Минулого червня мене обрали дияконом поливу, та призначили керувати поливом тих, хто щойно прийняв Божу роботу останніх днів. Я подумала: «Мені необхідно добре виконувати свій обов’язок та відплатити за Божу любов». Спершу в мене виникало чимало труднощів з роботою. Дехто з братів і сестер був зайнятий роботою та нерегулярно відвідував зібрання, хтось піддався облуді релігійного та партійного наклепу й вагався йти на зібрання, а інші були пасивними та слабкими через опір з боку сім’ї та не могли виконувати свій обов’язок. Розмірковуючи над цим, я відчувала значний стрес. Добрий полив цих братів і сестер, щоб вони змогли зрозуміти істину та вкорінитися на вірному шляху, потребував чимало роботи. В той час я молилася Богу, покладаючись на Нього, і шукала істину, щоб розв’язати їхні проблеми та усунути труднощі. Через деякий час багато хто з них регулярно відвідував збори, були й такі, хто дізнався про значення виконання їхніх обов’язків і прийняв їх. Побачивши ці результати, я прийшла в захват і не переставала високо себе оцінювати. «Напевно, я чудово вправляюся з цією роботою. Інакше чому я досягла настільки гарних результатів?» Згодом, почувши, як брати та сестри розповідали про свій стан і труднощі, я мимоволі почала хизуватися, що я краща та досвідченіша за них.

Якось на зібранні сестри, які щойно почали поливати новачків, зазначили, що деякі новачки зіткнулися з шаленим придушенням та арештами з боку Компартії й були негативно налаштованими, слабкими, нерішучими та наляканими. Ці сестри не знали, як спілкуватися для розв’язання такої проблеми. Я подумала, що оскільки я нещодавно вже мала справу з аналогічними проблемами й досягла певного успіху, це вдалий момент розповісти їм, як я спілкувалася про істину, щоби владнати такі справи, і показати, що я найкраще розуміла істину та була найздібнішою працівницею. Отже, я впевнено сказала: «Нещодавно я поливала декількох братів і сестер, які перебували в аналогічному стані. Тоді я дуже непокоїлася, тому, щоб добре полити їх, я провела для них багато зібрань, читала Боже слово та спілкувалася про істину, добираючи слова саме для їхнього стану. Мені доводилося їздити велосипедом на відстань понад 50 кілометрів туди й назад. Після тривалого поливу вони здобули деякі знання про Божу роботу, всемогутність і мудрість, зрозуміли, як Бог використовує великого червоного дракона як тло для Своєї роботи, і навчилися довіряти Богу. Вони більше не почувалися скутими через переслідування Компартії й навіть забажали поширювати Євангеліє, щоб свідчити про Божу роботу…» Поки я говорила, сестри як зачаровані дивилися на мене. Я почулася на коні й продовжила піднесено й палко говорити. Коли я закінчила, одна з сестер захоплено сказала: «Маючи стільки досвіду, ти можеш чітко бачити проблеми. Я б геть розгубилася». Інша сестра промовила із заздрістю: «Тобі так легко дається розв’язання цих проблем. Якщо ти маєш ще якийсь позитивний досвід, прошу, поспілкуйся з нами, щоб ми могли вчитися в тебе». Я прийшла в захват, почувши їхні компліменти. Звісно, я сказала, що результати моєї роботи були суто Божим проводом, а не моїми власними зусиллями, в душі я відчула, що страждала та йшла на жертви заради цих результатів. Після такого мені ще більше сподобалося хизуватися. Якось на зібранні одна з сестер була негативно налаштована, оскільки не досягала успіхів у своїй роботі, вона розповідала про чимало труднощів. Я подумала: «Якщо я розповім про те, що маю аналогічні труднощі й недоліки, чи не погіршиться в інших думка про мене? Я відповідаю за її роботу, тому розкажу їй про свій успішний досвід і покажу всім, як я спілкувалася про істину задля розв’язання проблем, коли стикаюся з аналогічними ситуаціями та труднощами. В такий спосіб я розв’яжу їхні проблеми та спонукаю краще думати про мене». Після таких роздумів я не стала говорити про свої слабкості й вади, натомість почала вихвалятися