Цінь Фан, Китай

Колись у мене була гармонійна сім’я. Ми жили безтурботно, не думаючи про їжу та одяг. Однак на початку другої вагітності я несвідомо випила китайські ліки для кровообігу, що ледь не призвело до викидня, але пізніше, завдяки медицині, мені вдалося народити сина. Хоча і я, і дитина були в безпеці, я прочитала в інтернеті, що ліки під час вагітності можуть спричинити в дитини карликовість. Це стало важким тягарем на моєму серці. Щоразу, коли я бачила молодших, але вищих за нього дітей, я відчувала глибокий біль у серці й часто жила з почуттям провини. Я втратила лік сльозам, пролитим через це. У жовтні 2013 року моя родичка засвідчила мені про роботу Всемогутнього Бога в останні дні й показала мені уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Бог – джерело людського життя». Одна частина справила на мене глибоке враження. Бог говорить: «З тієї миті, як ти з плачем приходиш у цей світ, ти починаєш виконувати свої обов’язки. Заради Божого плану та призначення ти граєш свою роль і вирушаєш у свою життєву путь. Яким би не було твоє походження, яка би путь перед тобою не лежала, у будь-якому разі ніхто не може уникнути влаштувань і упорядкування Небес, і ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, Хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога). Божі слова глибоко мене зворушили. Я зрозуміла, що людське життя походить від Бога, і те, якими будуть твої діти, не залежить від тебе, і що все це є частиною Божого володарювання та впорядкувань. У той момент я не могла стримати сліз і вилила Богові весь свій біль і тривоги. Я відчула в серці таке звільнення, якого ніколи раніше не знала. Пізніше, читаючи Божі слова, я також зрозуміла, що стать, зовнішність і зріст людини наперед визначені Богом, і на них не впливають зовнішні обставини. Якби Бог призначив, що моя дитина буде здоровою, то навіть ліки не вплинули б на її здоров’я. Я відчула, що Божі слова стали цілющими ліками, які розвіяли мої внутрішні тривоги. На душі стало дуже спокійно та вільно.

Через шість місяців після прийняття роботи Всемогутнього Бога в останні дні я почала виконувати свої обов’язки в церкві. Спочатку мій чоловік не заперечував. Але у травні 2014 року він побачив по телевізору та в інтернеті всю ту негативну пропаганду КПК, яка обмовляла, хулила й ганьбила Церкву Всемогутнього Бога, і почав перешкоджати моїй вірі. Він навіть розбив мій MP5-програвач, на якому я читала Божі слова, й сказав: «Подивися, що пишуть в інтернеті. Держава проти твоєї віри у Всемогутнього Бога, і поліція вас заарештує. Якщо тебе заарештують, це буде суцільна ганьба! В інтернеті також пишуть, що віруючі в Бога кидають свої сім’ї й не живуть нормальним життям». Я заперечила: «За весь цей час, відколи я вірю в Бога, хіба я покинула сім’ю або перестала нормально жити? На наших зібраннях ми лише разом читаємо Божі слова, і ти сам це бачив. Ми не зробили нічого протизаконного, то хіба поліція має право нас арештовувати? Тих, хто краде, грабує, грає в азартні ігри та займається проституцією, не чіпають, а вони спеціально заарештовують віруючих. Хіба це не перекручування добра й зла?». Але хоч би що я казала, чоловік і слухати не хотів. Пізніше він постійно переслідував мене за віру в Бога, і щоразу, коли був невдоволений, згадував про мою віру в Бога. Коли він приходив з роботи й бачив, що мене немає, він вибухав від гніву й кричав: «Як ми можемо так жити далі? Якщо ти й далі так віритимеш, я викличу поліцію!». Він часто приходив уночі п’яний, кричав на мене, рився в моїх речах, шукаючи книги Божих слів, і погрожував їх знищити. Він навіть тягав мене за волосся і кидав на підлогу, вимагаючи, щоб я пішла геть посеред ночі. Я була розлючена й думала: «Моя віра в Бога – це лише зібрання з братами і сестрами, де ми їмо й п’ємо Божі слова, а чоловік так зі мною поводиться – він справжній диявол!». Спересердя я теж думала піти, але коли згадувала про двох маленьких дітей, і що не хочу, аби мій вистражданий шлюб так просто розпався, я терпіла. Та несподівано переслідування з боку чоловіка лише посилилися.

