Меннуань, Китай

На початку 2002 року я прийняла Божу роботу останніх днів. Незабаром я почала проповідувати Євангеліє і поливати новачків, сповнена віри в Бога й день у день виконуючи свої обов’язки протягом кількох років. Будь то дощ чи сонце, вітер чи сніг – ніщо не могло завадити мені виконувати мої обов’язки. Пам’ятаю, одного разу, коли я проповідувала Євангеліє, потенційний одержувач Євангелія не лише відмовив мені, але ще й лаяв мене та погрожував викликати поліцію, вказуючи на мене пальцем. У той момент я відчула глибоке приниження, слабкість та негативну налаштованість, але потім я подумала: «Якщо я зможу терпіти насмішки та образи за проповідування Євангелія, то, безсумнівно, Бог благословить мене». З цією думкою я відчула полегшення та продовжила виконувати свої обов’язки. Минали роки, і протягом цього часу, незважаючи на страждання плоті та вражену гордість, я також насолоджувалася численними благословеннями та благодаттю від Бога. За ці роки віри в Бога моя родина перебувала в мирі та була позбавлена лих і негараздів. Я подумала собі: «Напевно, це завдяки моїй сильній вірі в Бога». Саме тоді, коли я почувалася щасливою, сталося несподіване.

Це було одного червневого дня 2008 року. Мої очі раптом почали трохи затуманюватися, ніби їх щось застилало. Я подумала, що, можливо, у мене просто подразнення очей, тому я не звернула на це уваги, продовжуючи виконувати свої обов’язки як звичайно. Я вважала, що, оскільки я вірю в Бога, Він захистить мене, і мені нічого боятися. Навіть якщо я захворіла, я не повинна припиняти виконувати свої обов’язки. Можливо, через кілька днів з очима все буде добре. Але несподівано мій стан погіршився, а не покращився. Я бачила все більш розмито, а коли дивилась вдалину, перед очима постійно з’являлися спалахи, що викликало у мене запаморочення. У цей момент я почала відчувати страх. Якщо я своєчасно не звернуся за лікуванням, що буде, якщо я пропущу найкращий час для лікування й осліпну? Це було б великою проблемою! Тож я поспішила до районної лікарні на обстеження. Лікар сказав, що серйозної проблеми немає і за кілька днів ін’єкцій все виправиться. Після цього я відчула полегшення. Але кілька днів ін’єкцій не принесли покращення, і мої переживання мимоволі повернулися: що, як я осліпну? Однак я знову подумала: «Протягом багатьох років віри в Бога я проповідувала Євангеліє та поливала новачків. Бог неодмінно захистить мене, враховуючи, що я відмовилася від усього та присвятила себе повністю. Я не осліпну, не варто себе лякати. Більше того, з сучасними досягненнями медичної науки мою хворобу очей напевно можна вилікувати».