перед ними своєю ефективністю при виконанні обов’язку. Я сказала: «У цей період я поливала й підтримувала п’ятьох братів та сестер. Деякі мали релігійні уявлення, інші мали жагу до грошей та нерегулярно відвідували зібрання, а хтось був слабкий та негативно налаштований через проблеми вдома. Я по черзі ходила до них, долаючи труднощі, більше шукала Божого слова та з кожним спілкувалася, щоб усунути ці проблеми, поки вони не зрозуміли істину, відмовилися від своїх уявлень, почали регулярно ходити на зібрання та охоче взяли на себе зобов’язання. Серед них був один брат, талановитий спеціаліст, який рідко ходив на зібрання, ганяючись за мирським статусом і славою. Підтримуючи його, я зіткнулася з багатьма труднощами, однак поклалася на Бога, читала йому Боже слово й спілкувалася про Божу волю. Це допомогло йому зрозуміти цінність слідування істині для віруючих у Бога й дозволило побачити марність гонитви за репутацією та статусом, він може здобути істину й життя та спасіння Боже, лише слідуючи за Богом. Тому він також забажав слідувати істині та виконувати свої обов’язки». Після спілкування я побачила на обличчях сестер обожнювання й захват, вони записали уривки з Божого слова, які я використала у спілкуванні. Одна з сестер вигукнула: «Ти використала істину для розв’язання їхніх проблем, допомогла зрозуміти Божу волю, слідувати за Богом та виконувати обов’язки. Ти не змогла б цього зробити, якби не володіла реаліями істини». Інша сестра захоплено сказала: «Якби я зіткнулася з цими проблемами, то не змогла б із ними розібратися. Ти маєш більше досвіду, тому розв’язуєш їх краще за нас». Тоді я теж це відчула. Після нашої розмови одна з сестер була трохи негативно налаштована, бо вирішила, що має низький духовний рівень і не може використати істину для розв’язання проблем новачків. Я подумала: «Чи не забагато я говорю про свій успішний досвід? Проблеми, з якими вони стикаються, здаються мені простими й легкими для вирішення. Отже, вони відчувають свою неспроможність, дивляться на мене з повагою та сподіваються, що я вирішу всі їхні проблеми?». Я обміркувала, як це шкодить, коли захоплюєшся сам або захоплюються тобою. Але тоді подумала: «Я розповідаю їм про власний практичний досвід, тож все має бути добре». На той момент я не аналізувала себе, і ситуація якось минулася. Пізніше я зустрілася із двома сестрами, які опікувалися поливом, щоб розпитати їх про роботу. Щойно я прийшла, одна з них схвильовано сказала: «Як добре, що ти прийшла. У нас тут кілька братів та сестер із проблемами, а ми не знаємо, що робити. Якщо ти вже прийшла, ми можемо розпитати тебе про них». Їхні очікувальні погляди викликали в мене захват і водночас хвилювання. Захват, бо вона шанувала мене, а хвилювання, бо мені стало цікаво, чи вона захопилася мною, тому що я завжди говорила про те, як досягла успіху в своїй роботі. А далі я подумала: «Я завжди розповідаю їм про свої успіхи, щоб дати їм шлях практики, а це захищає роботу церкви. До того ж, я говорю лише про свій реальний досвід, без перебільшень». Отже, я знову почала бесіду про свій успішний досвід. Вони відреагували звичайним захопленням та заздрістю, і я була задоволена.

Опісля я на кожному зібранні говорила про свої страждання й жертви, на які йшла при виконанні обов’язків, як я спілкувалася про істину для розв’язання проблем, та наводила приклад кожного свого успіху. Поступово всі мої брати та сестри почали обожнювати мене, чекали, щоб я усунула всі їхні проблеми, і мені дуже подобалося таке шанування й поклоніння. Повертаючись із зібрань, я згадувала обличчя братів та сестер, сповнені захвату й та поваги, і не могла стримати відчуття піднесення. Провівши зовсім мало часу на своїй посаді, я здобула пошану й захоплення стількох людей, і ця думка наповнювала мене силою й мотивацією працювати. Втім, занурившись у радість від поклоніння, я раптом зіткнулася з обтинанням і критикою.

