Грейсон, США

Кілька років я займався дизайном у церкві, і під час виконання свого обов’язку поступово опанував деякі принципи графічного дизайну та здобув певний досвід. Більшість людей також казала, що я старанно ставлюся до свого обов’язку, через що я був дуже задоволений собою. У лютому 2022 року, через робочі потреби, церква влаштувала так, щоб ми з сестрою Валері співпрацювали над дизайном. Через деякий час я помітив, що вона дещо недбало ставилася до свого обов’язку й не дуже добре осягала принципи, а іноді припускалася досить грубих помилок, через що деякі дизайни доводилося переробляти й виправляти. Я почав дивитися на неї зверхньо, думаючи, що в неї багато проблем у виконанні обов’язку, що вона не така ретельна, як я, і не вміє так добре гнучко застосовувати принципи. Крім того, більшість моїх робочих пропозицій вона приймала майже без заперечень, і від цього я почувався ще більш самовдоволеним. Згодом, коли виникали питання, які потребували обговорення, я більше не хотів звертатися до неї за порадою. Навіть коли вона іноді ділилася своїми думками, я просто не слухав і продовжував наполягати, що моя точка зору правильна та що вона має робити так, як кажу я.

Пам’ятаю, якось у нас із Валері розійшлися думки щодо концепції одного дизайну. Мені здавалося, що її концепція досить проста й не привертатиме особливої уваги людей, і що нам варто використати мою. Я довго пояснював, що моя ідея новаторська, а не якесь кліше, і що її бачення не підходить. Коли вона спробувала пояснити свої міркування, я подумав: «Я зробив більше дизайнів, ніж ти, і краще розумію принципи, тому буде правильніше зробити по-моєму». Тож я просто перебив її й знову почав наполягати на своєму. Але вона все одно не погодилася з моєю пропозицією й сказала, що хоче порадитися з іншими братами та сестрами. Я трохи втратив терпіння, подумавши: «Що тут питати? Це не складна проблема – ти могла б просто пристати на мою пропозицію, хіба ні?». Але, на мій подив, коли вона порадилася з іншими, більшість із них оцінила ситуацію згідно з принципами та вирішила, що концепція й бачення Валері підходять краще. Хоча вони й не були такими новаторськими, та більше відповідали темі. Коли я це почув, мені стало трохи соромно, і я не міг повірити, що її концепція насправді краща за мою. Іншого разу я попросив Валері допомогти з корекцією кольору на дизайні і пояснив, як саме це зробити. Згодом я помітив, що вона не дотрималася мого методу. Натомість вона використала той, який вважала кращим. Я добряче розлютився, побачивши це, і запитав її з натиском: «Чому ти не зробила за моїм методом? Ми завжди використовували його для корекції кольору. А що як із твоїми налаштуваннями виникне проблема?». Вона швидко відповіла: «Я не дуже добре володію тим методом, про який ти казав, тому використала той, з яким краще знайома». Я хотів і далі її критикувати, але зрозумів, що говорю надто запально, тому зупинився.

