Сян Ван, Китай

Нещодавно моя куратор, Мен Цзє, сказала мені, що Лі Пін не приймає істину, постійно надмірно аналізує людей і речі й заважає церковному життю, і що брати й сестри бесідували з нею та намагалися їй допомогти, але вона все одно не змінила свого ставлення. Вона попросила мене написати її характеристику. Вона також сказала мені, що якщо, згідно з характеристиками більшості, Лі Пін буде визнано маловіром, то її буде усунено з церкви. Я була дещо здивована. Я не очікувала, що Лі Пін дійде до такого стану. Спочатку мені було важко це прийняти. Родина Лі Пін вірила в Господа поколіннями. Вона служила Господу в церкві ще з підліткового віку, а цей етап Божої роботи прийняла вже понад 20 років тому. Тепер їй було трохи за 50, і вона все ще була незаміжня. Її відречення від себе, повна присвята себе, стриманість та терпіння в стражданнях здавалися справжньою вірою в Бога. Тепер її вважали маловіром через те, що вона надмірно аналізувала людей і речі. Хіба це не було занадто жорстко? Згадуючи мої минулі взаємодії з Лі Пін, я не вважала, що їй бракувало людськості – просто при виникненні якихось питань вона сперечалася про те, що добре, а що погано. Хіба таким людям не слід давати шанс залишитися в церкві і трудитися? Пізніше я почула, як Мен Цзє сказала, що, ґрунтуючись на постійній поведінці Лі Пін, вже було вирішено, що вона є маловіром. Вона також нагадала мені проаналізувати себе, щоб зрозуміти, чому я не могла розгледіти її справжню суть, і порадила шукати істину, щоб розв’язати це питання. Згодом я свідомо працювала над цим питанням у своєму пошуку, пригадуючи всі випадки, коли я взаємодіяла з Лі Пін.

У 2019 році ми з Лі Пін були напарницями у виконанні обов’язку. У той час одна сестра з нашої групи, Їн Сінь, погано співпрацювала з Лі Пін. Їн Сінь хотіла поговорити про це з Лі Пін, але Лі Пін відмовилася. Їн Сінь стала дещо негативною, і коли керівник запитав про її стан і стан Лі Пін, Їн Сінь правдиво сказала, що вони вдвох погано працювали разом. Лі Пін вважала, що слова Їн Сінь завдали шкоди її репутації, і через це вона дуже упереджено ставилася до Їн Сінь. Після цього вона перекрутила факти й сказала, що Їн Сінь навмисно поскаржилася на неї, намагаючись усунути її з групи. Перед зібранням Їн Сінь запропонувала спочатку поговорити про наші стани, а потім цілеспрямовано прочитати Божі слова відповідно до них. Лі Пін вирішила, що Їн Сінь націлилася на неї, натякаючи, що вона не включає обговорення станів братів і сестер у зібрання, тому сердито сказала, що на це немає часу і що обговорення станів проводити не будуть. Також відбулася нарада з підбиття підсумків, на якій Їн Сінь зауважила, що результати роботи церкви останнім часом погіршилися, і нагадала всім нам шукати причини такого стану речей. І знову Лі Пін подумала, що це стосується її, і імпульсивно сказала: «Якщо ти вважаєш, що я ні на що не здатна, то поскаржся куратору й нехай мене переведуть». Нам довелося витратити час на бесіду з нею, і ми не могли нормально обговорити роботу. На той момент сестра Ло Вень щойно приєдналася до групи, і коли в її роботі виникали труднощі та проблеми, вона часто радилася з Їн Сінь. Лі Пін побачила, що Ло Вень високо цінує Їн Сінь, і тому сказала Ло Вень віч-на-віч, що Їн Сінь використовує нечесні методи, щоб перетягнути Ло Вень на свій бік і разом виключити Лі Пін. Коли Ло Вень почула це, вона так розлютилася, що почала плакати. Вона відчувала, що з Лі Пін нелегко працювати, і більше не хотіла виконувати свій обов’язок тут. Лі Пін не лише не розмірковувала над собою, вона навіть сказала, що якщо Ло Вень хоче піти, то це її справа. Іноді ми обговорювали