16 лютого 2016 року, після обіду, я збиралася піти на зібрання, а чоловік закричав: «Знову кудись ідеш? Ти не живеш нормальним життям!». Я відповіла: «Що значить, я не живу нормальним життям? Я не закинула жодних домашніх справ. Я приготувала їжу, прибрала вдома, і мені теж потрібен час на себе». Щойно я хотіла відчинити двері, він раптом замкнув їх, перекривши мені вихід, і, погрожуючи телефоном, сказав: «Якщо ти знову кудись підеш, я викличу поліцію!». Із цими словами він набрав номер екстреної служби 110. Я дуже занервувала. Побачивши, що він от-от натисне зелену кнопку виклику, я поспіхом сказала: «Якщо ти сьогодні подзвониш, знаєш, що буде потім? За лихі вчинки приходить відплата!». Його рука з телефоном на мить затремтіла, потім він закрив екран виклику й у пориві гніву сказав: «Я більше не можу так жити! Я сьогодні не піду на роботу. Тобі доведеться зробити вибір сьогодні! Я дзвоню твоєму батькові та своїй мамі, щоб обговорити наше розлучення!». Потім він подзвонив моїм батькам і своїй мамі. Я не знала, що робити, і почувалася дуже слабкою. Дивлячись на сімейне фото на стіні, я мимоволі подумала: «Нам було нелегко дійти до цього моменту. Життя було нелегким, і раніше ми проводили так мало часу разом через роботу чоловіка. Але тепер він має стабільну роботу, ми переїхали у великий будинок, наше життя безтурботне, а син і донька – розумні та здорові. Ми справді досягли успіху як у сімейному житті, так і в кар’єрі. Якщо ми розлучимося, я втрачу все це. Хоча я і зазнаю переслідувань за віру в Бога, принаймні в мене повноцінна сім’я, а діти мають і батька, і матір. Як ми можемо просто розлучитися? Я дуже не хочу, щоб дійшло до цього». Я шкодувала, що не завадила йому подзвонити моїм батькам. Якби я сказала щось на знак примирення й погодилася якийсь час не виходити, можливо, він би не заговорив про розлучення. Я не знала, як усе це пережити, тому помолилася Богові, сподіваючись, що Він спрямує мене. Тієї миті я згадала, що сказав Господь Ісус: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!» (Луки 9:62). Здавалося, ніби промінь світла пронизав моє серце, і воно миттєво прояснилося, і я подумала: «Хіба я не дбаю лише про свою плоть? Вибираючи між сім’єю та вірою, я боюся втратити сім’ю і шкодую, що не сказала чоловікові щось на знак примирення. Я йду з ним на компроміс і намагаюся зберегти сім’ю ціною зради Бога. Хіба так я свідчу про Бога?». Я згадала дні, коли жахливо страждала через проблеми із сином, і запитала себе: «Якби Бог не спас мене, хіба я б жила зараз так вільно? Я не можу бути такою невдячною чи позбавленою совісті». Тож я помолилася Богові: «Боже, будь ласка, дай мені віру. Що б не сталося далі, навіть якщо ми справді розлучимося, я все одно оберу вірити в Тебе й буду виконувати свій обов’язок». Після молитви я відчула в серці звільнення.

