Лист до Ної

Юйсюнь, Китай

Дорога Ної,

як ти поживаєш останнім часом? У своєму минулому листі ти писала, що більше не виконуєш обов’язок із поливу, і що лідери перевели тебе на загальні справи. Ти відчувала, що цей обов’язок не дає тобі змоги виділитися чи здобути повагу інших, через що ти опиралася й не хотіла співпрацювати. Цікаво, чи покращився твій стан останнім часом. Раніше я теж переживала подібний стан. Пізніше, читаючи Божі слова, я дещо зрозуміла про свій розбещений характер, який прагне репутації та статусу. Я також виправила свої облудні погляди на обов’язки й почала старанно їх виконувати. Цього разу я хочу поділитися з тобою своїм досвідом у цьому листі й надіюся, що він стане тобі в пригоді.

У жовтні 2021 року, коли я тільки-но стала лідеркою, хоч би як пізно я закінчувала роботу, я щодня читала Божі слова. Я думала: «Якщо я розумітиму більше істини й зможу розв’язувати всі проблеми, з якими стикаюся, брати і сестри обов’язково будуть високої думки про мене, коли побачать, що я маю істини-реальності». За пів року, через мій низький рівень, велику увагу до гордині й статусу, а також через те, що я часто була скована розбещеним характером, я не досягла хороших результатів у своїх обов’язках і була відсторонена. Лідери призначили мене допомагати братам і сестрам із комп’ютерними питаннями, зважаючи на мої навички. У той час стан, який я виявляла, був схожий на твій. Я думала: «Це просто непомітна робота, яка вимагає фізичної праці, і хай скільки б я робила, ніхто про це не дізнається». Читаючи Божі слова, я усвідомила, що в цьому перепризначенні обов’язків був Божий намір, і я повинна підкоритися та прийняти це. Але я все одно не могла не думати: «Робота в загальних справах не має майбутнього. Хай як добре я її виконуватиму, я не здобуду поваги інших. Краще бути лідеркою – ця посада вища й престижніша». Хоч я і виконувала свій обов’язок, я ніяк не могла знайти в собі ентузіазм. Особливо коли я почула, що новонавернена, сестра Чжоу Тін, має високий рівень і швидко робить успіхи, і що її обрали лідеркою, я дуже засмутилася: «Хоч моїй здатності розв’язувати проблеми дещо й бракує, я маю бути кращою за новонавернену. Якщо новонавернену зробили лідеркою, то чому я досі призначена на загальні справи? Що про мене подумають брати й сестри?».

Одного дня лідери прийшли на зібрання, а я в іншій кімнаті допомагала з комп’ютерними питаннями. Я випадково почула, як лідери бесідували про зрощування людей. Вони казали, що дехто хоч і вірить у Бога лише кілька років, але має високий рівень і більше прагне істини, тому таких людей варто зрощувати. З іншого боку, деякі люди, попри багаторічну віру в Бога, мало просунулися, і до того ж мали низький рівень, тому зрощувати їх не варто. Коли я це почула, то відчула сильний біль у серці й подумала: «Хіба я не з тих людей, що не варті зрощування? Схоже, я можу займатися лише загальними справами, без жодного шансу виділитися». За деякий час один із лідерів зачинив двері, і я ще більше засмутилася. Я думала: «Раніше, коли я була лідеркою, вищі лідери теж проводили зібрання, щоб бесідувати з нами, і я була однією з тих, кого зрощували. А тепер я просто вирішую комп’ютерні питання, – я звичайна працівниця, яка виконує фізичну працю та дрібні доручення». Я також подумала, що всі церковні лідери, присутні на зібранні, мене знали, і мені було цікаво, що б вони подумали, якби дізналися, що я тепер виконую цей обов’язок. Що більше я про це думала, то більше засмучувалася. Коли настав час пояснювати їм, як користуватися обладнанням після усунення комп’ютерних проблем, мені зовсім не хотілося туди йти. Я почувалася простою працівницею, не рівня їм. Я довго ходила кімнатою туди-сюди, перш ніж неохоче піти й поговорити з ними. Повернувшись, я відчула глибокий дискомфорт і думала, що, хай би як добре я працювала, ніхто не дізнається про це й не поважатиме мене. Який сенс вкладати стільки часу та зусиль? Можна просто робити стільки, скільки можу. Після цього я перестала вкладати серце у свій обов’язок. Щоразу, коли брати й сестри ставили мені запитання, я відповідала не замислюючись, і не підсумовувала проблеми чи відхилення у своїй роботі. Я також не приділяла уваги опануванню навичок і не хотіла витрачати час і зусилля на вивчення, задовольняючись лише виконанням поточних завдань. У той час, оскільки я не несла ношу свого обов’язку, мене починало хилити на сон ще рано ввечері. Згодом я зрозуміла, що мій стан неправильний, тож я помолилася Богові, просячи Його спрямувати мене до усвідомлення моїх проблем.

