Чень На, Китай

У липні 2014 року мене обрали проповідницею. Тоді мені бракувало розпізнавання, і я, під впливом сестри-напарниці, доповіла про лідера округу, що призвело до хаосу в роботі. Пізніше, після перевірки, з’ясувалося, що лідер округу міг виконувати практичну роботу, а моя сестра-напарниця навмисно шукала в ньому недоліки, щоб нападати на нього й заважати роботі церкви. Тоді я зрозуміла, що мене ввели в оману, і відчула, що вчинила велике зло й серйозний переступ. Хоча церква й дала мені можливість покаятися, я боялася, що вчиню нові переступи й буду відсіяна. Через цей страх я постійно була насторожі й не могла змінитися. У результаті мене відсторонили через неефективність у виконанні обов’язків. Тоді я відчувала, що моє розуміння істини було поверховим, і що в майбутньому краще більше не бути лідеркою або працівницею, адже якщо я вчиню серйозні переступи й мене виключать, то мій шанс на спасіння буде втрачено. Я думала, що трохи безпечніше виконувати звичайні обов’язки, де за всі проблеми відповідатимуть лідери й працівники церкви, і моє спасіння не опиниться під загрозою. Тоді я не шукала істину, щоб вирішити цю проблему.

У жовтні 2023 року мене обрали лідеркою округу. Я відчувала певну тривогу й думала: «Я наглядатиму за роботою кількох церков. Що як щось піде зовсім не так? Як я нестиму відповідальність? Якщо я вчиню ще більше переступів, хіба це не зруйнує мою надію на спасіння?». Але сумління підказувало мені, що в час поневірянь, коли багатьох лідерів і працівників заарештували, як членкиня церкви я не можу бути такою егоїстичною та ухилятися від обов’язку лише заради захисту власних інтересів. Тож я вирішила поки що співпрацювати й сподівалася, що пізніше оберуть більш відповідну людину, і я зможу залишити цю посаду. Через деякий час сестру Лі Юнь, яка співпрацювала зі мною, продав один Юда, і вона більше не могла приходити виконувати свої обов’язки. Тож багато завдань мені довелося вирішувати самостійно. Я хвилювалася, що якщо погано впораюся, то зашкоджу роботі церкви й вчиню переступи. Тоді потрібно було розібратися з одним листом зі скаргою, але я боялася зробити помилку й понести за це відповідальність, переживаючи, що це вплине на мої перспективи та місце призначення. Тому я сказала Лі Юнь, що не знаю, як із цим розібратися, і попросила її написати листа, щоб вирішити це. Хоча вона й заохочувала мене самій вправлятися у вирішенні таких завдань, я все одно не наважилася і переклала це на неї. Під час подальшої співпраці з Лі Юнь я бралася лише за ті завдання, в яких була впевнена, а важливішу та складнішу роботу перекладала на неї. Це тиснуло на неї, і її робота не давала хороших результатів. У листопаді 2023 року церкві потрібно було обрати двох нових лідерів, і мене попросили провести вибори. Я подумала: щоб обирати й використовувати людей, потрібне розпізнавання. Що як я не зможу розгледіти їхню суть і оберу не тих людей? Раніше, коли я була проповідницею, я вибрала не того лідера церкви, що затримало життя-входження братів і сестер. Я вже вчинила один переступ і дуже хвилювалася, що знову оберу не тих. Я подумала: «Я виконую свій обов’язок, щоб готувати добрі вчинки. Я не можу залишитися з послужним списком, повним переступів». Від однієї думки про все це я відчувала сильний тиск і не могла спати ночами. Я міркувала: «Можливо, я попрошу Лі Юнь прикинутися і провести вибори. Тоді, якщо щось піде не так, це буде її відповідальність, а не моя». Проте я знала, що безпека Лі Юнь була під загрозою. Якщо вона з’явиться на людях, це може призвести до її арешту, що матиме ще гірші наслідки. Я усвідомила, що не можу так вчинити, тому мені доведеться самій проводити вибори.

