Мануела, Італія

У січні 2022 року я почала підготовку як євангельська дияконка в церкві. Спочатку я погано знала членів церкви, було багато питань, які я не могла до кінця зрозуміти чи розв’язати, і результати мого обов’язку були не найкращими. Бачачи, що євангельська робота церкви не дає результатів, я дуже стривожилася. Я боялася, що лідер подумає, ніби в мене низький рівень і мені бракує працездатності, а потім перепризначить мене. Тож щоразу, коли виникала проблема, я завжди хотіла її приховати, щоб лідер не помітив моїх недоліків.

Одного дня під час зібрання з перевірки нашої роботи лідер, брат Томас, запитав нас: «Чому результати вашої роботи такі погані? У чому причина?». Коли настала моя черга відповідати, я запанікувала й не знала, що сказати. Я навіть не встигла проаналізувати відхилення у своїй роботі, тому подумала: «Якщо я скажу чесно, чи не подумає лідер, що в мене низький рівень і я не можу виконувати реальну роботу?». У той момент я згадала, що кілька днів тому трьох євангельських працівників перепризначили, тож я швидко сказала: «Кількох євангельських працівників перепризначили, тому результати погіршилися». Але в глибині душі я чітко розуміла, що ці працівники були неефективними у своїх обов’язках, і що їхнє перепризначення не вплинуло б на загальні результати роботи. Тоді лідер запитав мене: «Чому так мало новонавернених відвідують зібрання?». Я знала, що деякі брати й сестри не проводили чітких бесід про істину щодо свідчення про Божу роботу, і це призвело до того, що проблеми новонавернених не розв’язувалися вчасно і згодом вони переставали відвідувати зібрання. Крім того, мені бракувало досвіду в проповідуванні Євангелія, і я не відстежувала деталі роботи. Я не розв’язала ці реальні проблеми чи труднощі, і як наслідок, результати роботи були справді поганими. Думаючи про це, я усвідомила, що не виконувала реальну роботу. Але я хвилювалася, що якщо лідер про це дізнається, то подумає, що мені бракує працездатності, що я не придатна для цього обов’язку, і тоді відсторонить мене. Тому я швидко сказала: «Ці євангельські працівники щойно почали підготовку, їм багато чого бракує, а уявлення багатьох потенційних одержувачів Євангелія не вдалося подолати, тому результати не дуже хороші». Почувши це, лідер більше нічого не сказав.

Через деякий час результати євангельської роботи в нашій церкві все ще залишалися поганими. Лідер знову прийшов перевірити нашу роботу й запитав про відхилення в ній. Я боялася, що лідер скаже, ніби в мене надто низький рівень, і що навіть після всього цього часу наша робота так і не покращилася, а отже, я не підходжу для зрощування. Тож я навела довгий список об’єктивних виправдань цих відхилень. Почувши це, лідер розлютився й суворо обтяв мене, сказавши: «Щоразу, коли я приходжу перевіряти вашу роботу, ти знаходиш купу оманливих виправдань і завжди говориш лише про проблеми інших, ніби сама їх не маєш. Коли результати євангельської роботи погані, ти, як євангельська дияконка, не розмірковуєш над собою, а натомість завжди перекладаєш провину на інших. Хіба ти не намагаєшся просто приховати власні проблеми?». Почувши це, я відчула такий біль, що розплакалася, думаючи: «Ти так різко обтяв мене перед кількома співпрацівниками. Як мені тепер зберегти обличчя після такого? Чи не подумають вони теж, що я слизька й лукава?». Що більше я про це думала, то болючіше мені ставало. У цьому болю я помолилася Богу: «О Боже, я не знаю, як пережити це обтинання від лідера, що звалилося на мене так раптово. Будь ласка, просвіти мене, щоб я пізнала себе та винесла урок».