Одного дня вона поділилася своїм недавнім станом і сказала: «Я завжди почуваюся неповноцінною, виконуючи свій обов’язок разом із тобою, і постійно боюся, що якщо не зроблю так, як ти хочеш, ти мене критикуватимеш. Як минулого разу, коли я зробила корекцію кольору по-своєму, просто щоб вийшло швидше й простіше – чесно кажучи, я дуже злякалася, коли ти почав мене розпитувати». Коли я це почув, то дуже засмутився. Я й подумати не міг, що вона дійсно боятиметься співпрацювати зі мною. Згодом я також помітив, що часто виникали питання, які вона могла б легко розв’язати сама, але вона все одно спершу приходила питати мене й наважувалася діяти лише після мого схвалення. Я усвідомив, що в нашій співпраці є проблема, тому помолився Богу, просячи Його просвітити мене, щоб я пізнав себе. Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Як пояснити та практикувати термін “співпраця”? (Обговорювати питання, коли вони виникають.) Так, це один зі способів її практикування. Що ще? (Компенсувати слабкі сторони одного сильними сторонами іншого, наглядати одне за одним.) Це цілком підходить; практикувати так – значить співпрацювати в гармонії. Є ще щось? Питати про думку інших, коли щось трапляється, – хіба це не співпраця? (Співпраця.) Якщо одна людина бесідує про свою думку, інша – про свою, і зрештою вони просто роблять так, як сказала перша, то навіщо бесідувати для галочки? Це не співпраця – це не відповідає принципам і не дає результатів співпраці. Якщо ти безперервно тараториш, як кулемет, не даєш іншим бажаючим можливості висловитись і не слухаєш інших навіть після того, як висловиш усі свої ідеї, хіба це обговорення? Хіба це бесіда? Це лише для галочки – це не співпраця. А що ж таке співпраця? Це коли після того, як ти висловив свої ідеї та рішення, ти можеш спитати в інших про їхні думки та погляди, а далі зіставити свої та їхні твердження й погляди одне з одним, щоб кілька людей разом їх розрізнили, пошукали принципи й так дійшли спільного розуміння та визначили правильний шлях практики. Ось що значить обговорювати та бесідувати – ось що значить “співпраця”» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що справжня співпраця означає здатність обговорювати справи разом, доповнювати сильні та слабкі сторони одне одного, разом шукати істини-принципи та виконувати наші обов’язки згідно з Божими вимогами. Ось що таке справжня співпраця. Розмірковуючи над тим, як ми проводили разом час до тієї миті, я зрозумів, що хоча ми з Валері виконували свої обов’язки разом, я не співпрацював із нею по-справжньому. Я вважав, що роблю все ретельніше, а моє розуміння краще за її, тому завжди дивився на неї зверхньо, а мої слова та вчинки були сповнені зневаги до неї. Коли ми обговорювали проблеми, я рідко брав на себе ініціативу запитати її поради, і навіть коли робив це, то просто створював видимість, уже вирішивши, що я маю рацію, і абсолютно відмовлявся приймати її ідеї. Я навіть втрачав будь-який розум і перебивав її, критикуючи її з натиском і бажаючи лише одного – щоб вона робила так, як кажу я. У своєму обов’язку я завжди був егоцентричним і владним; ми з Валері ніколи нічого спільно не обговорювали й не доповнювали одне одного, і все завжди робилося лише по-моєму. У результаті, після певного часу нашої співпраці, вона стала настільки скованою через мене, що не наважувалася розв’язувати проблеми самостійно й завжди боялася, що якщо не зробить усе по-моєму, я її сваритиму. Я побачив, що між нами взагалі не було гармонійної співпраці, і що все, що я робив – це лише сковував і кривдив її. Я відчув сильну провину й взявся до пошуку, щоб знайти розв’язання своєї проблеми.

