Су Ї, Китай

У 2011 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні, а менш ніж через два роки мій чоловік помер від хвороби. Хоча моя дитина була ще малою, а сім’я мала фінансові труднощі, я все одно продовжувала виконувати свої обов’язки. Згодом мене обрали лідеркою церкви, і я подумала: «Можливість виконувати обов’язок лідера – це піднесення від Бога. Лише виконуючи свої обов’язки, я зможу приготувати більше добрих вчинків, і лише так я здобуду Боже схвалення й увійду до Його Царства». Тож я доручила дитину батькам чоловіка іта присвятила весь свій час обов’язкам. Я з ентузіазмом присвячувала себе своїм обов’язкам, і хоч би що церква доручала мені, я ніколи не відмовлялася. Я продовжувала виконувати свої обов’язки за будь-якої погоди. Через деякий час робота, за яку я відповідала, почала приносити певні результати. Пізніше мене обрали проповідницею, і обсяг моїх обов’язків дедалі зростав. Я була сповнена самовдоволення, думаючи, що можу терпіти страждання, платити ціну, іти на жертви та присвячувати себе, і що я маю певні результати у своїх обов’язках, тож вірила, що Бог неодмінно благословить мене. З такими думками я стала ще більш вмотивованою у своїх обов’язках. Згодом у мене іноді виникав тупий біль у шлунку, але я не звертала на це особливої уваги й продовжувала виконувати свої обов’язки.

Одного ранку, після сніданку, я поїхала на велосипеді на місце зібрання. Коли я піднімалася сходами, мій шлунок пронизали хвилі болю, але я пересилила себе та провела зібрання до кінця. Після цього я пішла до лікарні на обстеження, і лікар серйозним тоном сказав мені: «У вас ерозивний гастрит зі шлунковою кровотечею, і цей стан потребує своєчасного лікування. Якщо його не лікувати належним чином, є ризик розвитку раку шлунка». Почувши це від лікаря, я трохи злякалася. Я хвилювалася, що, якщо мій стан не вилікувати вчасно, і в мене справді розвинеться рак шлунка та я помру, то я втрачу Боже спасіння, а всі мої зусилля й присвяти будуть марними. У душі я відчула певну слабкість, але потім згадала Божі слова: «Коли на вас находить хвороба – це Божа любов, і в ній точно містяться Його благі наміри. Хоча ваша плоть може зазнавати певних страждань, не приймайте жодної ідеї сатани. Прославляйте Бога під час хвороби та насолоджуйтесь Богом під час свого славослів’я. Не падайте духом перед хворобою, шукайте знову і знову, не здавайтеся, і Бог осяє і просвітить вас. Якою була віра Йова? Всемогутній Бог – всесильний лікар! Перебувати у хворобі – значить бути хворим, а перебувати в дусі – значить бути здоровим. І поки ти ще маєш один подих, Бог не дасть тобі померти» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Розмірковуючи над Божими словами, я начебто побачила проблиск надії й зрозуміла, що в цій хворобі криється Божий намір. Я не могла скаржитися. Мені потрібно було спочатку скоритися, мати віру в Бога й вірити, що поки я дихаю, Бог не дасть мені померти. Я подумала про те, як протягом останніх кількох років постійно йшла на жертви та присвячувала себе у своїх обов’язках. Коли моя дитина була ще такою маленькою, а сім’я стикалася з труднощами, і навіть коли помер мій чоловік, я не залишила свої обов’язки. Тому я вірила, що Бог зважить на мої зусилля й те, як я присвячувала себе в обов’язках, і що Він захистить мене та зцілить мене від хвороби.

