Цзянь Сі, Китай

Я відповідаю за євангельську роботу у своїй церкві. У лютому 2023 року лідер повідомив мені, що диякон з поливу, брат Ван Тао, доповів про деякі проблеми в євангельській роботі. Деякі проповідники Євангелія недбало ставилися до своєї роботи: вони передавали новонавернених для поливу поливальникам, не проводячи чітких бесід про істину щодо Божої роботи та не роз’яснюючи їхніх уявлень, що призвело до багатьох труднощів у роботі з поливу. Крім того, проповідники Євангелія чітко не повідомили новонаверненим, коли вони можуть відвідувати зібрання. Що ускладнювало своєчасні упорядкування та затримувало зібрання новонавернених. Почувши це від лідера, я визнала, що ці проблеми справді існують, але те, що Ван Тао повідомив про них лідеру напряму, мені було важко прийняти. Хоча це й були проблеми з проповідниками Євангелія, але за євангельську роботу відповідала я, тож, якщо такі проблеми виникають, як на мене дивитиметься лідер? Я зрозуміла, що була недбалою під час своєї перевірки роботи, а щодо того, як проповідники Євангелія проводили бесіди та давали свідчення або наскільки новонавернені розуміли істину про Божу роботу, я належним чином не поцікавилася цими робочими деталями. Але якби я визнала ці проблеми, хіба лідер не сказав би, що я некомпетентна, безвідповідальна й ненадійна у виконанні своїх обов’язків? Я не хотіла визнавати, що це моя проблема, але розуміла, що такий стан неправильний та опиралася цій ситуації, що була упорядкована та спланована Богом, тому я мовчки молилася до Нього і просила захистити моє серце, щоб я не сперечалася й могла належним чином прийняти вказівку свого брата. Після молитви моє серце трохи заспокоїлося, і я поспілкувалася з проповідниками Євангелія про те, як вирішити ці питання.

Невдовзі лідер знову звернувся до мене: «Ван Тао вдруге повідомив про проблеми з проповідниками Євангелія, і те саме зробили інші брати та сестри. Як зараз проповідники Євангелія виконують свої обов’язки? Чи розв’язано ці проблеми?». Коли я почула, як лідер сипле запитаннями, то почувалася дуже засмученою та подумала: «Він, мабуть, вважає, що мені бракує почуття тягаря та працездатності, інакше чому ці проблеми досі не розв’язані? У всіх, мабуть, склалося про мене погане враження». Побачивши проблеми, на які Ван Тао знову вказав у своєму листі, я не могла заспокоїтися, щоб оцінити ситуацію та порозмірковувати над цими питаннями. Я постійно виправдовувалася у своєму серці, навіть звинувачуючи Ван Тао: «Чому ти не звернувся зі своїм відгуком безпосередньо до мене? Навіщо було розмовляти з лідером? Щобільше, якщо новонавернені мають невирішені релігійні уявлення, невже поливальники також не можуть провести бесіду, щоб їх розв’язати? Не був чітко прописаний час зібрань для деяких новонавернених, але якби поливальники мали відчуття тягаря, хіба б вони просто не зв’язалися з новонаверненими, щоб краще їх зрозуміти? Хіба б вони просто не зв’язалися з новонаверненими, щоб краще їх зрозуміти?». Що більше я думала, то більше відчувала обурення й опору, і дивувалася, чому Ван Тао так чіпляється до нас. Я дуже хотіла написати листа, щоб вказати на його проблеми та виплеснути свої емоції, але знала, що це його скривдить. Тож я придушила свої емоції й не стала писати. Коли я виявила цей стан, я була дещо налякана і мені здавалося, що таке моє ставлення – неправильне. Тож я неохоче визнала свої недоліки. Таким чином я хотіла захистити свій імідж в очах лідера. Після цього я постійно почувалася дуже пригніченою. Я розуміла, що це мене нічому не навчило і так я намагалася обдурити лідера. І все ж таки я висловила свою упередженість проти Ван Тао перед своїми сестрами-напарницями, виплескуючи все, що мала на думці. Це призвело до того, що мої сестри-напарниці також розвинули упередженість проти Ван Тао та сказали, що він запальний. Коли я почула, що сестри висловлюють мені свою підтримку, я відчула себе більш вмотивованою та продовжувала порушувати проблеми Ван Тао. Я мала на меті показати всім, що виникнення цих відхилень і помилок було проблемою не лише проповідників Євангелія, а й Ван Тао, і що всі ми маємо розділити відповідальність за це. Після цих слів я відчула себе дуже винною – я зробила забагато поспішних висновків щодо людей і