Чень Лін, Китай

У молодших класах я вчилася погано, але була ще малою, тож не соромилася цього. Але вже в середній школі, коли я помітила, що вчителі й однокласники поважають і розхвалюють тих, хто добре вчиться, я почала заздрити. Мені теж хотілося краще вчитися, щоб усі мене хвалили, але хоч як би я старалася, я ніяк не могла покращити свої оцінки. Я картала себе й казала: «Як можна бути такою дурною? Який сором!». Тож урешті-решт я кинула школу. Коли я почала шукати роботу, то могла влаштуватися лише на фізичну роботу через брак освіти й навичок. Коли я бачила, як розумні, освічені люди заробляють більше, не займаючись фізичною працею, я знову картала себе за те, що була нерозумною, й почувалася вкрай зневіреною. Коли я прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів, я побачила, що церковні лідери здатні зрікатися всього, присвячувати себе Богові, страждати та платити ціну, а також можуть допомагати братам і сестрам долати їхні труднощі, бесідуючи про Божі слова. Усі захоплювалися ними та поважали їх, і через це я почала їм дуже заздрити. Я з нетерпінням чекала того дня, коли теж зможу стати церковною лідеркою. Я й уявити не могла, що лише через два роки мене оберуть церковною лідеркою. Я з ентузіазмом зрікалася всього, присвячувала себе Богові та активно співпрацювала в роботі, яку потрібно було організовувати та впроваджувати. Я ніколи не скаржилася, якою б важкою чи виснажливою не була робота. Я з усіх сил намагалася допомогти кожному, хто мав труднощі, і брати та сестри хвалили мене за здатність терпіти страждання та за моє сповнене любові ставлення. Але церковна робота так ніколи й не покращилася, бо я просто бездумно повторювала слова й доктрини, дотримувалася приписів і не могла використовувати істину для розв’язання реальних проблем. Зрештою, я просто не підходила для цієї роботи, і мене відсторонили, через що я почувалася вкрай розчарованою та негативно налаштованою. Мені здавалося, що якби мої брати й сестри дізналися про мій низький рівень, то дивилися б на мене зверхньо, і тоді я мала б іще менше шансів бути поміченою. Я мимоволі нарікала на Бога: «Чому мій рівень такий низький, а в інших – такий хороший?». Згодом церковний лідер призначив мене виконувати обов’язок із загальних справ. Щоразу, коли я думала про те, що через свій низький рівень можу займатися лише фізичною працею й не можу здобути поваги інших, я ставала дещо негативно налаштованою та втрачала мотивацію до виконання обов’язку. Після цього лідер призначив мене охороняти церковне майно. Із міркувань безпеки я могла спілкуватися лише з одним братом. Я подумала собі: «Через свій низький рівень я можу виконувати лише ці непомітні завдання». Із такими думками я втратила мотивацію у виконанні свого обов’язку. Я не підсумовувала відхилень чи проблем, що виникали, і тим паче не шукала істини, щоб їх розвʼязати.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, який дещо пробудив мене. Всемогутній Бог говорить: «Більшість із тих, кого спасає Бог, не займає високих посад у світі чи серед людей у суспільстві. Оскільки їхній рівень і здібності посередні або навіть низькі, і їм важко досягти популярності чи успіху у світі, вони завжди відчувають, що світ похмурий і несправедливий, у них виникає потреба у вірі, і, зрештою, вони приходять до Бога й входять до Божого дому. Це базова умова, яку Бог дає людям, обираючи їх. Лише з цією потребою ти можеш мати бажання прийняти Боже спасіння. Якщо твої умови в усіх аспектах дуже добрі й підходять для докладання зусиль у світі, і ти завжди хочеш зробити собі ім’я, то ти не матимеш бажання прийняти Боже спасіння, і навіть не матимеш можливості отримати Боже спасіння. Хоча ти можеш мати середній або низький рівень, ти однаково набагато благословенніший за невіруючих, оскільки маєш можливість бути спасенним Богом. Тому низький рівень – це не твій недолік і не перешкода для того, щоб ти відкинув розбещені характери й досягнув спасіння. Зрештою, саме Бог дав тобі цей рівень. Ти маєш стільки, скільки Бог тобі дає. Якщо Бог дає тобі