Щоб усі люди припинили дивуватися та надмірно захоплюватися після переходу від негативності до позитивності, в останньому розділі Божого висловлювання, щойно Бог промовив про Свої найвищі вимоги до Своїх людей – щойно Бог сказав людям про Свою волю на цій стадії Його плану управління, – Він дає їм можливість обміркувати Його слова, щоб допомогти їм прийняти рішення зрештою догодити Богу. Коли умови людей позитивні, Бог негайно починає ставити їм запитання про іншу сторону проблеми. Він ставить низку запитань, які людям важко зрозуміти: «Чи була ваша любов до Мене заплямована нечистотою? Чи була ваша вірність Мені чистою й щиросердною? Чи правдивим було ваше знання про Мене? Скільки місця Я посідав у ваших серцях?» – тощо. Перша половина цього абзацу повністю складається із запитань, за винятком двох зауважень. Зокрема, одне запитання – «Чи відгукнулись у вас Мої висловлювання?» – дуже доречне. Воно справді зачіпає найпотаємніше в глибинах сердець людей, змушуючи їх несвідомо запитувати себе: «Чи справді я вірний у своїй любові до Бога?». У своїх серцях люди несвідомо згадують їхній минулий досвід служіння: вони були поглинені самопрощенням, відчуттям власної правоти, самовеличанням, самовдоволенням, бундючністю й гордістю. Вони були наче велика риба, упіймана в сіті: потрапивши в сіті, їм було нелегко звільнитися. Більше того, вони часто були нестриманими, часто обманювали нормальну людську сутність Бога та ставили себе на перше місце в усьому, що робили. До того, як їх почали називати «прислужниками», вони були подібні до новонародженого тигреняти, сповненого енергії. Хоча вони певною мірою зосереджували свою увагу на житті, часом вони лише дотримувалися формальностей; наче раби, вони поводилися з Богом поверхово. У той час, коли їх викрили як прислужників, вони були негативно налаштованими, сповненими скорботи, відставали, нарікали на Бога, пригнічено опускали голови тощо. Кожен крок їхніх власних чудових, зворушливих історій залишається в їхній пам’яті. Їм навіть стає важко спати, а день вони проводять у заціпенінні. Вони наче були вдруге вигнані Богом, наче впали в підземне царство, не маючи змоги втекти. Хоча Бог лише поставив у першому абзаці кілька складних запитань, і не більше, прочитайте їх уважно: вони показують, що Божа мета полягає в більшому, ніж поставити ці запитання лише заради самих запитань; у них міститься глибший рівень смислу, який необхідно пояснити докладніше.

Чому одного разу Бог сказав, що сьогоднішній день, зрештою, є сьогоднішнім, і оскільки вчорашній день уже минув, то нема чого й тужити за минулим, але тут у першому реченні Він усе-таки ставить людям запитання та змушує їх згадати минуле? Подумайте про це: чому Бог просить людей не тужити за минулим, але також і згадувати минуле? Чи може бути помилка в Божих словах? Чи могло б джерело цих слів бути хибним? Звичайно, ті, хто не звертає уваги на слова Бога, не ставили б таких глибоких запитань. Але наразі немає потреби про це говорити. Спершу дайте-но Я поясню перше із зазначених вище запитань – «чому». Звісно, усі знають: Бог сказав, що Він не говорить пустих слів. Якщо слова вимовляються з вуст Бога, то в них є мета й значення – це торкається суті питання. Найбільший недолік людей – це їхня неспроможність змінити свої лихі звичаї та непіддатливість своєї старої природи. Щоб дозволити всім людям ґрунтовніше й реалістичніше пізнати себе, спочатку Бог веде їх до роздумів про минуле, щоб вони могли глибше замислитися над собою й так прийти до пізнання, що жодне Боже слово не є пустим і що всі Божі слова виконуються в різних людях різною мірою. У минулому те, як Бог розбирався з людьми, давало їм трохи знань про Бога та трохи поглиблювало їхню щирість до Бога. Слово «Бог» займає лише 0,1 відсотка людей і їхніх сердець. Досягнення такої величини показує, що Бог звершив надзвичайно багато спасіння. Варто відмітити заради справедливості, що Божі досягнення в цій громаді людей – громаді, використовуваній великим червоним драконом і одержимій сатаною, – настільки великі, що ці люди не сміють просто робити те, що їм заманеться. Це пов’язано з тим, що для Бога неможливо зайняти серця людей, одержимих сатаною, на сто відсотків. Щоб поглибити знання людей про Бога під час наступного етапу, Бог порівнює стан прислужників минулого зі станом Божих людей сьогодення, створюючи чіткий контраст, який змушує людей відчувати більше сорому. Як і казав Бог: «Вам ніде приховати свій сором».

