Лу Цімін, Китай

У церкві я виконував обов’язок із запису гімнів, і їхня якість була досить хорошою. Брати й сестри здебільшого хвалили мою роботу. Понад десять років пролетіли непомітно. Я бачив, що багато гімнів, які вони слухали, записав саме я, і це сповнювало мене гордістю. Згодом церква доручила брату Лі Міну співпрацювати зі мною. Він дуже цікавився записом гімнів і мав певні навички. Спочатку я з ентузіазмом працював із Лі Міном, і ми добре ладнали. Я намагався навчити його методів запису, якими володів. Коли Лі Мін опанував кілька нових методів запису, він сказав, що їх використання дасть кращі результати, і лідери церкви також погодилися спробувати. Я подумав: «Я виконую цей обов’язок із запису вже багато років і маю уявлення про методи, про які ти кажеш. Навіть мені ці нові техніки здалися досить складними, а ти тут лише кілька днів – і вже хочеш їх використовувати для запису? Хіба ти не надто зарозумілий? До того ж ці нові техніки складні, їх не можна опанувати швидко. Думаю, ти просто марнуєш час». Я не сприйняв цю справу серйозно. Після того як Лі Мін кілька днів порався з новими методами, перші записи вийшли не дуже вдалими, і брати й сестри також вважали, що результати незадовільні. Тоді я подумав, що ці нові техніки неефективні, і продовжив використовувати попередні методи для запису.

На мій подив, через деякий час гімни, записані Лі Міном за новими методами, стали значно кращими. Через це я відчув загрозу й подумав: «Методи запису Лі Міна справді мають свої переваги. Хоча спочатку буде трохи складно, вони дають кращі результати в записі гімнів, і більшість братів і сестер їх схвалюють. Крім того, навички Лі Міна в цій сфері швидко вдосконалюються. Якщо він ще трохи попрактикується й опанує ці техніки, хіба всі не почнуть рівнятися й орієнтуватися на нього? Тоді я більше не матиму статусу в очах людей і зовсім перестану бути помітним! Крім того, хіба брати й сестри не скажуть, що я стільки років записую гімни по-старому без жодного поступу, тоді як Лі Мін тут менше ніж два місяці – і вже ввів інновації, досягши кращих результатів, ніж я? Вони подумають, що Лі Мін здібніший! І точно дивитимуться на мене зверхньо! Що ж тоді буде з моєю репутацією? Я виконую цей обов’язок із запису багато років; я не можу дозволити Лі Міну так швидко мене перевершити. Я не можу цього прийняти. Що б не сталося, я не можу дозволити йому затьмарити мене». Щоб Лі Мін мене не перевершив, я почав вставати вдосвіта й засиджуватися допізна, вивчаючи попередні методи. Коли записи покращилися й отримали схвалення більшості братів і сестер, мені стало спокійніше, і я подумав: «Цього разу я показав братам і сестрам, що я все одно кращий за тебе; ти недостатньо хороший, тож просто здавайся». Але згодом я побачив, що Лі Мін усе ще продовжує вивчати нові методи, і це змусило мене неабияк нервувати. Я хвилювався: якщо він досягне успіху, то замінить мене, тому подумав: «Сподіваюся, у тебе не буде прогресу; краще, щоб твої дослідження провалилися! Так я зможу зберегти своє становище, і на мене не дивитимуться зверхньо». Я постійно хвилювався, що Лі Мін займе моє місце, тож подумки я почав відчувати до нього відчуження та упередженість, ставився до ньоого дедалі гірше, а моє поводження з ним ставало холоднішим. Іноді, бачачи, як Лі Мін із захопленням і радістю розповідає про свої нові техніки, я зі злістю думав: «От ти знову в центрі уваги!». Пізніше, коли я побачив, що Лі Міну потрібна допомога в дослідженні нових технік, я не хотів втручатися, палко сподіваючись на його невдачу. Іноді я відчував докори сумління й думав: «Я зовсім із ним не співпрацюю. Хіба це не означає просто байдуже спостерігати, як він мучиться?». Але цей тихий голос совісті був швидко придушений моїм розбещеним характером. Зрештою, щоб змусити Лі Міна відмовитися від дослідження нових технік, я почав шукати відмовки, навмисно кажучи щось на кшталт: «Робота із запису гімнів зараз стає дуже терміновою, а твоє дослідження нових технік забирає забагато часу. Можливо, тобі варто зупинитися». Проте мої слова на нього не вплинули, і він продовжив свої ретельні дослідження.