Згодом я звернулася до лікарні по ліки традиційної китайської медицини, а також отримувала крапельниці й продовжувала виконувати свої обов’язки як зазвичай. Однак шлунок усе одно часто болів, у мене було погане травлення, тож я могла їсти лише кашу, а іноді страждала від кислотного рефлюксу. Після деякого часу прийому ліків мій стан не лише не покращився, а, навпаки, погіршився. Після їжі я мала розлад травлення, мені завжди здавалося, ніби в горлі застрягла їжа, і мене часто нудило. Навіть уночі під час сну я відчувала пекучий біль у шлунку. Зіткнувшись із муками хвороби, я відчула велику слабкість у душі й подумала: «Я присвятила весь свій час обов’язкам, щодня зайнята справами й не нехтую своїми обов’язками навіть коли хворію. То чому ж Бог не захистив мене та не вилікував мене від хвороби, незважаючи на мої зусилля й те, як я присвячувала себе?». Я жила з неправильним розумінням Бога, скаржилася на Нього й була дуже негативно налаштованою. У мене не було мотивації ні до чого, я не хотіла їсти й пити Божі слова чи наближатися до Бога. Я також більше не мала відчуття ноші за свої обов’язки, що вплинуло на всі робочі задачі. Сестра, яка приймала мене, помітила мій поганий стан і запропонувала разом із нею послухати читання Божих слів. Бог говорить: «Бог може вдосконалювати людину і в позитивному, і в негативному аспекті. Це залежить від того, чи здатен ти до проживання досвіду та чи прагнеш ти, щоб Бог тебе вдосконалив. Якщо ти справді прагнеш, щоб Бог тебе вдосконалив, то негативне не зможе змусити тебе зазнати втрат, а зможе принести тобі реальніші речі та зробити тебе спроможнішим пізнати, чого в тобі не вистачає, осягнути свій справжній стан і побачити, що людина не має нічого та є нічим; якщо ти не переживаєш випробування, то не маєш знання й завжди відчуватимеш, ніби ти вищий від інших і кращий за всіх інших. Через усе це ти побачиш: усе, що прийшло раніше, було зроблено Богом і захищено Богом. Входження у випробування залишає тебе без любові або віри, тобі не вистачає молитви, ти не можеш співати гімни, і, сам того не усвідомлюючи, в усьому цьому ти пізнаєш себе. Бог має багато засобів удосконалення людини. Він використовує всякі обставини, щоб розібратися з розбещеним характером людини, і застосовує багато всякого, щоб викрити людину; з одного боку, Він розбирається з людиною, з іншого – викриває людину, а ще з іншого Він відкриває людину, докопуючись до “таємниць” у глибинах людського серця, і виявляючи їх, і розкриваючи людині її численні стани: так Він показує людині її натуру. Бог удосконалює людину багатьма способами: шляхом одкровення, шляхом розбору з людиною, шляхом рафінування людини та кари, – щоб людина пізнала, що Бог практичний» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки ті, хто зосереджується на практиці, можуть бути вдосконалені). Слухаючи й розмірковуючи, я була глибоко зворушена. Божі слова точно відображали мій стан. Коли я не хворіла, то була завзятою й активною у своїх обов’язках. Але тепер, коли я захворіла, а мій стан довгий час не покращувався, я втратила віру та відчуття ноші у своїх обов’язках. Я також втратила мотивацію молитися. Раніше я думала, що дуже люблю Бога, і оскільки я змогла покинути сім’ю заради обов’язків, то я людина, яка прагне істини та практикує її. Тепер я побачила, що мій духовний зріст був зовсім малим, і що мені бракувало щирої віри та любові до Бога. Бог використовував цю хворобу, щоб переплавити й викрити мене, допомогти мені пізнати мою розбещеність і недоліки, а також щоб удосконалити мою щирість і покору Йому. Я більше не могла неправильно розуміти Бога чи бути негативно налаштованою. Я захотіла довірити свою хворобу Богу та вкласти все серце у свої обов’язки. Коли я це усвідомила, мій стан дещо покращився.

