Сьогодні вже не період Благодаті, не період милості, а період Царства, в якому явлено народ Божий; період, в якому Бог вершить справи безпосередньо через божественність. Отже, у цьому розділі Божих слів Бог веде всіх, хто приймає Його слова, до духовного світу. У вступному абзаці Він заздалегідь робить ці приготування, і якщо людина володіє знанням Божих слів, вона послідує за лозою, щоб знайти плід, і безпосередньо усвідомить, чого Бог бажає досягти у Своєму народі. Раніше люди проходили випробування через застосування до них іменування «прислужники», а сьогодні, після того як вони зазнали випробування, починається їхнє формальне навчання. Крім того, люди повинні мати глибше знання Божої роботи, що ґрунтується на фундаменті слів минулого, і мають дивитися на слова та на особу, на Духа та на особу як на одне нероздільне ціле – як на одні вуста, одне серце, одну дію й одне джерело. Ця вимога є найвищою вимогою, яку Бог висуває до людини з моменту творіння. З цього видно, що Бог бажає докласти частину Своїх зусиль до Свого народу, що Він бажає явити в цих людях певні знаки й чудеса, і, що ще важливіше, Він бажає зробити так, щоб усі люди корилися всій повноті Божої роботи та слів. В одному відношенні Бог Сам підтримує Своє свідчення, а в іншому – Він висуває вимоги до Свого народу й безпосередньо видає Божі адміністративні постанови для мас: таким чином, оскільки ви зветеся Моїм народом, усе вже не так, як було раніше; ви маєте дослухатися до висловлювань Мого Духа та коритися їм і пильно стежити за Моєю роботою; ви не маєте розділяти Мій Дух і Мою плоть, бо Ми у своїй суті єдині та за своєю природою нероздільні. Тут, щоб люди не нехтували втіленим Богом, знову робиться наголос на словах «бо Ми у своїй суті єдині та за своєю природою нероздільні»; оскільки таке нехтування є людською вадою, на це ще раз вказується у Божих адміністративних постановах. Далі Бог, нічого не приховуючи, повідомляє людям про наслідки порушення Божих адміністративних постанов, кажучи: «Той зазнає втрати та зможе пити тільки зі своєї власної гіркої чаші». Оскільки людина слабка, то, почувши ці слова, вона не може не стати ще більш настороженою до Бога у своєму серці, бо згадки про «гірку чашу» достатньо, щоб змусити людину на певний час замислитися. Люди мають чимало тлумачень «гіркої чаші», про яку каже Бог: піддання суду словами, або вигнання з Царства, або ізоляція на певний період часу, або псування плоті сатаною та її одержимість злими духами, або зречення Духом Божим, або знищення плоті та вигнання до підземного царства. Ці тлумачення є тим, чого можливо досягнути мисленням людей, і тому у своїй уяві люди не здатні вийти за межі цих тлумачень. Але думки Бога не подібні до думок людини, тобто «гірка чаша» означає не щось із переліченого вище, а ступінь пізнання людьми Бога після отримання Божого розбору. Говорячи ясніше, якщо хтось довільно розділяє Дух Божий і Його слова, чи розділяє слова й особу, чи Дух і плоть, у яку Він вбирається, то ця людина не лише не здатна пізнати Бога в Божих словах, але й, якщо вона стане хоч трохи підозрілою по відношенню до Бога, то буде діяти наосліп на кожному кроці. Усе це не так, як уявляють собі люди, – що їх прямо відсікають; скоріше, вони поступово потрапляють під Божу кару, тобто зазнають великих лих, і ніхто не може бути з ними сумісним, наче в них вселилися злі духи, і наче вони – безголова муха, щоб б’ється об усе на своєму шляху. Незважаючи на це, вони все одно не здатні піти. У них на серці невимовна важкість, наче в них відбуваються невимовні страждання, але вони не можуть розтулити рота й весь день проводять у трансі, не здатні відчути Бога. Саме за цих обставин Божі адміністративні постанови загрожують їм, тож вони не наважуються залишити церкву, незважаючи на відсутність радості, – це те, що називається «напад зсередини та ззовні», і людям страшенно важко переносити це. Сказане тут відрізняється від уявлень людей, і так є тому, що за таких обставин вони, як і раніше, знають, що потрібно шукати Бога, і це відбувається, коли Бог відвертається від них, і, що ще важливіше, вони, як і безбожники, абсолютно не здатні відчувати Бога. Бог не спасає таких людей безпосередньо; коли їхня гірка чаша порожня, це і є той час, коли настав їхній останній день. Але в цей момент вони все ще шукають Божої волі, бажаючи втішитися ще трохи, – проте теперішній час відрізняється від минулого, якщо тільки немає особливих обставин.

