Калеб, Південна Корея

У 2010 році я часто спілкувався з Люсією, однією із церковних керівниць. Вона нерідко говорила нам: «Останні кілька років Бог постійно був до мене милостивий. Мої керівники завжди переводять мене в церкви, які переживають труднощі. Іноді мені не хочеться йти, але я знаю, що це Боже доручення, тож мені не можна думати про свої плотські інтереси. Я маю бути вірною Богові, тому погоджуюся. У кожній церкві, куди я приходжу, я роблю обхід, проводжу пару зібрань, і церква, що перебувала в безладі, повертається до нормального життя, а церковне життя та євангельська робота знову стають ефективними. Іноді в мене виникають труднощі, але я молюся Богу, Бог відкриває мені варіанти розв’язання проблем, і все йде гладко. Я бачу, яка Божа робота чудова…» Слухаючи про досвід Люсії, я захоплювався нею. Мені здавалося, що вона здібна керівниця та вміє нести тягарі. Одного разу перед початком зібрання я був зайнятий невимушеною розмовою, і Люсія перервала мене словами: «Наш час, який ми проводимо тут разом, дорогоцінний, тож не марнуймо його на балачки. Проведімо його за спілкуванням про Боже слово». Почувши її слова, я подумав: «За ці роки я зустрічав багато керівників, але Люсія – перша настільки сумлінна, побожна та віддана пошукам істини». Після цього я став іще більше рівнятися на неї та захоплюватися нею. Але після тривалої взаємодії з нею я зрозумів, що, хоча її спілкування завжди було аргументованим і вона виглядала як людина, що шукає істину, вона дуже рідко спілкувалася як про власний самоаналіз і самопізнання на основі Божого слова, так і про свій практичний досвід Божого слова. Здебільшого її спілкування було прихованим самозвеличенням і хизуванням, покликаним створити в інших враження, ніби церква розвивала її та давала їй важливі ролі, щоб інші рівнялися на Люсію. Але був і ще серйозніший факт: у деяких ключових питаннях, які стосувалися інтересів церкви, Люсія не практикувала правди, а із широко відкритими очима брехала, обманювала й уникала відповідальності. Наприклад, Фінн, який відповідав за роботу Люсії, коїв у церкві проступки. Він привласнював церковні гроші, за що був визнаний антихристом і вигнаний. Люсія добре знала про нечестиві вчинки Фінна та навіть брала в них участь. Але після того, як Фінна вигнали, Люсія не тільки не замислилася над собою й не покаялася перед Богом, а й не визнала, що брала участь у злодіяннях Фінна. Вона зображала, ніби абсолютно чиста, нічого про них не знала й не брала в них участі. У той момент я зрозумів, що Люсія була лицеміркою. Вона вміла прикидатись і обманювати людей високими словами, тому на обличчях деяких братів і сестер, позбавлених розсудливості, з’являлося захоплення, щойно вони чули її ім’я. Коли ми з братом-напарником побачили поведінку Люсії й наслідки її роботи та проповідей, ми застосували принципи розпізнавання неправдивих керівників, визначили, що Люсія саме така, і написали листа, у якому повідомили про ці проблеми з Люсією.

