Хао Лі, Китай

У серпні 2019 року я обійняла посаду керівника в церкві. Одного разу, одразу після того, як я закінчила своє спілкування на зібранні, одна сестра сказала мені: «Сестро Хао Лі, твоє сьогоднішнє спілкування принесло справжнє просвітлення. Коли я його слухала, мою проблему було вирішено». Інша сестра долучилася до нашого діалогу й погодилася з нею. Побачивши їхні погляди, сповнені поваги та захоплення, я була схвильована й не могла стримати самовдоволення: «Я, мабуть, краща за інших братів і сестер. Інакше чому б вони обрали мене?» Оскільки я успішно вирішувала деякі проблеми на зібраннях, інші любили бути поруч зі мною й шукали мене для спілкування, коли в них виникали проблеми чи труднощі. Я почувалася так, ніби я добре підходжу на роль керівника. Я не могла не почуватися трохи високою й могутньою, і мені подобалося це почуття, коли мене поважають і мною захоплюються.

Одного разу, коли я, як завжди, пішла на зібрання дияконів, сестра У Чжицин згадала, що останнім часом вона жила у своєму гордовитому характері й завжди хотіла, щоб у середовищі тих, хто з нею працював, останнє слово було за нею. Вона знала, що так чинити неправильно, але не могла зректися себе. Вона попросила нас поділитися якимось спілкуванням, щоб допомогти їй. Якраз у той момент, коли я збиралася розпочати, почала говорити сестра Хань Цзіньї, наш диякон з питань євангелізації, яка поділилася деякими відповідними словами Бога та власним досвідом. Я помітила, що Чжицин уважно слухала й кивала головою з посмішкою на обличчі. Побачивши це, мені стало по-справжньому незручно, і я подумала: «Тут керівник – я, і з цією проблемою маю впоратися саме я. Чому ти забираєш це в мене? Ти виставила все так, ніби я не знаю, як із цим впоратися. Ні, я не дозволю тобі вкрасти мою славу, інакше всі подумають, що як керівник я не годжуся навіть на диякона. Треба негайно змінити тему». Тому, щойно Цзіньї замовкла, не замислюючись про те, чи була задовільно вирішена проблема Чжицин, я відразу ж сказала: «Головний намір Бога зараз – поширювати Євангеліє Царства та свідчити про нього, щоб якомога більше людей почули Його голос і постали перед ним якомога швидше». Спілкуючись, я не спускала очей з Чжицин і не заспокоїлася, аж доки не побачила, що вона уважно мене слухає. Щойно я закінчила, Цзіньї запропонувала кілька відносно хороших підходів щодо поширення Євангелія. Те, що вона говорила, було дуже зрозумілим, і я помітила, що Чжицин уважно її слухала, киваючи головою. Я відчувала себе дуже роздратованою, ніби мені було соромно. Я подумала: «Я – керівника, а ти – диякон. Як я маю виконувати свою роботу після того, як ти отак перетягуєш ковдру на себе? Якщо всі почнуть рівнятися на тебе, то хто хоча б згадає про мене?» Маючи таку думку, я суворо перебила Цзіньї й почала ділитися власним спілкуванням. Це був справді незручний момент. Того дня Чжицин згадала, що в роботі поливу не вистачає людей, і вона не знала, як вирішити цю проблему. Цзіньї почала ділитися деякими практичними підходами, застосовуючи власний досвід. Саме тоді я побачила, як Чжицин знову час від часу киває, і я почала по-справжньому заздрити. Я подумала: «Я – керівник. Ти думаєш, я не знаю, як з нею спілкуватися? Ти, здається, думаєш, що ти справді здібна, але ти просто сліпо вихваляєшся». Я була дуже сердита на Цзіньї, думаючи, що мені краще глибше дослідити її роботу та скоротити її до потрібного розміру, щоб вона більше не вихвалялася наосліп. Подумавши про це, я запитала її: «Цзіньї, євангельська робота груп, якими ти керувала, є не дуже плідною. Чи не тому, що ти не вкладала в цю роботу свого серця?» Почувши це запитання, Цзіньї дещо зніяковіла, а потім відповіла: «Сестро, я можу це прийняти. Після того, як я повернуся, я підіб’ю підсумки щодо того, чому ця робота не дуже вдала, і поміркую над собою». Я швидко продовжила: «Тоді, коли ти повернешся, тобі потрібно буде терміново підбити підсумки й виправити це відхилення. Як диякон напрямку євангелізації ти повинна взяти на себе провідну