Лі Чжень, Китай

У квітні 2022 року лідери доручили мені виконувати роботу з очищення в церкві. Я ніколи раніше цього не робила й не розуміла принципів розрізнення різних типів людей, тож хвилювалася: «Чи впораюся я? Що, як я помилково очищу церкву не від того, кого слід? Хіба я не вчиню велике зло? Це ж буде серйозний переступ!». Але потім я подумала, що не можу ухилятися від свого обов’язку. Я не єдина, хто його виконує, зі мною співпрацюють й інші сестри. Якщо я чогось не розумітиму, то зможу в них навчитися. Тож я прийняла цей обов’язок. Згодом я дізналася, що сестра Сун Пін виконує цей обов’язок уже кілька років і добре розуміє принципи розрізнення різних типів людей. Я почала дуже покладатися на неї, думаючи: «Я ще не засвоїла принципи й не знаю, як виконувати цю роботу, тому просто слідуватиму за Сун Пін, нехай вона мене веде». Пізніше я доклала зусиль, щоб озброїтися принципами розрізнення різних типів людей, і брала активну участь у роботі, сподіваючись швидко засвоїти ці принципи й узяти цю роботу на свої плечі. Я розуміла, що робота з очищення відрізняється від іншої роботи: навіть найменша помилка мала б серйозні наслідки, і мене б притягнули до відповідальності. Тож я вирішила, що краще бути обережною й обачною. Якщо під час упорядкування матеріалів щодо очищення я натикалася на щось складне, або якщо виникали суперечки щодо їхньої характеристики, я відразу ж питала Сун Пін. Лише після її перевірки я спокійно бралася за справу. У роботі я також покладалася на Сун Пін. Я робила все, що вона казала, й за можливості намагалась не проявляти ініціативу. Так ми співпрацювали цілий рік.

У травні 2023 року лідери написали, що планують призначити Сун Пін наглядати за іншою роботою. Почувши це, я подумала: «Сун Пін переводять. Я в команді найдовше, тому мені доведеться взяти на себе керівництво роботою». Від таких думок я не могла стримати хвилювання: «Хоча за цей рік підготовки я й засвоїла деякі принципи розрізнення людей, але, стикаючись зі складними проблемами, я досі не знаю, як із ними бути, а для їхньої перевірки мені потрібна допомога Сун Пін. Щобільше, весь цей час, чи то підбиття підсумків щодо відхилень у роботі, чи то зрощування людей – усе це було здебільшого зобов’язанням Сун Пін. А коли на роботі виникали проблеми, лідери також радилися з нею. Якщо Сун Пін поїде, що мені робити, якщо я не впораюся з цими зобов’язаннями? Це стосується роботи з очищення в багатьох церквах. Що, як у роботі виникнуть проблеми або відхилення, які перериватимуть роботу з очищення в церкві й заважатимуть їй? Якщо це станеться, то я нестиму пряму відповідальність і пожну наслідки. Робота з очищення відрізняється від іншої роботи. Якщо я не розберуся в проблемі й залишу в церкві антихристів і злих людей, то я покриватиму їх і стану співучасницею їхнього зла. Якщо я помилково виключу того, кого не слід, учинивши несправедливість, то це також буде злом із мого боку. У будь-якому разі це буде серйозним переступом. І якщо дім Божий притягне мене до відповідальності, то, щонайменше, мене можуть відсторонити, а якщо наслідки будуть серйозними, то можуть навіть виключити». Думки про все це лягли на моє серце важким каменем, і тиск був величезним. Але я не могла завадити від’їзду Сун Пін. Дні минали, час від’їзду Сун Пін наближався, а я ставала дедалі тривожнішою й не могла знайти спокою у своєму обов’язку. Усвідомивши, що мій стан був неправильним, я помолилася Богові, просячи Його наставити мене, щоб я зрозуміла свої проблеми.