Відправивши листа, ми стали чекати, поки вищі керівники перевірять це питання й розберуться в ньому, але минуло півмісяця, а ми досі не отримали відповіді. Ми з братом-напарником не могли зрозуміти, чому так. Одного дня Люсія радісна прийшла до нас на зібрання та сказала, що вище керівництво збирається її розвивати. Я не міг у це повірити: «Замість того, щоб зняти цю неправдиву керівницю, її розвиватимуть і призначатимуть на важливі ролі? Невже ми помилилися, коли повідомляли про неї, бо не розуміли принципів істини й нам не вистачило розсудливості?» Трохи більше ніж за місяць Люсія знову прийшла та сказала, що в церкві плануються вибори керівників, а більшість братів і сестер позитивно оцінює її та збирається її переобрати. Почувши це, я був приголомшений. Я подумав: «Люсія хитра й підступна. Вона зовсім не годиться в керівниці. Треба повідомити про це ще одним листом». Але, готуючись до написання листа, я завагався: «Зараз дуже багато людей не може розпізнати справжньої натури Люсії. Усі вони обмануті її неправдивою маскою. Якщо я знову напишу листа зі скаргою, а вище керівництво не зрозуміє реальної ситуації, чи не подумають вони, що я просто чіпляюся за це питання? Крім того, якщо Люсія дізнається, що це я написав листа, чи не затаїть вона образу та чи не стане потай мені капостити? Вона відповідає за те, щоб ми отримували книги з Божим словом, проповіді та спілкування від Божого дому, тож якщо я її ображу, їй навіть не знадобиться якось мене гнобити: щоб поставити мене в скрутне становище, їй достатньо буде просто ігнорувати мене та не давати мені книг». Коли я про все це думав, у мене виникли дуже суперечливі почуття. Як мені варто було зробити: знову поскаржитися на неї чи забути про це питання? Коли я думав про власні інтереси, майбутнє й долю, мені здавалося, ніби мене зв’язує та сковує якийсь невидимий темний вплив. Трохи помучившись, я врешті-решт надумав піти на компроміс, аби вбезпечитися від гноблення. Я вирішив поки що почекати зі скаргою на Люсію, а себе втішив такими словами: «Принаймні тепер ми розпізнали справжню натуру Люсії, і вона нас більше не обмане, тож поки що й так непогано. Можливо, одного дня Бог викриє її, і всі розпізнають її натуру та побачать, яка Люсія насправді. Її замінять у звичайному порядку».

Більше ніж за місяць ми отримали листа від двох сестер. У листі говорилося, що вони розпізнали в Люсії неправдиву керівницю та хотіли повідомити про неї. Сестри питали нашу думку та просили якоїсь поради. Я подумав: «Ми досі не отримали відповіді на наш лист зі скаргою на Люсію. Якщо ми разом із цими сестрами знову поскаржимося на неї, чи не скажуть вищі керівники, що ми зговорилися нападати на Люсію та заважаємо церковній роботі? Тоді буде дуже ймовірно, що виженуть нас, а не Люсію». З такими думками я та брат-напарник написали двом сестрам відповідь, де говорилося так: «Ви можете поскаржитися на неї самостійно. Ми вже раз повідомляли про неї, тож удруге не скаржитимемося». Після цієї відповіді я відчув сильні докори сумління. Я зрозумів, що йшов на хитрощі, щоб убезпечитися. Це був компроміс із темним впливом і піддавання йому. Щоб звільнитися від цього внутрішнього осуду, я заспокоїв себе тими ж аргументами, що й раніше: «Наразі справжню натуру Люсії не може розпізнати забагато людей. Якщо ми вперто скаржитимемося на неї та домагатимемося її зняття, брати й сестри цього не допустять. Вони намагатимуться її захистити. Ми повинні почекати, поки брати й сестри розпізнають її справжню натуру. У слушний