високий рівень, то ти маєш високий рівень. Якщо Бог дає тобі посередній рівень, то твій рівень посередній. Якщо Бог дає тобі низький рівень, то твій рівень низький. Коли ти це зрозумієш, ти маєш прийняти це від Бога й бути здатним коритися Божому володарюванню та влаштуванням. Яка істина є основою для покори? Це те, що такі влаштування від Бога містять Божі благі наміри; Бог є надзвичайно турботливим, і люди не мають скаржитися чи неправильно розуміти серце Боже. Бог не буде високо цінувати тебе через твій високий рівень, і не буде зневажати чи ненавидіти тебе через твій низький рівень. Що ж Бог ненавидить? Бог ненавидить те, що люди не люблять і не приймають істину, що люди розуміють істину, але не практикують її, що люди не роблять того, на що здатні, що люди не можуть віддавати всі сили у своїх обов’язках, але завжди мають надмірні бажання, завжди хочуть статусу, завжди змагаються за місце й завжди висувають до Нього вимоги. Ось що Бог вважає огидним і мерзенним» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Роздумуючи над Божими словами, я була глибоко зворушена. Я зрозуміла, що мій низький рівень був наперед визначений Богом, і за цим стояв Його благий намір. Я мала сильну жагу до репутації та статусу та змалечку прагнула виділитися. Якби я мала хороший рівень і здібності, досягла б високого статусу у світі та мала б повагу й захоплення інших, то ніколи б не прийшла до Бога. Я б жила під руйнівним впливом сатани, насолоджуючись гріховними втіхами. Я усвідомила, що саме мій низький рівень допоміг мені здобути Божий захист і привів мене до Бога. Це було Боже спасіння. Оскільки мій рівень був низьким, церква призначила мене на роботу із загальних справ, і цей обов’язок мені цілком підходив. Якби я доклала трохи зусиль, то могла б виконувати його добре, але натомість я нарікала, бо цей обов’язок не давав мені змоги виділитися та бути поміченою. Я навіть недбало ставилася до свого обов’язку та виконувала його абияк. Бачачи, що я не виконую своєї ролі, я зрозуміла, якою ж зарозумілою й нетямущою я була!

Потім я натрапила на ще один уривок із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Конкретні прояви людей із поганим рівнем у розрізі їхньої здатності до інновацій полягають у тому, що вони не знають, як застосувати основи й принципи в конкретній, реальній роботі; вони здатні лише бездумно повторювати слова, вивчати доктрини й запам’ятовувати приписи. Просте запам’ятовування доктрин і приписів марне, і воно не свідчить про те, що ти маєш здатність до інновацій. Те, маєш ти здатність до інновацій чи ні, очевидно з того, чи можеш ти впровадити ці основи, принципи й правила в реальне життя, добре виконуючи роботу, пов’язану із цими основами й принципами, щоб ці основи й принципи не залишалися словами й доктринами, приписами та формулами, а були впроваджені в людське життя й застосовані до людей, дозволяючи людям використовувати їх і отримувати від них користь та допомогу, роблячи їх шляхом для практики в житті або орієнтиром, напрямом і метою для життя. Якщо людині бракує цієї здатності до інновацій і вона вміє лише проголошувати слова й доктрини та вигукувати гасла й не здатна застосувати ці принципи й основи, коли приходить час виконувати свій обов’язок, то ті, хто слідує за таким лідером або куратором, не здобудуть принципів практики в цьому аспекті істини. Такі лідери або куратори є людьми з поганим рівнем, не здатними виконувати роботу, і про них слід повідомляти та відстороняти їх, щойно їх розпізнали. … Тому здатність до інновацій є вирішальною здатністю для лідера, працівника чи куратора. Якщо тобі бракує базового рівня та здатності виконувати роботу, ти абсолютно мусиш проявляти обережність і не кидатися вперед просто з ентузіазму, і тобі не слід завжди хотіти виділитися й завжди хотіти бути лідером або куратором. Роблячи так, ти не лише стаєш на заваді собі, а й заважаєш іншим досягти спасіння. Якщо ти заважаєш лише собі, то це просто твоя власна смерть, яку ти спричинив, але якщо ти заважаєш братам і сестрам, хіба ти не завдаєш