Чен Ши, Китай

У червні 2012 року я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Читаючи слова Бога, я напевно дізналася, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Спаситель, Який повернувся і прийшов на землю, щоб спасти людство, і мене охопило хвилювання. Я згадала свого чоловіка, який часто ходив до церкви зі своїм науковим керівником, коли навчався в аспірантурі в Китаї. Коли він їздив за кордон, він також ходив до церкви в місцевій китайській громаді. Я хотіла якомога швидше повідомити йому добру звістку.

Чоловік повернувся до Китаю на початку вересня, і я свідчила йому про роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я здивувалася, коли, почувши це, він знайшов в Інтернеті всілякі чутки, сфабриковані КПК, і негативну пропаганду, що зводила наклепи на Церкву Всемогутнього Бога. Після цього він зі злістю подивився на мене і закричав: «Подивися на це! Те, у що ви вірите, – це “Східна блискавка”, яку КПК переслідує вже багато років. Щойно тебе заарештують, тебе засудять і відправлять до в’язниці. Я більше не дозволяю тобі вірити в це!» Потім він порвав усі мої книги слова Божого. У той момент я була розлючена, але потім подумала, що мій чоловік виступає проти того, щоб я вірила, тому що його на якийсь час ввели в оману чутки КПК, але що він пізніше все зрозуміє. Однак я знала: хай що може трапитися, віра в Бога – це правильний шлях у житті, і я ніколи від відступлюся від неї. Після цього чоловік телефонував мені щодня, щоб стежити за моїми пересуваннями. На той час я була аспіранткою, тож, щоб уникнути його стеження, я відвідувала зібрання, що відбувалися неподалік від мого навчального закладу, і їздила додому лише на вихідні. Наприкінці 2012 року КПК розпочала проти Церкви Всемогутнього Бога кампанію ще більш маніакальних репресій і арештів. В інтернеті, на телебаченні і в газетах скрізь з’являлися чутки і брехня, які агресивно паплюжили Церкву Всемогутнього Бога, – уряд використовував усе це як привід скрізь арештовувати віруючих у Бога. Мій чоловік боявся, що мене заарештують за віру в Бога, що може позначитися на ньому і нашій дочці, тому його обмеження щодо мене ставали дедалі суворішими. Він також погрожував мені, кажучи, що розлучиться зі мною, якщо я і далі віритиму в Бога. Це мене дуже засмутило. У Китаї за віру в Бога нам загрожує не тільки тюремне ув’язнення, а й переслідування з боку наших невіруючих членів сім’ї. Для нас усе це дуже тяжко! Якщо ми з чоловіком розлучимося, що буде з нашою дочкою? У ті кілька днів я не мала жодного інтересу до виконання своїх обов’язків. Я почувалася дуже нещасною.

Коли одна із сестер дізналася про мій стан, вона прочитала мені уривок із Божого слова. Бог говорить: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжена людськими упорядкуваннями або з людської завади. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні заради Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і завадою з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог на вас виконує, стоїть парі сатани з Богом, – за цим стоїть битва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що ці важкі обставини зовні мали форму обмежень і переслідувань з боку мого чоловіка, але насправді за цим стояли маніпуляції і втручання сатани. Бог хоче спасти мене, а сатана створює всілякі негаразди і перешкоди, щоб змусити мене зрадити Бога, втратити Його спасіння і зрештою бути затягнутою в пекло разом із ним. Яким же зловісним і порочним є сатана! Усвідомивши це, я благала Бога: «Боже, мій духовний стан надто низький, тому я прошу Тебе дати мені віру і можливість бути непохитною проти впливу сатани. Навіть якщо мій чоловік розлучиться зі мною, я не зраджу Тебе і не піддамся на оборудки сатани». Після молитви мені стало не так тяжко витримувати все, і я продовжила поширювати Євангеліє та виконувати свій обов’язок.

Незабаром після цього поліція заарештувала мене на зібранні. Мене звинуватили у «порушенні громадського порядку» і затримали на 30 днів. На допиті поліцейські погрожували мені: «У вашому університеті вже знають, що вас заарештували за віру в Бога, і планують вас виключити. Але якщо ви співпрацюватимете з нами і розповісте, що вам відомо, ми поговоримо про вас із деканом, і ви зможете продовжити навчання. Подумайте гарненько!» Коли вони пішли, я подивилася на холодні залізні ґрати камери і відчула себе абсолютно пригніченою і нещасною. Я подумала: «Якщо мене виключать за віру в Бога, це стане політичною справою, і все це буде занесено до моїх університетських документів і поліцейського досьє, і жодна лікарня ніколи не візьме мене на роботу, а моя мрія стати лікарем розвіється на порох. У мої 30 років усе моє навчання, роботу і майбутнє буде повністю втрачено. Як мені жити далі? Як мені протистояти дискримінації та глузуванням людей навколо?» Протягом кількох днів я не могла нормально їсти і спати.