час її природним чином замінять». Я справді так думав, але щоразу, коли я бачив уривки з Божого слова про викриття неправдивих керівників і антихристів, моя совість мене засуджувала. Я точно виявив неправдиву керівницю, і все ж я не повідомляв про неї та не виводив її на чисту воду. Чи не потурав я сатані, коли він заважав церковній роботі й порушував її? Усі брати й сестри, які нас приймали, обожнювали Люсію, і коли ми викривали, що вона поводиться як неправдива керівниця, вони не намагалися поставитися до цього розсудливо, а натомість обурювались і звинувачували нас, думаючи, що ми нападаємо на Люсію. Я побачив, що ця неправдива керівниця ввела людей у дуже глибоку оману. Я не знав, скільки братів і сестер стали жертвами цього обману, і ще краще зрозумів, що неправдиві керівники – перешкода й камінь спотикання при входженні обраних Богом людей у життя. У той момент я нічого так не хотів, як щонайшвидшої заміни Люсії, але мені не вистачило сміливості написати листа з повторною скаргою. Я не наважився ще раз викрити поведінку Люсії навіть для того, щоб просто не образити братів і сестер, які нас приймали. У глибині душі я засуджував і звинувачував себе. Я не міг зрозуміти, чому я такий боягузливий і нікчемний. Я бачив, як неправдива керівниця заважає роботі церкви, і не наважився про це повідомити. Я навіть не наважився сказати правду. Хіба я не був просто посіпакою сатани? Я подумав про Божі слова: «Всі ви кажете, що дбаєте про Божу ношу та захищатимете свідчення церкви, але хто з вас справді дбає про Божу ношу? Запитай себе: чи ти людина, що дбає про Його ношу? Чи можеш ти практикувати праведність заради Нього? Чи можеш ти встати та виступити за Мене? Чи можеш ти непохитно практикувати істину? Чи достатньо ти сміливий, щоб боротися з усіма вчинками сатани? Чи зміг би ти відкласти свої почуття й розвінчати сатану заради Моєї істини? Чи можеш ти дозволити, щоб у тобі було задоволено Мої наміри? Чи покладав ти своє серце в найвирішальніші моменти? Чи ти людина, що слідує Моїй волі? Часто став собі ці запитання та думай про них» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 13). Кожне Боже запитання викликало в мене збентеження й сором. Зазвичай у мене добре виходило вигукувати гасла, говорити, що я буду уважним до Божої волі та непохитним у свідченні про Бога, і я часто молився, кажучи, що хочу практикувати істину й догоджати Богові. Але щойно виникли проблеми та мені знадобилося встати на захист інтересів церкви, я втягнув голову, наче та черепаха в панцир. Я чітко знав, що про неправдивих керівників потрібно негайно повідомляти, але не наважився ще раз поскаржитися на Люсію та дозволив їй і надалі шкодити нашим братам і сестрам та обманювати їх, тому що боявся, що мене гнобитимуть і виженуть. Ще гіршим був той факт, що я бачив, як Люсія обманула братів і сестер, які мене приймали, але не думав, як допомогти їм розпізнати неправдиву керівницю. Натомість я йшов на компроміси. Я мовчав про поведінку Люсії, яка показувала її неправдиве керівництво, тому що боявся, що через викриття Люсії вони засмутяться й більше не прийматимуть нас у себе. Я справді був егоїстичним і підлим! Я тішився всім, чим Бог мене забезпечував, мої брати й сестри приймали мене та піклувалися про мене, але я не зважав на Божу волю та не захищав роботу церкви. Я залишився осторонь і дозволив неправдивій керівниці захопити владу в церкві та заважати церковній роботі. Де були моя совість і розважливість? Я був абсолютно недостойний жити перед Богом!

