Бай Ян, Китай

Коли мені було 15 років, мій батько помер від раптової хвороби. Моя мама не змогла винести цього удару й дуже захворіла. Ніхто з наших родичів не прийшов нам на допомогу, тому що вони боялися, що їм доведеться виручати нас із біди, і я відчувала себе такою безнадійною. Мого батька не стало, отже, якби щось трапилося з моєю мамою, я не знала, що б нам із сестрою було робити. Пізніше хтось проповідував нам Євангеліє Господа Ісуса. Завдяки милості Господа моїй мамі стало краще після відвідування всього двох зібрань. Так ми прийшли до віри в Господа. Коли я дізналася, що Його було розп’ято, щоб відкупити людство, я була зворушена великою Божою любов’ю. Господь Ісус сказав Своїм учням: «Іди за Мною!» (Івана 1:43). «Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Івана 16:33). Ці слова мене дуже втішили. Я відчула особливе натхнення, коли почула про досвід західних місіонерів, які присвятили своє життя Господу, тому я ухвалила рішення перед Господом повністю присвятити себе Йому й проповідувати Євангеліє ще більшій кількості людей. Тоді я вважала, що в жодних світських заняттях не було сенсу. Тільки слідування за Господом, робота й проповідь для Нього, а також приведення до Нього більшої кількості людей здавалися мені значущими й цінними. Я часто з нетерпінням чекала того дня, коли зможу вийти з дому, щоб піти проповідувати й працювати для Господа. Коли моя мама дізналася про це, вона вилаяла мене: «Як ти можеш бути такою нетямущою? Навіщо тобі молитися про це? Тобі варто вірити в Господа, але ти не можеш кинути своє навчання! Ти щойно перейшла до старшої школи, тобі слід зосередитися на своїй навчальній роботі. Наші родичі не будуть про тебе хорошої думки, якщо ти не станеш успішною». Це змусило мене завагатися. Я подумала: «Вона має рацію. Усі сподівання моєї родини лежать на моїх плечах. Якщо я кину навчання, щоб проповідувати Євангеліє, моїй мамі буде дуже боляче. Їй і так важко підтримувати нас, я не можу завдавати їй ще більше болю». Тому я тихо поховала своє бажання проповідувати й працювати для Господа.

У липні 2001 року я тільки-но склала вступні іспити до коледжу, коли зустріла кількох братів і сестер, які поширювали Євангеліє Царства. Прочитавши слова Всемогутнього Бога, ми з сестрою дійшли висновку, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, який повернувся. Я була в захваті. Господь, якого я так довго чекала, нарешті повернувся, і Бог дійсно виявив до мене величезну благодать, давши мені можливість почути Його голос власними вухами та прийняти керівництво та спасіння особисто від Нього. Коли я читала Біблію, я зазвичай заздрила учням Господа, адже вони могли весь час слухати Його вчення. Я ніколи не думала, що мені пощастить так, як їм. Але багато людей, які прагнули явлення Господа, все ж не знали, що Він повернувся. Оскільки я почула цю чудову новину раніше, ніж вони, я знала, що мені потрібно поспішати поширювати Євангеліє Царства. Я подумала: «Буде чудово, якщо я не вступлю до коледжу. Тоді в мене буде прекрасний привід сказати мамі, що я збираюся проповідувати Євангеліє».

Більш як через тиждень мій учитель із радістю повідомив мені, що я вступила до хорошого коледжу. Мої однокласники хвалили мене, кажучи: «Вони прийняли лише десятьох людей із усієї нашої провінції, з-поміж тисяч абітурієнтів. Ти справді молодець, що вступила до цього коледжу». Моя мама виглядала такою щасливою, коли почула це, але я почувалася жахливо. Я була впевненою, що вона не дозволить мені кинути навчання, щоб поширювати Євангеліє. Коли наші родичі дізналися, що я вступила до коледжу, вони всі прийшли привітати мене. Коли я побачила, як моя мама радісно розмовляє з ними, я зрозуміла, що тепер наші родичі поважають її більше, тому що я вступила до коледжу, і що вона дуже пишалася мною. Якби я вирішила не розпочинати навчання в коледжі, моя мама, безумовно, була б спустошеною, а всі наші родичі знову дивилися б на нашу сім’ю зверхньо, як це було раніше. Коли я згадала, як моя мама часто нарікала на те, як наші родичі насміхалися над нами, я подумала: «Моїй мамі було так важко нас ростити. Якщо я не робитиму те, що вона хоче, хіба я дійсно її не підведу?» Тож я вважала, що в мене немає вибору: я мусила йти до коледжу. Коли я почала навчання, то виявила, що існує величезна прірва між бідними та заможними студентами. Діти з багатих сімей дивилися зверхньо на бідних студентів і командували ними. Мої одногрупники просто обманювали й використовували одне одного, і там не було нікого, з ким я могла б поговорити чесно й кому могла б довіритися. Мені все це було огидним; я почала ще більше сумувати за церковним життям і братами й сестрами в рідному місті. Я так сильно хотіла кинути коледж і повернутися до них.