У той час я часто молилася Богові про це. Одного ранку я виявила, що несвідомо наспівую гімн із Божого слова, який називається «Найзмістовніше життя»: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Коли я співала цей гімн, я почувалася надзвичайно зворушеною і не могла стримати сліз. Я – створена істота, і я маю, як щось само собою зрозуміле, вірити в Бога і поклонятися Йому. Те, що я роблю, є природним і правильним. Бог наперед визначив, щоб я народилася в сім’ї, яка вірила в Господа, щоб я знала про існування Бога із самого раннього віку. В останні дні Бог був милостивий до мене, Він дозволив мені чути голос Господа і прийняти Його. Він дозволив мені втішитися поливом і живленням Божого слова, прийняти суд і очищення слова та отримати шанс бути спасенною Богом. Це неймовірне благословення! Я подумала про багатьох людей різних поколінь, які слідували за Богом. Поширюючи Боже Євангеліє, вони зазнавали гонінь і поневірянь, а багато хто навіть віддав своє життя. Усі вони створили чудові, повноголосі свідчення про Бога. У світлі цього, хіба це страждання? Я подумала: «Якщо я відступлюся від віри в Бога, щоб захистити свої інтереси і майбутнє, то чи маю я тоді совість? Чи гідна я зватися людиною?» Ця думка додала мені сили, і я поклялася, що незалежно від того, виключать мене чи ні, яким виявиться моє майбутнє і доля, і незалежно від того, як оточуючі цуратимуться чи обмовлятимуть мене, я ніколи не зраджу Бога і свідчитиму про Нього. На останньому допиті я дуже спокійно сказала поліцейським: «Якщо мене виключать з університету, прошу вас тільки сказати моєму чоловікові, щоб він пішов туди і забрав мої речі». Коли поліцейські побачили, як рішуче я налаштована, вони пішли, маючи дуже збентежений вигляд. Я була надто вдячна Богу.

Після того як мене відпустили, чоловік сердито сказав: «У поліції мені повідомили, що якщо тебе знову заарештують за віру в Бога, то це буде вже не просто місяць ув’язнення. Це торкнеться і мене, і нашої доньки. Це вплине на можливості вступу доньки до університету, отримання роботи, вона не зможе працювати на державній службі. Невже ти не розумієш? Через твій арешт за віру в Бога я теж страждав цілий місяць. Не можу сказати, скільки разів я плакав і ледь не потрапив в аварію. Щоб витягнути тебе зі слідчого ізолятора, я ходив і благав про допомогу, чим дуже зганьбив себе! Я більше ніколи не хочу так страждати. Чи не могла б ти перестати вірити в Бога і більше думати про нашу сім’ю?» Після цього він стежив за мною, як за злочинницею, щоб я не могла зв’язатися зі своїми братами і сестрами. Він не дозволяв мені виходити з дому і взагалі не допускав жодної самостійності. Йдучи на роботу, він доручав своїй матері наглядати за мною. Він постійно телефонував і питав, де я і що роблю. Він також постійно розповідав мені про різні революційні рухи КПК і про жорстокість методів, застосовуваних партією, щоб я усвідомила наслідки непокори КПК і позбулася думок про віру в Бога. Він також сказав: «Я знаю, що чутки, які КПК фабрикує про вашу церкву, є неправдивими. Ви хочете вірити в Бога, але партія не дозволяє вам цього. Якщо ти не підкоришся, вони зруйнують тобі життя. Подивися на людей, які трагічно загинули під час культурної революції і подій четвертого червня. Якщо ти порушиш вимоги КПК, ти не зможеш навіть втекти за кордон». Свекруха приєдналася до нього, сказавши: «КПК – це недобре, але вони мають владу. Ми просто пересічні, звичайні люди, і нам бракує сили, щоб протистояти їм». Після цього мене виключили з університету за віру в Бога, а чоловік звинуватив у всьому поганому, що сталося з нашою сім’єю, мою віру в Бога. Коли його щось турбувало, він лаяв мене, висміював і чіплявся до мене. Таке життя дуже пригнічувало мене, і, крім того, я не могла читати Боже слово та спілкуватися зі своїми братами й сестрами, тож я почувалася абсолютно нещасною і не знала, коли усе це скінчиться.

