Їтін, Китай

У червні 2022 року лідер сказав, що нещодавно одну церкву викрила КПК, і зараз їхня євангельська робота не дає результатів, тож лідер хотів, щоб я поїхала туди як куратор. Лідер також зауважив, що п’ятьох чи шістьох євангельських працівників заарештували й треба швидко зрощувати новий персонал. Я трохи занепокоїлася, подумавши: «За мною вже полює КПК, і я двічі ледь не потрапила до них у руки. Якщо я поїду туди й відкрито виставлю себе, хіба поліція не стежитиме за мною й не заарештує мене? Якщо мене заарештують, катуватимуть, заб’ють до смерті, або я не витримаю примусу і спокус поліції та зраджу Бога, то мій шлях віри в Бога буде повністю зруйнований». З такими думками мені не хотілося погоджуватися, але я відчувала провину й подумала: «Я вже багато років вірю в Бога, але коли доходить до справи, я все ще передусім дбаю про власні інтереси. Я справді бунтівнича! Я не можу більше дбати лише про власні інтереси». З такими думками я скорилася і прийняла цей обов’язок.

Після прибуття до церкви я дізналася, що євангельська робота була неефективною, тому що всі євангельські працівники перебували у страху. Я швидко знайшла деякі слова Бога, щоб побесідувати з братами і сестрами і допомогти їм зрозуміти істини, такі як Божа влада, що життя і смерть людини в руках Бога, а також те, що поширення Євангелія – це наша місія. Почувши це, всі зміцнили свою віру, усвідомили свій егоїзм і низькість, відчули каяття і були готові змінитися й сумлінно виконувати євангельську роботу. Я відчувала таку вдячність Богові. Через деякий час євангельська робота покращилася. Але несподівано, через п’ять місяців, ще кількох братів і сестер відстежили та заарештували. Сестру, яка приймала наші зібрання, також допитували в поліції. Потім лідер надіслав листа, в якому повідомив, що всі співпрацівники, з якими я нещодавно контактувала, були заарештовані, і тепер я також у небезпеці, тому повинна терміново поїхати. Після прочитання листа я трохи злякалася і подумала: «Останнім часом я майже постійно була разом із цими співпрацівниками, поширюючи Євангеліє. Тепер, коли їх усіх заарештували, якщо поліція перевірить записи з камер спостереження, вони обов’язково знайдуть і мене. Мені треба сховатися! Не можна допустити, щоб поліція мене піймала!». Я згадала, що поліція щороку приходить до мого дому, щоб дізнатися, де я знаходжусь, і подумала, що якщо мене цього разу справді спіймають, то точно не відпустять. Якщо я не зможу витримати тортури і примус і зраджу Бога, то врешті-решт покарають не тільки моє тіло, а і моя душа загине в пеклі. Тож я вирішила, що найважливіше зараз – це сховатися і спершу захистити себе. Я швидко передала всі подальші справи лідеру. Хоч я і знала, що є потенційні одержувачі Євангелія, які потребували мого проповідування, і новонавернені, яким був потрібен мій полив, я відсунула все це на задній план.

Згодом я почула, що багато братів і сестер поширює Євангеліє і виконує обов’язки, а потім подивилася на себе – я, боячись арешту, не наважувалася ні поширювати Євангеліє, ні свідчити про Бога. Я запитала себе: хіба я не одна з плевел, викритих під час великого поневіряння? Що більше я про це думала, то більше засмучувалася. Я не могла ні їсти, ні спати і міркувала: «Навіщо я вірю в Бога? Зараз я живу жалюгідним життям лише для того, щоб уникнути арешту поліцією, а тоді, коли потрібно поширювати Євангеліє, я не виходжу вперед і не маю жодного свідчення. Я справді нехтую своїм обов’язком!». Я прочитала такі Божі слова: «Те, чого Я бажаю, – це твоя вірність і покора зараз, твоя любов і свідчення зараз. Навіть якщо ти наразі не знаєш, що таке свідчення чи що таке любов, ти мусиш принести Мені всього себе та віддати Мені свої єдині скарби: свою відданість і покору. Ти мусиш знати, що свідчення про Мою перемогу над сатаною лежить у вірності й покорі людини, так само як і свідчення про Моє повне завоювання людини. Обов’язок твоєї віри в Мене – свідчити про Мене, бути вірним Мені й нікому більше та бути покірним до кінця. Перш ніж Я почну наступний етап Своєї роботи, як ти про Мене свідчитимеш? Як ти будеш Мені вірним і покірним? Чи ти присвятиш усю свою вірність