Сюй Лу, Китай

У квітні 2021 року я розпочала роботу поширення Євангелія з сестрою Чень Чженсінь. Оскільки я вже поширювала Євангеліє в минулому й мала певний відповідний досвід, через деякий час я почала отримувати кращі результати, ніж вона. Я часто хвалилася тим, як я поширюю Євангеліє, і відповідала на запитання потенційних одержувачів Євангелія, вдаючись у велику кількість деталей. Чженсінь дійсно була в захваті. Одного разу, після того, як я поспілкувалася з кількома новонаверненими, які не відвідували зібрань, усі вони почали відвідувати їх, як зазвичай. Хоча я знала, що саме Бог керував ними й зворушував їхні серця, я однаково була дуже задоволена собою, думаючи, що зіграла в тому певну роль. Повернувшись зі спілкування, я не могла втриматися, щоб не похвалитися Чженсінь, сказавши: «Я поклалася на Бога, і після всього лише кількох слів бесіди всі вони погодилися відвідувати зібрання». Побачивши, як вона дивиться на мене з великим захопленням, я почувалася ще краще. Іншим разом вона повернулася з опущеною головою в зневірі, бо не змогла відповісти на запитання того, кому вона проповідувала. Я запитала її, що вона сказала тій особі, і вона коротко повідомила мені. Я подумала собі: «У тебе ще недостатньо досвіду. Відповісти на це запитання було нескладно, і я б швидко справилась із ним. Мені потрібно ввести тебе в курс справи й показати, як насправді слід проповідувати Євангеліє». Відтак я розповіла їй, як ефективніше проводити спілкування. Чженсінь погодилася з моїми словами, зазначивши, що вона дійсно відчуває певну нестачу, і попросила мене допомагати їй більше. Я сказала їй, що ми мусимо покладатися на Бога, але в глибині душі я була дуже задоволена собою, думаючи про те, як талановито я проповідую Євангеліє.

На зібранні керівниця запитала нас, чого ми навчилися та який досвід нещодавно отримали, поширюючи Євангеліє. Чженсінь сказала: «Поширюючи Євангеліє, я зрозуміла, що досі маю стільки недоліків. Було так багато запитань від потенційних одержувачів Євангелія, на які я не могла відповісти. Сюй Лу, здається, здатна дуже швидко знаходити Божі слова для спілкування й відповідати на їхні запитання». Керівниця посміхнулася мені й кивнула головою. Я хотіла показати керівниці, як багато я знаю та можу з легкістю відповісти на будь-яке запитання, тому я навмисно перехопила в Чженсінь можливість висловитися, сказавши: «На деякі запитання потенційних одержувачів Євангелія дійсно було досить важко відповісти». Керівниця запитала: «На які запитання?» Я швидко перебрала низку запитань, думаючи, що мені слід вибрати важке запитання, щоб показати керівниці, наскільки я талановита. Отже, зі жвавою жестикуляцією та у жвавій, схвильованій манері я озвучила запитання потенційних одержувачів Євангелія, розповіла про те, як я спілкувалася, щоб відповісти на них, і як я в кінцевому підсумку щиро переконала їх. Я перебільшувала, зображуючи все складнішим, ніж воно було насправді, ніби інші ніколи не змогли б вирішити ці питання, а я була єдиною, хто зміг. Я хотіла, щоб керівниця думала, що в мене є певна реальність істини, що я найкраща серед усіх, хто проповідує Євангеліє. Керівниця та всі інші брати й сестри схвалили мої дії, і я радісно приймала їхнє схвалення Запитавши про нашу роботу з поширення Євангелія, керівниця провела спілкування про принципи поширення Євангелія у світлі наших недавніх викликів. Щойно керівниця розпочала вести мову, я подумала собі: «У мене є певний відповідний досвід, яким мені справді слід поділитися негайно. Якщо ми перейдемо до іншої теми, я втрачу свою можливість висловитися». Тож я втрутилася, сказавши: «Це ще далеко не все». Потім я почала широку дискусію, спираючись на свій власний досвід, щоб висвітлити те, як я досягла результатів, поширюючи Євангеліє. Бачачи, що всі кивають головами на знак згоди, я заговорила з іще більшим завзяттям. Інші брати й сестри вставляли свої власні думки, але насправді я нічого з того не сприймала. Я думала, що вони не