Під час своїх духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів. Бог говорить: «Розбещені люди вдало прикидаються. Що б вони не робили, яку б розбещеність не показували, вони завжди змушені прикидатися. Якщо щось іде не так, або вони роблять щось не те, вони намагаються перекласти провину на інших. Вони хочуть отримувати похвалу за хороше, а за погане хай засуджують інших. Чи не багато такого маскування є в реальному житті? Так, забагато. Припускатися помилок чи прикидатися – що із цього стосується характеру? Маскування – це питання характеру, воно пов’язане з розбещеним характером, злом і підступністю; воно особливо зневажається Богом. Насправді, коли ти прикидаєшся, усі розуміють, що відбувається, але ти думаєш, що інші цього не бачать, і пнешся геть зі шкіри, сперечаючись і виправдовуючись, щоб зберегти обличчя та змусити всіх думати, що ти не зробив нічого поганого. Хіба це не безглуздо? Як це оцінюють інші? Що вони відчувають? Огиду й відразу. Якщо, зробивши помилку, ти можеш поставитися до неї правильно й можеш дозволити всім іншим говорити про неї, коментувати та розпізнавати її, і ти можеш її проаналізувати та розкрити, щоб інші її побачили, що всі про тебе подумають? Безумовно, вони скажуть, що ти чесна людина, тому що твоє серце відкрите для Бога, і вони можуть бачити твоє серце через твої вчинки й поведінку. Але якщо ти намагаєшся замаскуватися й обдурити всіх, вони будуть низької думки про тебе й скажуть, що ти дурна й немудра людина. Якщо ти не намагаєшся прикидатися чи виправдовувати себе, якщо ти можеш визнати свою помилку, усі скажуть, що ти чесний і мудрий. А що робить тебе мудрим? Усі припускаються помилок. У всіх є недоліки й вади. І всі мають однакові розбещені характери. Не вважай себе шляхетнішим, досконалішим і добрішим за інших; думати так означає бути настільки позбавленим розуму! Щойно ти зможеш чітко побачити розбещені характери людей і справжнє обличчя їхньої розбещеної сутності, і ти не намагатимешся приховати власні помилки, і не ставитимеш іншим у провину їхні помилки, і зможеш правильно підходити до обох речей, лише тоді ти бачитимеш речі глибоко й не робитимеш дурниць, і ти будеш мудрою людиною. Усі ті, хто позбавлений розуму, не є мудрими людьми, вони дурні. Щоразу, коли вони роблять помилку або роблять щось абсурдне і їх обтинають, вони зациклюються на цьому й завжди намагаються виправдати та захистити себе, водночас діючи потайки за лаштунками. Огидно бути свідком такого. Насправді те, що ти робиш, одразу стає очевидним для інших людей, але ти все одно продовжуєш привселюдно ламати комедію. Для інших це виглядає як клоунська вистава. Хіба це не безглуздо? Так і є. У дурних людей зовсім немає мудрості. Хоч би скільки проповідей вони не слухали, вони все одно не розуміють істину й не бачать речі такими, якими вони є насправді. Вони завжди зарозумілі й думають, що відрізняються від усіх інших і більше заслуговують на повагу; це зарозумілість та самовдоволення, це дурість. Дурні не мають духовного розуміння, чи не так? Питання, в яких ти виявляєш дурість і відсутність мудрості, – це питання, в яких ти не маєш духовного розуміння й не здатен легко зрозуміти істину. Такою є реальність» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Зі слів Бога я усвідомила, що ніхто не ідеальний, що всі мають вади й недоліки та припускаються помилок у своїх обов’язках, і що це абсолютно нормально. В очах Бога не має значення, чи люди нерозумні, чи припускаються помилок, але якщо вони не визнають своїх помилок, завжди одягають маску та навмисно приховують правду, то за цим криється зарозумілий, лукавий і нечестивий сатанинський характер, і це викликає в Бога абсолютну відразу й огиду. Я згадала себе. Коли лідер попросив нас підсумувати нашу роботу, це виявило багато проблем у моїх обов’язках, і я хвилювалася, що справлю на лідера погане враження. А ще більше я боялася, що втрачу свою посаду євангельської дияконки та можливість для зрощування. Щоб захистити свою гордість і статус, я навмисно уникала зіткнення зі своїми проблемами й просто знаходила якісь об’єктивні виправдання, намагаючись замилити очі лідеру. Я казала, що євангельські працівники не могли чітко бесідувати про істину й розв’язувати проблеми новонавернених, а також що деяких євангельських працівників перепризначили. Це стало відмовками щодо погіршення результатів у моєму обов’язку, які я використовувала, щоб приховати свою низьку працездатність і той факт, що я не виконувала реальну роботу, і все це заради того, щоб зберегти враження лідера про мене. Насправді лідер вникав у деталі наших обов’язків, бо хотів допомогти мені практично розв’язати мої проблеми, щоб я могла краще виконувати цей обов’язок, але я не бажала приймати це позитивно й відмовлялася відкритися щодо своїх недоліків. Натомість я ламала голову, шукаючи відмовки, щоб обдурити людей, і вдавала із себе людину з високим рівнем і працездатністю. Я була справді лицемірною й лукавою! Бог проникливо спостерігає за всім, і суворе обтинання від лідера пробудило мене. Мені потрібно було швидко себе дослідити.