шкоди багатьом людям? Ти можеш не дбати про своє власне життя, але інші дбають про своє. До того ж, зашкодити своєму власному повсякденному життю чи фінансовому успіху – це не така вже й велика проблема, але стати на заваді роботі церкви – це не дрібниця. Чи можеш ти нести таку відповідальність? Якщо ти справді людина із совістю й відчуваєш, що ця справа несе значну відповідальність, що стати на заваді роботі церкви – це не те, за що ти можеш нести відповідальність, то тобі в жодному разі не слід вдаватися до будь-яких засобів, щоб хизуватися та змагатися за лідерство. Якщо тобі бракує рівня й духовного зросту, не прагни завжди виділятися. Не ставай на заваді роботі церкви й не заважай обраним Богом людям входити в істину та здобувати хороше місце призначення лише для того, щоб задовольнити свою жагу до влади, – це беззаконня! Ти мусиш мати знання свого місця й можливостей. Роби те, на що ти здатний, і не прагни завжди бути лідером. Крім того, щоб бути лідером, є багато інших обов’язків, які ти можеш виконувати. Бути лідером – це не твоє виняткове право, і це не має бути твоїм прагненням. Якщо ти маєш рівень і духовний зріст, щоб бути лідером, і ти також маєш відчуття ноші, тоді краще дозволити іншим обрати тебе. Ця практика приносить користь роботі церкви та всім причетним. Якщо тобі бракує рівня, щоб бути лідером, ти мусиш виявити трохи доброти й узяти на себе певну відповідальність за майбутнє інших. Не змагайся завжди за те, щоб бути лідером, і не ставай на заваді іншим. Бажання бути лідером і брати на себе керівництво роботою церкви попри поганий рівень свідчить про брак розуму. Якщо тобі бракує рівня й духовного зросту, просто добре виконуй свої власні обов’язки. Справжнє виконання своїх обов’язків свідчить про те, що в тебе є певний розум. Виконуй ту роботу, яку можеш, відповідно до своїх здібностей; не плекай амбіцій та жаги. Не прагни лише задовольнити свої особисті бажання, нехтуючи роботою церкви – це завдає шкоди і тобі, і церкві. Це прояв людей із поганим рівнем щодо їхньої здатності до інновацій» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Бог розвінчав саме мою поведінку. Я мала низький рівень і мені бракувало креативності. У своєму обов’язку я могла лише розуміти якісь доктринальні знання та дотримуватися певних приписів, але не могла розв’язувати реальні проблеми, тому я не підходила для служіння лідеркою. Коли мене обрали лідеркою, я служила з ентузіазмом, присвячувала себе Богові, мала мотивацію й могла виконувати певну роботу із загальних справ. Але через свій низький рівень я могла лише дотримуватися приписів і робити все за шаблоном. Я не могла осягнути та розв’язати реальні проблеми в роботі, і зрештою мене відсторонили, бо я не могла виконувати справжню роботу. Існують певні принципи, якими ми керуємося, щоб визначити, чи підходить людина на роль лідера. Щонайменше вона повинна мати хорошу людськість і середній рівень, а також бути здатною розв’язувати реальні проблеми. Що ж до мене, то я не мала рівня лідерки, і якби я продовжувала служити в цій ролі, то лише перешкоджала б роботі церкви й затримувала б життя-входження моїх братів і сестер. Це був би величезний переступ! Лідер вчинив правильно, коли перепризначив мене, з огляду на мій низький рівень і нездатність виконувати церковну роботу. Це не лише захистило мене, але й було відповідальним кроком щодо церковної роботи. Але мені зовсім бракувало знання себе. Я мала низький рівень, проте сильну жагу до статусу та репутації, завжди бажаючи виділитися через служіння лідеркою або працівницею. Якою ж нерозумною я була! Я помолилася Богові: «О Боже, усе завдяки Тобі. Відсторонивши мене, Ти вчасно зупинив мене на злому шляху. Ти також допоміг мені зрозуміти свій стан завдяки розвінчуванню в Твоїх словах. Тепер я цілком приймаю те, що мене перепризначили через мій низький рівень. О Боже, я бажаю покаятися й більше не нарікати на свій низький рівень. Я хочу шукати істину, щоб розвʼязати проблему свого розбещеного характеру, і мати правильне ставлення до свого рівня».

