Їхань, Китай

У грудні 2021 року я почала практикуватися в перевірці відео. Спочатку я вчилася й розмірковувала від усього серця. Коли щось було незрозуміло, я зверталася за рішеннями до сестри, з якою співпрацювала. Вона також часто обговорювала зі мною проблеми, які знаходила у відео. Щоразу я підсумовувала свої недоліки й відхилення, а потім намагалася шукати та вивчати відповідні принципи. Під час командних обговорень принципів я уважно слухала бесіди кожного й ретельно розмірковувала, щоб виправити свої недоліки. Попрактикувавшись так деякий час, я досягла певного прогресу у своїх фахових навичках і змогла виконувати деякі завдання. Я почала відчувати задоволення, вважаючи, що вже засвоїла певні принципи. Відтоді я рідко виявляла ініціативу до навчання. Бесідуючи про принципи й обговорюючи проблеми з іншими учасниками команди, я вже не розмірковувала так серйозно, як раніше, і не зосереджувалася на підсумовуванні проблем у роботі. Моє ставлення до виконання мого обов’язку стало пасивним.

Пам’ятаю, у певний період деякі брати й сестри були новачками у своїх обов’язках, і в поданих ними відео було багато проблем. Мені потрібно було побесідувати з ними й відповісти кожному, щоб розв’язати ці проблеми. У моєму серці виникли лукаві думки: «Якщо я буду ретельно перевіряти кожне відео, шукати відповідні принципи, щоб побесідувати з ними й відповісти, це забере багато часу та зусиль. Коли ж я закінчу обробляти стільки відео? Може, я просто коротко вкажу на їхні проблеми, і хай самі думають, як їх розв’язати. Так я заощаджу багато зусиль». Тож я лише вказувала на проблеми у відео й давала загальний напрямок для виправлень. Іншого разу я перевіряла відео й виявила в ньому деякі проблеми. Але я не була в них упевнена, тому обговорила це із сестрою, з якою співпрацювала. Вона сказала, що не бачить жодних проблем, але мені все одно було неспокійно. Порозмірковувавши деякий час, я все ще не була певна, чи це справді проблеми. Тоді я вирішила поставитися до цього недбало й подумала: «Може, просто залишити все як є. Сестра краще за мене розуміє принципи. Навіть вона каже, що все добре, тому проблем не повинно бути. Мені не потрібно витрачати час на розмірковування над цим. До того ж, це лише моє відчуття. А що, як я помиляюся й просто затримаю роботу?». Із цією думкою я перестала міркувати над цим питанням і шукати відповідь. А потім просто подала відео як є. За кілька днів наш куратор вказав на проблеми з відео й сказав, що їх потрібно виправити. Згодом брати й сестри один за одним почали повідомляти, що стали негативно налаштованими після прочитання наших пропозицій. Вони думали, що у створених ними відео занадто багато проблем, і не знали, як їх розв’язати. Зіткнувшись із цими розвінчаними проблемами, я зовсім розгубилась. Однак я згадала, що люди, справи та речі, з якими я стикаюся щодня, влаштовані Богом і перебувають під Його володарюванням. Я зіткнулася з цими обставинами не без причини. Я обов’язково мала винести з цього уроки, тому я помолилася Богові й шукала Його наставництва.