Під час свого пошуку я прочитала такі Божі слова: «У Божому домі постійно говорять про прийняття Божого доручення та належне виконання свого обов’язку. Тож як виникає обов’язок? Якщо говорити в загальному, він виникає внаслідок Божої роботи управління зі спасіння людства. Якщо говорити конкретно, то в міру того, як Божа робота управління вершиться серед людства, з’являються різні види роботи, і всі вони вимагають, щоб люди робили свою частину й завершували їх. Так виникають зобов’язання й місії людей, і ці зобов’язання й місії є обов’язками, які Бог покладає на людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Що таке виконання обов’язку, яке відповідає стандарту?). «Яким би не був твій обов’язок, не роби відмінності між високим і низьким. Припустимо, що ти кажеш: “Хоча це завдання – доручення від Бога та робота Божого дому, якщо я його виконуватиму, люди можуть дивитися на мене зі зневагою. Інші отримують можливість виконувати роботу, яка дозволяє їм виділятися. Мені ж дали це завдання, яке не дає мені можливості виділитися, але змушує мене напружуватися за лаштунками. Це несправедливо! Я не виконуватиму цей обов’язок. Мій обов’язок має бути таким, щоб я міг виділитися з-поміж інших і зробив собі ім’я; і навіть якщо я не зроблю собі ім’я або не виділюся, я однаково маю отримувати від цього користь і фізично не напружуватися”. Чи є це ставлення прийнятним? Бути перебірливим означає не приймати речей від Бога; це означає робити вибір відповідно до власних уподобань. Це неприйняття свого обов’язку; це відмова від свого обов’язку, прояв твого бунтарства проти Бога. Така перебірливість погіршується твоїми індивідуальними вподобаннями й бажаннями. Коли ти дбаєш про власну вигоду, свою репутацію тощо, твоє ставлення до твого обов’язку не є покірним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Що таке виконання обов’язку, яке відповідає стандарту?). З Божих слів я зрозуміла: хай який обов’язок виконує людина, це місія та відповідальність, дані Богом. Немає такого поняття, як високий чи низький обов’язок. Якщо людина поділяє обов’язки на високі й низькі, і бажає виконувати лише ті, що дають їй змогу виділитися, уникаючи при цьому інших обов’язків, – це відмова від свого обов’язку, що свідчить про відсутність справжньої покори Богові. Розмірковуючи над собою у світлі Божих слів, я усвідомила, що ставилася до своїх обов’язків ґрунтуючись на особистих уподобаннях, завжди бажаючи виконувати помітніші обов’язки. Згадуючи часи, коли я була лідеркою, я пам’ятаю, що, аби вищі лідери були про мене високої думки, а брати й сестри поважали мене, я докладала багато зусиль і виконувала свої обов’язки з великим ентузіазмом. Але коли дійшло до роботи із загальних справ, я відчула, що просто виконую фізичну працю, і що моя роль незначна. Я вважала цей обов’язок нижчим за статусом, відчуваючи, що він не дає жодного шансу виділитися, через що мені бракувало мотивації для його виконання. Особливо коли я почула від лідера, що деякі люди, які давно вірять, мають низький рівень і повільно прогресують, не варті зрощування, я відчула, що я ще менш гідна, ніж новонавернені, і можу займатися лише деякими загальними справами. Через це я відчула особливу зневіру й утратила мотивацію виконувати свої обов’язки. Я не вкладала серце в те, що мала робити, що призвело до певних втрат у моїх обов’язках. Потім я подумала про те, що обов’язок – це відповідальність, дана Богом. І хай яким він є, помітним чи непомітним, я маю прийняти його від Бога, підкоритися й виконати те зобов’язання, яке повинна нести. Але через те, що я відчувала втрату обличчя, а моє бажання статусу не було задоволене, я почала опиратися, сперечатися, стала негативно налаштованою