Пізніше сестра надіслала мені уривок із Божих слів, і я почала чіткіше бачити свої проблеми. Всемогутній Бог говорить: «Слова сатани мають одну характерну рису: те, що говорить сатана, збиває тебе з пантелику, і ти не здатен сприйняти джерело його слів. Іноді в сатани є мотиви, і він говорить навмисно, а іноді, відповідно до його природи, такі слова виникають спонтанно й виходять прямо з вуст сатани. Сатана не витрачає багато часу на зважування таких слів; радше він каже їх, не замислюючись. Коли Бог запитав, звідки він ішов, сатана відповів кількома нечіткими словами. Ти почуваєшся дуже спантеличеним, ніколи точно не знаючи, звідки прийшов сатана. Чи є серед вас ті, хто говорить так само? Що це за манера говорити? (Вона двозначна й не дає точної відповіді.) Які слова ми маємо використовувати, щоб описати цей спосіб висловлювання? Він відволікаючий і оманливий. Припустимо, що хтось не бажає, щоб інші знали, що він робив учора. Ти запитуєш його: “Я бачив тебе вчора. Куди ти прямував?”. Він не каже тобі відкрито, куди він ішов. Натомість він каже: “Що за день був вчора. Я так стомився!”. Чи він відповів на твоє запитання? Він сказав щось у відповідь, однак не дав відповідь, яку ти хотів. Це і є “геніальність” в хитрощах людської мови. Тобі ніколи не вдасться дізнатися, що людина має на увазі, ані зрозуміти джерело чи намір її слів. Ти не знаєш, чого вона намагається уникнути, тому що в глибині душі в неї є своя історія, і це підступно. Чи є серед вас той, хто також часто говорить так само? (Так.) Із якою ж тоді метою ви це робите? Іноді це задля захисту ваших власних інтересів, іноді – задля збереження вашої пихи, становища та іміджу, для захисту секретів із вашого особистого життя? Якою б не була мета, вона невіддільна від ваших інтересів, вона пов’язана з вашими інтересами. Хіба це не природа людини? Усі, хто має таку природу, тісно пов’язані із сатаною, або взагалі є членами його родини. Ми можемо сформулювати це так, хіба ні? Загалом, такий прояв є ненависним і мерзенним» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний IV). Бог розвінчує, що сатана говорить дуже слизько й лукаво, завжди промовляє загадками, спантеличуючи людей. Його звична тактика – відвертати увагу та збивати зі шляху, вводячи людей в оману до такої міри, що вони не можуть розпізнати правду. Я подивилася на себе у світлі розвінчання в Божих словах. Я згадала, що кожного разу, коли лідер запитував про причину поганих результатів нашої роботи, я завжди не хотіла прямо відповідати на його запитання. Я чудово знала, що не виконувала реальну роботу, але боялася, що якщо скажу правду, це вплине на враження лідера про мене. Тому на кожне запитання я ламала голову, шукаючи способи перекласти провину на інших і використовуючи об’єктивні виправдання, щоб обманути лідера. Я навіть перекручувала факти й намагалася перекласти провину на євангельських працівників, щоб відвернути його увагу. Знову й знову я використовувала лукавство, щоб спробувати ввести його в оману, і брехня легко злітала з моїх губ. Моя природа була точнісінько такою, як у сатани – справді нечестивою! Я також подумала про те, як у минулому, отримуючи хороші результати у своїх обов’язках, я активно ділилася своїм успішним досвідом, бажаючи показати всім, що маю працездатність і шлях у своїй роботі. Однак, коли погані результати викривали мої проблеми, я мовчала через страх, що люди побачать мої проблеми та відхилення. Згадуючи ці моменти, я відчувала до себе глибоку огиду. У своїх обов’язках я думала лише про власну славу, вигоду та статус, і щоразу, коли могла виставити себе в гарному світлі, я постійно хизувалася. Але тепер, оскільки я не виконувала свій обов’язок як слід і зашкодила роботі, я стала схожою на черепаху, що ховає голову в панцир. Будь-хто, маючи бодай трохи совісті та розуму, відчував би провину перед Богом, якби не виконував свій обов’язок як слід, і намагався б знайти спосіб розв’язати проблеми у своєму обов’язку. Але я не лише не виконувала реальну роботу, а й приховувала свої проблеми та ухилялася від відповідальності, щоб захистити свій статус, залишаючи лідера в невіданні щодо справжнього стану роботи й не даючи йому змоги вчасно розв’язати проблеми. Хіба я не перешкоджала євангельській роботі? Коли я подумала про це, мені стало трохи страшно, тому я помолилася Богу, бажаючи покаятися.