Під час духовних роздумів я прочитала ці уривки з Божих слів: «Таке легковажне й безвідповідальне поводження зі справами є складником розбещених характерів: це та мерзота, про яку часто кажуть люди. Що б вони не робили, вони роблять це “приблизно так” і “достатньо близько”; це ставлення за принципом “мабуть”, “можливо” і “чотири з п’яти”; вони роблять усе поверхово, задовольняються мінімумом, уміло викручуючись; вони не бачать сенсу в тому, щоб сприймати все серйозно або бути скрупульозними, і вони бачать ще менше сенсу в пошуку істин-принципів. Чи не є це чимось властивим розбещеному характерові? Чи є це проявом нормальної людської сутності? Ні. Назвати це гордовитістю – правильно й розбещеністю це назвати також цілком доречно, але для ідеально точного опису підійде одне-єдине слово – “підлий”. Всередині більшості людей є мерзота, лише різною мірою. Вони хочуть робити все поверхово й недбало, і в усьому, що вони роблять, відчувається запах обману. Вони обманюють інших, коли можуть, ідуть навпростець, коли можуть, і економлять час, коли можуть. Вони думають собі: “Якщо тільки мене не викрито, я не створюю проблем і мене не притягнуто до відповідальності, я зможу якось це відбути. Я не мушу виконувати роботу дуже добре, це занадто клопітно”. Такі люди ніколи нічим не оволодівають й не бажають докладати зусиль чи страждати й платити ціну за своє навчання. Вони хочуть лише поверхово розглянути предмет, а потім називати себе досвідченими в ньому, вважаючи, що успішно його вивчили, а потім покладаються на це, щоб абияк все робити. Хіба не таким є ставлення людей до інших людей, справ і речей? Чи це хороше ставлення? Ні. Простіше кажучи, це означає “робити абияк”. Така підлість існує у всьому зіпсованому людстві. Люди з мерзотою у своїй людськості дотримуються погляду й ставлення типу “робити абияк” у всьому, що вони роблять. Чи такі люди здатні належним чином виконувати свій обов’язок? Ні. Чи вони здатні чинити принципово? Це ще малоймовірніше» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). «Як відрізнити шляхетних людей від ницих? Просто подивіться на їхнє ставлення та дії щодо обов’язків, і подивіться, як вони поводяться з речами та як поводяться, коли виникають проблеми. Люди з гідністю та честю є ретельними, сумлінними й старанними у своїх діях, і вони готові платити ціну. Люди без гідності та достоїнства є необережними та недбалими у своїх діях, завжди щось хитрують, завжди хочуть просто якось викрутитися. Хоч би яку навичку вони вивчали, вони не вчаться старанно, вони не здатні навчитися, і хоч скільки часу вони витрачають на навчання, вони залишаються цілковитими невігласами. Це люди низьких моральних якостей» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). «Вони обманюють інших, коли можуть», «без гідності та достоїнства» та «низьких моральних якостей» – кожне слово в цих реченнях пронизало моє серце. Я розмірковувала над своєю поведінкою під час виконання обов’язку. Хіба мої дії не були саме такими, як розвінчав Бог? Коли я помітила, що у відео, створених братами й сестрами, було багато проблем, я не міркувала, як допомогти їм їх розв’язати, і не наставляла їх, щоб вони зрозуміли істину та ввійшли в принципи. Натомість я передусім думала про те, як заощадити власні зусилля. Я вважала, що ретельно перевіряти кожне відео й детально відповідати – це занадто клопітно й вимагає багато роздумів. Тож я лише коротко згадувала братам і сестрам про проблеми у відео, але не бесідувала з ними про принципи й не вказувала практичних шляхів вирішення. У результаті вони стали негативно налаштованими, прочитавши мої пропозиції. Хіба такими діями я не спричинила переривання? Перевіряючи те інше відео, я відчувала, що з ним щось не так, але не хотіла старанно розмірковувати над цим, бо не була впевнена. Я навіть виправдовувалася, думаючи, що розмірковування не обов’язково дасть якісь результати. Сестра розуміла принципи краще за мене. Навіть вона сказала, що все добре, тож серйозних проблем не повинно бути. Я не доклала справжніх зусиль, щоб знайти відповідь, перш ніж зробити висновок, що розмірковування може не дати результатів. Хіба я не була просто слизькою й не ухилялася від роботи? Я справді була такою лукавою! Моє ставлення до обов’язку було саме таким, як розвінчав Бог: «Якщо тільки мене не викрито, я не створюю проблем і мене не притягнуто до відповідальності, я зможу якось це відбути. Я не мушу виконувати роботу дуже добре, це занадто клопітно» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Ці слова ідеально описували мене. Я проживала кожен день на автопілоті. Я задовольнялася тим, що уникала фізичних труднощів і просто пливла за течією. Я ніколи не зважала на труднощі моїх братів і сестер або на те, чи ефективне таке виконання мого обов’язку. Якщо я могла абияк упоратися з чимось, я так і робила, не виявляючи жодної вірності своєму обов’язку. З таким ставленням я була абсолютно ненадійною, саме такою, як описує Бог: «без гідності та достоїнства» та «люди низьких моральних якостей». Це зовсім не було перебільшенням. Я відчувала глибокий розпач і каяття, тому помолилася Богові: «О Боже, моє ставлення до обов’язку занадто легковажне й зовсім безвідповідальне. Я більше не хочу жити цим ницим життям. Я бажаю повстати проти своєї плоті, бути старанною й серйозною та заплатити ціну, щоб добре виконувати свій обов’язок».

