Лю Юньїн, Китай

У травні 2014 року Комуністична партія Китаю сфабрикувала «Чжаоюаньську справу» у провінції Шаньдун, щоб підставити і звести наклеп на Церкву Всемогутнього Бога, а потім негайно розв’язала загальнонаціональну кампанію «Стоденного придушення» з метою арешту членів Церкви Всемогутнього Бога. Багато братів і сестер було заарештовано. Усього за два місяці, з вересня до листопада, у моєму повіті було заарештовано одне за одним понад 30 братів і сестер. У той час я відповідала за роботу кількох церков і щодня під пильною увагою поліції організовувала переїзд братів та сестер, які перебували в небезпеці, і передачу книг про віру в Бога. У будь-який момент мені загрожував арешт. Одного разу вночі брат, якого заарештували, а потім звільнили, розповів мені, що, коли його допитували, поліцейські згадали мої особисті дані і навіть показали йому мою фотографію й запитали, чи знає він мене. Брат сказав мені, що я є основною ціллю арешту, і порадив негайно виїжджати. Я подумала: «Так багато братів і сестер було заарештовано, і залишається ще багато роботи з ліквідації наслідків. Крім того, дехто з братів і сестер почуваються слабкими через арешти і переслідування з боку великого червоного дракона, і їм потрібна підтримка та допомога. Я поїду через кілька днів». Але брат наполегливо переконував мене: «Тобі краще виїхати сьогодні ж увечері. Не залишайся тут. На дорозі скрізь стоять камери, і поліція знайде тебе, коли перевірить записи камер спостереження». Щойно я це почула, мене раптово охопив жах, і я почала панікувати. Тож я швидко домовилася про церковну роботу, що залишилася, і вирушила до сусіднього повіту.

Літні брат і сестра ризикнули прийняти мене. Оскільки на вулиці були встановлені камери, я не могла виходити, і тому мені довелося залишатися в їхньому будинку. Їхній син працював у школі, а уряд видав циркуляр про те, що всі викладачі та члени їхніх родин не можуть дотримуватися релігійних переконань, інакше їх звільнять із займаних посад. Через це їхній син боявся, що це позначиться на його майбутньому, і виступав проти віри своїх батьків у Бога. Сестра боялася, що її син побачить мене в будинку і заявить у поліцію, тому їй довелося влаштувати мене жити на горищі. Щоразу, коли син сестри повертався, я дуже нервувала. Одного разу її син піднявся нагору, щоб щось узяти. Я боялася, що він мене знайде, тому сховалася за дверима і не сміла поворухнутися. Сталося так, що в цей момент із кухні в трубу піднімався масляний дим, і я не змогла втриматися від кашлю. Я швидко закрила собі голову і рота ковдрою і ледь могла дихати. Сестра мала ще одного сина, який жив по сусідству, і я могла чути звук його телевізора, коли він вмикав його на великій гучності, тож, щоб залишитися непоміченою, я не наважувалася вмикати світло на горищі, а розмовляла зазвичай практично пошепки. Тоді була зима, і в кімнаті було дуже холодно, але я не наважувалася виходити на сонце. Минуло багато часу, і я почала почуватися дуже пригніченою, мене хвилювало питання: «Коли ж то скінчиться таке життя? Коли я зможу возз’єднатися зі своєю сім’єю і вийти разом зі своїми братами і сестрами, щоб виконувати свій обов’язок?» У той час я часто молилася Богу, просячи Його спрямувати і просвітлити мене, щоб я зрозуміла Його волю і дізналася, як подолати ці умови.