У той час я часто молилася Богу, просячи Його просвітлити мене, спрямувати і дати мені можливість зрозуміти Його волю. Одного разу я згадала уривок із Божого слова: «Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога… Божа робота здійснюється в землі, що виступає проти Бога, тому вся вона стикається з величезними перепонами, і багато з Його слів не можуть бути виконані відразу; таким чином, люди переплавляються в результаті Божих слів, що теж є частиною страждання. Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Із Божого слова я зрозуміла, що, оскільки великий червоний дракон ненавидить Бога і опирається Йому, нам, віруючим у Бога в Китаї, доведеться пережити багато страждань, але ці страждання сповнені сенсу. Бог використовує такого роду гоніння і поневіряння, щоб удосконалити нашу віру і обдарувати нас проникливістю. Тільки тому, що я вірила в Бога, КПК ув’язнила мене, змусила виключити мене з університету, використовувала роботу і майбутнє моєї сім’ї, щоб погрожувати мені і змусити мене зійти з істинного шляху. Воістину, КПК є злом! Мій чоловік намагався відвернути мене від віри в Бога, бо боявся репресій. Особисто переживши переслідування КПК, я побачила її демонічну сутність – люте зло і ненависть до істини. Я подумала: «Що більше КПК буде переслідувати мене, то більше я відкидатиму її, зрікатимуся її і йтиму за Богом до кінця». Через десять місяців я знайшла можливість зв’язатися з братами і сестрами. Коли я нарешті знову отримала можливість читати Боже слово, я була дуже схвильована і ще більше відчула дорогоцінність Божого слова. Що більше я читала, то більше почувалася освіченою і бадьорою.

Одного разу, через кілька місяців, чоловік знайшов у моїй кімнаті молитовний зошит. Коли він дізнався, що я, як і раніше, вірю в Бога, він розлютився і одним ударом звалив мене на підлогу, а потім завдав мені ще не менше двадцяти ударів по голові. Перед очима у мене миготіли зірки, а на голові були ґулі розміром з голубине яйце. Я пам’ятаю холодну лють на обличчі свого чоловіка і те, як моя шестирічна донька так злякалася, що почала лементувати: «Не бий маму! Не бий маму! …» Чоловік схопив мене за комір і викинув за двері, люто проказуючи: «Якщо ти й далі віриш у Бога, то забирайся з мого дому!» Побачивши, як змінився мій чоловік, яким жорстоким і безжальним він став, і як йому було байдуже на роки нашого спільного життя, я відчула, як розривається моє серце. Найнестерпнішим було бачити, як моя донька боїться його буйної вдачі. Щойно він підходив до мене, вона думала, що він буде мене бити, тому вона бігла поперед мене, піднімала догори ручки на захист зі словами: «Ти, геть від мами!» Іноді коли я була нагорі, щойно чоловік підходив до сходів, донька кричала йому, щоб він не піднімався до мене. Щоразу, коли я бачила обличчя доньки, сповнене страху і тривоги, психологічну травму від домашнього насильства в такому малому віці, це було наче ніж, встромлений у серце, і я ще більше ненавиділа великого червоного дракона. Усе це лихо було спричинене переслідуваннями комуністичної партії.