Якось до мене підійшла керівниця церкви й сказала: «На цих церковних виборах я попросила братів і сестер оцінити тебе, і всі кажуть, що ти любиш хизуватися». Почувши це, я одразу почервоніла від сорому. Я подумала: «Як вони всі могли сказати, що я люблю хизуватися? Що про мене подумає керівниця? Як я знову дивитимуся всім в очі?». Я негайно спробувала виправдатися: «Я визнаю, що доволі гордовита, а іноді мимоволі хизуюся, однак я не роблю цього навмисно. Я лише чесно переповідаю свій власний досвід і знання». Керівниця зрозуміла, що я не знала себе, і сказала: «Ти говориш про власний досвід, але чому брати та сестри шанують тебе й покладаються на тебе замість покладатися на Бога та пошуку істини? Ти кажеш, що хизуєшся ненавмисно, але чому ти не розповідаєш про свою розбещеність, недоліки, негатив, слабкості чи потаємні думки? Ти кажеш лише хороше і замовчуєш власну розбещеність та слабкість. Це створює враження, ніби ти шукаєш істину та знаєш, як отримати досвід. Хіба це не самозвеличення й хизування?». В мене не було відповіді на викриття й критику керівниці. Я згадала, що на зібраннях зазвичай говорила лише про успішний досвід, але ніколи не зізнавалася у власних відхиленнях і невдачах при виконанні обов’язку. Я справді хизувалася. Згадавши, як я вихвалялася перед стількома братами й сестрами та як вони всі тепер розкусили мене, я відчула такий сором і приниження, що мені захотілося провалитися крізь землю. Що більше я думала, то нещаснішою почувалась і не могла стримати сльози. Я встала на коліна перед Богом і помолилася: «Боже, я більше не хочу хизуватися. Прошу, настав мене, щоб я проаналізувала й пізнала себе».

Пізніше я прочитала уривок з Божих слів: «Звеличувати себе та свідчити про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та свідчать про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в чужих серцях і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні свідчать про Бога, але по суті звеличують саму цю людину та свідчать про неї. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони без жодних вагань свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та свідчать про себе, – це хизуватися самим і принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили приховують це та замітають сліди. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній духовний рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та свідчити про себе? Чи є самозвеличення та свідчення про себе вчинком людини, яка має совість і розум? Ні, не є. Отже, коли люди так чинять, який характер зазвичай у цьому виявляється? Зарозумілість. Це один із головних виявлених характерів; услід за нею йде лукавість, яка передбачає вжиття всіх можливих заходів задля того, щоб змусити інших ставитися до людини з великою повагою. Слова такої людини абсолютно неспростовні, і за ними явно криються мотиви й підступи, ця людина хизується, проте хоче приховати цей факт. Як наслідок, її слова змушують людей вважати, що вона краща за інших, що ніхто їй не рівня, що всі інші гірші за неї. І хіба цей результат досягається не підступними засобами? Який характер криється за такими засобами? І чи є в цьому будь-які елементи нечестя? (Є.) Це один із видів нечестивих характерів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Мене глибоко зачепило те, що відкрило Боже слово. Хіба моя поведінка дійсно не була саме хизуванням та свідченням про себе, які виявило Боже слово? Я збагнула, що, виконуючи свій обов’язок, говорила лише про власні страждання та успішні результати своєї роботи. На зібраннях мої брати та сестри зазначали проблеми, не знаючи, як їх розв’язати, але я не спілкувалася про істину, не допомагала їм зрозуміти Божу волю й не казала покладатися на Бога при виконанні їхніх обов’язків. Натомість я свідчила про власні страждання й здатність розв’язувати проблеми. Я завжди говорила лише про далекі подорожі та жертви, на які йшла задля поливу людей. Я ніколи не казала про слабкість чи недоліки, які проявляла, зіткнувшись із труднощами. На зборах я зазвичай розповідала лише про позитивне входження, як я несла тягар і зважала на Божу волю, як шукала істину для усунення проблем, які мали брати й сестри, або про те, скільки людей ходили на зібрання та виконували свої обов’язки завдяки моєму поливу й підтримці, – аби