Після молитви я прочитала деякі Божі слова та краще зрозуміла Його вимоги. Бог говорить: «Виконуючи обов’язок, треба вчитися бути сумлінним, скрупульозним, ретельним і відповідальним, а також робити це твердо й обґрунтовано, тобто крок за кроком. Треба докласти всіх зусиль, щоб добре виконати цей обов’язок, доки не будеш задоволений тим, як ти його виконав. Якщо людина не розуміє істини, вона повинна шукати принципи та діяти відповідно до них і до Божих вимог; вона повинна охоче докладати більше зусиль, щоб добре виконати свій обов’язок, і ніколи не робити цього недбало. Тільки практикуючи так, можна відчути мир у серці, без докорів сумління» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Бог вимагає, щоб ми були непохитними у своїх обов’язках, зберігали сумлінне й відповідальне ставлення до всього, що робимо, шукали істини-принципи та докладали всіх зусиль. Я усвідомила, що більше не можу бути недбалою. Мені потрібно було практикувати Божі вимоги, ретельно перевіряючи кожне відео та надаючи детальні, засновані на принципах настанови щодо проблем. Хоча це вимагало б трохи більше фізичних страждань і роздумів, якщо це приведе до кращих результатів у моєму обов’язку, то воно того варте. Після цього, продовжуючи перевіряти проблеми братів і сестер і реагувати на них, я міркувала, як висловитися, щоб досягти найкращих результатів. Застосовуючи цей підхід, я не відчувала сильної втоми та змогла глибше ввійти в принципи. Однак через свій сильно розбещений характер і надмірне бажання фізичного комфорту я все ще відчувала спокусу піти легким шляхом і поставитися недбало до розв’язання складних проблем.

Одного разу, перевіряючи відео, я помітила, що в деяких із них є проблеми, які складно розв’язати. Я подумала: «Якщо я даватиму поради, мені потрібно спочатку вивчити й дослідити, щоб знайти вихід. Це буде клопітно. Від однієї думки про це в мене болить голова! Якщо я витрачу на це стільки часу й усе одно не зможу розібратися, хіба це не буде марною тратою зусиль? Та нехай. Поки що зосереджуся на інших відео, а з цими розберуся пізніше, коли матиму час». Через деякий час наші лідери помітили зниження ефективності нашої роботи над відео та повторно перевірили відео, подані братами й сестрами за останні три місяці. Вони виявили, що чимало відео залишилося без уваги, і що ми не опрацювали їх вчасно й не надали настанов братам і сестрам щодо їх редагування згідно з принципами, спричинивши значні затримки в роботі над відео. Побачивши цей результат, я була приголомшена. Хіба все це не було наслідком мого недбалого й халатного ставлення до свого обов’язку? Я не могла описати почуття у своєму серці. Здавалося, ніби камінь тисне на мої груди, перехоплюючи подих. Пізніше я прочитала цей уривок із Божих слів: «Те, як ти маєш ставитися до Божих доручень, є надзвичайно важливим. Це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив тобі, тоді ти не гідний жити в Його присутності й маєш прийняти своє покарання. Абсолютно природно й виправдано, що люди виконують доручення, які Бог покладає на них. Це верховний обов’язок людини, який настільки ж важливий, як і її життя. Якщо ти ставишся до Божих доручень несерйозно, це найсерйозніша зрада Бога. Роблячи так, ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і повинен бути проклятим» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Читаючи ці Божі слова, я відчула Божий праведний характер. Якби я ставилася до свого обов’язку легковажно – завжди була недбалою та слизькою й ухилялася від роботи – це свідчило б про серйозну зраду Бога, і я була б негідною перебувати в Божій присутності та заслуговувала б на прокляття й покарання. Я злякалася, відчувши, що перебуваю в небезпечному становищі. Згадуючи, що церква доручила мені перевіряти відео, я розуміла, що від мене очікували, що я вкладу