Руонань, Китай

У серпні 2023 року нас із сестрою Сюй Сінь обрали кураторками євангельської роботи. Сюй Сінь призначили відповідальною за церкву Ченбей, а мене – за церкву Ченнань. Євангельська робота в церкві Ченнань була не дуже ефективною. Кілька років тому я вже відповідала за євангельську роботу в цій церкві, та результати ніколи не були особливо хорошими. Тож коли мене знову сюди призначили, я відчувала певне небажання. Але потім я подумала: «Минуло кілька років, тож, можливо, тепер результати роботи хоч трохи покращилися». Отже, я з головою поринула в роботу.

Невдовзі настав час підбивати підсумки. Я побачила, що результати й досі залишалися поганими. Євангельські працівники не засвоїли принципів, а їхнє розуміння істин щодо проповідування Євангелія не було чітким. Крім того, у зрощуванні євангельських працівників і поливальників не було жодного прогресу. Коли лідерка дізналася про цю ситуацію, вона написала нам листа. Вона провела бесіду, вказала на наші проблеми й нагадала: якщо робота неефективна, треба розмірковувати над тим, чи виконуємо ми реальну роботу. Вона також згадала, що в церкві Ченбей результати кращі, і порадила мені шукати й вчитися в них. Прочитавши листа, я подумала: «Нас із Сюй Сінь одночасно призначили кураторками євангельської роботи, але їй пощастило потрапити до церкви з кращими результатами, а мене назначили в церкву, де результати гірші. Я тільки-но почала, а мені вже вказали на стільки проблем. Яке невезіння! Якщо результати й далі будуть поганими, кураторка скаже, що я не здатна працювати. Це буде так соромно! Мені справді не щастить!». Протягом того часу результати євангельської роботи в нашій церкві залишалися поганими. А деякі люди, які досліджували істинний шлях, навіть сформували уявлення під впливом безпідставних чуток і боялися продовжувати дослідження. Деякі євангельські працівники не проводили чітких бесід щодо питань, які ставили потенційні одержувачі Євангелія. Тож вони писали мені по допомогу, і я відповіла кожному з них, але помітного покращення в роботі все одно не було. Через це я ще більше переконалася, що мені не щастить, і подумала: «Як узагалі так вийшло, що мені дісталася ця церква? Що про мене подумає кураторка? Що як вона скаже, що я не виконую реальної роботи й лінуюся у своєму обов’язку?». Що більше я про це думала, то більше впадала в зневіру. Мене переповнювали негативні емоції, і я втратила інтерес до всього, що робила. Одного дня я помітила, що один євангельський працівник перебував у поганому стані, і це впливало на виконання його обов’язку. Але мені не хотілося з цим возитися, і я подумала: «Оскільки мені не щастить, хоч як би важко я працювала, результати залишаться тими самими». Тож я не розв’язала цю проблему за допомогою своєчасної бесіди. Коли хтось писав мені із робочими запитаннями, я могла не відповідати кілька днів і не мала бажання шукати чи обмірковувати проблеми, що виникали в роботі. Наприкінці кожного дня я відчувала внутрішню порожнечу, ніби моє серце віддалилося від Бога. Я навіть не знала, що сказати в молитві. Я розуміла: якщо я не подолаю цей стан, це буде небезпечно, тому я свідомо шукала істину, щоб розв’язати свої проблеми.