роль. Інакше, як брати й сестри будуть мотивовані поширювати Євангеліє?» У відповідь Цзіньї трохи холодно кивнула головою. Побачивши, як вона тихо опустила голову, я відчула докори сумління, але водночас і самовдоволення: «Як щодо того вигляду, який ти щойно напускала на себе, ніби я тобі не рівня? Коли я починаю цікавитися твоєю роботою, ти виглядаєш не так блискуче. Тепер ти не така самовдоволена, чи не так?» Тож я відновила свій вплив, знову промовляючи авторитетно й вирішуючи організаційні питання щодо іншої роботи. У той момент вже було темно, а в нас з Чжицин були інші завдання, які потрібно було обговорити того вечора. Спочатку я хотіла, щоб Цзіньї залишилася та все обговорила з нами, але потім я занепокоїлася, що вона знову відверне від мене увагу. Хіба це не змусиить мене виглядати неспроможною? Я вирішила, що просто відправлю її додому. Коли я побачила, як вона йде з нещасним виразом обличчя, я справді відчула себе трохи винною й подумала, чи не думає вона, що я її обмежую. Але тієї миті я просто мимохідь подумала про це й більше над тим не розмірковувала. Я просто не надала тому значення.

Минуло кілька днів, і я розповіла сестрі Лі Сисін, яка працювала разом зі мною, про те, як я повелася з Цзіньї. Вона розглянула мою проблему і сказала: «Це характер антихриста. Коли ти як керівник усуваєш і пригнічуєш того, хто перевершує тебе, це проблема, яка має дуже серйозну природу. Хіба не будуть більш талановиті члени церкви погублені, коли ти стоятимеш біля керма?» Мені було нестерпно й дуже незручно чути це. Тільки тоді я усвідомила серйозність проблеми. Я пригадала своє спілкування з Цзіньї. Я використовувала її недоліки, щоб усунути її, щоб вона не випередила мене. Хіба я не пригнічувала її? Це було вчинення зла! Що більше я думала про свою поведінку, то більше мені ставало страшно, і я постала перед Богом й помолилася: «О Боже! Завдяки сьогоднішньому спілкуванню Сисін зі мною я зрозуміла, що, пригнічуючи й усуваючи Цзіньї, я виявляла характер антихриста. Виконуючи таку важливу роботу, якщо я не позбудуся цього характеру, хто знає, скільки зла я вчиню! О Боже! Я хочу змінитися, будь ласка, направ мене».

Після цього я прочитала таке в Божих словах: «Антихристи думають про інтереси Божого дому та церкви як про свої власні, як про особисте майно, яким повинні керувати тільки вони, без втручання когось іншого. Єдине, про що вони думають, виконуючи роботу церкви, – це власні інтереси, власний статус та власний імідж. Вони нікому не дозволяють шкодити їхнім інтересам, а тим більше не дозволяють будь-кому, хто володіє духовним рівнем і здатний розповісти про свій досвід і свідчення, загрожувати їхньому статусу й престижу. І тому вони намагаються підірвати й усунути як конкурентів тих, хто здатний говорити про досвід і свідчення, а також тих, хто може спілкуватися про істину й забезпечувати обраних Богом, і вони відчайдушно намагаються ізолювати їх від усіх інших, втоптати їхнє ім’я в бруд і повалити їх. Тільки тоді антихристи почуватимуться спокійно. Якщо ці люди ніколи не є негативно налаштованими й здатні продовжувати виконувати свій обов’язок, говорити про своє свідчення та підтримувати інших, тоді антихристи звернуться до свого крайнього заходу, знаходячи в них недоліки, засуджуючи їх, підставляючи їх, вигадуючи брехню, щоб ускладнити їм життя, аж доки їх не викинуть із церкви. Тільки тоді антихристи повністю розслабляться. Це те, що є найбільш підступним і порочним в антихристах. Що викликає у них найбільший страх і занепокоєння, так це люди, які шукають істину й мають істинний досвід і свідчення, тому що люди з досвідом і свідченням – це ті, кого обрані Богом схвалюють і підтримують найбільше, на відміну від тих, хто базікає про вчення. Антихристи не мають справжнього досвіду та свідчення й не здатні практикувати істину; в кращому разі вони здатні зробити кілька добрих учинків, щоб заслужити прихильність людей. Але незалежно від того, скільки добрих учинків вони роблять або скільки приємних слів вони говорять, їх