Після більш ніж трьох місяців складного студентського життя настав час зимових канікул, і я змогла знову повернутися до життя церкви. Я була такою щасливою й вирішила сказати мамі, що кидаю навчання, незважаючи ні на що.

У перший день після повернення додому я слухала гімн зі словами Бога: «Чиста, бездоганна любов»

1  «Любов» означає почуття, яка є чистим та бездоганним. Це коли ти використовуєш своє серце, щоб любити, відчувати та бути дбайливим. У любові немає умов, немає перешкод і немає відстані. У любові немає ні підозр, ні обману, ні лукавства. У любові немає холодного розрахунку й немає нічого нечистого. Якщо ти любиш, то ти не будеш обманювати, скаржитися, зраджувати, бунтувати, вимагати або прагнути отримати щось чи в якійсь кількості.

2  «Любов» означає почуття, яка є чистим та бездоганним. Це коли ти використовуєш своє серце, щоб любити, відчувати та бути дбайливим. У любові немає умов, немає перешкод і немає відстані. У любові немає ні підозр, ні обману, ні лукавства. У любові немає холодного розрахунку й немає нічого нечистого. Якщо ти любиш, тоді ти з радістю присвятиш себе, із радістю зазнаєш труднощів, ти будеш сумісним зі Мною, ти зречешся усього, що ти маєш, заради Мене, ти відмовишся від своєї сім’ї, свого майбутнього, своєї молодості та шлюбу. Інакше твоя любов буде зовсім не любов’ю, а обманом і зрадою!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Багато покликаних, але мало обраних»

Божі слова глибоко зворушили й надихнули мене, але я також відчувала каяття й провину. Я прийняла рішення все своє життя слідувати за Богом, прагнути до пізнання Його й любити Його. У любові немає ні обману, ні зради. Якщо ти дійсно любиш Його, тоді ти присвятиш Йому себе й відмовишся від усього заради Нього. Але моя любов до нього була лише словами. Коли справа дійшла до чогось реального, я думала лише про свою сім’ю та свої емоційні зв’язки з мамою. Де в цьому була любов? Я тільки обманювала та зраджувала Бога. Потім я прочитала уривок із Божих слів: «Для кожного, хто має рішучість і любить Бога, немає недосяжних істин і немає справедливості, за яку він не міг би стояти непохитно. Як ти мусиш прожити своє життя? Як ти мусиш любити Бога та цією любов’ю задовольняти Його наміри? У твоєму житті немає більшої справи. Ти передусім повинен мати таку рішучість і наполегливість, а не бути таким, як безхребетні слабаки. Ти маєш навчитися переживати змістовне життя та переживати змістовні істини, а не ставитися до себе так поверхово. Ти й не помітиш, як твоє життя пройде повз тебе; чи буде в тебе після цього й досі ще така можливість полюбити Бога? Чи може людина любити Бога після того, як помре? Ти мусиш мати такі ж рішучість і совість, що й Петро; твоє життя мусить бути змістовним, і ти не повинен себе обманювати. Будучи людиною й тим, хто прагне Бога, ти мусиш бути здатним обдумати своє життя й підходити до нього уважно, враховуючи, як ти повинен віддавати себе Богові, як ти повинен мати змістовнішу віру в Бога та як, оскільки ти любиш Бога, ти повинен любити Його чистіше, красивіше й добріше» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Через Божі слова я відчула Його сподівання щодо людини. Це таке рідкісне явище – зустрітися з Богом хоча б раз у нашому житті. Дві тисячі років тому учні Господа Ісуса зустрілися з Ним, а тепер, через дві тисячі років, Бог запропонував мені шанс, який випадає раз у житті, – слідувати за Ним, пізнавати й любити Його. Якби я продовжувала йти світським шляхом сатани через те, що не могла подолати свої емоційні зв’язки з мамою й боялася зробити їй боляче, чи не марнувала б я свій час? Я згадала про Петра. Його батьки також хотіли, щоб він став чиновником, але він не був скутий своїми емоційними зв’язками з ними. Він вирішив слідувати за Богом і прагнув любити Його, і зрештою Господь удосконалив його. Я знала, що мушу наслідувати приклад Петра та прагнути до пізнання Бога й любові до Нього. Це найбільш змістовне життя. Після цього я більше не відчувала себе скутою своїми емоційними зв’язками з мамою.