Отже, чому Я сказав, що Бог не ставить запитання лише заради самих запитань? Уважне читання від початку до кінця показує, що хоча запитання, поставлені Богом, не були повністю пояснені, усі вони стосуються ступеня відданості людей Богові та знання про Бога; інакше кажучи, вони стосуються фактичних – жалюгідних – станів людей, про які людям важко говорити відверто. З цього видно, що духовний стан людей занадто мізерний, що їхнє знання про Бога занадто поверхове, а їхня відданість Йому занадто заплямована й нечиста. Як сказав Бог, майже всі люди ловлять рибу в каламутних водах і присутні лише заради кількості. Коли Бог каже: «Чи справді ви вірите, що не гідні бути Моїми людьми?» – справжній смисл цих слів полягає в тому, що серед усіх людей немає жодного гідного бути Божою людиною. Але для досягнення більшого ефекту Бог використовує метод запитань. Цей метод набагато ефективніший за слова минулого, які безжально нападали, рубали та вбивали людей, аж до того, що пронизували їхні серця. Припустімо, що Бог прямо сказав би щось нудне та прісне на кшталт: «Ви не вірні Мені, і Ваша відданість заплямована, Я не посідаю безумовного місця у ваших серцях… Я не залишу тобі жодного місця, щоб сховатися від вас самих, бо ніхто з вас не гідний бути Моїм народом». Можна порівняти обидва висловлювання, і хоча їхній зміст однаковий, але тональність різна. Використання питань набагато ефективніше. Отже, мудрий Бог використовує першу тональність, що показує майстерність, з якою Він говорить. Це недосяжно для людини, тому не дивно, що Бог сказав: «Люди – лише посудини, якими Я користуюся. Єдина різниця між ними в тому, що одні нікчемні, а інші дорогоцінні».

Поки люди читають далі, Божі слова йдуть рясно й швидко, ледве даючи їм можливість перевести подих, тому що Бог у жодному разі не поблажливий до людини. Коли люди відчувають превеликий жаль, Бог іще раз попереджає їх: «Якщо ви геть не звертаєте уваги на запитання вище, то це показує, що ви ловите рибу в каламутних водах, що ви присутні лише заради кількості, і у визначений Мною час ви неодмінно будете вигнані та вдруге скинуті в криницю бездонну. Це Мої слова застереження, і всіх, хто ними злегковажить, уразить Мій суд, і в призначений час їх спіткає лихо». Читаючи такі слова, люди не можуть не згадувати, як їх запроторили в криницю бездонну: їм загрожує катастрофа, вони керуються Божими адміністративними постановами, їхній власний кінець чекає на них, вони довго почуваються засмученими, пригніченими, збентеженими, не можуть ні з ким говорити про журбу у своїх серцях – порівняно з цим вони відчувають, що їм було краще під час очищення їхньої плоті… Доходячи до цієї точки зору у своїх думках, люди не можуть не почуватися засмученими. Вони думають про те, якими були в минулому, якими вони є сьогодні та якими будуть завтра, і смуток у їхніх серцях зростає, вони несвідомо починають тремтіти, і таким чином вони більше бояться Божих адміністративних постанов. Коли їм спадає на думку, що вираз «Божі люди» також може бути лише фігурою мовлення, радість у їхніх серцях одразу змінюється на горе. Бог використовує їхню фатальну слабкість, щоб уразити їх, і в цей момент Він починає наступний етап Своєї роботи, постійно збуджуючи нерви людей і посилюючи їхнє розуміння того, що Божі діла незбагненні, що Бог недосяжний, що Бог святий і чистий та що вони не годяться бути Божими людьми. У результаті вони починають докладати до самовдосконалення вдвічі більше зусиль, не сміючи відставати.

