Дін Лі (США)

Невдовзі після прийняття Євангелія Всемогутнього Бога в останні дні я дізналася зі слів Бога, що коли Бог завершить Свою роботу останніх днів, великі лиха зійдуть на нас, щоб винагородити добро й покарати зло. Ті, хто чинив зло й противився Богові, будуть знищені під час лих, а тих, хто прийняв суд Божих слів та очистився, Бог захистить і збереже під час лих та приведе в Своє Царство, щоб насолоджуватися вічними благословеннями. На той час я думала, що потрапити в Царство та отримати вічне життя було б великим благословенням, і мала цінувати цю унікальну можливість, добре виконувати свій обов’язок і наполегливо працювати для Бога, щоб отримати можливість залишитися після завершення Божої роботи. Тож я звільнилася з роботи й почала поширювати Євангеліє. Спостерігаючи, як ширяться лиха, у цей критичний час я хотіла зробити більше добрих вчинків і поділитися Божим Євангелієм останніх днів з більшою кількістю людей, щоб зробити свій внесок у поширення Євангелія Царства. Отже, я спрямувала всю свою енергію на те, щоб ділитися Євангелієм, була зайнята зранку допізна щодня. Усе більше людей приймали Божу роботу останніх днів у моєму районі, засновуючи одну церкву за іншою. Споглядаючи ці результати, я була дуже задоволена собою. Я відчувала, що мій внесок у євангельську роботу не міг залишитися непоміченим. Із початком пандемії, яка спустошувала світ, і зростанням кількості заражень, я почувалася цілком спокійною. Я думала, що оскільки наполегливо працювала для Бога, виконуючи свій обов’язок, байдуже, наскільки пошириться хвороба – мене вона не зачепить. Однак несподіване зараження пандемічним вірусом зруйнувало мої уявлення та переконання. Мені довелося проаналізувати мотиви та спотворення своєї віри протягом багатьох років.

Якось у травні 2021 року я несподівано почала кашляти, потім піднялася температура, та виникла загальна слабкість. Спочатку я подумала, що застудилася, тож не переймалася, але симптоми не зникали протягом тижня. Сестра зауважила, що мої симптоми дуже схожі на коронавірус, і хвилювалася, чи я не заразилася, тому запропонувала мені піти в лікарню на обстеження. Я майже не звернула на це уваги. Я думала, що працювала днями, страждала і йшла на жертви заради свого обов’язку, та досягла в ньому непоганих результатів. Крім того, я не чинила зла й не порушувала роботу церкви, тож як я могла заразитися вірусом? Але результати обстеження виявилися геть не такими, як я очікувала. Тест був позитивним. Я йшла додому в заціпенінні, абсолютно неспроможна зрозуміти, як могла заразитися вірусом. Я роками виконувала свій обов’язок, то чому Бог не захистив мене? Що про мене подумають брати й сестри, якщо дізнаються? Чи не вирішать вони, що я зробила щось, що образило Бога, і мене покарано? Але я не вважала, що вчинила зло й порушила роботу церкви. Мільйони людей у всьому світі вже померли відтоді, як в минулому році почалася пандемія. Чи мала і я померти, якщо теж була інфікована? Божа робота от-от завершиться, і якщо я зараз помру, то чи не зійдуть нанівець роки моєї наполегливої праці? Тоді я не здобуду ніяких благословень у майбутньому Царстві. Що більше я думала про це, то сумнішою ставала та не знала, як пережити цю ситуацію. Я молилася, звертаючись до Бога: «Боже, Ти дозволив мені заразитися цим вірусом – це, мабуть, Твоя добра воля. Ти не можеш помилятися, тож я мала якось повстати й виступити проти Тебе. Але я не знаю, чим образила Твій характер. Будь ласка, просвіти мене, щоб я дізналася, де помилилася. Я готова покаятися». Опісля я подумала про уривок зі слів Божих: «Якщо тебе вражає хвороба, як ти мусиш її переживати? Тобі слід прийти до Бога, молитися, шукати Божий намір та осягати його; тобі слід уважно дослідити себе, щоб виявити, що ти скоїв проти істини та яку