Того дня по обіді приїхали мій батько, дві молодші сестри та батьки чоловіка. Вони всі повірили чоловікові й почали переслідувати мене разом із ним. Зрештою батько й сестри силоміць затягли мене в машину й відвезли назад до рідного міста. У батьківському домі вони щодня насідали на мене. Батько бачив, що я твердо тримаюся віри в Бога, і одного разу за обідом сказав: «Держава жорстоко придушує та заарештовує тих, хто вірить у Всемогутнього Бога. Якщо тебе заарештують і засудять на кілька років, думаєш, ти будеш ще потрібна чоловікові? У підсумку ти втратиш дім. Навіщо так страждати? Послухай нас, просто залиш цю свою віру. По телевізору кажуть, що ви проти держави, то що доброго вийде з того, що ти йтимеш проти неї? Подивися на свою сім’ю зараз: у вас є будинок і машина, двоє дітей – розумні та слухняні. Навіщо ти відмовляєшся від такого хорошого життя заради віри в Бога? Ти справді не розумієш, як тобі пощастило!». Що більше я слухала, то дужче злилася. Про що він говорить, називаючи мене ворогом держави? Що означає йти проти держави? Божі слова чітко кажуть: «Бог не втручається в людську політику, та це Він визначає долю всіх країн і народів. Бог керує цим світом і всією світобудовою» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 2. Бог володарює над долею всього людства). Я суворо й серйозно сказала: «Тату, віра в Бога означає лише те, що ми читаємо Божі слова та збираємося, щоб бесідувати про істину. Бог скеровує нас іти правильним шляхом і жити нормальною людськістю. Як ми можемо бути проти держави? Не можна вірити безпідставним чуткам!». Але мама, побачивши, що я не слухаю, закричала на мене: «Якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, тебе заарештують і ти втратиш усе. Яким тоді буде твоє життя? Якщо хочеш вірити, просто ходи зі мною до собору й вір у Бога в церкві Трьох Самостійностей!». Я сказала: «КПК не заарештовує людей із собору, бо ті, хто там, коряться КПК. Вони стверджують, що вірять у Господа Ісуса, але насправді вони слухають людину й вірять у людину, а не в Бога. Істинний шлях завжди зазнавав переслідувань. Коли Господь Ісус працював у Юдеї, Його обмовляли й засуджували римський уряд та фарисеї. Учнів, які йшли за Господом, римський уряд заарештовував і переслідував за проповідування Євангелія. Хіба ви можете сказати, що Господь Ісус – не істинний Бог і не істинний шлях? Сьогодні ми віримо в істинного Бога, і тому неминуче стикаємося з арештами та переслідуваннями з боку сатанинського уряду КПК. Мамо, Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся, і Він є Богом, Який виконує новий етап роботи на основі періоду Благодаті. Він прийшов, щоб повністю спасти людство. Віра у Всемогутнього Бога означає, що ми йдемо за новою Божою роботою. А те, що ви можете вірити в Господа Ісуса, хіба не тому, що багато місіонерів приїхали до Китаю, покинувши свої сім’ї та кар’єру, щоб проповідувати Євангеліє?». Батько, побачивши мою рішучість, перебив мене й розлючено запитав: «Тобто ти кажеш, що шляху назад немає, і ти наполягаєш на своїй вірі? Ми твої батьки й робимо це заради твого ж блага. Якщо тебе заарештують, не звинувачуй нас, що ми тебе не попереджали! Якщо ти нас не послухаєш і далі триматимешся цієї своєї віри, я відмовлюся від тебе. Після розлучення можеш іти куди завгодно. Цій сім’ї ти більше не потрібна!». Сказавши це, батько заплакав. Побачивши його таким убитим горем, я теж заплакала. Я подумки помолилася Богові в серці: «Всемогутній Боже, будь ласка, заспокой моє серце перед Тобою. Я не знаю, як впоратися із цією ситуацією. Будь ласка, дай мені віру й спрямуй мене». Після молитви я згадала уривок із Божих слів: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, перед чим постав Йов, було діями й завадами з боку людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). З настановами Божих слів я раптом усвідомила: хоча й здавалося, що батько намагається мене переконати, насправді це сатана використовував мою прихильність, щоб перетягнути на свій бік і змусити мене покинути Бога та зрадити Його. Якби я стала на бік батька, хіба я не піддалася б хитрощам сатани? Я раптом згадала слова Господа Ісуса: «Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний» (Матвія 10:37). Усе, що я маю, походить від Бога, і моє життя також. Вірити в Бога й поклонятися Йому – це абсолютно природно й виправдано, тому я не могла відмовитися від віри лише для того, щоб зважати на почуття батька. Я також згадала досвід Петра. Його батьки хотіли, щоб він став чиновником, здобув успіх і славу, тому вони опиралися і заважали йому вірити в Бога та присвячувати себе Йому. Але Петро вибрав віру в Бога й пішов за Ним, рішуче покинувши батьків. Згадавши про це, я здобула віру, і моя рішучість іти за Богом зміцніла. Хоч би що казав батько, я мала розгледіти хитрощі сатани й не дати себе обдурити. Батько побачив, що я мовчу, і знову люто натиснув на мене: «Отже, ти твердо вирішила – тебе ніщо не зупинить?». Я рішуче відповіла: «Абсолютно ніщо. Я буду твердо триматися своєї віри в Бога й не буду невдячною. Раніше я постійно хвилювалася, що мій син виросте карликом. Я щодня жила в страху, болю та з почуттям провини. Тоді ви всі радили мені просто пустити все на самоплив, але біль у моєму серці розуміла тільки я. Пізніше я прийняла нову Божу роботу, читала Його слова й зрозуміла істину, і лише тоді мені стало легше на душі. Якби Бог не спас мене, хто знає, можливо, одного дня я б не витримала й вибрала смерть, і тоді ви б утратили свою доньку. Хіба ви не бажаєте мені добра?». Батько, побачивши мою рішучість, мовчки насупився.

Пізніше він побачив, що я знову потайки читаю Божі слова, і сердито сказав: «Якщо ти й далі так віритимеш у свого Бога, я викличу поліцію, нехай тебе заарештують і заб’ють до втрати свідомості! Не вірю, що ти не передумаєш!». Я бачила, що очі мого батька почервоніли від гніву, а обличчя потемніло. Лише щоб перешкодити мені вірити в Бога, він був ладен навіть відправити мене до в’язниці на тортури КПК. Як він міг бути таким жорстоким? Хіба це справді був батько, якого я завжди знала? Хіба він не став спільником КПК і слугою сатани? Я побачила, що сутністю батька була ненависть і протидія Богові. Я згадала речення з Божих слів: «Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог, – ось принцип, якого слід дотримуватися» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися). Тих, хто по-справжньому вірить у Бога, я маю любити. А ті, хто ненавидить Бога й противиться Йому, є ворогами Божими. Вони – дияволи. Бог гидує ними, тому я теж маю їх цуратися. Я повинна жити за Божими словами, не бути скованою батьками, і рішуче йти за Богом!

Я прожила в батьківському домі два з половиною місяці. Після мого повернення додому чоловік подумав, що я більше не вірю в Бога, тому його ставлення до мене значно пом’якшало. Через пару тижнів він дізнався, що я досі вірю в Бога, і розлючено сказав: «Ти досі ходиш на зібрання і віриш у Бога? Забирайся геть звідси!». Із цими словами він підійшов до дверей, відчинив їх і крикнув мені: «Забирайся! Цій сім’ї ти більше не потрібна. Іди куди завгодно!». Правда полягала в тому, що я не хотіла йти з дому, я просто хотіла розіграти перед ним виставу. Я пішла до спальні, дістала з шафи валізу, почала складати одяг і пакувати його. Я подумала: «Якщо він побачить, що я пакую речі, то, напевно, згадає про наш шлюб. Якщо він побачить, що я справді йду, то просто може піти на компроміс». Несподівано чоловік увійшов із вітальні й вирвав у мене валізу. Він висипав увесь одяг на ліжко і почав ритися в ньому, лаючись: «Дай-но я подивлюся, чи не забираєш ти з мого дому цінні речі!». Я була розлючена, коли побачила, який безлад з одягом улаштував мій чоловік. Як він міг говорити мені такі речі після десяти років спільного життя? Він поводився зі мною як зі злодійкою, і моє серце стало зовсім холодним. Я поклала одяг назад у валізу й вийшла за двері. Коли я згадувала те, що щойно сталося, я відчувала біль у серці і я не могла стримати сліз, коли думала: «Мій чоловік справді безсердечний! Я йду правильним життєвим шляхом, вірячи в Бога, але він знову змушує мене піти з дому. Невже моя сім’я справді так розпадається?». Я молилася Богові: «Боже, мені так важко вірити в Тебе. Моє серце таке слабке. Я не знаю, як іти далі. Будь ласка, спрямуй мене». Після всього цього я зупинилася в будинку однієї сестри.