Потім я прочитала уривок із Божих слів: «Якщо ви лідери чи працівники, чи боїтеся ви, що Божий дім розпитуватиме про вашу роботу й наглядатиме за нею? Чи боїтеся ви, що Божий дім виявить у вашій роботі недоліки та відхилення й обітне вас? Чи боїтеся ви, що, дізнавшись про ваш справжній рівень і духовний стан, Вишнє побачить вас в іншому світлі й не стане вас підвищувати? Якщо в тебе є такі страхи, це доводить, що твої мотиви не спрямовані на благо церковної роботи, що ти працюєш заради репутації та статусу, а це свідчить про те, що в тебе характер антихриста. Якщо в тебе характер антихриста, ти схильний іти шляхом антихристів і чинити все те зло, яке коять антихристи. Якщо в душі ти не боїшся, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою, і можеш дати справжні відповіді на запитання та розпитування Вишнього, нічого не приховуючи та кажучи стільки, скільки знаєш, то неважливо, правильні твої слова чи неправильні та яку розбещеність ти виявив: навіть якщо ти виявив характер антихриста, ти в жодному разі не будеш охарактеризований як антихрист. Ключовий момент тут – те, чи здатний ти пізнати власний характер антихриста й чи здатний ти пошукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Якщо ти людина, яка приймає істину, то твій характер антихриста можна усунути. Якщо ж ти чудово знаєш, що маєш характер антихриста, проте не шукаєш істини для його усунення, якщо ти навіть намагаєшся приховати проблеми, що виникають, збрехати про них і ухилитися від відповідальності та якщо ти не приймаєш істину, коли тебе обтинають, то це серйозна проблема, і ти нічим не відрізняєшся від антихриста. Ти знаєш, що маєш характер антихриста, – чому ж ти не наважуєшся подивитися проблемі в обличчя? Чому ти не можеш підійти до неї з відвертістю та сказати: “Якщо Вишнє розпитуватиме про мою роботу, я скажу все, що знаю, і навіть якщо мої погані вчинки вийдуть на світло, а Вишнє, коли дізнається, припинить мене використовувати та я втрачу свій статус, я все одно чітко скажу те, що маю сказати”? Твій страх того, що Божий дім наглядатиме за твоєю роботою та розпитуватиме про неї, доводить, що ти дорожиш статусом більше, ніж істиною. Хіба це не характер антихриста? Цінувати статус понад усе – це характер антихриста. Чому ти так дорожиш статусом? Які блага можна отримати від статусу? Якби статус приносив тобі лихо, труднощі, сором і біль, хіба ти й надалі дорожив би ним? (Ні.) Володіння статусом приносить дуже багато благ – як-от чужу заздрість, повагу, пошану й лестощі, а також чуже захоплення та благоговіння. А ще статус дає відчуття вищості та привілейованості, що додає тобі гонору та почуття власної значущості. Крім того, ти можеш тішитися тим, чого не мають інші, наприклад благами статусу й особливим ставленням. Усе це – те, про що ти не смієш навіть думати, і те, чого ти жадаєш у своїх мріях. Чи дорожиш ти всім цим? Якщо статус – це просто пустий звук, який не має реального значення, і його відстоювання не служить реальній меті, то хіба це не дурість – дорожити ним? Якщо ти зможеш відпустити такі речі, як інтереси й утіхи плоті, то слава, вигода та статус більше тебе не зв’язуватимуть. Отже, із чим насамперед потрібно впоратися, щоб розв’язати проблеми, які стосуються того, що ти дорожиш статусом і прагнеш до нього? По-перше, побач наскрізь природу проблеми скоєння зла та використання хитрощів, приховування та прикривання, а також відмови від нагляду, розпитування й розслідування Божого дому з метою насолоджуватися благами статусу. Хіба це не зухвалий опір і протистояння Богу? Якщо ти зможеш побачити наскрізь природу та наслідки жадання благ статусу, то проблему прагнення до статусу буде розв’язано. Якщо ж ти не побачиш наскрізь сутність жадання благ статусу, то цю проблему не буде розв’язано ніколи» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Бог точно розвінчав мій стан. Я боялася, що, перевіряючи роботу, лідер знайде в моїх обов’язках мої вади та недоліки, і ще більше боялася, що він побачить мій низький рівень і брак працездатності й відсторонить мене. Щоб зберегти свій статус, я робила все можливе, аби приховати й замаскувати себе, діючи шахрайськи, перекручуючи факти та ламаючи голову над тим, як ухилитися від відповідальності. Хоча мої хитрощі й лукавство на деякий час зберегли мій статус, вони зашкодили роботі церкви. Я йшла шляхом антихриста! Я подумала про багатьох антихристів і злих людей навколо мене, яких