твою розбещеність не було подолано. Неможливо подолати твій розбещений характер без страждань. Лише загартовані стражданнями люди можуть бути не розпусними, а здатними завжди жити перед Богом. Коли хтось страждає, він завжди молиться. У нього немає думок про задоволення від їжі, одягу та інших насолод; у своїй душі він постійно молиться, уважно досліджуючи себе, щоб виявити, чи скоїв він щось неналежне, чи, можливо, останнім часом ішов проти істини. Зазвичай, коли ти стикаєшся із серйозною хворобою чи дивною недугою, яка змушує тебе дуже сильно страждати, це не стається випадково. Чи ти хворий, чи твоє здоров’я в хорошому стані – на це є Божий намір» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога визначальним є здобуття істини). Своєчасне просвітління Божих слів показало мені, що моє зараження не було випадковим, це цілком було Божим правилом та влаштуванням. Я мала шукати волю Божу й проаналізувати себе. Я не могла скаржитися й звинувачувати Бога, хай там що. Протягом наступних кількох днів, коли я була вдома на карантині, я розповіла братам і сестрам про всю розбещеність, яку виявила, пізнала себе й знайшла шлях практики та входження в словах Божих. Крім того, незважаючи на свій фізичний стан, я й далі ділилася Євангелієм онлайн. За кілька днів я почувалася значно краще, майже не кашляла, температура була нормальною, енергія та сили швидко відновлялися. Я була дуже щаслива й думала, що Бог побачив мій послух і покаяння, тому Він подбав про мене. З цим на думці мій неспокій трохи вщух. Але наступного дня я раптом відчула напругу та дискомфорт у грудях і не могла припинити кашляти. У мене піднялася висока температура, з’явилася слабкість. На мене накотила хвиля паніки. Відколи мені поставили діагноз, я не звинувачувала Бога й далі виконувала свій обов’язок. Як я могла ще більше захворіти? Ліків від цієї хвороби немає, тож якщо Бог не спасе мене, я напевно помру. Думка про смерть дуже лякала мене – я не могла з цим змиритися. Я слідувала за Богом понад 10 років, я залишила свій дім і роботу, працювала днями, виконуючи свій обов’язок. Я багато страждала і йшла на чималі жертви. Бог взагалі про це не пам’ятав? Якби я померла, то не побачила б краси Царства й не насолоджувалася б його благословеннями. Чим більше я про це думала, тим більше занепадала духом. Я далі виконувала свій обов’язок, але в мене не було жодного внутрішнього запалу, і я сильно дратувалася, коли мала робити більше. Я робила це з поспіхом, щоб могти трохи відпочити. Раніше я виконувала обов’язок із ранку до ночі й думала, що Бог мене захистить, але тепер, коли Бог цього не робив, я мусила думати про своє благополуччя та дбати про своє здоров’я. Надмірні стрес і втома не посприяють моєму одужанню. На зібраннях інші брати й сестри були такими витривалими й могли спілкуватися нескінченно. Але я починала кашляти, коли говорила, і не могла перевести подих, читаючи слова Божі. Я була дуже засмученою й не могла не спробувати порозумітися з Богом: «Боже, зазвичай я дійсно старанно виконую свій обов’язок, я серйозна й відповідальна. Є ті, хто не дотягує до мене у своїх обов’язках. Усі інші здорові й виконують свій обов’язок, то чому саме я заразилася? Якщо це випробування від Тебе, то в церкві є ті, хто шукає істину більше, ніж я, чому ж вони не стикаються з цим? Якщо це Твоє покарання, то я не вчинила нічого лихого, не порушувала роботу церкви і не ображала Твій характер. Боже, я все ще хочу виконувати свій обов’язок, і він мені подобається. Я ще недостатньо зробила та хочу жити далі й виконувати обов’язок. О Боже, зараз я виконую важливий обов’язок і все ще можу служити Тобі. Будь ласка, захисти мене, щоб я жила далі й служила Тобі». Коли я так подумала, мені ясно спав на думку уривок зі слів Божих: «На якій підставі