однаково неможливо порівняти з користю і перевагами, які може принести людям хороше свідчення, засноване на особистому досвіді. Ніщо не може замінити впливу забезпечення й поливу, що надаються обраним Богом тими, хто здатний говорити про досвід і свідчення. І тому, коли антихристи бачать, як хтось говорить про досвід і свідчення, їхній погляд стає гострим, як ніж. У їхніх серцях спалахує лють, здіймається ненависть, і їм не терпиться змусити того, хто говорить, замовкнути й не дати йому більше нічого сказати. Якщо вони продовжуватимуть говорити, репутація антихристів буде повністю зруйнована, їхні потворні обличчя будуть повністю виставлені на загальний огляд, і тому антихристи знайдуть привід, щоб потривожити людину, яка розповідає свідчення, і таємно нашкодити їй. Антихристи дозволяють собі обманювати людей лише словами та вченнями, і вони ніколи не дозволяють обраним Богом прославляти Бога, розповідаючи про свій досвід та свідчення, що вказує на те, яких людей антихристи найбільше ненавидять і бояться. Коли хтось виділяється невеликою роботою або коли хтось здатний говорити про справжній досвід і свідчення, щоб приносити користь, повчати і підтримувати обраних, і отримує велику похвалу від усіх, заздрість і ненависть ростуть у серцях антихристів, вони намагаються відчужити таку людину й таємно нашкодити їй. Окрім того, за жодних обставин вони не дозволяють таким людям братися за будь-яку роботу, щоб не дати їм поставити під загрозу їхній статус. Люди з реаліями істини підкреслюють і висвітлюють бідність, нікчемність, потворність і нечестивість антихристів, коли вони знаходяться поруч із ними, тому, коли антихрист вибирає партнера або співпрацівника, він ніколи не вибирає когось, хто володіє реальністю істини, він ніколи не вибирає людей, які можуть говорити про досвід і свідчення, і він ніколи не вибирає чесних людей або людей, здатних практикувати істину. Це люди, яким антихристи заздрять і яких ненавидять найбільше, і вони є більмом на оці антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Я побачила з Божих слів, що головною відмінною рисою характеру антихриста є те, що для нього влада – це життя, завжди прагне до монополії у виконанні своїх обов’язків і бажає взяти управління на себе. Коли хтось перевершує його, загрожує його статусу або владі, він усуває й пригнічує таку особу, аж настільки, що безсовісно завдає шкоди роботі церкви. Розмірковуючи про себе відтоді, як я обійняла посаду керівника, я зрозуміла, що зосереджувалася не на тому, у чому полягали мої обов’язки в служінні, й не на тому, як я мушу виконувати практичну роботу, а на престижі, що його забезпечував мені мій статус. Щоб захистити свій статус, я нікому не дозволяла перевершити себе. Спілкування Цзіньї про істину вирішило проблему Чжицин. Це свідчить про те, що вона взяла на себе тягар, і це позитивний момент, але я не була щаслива, що проблему стану Чжицин було вирішено. Натомість я боялася, що Цзіньї буде виглядати кращою за мене, і переживала, що я втрачу своє місце в серцях інших, що вони більше не будуть поважати мене. Я навмисно змінила тему, щоб не дати Цзіньї можливості висловитися. Коли я побачила, що вона заслужила похвалу від інших членів під час свого спілкування, я навмисно ускладнила її ситуацію, запитуючи про її роботу. Я виставила її в поганому світлі й не припиняла цього тиску доти, доки інші не перестали на неї рівнятися. Щоб зміцнити своє становище, я фактично вдалася до цієї лихої, мерзенної тактики, щоб придушити й усунути іншу людину, яка була здатна спілкуватися про істину. Моя природа була справді лихою! Хіба я не виявила характер антихриста? Я подумала про антихриста, якого церква вигнала лише кілька днів тому. Він постійно пригнічував і усував братів і сестер, які висловлювали інші думки або були кращими за нього, не замислюючись про роботу церкви. Як наслідок, його виключили за вчинення всіляких злодіянь. Після всього, що я зробила з Цзіньї, яка різниця була між мною та тим антихристом? Я йшла шляхом антихриста.