роботу разом у кімнаті, і Лі Пін підозрювала щось недобре і думала, що ми погано говоримо про неї за її спиною. Через це вона часто сварилася з сестрами в групі. Насправді ці її стани тривали вже досить довго. Наша куратор бесідувала з нею та неодноразово допомагала їй, але Лі Пін не мінялася. Тоді я щойно приєдналася до групи, і у бесіді я сказала їй, що їй слід зосередитися на пошуку істини та вивченні уроків, але вона сперечалася про те, що правильно, а що ні, і виправдовувала себе. Я була дуже розгублена. Вона вірила в Бога багато років, то чому ж вона нічого не приймала від Бога, коли з нею щось траплялося, а натомість завжди надмірно аналізувала людей і речі? Тоді я подумала: «Можливо, зараз вона просто в поганому стані. Якщо ми будемо більше бесідувати з нею та допомагати їй, вона може змінити свій стан і не буде так надмірно аналізувати людей та речі». Пізніше, оскільки Лі Пін і Їн Сінь не дуже добре працювали разом, наша куратор домовилася, що ми з Лі Пін будемо напарницями. Спочатку я не думала, що після відокремлення від Їн Сінь Лі Пін все ще так сильно зосереджуватиметься на ній, але щоразу, коли я згадувала Їн Сінь, Лі Пін знову піднімала питання, пов’язані з нею, і детально їх перелічувала. Її слова були сповнені прихованих суджень про Їн Сінь. Однак, я не могла чітко розгледіти її сутність, і думала, що вона просто тимчасово не може подолати це, що, можливо, вона зробить це з часом. Пізніше Лі Пін перевели до іншої групи для виконання обов’язку. Брати й сестри повідомили, що вона й досі поводилася так само: щоразу, як зачіпалося її самолюбство, вона здіймала нескінченний галас і не могла нормально співпрацювати з іншими. Вона також впливала на стани інших та затримувала роботу групи. Наша куратор неодноразово проводила із нею бесіди, наголошуючи на необхідності зосередитися на пошуку істини й вивченні уроків, але вона так і не прийняла цього, постійно виправдовувалась, створюючи переривання і порушення в роботі церкви. До самого моменту відсторонення вона все ще сперечалась щодо того, що правильно, а що ні, і зовсім не займалася самоаналізом чи пізнанням себе.

Пізніше я чула, як брати та сестри обговорювали її поведінку. Її надмірний аналіз людей і речей був справді досить помітним. Вона не лише змушувала людей почуватися скованими, а й заважала роботі церкви. Я думала: «Як Бог класифікує таку поведінку?» Я прочитала кілька актуальних Божих слів щодо цієї проблеми. Всемогутній Бог говорить: «Хіба це не огидно, що деякі люди люблять чіплятися до дрібниць і заходити в глухі кути щоразу, коли з ними щось трапляється? Це велика проблема. Люди з ясним розумом не зроблять такої помилки, але такими є абсурдні люди. Вони завжди беруть собі в голову, буцімто інші люди ускладнюють їм життя, що інші зумисне створюють їм труднощі, тому вони повсякчас ворогують з іншими людьми. Хіба це не збочення? Коли йдеться про істину, вони не докладають зусиль, коли з ними щось трапляється, вони вважають за краще чіплятися до неважливих речей, вимагати пояснень, намагатися зберегти обличчя, і вони завжди використовують людські рішення в підході до цих справ. Це найбільша перешкода для життя-входження. Якщо ти так віриш у Бога або практикуєш у такий спосіб, ти ніколи не досягнеш істини, тому що ти ніколи не постаєш перед Богом. Ти ніколи не постаєш перед Богом, щоб отримати все, що Бог призначив для тебе, і ти не використовуєш істину в підході до цього, а натомість використовуєш людські рішення в підході до справ. Тому в очах Божих ти занадто далеко відбився від Нього. Не тільки твоє серце віддалилося від Нього, а й усе твоє єство не живе в Його присутності. Саме