все своє серце й сили в роботу та виконаю її добре. Але я була слизькою у своїх обов’язках і шукала способів ухилитися від роботи. Стикаючись із проблемами, яких я не розуміла або не могла осягнути, я не розмірковувала над ними старанно. Навпаки, зіткнувшись із проблемами, які вимагали значних зусиль і роздумів, я вирішила заощадити собі клопіт і відклала відео вбік, не провівши своєчасного дослідження й вивчення або не пошукавши відповідних принципів, щоб наставити інших учасників команди. Я не виконала своїх зобов’язань. Мої дії повністю завадили роботі над відео. Згадуючи час, коли я вперше взялася за цей обов’язок, я прийняла рішення перед Богом цінувати можливість виконувати цей обов’язок і бути вірною, щоб відплатити за Божу любов. Але тепер, якщо я могла просто абияк упоратися, я робила це без жодного почуття відповідальності. Хіба це не був відвертий обман Бога? Я справді підвела Бога й була ненадійною! Думаючи про це, я відчувала каяття й докори сумління і ще більший борг перед Богом. Я плакала, молячись Богові: «О Боже, мої дії лише перешкоджали роботі й переривали її. Я бажаю покаятися й виправити своє ставлення до обов’язку. Прошу, спрямуй мене».

Пізніше я почала розмірковувати. Спочатку я хотіла добре виконувати свій обов’язок, але як так вийшло, що все закінчилося саме так? Шукаючи відповіді, я натрапила на ці уривки з Божих слів: «Ліниві люди нічого не можуть зробити. Якщо узагальнити це двома словами, вони – нікчемні люди; вони мають інвалідність другого класу. Яким би високим не був рівень лінивих людей, він у них лише для краси; хоча вони й мають високий рівень, від нього жодної користі. Вони занадто ліниві: вони знають, що мають робити, але не роблять цього; і навіть коли вони знають, що щось є проблемою, вони не шукають істини, щоб розв’язати її; і хоча вони знають, які труднощі їм слід перетерпіти, щоб робота була ефективною, вони не бажають терпіти ці вартісні труднощі. Як наслідок, вони не можуть здобути жодних істин і не можуть виконувати жодної справжньої роботи. Вони не бажають терпіти труднощі, які люди мають терпіти; вони тільки те й знають, що упиватися комфортом, насолоджуватися часом радості й дозвілля та насолоджуватися вільним і розслабленим життям. Хіба вони не нікчемні? Люди, які не можуть терпіти труднощі, не заслуговують на життя. Ті, хто завжди бажає жити життям паразита, – це люди без совісті чи розуму; вони – звірі, і такі люди непридатні навіть для того, щоб трудитися. Оскільки вони не можуть терпіти труднощі, навіть коли вони трудяться, вони не здатні робити це добре, а якщо вони бажають здобути істину, на це ще менше надії. Той, хто не може страждати й не любить істини, – нікчемна людина; вона непридатна навіть для того, щоб трудитися. Вони – звірі, без жодної крихти людськості. Такі люди мусять бути відсіяні; лише це відповідає Божим намірам» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). «Чи тебе влаштовує життя під впливом сатани, із миром, радістю й невеликим плотським комфортом? Хіба ти не найнижчий з усіх людей? Немає нікого дурнішого за тих, хто бачив спасіння, та не прагне його здобути; це люди, які упиваються плоттю й тішаться сатані. Ти сподіваєшся, що твоя віра в Бога не потягне за собою ні проблем, ні нещасть, ні найменших тягот. Ти постійно женешся за тим, що нічого не варте, і не бачиш у житті ніякої цінності, а натомість ставиш власні навіжені думки вище за істину. Ти такий нікчемний! Ти живеш як свиня – чим ти відрізняєшся від свиней і собак? Хіба всі ті, хто не шукає істини, а натомість любить плоть, – не звірі? Хіба всі ці мерці, позбавлені духу, – не ходячі трупи? Скільки слів було сказано серед вас? Чи серед вас було виконано мало роботи? Скільки Я серед вас забезпечив? То чому ж ти цього не здобув? На що тобі скаржитися? Чи не тому ти нічого не здобув, що