Ізабелла, Франція

Кілька років тому я виконувала свій обов’язок не в рідному місті, коли раптом отримала звістку про те, що мого батька визнали лиходієм і вигнали із церкви. Казали, що він не відігравав позитивної ролі в церкві, поширюючи уявлення та негативізм і стримуючи ентузіазм людей у виконанні ними свого обов’язку. Брати й сестри неодноразово спілкувалися та розправлялися з ним, але він нічого з того не приймав і був налаштований вороже до тих, хто викривав його й розправлявся з ним. Я була дійсно приголомшена цією новиною. Я знала, що він темпераментний, але мені здавалося, що в нього хороша людська сутність, він любив братів і сестер і завжди допомагав їм у труднощах, з якими вони стикалися в житті. Усі наші сусіди говорили, що він – справді готовий допомогти й люблячий, то чому його раптом вигнали за те, що він злий? Із того часу, як він прийняв Божу роботу останніх днів у 2001 році, він поширював Євангеліє й виконував свій обов’язок. Він спав у купах дров та на кладовищах, щоб уникнути арешту Комуністичною партією Китаю. Він дуже страждав, і хоча він не зробив нічого особливо видатного, він старанно працював протягом багатьох років. Як його могли вигнати ось так просто? Я думала про те, чи правильно вчинив у його випадку керівник церкви, чи ні. Чому в нього не було шансу покаятися? Якийсь час будь-яка думка про мого батька була справді болючою, і мені було його шкода.

Приблизно через рік я повернулася до рідного міста у зв’язку з виконанням свого обов’язку. Спочатку, коли я побачила свого батька, мені досі було дуже шкода його, і я хотіла зробити для нього все, що могла. Він також дуже піклувався про мене. Але поступово я зрозуміла, що в тому, як він говорив, було щось не так. Він завжди говорив щось негативне, через що хтось міг неправильно зрозуміти й віддалитися від Бога, а також впасти в депресію. Візьмемо, до прикладу, мою матір. Вона була керівником у церкві, але її звільнили за те, що вона мала низький духовний рівень і не займалася практичною роботою, тому протягом деякого часу вона перебувала в негативному стані. Мій тато не спілкувався про Божу волю, щоб допомогти їй, а сказав: «У Божому домі немає безпеки, і одного дня звідти всіх звільнять. Хіба Бог не знав про недостатність твого духовного рівня? Бог спеціально влаштував це для тебе: твоє обрання керівником, а потім твоє звільнення, щоб ти страждала. Твій низький духовний рівень був визначений Богом. Якщо Бог не дасть тобі хороший духовний рівень, ти ніколи не будеш добре виконувати свій обов’язок!» Після його слів стан моєї мами погіршився. Я дуже розсердилася, коли почула про те, що він сказав, і відчула, що він справді нерозважливий. Це була нормальна зміна обов’язків у церкві, але він сказав, що це Бог навмисно змушує когось страждати. Це просто не відповідає дійсності. Церква організовує й коригує обов’язки людей, виходячи з їхніх сильних сторін, з одного боку, щоб робота церкви розвивалася вдало й була більш успішною. З іншого боку, це дозволяє людям пізнати власний рівень та духовний стан, щоб вони могли знайти відповідний обов’язок та посаду, краще використовувати свої сильні сторони та робити свій внесок. Це влаштування повністю відповідає принципам і несе користь роботі церкви та входженню людей у життя. Мою маму звільнили з керівної посади, але вона виконувала інший обов’язок, який їй підійшов, і вона могла використати цю невдачу, щоб пізнати себе та винести урок. Хіба це не було добре? Як мій батько міг спотворити істину? У церкві також був брат, який пішов із роботи, щоб цілковито присвятити час виконанню свого обов’язку. Коли його обов’язок був не надто вимогливим, він знайшов підробіток, щоб заробити трохи грошей. Це була важка праця, і він заробляв на життя, водночас виконуючи свій обов’язок. Раніше він ніколи не робив нічого настільки фізично тяжкого, і коли він був виснаженим, то почувався по-справжньому пригніченим. Коли мій батько дізнався про це, він дійсно сказав тому братові таке: «Моя сім’я