Далі, щоб дати людям урок і змусити їх пізнати себе, боятися Бога та страшитися Бога, Бог починає Свій новий план: «Від часу створення й до сьогодні багато людей не слухалося Моїх слів і тому їх було відібрано й вигнано з Мого потоку відновлення; зрештою їхні тіла гинуть, а їхні духи вкидаються до підземного царства, і навіть сьогодні вони досі піддаються жахливому покаранню. Багато людей слідували Моїм словам, але пішли проти Мого просвітлення й освічення… і деякі…». Це справжні приклади. У цих словах Бог не лише дає всім Божим людям справжнє застереження, щоб вони дізналися про Божі діла протягом століть, але також дає непряме зображення частини того, що відбувається в духовному світі. Це дозволяє людям дізнатися, що з їхнього непослуху Богові не може вийти нічого доброго. Вони стануть вічним ганебним тавром, і вони стануть утіленням сатани та копією сатани. У Божому серці цей аспект смислу має другорядне значення, оскільки ці слова вже змусили людей тремтіти й не знати, що робити. Позитивною стороною цього є те, що коли люди тремтять від страху, вони також дізнаються деякі деталі духовного світу – але лише деякі, тому Я мушу дати невелике пояснення. З воріт духовного світу можна побачити, що існують усілякі духи. Але деякі з них у підземному царстві, деякі в пеклі, деякі в озері вогняному, а деякі в криниці бездонній. Тут Я маю дещо додати. Поверхово кажучи, цих духів можна розділити за місцем перебування; проте якщо говорити конкретно, то з деякими безпосередньо розбирається Божа кара, а деякі перебувають у путах сатани, чим Бог користується. Точніше кажучи, їхня кара відрізняється залежно від тяжкості їхніх обставин. Тут дайте-но Я поясню трохи детальніше. Ті, кого безпосередньо карає Божа рука, не мають духу на землі, а значить, не мають шансу переродитися. Духи під владою сатани – вороги, про яких говорить Бог, коли каже, що вони «стали Моїми ворогами», – пов’язані із земними справами. Різноманітні злі духи на землі – це всі вороги Бога, слуги сатани, і причина їхнього існування полягає в тому, щоб відбувати службу, відбувати службу, щоб вони стали тлом для Божих діл. Тож Бог каже: «Ці люди не лише були взяті сатаною в полон, а й стали вічними грішниками та Моїми ворогами, і вони протистоять Мені напряму». Далі Бог розповідає людям, який кінець чекає на таких духів: «Вони є об’єктами Мого суду на піку Мого гніву». Бог також уточнює їхні теперішні стани: «Сьогодні вони досі сліпі, досі в темних підземеллях».

Щоб показати людям істинність Божих слів, Бог використовує як доказ реальний приклад (випадок Павла, про який Він говорить), аби Його застереження справило на людей глибше враження. Щоб люди не сприймали те, що сказано про Павла, як історію, і щоб вони не думали про себе як про спостерігачів – ба більше, щоб вони не вихвалялися, як дізналися від Бога про те, що сталося тисячі років тому, – Бог не зосереджується на досвіді Павла протягом його життя. Натомість Бог зосереджується на наслідках для Павла й на тому, який кінець його спіткав, чому Павло виступив проти Бога та як сталося, що Павло закінчив так, як закінчив. Бог зосереджується на підкресленні того, як Він зрештою спростував самообманні надії Павла, і прямо розкриває стан Павла в духовному світі: «Бог карає Павла напряму». Оскільки люди заціпенілі та не здатні зрозуміти нічого з Божих слів, Бог додає пояснення (наступну частину висловлювання) і починає говорити про питання, що стосується іншого аспекту: «Кожен, хто протистоїть Мені (не лише Моєму плотському Я, але, що важливіше, Моїм словам і Моєму Духу – тобто Моїй божественності), отримує Мій суд у своїй плоті». Хоча, поверхово кажучи, здається, ніби ці слова не пов’язані з наведеними вище та між ними немає жодного зв’язку, не лякайтеся: Бог має Свої власні цілі; прості слова «як доводить приклад вище» органічно поєднують два, здавалося б, не пов’язаних між собою питання – у цьому й полягає геніальність Божих слів. Таким чином, люди просвіщаються через розповідь про Павла, і тому через зв’язок між попереднім і наступним текстом, через урок на прикладі Павла вони ще більше прагнуть пізнати Бога, що і є ефектом, якого Бог хотів досягти, говорячи ті слова. Далі Бог говорить деякі слова, що надають допомогу та просвітленнядля життя-входження людей. Мені немає потреби про це говорити; ти відчуєш, що ці речі легко зрозуміти. Однак що Я мушу пояснити, то це слова Бога: «Коли Я працював у нормальній людській сутності, більшість людей уже виміряла себе за Моїм гнівом і величчю й уже трохи знала про Мою мудрість і характер. Сьогодні Я говорю й дію безпосередньо в божественній сутності, і досі є деякі люди, що побачать Мій гнів і суд на власні очі; ба більше, головна робота другої частини епохи суду полягає в тому, щоб усі Мої люди безпосередньо дізналися про Мої діла в плоті та щоб усі ви безпосередньо узріли Мій характер». Ці кілька слів завершують Божу роботу в нормальній людській сутності й офіційно починають другу частину Божої роботи епохи суду, яка виконується в божественності, і передвіщають кінець громади людей. Тут варто пояснити, що Бог не сказав людям, що це була друга частина епохи суду, коли вони стали Божими людьми. Натомість Він пояснює, що це друга частина епохи суду, лише після того, як Він розповідає людям про Божу волю та цілі, яких Бог бажає досягти протягом цього періоду, а також про останній етап Божої роботи на землі. Годі й казати, що в цьому теж є Божа мудрість. Коли хворі люди щойно встали з ліжка, їх хвилює лише те, помруть вони чи ні, можна вигнати з тіла їхню хворобу чи ні. Їм байдуже, чи наберуть вони вагу та чи вдягнуться в підхожий одяг. Таким чином, Бог поступово розповідає про Свої вимоги та каже людям, якою є сьогоднішня епоха, лише тоді, коли люди повністю вірять, що вони є одними з Божого народу. Це пояснюється тим, що в людей з’являється достатньо енергії для зосередження на етапах Божого управління лише через кілька днів після їхнього одужання, і тому це найкращий час, щоб сказати їм. Лише коли люди розуміють, вони починають аналізувати, мовляв: «Оскільки це друга частина епохи суду, Божі вимоги стали суворішими, і я став одним із Божих людей». Так аналізувати правильно, і такий спосіб аналізу досяжний для людини; ось чому Бог використовує цей метод мовлення.