Одного дня під час духовного читання я натрапила на уривок із Божих слів, який ідеально відповідав моєму стану. Бог говорить: «У чому проблема людей, які вічно вважають себе невезучими? Вони постійно використовують талан як стандарт, оцінюючи, правильні їхні дії чи неправильні, і зважуючи, яким шляхом їм слід іти, що треба пережити, з якими проблемами вони стикаються. Це правильно чи неправильно? (Неправильно.) Вони описують погані речі як невезіння, а добрі – як удачу або вигоду. Така точка зору правильна чи неправильна? (Неправильна.) Оцінювати речі з такої точки зору неправильно. Це крайній, неправильний метод і стандарт оцінювання речей. Такий метод часто призводить до того, що люди занурюються в депресію, і це часто викликає в них неспокій і таке відчуття, ніби нічого ніколи не йде так, як їм треба, і вони ніколи не отримують того, чого хочуть. Зрештою через усе це вони починають відчувати постійну тривогу, дражливість і неспокій. Якщо не подолати ці негативні емоції, такі люди постійно занурюватимуться в депресію й думатимуть, що Бог до них неприхильний. Вони вважають, що Бог ставиться до інших із милістю, а до них – ні, що про інших Він піклується, а про них – ні, мовляв: “Чому мені завжди неспокійно та тривожно? Чому зі мною вічно трапляється погане? Чому зі мною ніколи не стається щось добре? Хоч би один разочок випало щось хороше, більшого я й не прошу!”. Коли ти дивишся на речі з таким помилковим способом мислення й точкою зору, то потрапляєш у пастку доброго й поганого талану. Коли ти постійно потрапляєш у цю пастку, то постійно відчуваєш депресію. У цій депресії ти особливо чутливий до того, які події з тобою трапляються – щасливі чи нещасливі. Таке свідчить, що ця точка зору й уявлення про добрий і поганий талан узяли тебе під контроль. Коли тебе контролює така точка зору, твої погляди на людей, події, речі та твоє ставлення до них уже не перебувають у межах совісті й розуму нормальної людської сутності, а впали в певну крайність. Якщо ти впадеш у цю крайність, то не вийдеш із депресії. Ти впадатимеш у неї знов і знов, і навіть якщо зазвичай ти її не відчуваєш, але щойно щось піде не так і тобі здасться, ніби тобі в чомусь не поталанило, ти негайно зануришся в депресію. Ця депресія впливатиме на твої нормальні судження та прийняття рішень і навіть на твоє щастя, злість, смуток і радість. Коли вона зачіпатиме твоє щастя, злість, смуток і радість, вона порушуватиме й руйнуватиме роботу над твоїм обов’язком, а також твою волю та бажання слідувати за Богом. Коли ці позитивні речі знищуються, ті кілька істин, які ти зрозумів, випаровуються та геть тобі не допомагають. Ось чому, коли ти потрапляєш у це порочне коло, тобі важко практикувати ті кілька істини-принципів, які ти розумієш. Ти спроможний неохоче заплатити невелику ціну, витерпіти трохи тягот і проявити дрібку щирості, поки робиш те, що готовий робити, – але тільки поки вважаєш, що тобі таланить, і тебе не пригнічує депресія. Щойно тобі здається, що удача від тебе відвернулась і з тобою знову трапляються нещастя, твоя депресія невдовзі знову бере тебе під контроль, і твоя щирість, вірність і готовність переносити тяготи негайно тебе покидають. Тому люди, які вважають себе невезучими чи дуже серйозно ставляться до талану, дуже подібні до тих, хто вважає, що їхня доля погана. Вони часто впадають у дуже сильні емоційні крайнощі – зокрема, у такі негативні емоції, як депресія. Вони особливо слабкі й негативно налаштовані та навіть схильні до перепадів настрою. Коли вони думають, що їм таланить, то сповнені радості й буяють енергією, можуть переносити тяготи та платити ціну; вони спроможні менше спати вночі та менше їсти вдень, готові переносити будь-які тяготи, а якщо відчувають миттєвий ентузіазм, то щасливі віддати своє життя. Однак щойно вони відчувають, що останнім часом їм не таланить, і їм здається, ніби геть усе йде не так, як треба, їхнє серце негайно охоплює емоція депресії. Усі їхні попередні клятви й рішення відкидаються; такі люди раптом не можуть знайти в собі нітрохи енергії, наче той здутий м’яч, або не бажають узагалі нічого робити й говорити, ніби калюжа каші. Вони думають: “Істина-принципи, прагнення до істини, досягнення спасіння, послух Богові – усе це ніяк мене не стосується. Я невезучий, і скільки б істин я не практикував, яку б ціну не платив, у всьому цьому немає сенсу: я ніколи не досягну спасіння. Годі з мене. Я нещасливець, я наче приношу нещастя. Що ж, хай так, у будь-якому разі я невезучий!”