Одного дня Лі Мін виявив зарозумілий характер, наполіг на своєму й зазнав обтинання. Я нишком радів, думаючи: «Бачиш, ось що буває, коли вихваляєшся! Ти тут лише кілька днів, і тільки тому, що трохи щось знаєш, думаєш, що можеш прийти й зробити фурор, показуючи, який ти геніальний. Тепер, коли тебе обтяли, ти заспокоїшся!». У той час Лі Мін ставав мені дедалі неприємнішим. Коли ми разом виконували свої обов’язки, ми майже не розмовляли, а якщо й говорили, то лише за необхідності. Між нами виникла значна емоційна дистанція. Я розумів, що мене полонила гонитва за славою та статусом, але не міг її припинити. Емоційне сум’яття, яке я тоді переживав, було неможливо описати – щодня я почувався виснаженим, мій дух був неспокійним, і я був особливо втомленим. Через відсутність гармонійної співпраці результати записаних нами гімнів були поганими, що також вплинуло на просування нашої роботи. Зіткнувшись із цими результатами, я відчував сильний біль, але почувався в глухому куті й не знав, як змінити ситуацію. У той період мені часто спадав на думку один уривок із Божих слів: «Якщо за життя ти не страждаєш заради істини та не прагнеш отримати її, невже ти бажаєш в годину смерті шкодувати про щось? Якщо так, для чого тоді вірити в Бога? … Яка користь тобі жити заради плоті та боротися за вигоду та славу?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ти маєш жити заради істини, оскільки ти віриш у Бога). Я знову й знову розмірковував над Божими словами і думав: «І справді, навіщо я стільки років вірю в Бога? Хіба лише для того, щоб змагатися за славу й вигоду з братом? Що я зрештою можу здобути від такої віри в Бога? Увесь цей час я змагався за славу й вигоду з братом, впав у темряву та втратив роботу Святого Духа, що призвело до болю й мук. Це є виявом Божої огиди й ненависті до мене. Який сенс виконувати свій обов’язок у такий спосіб?». Я помолився Богові, кажучи: «Боже, я жив прагненням слави й вигоди, і це було так болісно. Будь ласка, виведи мене з цього стану, щоб я міг гармонійно співпрацювати з братом, будучи єдиними серцем і розумом, щоб як слід виконувати наші обов’язки».

