Лю Сін, Китай

У 2016 році мене обрали лідеркою церкви. Я відчула неабияку мотивацію й вирішила належно виконувати цей обов’язок і докласти всіх зусиль, щоб добре впоратися з усією церковною роботою, аби брати й сестри побачили: вони обрали правильну людину. Та невдовзі я виявила, що сестра Лі Сінь, з якою я співпрацювала, виконувала свій обов’язок довше за мене, мала кращий рівень і чіткіше бесідувала про істину. Коли ми разом відвідували зібрання, вона могла відповісти на більшість запитань від братів і сестер, і їм дуже подобалося слухати її бесіди. Побачивши все це, я відчула занепокоєння й подумала: «Лі Сінь справді дуже чітко бесідує про істину. Але якщо так піде й далі, інші дивитимуться на неї з повагою. Хто тоді звертатиме увагу на мене? Так не піде, я маю знайти спосіб проявити себе». Після цього я часто засиджувалася допізна, щоб більше їсти та пити Божі слова й озброюватися істиною. На зібраннях, щойно чиясь бесіда про Божі слова приносила осяяння, я одразу ж усе нотувала, щоб потім побесідувати про це на зібраннях з іншими групами. Я хотіла, щоб брати й сестри побачили, що я теж багато чого розумію. Згодом, оскільки Лі Сінь жила досить далеко, братам і сестрам було незручно звертатися до неї із запитаннями. Тож я скористалася цією нагодою й узяла всю церковну роботу у свої руки, а іноді робила розпорядження, навіть не порадившись із Лі Сінь. З часом Лі Сінь відчула, що не відіграє значної ролі, і її мотивація до виконання обов’язку почала згасати. До того ж, через важкі сімейні тягарі її стан ставав дедалі негативнішим. Кілька разів при зустрічі зі мною вона важко зітхала й казала, що не здатна виконувати цей обов’язок. Хоча я нібито бесідувала з нею, у глибині душі я сподівалася, що вона й далі залишатиметься негативно налаштованою, адже тоді я змогла б виділятися ще більше. Згодом, через постійно поганий стан Лі Сінь, її відсторонили, і церква обрала новою лідеркою сестру Ван Лін. Побачивши, що Ван Лін має добрий рівень, я відчула загрозу. Я розуміла, що після певної підготовки вона може мене перевершити, тому не хотіла, щоб вона виділялася. Так склалося, що новообрана Ван Лін ще не була знайома з роботою. Я скористалася цим приводом, щоб узяти всю роботу церкви під свій контроль, не даючи їй жодної можливості проявити свої здібності. Якось одне церковне завдання потребувало термінової бесіди та впровадження, але оскільки Ван Лін була не місцевою, вона не знала, де проводяться деякі зібрання. Я не взяла її із собою, щоб ознайомити з місцевістю чи впровадити роботу разом. Натомість я залишила її осторонь і сама впровадила роботу в тих районах, які мали б належати до зони її відповідальності. Пізніше я навіть говорила братам і сестрам, що Ван Лін не має жодного почуття ноші щодо роботи, і розповідала, як я сама постійно бігала, впроваджуючи роботу. Через це деякі брати й сестри почали ставитися до неї упереджено й не хотіли слухати її бесіди. У результаті Ван Лін стала негативно налаштованою. Я відчувала певну провину, але не розмірковувала над собою. Натомість я й далі хизувалася перед братами й сестрами тим, скільки всього я пожертвувала та витерпіла, виконуючи свій обов’язок. Брати й сестри часто хвалили мене за те почуття ноші та відповідальність, які я мала щодо роботи. Вони казали, що церква просто не зможе обійтися без мене. Чути це було дуже приємно, і я тішилася собою. Згодом я помітила, що більше не отримую ані просвітлення, ані осяяння від Божих слів, і що під час молитов мені просто нічого сказати. Я проводила свої дні в якомусь туманному й безцільному стані, а результати церковної роботи також почали погіршуватися. Тільки тоді я нарешті усвідомила, що мій стан був неправильним. Тож я постала перед Богом у молитві й пошуку, просячи Його просвітити та наставити мене, щоб я могла пізнати себе.

