Сіньпін, Китай

Рік тому я перейшла в іншу церкву. Спочатку я не дуже вписалася, бо в попередній церкві була керівницею, і мої брати й сестри були про мене дуже високої думки. Коли в них виникали якісь проблеми, вони приходили до мене по рішення. Але в цій церкві брати й сестри мене не знали. Я почувалася ніким, і це дуже мене розчаровувало. Я подумала: «Раніше я досить результативно проповідувала Євангеліє, тож я й тут зможу виділитися, якщо скористаюся своїми проповідницькими здібностями, аби показати всім, що маю духовний рівень і виконую свої обов’язки ефективніше за інших». Тоді я почала дуже активно проповідувати Євангеліє й незабаром навернула понад десяток людей. Я була на сьомому небі від щастя. Коли я побачила своїх братів і сестер, то не могла не похизуватися своїм досвідом проповідування Євангелія. Вони із заздрістю сказали: «Тобі так легко проповідувати Євангеліє, а ми так не можемо. Коли ми зустрічаємо потенційних одержувачів Євангелія, які мають уявлення й не хочуть слухати, то не знаємо, як із ними спілкуватися». Насправді я теж часто стикалася з такими ситуаціями. Часом мої проповіді бували безуспішними, але я рідко розповідала про ці проблеми й невдачі або взагалі про них не згадувала: я боялася, що тоді мене вже не поважатимуть і не вважатимуть здібною. Я подумала: «Я маю розповісти про свій успішний досвід проповідування Євангелія, щоб люди побачили, як добре я виконую свої обов’язки». Тож я сказала: «Проповідувати Євангеліє неважко. Коли я зустрічаю потенційних одержувачів Євангелія, ось як я з ними спілкуюся…» Послухавши це, мої брати й сестри почали мною дуже захоплюватися. Після цього люди стали казати тим, хто мав друзів або родичів, які хотіли вивчити Божу роботу в останні дні: «Нехай Сіньпін піде проповідувати до них. Вам потрібна сестра Сіньпін». Коли я побачила, що всі так до мене ставляться, то була дуже щасливою. Незабаром один із керівників домовився, щоб я взяла на себе відповідальність за роботу поливу в кількох церквах. Від цього я ще дужче запишалася та подумала, що тепер у мене з’явилася ще більша сцена для прояву моїх талантів. Коли мої брати й сестри стикалися з труднощами в проповідуванні Євангелія чи поливі новачків і відступали або вже не хотіли страждати та платити ціну, я підбадьорювала їх і розповідала про те, як я страждала, проповідуючи Євангеліє. Я говорила: «Коли я раніше проповідувала Євангеліє, бувало, що взимку стояв десятиградусний мороз, вітер різав обличчя, як ножем, але я все одно продовжувала проповідувати. У сильний дощ, коли вода під мостами дуже піднімалась і моє взуття намокало, я вичавлювала воду з устілок, клала їх у кишеню й усе одно йшла на проповідь. Одного разу, коли температура була нижче мінус десяти, я розшукала новонавернену, щоб провести з нею зібрання, і прочекала на вулиці більше години, поки вона не прийшла…» Почувши це, брати й сестри подивилися на мене зі схваленням, захоплюючись тим, що я вмію страждати, і я була цьому дуже рада.