Пізніше я натрапив на ще один уривок із Божих слів: «Кожен із вас видерся на вершину натовпу; ви піднялися, щоб стати предками сонмів. Ви надзвичайно свавільні та несамовито гасаєте серед усіх тих гробаків, шукаючи зручного місця й гадаючи маячні гадки про пожирання тих гробаків, що менші за вас. У своєму серці ви злостиві та підступні, перевершуючи в цьому тих примар, що втонули й пішли на дно морське. Ви живете на дні гнойовища, розбурхуючи гробаків згори донизу, щоб вони не мали спокою, певний час борючись один із одним, а потім вгамовуючись. Ви не знаєте свого місця, але при цьому боретеся один із одним у гнойовищі. Що може дати вам така боротьба? Якби ви дійсно мали в серці страх переді Мною, хіба могли б ви змагатися один із одним за Моєю спиною? Яким би високим не було твоє становище, хіба ти все одно не залишаєшся смердючим малим гробаком у гнойовищі? Чи зможеш ти відростити крила та стати голубом у небі?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Коли опале листя повернеться до свого коріння, ти пошкодуєш про все зло, що вчинив). Прочитавши Божі слова, я дещо зрозумів про себе. Раніше я вважав, що виконуючи обов’язок із запису гімнів уже стільки років, я унікальний та маю особливі здібності. Я був високої думки про себе, вважаючи, що мої мізерні навички та здібності заслуговують на захоплення інших, і завжди милувався собою та ставив себе дуже високо. Коли Лі Мін почав працювати зі мною, спочатку я не був про нього високої думки. Але коли він досяг певного прогресу з новими техніками й отримав схвалення від братів і сестер, я почав хвилюватися, що в майбутньому він може мене перевершити. Щоб зберегти свій статус в очах братів і сестер, я почав сприймати Лі Міна як суперника й таємно змагався з ним. Хоча я знав, що старі методи запису, які я використовував, мали обмежений потенціал для покращення, я не хотів відкинути власне “я” й вивчати нові техніки. Пізніше, коли я побачив, що Лі Мін стає дедалі вправнішим із новими техніками й що деякі брати й сестри також схвалюють їх використання, я відчув загрозу, що мене можуть замінити, і почав ставитися до нього негативно в усьому, палко сподіваючись, що його дослідження проваляться. Коли його обтяли, я радів цьому, тішачись його невдачі. Також, коли він стикався з труднощами, я не пропонував допомоги й навіть намагався придушити його позитивний настрій до досліджень цинічними зауваженнями, сподіваючись, що він здасться, і це забезпечить моє становище. Я зосередився на змаганні за славу й вигоду, переймаючись лише тим, як зберегти свій статус та уникнути заміни. Насправді ж, скільки б особливих талантів людина не мала та якими б великими не були її здібності, в очах Бога вона – лише маленька створена істота, якій нічим хвалитися й у якої немає причин для зарозумілості. А я зі своєю мізерною дещицею навичок став пихатим, думаючи, що відрізняюся від інших, і завжди прагнув зайняти місце в серцях людей, щоб насолоджуватися їхнім захопленням. Яким же зарозумілим і нерозсудливим я був!

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів: «Безжальний рід людський! Уседозволеність і підступність, грабунок і загарбання одне від одного, боротьба за славу й багатство, взаємна різня, – коли ж це скінчиться? Незважаючи на сотні тисяч слів, мовлених Богом, ніхто так і не одумався. Люди діють заради своїх родин, синів і дочок, заради своїх кар’єр, майбутніх перспектив, посади, марнославства й грошей, заради їжі, одягу й плоті. Але чи є хтось, хто чинить справді заради Бога? Навіть із-поміж тих, хто діє заради Бога, мало хто знає Бога. Скільки людей діє всупереч своїм власним інтересам? Скільки не утискають і не проганяють інших, щоб захистити своє власне становище?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Злі неодмінно будуть покарані). Божі слова пронизали моє серце, мов гострий меч. У Його словах суду й кари я побачив, як заради захисту свого статусу я нехтував інтересами церкви, придушував і відштовхував Лі Міна, і вдавався до інтриг та змагання за славу й вигоду, зовсім не маючи місця для Бога у своєму серці. Згадуючи час, коли Лі Мін щойно прийшов, я ще міг із любов’ю допомагати йому й гармонійно з ним ладнати. Але пізніше, побачивши, як він працює над новими техніками, я злякався, що він перевершить мене й що я втрачу статус, який роками здобував в очах братів і сестер. Через це я відчував до нього неприязнь і відштовхував його, палко сподіваючись, що його дослідження проваляться. Я також уникав розмов із ним і навіть намагався