. Бачте, однієї хвилини вони як м’яч, настільки наповнений повітрям, що ось-ось лопне, а наступної хвилини вони здуваються. Хіба це не проблемно? Як виникає ця проблема? Яка її першопричина? Такі люди вічно стежать за власним таланом, наче за фондовим ринком, і дивляться, вгору він іде чи вниз, підвищується курс чи падає. Вони завжди невротичні, неймовірно чутливі до питання свого талану та неймовірно вперті. Цей тип людей, схильних до крайнощів, часто грузне в емоції депресії, тому що вони занадто переймаються власним таланом і живуть за настроєм» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Із Божих слів я зрозуміла, що мій стан зневіри виник через те, що я завжди використовувала неправильні погляди, такі як удача й невдача, щоб оцінювати обставини, влаштовані для мене Богом. Я завжди думала, що виконання обов’язку без тиску чи труднощів, коли не треба страждати чи платити ціну, та ще й можна отримувати захоплення та похвалу від інших – це ознака везіння. А якщо мій обов’язок завжди супроводжувався труднощами, робота не давала результатів, або я зазнавала обтинання – я вважала це невдачею, жила з почуттям зневіри та втрачала мотивацію до виконання обов’язку. Моя робота була неефективною, і лідерка надала мені настанови й допомогу та порадила повчитися в церкви з кращими результатами. Це було добре, адже це могло б спонукати мене до розмірковування над собою й пізнання себе, а також допомогти підсумувати проблеми й відхилення в роботі та вчасно їх виправити. Це пішло б на користь і моєму життю-входженню, і церковній роботі. Але оскільки ці погані результати вдарили по моїй репутації та статусу, я вирішила, що все це через моє невезіння. Я бачила, що церква, за яку відповідала Сюй Сінь, мала хороші результати, і вона отримала повагу й визнання лідерки, тому я дуже заздрила й думала, що їй пощастило. А потім я дивилася на погані результати євангельської роботи в церкві, за яку відповідала я, і ще більше переконувалася, що мені не щастить. Я завжди дивилася на влаштовані Богом обставини крізь призму цього хибного погляду на везіння й невезіння і, стикаючись із небажаними ситуаціями, скаржилася. Я думала, що Бог прихильний до Сюй Сінь, а мені не дає благодаті. Через це я жила в негативних емоціях, ставала пасивною й чинила опір. Невіруючі, які не вірять у Бога й не розуміють істини, завжди оцінюють усе, що з ними відбувається, спираючись на везіння й невдачі. Вони вважають, що їм пощастило, коли вони отримують славу, вигоду, багатство чи підвищення, і скаржаться на несправедливість Небес або звинувачують інших, коли справи йдуть погано. Але, як віруюча в Бога, я чітко знала: усе, що трапляється зі мною, – чи здається воно хорошим, чи поганим з людського погляду, – перебуває під Божим володарюванням і влаштуванням і містить уроки, які я маю засвоїти. Проте я не приймала цього від Бога. Натомість я використовувала погляд невіруючих, щоб оцінювати обставини, влаштовані для мене Богом. Це був справжній абсурд; це були погляди маловіра! Усвідомивши це, я відчула глибокий сором і захотіла шукати істину, щоб виправити цей хибний погляд.