Після цього я прочитав такі Божі слова: «У Божій сім’ї не дозволено залишатися тим, хто не втілює істину в життя, як і тим, хто свідомо руйнує церкву. Однак час для праці вигнання ще не настав. Таких людей просто викриють і, зрештою, виженуть. Над цими людьми більше не проводитиметься марна робота; ті, що належать сатані, не здатні стояти на боці істини, тоді як ті, що шукають істину, здатні. Люди, які не втілюють істину в життя, негідні почути шлях істини і негідні свідчити про істину. Вона просто не для їхніх вух; радше, вона спрямована на тих, хто її втілює в життя. Перш, ніж буде явлений кінець кожної людини, тих, хто заважає церкві та порушує Божу працю, спочатку тимчасово залишать осторонь, щоб розібратися з ними пізніше. Щойно працю буде завершено, кожного з цих людей буде викрито, а потім вигнано. Наразі, поки проголошується істина, вони будуть проігноровані. Коли ж уся істина буде розкрита людству, ці люди мають бути вигнані. Тоді настане час, коли всі люди будуть поділені на класи відповідно до їхнього виду. Дрібні витівки тих, хто не має розсудливості, призведуть до їхньої загибелі від рук нечестивих, вони будуть заманюватися ними, щоб ніколи не повернутися. І вони заслуговують на подібне ставлення, бо не люблять істини, тому що вони не здатні стояти на боці істини, тому що вони йдуть за злими людьми і стоять на боці злих людей, бо вступають у змову зі злими людьми та зневажають Бога. Вони прекрасно знають, що ті злі люди випромінюють зло, але вони озлобили свої серця і відвернулися від істини, щоб піти за ними. Хіба всі ці люди, які не втілюють істину в життя, але чинять руйнівні та мерзенні речі, не чинять зло? Хоча серед них є ті, хто називає себе царями, а інші слідують за ними, хіба їхня богопротивна природа не однакова? Яке вони можуть мати виправдання, стверджуючи, що Бог не рятує їх? Яке вони можуть мати виправдання, стверджуючи, що Бог не праведний? Хіба не їхнє власне зло їх руйнує? Хіба не їхня власна непокірність тягне їх у пекло? Люди, які втілюють істину в життя, зрештою, завдяки істині будуть спасенні та стануть досконалими. Ті, хто не втілює істину в життя, зрештою, через істину накличуть на себе погибель. Таким буде кінець тих, хто втілює істину в життя, і тих, хто її не втілює» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). Я побачив, що я був людиною саме того типу, який викривало Боже слово: людиною, що не практикувала істину. Я був із тих, кого зневажає Бог. Я в усьому намагався вберегтись і вбезпечитися сам. Зіткнувшись із неправдивою керівницею, я не наважився поскаржитися на неї та вивести її на чисту воду, як того вимагали принципи. Хіба я просто не став на коліна перед сатаною та не вступив із ним у змову? На перший погляд я не стояв на боці Люсії та не захищав її, але я й не поскаржився на неї та не викрив її як неправдиву керівницю. Я дозволив їй заплутати й обдурити братів і сестер у церкві, порушувати церковну роботу й заважати церкві. Тим самим я став на бік сатани. У Божих словах сказано: «Вони прекрасно знають, що ті злі люди випромінюють зло, але вони озлобили свої серця і відвернулися від істини, щоб піти за ними. Хіба всі ці люди, які не втілюють істину в життя, але чинять руйнівні та мерзенні речі, не чинять зло?» Божі слова викривали саме таку поведінку, як у мене. Я подумав про слова Господа Ісуса: «Хто не зо Мною, той супроти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає» (Матвія 12:30). У битві між Богом і сатаною не стояти на боці Бога – значить стояти на боці сатани. Інших варіантів немає. Але коли переді мною постало питання викриття неправдивої керівниці, я намагався бути розумним і нейтральним, перестраховуватись і берегтися. Хіба тим самим я, по суті, не зрадив Бога та не встав на бік сатани? Я думав, що багато хто не міг розпізнати справжню натуру Люсії, але її природним чином замінять, щойно прийде слушний час і Бог повністю її викриє. На перший погляд ця думка здавалася дуже розважливою, але насправді я уникав відповідальності й шукав виправдання, щоб не практикувати істину. Я просто чекав, коли Бог її викриє, замість того щоб виконати власні зобов’язання та викрити її самому, поскаржившись на неї. По суті, я потурав неправдивій керівниці, яка чинила зло та порушувала роботу церкви. Мене можна було б навіть із повним правом назвати поплічником неправдивої керівниці. Думаючи про все це, я ненавидів себе за те, що був таким егоїстичним, підлим, слабким і некомпетентним. Я був нікчемним, посіпакою сатани! У мене не було жодних свідчень у війні зі злом. Воістину, Бог таке зневажав! Я постав перед Богом і покаявся, помолившись. Я попросив у Бога сили вирватися з-під контролю темних сил, стати на бік Бога та сказати «ні» силам сатани. Я вирішив, що зберу більше доказів і напишу ще одного листа зі скаргою на Люсію. Але не встиг я цього зробити, як церква провела розслідування й визначила, що Люсія була неправдивою керівницею, що стала на шлях антихриста. Люсію замінили, а пізніше я дізнався, що наш лист зі скаргою на неї не дійшов, бо його перехопив інший неправдивий керівник. Цього неправдивого керівника також замінили за те, що він не займався практичною роботою. Я був дуже радий почути цю новину, але водночас відчував провину, бо виступив у цьому питанні як посіпака сатани й не зміг захистити роботу церкви та бути непохитним у своєму свідченні.