всіляко ставити йому підніжки та гасити його ентузіазм. Моя природа була справді злостивою! Запис гімнів неабияк збагачує життя братів і сестер, і він є важливим для поширення Євангелія та свідчення про Бога. Старі техніки запису, які я використовував, уже втратили актуальність, а застосування нових могло дати кращі результати в записі гімнів, що принесло б користь євангельській роботі. Оскільки я не знайшов кращого рішення, мені слід було гармонійно співпрацювати з Лі Міном, однодумно досліджуючи нові техніки. Проте я не зважав на інтереси Божого дому й навіть підривав таку важливу роботу, щоб захистити свою репутацію та статус. Це показувало, що в мені не було ні краплі людськості, ні краплі совісті чи розуму – я був украй егоїстичним! Постійно змагаючись із Лі Міном та плетучи проти нього інтриги, я заважав роботі із запису гімнів, засліплений своєю гонитвою за славою, вигодою і статусом, і робив те, чим опирався Богові. Я перетворив місце виконання свого обов’язку на поле битви, а сам обов’язок – на інструмент для збереження свого статусу та засобів до існування. Це справді викликало огиду й ненависть у Бога! Я згадав Павла, який також змагався за славу й вигоду. Коли Бог доручив Петру відповідальність за пастирство церков, і брати й сестри справді поважали та підтримували Петра, Павло почав заздрити, навмисне принижуючи Петра і свідчачи про себе. Павло здобув поклоніння та захоплення людей, задовольнивши свою жагу слави й статусу, але він ішов хибним шляхом, ведучи людей за собою, і зрештою був відсіяний та покараний Богом. Мої погляди, що стояли за моїм прагненням, і шлях, яким я йшов, були такими самими, як у Павла, і якби я продовжував у тому ж дусі без каяття, я б теж зазнав такого покарання! Якби я й далі міцно тримався за репутацію та статус, це було б украй безглуздо й жалюгідно!

Пізніше я прочитав більше Божих слів: «З початку Своєї роботи над всесвітом Бог наперед призначив багатьом людям служити Йому, у тому числі людям усіх верств. Його мета полягає в тому, щоб задовольнити Його волю та довести Його роботу на землі до плавного завершення. Це мета Бога при виборі людей для служіння Йому. Кожна людина, що служить Богу, має розуміти Його волю. Ця Його робота робить Божу мудрість, і всемогутність, і принципи Його роботи на землі більш очевидними для людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Слід усунути релігійне служіння). Із Божих слів я зрозумів, що Бог обирає людей із різних верств суспільства для поширення Своєї євангельської роботи, і дари й таланти людей походять від Бога. Бог призначає людей на певні обов’язки й дає їм відповідні таланти, щоб вони могли ефективно використовувати свої сильні сторони у виконанні обов’язків, що приносить користь роботі Божого дому. Лі Мін мав талант до дослідження нових технік, тоді як я мав певний технічний досвід. Те, що ми могли виконувати обов’язки разом, було Божим володарюванням і впорядкуванням, і Він хотів, щоб ми доповнювали сильні та слабкі сторони одне одного й гармонійно співпрацювали, щоб як слід виконувати свої обов’язки. Таким був Божий намір. Усвідомивши це, я більше не хотів жити у своєму розбещеному характері. У міру того як навички Лі Міна покращувалися, я помітив, що результати використання нових методів запису ставали дедалі кращими, і визнав, що застосування цих нових методів є кориснішим для роботи Божого дому. Я був готовий відкинути свою гордість і вчитися в Лі Міна. Проте я також подумав: «Я виконую цей обов’язок багато років, і брати й сестри мене поважають. А Лі Мін, який щойно прийшов, здійснив прорив у техніці. Якщо я зараз відкину власне “я”, щоб учитися в нього, що про мене подумають брати й сестри? Це буде так соромно!». Від цієї думки мені стало дуже ніяково, і мені було важко відпустити своє его. Я усвідомив, що занадто прив’язаний до свого статусу. Я розмірковував про те, як Христос прийшов на землю в покорі й прихованості й ніколи не звеличував Себе Своїм статусом і не хизувався. Я усвідомив, що моя мізерна дещиця навичок і досягнень зробила мене надто гордим, і я прагнув захоплення від інших. Я не мав жодного самоусвідомлення і був надто зарозумілим. Навички й таланти, які я мав, були дані Богом, і мені не було чим хвалитися. Якщо я не захочу відкинути власне “я” й учитися в брата, я також не зможу технічно вдосконалитися. Тож я помолився Богові: «Боже, я готовий відкинути свої гордість і статус, щоб учитися в Лі Міна. Будь ласка, дай мені силу бути відкритим і гармонійно співпрацювати з братом».