Пізніше я прочитала такі уривки з Божих слів: «Повертаючись до теми доброго й поганого талану: тепер усі знають, що той вислів про удачу не витримує критики та що немає ні доброго талану, ні поганого. І добрі, і погані люди, події та речі, з якими ти стикаєшся, визначаються Божим володарюванням і впорядкуваннями, тож на них слід належно реагувати. Приймай від Бога і добре, і погане. Не говори, що ти щасливчик, коли стається щось добре, і що ти невезучий, коли стається щось погане. Можна сказати лише ось що: з усіх таких речей люди можуть виносити певні уроки, тож не слід ні відкидати такі речі, ні уникати їх. Дякуй Богові за добре, але дякуй і за погане, бо всі ці речі впорядковані Ним. Добрі люди, події, речі й середовища дають уроки, які слід засвоїти, але ще більше можна навчитися від поганих людей, подій, речей і середовищ. Усе це досвід і епізоди, які мають бути частиною твого життя. Людям не можна оцінювати їх на основі уявлення про талан» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). «Якщо ти відмовишся від уявлення про те, наскільки тобі таланить або не таланить, і поставишся до цих речей спокійно та правильно, то побачиш, що більшість із них не така вже й несприятлива, і з ними не так складно мати справу. Коли ти відпустиш свої амбіції та бажання, коли перестанеш відкидати нещастя, з якими стикаєшся, і уникати їх, коли перестанеш оцінювати такі речі з точки зору того, наскільки тобі таланить або не таланить, то почнеш вважати добрим багато з того, що раніше бачив як щось нещасливе й погане, і так погане перетвориться на добре. Твої установки й те, як ти дивишся на речі, зміняться, що допоможе змінити твої почуття щодо твого життєвого досвіду й водночас отримати інші винагороди. Це надзвичайний досвід, який принесе тобі немислимі винагороди. Це добре, а не погано» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Із Божих слів я зрозуміла, що все, що трапляється зі мною, – чи здається воно хорошим, чи поганим з людського погляду, – знаходиться під Божим володарюванням, і за цим стоїть Божий намір. Я маю приймати все від Бога й коритися, шукати істину та виносити уроки. Саме такими мають бути моє ставлення й моя практика. Я згадала Йосипа, якого брати продали в рабство до Єгипту і який пережив багато поневірянь. Хоча це й не здавалося чимось хорошим, Йосип зрештою став головним управителем Єгипту. Під час голоду Йосип уникнув мук голодування й перебував під Божою опікою та захистом. Пізніше брати Йосипа прийшли до Єгипту купити зерна, і вся їхня родина переїхала туди, а їхні нащадки жили там чотириста років. Це допомогло мені зрозуміти, що деякі події, які здаються невдалими з людського погляду, не обов’язково є поганими, і що в усьому цьому криються Божі благі наміри. Точно так само було і з моїм призначенням кураторкою церкви Ченнань. З одного боку, цього вимагала робота. Я була краще знайома з персоналом цієї церкви й мала більше досвіду в євангельській роботі, ніж Сюй Сінь, тому таке впорядкування пішло б на користь церковній роботі. З іншого боку, це було необхідно для мого життя-входження. Я любила упиватися тілесним комфортом і не вміла шукати істину, стикаючись із проблемами. А церква, за яку я відповідала, мала багато проблем і труднощів, що вимагало від мене витрачати сили, шукати, розмірковувати, спілкуватися й підбивати підсумки. Роблячи так, я уникнула б життя в плоті та не стала б самовдоволеною. Бог влаштував такі обставини саме через мої фатальні вади; це було Його спасіння для мене! Я також згадала, як кілька років тому відповідала за цю церкву, і тоді не виконувала реальної роботи. Коли я бачила, що брати й сестри мають погані результати у виконанні обов’язків, я лише зневажала й засуджувала їх, зовсім не допомагаючи їм у їхньому житті-входженні. Я залишила по собі лише жаль і борги, і тепер мені знову дали шанс відповідати за їхню роботу. Це була нагода виправити свої минулі переступи, тож я мусила вчасно змінити своє ставлення до обов’язку, якнайбільше співпрацювати й не залишати по собі жалю. У той момент я відчула, що ця нагода наглядати за церквою, яку дав мені Бог, була необхідною для мого життя й показувала Його кропіткі наміри. Я більше не могла дивитися на речі з погляду невіруючих чи опиратися обставинам, які влаштовував Бог. Істина полягає в тому, що якими б не були обставини, які влаштовує Бог, усі вони необхідні для нашого життя. І не існує такого поняття, як удача чи невдача. Коли я перестала оцінювати людей, справи та речі, спираючись на везіння, а натомість почала дивитися на них крізь призму Божих слів, я відчула полегшення й більше не жила в негативних емоціях.