Після молитви я прочитала уривок із Божих слів: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи змушує їх ця робота брати на себе відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути некваплива робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не беруть на себе жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен брати на себе ще більшу відповідальність? Незалежно від того, чи ти проповідуєш Євангеліє, чи свідчиш, працюєш над відео тощо – яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується істини-принципів, вона передбачає певні обов’язки. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є тип людини, який боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним розпізнати різницю. Насправді це не проблема боягузтва. Як так сталося, що ця людина така смілива, якщо йдеться про збагачення чи коли вона робить щось на власну користь? Заради цього такі люди підуть на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі не йдуть на жодні ризики. Такі люди егоїстичні й ниці, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності взяти на себе важку ношу? Тій, яка бере на себе ініціативу й виривається вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка сміливо бере на себе важку ношу й не боїться терпіти труднощі й небезпеку, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, з їхньою людськістю є проблема. У них немає почуття справедливості чи відповідальності, вони егоїстичні й ниці люди, вони не щирі віруючі в Бога, і вони анітрохи не приймають істину. Лише через цю причину їх не можна спасти» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Те, що розвінчав Бог, було моїм справжнім станом. Коли я дізналася, що Сун Пін переведуть і мені доведеться взяти на себе роботу, моєю першою думкою було не покластися на Бога, щоб упоратися з цим. Натомість я переймалася тим, чи не притягне мене дім Божий до відповідальності, чи не розбереться зі мною й чи матиму я ще шанс на спасіння, якщо в майбутній роботі виникнуть відхилення або проблеми. Я зовсім не думала про те, як виконувати майбутню роботу. Як егоїстична й ница людина, яка, коли щось трапляється, дбає лише про власні інтереси, як я могла б добре виконувати свій обов’язок? Я пам’ятаю, що спочатку, коли мені доручили цей обов’язок, я боялася припуститися помилки й узяти на себе відповідальність. І хоча згодом я прийняла цей обов’язок, я все одно боялася відповідальності, не бажала проявляти ініціативу та нести ношу й у всьому покладалася на Сун Пін. Коли я стикалась із матеріалами, які було важко розрізнити й охарактеризувати, або коли потрібно було виконати якісь завдання, я дозволяла Сун Пін керувати й приймати остаточні рішення, а сама задовольнялася роллю підлеглої. У такий спосіб, якби виникли якісь відхилення чи проблеми, мені не довелося б нести головну відповідальність, страждати чи платити ціну, і я залишалася б у виграші з усіх боків. Живучи з цим лукавим, егоїстичним і ницим розбещеним характером, я вправлялася в цьому обов’язку цілий рік без жодного значного прогресу, та навіть до цього часу не могла працювати самостійно. Хіба я не шкодила сама собі? Тепер, коли Сун Пін переводили й мені потрібно було самостійно виконувати роботу, це була дана Богом можливість для моєї підготовки, але я не розуміла Божого наміру й не вміла бути вдячною. Я постійно дбала лише про власні інтереси, відчуваючи тривогу та занепокоєння. Хіба я не просто мучила себе? Правда полягає в тому, що кожне завдання в Божому домі стосується істин-принципів, і виконання будь-якого обов’язку вимагає дотримання істин-принципів і почуття відповідальності. Божа робота добігає кінця, і різні типи людей у церкві викриваються один за одним. Бог бесідував про істини щодо розрізнення, щоб допомогти нам розрізнити всі типи людей, які є від сатани, аби ми могли очистити церкву від різних дияволів і сатан, які переривають Божу роботу й заважають їй, забезпечуючи Божим обранцям гарне середовище для прагнення до істини. Оскільки тепер я виконувала роботу з очищення, моїм зобов’язанням та обов’язком було вести братів і сестер у пошуку істини й зростанні в розрізненні, аби очистити церкву від тих, хто чинив зло, переривав роботу церкви й заважав їй. Якби я боялася відповідальності й не виконувала свою роль, хіба я не була б просто ні на що не здатною? Як така людина могла б бути спасенна Богом? Думаючи про все це, я усвідомила, що більше не можу жити в цьому неправильному стані, інакше це вплине на мою здатність виконувати свої обов’язки в майбутньому.