Наприкінці 2014 року моя хвороба шлунка загострилася. Навіть від невеликої кількості їжі я відчувала здуття, і мене постійно накривали хвилі болю. Я відчувала велику слабкість і хвилювалася: що буде, якщо ця хвороба затягнеться, перетвориться на рак шлунка і я помру? Якщо я помру та не буду спасенна Богом, то хіба всі мої зусилля й присвяти не виявляться марними? Я завжди виконувала свої обов’язки, терпіла страждання й платила ціну, виконуючи їх навіть під час хвороби. То чому ж я не бачила Божих благословень і захисту? Я жила в темряві й не хотіла виконувати свої обов’язки, тому сказала вищому лідеру, що хочу поїхати додому лікуватися. Лідер побесідував зі мною про Божий намір і запропонував лікуватися та дбати про своє тіло, не залишаючи обов’язків. Я подумала, що моя хвороба не настільки серйозна, щоб завадити мені виконувати хоча б найменшу частину обов’язків. До того ж, оскільки я була лідеркою церкви, було непросто одразу знайти підходящу людину, щоб передати їй мою роботу. Якщо я покину свої обов’язки, це покаже, що мені справді бракує совісті. Але якщо я продовжу їх виконувати, то буду скута хворобою. У своїх стражданнях я кликала до Бога: «Боже, я не знаю, як переживати цю хворобу. Будь ласка, спрямуй мене, щоб я винесла урок із цієї ситуації й зрозуміла Твій намір». Того вечора я розповіла про свій стан братам і сестрам. Брати й сестри прочитали мені Божі слова, і два уривки мене по-справжньому зворушили. Бог говорить: «Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я Своєю силою вигнав із їхніх тіл нечистих духів, і так багато вірить у Мене, просто щоб отримати від Мене мир і радість. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб вимагати від Мене більшого матеріального багатства. Так багато вірить у Мене лише для того, щоб провести це життя в мирі та бути в безпеці та неушкодженими в наступному житті. Так багато вірить у Мене, щоб уникнути пекельних страждань і отримати небесні благословення. Так багато вірить у Мене тільки задля тимчасового комфорту, однак не прагне нічого здобути в наступному житті. Коли Я наділяю Своїм гнівом людину й забираю всю радість і мир, які вона колись мала, вона починає сумніватися. Коли Я наділяю людину стражданнями пекла й забираю назад небесні благословення, вона лютує. Коли людина просить Мене зцілити її, а Я не звертаю на неї уваги й відчуваю до неї огиду, вона йде від Мене, щоб натомість шукати методів лихого лікування та чаклунства. Коли Я забираю все, що людина вимагала від Мене, вона безслідно зникає. Тому Я кажу, що людина вірить у Мене, бо Моя благодать надто рясна, і що людина вірить у Мене, бо можна здобути надто багато вигод» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Щодо “віри”, яке твоє розуміння?). «Стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У такому виді стосунків, ґрунтованих на власних інтересах, немає родинної прихильності – тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може бути спасенною тільки в межах Божого управління). Після прочитання Божих слів сестра провела зі мною довгу бесіду. Вона нагадала, що постійно просити Бога забрати мою хворобу – це нерозумна поведінка. Завдяки читанню Божих слів і слуханню її бесіди на душі в мене раптом просвітліло. Я усвідомила, що вірила в Бога лише для того, щоб отримувати благословення. Спочатку я змогла покинути сім’ю й дитину, щоб виконувати обов’язки, але все це було заради того, щоб отримати Божий захист і благословення, щоб бути спасенною Богом і увійти до Царства Небесного. Зіткнувшись із хворобою, я сподівалася, що Бог зважить на мої зусилля і те, як я присвячувала себе в обов’язках, і зцілить мене. Але минав час, мій стан не покращувався, а навпаки, гіршав, тож я стала негативно налаштованою й скаржилася, допитуючись у Бога, чому Він мене не зцілює. Коли мій стан став серйозним, я навіть почала шукати для себе вихід, бажаючи покинути обов’язки й поїхати додому одужувати. Я усвідомила, що мої цілі в тому, як я присвячувала себе Богові в обов’язках, були неправильними. Я хотіла здобути Божі благословення через свої страждання й присвяту, а коли не змогла досягти цих цілей, подумувала про те, щоб відвернутися від Бога. Яким же чином я виконувала свої обов’язки? І в чому виявлялася моя відданість чи покора Богові? Я явно використовувала Бога й намагалась укладати з Ним угоди. Я не ставилася до Бога як до Бога; натомість я ставилася до Нього як до рогу достатку чи швейцарського ножа. Я була справді егоїстичною й ницою! Саме тоді я зрозуміла, що в цій хворобі справді криється Божий намір і що вона викривала мої неправильні погляди, мотиви та бажання. Якби не це, я б і далі думала, що, покинувши сім’ю й кар’єру заради обов’язків, я виявляю велику любов до Бога. А правда полягала в тому, що я виконувала свій обов’язок не для того, щоб задовольнити Бога. Я робила це з нечистими намірами та корисливими мотивами. Якби я продовжувала вірити в Бога й виконувати обов’язки з такими поглядами, то врешті-решт Бог би просто відцурався від мене!