такими Бог вважає тих, хто завжди надмірно все аналізує й чіпляється до дрібниць. … Я кажу вам, що незалежно від того, який обов’язок виконує віруюча в Бога людина – чи вона займається зовнішніми справами, чи виконує обов’язок, який стосується різної роботи або сфер діяльності дому Божого, – якщо вона не постає часто перед Богом і не живе в Його присутності, і не наважується прийняти Його проникливе спостереження, і не шукає істини від Бога, то така людина маловір, і вона нічим не відрізняється від невіруючого» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). «У справі, що стосується слави, вигоди чи репутації, вони наполягають на тому, щоб з’ясувати, хто правий, а хто неправий, хто вищий, а хто нижчий, і мусять сперечатися, щоб довести свою точку зору. Інші не хочуть цього чути. Люди кажуть: “Чи не міг би ти говорити простіше? Чи можеш ти бути прямолінійним? Чому ти мусиш бути таким дріб’язковим?” Їхні думки настільки складні й заплутані, і вони живуть таким виснажливим життям, не усвідомлюючи глибинних проблем. Чому вони не можуть шукати істину й бути чесними? Тому що вони відчувають відразу до істини й не хочуть бути чесними. Тож на що вони покладаються в житті? (На філософію світських справ і людські методи.) Залежність від людських методів у діях зазвичай призводить до результатів, у яких людина врешті-решт або стає посміховиськом, або виявляє свій потворний бік. І тому, якщо придивитись уважніше, їхні дії, те, чим вони займаються цілими днями, – усе це стосується їхнього власного обличчя, слави, вигоди й марнославства. Вони наче живуть у павутинні, їм конче треба притягувати за вуха якісь пояснення чи шукати собі виправдання в усьому, що вони роблять, вони завжди говорять заради власної користі. Їхнє мислення ускладнене, вони говорять стільки дурниць, і їхні слова такі заплутані. Вони постійно сперечаються про те, що правильно, а що ні, цьому немає кінця. Якщо вони не стараються покращити свій імідж, то змагаються за репутацію та статус, і ніколи не буває такої миті, коли вони не живуть заради цих речей. І до чого це зрештою призводить? Вони, може, і покращили свій імідж, але при цьому всім остогидли. Люди побачили їх наскрізь і зрозуміли, що вони позбавлені істини-реальності та не мають щирої віри в Бога. Коли лідери та працівники чи інші брати й сестри використовують декілька слів, щоб їх обітнути, вони вперто не хочуть їх приймати, настійно намагаються притягнути за вуха якісь пояснення чи знайти собі виправдання й перекласти вину на інших. На зібраннях вони обороняються, починають суперечки й сіють смуту серед обраних Богом. У глибині душі вони думають: “Невже справді немає жодного місця, де я міг би довести свою правоту?”. Що це за люди? Хіба вони люблять істину? Хіба вони вірять у Бога? Коли вони чують, як хтось говорить щось, що не співпадає з їхніми намірами, то завжди хочуть посперечатися й вимагають пояснень; вони плутаються, хто правий, а хто неправий, не шукають істини й не ставляться до неї за істиною-принципами. Яким би нескладним не було питання, їм конче треба дуже його заплутати – вони просто напрошуються на неприємності, вони заслуговують бути такими виснаженими!» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Із Божих слів я побачила, що ті, хто надмірно аналізує людей і речі, лише доктринально визнають, що Бог володарює над усім, і що їхні щоденні обставини упорядковані Ним. Але, стикаючись із цими реальними обставинами, вони не приймають їх від Бога, а також не шукають істини і не засвоюють уроків. Насправді ж вони вважають, що хтось їм чинить перешкоди, і щоб відновити свою гідність і репутацію, постійно сперечаються про те, що правильно, а що ні, влаштовуючи нескінченний галас. Все, що вони приносять іншим та роботі церкви, – це порушення. Сутність таких людей – це сутність маловірів. Наприклад, погляньте на Лі Пін. Коли вони були напарницями з Їн Сінь, було очевидно, що вони погано працювали разом, і це вплинуло на їхні обов’язки. Їн Сінь повідомила керівнику про реальну ситуацію, сподіваючись отримати допомогу, але Лі Пін не шукала істину й не розмірковувала над собою, а натомість вважала, що Їн Сінь скаржиться на неї. Після цього вона завжди пильно стежила за Їн Сінь. Під час зібрань або обговорення роботи, якщо Їн Сінь вказувала на якісь проблеми чи висловлювала слушні пропозиції, Лі Пін не сприймала це належним чином, а вважала, що Їн Сінь говорить про неї, і тому навмисно їй протистояла. Вона навіть навмисно створювала проблеми, кажучи, що якщо ми вважаємо її непридатною, то можемо сказати куратору, щоб її перевели виконувати інший обов’язок. Все це сковувало нас і впливало на життя та роботу церкви. Сестра Ло Вень щойно приєдналася до групи й не була знайома з принципами та професійними навичками, тому пішла поговорити з Їн Сінь. Лі Пін підозрювала, що Ло Вень дивиться на неї зверхньо, стає на бік Їн Сінь та ігнорує її. Коли сестри зазвичай обговорювали роботу разом, Лі Пін також підозрювала, що всі за її спиною її засуджують, і навіть навмисно шукала в людях недоліки й придиралася до них. Це призвело до того, що люди не могли нормально виконувати свої обов’язки. Насправді всі ці речі були досить звичайними й простими, речами, які звичайні люди могли б зрозуміти, якби трохи подумали. Але вона надмірно аналізувала людей і речі і плуталася; її думки були надзвичайно складними. Після цього всі бесідували з нею про Божі слова та допомагали їй, але вона ніколи не виявляла жодного наміру шукати. Натомість вона шукала виправдання і захищала себе, сперечаючись про те, що правильно, а що ні, намагаючись відстояти свою позицію. Раніше я завжди вважала, що її надмірний аналіз людей і речей – це тимчасовий негативний стан. Тепер я усвідомила, що тимчасове виявлення розбещеності – це одне, а суть маловіра – зовсім інше. Це схоже на те, як у деяких людей виникає схильність надмірно аналізувати інших і речі, проте це лише тимчасова нездатність осягнути Божий намір у кількох конкретних моментах. Або ж вони виправдовуються і захищають себе, щоб зберегти обличчя, але через молитву, пошуки істини та підтримку і бесіди із братами й сестрами вони починають розуміти Божий намір і більше не аналізують усе навколо надмірно. Такі люди приймають істину і не мають сутності маловірів. З іншого боку, люди, які є маловірами, не приймають нічого від Бога, що б з ними не сталося. Навіть якщо це зовсім незначна річ, яку інші легко розуміють, вони постійно надмірно аналізують людей і речі та не здатні приймати бесіди й допомогу від братів і сестер. Це викриває, що за своєю природою вони відчувають огиду до істини й розуміють речі абсурдно. Озираючись назад на поведінку Лі Пін, саме такою вона була ще два-три роки тому, коли вони були напарницями з Їн Сінь. Пізніше їх із Їн Сінь розділили, і хоча зовні здавалося, що вона вже не настільки явно сперечається про те, що є правильним, а що ні, щоразу, коли згадувалася Їн Сінь, вона знову починала з’ясовувати, що правильне, а що хибне. Було очевидно, що вона зовсім не відпустила цього. Кого б їй не призначили у напарники, якщо справа стосувалася її гордості чи статусу, вона невтомно сперечалася, приносячи людям лише порушення. Минуло кілька років, а вона все ще була такою; не було жодного покаяння чи змін. Її сутність була сутністю маловіра.

