Коли Бог висуває до людей вимоги, які їм важко пояснити, і коли Його слова б’ють просто в людське серце й люди жертвують свої щирі серця Йому на втіху, тоді Бог дає їм шанс поміркувати, прийняти рішення та шукати шлях для практики. Так усі ті, хто є Його людьми, знову з рішуче стиснутими кулаками принесуть Богу в жертву все своє єство. Мабуть, дехто може скласти план і встановити щоденний розклад, готуючись зібратися до наполегливої праці, віддаючи свою дрібку сил Божому плану управління, щоб принести йому славу та прискорити його завершення. Саме тоді, коли в людей такий умонастрій, коли вони постійно тримають ці речі у своїй пам’яті, займаючись рутинними справами, розмовляючи та працюючи, Бог знову починає говорити: «Голос Мого Духа є виявленням усього Мого характеру. Чи ви розумієте?». Що рішучіші люди, то відчайдушніше вони прагнутимуть зрозуміти Божу волю й то щиріше вони прагнутимуть, щоб Бог ставив до них вимоги. Тому Бог дасть людям те, чого вони хочуть, скориставшись цією нагодою, щоб вкласти Свої слова, які довго тримав напоготові, у найпотаємніші куточки їхнього єства. Хоча ці слова можуть здаватися дещо різкими чи грубими, для людства вони звучать незрівнянно солодко. Раптом серця людей розквітають від радості, наче вони опинилися на небесах або були перенесені в інший світ – справжній рай уяви, – де справи зовнішнього світу більше не впливають на людство. Щоб уникнути можливості, що люди говоритимуть іззовні та діятимуть іззовні, як звикли робити в минулому, і тому не зможуть пустити належне коріння, щойно справджується те, чого люди бажають у своїх серцях, ба більше – щойно вони приготувалися взятися до роботи з пристрасним ентузіазмом, Бог досі пристосовує Свій метод мовлення до їхнього умонастрою та, коротко й не стримуючись, спростовує весь запал і релігійні церемонії, які вони тримають у своїх серцях. Як казав Бог: «Чи ви справді бачили важливість, яка в цьому полягає?». Чи до прийняття певного рішення, чи після нього люди не надають великого значення пізнанню Бога в Його діях або Його словах, а радше продовжують розмірковувати над питанням: «Що я можу зробити для Бога? Це головне питання!». Тому Бог і каже: «І ви маєте нахабність називати себе Моїми людьми Мені в очі – у вас немає ні сорому, ні тим більше розуму!». Щойно Господь промовив ці слова, люди відразу отямлюються та, ніби від удару струмом, поспішають забрати руки в безпеку собі на груди, страшенно боячись удруге викликати Божий гнів. На додаток до цього, Бог також сказав: «Рано чи пізно такі, як ви, будуть вигнані з Мого дому! Не поводьтесь зверхньо зі Мною, вважаючи, що вистояли у свідченні про Мене!». Почувши такі слова, люди ще більше лякаються, ніби побачили лева. Вони добре знають у своїх серцях. Вони не хочуть, щоб лев їх з’їв, але, з іншого боку, вони гадки не мають, як утекти. У цю саму мить план у людському серці зникає безслідно, остаточно та повністю. Завдяки Божим словам я відчуваю, ніби бачу кожен окремий аспект ганебності людства: опущену голову та присоромлену поведінку, як у вступника, який провалив іспит в університет, з такими високими ідеалами, щасливою сім’єю, світлим майбутнім і так далі, разом із Чотирма модернізаціями до 2000 року, – усе це перетворилося на пусті балачки, створивши уявний сценарій науково-фантастичного фільму. Це необхідно, щоб замінити пасивні елементи на активні, змушуючи людей посеред їхньої пасивності встати на позицію, призначену їм Богом. Надзвичайно важливим є той факт, що людські істоти страшенно бояться втратити це найменування; таким чином, вони чіпляються за свої власні регалії, страшенно боячись, що хтось може спробувати їх відібрати. Коли в людства такий склад розуму, Бог не хвилюється, що люди стануть пасивними, тому Він відповідно змінює Свої слова суду на слова допиту. Він не лише дає людям можливість перевести подих – Він також дає їм можливість прийняти прагнення, які вони мали раніше, і відсортувати їх для майбутнього використання: усе непідхоже можна змінити. Причина цього в тому, що Бог іще не розпочав Свою роботу – це крихта удачі посеред великого нещастя – і, більше того, не засуджує їх. Тож хай я й надалі даруватиму Йому всю свою відданість!

Далі, тобі не слід відкидати Божі слова через свій страх. Подивися, чи немає в Бога нових вимог. Як і слід було чекати, ти знайдеш таку: «З цього часу ти в усьому повинен входити в реальність практики; ти більше не відбудешся простим базіканням, як раніше». У цьому теж проявляється Божа мудрість. Бог завжди оберігав Своїх власних свідків, і коли реальність слів минулого досягла свого завершення, ніхто взагалі не може осягнути знання про «реальність практики». Цього достатньо, щоб довести істинність сказаного Богом: «Я Сам беруся за роботу». Це пов’язано з істинним значенням роботи в божественності, а також із причиною, чому людство, досягнувши нового початку, усе ж досі не в змозі осягнути справжній смисл Божих слів. Причина цього в тому, що в минулому переважна більшість людей дотримувалася реальності в Божих словах, тоді як сьогодні люди гадки не мають про реальність практики, розуміючи лише поверхові аспекти цих слів, але не їхню сутність. Що важливіше, це пояснюється тим, що сьогодні, під час розбудови царства, нікому не дозволено втручатися, а дозволено лише слухатися веління Бога, як роботам. Запам’ятайте це добре! Щоразу, коли Бог згадує минуле, Він починає говорити про актуальну ситуацію сьогодення; це форма мовлення, яка створює разючий контраст між тим, що було раніше, і тим, що стало потім, і через це вона може дати ще кращі плоди, дозволяючи людям зіставляти теперішнє з минулим і так не плутати їх. Це один із аспектів Божої мудрості, і його призначення полягає в отриманні плодів роботи. Після цього Бог іще раз викриває потворність людства, щоб люди ніколи не забували щодня їсти й пити Його слова та, що навіть важливіше, щоб вони пізнали себе та сприйняли це як урок, на якому вони повинні вчитися кожен день.

