Джуді, Південна Корея

Одного дня в 2016 році я раптом отримала лист зі скаргою на мене. Його написали дві сестри, яких я раніше звільнила. Вони повідомляли, що я діяла деспотично й свавільно під час виконання своїх обов’язків у їхній церкві, призначила на посаду двох людей, які зрештою стали неправдивими керівниками, і що одна з них на прізвище Чжан була лиходійкою, яка порушувала роботу церкви та заважала їй, ставши керівником, і майже паралізувала роботу всієї церкви. У листі також зазначалося, що якби я тоді прислухалася до їхніх порад або присвятила більше часу розпитуванню братів і сестер, я б не обрала цих двох неправдивих керівників і не завдала б такої шкоди роботі церкви. Читаючи цього листа, я була приголомшена й трохи налякана. Я подумала: «Як це могло статися? Це, мабуть, якась помилка». Я дійсно не могла прийняти той факт. Я була поганої думки про тих двох сестер, які написали листа, і я подумала, що вони намагаються помститися мені. Вони були керівниками цієї церкви від початку, але мали низький духовний рівень і не виконували реальну роботу. Вони прикривали та захищали неправдивих керівників, а також засуджували та нападали на тих, хто доносив на них, тож врешті-решт їх було замінено. Я згадала, як я запитувала їхню думку, коли я призначила Чжан – вони сказали тільки те, що в неї погана людська сутність і що вона не може співпрацювати з іншими. Вони ніколи безпосередньо не говорили, що вона була лиходійкою. Але тепер, коли Чжан було розкрито, вони скаржилися на мене. Хіба вони не були просто озлоблені тим, що я їх усунула? Окрім того, у той час арешти, здійснювані компартією, були такими суворими, а ситуація такою важкою, що ми не могли провести належні вибори, і певний час не вдавалося знайти відповідного кандидата. Чжан мала дещо кращий духовний рівень і більше розуміння, ніж інші, тож у тій ситуації, кого ще я могла обрати? Когось потрібно було обрати керівником. Я також запитала кількох братів і сестер, коли призначала її на цю посаду, і ніхто не сказав мені, що вона – лиходійка. Кожен робить помилки у виконанні своїх обов’язків. Хто може зрозуміти чиюсь сутність із першого погляду? Це нормально, коли вибирають невідповідних керівників. Хто може гарантувати, що завжди буде обрано підхожу людину? Хіба вони просто не чіплялися? Я продовжувала намагатися виправдати себе у своїх думках. Я дуже опиралася листу-скарзі. Але двоє людей, згаданих у скарзі, справді були викриті як неправдиві керівники, а Чжан – як лиходійка. Як керівники, вони завдали серйозної шкоди роботі церкві та входженню обраних Богом людей у життя. Коли я стикнулася з цими фактами віч-на-віч, ухилитися від них не було жодного способу. Я неохоче визнала, що не могла бачити людей наскрізь, що я була зарозумілою, самовдоволеною та сліпо використовувала людей. Але я по-справжньому не розуміла власних проблем і не розмірковувала над ними, і зрештою ця справа відійшла в минуле.