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Можливо, всі ви пам’ятаєте ці слова: “Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги”. Усі ви вже чули ці слова, але жоден із вас не розумів їхнього справжнього смислу. Сьогодні ви глибоко усвідомлюєте їхнє справжнє значення. Ці слова Бог в останні дні справдить у тих людях, кого жорстоко переслідував великий червоний дракон у землі, де він лежить, згорнувшись. Той великий червоний дракон – ворог і гонитель Бога, тож люди в цій землі зазнають принижень і гонінь за свою віру в Бога, унаслідок чого ці слова справджуються у вас, у цій групі людей. Божа робота здійснюється в землі, що виступає проти Бога, тому вся вона стикається з величезними перепонами, і багато з Його слів не можуть бути виконані відразу; таким чином, люди переплавляються в результаті Божих слів, що теж є частиною страждання. Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “важкість” Бог здійснює один з етапів Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю громаду людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Із Божого Слова я зрозуміла, що коли людина вірить у Бога в країні, де панує КПК, переслідування є неминучими, але Бог використовує такі умови для удосконалення віри людей. Раніше, коли я ще не була в таких умовах, я гадала, що здатна переносити труднощі й вірити в Бога, але коли на мене почалося полювання, коли я стала бездомною, була вимушена переховуватися і повністю втратила свободу, і мені довелося по-справжньому страждати, в моєму серці оселилися нарікання, і все, чого я хотіла, – це втекти. Лише завдяки фактам я зрозуміла, що не маю ані істинної віри в Бога, ані послуху, і що мій духовний стан дуже низький. Я також думала про те, як протягом цих кількох місяців КПК скажено громила будинки й заарештовувала людей, забирала гроші церкви та змушувала багатьох братів і сестер тікати зі своїх домівок, повністю перевернувши їхнє життя і залишивши їх навіть без даху над головою. КПК вчинила дуже багато зла, заарештовуючи і переслідуючи людей. Хіба її мета не в тому, щоб відвернути людей від Бога і змусити їх зрадити Бога? Якби я стала слабкою, замкнулася в собі або хоча б поскаржилася в таких умовах, я б піддалася на підступи сатани і втратила своє свідчення. Щойно я це усвідомила, я відчула полегшення болю і мук у своєму серці. Я подумала: «Байдуже, скільки мені доведеться тут залишатися і як багато мені доведеться страждати – я хочу покоритися Божим улаштуванням».

Через кілька місяців мені здалося, що вистежування почало вестися із меншим завзяттям, і я вирушила до іншого міста, щоб виконувати свій обов’язок. Задля безпеки я обрізала своє довге волосся, а коли йшла на зібрання, одягала капелюха, маску й окуляри. Я ходила вузькими вуличками, манівцями, щосили намагаючись, щоб мене не помітили. Я гадала, що якщо буду обережною, то зможу і далі виконувати свій обов’язок. Я дуже здивувалася, коли одного вечора, через кілька місяців, мій лідер прибіг до мене і сказав: «Поліція розмістила інформацію про тебе в Інтернеті. Вони шукають тебе. Оголошення про розшук було розіслано на мобільні телефони мешканців центрального району нашого міста і кількох прилеглих районів, щоб люди повідомляли, якщо побачать тебе. Поліція дізналася, що твій дядько проповідував тобі Євангеліє, і вже заарештувала твоїх дядька й тітку. З міркувань безпеки ти не можеш більше виходити на вулицю для виконання своїх обов’язків». Пізніше я отримала звістку, що поліція знайшла мого 80-річного дідуся і допитала його про моє місцезнаходження. Поліція також закрила фізіотерапевтичний центр мого дядька. Більше того, поліція розшукувала мою матір і сестру, і вони теж не мали змоги повернутися додому. Почувши ці новини, я розлютилася. Моя віра в Бога була правильною і вірною. Чому Комуністична партія так жорстоко утискає людей, які вірять у Бога? Чому в Китаї немає справедливості та свободи віросповідання? Спочатку я планувала таємно повернутися і побачитися з