мають реальної проникливості чи цінних думок. Я просто продовжувала ділитися своїми поглядами, не даючи іншим можливості висловитися. Я просто хотіла викласти весь свій досвід відразу, щоб керівниця побачила, що в мене є духовний рівень та дари, що я можу шукати принципи у виконанні свого обов’язку та володію рідкісним талантом. Під час розмови мені спало на думку, що я, можливо, хизуюся, тому я спробувала пригальмувати й трохи поговорити про свої розбещення та помилки. Але я також думала, що ці практичні методи мають бути передані іншим через спілкування задля загального блага. Усе це було моїм власним досвідом із перших рук, і я не могла не спілкуватися через страх виставити себе напоказ. Із цими думками я просто продовжувала базікати. Коли я закінчила, керівниця кивнула головою на знак згоди, а інші, здавалося, дивилися на мене із захопленням. То було чудове почуття. Тож на тому зібранні всі здебільшого просто слухали, а я говорила. Окрім того, на зібраннях та під час спілкувань я майже не розповідала іншим про свої негативні стани чи приклади своїх невдач у євангелізації. Я думала, що це зіпсує мій імідж, тому ретельно вибирала свої успіхи для представлення іншим. Після кількох зібрань усі думали, що я чудово проповідую Євангеліє, і деякі інші люди, які виконували цей обов’язок, почали покладатися на мене. Вони безпосередньо просили мене поговорити з людьми, які справді застрягли у своїх уявленнях. Усе це ще більше підвищило мою думку про себе, і я насолоджувалася відчуттям того, що мене поважають. Якраз у той момент, коли я була так задоволена собою, я зіткнулася з Божою карою й дисциплінуванням.

Я почала натикатися на безліч перешкод і не отримувала жодних результатів у справі поширення Євангелія. Я подумала: «Я завжди вихваляюся й виставляю себе напоказ на зібраннях із братами й сестрами, а тепер я стала неефективною в поширенні Євангелія. Невже Бог відчуває до мене огиду й приховує Себе від мене?» Я відверто поговорила із Чженсінь про стан, у якому я перебувала, і вона сказала: «За той час, протягом якого я тебе знаю, я помітила, що ти схильна хвалитися. Ти говорила весь час, коли керівниця приєдналася до нашої зустрічі. Ти перебила її, перш ніж вона встигла завершити свою думку, а я навіть не мала нагоди поставити запитання. Я почувалася такою неповноцінною, почувши про весь твій досвід поширення Євангелія та про те, наскільки ефективно ти вирішуєш проблеми людей». Сказавши це, вона почала плакати, а я почувалася просто жахливо. Я й уявити собі не могла, що мої хвастощі мали такий руйнівний вплив на неї. Хіба це не було скоєнням зла? Я постала перед Богом, щоб серйозно проаналізувати себе, а потім прочитала ці слова Бога: «Кожен, хто йде дорогою антихристів, прославляє себе та свідчить про себе, рекламуючи себе й хизуючись собою на кожному кроці, і йому абсолютно байдуже до Бога. Чи пережили ви те, про що Я говорю? Чимало людей наполегливо свідчить про себе, розповідаючи про те, як вони страждають від того чи іншого, як вони працюють, як Бог цінує їх і доручає їм ту чи іншу роботу, і якими вони є, навмисно використовуючи певні інтонації в розмові та певні манери, аж поки врешті-решт, можливо, деякі люди не почнуть справді вважати їх Богом. Святий Дух уже давно залишив тих, хто досяг цього ступеня, і хоча вони ще не вичищені й не виключені, а натомість залишені як прислужники, їхня доля вже вирішена, і вони просто чекають на своє покарання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Люди ставлять до Бога забагато вимог). Одкровення Божих слів вразило мене в саме серце, і я почала почуватися дійсно жахливо. Я зрозуміла: причиною того, що я натрапляла на велику кількість каменів спотикання й не могла відчути Божого керування, були мої хвастощі, які викликали огиду в Бога. Божий характер такий праведний і святий! Я трохи злякалася. Я знала, що якщо я продовжуватиму в такому дусі, Бог з огидою покине й вижене мене. Я мусила шукати істину, щоб вирішити цю проблему.