речей! Я хотіла відкинути таку поведінку, але не могла подолати цю перепону. Тоді я подумала про те, як Ван Тао повідомив про проблеми проповідників Євангелія, щоб покращити роботу, але я опиралася та сперечалася, що було проти Божого наміру. Тож я помолилася Йому: «Боже, Брат Ван Тао доречно вказав на проблеми у своєму листі, але я опиралася, не бажала приймати це та навіть чіплялася до брата. Боже, я хочу змінити цей стан. Прошу, спрямуй мене». Після молитви я прочитала уривок із Божих слів: «Щодо справи, яка на позір здається випадковою, ти мусиш сприймати її у своєму серці так: “Це сталося не випадково – це організував Бог. У цієї справи є причина й першопричина; це не те, що могли б організувати люди, – вона походить від Бога”. Тож як тобі слід до цього ставитися? Хіба достатньо не мати нарікань, не виправдовуватися й просто коритися? Тобі слід шукати в цій справі Божий намір, шукати істину, яку слід практикувати, а також те, чого вимагає Бог, і як діяти так, щоб це відповідало Божому наміру» (Спілкування з Богом). Зі слів Бога я зрозуміла, що все, що відбувається щодня, улаштовано й упорядковано Ним, і за цим стоять Його наміри. Незалежно від того, чи хтось пропонує поради, чи я зазнаю обтинання, Бог організовує ці ситуації, щоб побачити, що коли щось трапляється, я здатна ставитися до цього покірно та шукати істину. Якщо я не прийму ці речі від Бога та продовжуватиму чіплятися до людей та обставин, я не винесу жодних уроків, а мій стан залишатиметься пригніченим та зазнає впливу. Коли Ван Тао вказав на мої проблеми, я заперечувала його слова та опиралася їм, сперечалась у відповідь і скаржилась, що він чіпляється до нас. Правда полягала в тому, що я не опиралась жодній конкретній особі, а насправді сперечалася з Богом і була нерозумною, не бажаючи коритися цим ситуаціям і засвоювати уроки. Усвідомивши це, я трохи заспокоїлася і була готова щиро розмірковувати над собою та шукати істину.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «В чому здебільшого проявляється тип характеру людини, яка відчуває відразу до істини? У відмові прийняти власне обтинання. Неприйняття свого обтинання – це один зі станів, що проявляє такий характер. У глибині душі ці люди особливо опираються, коли їх обтинають. Вони думають: “Я не хочу цього чути! Я не хочу цього чути!” Або: “Чому б не обітнути інших людей? Навіщо чіплятися до мене?”. У чому значення того, що людина відчуває відразу до істини? Відраза до істини – це коли людина цілковито не зацікавлена ні в чому, пов’язаному з чимось позитивним, з істиною, з тим, чого просить Бог, або з Божими намірами. Іноді вона відчуває огиду до цих речей, іноді вона повністю їх ігнорує, іноді вона приймає ставлення непоштивості й байдужості, не ставиться до них серйозно, ставиться до них недбало й презирливо або поводиться з ними зі ставленням, повністю позбавленим відповідальності. Основним проявом відрази до істини є не просто відчуття огиди, коли вони чують істину. Сюди також відносяться небажання практикувати істину, відступ назад, коли настає час практикувати істину, так, ніби істина ніяк не стосується людини. … У своєму серці ці люди добре знають, що Божі слова – це істина, що вони позитивні, і що практика істини може призвести до змін у характері людей і зробити їх здатними задовольняти Божі наміри, але вони не приймають Його слова й не практикують їх. Це означає відчувати відразу до істини. У кому ви бачили характер того, хто відчуває відразу до істини? (У маловірах.) Маловіри відчувають відразу до істини, це цілком зрозуміло. У Бога немає способу спасти таких людей» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки знання про шість видів розбещених характерів є істинним самопізнанням). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що незалежно від ситуацій, з якими стикається людина, або проблем, на які їй вказують, якщо вона завжди опирається та противиться, не бажаючи приймати, навіть якщо вона справді має ці проблеми, то таким чином виявляється характер, який відчуває відразу до істини. Це прояв маловіра. Мені стало цікаво, чому Бог визначає відразу до істини проявом маловіра. Коли людина справді вірить у Бога і має Його у своєму серці, вона віритиме, що все, що відбувається, є частиною Божого володарювання та упорядкувань, і зможе коритися та засвоювати уроки. Проте маловіри не вірять ні в Бога, ні в Його володарювання й упорядкування. Коли з ними щось трапляється, вони або сперечаються у відповідь, або шукають виправдання, і все це виявляє лише погляди невіруючих, і вони зовсім не шукають істину. Такі думки мене сильно налякали. Хоча я щодня читала Божі слова й молилася, коли щось траплялося, я не приймала цього від Бога та не шукала істини. Хіба я не просто говорила, що вірю в Бога, а насправді діяла без Бога? Така віра не мала нічого спільного з Богом та Його словами. Хіба я не поводилася так само, як маловір? Цей стан був жахливим! Я розмірковувала над тим, як, зіткнувшись із зауваженнями Ван Тао щодо проблем, я спершу не прийняла їх, щоб порозмірковувати й проаналізувати свої відхилення у виконанні обов’язків. Натомість я постійно шукала виправдання, стверджуючи, що в роботі з поливу, за яку він відповідав, теж були проблеми. Я навіть скаржилася, що Ван Тао робив усе можливе, аби ускладнити мені життя, і повідомляв про проблеми лідеру, щоб мене принизити. У цих ситуаціях я не приймала цих речей від Бога і продовжувала шукати зовнішні причини. Це зовсім не відповідало ставленню, яке має бути у віруючого. Таке ставлення притаманне маловіру або невіруючому, коли вони стикаються з певними ситуаціями. Я згадала, що Ван Тао вже повідомляв мені про ці проблеми раніше, але саме моя нездатність вчасно їх розв’язати призвела до того, що він доповів про них лідеру. Проте я опиралася й не приймала цього, навіть стверджувала, що він намагався ускладнити мені життя. Я усвідомила, якою нерозумною була, і знала: якщо й далі так чинитиму, то зрештою Бог відцурається від мене та відсіє мене. Відчуваючи страх, я мовчки помолилася до Бога і попросила Його допомогти мені якнайшвидше виправити цей стан й щиро покоритися цій ситуації, прийняти її та засвоїти уроки.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Типове ставлення антихристів до обтинання полягає в тому, що антихристи категорично відмовляються приймати чи визнавати їх. Скільки б зла вони не робили, скільки б шкоди не завдавали роботі Божого дому та входженню обраних Богом людей у життя, вони не відчувають ані найменшого каяття й навіть не думають, що вони щось винні. Із цієї точки зору, чи мають антихристи людську сутність? Аж ніяк. Вони завдають усілякої шкоди обраним Богом людям і підривають роботу церкви – обрані Богом люди бачать це ясно як день, і вони бачать, як антихристи роблять лихі вчинки один за одним. І все ж антихристи не приймають і не визнають цього факту; вони вперто відмовляються зізнатися, що роблять помилки чи несуть відповідальність. Хіба це не прояв того, що вони відчувають відразу до істини? Антихристи відчувають відразу до істини до такої міри – скільки б поганих речей вони не коїли, вони вперто відмовляються це визнати й залишаються непоступливими до кінця. Це достатньо доводить, що антихристи ніколи не ставляться до роботи Божого дому серйозно та не приймають істину. Вони прийшли не для того, щоб вірити в Бога; вони слуги сатани, які прийшли заважати роботі Божого дому й порушувати її. У серцях антихристів – лише репутація та статус. Вони вважають, що якщо вони визнають свою помилку, то їм доведеться взяти на себе відповідальність, і тоді їхній статус і репутація будуть серйозно підірвані. У результаті вони опираються та заперечують свої помилки до кінця – таке їхнє ставлення. Як би люди їх не розвінчували чи не аналізували, антихристи роблять усе можливе, щоб це заперечити. Словом, свідоме їхнє заперечення чи ні, з одного боку, така поведінка розвінчує антихристову природу-сутність, яка полягає в тому, що антихристи відчувають відразу до істини та ненавидять її. З іншого боку, це заперечення показує, наскільки антихристи дорожать власним статусом, репутацією й інтересами. А як же вони ставляться до роботи й інтересів церкви? Зневажливо та безвідповідально. У них немає нітрохи совісті та здорового глузду. Хіба ухиляння антихристів від відповідальності не демонструє ці проблеми? З одного боку, ухиляння від відповідальності свідчить про їхню природу-сутність, якими є відраза й ненависть до істини, а з іншого – про відсутність совісті, здорового глузду та людської