і почала сачкувати під час роботи. Я не докладала зусиль, щоб обміркувати й розв’язати проблеми, які виникали в моїх обов’язках, і не опановувала необхідні навички. Як наслідок, я не могла вирішувати деякі питання самостійно, що збільшило навантаження на братів і сестер, з якими я працювала. Я надто сильно зосереджувалася на репутації та статусі. Я дбала лише про власне марнославство, гордість та особисті інтереси, навіть ціною затримки церковної роботи. Я побачила, що не маю жодної покори щодо перепризначення моїх обов’язків, і в мене зовсім немає ані совісті, ані розуму.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Для антихристів репутація і статус не є якоюсь додатковою вимогою, а тим паче якимись зовнішніми речами, без яких вони могли б обійтися. Вони є частиною природи антихристів, вони в їхніх кістках, в їхній крові, вони їм внутрішньо притаманні. Антихристам не байдуже, чи мають вони репутацію і статус; це не їхнє ставлення. Тоді яким є їхнє ставлення? Репутація і статус тісно пов’язані з їхнім повсякденним життям, з їхнім повсякденним станом, із тим, до чого вони прагнуть щодня. Для антихристів статус і репутація – це їхнє життя. Незалежно від того, як вони живуть, незалежно від того, у якому середовищі вони живуть, незалежно від того, яку роботу вони виконують, незалежно від того, до чого вони прагнуть, які їхні цілі, яким є напрямок їхнього життя, усе це обертається навколо володіння доброю репутацією та високим статусом. І ця мета не змінюється; вони ніколи не зможуть відмовитися від таких речей. Це справжнє обличчя антихристів і їхня сутність. Їх можна було б помістити в первісний ліс глибоко в горах, але вони однаково не відпустили б свого прагнення до репутації і статусу. Їх можна було б помістити в будь-яку групу людей, і єдине, про що вони були б здатні думати, – це все ж репутація і статус. Хоча антихристи вірять у Бога, вони зрівнюють прагнення до репутації і статусу з вірою в Бога й надають цим двом речам такого ж значення. Тобто, йдучи шляхом віри в Бога, вони також прагнуть власної репутації і статусу. Можна сказати, що у серцях антихристів прагнення до істини у вірі в Бога – це прагнення до репутації і статусу, а прагнення до репутації і статусу – це також прагнення до істини; здобути репутацію і статус значить здобути істину й життя. Якщо їм здається, що вони не здобули ні слави, ні вигоди, ні статусу, що ніхто їх не шанує, не цінує їх високо й не слідує за ними, то вони занепадають духом, вважають, що у вірі в Бога немає ні сенсу, ні цінності, і в душі запитують себе: “Невже я зазнав невдачі, вірячи ось так у Бога? Невже для мене немає жодної надії?”. У своєму серці вони часто розраховують такі речі. Вони розраховують, як їм викроїти собі місце в Божому домі, як здобути в церкві високу репутацію, як вони можуть спонукати людей слухати, коли вони говорять, і співати їм хвалу, коли вони щось роблять, і як вони можуть спонукати людей слідувати за ними, куди б вони не пішли, і як вони можуть отримати вагомий голос у церкві, а також славу, вигоду й статус – у своїх серцях вони дійсно зосереджуються на таких речах. Саме такого прагнуть ці люди. Чому вони завжди вважають таке важливим? Прочитавши слова Божі, послухавши проповіді, невже вони дійсно не розуміють усього цього, невже вони дійсно не здатні розпізнати все це? Невже слова Бога й істина дійсно не здатні змінити їхні уявлення, ідеї й точки зору? Справа зовсім не в цьому. Проблема лежить у них самих і цілковито пов’язана з тим, що вони не люблять істину, тому що в глибині душі вони відчувають відразу до істини, і, як наслідок, вони абсолютно несприйнятливі до істини, що визначено їхньою природою-сутністю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Божі