У своєму пошуку я також побачила, що не знала Божої всемогутності та володарювання. Зіткнувшись із хворобою, я постійно хвилювалася, що мій стан погіршиться, і я помру. Моя віра була занадто малою. Бог говорить: «Все, що стосується людини, контролюється Богом, і те, житиме людина чи помре, теж вирішує Бог» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). «Хто з усього людства не отримує турботи в очах Всемогутнього? Хто не живе в межах того, що напередвизначив Всемогутній? Хіба життя та смерть людини відбуваються за її власним вибором? Хіба розпоряджається людина своєю долею? Багато людей кличе смерть, але вона далека від них; багато хто хоче бути сильним у житті та боїться смерті, але день їхнього скону наближається без їхнього відома, занурюючи їх у безодню смерті; багато хто дивиться на небо та глибоко зітхає; багато хто плаче й гірко ридає; багато хто падає посеред випробувань; багато хто потрапляє в полон спокуси» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 11). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що Бог контролює все та володарює над усім, і що життя й смерть людини – у Його руках. Те, чи покращиться мій стан, також було в Божих руках. У цей час я постійно була скута своєю хворобою, боячись, що вона перетвориться на рак і загрожуватиме моєму життю, тому подумувала про те, щоб покинути свої обов’язки й зосередитися на здоров’ї. На словах я стверджувала, що Бог володарює над усім, але в реальному житті я не мала справжньої віри в Нього. Зіткнувшись із труднощами, я не покладалася на Бога й не зверталася до Нього, а жила в тривозі та неспокої, шукаючи для себе вихід. Я не вірила, що те, одужаю я чи ні, – у Божих руках. Натомість я вважала, що лише покладаючись на себе, шукаючи медичної допомоги та зосереджуючись на одужанні, я зможу вилікуватися. Хіба це не був погляд маловіра? Коли мій чоловік хворів, я возила його всюди в пошуках лікування, а лікарі казали, що його стан невиліковний. Друзі та рідні радили мені не продовжувати цих марних зусиль, але я все одно відмовлялася змиритися з долею. Щоб вилікувати його хворобу, я витратила всі наші заощадження й навіть залізла в борги. Хоча я присвятила себе догляду за ним і була поруч, зрештою я не змогла врятувати йому життя. Із цього я зрозуміла, що життя і смерть завчасно призначені Богом. Люди не можуть контролювати свою долю, так само як не можуть змінити долі інших. Насправді, чи виконувала б я обов’язки в церкві, чи поїхала б додому, я все одно могла б нормально звертатися по медичну допомогу та дбати про своє тіло. Але те, покращиться моя хвороба чи погіршиться, визначав Бог. Тривалість життя людини також вирішує Бог, і якби мій час настав, то навіть якби я покинула свої обов’язки й залишилася вдома, щоб відновити сили, мій стан усе одно погіршився б, як і має бути, і я б померла у свій час. Але якщо мій час не настав, а моя місія не була завершена, тоді Бог не дозволив би мені померти завчасно. Я побачила, що не знала Божої всемогутності та володарювання, і що цілими днями жила в тривозі й неспокої, хвилюючись, чи не погіршиться моя хвороба, чи не помру я. Я була справді нерозумною й нетямущою! Насправді ці хвилювання були зайвими та нічого не змінювали. Єдине, що я могла зробити – це довірити все Богові, віддавши себе в Його володарювання й упорядкування. Водночас я могла шукати медичної допомоги, нормально відновлювати сили і якнайкраще виконувати свої обов’язки. Незалежно від того, скільки я проживу та чи покращиться мій стан, я мала коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням.