Пізніше мені доручили відповідати за ще більше церков. Я подумала: «Лише за кілька місяців мене знову підвищили. Може, тепер брати й сестри стануть думати про мене ще краще?» У той період я часто молилася Богу та намагалася спорядитись аспектами істини щодо поливу новачків. Поступово я знайшла, яким шляхом іти вперед у виконанні своїх обов’язків. Усі брати й сестри вважали, що їм корисно слухати моє спілкування. Я й сама не помітила, як моє его наново почало роздуватися, і я знову стала хизуватися на зібраннях. Коли брати й сестри спитали в мене, як правильно спілкуватися щодо релігійних уявлень, про які заводять мову новонавернені, і розвінчувати їх, я подумала: «Я поговорю з ними про це як слід, щоб усі побачили, що я розумію істину та можу вирішувати проблеми». Далі я докладно розповіла їм про свої думки та досвід, і поступово всі почали дивитися на мене інакше. Тепер вони уважно слухали все, що я говорила. Куди б я не йшла, брати й сестри рівнялися на мене, і навіть ті брати й сестри, яких я не знала, також просили послухати моє спілкування. Пізніше я проаналізувала проблеми, з якими часто стикалися ті, хто ніс Євангеліє та займався роботою поливу, сформулювала сімнадцять правил, записала їх, принесла на зібрання та поспілкувалася про них із братами й сестрами. У нас була одна сестра, чоловік якої був сільським начальником і виступав проти її віри в Бога. Він ставив багато гострих запитань і навмисно ускладнював нам життя, а зі мною він захотів поспілкуватись особисто. Мені тоді було дуже неспокійно, але, помолившись Богу, я спростувала кожне його запитання, і врешті-решт йому вже нічого було сказати. Після цього я взяла запитання, які ставив чоловік цієї сестри, і додала їх до своїх типових запитань про поширення Євангелія. Щоразу на зібраннях я діставала цей список і красномовно говорила про нього, аби показати братам і сестрам, що я здібна, мудра та можу вирішувати проблеми. Кілька разів після зібрань деякі брати й сестри казали: «Сестро Сіньпін, чи можете ви залишитися з нами ще на день і поспілкуватися з нами побільше?» Бачачи, як усі мною захоплюються, я так сильно раділа. Аби показати братам і сестрам, що я важлива особа та можу страждати й платити ціну при виконанні своїх обов’язків, я навіть сказала нібито мимохідь: «Я відповідаю за багато церков, і в мене вже призначено зустріч в іншій церкві. На мене чекає багато братів і сестер. Я така зайнята, що не маю часу на відпочинок». Коли я спілкувалася зі своїми братами й сестрами, то теж навмисно казала: «Щоразу, коли я їду на зібрання, це займає цілий день. У мене була тріщина поперекового відділу хребта, і я не можу так довго сидіти». Почувши це, одна сестра із захопленням сказала: «Ти справді багато працюєш, тож мусиш піклуватися своє здоров’я!» Через те, що я часто так хизувалася перед братами й сестрами, вони вважали, що я цілком здатна страждати та що я несу тягар при виконанні своїх обов’язків.

У цей період я займалася зібраннями та спілкуванням, та іноді моє серце було пустим, і я не знала, про що спілкуватися. Але коли я побачила очікування в очах моїх братів і сестер, то подумала: «Зараз брати й сестри вважають, що я ясно спілкуюся про істину, і всі на мене рівняються. Якщо я скажу їм, що не вмію спілкуватися, чи не зникне та добра репутація, яку я собі створила в їхніх очах?» Тому я прикинулася спокійною та попросила їх поспілкуватися першими. Я подумала: «Спочатку я послухаю, про що всі говорять, а потім узагальню сказане та поділюся власним розумінням. Це виглядатиме так, ніби я отримала істину повніше та ясніше». Після цього брати й сестри вирішили, що саме я даю ґрунтовне спілкування. Я також навмисно сказала: «З огляду на мій обов’язок Бог просвітив мене інакше». Я говорила це для того, щоб звеличити себе та похизуватися. Після цього брати й сестри стали ще більше на мене рівнятися та покладатися. У той час, з якими б проблемами вони не стикалися, проповідуючи Євангеліє чи поливаючи новонавернених, брати й сестри вже не молились і не шукали, а сподівалися, що я поспілкуюся з ними та вирішу їхні проблеми. Тоді я ще подумала про те, що горе приходить і до тих, хто захоплюється, і до тих, ким захоплюються, і мені стало трохи не по собі, але потім я подумала: «У спілкуванні я лише говорю про своє розуміння Божого слова та вказую братам і сестрам деякі шляхи практики. Усе це я роблю для того, щоб наша робота давала результати. У цьому немає нічого поганого». Тож ці побоювання та тривога промайнули в моїх думках лише на мить, і я не стала на них зациклюватися. Але саме тоді, коли я була сповнена пристрасті й ентузіазму щодо виконання свого обов’язку, мій псоріаз, який не давав про себе знати вже кілька років, раптово загострився. На ногах, руках і навіть на обличчі з’явилися великі плями. Вони дуже свербіли, і мені було настільки некомфортно, що це позначалося на моїх зібраннях. Цього разу мені було ще гірше, ніж під час попередніх загострень. Я пробувала різні ліки, але нічого не допомагало. Я зрозуміла, що мій стан не випадковий і з нього необхідно зробити висновки. Але тоді я не усвідомлювала, у чому полягає моя проблема.