За день до того, як знову мали початися заняття в коледжі, я дуже серйозно сказала своїй мамі: «Я не хочу повертатися в коледж». Почувши це, вона негайно вилаяла мене, сказавши: «Я знаю, що ти хочеш кинути навчання й натомість вірити в Бога, але ти не можеш, тож просто викинь цю думку зі своєї голови!» Я сказала: «Бог створив нас усіх. Ми маємо поклонятися Йому. Це те, що було визначено Небом. Біблія також учить нас: “Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської” (1 Івана 2:15). Ми, віруючі в Бога, не повинні йти світським шляхом у гонитві за перспективами цього світу. У цьому немає Божої волі. Я хочу слідувати за Богом і виконувати свій обов’язок». Тоді моя мама сказала: «Ми не такі, як інші сім’ї. Твій батько помер молодим, у нас немає грошей, і наші родичі ставляться до нас зверхньо. Ради чого я страждала й виснажувала себе всі ці роки? Я робила це, щоб ти могла вступити до коледжу, досягти успіху й мати хороше життя! Було так складно. Ти вже майже на фінішній прямій, але хочеш зійти з дистанції. Як ти можеш так мене кривдити?» Я почала слабшати, коли вона це сказала. Я подумала: «Вона має рацію. Якщо я закінчу коледж і знайду хорошу роботу, то наша сім’я матиме гроші, і наші родичі більше не зневажатимуть мою маму». Але потім я подумала: «У нас може бути хороший матеріальний стан, і на нас можуть рівнятися інші люди, але яке це має значення? Коли Божа робота закінчиться, цей світ сатани буде знищено. Залишиться тільки Царство Христа, а всі втіхи й суєта зникнуть в одну мить». Тому я сказала своїй мамі: «Ми всього лише тимчасові мешканці тут, на землі. Як би важко ми не працювали або як би добре ми не жили, коли Божа робота спасіння закінчиться, людство стикнеться з великими катастрофами, і ці наші “хороші” життя будуть зруйновані. Скільки б у нас не було грошей, ми не зможемо насолоджуватися ними. Господь Ісус каже: “Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Матвія 16:26)». Моя мама перебила мене, сказавши: «Я не проти того, щоб ти вірила в Бога. Просто не стався до цього аж настільки серйозно. Тобі варто вірити в Бога, але не відмовляйся повністю від світу, інакше як ти матимеш щасливе життя? Як я змогла б виростити вас обох, не заробляючи грошей?» Коли вона сказала це, я зрозуміла, що її віра в Господа була лише на словах. Вона сиділа на двох стільцях: вона хотіла вірити в Бога й отримувати благословення, але вона також хотіла того, що у світі. Усе, що я могла зробити, – це продовжувати й далі намагатися переконати її, кажучи: «Без Божого благословення люди не можуть стати заможними, як би тяжко вони не працювали. Бог визначає, скільки багатства в нас є в нашому житті, і без істини багатство будь-якого розміру є безглуздим». Вона не слухала й твердо вирішила протистояти моїм бажанням. Потім вона зателефонувала моїм родичам і попросила їх приїхати й відмовити мене від моїх намірів. Побачивши, що я не зможу переконати свою маму, я справді засмутилася. Я поняття не мала, що буде далі, тому поспішила подумки піднести молитву Богові, просячи Його захистити мене, щоб я могла продовжувати стояти на своєму.