Пізніше я прочитала деякі Божі слова: «Виконання людиною свого обов’язку – це, насправді, здійснення всього, що притаманне людині, тобто того, що є можливим для людини. Саме тоді виконується її обов’язок. Недоліки людини під час її служби поступово зменшуються завдяки прогресивному досвіду й процесу проходження нею суду; вони не перешкоджають і не впливають на виконання людиною свого обов’язку. Ті, хто перестає служити або поступається й відступає через страх, що в їхній службі можуть бути недоліки, є найбільш боягузливими з усіх. Якщо люди не можуть висловити те, що вони повинні висловлювати під час служби, або досягти того, що для них по суті можливо, і натомість недбало роблять якісь дії, вони втратили функцію, якою має володіти створена істота. Таких людей називають “посередністю”; вони – непотрібне сміття. Як таких людей можна називати створеними істотами у справжньому значенні цього поняття? Хіба вони не зіпсовані істоти, які сяють зовні, але прогнили всередині? … Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх, що тебе спіткає горе. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Божі слова дуже ясні: виконання свого обов’язку не має нічого спільного з тим, чи отримаєш ти благословення, чи зазнаєш нещастя. Можливість виконувати свій обов’язок перед Творцем – це послане небом покликання й зобов’язання створеної істоти, і воно не повинно передбачати жодних умов чи винагород. Божі вимоги до людей не завищені. Він лише просить нас присвятити своє серце та зусилля й виконати те, на що ми здатні. Що стосується будь-яких відхилень, недоліків чи прогалин, які можуть виникнути під час виконання наших обов’язків, – то це цілком нормально. Без істини ми не можемо бачити речі чітко, ми сповнені розбещених характерів і часто діємо відповідно до сатанинського характеру, тому відхилення й помилки в наших обов’язках неминучі. Але якщо ми прагнемо істини й постійно шукаємо істини-принципи в процесі виконання наших обов’язків, щоб позбутися своїх розбещених характерів, ми можемо поступово зменшити кількість відхилень і переступів, і виконання наших обов’язків ставатиме дедалі кращим. Дім Божий ніколи не чіпляється за дрібні помилки чи переступи, щоб розбиратися з людьми, а натомість надає максимум можливостей для каяття. Лише від тих, хто постійно чинить зло й навмисно перериває роботу церкви та заважає їй, церква має бути очищена, а самі вони – відсіяні. Насправді я мала найглибший досвід саме в цій сфері роботи з очищення церкви. Я подумала про антихристів і злих людей, виключених Божим домом: жоден із них не був відсіяний через нерозуміння істин-принципів або через дрібні відхилення чи проблеми, що виникали під час виконання обов’язків. Натомість їх виключили через те, що вони постійно чинили зло, навмисно порушували принципи заради особистої вигоди, репутації чи статусу, серйозно переривали й руйнували роботу Божого дому, відмовлялися приймати істину та не каялися. Це визначалося Божою праведною й святою сутністю. Я бачила стільки фактів, але все ще не знала Божого праведного характеру, уявляючи, що Божий дім схожий на невіруючий світ, і думаючи, що відповідальність за будь-яку дрібну проблему впаде на мої плечі та призведе до того, що я буду викрита й відсіяна. Хіба це не було хулою на Бога?

Після цього я все обміркувала та почала шукати: «Чому я завжди дбаю про власні інтереси й боюся брати на себе відповідальність у своїх обов’язках? Який сатанинський характер мною керує?». У своєму пошуку я прочитала більше Божих слів: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме природа сатани перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що отрути сатани містяться в людині. Тож що таке отрути сатани? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що такі сатанинські отрути, як «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» та «Хто висунеться, того й застрелять», глибоко вкоренилися в моєму серці. Я жила за цими сатанинськими отрутами, і моя природа була вкрай егоїстичною, ницою, слизькою й лукавою. Я завжди передусім дбала про власні інтереси, робила лише те, що було вигідно мені, і не стала б робити нічого, що не принесло б мені користі або змусило б нести відповідальність. Так само було й тоді, коли я тільки-но взялася за роботу з очищення: я боялася спричинити відхилення й нести відповідальність, бо не розуміла принципів. Тож я відмовлялася нести ношу, охоче слідуючи за Сун Пін як підлегла, і думала, що якщо виникнуть якісь проблеми чи відхилення, то не мені доведеться нести головну відповідальність. Тепер, коли Сун Пін мали перепризначити, мені потрібно було проявити ініціативу й узяти на себе цю ношу, адже я була на цій посаді вже так довго. Але я боялася, що мене притягнуть до відповідальності за будь-які відхилення в роботі, тому не бажала брати на себе ношу й загрузла в гнітючих емоціях. Я жила за цими сатанинськими отрутами, постійно намагаючись хитрувати з Богом. На перший погляд я здавалася розумною, постійно захищаючи власні інтереси, але насправді була дуже дурною, адже втратила багато можливостей здобути істину, і моє життя-входження сильно постраждало. Якщо подумати: хіба сьогодні я вірила в Бога та слідувала за Ним не заради надії здобути істину й бути спасенною Богом? Проте у своїх обов’язках я жила за своєю егоїстичною, ницою, слизькою й лукавою сатанинською природою, ніколи не шукала та не практикувала істину й не була однодумною з Богом. Як же я могла здобути істину й бути спасенною Богом у такий спосіб? Відтоді я більше не могла жити за цими сатанинськими отрутами. Я мусила шукати істину, шукати Божих намірів і виконувати свої обов’язки згідно з Його вимогами.