Після цього я натрапила на уривок із Божих слів, який викриває тих, хто звеличує та виставляє себе напоказ. Бог говорить: «Звеличувати себе та свідчити про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та свідчать про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в чужих серцях і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні свідчать про Бога, але по суті звеличують саму цю людину та свідчать про неї. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони без жодних вагань свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та свідчать про себе, – це хизуватися самим і принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили приховують це та замітають сліди. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній духовний рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та свідчити про себе?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Хіба я не виставляла себе напоказ і не звеличувала себе точно так, як описав Бог? Виконуючи свій обов’язок, я хизувалася, щоб викликати захоплення інших, замість того, щоб свідчити про Бога та звеличувати Його. Я використовувала свій досвід євангелізації як особистий капітал, думаючи, що я розумна й красномовна. Я хизувалася й ставила себе в центр уваги за кожної нагоди. Коли я мала певний прогрес у поширенні Євангелія, я хвалилася перед Чженсінь своєю здатністю спілкуватися про істину та вирішувати проблеми, а коли я побачила, як вона стикається з деякими невдачами, я розповіла їй усе про свій досвід. Я прикидалася, ніби допомагаю їй, однак насправді метою цього було виставити себе напоказ і продемонструвати свої здібності. Я хотіла, щоб вона думала, що я краща за неї, і, як наслідок, вона почувалася гіршою за мене й занурювалася в негативізм. Коли керівниця прийшла на наше зібрання, я весь час привертала до себе всю увагу й чванилася, перебільшуючи складність проблем, які я вирішувала, щоб підкреслити свої здібності. Окрім того, я перебивала людей і перетворила зібрання на свою особисту лекцію, без упину розповідала про те, як я досягла результатів у поширенні Євангелія, щоб підкреслити свої досягнення та завоювати захоплення інших. Я була справді презирливою й безсоромною! Оскільки я постійно перебивала інших і виставляла себе напоказ, я позбавила своїх братів і сестер можливості шукати істину та спілкуватися про неї. Як наслідок, їхні проблеми й труднощі не були своєчасно вирішені. Я повністю зірвала зібрання. Ба більше, оскільки я дбала лише про те, щоб виставити себе у вигідному світлі, я не докладала жодних зусиль, щоб обмірковувати Божі слова та слухати досвід і знання інших людей. Тому я також нічого не винесла з того зібрання. Я знала, що в мене було багато недоліків і невдач, але я боялася зіпсувати уявлення інших про мене, тому я приховувала ті недоліки й промахи й говорилатільки про свої успіхи. Унаслідок цього деякі брати й сестри стали захоплюватися мною й покладатися на мене. Я зробила їх підзвітними собі, і я не тільки цього не боялася, але й насолоджувалася цим. Розмірковуючи про свою поведінку, я зрозуміла, що не намагалася добре виконувати свій обов’язок і догоджати Богові, а тільки обманювала й заманювала людей у пастку.