Пізніше я пішла зустрітися з кількома братами й сестрами, які проповідували Євангеліє, щоб поспілкуватись і вирішити їхні проблеми. Я подумала: «Я мушу спілкуватися добре, щоб вони побачили, що я здатна працювати». Я була наче той директор компанії, що представляє звіт на зборах. Я спілкувалася з ними про те, як зрозуміти ключові моменти спілкування та вирішувати поширені проблеми при проповідуванні Євангелія. Брати й сестри уважно слухали. Дехто навіть постійно робив нотатки, боячись пропустити щось зі сказаного мною, а сестра, яка нас приймала, теж сиділа біля дверей, уважно слухала та час від часу подавала мені воду. Мені було дуже приємно бачити, як багато значення вони надають моєму спілкуванню. Але водночас мені було трохи не по собі: «Усе це лише моє особисте розуміння, там точно є якісь помилки, тому чи доречно, щоб усі записували те, що я говорю?» Але потім я подумала: «Може, брати й сестри просто хочуть записати якісь добрі шляхи практики, і це допоможе їм виконувати свої обов’язки. Навряд чи в цьому є щось погане». Подумавши так, я вирішила: хай люди записують. Наступного дня одна сестра прийшла на зібрання та сказала: «Я не записала вчорашнє спілкування сестри Сіньпін, тому сьогодні послухаю його ще раз». Коли зібрання закінчилося, я почула розмову двох сестер. Одна спитала: «Ти все записала на диктофон?» – а інша обурилася: «А ти чому не записала?» Почувши це, я злякалася: «Якщо всі вважають мої слова такими важливими, то чи не приводжу я людей до себе?» Що більше я думала, то страшніше мені ставало, тож я пішла додому й помолилася Богу, просячи Його просвітити мене, щоб я зуміла пізнати себе.

Я прочитала два уривки з Божого слова: «Звеличувати себе та свідчити про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та свідчать про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в чужих серцях і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні свідчать про Бога, але по суті звеличують саму цю людину та свідчать про неї. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони без жодних вагань свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та свідчать про себе, – це хизуватися самим і принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили приховують це та замітають сліди. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній духовний рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та свідчити про себе?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). «Кожен, хто йде дорогою антихристів, прославляє себе та свідчить про себе, рекламуючи себе й хизуючись собою на кожному кроці, і йому абсолютно байдуже до Бога. Чи пережили ви те, про що Я говорю? Чимало людей наполегливо свідчить про себе, розповідаючи про те, як вони страждають від того чи іншого, як вони працюють, як Бог цінує їх і доручає їм ту чи іншу роботу, і якими вони є, навмисно використовуючи певні інтонації в розмові та певні манери, аж поки врешті-решт, можливо, деякі люди не почнуть справді вважати їх Богом. Святий Дух уже давно залишив тих, хто досяг цього ступеня, і хоча вони ще не вичищені й не виключені, а натомість залишені як прислужники, їхня доля вже вирішена, і вони просто чекають на своє покарання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Люди ставлять до Бога забагато вимог). Боже слово дуже точно розкрило мій стан. Я часто так звеличувала себе й хизувалася. Коли я тільки перейшла в цю церкву, то почувалася невідомою й незначною, тому вбачала в проповідуванні Євангелія можливість домогтися того, щоб брати й сестри рівнялися на мене та хвалили мене. Щоб показати всім свої здібності до роботи та змусити людей подивитися на мене