Промовивши ці слова, Бог досяг результатів, які були Його початковою метою. Тож, більше не звертаючи уваги на те, зрозуміло Його людство чи ні, Він говорить про це побіжно, кількома реченнями, тому що робота сатани не має нічого спільного з людством – про це людство не має жодного поняття. Тепер, залишивши позаду світ духу, придивіться уважніше, як Бог висуває Свої вимоги до людства: «Спочиваючи у Своїй оселі, Я пильно спостерігаю: усі люди на землі метушаться, “мандрують по світу” й кидаються туди-сюди, і все заради своєї долі та свого майбутнього. Однак у жодного з них немає достатньо сил на побудову Мого царства – навіть стільки сил, скільки забирає дихання». Обмінявшись цими люб’язностями з людьми, Бог усе одно не звертає на них уваги, але продовжує говорити з точки зору Духа та через ці слова відкриває загальні обставини життя людського роду в його повноті. Зі слів «мандрують по світу» та «кидаються туди-сюди» ясно видно, що людське життя абсолютно позбавлене змісту. Якби не всемогутнє спасіння Бога, особливо для тих, хто народився в занепадаючій великій сім’ї імператорської лінії Китаю, люди були б ще більше схильні до марного проживання всього життя, і їм було б краще впасти в підземне царство або пекло, а не з’явитися на світ. Під пануванням великого червоного дракона вони, самі того не знаючи, образили Бога й тому природно та несвідомо підпали під Божу кару. Тому Бог бере слова «рятував» і «невдячні» та протиставляє їх одне одному, створюючи з цього тло для Своєї рятівної благодаті, щоб люди могли чіткіше пізнати себе. Хіба це не забезпечує ще ефективніший результат? Звісно, Мені можна й не говорити прямо, що зі змісту Божих висловлювань люди можуть зробити висновок про елемент докору, елемент спасіння й заклику та легкий натяк смутку. Читаючи ці слова, люди несвідомо засмучуються та не можуть не проливати сліз… Однак Бога не стримає дрібка сумних почуттів, і Він не покине Свою роботу з дисциплінування Своїх людей та висування вимог до них через розбещеність усього людського роду. Через це Його теми негайно торкаються таких обставин, як сьогоднішні, ба більше – Він проголошує людству велич Своїх адміністративних постанов, щоб Його план виконувався й надалі. Ось чому слідом за цим Бог з усією належною швидкістю, куючи залізо, поки воно гаряче, проголошує на цьому критичному етапі конституцію на цей час – конституцію, яку люди повинні прочитати, уважно вдивляючись у кожне положення, перш ніж вони зможуть зрозуміти Божу волю. Зараз немає потреби докладніше розглядати це питання; люди повинні просто читати уважніше.

Сьогодні ви – ця громада людей тут – єдині, хто справді може бачити Божі слова. Незважаючи на це, у пізнанні Бога люди сьогодення значно відстали від будь-якої людини з минулих віків. Це достатньо ясно показує, скільки зусиль сатана вклав у людей протягом цих кількох тисяч років, а також якою мірою він розбестив людство – мірою настільки великою, що, незважаючи на численні слова, сказані Богом, людство досі не розуміє й не знає Його, але натомість наважується повстати й публічно виступити проти Нього. І тому Бог часто порівнює людей минулих віків із людьми сьогодення, щоб дати останнім, хоч вони й нечутливі та нетямущі, реалістичні відправні точки. Оскільки людські істоти не мають знання про Бога та їм не вистачає справжньої віри в Нього, Бог присудив, що людству бракує гідності та розуму; тому Він знов і знов виявляє до людей терпимість і дарує їм спасіння. Така битва точиться у світі духу: сатана марно сподівається певною мірою розбестити людський рід, зробити світ огидним і злим і так утягнути людей у багно та знищити Божий план. Але Божий план не в тому, щоб перетворити все людство на народ, який Його знає, а в тому, щоб вибрати частину, яка б представляла ціле, а решту залишити як відходи, як бракований товар, що має бути викинутий на сміттєзвалище. Тож хоча з точки зору сатани заволодіти кількома особами й може видаватися чудовою нагодою знищити Божий план, але що може такий простак, як сатана, знати про Божий намір? Ось чому Бог давно сказав: «Я закрив Своє обличчя, щоб не дивитися на цей світ». Ми справді про це трохи знаємо, і Бог не просить, щоб людські істоти були здатні щось робити; навпаки, Він хоче, аби вони визнали, що те, що Він робить, є чудесним і незбагненним, і мати серця, сповнені боязні перед Ним. Якби Бог карав людей без огляду на обставини, як люди собі уявляють, то весь світ давно б загинув. Хіба це було б не те саме, що потрапити просто в пастку сатани? Тому Бог лише використовує Свої слова, щоб досягти плодів, які Він має на думці, але поява фактів буває рідко. Хіба це не випадок із Його слів: «Якби Я не змилосердився над вашими недостатніми кваліфікацією, розважливістю та розумінням, тоді всі ви загинули б серед Моєї кари, стерті з буття. Тим не менше, поки Моя робота на землі не буде завершена, Я залишатимуся поблажливим до людства»?