Раніше я вважала, що оскільки Лі Пін здавалася завзятою, жертвувала на благодійність, допомагала людям і могла зрікатися й повністю присвячувати себе, це означало, що в неї добра людськість і що їй слід отримати ще один шанс на покаяння. Пізніше я зрозуміла, що не вміла відрізняти хорошу людськість від поганої. Потім я прочитала деякі Божі слова на цю тему. Бог говорить: «Коли з людьми трапляються різні речі, у них виникають усілякі прояви, які показують різницю між доброю та поганою людськістю. Тож які критерії для вимірювання людськості? Як слід вимірювати, якою є людина і чи може вона бути спасенною, чи ні? Це залежить від того, чи люблять вони істину й чи здатні вони приймати й практикувати істину. Усі люди мають усередині себе уявлення та бунтарство, усі вони мають розбещені характери, і томувиникатимуть такі моменти, коли те, що просить Бог, суперечить їхнім власним інтересам, і їм доводиться робити вибір – це те, що вони всі часто переживатимуть, ніхто не може цього уникнути. У кожного виникатимуть такі моменти, коли він неправильно тлумачитиме Бога й матиме уявлення про Бога або коли він матиме скарги на Нього й чинитиме Йому опір чи бунтуватиме проти Нього, – але оскільки люди мають різне ставлення до істини, способи, у які вони до неї підходять, є різними. Деякі люди ніколи не говорять про свої уявлення, а шукають істину й вирішують їх самостійно. Чому вони не говорять про них? (У них богобоязливе серце.) Правильно: у них богобоязливе серце. Вони бояться, що висловлення їх матиме негативний ефект, і вони просто намагаються вирішити це у своєму серці, не впливаючи ні на кого іншого. Коли вони стикаються з іншими в подібному стані, вони використовують власний досвід, щоб допомогти їм. Це і є бути добросердечним. Люди, які є добросердечними, з любов’ю ставляться до інших, вони готові допомагати іншим вирішувати їхні труднощі. Коли вони щось роблять і допомагають іншим, є принципи, вони допомагають іншим розв’язувати проблеми, щоб принести їм користь, і не говорять нічого, що не приносить їм користі. Це любов. Такі люди мають богобоязливе серце, і їхні дії є принциповими й мудрими. Це критерії для вимірювання того, чи є людськість доброю чи поганою» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Яким має бути ставлення людини до Бога). З Божих слів я зрозуміла, що люди з доброю людськістю люблять істину, готові прийняти істину й мають добрі серця. Спілкуючись з іншими, такі люди можуть поставити себе на місце іншого й подумати, як говорити і діяти так, щоб це наставляло інших. Якщо у них є уявлення про Бога або розвиваються упередження проти людей, вони не дають їм волю бездумно. Натомість вони здатні шукати істину, щоб розв’язати ці упередження. Вони не говорять того, що не приносить користі людям. Такі люди мають богобоязливі серця та принципи у своїх словах і вчинках. Це люди з доброю людськістю. Якщо порівнювати це з поведінкою Лі Пін на основі Божих слів, кожного разу, коли йшлося про її репутацію та статус, вона виплескувала своє невдоволення. Вона не замислювалася, чи можуть її слова образити братів і сестер, та які наслідки це може спричинити. Коли інші вказували на її проблеми, вона зовсім цього не приймала, а потім сперечалася про те, що правильно, а що неправильно. Лі Пін вірила в Бога понад 20 років, невже вона справді не розуміла, як коритися й шукати істину? Не те щоб вона не розуміла цих речей, радше її людськість була слабкою. Раніше я дивилася лише на те, що було ззовні. Я вважала, що оскільки вона довго вірила в Бога, була сердечною щодо людей, могла бути самовідданою і повністю присвячувати себе, часто жертвувала на благодійність і допомагала іншим, то в неї має бути добра людськість. Але коли їй справді вказували на її проблеми і бесідували з нею, вона зовсім не приймала цього, ба більше, перекручувала факти, нападала на інших і засуджувала їх. Це не було справжньою доброю людськістю.