Коли Люсію замінили, церковну роботу тимчасово взяла на себе нова сестра, і я думав, що з питанням покінчено, але виявилось інакше. Трохи більше ніж за місяць брат-напарник сказав мені, що навіть після заміни Люсія все одно опиралася. Вона поширювала серед братів і сестер брехливі чутки, що новообрана керівниця неправдива, щоб викликати в них співчуття, і змовлялася з іншими, щоб домогтися зняття нової керівниці та повернення на посаду. Почувши про це, я дуже занепокоївся. Я мусив знайти спосіб якнайшвидше повідомити вище керівництво про лиху поведінку Люсії. Якраз тоді нова керівниця церкви теж писала вищому керівництву листа про ситуацію навколо Люсії та намагалася визначити, як чітко пояснити ситуацію. Я досить добре пишу, тож я проявив ініціативу та запропонував написати лист-скаргу від її імені. Наступного ранку, коли я дописав скаргу, брат-напарник раптово сказав: «Підпиши-но листа й нашими іменами теж». Його слова мене приголомшили. Я подумав: «Люсія зла, підступна й уміє обманювати. Якщо зараз у нас нічого не вийде й вона поверне собі владу та знову стане церковною керівницею, то вона точно нас замінить або навіть вижене, бо вона не раз зловживала владою, виганяючи тих, хто їй не подобався. Але в нас не може бути виправдань для того, щоб не поставити під листом наші імена, бо це ми написали його замість теперішньої керівниці». Я на мить замислився, а потім сказав: «Укажімо, що ми написали цього листа від імені керівниці». Насправді я хотів якомога більше відсторонитися від цієї скарги: мовляв, навіть якщо мене за неї гнобитимуть, то хоч не так сильно. Тоді мій напарник розібрався зі мною такими словами: «Чому тобі так важко поставити своє ім’я? Оце ти хитруєш!» Це зауваження глибоко мене вразило. Я зрозумів, що більше не можу хитрувати та намагатися вбезпечитися, що я повинен практикувати правду й бути чесною людиною.

