не лише принесе мені престиж, але я також зможу спілкуватися з керівниками середньої та вищої ланки, здобуваючи славу й вигоду. Це посада, якій багато хто заздрить, і якщо я відмовлюся, такої можливості може більше не бути. Але ця робота забирає дуже багато часу, і я зовсім не матиму часу читати Божі слова чи виконувати свої обов’язки». Тоді я згадав про той біль, який мені раніше завдала гонитва за славою і вигодою. Я не хотів повертатися до світського життя, щоб сатана продовжував мені шкодити. Тож я відхилив пропозицію. Кузен був вражений і постійно нагадував мені, що така можливість трапляється рідко. Він порадив мені все обдумати й дати відповідь завтра. У той момент я подумав: «Мене не було в компанії вже понад рік, тож як так вийшло, що вони раптом знову хочуть бачити мене менеджером, щойно я почав виконувати свої обов’язки?». Мені стало зрозуміло, що це була спокуса сатани, і я згадав, що сказав Бог: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, перед чим постав Йов, було діями й завадами з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). На перший погляд здавалося, що це кузен просить мене повернутися на посаду менеджера, але насправді це були хитрощі сатани. Сатана намагався використати це, щоб знову затягнути мене на шлях гонитви за славою і вигодою. У той час я виконував обов’язок із поливу інших, і були новонавернені, яких потрібно було поливати й підтримувати. Я не міг покинути свій обов’язок лише через роботу. Зараз Божа робота добігає кінця, і це можливість, яка випадає раз у житті, – мати змогу вірити в Бога та виконувати свій обов’язок. Я маю присвячувати свій час виконанню обов’язку та прагненню до істини. Це цінніше, ніж бути менеджером. Наступного дня я відхилив пропозицію кузена й відчув величезне полегшення на душі. Хоча зараз я не менеджер і моє життя не таке розкішне, та воно стабільне. Я маю їжу, одяг, і мені цього вистачає. Я бажаю присвятити всі свої дні виконанню свого обов’язку та щирому прагненню до істини, щоб задовольняти Бога.