ти, створена істота, вимагаєш щось від Бога? Люди не придатні щось вимагати від Бога. Немає нічого нерозсудливішого, ніж ставити вимоги до Бога. Він завжди робить те, що мусить, і Його характер праведний. Праведність – це аж ніяк не справедливість чи розважливість; праведність не означає ні загальної рівності, ні того, щоб давати по заслузі відповідно до обсягу виконаної роботи, платити за неї чи віддавати належне відповідно до докладених зусиль. Усе це – не праведність, а просто справедливість і розважливість. Пізнати праведний Божий характер здатні дуже мало людей. Уявімо, що Бог відсіяв Йова після того, як Йов про Нього засвідчив: чи було б це праведним? Фактично, так. Чому це називається праведністю? Як люди розуміють праведність? Коли щось відповідає людським уявленням, то люди дуже легко скажуть, що Бог праведний; але коли вони вирішують, ніби щось не відповідає їхнім уявленням, – коли це щось недосяжне для їхнього розуміння, – то їм буде важко сказати, що Бог праведний. Якби Бог тоді знищив Йова, люди не сказали б, що Він праведний. Насправді ж хіба Бог мусить виправдовуватися, коли знищує людей, незалежно від того, розбещені вони чи ні та наскільки глибоко? Хіба Він мусить пояснювати людям Свої підстави? Хіба Бог мусить говорити людям про правила, які Сам визначив? У цьому немає потреби. У Божих очах розбещена людина, схильна до протистояння Богові, не має жодної цінності; як би Бог із нею не вчинив, усе було б доречно, і все це Божі розпорядження. Якби ти був неприємний Божим очам, якби Він сказав, що після твого свідчення Йому вже немає від тебе користі, і тому знищив би тебе, чи було б це теж Його праведністю? Так, було б. … Усе, що робить Бог, праведне. Хоча люди можуть бути нездатними сприйняти Божу праведність, їм не слід виносити судження як їм заманеться. Коли люди вважають якісь Його дії необґрунтованими чи мають про них певні уявлення та через це кажуть, ніби Він неправедний, вони поводяться вкрай нерозсудливо» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Міркуючи над словами Бога, я відчувала, ніби Він стоїть поряд зі мною, докоряючи мені, і кожне слово влучає прямо в серце. Хіба я не звинуватила Бога в тому, що Він несправедливий і неправедний? Хіба я не торгувалася, не виправдовувалася й не ставила умови прямо перед Богом? Я досягла дечого за роки страждань і повної присвяти себе Богові у своєму обов’язку, тож відчувала, що Бог має захистити мене від лиха, і це було б Його праведністю. Але насправді це були тільки мої уявлення та переконання, які не відповідали істині. Бог є Господом творіння, а я – створена істота. Усе, чим я насолоджуюся, походить від Бога, і моє життя також дане Богом. Те, як Бог влаштовує мою долю і як довго Він дозволить мені прожити, залежить від Нього. Як створена істота, я маю підкоритися і прийняти це. Яке я мала право сперечатися з Богом і ставити умови? Але я мала віру всі ці роки й насолоджувалася поливом і живленням істиною від Бога, та досі не мала вдячності. Тепер, коли я заразилася вірусом і зіткнулася із загрозою смерті, я сперечалася з Богом й опиралася, звинувачуючи Його в неправедності. Де були мої совість і розважливість? Подумавши про це, я відчула ще більшу провину й сором і опустилася на коліна перед Богом у молитві: «Боже, я така нерозумна! Я була створена Тобою; я створена істота. Я маю коритися всім Твоїм розпорядженням і влаштуванням. Це правильно й природно. Ти дозволив мені заразитися цим вірусом, який несе небезпеку смерті. Я не хотіла помирати, я не хотіла коритися, тому сперечалася з Тобою, звинувачувала Тебе в тому, що Ти діяв неправильно, і просила дозволити мені жити. У мене не було абсолютно жодної покори чи розважливості. Я була такою бунтівничою! Боже, я хочу проаналізувати себе й покаятися перед Тобою».