Одного разу, прийшовши з роботи, чоловік дістав мобільний телефон і сердито сказав: «Дивись, КПК знову заарештувала стільки людей. Ти все ще хочеш вірити? Ти хочеш вкоротити собі віку? Ти можеш вірити в Бога, так, добре, але не тягни мене і нашу дочку за собою. Якщо тебе знову заарештують, наше життя стане нестерпним. Якби я знав, що ти станеш на шлях віри в Бога, я б ніколи не одружився з тобою». Ці слова надто глибоко образили мене. Я згадала попередній період, – як він давав мені менше свободи, ніж злочинцеві, тільки тому, що я вірила в Бога, як часто він бив мене, і як це зашкодило моїй доньці, – зрозуміла, що більше не можу йти на компроміс, і погодилася на вимогу чоловіка про розлучення. Коли він побачив, що я продовжую вірити в Бога, він зателефонував моєму братові і попросив його переконати мене. Мій брат завжди любив мене і пишався мною, але оскільки я зазнавала переслідувань з боку КПК, мене виключили з університету і заборонили продовжувати подальше навчання. Якби я після цього ще й розлучилася, то остаточно перетворилася б на сільське посміховисько. Мій брат був би надзвичайно розчарований! Не знаючи, як дивитися в очі братові, я взивала до Бога у своєму серці та просила Його захистити мене, щоб я могла свідчити про Бога, і щоб, хай що трапиться, я ніколи не відмовилася від своєї віри в Бога. Потім я згадала уривок із Божого слова: «Ти мусиш мати в собі Мою відвагу, і ти повинен мати принципи, коли доходить до зустрічі з родичами, які не вірять. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Покладайся на Мою мудрість, щоб іти досконалим шляхом; не дозволяй жодній із сатанинських змов оволодіти тобою» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Саме так. Бог створив людство, і віра в Бога та слідування за Богом є природними і правильними. Ми маємо бути непохитними у виборі свого шляху, і ми не маємо піддатися на сатанинський обман. Ми не маємо дозволяти втручатися в це навіть найближчим людям. Після приїзду брата мій чоловік продовжував критикувати мене при ньому, кажучи, що я не повинна вірити в Бога. Коли чоловік побачив, яка я спокійна, він підняв руку, щоб ударити мене, але брат зупинив його. Брат спокійно сказав мені: «Ти вже доросла і можеш сама ухвалювати рішення щодо свого життя. Але ти маєш подумати про те, що буде з твоєю донькою, якщо ви розлучитеся. Якщо ти подивишся, що сталося з моєю донькою, ти зрозумієш, що трапиться з твоєю…» Слова брата на певний час засмутили мене, бо я згадала про його розлучення і про те, як його донька часто піддавалася насмішкам і зневазі з боку оточуючих. Як прикро для дитини залишитися без матері. Тоді мені здавалося, якщо я розлучуся, мій чоловік точно отримає опіку над дочкою, і вона залишиться без матері. Чи не буде вона піддаватися дискримінації та глузуванням з боку вчителів і однокласників? А якщо вона житиме з невіруючим батьком і його батьками без мене, чи зможе вона стати на шлях віри в Бога? Коли я думала про те, яка вона маленька, мені здавалося, що я не витримаю розлуки з нею. У той час мені було дуже погано, і я молилася Богу: «Боже, я не можу розлучитися з дочкою. Мене завжди охоплює смуток при думці про її майбутнє. Прошу Тебе: освіти і направ мене та захистити моє серце».

Після цього я прочитала уривок із Божого слова. «Крім народження й виховання, відповідальність батьків у житті їхніх дітей полягає лише в тому, щоб зовнішньо забезпечувати їм середовище для дорослішання, і не більше, бо ніщо, крім завчасно призначеного Творцем, не впливає на долю людини. Ніхто не може контролювати, яке майбутнє людина матиме; воно вже давно наперед постановлене, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, і в кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини взагалі не можуть поставити перепону її долі в житті і батьки жодної людини не можуть спричинити бодай найменший вплив, коли йдеться про ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, у якій би сім’ї людині не було постановлено народитися, і в якому навколишньому середовищі вона не росла б, це не більше ніж передумови для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію. І тому батьки жодної людини не можуть допомогти їй у виконанні її місії в житті, і аналогічно, родичі жодної людини не можуть допомогти їй у доброму виконанні своєї ролі в житті. Те, як людина виконує свою місію та в якому життєвому середовищі вона виконує свою роль, повністю визначається її долею в житті. Іншими словами, жодні об’єктивні умови не можуть вплинути на місію людини, наперед постановлену Творцем. Усі люди досягають зрілості в тому конкретному середовищі, в якому вони ростуть; потім поступово, крок за кроком, вони вирушають своїми власними дорогами в житті й виконують долі, призначені їм Творцем. Звісно ж, мимоволі вони входять у широке море людства й займають свої власні позиції в житті, де починають виконувати свої обов’язки як створені істоти заради попередньої постанови від Творця, заради Його володарювання» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). «Плани й фантазії людей досконалі; хіба вони не знають, що не їм вирішувати з приводу кількості дітей, які в них народяться, зовнішності їхніх дітей, їхніх здібностей тощо, що жодна крапля долі їхніх дітей не знаходиться в їхніх руках? Люди не є господарями своєї долі, але вони сподіваються змінити долі молодого покоління; вони безсилі уникнути своєї власної долі, і в той же час вони намагаються контролювати долю своїх синів і дочок. Чи не переоцінюють вони себе? Хіба це не людські нерозсудливість і невігластво?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Із Божих слів я зрозуміла, що Бог створив усе і має володарювання над усім, і що долі людей цілком перебувають у руках Божих. Батьки покликані тільки виховувати своїх дітей, але вони не можуть змінити їхньої долі. Я завжди думала, що можу впливати на життя своєї доньки і контролювати його, що вона зможе знайти щастя, якщо я буду поруч із нею, і що я зможу направити її на шлях віри в Бога. Але якщо подумати, я навіть не здатна розпоряджатися своєю власною долею, то як же я можу розпоряджатися долею своєї дочки? Я згадала, як кілька днів тому вона захворіла і знепритомніла, і я нічим не могла полегшити її страждання, – я могла тільки стояти й дивитися. Я могла тільки молити Бога захистити мою дитину. А ще колись донька спіткнулася під час сходження і впала зі скелі. Я не могла нічого вдіяти. Але її таємничим чином врятувало повалене дерево на краю гірської прірви. Ці випадки допомогли мені зрозуміти, що навіть якщо я всіляко дбатиму про доньку, немає жодної гарантії, що вона не захворіє або з нею не трапиться нещастя. Життя людей – в руках Божих. Страждання, яких людина зазнає протягом свого життя, і те, який шлях вона обирає, було наперед визначено Богом дуже давно. Люди не мають можливості втрутитися і вплинути на це. Коли я зрозуміла все це, то відчула величезне полегшення. Я зрозуміла, що маю віддати свою дитину в Божі руки і підкоритися Божому володарюванню та устрою. Як створена істота, я маю вчинити саме так.