Я прочитала Боже слово: «Незалежно від того, який обов’язок виконують антихристи, вони намагатимуться зайняти високу посаду, позицію зверхності. Вони б ніколи не змогли задовольнитися своїм місцем звичайного послідовника. … Вони завжди мають особисті наміри під час виконання свого обов’язку й завжди хочуть вирізнятися задля задоволення своєї потреби перемогти інших людей, а також досягнення своїх бажань та амбіцій. Під час виконання свого обов’язку, крім жорсткої конкурентної боротьби – конкуруючи у всьому, щоб виділитися, бути на висоті, бути вище за інших, – вони також думають про те, як зберегти свій поточний статус, репутацію та престиж. Якщо є хтось, хто загрожує їхньому статусу чи престижу, вони ні перед чим не зупиняться й не дадуть пощади, щоб повалити й позбутися їх. Вони навіть використовують мерзенні засоби, щоб придушувати тих, хто здатний прагнути до істини, хто виконує свій обов’язок із вірністю та почуттям відповідальності. Вони також сповнені заздрості й ненависті до братів і сестер, які чудово виконують свій обов’язок. Вони особливо ненавидять тих, кого інші брати й сестри підтримують і схвалюють; вони вважають таких людей серйозною загрозою для того, до чого вони прагнуть, для їхньої репутації та статусу, і у своїх серцях вони клянуться: “Або ти, або я; я або ти, нам двом тут не місце, і якщо я не повалю тебе й не позбудуся тебе, я не заспокоюсь!”. Щодо братів і сестер, які висловлюють іншу думку, які розвінчують їх або які загрожують їхньому статусу, вони невблаганні: вони вигадують усе, що завгодно, щоб знайти на них компромат, щоб судити їх і засуджувати, щоб дискредитувати їх і повалити, і вони не заспокояться, доки цього не зроблять» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). «Якщо хтось каже, ніби любить істину та прагне до істини, а по суті ставить собі за мету виділитися, похизуватися, реалізувати власні інтереси та зробити так, щоб люди були про нього високої думки, а свій обов’язок така людина виконує не для того, щоб коритися Богу чи задовольняти Його, а щоб забезпечити собі славу, вигоду й статус, то її прагнення неправедне. З огляду на це, коли йдеться про роботу церкви, дії таких людей перешкоджають їй чи допомагають рухатись уперед? Очевидно, що перешкоджають; вони не допомагають їй рухатись уперед. Дехто, прикриваючись роботою в церкві, гониться за власною славою, вигодою і статусом, займається власною справою, створює власну маленьку групу, власне маленьке царство – чи виконує така людина свій обов’язок? Уся робота, яку вона здійснює, по суті, порушує, розладнує й погіршує роботу церкви» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина перша). Боже слово точно розвінчувало мій стан. Відколи я стала лідеркою, я завжди переймалася тим, що про мене думають інші. Виявивши, що сестра, з якою я співпрацювала, краща за мене, я не могла цього прийняти. Мені хотілося з нею змагатися й порівнювати себе з нею. Мені конче треба було перевершити інших, щоб усі були про мене високої думки. Співпрацюючи з Лі Сінь, я бачила, що вона має добрий рівень і добру працездатність, що її бесіди про істину чіткі, і що вона здатна розв’язувати проблеми братів і сестер. Я заздрила й не могла цього прийняти, бо боялася, що всі брати й сестри будуть високої думки про неї, а на мене дивитимуться зверхньо. Тож я почала всюди вивчати світло в бесідах інших, щоб прикрасити себе, сподіваючись таким чином зробити так, щоб інші були про мене високої думки. Дійшло навіть до того, що, бажаючи довести свою перевагу над Лі Сінь, я перебрала на себе всю церковну роботу й не дозволяла їй втручатися, потайки відтісняючи її на задній план. Я також залишалася байдужою, коли бачила, що стан Лі Сінь був поганим, адже боялася: якщо її стан покращиться, то результати її роботи перевершать мої. Коли я співпрацювала з Ван Лін, у мене також був сильний дух суперництва. Я добре знала, що Ван Лін щойно почала проходити підготовку як лідерка, і що я маю допомагати їй і підтримувати її. Але, побачивши, що вона має добрий рівень, я злякалася. Боялася, що щойно вона опанує роботу, то перевершить мене й це вплине на мій статус. Тож я працювала сама, аби похизуватися власною працездатністю, і не давала їй жодного шансу повною мірою проявити свої здібності. Я навіть принижувала її позаочі, водночас звеличуючи себе. Через це брати й сестри почали ставитися до неї упереджено та відсторонювати її, аж поки вона зрештою не занурилася в негативний стан. Згадуючи свої вчинки, я справді відчувала, що зовсім не маю людськості та є дуже ницою. Брати й сестри обрали мене лідеркою, і я мала б цінувати цю нагоду. Я повинна була співпрацювати з братами й сестрами, щоб добре виконувати церковну роботу. Але