На мій подив, коли мій керівник дізнався про це, він також викрив мене за те, що я залучила лиходійку в ролі керівника, не слухала нагадувань і була гордовитою й самовдоволеною. Тільки тоді в мене з’явилося певне усвідомлення. Невже я дійсно зробила помилку? Чи справді я була надто гордовитою й самовдоволеною? Але в тій ситуації як я могла вчинити інакше? Я не розуміла, у чому я помилилася. Шукаючи відповідь, я згадала слово Боже: «Що більше ти вважаєш, що в певних сферах ти досяг успіху або вчинив правильно, і що більше ти думаєш, що можеш догоджати Богові або маєш чим хвалитися в певних сферах, то більше вартує пізнати себе в цих сферах, і то більш варто тобі заглибитися в них, щоб побачити, які скверни існують у тобі, а також що в тобі не може догоджати Богові. … Це пояснюється так: те, що ти вважаєш добрим, ти визнаєш правильним, і не сумніватимешся в цьому, і не міркуватимеш, і не аналізуватимеш, чи що-небудь у ньому протистоїть Богу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише пізнавши власні хибні погляди, можна по-справжньому преобразитися). Слово Боже пробудило мене й дало мені шлях практики. Я розмірковувала над цим питанням, коли мала час, і, займаючись пошуком, зрозуміла, що справді була надто зарозумілою й самовдоволеною. З того часу як я отримала листа, я приводила свої доводи – ситуація тоді була такою складною, ми не могли провести нормальні вибори, не було відповідних кандидатів. Чжан була найкращим кандидатом, і в тому контексті вибрати її не було помилкою. Ніхто не міг передбачити, що згодом вона виявиться лиходійкою. Я, звичайно, не призначала лиходійку навмисно, щоб порушувати роботу церкви. Тому я відчувала, що не зробила нічого поганого, і не роздумувала й не намагалася пізнати себе, і я чинила значний опір і була неприязною до сестер, які написали листа-скаргу, і навіть в глибині душі розсудила, що вони навмисно намагаються доскіпатися до мене. Думаючи про це тепер, після того, як я вибрала Чжан, ці дві сестри дійсно вказали на те, що в неї була погана людська сутність. Я також знала, що вони стурбовані тим, що обрання лиходійки керівником зашкодить роботі церкви, але разом із тим вони не могли чітко бачити сутність Чжан, тому вони не наважилися прямо засудити її як лиходійку. Але я була надто гордовитою й самовдоволеною та ставилася до них зверхньо. Я відчувала, що більшість людей, яких вони вибрали свого часу, були поганими керівниками; якщо вони не могли належним чином оцінювати людей, то яка була користь від їхніх порад? Коли після стількох зусиль я нарешті знайшла когось, хто взяв би на себе їхню роботу, вони з тим не погодилися. Я думала, що вони навмисно чіпляються до мене, тому взагалі їх не слухала. Тепер, відклавши себе вбік, поміркувавши й шукаючи істину, я зрозуміла, що в тому, як я вибирала керівників, справді були проблеми. Незважаючи на те, що про регулярні вибори не могло бути й мови, мені слід було заручитися згодою тих, хто розумів істину, перш ніж вибрати керівника. Я тільки обговорила це питання зі своєю сестрою-партнеркою й запитала кількох інших людей, якої вони думки про Чжан. Із усіх опитаних мною, дві сестри, які написали листа-скаргу на мене, не погодилися з моїм вибором, але через моє упередження до них я не