Пізніше я прочитала ще трохи Божих слів: «Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Із Божих слів я зрозуміла, що я – створена істота, і виконання моїх обов’язків є абсолютно природним і виправданим. Тож мені не слід намагатися укладати угоди з Богом чи вимагати від Нього винагороди. Незалежно від того, як Бог ставитиметься до мене в майбутньому, чи буду я благословенна, чи зазнаю лиха, я маю належним чином стояти на позиції створеної істоти, коритися Божому володарюванню й упорядкуванням і виконувати свої обов’язки. Те, чи зможе людина зрештою бути спасенною Богом, залежить від того, чи зможе вона прийняти Божий суд та очищення, позбутися свого розбещеного характеру й досягти сумісності з Богом. Божі благословення не здобуваються тяжкою працею, стражданнями чи жертвами. З того часу, як я знайшла Бога, я задовольнялася лише зовнішнім ентузіазмом і зайнятістю. Я не прагнула істини, не зосереджувалася на своєму житті-входженні, рідко розмірковувала над собою та рідко пізнавала себе через Божі слова. Пішовши на певні жертви та присвятивши себе, я вважала, що маю право насолоджуватися Божими благословеннями. Коли мої надії на благословення розбилися, я почала неправильно розуміти Бога та скаржитися на Нього, навіть шкодуючи про свої попередні жертви й утративши бажання виконувати свої обов’язки. Бог – святий і праведний, і для такої людини, як я – егоїстичної й ницої, яка завжди шукала благословень, намагалася укладати угоди з Богом, використовувала й обманювала Його та водночас хотіла отримати благословення й увійти до Царства Небесного – це було просто оманою! Я не прагнула істини, і після багатьох років віри в Бога мої погляди на речі та життя-характер не змінилися. Навіть якби я сильно страждала або проводила дні в метушні, я б залишилася тією, хто опирається Богові, і зрештою була б відсіяна й покарана. Я – створена істота, і для мене природно та правильно присвячувати себе Богові. Я не маю права вимагати благословень від Бога. Натомість я маю коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням та добре виконувати свої обов’язки, а те, яким буде мій фінал і місце призначення, – це вже Богові вирішувати. Зрозумівши це, я помолилася Богові: «Боже, якби не ця хвороба, я б не пізнала свого нечистого наміру шукати благословень у своїй вірі. Я бажаю відкинути свій намір шукати благословень, і незалежно від того, чи одужаю я, чи ні, доки в моїх легенях є подих, я присвячуватиму себе Тобі та виконуватиму свої обов’язки. Навіть якщо одного дня ця хвороба загостриться настільки, що я помру, я не буду скаржитися та підкорюся Твоєму володарюванню й упорядкуванням».

Одного дня під час духовних роздумів я прочитала такі Божі слова: «Іноді Бог упорядковує для тебе деякі ситуації, розбираючись із тобою за допомогою людей навколо тебе й спричиняючи твої страждання, змушуючи тебе засвоїти уроки й дозволяючи тобі зрозуміти істину й розпізнати сутність деяких речей. Бог виконує цю роботу прямо зараз тим, що спричиняє супровід твоєї плоті стражданням, аби ти міг засвоїти свій урок, подолати свій розбещений характер і добре виконати свій обов’язок. Павло часто казав, що в його тілі є колючка. Що це колючка? Це була хвороба, якої він не міг позбавитися. Він занадто добре знав свою хворобу й знав, що вона була спрямована на його характер і природу. Якби він не застряг із цією колючкою, якби його не переслідувала ця хвороба, він міг би в будь-який час і в будь-якому місці заснувати своє власне царство, але, оскільки він мав таку хворобу, у нього не вистачало на це зусиль. Отож у багатьох випадках хвороба слугує людям своєрідною “захисною парасолькою”. Якщо ти не хворий і аж підстрибуєш від надлишку енергії, ти можеш і скоїти якесь зло, і спричинити якусь проблему. Коли люди дико бундючні й розпусні, вони можуть легко втратити глузд. Після скоєння зла вони про це