Протягом наступних кількох днів я почувалася дуже погано, коли думала про свої скарги та неправильне розуміння Бога. Особливо думаючи про те, як я опиралася Богові, сперечалася з Ним, стала негативною і лінивою, плуталася у своїх обов’язках і зволікала, коли мій стан став серйознішим, я почувалася ще більш винною і стривоженою. Коли я не хворіла й не була в кризі, то проголошувала Божу праведність і те, що створені істоти мають коритися розпорядженням Господа творіння. Тож чому я виявила стільки непокори та опору, коли захворіла? Під час своїх молитов я прочитала дещо зі слів Божих: «Стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У такому виді стосунків, ґрунтованих на власних інтересах, немає родинної прихильності – тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може бути спасенною тільки в межах Божого управління). «На думку антихристів, якщо людина здатна виконувати свій обов’язок, платити ціну й терпіти якісь тяготи, Бог мусить її благословити. І ось, деякий час попрацювавши для церкви, вони починають підбивати підсумки того, що вони виконали для церкви, яким був їхній внесок у Божий дім, що вони зробили для братів і сестер. Вони постійно тримають усе це в голові та чекають, якими милостями й благословеннями Бог їм за це відплатить, щоб визначити, чи варта того їхня робота. Чому вони завжди таким переймаються? Що саме вони шукають у глибині душі? Яка ціль їхньої віри в Бога? Від самого початку вони вірили в Бога для того, щоб отримувати благословення. І скільки б років вони не слухали проповіді, скільки б слів Божих не їли й не пили, скільки б учень не розуміли, вони ніколи не відкинуть це своє бажання й намір – бути благословенними. Якщо ти попросиш їх бути слухняними створіннями та прийняти Боже володарювання й порядки, вони скажуть: “Це мене ніяк не стосується. Я не до цього маю прагнути. Мені слід прагнути ось чого: якщо я прийняв бій, доклав необхідних зусиль і переніс необхідні тяготи, – якщо я зробив це відповідно до того, що вимагає бог, – то бог повинен винагородити мене й дозволити мені залишитися, бути коронованим у Царстві та посісти вище становище, ніж божі люди. Мені належить керувати щонайменше двома-трьома містами”. Саме про це антихристи дбають найбільше. Як би дім Божий не спілкувався про істину, їхній намір й бажання здобути благословення неможливо розвіяти; ці люди того ж сорту, що й Павло. Хіба такий відкритий торг не таїть якийсь нечестивий і порочний характер? Деякі релігійні люди кажуть: “Наше покоління слідує за богом хресною дорогою. Бог вибрав нас, тому ми маємо право бути благословенними. Ми страждали та платили ціну, ми пили з гіркої чаші. Декого з нас навіть арештовували та засуджували до тюремного ув’язнення. Ми пройшли через усі ці тяготи, вислухали стільки проповідей, дізналися так багато про Біблію – якщо ми колись не отримаємо благословення, то підемо на третє небо сперечатися з богом”. Ви коли-небудь чули щось подібне? Яка зухвалість: вони кажуть, що підуть на третє небо сперечатися з Богом! Хіба вам не страшно від самого лише звуку цих слів? Хто насмілився б спробувати сперечатися з Богом? … Хіба такі люди – не архангели? Хіба вони – не сатани? Ти можеш сперечатися з ким завгодно, але не з Богом. Тобі не слід таке робити, і навіть думати про це не слід. Благословення походять від Бога: Він дає їх тому, кому забажає. Навіть якщо ти відповідаєш умовам для отримання благословень, а Бог не дарує їх тобі, ти все одно не повинен сперечатися з Богом. Увесь усесвіт і все людство перебувають під Божим пануванням; Бог вирішує все. Як ти, крихітна людина, смієш сперечатися з Богом? Як ти можеш так переоцінювати свої здібності? Чому б тобі не подивитися в дзеркало, щоб побачити, хто ти такий? Наважуючись так кричати на Творця й сперечатися з Ним, хіба ти не накликаєш на себе смерть? “Якщо одного дня ми не отримаємо благословення, то підемо на третє небо сперечатися з богом” – це твердження, яке є відкритим бунтом проти Бога. Що це за місце – третє небо? Це місце, де перебуває Бог. Наважитися піти на третє небо, щоб сперечатися з Богом, – це рівнозначно спробі “повалити” Бога! Хіба це не так? Хтось може запитати: “Яке це має відношення до антихристів?”