Парфе (Африка)

Більше року я поливав новонавернених у церкві. У процесі виконання свого обов’язку я поступово засвоїв декілька принципів, і мій полив новонавернених теж удосконалився. Я відчував, що мав певний досвід виконання цього обов’язку, і навіть без допомоги міг добре здійснювати полив новонавернених. Коли в новонавернених були проблеми й труднощі, я міг допомогти розв’язати їх, шукаючи істину, тож я гадав, що вже знаю, як добре виконувати свій обов’язок. Я думав, що не потребую, щоб хтось направляв мене, і що немає потреби, щоб хтось контролював мою роботу і стежив за нею. Тож я не приймав контролю й порад братів і сестер і не давав відгуків щодо конкретних ситуацій із новонаверненими, яких поливав. Я просто виконував свою роботу, як вважав за потрібне.

Одного дня кураторка, Феолі, поцікавилась у мене про декількох новонавернених, а також поставила декілька питань. Наприклад, як я повідомляв новонаверненим про зібрання? Чому ті чи інші сестри чи брати не відвідували зібрання? Чи часто я спілкувався з новонаверненими, щоб зрозуміти їхній стан чи труднощі? Коли я почув ці питання, я відповів дуже неохоче. Я подумав: «Невже вона вважає, що я безвідповідально виконую свій обов’язок? Невже вона мені не довіряє?» Я був дуже зухвалим, я не міг не продемонструвати свій зіпсований характер і хотів проігнорувати її. Вона запитала мене, чи зацікавлені новонавернені в тому, щоб ходити на зібрання. Я недбало кинув: «Так», – і не прояснив жодної деталі. Вона запитала, як я повідомляю новонаверненим про зібрання, і я їй розповів, що відправляю їм текстові повідомлення, але не пояснив, як саме я їх повідомляю, які труднощі в них виникають тощо. Тоді вона запитала мене, які аспекти істини я обговорюю з новонаверненими, і я нетерпляче сказав, що знаю, як спілкуватися з ними, але не вдався в жодні подробиці про те, як вони реагували чи які вони мали питання. Вона не була задоволена моєю відповіддю, вона бажала знати більше про те, чи забезпечую я цим новонаверненим підтримку й допомогу. Я подумав, що вона недооцінює мене, ніби я не знаю, як виконувати свій обов’язок, і через це мені стало ніяково. Якось вона зрозуміла, що під час своєї промови я не зважав на почуття новонавернених, тож вона сказала: «Ти маєш думати з позиції новонавернених. Якби ти був одним із них, ти б радів від цих слів? Ти б хотів на них відповісти?» Її слова зачепили мене. Я сказав, що розумію, але насправді я цього не прийняв. Я не вважав, що була якась проблема з тим, як я говорив із новонаверненими. У глибині душі я сказав собі: «Я знаю, як зробити так, щоб новонавернені відвідували зібрання, тож я зроблю це по-своєму». Іншим разом вона запитала мене, як я зазвичай спілкувався з новонаверненими, і я сказав, що відправляв повідомлення. Вона попросила телефонувати новонаверненим, сказавши, що дзвінки більш особисті, так легше розуміти проблеми й налагоджувати зв’язки. Але я тоді не приймав цього й уважав, що мій метод був кращим. Мене задовольняло те, що я відправляв новонаверненим повідомлення, і я не хотів дослухатися до неї. У наших бесідах я більше не хотів говорити, тож я мовчав чи відповідав сухо. Я зрозумів, що якщо хтось хотів обговорити зі мною мій полив новонавернених, я ставав негативно налаштованим і стурбованим. Мені здавалося, що з мене сміються, мене недооцінюють, вважають нікчемним, ненадійним, тим, хто не знає, як виконувати свій обов’язок. Я вважав, що добре виконую свій обов’язок, знаю, як поливати новонавернених, маю власні методи їх супроводу, і талановитіший за кураторку, тому можу не слухати її порад. Хоч на словах я погоджувався, я рідко виконував те, що обіцяв, і зосереджувався на тому, що продовжував поливати новонавернених і спілкуватися з ними по-своєму.