витрачала додатковий час на пошуки. Я просто поклалася на свої суб’єктивні припущення, думаючи, що Чжан була підхожим керівником. У цьому питанні я явно порушила принципи призначення людей на керівні посади в Божому домі. Я не шукала додатково тих, хто був у курсі справ, щоб здобути розуміння й прояснити характеристику середньостатистичної роботи Чжан, як не запитувала я й тих, хто розумів істину. Що ще важливіше, коли мені представляли думки, що відрізнялися від моєї точки зору, я була гордовитою й самовдоволеною. Я заперечувала й ігнорувала пропозиції інших і самовільно призначила Чжан керівником за власною ініціативою. Я дійсно повелася як дикунка. Дім Божий знову й знову наголошував на тому, що найбільше табу під час вибору керівників – це вибір лиходіїв і підступних людей. Коли дві мої сестри сказали, що Чжан мала погану людську сутність, якби в мене в серці справді був страх Божий, перш ніж вибрати її, я б запитала більшу кількість людей, які були повністю обізнані, прояснила б стан людської сутності Чжан і визначила б, чи вона була лиходійкою. Якби я й досі не була впевненою після вивчення ситуації й не було іншої підхожої кандидатури, я могла б залучити її, спостерігаючи за нею, а потім звільнити її, щойно я виявила б, що вона не була хорошою людиною й не йшла правильним шляхом. Це не призвело б до порушення роботи церкви. Якби в моєму серці була хоч крапля страху Божого, я б ні за що не вибрала когось керівником, а потім подумала, що все буде добре, і умила руки в цій справі. Тепер я зрозуміла, що те, що я вважала правильним, те, що на моє переконання було правильним, повністю ґрунтувалося на моїх власних ідеях; це були мої погляди й уява. Я була самовдоволеною й уперто трималася за власні ідеї, і, як наслідок, я дозволила лиходійці нести служіння керівника більше року, що майже паралізувало всю роботу церкви. Саме тоді я, нарешті, зрозуміла, що я не просто зробила невелику помилку у виборі керівника: я вчинила зло, щось, що являло собою серйозний опір Богу. Щоб обрані Богом люди слідували за Богом, шукали істину й досягали спасіння, у них мусить бути хороший керівник, але я взагалі не поставилася до вибору керівника як до серйозної справи. У моєму серці не було жодного страху Божого. Я не тільки не змогла вибрати хорошого керівника для своїх братів і сестер; я залучила призначила на посаду лиходійку й дозволила їй завдати шкоди вибраним Богом людям. Я взагалі не піклувалася й не брала на себе відповідальність за життя своїх братів і сестер. Із таким ставленням до свого обов’язку, як я могла бути придатною для того, щоби бути керівником? Вибираючи керівника, я діяла так поспішно, необдумано й байдуже, а також була такою гордовитою й самовдоволеною, що коли інші намагалися нагадати мені про це, я не звертала на них жодної уваги. Я була деспотичною та свавільною, і через це робота церкви та входження моїх братів і сестер у життя були серйозно підірвані. Я ніяк не могла відшкодувати завдані мною збитки. Я вибрала лихого керівника для своїх братів і сестер і зробила так багато зла, і коли дві мої сестри повідомили про це та викрили мене, я не відчувала жодної провини або докорів сумління, але натомість почала виправдовуватися і захищатися. Я була такою впертою й огидною!