я не думала про те, як гармонійно співпрацювати з іншими у своїх обов’язках і бути відданою. Натомість я постійно змагалася за славу й вигоду, щоб люди були про мене високої думки. Моя поведінка не лише сковувала обох сестер, а й позначалася на роботі церкви. Тепер я впала в темряву. Це Бог провчав і дисциплінував мене. Я усвідомила: якщо я не розмірковуватиму над собою й не покаюся, Бог відцурається від мене. Ця думка по-справжньому налякала мене, тож я негайно помолилася Богу: «Боже! Я хочу покаятися перед Тобою. Я більше ніколи не змагатимуся зі своїми братами й сестрами». Виконуючи свої обов’язки після цього, я почала свідомо відсувати себе на задній план і припинила конкурувати з Ван Лін. Натомість я вчилася співпрацювати з нею у виконанні церковної роботи й почала допомагати їй якнайшвидше розібратися з її обов’язками. Стан Ван Лін покращився. Вона почала активно виконувати свої обов’язки та змогла розв’язати деякі реальні проблеми. Побачивши це, я відчула сором. Я знала, що вона стала зневіреною саме через те, що я постійно з нею змагалася й ніколи не давала їй можливості навчатися. Тепер, коли ми співпрацювали, Ван Лін змогла повною мірою проявити свої здібності, і результати церковного життя також покращилися. Я дуже раділа цьому й відчувала, що маю певне входження у цій сфері. Та оскільки мій розбещений характер пустив у мені глибоке коріння, зовсім скоро я знову повернулася до стану змагання за славу й вигоду.

У вересні 2018 року наша церква об’єдналася з іншою сусідньою церквою, і мене знову обрали лідеркою. Я була дуже щасливою, адже вважала, що збереження позиції лідера після об’єднання церков доводило мою спроможність. Але потім я подумала про двох сестер, з якими мала співпрацювати. Першою була сестра Пан Цзін, яка багато років служила лідеркою. Вона розуміла багато принципів, мала багатий досвід і часто могла бесідувати про істину та розв’язувати проблеми братів і сестер. Другою була сестра Чень Мінь, чий рівень та працездатність також були досить добрими. Тож я відчувала величезний тиск і хвилювалася, що брати й сестри почнуть дивитися на мене зверхньо, оскільки обидві сестри були кращими за мене, і я виявилася б найслабшою серед нас. Через це я потайки почала подвоювати свої зусилля. Щодня я виділяла більше часу на відвідування групових зібрань, вважаючи, що зможу перевершити їх, виконуючи більше роботи, більше страждаючи та платячи більшу ціну, ніж вони. Зокрема, я намагалася знаходити час для спілкування з братами й сестрами, які належали до зони відповідальності Пан Цзін. Я відвідувала абсолютно всі їхні групові зібрання, сподіваючись здобути прихильність братів і сестер, за яких вони відповідали. Якось я почула, як Пан Цзін сказала, що в її районі є група, де брати й сестри ніяк не можуть працювати в злагоді. Хоча вона вже кілька разів проводила з ними бесіди, їй так і не вдавалося розв’язати цю проблему. Я подумала: «Я маю вхопитися за цю можливість, щоб провести бесіду й розв’язати цю проблему. Це покаже, що я краща за неї». Тож я негайно знайшла час, щоб відвідати цю групу. Завдяки моїй терплячій бесіді я зрештою розв’язала проблеми зі станами братів і сестер. Сестра з приймаючого дому навіть похвалила моє вміння розв’язувати проблеми у присутності Пан Цзін. Чути це було дуже приємно; я тішилася собою й вважала себе досить здібною. Згодом, аби створити собі гарний імідж, я часто цілими днями відвідувала зібрання різних груп і засиджувалася до першої години ночі, читаючи Божі слова та шукаючи матеріали, щоб оперативно розв’язувати проблеми. Перед кожним зібранням я готувалася так, наче вчителька, яка планує уроки, сподіваючись, що брати й сестри побачать: я добре вмію бесідувати про істину. Якось, через те що я відвідувала зібрання в іншому районі, я пропустила групове зібрання. Аби брати й сестри вважали мене відповідальною, наступного дня, щойно повернувшись, я поспішила викроїти час, щоб провести це пропущене зібрання. Але несподівано, коли я їхала туди в моєму електровелосипеді пробило заднє колесо. Я опинилася в безлюдному місці під дощем і снігом і якийсь час просто не знала, що робити. Саме тоді, коли я опинилася в безвиході, я раптом згадала, що всі люди, справи та речі, з якими ми стикаємося щодня, дозволені Богом, і що, можливо, ця ситуація мала стати для мене уроком. Порозмірковувавши, я зрозуміла, що мій намір відвідати це зібрання був неправильним. Я їхала туди не для того, щоб бесідувати про Божі слова й розуміти істину разом із братами й сестрами. Насправді я хотіла використати це зібрання як нагоду показати їм, що маю почуття ноші та відповідальності, аби вони дивилися на мене з повагою. Я й далі діяла заради слави, вигоди та статусу.