новими очима, я не говорила про власний досвід невдач. Натомість я багато розповідала про те, як проповідувала Євангеліє, скільки людей навернула, як вирішувала складні проблеми, щоб створити в людей ілюзію та змусити їх думати, ніби я розумію істину та можу вирішити їхні проблеми. Коли мене підвищили в посаді, мені хотілося, щоб іще більше людей було про мене високої думки, хотілося займати місце в їхніх серцях, тому я постійно говорила братам і сестрам, яка я зайнята, які страждання терплю. Але я помовкувала про власну слабкість і розбещеність, щоб люди думали, ніби я дійсно шукаю правду, плачу за це ціну й несу тягар у своїх обов’язках. Хіба це не було обманом моїх братів і сестер? Великий червоний дракон постійно проповідує свій «великий, славний і правильний» образ, щоб інші захоплювалися ним і йшли за ним, але всіляко приховує те зло, яке робить таємно, тим самим дурячи людей світу. Чим же відрізнялося те, що робила я, від учинків великого червоного дракона? Бог дав мені дари й таланти для несіння Євангелія, щоб я могла зробити свій внесок у його поширення та привести до Бога більше людей, аби вони зуміли здобути Його спасіння. Але я використовувала ці дари й таланти як капітал для того, щоб скрізь хизуватися, виставляти себе напоказ і тішитися повагою та поклонінням моїх братів і сестер. Я була такою безсоромною! Через те, що я постійно звеличувала себе й вихвалялася, усі вони захоплювалися мною, а не молилися Богу та не шукали істину, коли в них виникали проблеми: натомість вони шукали спілкування зі мною й оточували мене. Я чинила опір Богові! Коли я про це подумала, мені стало дуже страшно. Я стала на коліна перед Богом і заплакала, молячись: «Боже, я звеличувала себе й виставляла себе напоказ, щоб інші мені поклонялися. Я йшла шляхом опору Тобі. Я хочу покаятися».

Після цього я замислилася над своєю поведінкою. Чому я чітко знала, що світло в моєму спілкуванні – це просвітління від Святого Духа, але все одно мимоволі хизувалася та виставляла себе напоказ? У Божому слові я прочитала: «Деякі люди особливо обожнюють Павла. Їм подобається виходити й виступати з промовами та виконувати роботу; їм подобається проводити зібрання та проповідувати, і їм подобається змушувати людей слухати їх, обожнювати їх і обертатися навколо них. Їм подобається займати місце в серцях інших, і їм подобається, коли інші звертають увагу на образ, який вони представляють. Розберімо їхню природу на основі цих проявів. Якою є їхня природа? Якщо вони справді демонструють ці прояви, то це є достатнім для демонстрації того, що вони зарозумілі й пихаті, що вони взагалі не поклоняються Богу, і що вони прагнуть до високого статусу та хочуть мати владу над іншими, володіти іншими та займати місце в їхніх серцях. Це класичний образ сатани. Особливо помітні аспекти їхньої природи – це те, що вони зарозумілі й пихаті, вони не поклоняються Богу й намагаються змусити інших поклонятися їм. Такі прояви можуть дати вам дуже чітке уявлення про їхню природу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). «Ставши зарозумілими за своєю натурою й сутністю, люди часто можуть бунтувати проти Бога й опиратися Йому, не зважати на Його слова, вигадувати уявлення про Нього, робити справи, які Його зраджують, і вчинки, які вивищують самих людей і свідчать про них. Ти кажеш, що ти не гордовитий, але уявімо, що тобі дали церкву й дозволили її очолити; уявімо, що Я б тебе не обтинав, і ніхто в Божій родині не критикував би тебе й не допомагав тобі. Покерувавши деякий час, ти поверг би людей до своїх ніг і змусив би їх коритися тобі аж настільки, щоб вони тобою захоплювались і глибоко шанували