сім’єю, але не очікувала, що мене оголосять у розшук, будуть погрожувати членам моєї сім’ї та залякувати їх. Незважаючи на те, що я мала дім, я не могла у нього повернутися, а членів моєї сім’ї було піддано слідству і заарештовано. Я усвідомила, що тепер є розшукуваною злочинницею, і мені стало цікаво, що скажуть про мене мої друзі й родина. Чи вважатимуть вони, що я зробила щось негідне? Як я зможу дивитися їм в очі у майбутньому? Коли я думала про це, то не могла стримувати сліз. Що більше я думала про це, то нещаснішою почувалася. Мені здавалося, що в Китаї занадто тяжко вірити в Бога. У своїх стражданнях я молилася Богу: «Боже! Я не знаю, як пройти через усе це. Будь ласка, дай мені віру і силу і направ мене в розумінні Твоєї волі». Після молитви я згадала гімн Божого слова «Найзмістовніше життя», в якому йдеться: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Ці слова зворушили мене до сліз. Для створених істот правильним і необхідним є вірити і поклонятися Богові, і Бог схвалює це. Я подумала про Йова, який боявся Бога й уникав зла. Незважаючи на те, що він втратив своїх дітей, майно, страждав від виразок по всьому тілу, його засуджували й не розуміли дружина та друзі, він зберіг віру в Бога, прославляв Бога у своїх стражданнях, був непохитним у своєму свідченні про Бога і ганьбив сатану. Був також Петро, який усе своє життя прагнув пізнавати і любити Бога. Він пережив сотні випробувань і очищень, терпів величезні страждання і, нарешті, він був розіп’ятий донизу головою за Бога, давши тим самим чудове й повноголосне свідчення. Створеній істоті дуже важливо мати можливість твердо стояти у свідченні про Бога й отримати схвалення Творця! У той час мене розшукувала і переслідувала Комуністична партія через мою віру в Бога. Навіть якщо мої родичі і друзі не розуміли і залишали мене, в цьому не було нічого ганебного, тому що я ішла правильним шляхом у житті і робила найправедніші вчинки. Розмірковуючи про це, я стала відчувати менше болю, почала пишатися собою за те, що змогла винести такі страждання.

Одного разу в січні 2016 року одна з сестер дала мені колоду гральних карт. Я взяла її й побачила, що на картах надруковані моє фото та особисті дані. Там було моє ім’я, ідентифікаційний номер, адреса реєстрації сім’ї, і було написано, що мене занесено до списку тих, хто переховується від правосуддя Бюро громадської безпеки, як «злочинця, підозрюваного в організації та використанні культової організації для протидії виконанню закону». На гральній карті було також надруковано номер гарячої лінії для повідомлень і зазначено, що інформатори можуть отримати винагороду. Сестра розповіла, що поліція поширювала колоди гральних карт із фотографіями та інформацією про мене і трьох інших сестер, які відповідають за роботу церкви, поряд із фотографіями вбивць і грабіжників. Пізніше я почула від братів і сестер, що вони бачили оголошення про мій розшук на великих екранах біля залізничного вокзалу і на дошці оголошень біля входу до Бюро громадської безпеки. Почувши все це, я була просто вражена. Я хотіла запитати їх: «Який закон я порушила? Що я зробила такого, що порушує закон? Чому ви використовуєте такі недобросовісні засоби, щоб вистежити і схопити мене?» Я не могла не згадати уривка із Божого слова: «Протягом тисячоліть це була земля бруду. Вона нестерпно брудна, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення, будучи нещадними й порочними, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля суворо охороняється.3 Хто може побачити світ поза небом? Диявол міцно зв’язує все тіло людини, він затуляє їй обидва ока й міцно запечатує її вуста. Цар