Пізніше я прочитала цей уривок із Божих слів, який допоміг мені зрозуміти мою природу та сутність. У Божих словах сказано: «Деякі люди особливо обожнюють Павла. Їм подобається виходити й виступати з промовами та виконувати роботу; їм подобається проводити зібрання та проповідувати, і їм подобається змушувати людей слухати їх, обожнювати їх і обертатися навколо них. Їм подобається займати місце в серцях інших, і їм подобається, коли інші звертають увагу на образ, який вони представляють. Розберімо їхню природу на основі цих проявів. Якою є їхня природа? Якщо вони справді демонструють ці прояви, то це є достатнім для демонстрації того, що вони зарозумілі й пихаті, що вони взагалі не поклоняються Богу, і що вони прагнуть до високого статусу та хочуть мати владу над іншими, володіти іншими та займати місце в їхніх серцях. Це класичний образ сатани. Особливо помітні аспекти їхньої природи – це те, що вони зарозумілі й пихаті, вони не поклоняються Богу й намагаються змусити інших поклонятися їм. Такі прояви можуть дати вам дуже чітке уявлення про їхню природу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Це змусило мене усвідомити, що постійні хвастощі є наслідком того, що мною керує гордовита природа. Мені подобалося почуття захоплення й підтримки з боку інших із самого дитинства – це було таке відчуття авторитету й задоволення, – тож я завжди прагнула до цього у своєму житті. Я продовжувала так чинити навіть після того, як здобула віру, вихваляючись і хизуючись щораз, коли мала таку нагоду. Я впивалася цим і отримувала задоволення, коли ловила на собі чийсь захоплений погляд. Поширення Євангелія було моєю відповідальністю, моїм обов’язком, і будь-які успіхи в цій роботі були досягнуті завдяки Божому керуванню. Але я перебувала під контролем своєї гордовитої природи, використовуючи дари, досвід і ті кілька результатів, які я мала в поширенні Євангелія, як особистий капітал. Я почувалася незамінним талантом і зневажливо ставилася до всіх інших. Я також користалася з кожної можливості похвалитися своїм братам і сестрам тим, як мені успішно вдавалося поширювати Євангеліє; однак я ніколи не згадувала про свої недоліки чи невдачі. Як наслідок, мої брати й сестри почали покладатися на мене, а не фокусувати увагу на Богові й покладатися на Нього. Бог має займати священне місце в серцях людей, але я робила інших підзвітними собі, тож у їхніх серцях було місце тільки для мене. Хіба я не чинила опір Богові? Я подумала про Павла в період Благодаті, який був дуже гордовитим. Він ніколи не звеличував Господа Ісуса Христа й не свідчив про Нього у своїх посланнях, як не свідчив він і про те, що робота Господа Ісуса зробила для людства. Він просто хвалився своїми дарами й духовним рівнем, заманюючи інших у пастку, щоб вони захоплювалися ним і слідували за ним. Він засвідчив, що він не поступався жодному іншому апостолу, і в кінцевому підсумку сказав, що жив як Христос, а це серйозно образило Божий характер. Постійне піднесення Павлом самого себе змушувало інших людей схилятися перед ним такою мірою, що протягом 2000 років віруючі ставилися до його слів, як до власних слів Бога, як до основи своєї віри та принципів, які потрібно практикувати. Його слова перевершують власні слова Бога до людей, роблячи Бога просто номінальною фігурою. Зрештою Павло став головним антихристом і був покараний Богом. Хіба я не була такою ж, як Павло? Я не звеличувала Бога й не свідчила про Нього у виконанні свого обов’язку, а просто виставляла себе напоказ і заманювала в пастку серця людей. Як я виконувала свій обов’язок? Я просто займалася своєю власною справою. У той момент я жахнулася своїх дій і зрозуміла, що продовжувати так далі було б справді небезпечно. Я постала перед Богом і помолилася: «Боже, я не хочу жити в спротиві Тобі, у моєму зіпсованому характері. Будь ласка, дисциплінуй і карай мене, якщо я знову хизуватимуся. Боже, прошу, направ мене до більш глибокого розуміння самої себе». Згодом я натрапила на інший уривок із Божих слів, у якому Він судить і викриває людство: «Не думай, що ти все розумієш. Я кажу тобі, що всього, що ти бачив та пережив, недостатньо для того, аби ти зрозумів навіть тисячну частку Мого плану управління. То чому ж ти так пихато поводишся? Тієї малої частки таланту і крихітної частки знань, які ти маєш, недостатньо для того, щоб Ісус використав