тебе. А чому б ти це зробив? Це було б визначено твоєю натурою; це було б не чим іншим, як природним виявом. Тобі нітрохи не потрібно вчитися цьому в інших, так само як і їм не потрібно тебе цього навчати. Тобі не потрібно, щоб хтось указував тобі так зробити чи примушував тебе; така ситуація виникає природно. Усе, що ти робиш, спрямоване на те, щоб люди в усьому звеличували та хвалили тебе, слухали тебе, поклонялись і корилися тобі. Якщо дозволити тобі бути керівником, це природним чином призведе до такої ситуації, і це ніяк не можна змінити. Як же виникає така ситуація? Її зумовлює зарозуміла натура людини. Проявом зарозумілості є бунт і опір Богу. Коли люди зарозумілі, пихаті й впевнені у власній праведності, вони засновуватимуть власні незалежні царства й чинитимуть у будь-який спосіб як їм заманеться. Ще вони приберуть інших до рук і потягнуть їх у свої обійми. Те, що люди здатні на такі зарозумілі вчинки, лише доводить, що сутність їхньої зарозумілої натури – це сутність сатани, архангела. Коли їхня зарозумілість і пиха сягне певного рівня, у їхніх серцях уже не залишиться місця для Бога, і вони Його відкинуть. Далі в них виникне бажання бути Богом і змушувати людей слухатися їх, і вони стануть зовсім подібні до архангела. Якщо ти маєш таку сатанинську зарозумілу натуру, то Богу не буде місця у твоєму серці. Навіть якщо ти віритимеш у Бога, Він більше не визнаватиме тебе, вважатиме тебе злою людиною і відсіє тебе» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Зарозуміла натура людини – це корінь її опору Богу). З Божих слів я побачила, що моя натура була дуже бундючна й зарозуміла. Зовсім як Павло, я тішилася тим, що мені поклоняються, що мною захоплюються. Спочатку я просто хотіла добре виконувати свій обов’язок, але моя бундючна та зарозуміла натура контролювала мене, тому я мимоволі хизувалася та виставляла себе напоказ. Хоча я знала, що за моїми словами стоять мої особисті наміри та цілі, але ніяк не могла контролювати власні амбіції й бажання. Мені постійно хотілося, щоб мною захоплювались і хвалили мене. У дитинстві рідні балували мене увагою, а коли я виросла, то зайнялася бізнесом і стала відомою в районі підприємницею. І вдома, і на роботі останнє слово завжди було за мною. Куди б я не йшла, я чула від інших похвалу та слова вдячності, і мене тішило відчуття, що я найяскравіша зірка на небосхилі та викликаю загальну повагу. Увірувавши в Бога, я ніколи не задовольнялася тим, щоб бути звичайною, невідомою в церкві. Я завжди шукала нагоди завоювати чуже захоплення та повагу. Натура Павла була винятково бундючною, і він постійно прагнув чужого поклоніння й поваги, тому всюди, куди б він не пішов, він хизувався тим, скільки роботи він зробив і скільки страждань переніс. У своїх листах він ніколи не свідчив про Христа. Натомість під гаслом підтримки церкви він звеличував себе, а пізніше безсоромно свідчив, що живе як Христос. Це призвело до того, що віруючі поклонялися йому, звеличували його, використовували його як еталон і навіть вважали його слова словами Бога – аж до того, що сьогодні, 2000 років по тому, багато релігійних вірян чіпляються за слова Павла й тому відмовляються прийняти Божу роботу останніх днів. Павло приводив людей до себе, і це образило Божий характер, тож Бог покарав Павла. Я також була бундючною й зарозумілою та жила сатанинськими ідеями та поглядами на кшталт «Людина дереться вгору, вода тече вниз» і «Виділяйся над іншими». Я завжди хотіла бути вищою за інших, хизуватися, виставляти свій талант напоказ. Саме тому, коли щось ставалося, мої брати й сестри слухали тільки мене, приймали все, що я казала, конспектували