Я продовжувала розмірковувати й шукати, чому ж я завжди нарікала на свій низький рівень. Згодом, прочитавши уривок із Божих слів, я усвідомила, що з моїм станом була проблема. Всемогутній Бог говорить: «Леліяння антихристами власної репутації й статусу набагато більше, ніж у звичайних людей: це щось притаманне їхньому характеру-сутності; це не тимчасовий інтерес, не скороминущий вплив їхнього оточення – це щось у їхньому житті, у їхніх кістках, і тому це їхня сутність. Це означає, що в усьому, що роблять антихристи, вони в першу чергу дбають про власну репутацію та статус і ні про що інше. Для антихриста статус і престиж – це його життя, це мета, до якої вони прагнуть упродовж свого життя. Що б він не робив, він завжди в першу чергу думає про таке: “Що буде з моїм статусом? А з моєю репутацією? Якщо я це зроблю, чи дасть це мені хорошу репутацію? Чи підвищить мій статус в очах людей?”. Це перше, про що думає така людина, що переконливо доводить, що вона має характер і сутність антихристів і тільки через це вона так розглядає ці питання. Можна сказати, що для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Бог розвінчує, що антихристи, хоч би що вони не робили, завжди насамперед думають про власні репутацію та статус. У всьому вони прагнуть задовольнити свої амбіції та жагу. Хоча мій рівень і був низьким, але характер, який я виявляла, був точнісінько як в антихриста. У своєму обов’язку я прагнула здобути повагу людей і завжди хотіла бути поміченою. Зіткнувшись із перепризначенням, я не розмірковувала над своїми недоліками; натомість я поводилася безрозсудно, нарікала на Бога за те, що Він дав мені низький рівень, ставала негативно налаштованою та виконувала обов’язок абияк. Я побачила, що, попри роки віри й те, що я насолоджувалася такою великою кількістю поливу та постачання з Божих слів, мій життя-характер зовсім не змінився, і я цінувала репутацію та статус так само, як власне життя. Це було справді небезпечно! Я згадала свою колишню напарницю, Ян Цзін. Вона мала певний рівень і працездатність, але була зарозумілою, свавільною та одержимою статусом. Вона за кожної нагоди вихвалялася у своєму обов’язку, щоб здобути повагу людей, і вчиняла дії, які переривали церковну роботу й заважали їй. Наш лідер неодноразово розвінчував та обтинав її, але вона не хотіла каятися. Зрештою, її викрили як антихриста й виключили. Я завжди прагнула статусу, слави й вигоди. Тож якби мій рівень був високим, щойно я досягла б статусу й здобула повагу людей, я б неодмінно пішла тим самим шляхом, що й Ян Цзін. Я мовчки помолилася Богові: «О Боже, я надто глибоко розбещена сатаною й так одержима статусом, славою й вигодою. Якби не суд і розвінчування в Твоїх словах, я б і гадки не мала про той характер антихриста, який я виявила. Я була такою заціпенілою та нетямущою! О Боже, я дякую Тобі за Твоє просвітлення та настанови через Твої слова. Я готова покаятися, прагнути істини та виконувати свій обов’язок якнайкраще, зважаючи на свій рівень».