своєму призначенню, а чи ти просто здасися? Що б ти вибрав: підкоритись усім Моїм планам (навіть якщо в них буде нещастя чи смерть) або втекти на півдорозі, щоб уникнути Моєї кари? Я тебе караю, щоб ти про Мене свідчив, щоб був вірний Мені і покірний. Більше того, теперішня кара призначена розгорнути наступний етап Моєї роботи та дати їй просуватися без завад. Тож закликаю тебе бути мудрим і не ставитися ні до свого життя, ні до значення твого буття як до піску, нічого не вартого. Чи ти можеш точно знати, якою буде Моя прийдешня робота? Чи ти знаєш, як Я працюватиму в прийдешні дні та як розгортатиметься Моя робота? Ти мусиш знати значення того, як ти відчував на собі Мою роботу, більше того – значення твоєї віри в Мене» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). Божі слова раптово пробудили мене. Це справді так: Бог бажає відданості та покори від людей, і для того, щоб здолати сатану, також потрібна людська відданість. Але, дізнавшись, що моїх співпрацівників було заарештовано, я занепокоїлася, що поліція перевірить записи з камер спостереження і знайде мене, тому я сховалася, думаючи про власну безпеку, і безтурботно, без жодного відчуття відповідальності, відклала убік потенційних одержувачів Євангелія. Лихо вже набрало такого масштабу, але деякі потенційні одержувачі Євангелія ще не почули Божого Євангелія, а новонавернені ще не пустили коріння і ризикували спіткнутися, але я залишила їх без жодної турботи. Я справді була негідна довіри. Я постійно казала, що повинна бути відданою Богові, але коли зіткнулася з реальністю – мене було викрито. Усе, що я казала раніше, було брехнею, щоб обманути Бога. Бог хоче людей, які можуть слухати Його слова і бути відданими Богу за будь-яких обставин, але я, коли зіткнулася з невеликою небезпекою, кинула свій обов’язок і сховалася, не зважаючи на те, як це вплине на життя новонавернених. Я побачила, що в поневіряннях і випробуваннях я не мала ані відданості, ані свідчення. Я справді розчарувала Бога! Я згадала Йова: в одну ніч його велике багатство забрали розбійники, усе тіло вкрилося виразками, а дружина навіть переконувала його зректися Бога. Та навіть у таких випробуваннях фізичного й душевного страждання він радше прокляв би себе, ніж звинуватив Бога, і він був непохитним у своєму свідченні, зрештою посоромив і переміг сатану. Я також згадала Авраама, який власноруч підняв ніж, щоб заколоти свого сина в жертву Богові, виявивши абсолютну покору Йому. У порівнянні з цим, у мене не було ані відданості, ані покори. Я мала покаятися перед Богом, слідувати прикладам Йова та Авраама, і навіть якщо мене заарештують, катуватимуть чи я втрачу життя, я мала бути непохитною у своєму свідченні й осоромити сатану. З цими думками я здобула віру і силу та швидко написала лідеру, що можу перейти до іншої церкви, щоб поширювати Євангеліє.

Пізніше я перейшла до церкви Шу Ґуан. Але за місяць великий червоний дракон простяг свої пазурі і до церкви Шу Ґуан та за один раз заарештував там близько дюжини братів і сестер. Потім я дізналася, що хтось зрадив нас, як Юда, і що поліція використала фотографію однієї сестри, щоб Юда ідентифікував її. Я подумала про те, що ця сестра часто була зі мною, і якщо її фото було в поліції, то хіба вони не матимуть і мого фото? Якщо поліція її вистежить, я також буду причетною. Я також усвідомила, що, оскільки я була не місцева, якщо мене спіймають, вирок буде суворішим, тому мені слід уникати з’являтися на людях, інакше наступною можуть схопити мене. Тож я припинила ходити до церкви, щоб виконувати євангельську роботу. Пізніше я раптом згадала, як минулого разу, коли церковних співпрацівників заарештували, я зі страху ховалася понад двадцять днів, затримавши роботу. Якщо я щоразу ховатимусь при найменшій небезпеці, то як же я зможу поширювати Євангеліє? Від цих думок моє сумління сповнювалося відчуттям провини. Стикнувшись із поневіряннями, я не думала про те, як захистити роботу церкви, а дбала лише про власну безпеку. Я була справді егоїстичною й ницою! Згодом я почала зустрічатися з братами та сестрами, бесідувати з ними про те, як бути відданими й сумлінно виконувати свої обов’язки.