те, що я говорила на спілкуванні, і навіть записували мене на диктофон, а коли їм не вдавалося зробити повний конспект – придумували, як би ще раз мене почути; вони вважали мої слова важливішими за Божі. Навіть тоді я не вміла аналізувати себе. Натомість я поринала в насолоду від того, що мною захоплюються. Я була такою бундючною й безсоромною! Я не знала власної ідентичності. Я не розуміла, що я – створіння, людина, яку розбестив сатана. Я безсоромно ставила себе на високий п’єдестал. Я хотіла, щоб інші знаходили для мене місце у своїх серцях, щоб мене слухали, щоб мене підтримували. І мої брати й сестри знаходили для мене місце у своїх серцях, бо я постійно хизувалася. Що більше вони мною захоплювалися, то далі відходили від Бога. Я згадала першу адміністративну постанову періоду Царства: «Людині не слід возвеличувати чи прославляти саму себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Десять адміністративних постанов, яких повинні дотримуватися обрані Богом люди в період Царства). Люди створені Богом, тож ми повинні поклонятися Богу та ставити Його понад усе. Але я змусила людей захоплюватися мною та ставити понад усе мене. Хіба я не порушувала цю адміністративну постанову? У той момент мені стало дуже страшно. Я зрозуміла, наскільки це серйозно – виставляти себе напоказ, щоб інші поклонялися мені та були про мене високої думки. Якби я продовжувала в тому ж дусі, то обов’язково потрапила би в пекло й була б покарана, як Павло! Те, що я сьогодні страждала від цієї хвороби, було Божим дисциплінуванням. Хворобою Він попереджав мене, що я зійшла на манівці. Це було Боже спасіння для мене!

Пізніше я згадала такий уривок із Божого слова: «Хоча Бог каже, що Він – Творець, а людина – Його створена істота, що може звучати так, наче між ними незначна різниця в ранзі, але реальність така, що все зроблене Богом для людства набагато перевищує подібні стосунки. Бог любить людство, піклується про людство, виявляє турботу про людство, а також постійно й невпинно забезпечує людство. Він ніколи не відчуває у Своєму серці, що це додаткова робота чи щось таке, що заслуговує на велику похвалу. Він також ніколи не відчуває, ніби, спасаючи людство, постачаючи його й даруючи йому все, Він робить людству величезне благодіяння. Він просто тихо й мовчазно забезпечує людство – по-Своєму, через Свою сутність і те, Хто Він є і чим володіє. Скільки б забезпечення та скільки б допомоги людство не отримувало від Нього, Бог ніколи не думає про те, щоб поставити собі це в заслугу, й не намагається цього робити. Це визначається сутністю Бога, і саме це є істинним виявленням Божого характеру» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I). Бог є Творець, і щоб спасти людей від пут сатани, Бог утілився, аби працювати серед людей, і перетерпів людський осуд і наклепи. Бог пожертвував усім заради людства, але ніколи не хизувався. Навіть контактуючи з людьми, Він ніколи не виставляв напоказ Свою ідентичність Бога. Він просто тихо забезпечував нас істиною й життям. Я бачила, що сутність Бога прекрасна й добра, що Він смиренний і прихований, позбавлений усякої гордості й пихи. А я була людиною, розбещеною сатаною та позбавленою всякої істини. І при цьому я була неймовірно бундючною. Досягнувши хоч найменших успіхів у виконанні своїх обов’язків, я виставляла це напоказ, хизувалася цим скрізь, де б не була, щоб завоювати чуже захоплення та визнання. Я була занадто безсоромною, занадто огидною й мерзенною в Божих очах. Я прийшла до Бога й помолилася Йому: «Боже, я більше не хочу хизуватися. Я хочу покаятися. Прошу, скеруй мене та покажи шлях до виправлення мого розбещеного характеру».