У мить ока всі мої родичі приїхали до мене. Тільки-но прибув мій дядько, він сердито сказав: «Що це за справа така із цим Богом? Ти занадто молода, щоб бути такою забобонною!» Моя тітка сказала: «Твоя мама хоче тільки найкращого для тебе». Усі вони приєдналися, по черзі вичитуючи мені нотації. Я знала, що вони атеїсти та не слухатимуть мене, що б я не казала. Якби я заговорила, вони просто сказали б іще більше богохульних і запеклих слів супроти Бога, тому я мовчала. Я не очікувала, що дядько раптом скаже моїй мамі в такий лютий спосіб: «Вона вірить у Бога, бо боїться померти під час лих, тож нехай вона помре до лих. Виклич поліціянтів, і нехай вони поб’ють її електричними кийками, подивимося, чи буде вона вірити після того!» Я ніколи б не подумала, що мій рідний дядько скаже таку жахливу річ. Я подумала: «Це мій родич чи диявол?» На мій подив, моя мама доєдналася, сказавши: «Їй потрібна дисципліна, вона така неслухняна!» Моє серце защеміло, коли я побачила, що вона на їхньому боці й намагається змусити мене відмовитися від моєї віри. Потім заговорив мій двоюрідний брат: «Якщо ти перестанеш вірити й зосередишся на тому, щоб закінчити коледж, тоді ми всі підтримаємо тебе. Ми допоможемо тобі піклуватися про твою маму, а твоїй сестрі – знайти хорошу роботу. Але якщо ти збережеш свою віру, ми розірвемо всі зв’язки з вашою родиною, і відтоді, із якими б труднощами ви не стикнулися, ми нікому з вас не допомагатимемо. Ми більше не будемо однією родиною. Подумай добре!» Я була впевнена, що він просто хоче змусити мене перестати слідувати за Христом. Ніхто з них не допомагав нам, поки я три роки навчалася в старшій школі! Тепер, коли я хотіла слідувати за Богом і йти правильним шляхом, вони всі прийшли, щоб зупинити мене, кажучи «хороші» речі, щоб обманути мене. Це був план сатани, і я не могла потрапити на той гачок. Але потім я подумала: «Якщо я дійсно не повернуся до коледжу, моїй мамі буде дуже боляче. Вона достатньо настраждалася протягом останніх років. Як я буду миритися з собою, якщо завдам їй ще більше болю?» Подумавши про це, я поспішила подумки помолитися Богові: «Любий Боже, я знаю, що слідувати за Тобою й шукати істину – це правильний шлях, але я маю суперечливі почуття, коли думаю про свою маму. Я не знаю, що робити. Будь ласка, просвіти мене й допоможи мені». Пізніше я подумала про слова Всемогутнього Бога, у яких сказано: «Обсяг страждань, які повинна витерпіти певна людина, і відстань, яку вона повинна пройти на своєму шляху, визначає Бог, і люди насправді не здатні допомогти одне одному» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (6)). Я раптом зрозуміла. «Так», – подумала я. «Бог визначає, як сильно має страждати кожна людина. Це не те, що може вирішити будь-яка людина, і я не можу зменшити страждання своєї мами або позбавити її від них, просто заробивши багато грошей і передавши їх їй. Корінь нашого болю – у розбещенні сатаною та всіх сатанинських отрутах і диких бажаннях, які є у нас усередині. Якщо люди не поклоняються Богові й не приймають Його суд, щоб очиститися, вони ніколи не звільняться від болю. Але коли люди вірять у Бога й шукають істину, навіть потерпаючи від незначного фізичного болю, то якщо вони зможуть зрозуміти істину, повністю присвятити себе Богові, свідчити про Бога, знайти мир і радість, перестати бути обдуреними й розбещеними сатаною та здобути свободу й звільнення, вони матимуть найщасливіше життя. Свого часу я думала, що якщо старанно вчитимуся, зароблятиму багато грошей і здобуду повагу інших людей, це полегшить страждання моєї мами. Але це було просто абсурдно. Я ледь не потрапила в пастку сатани». Завдяки цим думкам моя рішучість зміцніла. Які б богохульні й наклепницькі слова вони не говорили, на мене це не вплинуло в жодний спосіб. Бачачи, що я мовчу, моя мама дійсно розсердилася. Вона штовхнула й повалила мене на моє ліжко. Я була шокована тим, що вона могла так вчинити зі мною. Я почувалася дійсно засмученою й не змогла стримати сліз. Я продовжувала мовчки молитися Богові, просячи Його зберегти мене, щоб я могла бути непохитною у своєму свідченні за цих обставин і не поступитися своїй родині. Я подумала про те, що говорить Всемогутній Бог: «Молоді люди повинні мати наполегливість продовжувати йти шляхом істини, який вони зараз обрали, щоб здійснити своє бажання повністю присвятити все своє життя Мені. Вони не повинні бути без істини, не повинні таїти лицемірство й несправедливість – вони мають бути непохитними у своїй належній позиції. Вони не повинні пливти за течією, але мусять мати дух, щоб наважитися на жертви й боротися за справедливість та істину. Молоді люди мусять мати відвагу не піддаватися гніту сил темряви та змінювати сенс свого існування» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Слово для молодих і старих). Божі Слова дали мені віру, силу та впевненість, щоб триматися обраного мною шляху.