Під час одного зібрання я прочитав Божі слова й нарешті зрозумів дещо про себе. Бог говорить: «Є люди, які часто порушують принципи у своїх діях. Вони не приймають обтинання чи критики, глибоко всередині знають, що слова інших людей відповідають істині, але самі цього не приймають. Такі люди дуже гордовиті й самовдоволені! Навіщо казати, що вони гордовиті? Якщо вони не приймають обтинання чи критику, то вони непокірні, а хіба непокора не є зарозумілістю? Вони думають, що в них усе добре, не вважають, що роблять помилки, а це означає, що вони не знають себе, а це і є зарозумілість» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Зарозуміла натура людини – це корінь її опору Богу). «Людям не слід думати про себе як про дуже досконалих, видатних, благородних або таких, що дуже вирізняються з-поміж інших; усе це викликано зарозумілим характером людини і її невіглаством. Завжди вважати себе не таким, як усі, – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не бути здатним прийняти свої недоліки й ніколи не бути здатним дивитися у вічі своїм помилкам і невдачам – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим бути вищими за себе або бути кращими за себе – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти сильним сторонам інших перевершувати або перевищувати свої власні сильні сторони – це наслідок зарозумілого характеру; ніколи не дозволяти іншим мати кращі думки, пропозиції та погляди, ніж у себе, і, коли люди виявляють, що інші кращі за них, ставати негативно налаштованими, не бажати говорити, відчувати дискомфорт і пригніченість, засмучуватися – все це наслідок зарозумілого характеру. Зарозумілий характер може призвести до того, що ти не будеш спроможним приймати виправлення з боку інших, захищаючи своє обличчя, і не зможеш дивитися у вічі своїм вадам і приймати власні невдачі й помилки. Ба більше, коли хтось кращий за тебе, це може викликати появу ненависті й заздрощів у твоєму серці, і ти можеш відчувати себе скованим, і навіть не бажатимеш виконувати свій обов’язок і станеш недбалим у його виконанні. Зарозумілий характер може привести до виникнення у тебе таких практик і поведінки. Якщо ви будете здатні потроху заглиблюватися в усі ці деталі, досягати проривів і здобувати їх розуміння; і якщо ви потім будете здатні поступово відмовитися від цих думок, відмовитися від цих хибних уявлень, поглядів і навіть моделей поведінки, і не будете сковані ними; і якщо, виконуючи свій обов’язок, ви зможете знайти правильне для вас положення, і діяти відповідно до принципів, а також виконувати обов’язок, який ви можете й маєте виконувати; тоді, з часом, ви зможете виконувати свої обов’язки краще. У цьому полягає входження в реальність істини. Якщо ти зможеш увійти в реальність істини, ти здаватимешся схожим на людину, і люди скажуть: “Ця людина поводиться відповідно до свого положення, і вона виконує свій обов’язок в обґрунтований спосіб. Вона не покладається у виконанні свого обов’язку на природність, на запальність або на свій зіпсований сатанинський характер. Вона діє стримано, у неї є серце, яке шанує Бога, у неї є любов до істини, а її поведінка й висловлювання показують, що вона відмовилася від своєї власної плоті та власних бажань”. Як це чудово – поводитися в такий спосіб! У тих випадках, коли інші згадують про твої недоліки, ти не тільки здатен прийняти їх, але й налаштований оптимістично, дивлячись в очі своїм недолікам і вадам, не втрачаючи рівновагу. Твій душевний стан цілком нормальний, без крайнощів, без запальності. Хіба це не те, що означає мати людську подобу? Тільки в таких людей є розсудливість» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). У минулому я думав, що я не гордовитий, але завдяки одкровенню слів Божих я зрозумів, що був дуже гордовитим. Коли кураторка повідомила мені декілька гарних способів поливу новонавернених, я цього взагалі не сприйняв. Коли вона запитала про те, як я поливав новонавернених, я мовчав чи відповідав коротко, бо я не хотів втратити обличчя чи щоб інші побачили мої недоліки в поливі новонавернених. Я хотів, щоб інші бачили, що зі мною все гаразд, з моїм обов’язком немає проблем, а я міг виконувати свій обов’язок без контролю чи допомоги від інших. Я дійсно був дуже гордовитим. Мені також здавалося, що я талановитіший за сестру, яка контролювала мою роботу, що я знаю, як поливати новонавернених, що в мене є власні методи й вони добре працюють, тому я не поспішав дослухатися до її пропозицій. Глибоко в душі я вірив, що, якщо я прийму її поради, це значитиме, що мої здатності гірші за її. Це б мене збентежило. Що про мене подумають інші? Тож я на словах погоджувався з її пропозиціями, але рідко виконував їх. Мій гордовитий характер тримав мене далеко від істини, не давав дослухатися до порад інших і змушував триматися своїх власних поглядів. Це був бунт проти Бога. Після того я заспокоївся й подумав про пропозицію своєї сестри. Я подумав, що вона мала рацію і було варто це спробувати. Тож я зателефонував новонаверненим. Я відчув, що по телефону з ними було легше спілкуватися та розуміти їхні проблеми й швидко їм допомагати. Коли я втілив в життя її пораду, я побачив, що моя робота з поливу новонавернених стала більш ефективною. Мені стало дуже соромно. У цій справі я побачив, що, хоч я й довго виконував свій обов’язок, я все ж мав багато недоліків. Без допомоги й проводу сестри результати моєї роботи не покращилися б. Я також зрозумів, що я був не кращим за інших і що я не міг добре виконувати свій обов’язок самотужки.