Через деякий час КПК обшукала ще кілька церков, а поліція почала стежити за будинком, де ми збиралися. Не маючи підходящого місця для зборів, ми мусили зустрічатися в імпровізованих місцях – або в давно покинутих будинках, або біля кладовищ. Одного разу, коли ми знову зібралися в старому будинку, сестра поспішно підбігла й сказала: «Це місце більше не безпечне. Учора понад п’ятдесят поліцейських прийшли обшукувати будинки, і кілька будинків, де зберігалися книги з Божими словами, було обшукано. Поліція досі зупиняє й перевіряє машини на дорозі!». Коли я це почула, моє серце закалатало, як у наляканого кролика, і я подумала: «КПК погрожує, що, якщо впіймають віруючих, то заб’ють їх на смерть, і це зійде їм з рук – тож потрапити до них означає майже напевну смерть! Мене завжди розшукує КПК, тож якщо вони мене впіймають, то точно заб’ють до смерті». З цією думкою я знову відступила й не наважувалась поширювати Євангеліє. Пізніше я прочитала Божі слова: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони поширювали Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній результат був такий самий. Хай в який спосіб і якими засобами їх стратили та хай як вони покинули цей світ, Бог не так визначив остаточні результати цих життів, цих створінь. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб засвідчити про Божі діяння, про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння праведні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус – справді Господь, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за поширення Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб засвідчити існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите свідчити про Бога й поширювати Його Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як те, що маєш виконати з обов’язку, якщо Богу це від тебе потрібно» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Поширення Євангелія – обов’язок честі всіх вірян). Читання Божих слів дало мені віру. Доля кожної людини визначається Божим володарюванням, і байдуже, з якими обставинами я зіштовхнусь під час поширення Євангелія, я мушу виконувати свій обов’язок створеної істоти. Я згадала учнів Господа Ісуса, які зазнали чимало переслідувань і поневірянь, поширюючи Євангеліє Царства Небесного, і зрештою загинули мученицькою смертю заради Господа. Декого з них розіп’яли, декого затягли кіньми насмерть, а декого забили камінням, але вони ніколи не зрікалися своєї місії та обов’язків. Їхні тіла могли померти, але їхні душі були в Божих руках, і ціна їхнього життя, яку вони заплатили заради поширення Євангелія, здобула Боже схвалення. Тоді я згадала слова Господа Ісуса: «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Матвія 10:28). Моє життя, смерть, майбутнє і доля – усе в Божих руках. Навіть якщо поліція схопить мене і заб’є до смерті, вона не зможе знищити мою душу. Смерть тіла – не страшна, страшно – це почути про небезпеку й ховатися в страху за своє життя, не наважуючись виконувати свій обов’язок, і через це втратити своє свідчення, живучи так жалюгідно. Живучи так, навіть якщо мене і не заарештують, я все одно буду відсіяна, коли Божа робота завершиться. Зрозумівши це, я більше не була скута страхом смерті.

Одного дня я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Окрім власної безпеки, про що ще думають деякі антихристи? Вони кажуть: “Зараз наше середовище несприятливе, тож менше показуймо свої обличчя й менше проповідуймо Євангеліє. Так нас із меншою ймовірністю спіймають, і робота церкви не буде зруйнована. Якщо ми уникнемо арешту, ми не станемо Юдами, і тоді зможемо залишитися в майбутньому, чи не так?” Хіба немає антихристів, які використовують такі виправдання, щоб уводити в оману своїх братів і сестер? … Яких принципів вони дотримуються? Ці люди кажуть: “У хитрого кролика три нори. Щоб кролик міг захиститися від нападу хижака, він має підготувати три нори, щоб сховатися. Якщо людина стикається з небезпекою і мусить тікати, але їй немає де сховатися, хіба це прийнятно? Ми повинні вчитися в кроликів! Створені Богом тварини мають цю здатність до виживання, і люди повинні вчитися в них”. Відтоді, як вони взяли на себе лідерські ролі, вони усвідомили цю доктрину й навіть вірять, що зрозуміли істину. Насправді ж вони страшенно налякані. Щойно вони чують про лідера, на якого донесли в поліцію, бо місце, де він жив, було небезпечним, або про лідера, на якого націлилися шпигуни великого червоного дракона, бо він занадто часто виходив виконувати свій обов’язок і спілкувався з занадто багатьма людьми, і як цих людей урешті-решт заарештували й засудили, вони негайно лякаються. Вони думають: “О ні, чи не буду я наступним, кого заарештують? Я мушу винести із цього урок. Я не повинен бути занадто активним. Якщо я можу уникнути виконання якоїсь церковної роботи, я її не робитиму. Якщо я можу уникнути того, щоб показуватися, я не буду