Одного дня під час духовних роздумів я прочитав кілька уривків, де Бог розвінчує антихристів, і здобув певне розуміння свого стану. Всемогутній Бог говорить: «На перший погляд може здатися, що деякі антихристи мають помічників або напарників, але факт той, що коли щось трапляється, антихрист ніколи не вислуховує думки інших, наскільки б ті не були праві. Він навіть не зважає на їхні слова, не кажучи вже про те, щоб обговорити їх або побесідувати про них. Він узагалі не звертає на них уваги, наче впритул інших не бачить. Коли антихристи вислуховують думку інших, вони просто роблять це для галочки або грають роль іншим напоказ. Але коли зрештою настає час для остаточного рішення, антихристи ухвалюють його самі; усі інші говорять даремно – їхні слова не мають жодного значення. Наприклад, коли дві людини за щось відповідають і одна з них має сутність антихриста, що проявляється в цій людині? Що б це не було, вона, і тільки вона, запускає процес, ставить питання, розбирається в усьому та знаходить рішення. І більшість часу вона тримає свого напарника в повному невіданні. Ким є її напарник у її очах? Не її заступником, а просто декорацією. В очах антихриста його напарника просто не існує. Коли виникає проблема, антихрист обмірковує її, і щойно він ухвалює рішення про порядок дій, він повідомляє всім іншим, що саме так те чи інше мусить бути зроблено, і нікому не дозволено ставити це під сумнів. У чому полягає сутність його співпраці з іншими? Загалом у тому, щоб мати вирішальне слово, ніколи ні з ким не обговорювати проблеми, брати на себе одноосібну відповідальність за роботу й перетворювати своїх напарників на декорації» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). «Перший прояв того, що антихристи хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині й Богу, – це те, що вони ні з ким не здатні співпрацювати. Хтось може сказати: “Бути не здатними ні з ким співпрацювати – це не те саме, що хотіти, щоб інші корилися лише їм”. Нездатність ні з ким співпрацювати означає, що вони не дослухаються ні до чиїх слів і не просять ні в кого порад – вони навіть не шукають Божих намірів та істин-принципів. Вони просто чинять і поводяться за власною волею. Який тут прихований смисл? У їхній роботі панують саме вони, а не істина, не Бог. Отже, принцип їхньої роботи – домагатися того, щоб інші дослухалися до їхніх слів і ставилися до них так, ніби вони істина, ніби вони Бог» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Прочитавши Божі слова, я відчув глибокий сором. Принцип, за яким працюють антихристи, полягає в тому, щоб самим утримувати владу, змушуючи інших коритися їм, замість того, щоб коритися Богу й істинам-принципам. Розмірковуючи над своєю співпрацею з Валері, я усвідомив, що виявляв такий самий характер. На позір здавалося, що ми з Валері разом співпрацюємо в нашому обов’язку, але насправді, у глибині душі, я ставився до неї просто як до підлеглої. Я змушував її коритися всім моїм рішенням і погоджуватися з моїми ідеями, ніби вона виконувала свій обов’язок для мене. Коли вона щось пропонувала, я не намагався зрозуміти, чи відповідають її пропозиції істинам-принципам і чи є в них раціональне зерно; я просто продовжував наполягати на тому, що мої погляди правильні. Коли вона хотіла порадитися з іншими щодо відповідних принципів, я втрачав терпіння, вважаючи це абсолютно непотрібним. Віруючий повинен шанувати Бога як великого, шукати Його наміри в усьому й коритися Його словам та істинам-принципам. Але я був надто зарозумілим і впевненим у власній праведності. Зіткнувшись із проблемами, я не лише не шукав істин-принципів, а й завжди хотів, щоб інші корилися мені та робили так, як кажу я. Я ставився до власних ідей як до істин-принципів, яким інші повинні були слідувати й коритися, а це – шлях антихриста! Коли брати й сестри співпрацюють у своїх обов’язках, це робиться для того, щоб допомагати й доповнювати одне одного, а також наглядати й стримувати одне одного, аби відхилення в обов’язках були зведені до мінімуму, і щоб ми всі діяли згідно з істинами-принципами, досягаючи найкращих результатів для церковної роботи. Але я не співпрацював з іншими. Це не лише призводило до поганого виконання обов’язків, але й робило мене схильним порушувати принципи, переривати роботу й заважати їй. Я згадав про деяких антихристів, яких виключили з церкви за те, що вони були зарозумілими, пихатими та діяли свавільно, завжди вимагаючи від інших коритися їм, замість того щоб шукати істину й коритися Богу. У результаті вони переривали церковну роботу й заважали їй, принесли багато шкоди й сковувань братам і сестрам і врешті-решт були виключені й відсіяні через свою абсолютну відмову покаятися. Якщо я й надалі не каятимуся, мій фінал буде таким самим, як і в тих антихристів – відсіювання й покарання. Ці думки налякали мене, і я не хотів продовжувати йти цим хибним шляхом, тому швидко помолився Богу, просячи Його спрямувати мене в пізнанні себе. Я хотів покаятися перед Богом.