слова викривають, що антихристи вважають репутацію та статус своїм життям. Хай який обов’язок вони виконують і серед кого б не були, їхні думки завжди спрямовані на здобуття репутації та статусу. Якщо вони не здобувають поваги й захоплення інших, то відчувають, що їхнє життя нічого не варте. Якщо розмірковувати над цим, то хіба мої погляди на прагнення не були такими ж, як в антихристів? З дитинства я перебувала під впливом отрут сатани, таких як: «Людям потрібна їхня гордість, як дереву – його кора», «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів» та «Людина дереться вгору; вода тече вниз». Я зробила прагнення репутації та статусу метою свого життя, бажаючи здобути повагу інших, хоч би що я робила. У школі я заздрила тим, хто обіймав офіційні посади й мав престиж, вважаючи, що їх поважають усюди, хоч куди б вони пішли. Я гадала, що якщо стану такою людиною, моє життя матиме цінність. Тому я старанно вчилася, сподіваючись, що мої зусилля допоможуть знайти хорошу роботу в майбутньому й принесуть мені повагу інших. Після того як я почала вірити в Бога, мої погляди на прагнення залишилися незмінними. Коли я була лідеркою, хоч би якою зайнятою я була у своєму обов’язку, я читала Божі слова, прагнучи озброїтися більшою кількістю істин, щоб розв’язувати проблеми братів і сестер, і таким чином здобути їхню повагу. Під час зібрань я постійно роздумувала над тим, як провести бесіду так, щоб брати й сестри не дивилися на мене зверхньо. Через те що мій намір був неправильним, а стан – недобрим, це вплинуло на ефективність зібрань. Виконуючи роботу із загальних справ, я все ще йшла старим шляхом. Боячись зверхнього ставлення, після того як я розв’язала комп’ютерні проблеми лідерів, я навіть не наважувалася перекинутися з ними й словом, відчуваючи сильне пригнічення всередині. Згодом я стала дуже пасивною у своїх обов’язках, що також вплинуло на роботу. Я побачила, що хоч би який обов’язок я виконувала, усі мої думки та наміри були лише про власну репутацію та статус. Хіба це не означало йти шляхом антихристів? Очевидно, що я була ніким, – у мене не було істин-реальностей, мій рівень був низьким, а мій розбещений характер – досить серйозним. Замість того, щоб спокійно й сумлінно виконувати свій обов’язок, я постійно переймалася власними гордістю й статусом. Коли ж я цього не отримувала, то ставала негативно налаштованою та засмученою, і втрачала мотивацію у своїх обов’язках. Репутація та статус справді так міцно мене сковували, пануючи над кожним днем мого життя. У всьому, що я робила, я бажала поваги та схвалення від інших. Жити в такий спосіб було справді надзвичайно болісно! Бог дав мені можливість виконувати обов’язок, щоб завдяки цьому я могла прагнути істини й досягти зміни свого характеру. Але я не змогла сумлінно виконувати свій обов’язок і не докладала зусиль для прагнення істини, постійно шукаючи репутації та статусу, щоб здобути повагу інших. Коли я втрачала обличчя чи статус, то зганяла це на своєму обов’язку, діючи безвідповідально. Це означало бунтувати проти Бога та опиратися Йому! Тепер я чітко бачила, що сліпе прагнення слави, вигоди й статусу, справді було вкрай небезпечним. Щоразу, коли мої слава й вигода або статус опинялися під загрозою, я починала опиратися й нарікати, стаючи пасивною й негативно налаштованою у своєму обов’язку, що призводило до втрат у роботі. Якби я й далі вперто йшла цим шляхом, то врешті-решт Бог відцурався б від мене й відсіяв. Ної, знаєш що? Коли я усвідомила ці речі, мені стало страшно, і я подумала: «Я не можу далі йти цим неправильним шляхом. Мені потрібно всім серцем цінувати можливість, яку Бог дав мені для виконання мого обов’язку».