дияволів лютував протягом декількох тисяч років, аж до сьогоднішнього дня, коли він досі пильно стежить за містом-привидом, ніби воно є неприступним палацом демонів; ця зграя сторожових псів, тим часом, вдивляється своїми лютими очима з глибоким острахом, що Бог застане їх зненацька й знищить їх усіх, залишивши їх без місця спокою й щастя. Як могли б жителі такого міста-привида, як цей, коли-небудь побачити Бога? Чи вони коли-небудь могли насолоджуватися люб’язністю й красою Бога? Чи могли вони коли-небудь розуміти справи людського світу? Хто з них може зрозуміти пристрасні наміри Бога? Недивно, що втілений Бог залишається повністю прихованим: у такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й вітати прихід Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони кривдять Бога, вони до крайності дикі, у них немає анінайменшої поваги до Бога, вони нападають і грабують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокушають невинних аж до стану коми. Пращури давнини? Улюблені начальники? Вони всі протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все суще під небом впало в стан темряви й хаосу! Свобода віросповідання? Законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Слова Бога відкрили справжню природу великого червоного дракона. КПК – це ворог Бога, диявол, який опирається Богу і ненавидить Його, а місце, де вона панує, – це кубло диявола-сатани. КПК просто відмовляється допустити існування Бога і тим більше не дозволяє людям вірити в істинного Бога і йти правильним шляхом. Ось чому вона визначає християнство як «культ», а Біблію – як «культову літературу» і так безпричинно заарештовує християн. Щоб знищити Божу роботу останніх днів, вона фабрикує всілякі чутки і фальшиві кримінальні справи, щоб підставити і дискредитувати Церкву Всемогутнього Бога, переслідує й наказує заарештовувати віруючих у Бога, начебто вони є найжахливішими злочинцями, та обманює й підбурює тих, хто не знає фактів, до ненависті до віруючих і протистояння Богові разом з нею. Комуністична партія дійсно розповідає будь-яку брехню і здійснює всі мислимі злодіяння! Коли я усвідомила це, це зміцнило мою рішучість покинути великого червоного дракона і слідувати за Богом до кінця! Пізніше я довідалася від свого лідера, що двох сестер, інформація про розшук яких разом зі мною зазначалася на гральних картах, було заарештовано й засуджено до чотирьох років тюремного ув’язнення.

Через чотири місяці поліція за мій арешт додатково запропонувала 10 000 юанів. Сестра з мого рідного міста надіслала мені листа і розповіла, що партійний секретар у селі поширює чутки про те, що, оскільки я вірю в Бога, я більше не хочу бачити свою сім’ю і родичів, і що я дію проти уряду. З часом чутки ставали дедалі огиднішими, і дехто почав казати, що я збожеволіла або що я торгую наркотиками. Коли жителі довколишніх сіл почули ці чутки, вони всі засуджували і обмовляли мене. Моєму молодшому братові ці чутки здалися нестерпними, він так переживав за мене, що плакав і хотів знайти мене. Коли я почула цю новину, то не могла заспокоїтися і спинити сліз. Мені дуже хотілося постати перед своїми родичами і друзями і пояснити, що я вірю в істинного Бога, йду правильним шляхом і не вчинила нічого протизаконного. Я хотіла відразу ж полетіти до брата, заспокоїти його і сказати, щоб він не хвилювався за мене. Але якби я повернулася ось так, мене б точно заарештувала поліція, і я також наразила б на небезпеку братів і сестер, з якими спілкувалася. У тривозі я міряла кроками кімнату. Що більше я думала про це, то більше не могла всидіти на місці. Нарешті я вирішила ризикнути і зателефонувати братові.