Коли люди починають трохи розуміти, Бог знову входить у духовний світ, щоб говорити, тож вони знову потрапляють у засідку. Під час цієї низки запитань усі розгублено чухають собі голови, не знаючи, у чому полягає Божа воля, не знаючи, на які з Божих запитань відповісти, ба більше – не знаючи, якими словами відповідати на Божі запитання. Тут годі зрозуміти, чи сміятися, чи плакати. Людям здається, що ці слова можуть містити дуже глибокі таємниці, але факти прямо протилежні. Чому б Мені не додати тут невелике пояснення для тебе – це дасть твоєму мозку відпочити, і ти відчуєш, що це просто й не потребує роздумів. Насправді, хоча слів багато, вони містять лише одну мету, яку має Бог: здобути відданість людей через ці запитання. Але говорити це прямо недоцільно, тому Бог знову використовує запитання. Однак тональність Його слів особливо м’яка, чим вони дуже відрізняються від початку. Хоча Бог допитує людей, такий контраст приносить їм певне полегшення. Чому б тобі не прочитати всі запитання одне за одним; хіба ці речі не часто згадувались у минулому? Ці кілька простих запитань мають багатий зміст. Деякі описують менталітет людей: «Чи готові ви втішатися життям на землі, подібним до життя на небі?». Деякі запитання є «присягою воїна», яку люди складають перед Богом: «Чи справді ви здатні дозволити, щоб Я вас убив і щоб Я вас провадив, як овець?». А деякі – це Божі вимоги до людини: «Якби Я не говорив прямо, чи міг би ти зректись усього навколо й дозволити собі, щоб Я тебе використовував? Хіба це не та реальність, якої Я вимагаю? …». Вони також містять Божі заклики та запевнення для людей: «Проте Я прошу, щоб ви більше не були обтяжені побоюваннями, щоб ви брали на себе ініціативу у своєму входженні та розуміли найглибші глибини Моїх слів. Це не дасть вам неправильно зрозуміти Мої слова, не мати ясності щодо Мого смислу й таким чином переступити Мої адміністративні постанови». І зрештою Бог говорить про Свої сподівання щодо людей: «Я сподіваюся, що ви зрозумієте Мої наміри щодо вас у Моїх словах. Не думайте більше про свої власні перспективи та дійте так, як ви вирішили переді Мною, щоб підкорятися Божим улаштуванням в усьому». Останнє запитання має глибокий смисл. Воно спонукає до роздумів, воно врізається в людські серця й важко забувається, невпинно лунаючи, наче дзвін біля вух…

Вище наведено кілька слів пояснення, які стануть тобі за довідку.