Я прочитала ще один уривок із Божих слів, який допоміг мені трохи зрозуміти, як визначити своє місце. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти думаєш, що твій рівень дуже низький, і що ти не маєш здатності розрізняти правильне й неправильне, і що ти не маєш здатності до сприймання істини, то, що б ти не робив, не потурай своїм амбіціям і жазі й не розмірковуй, як прагнути стати якимось чиновником у церкві, – стати церковним лідером, – адже бути лідером не так просто. Якщо ти не чесна людина й не любиш істини, то, щойно ти станеш лідером, ти будеш або антихристом, або неправдивим лідером. … Якщо ти несеш ношу заради церковної роботи й бажаєш брати в ній участь, це добре; але ти мусиш замислитися, чи розумієш ти істину, чи здатен ти бесідувати про істину, щоб вирішувати проблеми, чи здатен ти по-справжньому коритися Божій роботі та чи здатен ти належно виконувати церковну роботу згідно з упорядкуваннями роботи. Якщо ти відповідаєш цим критеріям, твою кандидатуру можуть розглядати на роль лідера чи працівника. Кажучи це, Я маю на увазі, що люди щонайменше повинні мати знання свого місця й можливостей. Спочатку подивися, чи здатен ти розрізняти людей, чи можеш ти розуміти істину та чинити згідно з принципом. Якщо ти відповідаєш цим вимогам, ти підходиш для того, щоб бути лідером чи працівником. Якщо ти не здатен оцінити себе, ти можеш запитати людей навколо, які добре тебе знають або близькі до тебе. Якщо всі вони скажуть, що твій рівень недостатній, щоб бути лідером, і що вже буде добре, якщо ти просто належно виконуватимеш свою нинішню роботу, тоді тобі слід швидко пізнати себе. Оскільки твій рівень низький, не проводь увесь свій час у бажанні стати лідером – просто роби те, що можеш, прагматично виконуй свій обов’язок, щоб мати душевний спокій. Це теж добре. А якщо ти здатен бути лідером, якщо ти справді маєш такий рівень і талант, якщо ти маєш працездатність і несеш ношу, то ти саме та талановита людина, якої бракує Божому дому, і тебе неодмінно підвищать і зрощуватимуть; але на все Божий час. Це бажання – бажання бути підвищеним – не є амбіцією, але ти мусиш мати рівень і відповідати критеріям, щоб бути лідером. Якщо твій рівень низький, а ти все одно проводиш увесь свій час у бажанні стати лідером, або взяти на себе якесь важливе завдання, або відповідати за загальну роботу, або зробити щось, що дозволить тобі виділитися, то Я кажу тобі: це амбіція. Амбіція може принести біду, тому тобі слід її остерігатися. Усі люди мають бажання вдосконалюватися і всі готові прагнути до істини, і в цьому немає проблеми. Деякі люди мають рівень, відповідають критеріям для лідерів і здатні прагнути до істини, і це добре. Інші не мають рівня, тому їм слід триматися свого обов’язку, належно виконуючи той обов’язок, що прямо перед ними, і робити це згідно з принципом та згідно з вимогами Божого дому; для них це краще, безпечніше, реалістичніше» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Ної, хіба ти теж не винесла для себе щось, прочитавши цей уривок із Божих слів? Із цього уривка я зрозуміла, що якщо людина має рівень і працездатність та відповідає критеріям для того, щоб бути лідером, Божий дім обов’язково висуне її та почне зрощувати. Але якщо людина має низький рівень і не відповідає критеріям для того, щоб бути лідером, то навіть якщо вона ним стане, вона не зможе виконувати роботу по-справжньому й неминуче завдасть шкоди роботі церкви. Я завжди думала, що, будучи лідеркою, я здобуду повагу інших, але ніколи не розмірковувала над тим, чи дійсно я відповідаю критеріям, щоб бути лідеркою. Згадуючи свій час на посаді лідерки, я не могла чітко побачити чи розв’язати проблеми, які виникали в братів і сестер при виконанні обов’язків. Коли завдань було багато, я не могла впоратися з усіма одночасно, і навіть не могла належно виконувати роботу, яка була моєю основною відповідальністю. Ба більше, я занадто переймалася своїм статусом, не зосереджувалася на пошуку істин-принципів у виконанні свого обов’язку й постійно думала про те, як провести бесіду так, щоб здобути повагу братів і сестер. Моє серце не могло по-справжньому присвятити себе обов’язку, і його виконання не приносило жодних результатів. Вищі лідери перепризначили мій обов’язок згідно з принципами, що мало піти на користь роботі церкви й стати для мене захистом. Тепер обов’язок, який я виконую, потребує певних технічних навичок, і я здатна опанувати ці навички та зробити свій внесок у цей обов’язок. Цей обов’язок мені підходить. Як каже Бог: «Деякі люди мають рівень, відповідають критеріям для лідерів і здатні прагнути до істини, і це добре. Інші не мають рівня, тому їм слід триматися свого обов’язку, належно виконуючи той обов’язок, що прямо перед ними, і робити це згідно з принципом та згідно з вимогами Божого дому; для них це краще, безпечніше, реалістичніше». Справді, для тих, хто відповідає критеріям лідера, бути просунутим і зрощуваним Божим домом – це добре, оскільки це дає їм змогу отримати більше підготовки, увійти в різні аспекти істин-принципів і використовувати свій практичний досвід, щоб допомагати братам і сестрам, що йде на користь роботі церкви. А ті, хто не відповідає критеріям для того, щоб бути лідером, повинні стійко й належно виконувати обов’язки, на які вони здатні, і тоді вони також зможуть увійти в деякі істини-реальності і врешті-решт матимуть можливість для спасіння. Усвідомивши це, я стала трохи краще розуміти Божий намір. Бог улаштував такі обставини, щоб допомогти мені здобути точне розуміння самої себе. Мені потрібно знайти своє правильне місце й виконувати свій обов’язок практично й сумлінно. Це найважливіше, і саме такий розум я повинна мати.

