Лу Ї, Китай

У лютому 2024 року я виконувала в церкві роботу з текстами. Я поступово засвоїла деякі принципи й не стикалася з багатьма труднощами в роботі. Мені здавалося, що кожен день був досить одноманітним і дещо нудним. Я згадала, як на початку моєї роботи з текстами у виконанні мого обов’язку постійно траплялися відхилення. Хоча тоді це було важко витримати, завдяки шуканню істини я дещо здобула. Я подумала: «Останнім часом робота дала певні результати, стало менше відхилень і проблем. Я рідко зазнаю обтинання, і не траплялося нічого особливо зворушливого чи такого, що краяло б серце. Де ж мені розмірковувати над собою та виносити уроки? Без життя-входження хіба виконання мого обов’язку – це не просто витрачання сил і труд? Що я можу врешті-решт здобути з цього?». Тож я не могла позбутися певного занепокоєння в серці.

Одного дня я подивилася кілька відео з досвідними свідченнями. Більшість із них були написані лідерами та працівниками, і те, що вони пережили, було дуже різноманітним. Я відчула заздрість у серці й подумала: «Бути лідером краще. Ти спілкуєшся з більшою кількістю людей, стикаєшся з більшою кількістю ситуацій, і щодня є уроки, які можна винести, тому надія на здобуття істини й досягнення спасіння більша». Потім я згадала, що раніше, коли я була куратором у церкві, я спілкувалася з більшою кількістю людей і досягла певного прогресу в розпізнаванні людей та ставленні до них згідно з принципами. Це було не так, як зараз, у моєму обов’язку з текстами, коли я щодня спілкуюся лише з кількома людьми навколо і не стикаюся з жодними серйозними проблемами. Я відчувала, що можливостей виносити уроки та здобувати істину було занадто мало. Адже я вірила в Бога понад десять років. Якщо врешті-решт я не здобуду істину, хіба я не буду викрита й відсіяна? Я відчувала незрозумілу зневіру, і навіть думала про зміну обов’язку чи оточення, щоб отримати якісь переживання, навіть якщо це означало б проповідувати Євангеліє чи поливати новонавернених. Але я знала, що такі думки не дуже реалістичні. Церква так довго зрощувала мене в роботі з текстами, і обов’язки не перепризначаються просто так без особливих обставин. У той час я почувалася зневіреною, і мені бракувало мотивації у виконанні мого обов’язку.

Під час зібрання я відкрилася щодо свого стану сестрі, з якою співпрацювала. Вона провела зі мною бесіду, сказавши: «Життя-входження можливе і в малих, і у великих справах. Не обов’язково переживати події, що крають серце, чи зазнавати обтинання, щоб розмірковувати над собою та виносити уроки. Головне – це вловлювати щоденні вияви своїх думок і звертати увагу на винесення уроків з усіх різноманітних речей, з якими ти стикаєшся». Я випадково подивилася відео з досвідним свідченням «Маленькі речі в житті – це теж можливості для навчання». Стан головної героїні був дуже схожий на мій. Переглянувши його, я усвідомила, що застій у моєму житті-входженні був не тому, що мій обов’язок був одноманітним, а тому, що в мене була проблема з поглядом на речі. У своєму шуканні я прочитала уривок із Божих слів: «Будь-який виконуваний тобою обов’язок включає в себе життя-входження. Яким би не був твій обов’язок – доволі регулярним або непостійним, нудним або жвавим – ти завжди мусиш здобувати життя-входження. Обов’язки деяких людей досить одноманітні; вони роблять одне й те ж щодня. Однак під час їх виконання стани, які виявляють ці люди, не такі вже й однорідні. Іноді, коли в людей гарний настрій, вони стають трохи стараннішими й краще виконують роботу. В інших ситуаціях через якийсь невідомий вплив їхні зіпсовані сатанинські характери провокують їх, спричиняючи появу в них неправильних поглядів, поганих станів і поганих настроїв; це призводить до недбалого виконання ними своїх обов’язків. Внутрішні стани людей постійно змінюються; вони можуть змінюватися в будь-якому місці та