раніше була досить забезпеченою, але з тих пір, як ми увірували в Бога, ми завжди приносили жертви. Зараз у нас майже немає грошей, і мені доводиться тяжко працювати. Ти вже зараз багато від чого відмовляєшся, але одного дня ти, може, справді плакатимеш…» Я була шокована, почувши ці його слова. Навіщо йому було так спілкуватися з братом? Коли люди відмовляються від усього, щоб повністю присвятити себе Богові, хоча у своєму матеріальному житті вони можуть бути не дуже багатими й трохи страждати, та ж вони отримують істину й життя. Це те, що не можна замінити жодною сумою грошей. Те, що сказав мій батько, не відповідало істині. Наше життя було не набагато важчим, ніж раніше, і дуже часто, коли в мого батька виникали проблеми з пошуком роботи або життєві труднощі, Бог відкривав йому шлях, допомагаючи знайти потрібну роботу, щоб продовжувати заробляти на життя. Перш ніж стати віруючим, він постійно курив і пив, і стан його здоров’я був жахливим. Його руки тремтіли, коли він тримав миску з рисом. Він кинув пити після того, як повірив у Бога й присвячував час виконанню свого обов’язку та спілкуванню з братами й сестрами, тому його здоров’я поступово покращувалося. Усі, хто його бачив, говорили, що він гарно виглядав, геть як нова людина. Наша сім’я отримала стільки благодаті від Бога, але мій батько нічого про це не згадував; натомість він просто перекручував факти та скаржився, навмисно змушуючи людей неправильно розуміти й звинувачувати Бога, навмисно руйнуючи їхні стосунки з Богом, відводячи їх від Бога та до зради Бога.

Було багато подібних випадків. Після того, як я кинула навчання, щоб увесь час присвятити виконанню своїх обов’язків у церкві, він завжди говорив: «Ти так багато себе присвячуєш, не залишаючи собі виходу. Колись ти про це пошкодуєш». Мені це просто здалося неправильним. Для творіння виконання свого обов’язку в церкві є правильним та належним. Це було моєю відповідальністю й моїм обов’язком. Я відмовилася від навчання з власної волі. Здатність вірити в Бога, слідувати за Ним і виконувати свій обов’язок у церкві була Божою милістю для мене. І протягом усіх цих років, виконуючи свій обов’язок у церкві, я зрозуміла деякі істини та здобула те, чого ніколи б не здобула в зовнішньому світі. Я знаю, до чого люди повинні прагнути в житті, і я набагато краще розумію багато чого в цьому світі. Я не слідую за злими світськими тенденціями, як ті молоді люди, які є безбожниками. Я здобула дуже реальні речі, які я не могла здобути в навчальному закладі. Але мій батько назвав повну присвяту себе виконанню свого обов’язку перед Богом чимось негативним. Хіба це не було поширенням негативізму та смерті? Я різко відказала у відповідь: «Я не пошкодую про це! Можливо, я не вчилася кілька років, а замість цього виконувала свій обов’язок, але я дізналася багато істин і так багато здобула. Я б ніколи не почерпнула цього з книг. Те, що ти кажеш, не відповідає істині». Я була шокована, коли спалахнув його гнів, і він злісно стиснув кулак так, ніби збирався вдарити мене. Тоді я зрозуміла, що мій батько був не тим, ким я його вважала. Я завжди судила про нього, ґрунтуючись на його зовнішніх добрих справах, а не на принципах істини. Я завжди бачила свого батька таким заклопотаним чоловіком, який піклується про мене, зовні ніби любить інших братів і сестер, а також людиною, чия людська сутність не була поганою. Але за його доброю поведінкою в його серці ховалося щось зловісне. Він мав величезні уявлення про Бога та Його роботу. Його слова здавалися втішними й повними розуміння, ніби він думав про наші можливості, але насправді він поширював уявлення про Бога, змушуючи людей неправильно розуміти та звинувачувати Бога. Прийняття тих уявлень призвело б до того, що в нас самих розвинулися б уявлення про Бога й неправильне розуміння Його, або навіть до того, щоб ми захотіли б перестати вірити, перестати виконувати свій обов’язок і повністю присвячувати себе Богові й повернулися б у світ. Це справді вводило в оману!