Завдяки викриттю Божих слів, я отримала певне розуміння людськості Лі Пін і її поведінки маловіра. Проте, коли я згадувала, що вона вірила в Бога багато років, вміла відмовлятися від себе, повністю присвячувати себе й терпіти страждання, а тепер її мають усунути, у мене виникало певне співчуття до неї. Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Дехто каже: “Якщо людина щодня їсть і п’є Божі слова та спілкується про істину, якщо вона здатна нормально виконувати свій обов’язок, робить усе, що доручає церква, і ніколи не спричиняє ні порушень, ні переривань, – а коли іноді й іде наперекір істині-принципам, то несвідомо, ненавмисно, – хіба це не свідчить, що людина шукає істину?”. Це гарне запитання. Так думає багато людей. Перш за все потрібно зрозуміти, чи може людина усвідомити та здобути істину, послідовно практикуючи в такий спосіб. Поділіться своїми думками. (Хоча така практика правильна, вона більше схожа на релігійний ритуал. Це дотримання приписів. Воно не може привести ні до розуміння істини, ні до її здобуття.) То що ж це насправді за поведінка? (Це поведінка, яка на перший погляд є доброю.) Мені подобається ця відповідь. Це просто добра поведінка, яка постає на фундаменті совісті й розуму людини після того, як та ввірувала в Бога й зазнала впливу різних добрих і позитивних учень. Але це не більше ніж добра поведінка, і вона далека від пошуку істини. Яке ж тоді коріння цієї доброї поведінки? Що її породжує? Її породжує совість і розум людини, її мораль, прихильні почуття до віри в Бога та самообмеження людини. Оскільки це добра поведінка, вона не пов’язана з істиною та, звісно, не рівнозначна з нею. Мати добру поведінку – це не те саме, що практикувати істину, і якщо людина поводиться добре, це не означає, що вона має Боже схвалення. Добра поведінка та практикування істини – це дві різні речі, і вони не стосуються одна одної. Практикувати істину – це Божа вимога, і вона повністю відповідає Його намірам; добра поведінка породжується людською волею та несе в собі людські наміри й мотиви – це те, що людина вважає добрим. Хоча добра поведінка – не лихий учинок, вона суперечить істині-принципам та не має з нею нічого спільного. Наскільки б доброю не була така поведінка, наскільки б вона не відповідала людським уявленням і фантазіям, вона не стосується істини. Тож скільки б людина не поводилася добре, це не принесе їй Божого схвалення. Оскільки визначення доброї поведінки саме таке, очевидно, що вона не пов’язана з практикуванням істини. Якщо поділити людей на типи відповідно до їхньої поведінки, то така добра поведінка максимум вважалася б діями вірних трудівників, і не більше того. Вона ніяк не стосується ні практикування істини, ні справжньої покори Богові. Це лише один із різновидів поведінки, абсолютно ніяк не пов’язаний зі зміною характеру людей, їхньою покорою істині та прийняттям істини, страхом Божим і втіканням від злого й усіма іншими практичними елементами, які справді стосуються істини. То чому ж така поведінка називається доброю? Ось пояснення, яке, природно, також пояснює сутність цього запитання: така поведінка випливає лише з людських уявлень, уподобань, волі та власних зусиль людини, спричинених особистими мотивами. Така поведінка – не прояв покаяння, яке приходить зі здобуттям істинного знання про себе через прийняття істини та суду й кари Божих слів, і це не дії з практикування істини, які породжуються людськими намаганнями підкоритися Богові. Ви це розумієте? Це означає, що така добра поведінка ніяк не стосується ні змін у характерах людей, ні того, що дає проходження суду й кари Божих слів, ні справжнього покаяння, яке породжується пізнанням свого розбещеного характеру. Така добра поведінка, безумовно, не пов’язана зі справжньою покорою людини Богові й істині; тим більше вона не пов’язана з тим, чи серце людини сповнене страху та любові до Бога. Добра поведінка не має із цими речами нічого спільного; це просто щось таке, що походить від людини та що людина вважає добрим. Проте багато хто бачить у цій добрій поведінці ознаку того, що людина практикує істину. Це велика помилка – це абсурдні