в будь-який час. Як би не змінювався твій стан, діяти, спираючись на свій настрій, – завжди неправильно. Скажімо, у тебе щось виходить трохи краще, коли ти в гарному настрої, і трохи гірше, коли ти в поганому настрої, – чи такий спосіб діяти відповідає принципам? Чи це дозволить тобі виконувати свій обов’язок у спосіб, що відповідає стандарту? У якому б настрої люди не перебували, вони мусять знати, що потрібно молитися Богові й шукати істину; тільки так вони зможуть уникнути сковування з боку своїх настроїв та коливань, спричинених ними. Виконуючи свій обов’язок, ти завжди маєш досліджувати себе, щоб перевірити, чи ти чиниш згідно з принципом, чи відповідає стандарту твоє виконання свого обов’язку, чи ти виконуєш його недбало, чи ти був слизьким та лінувався, і чи є будь-які проблеми у твоєму ставленні й мисленні. Щойно ти проведеш самоаналіз і ці аспекти стануть тобі зрозумілими, тобі буде легше виконувати свій обов’язок як слід» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Життя-входження починається з виконання обов’язку). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що незалежно від того, який обов’язок виконуєш у Божому домі, якщо прагнеш істини, то можеш досягти прогресу в духовному житті. Розмірковуючи над собою, я думала, що робота з текстами з її обмеженим спілкуванням та малою кількістю подій призведе до повільного життя-входження. Тож я жила з почуттям опору, не бажаючи виконувати цей обов’язок. Лише тепер я побачила, наскільки перекрученим був цей погляд. Якщо ти не прагнеш істини, то незалежно від того, який обов’язок виконуєш, у тебе не буде життя-входження, і врешті-решт ти нічого не здобудеш. Я згадала Сяомяо, антихристку, яку я знала і яка раніше завжди служила лідером. Але вона не йшла правильним шляхом і не прагнула істини, завжди гналася за славою та статусом. Зрештою вона переривала роботу церкви й заважала їй, категорично відмовлялася каятися, і була викрита й відсіяна. І навпаки, деякі брати та сестри виконували обов’язки, що здавалися незначними, і мало спілкувалися з іншими, проте, коли щось траплялося, вони зосереджувалися на шуканні істини та розмірковуванні над собою, і здобували певне досвідне розуміння. Я усвідомила, що те, чи маєш ти життя-входження і здобуваєш істину, залежить не від обов’язку, який виконуєш, а від того, чи прагнеш і практикуєш істину. Хоча моя робота з текстами на перший погляд і здавалася дещо одноманітною й не передбачала спілкування з багатьма людьми, я все одно могла виносити уроки з того, з чим зазвичай стикалася. Наприклад, коли навантаження зростало і з’являлося більше статей-проповідей для оцінки й відбору, я ставала недбалою, не вдаючись у деталі. Це призводило до помилок, що вимагало все переробляти й затримувало просування роботи. Оцінюючи статті-проповіді для відбору, я також виявляла свій зарозумілий характер, думаючи, що довго виконувала свій обов’язок і здобула певний досвід роботи, тому не шукала принципів, а покладалася на власну волю. У результаті я відкинула деякі придатні статті-проповіді. Крім того, коли робота давала певні результати, я жила в самовдоволеному стані, спочивала на лаврах і просто пливла за течією. У житті, іноді сестра, з якою я співпрацювала, ненавмисно казала щось, що зачіпало моє самолюбство, і я ставала дуже вразливою. Я навіть підозрювала, що вона дивиться на мене зверхньо, і в підсумку переймалася лише власним самолюбством та статусом. Я усвідомила, що в повсякденному житті й роботі трапляються різні великі й малі справи. І якщо старанно звертати на них увагу, шукати й розмірковувати, то можна винести уроки з усього. Я зрозуміла, що те, що в мене не було життя-входження, було спричинено не обов’язком, який я виконувала, а тим, що я не прагнула істини й зосереджувалася лише на виконанні справ. Хоча я й була щодня зайнята, але не засвоїла жодного уроку.