Пізніше я прочитала деякі Божі слова, які стосувалися його поведінки. Всемогутній Бог говорить: «Ті особи серед братів і сестер, які постійно виплескують свій негатив, є слугами сатани, і вони заважають церкві. Одного дня необхідно виключити й відсіяти таких людей. Якщо у своїй вірі в Бога люди не мають богобоязливого серця, не мають серця покори Богу, вони не тільки не зможуть виконувати якусь роботу для Нього, а й навпаки, стануть тими, хто заважає Його роботі та опирається Йому. Вірити в Бога, але не коритися Йому й не боятися Його, а натомість опиратися Йому, – це найбільша ганьба для віруючого. Якщо віруючі такі ж недбалі та нестримані в своїх висловлюваннях і поведінці, як і невіруючі, то вони ще більш нечестиві, ніж невіруючі; вони – типові злі демони. … Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані характери. У деяких тільки й є, що зіпсовані характери, а інші відрізняються: вони мають не лише зіпсовані сатанинські характери, а й надзвичайно злостиву природу. Мало того, що їхні слова і вчинки виявляють їхні зіпсовані сатанинські характери, ці люди, крім того, є справжніми дияволами й сатанами. Їхня поведінка перериває Божу роботу й заважає їй, заважає життю-входженню братів і сестер та шкодить нормальному життю церкви. Рано чи пізно необхідно очистити церкву від цих вовків в овечій шкурі. До цих слуг сатани має бути безжальне ставлення, ставлення неприйняття. Тільки це означає прийняти сторону Бога, а ті, хто цього не робить, загрузли у трясовині з сатаною» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). «Люди, які не прагнуть прогресу, завжди хочуть, щоб інші були такими ж негативними та лінивими, як вони самі. Ті, хто не практикує істину, заздрять тим, хто це робить, і завжди намагаються ввести в оману безтолкових і тих, кому бракує розрізнення. Ці люди дають вихід таким речам, які можуть спровокувати твоє виродження, твоє скочування донизу, розвиток ненормального стану та наповнення темрявою. Вони змушують тебе віддалитися від Бога, плекати плоть та потурати собі. Люди, які не люблять істину і завжди недбало ставляться до Бога, позбавлені самосвідомості, і характер таких людей спокушає інших чинити гріхи та опиратися Богу. Вони не практикують істину й не дозволяють іншим її практикувати. Вони плекають гріх і не відчувають огиди до себе. Вони не знають себе і не дають іншим себе пізнати. Вони також не дають іншим бажати істини. Ті, кого вони вводять в оману, не бачать світла. Вони падають у пітьму, не знають себе, істина не є для них чіткою, і вони все більше і більше віддаляються від Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). Думаючи про це, я зрозуміла, що ті, хто завжди поширює уявлення та негатив серед братів і сестер, належать сатані. Такі люди діють як прислужники сатани, турбуючи та вводячи людей у оману й не даючи їм постати перед Богом. Кажучи й постійно повторюючи такі речі, мій батько не просто демонстрував короткочасні зіпсованість, негативізм чи слабкість. Це траплялося тому, що він ненавидів істину й Бога за своєю природою й сутністю, тому, коли що-небудь відбувалося, погляди, які він висловлював, повністю суперечили Божим словам та істині. Усе це були уявлення про Бога, спрямовані на те, щоб змусити людей неправильно розуміти, звинувачувати та зраджувати Його. Я зрозуміла, що він узагалі не шукав істини. Він виконував свій обов’язок лише для того, щоб отримати благословення, і коли він не отримував матеріальних благословень за свої страждання та посвяту, то вважав, що з ним поводилися несправедливо, і навіть був сповнений обурення та ворожості до Бога. Він не міг слідувати шляхом віри й хотів змусити інших дистанціюватися від Бога, зрадити Бога й протистояти Богові разом із ним. Його слова були сповнені сатанинських хитрощів, спрямованих на те, щоб підірвати прагнення людей до виконання свого обов’язку та зруйнувати їхні стосунки з Богом. Він був не ким іншим, як поплічником сатани, що належав дияволу. Нормальна людина з добрим серцем не стала б навмисно робити щось таке, якою б негативною й слабкою вона не почувалася. Тільки сатанинський демон відчував би таку сильну ворожість до Бога. Я дедалі чіткіше розуміла, що мій батько жахливий, що він – не хороша людина, а лиходій.