. Це має до них велике відношення, бо всі, хто хоче піти на третє небо, щоб сперечатися з Богом, – це антихристи. Лише антихристи можуть говорити таке. Подібні слова – це голос, який антихристи таять глибоко в серцях. У цьому їхнє нечестя» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина друга)). Я була присоромлена перед лицем Божого одкровення і побачила, що роки моїх страждань і жертв у своєму обов’язку не були спрямовані на те, щоб враховувати Божу волю й виконувати обов’язок створеної істоти, відплатити за Божу любов. Я хотіла обміняти їх на Божі благословення, щоб потрапити в Царство й насолоджуватися вічними благословеннями. Я сприймала виконання обов’язків як спосіб уникнути лих і отримати благословення від Бога, як фішку та капітал для угоди з Богом. Ось чому я внутрішньо підраховувала, скільки зробила, скількох людей навернула, як страждала, на які жертви йшла. Що більше я рахувала, то більше відчувала, що зробила великий внесок у служіння і була гідна отримати Божий захист під час лих та бути убезпеченою. Я ніколи не думала, що раптом заражуся вірусом. Я звинувачувала й неправильно розуміла Бога, не шукала, як коритися Богу у своїй хворобі. Натомість я думала, що можу зробити, щоб отримати Боже схвалення, щоб Бог захистив мене, і я швидко одужала. Тож, коли мій стан натомість погіршився, я розчарувалася в Богові. Я звинувачувала Його, що Він не захистив мене, був несправедливим до мене. Факти показали, що моя віра та мій обов’язок мали на меті благословення, я не була щирою з Богом. Я просто використовувала Його, щоб досягти власної мети й отримати благословення, торгуючись та обманюючи Бога. Я була такою егоїстичною й хитрою! Павло в період Благодаті ходив по всій Європі, щоб поширювати Євангеліє Господа, багато страждав і йшов на великі жертви, але все, що він віддав, було лише для того, щоб потрапити в Царство Небесне й отримати винагороду. Він сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Це насправді означало, що якщо Бог не дав йому вінок, то Бог не був праведним. На людей у релігійному світі глибоко вплинули ці слова Павла. Ті, хто працює і страждає в ім’я Господа, роблять це для того, щоб потрапити на небо й бути благословенними. Вони сперечаються з Богом, якщо не благословенні. Я була такою ж, як вони, чи не так? Тоді я злякалася. Я ніколи не думала, що виявлю такий характер. Якби ця ситуація не викрила мене, я б досі не бачила, що маю такий серйозний характер антихриста. Я подумала про слова Божі: «Мої стандарти щодо людини завжди були суворими. Якщо твоя вірність поєднується з власними намірами й умовами, то Я б краще залишався без твоєї так званої вірності, бо Я ненавиджу людей, які обманюють Мене своїми намірами та шантажують Мене умовами. Я бажаю тільки, щоб людина була абсолютно вірною Мені та робила все заради одного слова і його доведення: віра. Я маю відразу до того, що ви вдаєтеся до улещування, намагаючись змусити Мене радіти, бо Я завжди ставився до вас щиро, і тому Я бажаю, щоб ви також діяли з істинною вірою щодо Мене» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи справді ти віруючий у Бога?). З Божих слів я відчула, що Його характер праведний, святий і не терпить образ. Бог працює, щоб спасти людство, і Він хоче щирості та поклоніння людини. Якщо в зусиллях людей є мотиви, спотворення, торг або обман, Бог не тільки не схвалить їх, але вони викличуть у Бога нудоту та огиду, і Він засудить їх. Так само, як Павло, якого врешті-решт Бог не лише не благословив, а й відправив на покарання в пекло. То, як я спотворювала свій обов’язок торгом, теж мало викликати огиду й нудоту в Бога. Те, що я захворіла, повністю виявило притаманний Богу праведний і святий характер. Тоді я повністю прийняла хворобу й скорилася їй від щирого серця.