сутності. Як би завада та лихі вчинки антихристів не шкодили життю-входженню їхніх братів і сестер, антихристи не відчувають жодних докорів і ніколи про це не шкодують. Що це за істоти? Якби вони хоч трохи визнавали свої помилки, це можна було б вважати за дещицю совісті та розуму, але антихристам бракує навіть цієї дрібки людськості. То як ви думаєте, що це за істоти? Антихристи – це дияволи за сутністю» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. Пункт 9. Вони виконують свій обов’язок лише для того, щоб виділитись і задовольнити власні інтереси й амбіції; вони ніколи не зважають на інтереси Божого Дому й навіть зраджують ці інтереси в обмін на особисту славу (частина третя)). З Божих слів я зрозуміла, що антихристи мають у серці лише власну репутацію та статус, і що на настанови та розвінчування з боку інших вони відповідають опором та протидією. Навіть коли вони знають, що проблеми, на які вказують інші, справді мають місце, що вони справді впливають на роботу церкви та життя-входження братів і сестер і шкодять їм, вони все одно відмовляються це приймати. Вони не відчувають провини та не розглядають можливості змінитися. Бог каже, що такі люди – слуги сатани й дияволи! Я розмірковувала над тим, що виявила в цей період. Коли я дізналась, що Ван Тао доповів лідеру про наші з проповідниками Євангелія відхилення в роботі мені здавалося, що він робить усе можливе, намагаючись мене принизити. Щоб захистити свою репутацію та статус, я постійно сперечалася й намагалася виправдати себе, але не розмірковувала над собою та не розв’язувала проблем у роботі. Пізніше, коли я побачила, що лідер дуже серйозно поставився до проблем і відхилень, на які вказав Ван Тао, і відчула, що страждають мої репутація та статус, я подумала написати Ван Тао, щоб провчити його та виплеснути свої особисті образи, щоб він боявся знову доповідати про мої проблеми. Я також звинувачувала та засуджувала Ван Тао перед своїми сестрами-напарницями, казала оманливі речі, щоб уникнути відповідальності та змусити їх розвинути упередження проти Ван Тао, і таким чином схилити сестер на свій бік. Коли лідер написав, щоб нагадати мені про проблеми, я свідомо сказала кілька слів, щоб обдурити керівника й захистити свої репутацію та статус. Я зрозуміла, наскільки яскраво вираженим був мій характер, що відчуває відразу до істини! Те, що Ван Тао вказав на відхилення у виконанні мого обов’язку, означало те, що він рахувався з Божими намірами, був відповідальним і мав почуття справедливості. Але оскільки це зачіпало мою гордість і статус, я не тільки не прийняла його пропозицій, але й переплутала добро зі злом, засуджуючи та принижуючи його перед своїми сестрами-напарницями. Я нікому не дозволяла вказувати на відхилення у своїй роботі, а коли хтось робив це, зачіпаючи мої особисті інтереси, я не тільки не визнавала й не приймала цього, але й судила таку людину як ворога, виявляючи злостивий характер, що відчував відразу до істини. Бог розвінчує, як антихристи, ухиляючись від відповідальності, демонструють не лише небажання приймати істину, але й зневажливе ставлення до церковної роботи та брак людськості. Я розмірковувала над тим, як протягом усього цього часу я рахувалася лише з власними інтересами, а не з роботою церкви. Я не відчувала ані смутку, ані провини через те, що впливала на роботу з поливу й затримувала зустрічі новонавернених. Я зрозуміла, що заради особистих інтересів я стала по-справжньому егоїстичною та байдужою, зовсім втративши людськість. Як євангельський диякон я мала б приймати нагляд братів і сестер, щоб євангельська робота краще просувалася. Але щоб захистити свою репутацію та статус я не тільки не приймала настанов чи допомоги, а й підбурювала своїх сестер-напарниць упереджено ставитись до Ван Тао. Я відігравала негативну роль і діяла не на благо церкви! Якби я не змінила цього, від мене зрештою відцурався б Бог. Розмірковуючи над цим, я відчула справжній розпач і зрозуміла, що нагляд братів і сестер за моїм обов’язком був доброю справою, адже це робилося, щоб допомогти мені вчасно виправляти відхилення в обов’язку та добре виконувати церковну роботу. Якби я раніше прийняла пропозиції Ван Тао, ці проблеми в роботі, безсумнівно, були б розв’язані значно раніше.