Пізніше я прочитала таке в Божих словах: «Незалежно від твоєї роботи чи її важливості, завжди має бути хтось, хто тобі допоможе, дасть тобі вказівки, пораду або зробить щось спільно з тобою. Це єдиний спосіб гарантувати, що ти робитимеш те чи інше більш правильно, допускатимеш менше помилок і з меншою ймовірністю зіб’єшся зі шляху – це добре. Зокрема, служіння Богу, – це велика справа, і якщо ти не вирішиш проблему свого зіпсованого характеру, це може поставити тебе в небезпечне становище! Коли люди мають сатанинські характери, вони можуть повстати проти Бога й протистояти Йому в будь-який час і в будь-якому місці. Люди, що живуть за сатанинськими характерами, можуть будь-коли заперечувати Бога, чинити Йому опір і зраджувати Його. Антихристи нетямущі, вони цього не розуміють; вони думають: “Я мав достатньо клопоту з отриманням своєї влади, навіщо мені ділитися нею з іншими? Давати владу іншим означає, що мені самому нічого не залишиться, чи не так? Як я зможу продемонструвати свої таланти та здібності без влади?”. Вони не знають, що Бог довірив людям саме обов’язок, а не владу чи статус. Вони приймають тільки владу та статус, вони відкладають свої обов’язки вбік і не виконують практичну роботу. Натомість вони прагнуть слави та статусу й користуються перевагами останнього. Чинити так дуже небезпечно: це опір Богові! Той, хто прагне до слави й статусу, радше ніж до належного виконання свого обов’язку, грається з вогнем і зі своїм власним життям. Ті, хто грається з вогнем і власним життям, можуть приректи себе на загибель у будь-який момент. Будучи керівником чи працівником, сьогодні ти служиш Богу, що не є чимось звичайним. Ти не робиш щось для якоїсь людини, не кажучи вже про заробіток коштів на оплату рахунків і на харчування; натомість ти виконуєш свій обов’язок у церкві. І, зокрема, з огляду на те, що цей обов’язок тобі довірив Бог, у чому полягає значущість його виконання? Ти несеш відповідальність перед Богом за свій обов’язок незалежно від того, як ти його виконуєш, – добре чи ні; у кінцевому підсумку необхідно дати звіт Богу, має бути певний результат. Те, що ти прийняв, – це Боже доручення, священна відповідальність, тому незалежно від того, наскільки таке доручення важливе чи незначне, воно є серйозною справою. Наскільки ця справа серйозна? Вона прямо пов’язана з твоїм майбутнім і з твоєю долею, з твоїм кінцем; якщо ти чиниш зло й опір Богові, тебе буде засуджено й покарано. Усе, що ти робиш, коли виконуєш свій обов’язок, записано Богом, і Бог має свої принципи та стандарти щодо того, як його оцінювати; Бог визначає твій кінець на підставі всього, що ти проявляєш, виконуючи свій обов’язок» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Із Божих слів я дізналася, що бути керівником чи працівником – це важлива робота, до якої не можна ставитися легковажно. Не можна бути гордовитим або свавільним. Така роль вимагає поваги до Бога та гармонійної співпраці з іншими братами й сестрами. Потрібно більше шукати істину й прислухатися до порад інших, щоб не стати на хибний шлях. Бог дає кожному різний духовний рівень, і кожна людина має своє власне розуміння. Одна окрема людина має обмежений досвід і може бачити те чи інше лише з однієї точки зору. Досягнення хороших результатів у виконанні нашого обов’язку вимагає співпраці кожного, а також того, щоб ми компенсували одне в одному те, чого кожному не вистачає. Цзіньї запропонувала кілька хороших підходів до практики, які ідеально компенсували те, чого бракувало моєму спілкуванню. Це було добре! Але мій статус був для мене важливішим за все інше, тому я просто хотіла вихвалятися і змусити інших рівнятися на мене, поклонятися мені. Побачивши, що Цзіньї добре спілкується, переносячи центр уваги від мене на себе, я просто усунула й пригнічувала її. Хіба я не жила під впливом сатанинських отрут, як-от: «У всьому світі паную лише я» і «може бути лише один альфа-самець»? Мені було однаково, чи були наші зібрання плідними, або чи брати й сестри могли знайти рішення щодо своїх станів. Я навіть не замислювалася над тим, чи почувається Цзіньї обмеженою чи ображеною. Я цілеспрямовано прагнула до реалізації своїх власних амбіцій і бажань. Якою мерзенною я була! Я несла служіння керівника церкви, але не була спроможною привести братів і сестер до Бога. Я не допомагала іншим здобути знання про Бога, але я хотіла, щоб вони перебували під моїм контролем, щоб вони дивилися на мене з повагою й оберталися навколо мене. Це була протидія Богові, шлях антихриста! Якби я не покаялася, я б напевно образила Божий характер і була б вигнана.