Я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Можливо, за всі роки твоєї віри в Бога ти ніколи нікого не проклинав та не зробив поганого вчинку, та доки в спілкуванні з Христом ти не можеш казати правди, діяти чесно, коритися слову Христа. У такому разі Я скажу, що ти найзлісніша та найпідступніша людина у світі. Ти можеш бути надзвичайно дружнім і відданим зі своїми родичами, друзями, дружиною (чи чоловіком), синами й дочками, батьками, та ніколи не використовувати інших у своїх цілях, але якщо ти не здатний бути сумісним із Христом, якщо ти не здатний гармонійно взаємодіяти з Ним, то навіть якщо ти всього себе віддаєш ближнім або ретельно дбаєш про свого батька, матір і своїх домашніх, Я скажу, що ти все одно злий, а крім того, сповнений підступних хитрощів» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога). Це допомогло мені побачити, що ми можемо відрізнити добру людину від злої не за її зовнішнім ставленням до інших, а за її ставленням до Бога та істини. Наскільки б вона не була приємною зовні або що б про неї не думали люди, якщо вона за своєю сутністю ненавидить істину й Бога, вона – лиходій, який є ворогом Бога. Хоча мій батько був зовні добросердечним, допомагав братам і сестрам, коли їм чогось не вистачало, ніколи не був скупим і не шкодував жодних коштів, щоб приймати в себе вдома братів і сестер, хоча він виглядав хорошою, доброзичливою людиною, за своєю природою й сутністю він відчував огиду до істини, він ненавидів її. Він чітко знав, що Бог уже викрив наші неправильні погляди на те, щоб мати віру лише для пошуку благословень, але коли Бог створив середовище, несумісне з його власними уявленнями, яке не задовольняло його бажання щодо отримання благословень, він став потворним, був наповнений уявленнями про Бога, засуджував Його й навіть ненавидів Його. Протягом усіх тих років він ніколи не розмірковував про себе й не шукав істини, але продовжував судити Божу роботу й поширювати свої уявлення про Нього. Наміри в його словах несли в собі хитрощі сатани, мимоволі роблячи людей негативними й слабкими. Це було справді зловісно. Бог оцінює людей, ґрунтуючись на їхній сутності, на їхньому ставленні до Бога й істини. Але я оцінювала свого батька, виходячи з його зовнішньої поведінки. Бачачи його хорошу поведінку, я вважала, що він був хорошою людиною та що церкві не слід було його виганяти, тому я хотіла заступитися за нього. Я не розуміла істини й не використовувала Божі слова як критерії для оцінювання. Я раніше була такою дурною. Розуміючи це, я побачила, що церква, безумовно, мала рацію, коли вигнала мого батька. Він ненавидів Бога й істину, тож у тому, що його вигнала церква, він міг звинувачувати тільки самого себе. Мені більше не було його шкода. Я почувалася вільною.

Потім сталося дещо інше, що дало мені ще більше розуміння мого батька. Він почув, що сестру, яка раніше розправлялася з ним, було звільнено з її посади. Він тішився цією звісткою, і з ненависним блиском у очах він стиснув зуби й сказав: «Пам’ятаєш, як ти розправлялася зі мною? Ти сказала, що я не був принциповим у виконанні свого обов’язку, я не практикував істину. Тепер твоя черга!» У нього був справді лютий погляд і страхітливий вираз обличчя. Я бачила, що в нього взагалі не було співчуття. Коли з ним розправилися, він не почав шукати істину й виносити уроки з того досвіду, а роками ненавидів ту людину, тому що постраждала його гордість. Це ще раз довело мені, що за своєю сутністю мій батько був людиною зі злим серцем, лиходієм, який ненавидів істину. Це був лиходій, який показав своє справжнє обличчя, і, безумовно, вигнати його з церкви було правильним кроком.