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Якщо ти дійсно бажаєш прагнути до істини та спасіння, то насамперед маєш почати позбуватися свого розбещеного характеру, своїх різних облудних думок, уявлень і вчинків. Прийми оточення, які Бог організував для тебе у твоєму повсякденному житті, прийми Його проникливе спостереження, випробування, кару та суд. Коли з тобою щось трапляється, прагни поступово практикувати згідно з істинами-принципами й крок за кроком перетворюй Божі слова на принципи та критерій свого життя як людина та дій у своєму повсякденному житті, а також на своє життя. Це те, що має проявлятися в тому, хто прагне до істини, і це те, що має проявлятися в людині, яка прагне до спасіння. Звучить легко, прості кроки, жодних довгих пояснень, але практикувати це не так уже й просто. Це тому, що в людях дуже багато розбещеного: їхня дріб’язковість, маленькі інтриги, себелюбство та ницість, розбещений характер і всілякі хитрощі. Крім того, деякі люди володіють знаннями, вони засвоїли деякі філософії світських справ і маніпулятивні тактики в суспільстві, а їхня людськість має певні недоліки та вади. Наприклад, одні люди ненажерливі й ліниві, інші вправні в лестовному мовленні, у одних вкрай мерзотна натура, а інші – марнославні або ж безрозсудні та імпульсивні у своїх вчинках, а також мають багато інших вад. Існує багато недоліків і проблем, які пов’язані з людськістю і які людям потрібно подолати. Однак якщо ти хочеш досягти спасіння, якщо ти хочеш практикувати та переживати Божі слова, здобути істину й життя, ти мусиш більше читати Божі слова, здобути розуміння істини, уміти практикувати Його слова та підкорятися їм і почати з практикування істини та дотримання істин-принципів. Це лише кілька простих речень, але люди не знають, як їх практикувати чи переживати. Незалежно від твого рівня чи освіти, незалежно від твого віку або років віри, у будь-якому разі, якщо ти на правильному шляху практики істини, з правильними цілями та напрямком, і якщо те, чого ти прагнеш та у що вкладаєш сили, – це все заради практикування істини, то те, що ти зрештою здобудеш, безсумнівно, буде істиною-реальністю, і Божі слова стануть твоїм життям. Спочатку визначте свою мету, потім поступово практикуйте відповідно до цього шляху, і врешті-решт ви неодмінно щось здобудете. Ви в це вірите? (Так.)» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (20)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що для досягнення спасіння ключовим є те, чи прагне людина істини, і чи є зміна в її житті-характері. У цьому й полягає суть. Наприклад, я постійно скаржилася, що не маю життя-входження, і хвилювалася, що не зможу здобути спасіння. Я була пасивною та негативно налаштованою у своєму обов’язку, і навіть думала про те, щоб мене перепризначили на інший обов’язок. Ця справа, з якою я зіткнулася, була гарною нагодою для мене шукати істину й розмірковувати над собою. Але замість того, щоб шукати й входити, я постійно ставила собі завищені цілі, бажаючи переживати щось значуще. Це не було проявом прагнення до істини! Як же я могла здобути істину й досягти спасіння, якщо продовжувала б у тому ж дусі? Я хотіла переживати лише значні події й нехтувала малими, повсякденними справами. Іноді, коли в мені виявлялися неправильні стани або виникали неналежні думки чи ідеї, я думала, що це не така вже й велика проблема, якщо це не впливає на мій обов’язок, і що неважливо, вирішувати це чи ні. Це призвело до того, що багато уроків, які я мала б засвоїти, були марно втрачені, що також було відхиленням у моєму житті-входженні. Насправді, якщо цілеспрямовано й старанно прагнути істини, то можна винести уроки з будь-якої ситуації. Наприклад, іноді, з’ївши й випивши Божі слова, здобуваєш певне розуміння власного стану та проблем і знаходиш шлях для практики, що приносить певні здобутки. Іноді, навіть якщо ти особисто чогось не пережила, але пережили брати й сестри навколо, то, уважно слухаючи їхню бесіду, ти також можеш отримати користь та уроки. Щобільше, звертаючи увагу на дослідження своїх думок та ідей під час виконання обов’язку, маючи здатність розмірковувати над собою і практикуючи згідно з Божими словами, можна також досягти зростання в житті. Усвідомивши це, я відчула, що була занадто заціпенілою і втратила багато можливостей здобути істину, навіть помилково пояснюючи відсутність у мене життя-входження одноманітністю мого обов’язку. Я була наче та, хто сидить на бенкеті, але потерпає від голоду – яка ж дурість!