змусити всіх вважати, ніби я розумію істину й можу усувати проблеми. Очевидно, що саме Боже слово дозволило їм зрозуміти істину, здобути віру та бажання виконувати свої обов’язки. Це результати, досягнуті Божим словом. Але я не прославляла Бога та не свідчила про Його слово й роботу. Почувши про мій досвід, ніхто не здобував знання про Бога, натомість вклоняючись мені. Вони не покладалися на Бога та не шукали істину, зіткнувшись із проблемами. Натомість вони шукали мого спілкування, щоб усе владнати. Вони вважали мене людиною, яка могла навіть спасти їм життя. Якщо це продовжувалось, то хіба я не приводила людей до себе? Навіть тоді я не вважала, що самозвеличуюсь чи хизуюсь. Мені досі здавалося, що я лише обговорюю власний реальний досвід. Тепер я зрозуміла, що за цим крилися огидні наміри. Я намагалася домогтися високого положення в серцях людей. Що більше я думала, то більше розуміла, що була огидною та безсоромною. Я могла керувати роботою поливу лише Божою милістю. Його волею я могла спілкуватися про Його слово, щоб розв’язувати проблеми, вести людей до Бога й допомагати їм розуміти істину та пізнати Бога. Однак при виконанні свого обов’язку я скрізь вихвалялася, щоб люди обожнювали мене. Я приписала результати роботи Святого Духа власним зусиллям та використала це для самовихваляння. Я вкрала Божу славу й насолоджувалася захватом та обожнюванням братів і сестер, геть не відчуваючи сорому. Я не мала ані краплини совісті та розуму! Та сестра обітнула мене й розібралася зі мною, щоб я могла проаналізувати обрану мною невірну стежку й вчасно виправилася, і це було проявою Божої любові й спасіння для мене. Я знала, що мені більше не можна завдавати болю Божому серцю. Я мусила покаятись. Тоді я пригадала уривок з Божого слова: «Ділитися досвідом і передавати його – значить спілкуватися про свій досвід і знання Божих слів. Це означає висловлювати кожну думку у твоєму серці, твій стан і розбещений характер, який у тобі виявляється. Це означає дозволяти іншим розпізнавати ці речі, а потім розв’язувати проблему за допомогою спілкування про істину. Тільки тоді, коли люди так спілкуються про свій досвід, кожен отримує користь і нагороди. Тільки це і є справжнє церковне життя» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). Зважуючи Божі слова, я зрозуміла, що у спілкуванні про досвід не має бути особистих намірів, амбіцій та бажань. Незалежно від позитивності чи негативності свого стану я маю завжди щиро розповідати братам і сестрам про мій справжній стан, тоді вони зможуть увібрати позитивне та навчитися розрізняти негативне з мого досвіду, побачити, що я теж бунтівнича й розбещена. Тоді вони не дивитимуться на мене з повагою та захопленням. У цей спосіб мій досвід може стати їм наукою й допомогти уникнути помилкових шляхів. Наступного дня на зібранні я зібралася з духом для обговорення свого стану. Я проаналізувала та розповіла, як хизувалася, щоб інші шанували мене, і як я проаналізувала й пізнала себе. На тому зібранні я відчула неймовірну впевненість та радість.

Пізніше я почула, що одна з сестер була дуже пригніченою. Під час нашої розмови вона сказала: «На зібраннях я завжди слухаю про твій досвід і як ти ефективно допомагаєш іншим, але мені бракує реалій істини, і мій духовний рівень надто низький. Коли з’являються проблеми, я не можу з ними впоратись. Це сильний стрес. Я не можу дати собі раду з цим обов’язком». Слухаючи її, я відчула сором і подумала: «Це я винна в її негативному стані. Я не прославляла Бога, виконуючи свій обов’язок, не усувала практичні труднощі братів і сестер при входженні в життя й завжди перебільшувала та хизувалася. Через це вона помилково вирішила, що я розумію істину та маю духовний стан. Мені не можна повторювати цю помилку. Я мушу відкритися та щиро зізнатися їй». Отже, я розповіла їй усе, не оминаючи свій стан та хизування в той період. Я зізналася, що насправді не володію реаліями істини, що результатами свого обов’язку завдячую роботі й проводу Святого Духа і самотужки нічого досягти не можу. Сестра була зворушена й сказала: «Я не прагну істини, не маю в серці місця для Бога, шаную зовнішні дари та не усвідомлюю, що все це – Божа робота й провід. Я не хочу жити в негативі й слабкості. Я хочу покладатися на Бога та виконувати свої обов’язки».