Пізніше, коли чоловік побачив, що я наполегливо продовжую вірити в Бога, він вирішив розлучитися зі мною. Він зажадав, щоб я з’їхала з дому без нічого, і відмовився дати мені право опіки над нашою донькою. Він навіть хотів позбавити мене права на відвідування. Коли я запитала його про поділ майна, він навіть ударив мене по голові сталевим кухлем. Я захищалася руками, але мої зап’ястя вкрилися синцями, через що я не могла носити важкого понад два місяці. Він також кілька разів жорстоко вдарив мене по спині, через що я понад місяць сильно кашляла. Після всього цього він забрав сотні тисяч, які я відклала із зарплати. Він сказав: «То ти віриш у Бога, так? Тоді попроси свого Бога дати тобі їжу й воду». Коли я побачила, що мій чоловік такий нерозумний і жорстокий, я згадала Божі слова: «Припустімо, людина при згадці про Бога лютує та впадає в гнів, то чи бачила вона Бога? Чи знає вона, хто такий Бог? Вона не знає, хто такий Бог, не вірить у Нього, і Бог із нею не говорив. Бог ніколи не турбував її, то чому б їй гніватися? Чи можемо ми сказати, що така людина нечестива? Мирські віяння, їда, пиття, пошук задоволень, гонитва за знаменитостями – ніщо із цього не розсердило б таку людину. Однак при самій згадці слова “Бог” або істини Божих слів вона впадає в гнів. Хіба це не означає, що в неї нечестива натура? Цього достатньо, аби довести, що це нечестива людська натура» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний V). Те, що відкрили Божі слова, дозволило мені ясно побачити лиху природу мого чоловіка, його опір Богові. Спочатку, коли мій чоловік довідався, що я вірю у Всемогутнього Бога, він був налаштований особливо вороже і навіть порвав мої книги Божого слова. Пізніше він став несамовито намагатися утримати мене від віри в Бога, поводився зі мною, як із ув’язненою, не давав мені ніякої свободи і часто жорстоко бив мене. Здавалося, він хотів мене вбити. Коли ми розлучилися, він забрав усе моє майно, щоб довести мене до відчаю і зробити моє життя нестерпним. Його метою було змусити мене зрадити Бога і зректися Його. Тепер я ясно бачу сутність характеру свого чоловіка. Він був дияволом, що ненавидить Бога і противиться Йому. Ми з чоловіком не мали спільної мови. Живучи з ним, я не мала свободи, він мене бив і обмежував у всьому. Це була мука! Хіба таке могло бути домом? Це були не що інше, як кайдани. Це було пекло.

Після розлучення чоловік більше мені не перешкоджав і не обмежував мене. Я змогла нормально ходити на зібрання, читати Божі слова і швидко стала до виконання обов’язків у церкві. Я відчула глибоку полегкість і звільнення. Дякую Богові за те, що Він спас мене!