Пізніше я прочитала інші Божі слова: «Коли ти шукаєш істину, ти повинен шукати в багатьох людей. Якщо хтось має що сказати, вислухай його та постався до всіх його слів серйозно. Не ігноруй і не принижуй цю людину, адже це стосується питань, які належать до сфери твоїх обов’язків, і ти мусиш ставитися до цього серйозно. Це правильне ставлення і правильний стан. Коли ти перебуваєш у правильному стані, і ти не виявляєш характеру, який відчуває відразу до істини і який ненавидить істину, тоді таке практикування витіснить твій розбещений характер. Це і є практикування істини. Якщо ти так практикуєш істину, які це дасть плоди? (Нас наставлятиме Святий Дух.) Отримання наставництва Святого Духа – це один з аспектів. Іноді справа буде дуже простою і цього можна буде досягти за допомогою твого власного розуму; після того, як інші закінчать висувати свої пропозиції і ти зрозумієш, ти зможеш виправити ситуацію та діяти згідно з принципами. Люди можуть подумати, що це маленька справа, але для Бога це велика справа. Чому Я так кажу? Тому що, коли ти так практикуєш, для Бога ти є людиною, яка здатна практикувати істину, людиною, яка любить істину, і людиною, яка не відчуває відрази доістини, – коли Бог зазирає у твоє серце, Він також бачить твій характер, а це велика справа. Іншими словами, коли ти виконуєш свій обов’язок і дієш у присутності Бога, те, що ти втілюєш і що виявляєш, – це все істина-реальності, якими мають володіти люди. Ставлення, думки і стани, якими ти володієш у всьому, що ти робиш, є найважливішими речами для Бога, і саме їх Бог ретельно вивчає» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Завдяки цьому уривку з Божих слів я зрозуміла, що коли брати й сестри вносять пропозиції або обтинають мене, я повинна спочатку вислухати зі ставленням пошуку істини, я не можу просто ігнорувати їх або сперечатися й виправдовуватися. Якщо я чогось не розумію, я можу шукати відповіді від своїх братів і сестер з готовністю прийняти істину. Ось що означає любити її. В усьому, що відбувається щодня, криється Божий намір, і Бог дивиться не лише на правильність чи неправильність моїх вчинків або наявність відхилень у моїх обов’язках, а й на моє ставлення до істини та до свого обов’язку. Саме це хоче бачити Бог. Усвідомивши це, я мовчки пообіцяла собі: відтепер, незалежно від того, з якими ситуаціями я стикатимусь або які пропозиції вноситимуть інші, я спочатку прийматиму їх і шукатиму істину. Я більше не могла сперечатися й жити з характером, що відчуває відразу до істини.

Протягом наступних днів я постійно згадувала про те, як, безпосередньо відповідаючи за євангельську роботу, я так і не розв’язала проблем, які в ній виникали та про які повідомив Ван Тао. Це сталося в першу чергу тому, що я була справді недбалою та безвідповідальною у виконанні своїх обов’язків. Я почитала Божі слова: «Якщо люди безтурботні під час виконання свого обов’язку або постійно безтолкові, як ви думаєте, що це за ставлення? Чи не є це просто недбалістю? Чи так ви ставитеся до свого обов’язку? Це проблема духовного рівня чи характеру? Усі ви маєте ясно розуміти це. Чому люди є недбалими у виконанні свого обов’язку? Чому вони не є відданими, коли роблять щось для Бога? Чи мають вони взагалі розум або совість? Якщо ти дійсно володієш совістю та розумом, то коли ти щось робиш, ти будеш вкладати трохи більше своєї душі в роботу, а також трохи більше доброї волі, відповідальності й уваги, і ти зможеш докласти більше зусиль. Коли ти зможеш докласти більше зусиль, результати виконуваних тобою обов’язків покращаться. Твої результати будуть кращими, і це задовольнятиме як інших людей, так і Бога. Ти маєш вкласти у це своє серце! Не можна бути байдужим, неначе ти працюєш у мирському світі й просто заробляєш гроші відповідно до витраченого часу. Якщо ти так до цього ставишся – ти в біді. Ти не зможеш добре виконати свій обов’язок» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Входження в життя починається з виконання обов’язку). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що для того, щоб добре виконувати свої обов’язки, найважливіше – це мати почуття відповідальності та совість, які пов’язані з людськістю. Коли особи з людськістю стикаються з вказівками та пропозиціями – від кого б вони не надходили – якщо йдеться про інтереси церкви, вони ставляться до них серйозно та ефективно розв’язують проблеми. Проте ті, кому бракує людськості, не мають такого усвідомлення у своєму серці, вони підходять до справ із пихатим ставленням, ніколи ні до чого не ставляться серйозно і не думають про швидке розв’язання проблем. Лідер і Ван Тао кілька разів згадували про проблеми в євангельській роботі, і вони хотіли оперативно вирішити ці питання, щоб уникнути затримок у роботі з поливу. Але я не надала цьому великого значення. Я була зарозумілою та пихатою, вважаючи, що ці проблеми легко розв’язати, та лише поверхово обговорила їх з проповідниками Євангелія, не доклавши зусиль для їхнього ґрунтовного розв’язання. В результаті проблеми залишалися, а робота затримувалася. Тепер я зрозуміла, що не просто нехтувала своїми обов’язками, а мені також бракувало належного ставлення до відхилень у їхньому виконанні. Мені цілковито бракувало людськості! З того часу, які б пропозиції не висували брати й сестри, я вчилася їх приймати та шукати істину, щоб своєчасно їх вирішувати. Я почала з того, що написала до Ван Тао, аби розповісти йому про стан, який виявила, та уроки, які засвоїла за цей час. Ми дійшли згоди щодо того, як розв’язати проблему співпраці з поливальниками. Потім я проаналізувала ці відхилення разом із проповідниками Євангелія, вказавши на проблеми зі ставленням, які вони всі мали під час виконання своїх обов’язків. Після такої практики деякі проблеми в роботі були розв’язані, а наша співпраця з поливальниками значно покращилася порівняно з попереднім періодом.

Одного разу лідер вказав, що я не розставляю пріоритети за терміновістю роботи, за якою слідкую, і моє серце тьохнуло. Оскільки в роботі, за якою я слідкувала, часто виникали проблеми, на які доводилося вказувати, я відчувала себе приниженою і хвилювалася, що про мене подумає лідер. Я була розгублена, адже вважала, що, слідкуючи за всією роботою одночасно, я уникну затримок, чому ж мені все одно вказують на цю проблему? У той момент я зрозуміла, що знову збираюся сперечатися, тому мовчки помолилася у своєму серці, попросила Бога захистити його, щоб уникнути вчинків, продиктованих моїм розбещеним характером. Після молитви я прочитала уривок із Божих слів: «Якщо хтось щось тобі пропонує, коли ти не розумієш істини, і каже тобі, як діяти згідно з істиною, ти повинен спершу прийняти це, дозволити всім про це поспілкуватися і подивитися, чи є цей шлях правильним, чи ні, і чи відповідає він істині-принципам, чи ні. Якщо ти пересвідчишся, що цей шлях відповідає істині, тоді практикуй так; якщо ти визначиш, що він не відповідає істині, тоді не практикуй так. Усе настільки просто» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Ця ситуація була упорядкована Богом, я мусила винести з неї уроки та не могла діяти так, як мені диктує розбещений характер. Лідер вказав на відхилення у виконанні мого обов’язку, і це було корисно для роботи, тому я мала насамперед прийняти це, порозмірковувати та пошукати істину. Розглянувши ці питання, я зрозуміла, що зауваження лідера були доречними, і одночасне слідкування за всією роботою призведе лише до того, що брати й сестри не розрізнятимуть пріоритетів у своїй праці, що, своєю чергою, спричинить затримки у виконанні ключових завдань. Якби я дотримувалася пропозицій лідера щодо пріоритизації, обґрунтованого слідкування та здійснення роботи, це було б значно корисніше для справи. Після цього я дотримувалася пропозицій лідера щодо слідкування за роботою. Після такої практики мені стало значно легше, робота також просувалася, а я відчувала справжню вдячність Богові! Пізніше, коли інші брати й сестри вказували на проблеми у виконанні моїх обов’язків, мені також вдавалося правильно до цього ставитися.

Хоча наставництво і розвінчання зі сторони братів і сестер змусили мене втратити обличчя, та все ж завдяки цьому досвіду я змогла побачити, що наразі маю багато недоліків та прогалин у виконанні свого обов’язку. Ця ситуація дозволила мені краще пізнати себе, а також виявила мій сатанинський характер, що відчуває відразу до істини та опирається позитивним речам. Я зрозуміла, що отримувати настанови та допомогу від братів і сестер – це справді чудово, і усвідомила, наскільки це корисно для роботи та мого життя-входження.