Одного дня кураторка запитала мене про ситуацію одного новонаверненого і чому він декілька днів не приходив на зібрання. Після мого пояснення вона поставила декілька інших питань, бажаючи знати більше подробиць щодо виконання мого обов’язку. Я був збентежений і відповідав дуже неохоче. Я не хотів відповідати на жодне з її питань, бо я не хотів, щоб вона контролювала мене та розпитувала про мою роботу. Я зрозумів, що це знову проявився мій зіпсований характер, тож у душі помолився Богу про Його просвітлення й провід, щоб я міг навчитися підкорятися таким обставинам, усвідомлювати свою розбещеність і приймати контроль і провід інших. Після того я прочитав слова Божі: «Антихристи забороняють іншим втручатись у будь-яку свою роботу, розпитувати про неї й наглядати за нею, і ця заборона проявляється кількома способами. Один із них – це пряма відмова. “Припини втручатися, розпитувати й наглядати за мною, коли я працюю. Будь-яка робота, яку я виконую, – це моя відповідальність, у мене є розуміння того, як її зробити, і мені не потрібно, щоб хтось керував мною!” Це пряма відмова. Ще одним проявом є створення видимості сприйнятливості, коли хтось каже: “Гаразд, побесідуймо та подивімося, як слід виконувати цю роботу”, але коли інші дійсно починають розпитувати й намагатися дізнатися більше про його роботу чи вказують на кілька проблем і роблять кілька пропозицій, яким є ставлення такої людини? (Вона несприйнятлива.) Саме так: вона просто відмовляється приймати це, вона знаходить приводи та виправдання, щоб відкинути пропозиції інших, вона виставляє неправильне правильним і навпаки, але насправді в душі вона знає, що нав’язує певну логіку, що говорить пишномовні слова, що те, що вона каже, лише теоретичне, що її слова не настільки практичні, як сказане іншими. І все ж, щоб захистити свій статус, – причому добре знаючи, що вона помиляється, а інші люди мають рацію, – вона однаково виставляє чужу правоту неправотою, а власну неправоту – правотою та продовжує робити по-своєму, не дозволяючи впроваджувати й реалізовувати у своєму оточенні те, що є правильним і відповідає істині. … Яка її мета? Не приймати чужого втручання, розпитувань і нагляду, а також зробити так, аби брати й сестри думали, ніби те, що вона так діє, виправдано, правильно, відповідає впорядкуванням роботи від Божого дому й узгоджується з принципами дій і що ця людина як лідер дотримується принципів. Насправді лише дрібка людей у церкві розуміє істину; більшість, безсумнівно, не здатна до розрізнення, не бачить, хто цей антихрист насправді, і, природно, опиняється введена ним в оману» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). «Коли діє сатана, він не дозволяє втручатися нікому іншому, він хоче залишати за собою вирішальне слово в усьому, що робить, і все контролювати, і ніхто не може ні наглядати за цим, ні розпитувати про це. Якщо хтось втручається або перешкоджає, то це тим більше недозволенно. Ось так діє антихрист; що б він не робив, нікому не дозволено ні про що розпитувати, і незалежно від того, як він працює за лаштунками, нікому не дозволено втручатися. Це поведінка антихриста. Він діє так, оскільки, з одного боку, він має вкрай зарозумілий характер, а з іншого, йому вкрай бракує розуму. У нього геть немає покори, і він не дозволяє нікому ні наглядати за ним, ні перевіряти його роботу. Це дійсно дії демона, які повністю відрізняються від дій нормальної людини. Кожен, хто виконує роботу, потребує співпраці з іншими; йому потрібна допомога інших