Після цього я почала аналізувати себе. Чому, навіть знаючи, що хизування є опором Богу, я досі мимоволі обирала цей шлях? Що тут відбувалося? Пізніше я прочитала уривок зі слова Божого: «Деякі люди особливо обожнюють Павла. Їм подобається виходити й виступати з промовами та виконувати роботу; їм подобається проводити зібрання та проповідувати, і їм подобається змушувати людей слухати їх, обожнювати їх і обертатися навколо них. Їм подобається займати місце в серцях інших, і їм подобається, коли інші звертають увагу на образ, який вони представляють. Розберімо їхню природу на основі цих проявів. Якою є їхня природа? Якщо вони справді демонструють ці прояви, то це є достатнім для демонстрації того, що вони зарозумілі й пихаті, що вони взагалі не поклоняються Богу, і що вони прагнуть до високого статусу та хочуть мати владу над іншими, володіти іншими та займати місце в їхніх серцях. Це класичний образ сатани. Особливо помітні аспекти їхньої природи – це те, що вони зарозумілі й пихаті, вони не поклоняються Богу й намагаються змусити інших поклонятися їм. Такі прояви можуть дати вам дуже чітке уявлення про їхню природу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Із викритого Божим словом я зрозуміла, що мені подобалося хизуватися перед братами та сестрами й спонукати їх шанувати мене та захоплюватися мною, бо мене контролювала власна гордовита природа, а це шлях опору Богу. Моя гордовита природа змушувала мене високо себе цінувати, щойно я досягала певних успіхів у своїх обов’язках. На зібраннях я завжди перебільшувала результати своєї роботи та хизувалася ними, щоб довести свою здібність і змусити інших шанувати мене й захоплюватися мною. Труднощі при виконанні обов’язків викликали в мене відчуття слабкості, і я проявляла непослух та розбещеність, але ніколи про них не говорила, щоб виглядати надзвичайною й кращою за інших, і щоб мене навіть ще більше шанували та обожнювали. Коли брати та сестри хвалили мене, я дуже тішилася та безсоромно насолоджувалася їхнім захопленням та поклонінням. Я згадала, як Павло насолоджувався зібраннями й проповідями, приписував собі результати роботи Святого Духа, скрізь вихвалявся, прославляв себе, обманюючи людей, та приводив віруючих до себе. Тому навіть сьогодні, 2 000 років потому, весь релігійний світ обожнює й прославляє Павла, вважає його слова Божим словом та нічого не знає про Господа Ісуса. Павло був гордовитий, самовдоволений та не поважав Бога; він ішов шляхом антихриста, який опирається Богу. Він зайняв місце Бога у серцях людей, серйозно образив праведний Божий характер, і Бог покарав і прокляв його. Хіба я чимось відрізнялася від Павла? Я теж була гордовитою, самовдоволеною, любила прославляти себе й вихвалятися та оточувала себе людьми. В результаті за кілька місяців моєї «вистави» всі шанували та обожнювали мене й не мали місця для Бога у своїх серцях. Зіткнувшись із проблемами, вони бігли не до Бога, а до мене, шукаючи спілкування та рішень. Хіба я не опиралася Богу та не шкодила братам і сестрам? Хіба я не йшла шляхом антихриста? Якби я не покаялася, мій кінець був би як у Павла. Бог би знищив та покарав мене. Лише тоді я зрозуміла, що мною керувала моя гордовита природа. Я знову й знову безсоромно хизувалася та вихвалялася, обманом спонукавши братів та сестер вклонятися мені, а іноді навіть мала огидні наміри чи вдавалася до хитрощів, щоб похизуватись. Я була дуже лихою! Я відчувала до себе огиду й ненависть та вже не бажала хизуватися, як у минулому.