Після цього Бог також пояснює всім позитивні аспекти, і через це вони знову набувають життя – адже в минулі часи Бог говорив, що прислужники не мають життя, а сьогодні Бог раптом говорить про «внутрішнє життя». Тільки завдяки бесіді про життя люди знають, що всередині них все ще може бути життя Бога. Отже, їхня любов до Бога зростає на кілька ступенів, і вони отримують більше знання про Божу любов і милосердя. Тому, побачивши ці слова, всі люди жалкують про свої колишні помилки й потай проливають сльози каяття. Більшість із них також мовчки ухвалює рішення, що вони мають догодити Богові. Часом Божі слова пронизують глибини людських сердець, і людям тяжко прийняти їх, тяжко досягти спокою. Часом Божі слова є щирими й серйозними, вони зігрівають серця людей, так що після їхнього прочитання люди почуваються як ягня, яке знову бачить свою матір після довгих років блукань. Сльози наповнюють їхні очі, їх переповнюють емоції, і їм так і хочеться кинутися в обійми Бога, розплакатися, вивільнити невимовний біль, що був у їхніх серцях упродовж багатьох років, щоб висловити свою відданість Богові. Після кількох місяців випробувань вони стали дещо занадто чутливими, наче щойно перенесли нервовий напад, як інвалід, роками прикутий до ліжка. Щоб зробити їх непохитними в їхній вірі в Божі слова, Бог багато разів наголошує на таких словах: «Для того, щоб наступний етап Моєї роботи міг протікати гладко й безперешкодно, Я використовую рафінування слів, щоб випробувати всіх, хто перебуває в Моєму домі». Тут Бог каже «випробувати всіх, хто перебуває в Моєму домі»; уважне читання говорить нам про те, що коли люди виступають у ролі прислужників, вони все одно залишаються народом у домі Божому. Більше того, ці слова наголошують на правдивості Бога щодо звання «народ Божий», приносячи людям певне полегшення в їхніх серцях. Чому ж Бог неодноразово вказує на численні прояви в людях після того, як вони прочитали Божі слова, або коли звання «народ Божий» ще не розкрите? Чи тільки для того, щоб показати, що Бог – це Бог, який глибоко вдивляється в серце людське? Це тільки частина причини, і вона має другорядне значення. Бог робить це для того, щоб усі люди повністю переконалися, щоб кожна людина зі слів Бога могла дізнатися про свої власні недоліки та пізнати свої колишні вади у ставленні до життя, і, що ще важливіше, щоб закласти фундамент для наступного етапу роботи. Люди можуть прагнути пізнати Бога та прагнути наслідувати Бога тільки на основі пізнання самих себе. Завдяки цим словам люди перетворюються з негативних і пасивних на позитивних та активних, і це дає змогу вкоренитися другій частині Божої роботи. Можна сказати, що з цим етапом роботи в якості основи друга частина Божої роботи стає простою справою, що потребує лише незначних зусиль. Отже, коли люди виганяють смуток зі своїх сердець і стають позитивними та активними, Бог використовує цю можливість, щоб висунути інші вимоги до Свого народу: «Мої слова промовляються й виражаються в будь-який час і в будь-якому місці, так само й ви маєте пізнавати себе переді Мною в будь-який час. Бо сьогоднішній день, зрештою, не схожий на те, що було раніше, і ти вже не можеш робити все, що забажаєш. Натомість, під керівництвом Моїх слів, ти маєш бути здатний приборкувати своє тіло; ти маєш використовувати Мої слова як свою опору, і ти не можеш діяти нерозважливо». Тут Бог насамперед наголошує на «Моїх словах»; у минулому Він також багато разів згадував «Мої слова», і тому кожна людина не може не звернути на це увагу. Таким чином зазначається суть наступного етапу Божої роботи: всі люди мають звернути свою увагу на Божі слова, і вони не повинні мати жодної іншої любові. Усі мають цінувати слова, що виходять із вуст Божих, і не ставитися до них легковажно; таким чином буде покладено край колишнім обставинам у церкві, коли одна людина читала слова Божі, а багато хто казав «амінь» і був покірним. У той час люди не знали слів Божих, але сприймали їх як зброю для самозахисту. Щоб повернути це навспак, Бог на землі висуває нові, вищі вимоги до людини. Щоб люди не стали негативними та пасивними, побачивши високі стандарти й суворі вимоги Бога, Бог багато разів підбадьорює людей, кажучи: «Оскільки справа дійшла до такого становища, як сьогодні, вам не потрібно надто засмучуватися та шкодувати про свої діяння й учинки в минулому. Моя великодушність безмежна, як море і небо – як Я можу не знати здібності людини і її знання про Мене як Свої п’ять пальців?». Ці серйозні та щирі слова раптово відкривають свідомість людей і миттєво приводять їх від відчаю до любові до Бога, до позитиву та ініціативності, бо Бог промовляє, вловлюючи слабкості в серцях людей. Самі того не усвідомлюючи, люди завжди соромляться перед Богом за свої минулі вчинки та знову і знову висловлюють каяття. Тому Бог відкриває ці слова в особливо природній і нормальній манері, щоб люди відчували, що слова Бога не жорсткі й похмурі, а одночасно суворі та м’які, яскраві та життєві.