Після цього моя мама перестала ходити на роботу й залишалася вдома, стежачи за мною й моєю сестрою, як яструб. Вона обшукала мої речі на предмет моїх книг зі словами Божими й касет із гімнами й сердито сказала: «Відтепер нікому з вас не дозволяється ходити на зібрання. Я збираюся залишатися вдома, спостерігати за тобою, і я ходитиму за тобою, куди б ти не пішла. Я знайду місце вашого зібрання!» Я почувалася так, ніби перебувала під домашнім арештом. Я не могла читати Божі слова й не наважувалася говорити зі своєю сестрою про нашу віру, не кажучи вже про те, щоб жити життям церкви. Це мене дуже засмучувало. Я продовжувала молитися Богові, просячи Його показати нам вихід. Через кілька днів, опівдні, моя мама була у ванній, тому я скористалася можливістю й побігла додому до сестри Тан Хуей, яка була керівником нашої церкви. Я розповіла їй про те, що сталося, і про свої думки із цього приводу. Я сказала: «Слідування за Богом – це шлях світла та спасіння. Я хочу виконувати свій обов’язок у церкві, але моя мама й далі намагається стримувати й зупиняти мене. Тепер ми з сестрою не можемо нормально відвідувати зібрання. Я почуваюся такою засмученою. Чому все це продовжує відбуватися з нами?» Тоді Тан Хуей терпляче поспілкувалася зі мною, кажучи: «Коли людина стикається з тиском із боку членів своєї сім’ї, насправді це перешкоджання й маніпуляції сатани. Ми хочемо повністю присвятити себе Богові, але сатана користується членами наших сімей, щоб зупинити нас, і використовує наші слабкості, щоб здійснювати нападки на нас, аби ми зрадили Бога та втратили свій шанс на спасіння. Ми маємо покладатися на Бога, щоб бачити наскрізь задуми сатани». Потім вона прочитала мені уривок із Божих слів: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжена людськими упорядкуваннями або з людської завади. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і завадою з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог на вас виконує, стоїть парі сатани з Богом, – за цим стоїть битва. … Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен задовольняти Бога і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). Ці слова показали мені, що якщо я хочу слідувати за Христом у цьому темному й лихому світі, це буде непросто. Таке слідування буде сповнене духовних битв і важкого вибору. Робота суду Всемогутнього Бога в останні дні є заключною й найбільш вирішальною стадією Його роботи очищення та спасіння людини. Бог сподівається, що кожен здобуде від Нього істину й життя, що ми всі будемо спасенні й виживемо. Але Він не примушує людей, Він дає нам можливість вибирати самостійно. Мою маму обманув сатана, тому вона не могла бачити, наскільки порожньою є гонитва за престижем і статусом, і продовжувала змушувати мене йти до коледжу, щоб отримати освіту та стати успішною. Я не могла піти вслід за нею, вибравши неправильний шлях. Тан Хуей продовжила спілкування, сказавши: «Ти розумієш, як безглуздо прагнути до знань і перспектив на майбутнє; ти заприсяглася повністю присвятити себе Богові, і ти вибрала шлях пошуку істини. Це догоджає Богові. Але те, що ти вибереш на своєму власному життєвому шляху, є виключно твоїм власним рішенням, і ти мусиш більше молитися й шукати щодо цього питання». Я подумала: «Хоча я заприсяглася слідувати за Христом, зараз моя мама стежить за мною, немов яструб, і каже, що з’ясує, де ми проводимо зібрання. Якщо я наполягатиму на тому, щоб не повертатися до коледжу, вона, безумовно, завдасть неприємностей братам і сестрам». Тож я пообіцяла мамі, що повернуся в коледж.