Після цього я почала розмірковувати над тим, чому я була такою гордовитою й деспотичною, що не могла прислухатися до порад або шукати принципів істини. Що це був за характер? Як Бог дивився на цю справу? Одного разу я натрапила на цей уривок зі слова Божого: «Бути пихатим і самовдоволеним – це найпомітніший сатанинський характер людини, і якщо люди не приймуть істину, вони ніколи не зможуть очиститися від нього. Усі люди мають пихаті й самовдоволені характери, і вони повсякчас зарозумілі. Незалежно від того, що вони думають, або що вони кажуть, або як вони сприймають речі, вони завжди переконані, що їхні власні погляди та їхнє власне ставлення є правильними, і що те, що кажуть інші, є не настільки добрим чи правильним, як те, що кажуть вони самі. Вони завжди чіпляються за свої власні переконання, і хто б не говорив, вони не будуть його слухати. Навіть якщо те, що каже хтось інший, є правильним і відповідає істині, вони цього не приймуть; вони лише вдаватимуть, що слухають, але насправді не приймуть цієї ідеї, і коли настане час діяти, вони надалі робитимуть усе по-своєму, повсякчас вважаючи, що те, що вони кажуть, є правильним і розумним. Можливо, те, що ти кажеш, і справді є правильним і розумним, або те, що ти зробив, є правильним і бездоганним, але який характер ти виявив? Хіба не пихатий і самовдоволений? Якщо ти не відкинеш цей пихатий і самовдоволений характер, хіба він не позначиться на виконанні тобою своїх обов’язків? Хіба не позначиться він на твоєму втіленні істини в життя? Якщо ти не позбудешся свого пихатого й самовдоволеного характеру, хіба не завдасть він тобі серйозних невдач у майбутньому? Ти неодмінно зазнаєш невдач, це неминуче. Скажи Мені, чи бачить Бог таку поведінку людини? Бог більш ніж здатний її бачити! Бог не лише ретельно вивчає глибину людських сердець, а й спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком всюди й завжди. Що скаже Бог, коли побачить таку твою поведінку? Бог скаже: “Ти непримиренний! Зрозуміло, що ти можеш чіплятися за свої власні ідеї, коли не знаєш, що помиляєшся, але коли ти чітко знаєш, що помиляєшся, й однаково чіпляєшся за свої ідеї, і готовий померти, перш ніж покаятися, то ти просто дурний упертюх, і ти в біді. Якщо, хто б не висував пропозицію, ти завжди ставишся до неї негативно, опираєшся їй і не приймаєш ані крихти істини, і якщо твоє серце цілковито опірне, закрите й зневажливе, то ти просто смішний, ти – абсурдна людина! З тобою надто важко мати справу!”. У якому сенсі з тобою важко мати справу? З тобою важко мати справу, тому що те, що ти демонструєш, є не помилковим підходом чи помилковою поведінкою, а викриттям твого характеру. Це викриття якого характеру? Це вияв характеру, через який ти відчуваєш відразу до істини й ненавидиш істину. Щойно тебе охарактеризовано як людину, яка ненавидить істину, в очах Божих ти потрапляєш у біду, і Він цуратиметься та ігноруватиме тебе. Із людського погляду, люди в найкращому разі скажуть: “Ця людина має поганий характер, вона неймовірно вперта, непримиренна й пихата! Із цією людиною важко ладнати, і вона не любить істину. Вона ніколи не приймала істину й вона не втілює істину в життя”. У найкращому разі всі дадуть тобі таку оцінку, але чи може ця оцінка вирішити твою долю? Оцінка, яку дають тобі люди, не може вирішити твоєї долі, але є одна річ, про яку ти не маєш забувати: Бог ретельно вивчає серця людей, і водночас Бог спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком. Якщо Бог так визначає тебе й каже, що ти ненавидиш істину, якщо Він не просто каже, що ти маєш трохи розбещений характер або що ти дещо неслухняний, хіба це не дуже серйозна проблема? (Це серйозна проблема.) Це означає біду, і ця біда полягає не в тому, яким тебе бачать люди або як вони оцінюють тебе, а в тому, як Бог сприймає твій розбещений характер ненависті до істини. Отже, як Бог сприймає його? Хіба Бог просто визначив, що ти ненавидиш і не любиш істину, і це й усе? Чи все так просто? Звідки походить істина? Кого представляє істина? (Вона представляє Бога.) Поміркуй над цим: якщо людина ненавидить істину, то, з погляду Бога, за кого Він її вважатиме? (За Свого ворога.) Хіба це не серйозна проблема? Коли людина ненавидить істину, вона ненавидить Бога! Чому Я кажу, що вона ненавидить Бога? Хіба вона проклинала Бога? Хіба вона відверто виступала проти Бога? Хіба вона судила чи засуджувала Його в Нього за спиною? Не обов’язково. Так чому ж Я кажу, що виявляти характер, який ненавидить істину, означає ненавидіти Бога? Це не означає робити з мухи слона, це реальність ситуації. Це подібне до лицемірних фарисеїв, які прибили Господа Ісуса цвяхами до хреста, бо ненавиділи істину, – наслідки цього були жахливими. Це означає, що якщо людина має характер, який відчуває відразу до істини і який ненавидить істину, то він у неї може відкриватися будь-де й будь-коли, і якщо вона живе згідно з ним, то хіба вона не протистоїть Богові? Коли така людина стикається із чимось, що стосується істини або вибору, якщо вона не може прийняти істину й живе згідно зі своїм розбещеним характером, вона, природно, протистоятиме