Пізніше я зрозуміла, що мій стан був неправильним, і почала розмірковувати над собою. Чому я так боялася брати на себе відповідальність? Я помолилася Богові, просячи Його просвітити мене, щоб я зрозуміла свої проблеми. Згодом я натрапила на такі Божі слова: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи змушує їх ця робота брати на себе відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути некваплива робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не беруть на себе жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен брати на себе ще більшу відповідальність? Незалежно від того, чи ти проповідуєш Євангеліє, чи свідчиш, працюєш над відео тощо – яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується істини-принципів, вона передбачає певні обов’язки. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є тип людини, який боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним розпізнати різницю. Насправді це не проблема боягузтва. Як так сталося, що ця людина така смілива, якщо йдеться про збагачення чи коли вона робить щось на власну користь? Заради цього такі люди підуть на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі не йдуть на жодні ризики. Такі люди егоїстичні й ниці, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності взяти на себе важку ношу? Тій, яка бере на себе ініціативу й виривається вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка сміливо бере на себе важку ношу й не боїться терпіти труднощі й небезпеку, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, з їхньою людськістю є проблема. У них немає почуття справедливості чи відповідальності, вони егоїстичні й ниці люди, вони не щирі віруючі в Бога, і вони анітрохи не приймають істину. Лише через цю причину їх не можна спасти. Щоб здобути істину, віруючі в Бога мають заплатити значну ціну, а ще вони зіткнуться з багатьма перешкодами для втілення істини в життя. Вони мусять зректися деяких речей, полишити свої плотські інтереси й зазнати деяких страждань. Лише тоді вони зможуть втілити істину в життя. Отже, чи може такий сорт людей, який боїться брати на себе відповідальність, практикувати істину? Він точно не може практикувати істину, не кажучи вже про те, щоб її здобути. Він боїться практикувати істину, зазнавати шкоди для власних інтересів; він боїться бути приниженим, обмовленим і осудженим і він не наважується практикувати істину. Зрештою, він не може її здобути, і скільки б років він не вірив у Бога, він не може досягти Його спасіння» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Коли я прочитала такі Божі слова, як «егоїстичні», «найвіроломніші» та «з їхньою людськістю є проблема», я відчула глибокий розпач і була дуже засмучена. Я усвідомила, що ці риси справді притаманні мені. Хоча я і взяла на себе роль лідерки, я не мала справжньої ноші. Я завжди хвилювалася, що не зможу зробити все добре й мені доведеться нести відповідальність – я боялася, що якщо вчиню переступи, то втрачу шанс на спасіння. Тому я надавала перевагу завданням, які не передбачали відповідальності, а складну роботу перекладала на Лі Юнь. За розгляд листів зі скаргами насамперед відповідала я. Хоча я не знала принципів, я могла співпрацювати з Лі Юнь над деякими завданнями під її наставництвом і з її допомогою. Проте я боялася відповідальності за будь-які можливі помилки під час їх розгляду. Тож я використовувала брак власного розуміння як виправдання, щоб перекласти роботу на Лі Юнь. Особливо під час церковних виборів, коли Лі Юнь не могла провести їх особисто з міркувань безпеки, я боялася вибрати не тих людей, вчинити переступи й поставити під загрозу власні перспективи. Тож я хотіла, щоб вибори провела вона, і я зовсім не зважала на її безпеку та загальну роботу церкви. Щоразу, коли справа доходила до питань, що вимагали відповідальності, я перекладала їх на інших, боючись, що якщо я впораюся погано, це призведе до переступів, які можуть вплинути на мої перспективи та місце призначення. Мені бракувало вірності Богу та відповідальності за свої обов’язки. Якою ж егоїстичною і ницою я була! Саме так, як Бог розвінчує: «Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина?». Саме так, я дійсно була такою людиною. Будь-яка людина, яка є вірною Богу та має людськість, побачивши, що робота церкви потребує людської співпраці, вважала б за свій обов’язок взяти на себе відповідальність і шукала б істини-принципи для виконання своїх обов’язків. Але як членкиня дому Божого я не рахувалася з Божими намірами у своєму обов’язку. Натомість я насамперед думала про те, наскільки серйозну відповідальність мені доведеться взяти на себе, й була надміру обережною і обачною. Щоб захистити себе, я перекладала багато завдань на Лі Юнь. Я була справді егоїстичною і ницою! Якщо я не змінюся, то не зможу добре виконувати жоден обов’язок і зрештою стану ні на що не здатною. Я сказала собі, що більше не можу ухилятися від своїх обов’язків. Незалежно від того, розумію я чи ні, я повинна спочатку прийняти їх, шукати принципи й робити все можливе, щоб виконати їх.