Пізніше я прочитала цей уривок із Божого слова: «Щоб здобути владу та статус, перше, що роблять антихристи в церкві, – це намагаються завоювати довіру й повагу інших людей, щоб переконати більше людей і зробити так, щоб більше з них дивилися на антихристів знизу вгору й поклонялися їм, досягаючи тим самим своєї мети – мати останнє слово та утримувати владу в церкві. Коли йдеться про здобуття влади, вони найбільш вправні в змаганні та боротьбі з іншими людьми. Ті, хто прагне до істини, ті, хто має престиж у церкві, і ті, кого люблять брати й сестри, є їхніми головними супротивниками. Будь-яка людина, що становить загрозу їхньому статусу, є їхнім супротивником. Вони непохитно змагаються з тими, хто сильніший за них, і змагаються з тими, хто слабший за них, не відчуваючи анітрохи жалю. Їхні серця сповнені філософії змагання та боротьби. Вони вірять, що якщо люди не змагаються й не борються, вони не можуть отримати жодної вигоди, і що вони можуть отримати те, що хочуть, лише змагаючись і борючись. Щоб здобути статус і зайняти чільне становище в групі людей, вони роблять усе можливе, щоб змагатися з будь-ким, і не шкодують жодної людини, що становить загрозу їхньому статусу. Із ким би вони не взаємодіяли, ця взаємодія сповнена змагання та боротьби, і вони продовжують змагатися й боротися до самої старості. Вони часто кажуть: “Чи зміг би я перемогти цю людину, якби боровся з нею?”. Хто красномовний і може говорити логічно, структуровано й методично, стає об’єктом їхньої заздрості та наслідування. Ба більше, він стає їхнім супротивником. Хто прагне до істини, і має віру, і здатний часто допомагати братам і сестрам та підтримувати їх, і дає їм змогу вийти з негативу та слабкості, також стає супротивником антихристів, як і будь-хто, хто вправний у певній професії й дещо поважаний братами та сестрами. Хто отримує результати в роботі й визнання від Вишнього, природно, стає для них ще більшим супротивником. Які девізи антихристів, у якій би групі вони не були? Поділіться своїми думками. (Боротьба з іншими людьми і з Небом – джерело нескінченної радості.) Хіба це не божевілля? Це божевілля. Є ще якісь? (Боже, хіба вони не думають: “У всьому світі паную лише я”? Тобто вони хочуть бути найвищими, і з ким би вони не були, вони завжди хочуть їх перевершити.) Це одна з їхніх ідей. Ще якісь? (Боже, я подумав про чотири слова: “Переможець – це завжди цар”. Я думаю, що вони завжди хочуть бути вищими за інших і виділятися, де б вони не були, і вони прагнуть бути найвищими.) Більшість того, про що ви говорили, – це різновиди ідей; спробуйте описати їх через якусь поведінку. Антихристи не обов’язково хочуть займати найвищу посаду, де б вони не були. Щоразу, коли вони кудись ідуть, у них є характер і менталітет, що змушують їх діяти. Що це за менталітет? Його суть така: “Я мушу змагатися! Змагатися! Змагатися!”