Пізніше мій чоловік відвіз мене до міської лікарні, щоб показати окулісту та зробити комп’ютерну томографію очей. Лікар сказав, що у мене набряк задньої частини очей. Спочатку кілька днів інфузійної терапії показали невелике поліпшення, але воно було нетривалим. Мій зір усе погіршувався і став настільки затуманеним, що я ледве могла впізнавати людей перед собою. Крім того, лікар призначив мені гормональні ліки, і поступово все моє тіло почало набрякати. П’ять разів я зверталася до міської лікарні. Побачивши, що стан моїх очей погіршується, лікар відчув себе безсилим і сказав мені дуже серйозно: «Це захворювання очей важко піддається лікуванню та може повертатися. У важких випадках це може призводити до сліпоти. Крім того, тривале застосування гормональних препаратів може спричинити остеопороз, і якщо ви впадете, ви можете легко зламати кістки». Слова лікаря вразили мене, як грім серед ясного неба. Я відчувала слабкість у всьому тілі та ледве могла повірити, що вони були правдою. Я знову перепитала лікаря, і це дійсно було так. У той момент все моє тіло почало нестримно тремтіти. Ось і все! Моя хвороба невиліковна! Повернувшись додому, я почувалась дуже зневіреною та занепокоєною. Я почала думати, що Бог мене не захищає, і не хотіла молитися Богу. Мій зір продовжував затуманюватися, через що я не могла бачити чітко. Одного разу до мене в гості приїхала моя кузина. Якби вона не заговорила, я б її не впізнала; я бачила перед собою лише темну тінь. Я подумала собі: «Я ще така молода. Якщо я дійсно осліпну, чи не стану я тоді непотрібною? Як я буду жити далі?». Поступово я ставала відлюдькуватою, зачинялась вдома та уникала людей. Я часто плакала, і кожен день відчувався як вічність. Мій чоловік, зайнятий роботою в полі і вдома, почав виявляти нетерпіння. Він кілька разів казав мені: «Ти не можеш навіть бачити чи виконувати будь-яку роботу. Яка з тебе користь? Напевно, я просто повинен тебе покинути!». Це викликало у мене ще більше розпачу та гіркоти. У своєму болю та безпорадності я молилася до Бога: «Боже, чому я отримала цю хворобу? Тепер, коли я не можу бачити, як мені продовжувати вірити в Тебе й виконувати свої обов’язки? Якщо я дійсно осліпну, я не зможу подбати про себе, не говорячи вже про виконання будь-якої роботи. Якщо я в усьому покладатимуся на чоловіка, він, мабуть, ставитиметься до мене досить холодно. Я завжди мала високу самооцінку й ніколи не хотіла терпіти чиюсь зневагу. Як мені відтепер жити? Боже, навіть якщо мої руки чи ноги віднімуться, це краще, ніж не мати можливості бачити! Боже, мені так боляче. Будь ласка, забери цю хворобу. Якщо я одужаю, я зроблю все, що Ти попросиш». Зрештою, після тривалих молитв до Бога без покращення, Я втратила віру та перестала молитися. Я вважала, що оскільки Бог не захищає мене, а мій чоловік мене не хоче, то який тоді сенс жити? Я почала задумуватися про смерть. Але потім я подумала: «Якщо я помру, як мій маленький син впорається?». З огляду на це, я перехотіла помирати. Пізніше я дізналась про іншу лікарню, яка була відома лікуванням очних захворювань, тож ми з моїм чоловіком швидко поїхали туди на машині. Ми пробули в лікарні більше десяти днів, але зрештою я так і не вилікувалася. Минуло шість місяців, і ми витратили всі свої накопичення. Стан моїх очей не покращився, а навпаки, погіршився. Я повністю втратила надію вилікувати хворобу очей.

Саме тоді, коли я була в болю та відчаї, я випадково зустріла сестру. Вона дещо нагадала мені, сказавши, «Не можна продовжувати жити своєю хворобою. Тобі потрібно шукати Божий намір, розмірковувати над собою та винести уроки з цієї хвороби». Цією фразою вона мене пробудила, і я подумала: «Дійсно. З тих пір, як я захворіла, я зовсім не розмірковувала над собою, і Богу не було місця в моєму серці. Я була зосереджена виключно на пошуку лікарів, думаючи, що тільки лікарі та передові медичні технології можуть вилікувати мої очі. Як я могла забути про Бога?». Але коли я хотіла прочитати Божі слова, як би я не напружувала свої очі, я не могла їх побачити, що викликало у мене тривогу. Я мала молитися до Бога та просити Його просвітити мене й направити мене. Пізніше, я згадала такі слова Божі: «Коли вас спіткає хвороба – це Божа любов, і, безперечно, в ній закладено Його благі наміри. Хоча ваша плоть може зазнавати певних страждань, не приймайте жодної ідеї сатани. Прославляйте Бога під час хвороби та радійте Богові під час свого славослів’я. Не падайте духом перед хворобою, шукайте знову і знову, не здавайтеся, і Бог освітить і просвітить вас. Якою була віра Йова? Всемогутній Бог – всесильний лікар! Перебувати у хворобі – значить бути хворим, а перебувати в дусі – значить бути здоровим. І поки чутно подих твій, Бог не дасть тобі померти» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Так, Усемогутній Бог є всесильним цілителем. У цей час я жила в хворобі та втратила віру в Бога. Я не шукала Божого наміру в своїй хворобі, не виносила з неї уроків і не розмірковувала над собою. Я була справді онімілою! Моя хвороба була в руках Бога, і я не могла втратити віру в Нього. Хоча я все ще не розуміла Божого наміру, я була готова більше молитися до Бога та просити Його просвітити мене й направити мене до ретельних розмірковувань і пізнання себе.