їх навіть для однієї секунди Своєї роботи! Скільки досвіду ти насправді маєш? Те, що ти бачив, і все, що ти чув за своє життя, і те, що ти уявляв, є меншим за ту роботу, яку Я виконую в одну мить! Тобі краще не чіплятися і не шукати недоліків. Ти можеш бути настільки зарозумілим, наскільки хочеш, але ти не більш ніж створіння, не рівне навіть мурасі! Усе, що ти тримаєш у своєму животі, є меншим за те, що є в животі у мурахи! Не думай, що лише тому, що ти здобув деякий досвід і старшинство, це надає тобі право бурхливо жестикулювати і зарозуміло говорити. Хіба твій досвід і твоє старшинство не є результатом тих слів, які Я промовив? Невже ти вважаєш, що вони здобуті в обмін на твою власну тяжку працю та старання? Сьогодні ти бачиш, що Я став плоттю, і лише з цього приводу у тебе з’явилось безліч концепцій, і немає кінця уявленням, що походять від них. Якби не Моє втілення, навіть якби ти володів надзвичайними талантами, у тебе не було б стільки концепцій; а хіба не з них походять твої уявлення?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Два втілення довершують значущість втілення). У мене не було реальності істини, і я могла лише поділитися знанням учення. Набравшись зовсім небагато досвіду й виконавши невелику роботу, я відразу ж перестала звертати увагу на всіх інших, навіть на Бога. Я крала Божу славу, була невиправдано гордовитою й не мала ані крихти раціональності! Ділячись Євангелієм, я насправді гостро усвідомлювала, що саме Бог підтримує Свою власну роботу. Іноді хтось ставив запитання, на яке я не знала відповіді, тому я молилася Богові й покладалася на Нього. Тоді відповідь приходила до мене, і я знала, як вирішити проблему, через просвітління Святого Духа. Іноді я навіть не говорила багато, просто уривок із Божих слів, але люди були зворушені, впізнавали Божий голос і були готові шукати та приймати Його роботу останніх днів. Усе це було досягнуто Божими словами; саме Він зворушував серця людей. Одного разу я поділилася Євангелієм із братом однієї сестри в церкві. Досить багато людей спілкувалося з ним раніше, але він був скований своїми уявленнями й не бажав шукати й досліджувати. Я не почувалася надто впевнено, але я просто трохи підготувалася, спираючись на свій попередній досвід. Коли я говорила з ним про те, що я продумала заздалегідь, він не тільки не відреагував позитивно, але й висловив деякі свої переконання. Я не знала, як спілкуватися, тому я помолилася, просячи Бога зворушити й просвітити його. Я тільки показала йому відеозапис зі свідченням і не проводила з ним тривалої бесіди, але він був дуже зворушений спілкуванням у відеозаписі й хотів ознайомитися з новою Божою роботою. Я так здивувалася: він повністю змінив своє ставлення трохи більше ніж за 30 хвилин. Я знала, що це сталося не завдяки тому, що я так добре спілкувалася, а тому, що Бог зворушив його. Коли мої мотиви у виконанні мого обов’язку були неправильними, скільки б я не говорила, ніхто не хотів приймати Євангеліє. Мій досвід показав мені, що в моїх обов’язках слова Бога й робота Святого Духа відігравали вирішальну роль; мої таланти й духовний рівень не були визначальним чинником. Божі вівці чують Його голос. Ті, кого Бог обрав заздалегідь, впізнають Його голос у Його словах і хочуть досліджувати істинний шлях. Якщо людину не обрав Бог, жодне спілкування не матиме жодного значення. Навіть за відсутності будь-якого таланту або високого духовного рівня, якщо серце людини знаходиться в правильному стані, і вона дійсно звертає увагу на Бога та покладається на Нього, вона може здобути Його керування й однаково буде успішною у своїх обов’язках. І все ж я була сліпою до цього факту, анітрохи не визнавала роботи Святого Духа й не боялася Бога у своєму серці. Я віддавала собі всю славу за найменше досягнення, використовуючи це як привід для хвастощів. Я справді була безсоромною. Згадуючи, як я хизувалася, я почувалася такою мерзенною й присоромленою. Я справді була блазнем, сліпо розігруючи виставу й виставляючи свій жалюгідний стан напоказ усім без крихти самосвідомості. Якби я не стикнулася з перешкодами в поширенні Євангелія, і якби моя сестра не розбиралася зі мною й не обтинала мене, я б залишилася онімілою, позбавленою будь-якого самопізнання. Усвідомивши це, я молилася Богу, бажаючи покаятися, перестати звеличувати себе й виставляти себе напоказ.