Наступного дня по обіді я ніяк не могла заспокоїтися. Я думала про свого сина, якому було лише п’ять років, і який ніколи не розлучався зі мною. Чи зміг би він упоратися без мене поруч? Від самої лише думки про ніжне личко моєї дитини та її майбутнє моє серце розривалося на тисячі шматків. Я хвилювалася: а що, якщо він шукатиме маму? Чи не зробить чоловік щось у гніві? Чи не втягне все це церкву або братів і сестер? Того вечора я повернулася додому. Там були мої свекри, а чоловік повів дітей вечеряти. Свекруха сказала: «Ми всі дуже хвилювалися за тебе, коли ти пішла. Просто живи нормальним життям і покинь цю свою віру! Тобі обов’язково треба здіймати весь цей галас і доводити до розлучення?». Я спокійно відповіла: «Мамо, справа не в тому, що я не хочу жити нормальним життям, а в тому, що ваш син не може прийняти мене». Свекруха стривожено сказала: «Розлучення може бути дрібницею для дорослих, але проблема в тому, що страждатимуть діти. Вони ще такі малі. Будь ласка, ти повинна подумати про дітей». Від цих слів свекрухи мені стало дуже боляче, і на очі навернулися сльози. Правда полягала в тому, що найбільше я хвилювалася саме за дітей. Яким було б їхнє життя, якби я пішла? Незабаром повернувся чоловік із дітьми. Щойно вони увійшли, діти побачили мене й попрямували в мій бік. Але чоловік крикнув, заборонивши їм підходити до мене, і наказав доньці йти вкладати сина спати. Тієї миті, коли я побачила, як діти слухняно йдуть до спальні, я відчула, що мої хвилювання і турботи були марними. Бог є джерелом людського життя, і Він керує всім та володарює над усім. Подальша доля моїх дітей також перебуває під Божими влаштуваннями та впорядкуваннями. Я згадала уривок із Божих слів: «Ніхто не може уникнути влаштувань і упорядкування Небес, і ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, Хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу. Відколи на початку виникла людина, Бог завжди виконував Свою роботу саме так, управляючи всесвітом і скеровуючи закони змін усього сущого та траєкторію його руху. Подібно до всього сущого, людина тихо й несвідомо живиться солодкістю, дощем і росою від Бога; подібно до всього сущого, людина несвідомо живе під улаштуванням руки Божої. Серце і дух людини – у Божих руках, і все в її житті перебуває під пильним поглядом Бога. Незалежно від того, віриш ти в усе це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде зміщуватись, змінюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. Саме так Бог володарює над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Кожен із нас живе відповідно до життєвої траєкторії, яку Бог призначив із моменту нашого народження, і відіграє свою власну роль. Різні ситуації, які ми переживаємо в житті, є частиною Божого володарювання та впорядкувань. Люди просто не мають влади нічого з цього змінити. Які труднощі перенесуть мої діти і якими благословеннями вони насолоджуватимуться під час дорослішання, як люди ставитимуться до них і яким буде їхній фізичний стан – усе це перебуває під Божими влаштуваннями та впорядкуваннями. Доля моїх дітей не зміниться через мою турботу та виховання, як і мій відхід не вплине на їхнє зростання. Бог уже давно впорядкував те, якою буде доля моїх дітей. Те, як донька піклувалася про сина того дня, здавалося, промовляло до мене, що будь-хто може жити без іншої людини, і що в кожного свій спосіб життя. Незалежно від віку, Бог влаштовуватиме й упорядковуватиме всіх людей, справи та речі й готуватиме відповідне середовище для зростання кожної людини. Із цими думками мені стало спокійніше, і я була готова довірити своїх дітей Богові. На мій подив, коли діти лягли спати, чоловік знову відчинив двері й спробував мене вигнати, і припинив скандалити лише після того, як свекри його вмовили.