занадто закоханий у плоть? І чи не тому, що твої думки занадто навіжені? Чи не тому, що ти занадто нерозумний? Якщо ти не здатен здобути ці благословення, хіба ти можеш звинувачувати Бога, що Він тебе не спас? … Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не прагнеш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не прагнеш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не прагнуть людського життя, не прагнуть очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя нікчемне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство постати перед Богом? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого прагнення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). У минулому я ніколи не асоціювала себе з такими словами, як «сміття» чи «паразит», не кажучи вже про те, щоб уявити, що в Божих очах моя поведінка могла бути схожою на поведінку ходячого трупа і що між мною та свинями й собаками немає жодної різниці. Це усвідомлення краяло серце й було сумним. Але те, що розвінчали Божі слова, було саме моєю поведінкою. Я вважала насолоду фізичним комфортом своєю метою, завжди прагнучи жити легким і безтурботним життям. Зіткнувшись у своєму обов’язку з труднощами, які вимагали від мене докладати зусиль і платити ціну, я вдавалася до лукавства й лінощів. Я або абияк виконувала роботу, щоб просто здати її, або ігнорувала відео й залишала їх без уваги, роблячи будь-що, аби заощадити зусилля. Я не виконувала своїх зобов’язань, спричинивши затримки в роботі. Хіба я не була саме тим сміттям і паразитом, що живе за рахунок інших? Я впала в цей стан, бо була отруєна й перебувала під впливом таких сатанинських отрут, як «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш», «Пий сьогоднішнє вино сьогодні» та «Добре стався до себе, поки живеш». Ці отруйні ідеології змусили мене ставити фізичний комфорт понад усе, дбаючи лише про те, щоб не перевтомлюватися й не нервувати. А щодо того, чи виконувала я свої зобов’язання, чи брала на себе відповідальність, чи схвалював Бог те, як я виконувала свій обов’язок, – мені було абсолютно байдуже. Життя за цими отрутами робило мене дедалі більш егоїстичною та деградованою, позбавленою будь-якої рішучості прагнути позитивних речей. Хоча такий підхід полегшував мені життя, він не приносив ні зростання, ні здобутків. Навпаки, він перешкоджав роботі, призводячи до переступу. Упиватися фізичним комфортом – рівнозначно руйнуванню самої себе!

Пізніше мене обрали лідеркою команди. У той час дві сестри щойно почали практикуватися у створенні відео. Окрім самостійного створення відео, я мала наставляти їхню роботу й управляти загальною роботою групи. Іноді, бачачи, що проблеми в деяких відео були складними, я знову думала про те, щоб піти легким шляхом. Я думала: «Якщо я шукатиму принципи для кожної проблеми й розмірковуватиму, це вимагатиме багато роздумів. Коли ж я зможу закінчити всі ці поточні завдання? Від однієї думки про це я почуваюся виснаженою. Це забагато клопоту! Може, мені не варто бути такою прискіпливою. Поки все виглядає прийнятно, цього має бути достатньо». Я усвідомила, що знову шукаю фізичного комфорту. Згадавши ставлення Ноя до його обов’язку, я знайшла відповідні Божі слова. Всемогутній Бог говорить: «З того моменту, як Бог довірив будівництво ковчега Ною, той жодного разу не подумав про себе: “Коли Бог збирається знищити світ? Коли Він збирається дати мені сигнал, що Він це зробить?”