Я знала, що мобільний телефон брата, ймовірно, прослуховує поліція, але я хотіла тільки поговорити з ним, тому мене не хвилювали такі деталі. Я замаскувалася і поїхала на велосипеді за кількадесят миль, щоб зателефонувати йому, але, на мій подив, дзвінок не пройшов. Я не була готова здаватися, тому спробувала знову, але результат був той самий. У мене раптом з’явилося неясне усвідомлення того, що це, ймовірно, є втручанням Бога. Якщо за мобільним телефоном мого брата стежать, то і він, і я можемо опинитися в небезпеці. Пам’ятаючи про це, я почала благати Бога: «Боже! Сьогодні я ледь не піддалася на один із підступів сатани. Якби Ти вчасно не зупинив мене, я, можливо, опинилася б у небезпеці. Боже, Ти знаєш мої слабкості. Будь ласка, веди мене і направляй мене, дай мені віру й сили…» Повернувшись у дім свого господаря для духовного поклоніння, я прочитала уривок із Божих слів: «Ті, кого Бог називає “переможцями”, – це люди, які досі можуть бути непохитними у своєму свідченні, зберігати свою віру та свою вірність Богові, і, незважаючи ні на що, зберігати чисте серце перед Богом і свою щиру любов до Нього, перебуваючи під впливом сатани та в його облозі, – тобто перебуваючи серед сил темряви. Так вони залишаються непохитними у своєму свідченні перед Богом. Такі люди і є ті, кого Бог називає “переможцями”» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тобі слід зберегти свою вірність Богу). Із Божого Слова я зрозуміла, що в останні дні Бог створює групу переможців. Незалежно від того, скільки болю або випробувань їм доводиться терпіти, або як сили сатани заважають їм і нападають на них, вони здатні зберегти свою віру в Бога і слідувати за Богом до кінця. Потім я подумала про те, що, коли мене оббрехали і зганьбили, я стала негативною і слабкою, бо боялася, що мою репутацію буде зруйновано. Я також боялася, що мій молодший брат не зрозуміє мене, тому, щоб забезпечити йому душевний спокій, я знехтувала безпекою своїх братів і сестер. Я побачила, що не маю ані віри, ні відданості Богові. Чи не втрачаю я таким чином своє свідчення? Великий червоний дракон полював на мене, як на злочинця, підбурюючи всіх нападати на мене і обмовляти мене, викликаючи нерозуміння у моїх родичів. Він робив усе це саме тому, що хотів зробити мене негативною і слабкою та змусити зрадити Бога. Я не могла допустити, щоб хитрі підступи великого червоного дракона досягли успіху. Щойно я усвідомила це, то одразу ж ухвалила рішення: я буду непохитною у свідченні під облогою сатани, щоб догодити Богові, і я принижу великого червоного дракона!

Крім того, під час переховування мене мучили хвороби. Коли мені було 15 років, мені зробили резекцію лівої легені, та і стан правої легені не був аж таким добрим. На той час лікар порадив мені більше дихати свіжим повітрям і займатися фізичними вправами, щоб збільшити об’єм легенів. Але, оскільки мене розшукувала поліція, я була змушена довгий час ховатися у приміщенні. Я не могла вийти на свіже повітря. Навіть не мала можливості стояти на балконі, щоб займатися вправами. Мені доводилося бути дуже обережною, коли я зрідка відчиняла вікно, щоб подихати свіжим повітрям, бо якби мене виявили сусіди, то в небезпеці опинилася б не тільки я, а й брати та сестри, які мене прихистили. Після тривалого перебування в таких умовах мій фізичний стан погіршився. Повітря не могло циркулювати у приміщенні, тож моє дихання ставало дедалі тяжчим, у грудях відчувався застій, за деякий час у мене почали боліти легені, і я часто кашляла. Коли я стояла на колінах і молилася, мені здавалося, що рідина ось-ось виллється мені з рота. Коли я спала на боці, то відчувала, як рідина рухається в легені. Пізніше, коли стало ще гірше, я почала кашляти кров’ю. Мої брати і сестри порадили мені звернутися до лікарні, але, щоб потрапити до лікаря, я мала зареєструватися, надавши свою ідентифікаційну карту. Я була злочинницею-втікачкою, тож якби щось трапилося, то не лише мене заарештували б, а й братів та сестер, які дбали про мене, теж притягнули б до відповідальності, тож я не наважувалася піти до лікарні. Дехто з братів і сестер приніс мені традиційні китайські ліки, але після їхнього вживання мій стан не поліпшився. Як і раніше, я кашляла кров’ю. Я не могла їсти, і моє тіло ставало дедалі слабшим. Мені було трохи страшно, бо якщо я й далі не лікуватимуся, і мій стан погіршиться, чи не перестану я врешті-решт дихати і не помру від задухи? Хіба це не означало б, що моя надія на порятунок і чудове місце призначення зникла? Чи не виявляться марними ті роки зречення, посвячення і тяжкої праці, які я віддала вірі в Бога? Я справді не хотіла вмирати. Коли я побачила, що з кожним днем мій стан погіршується, і я кашляю кров’ю, я не могла стримати сліз і почувалась абсолютно нещасною.