Опісля я подивилася відео з читанням Божого слова. Всемогутній Бог говорить: «Бог є Творець, і Його ідентичність і статус – верховні. Бог володіє владою, мудрістю та силою, і Він має Свій власний характер і Свої атрибути та єство. Чи знає хтось, скільки років Бог працює серед людства й усього творіння? Конкретна кількість років, протягом яких Бог працював і управляв усім людством, невідома; ніхто не може назвати точну цифру, і Бог не повідомляє про ці справи людству. Однак, якби сатана робив щось подібне, чи повідомив би він про це? Безперечно, повідомив би. Він хоче хизуватися, щоб увести в оману більше людей і щоб більше людей дізналося про його внески. Чому Бог не повідомляє про ці справи? У єстві Бога є смиренний і прихований аспект. Що є протилежністю смиренності й прихованості? Це зарозумілість і хизування собою. … Бог вимагає, щоб люди свідчили про Нього, але чи свідчив Він про Себе? (Ні.) З іншого боку, сатана боїться, що люди не дізнаються навіть про найменшу річ, яку він робить. Антихристи нічим не відрізняються: вони хваляться кожною дрібницею, яку роблять, перед усіма. Слухаючи їх, здається, ніби вони свідчать про Бога, – але якщо прислухатися уважно, ти виявиш, що вони свідчать не про Бога, а хизуються, звеличують себе. Намір і сутність того, що вони говорять, полягає в тому, щоб змагатися з Богом за Його обраних людей і за статус. Бог смиренний і прихований, а сатана хизується собою. Чи є різниця? Хизування проти смиренності й прихованості: що з цього є позитивним? (Смиренність і прихованість.) Чи можна назвати сатану “смиренним”? (Ні.) Чому? Судячи з його нечестивої природи й сутності, це нікчемна наволоч; було б ненормально, якби сатана не хизувався собою. Як можна було б назвати сатану “смиренним”? “Смиренність” говориться про Бога. Божа ідентичність, сутність і характер високі й почесні, але Він ніколи не хизується. Бог смиренний і прихований, тому люди не бачать того, що Він зробив, але оскільки Він працює в такій непомітності, людство безперервно забезпечується, живиться й наставляється – і все це влаштовано Богом. Хіба те, що Бог ніколи не заявляє про ці речі, ніколи не згадує їх, це не прихованість і смиренність? Бог смиренний саме тому, що Він здатний робити ці речі, але ніколи не згадує й не заявляє про них і не сперечається про них із людьми. Яке право ти маєш говорити про смиренність, коли ти не здатний на такі речі? Ти не робив жодної з цих речей, але наполягаєш на тому, щоб приписувати собі заслуги за них – це називається безсоромністю. Керуючи людством, Бог виконує таку величну роботу, і Він править усім всесвітом. Його влада й могутність такі величезні, але Він ніколи не сказав: “Моя влада надзвичайна”. Він залишається прихованим серед усього сущого, керуючи всім, живлячи й забезпечуючи людство, дозволяючи всьому людству існувати з покоління в покоління. Візьмімо, наприклад, повітря й сонячне світло або всі матеріальні речі, необхідні для людського існування на землі, – усе це безупинно прибуває. Те, що Бог забезпечує людину, не підлягає сумніву. Якби сатана зробив щось хороше, чи зберігав би він це в таємниці й залишався б неоспіваним героєм? Ніколи. Це подібно до того, коли в церкві є деякі антихристи, які раніше виконували небезпечну роботу, які чогось зрікались і терпіли страждання, які, можливо, навіть потрапили до в’язниці; є також дехто, хто колись зробив внесок у один аспект роботи Божого дому. Вони ніколи не забувають про таке, вони думають, що завдяки цьому заслуговують на довічну похвалу, вони думають, що це їхній капітал на все життя, що показує, наскільки мізерними є люди! Люди дійсно мізерні, а сатана безсоромний» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина друга)). Побачивши ці Божі слова, я відчула сором. Бог є Творцем, Він має владу, силу та найвищий статус. Втім Бог особисто прийшов у плоті, щоб спасти людство, і Він тихо висловлює істину для забезпечення та спасіння людей. Він ніколи не заявляє про Божий статус. Він ніколи не хизується тим, скільки роботи зробив задля спасіння людства чи скільки принижень і болю Він переживає. Натомість Він зберігає смирення та ховається серед людей, виконуючи Свою роботу. Жодна розбещена людина на таке не здатна. Побачивши святість і красу Божої сутності, я відчула ще більший сором через свою гордовитість, самовпевненість, хизування й вихваляння. Я вкрай брудна істота, глибоко розбещена сатаною, і в очах Бога я ніхто, однак я безсоромно прославляла себе, хизувалася та змушувала інших шанувати й обожнювати мене. Я була настільки гордовитою, що втратила розум і справді не заслуговувала на життя перед Богом! Присоромлена, я молилася Богу: «Боже, Твій суд та одкровення відкрили мені, що я живу без людської подоби, а я не хочу так більше жити. Боже, настав мене, як втілювати істину в життя, звільни мене від тенет та обмежень мого сатанинського характеру».