погляд і розуміння. Така добра поведінка – просто формальне дотримання релігійних обрядів. Вона зовсім не пов’язана з практикуванням істини. Бог, можливо, не засуджує її прямо, але Він точно геть її не схвалює; це безперечно» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини I. Що значить прагнути до істини (1)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що те, що Лі Пін вірила в Господа понад 10 років, прийняла Божу роботу останніх днів понад 20 років тому і увесь цей час ревно присвячувала себе повністю, зрікалася сім’ї та полишила кар’єру, – все це лише приклади поверхової завзятості й доброї поведінки. Вона не відповідали стандарту практикування істини. Після того як люди починають вірити в Бога, багато з них демонструє певну добру поведінку, але через те, що за своєю природою вони не люблять істину і не можуть прийняти суд і кару Божих слів, характер їхнього життя зовсім не змінюється навіть після багатьох років віри в Бога. Такі люди зрештою все одно будуть покинуті і відсіяні Богом. Демонстрація доброї поведінки ще не означає, що людина практикує істину. Якщо людина лише демонструє добру поведінку, але ніколи не приймає й не практикує істину, то вона здатна опиратися Богові будь-де й будь-коли. Це подібно до того, як у релігійному світі багато людей усе життя вірило в Господа, сумлінно працювало, зрікалося й повністю присвячувало себе, однак коли Всемогутній Бог, Христос останніх днів, прийшов звершувати Свою роботу, висловлювати істину та спасати людство, вони засудили Його, опиралися Йому й відкинули Його. Вони зневажливо ставилися до істин, які Він висловлював. Як би добре вони не поводилися, Бог їх не схвалював. Він засудив їх як людей, які опираються Богові. Я згадала фарисеїв, які служили Богові Єгові і долали моря й сушу, щоб проповідувати. В очах інших їхня поведінка здавалася дуже доброю, і здавалося, що за ними не було жодної провини, але коли Господь Ісус з’явився, щоб звершити Свою роботу, вони чинили опір, засуджували Його і навіть розіп’яли. Їхньою природою-сутністю була ненависть до істини й Бога. Господь Ісус засудив їх як подібних до змія, і, зрештою, всі вони були покарані та прокляті Богом. З цього я зрозуміла, що, дивлячись лише на поверхову добру поведінку людей і не розпізнаючи їхнього ставлення до істини, дуже легко бути введеним в оману!

Пізніше я подумала: «Отже, як саме слід ставитися до таких людей, як Лі Пін, яких викрили як маловірів? Хто може залишатися в церкві, щоб трудитися, а кого слід усунути? Які принципи це передбачає?» Я прочитала цей уривок з Божого слова: «Якщо вони маловіри, невіруючі, але готові трудитися й можуть бути слухняними та коритися, то навіть якщо вони не прагнуть до істини, не турбуйте їх і не вичищайте їх. Натомість дозвольте їм продовжувати трудитися, і якщо ви можете їм допомогти, то допоможіть. Якщо в них немає бажання навіть трудитися і вони починають бути недбалими й чинити лихі вчинки, то ми зробили все, що вимагалося. Якщо вони хочуть піти, то нехай ідуть, і не сумуйте за ними, коли вони підуть. Вони перебувають на тому етапі, коли їм слід піти, і такі люди не варті вашого жалю, бо вони маловіри. Найжалюгідніше те, що є деякі люди, які неймовірно нерозумні, які завжди мають особисті почуття до тих, кого відсилають, які завжди сумують за ними, які говорять від їхнього імені, які захищають їхню позицію, і які навіть плачуть, моляться й благають за них. Що ви думаєте про те, що роблять ці люди? (Це так нерозумно.) Чому це нерозумно? (Ті, хто йде, – маловіри, вони не приймають істину, і за них просто не варто молитися й не варто за ними сумувати. Лише ті, кому Бог дає можливості й хто має надію на спасіння, варті сліз і молитов інших. Якщо хтось молиться за маловіра чи диявола, то він дуже нерозумний і неосвічений.) Один аспект полягає в тому, що вони не вірять по-справжньому, що є Бог, – вони маловіри; інший аспект полягає в тому, що природа-сутність цих людей – це природа-сутність невіруючого. Який тут прихований сенс? Прихований сенс у тому, що вони взагалі не люди, а їхня природа-сутність – це природа-сутність диявола, сатани, і що ці люди