людей, пропозиції та співпраця, і навіть якщо хтось наглядає чи спостерігає, це не погано – це необхідно. Якщо в якійсь частині роботи трапляються помилки, а спостерігачі їх виявляють і помилки своєчасно усуваються, що запобігає втратам у роботі, хіба це не велика допомога? І тому коли розумні люди щось роблять, їм подобається, коли інші наглядають за ними, спостерігають і розпитують. Якщо помилка все-таки випадково трапляється, і ці люди можуть указати на неї, і помилку можна своєчасно виправити, хіба це не дуже бажаний результат? Немає жодної людини в цьому світі, яка не потребує допомоги інших. Тільки люди з аутизмом або депресією люблять бути на самоті без контакту та спілкування з іншими людьми. Коли люди страждають на аутизм або депресію, вони більше не нормальні. Вони більше не можуть контролювати себе. Якщо в людей нормальне мислення й розум, але вони просто не хочуть спілкуватися з іншими й не хочуть, щоб інші знали про хоч якісь їхні справи, а хочуть робити все таємно, приватно, діяти за лаштунками та не слухають нічого, що каже будь-хто інший, тоді такі люди – антихристи, чи не так? Вони антихристи» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Я відчув, що ці слова були Божим судом для мене. Я зрозумів, що поводився так, як виявляв Бог. Мені було дуже важко прийняти поради й контроль інших щодо мого обов’язку. Навіть коли я мав труднощі, я ніколи не демонстрував їх і не повідомляв інших про них, бо відчував, що, оскільки мені дали цю роботу, то я відповідаю за неї, за мною останнє слово і я можу чинити по-своєму. Я відчував, що знаю, як виконувати свій обов’язок, і не потребую куратора, який наглядатиме за мною. Я сприймав поради інших як осуд моїх вад чи піддавання сумніву моїх здатностей, тож не хотів до них дослухатися. Зараз я бачу, що це була пиха й глупота. Це не була мудрість, яка має бути притаманною нормальній людській сутності. Моя гордовита натура змусила мене не підкорятися нікому й ніколи не приймати контролю й порад інших. Я завжди хотів мати останнє слово за собою й поливати новонавернених відповідно до власної волі. У минулому я просто підтримував зв’язок із новонаверненими по-своєму, що передбачало, що я просто відправляв повідомлення й рідко говорив із ними. Коли якийсь новачок не відповідав мені декілька днів, я ігнорував це й продовжував зустрічатися з тими новонаверненими, які хотіли спілкуватися зі мною, і в результаті я не міг вчасно полити деяких новонавернених. Новачки дуже вразливі й можуть відмовитися чи перестати вірити будь-якої миті, а дехто навіть залишає групу зібрання. Чи не були мої вчинки такими ж, як в антихриста? Антихристам не подобається контроль з боку інших, і вони ніколи не дослухаються до порад інших. Вони завжди хочуть усе контролювати самостійно, чинити по-своєму чи на власний розсуд, вони нікому не підкоряються й ні з ким не співпрацюють заради того, щоб добре виконати роботу. Я бачив, що йду шляхом антихриста, і я злякався. Якби я продовжив так само, мене би зненавидів Бог. Життя тих, кого зненавидів Бог, не має цінності, вони вороги в Божих очах. З Божих слів я також дізнався, що всі мають власні вади та недоліки, тож ми потребуємо порад і допомоги інших. Нам треба співпрацювати з людьми, щоб добре виконувати свої обов’язки. Кураторка допомагала мені, наглядаючи за моєю роботою і надаючи мені пропозиції. Я також розумів, що їх виконання приносить користь, але не хотів цього прийняти і в такий спосіб шкодив роботі церкви. Це була дуже серйозна справа.