було відсіяно. Колись вони обіймали посади й ними захоплювалися інші, але за своєю природою вони не любили істину. Вони обіймали посади, але не виконували реальну роботу. Щоб зберегти свій статус, вони навіть переривали роботу церкви й заважали їй, і зрештою їх виключили за численні лихі вчинки, які вони скоїли. Ці приклади з минулого стали для мене попередженням і нагадуванням: якщо я не покаюся, Бог відсіє мене, як і їх. Я також зрозуміла, що лідери і працівники дізнаються про роботу та перевіряють її, щоб виявити й розв’язати проблеми, а також покращити хід і результати роботи. Але я була справді лукавою й постійно підозрювала лідерів і працівників. Я думала: якщо, наглядаючи за роботою й перевіряючи її, вони знайдуть бодай невеличку проблему чи відхилення, то відсторонять людей. Такий мій погляд був абсолютно безглуздим!

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів, який зробив шлях практики для мене зрозумілішим. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти хочеш швидко прогресувати в істині, то мусиш навчитися гармонійно співпрацювати з іншими, а також більше запитувати й більше шукати. Тільки тоді твоє життя швидко зростатиме, і ти зможеш оперативно розв’язувати проблеми, не затримуючи ні те, ні інше. Оскільки тебе щойно підвищили, і ти все ще на випробувальному терміні, і ти не розумієш істини по-справжньому й не володієш істиною-реальністю – оскільки тобі ще бракує цього духовного зросту – не думай, що твоє підвищення означає, ніби ти володієш істиною-реальністю; це не так. Тебе обрали для просування та зрощування лише тому, що ти несеш ношу заради роботи й володієш рівнем лідера. Ти повинен мати такий розум. Якщо після того, як тебе підвищили й ти став лідером або працівником, ти починаєш утверджувати свій статус і вважати, що ти – той, хто прагне до істини, і що ти володієш істиною-реальністю, і якщо, незалежно від проблем братів і сестер, ти вдаєш, ніби все розумієш і ніби ти духовний, – то це дурний спосіб поведінки, і він такий самий, як у лицемірних фарисеїв. Ти мусиш говорити й діяти правдиво. Коли ти не розумієш, ти можеш запитати інших або пошукати бесіди у Вишнього – у цьому всьому немає нічого ганебного. Навіть якщо ти не запитаєш, Вишнє все одно знатиме твій справжній духовний зріст і знатиме, що істина-реальність у тобі відсутня. Шукати й бесідувати – це те, що ти повинен робити; це розум, який має бути притаманний нормальній людськості, і принцип, якого повинні дотримуватися лідери та працівники. Цього не варто соромитися. Якщо ти думаєш, що, ставши лідером, соромно не розуміти принципів або постійно ставити запитання іншим людям чи Вишньому, і боїшся, що інші дивитимуться на тебе зверхньо, і в результаті починаєш вдавати, ніби все розумієш, усе знаєш, маєш працездатність, можеш виконувати будь-яку церковну роботу й не потребуєш ні від кого нагадувань чи бесід або забезпечення чи підтримки, – то це небезпечно, і ти занадто зарозумілий і впевнений у власній праведності, занадто позбавлений розуму» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Зі слів Бога я зрозуміла, що людей підвищують і зрощують не тому, що вони можуть добре виконувати кожне завдання або мають виняткову працездатність, а радше тому, що їм дають можливість для підготовки на основі їхніх сильних сторін. Насправді, коли хтось починає підготовку у виконанні обов’язку, для нього нормально мати багато вад і недоліків. Люди, які справді мають людськість і розум, вчитимуться в інших і шукатимуть настанов із чесним і смиренним серцем. Вони відкриватимуться щодо труднощів або відхилень у своїй роботі, щоб отримати настанови й допомогу від інших, зрозуміти принципи та якомога швидше розв’язати проблеми, що виникають у їхніх обов’язках. Натомість люди із зарозумілим характером намагаються приховати й замаскувати себе, коли стикаються з тим, чого не розуміють, і відмовляються дозволити іншим побачити свої проблеми та вади. Це не лише заважає їм отримати практичну підготовку та досягти прогресу в будь-якій сфері, але, що набагато серйозніше, затримує роботу церкви. У цей момент я відчула, що була справді нерозумною. Завжди приховуючи свої проблеми, я не тільки жила в болю, але й шкодила роботі церкви. Усвідомивши це, я мовчки помолилася Богу в каятті, вирішивши практикувати істину, прагнути бути чесною людиною, приймати нагляд, перевірки, бесіди та настанови лідерів і працівників і добре виконувати свої обов’язки.