Пізніше я прочитала інший уривок зі слів Божих: «Будучи створеною істотою, коли хтось приходить до Творця, він має виконувати свій обов’язок. Так чинити дуже доречно, і він повинен виконувати цю відповідальність. На основі того, що створені істоти виконують свої обов’язки, Творець зробив навіть більшу роботу серед людства. Він провів ще один етап роботи над людьми. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи їм здобувати істину від Бога в процесі виконання ними своїх обов’язків, і в такий спосіб відкидати свої розбещені характери й бути очищеними, починати задовольняти Божі наміри й ставати на правильний шлях життя, і, в кінцевому підсумку, бути здатними боятися Бога й утікати від злого, досягати повного спасіння й більше не ставати предметом нещасть від сатани. Це той кінцевий ефект, якого Бог має намір досягнути, спонукаючи людство виконувати обов’язки. Отже, у процесі виконання твого обов’язку Бог не просто змушує тебе чітко бачити щось одне й розуміти невелику частку істини, і Він не просто дозволяє тобі насолоджуватися благодаттю й благословеннями, які ти отримуєш, виконуючи свій обов’язок як створена істота. Радше Він дає тобі можливість очиститися, і спастися, і, в кінцевому підсумку, почати жити у світлі обличчя Творця» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Божі слова справді зворушили мене. Виконання обов’язку – це відповідальність і повинність, від яких створена істота не може ухилитися, і це, зокрема, шлях до здобуття істини та зміни характеру. У наших обов’язках Бог створює всілякі ситуації, щоб викрити розбещені характери людей, а потім через суд та одкровення Його слів, а також Його дисципліну, Він дозволяє нам зрозуміти свою розбещеність і змінитися, щоб більше не бути розбещеними й не страждати від сатани. Це Божа добра воля. За роки виконання свого обов’язку я виявила багато розбещеності завдяки обставинам, створеним Богом. Я трохи зрозуміла свій розбещений характер, тоді почала ненавидіти себе, каятися і змінюватися, та набула трохи людської подоби. Я так багато отримала завдяки своєму обов’язку, та попри це не була вдячною. Натомість я використовувала свій обов’язок як розмінну монету в обмін на благословення, як гарантію від лих, і поводилася з Богом так, ніби могла обдурити й використати Його. Я була мерзенною! Бог висловив стільки істин, але я не дорожила ними, а просто думала, як отримати благословення, уникнути лиха, потрапити в Царство та здобути винагороду. Я справді була злою. Я помолилася й поклялася Богові, що припиню виконувати свій обов’язок заради благословення, але шукатиму істину у своєму обов’язку, щоб відплатити Богові за любов. Я прочитала інший уривок зі слів Божих, які вказали мені шлях практики: «Якщо у своїй вірі в Бога та пошуку істини ти здатен сказати: “Хай би що Бог робив, якій би хворобі чи неприємності Він не дозволив мене спіткати, я мушу слухатись і залишатися на своєму місці як створіння. Передусім я мушу практикувати саме цей аспект істини – послух; я мушу втілювати його в життя та жити реальністю послуху Богові. Більше того, мені не слід відкидати те, що Бог мені доручив, і той обов’язок, який я повинен виконувати. Я мушу слідувати своєму обов’язку аж до останнього подиху”, – хіба це не свідчення? Коли в тебе такий стан і така рішучість, хіба ти ще можеш нарікати на Бога? Ні, не можеш. У такий час ти думатимеш: “Бог дає мені це дихання, Він забезпечував і захищав мене всі ці роки, Він забрав від