Я прочитала два уривки з Божого слова: «Який же спосіб дій не є самозвеличенням і свідченням про себе? Якщо ти хизуєшся та свідчиш про себе в певній справі, то досягнеш того результату, що деякі люди будуть про тебе високої думки та стануть тобі поклонятися. Але якщо ти відкриєш душу та поділишся своїм самопізнанням щодо тієї ж справи, у цього буде вже інша природа. Хіба це не правда? Відкривати душу, аби поговорити про своє самопізнання, – це те, що має бути властиве нормальній людськості. Це щось позитивне. Якщо ти дійсно знаєш себе та говориш про свій стан достовірно, щиро й точно; якщо ти говориш про знання, яке повністю ґрунтується на Божих словах; якщо ті, хто тебе слухає, отримують від цього повчання й користь; і якщо ти свідчиш про роботу Бога та прославляєш Його, то це свідчення про Бога. Якщо ж, відкриваючи душу, ти багато говориш про свої сильні сторони, про те, як ти страждав, платив ціну та був непохитним у своєму свідченні, і в результаті люди мають про тебе високу думку та поклоняються тобі, то це свідчення про себе. Потрібно бачити різницю між цими двома різновидами поведінки. Наприклад, пояснювати, яким слабким і негативним ти був, коли зіткнувся з випробуваннями, і як, помолившись і пошукавши істину, ти нарешті зрозумів Божий намір, здобув віру та був непохитним у своєму свідченні, – це значить звеличувати Бога та свідчити про Нього. Це в жодному разі не хизування та не свідчення про себе. Тому те, чи ти хизуєшся та свідчиш про себе, а чи ні, здебільшого залежить від того, чи ти говориш про свої реальні переживання та чи досягаєш ефекту, що полягає у свідченні про Бога; також необхідно дивитися на те, з якими намірами та цілями ти говориш про своє досвідне свідчення. Це допоможе легко розрізнити, до якого виду належить твоя поточна поведінка. Якщо ти ділишся свідченням із правильним наміром, то навіть якщо люди будуть про тебе високої думки та поклонятимуться тобі, це насправді не проблема. Якщо ж у тебе неправильний намір, то навіть якщо ніхто не має про тебе високої думки й не поклоняється тобі, це все одно проблема – а якщо люди ще й мають про тебе високу думку та поклоняються тобі, то це тим більше проблема. Тому для визначення того, чи людина звеличує себе та свідчить про себе, не можна дивитися на самі лише результати – треба дивитися передусім на її намір. Правильний спосіб розмежовувати ці два різновиди поведінки ґрунтується на намірах. Якщо намагатися розрізнити це на основі самих лише результатів, є ризик обмовити добрих людей. Деякі люди діляться особливо щирими свідченнями, а інші, як наслідок, мають про них високу думку та поклоняються їм; хіба ти можеш сказати, що ці люди свідчать про себе? Ні, не можеш. Із цими людьми немає жодних проблем, свідчення, якими вони діляться, і обов’язок, який вони виконують, приносять іншим користь, і тільки дурні та невігласи з викривленим сприйняттям поклоняються іншим людям. Розрізняючи те, чи людина звеличує себе та свідчить про себе, а чи ні, головне – дивитися на намір мовця. Якщо твій намір – показати всім, як виявилася твоя розбещеність і як ти змінився, і дати іншим можливість отримати від цього користь, то твої слова щирі, правдиві та відповідають фактам. Такі наміри правильні, і ти не хизуєшся та не свідчиш про себе. Якщо ж твій намір – показати всім, що ти маєш справжній досвід, що ти змінився та володієш істиною-реальністю, щоб вони були високої думки про тебе та поклонялися тобі, то такі наміри неправильні. Це хизування та свідчення про себе. Якщо досвідне свідчення, про яке ти розповідаєш, неправдиве, містить домішки та має на меті обдурити людей і зробити так, аби вони не побачили твого справжнього стану та щоб твої наміри, розбещеність, слабкість або негатив не було викрито перед іншими людьми, то такі слова лукавлять і вводять в оману. Це неправдиве свідчення, це обман Бога, це накликання ганьби на Бога, і це те, що Бог ненавидить найбільше. Між