цього робити. Я максимально скорочу свою роботу, уникатиму виходів на вулицю, уникатиму спілкування з будь-ким і забезпечу, щоб ніхто не знав, що я лідер. У наш час хто може дозволити собі дбати про когось іншого? Просто залишитися в живих – це вже виклик!” Відтоді, як вони взяли на себе роль лідера, окрім того, що носять сумку й ховаються, вони не виконують жодної роботи. Вони живуть у постійному страху, боячись бути спійманими й засудженими. Припустімо, вони чують, як хтось каже: “Якщо тебе спіймають, тебе вб’ють! Якби ти не був лідером, якби ти був просто звичайним віруючим, тебе, можливо, відпустили б після сплати невеликого штрафу, але оскільки ти лідер, важко сказати. Це занадто небезпечно! Деяких лідерів чи працівників, яких спіймали і які відмовлялися видавати будь-яку інформацію, поліція забила до смерті”. Щойно вони чують про те, що когось забили до смерті, їхній страх посилюється, і вони ще більше бояться працювати. Щодня все, про що вони думають, – це як уникнути арешту, як не показуватися, як уникнути спостереження і як уникнути контакту зі своїми братами й сестрами. Вони ламають голову, думаючи про ці речі, і повністю забувають про свої обов’язки. Хіба це віддані люди? Чи можуть такі люди впоратися з якоюсь роботою? (Ні, не можуть.) Такі люди просто боягузливі, і ми не можемо однозначно характеризувати їх як антихристів лише на основі цього прояву, але яка природа цього прояву? Сутність цього прояву – це сутність маловіра. Вони не вірять, що Бог може захистити безпеку людей, і вони, звісно, не вірять, що присвячення себе Богові – це присвячення себе істині, і що це те, що Бог схвалює. Вони не бояться Бога у своїх серцях; вони бояться лише сатани та нечестивих політичних партій. Вони не вірять в існування Бога, вони не вірять, що все в руках Божих, і вони, звісно, не вірять, що Бог схвалить людину, яка все присвячує заради Нього, заради слідування Його шляхом і виконання Його доручення. Вони не бачать нічого з цього. У що ж вони вірять? Вони вірять, що якщо потраплять до рук великого червоного дракона, їх чекає поганий кінець, їх можуть засудити або вони навіть ризикують втратити життя. У своїх серцях вони думають лише про власну безпеку, а не про роботу церкви. Хіба це не маловіри? (Так.) Що сказано в Біблії? “Хто ж за Мене своє життя погубить, той знайде його” (Матвія 10:39). Чи вірять вони в ці слова? (Ні, не вірять.) Якщо їх попросять ризикнути під час виконання свого обов’язку, вони захочуть сховатися й не дозволити нікому себе бачити – вони захочуть стати невидимими. Ось до якої міри вони бояться. Вони не вірять, що Бог – опора людини, що все в руках Божих, що якщо щось справді піде не так або їх справді спіймають, то це допущено Богом, і що люди повинні мати серця, сповнені покори. Ці люди не мають таких сердець, такого розуміння чи такої підготовки. Чи справді вони вірять у Бога? (Ні, не вірять.) Хіба сутність цього прояву – це не сутність маловіра? (Так.) Ось так воно і є. Такі люди надзвичайно боягузливі, страшенно налякані й бояться фізичних страждань і того, що з ними станеться щось погане. Вони стають наляканими, як сполохані птахи, і більше не можуть виконувати свою роботу» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 9, частина друга). Бог розвінчує, що антихристи є надзвичайно егоїстичними та ницими й взагалі не вірять у Боже володарювання. Коли з ними трапляються якісь речі, вони завжди думають лише про власну безпеку, перспективи та місце призначення. Обов’язки і місія створеної істоти не існують в їхніх серцях. Коли вони стикаються з небезпекою у вірі, вони ховаються. Вони не дбають про роботу церкви чи життя-входження братів і сестер і зовсім не думають про інтереси дому Божого. Знову глянувши на себе, я побачила, що була такою ж егоїстичною і ницою, як антихрист. Коли не було небезпеки, я могла страждати і присвячувати себе виконанню обов’язку, але коли приходили справжні небезпека і труднощі, я ховалася, як черепаха, що втягує голову в панцир за найменшої ознаки лиха, прагнула сховатися в безпечному місці, де мене ніхто не знайде, і зовсім не зважала на новонавернених і потенційних одержувачів Євангелія. Пізніше я дізналася, що нас зрадив Юда, і я знову почала думати про власну безпеку. Я хвилювалася, що, оскільки я не місцева, то якщо мене схоплять, то заб’ють до смерті або зроблять калікою, чи що я можу не витримати тортур і зрадити церкву, втративши шанс на спасіння, тож мені не хотілося виходити, щоб проповідувати Євангеліє. Я не визнавала Божого володарювання, і, зіштовхнувшись із небезпекою, відсунула свій обов’язок на задній план. Я зовсім не захищала інтересів Божого дому і жила повністю в стані боягузтва, страху та самозбереження. Я була такою егоїстичною і ницою маловіркою! Усвідомивши це, я відчула ще більше жалю. Я подумала: «Яким би не було середовище, з яким я зіштовхнуся далі, я маю як слід виконувати свій обов’язок».