Протягом наступних кількох днів я постійно думав: «Чому я не можу гармонійно співпрацювати з іншими? У чому корінь цієї проблеми?». Одного дня я прочитав уривок із Божих слів і здобув певне розуміння своїх проблем. Всемогутній Бог говорить: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш зарозумілий і пихатий характер, то розмови з тобою про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінять, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої зарозумілість і пиха змусили б тебе зневажати Бога та не звертати на Нього уваги; вони зробили б тебе схильним звеличувати себе та спонукали б тебе виставляти себе напоказ за кожної нагоди; вони змусили б тебе дивитися на інших зверхньо й не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони зробили б так, щоб твоє серце втратило місце для Бога та щоб зрештою ти зайняв місце Бога й став вимагати, щоб люди тобі корилися, а також щоб ти поклонявся власним ідеям, думкам і уявленням як істині. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що коренем моєї нездатності гармонійно співпрацювати з Валері була передусім моя надто зарозуміла природа. Я жив за отрутою сатани «На небі й на землі лише я паную», і завжди вважав себе вищим за інших. Коли мій обов’язок приносив певні результати, я починав вважати себе особливим і в усьому дивився на неї зверхньо, ніби ніхто інший не міг зрівнятися зі мною. Виконуючи свій обов’язок із таким характером, я ставав дуже впевненим у собі, навіть вірив, що всі мої думки правильні, і в обов’язку часто тягнув ковдру на себе, діючи свавільно й зовсім не шукаючи Божих намірів. Коли я обговорював проблеми з Валері, я завжди хотів, щоб вона робила все по-моєму, а коли вона цього не робила, мені хотілося скипіти, насварити її й принизити, змусивши її скоритися, що призвело до того, що через мене вона стала скованою й боялася співпрацювати зі мною. Що більше я про це думав, то страшнішим це здавалося, і зрештою я усвідомив, що мій зарозумілий характер призвів до того, що я втратив людськість, розум і моє богобоязливе серце, і це зробило мене порочним. Несвідомо це також вплинуло на роботу церкви, і якби я не розв’язав проблему з цим зарозумілим характером, то справді опинився б у небезпеці. Цієї миті я усвідомив: корінь моєї зарозумілості полягав у тому, що я завжди вважав себе кращим за інших. Але чи справді я був таким чудовим? Бог говорить: «Для належного виконання твого обов’язку не має значення, скільки років ти віриш у Бога, скільки ти зробив, виконуючи свій обов’язок, і скільки внесків ти зробив у дім Божий, і тим більше не має значення, наскільки ти досвідчений у виконанні свого обов’язку. Головне, на що дивиться Бог, – це шлях, яким іде людина. Інакше кажучи, Він дивиться на ставлення людини до істини, а також на принципи, напрямок, походження та імпульс, що лежать в основі її дій. Бог зосереджує увагу на цьому; саме це визначає шлях, яким ти йдеш. … До якої б сфери не належали твій дар чи спеціалізація або в чому ти не володів би будь-якими професійними знаннями, ти можеш використовувати те, чого навчився, у виконанні обов’язку, який тобі належить виконувати. Використання дарів, спеціальних або професійних знань у виконанні обов’язку є найправильнішим, але ти також мусиш бути озброєним істиною та здатним діяти відповідно до принципів. Тільки тоді ти зможеш добре виконувати свій обов’язок. Це двосторонній підхід, про який ішлося раніше: один аспект полягає в наявності совісті й розуму, а інший – в тому, що ти мусиш шукати істину, щоб позбутися свого розбещеного характеру. Людина входить у життя, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, і стає здатною виконувати свій обов’язок адекватно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Що таке виконання обов’язку, яке відповідає стандарту?). Із Божих слів я зрозумів, що те, чи відповідає виконання людиною свого обов’язку, стандарту, залежить не від того, як довго вона виконує свій обов’язок або скільки має досвіду. Найважливішим є те, щоб людина була на правильному шляху, шукала істину, щоб позбутися свого розбещеного характеру, і діяла згідно з принципами. Я завжди дивився на Валері зверхньо й не міг гармонійно співпрацювати з нею головним чином тому, що вважав, ніби я краще за неї розумію роботу, маю більше досвіду та більш ретельний у своєму обов’язку. Це справді могло до певної міри покращити ефективність мого обов’язку, але ці речі не є істиною. Крім того, у різних ситуаціях мої технічні знання й досвід не завжди можуть бути застосовними. Наприклад, під час роботи з Валері я часом вирішував, як вчинити, спираючись на власний досвід, але через те, що я був зарозумілим, упевненим у власній праведності й не шукав істин-принципів, те, що я зрештою робив, було недоречним. Хоча вона й мала недоліки, але, шукаючи принципи, усе ж могла виявляти проблеми. Тоді я усвідомив, що не був кращим за інших, і що мої колишні зарозумілість і впевненість у власній праведності були справді нерозумними! Тепер я розумів, що лише співпрацюючи й доповнюючи одне одного, разом шукаючи істину та діючи згідно з принципами, ми можемо добре виконувати свої обов’язки.