Богові й зраджуватиме Його, тому що її розбещений характер – це характер, який ненавидить Бога та ненавидить істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Слово Боже вказувало на квінтесенцію й суть цієї проблеми, особливо ці слова: «У якому сенсі з тобою важко мати справу? З тобою важко мати справу, тому що те, що ти демонструєш, є не помилковим підходом чи помилковою поведінкою, а викриттям твого характеру. Це викриття якого характеру? Це вияв характеру, через який ти відчуваєш відразу до істини й ненавидиш істину». Цей розділ пронизав моє серце й справді потужно вразив мене. Я не очікувала, що проявлений мною гордовитий характер був для Бога огидним, відразливим, а також таким, що не приймав істину. Це характер лиходія й антихриста! Якби Бог визначив мене як людину, яка ненавидить істину та має до неї відразу, то це зробило б мене дияволом, сатаною, і я не мала б можливості бути спасенною. Мені було дуже страшно. Хоча я знала, що маю гордовитий і самовдоволений характер, що мені важко прислухатися до порад інших, і через це я вчинила деякі переступи, я просто визнала це. Іноді я навіть думала, що гордовитість і самовдоволення є спільними рисами зіпсованих людей, і їх нелегко змінити, тому я потурала собі й не ставилася до цього як до серйозної проблеми, яку мені необхідно було вирішити. Через це, виконуючи свій обов’язок, я часто виявляла свій гордовитий і самовдоволений характер, але водночас не зважала не це. Я просто почувалася засмученою й була сповнена жалю, коли мене обтинали та розправлялися зі мною, а потім свідомо стримувала себе, але згодом так само часто мимоволі виявляла цей характер. Ті, хто знав мене, сприймали мене як гордовиту й самовдоволену, і в роботі, яку давав мені мій керівник, він часто нагадував мені й наставляв мене не бути гордовитою й самовдоволеною та більше прислухатися до думки інших, щоб мої гордовитість і самовдоволення не завдали шкодизашкодили роботі церкви. Тепер, завдяки тому, що відкрило слово Боже, я побачила, що я гордовита й самовдоволена й не приймаю істину, і тому, незалежно від того, наскільки правильними чи корисними для роботи церкви були поради інших, я вперто чіплялася за свої власні ідеї. Якщо хтось спілкувався з приводу принципів істини або давав поради, мені це не подобалося та я чинила йому опір. Я ненавиділа й відмовлялася терпіти кожного, хто мене викривав. Це показало, що в мене був характер антихриста, який проявлявся у ненависті до істини та відчутті огиди до неї. На самому початку дві мої сестри нагадали мені про вибрану мною керівницю, яка не підходила для такої ролі, зі страху, що я дозволю лиходійці заподіяти шкоду церкві, і все ж я зовсім не прислухалася до їхніх порад і вперто наполягала на своїх власних поглядах. Тепер, коли ті дві сестри більше не відчували себе скованими з огляду на моє положення, вони написали лист, щоб викрити мене та повідомити про мої проблеми. Вони вчинили так, щоб захистити роботу церкви, але це також послужило попередженням для мене. Та я не тільки відмовлялася прийняти це, не замислилася і не спробувала пізнати себе, а й у глибині душі зненавиділа їх, відкинула і навіть засудила за те, що вони намагалися отримати щось, що вони могли б використати проти мене. Хіба це ставлення не було нічим іншим, як відразою та ненавистю до істини? Я згадала уривок зі слова Божого: «Як ви думаєте: ті, кого нудить від істини, – що це за люди? Може, це ті, хто опирається та протистоїть Богові? Вони можуть не чинити Богу відкритого опору, але їхня природа і сутність полягає в тому, аби опиратися Богу та заперечувати Його, що рівнозначно тому, щоб відкрито сказати Богові: “Мені не подобається те, що Ти говориш, я цього не приймаю, а оскільки я не приймаю того, що Твої слова є істиною, то я в Тебе не вірю. Я вірю в будь-кого, хто мені вигідний і корисний”. Чи це ставлення безбожників? Якщо ти так ставишся до істини, хіба ти не виявляєш до Бога відкритої ворожості? А якщо ти відкрито ворожий до Бога, то чи спасе тебе Бог? Не спасе. У цьому й полягає причина Божого гніву на всіх, хто заперечує Його та чинить Йому опір» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Розуміння істини має вирішальне значення для належного виконання свого обов’язку). Бог каже, що наше ставлення до істини – це наше ставлення до Нього, тож ненавидячи істину й почуваючи відразу до неї, хіба я не ненавиділа Бога й не вважала Його своїм ворогом? Це був явний прояв сатанинського характеру! Ті, хто ненавидить істину, є лиходіями, дияволами й сатанами! Якщо поради моїх братів і сестер походили від просвітління Святого Духа, відповідали істині й приносили користь роботі церкви, але я була такою гордовитою й самовдоволеною, що не шукала, не приймала й не підкорялася, тоді я йшла проти просвітління Святого Духа й чинила опір Богу. Щойно я зрозуміла це, мені стало ще страшніше, бо я знала, що моя проблема дуже серйозна. Це були не просто, як я думала до того, незначні гордовитість і самовдоволення, а також нехтування порадами інших. Проблема полягала в моєму ставленні до роботи Святого Духа й до Бога, а також у моєму опорі Богові.