Потім я прочитав слова Божі. «Коли хтось трохи наглядає за тобою чи спостерігає за тобою або намагається глибоко зрозуміти тебе, намагаючись поговорити з тобою по душах і з’ясувати, яким був твій стан протягом цього часу, і навіть іноді, коли його ставлення трохи суворіше, і він трохи обтинає й дисциплінує тебе та докоряє тобі, – усе це тому, що він має сумлінне й відповідальне ставлення до роботи Божого дому. Тобі не слід мати жодних негативних думок і тобі не слід реагувати з негативними емоціями. Що означає, якщо ти можеш прийняти, коли інші наглядають і спостерігають за тобою та намагаються тебе зрозуміти? Це означає, що у своєму серці ти приймаєш Боже проникливе спостереження. Якщо ти не приймаєш людського нагляду, спостереження й намагань тебе зрозуміти і якщо ти навіть опираєшся цьому, чи можеш ти прийняти Боже проникливе спостереження? Боже проникливе спостереження більш детальне, глибоке й точне, ніж коли люди намагаються тебе зрозуміти; Божі вимоги набагато більш конкретні, суворі й глибокі. Якщо ти не можеш навіть прийняти нагляду з боку обраних Богом людей, хіба твої твердження, що ти можеш прийняти Боже проникливе спостереження, – не порожні слова? Щоб ти міг прийняти Боже проникливе спостереження й дослідження, ти мусиш спочатку прийняти нагляд з боку Божого дому, лідерів і працівників або братів і сестер» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (7)). «Якщо в твоєму серці є страх Божий, то ти, само собою, зможеш прийняти Боже уважне дослідження, але ти також маєш навчитися приймати нагляд із боку обраних Богом людей, а це вимагає від тебе терпимості й прийняття. Якщо ти побачиш, що хтось здійснює нагляд за тобою, перевіряє твою роботу або наглядає за тобою без твого відома, і якщо ти почнеш дратуватися, ставитися до цієї людини як до ворога, зневажати її, навіть нападати на неї та розбиратися з нею, як зі зрадником, пристрасно бажаючи, щоб вона зникла, тоді це проблема. Хіба це не надзвичайно бридко? Яка різниця між цим і царем-дияволом? Чи це є справедливим ставленням до людей? Якщо ти йдеш правильним шляхом і дієш правильно, чого тобі боятися від людей, які наглядають за тобою? Якщо ти боїшся, це показує, що у твоєму серці щось таїться. Якщо ти знаєш у своєму серці, що в тебе є проблема, тоді ти мусиш прийняти суд і кару від Бога. Це розсудливо. Якщо ти знаєш, що в тебе є проблема, але нікому не дозволяєш здійснювати нагляд за тобою, перевіряти твою роботу або розслідувати твою проблему, тоді ти поводишся вкрай нерозумно, ти повстаєш проти Бога й чиниш Йому опір, і в такому разі твоя проблема ще більш серйозна. Якщо обраний Богом народ розпізнає, що ти – лиходій або невіруючий, тоді наслідки будуть ще більш клопітними. Отже, ті, хто здатний прийняти нагляд, випробування та перевірку з боку інших, є найрозсудливішими з усіх; у них є терпимість і нормальна людська сутність. Коли ти з’ясовуєш, що робиш щось неправильно або виявляєш розбещений характер, якщо ти здатен відкритися людям і спілкуватися з ними, це допоможе оточуючим наглядати за тобою. Безумовно, необхідно приймати нагляд, але головне – молитися Богу й покладатися на Нього, постійно роздумуючи над собою. Особливо, коли ти пішов неправильним шляхом або зробив щось не так, або коли ти збираєшся самостійно ухвалити якесь рішення, і хтось поруч згадує про це й попереджає тебе, тобі потрібно прийняти це й без зволікань задуматися над собою, а також визнати свою помилку й виправити її. Це може утримати тебе від виходу на шлях антихристів. Якщо є хтось, хто допомагає тобі й попереджає тебе в такий спосіб, хіба тебе не оберігають, а ти цього не усвідомлюєш? Так і є – тебе так оберігають» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Належне виконання обов’язку вимагає гармонійної співпраці). Слово Боже дуже ясно показує, як важливо й корисно перебувати під контролем із боку інших. Колись я насправді не розумів переваг перебування під контролем, що спонукало мене чинити опір тим, хто мене контролював. Я думав, що вони намагаються керувати моєю роботою чи демонструють презирство до мене. На мою думку, якщо хтось приходив дізнатися про мою роботу, це виглядало так, ніби він уважав мене безвідповідальним, нездатним працювати та виконувати свій обов’язок добре або не гірше за інших. Тож я дуже опирався контролю з боку інших. Але з Божого слова я побачив, що моя думка була хибною та не узгоджувалася з істиною. У мене в роботі були деякі недоліки, і мені була потрібна допомога моїх братів і сестер, щоб удосконалитися, але я відмовлявся від контролю над собою. Отже, чи міг я колись виправити помилки у своїй роботі й виконувати свою роботу краще? Для братів і сестер було дуже важливо цікавитися моєю роботою, бо вони несли тягар цієї роботи й виконували свій обов’язок. Я не маю мовчати й ігнорувати. Я маю відкритися та сказати їм про мої труднощі й справжню ситуацію з моєю роботою. Це буде краще для роботи церкви. Погодившись прийняти контроль нал собою, я можу бачити власні недоліки й аналізувати, чи виконую я свій обов’язок відповідно до принципів. Тепер я зрозумів Божу волю. Інші, що часто контролюють і перевіряють мою роботу, можуть не дати мені діяти, як заманеться, і так порушувати й підривати роботу церкви. Це дійсно Божий захист для мене.