Я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Перед істиною всі рівні. Ті, кого просувають і зрощують, не набагато кращі за інших. Усі переживали Божу роботу приблизно однаковий час. Ті, кого не підвищили й не зрощували, також повинні прагнути до істини, виконуючи свої обов’язки. Ніхто не може позбавити інших права прагнути до істини. Деякі люди більш ревні у своєму прагненні до істини й мають певний рівень, тому їх просувають і зрощують. Це зумовлено потребами роботи Божого дому. Тож чому в Божому домі такі принципи просування та використання людей? Оскільки рівні та моральні якості людей відрізняються, і кожна людина обирає різний шлях, це призводить до різних фіналів у вірі людей у Бога. Ті, хто прагне до істини, спасаються й стають людьми царства, тоді як ті, хто зовсім не приймає істини, хто не відданий у виконанні свого обов’язку, відсіюються. Божий дім зрощує та використовує людей на основі того, чи прагнуть вони до істини та чи віддані вони у виконанні свого обов’язку. Чи існує в Божому домі ієрархічна відмінність між різними людьми? Наразі посади, цінності, статуси чи становища різних людей не мають ієрархії. Принаймні в період, коли Бог працює, щоб спасати й вести людей, між рангами, посадами, цінністю чи статусом різних людей немає різниці. Єдині відмінності полягають у розподілі роботи та в ролях, що виконуються в рамках обов’язку. Звісно, у цей період деяких людей у виняткових випадках просувають і зрощують для виконання особливих завдань, тоді як інші не отримують таких можливостей через різні причини, як-от проблеми з їхнім рівнем або сімейним оточенням. Але хіба Бог не спасає тих, хто не отримав таких можливостей? Це не так. Хіба їхня цінність і становище нижчі, ніж в інших? Ні. Перед істиною всі рівні, кожен має можливість прагнути до істини та здобувати її, і Бог ставиться до всіх справедливо й розумно» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Читаючи Божі слова, я усвідомила, що перед істиною всі рівні. У Божому домі людей оцінюють на основі їхнього рівня, моральних якостей та прагнення істини, щоб визначити, чи можна їх зрощувати. Немає жодної ієрархічної різниці між тими, кого просувають і зрощують, і тими, кого ні, – різниця полягає лише в розподілі роботи між усіма. Але я вважала, що бути лідеркою – це мати вищий статус, як у чиновника, тоді як виконання роботи із загальних справ має нижчий статус, як у простої працівниці. Я оцінювала обов’язки в Божому домі зі світської точки зору, що зовсім не узгоджується з Божими словами. Божі слова виправили мої облудні погляди. У Божому домі, хай який обов’язок виконує людина, істина, яку Бог дає людям, та сама, і можливості, які Бог дає людям для здобуття істини, також однакові. Бог не дивиться на те, який обов’язок виконує людина, – Він дивиться на те, чи прагне вона істини. Навіть якщо рівень людини низький, якщо тільки її серце правильне, і вона здатна підкоритися Божим розпорядженням і практикувати стільки, скільки розуміє, Бог усе одно просвіщатиме й вестиме її. Я подумала про сестру Хай Лунь, мою напарницю по обов’язку. Її рівень був не надто високим, але вона мала відчуття ноші щодо свого обов’язку. Вона швидко опановувала необхідні навички, з готовністю приймала будь-яке призначення для розв’язання проблем і корилася йому, незалежно від того, де це було. Хай Лунь вкладала серце у свій обов’язок, тому отримувала просвітлення та наставництво Святого Духа, і її обов’язок давав результати. Божий характер праведний – Він не виявляє жодної упередженості. Якщо людина щиро прагне істини, вона зможе її здобути, хай який обов’язок вона виконує. Зрозумівши це, я відчула набагато більшу ясність. Я усвідомила, що у виконанні свого обов’язку я маю зосередитися на прагненні істини, а не перейматися статусом.