протистоять Богу. Ось яка суть речей щодо їхньої природи-сутності. Проте є ще один аспект, і це те, що Бог обирає людей, а не дияволів. Тож скажіть Мені, чи є ці дияволи Божими обранцями, і чи обрані вони Богом? (Ні.) Вони не Божі обранці, тож якщо ти завжди маєш емоційні зв’язки з цими людьми й сумуєш, коли вони йдуть, то хіба це не робить тебе дурнем? Хіба це не робить тебе супротивником Бога? Якщо в тебе немає глибоких почуттів до справжніх братів і сестер, але ти маєш глибокі почуття до цих дияволів, то що ти таке? Щонайменше ти безтолкова людина, ти не дивишся на людей згідно з Божими словами, ти ще не живеш як людина з правильною позицією, і ти не вирішуєш справи за принципом. Ти – безтолкова людина» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини I. Як прагнути до істини (4)). Щодо того, як слід ставитися до людей, які виявилися маловірами, Бог говорить дуже чітко. Якщо вони слухняні, покірні та готові трудитися, то навіть якщо не прагнуть істини, їм дозволяється залишатися й трудитися за умови, що вони не створюють переривань і порушень. Якщо вони не трудяться належним чином, виконують свої обов’язки формально або чинять зло, переривають і порушують роботу церкви, не приймають зауважень і не каються, коли брати і сестри викривають і обрізають їх, і при виконанні свого обов’язку завдають більше шкоди, ніж користі, – їх слід усунути. Бог спасає людину, і в її совісті має бути чітка межа. Навіть якщо людина не прагне істини, вона принаймні не повинна спричиняти переривань і порушень. Сутність кожного, хто здатний чинити зло, переривати та порушувати роботу Божого дому, є сутністю дияволів та сатани. Навіть якщо такі люди залишаться в церкві, вони не служитимуть якійсь меті. Їх необхідно прибрати. Я порівняла це з поведінкою Лі Пін: вона вірила в Бога багато років, але коли з нею сталися певні події, не шукала істини, а наполегливо надмірно аналізувала людей і речі, через що заважала роботі церкви та братів і сестер. Брати і сестри багато разів бесідували з нею і допомагали їй, але вона жодною мірою не прокинулася і не покаялася. В її природі-сутності була ненависть і ворожість до істини, і вона була виявленим маловіром. Те, що церква прибрала Лі Пін, повністю відкрило Божу праведність. У минулому, коли йшлося про оцінювання Лі Пін, я не судила її на основі Божих слів, а керувалася власними поняттями і уявою. Я думала, що раз вона здатна була зрікатися, повністю присвячувати себе, терпіти страждання, стримувати себе й демонструвати певну добру поведінку, то вона є людиною, яка має істинну віру в Бога. Тому, маючи добрі наміри, я хотіла, щоб вона залишилася в церкві. Я справді була така сліпа! Бог ніколи не казав, що кожен, хто демонструє певну добру поведінку, має справжню віру в Бога. Бог оцінює людину за її природу-сутність та її ставлення до істини, а також за тим шляхом, який вона пройшла протягом всього часу. Божа робота вже досягла завершальної стадії сортування людей за їхніми видами. Люди, які люблять і можуть приймати істину, ті, хто не схильний до неї і ненавидить її, ті, хто є пшеницею, і ті, хто є бур’янами – Бог виявить усіх. Усі ці маловіри, злі люди та антихристи, які не схильні до істини і ненавидять її, будуть відсіяні Богом. А тепер, коли я все ще могла відчувати співчуття до Лі Пін, яку було викрито як маловіра, хіба це не означало, що я ставала в опозицію до Бога й чинила Йому опір? Я справді була такою дурною! Мені слід було розпізнати її суть і відкинути її в серці, а також своєчасно повідомити церкві про прояви її поведінки як маловіра, щоб захистити роботу Божого дому. Я більше не могла бути спантеличеною! Невдовзі після цього я передала церкві інформацію про поведінку Лі Пін як маловіра, і незабаром її усунули.

Переживши цей процес усунення Лі Пін, я здобула певне розуміння щодо маловірів, а також побачила хибні погляди, які були в мене. Я зрозуміла, що людина не має справжньої віри в Бога лише тому, що вона демонструє якусь добру поведінку. Якщо хтось не любить або не приймає істину, рано чи пізно його виявлять та відсіять. Я зрозуміла, що розпізнавати людей можна лише на основі Божих слів.