Протягом цього періоду я могла лише слухати деякі читання Божих слів. Іноді, коли я чула деякі слова Бога про те, як молитися Йому під час хвороби, я практикувала молитву згідно зі шляхом практикування в Божих словах. Я молилася: «Боже, мої попередні молитви не мали розуму. Я навіть благала Тебе краще позбавити мене рук чи ніг, аніж зору. Я також просила Тебе забрати цю хворобу й обіцяла виконувати будь-які обов’язки, якщо я одужаю. Боже, мої попередні молитви були справді нерозумними!». Пізніше я почула уривок зі слів Бога: «Подумайте про молитви Ісуса. У Гетсиманському саду Він молився: “Коли можна…”. Тобто: “Якщо це можливо”. Це було сказано під час обговорення. Він не сказав: “Я молю Тебе”. З покірним серцем і в покірному стані Він молився: “Коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти…” Він продовжував молитися так і вдруге, а втретє промовив: “Нехай буде воля Твоя”. Збагнувши бажання Бога Отця, Він сказав: “Нехай буде воля Твоя”. Він зміг повністю підкоритися, без жодного особистого вибору. … Однак люди насправді так не моляться. У своїх молитвах люди завжди кажуть: “Боже, я прошу Тебе зробити те і інше, і я прошу Тебе направити мене в тому-то й тому-то, а ще прошу Тебе приготувати для мене умови…”. Можливо, Бог не підготує для тебе відповідні умови і змусить тебе постраждати від цих труднощів, щоб ти засвоїв урок. Якщо ти завжди молишся так: “Боже, прошу Тебе все підготувати для мене й дати мені сили”, – це вкрай нерозумно! Коли молишся до Бога, ти мусиш бути розсудливим і молитися Йому із серцем покори. Не намагайся вирішувати, що робитимеш. Якщо намагатимешся визначити, що робити, перш ніж молитися, це не є покорою Богу. В молитві твоє серце повинно бути покірним, і ти повинен спочатку шукати Бога. В такий спосіб твоє серце природно посвітліє під час молитви, і ти знатимеш, що слід робити. Перехід від твого плану перед молитвою до змін, які відбуваються у твоєму серці після молитви, є результатом роботи Святого Духа. Якщо ти вже все вирішив та визначив, що робити, а потім молишся, аби попросити в Бога дозволу або попросити Його зробити те, що ти хочеш, то така молитва є нерозсудливою. Часто Бог не відповідає на молитви людей саме тому, що вони вже визначили, що робити, і лише просять у Бога дозволу. Бог каже: “Якщо ти вже визначив, що робити, то навіщо просиш Мене?”. Така молитва схожа на обман Бога, і тому вона висихає» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Значення молитви та її практикування). Зі слів Бога я зрозуміла, що мої молитви до Бога були спрямовані виключно на те, щоб попросити Його забрати мою хворобу. Мені так не вистачало розуму! Як я, проста створена істота, придатна вимагати, щоб Бог зцілив мене? Я навіть хотіла, щоб Бог діяв відповідно до моєї волі та задовольняв мої особисті інтереси. Мені справді бракувало богобоязливого серця! Потім я подумала про молитву Господа Ісуса. Він знав, що бути розіп’ятим на хресті – це неймовірно боляче, проте Його молитва не була спробою висувати вимоги Богу. Він був здатний підкоритися волі Небесного Отця, і навіть якщо це означало страждання, Він був сповнений рішучості підкоритися Богові. Я повинна шукати Божий намір і служити Йому у своїй хворобі. Тоді я помолилася Богу: «Боже, я готова молитися Тобі та просити Тебе з покірним серцем. Ця хвороба виникла не випадково, але я все ще не розумію Твій намір. Я не знаю, які уроки я маю винести з цієї хвороби. Боже, будь ласка, просвіти та направ мене». Тож я продовжувала молитися до Бога таким чином протягом деякого часу, і несподівано мій зір поступово почав поліпшуватися. Коли я читала Божі слова, я могла слабко бачити деякі з них.