Опісля я свідомо шукала відповіді на запитання, як мені слід практикувати, щоб звеличувати Бога та свідчити про Нього. Я прочитала уривок із Божих слів, у якому говорилося: «Коли ви свідчите про Бога, вам слід в основному говорити про те, як Бог судить і карає людей та які випробування Він використовує, щоб очистити людей і змінити їхні характери. Слід також говорити про те, як багато розбещення було виявлено у вашому досвіді, скільки ви вистраждали, скільки всього ви зробили, щоб протистояти Богу, і як ви в кінцевому підсумку були завойовані Богом. Розповідайте про те, як багато у вас реального знання про Божу роботу, і як слід свідчити про Бога та відплачувати Йому за Його любов. Ви маєте вкладати зміст у такі висловлювання, водночас викладаючи думки в простий спосіб. Не говоріть про пусті теорії. Говоріть більш приземлено; говоріть від серця. Саме так вам слід переживати речі на власному досвіді. Не озброюйте себе глибокими на вигляд, пустими теоріями, намагаючись виставити себе на показ; роблячи так, ви виглядаєте досить гордовитими та нерозсудливими. Ви мусите більше говорити про реальні речі, виходячи з вашого реального досвіду, і більше говорити від серця; це найкорисніше для інших, і це їм бачити найбільш доречно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Божі слова показали мені, що спосіб звеличувати Бога та свідчити про Нього – це свідчити про Його роботу та Його характер, говорити про нашу власну зіпсованість і непокору та про те, як ми пізнали себе через суд і кару завдяки Його словам. Тоді інші зможуть побачити праведний характер Бога, а також Його любов і спасіння для нас. Але я говорила тільки про свої успіхи в поширенні Євангелія, майже ніколи не згадуючи про розбещення, яке я проявляла, або про те, як я чинила опір Богові й повстала проти Нього. Як наслідок, люди почали захоплюватися мною й покладатися на мене. Мені потрібно було показати своє справжнє «я», розкрити, як я звеличувала саму себе й хвалилася, і як Бог покарав і дисциплінував мене, щоб направити мене до пізнання самої себе. Я також мусила розповісти про свою боротьбу та недоліки в проповідуванні Євангелія та поділитися тим, як Святий Дух керував мною. Мені потрібно було поділитися всім цим через спілкування, щоб інші могли чітко бачити, якою я є, а також бачити, як працює Бог. Тоді в них була б віра, щоб вони могли покладатися на Бога та зважати на Нього у виконанні свого обов’язку й здобувати Його керування. Коли я так відкрилася, усі зрозуміли, що насправді в їхніх серцях немає Бога. Вони хотіли щось змінити, щоб покладатися на Бога у виконанні свого обов’язку.

Потім у Божих словах я прочитала таке: «Бог є Творець, і Його ідентичність і статус – верховні. Бог володіє владою, мудрістю та силою, і Він має Свій власний характер і Свої атрибути та єство. Чи знає хтось, скільки років Бог працює серед людства й усього творіння? Конкретна кількість років, протягом яких Бог працював і управляв усім людством, невідома; ніхто не може назвати точну цифру, і Бог не повідомляє про ці справи людству. Однак, якби сатана робив щось подібне, чи повідомив би він про це? Безперечно, повідомив би. Він хоче хизуватися, щоб увести в оману більше людей і щоб більше людей дізналося про його внески. Чому Бог не повідомляє про ці справи? У єстві Бога є смиренний і прихований аспект. Що є протилежністю смиренності й прихованості? Це зарозумілість і хизування собою. … Бог вимагає, щоб люди свідчили про Нього, але чи свідчив Він про Себе? (Ні.) З іншого боку, сатана боїться, що люди не дізнаються навіть про найменшу річ, яку він робить. Антихристи нічим не відрізняються: вони хваляться кожною дрібницею, яку роблять, перед усіма. Слухаючи їх, здається, ніби вони свідчать про Бога, – але якщо прислухатися уважно, ти виявиш, що вони свідчать не про Бога, а хизуються, звеличують себе. Намір і сутність того, що вони говорять, полягає в тому, щоб змагатися з Богом за Його обраних людей і за статус. Бог смиренний і прихований, а