Пізніше мій керівник також проаналізував мене в цьому питанні й сказав: «Коли ти дала посаду лиходійці, інші нагадували тобі, що в цієї людини серйозні проблеми, але ти не послухала й довірилася лише власному баченню. Якщо твої погляди ґрунтуються на Божому слові, тоді ти можеш собі довіряти. Але якщо це не так, якщо вони ґрунтуються на твоїх власних хибних уявленнях, тоді твоя довіра до себе являє собою проблему твоєї людської сутності. Ти не діяла відповідно до принципів, і в тебе відсутнє почуття справедливості. Ти поводилася нерозумно й нерозважливо». Спілкування з моїм керівником з цього приводу справді пронизало моє серце. Це було дійсно так, я не тільки мала гордовитий і самовдоволений характер, у мене також були проблеми з людською сутністю, і я не могла ставитися до людей справедливо. Щойно я обрала когось і планувала його використовувати, я не сприймала чужої критики на його адресу, особливо якщо ті, хто висував пропозиції, були тими, на кого я дивилася зверхньо або кого було звільнено. Я задирала носа й не прислухалася до їхніх порад. Я вважала, що ті, кого було звільнено за неналежне виконання обов’язків, не були спроможними дати жодної доброї поради. У своєму серці я повністю відкинула тих двох сестер. Я ставилася до людей та вибирала їх із позиції власних емоцій та думок. Я не могла ставитися до людей справедливо, відповідно до принципів істини. Це показує, що у моїй людській сутності, вдачі та характері були проблеми. Що більше я розмірковувала, то серйознішою мені здавалася моя проблема. Через свою гордовитість і самовдоволення я не прислухалася до порад своїх сестер щодо важливої роботи в церкві, що завдало церкві стільки шкоди. На моєму шляху віри в Бога це було ще одним злим учинком, ще однією плямою. Я почувалася дуже засмученою й винною та почала міркувати про те, чому я завжди мимоволі робила зло й чинила опір Богові? Що було першопричиною того? Слово Бога дало мені відповідь. Бог говорить: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш зарозумілий і пихатий характер, то розмови з тобою про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінять, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої гонор і пиха змусили б тебе дивитися на Бога зверхньо і вважати Його неважливим; вони змусили б тебе звеличувати себе, постійно виставляти себе напоказ; вони змусили б тебе зневажати інших, вони не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони викорінили б місце Бога з твого серця та, в кінцевому підсумку, змусили б тебе зайняти місце Бога й вимагати, щоб люди підкорялися тобі, а також шанувати твої власні думки, ідеї та уявлення як істину. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Це було дійсно так. Моя природа була такою гордовитою й такою вкрай нерозумною. Я завжди вважала, що маю рацію, ніби мої погляди та судження були істиною, і я не дозволяла іншим ставити мені запитання, не кажучи вже про те, щоб висувати різні пропозиції. Наприклад, у питанні вибору керівника Дім Божий чітко обумовлює, що не можна обирати лихих і підступних людей. Це заборонено, і це дуже серйозна проблема. Коли дві мої сестри нагадали мені про погану людську сутність Чжан, я просто формально запитала про це кількох інших людей, і, спираючись на свої суб’єктивні припущення, сліпо відкинула їхні поради. Я не шукала поради у братів і сестер, які розуміли істину, і не з’ясовувала різницю між кимось із поганою людською сутністю та кимось із сутністю лиходія, і я не намагалася з’ясувати конкретну причину, з якої Чжан не могла співпрацювати з іншими – чи проблема була в зіпсованому характері, чи в порочній людській сутності. Якби це було лише питанням зіпсованого характеру, і вона могла б прийняти істину, то вона змінилася б і не могла бути визнана лихою людиною. Якщо вона була людиною з порочною людською сутністю, яка ненавиділа правду та відчувала огиду до неї, то вона була лиходійкою. Як би з нею не розправилися за ті злі вчинки, які вона вчинила, вона не прийняла б цього й ніколи б щиро не розкаялася. Якби я шукала істину в той час і оцінювала типову поведінку Чжан на підставі сутності та характеристик лиходіїв, я б до певної міри розпізнала її, не наполягала б на її залученні й могла б уникнути заподіяння такої шкоди роботі церкви. Наслідки, що виникли в результаті, були повністю пов’язані з тим, що я була надто гордовитою й не шукала істини. Якби в мене була хоч крихта страху Божого й послух Богові, я б не допустила таку велику помилку й не вчинила такого зла. Але я була гордовитою й самовдоволеною, і в цьому серйозному питанні вибору керівника я не шукала правди й не прислухалася до порад своїх сестер. Я вибрала керівником лиху людину й ввела всю роботу церкви в стан паралічу. Так багато братів і сестер постраждали, і їхньому життю було завдано шкоди, а я вчинила непоправний переступ. Я була надто негнучкою та впертою! Я ненавиділа й проклинала себе від щирого серця. Я молилася Богу, бажаючи щиро покаятися.