Пізніше я прочитала уривок зі слів Божих і отримала краще розуміння свого стану. Бог говорить: «Для всіх людей переплавка є болісною та дуже важкою для прийняття, але саме під час переплавки Бог відкриває людині Свій праведний характер, оприлюднює Свої вимоги до людини та забезпечує більше просвітління й більш практичне обтинання. Через порівняння фактів та істини людина здобуває більше знання про саму себе та про істину й більше розуміння Божих намірів, у так дозволяючи людині мати правдивішу й чистішу любов до Бога. Саме такими є наміри Бога в здійсненні роботи з переплавки. Усе, над чим Бог працює в людині, має свої цілі та значення; Бог не виконує безцільної роботи чи роботи, яка не приносить користі людині. Переплавка не означає віддалення людини від Бога чи знищення її в пеклі. Радше воно означає зміну характеру людини під час переплавки, зміну її намірів, її старих поглядів, зміну її любові до Бога, зміну всього її життя. Переплавка – це практичне випробування людини, форма практичного вправляння, і тільки під час переплавки її любов може виконувати притаманну їй функцію» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки пізнавши рафінування, можна здобути істинну любов). Із Божих слів я зрозуміла, що Бог використав цю хворобу, щоб викрити мотиви та нечистоти, що стояли за моєю вірою в Нього, головним чином, щоб очистити й перетворити мене. Це було Божим наміром. Протягом цих років віри в Бога я завжди думала, що поки я терплю страждання і плачу ціну, Бог пам’ятає про мене і я отримаю Його благословення. Я навіть вірила, що нашим мирним сімейним життям без жодних лих чи труднощів протягом цих років я, безсумнівно, завдячувала моїй сильній вірі, яка заслужила Божий захист. Потім раптом я перестала чітко бачити, і я молилася Богу про зцілення. Коли Бог не вчинив згідно з моїми вимогами, я втратила віру в Нього та почала розраховувати на лікарів, вірячи, що сучасні медичні технології зможуть вилікувати мої очі. Але коли навіть лікарі виявилися безсилі, я впала у відчай і думала про смерть. Протягом цього часу я ніколи не шукала Божого наміру, не кажучи вже про розмірковування над собою. Тепер я нарешті побачила, що, віруючи в Бога та виконуючи свій обов’язок, я мала власні наміри та домішки. Я використовувала Бога, обманювала Його та намагалася укласти з Ним угоди! Слава Богу! Якби не одкровення через цю хворобу, я б не змогла зрозуміти себе.

Згодом я прочитала ще кілька уривків зі слів Божих і здобула більш чітке розуміння своїх проблем. Всемогутній Бог говорить: «Ти прагнеш до того, щоб, повіривши в Бога, отримати змогу здобути спокій, щоб твої діти не хворіли, щоб твій чоловік мав добру роботу, щоб твій син знайшов добру дружину, щоб твоя дочка знайшла гідного чоловіка, щоб твої воли й коні добре орали землю, щоб погода весь рік була сприятливою для твоїх посівів. Ось чого ти шукаєш. Твоє єдине прагнення – жити в комфорті, щоб твою родину не спіткало нещастя, щоб вітри обходили тебе стороною, щоб твого обличчя не торкався пісок, щоб посіви твоєї родини не затопило, щоб тебе не зачепило жодне лихо, щоб жити в Божих обіймах, щоб жити в затишному гніздечку. Такий боягуз, як ти, що завжди женеться за плоттю, – чи є в тебе серце, чи є в тебе дух? Хіба ти не звір? Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не прагнеш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не прагнеш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не прагнуть людського життя, не прагнуть очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя нікчемне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство постати перед Богом? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого прагнення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). «Усі розбещені люди живуть для себе. Кожен сам за себе й горе невдахам – такий підсумок людської природи. Люди вірять у Бога заради самих себе; коли вони покидають усе та повністю присвячують себе Богу, це робиться для того, щоб отримати благословення, а коли вони віддані Йому, це досі робиться для того, щоб здобути винагороду. Загалом, усе це робиться з метою отримати благословення, винагороду й увійти в царство небесне. У суспільстві люди працюють для власної вигоди, а в домі Божому вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення. Саме заради отримання благословень люди покидають усе й можуть витерпіти багато страждань: немає кращого доказу сатанинської природи людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Все, що Бог розвінчує, є фактичним. У своїй вірі в Бога я прагнула лише миру та безпеки для моєї родини, вважаючи, що саме це й означає вірити в Бога. Я жила сатанинськими отрутами «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» та «Задарма й пальцем не поворухну». Отже, я вірила в Бога лише для того, щоб шукати благословення та спокій для себе. Я виконувала свої обов’язки, чогось зрікалась і присвячувала себе, щоб заслужити благословення Небесного Царства, роблячи все для власної вигоди. Коли я повірила в Бога й побачила Його благословення та мир у моїй родині, я змогла чогось зректись і присвятити себе Богу, думаючи, що я віддана Богові та щиро вірю в Нього, що я людина, яка любить істину. Однак, коли я захворіла й мої молитви про зцілення не отримали відповіді, я віддалилася від Бога, перестала молитися та покладатися на Нього. Хоча я не могла бачити своїми очима, я все ще могла слухати читання Божих слів. Але я воліла ліниво дрімати, ніж слухати Божі слова. Моє серце було повністю закрите для Бога, і я не хотіла наближатися до Нього. Що відрізняло мою віру в Бога від віри тих, хто в релігії шукає лише як насититися з хлібів? Вони вірять в Бога тільки для того, щоб отримати матеріальні блага та спокій, бажаючи гарної погоди для своїх врожаїв, а також здоров’я та безпеки для своїх родин протягом усього року. Коли вони не отримують того, що хочуть, а іноді навіть стикаються з лихом, вони віддаляються від Бога та зраджують Його. Я усвідомила, що я була такою ж, як вони, егоїстичною та мерзенною, позбавленою совісті й розуму! Бог висловлював так багато істини, але я не прагнула її, не прагнула очищення чи перетворення. Тож чим я відрізнялася від тварин, таких як свині та собаки?