Пізніше я шукала місця з Божого слова, які стосувалися мого стану, і натрапила на ось цей уривок: «Йов не говорив із Богом про якусь угоду, нічого в Нього не просив і не вимагав. Він хвалив Боже ім’я через велику силу й владу Бога в правлінні всім сущим, і хвала Йова ніяк не залежала від того, чи здобув він благословення, а чи зазнав нещастя. Він вірив, що незалежно від того, благословляє Бог людей чи насилає на них лихо, Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, Боже ім’я має прославлятися. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо її спіткало нещастя, то це теж відбувається через Боже володарювання. Божа сила та влада правлять усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв Божої сили та влади, і з якого погляду ти б не дивився на це, Боже ім’я належить хвалити. Саме це Йов пережив і пізнав за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог вважав їх важливими. Бог цінував це знання Йова й дорожив Йовом за те, що в нього було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що його спіткало, незалежно від часу й місця. Йов нічого від Бога не вимагав. А від себе він вимагав чекати всіх влаштувань, які йшли від Бога, приймати та зустрічати їх і коритися їм; Йов вважав це своїм обов’язком, і це було саме те, чого бажав Бог» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Прочитавши Божі слова, я трохи зрозуміла Божу волю. Те, що моя хвороба загострювалася, було допущено Богом. Це було Боже випробування для мене, щоб перевірити, чи маю я істинну віру і покірність. Але коли я відчувала страждання, я думала тільки про своє життя, смерть і кінцеве місце призначення. Я боялася, що втрачу своє спасіння, якщо помру. Я побачила, що вірю в Бога тільки для того, щоб отримувати благословення, що намагаюся укладати угоди з Богом, що мені бракує совісті й розуму, якими має володіти створена істота, і що я зовсім не маю покірності Богові. Я подумала про Йова. Незалежно від того, чи дав Бог йому величезне багатство, чи дозволив сатані позбавити його всього, він прославляв ім’я Боже і вірив, що незалежно від того, дає Бог чи забирає, Бог є праведним. Віра Йова в Бога не була заплямована особистими мотивами, він не зважав на власні інтереси, надбання, втрати, і хоч що робив Бог, він міг стояти на позиції створеної істоти і просто коритися Богові. Він розглядав покірність Богові як щось важливіше, ніж своє власне життя. Людяність, совість і розум Йова змусили мене відчути особливий сором. Досі, коли я вірила в Бога, я намагалася укладати з Ним угоди, і я все ще була дуже непокірною і зіпсованою. Навіть якби я справді померла від своєї хвороби, це б відповідало Божій праведності. Усвідомивши це, я зрозуміла, як маю зустрічати хворобу і смерть, і я подумала: «Хоч би як розвивалася моя хвороба, я ввіряю себе в руки Божі й підкоряюся Божим улаштуванням».

Одного ранку в листопаді 2016 року, коли я хотіла встати, у мене почала боліти легеня. Мені знадобилося близько десяти хвилин, щоб зібрати всі сили і встати, спершись на узголів’я ліжка. У цей момент у вікно увірвався крижаний вітер, і я відчула себе по-справжньому безнадійно. Я не могла стримати сліз. Через деякий час у мене з’явилася задишка, серцебиття почастішало, все тіло напружилося, я насилу видихала і вдихала, і все моє тіло відчувало сильний дискомфорт. Мені здавалося, що я можу задихнутися в будь-який момент, і я подумала, що цього разу мені, напевно, не вижити. Коли мої сестри побачили мене в такому стані, вони так стривожилися, що не знали, що робити, і зателефонували сестрі, яка мала клініку, щоб вона приїхала. Лікарка кинулася робити мені внутрішньовенне вливання, але навіть після того, як вона вставила голку, вливання не йшло, тому що кровотік практично припинився. У розпачі вона підійшла до дверей палати, похитала головою і сказала: «Ми нічого не можемо вдіяти». Деякі сестри відвернулися і мовчки втирали сльози. Я знала, що скоро помру, і мені було трохи страшно. Я боялася, що якщо помру, то не побачу здійснення Царства. У цей час мені на думку спали слова Йова: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Я також згадала уривок зі слова Божого, який читала раніше: «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш скоритися тому, що Він улаштує для тебе як забажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Слова Бога дуже надихнули мене. Раніше я боялася смерті, тому зовсім не корилася Богові, але цього разу я більше не могла повставати проти Бога. Навіть якщо я помирала, я не скаржилася. Я – створена істота, тому маю коритися Богові. Більше того, мені пощастило прийняти Боже Євангеліє останніх днів і почути істини, які святі усіх минулих епох ніколи не чули. Це вже є Божою благодаттю і милістю до мене. І навіть якщо мені загрожувала смерть, я все одно мала дякувати Богові! Отже, я насилу вимовила два слова: «Папір, ручку». Сестри швидко принесли їх, і я, спираючись на сестер і докладаючи всіх своїх сил, написала у блокноті: «Бог вічно праведний! Він вічно гідний нашої хвали!» У той момент, коли я перестала писати і відпустила ручку, мій зір поступово затуманився.