Тієї ночі я лежала в ліжку, розмірковуючи над подіями, що розгорнулися. Оскільки мій чоловік повірив у безпідставні чутки та диявольські слова, поширювані КПК, він боявся, що це зачепить його інтереси, і тому розлютився. Не зважаючи на наш шлюб, він неодноразово переслідував мене, намагаючись змусити зректися віри – чи то намагаючись вигнати з дому, чи то погрожуючи розлученням. Він також нацьковував моїх батьків, щоб вони контролювали мене та стежили за мною, і навіть кілька разів виганяв мене з дому. Знайшовши Бога, я не нехтувала сім’єю та дітьми, але він так зі мною поводився. Як між людьми може бути якась щира прихильність? Я згадала уривок із Божих слів: «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти шанобливі до своїх батьків? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Божі слова абсолютно правдиві. Стосунки між людьми ґрунтуються виключно на інтересах, і всі вони зводяться до використання одне одного для задоволення власних егоїстичних бажань. У минулому чоловік ставився до мене добре, бо я не посягала на його інтереси, усіляко дбала про сім’ю, була до нього особливо уважною і допомагала йому не втрачати обличчя. Але тепер, коли я вірила в Бога й виконувала свій обов’язок, і щомиті ризикувала бути заарештованою КПК, що втягнуло б і його, він повністю змінився, ставши іншою людиною. Побачивши відкриту істину, я дивувалася, як між людьми взагалі може бути любов чи прихильність. Чоловік кілька разів виганяв мене з дому, але я все одно хотіла зберегти наш шлюб, адже вірила: «Коли чоловік і жінка одружуються, їхній любовний зв’язок стає глибоким». Я не розуміла, що це було лише моє одностороннє видавання бажаного за дійсне. Що більше я думала про це, то більше усвідомлювала, якою ж дурною я була! Я завжди намагалася зберегти цю сім’ю, а через переслідування чоловіка рідко їла й пила Божі слова, мої зібрання були обмежені, і я не могла виконувати жодного обов’язку. Хіба це була справжня віра в Бога? Ба більше, якщо я не могла виконувати свій обов’язок, я не могла переживати Божі слова, а якщо я не могла здобути істину, як би я змогла бути спасена Богом? Бог каже, що виконання свого обов’язку – це єдиний шлях до спасіння, адже під час виконання обов’язку є багато можливостей здобути істину, і є багато моментів, коли людина отримує роботу та наставниццтво Святого Духа. Прагнення істини під час виконання обов’язку дозволяє людині позбутися свого розбещеного характеру й отримати більше можливостей бути вдосконаленою Богом. Віра в Бога й виконання свого обов’язку – це найцінніше й найважливіше, що може зробити людина! Я мала зробити вибір між сім’єю та вірою. Тож я помолилася Богові: «Боже, я хочу виконувати свій обов’язок. Будь ласка, відкрий для мене шлях. Я хочу повністю віддати себе Тобі».