цими станами є чіткі відмінності, і всі їх можна розрізнити на основі наміру» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). «Коли ви свідчите про Бога, вам слід в основному говорити про те, як Бог судить і карає людей та які випробування Він використовує, щоб очистити людей і змінити їхні характери. Слід також говорити про те, як багато розбещення було виявлено у вашому досвіді, скільки ви вистраждали, скільки всього ви зробили, щоб протистояти Богу, і як ви в кінцевому підсумку були завойовані Богом. Розповідайте про те, як багато у вас реального знання про Божу роботу, і як слід свідчити про Бога та відплачувати Йому за Його любов. Ви маєте вкладати зміст у такі висловлювання, водночас викладаючи думки в простий спосіб. Не говоріть про пусті теорії. Говоріть більш приземлено; говоріть від серця. Саме так вам слід переживати речі на власному досвіді. Не озброюйте себе глибокими на вигляд, пустими теоріями, намагаючись виставити себе на показ; роблячи так, ви виглядаєте досить гордовитими та нерозсудливими. Ви мусите більше говорити про реальні речі, виходячи з вашого реального досвіду, і більше говорити від серця; це найкорисніше для інших, і це їм бачити найбільш доречно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). З Божих слів я зрозуміла: якщо я хочу припинити звеличувати себе та свідчити про себе, мені потрібно часто жити в Божій присутності, мати побожне серце, яке боїться Бога, відкривати серце перед братами й сестрами, свідомо розповідати про власну розбещеність і аналізувати її, говорити про свій реальний досвід. Коли мені хотілося звеличувати себе та свідчити про себе, я мусила зрікатися себе та виправляти свої наміри. Я мусила частіше викривати й аналізувати свою розбещеність і бунт, а також спілкуватися про те, що я дізналася про Бога, переживши Його суд, кару, випробування й очищення, і про те, що я знаю про власний розбещений характер і розбещену сутність. Я мусила більше говорити від щирого серця, щоб мої брати й сестри бачили мене справжню. Отримавши шлях практики, на зібраннях із братами й сестрами я відверто розповіла все про свою викриту розбещеність і своє розуміння себе в цей період, а також сказала їм, що той невеликий промінь світла в моєму спілкуванні походив виключно від просвітління Святого Духа, а не від мого справжнього духовного стану. Без Божого проводу я не могла б нічого зробити. Брати й сестри також зрозуміли, що їм не слід поклонятися мені й рівнятися на мене, і сказали, що в майбутньому більше не рівнятимуться на людей. Вони сказали, що в разі проблем молитимуться Богу та шукатимуть принципи істини, щоб отримати просвітління від Святого Духа. Коли пізніше на зустрічах я стикалася з незрозумілими мені проблемами, я вже могла відкинути своє его й відкрито шукати в спілкуванні з братами й сестрами. Кожен спілкувався про те, що він отримав і зрозумів, і дещо з того я сама ще не отримала, тож це було для мене дуже корисно. Мої брати й сестри вже не поклонялися мені, як раніше, і коли вони бачили, що зі мною щось не так, то могли прямо на це вказати. Коли в мене виникало бажання знову вивищуватись і хизуватися, я молилася Богу, приймала Божу перевірку та водночас відкривалася братам і сестрам, давала їм знати про свою розбещеність і свої недоліки, приймала їхній нагляд. Практикуючи такий шлях, я почувалася захищеною та спокійною, а ще я пізнала солодкість практики істини. Щойно я усвідомила, що моя натура бундючна та що я пішла неправильним шляхом, і покаялася перед Богом, мій псоріаз поступово минув, і я потроху одужала.

Переживши Боже дисциплінування та виправлення, я побачила, що праведний Божий характер такий яскравий і реальний, і побачила справжню Божу любов. Усе, що робить Бог, Він робить для того, щоб спасти мене від пут мого розбещеного сатанинського характеру. Саме Боже дисциплінування та виправлення зупинило мої лихі вчинки й відвело мене від краю небезпеки. Дяка Богу!