Пізніше, коли лідер знову відстежував нашу роботу, я практикувала бути чесною людиною, і коли в моїх обов’язках виникали проблеми, я відкрито ділилася ними з лідером. Одного разу Томас запитав, чому євангельська робота останнім часом не досягла значного прогресу. Почувши це, я знову занервувала, думаючи: «Пройшло стільки часу, а я досі не досягла жодного реального прогресу. Чи не подумають усі, що я не придатна для цього обов’язку, бо в мене низький рівень?». У той момент я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше. Всемогутній Бог говорить: «Хоч перед якими проблемами ти постаєш, ти мусиш шукати істину для їхнього розв’язання, тобі категорично не можна маскуватися чи створювати в інших хибне враження про себе. Чи то твої недоліки, чи то твої нестачі, чи то твої вади, чи то твої розбещені характери – ти мусиш розкритися й бесідувати про всі ці речі. Не тримай їх у таємниці. Навчитися розкриватися – це перший крок до життя-входження, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Щойно ти подолаєш цю перешкоду, увійти в істину буде легко. Коли ти зробиш цей крок, що це означатиме? Це означатиме, що ти розкриваєш своє серце, оголюєш і відкриваєш кожну частину себе – чи то хорошу, чи то погану, позитивну чи негативну – і проливаєш на неї світло, щоб її бачили інші люди й бачив Бог, нічого не приховуючи й не ховаючи від Бога, не застосовуючи жодних маскувань, лукавства чи обману щодо Бога, і будучи так само відвертим з іншими людьми. Так ти житимеш у світлі; не лише Бог проникливо спостерігатиме за тобою, а й інші люди також бачитимуть, що у твоїх діях є принципи та прозорість. Тобі не потрібно використовувати жодних методів, щоб захистити свою репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно здійснювати жодного приховування чи маскування своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити ці речі, твоє життя стане дуже розслабленим, вільним від обмежень і болю, і ти повністю житимеш у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова дали мені мотивацію практикувати істину. Бог любить чесних людей і тих, хто практично виконує свої обов’язки. Такі люди не приховують себе й не одягають маску. Незалежно від того, яку розбещеність чи вади вони мають, вони здатні бесідувати з усіма просто й відкрито та шукати істину для розв’язання цих проблем. Це правильний шлях, і тільки так людина може жити вільно й почуватися звільненою. Я більше не могла маскуватися. Я мусила бути чесною людиною. Я мала показати всім своє справжнє «я», незалежно від того, що про мене подумають інші. Я мусила ставити роботу церкви на перше місце та практикувати згідно з Божими словами. Із цими думками я відкрилася щодо своїх реальних труднощів. Усі надали кілька пропозицій щодо подальшої роботи на основі моїх проблем, і лідер також побесідував зі мною про те, як підвищити ефективність роботи та про принципи нагляду за євангельською роботою. Пізніше я деякий час практикувала згідно зі шляхом, запропонованим усіма, і результати євангельської роботи поступово покращилися, а брати й сестри стали більш вмотивованими у своїх обов’язках. Я відчувала справжню вдячність Богу! Але водночас мені було соромно, і я шкодувала, бо покладалася на свій розбещений характер у своїх обов’язках і постійно намагалася захистити власну гордість і статус, затримуючи роботу церкви. Тепер я більше не ламаю голову в пошуках відмовок і не маскуюся, і мені набагато легше й спокійніше. Я знаю, що мені ще далеко до того, щоб бути справді чесною людиною, але надалі я бажаю довірити своє серце Богу у своїх обов’язках і прагнути бути чесною людиною, яка приймає Боже проникливе спостереження й нагляд інших.