Я також запитувала себе: чому я завжди думала, що небажані ситуації – це лише моє невезіння? Чому я постійно сподівалася тільки на хороше? Я замислилася, який розбещений характер стояв за цим. Під час духовного читання я прочитала Божі слова: «Отже, якими є думки й точки зору людей, що спираються на талан, коли оцінюють, добре щось або погане? Якою є сутність таких людей? Чому вони приділяють стільки уваги доброму й поганому талану? Люди, які багато концентруються на талані, сподіваються, що в них добрий талан чи поганий? (Добрий.) Саме так. Насправді вони прагнуть до доброго талану й до того, щоб із ними траплялися добрі речі, а самі просто використовують такі речі у власних інтересах і отримують від них вигоду. Таким людям байдуже, скільки страждають інші, скільки тягот і труднощів іншим доводиться терпіти. Вони не хочуть, щоб із ними ставалося щось таке, що вони вважають невезінням. Інакше кажучи, вони не хочуть, щоб із ними траплялося щось погане: щоб у них були якісь невдачі, провали й конфузи, щоб із ними розбирались і обтинали їх, щоб вони щось утрачали, залишались у програші й опинялись обманутими. Якщо трапляється щось із цього, такі люди вважають це поганим таланом. Мовляв, якщо трапляються погані речі, то це невезіння, хто б їх не впорядкував. Такі люди сподіваються, що з ними траплятимуться всі добрі речі: від просування по службі, виділення з натовпу й отримання вигоди за рахунок інших і до отримання прибутку від чогось, заробляння великих грошей або досягнення високого становища на державній службі, – і вважають це добрим таланом. Вони завжди оцінюють людей, події та речі, з якими стикаються, на основі талану. Вони прагнуть до доброго талану, а не поганого. Щойно хоч якась дрібниця йде не так, вони зляться, дратуються та відчувають незадоволення. Прямо кажучи, такі люди егоїстичні. Вони прагнуть отримати вигоду за рахунок інших людей, забезпечити собі прибуток, узяти гору та виділитися з натовпу. Вони були б задоволені, якби все добре відбувалося тільки з ними. Це їхня природа-сутність; це їхнє справжнє обличчя» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Із Божих слів я зрозуміла, що люди, які постійно скаржаться на свою невдачу – це дуже егоїстичні та корисливі особи. Вони завжди хочуть, щоб із ними траплялося лише хороше, щоб усе йшло гладко, прагнуть успіху в кар’єрі, хочуть виділятися й здобути славу, зовсім не стикаючись із перешкодами чи провалами. Навіть виконуючи обов’язок у Божому домі, вони хочуть пожинати плоди без жодних зусиль. Вони не бажають страждати чи платити ціну, необхідну для виконання обов’язків, і неохоче піддаються підрізці. Вони починають скаржитися при найменшій втраті обличчя чи навіть легкому невдоволенні. Розмірковуючи над собою, я зрозуміла, що була саме такою. Щоразу, коли я стикалася з труднощами у виконанні обов’язків або зазнавала невдач, провалів чи обтинання, я скаржилася на обставини, влаштовані для мене Богом. Я завжди прагнула здобути славу й вигоду, не обтяжуючи себе хвилюваннями чи стражданнями, і хотіла жити в комфорті. Церква Ченнань, за яку я відповідала, мала багато проблем. Наша робота була неефективною, і ми часто зазнавали обтинання. Тому я вважала, що відповідати за таку церкву невигідно, і що, хоч скільки б я працювала щодня, інші цього не помітять. Через це я відчувала сильну образу, ставала негативно налаштованою й просто лінувалася. Я бачила, що стани братів і сестер погіршилися, і це впливало на виконання їхніх обов’язків. Але мені було байдуже, і я не хотіла розв’язувати проблеми в роботі. Я спиралася на сатанинські філософії на кшталт «Задарма й пальцем не поворухну» та «Ніхто не працює задарма», перетворившись на егоїстичну, корисливу, ницу й підлу людину. Розмірковуючи над тим, як церква зростила мене кураторкою й дала мені стільки можливостей для підготовки, а тепер доручила наглядати за церквою з поганими результатами євангельської роботи, я мала б рахуватися з Божим наміром та активно долучитися до виконання свого обов’язку, щоб розв’язати проблеми й труднощі в роботі. Але натомість я скаржилася через страх тілесних страждань і втрати обличчя, нехтуючи власними обов’язками. Я виконувала свої обов’язки не для того, щоб задовольнити Бога, а щоб гнатися за тілесними насолодами, славою та статусом. Я була такою егоїстичною й ницою! Усвідомивши це, я відчула глибоку провину й більше не хотіла дбати лише про власні інтереси. Я хотіла рахуватися з Божим наміром і покладатися на Нього у виконанні своїх зобов’язань. Пізніше, коли я бачила, що євангельські працівники стикаються з труднощами й проблемами або не розуміють євангельських принципів, я більше не скаржилася. Натомість я писала їм листи, щоб знову й знову спілкуватися. А коли бачила, що їхні стани були поганими, я проводила бесіди про Божі слова, щоб допомогти їм і підтримати. Практикуючи так, я відчувала, що кожен день був змістовним і приносив мені певні здобутки.