Пізніше, коли ми знову співпрацювали з Валері над одним дизайном, я свідомо спочатку запитав її думку, і коли вона висловила свої погляди, зміг уважно її вислухати. Через деякий час я виявив, що Валері має сильні сторони, яких варто повчитися, і що вона здатна приймати пропозиції інших і зосереджуватися на пошуку істини – якості, яких мені бракувало. Тієї миті я усвідомив: мати таку людину для співпраці, яка може доповнити мої недоліки в обов’язку – це справді чудово. Водночас я навчився правильно ставитися до недоліків Валері й намагався бесідувати з нею та допомагати їй зрозуміти принципи, яких вона не розуміла. Я також розповідав їй про будь-які знайдені мною методи, які могли б підвищити ефективність роботи. Наша співпраця поступово покращилася, і загальна ефективність наших обов’язків також зросла. Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів: «Якого ефекту досягне ця гармонійна співпраця? Величезного ефекту. Ти здобудеш те, чого ніколи раніше не мав, а саме світло істини та реальності життя; ти відкриєш для себе переваги інших і вчитимешся на їхніх сильних сторонах. І ще дещо: ти вважаєш інших людей тупими, недалекими, дурними, нижчими за тебе, але коли ти прислухаєшся до їхньої думки або коли інші люди відкриваються тобі, ти мимоволі виявляєш, що ніхто з них не настільки звичайний, як ти думаєш, що кожен може висловлювати різні думки й ідеї, що в кожного свої переваги. Якщо ти навчишся гармонійно співпрацювати, це не просто допоможе тобі вчитися на сильних сторонах інших, а й може виявити твою зарозумілість і впевненість у власній праведності та не дати тобі уявляти, що ти дуже розумний. Коли ти більше не вважатимеш себе розумнішим і кращим за всіх інших, ти перестанеш жити в цьому стані самозакоханості та поцінування себе. І це тебе захистить, чи не так? Саме такий урок тобі слід засвоїти від співпраці з іншими, і саме такі переваги від неї можна отримати» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Що більше я читав Божі слова, то більше усвідомлював, наскільки вони практичні. Навчання співпраці з іншими в наших обов’язках не лише дозволяє досягати кращих результатів у роботі й допомагає компенсувати власні недоліки, але й дає мені змогу точніше оцінити власні здібності, стримуючи мене від того, щоб діяти за власними ідеями й завдавати збитків церковній роботі. Це було корисно як для церковної роботи, так і для мене самого.