. Замість того, щоб розмірковувати над подібними питаннями, Ной щиро приймав до серця кожну річ, яку говорив йому Бог, а тоді кожну з них виконував. Прийнявши те, що йому довірив Бог, Ной взявся за виконання та звершення будівництва ковчега, про який говорив Бог, як за найважливішу справу в його житті, без найменшого натяку на недбалість. Минали дні, минали роки, день за днем, рік за роком. Бог не наглядав за Ноєм і не підганяв його, але протягом усього цього часу Ной наполегливо виконував важливе завдання, довірене йому Богом. Кожне слово й фраза, промовлені Богом, були написані в серці Ноя, як слова, висічені на кам’яній скрижалі. Не звертаючи уваги на зміни в зовнішньому світі, на глузування оточуючих, на пов’язані з цим труднощі або на інші перешкоди, з якими він стикався, він наполегливо виконував те, що було довірено йому Богом, ніколи не занепадаючи духом і не думаючи здаватися. Божі слова були написані на серці Ноя, і Ной виконував їх у своєму повсякденному житті. … У серці Ноя Божі слова були найвищою настановою, якої він мусив дотримуватися і яку мав виконувати, і вони були метою і спрямуванням, які він переслідував усе своє життя. Отже, незалежно від того, що Бог сказав йому, незалежно від того, що Бог попросив його зробити, велів йому зробити, Ной повністю все прийняв і взяв до серця; він вважав це найважливішим у своєму житті і поводився відповідно. Він не тільки не забув, він не тільки зберігав усе у своєму серці, але й виконував у своєму повсякденному житті, приймаючи й виконуючи Боже доручення своїм життям. І в такий спосіб, дошка за дошкою, був побудований ковчег. Кожен рух Ноя, кожен його день був присвячений словам і заповідям Бога. Могло здатися, що Ной не здійснював монументального починання всесвітнього масштабу, але в очах Бога кожен рух Ноя, навіть усе, що він намагався робити, щоб досягти наступного етапу роботи, кожне завдання, виконане його рукою, – усе це було дорогоцінним, і заслуговувало згадки, і було гідним наслідування з боку цього людства» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс другий. Як Ной і Авраам слухалися Божих слів та корилися Йому (частина перша)). Ставлення Ноя до свого обов’язку змусило мене відчути сором. Незалежно від того, наскільки важко було будувати ковчег і яких жертв це вимагало, Ной мав на думці лише одну мету: виконати Боже доручення, щоб задовольнити Його. Щоб досягти цієї мети, Ной справді зазнавав труднощів і платив ціну, збираючи всі необхідні матеріали й будуючи ковчег крок за кроком за допомогою молотка та зубила, не здаючись протягом 120 років. Досвід Ноя глибоко надихнув мене. Я більше не могла шукати комфорту та ставитися до свого обов’язку недбало. Мені потрібно було молитися, покладатися на Бога й наслідувати ставлення Ноя до його обов’язку. Якими б не були труднощі чи ціна у виконанні мого обов’язку, я мала докладати всіх зусиль, щоб виконати його. Після цього я приносила свій стан Богові в молитвах. Іноді, коли я знаходила багато проблем у деяких відео, я спочатку ретельно розмірковувала над ними, застосовуючи принципи, обговорювала їх зі своєю напарницею, а потім бесідувала з нашими братами й сестрами. Зіткнувшись зі складними проблемами в деяких відео, замість того, щоб ігнорувати їх, я шукала інформацію для вивчення й намагалася знайти шляхи розв’язання, з усіх сил стараючись бесідувати з братами й сестрами про шляхи для практики. Керуючи загальною роботою, я також намагалася враховувати всі аспекти, спілкуючись зі своєю напарницею, щоб усувати будь-які відхилення чи проблеми, з якими ми стикалися в роботі. Після певного періоду виконання роботи в такий спосіб ми із сестрою досягли певного прогресу. Раніше я мала лише поверхове розуміння деяких принципів. Але завдяки бесідам з моїми братами й сестрами я здобула глибше розуміння цих проблем, що допомогло мені покращити мої фахові навички. Я також мала більше відчуття ноші у своєму обов’язку, ніж раніше. Лише тоді я усвідомила, що в процесі виконання наших обов’язків Бог просвіщає та спрямовує нас, щоб ми потроху розуміли істини-принципи, даючи нам ноші й можливості для практики. Хоча наша плоть може трохи страждати, зрештою, саме ми отримуємо від цього користь. Дякувати Богу!