Згадуючи, як я повелася з Цзіньї, я зрозуміла, яким злісним був мій характер, наскільки я була позбавлена людської сутності. Я відчувала огиду й зневажала себе. Я хотіла знайти шлях практики, щоб якомога швидше позбутися свого сатанинського характеру. Пізніше я подивилася відеозапис читання Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «В Божих діях є принципи. Його підхід до людства – це підхід піклування, турботи й любові. Бог хоче для людей найкращого – це джерело й початковий намір усіх Божих дій. Сатана ж хизується, нав’язує людям своє, змушує їх поклонятися йому й бути введеними ним в оману, і веде їх до занепаду, щоб вони поступово перетворилися на живих дияволів і прямували до загибелі. Але якщо ти віриш у Бога, то осягнувши й здобувши істину, ти зможеш уникнути впливу сатани й досягти спасіння – ти не зазнаєш кінцевої загибелі. Сатана не може терпіти, коли люди поводяться добре, і йому байдуже, чи живуть люди, чи помирають; його хвилює лише він сам, його власна вигода та його власне задоволення, і йому бракує любові, милосердя, терпимості та прощення. Сатана не володіє цими якостями; лише Бог володіє цими позитивними речами. Бог виконав величезну роботу над людьми, але чи говорив Він про це? Чи пояснював Він це? Чи заявляв Він про це? Ні, Він цього не робив. Незалежно від того, наскільки люди неправильно розуміють Бога, Він не пояснює. … Бог смиренний і прихований, а сатана хизується собою. Чи є різниця? Хизування проти смиренності й прихованості: що з цього є позитивним? (Смиренність і прихованість.) Чи можна назвати сатану “смиренним”? (Ні.) Чому? Судячи з його нечестивої природи й сутності, це нікчемна наволоч; було б ненормально, якби сатана не хизувався собою. Як можна було б назвати сатану “смиренним”? “Смиренність” говориться про Бога. Божа ідентичність, сутність і характер високі й почесні, але Він ніколи не хизується. Бог смиренний і прихований, тому люди не бачать того, що Він зробив, але оскільки Він працює в такій непомітності, людство безперервно забезпечується, живиться й наставляється – і все це влаштовано Богом. Хіба те, що Бог ніколи не заявляє про ці речі, ніколи не згадує їх, це не прихованість і смиренність? Бог смиренний саме тому, що Він здатний робити ці речі, але ніколи не згадує й не заявляє про них і не сперечається про них із людьми. Яке право ти маєш говорити про смиренність, коли ти не здатний на такі речі? Ти не робив жодної з цих речей, але наполягаєш на тому, щоб приписувати собі заслуги за них – це називається безсоромністю» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина друга)). Цей уривок із Божих слів показав мені, наскільки смиренним і прихованим є Бог. Бог – Творець, який постійно виконує Свою роботу, керує людством і забезпечує нас усім необхідним для виживання, але Він ніколи не хизується. Він просто спокійно висловлює істину, працюючи над спасінням людства. Божа сутність така люба, така добра! Щодо мене, то я хотіла вихвалятися всюди, куди б я не пішла. Щойно я обійняла посаду керівника, я поставила себе на п’єдестал, з якого відмовилася спускатися. Коли моя сестра спілкувалася про хороші підходи до практики, я не шукала істини з відкритим розумом. Я б нікому не дозволила перевершити себе. Я була такою гордовитою! Я була керівником, але я не сприяла розвитку й не рекомендувала тих, хто шукав істини; натомість я усувала й пригнічувала їх. Я думала лише про те, як захистити свій власний статус, змусити інших дивитись на мене з повагою й бути про мене високої думки. Я справді не знала сорому й мала огидний характер! Я поспішила до Бога в молитві: «О Боже! Мій характер антихриста вкрай небезпечний. Я хочу покаятися перед Тобою, зайняти своє належне місце й виконувати свій обов’язок, залишаючись непохитною». Потім я пішла й зустрілася з кожною групою, щоб поспілкуватися з усіма про підходи Цзіньї до поширення Євангелія. Після цього я викрила своє розбещення й ретельно проаналізувала його викриття в контексті боротьби за статус проти сестри, а також мій характер антихриста. Утілення цих кроків у життя дало мені відчуття глибокого миру та спокою.