Одного дня я отримала листа від євангельської працівниці з церкви Ченнань. Вона писала, що її напарниця, сестра Цзін’ань, відмовилася від обов’язку, бо вважала, що її рівня недостатньо, щоб впоратися із завданнями. За кілька днів я отримала ще одного листа від лідера команди. У ньому говорилося, що стан сестри Вей Чжень також був поганим, що вона живе в розбещеному характері й не бажає проповідувати Євангеліє. Лідерка команди також додала: «Я теж переживаю труднощі й не знаю, як співпрацювати…». Побачивши ці проблеми, я відчула справжнє розчарування й подумала: «Чому у вас так багато проблем? Те, чого вам бракує в результатах роботи, ви компенсуєте кількістю проблем. Одного дня хтось із вас відмовляється від обов’язку, а наступного – хтось інший впадає в поганий стан. Тільки на те, щоб розібратися з вашими станами, йде стільки сил. Де мені знайти час, щоб самій проповідувати Євангеліє? Я вже не кажу про тілесні страждання. А найголовніше – що про мене подумає кураторка, якщо робота буде неефективною? У цій церкві так багато проблем; мені справді не щастить!». Я зрозуміла, що мій стан був неправильним, тому почала шукати Божі слова щодо цього. Я прочитала такі Божі слова: «Чи легко вийти із цієї депресії? Насправді легко. Просто відпусти свої помилкові точки зору та не чекай, що все йтиме добре, гладко чи саме так, як ти хочеш. Не бійся, не опирайся та не відкидай того, що йде не так. Натомість відпусти свій опір, заспокойся, прийди до Бога з покірним ставленням і прийми все, що Він упорядковує. Не прагни до так званого “доброго талану” та не відкидай так званого “поганого талану”. Віддай Богові своє серце та все своє єство, дозволь Йому діяти й керувати та підкорися Його керівництву й упорядкуванням. Бог дасть тобі те, чого ти потребуєш, справедливою мірою та саме тоді, коли ти цього потребуєш. Він улаштує середовища, людей, події та речі, які тобі необхідні, відповідно до твоїх потреб і недоліків, щоб із зіткнення з тими людьми, подіями та речами ти міг засвоїти належні тобі уроки. Звісно, передумова всього цього – установка на послух Божому керівництву й упорядкуванням. Отже, не прагни до досконалості; не відкидай і не бійся небажаних, соромних або несприятливих речей; не використовуй свою депресію, щоб внутрішньо опиратися, коли стається щось погане» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (2)). Із Божих слів я зрозуміла, що в цих ситуаціях криються благі наміри Бога. Я маю насамперед коритися Божому наміру й шукати його, а не реагувати опором, скаргами чи невдоволенням, щойно щось зачіпає мою репутацію чи тілесні інтереси, живучи в негативних емоціях. Це зовсім не те ставлення, яке я повинна мати до своїх обов’язків. На той час три сестри були негативно налаштованими та слабкими, жили в розбещених характерах і не могли з них вибратися. Їм було дуже боляче, і якби це не розв’язали вчасно через бесіду, це не лише вплинуло б на євангельську роботу, а й затримало б їхнє життя-входження. Я не повинна була ставитися до них зі зневагою. Натомість я мала б бесідувати й допомагати їм з любов’ю, виконуючи своє зобов’язання. Тож я швидко написала їм, ділячись своїм досвідом і бесідуючи з ними. Я допомогла їм зрозуміти Божі наміри й перестати жити в труднощах. Я також поділилася своїм досвідом і здобутками в проповідуванні Євангелія. За кілька днів я отримала листа, у якому повідомлялося, що їхні стани покращилися завдяки тому, що вони їли й пили Божі слова, і що вони знову можуть нормально виконувати свої обов’язки. Побачивши такі результати, я відчула величезне полегшення, і моя віра зміцніла. Усе перебуває в Божих руках. Хай які б труднощі чи невдачі Бог для мене влаштовував, я маю покладатися на Нього, щоб переживати їх, і в усьому шукати істину та входити в неї. Саме таке ставлення я повинна мати до своїх обов’язків. Я ніколи не змогла б отримати такі здобутки й таке розуміння, перебуваючи в стані комфорту!

Після цього досвіду я усвідомила, що оцінювати речі, спираючись на удачу чи невдачу – це справжній абсурд! Водночас я також зрозуміла: обставини, які Бог влаштовує для мене щодня, – незалежно від того, вважаю я їх хорошими чи такими, що суперечать моїм бажанням, – завжди містять уроки, які я маю засвоїти. Усі вони необхідні для мого життя-входження, і в них криються благі наміри Бога. Я маю наполегливо прагнути істини, досягти того, щоб дивитися на людей і речі за стандартом Божих слів, і якомога швидше увійти в реальність Божих слів.