Сестри плакали і тримали мене за руку, закликаючи покладатися на Бога і триматися, але, зіткнувшись із фактами, що відкрилися переді мною, я відчула, що більше не можу триматися, що далі жити неможливо. Мені здавалося, що моє серце поступово опускається на дно океану, а звуки навколо мене зникають. Але саме тоді, коли мені здавалося, що надії немає, у моїй свідомості виразно постав уривок із Божих слів: «Коли чогось не видно неозброєним оком, необхідна віра. Коли ти не можеш відпустити власні уявлення, необхідна віра. Коли ти не маєш ясності щодо Божої роботи, від тебе вимагається мати віру, зайняти тверду позицію та бути непохитним у своєму свідченні. Коли Йов дійшов до цього, Бог явився йому та заговорив до нього. Тобто лише коли ти матимеш віру, то зможеш побачити Бога. Коли ти матимеш віру, Бог тебе вдосконалить, а якщо ти не матимеш віри, Він не зможе цього зробити» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Просвітлення Божого слова дало мені величезну розраду і підбадьорення. Моє життя походить від Бога, і чи буду я жити, чи помру, того дня було в руках Божих. Без Божого дозволу ні сатанинські сили зла, ні хвороби не могли позбавити мене життя. Поки в мені залишався хоч один подих, я не могла здатися і не мала втрачати надію на Бога. Я молилася Богові: «Боже! Хоча сьогодні мені загрожує смерть, я глибоко відчула, що Ти завжди поруч зі мною. Боже, я хочу повністю ввірити себе Тобі, і я віддаю своє життя і смерть повністю у Твої руки! Я вірю, що, хай що Ти робиш, Ти є праведним. Я постала перед Тобою в цьому житті і набула певного знання про Тебе, тому, навіть якщо я помру, я не матиму жодних скарг чи жалю. Якщо я не помру сьогодні, якщо зможу продовжувати жити, то з цього дня я хочу слідувати істині, гідно виконувати свій обов’язок і відплатити за Твою велику любов». У той момент одна із сестер виконувала гімн «Чиста, бездоганна любов»: «Під так званою “любов’ю” мають на увазі почуття, яке є чистим та бездоганним, коли ти використовуєш своє серце, щоб любити, відчувати та бути уважним. У любові немає умов, немає перешкод і немає відстані. У любові немає ні підозр, ні обману, ні лукавства. У любові зовсім немає торгівлі чи підробки. Якщо ти маєш любов, тоді ти з радістю присвятиш себе, із радістю зазнаєш труднощів, ти будеш сумісним зі Мною…» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Багато покликаних, але мало обраних). Почувши ці слова, я відчула величезне невдоволення собою. Так довго вірячи в Бога, я не застосовувала на практиці жодних Божих слів, не кажучи вже про те, щоб істинно любити Бога. У той час, незалежно від того, чи буду я жити, чи помру, я хотіла тільки одного – коритися Богові. Поки я розмірковувала над Божими словами, сталося диво. Я навіть не помітила того, як моє дихання поступово стало легшим, вдихи стали повільнішими, а серце набагато спокійнішим. Коли сестри побачили, що мені стало краще, вони з хвилюванням подякували Богові, а я воістину побачила дивовижні діяння Божі. Хоча я знову могла нормально дихати, мій організм був уже сильно виснажений, тому сестри все ж таки порадили лягти в лікарню. Одна з них дала мені свою ідентифікаційну карту, але я побоялася залучати її у цю справу. Вона взяла мене за руку і сказала: «Помолімося Богу разом. Зараз головне – потрапити до лікарні. Просто моли Бога про стійкість, і все буде гаразд». Я була так зворушена, що не знала, що сказати, та й сил я не мала, тож могла тільки кивати головою, знаючи, що все це відбувається з Божої любові. Тож я поїхала до лікарні. Лікарі мали певні сумніви з приводу моєї ідентифікаційної карти, однак не стали детально з’ясовувати мою особу, і процес лікування пройшов відносно гладко. Мій стан поступово поліпшувався, і приблизно через тиждень я виписалася з лікарні.