Пізніше я замислився над собою. Я запитував себе: чому я лякався, щулився та намагався вбезпечити себе при кожній події, що стосувалась інтересів Церкви та вимагала від мене висловити свою думку? Яка натура мене контролювала, коли я так робив? Я прочитав такі Божі слова: «Сатана розбещує людей за допомогою освіти та ідеологічної обробки національних урядів, а також відомих і великих людей. Їхні диявольські слова стали життям і природою людини. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – це відомий сатанинський вислів, який просякнув кожного та який став його життям. Є й інші слова філософій світських справ, подібні до цих. За допомогою традиційної культури кожного народу сатана виховує, вводить в оману та розбещує людей, унаслідок чого людство падає в безмежну прірву знищення, і врешті-решт знищується Богом за те, що служить сатані й опирається Богові. Деякі люди десятиліттями працюють у суспільстві державними службовцями. Уявіть собі, що ви ставите їм таке запитання: “Ви так добре справляєтесь із цією роботою – за якими ключовими відомими висловами ви живете?”. Вони можуть сказати: ‘Я розумію одне: “Чиновник не завдає клопоту тому, хто приходить до нього з подарунком, а хто не вдається до лестощів, той нічого не досягне”’. Це сатанинська філософія, на якій ґрунтується їхня кар’єра. Хіба ці слова не відображають натуру таких людей? Безпринципне використання всіх можливих засобів заради отримання посади стало їхньою натурою, посадовий і кар’єрний успіх – їхніми цілями. У житті, житті по-людськи та вчинках людей досі багато сатанинських отрут. Наприклад, усі їхні філософії світських справ, їхні способи діяльності та їхні гасла наповнені отрутами великого червоного дракона, і всі вони походять від сатани. Отже, усе, що тече в людських кістках і крові, – від сатани. … Людство глибоко розбещене сатаною. Сатанинська отрута тече в крові кожної людини, і можна сказати, що природа людини розбещена, нечестива, ворожа та протиборча Богові, наповнена філософіями й отрутами сатани та занурена в них. Вона цілком і повністю стала природою-сутністю сатани. Ось чому люди опираються та протистоять Богу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Почитавши Боже слово, я усвідомив, що не наважувався прямо виступити проти неправдивих керівників і антихристів, бо жив за сатанинською логікою, законами й мирськими філософіями на кшталт «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Що менше клопоту, то краще» та «Розумні люди вміють себе захистити та думають лише про те, щоб не набути клопоту». А ще кажуть: «Хай кожен сам свіжує свого скунса». Оскільки я жив цими сатанинськими отрутами, я був надзвичайно егоїстичним, підлим, боягузливим і хитрим. Я в усьому думав передусім про власні інтереси, про потенційні плюси й мінуси. Коли я в перший раз захотів поскаржитися на Люсію, то не наважився, бо хотів себе вбезпечити. Тепер же Люсія змовлялася з іншими, змагалася за владу в церкві, порушувала церковну роботу й заважала їй, а мені досі не вистачало хоробрості встати й утілити істину в життя. Я ховався, втягнувши голову, наче та черепаха в панцир, – нажаханий, що неправдивий керівник і антихрист дізнається та покарає мене, щойно я висуну голову. На словах я вірив у Бога та слідував за Богом, але в моєму серці не було місця для Бога. Я навіть дивився на дім Божий так само, як і на суспільство, вважаючи, що дім Божий – це місце без справедливості та праведності, де я мушу постійно бути обережним і вчитися захищати себе, інакше ризикую бути пригнобленим і покараним. Така точка зору була нічим іншим, як наклепом і зневагою до Бога! Дім Божий – це не зовнішній світ. У світі царює сатана та правлять нечестиві, а на добрих чекає лише цькування та гноблення. Однак у Божому домі правлять Христос та істина. Неправдивим керівникам і антихристам немає місця в Божому домі, і в міру того, як обрані Богом люди здобуватимуть розуміння істини та розсудливість, усіх неправдивих керівників буде викрито й виведено на чисту воду, вислано та вигнано. Це і є Божа праведність. У Божих словах сказано: «Злі неодмінно будуть покарані» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога). Боже слово – це істина й факти, які Бог справдить. Я також бачив реальні приклади того, як неправдивих керівників і антихристів замінювали чи виганяли. Хіба то не була Божа праведність? Але я був повністю засліплений власними інтересами й думав лише про те, як себе вбезпечити. Я вірив у Бога, але не вірив у Боже слово, у Його вірність і праведність. Я дивився на все з точки зору безбожника. Так проявляються невіруючі! Якби я продовжував жити за сатанинськими філософіями, не практикував істину, не захищав роботу церкви, то кінець кінцем був би засуджений і вигнаний Богом. Усвідомивши все це, я зрозумів, що мушу до кінця виконати свої зобов’язання щодо скарги на Люсію, і навіть якщо колись вона стане мене гнобити чи й вижене, то це теж буде для мене уроком, і в цьому будуть добрі Божі наміри. Думаючи про це, я дуже спокійно поставив під скаргою свій підпис. У той момент я відчував захищеність, спокій і гордість. Я відчув, що нарешті припинив ховатись і став порядною людиною.