Після цього арешти з боку поліції стали ще жорсткішими, і вище лідерство перевело мене до іншої церкви. Лише через два місяці після прибуття до тієї церкви я помітила, що на мій електровелосипед встановили пристрій стеження. Я подумала: «Невже поліція відстежила мене сюди, перевіривши записи з камер спостереження вздовж мого шляху? Якщо так, то мені нікуди тікати!». Мені знову стало страшно, я боялася, що якщо вийду на вулицю, поліція мене заарештує. Але я згадала Божі слова, які читала раніше, і знала, що не можу знову зрікатися свого обов’язку заради самозахисту, бо тоді втрачу своє свідчення. Я прочитала ще кілька слів Божих: «Незважаючи на те, наскільки “сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні методи, за допомогою яких він розбещує й спокушає людину, незалежно від того, наскільки хитрі виверти й схеми, якими він залякує людину, наскільки мінлива форма, у якій він існує, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, ніколи не міг установити закони або правила існування усього сущого й ніколи не міг керувати будь-яким об’єктом, живим чи неживим, та контролювати його. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або об’єкта, який був би народжений від нього або існував завдяки йому; немає жодної особи або об’єкта, якими він керує або які контролює. Навпаки, він не тільки мусить жити під владою Бога, але, більше того, мусить коритися всім Божим наказам і велінням. Без Божого дозволу сатані важко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може навіть переміщати мурах по землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні гробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, служити людству й служити Божій роботі та Його плану управління» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Бог володарює над усіма речами. Жодна людина, справа та річ не може перевищити Божу владу. Наскільки б нестримним і жорстоким не був сатана, він не здатен перевищити межі, встановлені для нього Богом. Без Божого дозволу він не наважується виходити за межі, а тим більше завдати нам шкоди. Сатана – лише пішак у Божій руці, що служить для вдосконалення Божих обранців! Я розмірковувала над роками, які провела, майже щодня поширюючи Євангеліє, бігаючи під камерами спостереження, але мене так і не заарештували. Одного разу, коли я була в приймаючому будинку, поліцейські постукали у двері, але ми не відкрили, і через пів години ми переодяглися, вийшли, а поліцейські внизу нас не впізнали, і нам вдалося втекти. Я побачила, що без Божого дозволу поліція не змогла мене схопити. Усвідомивши це, я вирішила, що якщо Бог дозволить, щоб мене заарештували, я підкорюся Його влаштуванням і впорядкуванням і віддам своє життя, щоб свідчити про Нього.

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лиш звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід повністю присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. У цьому світі людина носить одяг диявола, їсть їжу, дану дияволом, працює і служить, будучи під впливом диявола, і розтоптана ним до стану покриття брудом. Якщо ти не осягнеш смислу життя або не знайдеш істинного шляху, який сенс у такому житті? Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які підносяться в народі великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Роздумуючи над Божими словами, я відчула спокій у серці. Для створеної істоти виконання свого обов’язку – це найзмістовніше і найцінніше, і Бог відзначає це. Переживши неодноразові переслідування та поневіряння, я насправді побачила всемогутність і володарювання Бога й набула віри в Нього, розпізнала злу сутність великого червоного дракона та усвідомила свою егоїстичну природу. Найважливіше – я навчилася дивитися в обличчя смерті. Цього я не змогла б здобути у комфортному середовищі. Слава Богу!