Я прочитала ще один уривок зі слова Божого та знайшла шлях практики. Бог говорить: «Як тобі слід проаналізувати себе й спробувати пізнати себе, коли ти зробив щось, що порушує принципи істини й не подобається Богові? Чи помолився ти Йому, коли лише збирався це вчинити? Чи розмірковував ти коли-небудь так: “Якщо робити щось у такий спосіб, чи відповідає це істині? Як би Бог подивився на це питання, якби воно перед Ним постало? Був би Він щасливий чи роздратований, якби про це дізнався? Це викликало б у Нього огиду або відразу?”. Ти не шукав відповіді на це, чи не так? Навіть якби інші нагадали тобі про це, ти однаково вважав би, що в цьому немає нічого страшного та що це не суперечить жодним принципам і не є гріхом. Як наслідок, ти образив Божий характер і спровокував Його на гнів аж до того, що Він тобою гидує. До цього призводить людська непокора. Тому тобі слід шукати істину в усьому. Це те, чого ти мусиш дотримуватись. Якщо ти зможеш щиро постати перед Богом, щоб спершу помолитися, а потім шукати істину згідно зі словами Божими, ти не помилишся. Ти можеш мати деякі відхилення в своєму практикуванні істини, але цього важко уникнути, і ти зможеш правильно практикувати після того, як здобудеш певний досвід. Однак, якщо ти знаєш, як діяти згідно з істиною, але не практикуєш її, то проблема полягає у твоїй нелюбові до істини. Ті, хто не любить істину, ніколи не будуть її шукати, що б із ними не трапилося. Тільки ті, хто любить істину, мають серця, які бояться Бога, і коли трапляється щось незрозуміле для них, вони здатні шукати істину. Якщо ти не можеш збагнути Божу волю й не знаєш, як практикувати, тоді ти повинен поспілкуватися з людьми, які розуміють істину. Якщо ти не можеш знайти тих, хто розуміє істину, тобі слід знайти кількох людей, які мають чисте розуміння, щоб разом молитися Богу одним розумом й одним серцем, шукати у Бога, чекати Божого часу й чекати, коли Бог відкриє тобі шлях. Якщо ви всі прагнете істини, шукаєте істину й разом спілкуєтеся про істину, може настати час, коли один із вас знайде хороше рішення. Якщо ви всі вважатимете це рішення прийнятним і це хороший шлях, то, можливо, це сталося завдяки просвітлінню й освітленню Святим Духом. Якщо згодом ви продовжите спілкуватися разом, щоб знайти правильніший шлях практики, то він, безумовно, відповідатиме принципам істини. Якщо під час практики ви з’ясуєте, що ваш спосіб практики все ще є дещо невідповідним, тоді вам потрібно швидко його виправити. Якщо ти трохи помилишся, Бог не засудить тебе, оскільки наміри твоїх дій є правильними, і ти практикуєш згідно з істиною. Ти просто трохи заплутався в принципах і припустився помилки в своїй практиці, що можна пробачити. Але коли більшість людей щось робить, вони роблять це на основі того, як вони це собі уявляють. Вони не використовують слова Божі як основу для роздумів про те, як практикувати згідно з істиною або як здобути Боже схвалення. Натомість вони думають лише про те, як одержати користь для себе, як змусити інших себе поважати і як змусити інших собою захоплюватися. Вони роблять речі цілковито на основі власних уявлень і виключно, аби задовольнити себе, що викликає занепокоєння. Такі люди ніколи нічого не робитимуть згідно з істиною, і Бог завжди ненавидітиме їх. Якщо ти справді людина з совістю й розважливістю, то, що б не сталося, ти маєш бути здатним приходити до Бога в молитві й пошуку, серйозно аналізувати мотиви й спотворення у своїх діях, визначати, що слід робити згідно зі словами й вимогами Божими, і неодноразово зважувати й обмірковувати, які дії подобаються Богові, які дії викликають у Нього відразу, а які – заслуговують на Боже схвалення. Ти маєш знову й знову прокручувати ці питання в голові, доки чітко їх не зрозумієш. Якщо ти знаєш, що маєш власні мотиви для певних дій, тоді ти мусиш поміркувати над тим, якими є твої мотиви: чи це для того, щоб задовольнити себе, чи для того, щоб догодити Богові, чи це корисно для тебе самого, чи для обраного народу Божого, і які наслідки це спричинить… Якщо ти більше шукатимеш і міркуватимеш над цим у своїх молитвах, і ставитимеш собі більше запитань, щоб шукати істину, тоді відхилення у твоїх діях ставатимуть дедалі меншими. Лише ті, хто може в такий спосіб шукати істину, є людьми, які зважають на Божу волю й бояться Бога, адже ти шукаєш згідно з вимогами слова Божого й зі слухняним серцем, і висновки, яких ти дійдеш