Приблизно за місяць після надіслання листа зі скаргою ми нарешті отримали добру звістку. Люсія накоїла дуже багато нечестивих учинків і відмовлялася змінюватися, тож її визнали антихристом і вигнали із церкви. З нею було вигнано й тих лиходіїв, що слідували за Люсією в її злих учинках і порушенні церковної роботи. Дехто виявив каяття – тих не визнали лиходіями, а дозволили залишитись у церкві та дали шанс покаятися. Кількамісячний безлад нарешті вщух, і відновилося нормальне церковне життя. Я був дуже радий бачити такий результат, але також відчував жаль і докори сумління, бо я був егоїстичним і підлим у питанні викриття неправдивої керівниці й антихриста, беріг себе й навіть сумнівався в Божій праведності та правлінні істини в Божому домі. Багато в чому я досі був невіруючим. Я бачив, що глибоко розбещений і дуже багато винен Богу. Я поклявся, що наступного разу в такій ситуації встану на бік Бога.

За чотири роки ситуація повторилася. Керівники моєї церкви, Кейден і ще двоє, були засуджені як неправдиві керівники та зняті, бо говорили про букви та вчення, а не займалися практичною роботою. Замість них церква прислала двох тимчасових керівниць. Коли приїхали ці дві сестри, Кейден став поширювати хибне твердження, що наша церква не приймає «благодійних подачок». Це означало, що він не прийняв цих двох сестер, переведених з іншої церкви, як наших керівниць. Старі керівники почали шукати приводів для нападу на нових і схилили інших братів і сестер до того, щоб вони стали на їхній бік і написали скаргу з вимогою відіслати нових керівниць. Пізніше вони запропонували й мені взяти в цьому участь. Коли я прочитав написаний ними лист-скаргу, то побачив, що деякі з наведених ними «нечестивих учинків» нових керівниць були зовсім не нечестивими вчинками, а звичайним викриттям розбещення. Інші були очевидним перебільшенням, а ще деякі – відверто неправдивими звинуваченнями, брехнею та спотворенням фактів. Засудження в листі були роздутими, безглуздими та злісними. Я зрозумів, що справжньою метою їхнього листа-скарги був не захист роботи церкви, не вигнання неправдивих керівників і не захист обраних Богом людей, а захоплення влади, повернення на посади церковних керівників, контроль над церквою й обраними Богом людьми. Вони були антихристами! Спершу я не хотів втручатись у цю справу, бо керівник моєї громади теж був обманутий і брав участь у скарзі, а я був простим рядовим віруючим і навряд чи міг дозволити собі образити цих людей. Але коли я подумав про те, як чотири роки тому антихриста Люсію було вигнано внаслідок скарги, а в мене тоді не було жодного свідчення, то вирішив більше не ховатись і не щулитися. Я поспілкувався з братами й сестрами поруч, аби вони чітко зрозуміли справжні цілі й наміри авторів скарги та розпізнали їхню істинну натуру. Після цього я поскаржився церкві, викривши лихі вчинки змовників у боротьбі за владу. Церква провела розслідування та перевірила ситуацію, визнала цих людей антихристами й вигнала. Коли я побачив в оголошенні про вигнання цієї групи антихристів деякі докази, надані мною, то дуже зрадів, та ще й утішився. Для мене було честю гідно виконати свої зобов’язання щодо цього питання.

Завдяки всьому цьому досвіду я зумів побачити велику мудрість Божої роботи. Бог дозволив неправдивим керівникам і антихристам з’явитись у церкві, щоб у мене розвинулось уміння їх розпізнавати. Завдяки їх викриттю та вигнанню я здобув певні знання про праведний Божий характер, побачив, що Божим домом правлять Христос та істина, і моя віра в Бога виросла. Дяка Богу!