Пізніше я прочитала уривок зі слів Божих і здобула певне розуміння того, що є істинною вірою в Бога та яке значення має віра в Бога. Всемогутній Бог говорить: «Мати “віру в Бога” значить вірити в існування Бога; це найпростіше поняття, що стосується віри в Бога. Піти на крок далі, вірячи в існування Бога – не те саме, що істинно вірити в Бога; натомість це різновид простої віри із сильними релігійними відтінками. Істинна віра в Бога означає таке: на підставі віри в те, що Бог володарює над усім сущим, людина переживає Його слова та Його роботу й так й так відкидає свій розбещений характер, вдовольняє Божі наміри та пізнає Бога. Тільки такий шлях може зватися “вірою в Бога”. Та часто люди бачать віру в Бога як щось дуже просте й легковажне. Коли люди так вірять у Бога, це втрачає своє значення, і хоча вони можуть і надалі вірити до самого кінця, вони ніколи не здобудуть Боже схвалення, бо йдуть хибною дорогою. Ті, хто й до сьогодні вірить у Бога за словами та порожнім ученням, досі не знають, що їм бракує сутності віри в Бога, і що вони не можуть отримати Боже схвалення. Та вони досі моляться, щоб Бог благословив їх миром і достатньою благодаттю. Заспокоймо наші серця й старанно подумаймо: чи може так бути, щоб віра в Бога була найлегшою річчю на землі? Чи може так бути, щоб вірити в Бога не значило нічого більшого, ніж отримувати від Бога велику благодать? Чи люди, які вірять у Бога, не знаючи Його, або вірять у Бога, та все ж виступають проти Нього, дійсно здатні вдовольнити Божі наміри?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Передмова). Через читання Божих слів я зрозуміла, що насправді означає вірити в Бога. Я усвідомила, що всі ці роки я вірила у Бога невизначено, на рівні уявлень, думаючи, що віра в Бога потрібна виключно для того, щоб отримати сторицею в цьому житті та вічне життя у світі прийдешньому. Моя точка зору щодо віри в Бога була хибною, і я рухалась неправильним шляхом. Таким чином, незалежно від того, як довго я вірила в Бога, я не була б спасена. Той, хто щиро вірить у Бога, досвідчує слова Божі та Його діла, пізнає Бога, позбавляється розбещених характерів і стає сумісним із Ним, все на основі віри в те, що Бог володарює над усім сущим. Я розмірковувала про віру Петра в період Благодаті: шлях його прагнень відповідав Божому наміру. Він зосередився на прагненні до істини та міг шукати, щоб осягнути Божі наміри навіть у найдрібніших деталях повсякденного життя. Більше того, Петро виконував свої обов’язки в ролі створеної істоти. Він прагнув любові до Бога та покори Йому, і врешті-решт був розіп’ятий вниз головою заради Бога, давши прекрасне та гучне свідчення. Порівнюючи себе з Петром, я відчула справжній сором і збентеження. Я помолилася Богу з покаянням: «Боже, я хочу покаятись перед Тобою. Протягом часу, що мені залишився, я буду щиро прагнути істини, шукати Твої наміри у виконанні своїх обов’язків, розмірковувати над собою та зосереджуватися на моєму житті-входженні».

Саме завдяки цій хворобі очей я розмірковувала та пізнала свої погляди та шлях, яким я йшла у своїй вірі в Бога. У міру того, як я засвоювала деякі уроки, мій зір поступово покращився. Минуло більше десяти років, і моя хвороба очей не повернулась. Хоча я майже втратила зір і зазнала страждань від цієї хвороби, пройшовши через це, я досвідчила Божий кропіткий намір і чітко побачила істину про те, що я була зіпсована сатаною. Я також здобула деякі практичні знання про Божий метод роботи та кропіткий намір у спасінні людей. Це те, чого я ніколи не змогла б здобути в комфортних умовах. Дякую Богові за Його спасіння!