Одного дня в студії звукозапису були лише ми з Лі Міном, і я за власною ініціативою відкрито поділився з ним своїм станом. Я розповів про те, як змагався з ним за славу й вигоду. Лі Мін також поділився зі мною своїм станом. Після нашої розмови перепона в моєму серці зникла, і я відчув величезне полегшення, ніби стіна, що стояла між нами, впала. Я також прочитав два уривки з Божих слів, які дали мені деякі практичні настанови щодо того, як у майбутньому гармонійно співпрацювати у виконанні наших обов’язків. Всемогутній Бог говорить: «І молодші, і старші брати й сестри знають, яку функцію їм слід виконувати. Молодші – не зарозумілі; старші – не пасивні та не регресивні. Більше того, вони здатні використовувати сильні сторони один одного, щоб компенсувати свої слабкості, і можуть служити один одному без будь-яких забобонів. Між молодшими та старшими братами і сестрами будується міст дружби, і завдяки Божій любові ви можете краще розуміти одне одного. Молодші брати та сестри не дивляться звисока на старших братів і сестер, а старші брати та сестри не занадто впевнені у власній правоті: хіба це не гармонійне партнерство? Якщо ви будете мати таку непохитність, то воля Божа обов’язково здійсниться у вашому поколінні» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про те, як кожний виконує свою функцію). «Ви мусите досягти гармонійної співпраці задля Божої роботи, на благо Церкви і для того, щоб спонукати ваших братів і сестер рухатися вперед. Ти маєш координувати свої дії з іншими, доповнюючи один одного й досягаючи кращого результату роботи, щоб дбати про Божу волю. Це і є справжня співпраця, і тільки ті, хто бере в ній участь, отримають справжнє входження» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Служіть так, як служили ізраїльтяни). Божий намір полягає в тому, щоб старші не були впевненими у власній праведності й не чіплялися за застарілі речі, а молоді – не були зарозумілими. Вони повинні гармонійно працювати разом, щоб як слід виконувати свої обов’язки. Хоча я виконував цей обов’язок уже довго, я не досяг значного прогресу в технологіях запису. Лі Мін цікавився дослідженням нових технологій і вже мав певні досягнення. Він володів навичками, яких мені бракувало, тому співпраця з ним могла компенсувати мої недоліки та принести користь нашим обов’язкам. Я мав відкинути власне “я” й перейняти в нього нові техніки, працюючи разом, щоб як слід виконувати наші обов’язки. Після цього ми з Лі Міном разом вивчали й досліджували нові технології. Під Божим керівництвом наше мислення ставало яснішим під час опанування навичок, і деякі проблеми, які раніше було важко розв’язати, швидко усувалися.

Переживши цей період, я глибоко відчув, що жити заради слави та статусу було неймовірно боляче, це призводило до темряви в моєму серці й невимовних страждань без жодного виходу. Я побачив, наскільки глибоко мене розбестив сатана, що я мав сильну жагу до статусу й був надто зарозумілим. Водночас я також на власному досвіді відчув, що Божий характер – праведний і святий, і його не можна ображати, як сказав Бог: «Я з’являюся святому Царству й ховаюся від землі скверни» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 29). Коли я жив у розбещеному характері в гонитві за славою й вигодою, Бог відчував до мене огиду й ховав Себе від мене, і я жив у темряві, сильно страждаючи в душі. Проте, коли я прийняв суд і кару Божих слів і був готовий відкинути свої гордість і статус, щоб співпрацювати з Лі Міном, я побачив роботу й керівництво Святого Духа. Божі слова принесли мені звільнення та свободу. І я всім серцем відчув, як же чудово практикувати істину та жити згідно з Божими словами!