Ної, тепер я здатна підкоритися виконанню роботи із загальних справ і засвоїла певні уроки. Раніше я була негативно налаштованою, ставилася до роботи з недбалістю, і мені бракувало ноші у виконанні свого обов’язку; я не докладала зусиль до роздумів, щоб розв’язати проблеми в роботі. Тепер усе набагато краще. Я зосереджуюся на виявленні відхилень у своїх обов’язках і активно працюю над розв’язанням цих проблем. Раніше я не виявляла ініціативи в опануванні технічних навичок і не приділяла час та зусилля на вивчення складніших речей. Тепер я волію опановувати технічні навички, необхідні для моїх обов’язків. Хоча я досі стикаюся з певними труднощами, я більше не ставлюся до них із розбещеним характером, як раніше. Завдяки молитві та покладанню на Бога я опанувала багато технічних навичок. Раніше я сприймала допомогу братам і сестрам із комп’ютерними проблемами просто як завдання. Тепер я свідомо зосереджуюся на своєму житті-входженні. Коли я виявляю розбещені характери у своїх обов’язках, я можу звертатися до Божих слів, щоб розв’язати свої проблеми й виправити свій неправильний стан. Коли я бачу, як новонавернені стають лідерами, мене це більше не турбує. Я можу сприймати це спокійно й правильно. Я усвідомила, наскільки важливо мати чесне серце, виконуючи свій обов’язок. Хай який обов’язок виконує людина, якщо вона має чисте й покірне серце і робить усе можливе, це може привести до Божого просвітлення та наставництва, і вона багато здобуде від своїх обов’язків. Ної, побачивши це, чи здобула ти для себе якісь шляхи практики?

Гаразд, наразі це все, що я хотіла сказати. Сподіваюся, мій досвід цього разу став тобі в пригоді й допоможе незабаром подолати твій негативний стан, даючи змогу ставитися до обов’язків із чесним серцем і не змарнувати ту кров серця, яку Бог віддав заради нас. Пиши й ділися будь-якими думками чи здобутками, які маєш.

З повагою,

Юйсюнь

19 вересня 2023 року