Після цього, коли я опинялася в стані боротьби з іншими за статус, я свідомо практикувала істину. Одного разу я брала участь у зібранні з кількома керівниками груп, і сестра Ян Гуан, яка була досить товариською, здавалася доволі енергійною від самого початку й активно відповідала на запитання інших. Весь цей час вона була в центрі уваги. Певної миті, коли ми говорили про те, як розділити зібрання для новонавернених, Ян Гуан внесла іншу пропозицію відразу після того, як я закінчила говорити. Незважаючи на те, що я вважала, що вона має рацію, коли я побачила, що всі брати й сестри погодилися з нею, і що всі погляди перемістилися на неї, мені здалося, що я втратила обличчя. Я подумала: «Ян Гуан стала центром уваги, а я граю другорядну роль. Я – керівник, але хіба зараз я не просто реквізит?» Щойно мені це спало на думку, я зрозуміла, що знову борюся за статус, змагаюся за те, щоб зайняти центральне місце. Я мовчки помолилася Богові, сказавши, що готова відкласти себе вбік і добре працювати з Ян Гуан, і що мені потрібне Його керівництво, щоб змінити мій неправильний стан. Я згадала уривок зі слова Божого: «Ти мусиш відмовитися від керівних титулів, позбутися мерзенної поведінки людини з великим статусом, ставитися до себе як до звичайної людини, стояти на одному рівні з іншими й відповідально ставитися до свого обов’язку. Якщо ти постійно ставишся до свого обов’язку як до офіційного титулу та статусу або як до якихось лаврів, і вважаєш, що інші існують для того, аби прислуговувати твоїй посаді, це завдає неприємностей, і Бог зневажатиме й відкидатиме тебе, а також матиме огиду до тебе. Якщо ти вважаєш, що ти – рівний із іншими, що в тебе просто трохи більше доручень і відповідальності від Бога, якщо ти можеш навчитися ставити себе на один щабель із іншими й навіть не гребуєш тим, щоб запитувати думку інших людей, і якщо ти здатен щиро, докладно та уважно прислухатися до їхніх слів, тоді ти працюватимеш у гармонії з іншими» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хотіли б, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Цей уривок зі слів Бога дав мені шлях практики. Церква дала мені можливість служити керівником не заради статусу, а для того, щоб я могла гармонійно працювати з усіма, щоб належним чином виконувати обов’язок. Я не могла продовжувати турбуватися про свою репутацію та статус або боротися за ім’я з іншими. Пропозиція Ян Гуан була слушною, тому мені варто було її прийняти. Це було б найкраще для роботи церкви. Щойно вона закінчила, я висловила свою згоду та сказала іншим братам і сестрам діяти відповідно до її пропозиції. Я більше не змагалася з нею у своєму серці. На цьому зібранні кожен відкрито поділився власною думкою, і це була справді продуктивна зустріч. Я була така щаслива бачити це та дійсно вдячна за Боже керівництво. Я зрозуміла, що хороша співпраця з іншими, не скована обмеженнями статусу, справді дуже звільняє.

Саме завдяки цьому досвіду я побачила, як я усувала й пригнічувала людей, щоб зміцнити свій статус. Я побачила, як я жила за сатанинським характером, здатна чинити зло і протистояти Богові у будь-який час. Не шукати істини неймовірно небезпечно! Божі слова викриття та розкриття фактів дозволили мені чітко побачити, що я перебувала на неправильному шляху, і дозволили мені трохи змінитися. Я також дійсно відчула, що якщо ми всім серцем шукаємо істину й працюємо над усуненням своїх розбещених характерів, Бог прокладатиме нам шлях. Подяка Всемогутньому Богу!