Я прочитав інший уривок із Божого слова: «Чи ви вважаєте, що бувають досконалі люди? Незалежно від того, наскільки сильні люди, наскільки вони здібні й обдаровані, вони однаково не досконалі. Люди мусять визнати, що це факт. Окрім того, люди мусять практикувати таке ставлення й до своїх власних заслуг і сильних сторін або недоліків; це раціональність, яка має бути присутня в людині. Володіючи такою раціональністю, ти зможеш належним чином розібратися зі своїми сильними й слабкими сторонами, а також із сильними сторонами та недоліками інших, і це дозволить тобі гармонійно працювати пліч-о-пліч із ними. Якщо ти зрозумів цей аспект істини і можеш увійти в цей аспект реальності істини, тоді ти зможеш гармонійно ладити зі своїми братами й сестрами, спираючись на сильні сторони один одного, щоб компенсувати будь-які свої слабкості. Отже, незалежно від того, який обов’язок або яку роботу ти виконуєш, ти завжди будеш справлятися краще й отримаєш Боже благословення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Через слово Боже я зрозумів, що всі мають власні сильні й слабкі сторони і в світі немає досконалих людей. Не важливо, наскільки люди сильні, вони все одно мають недоліки й потребують допомоги інших. Який би обов’язок ми не виконували в церкві, він невіддільний від допомоги інших і співпраці з ними. Нас так глибоко розбестив сатана, що ми завжди діємо під впливом свого зіпсованого характеру, тож аби запобігти відхиленню від принципів і зменшенню кількості помилок, нам потрібні нагадування й контроль братів і сестер. Коли інші прийшли до мене, щоб зрозуміти мої проблеми в роботі, я мав скористатися цим як можливістю вдосконалити себе і дізнатися з їхніх сильних сторін, як компенсувати мої слабкості. Це б допомогло мені та роботі церкви. Я добре бачив, що був не кращим за всіх інших, включно із сестрою, яка контролювала мою роботу. Я маю приймати провід та поради інших, виправляти свої відхилення й помилки й наважуватися виявляти власні слабкості й звертатися за допомогою до інших. Такою є людина з правильним розумінням та нормальною людською сутністю. Знаючи це, я почав відходити від своїх хибних поглядів. Я більше не вважав, що можу поливати новонавернених без чийогось контролю. Навпаки, я відчував, що я не досконалий і маю багато недоліків. Після цього я почав приймати поради сестри, і, коли вона про щось питала чи хотіла дізнатися про будь-який аспект стану новонавернених, я обговорював це відкрито й розповідав їй усе детально. У такий спосіб я став більш ефективним у виконанні свого обов’язку.

Одного дня сестра запитала мене про ситуацію певних новонавернених. Я без вагань відповів на її питання й детально пояснив причини нерегулярного відвідування зібрань деякими з них. Вона нагадала мені деякі ключові положення, а я записав їх і реалізував. Я побачив, як добре виконувати поради інших. Хоч іноді, коли вона вказувала на мої недоліки, я не міг це прийняти одразу, я розумів, що вона хоче допомогти мені, тому я не повинен негативно ставитися до неї й чинити опір. Я мав прийти до Бога, щоб молитися й шукати істину, що було корисним і для мене, і для роботи церкви. Моє завдання – гарно поливати новонавернених, щоб закласти в них основу для просування істинним шляхом, і я готовий приймати контроль та добре виконувати свій обов’язок.