Наприкінці грудня 2023 року церкві потрібно було обрати кураторів, відповідальних за євангельську роботу й роботу з поливу. Я знову почала хвилюватися й думала: «І проповідування Євангелія, і полив новонавернених – це ключові церковні завдання. Я не дуже добре знаю тутешніх членів церкви. Що як я виберу невідповідних людей і затримаю роботу? Як мені нести цю відповідальність?». Я усвідомила, що знову живу в стані настороженості й неправильного розуміння. Тож я помолилася Богові, просячи Його спрямувати мене в розумінні моїх проблем. Одного ранку я прочитала такі Божі слова: «Антихристи виношують це у своїх серцях, і все це – непорозуміння, протистояння, суд і опір Богові. Їм бракує будь-якого знання про Божу роботу. Вивідуючи щодо Божих слів, вивідуючи щодо Божих характеру, ідентичності та сутності, вони доходять таких висновків. Антихристи ховають це глибоко в своїх серцях, застерігаючи себе: “Обережність – запорука безпеки; краще триматися в тіні; птах, що висовує голову, отримує кулю; і на вершині самотньо! Хоч би коли, ніколи не будь тим птахом, що висовує голову, ніколи не піднімайся занадто високо; що вище піднімешся, то болючіше падатимеш”. Вони не вірять, що слова Бога є істиною, і не вірять, що Його характер праведний і святий. Вони розглядають усе це крізь призму людських уявлень та фантазій і підходять до роботи Бога з людськими поглядами, людськими думками й людською підступністю, використовуючи логіку й мислення сатани для окреслення Божих характеру, ідентичності та сутності. Очевидно, що антихристи не тільки не приймають і не визнають Божих характеру, ідентичності та сутності, а навпаки, вони сповнені уявлень, протистояння й бунтарства щодо Бога й не мають ані найменшої крихти справжнього знання Його. Визначення антихристами Божої роботи, Божого характеру й Божої любові – це знак питання, сумнів, і вони сповнені скептицизму, заперечення й наклепу щодо цього; то що ж тоді з Його ідентичністю? Божий характер представляє Його ідентичність; з таким ставленням до Божого характеру, як у них, їхнє ставлення до Божої ідентичності самоочевидне – пряме заперечення. Це сутність антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина шоста)). «Деякі люди не вірять, що Божий дім може ставитися до людей справедливо. Вони не вірять, що Бог панує в Своєму домі й що там панує істина. Вони вірять, що незалежно від того, який обов’язок виконує людина, якщо під час його виконання виникає проблема, дім Божий негайно розбиратиметься із цією людиною, позбавивши її права виконувати цей обов’язок, відіславши її геть або навіть викинувши її з церкви. Чи дійсно так все влаштовано? Звісно, що ні. Божий дім ставиться до кожної людини відповідно до істини-принципів. Бог праведний у Своєму поводженні з кожною людиною. Він дивиться не тільки на те, як людина поводиться в окремому випадку; Він дивиться на природу-сутність людини, на її наміри, на її ставлення, і Він дивиться, зокрема, на те, чи здатна людина до самоаналізу, коли допускає помилку, чи відчуває вона каяття, і чи може вона збагнути суть проблеми, ґрунтуючись на Його словах, прийти до розуміння істини, зненавидіти саму себе й щиро покаятись. Якщо в людини немає цього правильного ставлення, і вона цілком просякнута особистими намірами, якщо вона сповнена хитрих задумів і виявів розбещених характерів, а коли виникають проблеми, вдається до удавання, софістики та самовиправдання і вперто відмовляється визнавати свої вчинки, то таку людину неможливо спасти. Вона зовсім не приймає істини й була повністю викрита. Люди, які не є правильними й анітрохи не можуть прийняти істину, по суті є маловірами, і їх можна лише відсіяти. … Якщо ти завжди боїшся бути відсіяним, завжди шукаєш відмовки, завжди виправдовуєшся, це проблема. Якщо ти показуєш іншим, що ти анінайменшою мірою не приймаєш істину, і що ти несприйнятливий до аргументів розважливості, то ти в біді. Церква буде зобов’язана розібратися з тобою. Якщо ти взагалі не приймаєш істину, виконуючи свій обов’язок, і завжди боїшся бути викритим і відсіяним, тоді цей твій страх заплямований людськими намірами й розбещеним сатанинським характером, а також підозрілістю, настороженістю й помилковим розумінням. Ніщо з цього не є ставленнями, які мають бути в людини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). З Божих слів я побачила, що антихристи не вірять у Божу праведність або в той факт, що дім Божий керується істиною. Вони вважають, що чим більшу відповідальність беруть на себе, тим більше переступів вчинять, і тим менше надії в них буде на спасіння. Тому вони постійно неправильно розуміють Бога й остерігаються Його, ніколи не докладаючи всіх зусиль у своїх