Згодом ще один випадок зміцнив мою рішучість піти з дому й виконувати свій обов’язок. Одного дня, через пару тижнів, я повернулася додому після зібрання і готувала їжу, коли чоловік підійшов ззаду, смикнув мене за волосся й спитав: «Ти знову ходила на зібрання через свою віру в Бога?». Побачивши, що я не відповідаю, він ще раз сильно смикнув мене за волосся так, що аж шкіра на голові заболіла. Я сказала: «Поки я дихаю, я віритиму в Бога!». Чоловік оскаженів і закричав: «Ти віриш, що я вб’ю тебе сьогодні?». Потім він сильно штовхнув мене, взяв із шафки ніж для фруктів, обхопив мою шию правою рукою, а в лівій тримав ніж. Він притиснув тильний бік ножа до моєї шиї і крикнув: «Я справді хочу тебе вбити!». У розпачі я швидко покликала доньку, благаючи її подзвонити бабусі. Почувши це, чоловік кинув ніж на обідній стіл. Усе це ще раз показало мені сутність мого чоловіка, який ненавидить Бога, і що він справді був готовий убити мене, аби тільки завадити мені вірити в Бога. Він справді був злою людиною і дияволом! Яке могло бути щастя жити з таким дияволом? Я згадала уривок із Божих слів: «Немає жодних стосунків між віруючим чоловіком і невіруючою дружиною, і немає жодних стосунків між віруючими дітьми й невіруючими батьками; ці два типи людей несумісні. До входження в спочинок люди мають плотську, родинну прихильність, але щойно вони ввійдуть у спочинок, ні про яку плотську, родинну прихильність уже не буде й мови. Ті, хто виконує свій обов’язок, за своєю суттю є ворогами тих, хто цього не робить; ті, хто любить Бога, і ті, хто Його ненавидить, по суті, протистоять одне одному. Ті, хто ввійде в спочинок, і ті, кого буде знищено, – це два несумісні типи створених істот. Створені істоти, які виконують свої обов’язки, зможуть вижити, тоді як ті, які не виконують своїх обов’язків, будуть об’єктами знищення; більше того, це триватиме вічно. Чи любиш ти свого чоловіка для того, щоб виконувати свій обов’язок як створена істота? Чи любиш ти свою дружину для того, щоб виконувати свій обов’язок як створена істота? Чи виявляєш ти синівську шанобливість до своїх невіруючих батьків для того, щоб виконувати свій обов’язок як створена істота? Чи є погляди людей на віру в Бога насправді правильними чи неправильними? Для чого саме ти віриш у Бога? Що саме ти бажаєш здобути? Як саме ти любиш Бога? Ті, які не можуть належно виконати свої обов’язки як створені істоти та які не можуть докладати всіх зусиль, стануть об’єктами знищення. Між людьми сьогодення є плотські стосунки, а також кровні зв’язки, але в майбутньому всі вони будуть розірвані. Віруючі та невіруючі за своєю суттю не сумісні; натомість вони протистоять одне одному. У спочинку будуть усі люди, які вірять, що Бог є, і коряться Богу, тоді як усі люди, які бунтують проти Бога, будуть знищені. На землі більше не існуватиме сімей; як можуть існувати батьки, чи діти, чи подружні стосунки? Сама несумісність віри й невіри повністю розірве такі плотські стосунки!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Віруючі й невіруючі докорінно несумісні, і шляхи, якими вони йдуть, абсолютно різні. Мій чоловік не вірив у Бога й навіть ненавидів Його: по суті, він був дияволом. Життя з ним не приносило жодного щастя, оскільки я не тільки терпіла його переслідування, а й стикалася з перешкодами в прагненні до істини та зростанні в житті. Я не могла виконувати свій обов’язок створеної істоти, і врешті-решт я б зазнала лиха так само, як і він. Одного дня в липні 2016 року я залишила чоловікові записку: «Я йду. Будь ласка, більше ніколи мене не шукай!». Тієї миті, коли я вийшла за двері, я відчула в серці звільнення і твердо вирішила належним чином виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога.

Протягом усього цього часу саме Божі слова давали мені віру й силу, крок за кроком виводячи мене з темного впливу моєї сім’ї та даючи можливість іти за Богом і виконувати свій обов’язок. Усе це було результатом Божих слів. Дякувати Богу!