Пізніше Божий дім організував для церков перевірку та з’ясування того, чи не було когось помилково викинуто або вигнано, або чи будь-хто з тих, кого було викинуто або вигнано, дійсно розкаявся. Що стосується таких людей, церква могла б розглянути питання про їхнє відновлення у церкві відповідно до принципу. Нова керівниця не була знайома із ситуацією мого батька. Вона бачила його поверховий ентузіазм та готовність приймати у себе братів і сестер, те, що він допоміг їм знайти роботу, був дійсно турботливим і зробив кілька жертв. Тому вона подумала, що його, можливо, було помилково вигнано, і хотіла повернути його до церкви. Почувши це від керівниці, я була шокована, бо в глибині душі знала, що його вигнання повністю відповідає принципам, що воно не було помилковим. Я відразу сказала: «Моєму батькові не можна дозволяти повернутися». Не знаючи мого батька, вона просто спілкувалася про те, як людям потрібно давати можливість покаятися. Спершу я хотіла поговорити про конкретні приклади його поведінки, але завагалася й нічого не сказала. Я думала, що він був моїм батьком, який ростив мене протягом усіх тих років. Якби він дізнався, що я стала на шляху його повторного прийняття до церкви, він би так образився і так би розізлився на мене! Із цією думкою я міцно зціпила свої вуста, але почувалася дійсно винною після того, як керівниця пішла. Тільки моя мама та я чітко знали справу мого батька, і мовчати в той вирішальний момент означало б не захищати роботу церкви. Тієї ночі я крутилася з боку на бік і думала про уривок із Божих слів: «Ким є сатана, ким є демони та ким є Божі вороги, якщо не противниками Бога, які не вірять у Нього? Хіба вони не люди, що бунтують проти Бога? Хіба вони не ті, хто стверджує, що має віру, але не має істини? Хіба вони не ті, хто лише прагне отримати благословення, але не здатен свідчити про Бога? Ти й сьогодні досі водишся з тими демонами й ставишся до них із сумлінням і любов’ю, але хіба в такому разі ти не благонамірений до сатани? Хіба ти не в союзі з демонами? Якщо люди дійшли до цього моменту й досі не здатні відрізнити добро від зла та продовжують сліпо бути люблячими й милостивими, не маючи жодного бажання шукати Божих намірів чи жодної здатності прийняти Божі наміри як свої власні, тим жалюгіднішим буде їхній фінал. Кожен, хто не вірить у Бога у плоті, є ворогом Бога. Якщо ти можеш мати совість і любов до ворога, хіба тобі не бракує почуття справедливості? Якщо ти сумісний із тими, кого Я ненавиджу та з ким не погоджуюся, і досі маєш до них любов чи особисті почуття, то хіба ти не бунтівничий? Хіба ти не навмисно опираєшся Богові? Хіба така людина насправді має істину? Якщо люди мають совість щодо ворогів, любов до демонів і милість до сатани, хіба вони не навмисно переривають Божу роботу?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Я почувалася жахливо, коли обмірковувала Божі слова. Я дуже добре знала, що мій батько ненавидів істину й чинив опір Богу, що за своєю сутністю він був лиходієм. Він не відповідав церковним принципам стосовно відновлення людей у церкві. Але я однаково хотіла покрити й захистити його, і я не змогла викрити його злу поведінку. Я була надто сентиментальною. Я жила за сатанинськими філософіями, такими як «Кров – не водиця» і «Людина – не бездушна річ; як вона може бути вільна від емоцій?» Я думала, що він – мій батько, тому я не могла бути надто безсердечною, я мусила бути хорошою. Я боялася, що мій батько зненавидить мене, якщо дізнається, що я говорила про його проблеми, що він назве мене невдячною та скаже, що марно ростив мене стільки років. Я не дивилася на те чи інше у світлі слів Бога. Я захищала свого батька, спираючись на емоції, а не захищала роботу церкви. Я чинила опір Богові та зраджувала Його в усьому, що робила. У мого батька була сутність лиходія, і якби він повернувся до церкви, він просто порушив би церковне життя й не дозволив би братам і сестрам входити в життя. Хіба це не робило мене поплічником лиходія? Що більше я про це думала, то гірше почувалася із цього приводу. Живучи своїми емоціями, я не відрізняла, що правильно, а що ні, та випустила з поля зору принципи того, що таке бути людиною.