сатана хизується собою. Чи є різниця? Хизування проти смиренності й прихованості: що з цього є позитивним? (Смиренність і прихованість.) Чи можна назвати сатану “смиренним”? (Ні.) Чому? Судячи з його нечестивої природи й сутності, це нікчемна наволоч; було б ненормально, якби сатана не хизувався собою. Як можна було б назвати сатану “смиренним”? “Смиренність” говориться про Бога. Божа ідентичність, сутність і характер високі й почесні, але Він ніколи не хизується. Бог смиренний і прихований, тому люди не бачать того, що Він зробив, але оскільки Він працює в такій непомітності, людство безперервно забезпечується, живиться й наставляється – і все це влаштовано Богом. Хіба те, що Бог ніколи не заявляє про ці речі, ніколи не згадує їх, це не прихованість і смиренність? Бог смиренний саме тому, що Він здатний робити ці речі, але ніколи не згадує й не заявляє про них і не сперечається про них із людьми. Яке право ти маєш говорити про смиренність, коли ти не здатний на такі речі? Ти не робив жодної з цих речей, але наполягаєш на тому, щоб приписувати собі заслуги за них – це називається безсоромністю. Керуючи людством, Бог виконує таку величну роботу, і Він править усім всесвітом. Його влада й могутність такі величезні, але Він ніколи не сказав: “Моя влада надзвичайна”. Він залишається прихованим серед усього сущого, керуючи всім, живлячи й забезпечуючи людство, дозволяючи всьому людству існувати з покоління в покоління. Візьмімо, наприклад, повітря й сонячне світло або всі матеріальні речі, необхідні для людського існування на землі, – усе це безупинно прибуває. Те, що Бог забезпечує людину, не підлягає сумніву. Якби сатана зробив щось хороше, чи зберігав би він це в таємниці й залишався б неоспіваним героєм? Ніколи. Це подібно до того, коли в церкві є деякі антихристи, які раніше виконували небезпечну роботу, які чогось зрікались і терпіли страждання, які, можливо, навіть потрапили до в’язниці; є також дехто, хто колись зробив внесок у один аспект роботи Божого дому. Вони ніколи не забувають про таке, вони думають, що завдяки цьому заслуговують на довічну похвалу, вони думають, що це їхній капітал на все життя, що показує, наскільки мізерними є люди! Люди дійсно мізерні, а сатана безсоромний» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина друга)). Я була зворушена смиренністю Бога та Його прихованістю. Коли я порівняла Його поведінку зі своєю, мені стало соромно до глибини душі. Бог – верховний, але незважаючи на це, Він зазнав таких великих страждань і приниження, ставши плоттю й прийшовши на землю, висловлюючи істини, щоб спасти людство. Якою б великою не була Його робота або скільки б істин Він не висловив, Він ніколи не хвалиться. Він просто мовчки забезпечує та спасає людство. Сутність Бога неймовірно прекрасна. А я – всього лише порошинка, і сатана глибоко розбестив мене. У мені немає нічого особливого, і все ж я до смерті жадала, щоб мною захоплювалися. Я хвалилася будь-якою дрібницею, зробленою мною, переживаючи, що інші її не помітять. Хоча очевидно, що все це було роботою, яку виконував Бог, а я просто трохи співпрацювала, я й далі безсоромно прагнула вкрасти Божу славу, постійно виставляючи себе напоказ. Що більше я думала про це, то ницішою й мерзеннішою я почувалася – Богові це було так огидно. Я більше не хотіла бути такою людиною.

Після цього на зібраннях я свідомо звеличувала Бога й свідчила про Нього, розповідаючи про свою зіпсованість і непокору, про те, які мерзенні наміри призвели до моїх невдач, і про те, як Бог дисциплінував і направляв мене, щоб я зрозуміла принципи та здобула шлях практики. Це дозволило братам і сестрам вчитися на моїх невдачах і визнавати Божий праведний характер і Його спасіння. Часом у мене й досі виникає невелике бажання похизуватися, але коли я це усвідомлюю, я молюся й відразу зрікаюся себе. Я почала почуватися набагато краще після того, як втілила це в життя. Саме завдяки Божій любові та спасінню я змогла досягти цієї зміни.