. Чому “змагатися” вжито тричі, чому не один раз? (Змагання стало їхнім життям, це те, чим вони живуть.) Таким є їхній характер. Вони народилися з дико зарозумілим характером, який важко стримувати, тобто вони вважають себе неперевершеними й надзвичайно егоїстичні. Ніхто не може приборкати їхній неймовірно гордовитий характер; вони самі також не можуть його контролювати. Тож усе їхнє життя – це боротьба та змагання. За що вони борються та змагаються? Само собою зрозуміло, вони змагаються за славу, вигоду, статус, репутацію та власні інтереси. Які б методи їм не доводилося застосовувати, якщо всі їм підкоряються, і якщо вони отримують зиск та статус для самих себе, вони досягли своєї мети. Їхнє бажання змагатися – це не тимчасова розвага; це такий тип характеру, який походить від сатанинської природи. Він подібний до характеру великого червоного дракона, який бореться з Небом, бореться із землею й бореться з людьми. Тож коли антихристи борються та змагаються з іншими в церкві, чого вони хочуть? Без сумніву, вони змагаються за репутацію і статус. Але якщо вони отримають статус, яка їм від того користь? Яка їм користь від того, що інші слухають їх, захоплюються ними та поклоняються їм? Навіть самі антихристи не можуть цього пояснити. Насправді їм подобається насолоджуватися репутацією і статусом, щоб усі їм посміхалися та щоб їх вітали лестощами та низькопоклонством» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Божі слова розвінчують, що антихристи справді люблять славу, вигоду та статус, і що хоч би з ким вони були, їм подобається змагатися й порівнювати себе з іншими. Вони завжди хочуть перевершити інших, аби люди захоплювалися ними та поклонялися їм. Вони навіть готові вдаватися до безпринципних методів, щоб змагатися й боротися з іншими за славу, вигоду та статус. Немає такої підлості, на яку б вони не пішли. Розмірковуючи над собою у світлі Божих слів, я побачила, що характер, який я виявляла, був таким самим, як і в антихриста. З самого дитинства й аж до дорослого віку я жила за сатанинськими отрутами, як-от «Людина дереться вгору; вода тече вниз» і «Цар гори може бути лише один». Хоч би що я робила, мені завжди хотілося бути кращою за інших, і хоч би куди я йшла, я прагнула здобути захоплення й похвалу. Навіть прийшовши до Бога, я все одно постійно прагнула виділятися й бути кращою за інших у всьому, що робила, і безупинно змагалася й боролася за репутацію та статус. Я не могла гармонійно співпрацювати з іншими й навіть відсторонювала та принижувала своїх сестер-напарниць, щоб піднестися. Навіть на зібраннях, коли я проводила бесіди для розв’язання проблем, моєю єдиною метою було просто перевершити сестер-напарниць. Я усвідомила, що життя за цими сатанинськими отрутами робило мене дедалі зарозумілішою й злостивішою. Я дбала лише про власну репутацію й статус і не думала ані про Божі наміри, ані про інтереси церкви. У результаті я завдавала болю своїм братам і сестрам та переривала роботу церкви й заважала їй. Я згадала про тих антихристів, яких виключили з церкви. Вони дійшли до того, що відсторонювали й придушували інакодумців, аби зміцнити свої позиції. Вони переривали роботу церкви й заважали їй, і зрештою їх було відсіяно за те, що вони своїми численними лихими вчинками ображали Божий характер. Я усвідомила, що йду тим самим шляхом, що й ці антихристи. Я невпинно гналася за репутацією й статусом, і якби я не покаялася, то неодмінно б образила Божий характер і була б покарана Ним. Мене охопив справжній страх, і я відчула, як мене переповнюють жаль і провина. Я дала собі обіцянку: «Я повинна повставати проти плоті, практикувати істину й гармонійно співпрацювати зі своїми сестрами, щоб добре виконувати свій обов’язок».