Під час духовних роздумів я натрапила ще на кілька уривків, які допомогли мені зрозуміти, як ставитися до свого рівня. Всемогутній Бог говорить: «Згідно зі своїм рівнем ти можеш виконувати лише деяку роботу, яка потребує фізичних зусиль, роботу, яка не є помітною, на яку дивляться зверхньо і яку люди не пам’ятають, якщо це твоя ситуація, ти мусиш прийняти її від Бога й не виношувати нарікань, і тим паче тобі не слід обирати свої обов’язки на основі власних бажань. Роби все, що Божий дім організовує для тебе, і поки це в межах твого рівня, ти маєш робити це добре. … Хоча ти не можеш виконувати іншу роботу, хоча ти не можеш відігравати ключову й вирішальну роль у роботі церкви, і в тебе немає значних внесків, якщо ти можеш докласти всіх зусиль і вірність у якійсь непомітній роботі й прагнути лише задовольнити Бога, цього достатньо. Це не означає не виправдати Божого звеличення тебе. Не будь перебірливим щодо завдань на основі того, брудні вони чи виснажливі, чи бачать інші, як ти їх виконуєш, чи хвалять тебе люди, чи дивляться на тебе зверхньо за те, що ти їх виконуєш. Не думай про ці речі; просто прагни приймати це від Бога, коритися й виконувати належні тобі обов’язки» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). «Розпізнавання різних проявів людей із різними рівнями й наведення цих конкретних прикладів має на меті допомогти тобі співвіднести їх із собою. Це потрібно для того, щоб ти міг точно визначити свою власну позицію, раціонально підійти до свого власного рівня та різних станів, а також раціонально підійти до Божого розвінчання, суду й обтинання тебе або до роботи, упорядкованої для тебе, і щоб ти міг коритися й бути вдячним із глибини свого серця, а не виявляти опір і огиду. Коли люди можуть раціонально підійти до свого власного рівня, а потім точно визначити свою власну позицію, діючи як створені істоти, яких хоче Бог, у практичний спосіб, належно виконуючи те, що вони мають робити, на основі притаманного їм рівня й присвячуючи свою вірність та всі свої зусилля, вони досягають Божого задоволення» (Слово, т. 7. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Божі слова дали мені шлях для практики. Попри мій низький рівень, Бог не ставився до мене погано. Охорона церковного майна вимагала відповідальності та уваги до деталей. Я повинна була регулярно перевіряти майно й доглядати за ним. За умови сумлінної праці я була здатна це робити, і цей обов’язок мені підходив. Я мала знати своє місце та віддано виконувати свій обов’язок якнайкраще. Я згадала Божі слова, які кажуть: «Функції не однакові. Тіло одне. Кожен із вас має виконувати свій обов’язок, і кожен із вас має бути на своєму місці, докладаючи всіх своїх зусиль – на кожну іскру має бути один спалах світла – і ви маєте прагнути зрілості в житті. Так Я буду задоволений» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 21). Божі слова дуже підбадьорили мене, і в глибині душі я захотіла цінувати цей обов’язок. Пізніше, виконуючи свій обов’язок із охорони майна, я постійно підсумовувала свої помилки та недоліки, визначала, де порушила принципи, і, щойно виявивши проблеми, швидко їх розвʼязувала. Коли ж я не могла виявити проблеми самостійно, я молилася Богові та просила Його відкрити їх мені. Я з усіх сил намагалася робити все необхідне на благо моєї роботи. Те, що я досягла цього розуміння й перетворення, стало можливим лише завдяки керівництву Божих слів. Дякувати Богу!