Згодом був випадок, коли я надіслав готовий дизайн брату Камдену на перевірку. На мій подив, він сказав, що загалом дизайн виглядає дещо темним, тож я поговорив із ним про свої міркування. Але він не погодився з моїм поглядом і продовжував стверджувати, що дизайн надто темний, навіть запропонувавши мені ще раз оцінити його згідно з принципами або запитати інших братів і сестер, чи вони теж помічають цю проблему. Я подумав: «Тут я спеціаліст із дизайну, то хто знає краще – ти чи я? Я вже оцінив його згідно з принципами, то як тут може бути проблема? А ти ще й просиш мене порадитися з іншими? Я справді не бачу в цьому жодної потреби!». Мені дуже хотілося заперечити йому. Але потім я усвідомив, що знову виявляв зарозумілий характер, тому швидко помолився Богу в серці, просячи Його захистити мене, щоб я знову не діяв за своїм розбещеним характером, і сказавши, що я готовий відкласти себе на задній план і шукати істини-принципи. Після молитви я раптом згадав Божі слова: «Якщо хтось внесе пропозицію, ти повинен спершу прийняти її, а потім дати всім підтвердити правильний шлях практики. Якщо ні в кого не виникне жодних застережень до цього, ти можеш визначити найбільш відповідний спосіб виконання тих чи інших речей і діяти згідно з ним. Якщо ж виявлено проблему, тоді ти маєш спитати думку кожного, і ви повинні всі разом шукати істину й спілкуватися про неї, і в такий спосіб ви здобудете просвітління Святого Духа. Коли ваші серця освітлені і ви маєте кращий шлях, результати, яких ви досягнете, будуть кращими, ніж раніше. Хіба це не Боже наставництво? Це дивовижна річ! Якщо ти зможеш уникнути самовдоволення, якщо ти зможеш відпустити свої переконання та вигадки, і якщо ти зможеш прислухатися до правильних думок інших, ти зможеш здобути просвітління Святого Духа. Твоє серце буде освітлене, і ти зможеш знайти правильний шлях. Ти матимеш шлях, яким рухатися вперед, і коли ти втілюватимеш його в життя, він неодмінно відповідатиме істині. Завдяки такій практиці й досвіду ти навчишся, як утілювати істину в життя, і водночас ти дізнаєшся дещо нове про цей аспект роботи. Хіба це не добре?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Розмірковуючи над Божими словами, я здобув чіткий шлях практики. Коли щось трапляється, я не можу бути таким абсолютно самовпевненим і повинен серйозно обмірковувати пропозиції інших, шукати істини-принципи та практикувати згідно з Божими вимогами. Тільки тоді я зможу добре виконувати свій обов’язок. Навіть якщо людина, яка щось пропонує, не є спеціалістом, я все одно маю подумати, чи дійсно існує така проблема, замість того, щоб просто опиратися й відмовлятися приймати цю пораду. Тож я швидко порадився з куратором. Завдяки пошуку та спілкуванню я зрештою зрозумів, що неправильно витлумачив тему, і що проблема, на яку вказав Камден, справді існувала.

Після цього досвіду я усвідомив, що гармонійна співпраця є незамінною у виконанні обов’язку, і що, якщо більше дослухатися до пропозицій інших, це не лише йде на користь церковній роботі, але й компенсує мої власні недоліки в обов’язку. Кожен має сильні та слабкі сторони. Лише доповнюючи сильні та слабкі сторони одне одного й гармонійно співпрацюючи, ми можемо добре виконувати свої обов’язки. Як каже Бог: «Співпраця братів і сестер та спільне виконання ними обов’язків – це процес компенсації слабкостей одного сильними сторонами іншого. Ти використовуєш свої сильні сторони, щоб компенсувати недоліки інших, інші використовують свої сильні сторони, щоб компенсувати те, чого бракує тобі, і обидві сторони приймають сильні сторони іншого, щоб компенсувати власні недоліки. Це і є компенсація своїх слабкостей сильними сторонами інших і гармонійна співпраця. Тільки якщо люди співпрацюють у гармонії, вони можуть бути благословенні перед Богом, і що більше речей вони переживають, то більше реальності вони здобувають, і що більше вони йдуть своїм шляхом, то світлішим він стає, вони почуваються дедалі спокійніше» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Про гармонійну співпрацю).