унаслідок такого пошуку, відповідатимуть принципам істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Слово Боже дало мені принципи практики: що б я не робила, я повинна мати серце, яке боїться Бога, і шукати істину й принципи, згідно з якими слід чинити. Особливо в питаннях, пов’язаних із роботою та інтересами церкви, я не можу діяти сліпо, ґрунтуючись на своїх власних ідеях. У протилежному випадку, коли я завдам серйозної шкоди церкві або порушу її роботу, тоді я вчиню зло та згрішу проти Бога. Окрім того, я не можу приймати рішення самотужки, виконуючи свої обов’язки, і не можу чинити по-своєму та бути авторитарною. Я повинна обговорювати справи зі своїми братами та сестрами, з яким я співпрацюю, більше шукати та спілкуватися з братами й сестрами, які розуміють істину, а також прислухатися до думок, які не співпадають з моїми власними. Незалежно від того, чи має хтось статус, особливі дари чи таланти, я мушу смиренно слухати їхні поради. У питаннях, які я не розумію, я маю негайно звернутися за порадою до свого керівника, з’ясувати відповідні принципи й навчитися діяти відповідно до істини й не ображати Бога, перш ніж вживати будь-яких дій. Я також мушу навчитися зрікатися себе. Що більше я вважаю щось правильним, то менше я можу чіплятися за нього, і я повинна з’ясувати, чи воно відповідає принципам істини. Це може вирішити проблему гордовитості та самовдоволення й може захистити мене від вчинення зла та ображання Божого характеру. Раніше я не знала себе, у мене не було самосвідомості, і я була надто впевненою у собі. Лише після цієї болісної невдачі я побачила, що коли я була впевненою в собі, коли я не думала, що взагалі можу помилятися, і навіть коли в мене були тверді підстави думати, що я маю рацію, факти показали, що я не просто помилялася, я помилялася жахливо, безглуздо й огидно, і наслідки були катастрофічними. У минулому я вчинила стільки переступів через свою гордовитість. Тоді я справді думала, що маю рацію, а іноді навіть використовувала Божі слова як підґрунтя. Однак пізніше факти показали, що я помилялася, тому що я по-справжньому не розуміла Боже слово й не засвоїла принципів. Навпаки, я використовувала Слово Боже без розбору та сліпо застосовувала правила. Щойно я зрозуміла це, я від щирого серця визнала, що мені не вистачає реальності істини, я не можу чітко бачити людей чи проблеми, і що деякі мої погляди є абсурдними та смішними. До того ж, у мене був низький духовний рівень, Я була простодушною, не продумувала все ретельно й не розуміла істини. Я знала лише деякі вчення та суворо виконувала деякі правила. У той момент я була переконана, що я абсолютно нікчемна, що я бідна й жалюгідна, і я більше не хотіла наполягати на власних поглядах.

Після цього, коли інші висувають пропозиції, які відрізняються від моїх власних, коли я хочу наполягати на своєму, я згадую ці болісні уроки. Я згадую, скільки поглядів, які, на мою думку, були безумовно правильними, виявилися помилковими, якщо порівнювати їх із істиною, і були засуджені Богом. Я більше не смію наполягати на своїх власних поглядах і негайно звертаюся за думкою й порадою до інших. Іноді, обговорюючи щось, я несвідомо відкидаю пропозиції інших людей, але коли я розумію, що я зробила, я швидко питаю, що думає більшість людей, щоб я не відкинула правильну пораду й не нашкодила роботі церкви. У питаннях, де я вважаю себе правою, я більше не наважуюся приймати рішення самостійно, і я можу свідомо просити поради у своїх братів і сестер, з якими я співпрацюю, або консультуватися зі своїм керівником. Так я почуваюся більш спокійно, а також уникаю шкодити роботі церкви, діючи авторитарно. Сьогодні, попри те, що я й досі можу демонструвати гордовитий і самовдоволений характер, усе набагато краще, ніж було раніше.

Я – надзвичайно гордовита й самовдоволена людина. Коли я думаю, що я права, мені важко відмовляти собі або дослухатися до порад інших. Якби не суд і одкровення Божих слів, не скарги й викриття моїх братів і сестер, і Бог, який викриває мене й розправляється зі мною знову й знову, я б ніколи не змогла пізнати себе й зректися свого «я». Незначні зміни, яких я наразі досягла, і той факт, що я маю певну розважливість і людську подобу, стали реальністю виключно завдяки кропіткій роботі Бога і є плодом просвітління та керівництва, здійснюваного Його словами. Я дякую Богові від щирого серця за те, що Він спас мене.