мене багато болю, дав мені багато благодаті й багато істин. Я осягнув істини й таємниці, яких люди не розуміли поколіннями. Я здобув від Бога так багато, а значить, я мушу Йому віддячити! Раніше мій духовний стан був замалим, я нічого не розумів, і все, що я робив, кривдило Бога. Можливо, у майбутньому в мене не буде іншої нагоди віддячити Богові. Скільки б часу мені не залишалося жити, я мушу віддати для Бога ті невеликі сили, які маю, і зробити все, що можу, аби Бог побачив, що всі ці роки мого забезпечення не пройшли даремно, а принесли плоди. Нехай я принесу Богові розраду та більше не кривдитиму Його й не розчаровуватиму”. Чому б не думати саме так? Не думай про те, як спастися чи втекти, як-от: “Коли ж ця хвороба минеться? Коли це станеться, я зроблю все можливе, щоб виконувати свій обов’язок і бути відданим. А як я можу бути відданим, коли я хворий? Як я можу виконувати обов’язок створіння?” Чи ти не здатен виконувати свій обов’язок, поки у тебе залишається хоч один подих? Чи ти здатен не ганьбити Бога, поки у тебе залишається хоч один подих? Чи ти здатен не нарікати на Бога, поки у тебе залишається хоч один подих, поки твій розум ясний? (Так.) Зараз тобі легко казати “так”, але коли таке дійсно з тобою станеться, тобі вже буде не так легко. Тож ти мусиш шукати істину, часто й наполегливо працювати над істиною та більше часу проводити в роздумах над такими питаннями: “Як я можу догодити Богу? Як я можу віддячити за Божу любов? Як я можу виконати обов’язок створіння?” Що таке створіння? Хіба обов’язок створіння полягає лише в тому, щоб слухати слова Божі? Ні – він полягає в тому, щоб утілювати Божі слова в життя. Бог дав тобі стільки істини, стільки шляху та стільки життя, щоб ти міг жити ними та свідчити про Нього. Саме це й мусить робити створіння, і це твій обов’язок і повинність» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часте читання Божих слів і роздуми над істиною дають змогу знайти шлях, якому можна слідувати). Божі слова такі зворушливі для мене. Бог є Господом творіння, а я – створена істота, тому моя доля в Його руках. Він дозволив, щоб ця хвороба зійшла на мене, тож байдуже, житиму я чи помру, я маю коритися Божому правилу та влаштуванням. Це основний мотив, яким має керуватися створена істота. А обов’язок – це те, що має виконувати створена істота. У будь-який момент, що б не сталося, я мушу виконувати свій обов’язок до останнього подиху. Протягом багатьох років я так багато насолоджувалася Божою любов’ю, але оскільки не шукала істини, то завжди бунтувала проти Нього й завдавала Йому болю – я так багато завинила Богові. Тепер, поки я ще жива, я маю виконувати свій обов’язок, щоб відплатити Богові за любов. У наступні дні я постійно думала про те, як добре виконувати свій обов’язок, щоб догодити Богові. Сестра, з якою я співпрацювала, була новою у виконанні обов’язку й не знала багатьох принципів проповідування Євангелія, тому виникла низка проблем. Я допомагала й скеровувала її онлайн. Я також часто тихо читала слова Божі й співала гімни, прославляючи Бога. Кашель і температура тривали, але хвороба більше не стримувала мене, і я припинила думати про те, чи помру. Я знала, що моя доля в руках Божих, і те, скільки я проживу, визначається Божим правилом. Я мала добре виконувати свій обов’язок і віддячувати за Божу любов до того дня, до якого Він дозволить мені дожити, коритися та ніколи більше не скаржитися до того дня, коли Він дасть мені померти.