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, який дуже допоміг моєму стану, і я також дізналася, як практикувати й входити. Всемогутній Бог говорить: «Справи, пов’язані з слідуванням Божому шляху, не поділяються на основні та другорядні, всі вони мають велике значення – ви можете це зрозуміти? (Ми можемо це зрозуміти.) Що стосується повсякденних справ, існують такі, які люди вважають дуже важливими, та інші, які вважаються незначними дрібницями. Люди часто вважають ці основні справи дуже важливими, і вони гадають, що ті були послані Богом. Однак, мірою того як ці основні справи розгортаються, через незрілий духовний зріст людей, а також через їхній низький рівень, люди часто не дотягують до Божих намірів, не можуть отримати жодних одкровень і нездатні здобути ніякого фактичного знання, що має цінність. Що ж до незначних справ, то люди просто їх не помічають і дозволяють їм потроху зникати. Так люди втратили багато можливостей бути дослідженими та випробуваними перед Богом. Що це означає, якщо ти повсякчас не помічаєш людей, справи та речі а також ситуації, які Бог влаштував для тебе? Це означає, що кожен день, і навіть щомиті, ти постійно зрікаєшся Божого вдосконалення тебе, а також Його лідерства. Щоразу, коли Бог влаштовує ситуацію для тебе, Він потай стежить, проникливо спостерігає за твоїм серцем і твоїми думками й ідеями, спостерігаючи за тим, як ти думаєш, і як ти діятимеш. Якщо ти недбала людина, – та, яка ніколи не ставилася серйозно до Божого шляху, Його слів або істини, – ти не будеш чуйним або не звертатимеш уваги на те, що Бог хоче здійснити, або що Він від тебе вимагає в середовищах, які Він організовує для тебе. Ти також не знатимеш, який стосунок мають люди, справи та речі, з якими ти стикаєшся, до істини або Божих намірів. Після того, як ти зіткнешся з повторюваними обставинами та повторюваними випробуваннями, подібними до цих, і Бог не бачитиме в тобі жодних результатів, як Він діятиме? Неодноразово зіткнувшись із випробуваннями, ти не шанував Бога у своєму серці як великого, як і не сприймав серйозно обставини, які Бог влаштував для тебе, і не вважав їх випробуваннями або перевірками від Бога. Натомість, одну по одній, ти відкинув можливості, які Бог дарував тобі, вкотре і знову дозволяючи їм зникати. Хіба це не крайній бунт, який виявляють люди? (Це так.)» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Як пізнати Божий характер та результати, яких досягне Його робота). Божі слова вказали шлях практики для життя-входження. Слідування Божому шляху не розрізняє великих чи малих справ. Незалежно від того, великі чи малі справи трапляються, вони включають різні істини-принципи й вимагають шукання істини, щоб увійти. Я згадала Петра, який ішов шляхом прагнення до істини, зосереджуючись на розмірковуванні над собою та шуканні Божих намірів у всіх справах. Він суворо практикував і входив згідно з Божими словами, і врешті-решт здобув істину та був удосконалений Богом. На противагу цьому, я нехтувала своєю належною роботою і ставила собі завищені цілі, завжди бажаючи виносити уроки з якихось значних справ, нехтуючи тим, що я вважала незначним. У результаті я втратила багато можливостей здобути істину. Розмірковуючи про себе, я здебільшого навіть