Після того як мене виписали з лікарні, відновилося моє життя в підпіллі. Оскільки братів і сестер навколо мене часто заарештовували, мені доводилося терміново переїжджати на нове місце, і це було жахливо. При переїздах мені доводилося надягати маску, щоб не потрапити на камеру, але через це мені було тяжко дихати. Якось, поспішаючи, я просто задихалася в масці. Було дуже важко увійти до автобуса, а коли я нарешті це зробила, то побачила, що автобус забитий вщент. Повітря було таким задушливим, що я мусила робити глибокі, судомні вдихи. Груди мені болісно стиснулися, а очі мимоволі розширилися. Мені здавалося, що якщо я не вийду з автобуса, то можу померти в ньому. Я постійно молилася й закликала до Бога у своєму серці, і через деякий час мені стало трохи легше дихати. Після стількох переїздів я відчувала слабкість і боялася, що моє тіло не витримає. Якщо так триватиме, то ці муки уб’ють мене. Пізніше я побачила уривок із Божих слів: «На цій стадії роботи від нас вимагається максимальна віра й любов, і ми можемо спіткнутися від найменшої необережності, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і нематеріальна. Те, що робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов, на життя. Люди повинні досягти точки, коли вони витримають сотні переплавок і матимуть віру більшу, ніж у Йова, яка вимагає, щоб вони витримали неймовірні страждання та всілякі тортури й жодного разу не відступилися від Бога. Якщо вони будуть покірними до самого скону та матимуть велику віру в Бога, то ця стадія Божої роботи завершиться» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). Справді, шлях слідування за Богом неодмінно є вибоїстим і тяжким. Переслідування християн з боку Комуністичної партії ніколи не слабшали. Якщо ми віримо в Бога, то в будь-який момент нас можуть заарештувати, піддати тортурам або навіть убити, але Бог використовує такі умови для удосконалення нашої віри. Я знала, що як людина, яка вірить у Бога і слідує за Ним, маю стійко витримувати всі ці гоніння і скорботи. Думаючи про це, я відчувала, що моя віра оновлюється.

Оглядаючись назад на роки своєї віри в Бога, я бачу, що Комуністична партія Китаю використовувала різні засоби, щоб крок за кроком загнати мене у глухий кут, але слова Божі завжди вели і просвітлювали мене. Тепер я вже маю певне уявлення про демонічну сутність КПК, почала розуміти фальшивість свого прагнення до благословень у вірі, і я навчилася бути розумною перед Богом. Я також побачила дивовижні діяння Бога. Коли я перебувала на межі смерті, Бог скерував мене до стійкості та виживання, і моя віра в Бога зміцніла. Усе це – набутки, яких я ніколи не змогла б домогтися в комфортних умовах. Я твердо вирішила, що, хай як КПК переслідує мене, хай як мені стає тяжко, я слідуватиму за Богом, належним чином виконуватиму свій обов’язок і відплачуватиму за Божу любов.