Від створення світу до сьогоднішнього дня Бог безмовно влаштовував усе для людини з духовного світу й ніколи не описував людині істини духовного світу. Однак сьогодні Бог несподівано дає огляд битви, яка точиться в цьому світі, що, природно, змушує людей ламати голову, поглиблює їхнє відчуття того, що Бог є глибоким і незбагненним, і ще більше ускладнює для них пошук джерела Божих слів. Можна сказати, що битва, що вирує в духовному світі, приводить усіх людей у дух. Це є першою важливою частиною роботи майбутнього, це ключ, що дозволяє людям увійти до духовного світу. З цього видно, що наступний етап Божої роботи спрямований здебільшого на дух, а головна мета цього етапу – дати всім людям більше знання про дивовижні діяння Духа Божого у плоті, тим самим даючи всім вірним Богові більше знання про дурість і природу сатани. Хоча вони не народжені в духовному світі, їм здається, що вони бачили сатану, і щойно в них виникає таке відчуття, Бог одразу переходить до іншого способу мовлення, – і щойно люди досягають такого способу мислення, Бог запитує: «Чому Я навчаю вас з такою невідкладністю? Чому Я викладаю вам факти духовного світу? Чому Я нагадую й настановляю вас знову і знову?». І так далі – ціла низка запитань, які викликають безліч запитань в умах людей: чому Бог промовляє в такому тоні? Чому Він говорить про справи духовного світу, а не про Свої вимоги до людей під час побудови церкви? Чому Бог не завдає удару по уявленнях людей, відкриваючи таємниці? Просто проявивши трохи більше вдумливості, люди набувають певного знання про етапи Божої роботи, і тому, коли в майбутньому вони стикаються зі спокусами, у них народжується справжнє почуття відрази до сатани. І навіть якщо в майбутньому вони зіткнуться з випробуваннями, вони все одно зможуть пізнати Бога та глибше зненавидіти сатану, і таким чином проклясти сатану.

У кінці Божа воля повністю відкривається людині: «даючи змогу кожному з Моїх слів укорінитися, розквітнути та принести плід у твоєму дусі та, що ще важливіше, принести більше плодів. Так є тому, що Я прошу не яскравих, пишних квітів, а щедрих плодів – плодів, що не втрачають своєї стиглості». З усіх неодноразових вимог Бога до Свого народу ця є найбільш всеосяжною, вона є центральною точкою, і викладено її прямолінійно. Я перейшов від роботи в нормальній людській сутності до роботи в повній божественності; тому в минулому, коли Я промовляв простими словами, Мені не потрібно було додавати жодних додаткових пояснень, і більшість людей могла зрозуміти сенс Моїх слів. У результаті в ті часи від людей вимагалося лише знати Мої слова та бути здатними говорити про реальність. Однак нинішній етап зовсім інакший. Моя божественність повністю перейняла владу й не залишила людству жодного шансу відігравати будь-яку роль. Тому якщо хтось із Мого народу хоче зрозуміти справжнє значення Моїх слів, йому доводиться дуже і дуже тяжко. Тільки через Мої висловлювання люди можуть знайти просвітління й освічення, а якщо це відбувається не так, то будь-які думки про осягнення мети Моїх слів є лише порожніми мріями. Коли всі люди приймуть Мої висловлювання та отримають більше знання про Мене, настане час, коли Мій народ втілюватиме Мене в життя, коли Мою роботу у плоті буде завершено, коли Моя божественність буде повністю втілена у плоті. У цей момент усі люди пізнають Мене у плоті та зможуть сказати, що Бог явився у плоті, і це буде плодом. Це є ще одним доказом того, що Бог стомився від побудови церкви, – тобто «хоча квіти в теплиці незліченні, наче зірки, і привертають до себе весь захоплений натовп, щойно вони в’януть, вони стають такими ж пошарпаними, як хитрі підступи сатани, і ніхто не виявляє до них жодної цікавості». Хоча Бог також особисто працював під час розбудови церкви, оскільки Він – Бог, Який завжди є новим і ніколи не старим, Він не має ностальгії за справами минулого. Щоб люди не згадували про минуле, Він вжив слова «пошарпані, як хитрі підступи сатани», що показує, що Бог не дотримується вчення. Дехто з людей може неправильно тлумачити Божу волю й запитувати: «Чому, якщо це робота, яку здійснює Сам Бог, Він сказав, що “коли квіти зів’януть, ніхто не виявляє до них жодної цікавості”»? Ці слова дають людям одкровення. Найголовніше те, що вони дозволяють усім людям мати нову, правильну вихідну точку; тільки тоді вони зможуть догодити Богу. Зрештою, Божий народ зможе підносити Богові хвалу, яка є щирою, а не вимушеною, – хвалу, що виходить із серця. Саме це лежить в основі Божого шеститисячолітнього плану управління. Тобто це і є кристалізація цього шеститисячолітнього плану управління: дати всім людям пізнати значущість Божого втілення – дати їм на практиці пізнати Бога, що став плоттю, тобто пізнати діяння Бога у плоті, – щоб вони відкинули невизначеного Бога й пізнали Бога сьогоднішнього, а також і вчорашнього, і, більше того, завтрашнього, котрий реально та дійсно існує від віку до віку. Тільки тоді Бог увійде у спокій!