не звертала уваги на малі справи. Тож які ж уроки я могла винести з великих? Відтепер я мала вчитися слідувати шляхом Петра. Незалежно від того, великі чи малі справи трапляються на моєму шляху, я повинна зосередитися на дослідженні думок та ідей, що стоять за моїми діями, і які неправильні наміри я мала, а також будь-які розбещені характери, які я виявляла. Мені потрібно було більше уваги приділяти шуканню істини для вирішення цих питань. Також, хоча моя робота й дала певні результати, я не могла задовольнятися поточною ситуацією. Мені потрібно було більше розмірковувати та підсумовувати відхилення й прогалини в роботі, проблеми, яких я не помічала, і прагнути виконувати роботу краще. Усвідомивши це, я більше не опиралася роботі з текстами. Виконуючи свій обов’язок, я також почала зосереджуватися на власному входженні, не дозволяючи нічому пройти повз і уникаючи бути «недбалою людиною». Практикуючи так, я досягла певних здобутків.

Лише через кілька днів куратор доручив нам кілька статей-проповідей для оцінки та відбору. Ми швидко завершили оцінку й відбір, але брати й сестри запропонували інші пропозиції щодо результатів наших оцінок. Пізніше я усвідомила, що наші оцінки справді були помилковими. Тож я подумала, що надалі буде достатньо це виправити, але потім усвідомила, що такий підхід буде недостатнім. Будь-яке відхилення в моєму обов’язку потрібно було сприймати серйозно. Мені потрібно було замислитися, чому сталося відхилення і де, і чи було це через розбещені характери, чи через брак фахових знань. Якщо я лише коротко розгляну проблему, не звертаючи уваги на розмірковування над власними проблемами, які уроки я зможу винести? Потім я прочитала такі Божі слова: «Якщо ви хочете здобути істину, з чого ви почнете? Почніть із людей, справ та речей, які вас оточують, і навчіться засвоювати уроки та шукати істину. Тільки шукаючи істину й Божі наміри в людях, справах і речах, які вас оточують, ви зможете здобути істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба вчитись у людей, на справах і речах поруч). Потім я замислилася: проблем, на які вказали брати й сестри, можна було б уникнути, якби ми були уважнішими під час оцінки, але чому виникли такі відхилення? Розмірковуючи над цим, я усвідомила, що моє ставлення під час оцінки статей-проповідей було неправильним. Я вважала, що якість статей-проповідей, написаних цими братами й сестрами раніше, була низькою, тому я зневажала їх через свій зарозумілий характер. Я не ретельно перевірила їхні статті-проповіді, що й призвело до відхилень. Я побачила, що якщо не вирішу свої розбещені характери, то не зможу добре виконувати свій обов’язок.

Переживши це, я щиро усвідомила, що для прагнення до життя-входження спершу треба мати серце, що голодує й прагне праведності, і починати як з великих, так і з малих справ, що трапляються щодня. Слід спостерігати в кожній ситуації, які розбещені характери виявлено, активно шукати й розмірковувати над думками та ідеями всередині себе, а потім слідувати Божим словам та істинам-принципам, щоб практикувати й входити. Накопичуючи по крихтах і зосереджуючись на винесенні уроків з усього, життєвий досвід людини ставатиме багатшим, і вона наближатиметься до мети спасіння. Дякувати Богу!