Коли я приїхала до коледжу, я подала заяву на отримання академічної відпустки. Коледж затвердив мою заяву, але мені додатково потрібна була згода мого опікуна. Коли моя мама дізналася, вона була категорично проти цього. Вона плакала й голосила про те, як вона страждала, і як важко було ростити мене й мою сестру, і не дозволяла мені перервати навчання. Бачачи її такою, я справді засмутилася й подумала: «Моя мама дійсно з усіх сил намагалася ростити нас, а я не віддячила їй. Якщо я не робитиму те, що вона хоче, хіба я дійсно її не підведу?» Я поспішно помолилася Богові, кажучи: «Любий Боже, що мені робити? Будь ласка, просвіти мене й допоможи мені». Саме тоді мені на думку спав уривок із Божих слів: «Коли прийде весняне тепло й розпустяться квіти, коли все під небесами вкриється зеленню й усе суще на землі стане на свої місця, тоді всі люди та речі поступово увійдуть у Божу кару, і в цей час вся Божа робота на землі закінчиться. Бог більше не працюватиме й не житиме на землі, адже велику роботу Божу буде завершено. Невже люди не здатні відкинути свою плоть на цей короткий час? Що може розколоти любов між людиною та Богом? Хто здатний розірвати любов між людиною та Богом? Батьки, чоловіки, сестри, дружини чи болісне рафінування? Хіба можуть докори сумління стерти в людині образ Божий? Хіба заборгованість людей та їхні вчинки одне щодо одного є їхньою власною справою? Хіба може людина їх виправити? Хто здатний себе захистити? Хіба люди здатні самі себе забезпечити? Хто є сильним у житті? Хто здатний залишити Мене та жити самостійно?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Одкровення таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Глави 24 та 25). Божі слова показали мені, що кожна людина живе під володарюванням Бога та згідно з тим, що Він визначив. Здавалося, що мене виростила моя мама, але насправді наше життя походить від Бога. Саме Бог піклується про нас і виховує нас. Вирощуючи своїх дітей, батьки просто виконують повинність і зобов’язання людини – ніхто нікому нічого не винен. Бог забезпечив мене всім необхідним для виживання та влаштував всіляких людей, події та об’єкти так, щоб крок за кроком привести мене до Себе та щоб я прийняла Його спасіння. Божа любов така велика! Я насолоджувалася такою турботою, захистом і забезпеченням від Бога, але я зовсім не віддячила Йому. І коли зі мною трапилися деякі труднощі, обітниця, яку я дала Богові, стала брехнею. Насправді я була в боргу саме перед Богом, Творцем. Думаючи про те, що нинішня робота Бога на землі буде короткочасною, так само, як робота Господа Ісуса, я знала, що маю дорожити цим рідкісним шансом виконати свій обов’язок сотвореної істоти й відплатити за Його любов. І якраз тоді, коли я вирішила слідувати за Христом, усе несподівано змінилося. Моя мама почула, що якщо я пропущу занадто багато занять, мене виключать, і вона боялася, що я більше не зможу навчатися в коледжі, тому вона дозволила мені взяти академічну відпустку й повернутися додому. Коли я повернулася додому, вона попередила мене: «Тобі віднині заборонено вірити в Бога. Ти будеш добре поводитися, знайдеш роботу поблизу й пропрацюєш рік, а потім слухняно повернешся до коледжу». Я пообіцяла їй, що зроблю це, але у своєму серці я думала: «Бог призначив мені слідувати за Христом зараз, і це мій вибір. Я так просто від нього не відмовлюся».