Потім я побачив інший уривок Божого слова, «Коли ви свідчите про Бога, вам слід в основному говорити про те, як Бог судить і карає людей та які випробування Він використовує, щоб очистити людей і змінити їхні характери. Слід також говорити про те, як багато розбещення було виявлено у вашому досвіді, скільки ви вистраждали, скільки всього ви зробили, щоб протистояти Богу, і як ви в кінцевому підсумку були завойовані Богом. Розповідайте про те, як багато у вас реального знання про Божу роботу, і як слід свідчити про Бога та відплачувати Йому за Його любов. Ви маєте вкладати зміст у такі висловлювання, водночас викладаючи думки в простий спосіб. Не говоріть про пусті теорії. Говоріть більш приземлено; говоріть від серця. Саме так вам слід переживати речі на власному досвіді. Не озброюйте себе глибокими на вигляд, пустими теоріями, намагаючись виставити себе на показ; роблячи так, ви виглядаєте досить гордовитими та нерозсудливими. Ви мусите більше говорити про реальні речі, виходячи з вашого реального досвіду, і більше говорити від серця; це найкорисніше для інших, і це їм бачити найбільш доречно» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Я знайшла шляхи практики у Божих словах. Щоб позбавитися хизування, я мусила в усіх своїх діях свідомо прославляти Бога та свідчити про Нього, Його роботу, характер та вимоги до людей, викриваючи своє бунтарство, розбещеність, огидні наміри та їхні наслідки. До того ж, я мусила говорити про те, як згодом пережила суд і кару в Божому слові та пізнала себе, щоб інші могли навчитися розрізняти мою розбещеність і знали про Божу роботу, бачили Боже спасіння для людей та свідчили про Його любов до людства. А ще я мусила навчитися говорити щиро та відверто, обговорюючи свій досвід, не перебільшувати, не хизуватися та не звеличуватися над іншими. Зрозумівши ці шляхи практики, я одразу почала свідомо втілювати їх у життя. На одному із зібрань один брат говорив про гонитву за репутацією та статусом при виконанні своїх обов’язків. Він порівнював себе з усіма, почувався через це нещасним і не знав, як цього позбутися. Почувши, як він описує свій стан, я подумала: «Якщо я розв’яжу його проблему, у майбутньому він, розповідаючи про свій досвід, казатиме, що саме моє спілкування дозволило йому змінити свій стан. Брати та сестри шануватимуть мене й казатимуть, що я розумію істину та маю духовний рівень. Я маю добрати слова та ідеї в своєму спілкуванні й розповісти йому про свій досвід». У ту мить я відчула докори сумління, раптом усвідомивши, що знову ледь не влаштувала свою сатанинську виставу. Думка, яка щойно виникла в моїй голові, була огидною, ніби я проковтнула мертву комаху, тому я мовчки помолилася Богу, просячи сил, щоб зрадити себе та цього разу прославити Бога й свідчити про Нього. Я просто розповіла брату, що в минулому гналася за репутацією й статусом, розповіла про свій досвід боротьби за славу й багатство, невдачу й звільнення, і як згодом через суд та одкровення Божого слова я змогла проаналізувати й пізнати себе та досягти деяких змін. Після мого спілкування брат визнав, що має надто гордовиту природу і що гонитва за репутацією й статусом є шляхом антихриста. Він забажав покаятись. Слухаючи спілкування свого брата, я не переставала мовчки щиросердно дякувати Богу. Це був прояв Божого проводу.

Опісля у своєму спілкуванні з братами та сестрами під час зібрань я хоч іноді й досі вихвалялася, однак не настільки очевидно та серйозно, як раніше. Іноді я думала похизуватися, але щойно відчувши це, молилася Богу та зраджувала себе. Поступово я почала хизуватися дедалі менше та рідше відчувала бажання повихвалятися. Я знаю, що змінилася саме завдяки суду, карі, обтинанню та критиці в Божому слові. Я дуже вдячна за спасіння від Всемогутнього Бога!