Пізніше я прочитала такий уривок із Божого слова: «Ти мусиш навчитися зрікатися цих речей і відпускати їх, навчитися рекомендувати інших і дозволяти іншим виділятися, коли є хороші можливості. Не змагайся й не конкуруй за можливості виділитися й сяяти, коли б ти з ними не стикався. Ти мусиш бути здатним відмовлятися від своїх особистих інтересів, але ти також мусиш не затримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює непомітно, не хизується, а також віддано виконує свій обов’язок. Що більше ти зрікаєшся своєї гордині та статусу, і що більше ти відмовляєшся від своїх інтересів, то спокійніше ти почуватимешся, то більше світла буде в твоєму серці, і то кращим стане твій стан. Що більше ти змагаєшся й конкуруєш, то темнішим стане твій стан. Якщо не віриш Мені, спробуй і побачиш! Якщо ти хочеш виправити цей розбещений стан і не бути під контролем слави, вигоди й статусу, ти мусиш шукати істину, бачити наскрізь сутність слави, вигоди й статусу, а потім відпустити і зректися їх» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). «Не дій завжди лише заради себе, не враховуй завжди лише свої власні інтереси; не враховуй інтереси людини й не думай про власну гордість, репутацію і статус. Спочатку ти повинен обміркувати інтереси Божого дому та зробити їх своїм пріоритетом. Тобі слід бути уважним до Божих намірів та розпочати з роздумів про те, чи були якісь домішки у виконанні твого обов’язку, чи був ти відданим, чи виконував свої зобов’язання та чи віддавав їм усього себе, а також чи щиро ти думав про свій обов’язок і про роботу церкви. Ти маєш обміркувати ці речі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Божі слова дали мені шлях для практики. У розв’язанні справ я маю навчитися відкидати свої особисті інтереси, репутацію та статус і ставити на перше місце інтереси церкви. Лише тоді я зможу добре виконувати свій обов’язок. Розмірковуючи над тим, що рівень моїх сестер-напарниць був вищим за мій, і що вони вміли розв’язувати реальні проблеми, я побачила: це приносить користь роботі церкви та життю-входженню братів і сестер. Я зрозуміла, що повинна більше з ними співпрацювати, навчаючись на їхніх сильних сторонах, щоб ми могли доповнювати одна одну. Саме так церковна робота може досягти кращих результатів, а мої власні недоліки будуть компенсовані. І саме так я зможу виконувати свій обов’язок відповідно до Божого наміру. Після цього я практикувала згідно з Божими словами й більше не замислювалася над тим, чи кращі за мене мої брати та сестри, з якими я співпрацювала, а зосередилася лише на тому, щоб відігравати свою роль у виконанні обов’язку. Під час бесіди я також відкрито розповіла своїм сестрам-напарницям про ту розбещеність, яку виявила за цей час, а також про свої роздуми та розуміння, до яких я дійшла. Вислухавши мене, сестри не стали дивитися на мене зверхньо; навпаки, вони провели бесіду та допомогли мені. Відтоді ми разом обговорювали роботу та співпрацювали в гармонії. Через деякий час церковна робота зрушила з місця.

Якось вищі лідери надіслали листа, у якому повідомлялося, що вони збираються обрати проповідника з-поміж церковного лідерства. Моє серце тьохнуло, адже мені хотілося, щоб обрали мене. Але потім я подумала: «Чень Мінь розуміє істину краще за мене, вона має добрий рівень і працездатність, тож згідно з принципами вона підходить більше». Проте я все одно почувалася трохи неспокійно, думаючи: «Якщо Чень Мінь справді стане проповідницею, що про мене подумають брати й сестри? Скажуть, що я гірша за неї?». У мені вирувала запекла внутрішня боротьба. Тієї миті в моїй пам’яті чітко виринув один уривок із Божих слів: «Ти мусиш навчитися зрікатися цих речей і відпускати їх, навчитися рекомендувати інших і дозволяти іншим виділятися, коли є хороші можливості. Не змагайся й не конкуруй за можливості виділитися й сяяти, коли б ти з ними не стикався. Ти мусиш бути здатним відмовлятися від своїх особистих інтересів, але ти також мусиш не затримувати виконання свого обов’язку. Будь людиною, яка працює непомітно, не хизується, а також віддано виконує свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свої розбещені характери). Просвітлення й настанови Божих слів осяяли моє серце. Я згадала, як раніше часто погрузала у розбещеному характері, маючи сильний дух суперництва й намагаючись перевершити інших, і щойно траплялася нагода здобути собі ім’я, я неодмінно починала змагатися й намагалася всіх перевершити. Це не лише сковувало людей, а й шкодило церковній роботі. Згадуючи всі ці речі, я відчула глибокий жаль. Тепер я мала повставати проти свого сатанинського характеру, відкинути репутацію й статус і поставити роботу церкви на перше місце. Чень Мінь виконувала обов’язки довше за мене, і вона практичніше бесідувала про істину, тож її служіння проповідницею принесло б більше користі для роботи церкви. Зваживши на це, я проголосувала за Чень Мінь. Після такої практики я відчула у своєму серці спокій і полегшення. Саме Божі слова спричинили в мені ці зміни. Дякувати Богу!