Тож я знайшла роботу, і ходила і на роботу, і на зібрання церкви та проповідувала Євангеліє з іншими братами й сестрами у вільний час. Практикуючи й переживаючи на власному досвіді Божі слова, я поступово дійшла розуміння деяких істин і усвідомила, що пошук істини – це життя, що має найбільше сенсу, і я здобула більше віри, щоб слідувати за Богом. Не встигла я й озирнутися, як прийшов час повертатися до навчання, і мені довелося прийняти остаточне рішення: я вибрала віру в Бога! Коли того дня я повернулася додому, я застала свою маму за пакуванням її речей. Я дізналася, що сусід познайомив мою маму з одним чоловіком і вона збирається вийти за нього заміж. Я дуже здивувалась і образилась, і я запитала її, чи вона нас більше не хоче. Вона сказала: «Проблема не в тому, що я не хочу вас, а в тому, що ти твердо налаштована вірити в Бога, і я більше не можу на тебе розраховувати. Я дам тобі останній шанс. Це номер телефону мого нареченого. Якщо ти повернешся до коледжу, подзвони за цим номером, коли приїдеш додому на канікули, і ми приїдемо по тебе. Але якщо ти й твоя сестра наполягаєте на збереженні своєї віри, то мене більше не буде поруч, щоб допомагати вам». Перш ніж я могла ще раз це обміркувати, мама відвела нас на автобус до навчального закладу. По дорозі туди я багато думала. Всього за один день ми з сестрою стали бездомними, і нас більше не було кому утримувати. Це мене дійсно засмутило. Моя сестра безпорадно сказала: «Мама нас більше не хоче. Що ми будемо робити, якщо ти не повернешся до коледжу?» Слова моєї сестри зачепили найніжнішу частину мого серця. Я подумала: «Так, тепер наші родичі кинули нас, і мама виходить заміж за когось. Як ми будемо жити, якщо я збережу свою віру в Бога? Куди нам іти? Як же ж мені бути?» Я почувалася дійсно зболеною та слабкою, тому помолилася Богові. Я сказала: «Любий Боже, я справді не можу цього подолати. Я хочу догоджати Тобі, але в мене зовсім немає віри й сил продовжувати. Я знаю, що Ти так багато зробив для мене, але я занадто слабка. Я не гідна Твого спасіння». Саме тоді цей уривок із Божих слів дуже чітко спалахнув у моїй свідомості: «Коли прийде день поширення цієї роботи й ти побачиш її в усій повноті, то ти пошкодуєш, і в той час ти будеш приголомшений. Благословення є, однак ти не знаєш, як ними тішитися; істина є, однак ти її не шукаєш. Хіба ти не накликаєш на себе неприємності? … Немає нікого дурнішого за тих, хто бачив спасіння, та не прагне його здобути; це люди, які упиваються плоттю й тішаться сатані» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Це було правдою. Божа робота скоро закінчиться, а я побачила істинний шлях. Якби я вирішила задовольняти свою плоть, бо не могла витримати страждань, то коли Божа робота закінчилася б, я б утратила цей єдиний у житті шанс здобути істину, і, звичайно, шкодувала б про це. Я згадала попередній рік, протягом якого я виконувала свій обов’язок у церкві. Отримуючи полив та живлення через Божі слова, я зрозуміла деякі істини й поступово здобула проникливе бачення щодо багато чого у світі. Я побачила, що тільки слова Всемогутнього Бога можуть очистити й спасти людей і що слідування за Христом – це шлях світла та спасіння. Я не могла й далі вагатися. Моє життя походить від Бога, і Він дав мені все. Виконання мого обов’язку як сотвореної істоти визначене Небом і визнане землею! Моя мама не підтримувала моєї віри й хотіла, щоб я здобувала знання й досягала успіху. Якби я зробила те, що вона хотіла, і пішла неправильним шляхом, сатана просто розбещував би мене дедалі глибше, і в кінцевому підсумку мене було б покарано та знищено. Знання не могло звільнити мене від моїх зіпсованих характерів або очистити та змінити мене. Тільки Бог може спасти нас. Якщо моя сім’я не хотіла мене, у мене й надалі був Бог. Озирнувшись на все, що сталося, я зрозуміла, що кожного разу, коли я була негативно налаштованою й почувалася слабкою, саме Божі слова підтримували мене, допомагали мені й давали мені сили. Коли я була готова відвернутися від Бога у свої найболючіші та найслабші моменти, Його слова зворушували моє серце. У цьому світі справжньою є тільки Божа любов до мене! Коли я подумала про це, моя віра ожила. Я витерла сльози та сказала сестрі: «Бог – єдиний, на кого ми можемо покластися. Ми маємо вірити в те, що Він спрямовуватиме нас. Повернімося до братів і сестер». Наступного дня ми сіли на автобус і повернулися додому, після чого розпочали виконання своїх обов’язків. Подяка Богові! Божі слова допомогли мені подолати слабкість плоті й вибрати цей світлий і правильний шлях у житті.