Одного вечора я кашляла без упину, моє горло було повне мокротиння, у мене також була висока температура й боліло все тіло. Я лежала в ліжку, мені було так незручно, що я крутилася й не могла заснути. Я думала: «Невже я помру? Чи прокинуся я знову, якщо засну?» Думка про смерть дуже гнітила мене, і роздуми про те, що в майбутньому я, можливо, не матиму шансу читати слова Бога, змушували мене безперервно плакати. Я встала, увімкнула комп’ютер і прочитала цей уривок зі слів Божих: «Тривалість життя кожної людини завчасно призначена Богом. Хвороба може бути смертельною з медичної точки зору, але в Божих очах, якщо тривалість твого життя ще не завершилася й твій час ще не настав, ти не зможеш померти, навіть якщо захочеш. Якщо ти маєш доручення від Бога та твоя місія ще не завершена, то ти не помреш, навіть якщо захворієш на хворобу, яку вважають смертельною, – Бог тебе ще не забере. Навіть якщо ти не молишся й не шукаєш істини, не дбаєш про лікування своєї хвороби або навіть якщо твоє лікування затримується, ти не помреш. Особливо це стосується тих, хто має важливе доручення від Бога. Доки їхня місія не буде завершена, хоч би яка хвороба їх спіткала, вони не помруть одразу; вони житимуть до останньої миті завершення місії. Чи є в тебе така віра? … Насправді, незалежно від того, чи твої торги спрямовані на те, щоб вилікувати хворобу й уникнути смерті, чи ти маєш якийсь інший намір або мету, з Божої точки зору, доки ти можеш виконувати свій обов’язок, доки ти ще корисний і доки Бог вирішив тебе використовувати, це означає, що ти не повинен помирати. Ти не зможеш померти, навіть якщо захочеш. Але якщо ти необачно завдаватимеш прикрощів і коїтимеш усілякі злі вчинки та гнівитимеш Божий характер, ти помреш раніше; твоє життя буде вкорочене. Тривалість життя кожної людини була призначена Богом ще до створення світу. Якщо люди можуть коритися Божим улаштуванням і керівництву, то незалежно від того, хворі вони чи ні та чи мають вони хороше або погане здоров’я, вони проживуть ту кількість років, яку наперед призначив Бог. Чи є в тебе така віра?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Читаючи слова Божі, я змогла відчути Його любов і милосердя, і мені справді стало тепло на серці. Я трохи краще зрозуміла волю Божу. Те, що я могла народитися в останні дні, вірити в Бога й виконувати обов’язок, було визначено Богом, а ще це місія, яку Бог доручив мені. Якби мою місію було завершено, я мала б померти, навіть якби не захворіла. В іншому разі я б не померла, навіть якби захворіла на хворобу, яка мала б мене вбити. Я не знала, що на мене чекає, але знала, що маю віддати своє життя в руки Бога й слідувати Його влаштуванням. Думаючи, що можу померти будь-якої миті, я дуже хотіла знову поговорити з Богом від щирого серця. Я стала навколішки й помолилася Богу: «О Боже! Дякую Тобі, що обрав мене прийти до Твого дому й дозволив мені почути Твій голос. Отримавши полив і живлення такою кількістю Твоїх слів, я змогла дізнатися стільки істин і принципів того, як бути людиною. Я відчуваю, що моє життя не було марним. Просто я так глибоко розбещена й завжди бунтую проти Тебе та завдаю Тобі болю. Я погано шукала істину й не виконувала свій обов’язок досить щиро, щоб відплатити за Твою любов. Також я ніколи не давала Тобі й крихти втіхи. Я багато завинила тобі. Я не знаю, чи будуть у мене ще шанси відплатити за Твою любов. Якщо я житиму, то хочу дійсно шукати істину й виконувати свій обов’язок, щоб догодити Тобі…».

Тієї ночі я заснула, не усвідомивши цього. Прокинувшись наступного дня, я почувалася цілком розслабленою, наче ніколи й не хворіла. З горлом усе було добре, без надлишку мокротиння. Я кинулася вимірювати температуру й виявила, що вона нормалізувалася. Я була справді зворушена й знала, що це Божа милість і захист для мене. Хоча після зараження коронавірусом я виявила багато непокори та опору, Бог не поставився до мене відповідно до моїх переступів, а все одно наглядав за мною. Я не могла стримати сліз і висловила свою подяку та хвалу Богові.

Минуло два місяці, а температура весь час була нормальною. Рецидивів вірусу не було, і, сама того не помітивши, я повністю одужала. Багато людей померло під час цієї пандемії, а я вижила завдяки дивовижній Божій опіці та спасінню для мене. Зараження цим вірусом виявило мотиви та спотворення моєї віри та обов’язку, дозволило мені побачити своє мерзенне прагнення укласти угоду з Богом заради благословень, і я отримала певне розуміння та відразу до себе. Також я отримала певний практичний досвід і розуміння притаманного Богу святого, праведного характеру та підкорилася Божому правилу та влаштуванням. Я пережила очищення й біль, але отримала багато того, чого не могла б отримати в комфортній ситуації. Щоразу, згадуючи, що я отримала від цього досвіду, я сповнююся вдячністю та хвалою Богові. Я дякую Богові за Його любов і спасіння!