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «У чому проявляється чесна людина? Перший прояв чесної людини – це відсутність сумнівів у Божих словах. Ще один прояв чесної людини – найголовніший і найважливіший – це в усьому шукати та практикувати істину. Ти кажеш, що чесний, але подумки постійно відсуваєш Божі слова на задній план і просто робиш що хочеш. Хіба це прояв чесної людини? Ти кажеш: “Хоча мій духовний рівень низький, але серце чесне”. Проте коли на тебе лягає якийсь обов’язок, ти боїшся виконати його погано та через це зазнати страждань і понести відповідальність, тож ти знаходиш відмовки, щоб ухилитися від цього обов’язку чи перекласти його на когось іншого. Хіба це прояв чесної людини? Очевидно, що ні. Тож як має поводитися чесна людина? Вона має коритися Божим упорядкуванням, бути відданою обов’язку, який вона має виконувати, і прагнути задовольняти Божі наміри. Це проявляється кількома способами: один – це прийняття свого обов’язку з чесним серцем, не зважаючи на свої плотські інтереси, не ставлячись до нього байдуже й не інтригуючи заради власної вигоди. Це прояви чесності. Інший – це вкладати все своє серце й сили в те, щоб добре виконувати свій обов’язок, у належний спосіб виконувати завдання, доручені тобі Божим домом, і вкладати своє серце та любов у свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Це прояви, які мусить мати чесна людина, виконуючи свій обов’язок. Якщо ти не виконуєш те, що знаєш і розумієш, якщо ти викладаєшся лише на 50–60 відсотків, то ти не вкладаєш усі сили та душу, ти вивертливий і шукаєш, як би десь просачкувати. Чи чесні люди, які так виконують свої обов’язки? Аж ніяк. Богу немає користі від таких вивертливих, хитрих людей; їх слід виганяти. Бог використовує для виконання обов’язків тільки чесних людей. Це означає, що навіть віддані прислужники повинні бути чесними. Ті люди, які вічно недбалі та поверхові, завжди вивертливі та шукають, як би десь просачкувати, – усі вони хитрі, усі вони демони, ніхто з них не вірить у Бога по-справжньому, і всі вони підлягають вигнанню» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла Його вимоги. Бог сподівається, що ми ставитимемося до Нього та своїх обов’язків із чесним серцем, роблячи все, що в наших силах, не дбаючи про особисті інтереси та не хитруючи заради себе. Таким чином Бог буде задоволений. Я подумала про те, що не лише я виконую цей обов’язок: зі мною співпрацюють нові сестри та лідери, і якщо я більше обговорюватиму з ними справи й шукатиму принципів, не наполягаючи на своєму, я також зможу уникнути проблем і відхилень. Усвідомивши це, я відкинула всі занепокоєння й із радістю зголосилася взяти на себе цю роботу та виконувати свої зобов’язання. Після від’їзду Сун Пін я проявила ініціативу щодо зрощування нових сестер. Упорядковуючи матеріали, я обговорювала незрозумілі питання із сестрами, що дозволило мені бачити речі точніше й уникати деяких відхилень і проблем. Невдовзі вищі лідери надіслали листа з проханням перевірити, чи є в церкві неправдиві лідери або антихристи. Вони попросили нас написати листи до кожної церкви, щоб впровадити цю роботу. Я трохи нервувала, хвилюючись, що якщо я не висловлю все чітко в листі й не побесідую ясно про принципи, то зіб’ю братів і сестер зі шляху та спричиню переривання й завади в церковній роботі, і мене обов’язково притягнуть до відповідальності. Чи не відсторонять мене тоді? У цей момент я зрозуміла, що знову думаю про власні інтереси, тому помолилася Богові, бажаючи повстати проти себе й не жити за своїм розбещеним характером. Потім я поспілкувалася з новими сестрами, занотувала різні аспекти роботи, які потрібно було впровадити, і почала писати листа. Закінчивши, ми переглянули й удосконалили його на основі пропозицій лідерів, а потім розіслали. Протягом цього періоду я постійно відстежувала, як церква впроваджує цю роботу, і одразу ж спілкувалася з братами та сестрами, щойно виявляла якісь проблеми чи відхилення. Зрештою ми виявили кількох неправдивих лідерів, які не виконували реальну роботу, і тих, хто постійно чинив зло, переривав роботу церкви й заважав їй; ми внесли корективи й розібралися з ними.

Пройшовши через усе це, я зрозуміла, наскільки добрим було середовище, яке влаштував Бог. Без цього середовища я б узагалі не дізналася про свої проблеми й досі жила б за своїм егоїстичним і ницим сатанинським характером, задовольняючись роллю підлеглої й не роблячи жодного реального прогресу. Тепер моє ставлення до своїх обов’язків дещо змінилося, і все це – результат Божих слів!