пошкодують, але до того моменту вони не можуть нічого із собою вдіяти. Ось чому мати невелике захворювання – це добре, це захист для людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога визначальним є здобуття істини). Розмірковуючи над Божими словами, я сповнилася вдячністю до Бога. Якби не ця хвороба, яка спіткала мене, мій нечистий намір шукати благословень у вірі не був би викритий, і я б і далі використовувала свою важку працю як капітал, намагаючись укладати угоди з Богом. Беручи на себе більше обов’язків і терплячи більше страждань, я б ставала дедалі зарозумілішою, вважаючи, що маю капітал, щоб заслужити Боже схвалення й благословення. Якби ця хвороба не викрила моїх помилкових поглядів на те, до чого я маю прагнути, я б не пізнала свого нечистого наміру у вірі в Бога та продовжувала б іти хибним шляхом, подібно до Павла, який вимагав від Бога вінця праведності, опирався Йому та зрештою був відсіяний і покараний Богом. Озираючись назад, я бачила, що хвороба, яка мене спіткала, насправді була для мене немов захисною парасолькою. Це був Божий спосіб захистити мене, і хоча фізично я страждала, це виправило мою хибну точку зору, що стояла за моїм прагненням. Цього неможливо було б здобути в комфортному середовищі. Бог дозволив мені переживати хворобу не для того, щоб ускладнити мені життя. Його намір полягав у тому, щоб змінити мене, дати мені можливість шукати істину, розмірковувати над собою, пізнати себе через цю хворобу й таким чином покаятися перед Ним. Завдяки своїй хворобі я усвідомила кропіткий Божий намір і зрозуміла, що все, що Бог робить із людьми, завжди здійснюється заради спасіння і з любові. Я була справді вдячна Богові!

Після цього я вклала все серце у свої обов’язки. Хоча іноді в мене виникала думка: «Як було б добре мати здорове тіло, цікаво, коли ж моя хвороба мине», я швидко усвідомлювала, що знову висуваю вимоги до Бога й не корюся. Тоді я мовчки молилася Богові: «Боже, незалежно від того, як довго ця хвороба буде зі мною, і навіть якщо мій стан не покращиться, я бажаю коритися Твоїм влаштуванням і впорядкуванням, і доки в моїх легенях є подих, я буду виконувати свої обов’язки». Завдяки молитві в мене на серці стало набагато спокійніше. Розмірковуючи над тим, як раніше я зациклювалася на своїй хворобі й затримувала церковну роботу, і як Бог все одно дав мені можливість покаятися через мої обов’язки, я захотіла змінити своє колишнє ставлення до обов’язків і повернути те, що я заборгувала Богові. Згодом ми з сестрою-напарницею підсумували відхилення й проблеми в роботі, записали завдання, які потрібно було виконати одне за одним, провели бесіди з братами і сестрами щодо їх виконання та фактично розв’язали ті проблеми, з якими стикалися брати й сестри у своїх обов’язках. Через деякий час робота церкви дещо покращилася в усіх аспектах, і брати та сестри також активно виконували свої обов’язки. Це неабияк підбадьорило мене, і хвороба більше не сковувала мене так, як раніше. Одного разу я випадково знайшла засіб, який міг вилікувати мої проблеми зі шлунком, і прийнявши ліки кілька разів, я відчула, що шлунок перестав боліти, а моє тіло поступово відновилося. Я дякувала Богові та славила Його від щирого серця, і я побачила, наскільки мудрим і всемогутнім є Бог. Усе, що Бог робить, спрямоване на те, щоб змінити й очистити мене!

Переживаючи цю хворобу, незважаючи на фізичні страждання, я виправила свої помилкові погляди на віру в Бога, і дещо очистилася від нечистот у моїй вірі. Я також зрозуміла, що для створеної істоти є абсолютно природним і виправданим виконувати свої обов’язки, і незалежно від того, стикаєшся ти з благословеннями чи зі стражданнями, слід коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням і виконувати свої обов’язки. Це розуміння й зміни, яких я досягла, – це результати, отримані завдяки суду та карі Божих слів.