обов’язках. Вони захищають себе, використовуючи філософії світських справ, і є вкрай егоїстичними й лукавими. Я усвідомила, що теж мала характер антихристів. Я вірила, що «чим вище піднімаєшся, тим болючіше падати», і що «Обережність – запорука безпеки». Щоразу, коли мене обирали лідеркою, я хотіла відмовитися. Я вірила, що якби я не була лідеркою, то не вчиняла б великого зла, і мене б не так легко викрили й відсіяли. Навіть тепер, ставши лідеркою, я виконувала свій обов’язок насторожено і з максимальною обережністю, боячись, що будь-які вчинені мною переступи вплинуть на мій фінал і місце призначення. Я думала не про те, як виконати свій обов’язок, навпаки, мій мозок був сповнений хитрих думок. Щоразу, коли завдання вимагали відповідальності, я перекладала їх на Лі Юнь. Я ніколи по-справжньому не віддавала своє серце Богові під час виконанн я обов’язків, тримаючи Бога по інший бік глибокої прірви у своєму серці, і постійно остерігалася Його. Я зовсім не мала розуміння Божого праведного характеру. Насправді, Бог ставиться до кожної людини справедливо. Дім Божий чинить з кожним, керуючись принципами. Нікого не відсторонюють і не відсіюють за миттєвий переступ. Бог дивиться на сутність людини, на наміри, що стоять за її вчинками, і на її ставлення до істини. Якщо людина перериває роботу й заважає їй, діючи всупереч принципам, і все одно відмовляється прийняти істину, коли інші бесідують з нею, щоразу завдаючи шкоди роботі Божого дому, то її неодмінно треба відсторонити. Я згадала деяких антихристів і злих людей, яких церква виключила. Виконуючи свої обов’язки, вони завжди прагнули слави, вигоди й статусу, порушували робочі розпорядження й робили все по-своєму. Вони навіть намагалися конкурувати з Богом за людей і контролювати Божих обранців. Після того, як інші бесідували з ними й розвінчували їх, вони не каялися. Зрештою, церква виключила їх на основі принципів – це була Божа праведність. Якщо людина вчиняє певні переступи у виконанні своїх обов’язків через те, що не розуміє істини, або через свій розбещений характер, але вона здатна прийняти істину й може розмірковувати над собою та пізнати себе після того, як інші з нею побесідують, дім Божий дасть їй шанс на покаяння. Наприклад, раніше, коли я була проповідницею, я під впливом іншої людини скоїла лихий вчинок через нерозуміння істини. Завдяки бесіді та допомозі інших сестер я усвідомила свої помилки. Після цього я глибоко шкодувала за своїми вчинками та бажала покаятися. Церква не виключила мене, а навіть дозволила продовжувати виконувати мій обов’язок, що показало мені, що дім Божий керується істиною та праведністю. Однак я помилково вважала Бога світським царем, який є несправедливим і неправедним, який засуджує і карає людей, коли їх ловлять на чомусь поганому. Я постійно будувала здогади про Бога й остерігалася Його, що було хулою проти Нього. Мій характер був справді нечестивим!

Я згадала істину про те, як бути чесними людьми, про яку Бог бесідував із нами. Тож я знайшла відповідні слова Божі, щоб їх прочитати. Всемогутній Бог говорить: «Я тішуся тими, хто ставиться до інших без підозри, і Мені подобаються ті, хто охоче приймає істину; до цих двох типів людей Я виявляю велику турботу, бо в очах Моїх вони є чесними людьми. Якщо ж ти облудний, то ти будеш насторожений і підозрілий щодо всіх людей і справ, і тому твоя віра в Мене буде заснована на підозрілості. Я ніколи не зможу визнати такої віри» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як справді пізнати Бога на землі). «Виконання людиною свого обов’язку – це, насправді, здійснення всього, що притаманне людині, тобто того, що є можливим для людини. Саме тоді виконується її обов’язок. Недоліки людини під час її служби поступово зменшуються завдяки прогресивному досвіду й процесу проходження нею суду; вони не перешкоджають і не впливають на виконання людиною свого обов’язку. Ті, хто перестає служити або поступається й відступає через страх, що в їхній службі можуть бути недоліки, є найбільш боягузливими з усіх. … Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, чи отримує вона благословення, чи її спіткає горе. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і їй слід виконувати його, не шукаючи винагороди, а також без жодних умов або відмовок. Тільки це можна називати виконанням свого обов’язку. Отримання благословень означає благословення, якими людина насолоджується, коли є вдосконаленою після того, як пережила суд. Коли людину спіткає горе – це покарання, яке вона отримує, коли її характер не змінюється після того, як вона пройшла через кару й суд, тобто коли вона не є вдосконаленою. Але незалежно від того, чи створені істоти отримують благословення, чи їх спіткає горе, вони мають виконувати свій обов’язок добре, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка прагне до Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок заради отримання благословень, і тобі не варто відмовлятися виконувати свій обов’язок через страх, що тебе спіткає горе. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Ці Божі слова спонукали мене до глибоких роздумів. Так, Бог неодноразово каже, що Він любить чесних людей, які можуть прийняти істину, і відчуває відразу до лукавих. Бог наводить Ноя як приклад для нас, щоб ми його наслідували. Коли Бог наказав Ною збудувати ковчег, то Ной, безумовно, зіткнувся з труднощами в той час, адже ніколи раніше не будував ковчег. Однак ці виклики не сковували його, він також не переймався можливим покаранням, якщо не впорається добре. Він просто прийняв Боже доручення, дійсно пішов і знайшов матеріали, і молився Богові щоразу, коли стикався з труднощами. Якщо якась частина була зроблена неправильно, він розбирав її і будував заново. Він побудував ковчег точно так, як вимагав Бог. Завдяки своїй щирій вірі та покорі Богу він зрештою отримав Божі благословення. Розмірковуючи над собою, я зрозуміла, що була занадто лукавою. Виконуючи свої обов’язки, я завжди боялася брати на себе відповідальність, переймаючись тим, що вчиню переступи й втрачу надію на спасіння. Мені бракувало чесного ставлення. Насправді, якщо подумати, враховуючи мої розбещені характери та брак розуміння істини, відхилення в моїх обов’язках були неминучими. Я мала б навчитися ставитися до цього правильно, аналізувати, де я помилилася, розмірковувати над собою і приходити до розуміння своїх розбещених характерів. Якби я робила це, я б постійно прогресувала, і виконання моїх обов’язків також покращилося б. Коли в моїх обов’язках виникали ситуації, які я не могла чітко зрозуміти, мені слід було б більше молитися і шукати, обговорювати це зі своєю сестрою-напарницею або звертатися до вищих лідерів. Я не повинна виконувати свої обов’язки недбало або ухилятися й уникати їх через страх нести відповідальність. Наприклад, у виборі та використанні людей, якщо я на початку вибрала людину згідно з принципами, а вона зрештою виявилася невідповідною, то це стосувалося шляху, яким вона йшла, і дім Божий не притягнув би мене до відповідальності.

Пізніше я зрозуміла, що мала ще один помилковий погляд. Раніше я вірила, що як лідерка, що більшу відповідальність я несу, то більше переступів накопичую, і врешті-решт мій шанс на спасіння буде зруйновано. Я думала, що безпечніше бути звичайною вірянкою. Але насправді, незалежно від того, чи є людина лідером чи ні, якщо вона не прагне істини, а її розбещені характери залишаються незмінними, вона приречена на те, щоб зрештою бути знищеною. Як і каже Всемогутній Бог: «Залишатися без змін у характері – значить бути у ворожнечі з Богом» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога). Серед тих, кого відсіяли з церкви, багато було звичайних віруючих. Дехто з них був викритий як злі люди або антихристи, тоді як інші були викриті як маловіри. Хоча вони й не займали високих посад, хіба їх так само не відсіяли за те, що вони переривали роботу церкви й заважали їй? Ці факти свідчать про те, що викриття й відсіювання не має нічого спільного з обов’язком, який виконує людина, а залежить від того, чи прагне вона істини та чи переживе зміни у своєму характері. Усвідомивши все це, я була готова виправити свій помилковий погляд і прийняти правильне мислення, щоб добре виконувати свій обов’язок лідерки. Пізніше я продовжила вибирати людей, відповідальних за євангельську роботу й роботу з поливу. Щодо деяких людей, чию суть я не могла розгледіти, я радилася з Лі Юнь і шукала відповідей у вищих лідерів. Зрештою ми обрали відповідних людей. Коли я відпустила свою настороженість, поклалася на Бога й виконувала свій обов’язок згідно з принципами, я відчула величезне полегшення.

Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що сатанинські філософії, такі як «Чим вище піднімаєшся, тим болючіше падати», і «Обережність – запорука безпеки», – це облуди та єресі, які розбещують людей. Життя за такими переконаннями робило мене дедалі більш егоїстичною і лукавою, я постійно остерігалася Бога й не могла виконувати свій обов’язок зі спокійною душею. Це не лише призводило до духовного пригнічення й болю, але й через це я втратила можливості здобути істину. Саме Божі слова просвітили й спрямували мене до розуміння мого розбещеного характеру, і дали мені певне реальне розуміння Божого праведного характеру. Я усвідомила, що все, що робить Бог, Він робить для нашого спасіння.