Я прочитала уривок зі слова Божого: «За яким принципом, згідно з вимогами слів Бога, люди мають ставитися до інших? Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог, – ось принцип, якого слід дотримуватися. Бог любить тих, хто шукає істину та здатний дотримуватися Його волі. Ми також маємо любити таких людей. Ті, хто не здатний дотримуватися Божої волі, хто ненавидить Бога й повстає проти Бога, таких людей зневажає Бог, і ми теж маємо їх зневажати. Це те, чого Бог просить від людини. Якщо твої батьки не вірять у Бога, якщо вони чітко розуміють, що віра в Бога – це правильний шлях і що він може привести до спасіння, але залишаються несприйнятливими, тоді немає жодного сумніву в тому, що вони – люди, яким набридла істина, які ненавидять істину, і немає жодного сумніву в тому, що вони є тими, хто чинить опір Богу й ненавидить Бога – а Бог, звісно ж, відчуває відразу до них і зневажає їх. Чи міг би ти зневажати таких батьків? Вони схильні виступати проти Бога та паплюжити Його; у цьому разі вони, безсумнівно, є демонами й сатанинськими істотами. Чи ти також міг би відчути відразу до них і проклясти їх? Усе це – реальні запитання. Якщо твої батьки стоять на заваді твоєї віри в Бога, як тобі слід ставитися до них? Як просить Бог, ти маєш любити те, що любить Бог, і ненавидіти те, що Бог ненавидить. У період Благодаті Господь Ісус сказав: “Хто мати Моя? І хто браття Мої?” “Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!”. Ці слова вже існували в період Благодаті, і тепер Божі слова ще чіткіші: “Любіть те, що любить Бог, і ненавидьте те, що ненавидить Бог”. Ці слова говорять відразу по суті справи, але люди часто неспроможні оцінити їхнє справжнє значення» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися). Слова Божі дали мені принципи, які мені потрібно було застосувати до мого тата. Він був моїм батьком, але він був злим за своєю природою й сутністю. Він ненавидів істину й був ворогом Бога. Він спричинив би тільки порушення порядку в церкві й заподіяв би шкоду братам і сестрам. Бог ненавидить таких людей і відчуває до них огиду, і Він не рятує лиходіїв. Брати до уваги тільки мою прихильність і любов до нього було б жорстоко стосовно братів і сестер; це завдало б шкоди церкві й означало б стати на бік лиходія, опираючись Богу й будучи Його ворогом!

Пізніше ми з мамою поспілкувалися щодо цього, і ми обидві відчули, що Бог випробовує нас, що ми повинні практикувати істину й відстоювати інтереси церкви. Якби ми покривали й захищали мого батька й не зробили його злу поведінку відомою іншим, ми були б причетні до його зла, і ми теж були б прокляті й покарані Богом. Мого батька ще не поновили в церкві, але коли брати й сестри відвідували нас, він однаково поширював слова негативу та смерті, які були для них руйнівними. Якби він повернувся, то будь-яка група, з якою він контактував би, постраждала б, і будь-яка церква, з якою він контактував би, була б церквою, повною жертв! Якби я проігнорувала своє сумління та мовчала, це завдало б шкоди братам і сестрам і завадило б роботі церкви! Я злякалася ще більше та зрозуміла, що в цей вирішальний момент захист роботи церкви або покривання лиходія залежали від обраної мною позиції. Керівниця церкви не знала мого батька, думала, що на перший погляд він здається хорошою людиною, і роздумувала над тим, чи варто дати йому ще один шанс повернутися до церкви. Але ми знали його, тому ми мали практикувати істину, і бути чесними, і правдиво повідомити про його порочну поведінку нашій керівниці. Через кілька днів керівниця прийшла до нас додому для проведення зібрання. Ми з мамою розповіли про порочну поведінку мого батька, і зрештою його не запросили назад. Я відчула справжній спокій, коли застосувала це на практиці.

Спершу мене захопила поверхова поведінка мого батька, і я не розпізнала його. Я не була спроможною відрізнити хорошу людину від злої. Через вигнання мого батька я дізналася деякі істини та здобула певну проникливість, а також чітко побачила його сутність як лиходія. Я подолала обмеження, накладені на мене сентиментальністю, та почала ставитися до нього, ґрунтуючись на принципах істини. Це було для мене Божим захистом і спасінням! Подяка Всемогутньому Богу!